Зміст

Вступ

Ключові поняття та терміни

1. Стрес

2. Нервово-психічна напруга як різновид стресу

3. Психічні стани при конфліктах і стресах

4. Психологічний захист від стресу

5. Шляхи подолання й зняття посттравматичного стресу

6. Шкала соціальної адаптації

Висновок

Використана література

Вступ

У житті кожна ситуація по-своєму впливає на наш організм і може, зокрема, викликати різного роду стресорні реакції.

Людина істота соціальна. І очевидно, що афективні зв'язки, що виникають протягом всього її життя, іноді мають для неї вирішальне значення. Тому будь-яке створення міцних відносин і особливо їхній розрив (на рівні двох людей, родини або групи) можуть приводити до емоційних розладів, іноді із драматичними наслідками.

Професійне або учнівське життя молоді також, хоча й у меншому ступені, буває джерелом стресів. Всі ми рано або пізно самі проходимо через це. Наше особисте поводження й зміни в нашім розумінні життя теж часто викликають напруженість, що дорого обходиться організму. І нарешті, проведення дозвілля, так само як турботи повсякденного життя або періоди нездоров'я вимагають іноді, щоб організм черпав сили для їхнього подолання зі своїх резервів.

У роботі розглядається проблема стресу, причини та наслідки нервово-психічної напруги, шляхи подолання і зняття посттравматичного стресу.

Ключові поняття та терміни

Стрес, загальний адаптаційний синдром, дистрес, фізіологічний (психічний) стрес; когнітивний, емоційно-поведінковий, соціально-психологічний субсиндроми; екологічний, трансактний, регуляторний підходи; нервово-психічна напруга, психічний стан, фрустрація, посттравматичний стрес; ментальний, емоційний, фізичний рівні поведінки; позитивна Я-концепція, фобії, когнітивні процеси, психологічна адаптація.

1. Стрес

Термін стрес в наукову термінологію був введений у 1936 році Г. Сельє, який зробив висновок про існування загального адаптаційного синдрому, що забезпечує пристосування організму до умов середовища, які змінюються. При цьому стрес розумівся автором як неспецифічна відповідь організму на будь-яку нову вимогу, що до нього ставиться.

Загальний адаптаційний синдром характеризується трьома стадіями: на першій стадії (стадія тривоги) відбувається мобілізація захисних реакцій організму; на другій (стадія резистентності) - виникає збільшення стійкості організму до дії стресорів; третя стадія (виснаження) характеризується виснаженням адаптаційних резервів. Г. Сельє розмежував поняття стрес та дистрес: стрес є корисним і приводить до адаптації, дистрес - шкідливим і призводить до різноманітних психосоматичних захворювань. Негативні стресові реакції викликають нервові зриви, руйнують здоров'я людини й паралізують або деформують її активну соціальну діяльність. Вони особливо руйнівні для організму, якщо людина "стримує" себе, контролює свої емоційні реакції. Доречно згадати афористичні слова відомого психіатра К.М. Викова: "Журба, не виплакана сльозами, змушує плакати внутрішні органи". Все більше і більше сучасна медицина вказує на соціогенний і психогенний характер деяких захворювань людини.

Л.О.Китаєв-Смик в загальному адаптаційному синдромі виділив ще чотири субсиндроми: емоційно-поведінковий, вегетативний, когнітивний та соціально-психологічний.

Класичні уявлення про стрес були розвинуті Р. Лазарусом. Ним були виділені два його види: фізіологічний та психічний. Види стресу, згідно з автором, відрізняються за своєю природою та механізмами розвитку: фізіологічний стрес характеризується опосередкуванням стимулів автоматичними гомеостатичними механізмами, а психічний - психічними процесами оцінки можливої загрози та пошуком адекватної відповіді на неї.

Пізніше набули поширення погляди про умовність цілковитого поділу стресу на фізіологічний та психічний, оскільки в фізіологічному стресі є психічні елементи і навпаки.

Проаналізувавши велику кількість вітчизняних і зарубіжних досліджень, А.Б. Леонова виділила три основних підходи до аналізу професійного стресу: екологічний, трансактний і регуляторний. Згідно з першим підходом стрес розуміється як результат взаємодії індивіда з навколишнім середовищем; відповідно до другого - як індивідуально-пристосувальна реакція людини на ускладнення ситуації; третього - як особливий клас станів, що відбиває механізм регуляції діяльності в утруднених умовах.

Один із представників екологічного підходу С. Касл виділив два основних трактування поняття стресу у зв'язку з трудовою діяльністю - звужене та розширене. В першому трактуванні стрес розглядається як переважання вимог середовища над тими наявними можливостями суб'єкта, що необхідні для їх задоволення (наявність перевантаження, надстимуляції). В другому - як неадекватність у цілісній системі "людина - середовище", що включає не тільки звужене тлумачення, але й зв'язок між потребами людини і можливостями їх задоволення в трудовому середовищі (недовикористання людських можливостей, знижене навантаження, низька стимуляція).

Згідно з трансактною моделлю стресу Т. Кокса стрес являє собою індивідуальний феномен, що є результатом взаємодії (чи трансакції) між людиною і ситуацією, в якій вона перебуває. Термін "трансакція" в даному контексті був використаний автором для того, щоб підкреслити активну й адаптивну природу здійснюваного процесу взаємодії.

Фінськими науковцями А. Маkіrапgаs та U. Кіnnunеn було встановлено, що підвищений рівень психічного стресу в найманих працівників пов'язаний із зниженою самооцінкою та оптимізмом і має виражені статеві особливості.

Виходячи з цього контексту, стресовий стан розуміється як такий, що виникає в результаті невідповідності '"внутрішніх" можливостей людини умовам і вимогам діяльності і який може призвести до зниження ефективності діяльності та негативних наслідків для психічного і фізичного здоров'я.

2. Нервово-психічна напруга як різновид стресу

Нервово-психічна напруга розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко виявляється при реальній або уявній загрозі життю або здоров'ю.

До основних причин, що зумовлюють розвиток нервово-психічної напруги відносять: психологічну непідготовленість до роботи (відсутність вольової установки, слабку тренованість, невпевненість у своїх силах); фізичну чи психічну втому різного походження; несприятливі умови життя.

Стан нервово-психічної напруги, за М.С. Корольчуком, може виявлятися у двох формах зрушень: за типом наростання збудження, або за типом розвитку гальмівних реакцій. Небезпека такого стану для особистості й колективу полягає в тому, що він призводить до дезорганізації поведінки, гальмування раніше напрацьованих навичок, негативних реакцій на зовнішні подразнення, труднощів у розподілі уваги, звуження обсягу уваги та пам'яті, імпульсивних дій (що, природно, негативно позначається на виконанні діяльності).

Від стану нервово-психічної напруги необхідно відрізняти стан психоемоційної напруги, який характеризується адекватним вираженням емоційних реакцій, спрямованих на мобілізацію функцій для успішного виконання професійної діяльності.

3. Психічні стани при конфліктах і стресах

В умовах конфлікту люди ведуть себе неоднаково. Одні стають сердитими, інші залишаються зовні спокійними й пасивними, треті шукають різні засоби для подолання перешкод, тобто кожна людина під час конфлікту перебуває у тому чи іншому психічному стані.

Під психічним станом розуміється цілісна картина психічного функціонування в обмежений проміжок часу.

Незважаючи на різноманітність психічних станів, при конфліктах можна виділити типові стани.

У деяких людей конфлікти не викликають фрустрацію. Про таких людей кажуть, що вони володіють терпимістю, витривалістю. Найбільш бажаним слід вважати психологічний стан, що характеризується спокоєм, розсудливістю, готовністю використовувати те, що сталося, як життєвий урок, але без нарікань на себе. Реакція людини на конфліктну ситуацію може бути виражена в напруженості, стримуванні небажаних емоцій.

Одним із активних проявів фрустрації є агресивність людини - гнів, імпульсивна безпорадність, злість. Досить розповсюдженим проявом фрустрації є грубість. Іншою формою активного прояву фрустрації вважають фіксацію. У такому стані людина продовжує робити зусилля по досягненню своєї мети тоді, коли ця діяльність марна або навіть шкідлива.

Пасивною формою фрустрації може бути депресія - людина охоплена почуттям суму, безсилля, а іноді й відчаю. Депресивні стани частіше виникають у людей з послабленою нервовою системою і похилих людей. Доводити особу до такого стану особливо шкідливо: людина може перестати вірити у справедливість існуючого порядку речей.

У людей, які агресивно переживають фрустрацію, зрив домагань викликає почуття ураженого самолюбства. Людина мобілізує волю на виграш своєї справи або на помсту винуватцю невдачі. Реалізується це у скаргах до вищих організацій (або в анонімних листах), у демагогічній поведінці, у вербовці "співчутливих" в своєму колективі.

Серед психічних станів, які виникають після конфлікту або якщо конфлікт досить тривалий, слід виокремити посттравматичний стрес.

Посттравматичний стрес розглядається як особливий стан, який є нормальною реакцією на незвичайну ситуацію. В основі посттравматичного стресу лежить психічна травма, подія, яка здатна викликати психічний стрес.

З-поміж ситуацій, які викликають посттравматичний стрес, виділяють природні і викликані людиною. Серед природних розрізняють кліматичні (урагани, смерчі, повені) і сейсмічні (землетруси, виверження вулканів).

Серед ситуацій, викликаних людиною, розрізняють нещасні випадки (на транспорті, в промисловості, вибухи, пожежі, біологічні, хімічні, ядерні) і навмисні (тероризм, бунти, соціальні вибухи, війни).

У розвитку посттравматичного стресу значну роль відіграють несподіваність, раптовість (вибухи, катастрофи, стихійні лиха) і жорстокість того, що відбувається (військові дії чи напади терористів), психологічна чи фізична слабкість жертви, недостатня соціальна підтримка.

Гострий посттравматичний стрес виявляється на різних рівнях: ментальному, емоційному, фізичному, на рівні поведінки. Так, порушення на ментальному рівні можуть бути у вигляді розгубленості, втрати пам'яті, її погіршення, порушення розумових процесів, уваги тощо. На емоційному рівні порушення виявляються у вигляді страхів, тривоги, горя, депресії, безнадійності, безпорадності, обурення, дратівливості, почуття покинутості, ізоляції тощо.

Фізичні прояви посттравматичного стресу можуть бути у вигляді втоми, тремору, пітливості, запаморочення, головного болю, частого дихання і пульсу.

На рівні поведінки спостерігаються мовчазність, соціальна ізоляція, гіперактивність, агресивний гумор, неуважність, лякливість тощо.

Повторне переживання посттравматичного стресу виявляється в гнітючих думках; у постійному чи епізодичному згадуванні про психічну травму; в несподіваному відчутті того, що подія і те, що їй передувало, повторюються знову і знову; у психологічному пригніченні, наприклад, ілюзії, галюцинації, у тих випадках, коли події, що відбуваються в даний момент, нагадують або символічно пов'язуються з психічною травмою (сюди відносять дати і різні річниці, пов'язані із психотравмуючими подіями).

Дослідження останніх років дали змогу виявити динаміку посттравматичного стресу. Так, виділяють три основні етапи: шок, удар, вирішення. На першому етапі людина переживає дію стресора, демобілізується, витісняє подію. На другому етапі у неї з'являється тривога, невпевненість, депресія. На третьому етапі відбувається діагностування і прийняття події.

На кожному з етапів потрібна своя корекційна методика. Так, у роботі з особами, які перебувають у важкому фізичному стані, важливим є відновлення фізичних ресурсів. Одним з напрямків психотерапевтичної допомоги може бути мануальна психотерапія, розроблена Б.Г. Кравцовим. У тих випадках, коли дозволяє фізичний стан потерпілих, важливим є проведення дебрифінгу.

Оскільки посттравматичний стрес має свої відмінності в залежності від індивідуальних, статевих і вікових властивостей дорослого чи дитини, то важливим є знання кожною людиною проявів власного посттравматичного стресу. Це дозволяє своєчасно розпочати роботу по подоланню наслідків власного посттравматичного стресу.

4. Психологічний захист від стресу

адаптаційний стрес соціальний пристосування

Несприятлива подія зумовлює реакцію стресу, при якій організм прагне пристосуватися до зовсім нової ситуації. Якщо людині вдається досягти рівноваги у стресовій ситуації й пристосуватися до інших обставин, стрес не має ніяких наслідків. Інакше це призводить до дезадаптації, при якій і виникають різні психологічні й фізичні відхилення.

Виникає питання: а чи можна уникнути стресових ситуацій? Нам здається, що ні! Життя сучасної людини настільки складне, повне переживань, несподіваностей, ризику, успіхів і невдач, що все це з неминучістю призводить до нервово-психічних і фізичних перевантажень і, як наслідок, до стресу. Видатний американський психолог Лазарус з цього приводу пише: "Людину спроваджують до божевільні не якісь надзвичайні обставини, а нескінчена низка дрібних трагедій ..., не смерть коханої, а розірваний шнурок, коли не залишається часу, щоб замінити його на інший".

Що ж може допомогти вийти із такої ситуації з найменшими втратами? Перш за все, це знання того, що сприяє й приводить до стресової ситуації.

До числа найбільш характерних дій, станів і ситуацій, що приводять до нервово-психічного й фізичного перенапруження, відносяться:

- усі види конфліктів;

- критика, особливо необгрунтована, висловлена в зневажливій, грубій формі;

- різні помилки, прорахунки, порушення;

- виникнення несподіваних бар'єрів, труднощів для творчої самореалізації особистості;

- неподоланні труднощі, бар'єри для професійного росту, розвитку людини;

- наклеп, брехня, суперечки, моральний дискомфорт;

- необгрунтоване пониження в посаді, в заробітній платі, позбавлення премій, заохочень, нагород;

- нагромадження різноманітних справ і дефіцит часу на їх виконання;

- особисті непорядні вчинки, що набувають широкого розголосу;

- тривалі дискусії, що переходять у суперечки, які до того ж закінчуються не на вашу користь;

- розчарування, особливо у близьких людях, які вас зрадили;

- розчарування у раніше прийнятій точці зору, позиції;

- тривалі очікування, пов'язані з якимись надзвичайно важливими подіями, що, однак, не принесли бажаного результату. Наприклад, очікування іспиту, а потім провал при вступі до вузу.

Найчастіше чинників виникнення стресових ситуацій одночасно декілька. До того ж стресостійкість людини різко знижується, якщо вона тільки що перенесла якусь травму, хворобу.

Відповідно до існуючих теоретичних концепцій, стресогенні фактори викликають адаптаційні реакції, що включають три основні фази:

реакцію тривоги, мобілізації внутрішніх ресурсів і резервів орг- анізму;

розвиток опору організму, коли вдається успішно долати труднощі без видимих шкідливих наслідків;

виснаження пристосувальних можливостей організму, зниження його стійкості до зовнішніх впливів, до захворювань, втрата сил і відмова від боротьби.

Отже, стресогенні впливи можуть як підвищувати стійкість організму (зрозуміло, у певних межах), так і знижувати її, призводячи до його руйнування. Слід зазначити, що розвиток останньої фази (дистрес) залежить не лише від характеру несприятливих для організму зовнішніх факторів, а й від особливостей самої особистості, характеру сприймання нею стресової ситуації і ставлення до останньої.

Люди, які здатні успішно протистояти переходу стресу в стадію дистресу (тобто люди з високим рівнем стрес-стійкості), характеризуються особливим комплексом життєвих позицій (С.Кобас, С.Мадді). Вони діяльні й активні, переконані, що завжди контролюють хід подій. Вони за всіх обставин надають своїй діяльності значення і смислу (особливо слід підкреслити роль цієї установки). Вони відкриті змінам і навіть найсерйозніші з останніх сприймають спокійно. Вони зберігають стоїчний спокій, коли вже нічого іншого не можна вдіяти.

Високому рівню стрес-стійкості сприяють також деякі особистісні характеристики (Е.Сігельман), які стосуються передусім ставлення і до інших людей, такі як орієнтація на близьке, інтимно-духовне спілкування, дружелюбність, емпатія; високий рівень відповідальності й надійності; незалежність і самостійність, здатність оцінити інтелект і знання інших; тактовність і співчутливість тощо.

З іншого боку, здатність особистості протистояти негативним наслідкам стресу різко знижує жалість до самого себе, оцінку себе як невдахи; схильність до пригніченості; прагнення триматися на відстані від людей, орієнтація на формально-рольове спілкування з ними; облудність і ненадійність, ворожість і підозрілість у стосунках з іншими людьми, схильність приписувати їм свої мотиви і почуття тощо.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що вирішальним фактором стійкості особистості до стресу ( в умовах стресу) є її пошукова активнїсть (В.Ротенберг), тобто активність, спрямована на те, щоб змінити ситуацію (або своє ставлення до неї) при відсутності визначеного прогнозу кінцевих результатів такої активності, але при постійному врахуванні проміжних результатів. Протилежний стан - відмова від пошуку - є неспецифічною умовою, сприятливою для розвитку різноманітних захворювань, яка провокує перехід від стресу до дистресу, від фази підвищеного опору до фази виснаження.

Як допомогти людині у подібних ситуаціях? Результати проведених досліджень свідчать, що проведення спеціальних занять сприяє психологічній стабілізації особистості, підвищенню її здатності протистояти тим наслідкам стресу, які негативно впливають на неї та продуктивність її праці й призводять у кінцевому результаті до розвитку "захворювань стресу".

Прийоми й методи подолання стресових ситуацій:

необхідно переключитися на діаметрально протилежний вид діяльності порівняно з тим, який створив стресову ситуацію;

2) спробувати розслабитися, зняти напруження, використовуючи доступні типи аутогенного тренування, цілеспрямованого самонавіювання (вправи для дихання, терморегуляції області лоба, кінцівок і т.ін.);

3) зайнятися улюбленим видом спорту (лижі, плавання, волейбол і т.ін.);

4) зробити аналіз і переоцінку цінностей;

звернути увагу на:

а) відвідування виставок, кіно, театрів; б)читання художньої, пригодницької літератури, наукової фантастики; в) зустрічі з друзями, близькими;

зайнятися улюбленою справою;

7) негайно виїхати за місто, у ліс, відрядження, яке ніяк не пов'язане з джерелом стресової ситуації.

При виникненні стресових ситуацій корисним буде застосовування формули У.Х. Керріера:

Запитайте себе: "Що мене очікує у найгіршому випадку"?

Приготуйтесь сприйняти це як неминуче.

Спокійно обміркуйте, як змінити ситуацію.

Зазначені прийоми й методи подолання стресу націлені на формування у людини позитивної Я-концепції, підвищення рівня сприйняття нею себе як особистості й професіонала, зміну рівня самооцінки, на розвиток їх комунікативної компетентності.

5. Шляхи подолання й зняття посттравматичного стресу

Оскільки посттравматичний стрес відрізняється від стресу досить частим проявом почуття страху і тривоги, то необхідно навчитися подоланню цих реакцій. Шляхи подолання посттравматичного стресу наступні:

когнітивна техніка, яка допомагає трансформувати думки, що викликають страх, на такі, що породжують більш приємні стани. Причин переживання страху чимало. Спільним для вирішення цих проблем є необхідність зрозуміти, як людина викликає в себе ці страхи, і це дасть ключ до того, як виникає саме її специфічна реакція. В основі кожної з них лежить робота мозку, і коли вдається зрозуміти, що відбувається, можна приступити до вирішення проблеми;

спеціальні музично-терапевтичні програми. Серед них окреме місце займає програма, спрямована на подолання фобій. Для того, щоб робота по подоланню страхів була більш ефективною, необхідно своєчасно їх ідентифікувати, виявити функції страху, його фізіологічні прояви у вигляді порушення дихання, напруження у певних групах м'язів. З метою подолання цього стану пропонуються вправи на фіксацію моменту виникнення страху, Саме ця навичка дає змогу перебороти страх на початковому етапі виникнення. Необхідно навчитися розпізнавати "паранояльні" ідеї, які здебільшого і породжують це деструктивне почуття. Розглядається, як краще відрізнити ситуацію реальної загрози від уявної і тим самим запобігти виникненню непродуктивних почуттів;

досягнення внутрішньої рівноваги.

До заходів подолання посттравматичного стресу відноситься формування особистісної стійкості до стресів. Для формування особистісної стійкості необхідно:

розвивати особистісний контроль;

формувати завдання на саморозвиток;

створювати активну соціальну підтримку;

4) мати адаптаційний період, у ході якого важливе значення має правильна дієта, використання стимулюючих засобів, фізичні вправи;

5) змінити настрій на оптимістичний.

Яким же чином можна використовувати когнітивні процеси для корекції наслідків посттравматичного стресу?

Однією із найбільш вражаючих якостей людської психіки є її здатність успішно переборювати великі особисті трагедії. Більшість людей при виникненні таких серйозних проблем, як власні хвороби або смерть когось із членів родини, досягають рівня психологічного комфорту, що є не меншим або навіть перевищує рівень комфорту до трагічної події. Допомагають їм у таких ситуаціях саме когнітивні процеси. При цьому сам процес когнітивної адаптації розгортається навколо трьох тем:

пошуку сенсу події;

прагнення досягти почуття контролю над кризовою ситуацією та життям загалом;

- спроби знов досягти високої самооцінки. Розглянемо більш детально зазначені теми.

Пошук сенсу події. Цей аспект адаптації пов'язаний з відповіддю на два запитання:

1.Чому відбулася певна подія?

2.Як вона вплине на моє майбутнє? Пошук сенсу події виконує дві функції:

1.Пошук відповіді на запитання про причини події - це насправді пошук нових установок стосовно життя.

Це суттєво для тих, хто зіткнувся із ситуацією, що безпосередньо загрожувала їх життю й життю їх близьких.

Напр., для людей з онкологічними захворюваннями ці запитання звучать так: "Що важить моє життя тепер?", "Як вплинув рак на моє життя?" Тут, власне, й неважлива причина захворювання, засадовим є прагнення перевизначити сенс свого життя. Багато хто в такій ситуації починає жити сьогоденням, радіючи теперішньому, а не переживаючи минуле знову. Вони прагнуть себе якомога більше реалізувати і більше думають про інших. Сімейні стосунки стають більш вагомими, ніж зовнішні зобов'язання. Майже всі хворі відмічають, що їх життя стало більш осмисленим.

У травмуючих ситуаціях пошук сенсу завжди пов'язаний зі смертю. Зіткнувшись із загрозою своєму життю або життю близьких, людина завжди відчуває гостру тривогу та біль, підрив віри у власну невразливість, переживає хворобливе усвідомлення особистої смертності. Це і призводить до переосмислення сенсу свого існування.

2.Інший аспект пошуку має операційний характер і залежить від конкретного змісту атрибуції. Сенс пошуку відповіді на запитання про причини події перебуває у іншій площині й безпосередньо пов'язаний з почуттям контролю над ситуацією, яке надає можливість уникнути повторення кризової події.

Досягнення почуття контролю.

Для багатьох спроби добитися контролю виявляються у мислительній формі. Найчастіше це переконання, що правильна поведінка, добре ставлення до себе й інших, самоконтроль, виконання релігійних та інших ритуалів не дозволять події повторитися.

Для тих, хто пережив загрозливу подію, величезне значення має можливість сказати, що ситуація перед подією і ситуація зараз відрізняється одна від одної. Люди потребують того, щоб у їхній свідомості мала місце "часова розірваність". У добре адаптованих досліджуваних помітний сильний розрив між "Я в минулому" та "Я зараз".

Напр., студентка - жертва насильства, вважає, що головна причина зґвалтування - її довірливість, незрілість, надмірна залежність від інших. "Зараз усе інакше: я інша, не така як раніше, зі мною такого не трапиться".

Іншою формою досягнення почуття контролю над подією, яка не повинна більше повторитися, є пряма зміна життя (зміна способу харчування, фізична активність, ритуали).

Напр., хворі, щоб перемогти хворобу, збирають інформацію про неї ("Я повинен все про неї знати - це мені допоможе").

Ефективність психологічної адаптації після кризової події пов'язана із змістовною характеристикою самої атрибуції.

Напр.:

якщо жертви дорожніх пригод приписують причини події самим собі, їх наступне психічне функціонування перебігає значно краще, ніж у випадку приписування причин зовнішнім чинникам;

якщо учасники групи з подолання куріння отримують інформацію про те, що їх перші успіхи - це результат їх власної активності, а не когось іншого, то спостерігається значне прискорення процесу відвикання від тютюну;

хворі, які вважають, що вони достатньо успішно переживають больовий шок не завдяки наркозу, а завдяки власним зусиллям, в подальшому ще успішніше справляються з такими переживаннями болю.

Чому у більшості випадків приписування причини події якомусь внутрішньому чиннику є більш ефективним для подолання її у майбутньому? Якщо ми вважаємо, що можемо контролювати подію, то виникає почуття контролю над своїм подальшим життям. Нам здається, що тепер ми вже ніколи не потрапимо в таку ситуацію. А як показують дослідження, таке переживання має важливе значення для подолання кризи. Якщо причина перебувала поза нашим контролем, то кризова подія ніяк від нас не залежала, вона може знов виникнути, хоч як би ми себе не поводили.

У ситуаціях повсякденного життя люди, які пережили кризу й вважають її причиною якісь внутрішні контрольовані чинники, краще справляються з наслідками. Напр., якщо в ситуації зґвалтування є можливість звинувачення когось (довірливість стосовно балакучих та чарівних незнайомців), подолання кризи відбувається значно ефективніше, ніж у випадку відсутності такої можливості (насильник у ліфті, під'їзді).

Славнозвісний ефект Келлі (приписування причин успіху собі, а причин невдачі - зовнішнім обставинам) корисний лише у перші часи після кризи, коли необхідно перебороти почуття провини. Далі він не тільки менш ефективний, він просто уповільнює процес виходу з кризи.

Саме тому повторення кризової події викликає настільки важкі психологічні наслідки у тих, хто використав внутрішню атрибуцію, тоді як повторення події повністю руйнує ілюзію контролю. Звичайним підсумком руйнування віри в контроль над ситуацією є перехід до зовнішньої атрибуції в її граничному вираженні у вигляді долі, покарання за гріхи, карми, у кращому випадку - порчу. Тут видається доречним навести аналогію з зазначеною безпорадністю, дослідженою Селігманом: щури, що довго перебували в ситуації неможливості уникання ударів електрострумом, опинившись у воді, потопали за кілька хвилин; щури без попереднього досвіду безпорадності трималися на плаву майже добу.

Існує ще один важливий чинник, який визначає глибину почуття контролю над ситуацією: атрибуція відповідальності за розв'язання проблеми. Ця атрибуція також може бути внутрішньою та зовнішньою: "Я чи не Я відповідаю за розв'язання проблеми?"

Ефективність подолання психологічних наслідків кризових ситуацій залежить, передусім, від об'єктивних характеристик кризової події, індивідуальних особливостей жертви та характерних для певної культури механізмів переборювання. Корисним може бути застосування чотирьох когнітивних моделей, які використовуються не тільки тими, хто зазнав кризи, але й тими, хто надає їм допомогу (за даними досліджень Брикмана, Рабиновича, Карузо):

моральна модель,

компенсаторна модель,

просвітницька модель,

медична модель.

Підвищення самооцінки. Аналіз показує, що всі жертви кризової події відзначають зниження самооцінки. Це відбувається навіть тоді, коли причина події належить до зовнішніх чинників поза межами особистого контролю. Спільним для всіх, хто пережив загрозливу подію, є прагнення підвищити самооцінку.

До одного із потужних когнітивних процесів, що формує самооцінку, відноситься соціальне порівняння. Всі, хто пережив загрозливу для життя подію, оцінили себе "такими як інші" або "кращими ніж інші". Засадовим стосовно формування самооцінки є так зване "порівняння спрямоване вниз" - з тим, хто є гіршим. Респонденти як приклади наводили людей, які значно гірше перенесли подію. Якщо не було реальних людей як підстави для такого порівняння, то створювалась певна норма - напр., "ті, хто постраждав в аваріях".

Таким чином, як об'єкт порівняння поставала людина (реальна чи вигадана), як правило, з гіршими показниками подолання або гіршими об'єктивними наслідками події.

Але не тільки об'єкт порівняння формує самооцінку. Певний вплив чинить і параметр, за яким постраждалі порівнюють себе з іншими. В усіх випадках жертви обирали той параметр порівняння, за яким вони перевищували інших.

Напр.:

жінка, яка дістала сильні опіки обличчя порівнює себе з тими, хто втратив зір під час пожежі ("принаймні я можу хоча б бачити, читати");

заміжня жінка, покалічена в дорожньо-транспортній пригоді, - з незаміжньою ("чоловік геть усе розуміє й підтримує");

незаміжня жінка, що зазнала зґвалтування, із заміжньою ("як добре, що я не маю чоловіка, я не уявляю, як це можна йому пояснити").

Отже, створення й підтримання високої самооцінки відбувається за рахунок порівняння з "гіршим" об'єктом. Проте мотиваційний компонент самооцінки (частина Я-образу, яка створює мотиваційну тенденцію для самозміни) спирається на соціальне порівняння себе з більш "складними" об'єктами з тими, хто сильніше постраждав у кризовій ситуації, але справляється успішно або на багато краще.

Таким чином, незважаючи на відмінності у змісті загрозливих подій, для всіх, хто їх пережив, характерні такі когнітивні тенденції:

прагнення мати теорію події;

прагнення відчувати контроль над подією, над процесом подолання її наслідків, над власним життям загалом;

прагнення до підвищення самооцінки.

Ефективність реалізації цих прагнень означає успішність адаптації. Якщо не реалізується хоча б один елемент когнітивного процесу, порушується сам процес адаптації.

Таким чином, для зниження психічних перенапружень, тривожності, переживання, агресивності, незадоволеності й профілактики психічних перевантажень, стресів, посттравматичних стресів можна рекомендувати здійснення самоконтролю з метою: адекватного визначення емоцій, почуттів, настроїв; набуття навичок контролю й керування психічними станами; розробки програм саморозвитку й самовдосконалення.

6. Шкала соціальної адаптації

Лікарі Холмс і Раге вивчали залежність захворювань (враховуючи інфекційні хвороби і травми) від різноманітних стресогенних життєвих подій.

Вони дійшли висновку, що фізичним і психічним хворобам передують важливі зміни у житті людини. Спираючись на свої дослідження, вони створили шкалу, в якій кожній важливій події відповідала визначена кількість балів в залежності від ступеня її стресогенності.

Інструкція. Згадайте всі події, що сталися у Вашому житті протягом останнього року та підрахуйте загальну кількість балів.

Життєві події

Бали

Смерть дружини (чоловіка) Розлучення Розрив з партнером Ув’язнення Смерть близької людини Травма або хвороба Одруження Звільнення з роботи Примирення з дружиною (чоловіком) Вихід на пенсію Зміна стану здоров’я членів сім’ї Вагітність Сексуальні проблеми Поява нового члена сім’ї Реорганізація на роботі Зміна фінансового становища Смерть близького друга Зміна професіональної орієнтації, зміна місця роботи Посилення конфліктності відносин з дружиною (чоловіком) Позика на велику покупку Закінчення строку виплати позики, борги, що зростають Зміна посади, підвищення службової відповідальності Син або донька залишають дім Проблеми з родичами чоловіка або дружини Видатне особисте досягнення, успіх Чоловік залишає роботу (або береться до роботи) Початок або закінчення навчання в учбовому закладі Зміна умов життя Відмова від будь-яких особистих звичок, зміна стереотипів поведінки Проблеми з керівництвом, конфлікти Зміна умов роботи Зміна помешкання Зміна місця навчання Переміна звичок пов’язаних з проведенням дозвілля або відпустки Зміна звичок, пов’язаних з віросповіданням Зміна соціальної активності Позика для невеликої покупки (машини, телевізора) Зміна індивідуальних звичок, пов’язаних зі сном, порушенням сну Зміна кількості членів сім’ї, що мешкають разом, зміна характеру та частоти зустрічей з іншими членами родини Зміна звичок, пов’язаних з харчуванням Відпустка Різдво, зустріч Нового року, день народження Незначне порушення правопорядку

100 73 65 63 63 53 50 47 45 45 44 40 39 39 39 38 37 36 35 31 30 29 29 29 28 26 26 25 24 23 20 20 20 19 19 18 17 16 15 15 13 12 11

150 балів означають 50% імовірності виникнення будь-якого захворювання, а при 300 балах вона збільшується до 90%.

Загальна сума визначає одночасно ступінь опірності стресу.

Загальна сума балів	Ступінь опірності стресу
150-199 200-299 300 і більше	Високий Пороговий Низький

Якщо, наприклад, сума – більше 300, це означає реальну загрозу, тобто вам загрожує психосоматичне захворювання, тому що ви наблизилися до фази виснаження.

Підрахунок суми балів надасть вам можливість відтворити картину свого стресу. І тоді ви зрозумієте, що не окремі, незначні події у вашому житті є причиною виникнення стресової ситуації, а їх комплексний вплив.

Висновок

У роботі ми розглянули проблеми стресу, причини та наслідки нервово-психічної напруги, шляхи подолання і зняття посттравматичного стресу, привели інструкцію для використання шкали соціальної адаптації, навели декілька прикладів.

Використана література

1. Гринберг Дж. Управление стрессом. – 7 изд. – СПб.: Питер, М. И др., 2002. – 495 с.

2. Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. – М.: Наука, 1983 – 368 с.

3. Наенко Н.И. Психическая напряженность. – М.: Изд-во Моск. Ун-та; 1976. – 112 с.

4. Эмоциональный стресс в этиологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний /Н.Е. Бачериков, М.П. Воронцов. – Х.: Основа; 1995 –275 с.

5. Охременко О.Р. Діяльність у складних, напруженних та екстремальних умовах /Національна академія оборони України. – К.: Національна академія оборони України, 2004. – 344 с.