Кераміка
кераміка гончарський
Багаті гончарськими глинами надра України. Вони досить рівномірно розташовані майже по всій території республіки. Споконвіку ними користувались майстри народної кераміки. Мистецтво паленої глини акумулювало творчий досвід поколінь. Кожна епоха залишала нам шедеври, які хвилюють естетичною насолодою, виявом людської творчості за законами краси. Тут і вишукані релігійні орнаменти неолітичної кераміки, і неповторні за формами та розписами витвори так званої мальованої трипільської кераміки епохи міді, і різноманітність граціозних форм епохи бронзи. Тут і рельєфна орнаментика епохи заліза, шедеври ранньослов'янської кераміки з її витонченими формами і таємною семантикою малюнків, і досвід у застосуванні кераміки для потреб монументального мистецтва епохи Київської Русі.
Українське середньовіччя позначене такими важливими технологічними нововведеннями, як застосування ножного гончарського круга, зародження складної системи підполивних розписів, виробництво кахлів з багатою системою рельєфного та кольорового оформлення.
Ця спадщина традиційних форм, незліченність орнаментів, пластичних та кольорових засобів, надбання народної скульптури, а в цілому — система творчих методів, позначених «духом ремесла»,— все це було сприйняте, використане і збагачене у творчості сільських гончарів XIX та XX ст., виявленої у відомих осередках, в досягненнях уславлених митців нашого часу.
Виробництво сучасної народної кераміки визначають традиційність з притаманною їй системою художніх образів, а також індивідуальність пошуків у межах збереження локальних творчих канонів. Ці ознаки характерні як для тих майстрів, що працюють на виробництвах народних художніх промислів та заводах художньої кераміки, так і тих, що займаються керамікою індивідуально, інколи на базі організованих виробництв. Якщо перша форма діяльності розрахована на масове тиражування зразків традиційної кераміки декоративно-ужиткового характеру, то окремі майстри забезпечують малосерійний випуск керамічних виробів. Тому індивідуальна діяльність, хоч кількісно і незначна, залишається важливим фактором у справі розвитку цього виду народного мистецтва.
В наші дні існують десятки осередків, де з'являються не тільки ужиткові предмети, а й речі високого художнього звучання, їх автори — неодмінні учасники обласних, республіканських та всесоюзних художніх виставок, закордонних конкурсів, ярмарок.
У гончарських селах побутують різні за технологією та художніми ознаками види кераміки: неполив'яна — природного кольору та сіра — димлена, пов'язана з відновлюючим (безкиспевим) випалом. У багатьох осередках звертаються до під-поливних ангобних розписів, які характерні і для всіх сучасних майолікових виробництв республіки. Популярною залишилась і керамічна пластика — іграшка та скульптура.
Серед сучасних українських гончарів найчисленнішу групу становлять ті, хто займається виготовленням традиційного неполив'яного посуду та деяких видів декоративно-ужиткових виробів, випалюваних у звичайному окислюючому вогні, де глина набуває природних барв — від ясно-жовтої, рожевої до оранжевої і цеглясто-червоної. Ці вироби мають специфічні художні якості: стриманий колорит, вишуканість силуету. Глечики, дзбанки, вузькогорлі посудини, горщечки для квітів у своїх формах мають багато локальних відмінностей — від видовжених на Лівобережжі до присадкуватих на Поліссі й Прикарпатті. Вироби ці здебільшого розписані кольоровими глинами (ангобами), які майстри самі готують з місцевих глин. Це біла «побілка», червона «червінка» та руда «описка», які в рідкому стані накладаються при обертанні сирого предмета на крузі переважно за допомогою пір'їнки.
Мальовничістю композиції славляться твори с. Адамівка (на Хмельниччині), вкриті орнаментальними смугами і площинами із зображенням квітів, птахів та :шірііі, які створюють О. Я. Пиріжок, І. О. Наглій, Ф. М. Матущак. Геометризовані орнаментальні смуги прикрашають посуд і миски, які відзначав стримана краса, вивірена досвідом поколінь гончарів цього осередку.
Рудою «опискою» прикрашають неполив'япі вироби також в центрах, де переважай підноливна техніка,— в селах Оціниш, Васильків, Дибинці, Вільхівка. Традиційний вид неполив’яних виробів - сіра (сива, накурена, чорна, димлена) кераміка. У першій полонині XX ст. її виробляли більш як у 30 осередках. Нині вона створюється в окремих селах Чернівецької, Івано-Франківської, Житомирської, Київської, Сумської, Львівської, Волинської областей. Система випалу сірої кераміки не допускає кольорових розписів, її орнаментика — тональна або рельєфна. Характерними лише для сірої кераміки с «лиско пані» орнаменти, що виводяться твердим предметом на підсушених стінках. Широкі смуги, риски, спіралі, решітки вільною канвою вкривають усю поверхню виробу і n залежності від кута освітлення стають або світлішими, або темпі-шини.
Провідні майстри цього виду розпису — І. М. Каченюк та С. О. Назаренко з с. Царівка (Житомирщина), В. І. Архимович та В. В. Бакусевич з с. Гавареччина (Львівщина). Найяскравіше це мистецтво виявляється у діяльності гончарів з с. Коболчин (Чернівецька обл.), де І. Мазур та інші створюють сиві миски, банки, глечики, гладуни, горщики, ринки, макітри, квіткарі, «гаваноси» — великі горщики з двома ручками або без них, свищики, які десятками тисяч викопуються щорічно на замовлення Художнього фонду У PCP і згодом знаходять збут у нашій країні і за рубежем.
Для полив'яної кераміки України властиві різні види декоративного розпису — фляндрівка, ріжкування, ритування, а також прикраси, виконані в техніці урізу — сграфіто.
Фляндрування — давній вид розпису, органічної для глини як матеріалу. Це розпис рідкими кольоровими глинами з наступним розтягуванням у рідкому стані зараз побутує в кількох осередках. В. К. Білоокий та M. P. Червоняк з м. Смотрич Хмельницької обл.— автори мисок півкулястої форми, на білому тлі яких вирізняються смуги й кривулі, гілки та птахи, великі й малі краплі, виведені рудою глинкою, обриси яких збагачуються вільними мазками яскраво-зеленої фарби (окису міді).
Миски центральних і східних областей України мають червоне тло. Їх виготовляють і в Бубнівці на Вінниччині, де Ф. Г. Міщенко, «накрутивши» мисок, бере в руки «ріжок» і на стінках, вкритих не стужавілою, ще рідкою «червінкою», білою, зеленою та рудою глинами, накладає «смужки», «опускання», «капанки», малює «хмелики», «сосонки»; і в Головківці на Черкащині, де У.Т. Кравець, І.З. Атамась, Л.Л. Суржко досягають особливої сили у вишуканих орнаментальних віночках, які вони концентрично розміщують на вишневому тлі глибоких мисок.
Іноді до цієї техніки звертаються майстри Постав-Муки та Опішні на Полтавщині.
Серед сучасних керамічних виробництв лише на Васильківському майоліковому заводі широко застосовують фляндровані розписи.
Поширеним і досить давнім видом підполивного розпису є ріжкування техніка розпису різнобарвними глинками по підсушеній поверхні, коли контур майбутніх малюнків виводиться однією фарбою — білою на червоному тлі або рудою — на білому. Потім іде розпис іншими кольоровими глинками, здебільшого зеленою та червоною. Предмет випалюється, потім вкривається прозорою свинцевою поливою і вдруге випалюються.
Багаті традиції декоративного малювання зберігаються в осередках Наддніпрянщини, зокрема в творчості митців с. Дибинці та м. Васильків на Київщині, м. Капів та с. Гнилець на Черкащині. Твори М.І. Тарасенка, В.К. Масюка виділяються соковитими розписами - рядками концентричних геометричних орнаментів та рослинних мотивів, розміщених на стійках куманців, глеків, макітер, кухлів.
Виразні, класично стримані розписи притаманні мискам Васильківського гончара 10. M. Козленка, прикрашеним стрункими рядками геометризованих листків, кучерів, квітів. Гнучкі малюнки відзначають темно-червоні миски, що їх створють: Д. О. Косяченко з с. Гнилець на Черкащині. Широким рухом виводить він рослини, великі квіти, гілки, на яких розмістилися птахи, грона винограду, рядки завитків.
У м. Миколаєві (на Львівщині) М. Кононнельник та М. Чанля розмальовують червоні миски та дзбанки рядками геометричних візерунків, викопаних білою та зеленою глинками.
Па відміну від лінійно-графічних розписів названих осередків, для яких неодмінним с контур, серед гончарів Закарпаття поширений розпис кольоровими глинками, що накладаються широким пензлем, без попереднього обконтурювання мотивів.
Ріжкований розпис застосовується на всіх майолікових виробництвах, які працюють в руслі народних традицій, їх продукція становить основну частішу створюваної піші в республіці художньої кераміки.
Сприятливі умови для стимулювання індивідуальної художньої творчості існують в системі виробництв Художнього фонду УРСР, де народний майстер має право створювати зразки для тиражування.
Найбільше художньої кераміки постачають керамічні виробництва Міністерства місцевої промисловості УРСР.
Унікальним явищем сучасної художньої промисловості є Васильківський завод. Він — зразок того, як в умовах великого індустріального виробництва можна зберігати і розвивати традиції місце кого народного мистецтва. Головний художник М. І. Денисенко, художники
В.В. і Н.Ю. Протор’єви, постійно вивчаючи спадщину гончарства Київщини, створюють зразки призначені до тиражування.
Досвід Василькова переймає і намагається розвивати Берегівський майоліковий завод. Керамічний цех Художпрому в Косові випускає цікаві декоративно-побутові предмети — «вишняки», дзбанки, миски, квітниці, темно-червоні стінки яких вкриті великими квітами, рисками білого, жовтого та зеленого кольорів.
Істотні зрушення в плані стимулювання творчості майстрів спостерігаються на фабриці «Художній керамік» в Опішпі. Це пов'язано з художньо-педагогічною діяльністю П.О. Ганжі, який протягом 1968—1972 pp. працював головним художником підприємства, де виховав групу майстрів уславленої нині керамічної скульптури.
Сучасна опішся відома вжитково-декоративним посудом, іграшками, це глечики, макітри, горщики, квітниці, вази, барила, кухлі, миски та полумиски, де на білому або червоному тлі зображені рослинні орнаменти, що смугами, жмутками або витками (кучерями) завершують форму предмета. Часто серед цієї флори промайне пташка або звірятко. Розписом займаються десятки рисувальниць, провідною майстринею вважається З.П. Липник. Вона учасниця багатьох виставок народного мистецтва, нагороджена дипломами та медалями, виростила багатьох учнів. За останні роки в Опішпі почали випускати великі вази, декоративні полумиски та скульптуру, прикрашені ліпними орнаментами, що їх створюють М. І. Китриш, В. О. Омельченко, І. Л. Білик, Т. Й. Демченко та і її. Ці вироби мають ясно-жовтий черепок, вони суцільно обливаються поливами зеленого або золотаво-рудого кольорів.
І. Л. Білик — талановитий скульптор сучасної Опішпі, оригінальний темпераментний митець, стиль якого чітко виявляється в усіх його творах: левах, конях, баранцях, групових композиціях. Створений ним «Хор левів», що складається з восьми окремих фігур, дозволив говорити про нього як про митця, здатного бачити образ майбутнього твору, митця, наділеного неповторними рисами власного світогляду, з притаманними лише йому формами, барвами, символікою. Його левам, коням властива динаміка ліній, гармонія форми, напружена міцність шиї, лан, декоративність грипи, хвоста-ручки.
Не менш оригінальні і твори Г.Н. Пошевайла. Його леви суворіші, їх силуети більш стримані, постаті менш декоративні. Ці митці — прості і мудрі філософії n своему красивому ремеслі, вони ішли під простого горщика до найскладнішого декоративного посуду.
Яскравий і оригінальним явищем сучасної української керамічної пластики є творчість опішнянської майстрині О. Ф. Селюченко, здібної учениці своєї матері — Євдокії Селюченко, відомої мініатюрними іграшками-свищиками у вигляді традиційних коників, баранців, пташечок, «баринь». На підміну від матері, твори дочки більших розмірів, але їх визначає неповторна образна мова, творча своєрідність нового для Опішні, створеного нею жанру «народної статуетки». В них упевнено поєднуються дві концепції — лаконізм традиційної іграшки n оптимальним виявленням пластично-декоративних якостей глини, що наприкінці XIX ст. яскраво втілилось у творчості відомого майстра народної скульптури Опішні — Остапа Ночовника. На нечисленних збережених його творах можна спостерігати, як глина в руках творця «пливе», як пружки, пластинки декоративно укладаються на скульптурах, свічниках, декоративних посудинах. Ця вільна мова матеріалу притаманна й О. Селіоченко, яка влила в слухняну глину ще й палкий вогонь власних емоцій. Ось чому створені нею чорти експресивно промовисті, її скульптурки, прикрашені широкими кольоровими розписами, не тільки продовжили, а й розвинули традиції іграшки і скульптури давньої Опішні.
Не менш яскравим зразком творчої та педагогічної праці г. діяльність Г. М. Когут, яка працює старшим художником на керамічній фабриці у м. Хуст Закарпатської обл. Розквіт цього осередку зумовлений також діяльністю групи художників — автолів і виконавців наборів для вареників, чанних та питних наборів, статуеток-сувенірів та декоративних пластів, виритих характерними для Закарпаття великими мазками білого, рудого чи зеленого кольорів, що укладаються в гнучкі рослинні мотиви на червоних або світлих поверхнях виробів.
Ритована кераміка створюється нині в Косові, де діють два керамічних цехи. Одне підприємство належить до Івано-Франківських художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР і випускає кераміку невеликими тиражами, зразки для якої створюють і дипломовані митці, і народні майстри. В цьому цеху роблять вази, вазочки, підвазонники, миски, полумиски, свічники, попільниці, статуетки. Більшість виробів має рясні розписи, в яких домінує рослинна орнаментика, серед якої можна помітити птахів, оленів, навіть людські постаті. Друге виробництво — керамічний цех косівського виробничо-художнього об'єднання «Гуцульщипа». Тут поряд з традиційною ритовіаною керамікою роблять згадувані «вишняки».
Характерною лише для майстрів Закарпатської обл. с техніка «урізу». На стінках сирого виробу, облитого чорною глинкою, зрізується ножем верхній шар і оголюється сира глина, яка після випалу дає жовто-рожевий черепок. Створені контури орнаментів заповнюються білою, зеленою та червоною глинками, вкриваються прозорою поливою — і за один випал вироби готові.
Глибока традиційність та пластична виразність характеризує вузькогорлі «корчаги», дзбанки для пива — «пивники», горщики, глечики, кухлі, які створюють майстри Вільхівки — M. Я. Галас, В. І. Газдик, І. М. Галас. Подібні зразки продукує і керамічний цех Іршавського промкомбінату, де роблять невеликі, мальовані в техніці ріжкування декоративні мисочки, що ними населення Закарпаття любить прикрашати стіни.
Виставки останнього десятиріччя свідчать про вагомі здобутки української народної кераміки, що виявились у керамічній пластиці.