МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

Контрольна робота

з навчальної дисципліни “Соціальна політика”

«Варіант 15»

Студентки групи УПБ1 – 08з

факультету економіки та управління

за спеціальністю “Управління персоналом

і економіка праці”

Тищенко Антоніни Миколаївни

Київ - 2010

Обґрунтування ролі соціального капіталу у формуванні засад концепції людського розвитку (на прикладі Полтавської області)

Життєвий рівень у різних країнах різний. Люди мають неоднакові можливості для облаштування свого побуту, зміцнення здоров'я, одержання освіти чи набуття фаху, безпечного життя. Все це залежить від певних умов і відповідного середовища - економічного, політичного, соціального, духовного та екологічного. Порівняти ці умови в різних країнах, а також віднайти шлях для їх поліпшення можна за допомогою показника людського розвитку.

Повного розуміння глобальної концепції людського розвитку та її адекватного використання у виробленні державної політики ще не досягнуто, можливо, через те, що ця концепція цілком нова для нашого суспільства і частково була прив'язана ще до умов колишньої тоталітарної наддержави, у складі якої перебувала Україна.

Концепція людського розвитку передбачає розширення можливостей людей поліпшити свій добробут, зміцнити своє здоров'я, одержати кваліфікацію, збагатити себе духовно і почувати себе безпечно. Все це потребує створення відповідних умов і середовища (насамперед соціального). Важливу роль у цьому відіграють політичні, соціальні та інші інституції, оскільки саме вони створюють громадянам суспільства умови, за яких вони можуть управляти своїм життям.

Концепція людського розвитку передбачає пріоритет інтересів людей на кожному з трьох напрямів перехідного етапу:

- розбудови держави;

- становлення демократії;

- реформування економіки.

Ця концепція виникла на основі трансформації двох традиційних ідей про розвиток, а саме:

ідеї основних потреб;

доктрини економічного розвитку.

Ідея основних потреб передбачає патерналістичну відповідальність держав за забезпечення своїх громадян необхідними товарами і послугами через державний сектор чи в будь-який інший спосіб (Патерналізм -а) благочинна діяльність, спрямована на задоволення інтересів трудящих; б) піклування держави про своїх громадян, фірми - про своїх працівників, однієї країни - про іншу; в) переконання в тому, що держава, уряд зобов'язані забезпечувати потреби громадян за рахунок держави, брати на себе всі турботи про них).

Доктрина економічного розвитку домінувала після другої світової війни, і її суть полягала саме в економічному розвитку як головному чинникові розширення можливостей для збільшення доходів (та й життєвого рівня) членів суспільства, тобто люди-виробники вважаються такими ж важливими, як і люди-споживачі. В цьому контексті існують, звичайно, певні варіанти тих понять, які враховують, насамперед, тенденції зміни якості зростання, а не лише сам факт зростання (наприклад, рівномірне зростання; зростання зі справедливим розподілом благ тощо).

Надзвичайно важливим для концепції людського розвитку є трактування поняття соціального капіталу. Слід наголосити, що успадкований суспільством соціальний капітал, на відміну від фізичного, який є матеріальним (засоби виробництва, природні ресурси, кошти), і людського, який означає здібності та вміння людей, базується на відносинах між людьми. В загальному його можна охарактеризувати як добровільні форми соціального регулювання відносин, що формують злагоду та єдність у суспільстві. Не лише людина, а й відносини між людьми відіграють вирішальну роль. На сучасному етапі розвитку суспільства існує потреба у створенні нового соціального капіталу, що стане ланкою, яка сполучає державу та сім'ю, де панують неформальні родинні стосунки.

Людський розвиток передбачає надання гарантій індивідуальних прав і свобод людини:

- як громадяни демократичного суспільства вони мають можливість брати участь у прийнятті рішень на рівні місцевих органів влади або національного уряду;

- як нація мають право на мову, віру, звичаї;

- як виробники громадяни мають право брати участь у виробничій та комерційній діяльності;

- як споживачі люди мають право доступу до необхідної інформації та на захист від шкідливих і неякісних товарів, матеріалів і послуг, право на достойне життя в безпечних умовах та здоровому навколишньому середовищі.

Людський розвиток - це процес розширення можливостей вибору, серед яких на всіх стадіях суспільного розвитку головними є:

- можливості тривалий час вести здоровий спосіб життя; ^ можливості здобути освіту;

- можливості доступу до ресурсів, необхідних для забезпечення нормального життєвого рівня.

Людський розвиток містить і інші складові: політичну, соціальну та економічну свободу, право на творчість, самоповагу, інші цінності і параметри та відбувається за двома основними напрямами (рис. 1):

- набуття якісних показників (продовжена тривалість достойного життя, професіоналізм, високий рівень освіти тощо);

- використання набутих якісних показників (для праці, відпочинку, культурних, соціальних і політичних цілей).

Обидва напрями повинні бути збалансовані.

Одержання доходу (прибутку) не є основною метою життя людини, необхідно враховувати і гуманітарні бажання особистості. Людський розвиток повинен відбуватися паралельно з культурним, за повної поваги та збереження культурних традицій. Будь-які зміни у цій сфері не варто прискорювати чи форсувати. Обережно слід вирішувати питання деідеологізації. Необхідно створити умови та можливості для розвитку свідомості як окремої людини, так і цілих спільнот. Треба і надалі забезпечувати розвиток інтелектуального потенціалу, вивести з кризи освіту, підтримувати на високому рівні інформаційне забезпечення, що дасть змогу людям психологічно адаптуватись до освітніх норм і раціоналізму, а отже, - примножувати національні здобутки. Права людини повинні домінувати над правами держави (рис. 1).

Рис. 1 - Напрями людського розвитку

Людський розвиток мусить бути сталим, що означає раціональне використання усіх можливих ресурсів як для задоволення потреб сучасних, так і майбутніх поколінь.

Сталість людського розвитку визначається як передумова виживання людства (у матеріальному і соціальному сенсі), а не як спосіб формування того чи іншого типу суспільства.

Методику вимірювання людського розвитку, а саме індексу людського розвитку (ІЛР), вперше запропоновано в межах Програми розвитку ООН (ПРООН) 1990 р. ІЛР значно досконаліший, ніж показник валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення, який визначає лише середній дохід, що забезпечує чи не забезпечує прожитковий мінімум членам суспільства. Спочатку для вимірювання ІЛР використовували близько 40 показників, здебільшого кількісних параметрів і рейтингів. Однак не всі параметри можна виміряти кількісно, наприклад, наявність політичного вибору чи свободу особистості, обсяги духовного чи соціального капіталів.

Наразі показник ІЛР, окрім середнього доходу, включає відомості про тривалість людського життя, рівень освіти (різні ступені грамотності). Більш точно ІЛР розраховується на основі трьох показників:

П.І - очікуване довголіття, яке визначається як тривалість майбутнього життя при народженні дитини;

П.ІІ - досягнутий рівень освіти, вимірюється як сукупний індекс грамотності дорослого населення (дві третини) і сукупна частка учнів (одна третина);

П.ІІІ - життєвий рівень, вимірюється реальним ВВП на душу населення (в доларах США паритету купівельної спроможності - ПКС).

Щоб визначити ІЛР, для кожного з цих показників встановлюємо максимальні і мінімальні значення (Хі):

- тривалість майбутнього життя - 25 та 85 років;

- грамотність серед дорослого населення - 0 та 100%;

- сукупна частка учнів - 0 та 100%;

- реальний ВВП на душу населення (в дол. США ПКС):

100 дол. ПКС і 40000 дол. ПКС. Для будь-якого компонента ІЛР окремі індекси розраховуються за формулою

Індекс людського розвитку Полтавського регіону та його складові станом на 2009 рік:

очікувана тривалість життя при народженні, років – 67;

грамотність серед дорослого населення, % - 99;

сукупна частка учнів і студентів, % - 65;

ВВП на душу населення (ПКС USD) – 1750;

П.І = 0,667; П.ІІ = 0,877; П.ІІІ = 0,348, таким чином ІЛР є середнім арифметичним індексів П.І, П.ІІ, П.ІІІ та дорівнює 0,631 станом на 2009 рік.

Класифікація зайнятості на ринку праці Полтавського регіону

Полтавщина, яка нині переживає складний період свого розвитку, зумовлений переходом до нової системи суспільного устрою, має на своєму ринку праці практично увесь спектр економічної діяльності.

Основними ознаками зайнятості є:

тривалість робочого періоду та рівень оплати праці;

кількість робочих місць на одну особу;

реєстрація.

Залежно від тривалості робочого періоду, способу реєстрації, організації робочого місця та інших факторів зайнятість може набувати різних форм (рис.1) (П. Шевчук Соціальна політика, стор 41, рис. 2).

Рис. 2 - Форми зайнятості

Зареєстрована діяльність:

наймана праця;

підприємництво;

самозайнятість.

Незареєстрована діяльність:

Основна незареєстрована діяльність:

діяльність, реєстрація якої не передбачена чинним законодавством (неформальна зайнятість);

дозволена законом діяльність, процедура реєстрації якої передбачена чинним законодавством, але не проводиться через різні причини (тіньова зайнятість);

діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрована (кримінальна зайнятість).

Додаткова незареєстрована діяльність:

комбінація найманої праці та неформальної діяльності;

комбінація найманої праці й тіньової діяльності;

комбінація найманої праці та кримінальної діяльності;

комбінація підприємництва і тіньової діяльності;

комбінація підприємництва й кримінальної діяльності;

комбінація самозайнятості та тіньової діяльності;

комбінація неформальної й тіньової діяльності;

комбінація тіньової та кримінальної діяльності.

Наймана праця. Безумовно, основу зайнятості становить зареєстрована зайнятість найманою працею, яка охоплює майже 70% усіх працюючих. У нормальних економічних умовах зайнятість в цьому секторі економіки забезпечує відносно високі доходи (за винятком некваліфікованої робочої сили, тимчасових і непрестижних робіт), певну стабільність і страхування від основних ризиків. В умовах Полтавщини низька ефективність економіки, утримування надлишкової робочої сили значною частиною підприємств, низька питома вага заробітної плати в собівартості продукції в поєднанні із затриманнями виплати зарплати неминуче приводять до того, що рівень бідності працюючого населення майже не відрізняється від аналогічного показника серед пенсіонерів, а заробітна плата хоча і є головним джерелом доходів зайнятих у зареєстрованому секторі економіки, не завжди забезпечує навіть прожитковий мінімум.

Самозайнятість. Самозайнятість у вузькому тлумаченні терміну, або індивідуальна зайнятість, визначається як діяльність, що, зазвичай, приносить дохід у грошовій або натуральній формі і проводиться суб’єктом індивідуально. Критеріями, за якими самозайняті відокремлюються від інших категорій осіб, є такі:

виконання робіт за винагороду;

юридична незалежність суб’єкта господарювання;

створення однією особою одного робочого місця (для себе);

проведення робіт власними зусиллями;

фінансування всіх видатків виключно за рахунок власних коштів (у тому числі одержаних кредитів);

використання власних (або орендованих) засобів виробництва;

одноосібне розпорядження результатами продукції.

Особа вважається індивідуально зайнятою (самозайнятою), якщо вона відповідає всім переліченим критеріям. Самозайнятість розглядається як різновид підприємницької діяльності, а саме як така підприємницька діяльність, що не потребує регулярного (постійного або періодичного) залучення найманих працівників або членів сім’ї. Самозайнятість нерідко виступає як перехідний етап між роботою за наймом і залученням найманих працівників, як проміжна ланка між наданням пропозиції робочої сили та пред’явленням попиту на неї, а нерідко як перехід від безробіття до найманої праці. Орієнтація на самозайнятість як на джерело прибутків (додаткове або основне) стає об’єктивною необхідністю для багатьох верств трудоактивного населення. Справді, створення робочого місця в цій сфері ринку праці потребує мінімальних витрат, прибутки швидко виправдовують витрати. Водночас варто зауважити про низький технологічний рівень і низьку продуктивність праці зайнятих у цій сфері, поширенню якої сприяє не лише (а можливо, і не стільки) ринкова трансформація, а передусім поглиблення економічної кризи. Відповідно позитивні наслідки самозайнятості виявляються головним чином у соціальній сфері - за допомогою самозайнятості можна вирішувати проблеми безробіття, але принципово неможливо вирішувати проблеми економічного зростання. Інтерес до самозайнятості зумовлений такими обставинами:

економічною кризою, зниженням рівня виробництва, наслідком яких стало зростання рівня безробіття і звуження можливостей працевлаштування;

низьким рівнем оплати праці на державних, приватизованих акціонерних і колективних підприємствах, розчаруванням населення в докладанні праці на підприємствах відповідних форм власності;

утвердженням ринкової свідомості серед більшості громадян;

потребою зміни принципів соціальної політики держави: орієнтації на активізацію поведінки всіх працездатних верств суспільства, подолання пасивного очікування допомоги держави

Неформальна зайнятість. Трактування неформальної зайнятості Міжнародною Організацією Праці пов’язане із зайнятістю на мікропідприємствах (на яких працює не більше ніж п’ять осіб), але видається, що воно потребує істотного розширення з огляду на специфіку соціально-економічної ситуації Полтавського регіону. До одного і того самого типу зайнятості доцільно відносити трудову діяльність, дозволену чинним законодавством, процедура реєстрації якої не передбачена або обмежена. Тим самим окреслюється тонка межа між самозайнятістю й неформальною трудовою діяльністю.

Нині неформальна зайнятість є одним із вирішальних компенсаторів соціальних негараздів економічної лібералізації в Україні. Саме вона є чи не найважливішим засобом економічного виживання для тих, хто опинився у найскрутнішому становищі, як найменш підготовлених під час переходу до ринкових відносин (пенсіонери, сім’ї з дітьми, молодь, яка вперше виходить на ринок праці, тощо).

Тіньова зайнятість виконує нині на Полтавщині чимало функцій, її виникнення пов’язане з дією різних чинників:

1. Складна і досить дорога процедура легалізації економічної діяльності (реєстрація, ліцензування, подолання інших бюрократичних бар’єрів, часто пов’язане з потребою давати хабарі) підштовхує дрібних підприємців і тих, хто несистематичне проводить таку діяльність, не реєструватися.

2. Надзвичайно високі ставки оподаткування, що багатократно збільшуються внаслідок дій місцевої влади, часто просто примушує підприємців ухилятися від сплати податків. Що стосується найманих працівників, то і для них ставки оподаткування (особливо для сумісників) є надто високими.

3. Обмеженість попиту на робочу силу в легальному секторі економіки примушує населення шукати будь-які джерела доходу, включаючи і тіньовий сектор.

4. Часто тіньова діяльність має випадковий характер.

Кримінальна зайнятість. Кримінальною є діяльність, яка суперечить чинному законодавству і відповідно не може бути зареєстрованою. Можна сформулювати визначення ринку кримінальної робочої сили - це об’єктивно існуюча сфера реалізації професійної злочинності, що зумовлена попитом на таку діяльність, а також спричинена соціальними, політичними, економічними, демографічними процесами у суспільстві.

Отже, наведена схема поділу українського ринку праці за різними типами зайнятості віддзеркалює кілька принципових тез, важливих для формування державної політики щодо незареєстрованої зайнятості.

1. Понад половину сукупної робочої сили нині реалізує свою здатність до праці шляхом поєднання двох чи навіть більшої кількості робочих місць, які можуть водночас належати до легального й нелегального секторів.

2. Межі між окремими секторами економіки і відповідно окремими типами зайнятості є надзвичайно рухливими; вони визначаються законодавством, суспільними цінностями і громадською думкою.

3. Саме на межах секторів формуються полярні рівні доходів: найнижчі які ледь забезпечують існування (нижче від прожиткового мінімуму), і найвищі, які дають змогу їхнім власникам не просто задовольняти свої особисті потреби, а й істотно впливати на державну політику і державну владу. Так, найменш забезпеченими виявляються ті, хто вимушено поєднує самозайнятість (або неформальну зайнятість) з найманою працею, за яку отримують мізерну зарплату, або взагалі перебуває у вимушених неоплачуваних відпустках. Найвищі доходи дає поєднання підприємництва і тіньової зайнятості з кримінальною діяльністю.

4. Нині маргіналізація і криміналізація українського суспільства призводять до того, що рух робочої сили поступово спрямовується до нелегального сектора.

Отже, державна політика щодо нелегальної зайнятості й зайнятих нею має не просто враховувати принципові відмінності між неформальною, тіньовою і кримінальною діяльністю, а брати до уваги існуючі комбінації. Основні зусилля мають бути спрямовані не на те, щоб примусити громадян жити і працювати за встановленими стандартами, а передусім на коригування стандартів (включаючи законодавство) відповідно до реальної поведінки населення.

Для Полтавської області характерним є те, що останнім часом спостерігається тенденція зниження частки економічно активного населення, а на фоні безробіття - зайнятого населення.

Три основні проблеми, існування яких потребує змін стратегії сучасної держави загального добробуту. Короткий зміст Конвенції 102

Основні проблеми, що потребують змін стратегії сучасної держави загального добробуту це: політика доходів; демографічна та трудоресурсна політика; політика у соціально-культурній сфері. А саме: зменшення бідності та нерівності в суспільстві; уникнення економічної та соціальної маргіналізації недієздатних членів спільноти; зростання економічної та соціальної безпеки працездатних груп населення на основі їхньої власної ініціативи, самореалізації та самодостатності.

Соціальна політика за умов реформування економічних, правових і суспільних відносин спрямовується на: поступове обмеження впливу чинників, які гальмують соціальний прогрес; посилення факторів соціального поступу, зростання соціальної та економічної безпеки особи.

Зміст Конвенції 102 визначає види соціальної допомоги, умови і розміри соціальних виплат при настанні основних соціальних ризиків. Конвенція передбачає мінімальні стандарти щодо медичної допомоги, допоміг у разі хвороби, безробіття, старості, трудового каліцтва або професійного захворювання, вагітності та пологів, у разі настання інвалідності, втрати годувальника, сімейних допоміг; встановлює норми періодичних виплат допоміг; проголошує принцип рівноправності осіб, що не є громадянами країни проживання, із громадянами даної країни.

Для кожного виду соціального забезпечення встановлено певні нормативи охоплення такою допомогою відповідних категорій населення, чисельність яких не повинна бути нижче установленої межі. Зокрема Конвенція передбачає поширення окремих видів соціального забезпечення на такі категорії населення, чисельність яких не може бути нижче установленої межі: не менше 50 % працюючих за наймом, а також на їхніх дружин та дітей; на самозайняте населення, яке становить не менше 20 % загального числа жителів, а також їхніх дружин та дітей; не менше 50 % загального числа жителів; на жителів, кошти яких не перевищують певного рівня.

Конвенція також передбачає, що допомога на медичне обслуговування надається для оплати витрат на такі види медичної допомоги: загальної лікарської допомоги, включаючи відвідування на дому; кваліфікованої допомоги спеціалістів у стаціонарних та амбулаторних умовах; одержання медикаментів за рецептом лікаря; госпіталізацію; спостереження і допомогу при вагітності та пологах. Строк виплати допомоги обмежується 26 тижнями при кожному випадку захворювання, а в країнах, які ратифікували Конвенцію з вилученнями, - 13 тижнями.

Крім наведеного Конвенція № 102 передбачає норми при наданні допомоги в разі тимчасової непрацездатності (строк виплати не повинен перевищувати 26 тижнів), допомоги по безробіттю, сімейних допоміг.

Конвенція передбачає, що для права на допомогу по старості встановлений вік не повинен перевищувати 65 років, проте дозволяє й більш високу вікову межу з належним урахуванням демографічних, економічних та соціальних критеріїв, підтверджених статистикою, страховий або трудовий стаж не менше ЗО років або період проживання в країні - не менше 20 років. Для самозайнятого населення висувається додаткова вимога щодо виплати страхових внесків.

Конвенція № 102 також передбачає випадки призупинення соціальних виплат, зокрема перебування на державному утриманні, відмова від медичної допомоги, звільнення за власним бажанням (коли йдеться про допомогу по безробіттю) тощо. Законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачає окремі обмеження щодо соціального захисту безробітного у випадку, якщо особа попередньо звільнилася за власним бажанням, а також регламентує підстави для призупинення і для припинення виплат за соціальним страхуванням.

Кожна країна взяла на себе зобов'язання лише з частини статей (це Конвенцією № 102 дозволяється), а також декотрі з них скористалися тимчасовими винятками, що передбачені у статтях 9 "d" і 48 "с".

Слід звернути увагу на одне важливе положення. Справа в тому, що Конвенція № 102 була прийнята ще у 1952 р., набула чинності 27 квітня 1955 р. й сфера її реального застосування державами нині значно звужена (Україна не прийняла на себе ці обов’язки).

Це, зокрема, зумовлено тим, що у більш пізніх Конвенціях МОП встановлено дещо більш деталізовані умови й порядок надання допоміг, а також соціальні стандарти більш високого рівня. Отже, при ратифікації більш сучасного акта положення раніше ратифікованої Конвенції № 102 не застосовуються, про що зазначається в акті ратифікації.
Окрім того, при ратифікації державою Європейської соціальної хартії (переглянутої) слід взяти до уваги, що ця Хартія вимагає додержання стандартів на рівні не Конвенції № 102, а Європейського кодексу соціального забезпечення як більш сучасного акта.

Отже, для визначення мінімальних стандартів щодо надання конкретних видів соціальних допоміг слід звернутися до "більш" спеціалізованих конвенцій МОП. Це, зокрема, конвенції МОП № 121, № 128, № 130.

Які передумови формування соціальної політики в Україні зумовили контекст, у якому реалізується сучасна соціальна політика

Соціальна політика - мистецтво задоволення необмежених потреб обмеженою кількістю ресурсів

Програми урядів різних країн тлумачать зміст соціальної політики дещо відмінно.

В більшості визначень поняття соціальної політики пов'язане з низкою заходів як уряду, так і інших організацій, спрямованих на підвищення добробуту та задоволення потреб як найменш захищених груп і індивідів, так і населення в цілому. Необхідність соціальної політики в суспільстві обумовлюється існуванням соціальної нерівності та обмеженим обсягом ресурсів.

Сьогодні, як ніколи, актуальність питання вироблення науково - обґрунтованої соціальної політики для Української держави є незаперечною .

Проголошення незалежної держави; падіння соціалістичної системи. Економічна криза; стрімка інфляція. Зупинка підприємств. Поява нового явища - безробіття.

Посилення у людей почуття соціальної незахищеності й зростання девіантних проявів, кримінальних правопорушень. Жахлива правда про Чорнобиль. Майнове розшарування населення й рестратифікація суспільства: феномен "нових українців" і "нових бідних". Боротьба нових і старих суспільних цінностей. Становлення "тіньового сектора" в усіх царинах життя, зокрема й у соціальній сфері. Успадкування "подвійної управлінської моралі": призначення номенклатурі високих зарплат, пенсій, усіляких допоміг та пільг. Нерозвиненість "третього сектора" (громадянського суспільства). Погіршення демографічної ситуації. Невизначеність зовнішнього й внутрішнього курсу держави та тощо.

Звісно, можна розподілити ці проблеми за звичною схемою: на політичні, економічні, соціальні, духовні. Але насправді це було майже замкнуте коло взаємопов'язаних труднощів, перешкод, хвороб народження нової держави. Коло, що отримало назву "системної суспільної кризи". Саме за таких умов відбувалося і відбувається в Україні формування соціальної політики. Такими були передумови її формування в українському суспільстві.

Поширенішою характеристикою українського суспільства стає бідність (зубожілість населення).

Українські дослідники відзначають ряд специфічних особливостей бідності в нашій державі:

Низький рівень життя населення в цілому.

Психологічне неприйняття економічної нерівності.

Велика кількість людей, які вважають себе бідними.

Розповсюдження бідності серед працюючого населення .

Звертає на себе увагу й відсутність у країні "середнього класу", що є основним компонентом соціальної стабільності та прогресу. Представники цілого ряду професійних груп (лікарі, вчителі, вчені, інженери), які ще на початку перехідного періоду мали середні за національними стандартами прибутки і відігравали стабілізуючу роль у суспільстві, сьогодні у своїй більшості опинились серед "нових бідних", а це може призвести до серйозних ускладнень. Через високий інтелектуальний рівень такі люди здійснюють суттєвий (хоча й не завжди очевидний) вплив на суспільну психологію, і їх незадоволеність є характером соціально-економічного розвитку, а це, в свою чергу, неминуче відбивається на соціальній ситуації.

Розпад суспільного виробництва означає розпад трудових колективів, які забезпечували не тільки професійну самореалізацію а й психологічну самоідентифікацію. Викинуті на вулицю люди виявились ізольованими й самотніми, отже, нездатними виливати на владу у своїх інтересах та брати дієву участь у процесі прийняття рішень.

Хоч як це не парадоксально, але ізоляція й низька соціальна активність - ці наслідки бідності - виступають і основними її джерелами.

Ще одна важлива ознака зубожіння – надзвичайно низька народжуваність. Молоді сім’ї все частіше відмовляються від народження не тільки третьої чи другої, а навіть єдиної дитини. В Україні населення пояснює своє небажання мати дітей через низький життєвий рівень. Поряд із соціальними чинниками істотною причиною зниження рівня народжуваності є катастрофічно поганий стан здоров’я жінок.

Не кращий стан справ і зі здоров'ям чоловіків, у яких смертність від серцево-судинних захворювань стоїть на першому місці і за останні роки збільшилась на третину. Причому ця тенденція найбільше виявляє себе серед чоловіків - жителів міст. Найуразливішою є група чоловіків працездатного віку - 30-45 років.

Окрім екологічних чинників, які шкідливо впливають на здоров'я людей, причинами депопуляції української нації є також хронічне недоїдання й недоступність повноцінного медичного обслуговування. Стосовно шкідливості довкілля, то за наявності нормального рівня доходів люди мають можливість споживати харчові добавки, очищену питну воду і т.д., що нівелює ризик або зменшує його ступінь.

Низкою інших соціальних проблем, що потребували адекватного вирішення:

криміналізація суспільства; зростання рівня правопорушень, зокрема серед підлітків та молоді;

зростання кількості хворих на наркоманію та токсикоманію;

поширення захворюваності на венеричні хвороби;

стрімке зростання кількості людей, що живуть із діагнозом ВІЛ/СНІД;

поява біженців, шукачів притулку та мігрантів; проблема переселення кримських татар; переселенців із зон, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Звичайно, соціальний контекст є поліфонічним, і соціальних проблем насправді значно більше. Тому можна сказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні, концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива.

Ще однією з особливостей України 90-х років була інтенсивна міфологізація буденної свідомості, відновлення традиційних вірувань та поширення нетрадиційних релігій, а також містичних уявлень. Численні дослідники цього явища в посткомуністичних країнах вважають таку міфологізацію небезпечною, оскільки вона формує ілюзійне світорозуміння, може зрештою викликати розчарування та апатію, інколи становить загрозу психічному здоров'ю. Хоча звернення українців до традиційних релігій певною мірою позитивно позначилося на соціальній ситуації, зокрема на відродженні традицій благодійництва, створенні благодійних організацій та соціальних служб.

Адаптація населення до нових суспільних умов, пристосування до інших цінностей - явище завжди складне й багатогранне. Проте очевидно: в Україні адаптація до глобального соціально-економічного переструктурування соціуму занадто затягнулася, що є, власне, складовою системної суспільної кризи, тому надзвичайної важливості набуває питання вироблення і впровадження соціальної політики в життя. Наукові роботи у соціальній сфері здатні допомогти цьому, як своїми фундаментальними дослідженнями, експертними аналізами, рекомендаціями, так і впливом на суспільну свідомість, теорію і практику управління соціальними процесами.

Вплив яких міжнародних організацій визначає пріоритети у соціальній політиці України

Основні параметри здійснення соціальної політики в суспільстві зумовлені багатьма об’єктивними чинниками: рівнем розвитку продуктивних сил, структурою економіки, станом соціального життя, характером політичної влади, духовною та моральною зрілістю населення країни тощо. На характер і основні напрямки соціальної політики активний вплив справляє і зрілість суб’єктивного фактора - спроможність та готовність управлінських структур та інших суб’єктів політики забезпечити соціальну спрямованість економіки, достойні умови праці й побуту громадян; цивілізований характер соціальних відносин.

Слід зазначити, що активна соціальна політика аж ніяк не суперечить політиці економічної стабілізації. Навпаки, брак такої політики, надто низький рівень реальних доходів більшості населення обмежують потенціал стабілізації та економічного розвитку. Ясна річ, що ця політика має бути продуманою, відповідальною та ґрунтуватися насамперед на реальних можливостях держави.

Пріоритетною складовою соціальної політики є створення умов для функціонування та розвитку соціальних відносин. Основне завдання соціальної політики в зазначеній сфері полягає в цілеспрямованому впливі на багатогранні соціальні зв'язки, що відбуваються в системі соціальних відносин, з метою підтримання й посилення їх упорядкованості, сталості. Мета соціальної політики як чинника розвитку соціальних відносин - створити адекватні умови для оптимального, самовідновлюваного процесу соціодинаміки соціальної сфери життєдіяльності суспільства, для найповнішої самореалізації особистістю власного соціального потенціалу, сутнісних сил. В Україні серйозний вплив на пріоритети к соціальної політики, на їхній зміст справляють

Міжнародна організація праці (МОП) і Європейський Союз (ЄС), ООН, ЮНЕСКО, статистичні установи держав. Науковим і методичним забезпеченням соціальної політики займаються вітчизняні та іноземні інституції. Так, за активної співпраці Українського інституту соціальних досліджень, Науково - дослідного інституту праці і зайнятості, Міністерства праці та соціальної політики України, Ради з вивчення продуктивних сил НАН України проведені широкі дослідження, які лягли в основу розробки нормативно-правової бази соціального страхування і пенсійного забезпечення. Зокрема, розроблені методика визначення сукупного доходу сім'ї та методика визначення гарантованого державою мінімального доходу сім'ї для призначення адресної соціальної допомоги тощо.

Стратегії розвитку досліджує Міжнародний центр перспективних досліджень, який є недержавною установою.

Програма розвитку ООН в Україні щорічно готує звіти, в яких висвітлюються та аналізуються різні аспекти соціального розвитку України, з точки зору прав людини аналізуються процеси системної перебудови, досліджуються найгостріші проблеми, пов'язані з рівнем життя, взаємозв'язком між ринком праці і добробутом населення тощо. Метою підготовки цих документів є демонстрація державним і недержавним інституціям шляхів досягнення вищого рівня людського розвитку в Україні.

Світовий банк реконструкції та розвитку постійно готує звіти - меморандуми з економічного розвитку країни, - призначені для внутрішнього використання при аналізі економічних та інших умов його країн-членів, що розвиваються, а також для діалогу, який банк веде з урядами цих країн, в тому числі України. Звіти ґрунтуються на результатах досліджень стратегії розвитку і поглиблення структурних реформ, в тому числі у сфері політики соціального захисту, що здійснюються фахівцями Світового банку та українськими експертами.

Консультативна фірма ПАДКО Інтернешнл (працює в Україні з 1996 р. за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку) в межах проекту "Реформування соціального сектору" протягом 1996-2000 рр. підготувала 36 оглядів стану виконання програм адресної соціальної допомоги в Україні. Для Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства праці та соціальної політики України фірма ПАДКО Інтернешнл розробила комплексний план реформування соціального сектору в Україні. З 2000 р. фірма почала роботу над новим проектом "Реформування тарифів та реструктуризація комунальних підприємств в Україні", метою якого є технічна допомога уряду нашої держави щодо поліпшення якості основних комунальних послуг міському населенню. Представництво Міжнародного бюро праці в Україні комплексно досліджує стан розвитку ринку праці, починаючи з 1993 р. разом з Міністерством праці і соціальної політики України провадить розробку моделі соціального бюджету, в 1998-1999 рр. реалізувало проект "Навчання та розповсюдження інформації щодо працюючих жінок".

З середини 90-х років XX ст. в Україні реалізується проект Європейської Комісії з надання допомоги постсоціалістичним країнам ТАСІS, зокрема в його межах фінансувалася програма "Реформа соціального захисту в Україні" та створення Ресурсного центру при Міністерстві праці та соціальної політики України.

Програма з реформування державного управління і місцевого самоврядування Інституту відкритого суспільства спрямована на вдосконалення управління в країнах Центрально-Східної Європи і СНД шляхом ініціювання і підтримки дослідницьких проектів в галузі децентралізації, реформування державного управління та державної політики у різних сферах. Зокрема, протягом 2000-2001 рр. проводилося порівняльне дослідження "Вплив децентралізації на соціальну політику" (Угорщина, Україна, Латвія, Румунія, Болгарія).

Використана література

Конвенція МОП №102. Про мінімальні норми соціального захисту.

Ганслі Т. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. - К., 1996.

Гравитц М., Пенто Р. Методы социальных наук. - М., 1972.

Жмир В. Соціальна держава, соціальна політика, соціальна робота // Соціальна політика та соціальна робота. - 1997. - № 1.

Іванова О. Соціальна політика: теоретичні аспекти. Курс лекцій.-К.: Вид. Дім “КМ Академія”, 2003.

Іванова О. Передумови формування соціальної політики в Україні // Соціальна робота в Україні: перші кроки. - К., 2000.

Пухлій В., Ткаченко В. Приховані від безпосереднього споглядання. Україна на демографічній карті світу: сьогодення та перспектива // Політика і час. - 2003. - № 7.

Саєнко Ю.І. Соціальна політика в період трансформації суспільства // Соціальна політика в Україні та сучасні стратегії адаптації населення: Збірник наукових статей. - К., 1998.

Шевчук П.І. Соціальна політика – Львів: Світ, 2003 р.

Політичні науки. Випуск 21, 2004 р.