Тема роботи: .
План роботи
Вступ
Промисловість і сільське господарство України у 40-60-ті роки
1.1 Відбудова і розвиток промисловості
1.2 Розвиток сільського господарства
Фінанси, кредит, добробут
Висновок
Список використовуваної літератури
Вступ
На протязі 40-60-х років ХХ ст. відбулося багато змін в економіці України та були проведені реформи.
У роки Другої світової війни економіка України зазнала величезних втрат: було зруйновано 16,1 тис. промислових підприємств, у тому числі 599 заводів важкого і середнього машинобудування, 28 металургійної і 25 – коксохімічної промисловості, 882 шахти Донецького вугільного басейну та сотні підприємств інших галузей; підірвано матеріально-технічну базу сільського господарства; виведено з ладу 10 магістральних залізниць, 5,6 тис. залізничних мостів, 1,8 тис. вокзалів і станцій; зруйновано 33 тис. приміщень шкіл, вищих навчальних закладів, технікумів, науково-дослідних інститутів, 18 тис. медичних установ, багато театрів, музеїв, інших закладів культури. Матеріальні збитки України становили 285 млрд. крб. (у довоєнних цінах); з цієї суми 106 млрд. крб. припадало на державні підприємства і установи, 88,1 млрд. – на особисте майно громадян, 6,2 млрд. – на громадські організації. Однак найбільш болючими були людські втрати: у війні загинув кожен п'ятий-шостий мешканець України, а 2,5 млн. осіб вивезено до Німеччини.
У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР ухвалила "Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства Української РСР на 1946-1950 рр". У грудні 1947 р. проведена грошова реформа і скасована карткова система. Грошова реформа мала відверто конфіскаційний характер в дусі радянської традиції перерозподілу власності, що офіційно обґрунтовувалося необхідністю обмеження "спекулятивних грошових нагромаджень". Але й після скасування карткової системи ціни на промислові товари втричі перевищували довоєнні.
Усе ж промисловість України зростала досить швидкими темпами, головно на кількох пріоритетних напрямах – в енергетиці, металургії, машинобудуванні та оборонній промисловості, насамперед за рахунок легкої промисловості та безжалісного викачування коштів з сільського господарства, тобто з селянства. У відбудову промисловості значним був внесок "табірної економіки": ще до війни вона стала потужною ділянкою народного господарства, заснованою на підневільній праці в'язнів. Кількість людей, які поповнювали ГУЛАГ і проходили "трудове перевиховання", неухильно зростала. У в'язницях, таборах, на засланні перебували мільйони невинних людей, серед них чимало українців, долю яких скалічила сталінщина. Крім того, в економіці СРСР масово використовувалась праця військовополонених, яких на початку четвертої п'ятирічки було понад 1,8 млн.
Особливо скрутне становище склалося в сільському господарстві України. За роки війни була зруйнована матеріально-технічна база виробництва. Парк тракторів і комбайнів скоротився приблизно наполовину, вантажних автомобілів – більш як у шість разів. На селі гострою була проблема робочої сили: серед працездатних 80% становили жінки, широко застосовувалася дитяча праця.
Селянство працювало в радгоспах та колгоспах за символічні трудодні. Однак, попри все, на сільське господарство виділялися мізерні кошти. За роки четвертої п'ятирічки вони становили, разом з вкладами колгоспів, лише 15% загальних капітальних вкладень. Водночас аграрний сектор знову став істотним джерелом відбудови промисловості і продовження надіндустріалізації суспільства.
1 Промисловість і сільське господарство України
у 40-60-ті роки
1.1 Відбудова і розвиток промисловості
Війна призвела до небаченого руйнування економіки України. Після війни її промислово-виробничий потенціал становив 26% проти рівня 1940 р. Відбудова господарства починалася відразу ж після визволення українських земель, а вже в травні 1945 р. було відбудовано 30% зруйнованих промислових потужностей.
У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР прийняла четвертий п'ятирічний план (1946-1950 рр.) відбудови народного господарства, що передбачав перевищення його довоєнного рівня. В Україні планувалося доведення на кінець п'ятирічки валової промислової продукції до 113% проти 1940 р.
Особливості відбудови промисловості:
Важливою проблемою відбудови були капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла (кредити надавалися за умови виходу комуністів із уряду).
Поставки за рахунок репарацій із Німеччини, допомога з-за кордону були незначними. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви.
Відбудова господарства розпочалася з важкої промисловості. При цьому уряд керувався політичними мотивами: створити такий воєнно-промисловий комплекс, який би служив гарантом оборони країни і базою перемоги світового соціалізму над капіталізмом.
В Україні за декілька років були відновлені шахти Донбасу, Дніпрогес і великі теплові електростанції, металургійні заводи. У 1948 р. машинобудівних заводів працювало більше, ніж до війни.
Розвиток важкої промисловості відбувався за рахунок легкої, сільського господарства, науки і культури, які фінансувалися за залишковим принципом. Так, інвестиції в легку промисловість складали 12-15% усіх промислових капіталовкладень.
Посилилися диспропорції в розвитку промисловості на користь галузей воєнно-промислового комплексу.
Якщо на Заході і в Японії післявоєнна відбудова промисловості здійснювалася на базі прогресивних технологій і науки, то в СРСР досягнення науково-технічного прогресу впроваджувалися повільно. Підприємства працювали за старими технологіями, надзвичайно високими були енерго- і матеріаломісткість виробів. Цим було обумовлене технічне відставання Радянського Союзу від Заходу.
Важливим джерелом відбудови став героїчний ентузіазм народу. 90% працюючих були охоплені різними формами соціалістичного змагання.
З відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробництва чорних металів: У. паливній промисловості було створено нові галузі – газову, буровугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема побудовано газопровід Дашава – Київ. Проте у структурі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %).
Значних успіхів досягло машинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали випускати автоматичні верстатні, лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний завод). Первістками автомобільної промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи. У 1950р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.
Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В 1950р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського транспорту – на 50 %, автомобільного – на 117 %.
Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівня (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.
У 50-х – першій половині 60-х років основні напрями економічної політики залишалися практично незмінними. Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, темпи економічного зростання України, хоча після 1950 р. вони помітно сповільнилися. За 1951 – 1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, національний доход – на 11,7 %, за 1959 – 1965 рр. – відповідно на 8,8 і 7 %. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. за виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила. 47,9 %, сільського господарства – 29,1, транспорту і зв'язку – 4,7, будівництва – 8,2, торгівлі – 11,1 %.
За 1951 – 1965 рр. було побудовано 1960 великих підприємств. Про загальне піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать такі дані:
| Галузь | Індекс зростання | Галузева структура за вартістю | |||
| 1940 - 1960 | 1965 - 1960 | 1940 (у цінах 1927р.) | 1958 (у цінах 1965р.) | 1965 | |
|
Промисловість в цілому Паливна Електроенергетика Металургія Машинобудування і металообробка Промисловість будівельних матеріалів Хімічна Деревообробна Легка Харчова |
365 232 486 310 672 1180 390 332 244 211 |
153 129 182 144 185 148 - 124 122 148 |
100 4,6 2,9 10,3 36,4 1,8 5,5 3,6 9,7 17,6 |
100 8,5 1,9 14,3 19,3 3,9 4,2 4,3 13,1 28,4 |
100 5,2 2,7 13,5 23,9 4,5 4,5 3,3 11,3 26,7 |
У паливній промисловості перевага залишалася за вугіллям протягом 1951 – 1965 рр., було введено в дію 324 шахти, ;видобуток вугілля зріс майже у 2,4 рази. На розвитку галузі в 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнювало .видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловості здійснювався в усіх басейнах – Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровському буровугільному.
Порівняно з довоєнними роками зросло значення металургії. У 1965 р. видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 р. у 4 рази, виплавлення чавуну – в 3,5, сталі – в 1,4, виробництво прокату – в 3,7, труб сталевих – в 3,1 рази. Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було побудовано і здано в експлуатацію за 1951 – 1965 рр. 27 доменних; 38 мартенівських печей, 62 прокатних і трубних станів.
Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля (на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У доменному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходом плавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплавлення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підприємствах застосовували автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60 %, річковому – до 78, морському – до 68,5 %. Лише в 1959 – 1965 рр. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів. Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конструкцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р. у промисловості України налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизовані електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.
1.2 Розвиток сільського господарства
Особливості відбудови сільського господарства:
Відбудова сільського господарства проходила в надзвичайно складних умовах:
скоротилися посівні площі, не вистачало робочих рук, техніки, коней;
важким було становище селян: мізерна оплата праці, високі податки на підсобне господарство, селяни не мали паспортів, на них не розповсюджувалося пенсійне забезпечення, виплати по тимчасовій непрацездатності;
ситуацію ускладнила посуха 1946 р. і голод взимку 1946 – 1947 рр., від якого в Україні померло більше 800 тис. чоловік. Але головною причиною голоду стала не посуха, а позиція держави і комуністичної партії: непомірна високі плани хлібозаготівель не були зменшені, зерно і продукти тваринництва великими обсягами вивозилися за кордон.
Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми, вони складали не більше 7% загального обсягу асигнувань.
Здійснювалася політика "ножиць цін" стосовно сільського господарства. Державні заготівельні ціни залишилися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів.
Післявоєнна відбудова сільського господарства України проходила у важких і складних умовах. На 1945 р. практично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте порівняно з довоєнним періодом було засіяно 71 % посівних площ колгоспів і 32 % радгоспів, валовий збір зернових досяг 46,9 %, врожайність – 48 % (7 ц/га), поголів’я всіх видів худоби – 43 %, парк сільськогосподарських машин – 43,2 %. Основною силою в колгоспах були жінки, які виробили 72,2 % всіх трудоднів.
Після кризи розпочалося повільне піднесення, проте підхід до розв’язання проблем сільського господарства лишався старим: форсування виробництва в умовах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статусу сільськогосподарської артілі в 1946 р. почали обмежувати присадибні індивідуальні господарства, що давали селянам 70 % усіх грошових доходів, 80 % м’яса, 90 % картоплі. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів.
Наприкінці відбудовного періоду (1950 р.) сільське господарство досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані:
| Показник |
Динаміка зростання на 1950 р., % (1940 р. – 100 %) |
|
Загальна посівна площа Площа зернових культур Урожайність зернових культур Валове виробництво зерна Поголів’я великої рогатої худоби (без кіз) Парк тракторів комбайнів вантажних машин |
97,8 93,7 82,3 77,4 73,7 104 95,3 120 |
На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства залишалася. В 1950 – 1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 % , а землеробства зменшився на 1 %.
Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953 – 1955 рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села.
З січня. 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі.
Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. В 1953 – 1958 рр. заготівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю – у 8, на продукти тваринництва – у 5,5 рази. Скасовано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено обов'язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, диференційовані за зонами країни. Змінилася практика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників.
Протягом 1951 – 1960 рр. збільшилися капіталовкладення, що становили 6799 млн. крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у господарство.
Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво. З середини 50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва в 1954 – 1959 рр. становили понад 7 %. Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21,8 %, радгоспах – на 16 %. Підвищилися валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худоби. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо за 1951 – 1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65 %, то з 1959 по 1964 р. – лише на 22 %. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2 %.
Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961 – 1965 рр. становили 16,5 % усіх інвестицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8, радгоспах у 2,5 рази. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 1958 р. до 0,87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб.
Протягом 1951 – 1965 рр. певних успіхів було досягнуто в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося поголів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло виробництво основних видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за 1951 – 1958 рр. з загальною кількістю великої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів – з 24,1 до 46,2, свиней – з 60,7 до 68,7, коней – з 99,2 до 99,4, за виробництвом м'яса – з 24,7 до 45, молока – з 19,1 до 50,5, вовни – з 77,3 до 84,7, яєць – з 10,6 до 14,1 % . Проте частка особистих підсобних господарств населення поступово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 р. вона становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м'яса – 37, молока – 30, вовни – 4,8, яєць – 62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала нестача кормів, породної та племінної худоби.
Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці 1958 р. тракторів було 168,4 тис., зернозбиральних комбайнів – 64,8 тис., вантажних автомобілів – 129 тис., у 1965 р. – відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизельних, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установки, пристрої для приготування кормів, механізоване водопостачання. Енергетичні потужності лише в 1960 – 1965 рр. зросли з 25,6 до 40,3 млн. к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953 – 1965 рр. загальне споживання електроенергії зросло з 277,2 до 4505 млн. кВт/год (у 16,3 рази).
Стан сільського господарства у повоєнні роки ілюструють такі дані:
| Показник | 1940 | 1960 |
|
Посівна площа, млн. га Валове виробництво зерна, млн. т. Урожайність зернових, ц/га Виробництво зерна на душу населення, кг Урожайність цукрових буряків, ц/га Урожайність картоплі, ц/га Виробництво м’яса, тис. т. Середньорічний надій молока, кг |
31,3 26,4 12,4 647 159 101 1127 - |
33,5 21,8 15,8 577 218 89 2068 1784 |
2 Фінанси, кредит, добробут
Державний бюджет країни об'єднував республіканський і місцеві. За його допомогою перерозподілялася більша частина національного доходу республіки між виробничою та невиробничою сферами, галузями господарства, економічними районами. Індекс зростання державного бюджету порівняно з 1940 р. становив у 1950 р. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р. – 434.
З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, її проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3000 до 10 000 крб. – з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. – зменшувалися наполовину. Облігації державних позик замінювалися на облігації конверсійної 2 %-ї позики 1948 р. у співвідношенні 3:1. Кошти Колгоспів і кооперативних організацій обмінювалися як 5:4 або вилучалося 20 % їх грошових нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 р. було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень, 31 березня 1950 р. підвищено курс карбованця по відношенню до іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.
У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін, який підвищився в 10 разів. Це означало відповідне зниження всіх цін, плати за послуги, грошових доходів населення. Старі гроші було замінено на нові у співвідношенні 10:1. Одночасно з 1 січня 1961 р. встановлювався золотий вміст карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 крб.). Долар став оцінюватися в 90 копійок замість 4 крб.
Протягом перших повоєнних років податкова система була уніфікована і спрямована на чітке визначення обсягів податків республіканського й особливо місцевих бюджетів. У другій половині 50-х років у фінансовій системі Радянського Союзу намітилася тенденція розширення повноважень союзних республік. Вони одержали право самостійно визначати доходи і видатки в розрізі республіканських і місцевих бюджетів, використовувати додаткові доходи, а також ті суми, що залишилися внаслідок економії видатків. За республіками були закріплені певні повноваження щодо складання, утвердження, виконання державних бюджетів, розподілу доходів і видатків між республіканським і місцевими бюджетами.
Було внесено зміни у податкову політику. В 1953 р. прийнято новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за твердими ставками, з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору. Передбачалася система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.). У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від б до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспів у розмірі 14 %, що була диференційована по республіках і областях.
У 1958 р. припинено випуск державних позик, що реалізувалися за підпискою серед населення і довгий час були важливим джерелом доходів бюджету. Протягом 1960 – 1962 рр. було підвищено неоподаткований мінімум заробітної плати, знижено податок з заробітної плати для низькооплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних. Відбувалися структурні зміни у формуванні доходів державного бюджету. Зменшилися надходження податку з обороту: з 31,6 % у 1950 р. до 29,2 % у 1965 р.
Протягом 50-х років з розширенням прав союзних республік у народному господарстві СРСР підвищувалося значення республіканського бюджету. Його частка у державному бюджеті України становила у 1958 р. 69,2 % проти 32,9 % у 1950 р. З кінця 50-х років у розподілі доходів між республіканським і місцевими бюджетами знову намітилася тенденція збільшення частки останніх.
Кредитні відносини в Україні повністю контролювалися союзним урядом. У 1955 р. було створено Українську контору Державного банку СРСР та республіканські контори Промбанку, Сільгоспбанку, і Торгбанку. У 1957 – 1959рр. проведено реорганізацію банківської системи. Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк, їхні функції передано Держбанку і Промбанку. До кредитної системи належали Зовнішторг-банк СРСР і державні ощадні каси. Зросло значення банківського кредиту в розвитку господарства. Збільшились обсяги кредитів усіх видів: у 1951 – 1960 рр. – у 3 рази.
У господарському розвитку України значна увага приділялася торгівлі. В 1950 р. було відроджено її матеріально-технічну базу. Абсолютний обсяг продажу товарів у державній і кооперативній торгівлі, включаючи громадське харчування, становив 97 % рівня 1940 р. Про динаміку її розвитку свідчать такі дані:
| Показник | 1950 |
| Кількість підприємств, тис. | 81,5 |
| Обсяг роздрібного товарообороту (у цінах відповідних років), млн. крб. | 5731 |
| Оборот кооперативів, тис. крб. | - |
Друга половина 40-х – початок 60-х років характеризувалися низьким життєвим рівнем і недостатньо розвішеною соціальною сферою суспільства. Радянський Союз із політичних мотивів у 1947 р. провів грошову реформу і скасував карткову систему розподілу продуктів і промислових товарів. У 1947 – 1950 рр. тричі знижувалися ціпи на товари масового споживання. Однак, на відміну від реформи Ерхарда у Німеччині, в СРСР реформа відбувалася в умові дефіциту промислових і продовольчих товарів. Платоспроможний попит значно перевищував пропозицію. У 1950 р. державні роздрібні ціни в Україні порівняно з довоєнними були вищими в 1,83 рази. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна тата у 1946 – 1950 рр. перевищила довоєнний рівень лише на 24 % , а загальна сума доходів населення – на 62 % .
Почалася демілітаризація праці. У 1945 р. було відновлено відпустки, оплачувані вихідні. Тривалість робочого дня становила 8 год. Відмінено указ, за яким все населення вважалося мобілізованим. Однак до 1950 р. діяв указ від 3940 р., який забороняв робітникам і службовцям змінювати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. У 1951 р. його було замінено заходами дисциплінарного характеру.
З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формою підвищення добробуту. Середньомісячна грошова заробітна плата усіх категорій робітників і службовців за 50-ті роки зросла на 25,3. У 1965 р. скорочувався робочий тиждень. Фабрики та заводи перейшли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпустки вагітним жінкам до і після пологів.
Доходи колгоспників від громадського та особистого господарства збільшилися в 1951 – 1955 рр. на 50 %. З введенням у 1956 р. щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою. У 1960 р. її середньомісячний розмір становив 24,3 крб., або близько 45 % загальної оплати трудодня. У липкі 1964 р. було прийнято закон про пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний розмір пенсії встановлювався в розмірі 12 крб. на місяць. У 1966 р. була введена гарантована грошова оплата їх праці.
Проте У цілому рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів не забезпечувало потреб населення і компенсувалося імпортом. Відставав від потреб населення розвиток сфери послуг, торгівці, громадського харчування.
Висновок
Напередодні Другої світової війни мілітаризація суспільства і держави набула безпрецедентного рівня, значно зросли асигнування на військові потреби: якщо у 1939 р. на оборону виділялося 25,6% державного бюджету, то у 1940 р. – 32,6%, а на 1941 р. планувалося витратити 43,4% бюджету. Оскільки Україна запишалася основною вугільно-металургійною базою СРСР, то виснажливий тягар лягав насамперед на український народ. Прискорений розвиток металургії, машинобудування і хімічної промисловості в умовах відсутності екологічного захисту, інтенсифікація праці, важкі умови праці і побуту, жахливий рівень травматизму тяжко відбивалися на рівні життя населення України.
Але сталінська репресивна система загрозами покарання постійно підвищувала трудові завдання, планові показники, фабрикувала "трудові ініціативи" працівників, "соціалістичне змагання", що певною мірою стимулювало виробництво і сприяло зростанню продуктивності праці. Кількісні показники постійно зростали. В 1940 р. продукція промисловості України зросла більш ніж у 7 разів у порівнянні з 1913 р. В 1940 р. Україні належало значне місце у виробництві промислової продукції. Вона давала 65% загальної виплавки чавуну, 49% сталі, 68% залізної руди, 50,5% вугілля, 26% електроенергії. У сільському господарстві, попри всі перешкоди, теж помічалося зростання виробництва. Цьому сприяли непогані кліматичні умови, збільшення техніки на ланах та інтенсифікація праці колгоспників. Україна виробляла 1/5 частину товарного хліба і м'яса, 3/4 загальносоюзного цукру, понад 50% кукурудзи.
Як і до війни, радянська держава вдалася до довготривалого планування відбудови і розвитку народного господарства. Було прийнято 4-й п'ятирічний план (1946-1950 рр.), який передбачав досягнення і перевершення довоєнного рівня. Традиційними були заходи і методи його реалізації: мобілізаційно-пропагандистське штурмування, "соціалістичне змагання", директиви і "зустрічні плани". При цьому бажання і потреби людей не враховувалися заради "вищих інтересів соціалістичної Вітчизни". Попри все, результати були вражаючими: вже в кінці 1949 р. обсяг валової продукції промисловості України перевищив рівень 1940 р. на 15%. Основні державні інвестиції і зусилля були направлені у промисловість і транспорт, тому сільське господарство запишалося бідним родичем і не могло забезпечити населення достатньою кількістю продовольства. У 1950 р. продукція сільського господарства України досягла лише 60% рівня 1940 р. Купувати продукти харчування стало ще дорожче після скасування карткової системи і грошової реформи 1947 р., яка девальвувала карбованець і позбавила населення заощаджень.
Поставивши завдання "наздогнати і перегнати Америку" і пообіцявши за 20 років побудувати в СРСР комунізм, М.Хрущов розгорнув широку програму реформування економіки.
Економічні реформи, проведені в 50-ті роки, радикально змінили умови розвитку промисловості і сільського господарства.
Позитивні наслідки мали, зокрема:
децентралізація керівництва економікою, запроваджена у 1957 р. Керівництво промисловістю було передано раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території, незалежно від профілю. В Україні було створено 11 економічних районів;
збільшення асигнувань на забезпечення науково-технічного прогресу;
підвищення самостійності колгоспів і радгоспів;
ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам і радгоспам;
збільшення закупівельних цін на зерно (у 7разів), картоплю (у 8разів), продукцію тваринництва (у 5,5 рази).
Друга половина 50-х рр. стала періодом помітного економічного зростання, сільське господарство вперше стало рентабельним.
Сільське ж господарство стало справжнім полігоном для різного роду непродуманих реорганізацій і нововведень, нереальних понадпрограм (цілинна епопея, небачене розповсюдження кукурудзи і т.п.), що негативно позначилося на виробництві сільськогосподарської продукції.
У кінці 50-х – початку 60-х рр. почалося падіння темпів економічного зростання. Якщо за 1951 – 1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3%, то за 1959 – 1965 рр. – на 8,8%. З 1950 по 1958 рік обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, а в 1958 – 1964рр. – на 3%.
Список використовуваної літератури
Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу.
Геєць В. Економіка України.
Поручник А.М. Интеграция Украины в мировое хозяйство.
Ю.Сливка. Історія України.
Філіпенко А.С. Економіка зарубіжних країн.
В.А. Смолій. Історія України.
Соколенко С.И. Современные мировые рынки и Украина.
Світлична В.В. Історія України.