Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальні засади спадкування

1.1 Поняття та значення спадкування

1.2 Підстави відкриття спадщини

1.3 Особливості здійснення права спадкування на окремі об'єкти

Розділ 2. Реалізація спадкових прав

2.1 Час та місце відкриття спадщини

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

2.3 Охорона спадкового майна

2.4 Поділ спадщини

2.5 Зміна черговості при спадкуванні за законом

2.6 Оформлення права на спадщину

Висновки

Перелік посилань

Додатки

Вступ

Актуальність роботи: знання основ реалізації спадкових прав дозволяє розширити рамки юридичних знань, а це особливо важливо в наш час, коли формується демократичне і логічне законодавство. Вибір теми дослідження зумовлюється зростаючою роллю права приватної власності громадян та порядку її спадкування в умовах становлення ринкової економіки, необхідністю реформування чинного законодавства з питань спадкування як складової частини цивільного законодавства, розробки правового механізму, який належним чином міг би захистити права та законні інтереси громадян, що практично неможливо здійснити без всебічного розгляду правової природи та особливостей спадкових правовідносин. Незважаючи на наявність цілої низки нормативних актів, що регулюють відносини реалізації спадкових прав, законодавство з цього питання і його теоретична база залишаються недостатніми для комплексного та ефективного регулювання зазначених відносин і потребують подальшого вдосконалення.

Об’єкт дослідження: загальні засади спадкування та особливості реалізації спадкових прав за цивільним законодавством України.

Предмет дослідження: специфічні риси реального здійснення права на спадщину.

Мета роботи: поглиблення знань в галузі спадкового права, визначення засад та комплексний аналіз здійснення права на спадщину, правильне застосування норм цивільного права при реалізації спадкових прав в Україні

Завдання роботи: систематизація теоретичних знань про засади спадкування та реалізацію спадкових прав, дослідження цікавих питань, правовий аналіз законодавства, що регулює спадкові відносини

Ступінь наукової розробки: теоретичну базу в галузі спадкування становлять праці російських вчених: Д. І. Мейєра, К. П. Побєдоносцева, І. А. Покровського, В. І. Сінайського, Т. Ф. Шершеневича, радянських вчених – Б. С. Антімонова, М. М. Богуславського, А. М. Нємкова, Л. С. Нікітюка, М. М. Гордона, В. К. Дронікова, О. С. Іоффе, В. А. Рясенцева, В. І. Серебровського, Є. А. Суханова, Ю. К. Толстого, Т. Д. Черіги, Е. Б. Ейдінової, К. Б. Ярошенко, українських сучасних фахівців – І. В. Жилінкової, О. В. Дзери, Н. О. Саніахметової, З. В. Романовської, С. Я. Фурси, О. Є. Харитонова, В. В. Васильченко, Т. П. Коваленко, Є. О. Рябоконя, Є. І. Фурси, В. Ю. Чуйкової, Л. В. Шевчук та ін.

Розділ 1 Загальні засади спадкування

1.1 Поняття та значення спадкування

Інститут спадкування в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України, тісно пов'язаний з усіма іншими видами майнових прав. Після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони є об'єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. Сподкування є одним зі способів набуття майнових прав, що зближує його із зобов'язальним правом. Інститут спадкового права в сучасних правових ситемах та в системі цивільного права нашої країни – це один із найважливіших, оскільки об'єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку й обсязі, з найдавніших часів до наших днів залишається в центрі уваги суспільства і держави. [16, с.518 ]

Стаття 1216 Цивільного кодексу України дає визначення поняття спадкування. Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Суб'єктами спадкування є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи – громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадку припинення їх діяльності, порядок передачі майна юридичної особи іншим особам або державі регулюється не нормами про спадкування, а спеціальними правилами про ліквідацію чи реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці – це особи, до яких переходять цивільні права й обов'язки спадкодавця у разі його смерті. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також інші суб'єкти цивільного права (держава, територіальні громади тощо). [12, с.408-409]Фізичні особи можуть спадкувати і за заповітом, і за законом, у той час як інші суб'єкти цивільного права спадкують лише за наявності вказівки про це в заповіті. Щоб бути спадкоємцем, фізична особа має бути живою на час відкриття спадчини. Але закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народилися після його смерті ("постум"). Якщо дитина народилася мертвою, то спадкові правовідносини за її участю не виникають. Всі інші суб'єкти цивільного права можуть бути спадкоємцями лише за заповітом: юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави і інші суб'єкти публічного права (ст. 2 ЦК України).

Спадкування настає в разі смерті фізичної особи або оголошення її померлою у встановленому законом порядку. Права й обов'язки спадкодавця, що входять до складу спадчини, переходять до спадкоємця як єдине ціле. Такий перехід прав і обов'язків називається універсальним правонаступництвом. Від універсального правонаступництва відрізняють правонаступництво сингулярне, при якому до спадкоємця переходить не вся сукупність прав і обов'язків спадкодавця, а лише певні його права або обов'язки.

Розрізняють спадкування трьох видів: 1) за заповітом, в якому виражається воля спадкодавця. Якщо стосовно майна укладений заповіт, то пріорітет надається саме цьому виду спадкування; 2) за законом – відбувається тоді, коли заповіту немає або його визнано недійсним або якщо всі спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини чи померли до відкриття спадщини. Спадкове майно переходить до тих осіб, коло яких вичерпно визначено в законі; 3) за рішенням суду – застосовується в разі "відумерлості спадщини", тобто існування спадщини, яка не була успадкована протягом встановленого законом строку жодною особою. У таких випадках згідно ст. 1277 ЦК суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, і вона переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. При цьому до територіальної громади переходять як майно, так і борги спадкодавця.

Об'єктом спадкових правовідносин є спадкова маса (спадкове майно), тобто цивільні права і обов'язки спадкодавця, що не припиняються смертю певної фізичної особи і здатні переходити в спадщину. Це можуть бути майно чи майнові права (житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домащного господарства, предмети особистого користування, земельні ділянки, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери, пайовий внесок, інше майно споживчого й виробничого призначення), а також немайнові права (авторське право, виключне право на винахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті, тощо).[12, с. 410]

Стаття 1219 ЦК України встановлює винятки з принципу загальності переходу спадщини, передбачає, які права та обов'язки не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Це, зокрема:

1) особисті немайнові права (право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканість, право на донорство, право на недоторканість особистого і сімейного життя, право на повагу гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художної, наукової і технічної творчості, право на інформацію, право на зміну ім'я тощо, передбачені книгою 2 ЦК України);

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами (глава 7 ЦК України);

3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст. 1195-1208 ЦК України);

4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, що передбачені ст.608 ЦК України. [8, с. 270-272 ]

Норми, що регламентують умови та порядок спадкування, містяться в Цивільному кодексі України (книга 6, ст.1216-1308), а також у нормативних актах, які регулюють діяльність нотаріальних контор.

Конституція України передбачає право спадкування власності громадян. Спадкове право забезпечує родині померлого можливість зберегти та використати його майно, заощадження, чим сприяє підвищенню матеріального добробуту родини померлого, зміцненню власності громадян.

Спадкове право надає можливість кожному громадянинові розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Отже, воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже, до кого перейде належне їм майно після їх смерті. "Хоча ж статистика демократичних країн з розвинутою ринковою економікою беззастережно свідчить про небажання більшості громадян скористатися своїм правом на складання заповіту , позбавляючи можливості окремих осіб реалізувати свої спадкові права" [22]

Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (особливо неповнолітніх та непрацездатних членів), сприяючи цим зміцненню сім'ї. [17]

1.2 Підстави відкриття спадщини

Підставами відкриття спадщини є смерть фізичної особи або оголошення її такою, що померла (ст. 1220 ЦК України).[18, с. 391]

У ЦК України визначається два різних види юридичних фактів: 1) смерть – це подія, тобто обставина, яка не залежить від волі суб'ектів права; 2) оголошення фізичної особи такою, що померла, рішенням суду, яке ґрунтується на припущенні, що фізична особа (спадкодавець) померла або якщо у місці її постійного проживання немає відомостій про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 46 ЦК України).

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. Факт сметрі спадкодавця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом РАЦС. Якщо ж підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізичної особи такою, що померла ч. 3 ст 46 ЦК України, яка передбачає, що фізична особо оголошується померлою від дня набрання чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації органами РАЦС факту смерті та видачі ними свідоцтва про смерть. Якщо ж фізична особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй сметрю або дають підстави припустити її загибель від конкретного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті.

Коли у свідоцтві про смерть спадкодавця вказаний тільки місяць або рік смерті, то часом відкриття спадщини слід вважати останній день вказаного місяця або року.

Стосовно осіб, які померли в один день, але в різні години доби, час відкриття спадщини є однаковим. Оскільки спадкування після кожної з таких осіб відкривається одночасно, то вони не успадковують одна після однієї, а натомість є окремими спадкодавцями. Сказане стосується також осіб, які померли під час спільної небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). Спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб.[8, с. 273-274]

1.3 Особливості здійснення права спадкування на окремі об'єкти

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ст. 1225 ЦК).[18, с.393]

Земельний кодекс України визначає право громадян України на одержання у власність земельних ділянок для чітко визначених цілей: для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, будів-ництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель (при-садибна ділянка), дачне та гаражне будівництво.[14, с.16]

Цільове призначення землі зазначається в Державному акті на землю. Відповідно вказане в Державному акті на землю цільове призначення земельної ділянки зберігається і для спадкоємців.

"До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони роз-міщені. Отже, спадкування житлового будинку, інших будівель та споруд незалежно від спеціальної згадки про це в заповіті тягне виникнення для спадкоємців зазначеної нерухомості права на земельну ділянку, на якій ця нерухомість знаходиться.

Згідно з ч. 3 ст. 1225 ЦК до спадкоємців житлового будинку, інших бу-дівель та споруд переходить право власності або право користування земель-ною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування. А якщо розмір ділянки визнач-ений заповітом, то перевагу мають положення заповіту.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (ст.1226 ЦК України). [18, с. 393-394]

Стаття 368 ЦК зазначає, що спільною сумісною власністю вважається спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності. До спільної сумісної власності належить: 1) майно, набуте подружжям під час шлюбу, якщо інше не встановлене договором або законом; 2) майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів родини, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Хоча частки в праві спільної сумісної власності припускаються рівними, проте угодою сторін, законом або рішенням суду може бути передбачене інше. Тому при спадкуванні такої частки істотне значення має встановлення її розміру, що може бути зроблене як за життя спадкодавця, так і після відкриття спадщини.

Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку до її визначення та виділу в натурі (ч. 2 ст. 1226 ЦК). Отже, можливе розпорядження не тільки вже відомою часткою в праві спільної сумісної власності, а й тією часткою, яка буде визначена в майбутньому після смерті спадкодавця. Після смерті спадкодавця може бути проведене і визначення конкретної частки в праві спільної сумісної власності, і виділ її в натурі. При цьому припускається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними. Проте домовленістю між співвласниками, законом або рішенням суду може бути встановлений інший порядок поділу майна в натурі. Отже, розмір часток, визначених при поділі, можуть бути і неоднаковими.

Можлива ситуація, коли не відразу після сметрі спадкодавця, а тільки після визначення розміру частки в праві спільної власності спадкоємець дізнається про розмір цивільних прав і обов'язків, які він може отримати після смерті спадкодавця. Про склад конкретного спадкового майна спадкоємець може дізнатися лише після виділу частки в натурі.

Суми заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але він не одержав за життя, за загальним правилом, не включаються до складу спадкової маси, а передаються членам сім'ї спадкодавця. Проте в деяких випадках такі суми можуть бути успадковані в загальному порядку (ст.1227 ЦК).Умовами спадкування сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каціцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, є: 1) спадкодавець за життя мав право на їх одержання; 2) він за життя не реалізував це право; 3) після смерті спадкодавця відсутні члени його сім'ї або їх неможливо встановити. [18, с. 394]

Право на вклад у банку чи фінансовій установі може передаватися за запо-вітом або спеціальним розпорядженням. При цьому надається прірітет заповіт над розпорядженням вкладника, що він зробив банку (фінансовій установі), повністю або частковоскасовує його, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосуюється всього майна спадко-давця. Скасування (повне або часткове) розпорядження щодо вкладу можливе двома способами: 1) у заповіті змінено особу, до якої має перейти право на вклад; 2) новий заповіт стосується всього майна спадкодавця. Разом з тим заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банку (фінансовій установі), не обов'язково має скасовувати таке розпорядження.

Стаття 1229 ЦК України регулює спадкування права на одержання страхо-вих виплат (страхового відшкодування). Звичайно страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах (ст. 1215–1224 ЦК), але ч. 2 ст. 1229 ЦК України передбачає виняток, встоновлюючи, що в разі, коли страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті, тоді це право не входить до складу спадщини. Це можливо за наявності двох умов: 1) особисте страхування; 2) страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової суми в разі його смерті.

Спадкування права спадкодавця на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки – спадкоємець успадковує саме право на відшкодування збитків, але не має права вибору способу відшкодування. Право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків переходить у спадщину за умови, що спадкодавець звернувся з відповідним позовом і сплата неустойки (штрафу, пені) була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємся переходить також право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя.

До сподкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку завдав спадкодавець. Ст. 1231 ЦК України не містить спеціальних застережень щодо виду шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню спадкоємцями, то можна дійти висновку, що йдеться про спадкування обов'язку відшкодування будь-якої шкоди (збитків): і тієї, що виникла внаслідок неналежного виконання спадкоємцем договірних зобов'язань, і тієї, яку він завдав іншим особам унаслідок пошкодження їхньго майна, каліцтва або заподіяння смерті.

Крім того до спадкоємців переходить обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкоємцем, який був присуджено судом зі спадкодавця за його життя, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця (ч. 2, 3 ст. 1231 ЦК). Проте спадкування цих обов'язків можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявності присуду суду про стягнення зі спадкодавця ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, що він завдав, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (не має значення з яких причин) за життя присуду суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.

Моральна та майнова шкода, яку завдав спадкодавець, спадкоємцеві відшкодовують у межах вартості майна, яке вони одержали в спадщину. При цьому вартість майна, отриманого в спадщину, може бути підтверджена за допомогою опису такого майна, що провів нотаріус (ст. 1281-1282 ЦК України).[18, с. 410]

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди тощо.

Для зменшення розміру відповідальності спадкоємця за борги спадкодавця необхідними є такі умови: 1)звернення спадкоємця до суду з позовом; 2) доведення ним того, що розмір сум, які має сплатити спадкоємець, є дуже великими прівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, що він одержав у спадщину Разом з тим хоча суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов'язку їх сплати.

Обов'язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця переходить у спадок за умови: 1) фактичного понесення таких витрат; 2) розумності цих витрат, тобто їх виправданості обставинами, за яких витрати були вчинені. Розумні витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця можуть бути стягнені на користь тих осіб, що їх фактично понесли, у повному обсязі й за весь час, коли вони відбувалися, але не більше ніж за три роки до смерті спадкодавця (ст 256-267, 261, 267 ЦК України)".[8, с. 276-279]

Розділ 2 Реалізація спадкових прав

2.1 Час та місце відкриття спадщини

"Спадкоємці як за законом, так і за заповітом набувають право на спадщину незалежно від свого бажання, в силу однієї події – факту смерті спадкодавця.

Реальне здійснення суб'єктивних прав можливо лише за умови існування передбачених законом правових гарантій їх реалізації. Здійснення права на спадкування тісно пов'язано із такими юридичними фактами: 1) відкриття спадщини; 2) здатністю особи виступати спадкоємцем; 3) наявність спадкового майна; 4) прийняття спадщини особою, яка є спадкоємцем за законом чи за заповітом.

Відкриття спадщини – це наявність підстав, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають зі сметрю громадянини або оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як: 1) коло спадкоємців; 2) строк для прийняття спадщини чи відмова від спадщини; 3) склад спадкового майна; 4) закон, яким потрібно керуватися; 5) можливість спадкоємців здійснити надане їм право на спадщини; 6) можливість вжити заходів для охорони спадкового майна; 7) звернення спадкоємців за свідоцтвом про право на спадщину.

Спадщина відкривається з того моменту, коли припиняються всі належні фізичній особі права та обов'язки майнового характеру.

Час відкриття спадщини відіграє важливе значення для визначення складу спадкового майна.

В ст. 1220 ЦК зазначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Відкриття спадщини пов'язане перш за все із днем смерті спадкодавця, факт і дата смерті якого підтверджуються свідоцтвом органів РАЦС чи іншим документом, який видається у встановлених законом випадках (наприклад повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця тощо). Сам факт зникнення громадянини безвісти (на фронті чи під час техногенної катастрофи) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягене за собою відкриття спадщини.

Коли спадкодавець оголошується померлим за рішення суду, днем смерті вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення такого громадянини померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити його померлим від дня ймовірної смерті (ст. 46 ЦК).

У ЦК законодавець не дає прямої відповіді на питання, коли ж відкривається спадщина після смерті особи, яку було посмертно реабілітовано. Наприклад, якщо особу було засуджено до смертної кари, а як додаткову міру покарання було застосовано конфіскацію майна, то, звичайно, спадщина не відкривалася, оскільки об'єкта спадкування як такого не було. Якщо ж після посмертної реабілітації часом відкриття спадщини вважати день смерті реабілітованого, то спадкоємці пропускають строк на прийняття спадщини.

В Законі України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" говориться, що часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті такого спадкодавця визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що підтверджують відповідні факти. [25]

За умов, коли внаслідок стихійного лиха, нещасних випадків на виробництві, на транспорті, в побуті гинуть щорічно десятки тисяч громадян, в тому числі й ті, які б могли спадкувати одні після одних, законодавець вперше закріпив правило, за яким особи, що померли протягом однієї доби, вважаються такими,що померли одночасно, тому, відповідно, спадщина відкривається окремо щодо кожної з них (ст. 1220 ЦК).

Законодавець не дає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов'язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той самий день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної, про це прямо зазначено в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. "Про практику розгляду судами справ про спадкування". Якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинів на місті події, скажімо, о 1-й годині ночі, а його дружина померла в лікарні через 20 годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день. Якщо ж чоловік помер об 11-й вечора, а його дружина – через півтори години, то в цьому випадку дружина, яка була жива на день відкриття спадщини після чоловіка, закликається до прийняття спадщини як спадкоємець першої черги, а після смерті дружини її спадщину спадкують відповідно її спадкоємці.[24]

До комморієнтів, тобто осіб, які померли одночасно, не відносять тих, смерть яких настала при обрахуванні часу в різних часових поясах. Скажімо, внаслідок авіакатастрофи батько загинув, а сина для надання медичної допомоги було вивезено у район іншого часового поясу, де він і помер, але вже в іншу добу. Аналогічно, якщо особи померли в сусідніх державах одночасно, але в різні дні, внаслідок введення так званого, літнього часу".[5, с. 147-149]

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживан-ня спадкодавця – місто, село тощо (ст. 1221 ЦК України).[8, с. 392]

"Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті спадкодавця. Наприклад, якщо він помер не в місці свого постійного проживання: під час перебування у відрядженні, санаторіях, місцях позбавлення волі. У цих випадках місцем відкриття спадщини вважається той населений, де громадянин постійно проживав. Так, місцем проживання (і відповідно, місцем відкриття спадщини) студентів, військовослужбовців строкової служби, осіб, засуджених до відбуван-ня покарання у вигляді позбавлення волі, вважається місто, село, селище тощо, в якому вони постійно проживали до вступу у відповідний навчальний заклад, або до призову на військову службу чи альтернативну службу, або до призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Проте в разі смерті громадянина, що постійно проживав у будинку для осіб похилого віку та інвалідів, місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться ця установа.

Місцем проживання неповнолітніх або осіб, що перебувають під опікою, визнається місце проживання їхніх батіків, усиновителів, опікунів.

Щодо громадян України, які постійно проживали за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживали. Свідоцтво про право на спадщину в такому разі видається консульською установою або дипло-матичним представництвом України (крім випадків, коли держава, де постійно проживав померлий, має на це виключну компетенцію). Для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, місцем відкриття спадщини буде їхнє останнє місце проживання в Україні до їх виїзду за кордон. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно з Конвенцією "Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах" між країнами СНД, підписана в м. Кишиневі 07.10.2002 року у тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно з чинним законодавством країни, але з урахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.[23]

Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо (наприклад, через те що він часто змінював місця проживання, ніде не затримуючись надовго), місцем відкриття спадщини вважається місце, де знаходиться нерухоме майно або основна його частина. Таким місцем може бути місто, де громадянин мав квартиру; село, в якому знаходиться земельна ділянка, що належить спадко-давцеві на праві приватної власності, тощо. Якщо ж спадкодавець мав одночасно кілька квартир, будинків, земельних ділянок тощо, що знаходилися в різних населених пунктах, то місце відкриття спадщини визначається з урахуванням вартості цього нерухомого майна. Де знаходиться майно більшої вартості, там і відкривається спадщина. Якщо ж той, хто помер, не мав нерухомості, то місцем відкриття спадщини вважається те місце, де знаходиться основна частина рухомого майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується відповідними документами: свідоцтвом органів РАЦС про смерть спадкодавця, якщо його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідками житлово-експлуатаційної організації, витягом з трудової книжки покійного тощо. Якщо місце проживання спадкодавця встановити неможливо, місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевої ради про місцезнаходження спадкового майна чи його частини".[8, с. 274-275]

2.2 Прийняття та відмова від спадщини

Відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого і здійснив своє право на спадкування. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.[16, с.539]

Спадкоємцем може бути будь-яка правоздатна особа. Спадкова право-здатність не залежить від віку, статі, національності, громадянства. Відкриття спадщини і закликання до неї недостатньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого.[5. с. 182]

Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Для того, щоб стати правонаступником померлого, спадкоємці повинні прийняти спадщину, тобто, надане законодавцем право на спадщину спадкоємець повинен реалізувати. Спадщину може бути прийнято як формальним (з поданням відповідної заяви і отримання свідоцтва про право на спадщину), так і неформальним способом, коли в силу закону спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину. При закликанні спадкоємця до спадкування водночас за декількома підставами (за законом, за заповітом, в порядку спадкової трансмісії) спадкоємець може прийняти спадщину за однієї із підстав. Прийняття спадщини одним спадкоємцем не означає прийняття спадщини всіма спадкоємцями, кожен із них повинен самостійно заявити про свій намір прийняти спадщину.[5, с. 151-152]

Прийняття спадщини – засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності становлять спадщину. Таку згоду має бути виражено встановленим законом способом, тобто шляхом вчинення певних передбачених законом правових дій (ст. ст. 1268, 1269 ЦК).

ЦК передбачає такі способи прийняття спадщини: 1) фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом 6 місяців не заявив про відмову від спадщини; 2) подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно не проживав із спадкодавцем; 3) малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, яка обмежена в цивільній дієздатності за рішенням суду, вважається такою, що прийняла спадщину в силу прямого припису закону, за винятком випадку, коли вони (їх опікуни) за дозволу органів опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини. [11, с.405-406]

В одному тільки випадку не вимагається вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини – якщо спадкоємцем є територіальна громада. Це може мати місце, якщо: 1) у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом (таке майно називають виморочною спадщиною); 2) усі спадкоємці позбавлені права спадкування, тобто, якщо спадщини їх позбавив заповідач безпосередньо у заповіті або вони виявились "негідними"; 3) спадкоємець заповів все своє майно або його частину територіальній громаді; 4) усі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку; 5) заповіт визнано недійсним, а спадкоємців за законом немає; 6) заповідано лише частину майна, а спадкоємців за законом немає; 7) юридична особа, якій було заповідано спадщину, ліквідована; 8) спадкоємці за заповітом не виконали умов заповіту за яким їм належала спадщина, а спадкоємців за законом немає. Якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, то за рішенням суду спадщина визнається відмерлою і переходить до територіальної громади, яка набуває спадщину як звичайний спадкоємець в порядку універсального правонаступництва.

Фактичне прийняття спадщини за своєю правовою природою являє собою односторонній конклюдентний правочин, оскільки дії спадкоємця свідчать про його відношення до майна, як до свого (ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків). Вважається такою, що прийняла спадщину, особа, яка проживала разом із спадкодавцем, вжила заходів до охорони спадкового майна, сплачувала податки, захищала майно від посягань інших осіб, вчиняла дії, спрямовані на підтримання його в належному стані тощо. Факт спільного проживання може посвідчуватися довідкою відповідного житлового органу, міської адміністрації, а також за рішенням суду.[5, с. 153-155]

Свідченням фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранс-портний засіб, державного акта на право приватної власності на землю тощо. Хоча не завжди фактичні дії можуть відображати дійсну волю спадкоємця на прийняття спадщини. [5, с. 152-153]

В пп. "в" п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні", фактичний вступ в управління чи володіння спадком майном, яке спадкодавець заповів іншій особі, або одержання за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій з прийняття спадщини.[27]

Спадкоємець може особисто звернутися з заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про прийняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.[Додаток А]

"Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. У заяві про прийняття спадщини зазначається: 1) найменування нотаріальної контори, в якій заведено або має бути заведено спадкову справу; 2) прізвище, ім'я та по батькові заявника, його адреса; 3) підстави спадкування (родинні чи сімейні зв'язки, заповіт, спадковий договір); 4) спадкове майно (а якщо воно підлягає державній реєстрації, то можна зазначити і місце знаходження такого майна); 5)інших можливих спадкоємців; 6) частку майна, яку заявник просить йому виділити, якщо спадкоємців декілька. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, дієздатність якої обмежено, вважаються такими, що прийняли спадщину".[5, с.155]

"Спадкоємці, які закликаються до спадщини, повинні її прийняти протягом певного терміну. Строк встановлюється з метою визначення правового статусу спадкового майна, оскільки, якщо спадщину не приймають спадкоємці черги, яка закликається до спадщини, то право на спадщину переходить до спадкоємців наступної черги, а за відсутності таких взагалі майно набувається територі-альною громадою за місцем відкриття спадщини.

Заяву про прийняття спадщини подає спадкоємець особисто.[Додаток А] Нотаріус перевіряє особу спадкоємця і приймає заяву про прийняття спадщини. Якщо заява пересилається, підпис спадкоємця про прийняття спадщини має бути посвідчено. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчено, надійшла поштою, її приймає нотаріус, заводить спадкову справу, а спадкоємцю пропонує надіслати заяву, оформлену належним чином, або прибути особисто до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини (наприклад, він доведе, що не знав і не міг знати про відкриття спадщини або звернутися із заявою про прийняття спадщини і йому перешкоджали надзвичайні обставини), суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини".[5, с. 156]

З метою реалізації спадкових прав, ст. 63 Закону України "Про нотаріат" передбачає обов'язок державного нотаріуса повідомити про відкриття спадщини тих спадкоємців, місце роботи або проживання яких йому відоме.[26]

"Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину і реалізувати свої права, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців. Спадкоємець за заповітом – на користь спадкоємців за заповітом, спадкоємець за законом – на користь спадкоємців за законом. На користь інших спадкоємців не може відмовитися обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумовлене його неповноліттям, непрацездатністю, утриманням за кошт померлого. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом 6 місяців, то після закінчення цього строку він може передати належне йому спадкове майно іншим спадкоємцям вже на підставі цивільних договорів: купівлі – продажу, дарування, міни. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття". [5, с. 158-159]

Цивільне законодавство України передбачає випадки, коли право громадянини стати спадкоємцем обмежується. Керуючись нормами загальнолюдської моралі, законодавець визначає і коло осіб, які усуваються від отримання спадщини, незважаючи на їх родинні чи сімейні зв'язки з померлим, а в певних випадках, і на раніше висловлену волю спадкодавця в заповіті. Відповідно до ст. 1224 ЦК усуваються від права на спадкування: 1) за закононом, і за заповітом – особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого із можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Якщо, незважаючи на вчинений замах, спадкодавець складе на користь такої особи заповіт, вона спадкує на загальних підставах; 2) за законом – батьки після дітей, стосовно яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені і цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них в силу закону обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверждено в судовому порядку; 3) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права спадкування в них чи в інших осіб, або сприяли збільшенню їх частки у спадщині. Від спадщини усуваються і особи, шлюб між якими визнано недійсним.[18, с.392-393]

2.3 Охорона спадкового майна

"З моменту відкриття спадщини і до моменту її прийняття спадкоємцями проходить певний відрізок часу, протягом якого спадкове майно перебуває в невизначеному стані. Якщо спадкоємці проживають окремо від спадкодавця, то речі, які становлять спадщину, без нагляду чи догляду можуть зіпсуватися, їх можуть знищити чи вкрасти. Державний нотаріус, який отримав повідомлення про відкриття спадщини, повинен повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме, а також вжити заходів до охорони спадкового майна, тобто нотаріальну дію, передбачену Законом України "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. [26, 28]

Під охороною спадкового майна розуміється сукупність заходів із забезпечення збереженості майна, мета яких – запобігти псуванню, пошкодженню чи втрату спадкового майна. Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах: 1) спадкоємців; 2) відказоодержувачів; 3) кредиторів; 4) територіальної громади (держави). Охорона спадкового майна полягає в: а) з'ясуванні складу спадкового майна; б) описі та оцінці спадкового майна; в) передачі спадкового майна на зберігання спадкоємцями чи третім особам; ґ) перевірці та контролі належного виконання обов'язків зі збереження спадкового майна відповідними особами.

До складу спадщини можуть входити працююче підприємство, земельна ділянка, цінні папери, домашня ходоба та домашні тварини, швидкопсувна продукція, мисливська зброя тощо, що і зумовлює необхідність обрання спеціальних заходів з охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна здійснюється протягом часу, який надається спадкоємцям для прийняття спадщини. Основна дія, яку повинен вчинити нотаріус, - це скласти опис спадкового майна, який проводиться негайно після вчинення необідних дій щодо забезпечення охорони і збереження спадкового майна. В акті опису зазначається: дата надходження заяви (повідомлення) або доручення про вжиття заходів до охорони спадкового майна; дата проведення опису; відомості про осіб, які беруть участь в описі; відомості про особу спадкодавця, час його смерті і місце знаходження майна, що описується; чи було оечатано приміщення до прибуття державного нотаріуса і ким; стан пломби чи печатки; докладна характеристика кожної із перерахованих у ньому речей: назва, розмір, номер і рік випуску, фабрично-заводська марка, колір, сорт та ін.), що виключало чи утруднювало б їх заміну, і оцінка цих речей з урахуванням зносу.

Якщо спадкоємці не згодні з оцінкою, вони мають право запросити фахівця, сплативши за його послуги".[5,с. 161-163]

"Квартири, жилі будинки, будівлі, споруди та інщі об'єкти нерухомості, які належали на день смерті спадкодавцеві, оцінюються за інвентаризаційною оцінкою, а місцевостях, де інвентаризацію не проведено – за їх страховою оцінкою. Грошові суми та цінні папери, які залишилися після померлого, за окремим описом здаються на депозит нотаріусу, де вони перевувають до видачі їх спадкоємцю чи територіальній громаді, якщо спадщину буде визнано відумерлою".[5, с. 163] Виявлені у складі майна померлого вибухові речовини, боєприпаси, зброя, спеціальні засоби самооборони, заряджені речовинами слоьзоточивої та дратівливої дії (газові пістолети, револьвери і патрони до них) передаються органу внутрішніх справ за окремим описом (п. 193 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).[28] "Харчові продукти, які виявляють серед спадкового майна, державний нотаріус передає спадкомцям, а за їх відсутності продукти довгострокового терміму зберігання – відповідним організаціям для реалізації за окремим актом. Срібло і монетарні метали (золото та метали іридієво-платинової групи) в будь-якому вигляді та стані, іноземна валюта і виражені в іноземній валюті або монетарних металах платіжні документи та цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі, боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати тощо), вироби зі срібла і монетарних металів, дорогоцінного каміння, а також дорогоцінне каміння і перли на прохання спадкоємців чи інших заціякавлених осіб здаються не пізніше наступного після проведення опису дня на зберігання до відповідної банківської установи". [5, с. 164]

"Зберігання спадкового майна на депозиті державної нотаріальної контори чи у банку здійснюється за рахунок спадкоємців або інших зацікавлених осіб.

Якщо в складі описаного майна виявляють цінні рукописи, літературні праці, листи, що мають історичне або наукове значення, ці документи за окремим описом здають на зберігання спадкоємцям, відповідним установам (інституту, музею тощо) чи іншим особам. За неможливості передати їх на відповідне зберігання нотаріус опечатує документи або сховище з документами. В акті опису зазначають все майно, яке є в квартирі (будинку) померлого. Заяви сусідів та інших осіб про належність їм окремих речей заносять до акта опису, а зацікавленим особам роз'яснюють порядок звернення до суду з позовом про вилучення цього майна з опису. На кожній сторінці акта опису підсумковують кількість речей (предметів) та їх вартість, а після закінчення опису наводять загальний підсумок кількості речей (предметів) та їх вартості. Якщо проведення опису переривається або триває декілька днів, приміщення кожний раз опечатується нотаріусом, а в акті опису робиься запис про причини і час припинення опису і його відновлення, а також про стан пломб і печаток при наступному розпечатуванні приміщення".[5, с. 165]

Якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду чи вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця укладає договір на управління спадщиною відповідно до ст. 1285 ЦК.

"Для охорони прав спадкоємця, який має народитися, запрошують представника органів опіки та піклування. Якщо ж дитина не народиться або народиться мертвою, частка спадщини, що їй призначалася, розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах".[5, с. 166]

"Охоронцем спадкового майна може бути призначено одного із спадкоємців, опікунів над майном осіб, визнаних безвісно відсутніми або місце знаходження яких невідоме, а бо інших осіб, визначених спадкоємцями. За бажанням спадкоємців охоронцем майна може бути призначено будь-яку особу.

Збереження майна є заходом охорони спадщини, який може складатися із: 1) прийняття претензій від кредиторів спадкодавця у письмовій формі незалежно від строку настання права вимоги; 2) повідомлення спадкоємців, які прийняли спадщину, про претензію кредиторів; 3) видачі із спадкового майна грошових сум на покриття невідкладних витрат; 4) відчуження майна, що було описане, за рішенням суду; 5) відчуження майна, що належить іншому із подружжя, що пережив спадкодавця; 6) повідомлення спадкоємців або фінансовий орган про припинення охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Якщо вжити заходів до охорони спадкового майна неможливо (спадкоємці чи інщі особи, які проживали із спадкодавцем, заперечують проти проведення опису, не пред'являють иайно чи приховують його тощо), державний нотаріус складає акт про неможливість вжиття заходів до охорони спадкового майна і повідомляє про це зацікавлених осіб, а в необхідних випадках – фінансовий орган або прокурора. Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині".[5, с. 167-168]

2.4 Поділ спадщини

"Питання щодо поділу спадщини виникає, якщо спадкодавець призначив декілька спадкоємців у заповіті або за відсутності заповіту у спадкодавця виявилося декілька спадкоємців за законом. Спадкове майно, яке переходить до спадкоємців померлого за законом, являє собою майновий комплекс і належить спадкоємцям на праві спільної часткової власності. Правовий режим майна при спадкуванні за заповітом залежить від того, чи визначив спадкодавець кожному спадкоємцю конкретне майно, чи зазначив їм частку належного майна, чи визначивїм частку належного майна, чи визначив спадкоємців, але не зазначив їх часток.

Відмінності в поділі спадщини залежить від низки обставин: 1) від підстав спадкування (за заповітом чи за законом); 2) подільності чи неподільності речі, яка успадковується; 3) належності речі, яка успадковується не лише спадкодавцеві, а і спадкоємцям чи декільком спадкоємцям або третій особі; 4) факту користування спадкоємцем річчю за життя спадкодавця; 5) оборотоздатності речей, які спадкуються, та їх правового режиму". [5, с. 168]

Права спадкоємців і правила поділу спадкового майна регулюються ст. 1278 та ст. 1279 ЦК, положення яких ґрунтуються на нормах глави 26 ЦК "Право спільної власності", а саме:

майно, що належить на праві власності декільком особам, належить їм на праві спільної власності;

якщо частки учасників у праві спільної часткової власності не визначені законом чи домовленістю між учасниками, то вони вважаються рівними;

порядок визначення та зміни часток учасників права спільної часткової власності може бути змінено за їх спільною згодою;

співвласник відповідно до своєї частки в праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, обов'язкових платежів, а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном;

плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у суспільній власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними;

співвласник має право самостійно розпорядлжатися своєю часткою у праві спільної часткової власності;

у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною оголошеною для продажу, та інших рівних умовах.[18, с.409]

Спадщину може бути поділено як самими спадкоємцями, так і з участю представників нотаріальних органів або судом. Спадкоємці за домовленістю можуть поділити майно таким чином, що хтось з них отримає частку більшу, ніж йому належить, але відповідно на нього буде покладено і більшу частину борга спадкодавця. Спори щодо поділу спадкового майна розглядає суд у порядку загального позовного провадження. В рішенні суду визначаються або ідеальні частки, які належать кожному із спадкоємців, або здійснюється реальний поділ майна в натурі. Грошова компенсація при поділі спадкового майна сплачується спадкоємцю, якщо суму, якої бракує, не можна покрити за рахунок іншого спадкового майна. [5, с.169]

Спадкомці, які протягом не менше ніж одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить. До предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку відносяться: килими, холодильники, телевізори, меблеві гарнітури, шафи, буфети, сервізи (крім коштовних) та інше майно. До них не можна віднести унікальні предмети або виготовлені із використанням коштовних матеріалів, і ті, що мають професійне при значення (рояль піаніста, інструменти майстра), а також антикварні речі, колекції картин тощо.

Одночасно з поділом спадкового майна спадкоємці вирішують питання і щодо розподілу боргів спадкодавця. Спадкоємці відповідають за борги спадкодавця незалежно від того, чи є вони спадкоємцями за законом, чи за заповітом, пропорційно до одержаних ними спадкових часток у межах дійсної вартості успадкованого ними майна. Вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються раніше претензій осіб, на користь яких спадкоємці повинні виконати зобов'язання, які поклав на них спадкодавець. Кредитори, які бажають отримати виконання своїх вимог, протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини повинні заявити їх спадкоємцям, виконавцеві заповіту чи нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини або звернутися з позовом до суду. У разі недієздатності спадкоємця його інтереси охороняє законний представник, якому також може бути адресовано претензію.[5, с. 170-172]

"Незалежно від змісту заповіту право на обов'язкову частку спадщини в розмірі половини від тієї, яка б належала їм за законом, мають: 1) неповнолітні діти спадкодавця; 2) непрацездатні діти спадкодавця; 3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця; 4) непрацездатні батьки спадкодавця. Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширенному тлумаченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого – брати, сестри, дід, баба – не є обов'язковими спадкоємцями. Спадкоємець, який, пори змісту заповіту, претендує на обов'язкову частку, повинен довести: а) наявність близьких родинних зв'язків зі спадкодавцем; б) свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини". [5, с. 176]

"Умовою одержання обов'язкової частки не є злиденність спадкоємця. Тобто, якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, матеріально забезпечена, отримує пристойну пенсію, має рахунок у банку, нерухомість і не потребує допомоги, це не позбавляє її права на обов'язкову частку, навіть якщо спадкодавець намагався це зробити. За позовом зацікавленої особи, її законних представників, прокурора заповіт у судовому порядку може бути визнано недійсним у певній частині. Причини, які спонукають спадкодавця позбавити законнних спадкоємців спадщини, можуть бути різними – від правового невігластва до бажання захистити майнові права найближчих до спадкоємця осіб. До позбавлення спадщини спадкоємців за законом заповідача можуть примусити такі негідні вчинки спадкоємців, які не можуть бути підставою для усунення їх від спадщини, але, водночас, за своїм характером є аморальними, а в певних випадках і протиправними. Наприклад, подружня зрада, негідна поведінка в шлюбі, ігнорування батьківськими чи сімейними обов'язками тощо".[5, с. 177]

2.5 Зміна черговості при спадкуванні за законом

Стаття 1259 ЦК передбачає можливість зміни черговості одержання права на спадкування. "Черговість спадкування за законом може бути змінено: 1) спадкоємцями, які закликані до спадщини; 2) за рішенням суду. Черговість може бути змінено нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

При спадкуванні за законом є мета визначити гіпотетичну волю спадкодавця, і, враховуючи ймовірність його близьких відносин саме з найближчими родичами, відповідно будує абстрактну модель черговості без врахування особливостей стосунків, які складаються між спадкодавцем і спадкоємцями за законом у конкретній сім'ї.

Якщо через різні обставини спадкодавець не зміг належним чином чи способом оформити заповіт, спадкоємці за законом можуть реалізувати дійсну волю спадкодавця, відійти від формальної черговості, яка передбачена законодавством, і розподілити спадщину таким чином, як це бажав би спадкодавець". [5, с. 173]

"Договір про зміну черговості може бути укладено заінтересованими спадкоємцями після відкриття спадщини, але не пізніше закінчення строку, встановленого для її прийняття. Особа, яка за договором закликається до спадщини, повинна належати до кола спадкоємців за законом та погодитися на прийняття спадщини. Законодавець вимагає обов'язкової нотаріальної форми такого договору. Головна вимога до його змісту – він не повинен порушувати прав спадкоємців, які не беруть участі в ньому, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Внаслідок такого договору не повинна бути, наприклад, зменьшена частка спадщини спадкоємця, який не бере в ньму участі, або збільшено обсяг обов'язків, які він успадковує, він не повинен бути усунутий від одержання в натурі речі, на яку набував право при спадкуванні за звичайних обставин.

Черговість може бути змінена і за рішенням суду. Цю норму застосовують, наприклад, у разі, якщо найближчсі родичі спадкодавця (син, дочка) ухиляються від виконання своїх юридичних і моральних обов'язків, і догляд за спадкодавцем здійснюють інші делекі родичі (двоюрідна тітка, троюрідна сестра). Спадкодавець же позбавлений можливості висловити свою волю в заповіті через те, що він, наприклад, визнаний недієздатним, або через похилий вік, психічний розлад не має можливості адекватно сприймати дійсність. Наприклад, фізична особа, яка протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодацеві, який черех похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані, може вимагати в судовому порядку визнання за нею права на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування. Суд може надати право на спадкування особі, яка належить до кола спадкоємців за законом, але до спадщини не закликається, за умови, що вона протягом тривалого часу: 1) опікувалася – надавала звичайні фактичні послуги особі, яка перебувала в безпорадному стані і потребувала сторонньої допомоги (приготування їжі, придбання квартири, прання білизни тощо); 2) матеріально забезпечувала – надавала таку матеріальну допомогу, яка була основним засобом до існування, оплата комунальних послуг, ліків, набуття необхідних особистих речей хворому тощо; 3) надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який був у безпорадному стані внаслідок похилого віку, тяжкої хвороби чи інших поважних причин".[5, с. 174]

2.6 Оформлення права на спадщину

"Правове оформлнення спадкових прав становить собою сукупність правових дій, після вчинення яких встановлюється частка кожного спадкоємця в спадковому майні і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном. Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом). Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, бо право на спадкування в них виникає з моменту відкриття спадщини. [Додаток Б] Видача свідоцтва про право на спадщину є нотаріальною дією, порядок вчинення якої детально регламентовано законом." [8, с. 322]

"Законодавець визначає місце видачі свідоцтва про право на спадщину, умови, порядок, строки його видачі тощо: 1) за місцем видачі свідоцтва про право на спадщину, як правило, є місце відкриття спадщини; 2) суб'єктами, які уповноважені сьогодні видавати свідоцтва про право на спадщину, виступають державні нотаріуси; 3) підставою видачі свідоцтва про право на спадщину є прийняття спадкоємцем спадкового майна (за вийнятків випадку успадкування відумерлої спадщини); 4) умовами видачі свідоцтва про спадщину є отримання у встановлений строк відповідної заяви про прийняття спадщини від спадкоємця та сплата державного мита за видачу свідоцтва про право на спадщину; 5) строк видачі свідоцтва про право на спадщину – 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк може бути призупинено рішенням суду в тих випадках, коли заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, або при спадкуванні за законом, коли дитина зачата за життя спадкодавця, але яка має народитися після його смерті". [5, с.190]

"Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус встановлює такі обставини: 1) факт смерті й час відкриття спадщини. Ці обставини підтверджуються свідоцтвом органу РАЦС про смерть спадкодавця; повідомлення чи іншими документами про загибель спадкодавця під час воєнних дій; рішенням суду про оголошення особи померлою, яке є підставою для видачі органами РАЦС свідоцтва про смерть; 2) коло спадкоємцїв – наявність заповіту, наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин, факту перебування на утримання спадкодавця; 3) факт прийняття спадщини (ст. 1267, 1268 ЦК); 4) встановлення спадкової маси, тобто майна, яке належало спадкодавцеві та є на день відкриття спадщини". [8, с. 323]

"Свідоцтво про право на спадщину – це спеціальний документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців разом або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому разі в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадклємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видане свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців, їм можуть бути видані окремі свідоцтва на визначений вид спадщини. [Додаток Б]

Одержання свідоцтва про право на спадину є загальним порядком оформлення спадкових прав. Разом з тим спадкоємці не обов'язково подають заяви про прийняття спадщини, а мають право прийняти спадщину в інший спосіб – за допомогою фактичного вступу в управліня або володіння спадковим майном (ст. 1268 ЦК). У цьму разі від них не вимагається спеціального отримання свідоцтва про спадщину. Враховуючи цю обставину, ст 1296 ЦК прямо зазначає, що відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємців права на спадщину.

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації (ст. 1297 ЦК). [18, с. 414]

Для підтверждення наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, та місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів. Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, житловий будинок потрібні документи, які підтверджують право власності спадкодавця на майно, довідка-характеристика міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості (МБТІ та РОН), довідка про відсутність заборон чи арештів на цю нерухомість. Якщо заборону накладено у зв'язку з одержанням позики, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідну організацію про те, що спадкоємці одержали свідоцтво про право на спадщину на це майно. Якщо на квартиру чи будинок накладено арешт, видача свідоцтва затримується до зняття арешту".[8, с. 323-324]

"Для видачі свідоцтва про право на спадщину на автотранспортні засоби, моторні човни, яхти, катери необхідно подати технічний паспорт, судове свідоцтво, судовий квиток або інший документ., який підтверджує право власності спадкодавця на це майно. На майно, яке не підлягає державній реєстрації, нотаріальне оформлення спадкових не є обов'язковим. Це, наприклад, предмети домашньої обстановки та вжитку. Для здійснення повноважень щодо цього майна, у тому числі й права розпорядження ним, досить простої передачі цього майна.

Якщо спадок прийняли кілька осіб, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них. Це необхідне для того, щоб кожний спадкоємець міг розпорядитися своєю часткою успадкованого майна, не розшукуючи, у кого саме з інших спадкоємців знаходяться правовстановлюючі документи. У такому свідоцтві зазначається також частка та ім'я інших спадкоємців, що дає змогу визначити співвласників майна. Це спрощує процедуру управління та розпорядження майном.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, що прийняли спадщину, строком не обмежена. Спадкоємці можуть його отримати в будь-який час, але, як правило, після спливу шести місяців від дня відкриття спадщини (ст.1298 ЦК). Цей строк встановл.ється для того, щоб забезпечити можливість спадкоємцям прийняти спадщину, забезпечити інтереси кредиторів.

У деяких випадках свідоцтво про право на спадщину може видати нотаріус до спливу шести місяців з часу відкриття спадщини. Умовою дострокової видачі є відсутність даних про інших спадкоємців, крім тих осіб, що заявили про видачу свідоцтва. У цих випадках нотаріусу подаються документи, що підтверджують цю обставину.

Особиста присутність спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою". [8, с. 324]

"До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавцеві в банку (фінансовій установі), якщо це викликане обставинами, які мають істотне значення. Такими обставинами, зокрема, можуть бути: 1) витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання. Розпорядження про видачу грошей на поховання нотаріус може зробити до поховання спадкодавця на підставі свідоцтва про смерть і заяви зацікавленої особи. Після поховання таке рохпорядження видає нотаріус на підставі заяви зацікавленої особи та подання нею відповідних документів (рахунки кладовищ, крематоріїв, рішення суду, довідки лікувальних закладів тощо); 2) витрати на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві; 3) витрати на задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця, чи відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди; 4) витрати на охорону спадкового майна й управління ним, а такоєж витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

За заявою громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця, а також родичів або інших близьктх померлого, в якого не залишилося спадкоємців, про встановлення йому надгробка нотаріус у разі наявності грошового вкладу на ім'я померлого дає розпорядження банківській установі про переказ підприємству чи організації, що встановлює надгробок, вартості цього надгробка". [8, с. 324-325]

"Якщо у померлого спадкодавця немає грошових сум, державний нотаріус має право дати розпорядження про видачу із спадкового майна речей, вартість якіх би покривала суми фактично зроблених витрат.

За видачу свідоцтва про право на спадщину, відповідно до декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", із спадкоємців стягується державне мито.

Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спадщину звільняються: неповнолітні; особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при рятуванні життя людей, охороні громадського порядку і боротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колективної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою; майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово – будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому будинку, квартирі протягом шести місяців з дня смертія спадкодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредитних установах; страхові суми з договором особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського гонорару та в деяких інших випадках.

Відповідно до ст. 13 Закону України від 22 травня 2003 р. "Про податок з доходів фізичних осіб" спадкоємці, які прийняли спадщину у вигляді нерухомого майна, рухомого майна, зокрема предметів антикваріату або витворів мистецтва, природного дорогоцінного каміння чи дорогоцінних металів, прикрас з використанням дорогоцінних металів або природного дорогоцінного каміння, або будьякий транспортний засіб або приладдя до нього, інші види рухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, інтелектуальну власність, суми страхових виплат, кошти, що зберіглися на рахунках спадкодавця, зобов'язані сплатити податок. Ставка податку залежить від того, чи належить спадкоємець до членів сім'ї спадкодавця, і від черги, в яку спадкоємець закликається до спадкування".[5, с. 194-195]

"Стосовно успадкованих будинків та квартир документом, який підтверджує право власності спадкоємця, буде свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом з відміткою БТІ та РОН про реєстрцію зазначеного нерухомого майна.

Державна реєстрація право власності на об'єкти нерухомого майна покладається на державні комунальні підприємства – БТІ та РОН (Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості). Така реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою для всіх власників нехалежно від форми власності. Засобом забезпечення дотримання цієї вимоги, зокрема, є правило ч.2 ст. 1299 ЦК, згідно з ким право власності на нерухоме майно виникає в спадкоємця лише з моменту державної реєстрації цього майна.

Якщо спадкоємець з якихось причин пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини, може виникнути необхідність включення його до числа спадкоємців, а отже, і внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Це можливо за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Така згода має бути викладена в письмовій формі та подана нотаріусу. Справжність підписів спадкоємців, які дали згоду на включення у свідоцтво спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини, має бути нотаріально засвідчена. Якщо такої згоди інші спадкоємці не дають, то спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду із заявою про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину".[8, с. 325-326]

"Суд розглядає не тільки питання про причини пропуску строку для прийняття спадщини, а й вимогу позивача щодо розміру його частки в спадщині. Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, а спадкове майно вже буде прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Така необхідність виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на визначену частину мйна. Тоді вони мають прво одержати свідоцтво на інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві. Наприклад, було видане свідоцтво на автомобіль, а після цього надійшло повідомлення про наявність вкладу. У такому разі спадкоємці можуть одержати додаткове свідоцтво. Якщо ж з'являються спадкоємці, які не були вказані у виданому раніше свідоцтві, то вони можуть одержати свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно. Але якщо такі спадкоємці не прийняли спадщини своєчасно, то на внесення їх у додаткове свідоцтво має бути згода всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду в певних випадках, встановлених ст.1301 та іншими статтями ЦК. Наприклад, суд має встановити, що особа не має права на спадкування, оскільки була усунена від спадкування.

Крім того, при недотриманні вимог до складення заповіту, його змісту тощо, навіть якщо свідоцтво про право на спадщину було вже видане, а обставини стали відомі пізніше, воно визнається недійсним".[8, с. 326]

Висновки

У нових умовах української державності певна роль у перетворенні економічної бази нашого суспільства належить інституту спадкування і результатом якого є здійсненяи права на спадщину. Стабільність цивільного обігу і свобода розпорядження майном органічно пов'язані з демократичними і логічними принципами законодавства, яке регулює рєалізацію спадкових прав. Як свідчить історія спадкового права, не можуть існувати правові норми, які суперечать природі людини. У це право в Україні внесені істотні зміни й доповнення, деталізований механізм переходу, розподілу і перерозподілу спадщини, внаслідок чого вітчизняне законодавство не лише стало відповідати реаліям дня, а й правовим нормам сучасних економічно розвинутих країн. Глибоке, системне реформування спадкового права України сприяло його гуманізації, відходу від тоталітарного законодавчого мислення, утвердженню засад справедливості, добросовісності й розумності.

Розкрита вище тема дуже актуальна і цікава тим, що в спадкове право, зокрема в питання реалізації спадкових прав, було внесено істотні зміни із прийняттям і введенням у дію з січня 2004 року нового Цивільного кодексу. Кожна концепція та окрема думка науковця може позитивно впливати на майбутнє нове законодавство, так і моя праця спрямована на поглиблення дослідження спадкового права, вдосконалення певних моментів в законодавстві, які регламентують спадкові правовідносини, а також які визначають процедуру реалізації спадкових прав.

Реалізація спадкових прав є певною рушійною силою суспільного розвитку, оскільки розуміння людиною того, що все зароблене перейде до її близьких родичів, спонукає її до ефективної праці. Реалізація спадкових прав забезпечує стабільність у суспільстві, сприяє збереженню сімейних устоїв, ділової активності.

Поява нових за змістом новел вимагає не лише їх вивчення та осмислення, а й зумовлює необхідність подальшого прогнозування необхідних змін у законодавстві, що істотно підвищить ефективність правових гарантій здійснення права на спадщину.

Логічним завершенням нового Цивільного кодексу України, де врегульовані питання переходу прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб, є реалізація спадкових прав. Людина працює не тільки для себе і суспільства, а й для міцної матеріальної бази близьких їй людей. Отже, наявність і подальший розвиток інституту спадкування тісно пов'язаний з утворенням одного з потужніх стимулів для продуктивної праці.

У спадковому праві нашої країни по – новому вирішується проблема усунення від спадкування, питання щодо спадкування окремих прав і обов'язків спадкодавця. Право на вклад у банках в усіх випадках має включатися до спадщини. Чимала кількість нових положень стосується реалізації спадкових прав за заповітом. За новим законом передбачено шість черг спадкоємців. Змінено подхід до порядку прийняття спадщини.

Реалізація спадкових прав є певною рушійною силою суспільного розвитку, оскільки розуміння людиною того, що все зароблене перейде до її близьких родичів, спонукає її до ефективної праці. Реалізація спадкових прав забезпечує стабільність у суспільстві, сприяє збереженню сімейних устоїв, ділової активності.

Перелік посилань

1. Гордон М. В. Наследование по закону и по завещанию. – М.: Юрид. лит., 1967. – 120 с.

2. Драгневич Е. В. Наследование: по закону и по завещанию. – К.: Изд-во Фурсы С.Я., – 2005. – 60 с.

3. Дроников В. К. Наследсв. Право Укр. ССР. – К.: Вища школа, 1974. – 160 с.

4. Заіка Ю. О. Становлення і розвиток спадкового права в Україні: Монографія. – К.: НАВСУ, 2004. – 288 с.

5. Заіка Ю. О. Спадкове право України: Навч. Посіб. К.: Істина, 2006. – 216 с.

6. Рябоконь Є. О. Спадкове правовідношення в цив. праві: Монографія. – К.: Віпол, 2002. – 266 с.

7. Никитюк П. С. Наследственное право и наследственный процесс. – Кишинев: Штиица, 1973. – 255 с.

8. Харитонов Э. О., Дрішлюк А. І. Цивільне право України. Елементариний курс: Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 352 с.

9. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины. Х.: Одиссей, 2004. – 402 с.

10. Фурса С. Я. Нотаріальний процес: теоретичні основи – К.: Істина, 2002. – 320 с.

11. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія і практика. Навч. посібник.– К.: Атика. – 2002. – 496 с.

12. Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін. – За ред. Р. О. Стефанчука Цивільне право України: Навч. посіб . – К.: Прецедент, 2005. – 448 с.

13. Наук – практ. Коментар ЦКУ: у 2-х т./ за відп. Ред О. В. Джери (керів. авт. кол.), Н. С. Кузнєцової, В. В. Луця. – К.: Юринком Інтер, 2005, - Т. 2 – 1088 с.

14. Цивільне право України: Підруч.: у 2-х кн./ ОВ Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довчерт та ін.;За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. – 2-е вид. доп. і перероб. – К.: Юринком Інтер, 2004. – Кн. 2. – 640 с.

15. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: у 2 т./За заг. ред. Я. М. Шевченко. – К: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре".–2003. Т. 1 Загальна частина. – 520 с.

16. Панченко М. І. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 583 с. – (Вища освіта XXI століття).

17. Інтернет-сторінка http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1966

18. Цивільний кодекс України. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2006. – 424 с.

19. Конституція України. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2007. – 48 с.

20. Сімейний кодекс України. – Х..: ТОВ "Одіссей", 2007. – 112 с.

21. Земельний кодекс України. – Х.: ТОВ "Одіссей", 2007. – 112 с.

22. Вісник Верховного суду України №3 (67), 2006 року (http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/(visCategor)?OpenView&ExpandView&RestrictToCategory=2006%2C%203%20(67)&Start=1&Count=300&)

23. Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах: Конвенція між країнами СНД від 07.10.2002, чинна з 27.04.2004 р. (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=997_619)

24. Про практику розгляду судами України справ про спадкування: Постанова Верховного Суду України від 24. 06. 1983 №4 (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0008700-85)

25. Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні: Закон України від 17.04.1991 №22//ВВР. 1991 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=962-12)

26. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 № 3425-XII // ВВР. 1993 №39 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3425-12)

27. Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.01.92 № 2 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0002700-92)

28. Про затверджння Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства Юстиції України від 03.03.2004 № 20/5 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0283-04)

29. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22.05.2003 № 889-IV //ВВР. 2003 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=889-15)

30. Про державне мито: Декрет кабінету Міністрів вiд 21.01.1993 № 7-93 //ВВР. 1993 (http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=7-93)

Додаток А

Зразок заяви спадкодавця до нотаріальної контори про прийняття спадщини

Додаток Б

Зразок свідоцтва про право спадкування за заповітом