Нормативно-інформаційне забезпечення обліку витрат

1. Основи організації обліку витрат

2. Фактори, що впливають на організацію обліку витрат

3. Формування витрат виробництва продукції

4. Класифікація витрат

Список використаної літератури

Нормативно-інформаційне забезпечення обліку витрат

Облік витрат регламентується такими нормативними документами:

Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 р.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22 05 97 р

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІ\ від 16.07,1999 р.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» зі змінами, внесеними Законом України №349-IV від 24.12.2002 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (Наказ Міністерства фінансів України №318 від 31 і рудня 1999 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 27/4248 від 19січня 2000 р. з останніми змінами та доповненнями за станом на 2.02.2005.

Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості Затверджено Наказом Державного Комітету промислової політики України № 47 від 2 лютою 2001 р.

1. Основи організації обліку витрат

В умовах ринкової економіки бухгалтерський облік є особливо важливою функцією ефективного управління виробничими і комерційними структурами, знаряддям контролю за раціональними і економічним використанням ресурсів з метою досягнення комерційного успіху і виконання фінансових обов’язків перед державою.

Облік затрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції має найбільшу специфіку в зв’язку з особливостями технології виробництва на підприємствах різних галузей і підгалузей промисловості.

Поряд з необхідністю вивчення загальних завдань організації і методології обліку і калькулювання собівартості в промисловості виникає суттєва необхідність засвоєння тих особливостей формування затрат, розподілу комплексних витрат, прийомів і способів калькулювання собівартості виробів, які визначаються галузевими факторами.

Мета обліку затрат і калькулювання собівартості продукції заключається в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних затрат, зв’язаних з виробництвом і збутом продукції, визначенні фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, контролі за використанням ресурсів і грошових коштів. Неперевершений поточний облік витрат в місцях виникнення затрат, виявлення можливих відхилень від встановлених норм, причин, винуватців цих відхилень повинен задовольнити потреби оперативного управління виробництвом.

В основі організації обліку витрат на виробництво лежать слідуючі принципи:

документування витрат і повне їх відображення на рахунках обліку виробництва;

групування витрат по об’єктам обліку і місцям їх виникнення;

відповідність об’єктів обліку витрат з об’єктами калькулювання собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат з нормативними, плановими;

розширення кола витрат, які відносяться на об’єкти обліку за прямим призначенням;

здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції.

2. Фактори, що впливають на організацію обліку витрат

На організацію обліку витрат впливають різноманітні фактори, основними з яких є: види діяльності, характер виробництва, і продукції, яка виробляється, структура управління і розміри підприємства, особливості технології та організації виробництва.

Можна виділити наступні загальні принципи організації обліку витрат:

показники обліку витрат і калькулювання собівартості продукції повинні бути погоджені з плановими і нормативними показниками;

документування витрат в момент їх здійснення, різне відображення витрат за нормами і відхиленнями від норм витрат ресурсів і оплати праці;

всі витрати, які відносяться до виробництва продукції даного періоду, повинні бути включені до її собівартості;

всі витрати через систему рахунків бухгалтерського обліку повинні бути згруповані за об’єктами обліку витрат статями витрат;

собівартість продукції калькулюється на основі даних бухгалтерського обліку витрат, що потребує ідентифікації об’єктів обліку втрат з об’єктами калькулювання.

Розглянемо класифікацію виробництва з точки зору їх впливу на організацію обліку витрат виробництва. Всі виробництва в залежності від технологічного процесу можна поділити на дві групи: видобувні і переробні.

До галузей видобувної промисловості відносять виробництва з видобутку з надр землі, з води і лісів мінеральних та органічних ресурсів для наступної їх переробки і використання. Найбільш характерними представниками цієї групи є підприємства по видобутку вугілля. нафти, газу. руди, лову риби, заготівлі лісу тощо. Вони характеризуються, як правило, масовістю виробництва і відносно простою технологією.

Галузі переробної промисловості являють собою групу виробництв, яка характеризується великою різноманітністю. За технологічною ознакою створення продукту вони, в свою чергу, поділяються на дві підгрупи.

Перша з них охоплює виробництва, в яких кінцевих продукт утворюється шляхом послідовної переробки вихідної сировини. Технологічний процес в цих виробництвах характеризується рядом переділів, процесів (фаз). Продукт кожного переділу, який називається напівфабрикатом, передається на наступний переділ. В ряді випадків він може бути використаний і в інших виробництвах. Прикладом виробництва цієї підгрупи є металургійний завод з повним циклом виготовлення продукції, текстильна фабрика.

Другу підгрупу утворюють виробництва, в різних цехах яких створюються окремі деталі, які збираються в проміжні вузли. які в кінці з’єднуються в завершений виріб. Найбільш характерним прикладом такого типу виробництва є машинобудівний завод, швейна фабрика.

На організацію обліку витрат і калькулювання собівартості продукції істотно впливають ступінь спеціалізації підприємства і масовість випуску продукції. За цією ознакою виробництва поділяються на одиничні, серійні і масові.

Одиничним називається виробництво окремих видів продукції. Прикладом такого типу виробництва бути кораблебудівні заводи, заводи важкого машинобудування. продукції яких, як правило, не повторюється.

Серійне виробництво характеризується періодичним випуском визначених партій (серій) продукції. Організація виробництва по цьому типу найбільш часто зустрічається у верстато- і приладобудуванні, інструментальному виробництві.

Масове виробництво являє собою найбільш досконалий тип організації виробництва, при якому в більшій мірі, ніж в інших виробництвах, забезпечується автоматизація і механізація багатьох процесів. В масовому виробництві випускається безперервно однотипна продукція при відносно обмеженій номенклатурі. До нього, як правило, відносяться видобувні виробництва. В оброблюваних галузях масове виробництво характерно для ряду галузей машинобудування (автомобільної, тракторної промисловості), легкої і харчової промисловості.

Великі і середні виробничі підприємства в свою чергу поділяються на цехи, ділянки або інші структурні підрозділи. На підприємстві, як правило створюються дві групи таких підрозділів (виробництві): основні і допоміжні.

3. Формування витрат виробництва продукції

Методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку (П(С)БО) 16 «Витрати».

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Якщо хоча б одна з умов визнання активів не виконується, актив не визнається, а витрати з придбання цього активу списують у поточному періоді на «Інші операційні витрати». Списані активи обліковують на позабалансовому рахунку 07 «Списані активи».

Витрати виробництва – це спожиті в процесі виробництва засоби виробництва, які втілюють у собі минулу працю (сировину, матеріали, амортизацію ОЗ, працю працівників зайнятих у процесі виробництва теперішньому) з відповідними на неї нарахуваннями та ін.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Виробничі витрати (згідно із Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 2 лютого 2001 р.) – це прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загально виробничі витрати.

Місця виникнення витрат - це структурні підрозділи, в яких відбувається споживання ресурсів у виробничих, збутових, адміністративних та інших цілях, пов’язаних з оборотом коштів підприємства.

Під терміном носій витрат слід розуміти продукцію підприємства (включаючи роботи та послуги), яка в той чи інший момент може перебувати на різних дореалізаційних стадіях, починаючи від стадії придбання запасів, призначених для її випуску.

Економічний елемент – однорідний первинний вид витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), в якій у межах підприємства неможливо розкласти на частини.

Статті витрат – певний вид витрат, що створюють собівартість як окремих видів продукції, так і сукупності витрат на товарну продукцію підприємства загалом.

До витрат, згідно з П(С)БО 1 та П(С)БО 3, належать також нестача запасів, списання запасів або необоротних активів, які визнано активами, сплата штрафних санкцій, витрати на заохочування, соціальний і виробничий розвиток, нарахування податків, у тому числі податку на прибуток.

Елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат.

Непрямі витрати — витрати, які не можна віднести безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним способом.

Нормальна потужність — очікуваний середній обсяг діяльності, якого можна досягти за умови звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

Об'єкт витрат – продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення витрат, пов'язаних з їхнім виробництвом (виконанням).

Із зменшенням активів виникають такі витрати:

списання матеріалів на виробництво продукції, для ремонту основних засобів, на адміністративні цілі;

нарахування амортизації;

списання основних засобів, нематеріальних активів, МШП, що стали непридатними;

втрати від знецінення запасів;

нестачі запасів (сировини, комплектуючих виробів, готової продукції, товарів);

нарахування резерву сумнівних боргів або списання дебіторської заборгованості, яка не може бути сплачена;

благодійні внески;

належні до сплати або сплачені штрафи, пені, неустойки.

Зобов'язанням, як уже зазначалося, є заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, які втілюють економічні вигоди.

До витрат, що збільшують зобов'язання, належать нарахування:

заробітної плати працівникам підприємства, які перебувають із ним у трудових відносинах;

податків, зборів, обов'язкових платежів;

відрахувань на обов'язкове і добровільне страхування;

орендної плати, комунальних послуг, витрат зв'язку, послуг з реклами;

послуг сторонніх організацій (юридичних, аудиторських, консультаційних, медичних).

Критерії визнання витрат. Ці критерії передбачають, що:

витрати відображають у бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;

витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, яке призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення
або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;

витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого їх здійснено;

витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображають у витратах того звітного періоду, в якому їх було здійснено;

якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними
звітними періодами.

Не визнаються витратами і не включаються до Звіту про фінансові результати:

платежі згідно з договорами комісії, агентськими угодами та іншими подібними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

інші зменшення активів чи збільшення зобов'язань;

що не відповідають ознакам, властивим витратам;

витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу згідно з Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

4. Класифікація витрат

З метою бухгалтерського обліку, аналізу та планування витрат підприємства об’єднуються в однорідні групи за різними ознаками. Загалом витрати групуються та обліковуються за видами, місцями виникнення та носіями витрат.

Види витрат визнаються виходячи з економічного змісту, що міститься в кожному елементі витрат. Види витрат є базою для формування калькуляційних статей витрат.

За цільовим спрямуванням витрати підприємства можна умовно поділити на:

основні витрати;

витрати на обслуговування;

витрати на управління.

Основні витрати – це витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом випуску продукції.

Витрати на обслуговування - це витрати на утримання допоміжних підрозділів (включаючи витрати на збут) і підрозділів соціального характеру.

Витрати на управління – включають витрати на утримання й обслуговування апарату управління виробничими та невиробничими підрозділами, а також витрати на утримання й обслуговування апарату управління підприємства (адміністративні витрати).

За способом включення до собівартості окремих видів продукції розрізняють витрати прямі і непрямі.

Виробничі витрати поділяють на прямі та загальновиробничі (накладні) витрати.

До прямих витрат належать:

прямі матеріальні витрати (вартість сировини та матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється) куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів;допоміжних та інших матеріалів, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат);

прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку).

До загальновиробничих (накладних) витрат належать:

витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату
службових відряджень персоналу цехів, дільниць та ін.);

амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, іншихнеоборотних активів загальновиробничого призначення;

витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи для працівників, що зайняті вдосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищення її надійності та ін.);

витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників і апарату управління виробництвом; витрати на здій
снення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та ін.)

Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні.

До постійних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом, які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) за нормальної потужності. Якщо випуск продукції у звітному періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загально-виробничі витрати розподіляються згідно з нормальною потужністю підприємства (витрати в межах нормальної потужності списуються на виробничу собівартість, а витрати понаднормові — на фінансові результати). Якщо випуск продукції у звітному періоді вищий за нормальну потужність підприємства, всі Загальновиробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені постійні Загальновиробничі витрати включають до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом з виробничими витратами нормативними та понаднормативними. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їхньої фактичної величини.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно (чи майже так) змінам обсягу діяльності. Змінні Загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Таким чином, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

прямі виробничі витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

загально виробничі витрати

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

У складі собівартості продукції прямі витрати поділяються за статтями, кожна з яких, як правило, відповідає певному елементу витрат, а непрямі утворюють комплексні статті, які складаються з витрат, що містять кілька елементів. Прикладом комплексної статті може бути стаття «Витрати на охорону».

За ознакою залежності від обсягів випуску продукції витрати підприємства поділяють на постійні та змінні.

Змінні витрати нормуються на кожну одиницю продукції, їх розмір змінюється відносно пропорційно відповідно до зміни обсягу випуску продукції.

Розмір постійних витрат не залежить від обсягу випуску продукції, їх питомий розмір у складі загальних витрат, що зменшують фінансовий результат, при збільшенні обсягу випуску скорочується, а при зниженні – збільшується.

За економічним змістом усі витрати підприємства поділяються на операційні, фінансові, інші звичайні та надзвичайні.

До операційних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 90. 91, 92, 93, 94.

До фінансових витрат належать витрати, що обліковуються на рахунках 95 і 96.

До інших звичайних витрат належать витрати, що обліковуються на рахунку 97. Разом з тим, при аналізі рахунків 971 – 979 з’ясовується що не всі з них можна зарахувати до «Інших звичайних витрат». Так, наприклад, рахунок 971 і частково рахунок 975, поза будь-яким сумнівом, належить до фінансових витрат. Крім того, такі специфічні рахунки, як 978 і 979, якими користуються виключно страхові організації, ніяк не можуть належати до «інших витрат», оскільки насправді є для страхових організацій основними.

До надзвичайних витрат належать витрати на рахунку 99.

Що стосується такого умовно-витратного рахунку 98 «Податок на прибуток», то цей рахунок випадає з цього ряду, оскільки не відповідає жодній із наведених ознак.

продукція витрата собівартість облік

Список використаної літератури

Бабіч В.В., Сагова С.В. Фінансовий облік (облік активів): Навч. посіб. – 2-ге вид., без змін. – К.: КНЕУ, 2007. – 288с.

Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку.: Київ, КДТЕУ, 2000, -692с.

Бутинець Т.А. Документування господарських операцій: теорія, методологія, комп’ютеризація. Наукове видання. - Житомир: ЖІТІ, 1999. -412с.

Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит». / Вид. 2-е, доп. і перероб. -Житомир: ЖГГІ, 2007. - 640 с.

Бутинець Ф.Ф., Малюга Н.М. Особливості бухгалтерського обліку в торгівлі: Житомир, ПП «Рута», 2000,-608с.

Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні. Навч.посібник. – К.: А.С.К., 2001. – 848 с.

Лишиленко О.В. Бухгалтерський фінансовий облік. Навч.посібник.- Київ: Вид-во «Центр учбової літератури», 2003. – 524 с.

Михайлов М.Г., Мельник О.А., Теслюк В.М. та ін. Національні стандарти в бухгалтерському обліку. Питання використання.: Київ. «Вища освіта», 2002, -400с.

Н.В.Чебанова, Ю.А.Василенко. Бухгалтеріський фінансовий облік: Посібник. – К.: Вид. Центр „Академія”, 2002 – 672 с.

Нашкерська Г.В. Бухгалтерський облік: Навч.посібник. – Київ: центр навчальної літератури, 2004. – 464 с.

Організація бухгалтерського обліку. Навч.посіб. /Ф.Ф.Бутинець, О.В.Олійник, М.М.Шигун, С.М.Шулепова. – Житомир: ЖІТІ, 2001. – 576

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій затверджений МФУ від 30.11.1999р. № 291.

Пушкар М.С. Фінансовий облік: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 628 с.

Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч.посібник. – К.:КНЕУ, 2000. – 578 с.

Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України.: Київ, «А.С.К.», 2008, -770с.