ЗМІСТ
Вступ
Розділ I. Історія створення ООН
Розділ II. Україна і ООН
Розділ III. Діяльність України в рамках ООН
Розділ IV. Україна та миротворчі операції ООН
Розділ V Посли доброї волі ООН.
Висновки
Використана література
ВСТУП
Актуальність Україна молода, суверенна держава, яка співпрацює і має ділові та партнерські контакти з багатьма організаціями світу у багатьох сферах.Як у минулому так і в наш час ця співпраця є важливою оскільки будь-яка держава не може без неї функціонувати і бути повноцінним об’єктом міжнародних відносин. Однією з найважливіших організацій з якими Україна має добре налагоджені стосунки є Організація Об'єднаних Націй.
ООН - універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки і розвитку співробітництва між державами. Статут ООН обов'язковий для всіх держав і його преамбула говорить: Ми, народи об'єднаних націй, сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління від лих війни, знову затвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань і в цих цілях виявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, об'єднати наші сили для підтримки міжнародного миру і безпеки, забезпечити, щоб збройні сили застосовувалися не інакше, як у загальних інтересах, вирішили об'єднати наші зусилля для досягнення цих цілей.
Мета: Дослідити співробітництво України з ООН з початку існування Організації і до сьогодні, щоб можно було сформувти більш ефективну співпрацю у майбутньому.
Завдання: дослідити питання, що стосуються характеру, історії створення Організації Об'єднаних Націй, етапів розвитку і сучасній позиції, зародження та укріплення співпраці, перспективи розвитку відносин між ООН та Україною, участю України в миротворчих операціях ООН, визначити питому вагу України в діяльності агенцій ООН.
Об’єкт: Організація Об'єднаних Націй.
Предмет: співробітництво у всіх сферах між Україною і Організацією Об'єднаних Націй.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1941-2010 роки, щоб з самого початку прослідити зародження, укріплення та розвиток відносин між
ООН та Україною.
Аналіз основних напрямів співпраці та механізмів впливу ООН поданий в еволюційному плані, тобто він розглядається з самого початку існування Організації. Це зроблено для кращого розуміння нинішньої позиції нашої держави в цих відносинах та проблем, які постали перед Організацією і Україною та шляхів їх вирішення.
У роботі використано низку сучасних методів дослідження, як загальнонаукових, так і специфічних: метод аналізу та синтезу, індуктивний та дедуктивний, наукової систематизації.
Джерела та історіографія Основу для дослідження діяльності ООН склали документи Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, а також інших установ системи ООН. а також теоретичні розробки, що містяться в працях російських і іноземних учених. У курсовій роботі здійснено огляд основних публікацій, які торкаються питання співпраці ООН з нашою країною. Мабуть, найбільш грунтовним чином питання про роль ООН в житті держав, висвітлив C.Г.Шеретов у «Международные организации системы ООН», де до збірки включені міжнародні договори, які є правовою основою діяльності основних універсальних міжнародних організацій системи ООН. Висока інформативна змістовність і глибокий аналіз відрізняють роботи А.В. Торкунова на які є посилання в данній роботі. Серед досліджень звертає також на себе увагу публікації Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2006р., В.Піщейко та Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5».
Розділ I. Історія створення ООН
Перші міжнародні організації були створені для співробітництва в окремих областях. Нинішній Міжнародний союз електрозв'язку був створений в 1865 році як Міжнародний телеграфний союз, Всесвітній поштовий союз був заснований у 1874 році. Обидві організації є сьогодні спеціалізованими установами ООН.
Перша Міжнародна конференція світу була скликана у Гаазі в 1899 році для розробки угод з мирного розв'язання криз, попередження воєн і правилами ведення війни. Конференція прийняла Конвенцію про мирне вирішення міжнародних зіткнень і заснувала Постійну Палату Третейського Суду, яка розпочала свою роботу в 1902 році.
Попередником ООН була Ліга Націй, організація, задумана за схожих обставин під час Першої світової війни і заснована в 1919 році відповідно до Версальським договором «для розвитку співробітництва між народами і для забезпечення ним миру і безпеки».
Міжнародна організація праці також була створена відповідно до Версальським договором у якості асоційованого з Лігою установи. Ліга Націй припинила діяльність внаслідок своєї нездатності запобігти Другу світову війну.
В серпні 1941 р.президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися "працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі". Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії. 1
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році. У декларації від 30 жовтня підписаній представниками СРСР, США, Великобританії та Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримання міжнародного миру і безпеки заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав,
членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі »1.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944 року та доповненнями в ряді пунктів які були прийняті на Кримській конференції в лютому 1945р. 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.2 Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям. Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют,і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів.Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,надання позик для розвитку виробництва та ін.
У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).
У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).
Сама "молода" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.
У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньою не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966). Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.
У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.
Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.
Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форум, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.1Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.
Розділ II. Україна і ООН
Незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих зменшуються можливості інтегрування України в світове суспільство значно.
З'явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері - щодо побудови прозорого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.
Україна - це держава, яка на даний час підписала вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов'язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.1
Після оголошення незалежності, молода держава почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах демократичного суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей - а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй стала однією з перших, хто надав таку підтримку, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом" працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.
Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора - узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги задля прискорення її просування шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також задля подолання перешкод та полегшення процесу інтеграції України - в світову громадскість.
В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) , Світовий Банк (СБ), Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об'єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для своеї держави.1
Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці між ООН та Україною. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Галі (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об'єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.
Генеральний Секретар ООН Пан Гі-Мун призначив пана Олів'є Адама Координатором системи ООН в Україні 1 серпня 2009 року. Одночасно, голова ПРООН Хелен Кларк призначила пана Адама Постійним представником ПРООН в Україні.
У 2005 р. була розроблена ООН і підписана Україною стратегія Співробітництва (УНДАФ). Ця стратегія, яка має назву «Рамкова програмам допомоги ООН для України», визначає напрями співпраці між Україною та ООН протягом 2006-2010рр. Система ООН впроваджує проекти у тісній співпраці з урядом України та із залученням громадянського суспільства, приватного сектору, ЗМІ, наукового співтовариства, двосторонніми та багатосторонніми донорами. Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для допомоги Україні на шляху до зміцнення демократії, створення системи захисту прав людини та розвитку економіки.
Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни - Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об'єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:
(1) впровадження інституційних реформ, для ширшого залучення громадськості з метою забезпечити можливість усім громадянам втілювати свої права.
(2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадян до суспільних послуг та реалізації прав людини;
(3) поліпшення якості охорони здоров'я та надання медичного обслуговування;
(4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку, а також розвитку підприємницької діяльності.
23 липня 2009 року в Міністерстві економіки України за підтримки Програми розвитку ООН відбулося установче засідання круглого столу на тему: «Цілі Розвитку Тисячоліття: прогрес на півшляху до 2015 та нові виклики». Від Федерації профспілок України участь у його роботі взяла керівник Департаменту з питань економічного захисту апарату ФПУ Ніна Олександрівна Соломатіна.
Початок нового Тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У 2000 році під час проведення Світового Самміту Тисячоліття лідери 189 країн, включаючи і Президента України на той час, підписали Декларацію Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Від імені своїх народів вони визначили вісім Цілей у галузі розвитку, які згодом стали відомі як Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ). Країни зобов'язалися досягти ЦРТ та домовилися зробити наш світ кращим для усього людства – вже до 2015 року. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. У 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ. Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних стратегіях розвитку.Цілі розвитку тисячоліття для України: Подолання бідності; Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; Забезпечення ґендерної рівності.1
Розділ ІІІ. Діяльність України в рамках ООН
У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.
Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.
До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.1
З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.
Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА). Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.
За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), п’ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації).
У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї – найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.
Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 року, коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.1
Що стосується позиції нашої держави, то вона надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.). Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.
Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.
На 56-й сесії Генасамблеї та засіданнях Ради Безпеки ООН делегацією України було виголошено низку ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері. Під час Всесвітнього Саміту 2005 Україна поряд з США, Росією, Канадою та Францією увійшла в першу п’ятірку держав, які підписали Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.2
Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 380 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті. Наша держава активно долучилась до процесу реформування миротворчості, щоб зробити її більш ефективною та адекватною сучасним викликам.1 У 1994 р. Україна стала ініціатором Конвенції з безпеки персоналу ООН та зв`язаного з нею персоналу, а у вересні 2006 р. Міністр закордонних справ України підписав Факультативний протокол до цієї Конвенції. У грудні 2002 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була одностайно схвалена внесена делегацією України резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН.
Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.
Одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої держави в ООН є співробітництво з метою пом’якшення та мінімізації довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за ініціативи України, Білорусі та Російської Федерації Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція “Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи” (з 1993 р. – на дворічній основі). 55-ю сесією ГА ООН у грудні 2000 р. було ухвалено резолюцію “Закриття Чорнобильської АЕС”, в якій Генеральна Асамблея привітала рішення Уряду України про закриття станції. На початку 1990-х років відповідні резолюції та рішення щодо Чорнобиля схвалювалися також в рамках Економічної і Соціальної Ради та Дитячого фонду ООН. 28 квітня 2006 р. за ініціативи делегації України відбулося спеціальне пам’ятне засідання ГА ООН з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії.1
Також Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів.
Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури. У травні 2008 року Україну було переобрано до складу РПЛ.
У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р.Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр.в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”.Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.
Кульмінаційним етапом відзначення в ООН 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років стало відкриття до підписання з ініціативи делегації України комеморативної Декларації про вшанування 75-х роковин Голодомору. 16 грудня 2008 р. її було опубліковано та розповсюджено як офіційний документ 63-ї сесії ГА ООН в рамках пункту 64(b) порядку денного «Заохочення і захист прав людини: питання прав людини, включаючи альтернативні підходи у справі сприяння ефективному здійсненню прав людини та основних свобод». На момент опублікування її співавторами стали 32 делегації, зокрема, Албанія, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Німеччина, Норвегія, Польща, Сент-Лучія, США, Україна, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція.
На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”. У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.1
Розділ ІV. Участь України у миротворчій діяльності ООН
Одним із головних завдань Організації Об’єданих Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирним шляхом і утримуються від погроз силою або ії застосування проти інших держав.
Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Обєднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізмі, допомогає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду.1
Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.
Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). На сьогодні 389 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Леште. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”.
Починаючи з 1992 року близько 35 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.2
Українські воїни брали участь у наступних операціях ООН1 :
Миротворчих операціях Сили ООН по охороні (UNPROFOR)
Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації
Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС
Місія ООН превентивного розгортання в Македонії
Місія ОБСЄ з верифікації у Косово
Місія ООН в Анголі
Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА)
Місія ООН у Таджикистані
Міжнародні сили з підтримки миру в Косово, СРЮ (КФОР)
Місія ООН в Афганістані
Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія
Гуманітарна місія в Державі Кувейт
1) Збройні Сили України брали участь у миротворчих операціях Сил ООН по охороні (СООНО-UNPROFOR) 1992-1995 рр.
Підстави: Постанова ВР України № 2538-ХII від 03.07.92 "Про участь батальйону Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії" (240 ОС Б), від 19.11.93 № 3226-ХІІ (60 ОСБ) та інші загальною кількістю до 1200 військовослужбовців і складалися:
чисельність 240 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 60 окремого спеціального батальйону - 550 осіб;
чисельність 40 оперативної груп штабних офіцерів - 63 особи;
чисельність групи військових спостерігачів (з 01.06.1995) - 10 осіб;
чисельність 15 окремого вертолітного загону - 110 осіб;
Основними завданнями 240 та 60 ОСБ було забезпечення проведення конвоїв з вантажем гуманітарної допомоги місцевому населенню, сприяння припиненню бойових дій та нормалізація ситуації, патрулювання в зонах відповідальності.
Особливої уваги заслуговує діяльність особового складу щодо:
встановлення демілітаризованої зони в р-ні н.п. Жепа;
евакуації 5 тис. громадян під час наступу сербів;
відновлення електромереж;
відновлення трамвайного руху;
забезпечення безпеки роботи аеропорту.
У вересні-грудні 1995 року з колишньої Югославії відбулася репатріація українських миротворчих підрозділів, скорочення посад штабних офіцерів, військових поліцейських, спостерігачів. До України виведено 15 ОВЗ, 60 ОСБ і 40 офіцерів оперативної групи. За час існування Місії близько 6400 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у UNPROFOR.
2) Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації(SFOR у Боснії і Герцеговині)грудень 1995 р. - грудень 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради Безпеки OOН від 15.12.95 № 1031, Дейтонські угоди, Постанова КМ України від 29.12.95 № 1073, Угода між Україною та Францією щодо участі 240 ОСБ у Силах Виконання Угоди (СВУ) ІFOR.
· 240 окремий спеціальний батальйон (механізований) - 400 осіб
У грудні 1995 року 240 ОСБ передано до СВУ. У березні 1997 року 240 ОСБ передислоковано з м. Сараєво до населеного пункту (н.п.) Врапчичи (поблизу від м. Мостар). Під час перебування 240 ОСБ у м. Сараєво та Боснії і Герцеговині особовий склад, окрім виконання миротворчих завдань, брав участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у жовто-блакитний колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі. Згідно з рішенням Міністра оборони України та у зв'язку з реструктуризацією сил СФОР у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено зі складу сил СФОР. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України прийняли участь у зазначеній Місії.
3) Місія ООН у Східній Славонії ПАООНСС.Квітень 1996р.-січень 1998 р.
Підстави: Постанова ВР України від 2 5.03.96 № 102/96-ВР.
чисельність 17 окремої вертолітної ескадрильї - 150 осіб;
чисельність 70 окремої танкової роти - 160 осіб;
чисельність 64 окремої спеціальної механізованої роти - 105 осіб;
чисельність 8 окремої вертолітної ескадрильї - 96 осіб;
Основними завданнями підрозділів було спостереження за виконанням домовленостей про передачу влади під контроль перехідної адміністрації ООН, патрулювання в зонах відповідальності, перевезення персоналу ООН та супровід гуманітарних вантажів. Більше 1000 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії ООН у Східній Славонії.
4) Місія ООН превентивного розгортання в Македонії (МООНПРМ \ UNPREDER). Червень 1995 р. - березень 1999 р.
військові спостерігачі 1 особа;
Основними завданнями військових спостерігачів в Македонії було контролювати прикордонні райони країни та інформувати про будь-які події, які можуть підірвати довіру і стабільність у Республіці Македонія і є небезпечними для її території. Поряд із виконанням своїх основних завдань щодо спостереження за ситуацією вздовж кордонів із Союзною Республікою Югославією і Албанією та надання відповідної інформації військовим компонентам місії, військові спостерігачі співробітничали з цивільними установами, надавали спеціальні послуги на рівні общин.За час існування Місії 4 офіцери Збройних Сил України були у складі UNPREDER.
5) Місія ОБСЄ з верифікації у Косово. Грудень 1998 р. - березень 1999 р.
чисельність 901 окремої понтонно-мостової роти - 200 осіб;
чисельність штабних офіцерів - 8 осіб;
чисельність військових спостерігачів - 5 осіб;
чисельність військових поліцейських - 3 особи;
Основними завданнями місії верифікації ОБСЄ в Косово було:
перевірка відповідності всіх сторін в Косово Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН та доповідь щодо стану Резолюції Постійному представництву ОБСЄ та інших організацій Постійній Раді ОБСЄ;
відкрити представництва місії в регіонах Косово, для виконання своїх обов'язків;
встановлення зв'язку із владою Югославії, Сербії та у разі необхідності з іншими органами влади, політичними партіями;
налагодження контактів з організаціями в Косово, акредитованими міжнародними і неурядовими організаціями для сприяння виконанню своїх обов'язків;
здійснювати нагляд над проведенням виборів в Косово для забезпечення їх гласності та справедливості згідно з узгодженими правилами та процедурою проведення виборів;
доповісти та надати рекомендації до Постійної Ради ОБСЄ, Ради Безпеки ООН та інших організацій на місцях, що підпадають під юрисдикцію Резолюції 1199 Ради Безпеки ООН.
6) Місія ООН в Анголі. Січень 1996 р. - лютий 1999 р.
Підстави: Резолюція Ради безпеки ООН від 08.02.95 976 Постанова ВР України від 16.01.96 № 96-ВР.
901 окрема понтонно-мостова рота (опмр)
штабні офіцери;
військові спостерігачі;
військові поліцейські;
Основним завданням підрозділу було відновлення інженерної інфраструктури в зонах відповідальності (відновлення шляхів, наведення мостів та понтонно-мостових переправ через річки). У 1999 році Рада Безпеки ООН одностайно проголосувала за виведення решти "блакитних шоломів" у кількості тисячі чоловік з Анголи. 40 років громадянської війни не втомили тутешніх непримиренних лідерів. Останніми на початку березня ц.р. покинули ангольську землю індійські миротворці, які й спустили прапор ООН у столиці Луанді. 226 військовослужбовців брали участь у Місії ООН в Анголі.
7) Місія ООН у Гватемалі (МІНУГУА). Cічень-травень 1997 р.
військові спостерігачі 8 осіб;
Основними завданнями військових спостерігачів у Гватемалі було здійснення контролю за виконанням положень Угоди про припинення вогню, підписане урядом цієї країни та рухом "Національна революційна єдність Гватемали" (НРЄТ) 4 грудня 1996 року, включаючи офіційне припинення військових дій, роз'єднання сил і демобілізацію комбатантів НРЄТ у пунктах збору, які були спеціально підготовлені для цих цілей.
8) Місія ООН у Таджикистані. Грудень 1994 р. - березень 2000 р.
військові спостерігачі 3 особи.
Основними завданнями військових спостерігачів було:
надання допомоги Об'єднаній комісії, до якої входять представники Уряду Таджикистану та таджикської опозиції, допомоги щодо спостереження за виконанням Угоди про тимчасове припинення вогню та інших ворожих дій на таджиксько афганському кордоні та в країні, під час переговорів;
розслідування повідомлень про порушення угоди про припинення вогню та інформування про це ООН і Об'єднаної комісії;
підтримання контактів зі сторонами, які задіяні в конфлікті, а також зв'язків ОБСЄ, Колективними миротворчими силами СНД у Таджикистані та прикордонними військами;
підтримання зусиль Спеціального представника Генерального Секретаря, надання послуг щодо забезпечення політичної взаємодії та координації, які можуть сприяти оперативному наданню гуманітарної допомоги міжнародним співтовариством;
здійснення спостереження за бійцями Об'єднаної таджикської опозиції (ОТО), за їх роззброєнням та демобілізацією;
надання допомоги в реінтеграції комбатантів в державні силові структури, або їх демобілізації.
За час існування Місії 17 офіцерів Збройних Сил України були направлені для виконання завдань у Таджикистані.
9) Спеціальна Місія ООН в Афганістані. Квітень 2000 року - травень 2001р.
Військовий спостерігач – 1 особа
Основними завданнями Місії були:
створення умов для підготовки переговорного процесу;
підготовка Угоди про припинення вогню.
10) Місія ООН на півострові Превлака, Хорватія.Січень 1996р.-грудень 2002 р.
Військові спостерігачі - 2 особи.
Основними завданнями Місії були:
спостерігати за активністю ВМФ СРЮ у Которській затоці;
спостерігати за відсутністю військ та важкого озброєння хорватської та югославської армій у демілітаризованій зоні;
спостерігати за активністю поліції у зоні відповідальності.
11) Гуманітарна місія в Державі Кувейт. Квітень-серпень 2003.
Підстави: Указ Президента України від 18.03.2003 №227/2003, Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.2003 № 357, Постанова Верховної Ради України від 20.03.2003 № 633-IV
19 окремий батальйон РХБ захисту - 448 осіб;
Місце дислокації 19 обРХБз було - Північно-Східна частина в/б Аріфжан (Нос Кемден).
Основними завданнями батальйону було:
реагування на кризові ситуації;
забезпечення безпеки в регіоні;
надання допомоги в захисті цивільного населення країни від наслідків можливого застосування ЗМУ;
надання допомоги в ефективній ліквідації можливих наслідків ЗМУ на території Держави Кувейт;
радіаційна, хімічна та біологічна розвідка місцевості.1
Участь України в міжнародних миротворчих операціях ООН дає вагомі позитивні результати, серед яких - зміцнення авторитету нашої держави, створення сприятливого клімату для налагодження та активізації двостороннього економічного співробітництва з відповідними державами, а також набуття військовослужбовцями цінного професійного досвіду.
Україна приділяє важливу увагу питанням забезпечення належного рівня захисту і безпеки персоналу миротворчих операцій. За час участі України в міжнародних миротворчих операціях загинуло 26 українських військовослужбовів, понад 87 отримали поранення. Останній трагічний випадок стався 17 березня 2008 року, коли внаслідок операції з повернення під контроль ООН будівлі суду в Косовській Мітровіці загинув український миротворець. Україна ініціювала розробку Конвенції з безпеки персоналу ООН (1994 р.) та зв’язаного з нею персоналу, була однією із перших, а в липні 1995 р. - ратифікувала.1
Згідно з позицією України, яка базується, зокрема, на відповідних документах ООН та ОБСЄ, операції ООН з підтримання миру мають проводитись на підставі чіткого мандату ООН або ОБСЄ та під їх політичним контролем. Сили, задіяні в таких операціях, повинні мати багатонаціональний характер.
Україна виступає за необхідність вдосконалення механізмів взаємодії між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН. Як член Ради Безпеки ООН у 2000-2001 рр., Україна брала активну участь у запровадженні низки конструктивних форм консультацій та співробітництва між Радою Безпеки, країнами-постачальницями та Секретаріатом ООН.
Наша держава надає великого значення вдосконаленню системи швидкого реагування ООН на кризові ситуації. У лютому 1994 року Україна заявила про свою готовність брати участь у Системі резервних угод ООН (механізм, згідно з яким певні військові підрозділи країн, зарахованих до Системи резервних угод, перебувають у готовності на своїй території і, на запит Секретаріату ООН, надсилаються до тієї чи іншої місії ООН). З того часу Україна зарахована до складу країн-учасниць зазначеного механізму. У серпні 1997р. між Секретаріатом ООН та Україною було підписано відповідний Меморандум про взаєморозуміння щодо надання нашою країною конкретних ресурсів до зазначеної Системи (аеромобільно-десантний батальйон, транспортна авіаційна ескадрилья, група військових спостерігачів, штабних офіцерів та військової поліції).
18 травня 1999 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про участь України в міжнародних миротворчих операціях", підготовлений МЗС спільно із зацікавленими міністерствами і відомствами. У лютому 2000 р. Президент України ухвалив Указ "Про порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях".
Україна повністю підтримала процес докорінної реформи миротворчого механізму ООН з метою підвищення його ефективності, який розпочався після представлення “доповіді Брахімі” (2000 р.). Наша держава надає активного сприяння цьому процесу в рамках різних органів ООН.
У 2002 р. на 57-й сесії ГА ООН була одностайно схвалена внесена нашою делегацією резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН (цього дня у 1948 р. Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію 50 (ІІІ) про розгортання першої миротворчої операції – Органу ООН із спостереження за виконанням умов перемир’я в Палестині). Щорічне відзначення Дня миротворця є помітною подією в штаб-квартирі ООН в Нью-Йорку, а також безпосередньо в місцях розгортання миротворчих операцій ООН.
Делегація України бере активну участь у щорічних сесіях Спеціального комітету ООН з операцій з підтримання миру. На минулорічній сесії Спецкомітету Україна ініціювала проект декларації з нагоди 60-річчя миротворчої діяльності ООН, яка була одностайно ухвалена 7 листопада 2009 року на пленарному засіданні 63-ї сесії ГА ООН. Співавторами документу стали близько 100 держав-членів ООН.
Серед нових форм співробітництва України з ООН на миротворчому напрямку треба відзначити поширення регіону дій українського авіаційного підрозділу в місії ООН в Ліберії на територію Сьєрра-Леоне, направлення українського миротворчого персоналу до складу групи охорони Місії ООН з допомоги Іраку.
Україна приділяє належну увагу такому напрямку співробітництва з Секретаріатом ООН, як організація підготовки в Україні міжнародного миротворчого персоналу на основі стандартизованих навчальних модулів, розроблених ООН та за сприяння інструкторів Організації. За результатами успішного проведення міжнародного курсу для військових спостерігачів ООН на базі Яворівського навчального центру експерти Організації сертифікували Курс підготовки офіцерів для багатонаціональних штабів при НАО України у відповідності стандартам підготовки ООН.
Враховуючи вагомий внесок України в миротворчу діяльність ООН наша країна домагається включення своїх представників до Департаменту з операцій з підтримання миру (ДОПМ). У 2008 році, завдяки проведеній роботі, до Секретаріату ООН було зараховано одного представника Міноборони та двох співробітників МВС України. Участь підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях під егідою ООН та ОБСЄ є доцільною та корисною, оскільки надає можливість сприяти зміцненню миру та стабільності; ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій з силами НАТО та держав-партнерів у ході миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України.
Розділ V. Посли доброї волі ООН
Посли доброї волі ООН та Посланці миру - це відомі особистості та визначні діячі, які присвячують свій час тому, щоб привернути увагу громадськості до найгостріших проблем сучасного світу та відстоюють цінності та ідеали Організації Об'єднаних Націй у своїх країнах. Вони здійснюють свою просвітницьку діяльність на місцевому та глобальному рівнях шляхом привернення уваги громад до таких загроз, як, наприклад, зловживання наркотиками або торгівля людьми. Кожен з цих людей зазвичай працює з одною агенцією ООН та свої зусилля спрямовує на вирішення проблем дітей або біженців, захисту прав людини , на боротьбу зі СНІДом, а також інші питання розвитку.
Послами доброї волі ООН є відомі музиканти, спортивні зірки та актори. Завдяки своїй особистій репутації та професійним досягненням, їх статус Посла доброї волі ООН є важливим символом для національної аудиторії. Організація Об'єднаних Націй підтримує Послів доброї волі ООН у привернення ще більшої уваги та підтримки у вирішенні головних проблем. Більшість зірок призначаються Послами доброї волі для окремої агенції ООН. Вони повинні мати бездоганну репутацію, справжній інтерес до гуманітарних проблем та значну популярність.
Посли доброї волі ООН призначаються терміном до двох років з можливістю поновлення. Не існує встановлених правил або контрактних забов'язань з обох сторін, однак проводиться символічна церемонія призначення. Посли доброї волі ООН не отримують заробітну плату, хоча, можуть отримувати символічну платню розміром 1 долар США на рік або еквівалент цієї суми.
Посли доброї волі ООН в Україні:
Олімпійська чемпіонка з гімнастики Лілія Подкопаєва була призначена Послом доброї волі ООН в Україні з питань ВІЛ/СНІДу 17 листопада 2005 року в Представництві ООН під час прес-конференції.Лілія Подкопаєва - заслужений майстер спорту України зі спортивної гімнастики (1994) та суддя міжнародної категорії. Пані Подкопаєва є абсолютною чемпіонкою світу (Японія, 1995), чемпіонкою Європи (Велика Британія, 1996) та володаркою Кубку Європи (1995). У 1996 р. на ХХVІ Олімпійських іграх в Атланті Лілія стала олімпійською чемпіонкою з гімнастики в Атланті. Вона отримала 45 золотих, 21 срібну та 14 бронзових медалей. Лілія Подкопаєва є також Послом Ради Європи зі спорту, толерантності та чесної гри.
Соліст популярної групи Океан Ельзи був призначений Послом доброї волі ПРООН для молоді 5 вересня 2005 року. У 2003 році пана Вакарчука було призначено Почесним послом України з питань культури та Почесним радником Президента України з молодіжної політики, розвитку та впровадження культурних ініціатив у 2006 році. Як один з найбільш популярних та успішних музикантів України, пан Вакарчук підтримує зусилля Програми розвитку ООН, спрямовані на розвиток молодіжної культури у формуванні свідомого ставлення молоді України до власного життя та відповідальної поведінки. Пропагуючи відповідальність у прийнятті рішень, Вакарчук спілкується зі своєю аудиторією під час різноманітних форумів, круглих столів та неформальних зустрічей зі студентством.У 2006 році він відвідав Варшаву, де зустрівся зі студентами та долучився до посилення діалогу між молодими людьми Польщі та України щодо створення гідних та безпечних умов життя та обговорення важливості активної громадянської позиції серед молоді.
Співачка, переможниця 49-го пісенного конкурсу "Євробачення" співачка Руслана Лижичко призначена Національним Послом Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІСЕФ) травня 2005 року. Всесвітньо відома українська співачка і автор пісень Руслана приєднується до плеяди визначних особистостей світового рівня, до якої входять понад 200 акторів, музикантів, співаків, спортсменів та літераторів, які представляють ЮНІСЕФ протягом багатьох років. В новій для себе ролі Руслана буде відстоювати права кожної української дитини на здоров'я, гідність та розвиток. Використовуючи свою популярність та керуючись особистою зацікавленістю у вирішенні проблем дітей, вона працювала представником ЮНІСЕФ, щоб підтримати місію Дитячого Фонду, спрямовану на забезпечення виживання та благополуччя усіх дітей до досягнення ними повноліття.
Українська співачка Ані Лорак вважається гордістю національної музичної сцени. Велика кількість альбомів та пісень та її численні концерти, які збирають численну аудиторію доводять її пісенний та акторський талант. Її репертуар налічує більше, ніж 100 пісень, 14 відеокліпів у різних стилях. У 1999 році вона стала почесною співачкою України, а у 2003 Ані приєдналась до національної Наглядової Ради у боротьбі з наркоманією. У 2004 році вона активно підтримувала проведення акції "Пробіг заради життя" за ініціативи Представництва Організації Об'єднаних Націй в Україні. В якості Посла доброї волі, Ані Лорак брала активну участь у національній інформаційній компанії "Лідерство заради успіху", щоб заохотити толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей та мобілізувати ресурси задля підтримки проектів на боротьбу з ВІЛ/СНІДом.
Пан Андрій Медвєдєв - всесвітньовідомий професійний український тенісист, який розпочав свою кар'єру у 1991 році. Він став чотирьохкратним чемпіоном турнірів серії Майстер - у Гамбурзі (1994, 1995, 1997) та Монте-Карло (1994). У 2004 році пана Андрія Медвєдєва призначено генеральним секретарем Української Тенісної Федерації. Одне з основних напрямів його діяльності є популяризація тенісу в Україні. У 2003-2004 роках пан Медвєдєв був Послом доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні та зробив свій внесок у привернення уваги громадськості до цієї проблеми. Разом з іншими видатними українцями, він брав участь в акції "Пробіг заради життя", за результатами якої були зібрані кошти для будинку ВІЛ-інфікованих у Печерській Лаврі.
Пан Валід Арфуш - Посол доброї волі ООН з питань ВІЛ/СНІДу в Україні(Дата призначення: 2001 – 2003).1
Висновок
В даній роботі було доведено впливовість найбільшої міждержавної організації сучасного світу - ООН, метою діяльності якої є підтримання міжнародного миру та безпеки, сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів.
Своєрідність структури ООН значно полегшує роботу організації як цілісної системи. Майже п'ятнадцять популярних міжнародних організацій, зберігаючи самостійність, мають статус спеціалізованих структур ООН, а це відчутно покращує роботу організації в різних напрямках її миротворчої діяльності. Працюючи над цією роботою ми дійшли висновку, що Організація Об'єднаних Націй приймає велику участь у соціальному та економічному житті України, а також допомагає нашій державі покращити екологічний стан в країні. Представництво Об'єднаних Націй в Україні відіграє важливу роль в реалізації мети та цілей ООН в Україні.
Наше дослідження дозволяє стверджувати, що співробітництво України з ООН має свою історію. Вона виразно поділяється на два періоди: до і після проголошення незалежності України. У діяльності України в Організації Об`єднаних Націй були як історично обумовлені труднощі, так і переконливі успіхи. Домовленість про членство УРСР в ООН, досягнута в Ялті у лютому 1945 р., в результаті переговорів Рузвельта, Черчілля і Сталіна, і відповідне рішення в Сан-Франциско зробили Україну повноправним членом Організацій Об`єднаний Націй. З 24 жовтня 1945 р. і до дня проголошення незалежності України ООН була фактично єдиною трибуною, через яку світ отримував інформацію про наш народ, його історію та культуру. Україна, як одна із держав-засновниць ООН, зробила свій внесок в розробку її Статуту, зокрема щодо цілей та принципів Організації. Вона зробила істотний вклад до всіх сфер її діяльності, зокрема у справу підтримки міжнародного миру та безпеки, врегулювання конфліктів, режиму нерозповсюдження ядерної зброї, роззброєння та контролю над озброєннями, економічного та соціального розвитку, деколонізаційних процесів, поваги до прав і свобод людини, дотримання основоположних норм і принципів міжнародного права, Україна активно сприяла ліквідації апартеїду та врегулюванню палестинського питання.
Безпосередня участь України в ООН дала нам унікальну можливість буквально наступного дня після 24 серпня 1991 року з трибуни її органів детально інформувати представників держав усіх континентів про події історичної ваги в Україні, напрямки й орієнтири зовнішньої політики незалежної держави. Новий етап членства України в ООН почався із проголошення її незалежності. Сьогодні Україна є одним із лідерів ООН, одним із найпослідовніших захисників її цілей та принципів.
Діяльність України в ООН – це, насамперед, діяльність політична, спрямована на те, щоб підштовхнути країни-члени Організації до виважених та відповідальних дій на основі глобального консенсусу. Участь в ООН є одним з найбільш рентабельних в політичному плані зовнішньополітичних механізмів незалежної України. Завдяки своїй активній позиції Україна отримала значну технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН, МАГАТЕ, МОП, ЮНІДО тощо. Україна проводить серйозний, прагматичний, націлений на конкретні результати курс щодо ООН. Українська делегація працює на подальше зміцнення авторитету і впливовості нашої держави на міжнародній арені. Разом з тим, будучи активним прихильником та безпосереднім учасником процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення. Отже, участь у діяльності ООН для України є однією з найбільш важливих сфер її зовнішньополітичних інтересів, каналом виходу на різноманітні галузі міжнародного, економічного, науково-технічного і гуманітарного співробітництва, засобом запозичення світового досвіду, міжнародної допомоги у здійснені програм свого державного становлення і сталого розвитку.
Список використаних джерел та літератури
Устав Организации Объединённых Наций 1945р.// (http://zakon.rada.gov.ua)
C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» Сборник международных договоров/Алматы (Казахстан): НИЦ КОУ, 2008г. -384с.
Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй. К.: Магма. 2008р. -144 с.
Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», ТОВ Компанія «ВАІТЕ» 2007р. -186с.
Рукен Текеш Калікусу «Рамкова програма допомоги ООН для України» 2005р.Київ -32c.
В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5»Київ -50с.
Коротко про ООН. Публікація 2005 р. Нью Йорк. -10с.
Доповідь Генерального Секретаря ООН, представлений на обговорення головами держав у вересні 2005р.//(www.unic.ru)
Публікація «Система ООН в Україні» Київ 2004р. -12с.
Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.Ірпінь 2004р. -129с.
Карташкин В.А. Устав ООН и ООН в глобализирующемся мире // Юрист-международник. 2004. № 1 . -15с.
А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999рр.) М.: РОССПЕН, 1999. - 584 с.
Морозов Г.И. Международные организации. Вид-во. 2-е. –М., 1974р. -332 c.
Кожевников Ф.И., Шармазанашвили Г.В. ООН: организация, цели, практика.Москва, вид. Международные отношения, 1971 р. -160с
Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV -202с.
С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. - 165 с.
1 С.Б. Крилов "История создания ООН", Вид-во ИМО, Москва, 1960 р. -46с.
1 Зовнішня політика Радянського Союзу в період вітчизняної війни. Розділ IV Московська конференція МЗС 1943 року. Т.1 М.1970 -121с.
2 Статут ООН. Ст.1.Цілі та принципи.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -261с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5». 2000р. -26с.
1 Публікація «Система ООН в Україні» 2004р. -5с.
1 В.Піщейко,Н.Сітнікова «Цілі розвитку тисячоліття. Україна 2000+5» -4с.
1 А.В. Торкунов. «Современные международные отношения: Хронология событий» (1989-1999 гг.) -153с.
1 Імідж та реалії: питання та відповіді про Організацію Об'єднаних Націй 2008р. – 34с.
2 Публікація МЗС України. Всесвітній Саміт ООН – 2005р. -2с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р.-79с.
1 Френсіс О’Доннел «Національно екологічна політика України», 2007р. -6с.
1 Міжнародна конвенція зі спрощення та гармонізації митних процедур, вступила в силу в 2006 році.
1 C.Г.Шеретов «Международные организации системы ООН» 2008р. -153с.
2 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -90с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях.-2004р. -94с.
1 Шамрай В.О., Коропатнік І.М. Участь збройних сил України в міжнародних миротворчих операціях. // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права „Міжнародне право”.-2004р. -96с.
1 Закон України Про участь України в міжнародних миротворчих операціях, вiд 23.04.1999 № 613-XIV
1 Офіційний сайт ООН в Україні (http://www.un.org.ua/ukr)
36