Вступ
Антична Греція, і особливо, Афіни, є яскравим прикладом того, наскільки складний шлях цивілізаційного розвитку, як важко первісній людині позбутися майже тваринного стану і стати частиною цивілізації.
Клімат і географічне положення Аттики не сприяли розвитку
землеробства, і тому незабаром його витіснила торгівля. Здавна люди, що
мають достаток, що володіють землею і мають знатне походження, стояли на
верхній сходинці соціальної ієрархії. Люди незнатного походження, що не
мають високих прибутків не мали і ваги в суспільстві. Але з розвитком
торгівлі з'явилася безліч людей, що завдяки тільки своїй заповзятливості
зуміли нажити собі статок. Вони були рівні землеробській, корінній
аристократії за майновим критерієм, але не мали головну умову для одержання
соціальних і політичних прав - знатне прізвище. Вони стали потужною
опозицією. Зростання невдоволення нової торгової еліти в сполученні з
невдоволенням простого народу, що знаходився в кабалі в хазяїв, погрожував
вилитися в серйозне зіткнення. Виникла необхідність у появі при владі
правителя, що не допустив би цього. І така людина з'явилася. Сучасники і
послідовники шанували Солона за розважливість, чесність і справедливість.
Він провів реформу, після котрої будь-яка людина незалежно від походження
могла стати власником високого статусу, підвищуючи свій майновий ценз. Люди
одержали стимул для роботи.
Короткі біографічні відомості
СОЛОН (Solon) (народився близько 640 - помер близько 560 р. до н.е.) -
грецький державний діяч і поет. Був сином Ексекестида з афінського
аристократичного роду Медонтидів, по материнській лінії був родичем
майбутнього тирана Афін Пісістрата. Зіграв важливу роль під час довгої
війни Афін із Мегарою за острів Саламін, закликаючи співвітчизників до
боротьби в знаменитій елегії, із якої нам відомо декілька віршів. Близько
594 р. до н.е. був обраний архонтом і посередником, завданням якого було
вирішення важкої політичної і господарської ситуації в Аттиці. Солон провів
ряд господарських реформ, серед яких: скасування боргів, що лежали на
селянських господарствах, і рабства за борги, грошова реформа, уніфікація
мір і ваг, одержання афінського громадянства осілими тут чужоземцями,
ремісниками і купцями. Ці реформи оздоровили сільське господарство і
заклали основи розвитку ремесла і торгівлі. За основу політичних реформ
Солон прийняв поділ населення, що уже існував, на чотири класи за майновою
ознакою. У такий спосіб він знищив привілею по праву народження, а статок
громадянина поставив у залежність від його участі в справах держави. Солон
обмежив повноваження аристократичної ради Ареопагу на користь народного
зібрання і Ради Чотирьохсот, що вибирається родовими філами. Він увів
народний суд (heliaia), пом'якшив Драконові (за деякими джерелами -
Драконтови) закони. Після проведення реформ Солон залишив посаду і виїхав
із країни. Він здійснив подорож на Кіпр, у Єгипет і Малу Азію.
Зміст реформ Солона
Плутарх говорить, що “найбільш розважливі люди в Афінах, бачачи, що
Солон, мабуть, єдина людина, за котрою немає ніякої провини, що не є
спільником багатих у їхніх злочинах і в той же час не пригноблений злиднями
як бідні, стали просити його взяти у свої руки державні справи і покласти
кінець розбратам... ”. Афіняни любили Солона і довіряли йому, “...прийняли
з задоволенням: багаті - як людину заможню, а бідні - як чесну...”.
Належачи до тієї групи землевласників, джерелом існування якої були
торгові операції, Солон не був зацікавлений у руйнуванні селянства, але, як
аристократ, він був не схильний позбавляти знать її першості в державі.
Тому він пішов на хитрість.
Солон обіцяв “незаможним розподіл землі, а людям багатим - забезпечення боргових зобов'язань”. Але він і не подумав задовольнити вимоги народу, що бунтує, цілком. Народних вождів, що вимагають перерозподілу, він назвав “такими, що вийшли на грабіж” і говорив, що він не може “...рідних дати худим і шляхетним частку рівну мати”. Своїм завданням Солон бачив не задоволення вимог ворогуючих боків, а відновлення належного порядку в державі.
Солону доводилося лавірувати між обома боками. Сам він говорив, що йому доводилося “вертітися немов вовку серед зграї псів”.
У першу чергу Солон зробив так звану сисахфію (буквально -
“струшування тягаря”). Признавалися недійсними всі процентні борги. Так
само стали вважатися незаконними захоплення селянської землі під виглядом
застави і скинулися заставні стовпи, що стояли на селянських ділянках. Всі
ті, хто потрапив у боргову кабалу були звільнені й одержали свої ділянки.
Відомо, що Солон навіть розшукував селян, що потрапили в рабство за
кордоном, і викуповував їх за державний рахунок. З цього моменту боргове
рабство в Афінах скасовувалося. Сисахфія була визнана Аристотелем найбільш
демократичним заходом. Зміст її сам Солон пояснював так: “Буде тоді лише
народ усього краще йти за вождями, коли не живе у вузді, не пригноблений
вище сил”.
Зміни, зроблені Солоном, виявилися революційними. Селянська земля фактично належала землевласникам - аристократам, а самі селяни позбавилися свободи, так що Солон зламав сформовані соціальні відносини, після його реформ уся структура афінського суспільства стала іншою.
Солон вжив заходів і в інтересах торгово-ремісничого населення.
Звільнення селян без грошей і інвентарю сприяло одержанню власниками
майстерень дешевих робочих рук. Великим морським крамарям було вигідно
залучення в Афіни як можна більшого числа фахівців - ремісників через
величезний попит на афінський товар. У їх же інтересах особам, вигнаним із
рідних держав, дозволено було селитися в Афінах і одержувати громадянські
права. Крім того, особам, що вирішили назавжди зі своєю родиною
переселитися в Афіни для заняття ремеслом, також були надані громадянські
права. Звичайно, ці заходи викликали величезний приплив населення, і Афіни
швидко перетворилися в державу з добре розвинутими торговими і ремісничими
прошарками, а також торговими відносишенами.
Солон видав також закон, за яким батьки, що не навчили свого сина ремеслу, не мали права вимагати його підтримки в старості. Ця міра також повинна була збільшити число ремісників.
І, нарешті, заборона вивозу хліба з Афін, викликала падіння цін на нього, що було, звичайно, дуже невигідно заможним селянам і аристократам - землевласникам, але зате було вигідно крамарям і ремісникам.
Як видно з цих заходів, Солон дійсно став “першим простатом народу”
(так говорив про нього Аристотель). Він багато чого зробив для того, щоб
полегшити його положення, але не залишив без уваги і торгово-ремісничі
шари.
З розвитком Афін як морської торгової держави старий розподіл
суспільства на евпатридів, геоморів і деміургів став гальмувати розвиток
економіки. У людей, що належали до нижчих класів, не було стимулу
нарощувати свій добробут, тому що це нічого в їх правах не змінило б.
Багатий, він залишався незнатним і безправним. Люди процвітаючі, але, такі
що не мають знатного походження, часто ставали жертвами сваволі з боку менш
заможних, але більш високого соціального статусу. При пануючій соціальній
структурі неможлива була вільна конкуренція, а значить і ринкова модель
розвитку економіки.
Тому далекоглядний Солон “на підставі оцінки майна ввів поділ на чотири розряди, що існували і раніш: пентакосиомедімнів, вершників, зевгітів і фетів. Всі взагалі посади він дав виконувати громадянам із пентакосиомедімнів, вершників і зевгітів... Кожному розряду дав посаду відповідну до розміру майнової оцінки, а тим, що належать до розряду фетів дав участь тільки в Народних зборах і судах”.
Розподіл населення за майновим цензом був дуже важливим для розвитку
ринкових відносин. Тепер будь-яка людина незалежно від походження могла
підвищувати свій соціальний статус, підвищуючи рівень свого добробуту.
Відповідно афіняни одержали потужний стимул для більш якісної й об'ємної
роботи. Вільна конкуренція призвела до більш інтенсивного товарно-грошового
обороту, що підвищило не тільки рівень життя окремих громадян, але і рівень
добробуту держави в цілому.
Таким чином, Солон, перебуваючи при владі, врятував державу від кривавого перевороту. Він задовольнив мінімум вимог ворогуючих таборів. І хоча прийшлося йому пуститися на обман обох сторін, безперечно, головна заслуга Солона перед батьківщиною в тому, що він дав можливість економічного зростання Афінам, дозволивши розвиватися ринку.
Висновки
До VI століття до н.е. в Афінах складалася вкрай напружена обстановка.
Розвиток товарно-грошових відносин призвів до подальшого соціального
розшарування вільного населення. У середовищі вільних виникає цілий
комплекс протиріч - між багатими і збіднілими евпатридами, які все ще
утримують владу, і багачами з землевласників, крамарів і ремісників, що
прагнуть до влади і використовують невдоволення бідноти і середніх та
дрібних власників. Ці протиріччя кристалізувалися як протиріччя між багатою
родовою аристократією і народом (демосом), очолюваним багачами.
Для пом'якшення цих протиріч і зімкнення усіх вільних у єдиний
панівний клас були потрібні глибокі соціальні і політичні перетворення.
Започаткував їх Солон, обраний архонтом у 594 році до н.е. Головною метою
реформ Солона було примирення інтересів різних ворогуючих угруповань
вільних. Тому вони носили компромісний, половинчастий характер.
Реформи Солона з'явилися важливим етапом в утворенні держави в
Афінах, і їхні результати можна порівняти з політичною революцією.
Але компромісний характер реформ перешкоджав вирішенню гострих протиріч. Реформи викликали невдоволення родової аристократії і не задовольнили цілком демос. Боротьба між ними продовжувалася і призвела до встановлення тиранії Пісістрата, а потім його синів (560- 527 роки до н.е.), що закріпили успіхи демосу в боротьбі з аристократією й зміцнили політичний устрій, створений Солоном. Пісістрат полегшив положення дрібних землевласників, надавши їм кредит. Великий розмах будівництва суспільних споруджень давав засоби існування бідноті.
Обстановка після реформ Солона
Після 594 року в Афінах борються три групи: педіеї, жителі найбільш
родючої рівнини Афін, паралії, жителі півострова, розташованого на південь
від Афін, переважно моряки і крамарі і диакрії, жителі гористої місцевості
в північно-східній частині Аттики. Педіеї виражали інтереси реакційних
землевласників, паралії - торгової аристократії і заможних городян, а
диакрії - дрібного селянства, звільненого Солоном від кабали і міської
бідноти. На чолі педіеїв стояв Лікург із роду Етеобутадів, на чолі параліїв
- Мегакл із роду Алкмеонідів, і на чолі диакріїв через деякий час після
реформ Солона став Пісістрат. Рід Пісістратидів до цього часу зубожів, чим
і пояснюється пекуча ненависть Пісістрата до педіеїв, що послужила, за
словами Аристотеля, причиною довіри до нього народу. Все афінське населення
розділилося на три табори, що підтримують якусь групу.
У результаті боротьби цих таборів встановлений Солоном і проіснувавший
лише чотири роки мирний порядок повалився і не відновлювався протягом
одинадцятьох років. Незабаром через непримиренність ворогуючих боків
прийшлося вдатися до компромісу: створена колегія з десятьох архонтів -
п'ять із них евпатриди, троє селян і два ремісники. Але такий порядок
виявився нестабільним, і влада знову перейшла до рук аристократії.
Свідчення цьому - лише монети, на котрих знову стали чеканитися родові
герби.
Це нове захоплення свідчить про безнадійність усякого компромісу в таких умовах, про можливість захоплення влади і встановлення тиранії.
Пісістрат як ніхто інший підходив на роль народного вождя. Історично
склалося, що ця роль надавалася людям, що прославилися своїми військовими
подвигами. Пісістрат був блискучим полководцем, він завоював острів
Саламін, що був перешкодою торгівлі, тому що займав вихід з афінської
гавані. Йому ж вдалося захопити гавань Мегари Нісею, що поставило Мегару в
економічну залежність від Афін. Так, що Пісістрат зробив неоціненну послуги
афінянам. Багато в чому завдяки цьому його група посилювала свій вплив.
Правда, у 560 році до н.е. Пісістрат був вигнаний з Афін, але, зібравши у
вигнанні численну армію з найманців, незабаром повернувся, і, спираючись на
союзників, знову досяг влади.
Прийшовши до влади, Пісістрат, насамперед, приступив до масового вигнання противників. Деякі з аристократичних родів все ж залишилися, прийнявши владу Пісістрата. Це була землевласницька знать, що прекрасно знала, що йому нічого не варто розорити і вигнати їх, а у вигнанні без землі, без торгових зв'язків і навиків вони б не вижили. Таким чином, ця частина аристократії була змушена миритися з новими порядками.
Тиранія Пісістрата
Звичайно, будучи вождем диакріїв, Пісістрат приступив до поліпшення положення селянства. Він значно розширив селянський земельний фонд, наділив селян ділянками з конфіскованих земель аристократії не тільки в Аттиці, але і на Саламіні, на Лемносі й в інших володіннях Афін, причому він вжив заходів до того, щоб земля знову не зосереджувалась у руках багачів. Він щедро видає селянам із казенних сум позички і кошти на покупку худоби, інвентарю і знарядь, потрібних для господарства і на необхідні витрати.
Уся діяльність Пісістрата була спрямована на врахування інтересів дрібного селянства і їхнього захисту. Відомо, що Пісіситрат “сам давав у борг бідним ... гроші на польові роботи так щоб вони могли добувати засоби до життя землеробством...”. Здійснюючи таку політику, він хотів домогтися життєздатності селянського господарства. Через це Пісістрат хотів розвити в селянах почуття самоповаги, зробити їх “сіллю аттичної землі”. Він перетворив у державне свято селянське свято Діоніса, він офіційно приписав їм носити їхній національний костюм катонаку, чого вони вже почали соромитися.
Існували думки і сучасників, і пізніших істориків про те, що Пісістрат
здійснював політику відповідно до інтересів народу не просто тому, що
хотів домогтися справедливості стосовно нього. Зокрема, Аристотель турботу
про народ пояснює так: по-перше, було вигідно, щоб селяни були розселені по
країні і не зосереджувались у місті, по-друге, така політика здійснювалося
для того, щоб селяни займалися землею і не мали ні часу, ні бажання
помишляти про управлінські справи, і, по-третє, обробка землі збільшувала
прибуток самого Пісістрата, тому що він одержував десяту частину врожаю.
Звичайно, визначену вигоду Пісістрат мав, але розпочаті їм заходи для
поліпшення положення селянства не були “побічним ефектом”, ця політика
здійснювалася усвідомлено і цілеспрямовано.
Пісістрат настільки зміцнив свою владу, що після його смерті в 527
році до н.е. вона без усяких потрясінь перейшла до його синів Гіппія і
Гіппарха. Правління Пісістратидів практично не відрізнялося від правління
Пісістрата.
У цей час серед аристократів стали формуватися групи вороже настроєні до існуючого режиму. Їм було вигідно те, що передовий міський шар населення перестав миритися з тиранією. Він міг із нею миритися доти, поки вона знищувала його головного противника - аристократію. Коли ж це було зроблено, диктатура стала відчуватися безпосередньо міським класом, тому що заважала вільному його розвитку. До того ж в епоху правління Пісістратидів у зв'язку з відкриттям нових ринків значення торгово-ремісничого населення зросло і воно вже починає претендувати на те, щоб керівники держави цілком відбивали його інтереси. Існувала ще одна умова, що викликала невдоволення і слугувала опору опозиції. Біля VI в. до н.е. перси захопили протоки, у результаті чого афіняни перестали одержувати хліб. Необхідність одержувати його з Єгипту, Сицилії або Італії створювали перебої з постачанням і, отже, підняли ціни на хліб. Це неминуче повинно було викликати невдоволення серед селян і городян.
Користуючись цим, аристократія організувала ряд замахів на правителів.
У 510 році Гіппій залишив Афіни. Так закінчилася епоха тиранії.
Висновки
Афінська тиранія була більш стійкою, ніж в інших місцях, тому що до
510 року обходилася без терору і перетворила Афіни в потужне, багате і
впливове місто Греції. Навіть скептично настроєний Аристотель говорив, що
“Пісістрат, узявши у свої руки владу, управляв суспільними справами скоріше
в дусі громадянської рівноправністі, ніж тиранії...”. Недарма тиранію
називали “золотим віком”, “життям при Кроні”. Скинення тиранії здійснилося
лише після довгих зусиль навіть такої воєнізованої держави як Спарта, що
була спільницею аристократії в боротьбі з Пісістратидами. Це показує,
наскільки велика була симпатія до Пісістратидів серед афінян.
Після вигнання Гіппія спартанці хотіли поставити на чолі Афін спартанофільску аристократію, очолювану Ісагором, але народ нічого і слухати про це не хотів і в сформованій ситуації підтримав великих крамарів і ремісників, очолюваних Клісфеном із роду Алкмеонідів, що підтримали аристократію в боротьбі з Гіппієм і знову повернулися в Афіни після вигнання. Після довгих терть влада знову опинилася в аристократії (на афінських монетах знову чеканяться родові герби). Аттичне селянство не могло з цим миритися. Селяни практично з усіх сіл збіглися в місто й взяли в облогу Ісагора і його прихильників. Ісагор був розгромлений, і при владі опинився представник торгово-ремісничої групи Клісфен. Будучи представником групи, зацікавленої, насамперед у свободі товарно-грошового обігу, Клісфен не видав ніяких законів для поліпшення положення бідноти. Всі його закони стосувалися соціальних взаємовідносин і державного устрою, але в цьому відношенні їм зроблено дуже багато: він завершив роботу Солона і Пісістрата і як би підбив підсумок революції VI століття і створив той устрій, що із деякими змінами протримався доти, поки афіняни стали незалежними.
Реформи Клісфена
Прийшовши до влади, Клісфен, насамперед, знищив останні залишки
родового розділу. При Солоні цивільне населення ділилося на родові філи,
фратрії і роди, очолювані аристократією. При Пісістраті вплив аристократії
зменшився, але переворот 510 року показав, що сили в неї ще є. Тому
Клісфен, насамперед, покінчив із родовими об'єднаннями. Однак, він не
схильний був до змін в області релігії, і цілком зберіг релігійне значення
філ і фратрій, але позбавив їх усякого значення в державній системі.
Замість чотирьох старих філ він розділив Аттику на десять нових немов би
перемішавши все населення, і принцип розподілу став територіальним.
Оскільки старі роди були особливо сильні в місцях знаходження садиб їхніх
представників, Клісфен включив у кожну філу по одній третині (“триттії”) із
різних місць Аттики: з Афін, із внутрішньої рівнини Месогеї і з прибережної
смуги. У кожній філі було приблизно однакове число мешканців. Філи
розподілялися на деми (окремі селища), що стали тепер адміністративною
одиницею. Іноді в дем входило декілька селищ, так, наприклад, в Афінах
кожний квартал міста був дем. Кожний дем мав своє самоврядування, вів
список проживаючих у ньому громадян. Головою дема був демарх - головний
скарбник, що мав поліцейські функції і стягував податки. У кожному демі
пропорційно числу мешканців за особливим розкладом вибиралися по жеребу
кандидати в Раду п'ятисот (вищий законопідготовчий орган держави).
Таким чином, із родовими привілеями було покінчено назавжди. Громадяни офіційно іменувалися вже не по по-батькові, а по дему. Клісфен цілком зберіг майнові привілеї, на вищі посади могли обиратися лише громадяни трьох перших розрядів, що досягли тридцятьох років, незалежно від походження.
Пісістратиди всі ще не втрачали надії повернути собі владу, тим
більше, що їх підтримувала Спарта, та й в Афінах було чимало їхніх
прихильників. Щоб попередити можливість повернення до тиранії, Клісфен ввів
остракізм (черепкування). У Народних зборах ставилося питання: чи потрібно
подавати черепки. Якщо так, то збиралися особливі народні зібрання для
черепкування під головуванням рад дев'яти архонтів і пританів (не менше 6
000 громадянин). Кожний писав на черепку ім'я того суспільного діяча, якого
він вважав небезпечним для спокою держави. Той, хто отримав більшість
голосів підлягав вигнанню на десять років, після закінчення яких міг
повернутися додому. Причому вигнання не тягло ніякої ганьби, майно вигнанця
залишалося його власністю, він продовжував користуватися всіма
громадянськими правами. Цей захід був досить ефективним, завдяки йому
багато противників і Клісфена, і наступних правителів були віддалені від
держави і не заважали проведенню перетворень.
Висновки
Таким чином, Клісфен міцно закріпив порядок, початок якому поклав ще
Солон. Він, звичайно, нічого не зробив для селянства, але з іншого боку, у
його інтересах діяв Пісістрат і на порівняно великий рівень підняв його
життя, а на торгово-ремісничу групу практично не звертав уваги. Тому до
приходу до влади Клісфена селянство не знаходилося в тяжкому положенні, а
крамарі бідували в наданні їм більшої свободи. Тому Клісфен і віддавав їм
усі сили.
Реформи Клісфена завершили довготривалий процесс становлення держави в
Древніх Афінах.
Список використаної літератури
1. Лурье С.Я. История Греции: курс лекций, С-Пб., 1993.
2. Виппер Р.Ю. Лекции по истории Греции, Ростов-на-Дону, 1995.
3. Виппер Р.Ю и Васильев А.А. История древнего мира, М., 1994.
4. Андре Боннар Греческая цивилизация, М., 1993.
5. Колобова К.М. Очерки истории Древней Греции, Л., 1958.
6. Фролов Э.Д. Рождение греческого полиса, Л., 1988.
7. История Древней Греции под ред. Авдиева Н.В., М., 1972.
8. История государства и права зарубежных стран под ред. Галанзы В.А.,
М., 1963.
9. История древнего мира под ред. Дьяконова Б.Н., М., 1982.
10. Древняя Греция под ред. Струве В.В., М., 1965.
11. Кечекьян С.Ф. Государство и право Древней Греции, М., 1963.
12. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права, под ред.
Чернеловского Д.П., М., 1994.
13. Андреев В.Ю. Греческий полис, М.,1976.
14. Яйленко В.П. Греческая колонизация VII-III в. до н.э., М., 1982.
15. Покровский М.М. Этюды по афинской политии Аристотеля, М., 1893.
16. Плутарх Избранные жизнеописания, М., 1961.
17. Аристотель Афинская полития, М., 1937.
18. Виппер Р.Ю. История Греции в классическую эпоху, М., 1918.