Реферат

Податки та податкова система України

1. Податки: їх сутність та необхідність

Відповідно до законодавства України, під податком та збором (обов’язковим платежем) до бюджету і до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, який здійснюється платником в порядку й на умовах, визначених законами України про оподаткування. Встановлення та скасування податків і зборів до бюджету та державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюється Верховною Радою України, згідно з Законом України "Про систему оподаткування", Верховною Радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами.

Функціонування інституту податків витікає, перш за все з того, що існує необхідність примусового відчуження державою частини заново створеної вартості, її концентрації і перерозподілу. Держава зобов’язана оперативно реагувати на зміни економічної ситуації, вносити корективи у податкову систему, бо це є запорукою поступу економіки.

Як відомо, податки одне з основних джерел фінансування всіх напрямків діяльності держави та економічний інструмент реалізації державних пріоритетів. Податки як засіб вилучення й перерозподілу доходів виникли одночасно з державою. В розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три етапи. На першому етапі розвитку – від прадавнього світу до початку середніх віків – держава не мала фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона лише визначала загальну суму коштів, яку хотіла отримати, а стягнення податків доручала місту чи общині. Дуже часто держава користувалася послугами відкупщиків.

На другому етапі (ХVI – поч. XIX ст.) в державі виникає мережа установ, у тому числі й фінансових; держава при цьому установлює квоту оподаткування, наглядає за процесом стягнення податків, обмежує цей процес більш-менш широкими рамками. Роль відкупників податків в цей період ще дуже велика. На третьому, сучасному етапі, держава бере в свої руки всі функції визначення та стягнення податків, бо правила оподаткування вже відпрацьовані. Регіональні органи влади, місцеві общини, маючи певну самостійність, відіграють роль помічників держави.

До податків належать усі обов’язкові платежі державі для забезпечення фінансування її видатків. При цьому їх доцільно розділяти на дві частини: на податки, що надходять до бюджету (загальнодержавні й місцеві податки та збори) та на платежі до цільових фондів. На рис.4.1 зображена структура податків згідно з Законом України "Про систему оподаткування".

Податки виконують, як відомо, дві функції: фіскальну та регулюючу. Вони взаємозв’язані та взаємозалежні, до речі, друга не перешкоджає першій. В свою чергу, регулююча функція складається з розподільчої та стимулюючої. Розподільча це перерозподіл доходів юридичних та фізичних осіб згідно з прийнятими в суспільстві критеріями доцільності та соціальної справедливості. Стимулююча реалізується шляхом надання пільг та привілеїв для розвитку в потрібному напрямку.

Головна функція податків фіскальна (від латинського слова "fiscus" "казна") по забезпеченню наповнення державної казни; ця функція споконвічно характерна для всіх держав. З її допомогою утворюються державні грошові фонди, тобто матеріальні умови для функціонування держави. Саме фіскальна функція забезпечує реальну можливість перерозподілу частини вартості національного доходу на користь найменш забезпечених верств суспільства. Держава, встановлюючи податки, намагається передусім забезпечити собі необхідну матеріальну базу для здійснення покладених на неї завдань.

Рис. 1. Структура податкових надходжень в Україні

2. Світовий досвід стягнення податків

Світовий досвід свідчить про те, що функції податків змінюються у міру розвитку держави. Якщо в розвинутих країнах податки є одним із регуляторів економіки, а податкові служби здійснюють зв’язок підприємця з державою, то в нашій державі законотворчі норми в галузі оподаткування мають яскравий фіскальний характер, а податкові органи виконують функцію контролю щодо сплати податків, тоді як регулювання за допомогою податків розвинуте слабо. Стан діючого законодавства не лише не сприяє активізації та зростанню ефективності підприємницької діяльності, а й стимулює витратні, ресурсом та працемісткі методи господарювання. В нормативних актах закріплений недиференційний підхід до підприємств різних галузей, а також невідображені специфічні особливості платників. Крім того, в суспільній свідомості громадян не сформувалась думка, що ухилення від податків тяжке зло.

Функції податків показують їх соціально-економічну сутність, внутрішній зміст. Фіскальна функція податків створює об’єктивні передумови для втручання держави в економічні відносини, тобто зумовлює регулюючу функцію. Регулююча функція означає, що податки як активний учасник перерозподільних процесів впливає на відтворення, стимулюючи або стримуючи його темпи, збільшуючи або зменшуючи платоспроможний попит населення, підсилюючи або послабляючи накопичення капіталу. Ця функція невіддільна від фіскальної й знаходиться з нею в тісному взаємозв’язку. Розширення податкового методу в мобілізації національного доходу для держави призводить до постійного зіткнення податків з учасниками процесу відтворення, що забезпечує йому реальні можливості впливати на економіку держави, на всі стадії відтворення. На новий, вищий щабель піднялось податкове регулювання, а з ним і необхідність існування податків завдяки розвитку виробничих сил в умовах НТР, що викликає необхідність державного втручання у виробничий процес.

Регулювання економіки за допомогою податків може проявлятися в різних формах. Одна з них – стримання. Необхідність у цьому виникає для регулювання розвитку районів з великою концентрацією виробництва та населення. В таких районах виникають проблеми навколишнього середовища, народонаселення, ресурсозабезпеченості. Завдання обмеження вперше виникло в Англії і Франції. В основі стримуючих методів з боку держави та місцевих органів влади додаткове оподаткування або ліцензування підприємницької діяльності. Додаткове оподаткування в таких випадках практикується в Нідерландах, Японії. Впровадження стабілізаційних податків застосовується в Німеччині. Упор на ліцензування робиться в Англії, Франції, Італії. В Японії проблеми вирішуються маніпулюванням ставками земельного податку.

Підвищення податку найбільш ефективний та надійний засіб, коли потрібно стримати дуже "гарячу" кон’юнктуру. Інколи впровадження нових податків переслідує лише регулюючі цілі. Класичним прикладом є впроваджений ще на початку століття в Німеччині й діючий до цього часу податок на оцтову кислоту. Його породила необхідність створити штучну оцтову кислоту й припинити використовувати для цього вино. Грошові надходження від цього податку ледь-ледь покривали витрати на його стягнення, але технічне завдання було вирішено й регулююча ціль досягнута. Податок зберігся як реліквія, додаючи бюджету Німеччини лише кілька мільйонів марок. Більш сучасний приклад по тій же Німеччині вирішення за допомогою зростання податку вже не економічного, а соціального завдання. Після різкого збільшення акцизу на тютюн некурящих стало більше, ніж під час пропагандистської кампанії про шкоду куріння.

Диференційовані податки на автотранспорт, які враховують екологічну чистоту двигуна, застосовуються ще з 70—х років ХХ ст., в США, а зараз практично всюди.

У Швеції в роки піднесення стягувався особливий податок на інвестиції з метою затримки їх зростання, в періоди економічних спадів він знижувався або скасовувався для заохочення надходження капіталів. У цій країні застосовувалась також система інвестиційних резервів: монополіям дозволялось до 40% комерційних доходів відкладати в інвестиційні резерви, які не підлягали оподаткуванню. У періоди спадів ці резерви залучалися до розширення капіталовкладень.

Щоб прискорити концентрацію капіталу в США при злитті компаній, новостворена компанія звільнялась від податків протягом року, якщо хоч би одна з об’єднаних компаній була збитковою. У Франції для компаній, які злилися чи реорганізувались, давалася відстрочка на сплату податків, деякі види акцій звільнялися від оподаткування. Свого часу в багатьох країнах широкого розвитку набула система протекціонізму шляхом встановлення високих митних податків на імпорт держави підтримувалися високі ціни на внутрішньому ринку, розвивався демпінг як один із засобів економічної боротьби за переділ ринків.

Еволюційний характер змін оподаткування забезпечувався тому, що значне зниження податкових ставок під час реформ з’єднувалось з пошуком шляхів забезпечення податкових надходжень до бюджету. Це дало можливість запобігти швидкому нерівномірному коливанню структури податкових систем та частки податків у ВВП. Слід відзначити, що лише за декілька років частка податків у ВВП України зросла в 1,5 разів, при тому, що за 35 років (з 1955 до 1990 рр.) вона зросла в Швеції в 2,3 раза, Данії 2,1, Нідерландах 1,7, Норвегії 1,5, Ірландії 1,7, США 1,3, Англії 1,2, ФРН 1,2 раза.

Податки та податкова система відтворюють державне регулювання таких економічних процесів:

фіскальний аспект забезпечення надходження коштів до державного бюджету, зниження рівня інфляції, вирішення проблеми державного боргу. Це може бути спонукальним мотивом для розширення податкової бази за рахунок підвищення рівня оподаткування та розширення контингенту платників податків;

соціальний аспект надання пільг малозабезпеченим верствам населення та утриманцям, звільнення від оподаткування доходів юридичних та фізичних осіб, які спрямовуються на соціально значимі заходи та благодійність;

забезпечення необхідних темпів економічного зростання та стабілізації прогресивних економічних процесів підтримка інвестицій, спрямованих на оновлення виробничого потенціалу шляхом поетапного зниження ставок оподаткування фізичних та юридичних осіб, надання пільг прискореній амортизації, розвиток холдингової та лізингової форм участі держави в фінансуванні витрат на розвиток базових науково-технічних і енергетичних галузей, використання активної кредитної політики з регулювання обсягу вкладень на розвиток виробництва;

стабілізація економічної кон’юнктури в країні регулювання купівельної спроможності населення на різні групи товарів як шляхом встановлення диференційованих ставок ПДВ, так і створення специфічних умов оподаткування товарів не першої необхідності та предметів розкоші;

перебудова податкової системи з урахуванням вимог розвитку світового господарства, створення єдиної європейської системи оподаткування в країнах членах ЄЕС.

Підсумовуючи, можна відзначити, що податки є невід’ємною частиною фінансового господарства держави як історичної форми задоволення колективних потреб. Це найважливіше джерело доходів, які, в свою чергу, використовуються на витрати для державного управління, на вирішення економічних, соціальних, оборонних завдань, на розвиток освіти, науки, культури.

3. Організаційна структура системи оподаткування

Податкова система України пройшла певний період свого становлення й нині перебуває на етапі удосконалення. З огляду на це актуальним є наукове обґрунтування основ податкової системи.

Критеріями наукового підходу до створення податкової системи є системність, встановлення певної бази цієї системи, формування правової основи і вихідних принципів.

Сучасні суспільні науки, й економічна зокрема, приділяють велику увагу системному аналізу явищ і процесів, які є предметом їх дослідження. Цей метод аналізу має ту перевагу, що він дає змогу встановити зв’язки певного економічного явища з іншими, простежити взаємний вплив цих явищ і процесів. Для виявлення зв’язків необхідно збудувати логічну модель складу системи. Система це сукупність взаємопов’язаних елементів, яка відособлена від середовища і взаємодіє з ним як ціле, вона акумулює в собі характеристики елементів, що її утворюють, і має особливі якості, яких не має жодна із її складових. Усі елементи системи мають зв’язки між собою, а вхід в систему та вихід з неї пов’язані з навколишнім середовищем. Вхід в систему характеризує можливості впливу на неї з боку навколишнього середовища, а вихід її мету.

Система постійно перебуває в динаміці. Виділяють два типи системи: її функціонування і її розвиток. Під функціонуванням слід розуміти процеси, що відбуваються у системі й навколишньому середовищі, котрі стабільно реалізують фіксовану мету. При цьому ефективною вважається система, яка досягла своєї мети. Розвитком називають те, що відбувається з системою при зміні її мети. Характерною рисою розвитку є той факт, що наявна структура перестає відповідати новій меті, і для забезпечення нової функції необхідно змінити структуру, а іноді й склад системи.

Ґрунтуючись на викладеному вище, збудуємо модель складу і структури системи оподаткування. Для цього попередньо зробимо аналіз визначень системи оподаткування, які даються в літературі.

Термін "система оподаткування" про декларований Законом України "Про систему оподаткування"; у статті 2 цього закону дається визначення: "Сукупність податків та зборів (обов’язкових платежів) у бюджети і державні цільові фонди, що стягуються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування".

На основі цього визначення можна виділити два елементи системи оподаткування: сукупність податків та зборів і встановлений законом порядок їх стягнення. Названі елементи податкової системи, як правило, деталізуються, і в її структурі виділяють об’єкти оподаткування, суб’єкти оподаткування, податкові ставки, пільги, квоти і т. ін.

Розширене трактування системи оподаткування таке: "... Система оподаткування це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених податків, зборів внесків і платежів до бюджету та державних фондів, механізм їх нарахування й вилучення, права та обов’язки податкових служб і платників податків, яка дає змогу досягти поставленої мети стосовно конкретного відрізку часу". Наведене визначення найповніше характеризує оподаткування як систему. Тут чітко виділяються всі елементи системи оподаткування: законодавчо встановлені податки і збори, методи їх справляння, платники податків, органи контролю за справлянням податків (ДПА, Митний комітет України, Пенсійний фонд України та ін.), робиться наголос на взаємозв’язки і взаємозумовленість елементів системи та на меті її функціонування. Саме зв’язки між елементами й мета надають системі тих рис, які роблять її якісно досконалішою, ніж сума всіх елементів.

Модель організаційної структури системи оподаткування України та форми зв’язків між її елементами зображено на рис. 4.2.

Рис. 2. Модель організаційної структури податкової системи

Уся система оподаткування діє у соціально-економічному середовищі й має зв’язок із ним через законодавчі акти (вхід в систему). Метою системи (вихід із системи) є створення фінансових умов для виконання державою своїх економічних і соціальних функцій.

Характеристика податкової системи буде неповною, якщо не встановити її місця у фінансовій системі взагалі. Необхідно зауважити, що питання структурної будови фінансової системи досить широко й детально висвітлено в економічній літературі, однак не завжди чітко вказується місце податків у ній. Так, у структурі фінансової системи виділяється чотири сфери: фінанси суб’єктів господарювання, державні фінанси, міжнародні фінанси, фінансовий ринок. У структурі державних фінансів чотири ланки: державний бюджет, фонди цільового призначення, державний кредит, фінанси державного сектору.

Податки не виділяються в окрему складову фінансової системи, мабуть, тут мається на увазі, що вони перебувають у складі державного бюджету як його дохідна частина.

Об’єктивна і своєчасна інформація про напрямки використання бюджетних коштів дає платникам податків можливість контролювати ефективність видатків бюджету. Якщо кошти бюджету використовуються ефективно, це стимулює платників сплачувати податки в повному обсязі і своєчасно. І, навпаки, неефективне використання коштів бюджету призводить до зменшення зацікавленості платників у повному сплачуванні податків.

Наявність повної і достовірної інформації у податкових органах про діяльність суб’єктів господарювання сприяє більш жорстокому контролю за їх доходами, що, безумовно, впливатиме на повноту сплати податків. З огляду на це дуже актуальним є створення центральної бази даних про платників податків та законодавче врегулювання механізмів обміну інформацією між органами державної податкової служби і банківськими установами, органами казначейства, статистики, фінансовими установами, міністерствами, відомствами й іншими організаціями державної виконавчої влади.

4. Принципи побудови податкової системи

Система оподаткування має бути повністю адаптована до чинних у державі форм власності, системи управління і методів державного регулювання розвитку економіки. Навіть незначні невідповідності між оподаткуванням і прийнятою в державі економічною моделлю можуть спричинити значні негативні наслідки. Ці наслідки діють переважно в двох напрямках обмежують фінансові можливості підприємницьких структур і відповідно зумовлюють скорочення доходів держави.

В умовах перехідної економіки гармонізація оподаткування й економічної дійсності має ще актуальніший характер. Тому нині однією з важливих умов призупинення економічного спаду і забезпечення економічного зростання є створення ефективної податкової системи. Фінансова практика виробила, а наука сформувала ряд критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Такими критеріями є принципи оподаткування.

Основні принципи оподаткування, які не втратили актуальності й нині, були визначені ще у XVIII ст. А. Смітом, який у "Дослідженні природи та причин багатства народів" писав: "Піддані держави повинні, по можливості, відповідно до своєї здатності й сил брати участь в утриманні уряду, тобто відповідно до доходу, яким вони користуються під опікою та захистом держави. Податок, що зобов’язується сплачувати кожна окрема особа, має бути точно визначено. Термін сплати, спосіб платежу, сума платежу все це має бути чітко і ясно визначено для платника і для всякої іншої особи...". Основні принципи за А. Смітом такі:

1) справедливість (загальність і рівномірність оподаткування залежно від доходу, отриманого під захистом держави);

2) визначеність (термін сплати, спосіб сума платежу мають бути точно і заздалегідь визначені та відомі платнику);

3) зручність (час і спосіб сплати податків мають бути якнайзручнішими для платника);

4) економічність витрат на стягнення податків та раціоналізація системи оподаткування.

Швейцарський економіст Д. Сісмонді до чотирьох принципів А. Сміта додає ще чотири:

1) податок повинен накладатися не на капітал, а на доход;

2) податок повинен накладатися не на валовий, а на чистий доход;

3) частина чистого доходу, необхідна для існування, повинна звільнятися від оподаткування;

4) податок не повинен сприяти відпливу майна за межі країни, і тому капітал має бути більш поміркованим, ніж рухомим.

Саме Сісмонді вперше обґрунтував застосування в оподаткуванні неоподаткованого мінімуму: "Податок… ніколи не повинен припадати на ту частину доходів, яка необхідна для існування платника".

Російський професор І. Янжул у своїх працях про державні доходи додає до чотирьох правил А. Сміта п’яте: "…держава не повинна вводити податків, що суперечать принципам морального кодексу (податок на євреїв, розкольників, повій тощо)".

Всі ці принципи були розвинені й доповнені А. Вагнером, який також систематизував їх за рядами ознак:

1. Етичні принципи оподаткування:

все загальність податків;

недоторканість особистої свободи при оподаткуванні;

сумірність оподаткування з платіжною здатністю.

2. Принципи управління податками:

визначеність оподаткування;

зручність оподаткування та стягнення для платників;

дешевизна стягування й мінімум податкового навантаження.

3. Фіскальні принципи:

комбінування сукупності податків у таку систему, яка б при можливому дотримуванні етичних принципів і принципів управління забезпечувала достатність їх надходження й гнучкість на будь-який випадок надзвичайних державних потреб.

Вагнер при розгляді сукупності джерел податків вважав за доцільне оподаткування капіталу на відміну від А. Сміта, який вважав недоречним використання капіталів як джерела оподаткування за рахунок зменшення можливостей розвитку виробництва. Але водночас А. Сміт був переконаний у необхідності оподаткування всіх видів доходів: прибутку, заробітної плати та земельної ренти. Дехто з учених дотримується думки, що саме з питання стосовно джерел оподаткування почалася розробка його принципів.

Накопичений досвід створення податкових систем та їх функціонування в країнах Західної Європи дає змогу доповнити традиційні принципи такими положеннями:

мінімізація витрат на обчислення, сплату і контроль за мобілізацією податків до бюджету;

уникнення подвійного оподаткування з метою активізації податкових важелів у регулюванні економіки;

обмеження втручання у діяльність платників податків у процесі нарахування та сплати податків;

одержання платних благ і послуг від держави має узгоджуватись з сумою сплачених податків;

ставка оподаткування має знаходитись в оптимальних межах і становити майже третину доходу;

підставою для появи нових або підвищених ставок діючих податків повинно бути збільшення відповідних державних витрат, а не ліквідація бюджетного дефіциту.

Дещо інші принципи або властивості ефективної податкової системи наводить Дж. Стігліц відомий американський спеціаліст у галузі економіки державного сектору. Це:

економічна ефективність (податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів);

адміністративна простота (податкова система має бути простою і порівняно недорогою);

гнучкість (податкова система повинна бути здатною швидко (у деяких випадках автоматично) реагувати на зміну економічних обставин);

політична відповідальність (податкова система має бути спроектована так, щоб індивіди були переконані в доцільності своїх податкових виплат);

справедливість (податкова система повинна бути справедливою для всіх індивідів).

Багатовікова історія формування і застосування як загальнотеоретичних, так і конкретних практичних принципів оподаткування, що відповідають певному рівню розвитку соціально-економічного життя конкретної країни, поступово відбирала найдієвіше й найефективніші серед них. Якщо розглядати принципи формування податкової системи з точки зору її основного призначення, а саме мобілізації коштів для виконання державних функцій, то на першому місці буде такий її критерій, як достатність, або здатність забезпечувати функціонування державних витрат, джерелом яких є податки. З цього критерію податкової системи виходить наступний її рухомість, тобто здатність за короткий строк збільшувати або зменшувати податкові надходження за відповідного збільшення чи зменшення фінансування бюджетних витрат.

З часів А. Сміта не втратив актуальності й принцип справедливості оподаткування, який можна поділити на загальність і рівність. Загальність це оподаткування для всіх платоспроможних осіб, а рівність рівне оподаткування для різних осіб за рівних умов і обставин, причому за різних обставин воно має бути диференційованим, тобто таким, коли відбувається збільшення податкового навантаження при збільшенні ступеня платоспроможності платника податків і навпаки. Слід відзначити наявність таких принципів, як прозорість, стабільність, раціональність податкової системи. Їх складовими є визначеність, зрозумілість, наочність, економічність, практичність. Отже, система оподаткування має бути прозорою й зрозумілою як для платника податків, так і для державного апарату, який її формує. Всі складові оподаткування повинні бути чітко визначеними і незмінними хоча б протягом одного бюджетного року. До того ж податкові надходження повинні перевищувати витрати на функціонування податкового апарату, і податкова система має бути практичною.

5. Елементи системи оподаткування

Система оподаткування базується на відповідних законодавчих актах держави, котрі установлюють конкретні методи побудови та стягнення податків, тобто визначаються елементи податку. До них належать:

1) суб’єкт оподаткування, або платник;

2) об’єкт оподаткування;

3) ставка оподаткування.

Платниками податків та зборів є юридичні й фізичні особи, на яких, згідно з законами України покладений обов’язок сплачувати податки та збори. Облік платників здійснюється державними податковими органами відповідно до законодавства. Банки та інші фінансово-кредитні установи відкривають рахунки платникам податків лише за умов пред’явлення ними документа, що підтверджує взяття їх на облік у державному податковому органі, та в триденний термін повідомляють про це державний податковий орган.

Усі платники податків та зборів зобов’язані:

вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність та забезпечувати її зберігання в термін, установлений законом;

представляти згідно з законом у державні податкові органи й інші державні органи декларації, бухгалтерську звітність і інші документи та відомості, пов’язані з розрахунком і сплатою податків;

сплачувати необхідні суми податків та зборів в установлений законом термін;

допускати посадових осіб державних податкових органів до обслідування приміщень, використовувати для отримання доходу або пов’язаних з утриманням об’єктів оподаткування, а також для перевірок з питань нарахування та сплати податків.

Крім обов’язків, платники податків мають певні права:

надавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги з оподаткування в порядку, встановленому законами України;

отримувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведеними державними податковими органами;

оскаржувати в установленому законом порядку рішення державних податків та дії їх посадових осіб.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків та зборів й дотримання законів про оподаткування несуть, згідно з законами України, платники.

Фінансові санкції про результати документальних перевірок і ревізій, здійснюваних органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються в розмірах, передбачених законодавчими актами, діючими на день завершення таких перевірок або ревізій.

Об’єктом оподаткування є доход (прибуток), добавлена вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції, в тому числі митна або її натуральні показники, спеціальне використання природних ресурсів, майно юридичних та фізичних осіб, інші об’єкти, визначені законами України про оподаткування.

Податкова ставка це визначення розміру податку на одиницю оподаткування. Розрізняють тверді (фіксовані), пропорційні, прогресивні та регресивні ставки. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю оподаткування незалежно від розмірів доходу (наприклад, на тону нафти чи газу). Пропорційні діють в однаковому процентному відношенні до об’єкта податку без урахування диференціації його розміру (наприклад, діючий в СРСР до 1.07.1990 р. податок на заробітну плату). Прогресивні середня ставка прогресивного податку збільшується у міру збільшення доходу (прибутковий податок з фізичних осіб). Регресивні середня ставка регресивного податку зменшується у міру зростання доходу.

У загальних рисах видно, що прогресивні податки це ті податки, тягар яких найсильніше давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільш тяжко вдаряють по фізичним та юридичним особам, що мають незначні доходи.

Ставки податків та зборів в Україні установлюються Верховною Радою України, Верховною радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами згідно з законами України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних заходів.

Усі розглянуті елементи оподаткування створюють основу податкових відносин. У цих відносинах задіяні різні суб’єкти, їх можна розділити на такі групи:

1) підприємства, установи й організації всіх форм власності та фізичні особи, визнані платниками податків;

2) ДПАУ, ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, ДПІ в районах, містах, районах у містах, а також міжрайонні та об’єднані ДПІ;

3) Державну податкову міліцію та її підрозділи;

4) Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, фінансові управління в областях, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях;

5) Державну митну службу України, регіональні митниці, спеціалізовані митні управління й організації;

6) органи місцевого самоврядування, які здійснюють контроль за сплатою податків;

7) НБУ та його підвідомчі установи, комерційні банки та інші фінансово-кредитні установи;

8) Головне управління Державного казначейства України, управління цього органу в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями в районах, містах і районах у містах;

9) Контрольно-ревізійну службу України.

Підсумовуючи викладене раніше, слід указати на те, що розвиток оподаткування в Україні має своє наукове обґрунтування й базується на принципах, які прийняті в усьому світі. Це надає податковій системі тих рис, які роблять її в умовах розвитку економіки дійсно необхідною та діючою.