Міністерство освіти та науки України

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Кафедра «Міжнародної економіки»

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліні «Міжнародні фінанси»

Тема: «Платіжний баланс та його роль у системі валютного регулювання»

Виконав студент Керівник курсової роботи

Горбунов М.О. ______________________

Група ЕМ-41

Харків 2008

Зміст

Вступ……………………………………………………………...………………..3

1. Теоретичні основи побудови та аналізу платіжного балансу країни……….4

Сутність платіжного балансу та його роль у забезпеченні сталого розвитку країни………………………………………………………...………….4

Еволюція методології складання платіжного балансу………...……8

Методи аналізу та збалансування платіжного балансу…………....12

2. Платіжний баланс країни, як інструмент аналізу стану зовнішньоекономічних зв’язків………………………………………………...19

Методичне забезпечення аналізу платіжного балансу країни…....19

Аналіз платіжного балансу України за 2005-2007 рр.…………….25

Аналіз платіжного балансу Росії за 2007р…………………………36

Вплив зовнішньоторговельних зв’язків України з Росією на стан платіжного балансу……………………………………………………………...43

Висновок……………………………………………………………………………

Список літератури…………………………………………………………….……

Вступ

Всі країни є учасницями сучасного світового господарства. Активність цієї участі, ступінь інтеграції окремих країн у світове господарство різні. Як один з основних об'єктів державного регулювання, платіжний баланс характеризує відношення країни з іншим миром. Стан платіжного балансу – індикатор стану всієї економіки, а динаміка зміни стану окремих його статей відображає головні тенденції економічного розвитку суспільства й, як слідство, може служити основним джерелом інформації для прийняття рішень державної політики. Стійкий стан платіжного балансу для економіки відкритого типу повинне розглядатися як пріоритетний напрямок розвитку економіки.

Метою курсової роботи є дослідити й узагальнити теоретичні основи складання та аналізу платіжного балансу країни, установити їхнє місце та роль в аналізі зовнішньоекономічному зв'язку.

Слід зазначити, що платіжний баланс – це насамперед відбиття зовнішньоекономічних зв'язків країни. Регулювання платіжного балансу не є самоціллю, а виступає як елемент соціально-економічної політики країни, тому що спроба стабілізувати платіжний баланс у відриві від внутрішнього стану національної економіки може привести до протиріч внутрішніх і зовнішніх цілей розвитку економіки й погіршити внутрішню ситуацію в країні. А значить аналізу стану платіжного балансу повинне приділятися значимий вплив.

Таким чином, у своїй роботі я спробував розкрити поняття платіжного балансу, викласти його сутність і структуру, розглянути фактори , які впливають на платіжний баланс, досліджувати основні методи його регулювання й дати характеристику рис й особливостей платіжного балансу в Російській федерації і Україні.

1. Теоретичні основи побудови та аналізу платіжного балансу країни

1.1 Сутність платіжного балансу та його роль у забезпеченні сталого розвитку держави балансу.

Узагальнена оцінка економічного стану країни, ефективності її світогосподарських зв’язків здійснюється на підставі платіжного балансу. Функціонально платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, здійснені між національною економікою та економіками інших країн світу. Така модель складається з метою розробки та запровадження обґрунтованої курсової та зовнішньоекономічної політики країни, аналізу і прогнозу стану товарного та фінансового ринків, двосторонніх та багатосторонніх зіставлень, наукових досліджень тощо. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародними фінансовими установами, зокрема Міжнародним валютним фондом, приймаються рішення про надання конкретним країнам фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн – членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс визначається як статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді наведено сумарні дані про зовнішньоекономічні операції резидентів даної країни з резидентами інших країн (нерезидентами) за певний період. Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій. Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу не відрізняється від прийнятого в системі національних рахунків. Інституційна одиниця вважається одиницею резидентом, якщо вона на економічній території даної країни функціонує більше одного року і має центр економічного інтересу, тобто якщо інституційна одиниця веде господарську діяльність та економічні операції в межах країни і має наміри продовжувати цю діяльність протягом довгого часу.

Рух товарів і послуг через національні границі як би врівноважується рухом у протилежному напрямку фінансових потоків (коштів), що представляють собою платежі за товари й послуги. Ці потоки реєструються й узагальнено відображаються в статтях платіжного балансу. Платіжним балансом розуміється статистичний запис всіх економічних угод або зобов'язань, здійснених протягом певного відрізка часу (місяць, квартал, рік) між резидентами даної країни й резидентами будь-яких інших країн миру.

Платіжний баланс фіксує стан платежів і надходжень даної країни. МВФ характеризує платіжний баланс як «статистичний запис всіх економічних угод протягом даного періоду між резидентами країн, що звітують,».

Резиденти:

а) фізичні особи, що мають постійне місце проживання в Україні, у тому числі тимчасово перебувають за межами України;

б) юридичні особи, створені відповідно до законодавства України, з місцезнаходженням в Україні;

в) підприємства й організації, що не є юридичними особами, створені відповідно до законодавства України, що перебувають за пре­ справами України;

г) дипломатичні й інші офіційні представництва України, що перебувають за межами України;

д) філії, що перебувають за межами­ України, і представництва резидентів , зазначених у підпунктах «б» й «в».

З точки зору бухгалтерії платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. Але по його основних розділах має місце або активне сальдо (якщо надходження перевищують платежі), або пасивне (якщо платежі перевищують надходження).

Платіжний баланс має наступну структуру:

торговельний баланс;

баланс послуг і некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);

баланс руху капіталів і кредитів.

Співвідношення вартості експорту й імпорту товарів утворить торговельний баланс. У зв'язку з тим що значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, існують розходження між показниками торгівлі, платежів і надходжень, фактично зроблених за відповідний період.

Економічне значення активу або дефіциту торговельного балансу стосовно конкретної країни залежить від її положення у світовому господарстві, характеру її зв'язків з партнерами й загальною економічною політикою. Для країн, що відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний торговельний баланс необхідний як джерело валютних коштів для оплати міжнародних зобов'язань по інших статтях платіжного балансу. Для ряду промислово розвинених країн (наприклад, Японія, Німеччина) активне сальдо торговельного балансу використається для створення другої економіки за рубежем.

Пасивний торговельний баланс уважається небажаним і звичайно оцінюється як ознака слабості зовнішньоекономічних позицій країни. Це правильно для країн, що розвиваються, що випробовують недостачу валютних надходжень. Для промислово розвинених країн це може мати інше значення. Наприклад, дефіцит торговельного балансу США (з 1971 р.) порозумівається активним просуванням на їхній ринок міжнародних конкурентів (із Західної Європи, Японії, Гонконгу, Південної Кореї й ін. країн) по виробництву товарів все більшої складності. У результаті складного міжнародного подолу праці усе більш ефективно використаються світові ресурси. Дзеркальним відбиттям дефіциту зовнішньої торгівлі США служить активне сальдо по цих операціях у вищезгаданих партнерів, які використають валютні надходження для закордонних капіталовкладень, у тому числі й у США.

Баланс послуг включає платежі й надходження по транспортних перевезеннях, страхуванню, електронному, телекосмічному, телеграфному, телефонному, поштовому й іншому видам зв'язку, міжнародному туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експертним послугам, змісту дипломатичних, торговельних й інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурним і науковим обмінам, різним комісійним зборам, рекламі, ярмаркам і т.д. Послуги являють собою динамічно, що розвивається сектор, світових економічних зв'язків; його роль і вплив на обсяг і структуру платежів і надходжень постійно зростають.

За методикою МВФ прийнято також показувати особливою позицією в платіжному балансі однобічні переклади. У їхньому числі:

а) державні операції - субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги. Державні пенсії, внески в міжнародні організації;

б) приватні операції – переклади іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.

Баланс руху капіталів і кредитів виражає співвідношення вивозу й ввозу державних і приватних капіталів, наданих й отриманих міжнародних кредитів. По економічному змісті ця операція ділиться на дві категорії: міжнародний рух підприємницького й позичкового капіталу.

Виділено статтю «Помилки й пропуски», у яку включаються дані статистичної погрішності й неврахованих операцій.[22]

1.2 Еволюція методології складання платіжного балансу.

Існує кілька визначень платіжного балансу. Наведемо окремі з них.

Платіжний баланс (balance of payments) – це: балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів;

агреговане віддзеркалення економічних відносин країни з рештою світу протягом певного періоду; статистичний звіт, де у систематичному вигляді наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції цієї країни з іншими країнами світу за певний проміжок часу. Історія виникнення та розвитку платіжного балансу. Перші спроби обліку міжнародних розрахунків мали місце в Англії наприкінці ХІV ст. – активний відплив золота (воно ототожнювалося з національним багатством) вимагав визначення природи та масштабів зовнішньої торгівлі Англії, аналізу всіх її міжнародних операцій.

У 1767 р. шотландський економіст, послідовник меркантилізму Джеймс Стюарт ввів у економічний лексикон поняття «платіжний баланс». Пізніше шотландський економіст і філософ Адам Сміт (1723 – 1790), англійський економіст Давид Рікардо (1772 – 1823), інші видатні діячі того часу розвинули систему складання балансу міжнародних розрахунків (БМР).

Наприкінці ХІХ ст. через посилення вивозу капіталу та розвиток інших форм міжнародних економічних відносин спостерігається подальший розвиток БМР: удосконалюється практика обліку міжнародних операцій, формується система державних органів (казначейство, митниця, бюджетні та кредитні установи тощо), які збирають та аналізують інформацію щодо міжнародних розрахунків.

До початку ХХ ст. найбільш розвинені методики складання балансів міжнародних розрахунків були у США та Великобританії. Після першої світової війни (1914 – 1918) у США складався достатньо детальний БМР, дані якого використовувалися у розробленні економічної політики країни. Перший офіційний БМР США за 1922 р. було опубліковано 1923 р. (попередні публікації належали окремим дослідникам і не мали офіційного характеру). Згодом Міністерство торгівлі США внесло деякі корективи у методику складання БМР. Платіжний баланс США за 1923 р. включав три підрозділи: поточні операції; рух капіталів; операції із золотом і сріблом.

У 1943р. американський економіст Х. Лєрі склав платіжні баланси США за 1919 – 1939р. Розроблена ним методика стала основою для складання платіжного балансу після другої світової війни.

З 1946 р. квартальні та річні платіжні баланси США стали друкуватися Міністерством торгівлі країни в журналі «Survey of Current Business».

Майже такий самий шлях пройшов процес розроблення та аналізу БМР у Великобританії та ряді інших країн. Спочатку БМР складались як статистичні таблиці для аналізу фінансової позиції країни щодо зовнішнього світу. Вони містили лише операції, які супроводжувалися готівковими платежами. Вважалося, що міжнародна торгівля, передусім незбалансованість експорту та імпорту, впливає на національну економіку здебільшого по лінії грошового обігу та цін.

Минав час, розширювалося державне регулювання економіки, загострювалися економічні кризи, розвивалися методики обчислення національного доходу (НД) і валового національного продукту (ВНП). Поступово змінювалося розуміння суті балансів міжнародних розрахунків. Розвиток міжнародних економічних відносин потребував зіставлення міжнародних показників та уніфікації методів складання БМР.

У 1924 р. Ліга Націй опублікувала баланси міжнародних розрахунків 13 капіталістичних країн, що поклало початок роботі щодо зіставлення та уніфікації таких балансів. Рекомендована Лігою Націй схема платіжних балансів (1927) мала дві частини:

поточні операції;

капітальні операції.

У кожній з частин операції перераховувалися двічі: за кредитовими та дебетовими рахунками. Протягом наступних років методика складання БМР постійно вдосконалювалася. У 1947 р. ООН опублікувала схему платіжного балансу, яка стала основою для подальшого розроблення МВФ форм і принципів складання платіжних балансів.

МВФ постійно вдосконалює методику складання БМР та методику їх уніфікації. Запропонована МВФ схема у загальних рисах повторює систему побудови платіжних балансів провідних країн із внесенням деяких модифікацій з метою їх уніфікації. Система класифікації статей платіжного балансу за методикою МВФ використовується країнами – членами МВФ як основа для розроблення національної класифікації.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Стан платіжного балансу визначає попит і пропозицію національної та іноземної валюти на цей момент, і він є одним із чинників формування валютного курсу. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Важливим принципом платіжного балансу є врахування відмінностей між резидентами і нерезидентами – учасниками торговельно-економічних і фінансових угод. Існує два різні підходи до реєстрації операцій для статистики платіжного балансу. Це реєстрація угод на момент розрахунку і на момент операції. Складання платіжного балансу на момент розрахунку включає тільки угоди, пов’язані з готівковими платежами. Отже, у ньому враховуються тільки фактично здійсненні платежі і надходження. У разі застосування даного підходу не беруться до уваги операції, що здійснюються без готівкових розрахунків, а також надані й отримані кредити.

Підхід, що ґрунтується на операціях, забезпечує облік різних стадій закордонних операцій і відображає всі вимоги і зобов’язання країни до закордону, у тому числі й непогашені. Критерієм у даному разі є перехід власності від резидентів, і навпаки. Даний підхід дає повніше уявлення про операції між резидентами і нерезидентами.

З бухгалтерського погляду платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Проте за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо, коли платежі перевищують надходження. У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису, який полягає в тому, що кожна операція має дві сторони — дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті повинна завжди бути рівною загальній сумі на кредиті.

Кредит (+) – усі грошові надходження до країни внаслідок здійснених операцій вважаються додатними і записуються у кредиті платіжного балансу (за кредитом записуються операції, унаслідок яких відбуваються грошові надходження до даної країни).

Дебіт (–) – платежі резидентів даної країни, яких вимагає проведення операцій, вважаються від’ємними і записуються у дебеті платіжного балансу (за дебетом записуються операції, наслідком яких є відплив грошей з рахунків резидентів даної країни).

Щодо реєстрації односторонніх операцій, наприклад списання боргів, дарів, надання безоплатних послуг, то другий запис з цих трансакцій робиться у спеціальній статті «Трансферти». Будь-яка операція, що приводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (–); а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом ) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).

Прибуткові статті – це статті, які відображають джерела грошових коштів. Наприклад, експорт товарів і послуг; витрати іноземних туристів у даній країні; депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни; продаж золота чи національної валюти нерезидентам.

Витратні статті – це статті, які відображають використання грошових коштів. Наприклад, імпорт товарів та послуг; витрати на туризм громадян даної країни за кордоном; депозити резидентів даної країни в іноземних депозитних установах; придбання золота за кордоном та іноземної валюти.[20]

1.3 Методи аналізу та збалансування платіжного балансу.

При визначенні сальдо платіжного балансу його статті можна поділити на основні і балансуючі. До основних статей відносяться операції, що впливають на сальдо балансу і володіють відносною самостійністю: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балансуючих статей відносяться операції, які не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних операцій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують поступлення, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей, які характеризують джерела і методи врегулювання платіжного балансу.

До традиційних методів балансування можна віднести: міжнародні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позички. До нових методів покриття дефіциту платіжного балансу можна віднести взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно угоди «своп». Це тимчасові методи балансування, оскільки країни – боржники зобов'язані виплачувати відсотки і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів на іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення скарбницьких облігацій в центральних банках інших країн.

Основним завершальним методом балансування платіжного балансу є резервні активи країни.

Міжнародна валютна ліквідність. Валютне забезпечення платіжного балансу виражає зміст валютної ліквідності. Це поняття характеризує можливість тієї чи іншої країни безупинно оплачувати свої зовнішні зобов'язання відповідними платіжними засобами

Платіжний баланс здавна є одним з об'єктів державного регулювання. Це обумовлено наступними причинами.

По-перше, платіжним балансам властива неврівноваженість , що проявляється в тривалому й великому дефіциті в одних країн і надмірному активному сальдо в інших. Нестабільність балансу міжнародних розрахунків на динаміку валютного курсу, міграцію капіталів, стан економіки.

По-друге, після скасування золотого стандарту в 30-х роках ХХ в. стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє слабко. Тому вирівнювання платіжного балансу вимагає цілеспрямованих державних заходів.

По-третє, в умовах інтернаціоналізації господарських зв'язків підвищилося значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки. Завдання його зрівноважування входить у коло основних завдань економічної політики держави поряд із забезпеченням темпів економічного росту, стримуванням інфляції й безробіття.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать: 1)державна власність, у тому числі офіційні золото - валютні резерви; 2)зростання частки (до 40 – 50%) національного доходу , що перерозподіляє через державний бюджет ; 3)особиста участь держави в міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів кредитора, гаранта , позичальника; 4)регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів й органів державного контролю.

Державне регулювання платіжного балансу - це сукупність економічних, у тому числі валютних, фінансових, грошово-кредитних заходів держави, спрямованих на формування основних статей платіжного балансу ,а також покриття сформованого сальдо. Існує різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу , спрямованих або на стимулювання експорту, або на обмеження зовнішньоекономічних операцій залежно від валютно-економічного положення й стану міжнародних розрахунків країни.

Країнами, c дефіцитним платіжним балансом, звичайно вживають наступні заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталів.

Дефляційна політика. Така політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних витрат переважно на цивільні цілі, заморожування цін і заробітної плати. Одним з найважливіших її інструментів служать фінансові й грошово-кредитні міри: зменшення бюджетного дефіциту, зміни дисконтної ставки центрального банку (дисконтна політика), кредитні обмеження, установлення меж росту грошової маси. В умовах економічного спаду, при наявності великої армії безробітних і резервів невикористаних виробничих потужностей політика дефляції веде до подальшого падіння виробництва й зайнятості. Вона пов'язана з настанням на життєвий рівень і грозить загостренням соціальних конфліктів, якщо не приймаються міри, що компенсують.

Девальвація. Зниження курсу національної валюти спрямовано на стимулювання експорту й зміст імпорту товарів. Однак роль девальвації в регулюванні платіжного балансу залежить від конкретних умов її проведення й супутньої загальекономічної й фінансової політики. Девальвація стимулює експорт товарів лише при наявності експортного потенціалу конкурентноздатних товарів і послуг і сприятливої ситуації на світовому ринку.

Здорожуючи імпорт, девальвація може привести до росту витрат виробництва імпортних товарів, підвищенню цін у країні й наступній втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках. Тому хоча вона може дати країні тимчасові переваги, але в багатьох випадках не усуває причини дефіциту платіжного балансу.

Валютні обмеження. Блокування інвалютного виторгу експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам, зосередження валютних операцій в уповноважених банках спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу й стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

Фінансова й грошово-кредитна політика. Для зменшення дефіциту платіжного балансу використаються бюджетні субсидії експортерам, протекціоністське підвищення імпортних мит, скасування податку з відсотків, виплачуваних іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну, грошово-кредитна політика.

Спеціальні заходи державного впливу на платіжний баланс у ході формування його основних статей – торговельного балансу, «невидимих» операцій, руху капіталу.

Важливим об'єктом регулювання є торговельний баланс. У сучасних умовах державне регулювання охоплює не тільки сферу обігу, але й виробництва експортних товарів. Стимулювання експорту на стадії реалізації товарів здійснюється шляхом впливу на ціни (надання експортерам податкових, кредитних пільг, зміна валютного курсу й т.д.). Для створення довгострокової зацікавленості експортерів у вивозі товарів й освоєнні зовнішніх ринків держава надає цільові експортні кредити, страхує їх від економічних і політичних ризиків, уводить пільговий режим амортизації основного капіталу, надає їм інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму.

З метою регулювання платежів і надходжень по «невидимим» операціях платіжного балансу приймаються наступні міри:

- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

- пряма або непряма участь держави в створенні туристичної інфраструктури з метою залучення іноземних туристів;

- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями й т.д.

- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в'їзду іммігрантів для скорочення перекладів іноземних робітників.

Регулювання руху капіталів спрямовано, з одного боку, на заохочення зовнішньоекономічної експансії національних монополій, а з іншого боку – на зрівноважування платіжного балансу шляхом стимулювання припливу іноземних і репатріації національних капіталів. Цієї мети підлегла діяльність держави як експортера капіталів, що створює сприятливі умови для приватних закордонних інвестицій і вивозу товарів. Урядові гарантії по інвестиціях забезпечують страхування комерційного й політичного ризику.

При активному платіжному балансі державне регулювання спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо. Із цією метою розглянуті вище методи – фінансові, кредитні, валютні й інші, а також ревальвація валют використаються для розширення імпорту й стримування експорту товарів, збільшення експорту капіталів (у тому числі кредитів і допомоги країнам, що розвиваються) і обмеження імпорту капіталів. Звичайно застосовується компенсаційне регулювання платіжного балансу, засноване на сполученні двох протилежних комплексів заходів: реєстраційних (кредитні обмеження, у тому числі підвищення процентних ставок, стримування росту грошової маси, імпорту товарів й ін.) і експансіоністських (стимулювання експорту товарів, послуг, руху капіталів, девальвація й т.д.). Держава здійснює регулювання не тільки окремих статей, але й сальдо платіжного балансу.

У пошуках джерел погашення дефіциту платіжного балансу промислово розвинені країни мобілізують кошти на світовому ринку капіталів у вигляді кредитів банківських консорціумів, облігаційних позик. У цьому зв'язку беруть активну участь комерційні банки (особливо євробанки) у покритті дефіциту платіжного балансу. Перевагою банківських кредитів у порівнянні із кредитами міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій є їхня більша доступність і не обумовленість стабілізаційними програмами. Однак банківські кредити відносно дорогі й важкодоступні для країн, що мають велику зовнішню заборгованість.

До тимчасових методів покриття дефіциту платіжного балансу ставляться також пільгові кредити, отримані країною по лінії іноземної допомоги.

У зв'язку з активним залученням іноземних кредитів для балансування платіжного балансу зовнішня заборгованість стала глобальною проблемою. Остаточним методом балансування платіжного балансу служить використання офіційних валютних резервів.

В умовах часткової демонетизації золото як загальні платіжні кошти використаються: по-перше, в обмежених розмірах і лише в останню чергу, коли вичерпані всі інші можливості; по-друге, в опосередкованій формі шляхом його попередньої реалізації на світових ринках золота в обмін на національні кредитні гроші, у яких прийняте укладати торговельні й кредитні угоди й здійснювати міжнародні розрахунки.

Головними коштами остаточного балансування платіжного балансу служать резерви конвертованої іноземної валюти. (Після другої світової війни США й Великобританія погашали дефіцити своїх платіжних балансів національною валютою, тому що Бреттон-Вудська угода додала долару й фунту стерлінгів статус резервної валюти. Завдяки Цьому привілею США змогли зберегти половину свого величезного золотого запасу, накопиченого в роки війни й після її).

Остаточними коштами погашення дефіциту платіжного балансу служить також іноземна допомога у формі субсидій і дарунків.

Активне сальдо платіжного балансу використається державою для погашення (у тому числі дострокового) зовнішньої заборгованості країни, надання кредитів іноземним державам, збільшення офіційних золотовалютних резервів, вивозу капіталу з метою створення другої економіки за рубежем.

Новим явищем стало міждержавне регулювання платіжного балансу. Воно виникло як слідство інтернаціоналізації господарських зв'язків і недостатньої ефективності національного регулювання. Зі зростанням ролі зовнішніх факторів відтворення тривала не рівновага платіжного балансу підсилює диспропорції в економіці окремих країн й у світовому господарстві. Тому провідні країни розробляють методи колективного регулювання платіжного балансу. До міждержавних коштів регулювання платіжних балансів ставляться: узгодження умов державного кредитування експорту; двосторонні урядові кредити, короткострокові взаємні кредити центральних банків у національних валютах по угодах «своп»; кредити міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій, насамперед МВФ.

Перевищення припустимої у світовому співтоваристві норми заборгованості країни ставить проблеми економічного, а потім політичного характеру. Оскільки ринки обмежують кредити таким країнам, покриття дефіциту її платіжного балансу можливо лише за рахунок умовних кредитів, зокрема МВФ, що передбачають стабілізаційні програми, а також втручання кредиторів і міжнародних організацій в економіку й політику країн-позичальниць. Тому з метою зменшення ризику подібної залежності країни-боржники, у тому числі промислово розвинені, переорієнтують економічну політику з метою зменшення зовнішнього державного боргу. Ефективними коштами оздоровлення платіжного балансу є скорочення військових витрат, у тому числі закордонних.

Світовий досвід регулювання платіжного балансу свідчить про труднощі одночасного досягнення зовнішньої й внутрішньої рівноваги національної економіки. Це підсилює дві тенденції - партнерство й розбіжності - у взаєминах країн з активним і пасивним платіжним балансом[25].

2. Платіжний баланс країни, як інструмент аналізу стану зовнішньоекономічних зв’язків.

2.1 Методичне забезпечення аналізу платіжного балансу країни.

Важливим інструментом макроекономічної фінансової статистики є платіжний баланс, в якому відбиваються зміни активів і зобов'язань внаслідок операцій з «Іншим світом». Усі зовнішньоекономічні операції, за якими права власності на товар, послуги чи капітал переходять від резидента однієї країни до резидента іншої, узагальнюються в статтях платіжного балансу.

Методологія складання платіжного балансу визначається міжнародним стандартом - «Керівництвом з платіжного балансу», розробником якого є МВФ. Останнє (п'яте) видання Керівництва опубліковане в 1993 р. Відповідно до світової практи­ки інформаційною базою платіжного балансу слугують:

дані банківської системи про фінансові операції з нерезидентами;

інформація митних установ про рух товарних потоків через кордон;

статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів та одержувачів іноземних інвестицій.

В Україні узагальнення інформації про валютно-фінансові потоки покладається на Національний банк. При складанні платіжного балансу здійснюються додаткові розрахунки, пов'язані з коригуванням вартості імпорту, коригуванням нафто- та газопотоків, врахуванням обсягів неформальної торгівлі, гуманітарної допомоги тощо. Долучається також інформація про іноземні інвестиції, зовнішню і внутрішню заборгованість, динаміку обслуговування державного боргу.

Облік міжнародних операцій у платіжному балансі ведеться за принципом подвійного запису: кожна операція одночасно записується в кредит одного рахунка і в дебет іншого, Скажімо, рух товарів через кордон урівноважується рухом у протилежно­му напрямі засобів платежу за ці товари. Операції, внаслідок яких валютні кошти надходять у країну, записують в кредит зі знаком «плюс», а операції, внаслідок яких країна витрачає ці кошти, записуються в дебет зі знаком «мінус». Згідно з цим правилом експорт товарів і послуг означає приплив іноземної валюти, а тому реєструється на кредитовому рахунку, а експорт капіталу, навпаки, означає відплив коштів за кордон і реєструється на дебетовому рахунку. Залежно від того, які саме операції переважають (кредитові чи дебетові), сальдо відповідної статті платіжного балансу має знак «плюс» або «мінус». Правила відображення операцій у платіжному балансі схематично подано в табл. 1.

Кредитні операції (+)

Дебетні операції (-)

Експорт товарів та послуг

Імпорт товарів та послуг

Доходи від користування факторами виробництва, локалізованими за межами країни

Виплати за користування іноземними факторами виробництва

Одержання країною нових позик

Надання позик іншим країнам

Зовнішні інвестиційні надходження

Інвестиційна діяльність поза межами країни

Таблиця 1. Відображення операцій у платіжному балансі

Схожі за економічним змістом операції у платіжному балансі, як і в системі національних рахунків, умовно об'єднуються в дві групи: поточні й капітальні. Поточними називаються операції з товарами, послугами, доходами від інвестицій та односторонніми переказами. Операції, пов'язані з кредитно-інвестиційною діяльністю, розглядаються як капітальні. Відповідно у платіжному балансі виокремлюються два рахунки:

рахунок поточних операцій;

рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій.

Теоретично, виходячи з принципу подвійного запису опера­цій, обсяги зустрічних потоків по дебету і кредиту мають збіга­тися, а сальдо рахунка поточних операцій - компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій. Проте, через статистичні неточності, що виникають при ідентифікації окремих операцій, через вартісні та часові розбіжності в обліку рівновага балансу порушується. Значний вплив на дисбаланс справляють документально неоформлені товарні потоки, контрабанда, надання незаконних послуг, вивіз валюти. Розбіжності між дебетовим і кредитовим оборотами відбиваються у статті «Помилки та пропуски».

Рахунок поточних операцій поділяється на такі складові:

A. Баланс товарів і послуг. Баланс товарів (А 1) – це різниця між товарним експортом та імпортом, баланс послуг (А2) – чисті надходження від експорту та імпорту нефакторних послуг (транспортні перевезення, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні, комунікаційні, туристичні, інші послуги та платежі за використання інтелектуальної власності).

Б. Чисті доходи від факторних послуг (доходи від інвестицій, інші дивіденди і проценти, оплата праці резидентів, які працюють за кордоном).

B. Сальдо поточних трансфертів: для сектора державного
управління - це гуманітарна допомога, внески державних органів до фондів міжнародних організацій, податки та штрафи; для сектора домашніх господарств - спадок, дарунки, пенсії, гро­шові перекази тощо.

Отже, баланс поточних операцій (ПО) можна подати як суму:

ПО = (А1+А2)+Б + В.

На баланс товарів припадає переважна частина усіх зовнішніх поточних розрахунків, а тому цю складову рахунка часом виокремлюють, об'єднуючи інші складові в один баланс, тобто:

ПО=А1 +(А2+Б + В).

За такого поділу поточних операцій перша складова балансу є чистим експортом торгівлі товарами (за цінами/об), друга – балансом послуг і некомерційних операцій; ці складові умовно називають балансами «видимої» і «невидимої» торгівлі. Г"" Класифікація статей рахунка капітальних операцій за своїм змістом є переліком міжнародних фінансових потоків. Рахунок відбиває зміни в обсягах активів та зобов'язань і складається з двох субрахунків. На одному з них фіксуються операції з капітальними трансфертами та невиробленими нефінансовими активами, на другому - рух інвестицій, кредитів та офіційних резервів.

Інвестиції за функціональним призначенням поділяються на прямі, портфельні та інші. Прямими інвестиціями називають підприємницький капітал за кордоном, який забезпечує контроль над об'єктом інвестування (за міжнародною статистикою не менше 25% акціонерного капіталу). За формою інвестування це може бути: первинне вкладення інвестором власного ка­піталу, реінвестування прибутку, кредитування материнською компанією своїх дочірніх або асоційованих компаній. Облік прямих інвестицій здійснюється за спрямованістю: інвестиції резидентів за кордон та інвестиції нерезидентів у внутрішню економіку країни.

Портфельні інвестиції – це вкладання капіталу в цінні папери: акції, облігації, інші боргові зобов'язання, які вільно обертаються на фінансовому ринку. На відміну від прямих інвестицій, портфельні не дають права прямого контролю над об'єктом інвестування. Портфельні інвестиції поділяються на фінансові активи (зарубіжні цінні папери) та фінансові зобов'язання (вітчизняні цінні папери).

Стаття «Інші інвестиції» відбиває рух позичкового капіталу. За формою залучення коштів і кредитних ресурсів вирізняють: комерційні кредити, довгострокові й короткострокові позики, готівкові гроші та депозити. Інші інвестиції по аналогії з портфельними поділяються на активи і пасиви.

Важливою статтею рахунка капітальних операцій є резервні активи, тобто офіційні резерви, якими розпоряджаються органи грошово-кредитного регулювання. Складові резервів: монетарне золото, запаси іноземної валюти, активи в МВФ у вигляді резервної квоти та спеціальних прав запозичення (SDR). Роль резервних активів багатогранна. На них покладаються функції фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, підтримки курсу національної валюти, страхування ризиків втрат від стихійних лих, неврожаїв тощо.

Оскільки рахунок капітальних операцій є по суті відображенням рахунка поточних операцій, то й баланси цих рахунків взаємопов'язані. Якщо валютні надходження перевищують платежі, активний баланс поточних операцій супроводжується чистим відпливом капіталу. У разі ж коли платежі перевищують надходження, виникає дефіцит балансу поточних операцій, який фінансується, в основному, чистим припливом капіталу.

Для покриття платіжних дисбалансів традиційно викорис­товують позики та ввезення підприємницького капіталу. Остаточною альтернативою зрівноваження платіжного балансу є використання офіційних резервів. Дефіцит валютних надходжень покривається резервними активами, обсяг яких зменшується. Надлишок валютних надходжень спрямовується на збі­льшення резервних активів. Слід пам'ятати, що зміна резервів - балансувальна стаття, а тому знак сальдо має протилежне значен­ня. Скорочення резервів показує масштаб дефіциту платіжного балансу і позначається «плюсом» (+), а зростання резервів – величину активного сальдо платіжного балансу і позначається «мінусом» (-). Напрям зміни резервів свідчить про зміцнення (послаблення) фінансового стану і платоспроможності країни.

Платіжний баланс відображає рівень пристосування національної економіки до світової, і порушення його рівноваги чинить вплив на всю систему економічних відносин. При оцінюванні рівноваги платіжного балансу здійснюється послідовний аналіз балансів за групами статей: торговельний баланс, баланс поточних операцій, базисний баланс, баланс ліквідності. Результати аналізу записуються традиційним методом «підведення риски».

Торговельний баланс, відбиваючи співвідношення між експортом Е та імпортом І, є одним з компонентів валового внутрішнього продукту Q, а отже, функціонально пов'язаний з іншими його компонентами – внутрішнім споживанням С та інвестуванням Н. Спираючись на осно­вну макроекономічну тотожність відкритої економіки Є = С + Н + (Е-І), маємо (Е-І) = б-(С+ Н), де (С + Н) - валові внутрішні витрати або внутрішнє поглинання.

Баланс поточних операцій. Знак сальдо вказує на міжнародну фінансову позицію країни. Додатне сальдо свідчить про інвестиційні можливості країни, від'ємне, навпаки, про збільшення заборгованості країни іншому світові. Додатне сальдо спостерігається у країн-інвесторів, від'ємне – у країн-боржників.

Базисний баланс. Об'єднує баланс рахунка поточних операцій та довгострокового капіталу (прямі й портфельні інвестиції, інший довгостроковий капітал). Наявність сальдо балансу свідчить про порушення довгострокової (3 – 5 років) рівноваги зовнішніх платежів.

Баланс ліквідності. Об'єднує базисний баланс, коротко­строкові капітали та статтю «Помилки і пропуски». Розглядається як міра короткострокової рівноваги платіжного балансу.

В аналізі рівня розвитку та збалансованості зовнішньої торгівлі використовують низку показників, розрахунки яких ґрунтуються на співвідношенні обсягів експортно-імпортних операцій з валовим внутрішнім продуктом Q, зокрема це: коефіцієнт відкритості економіки, експортна квота, коефіцієнт покриття, коефіцієнт імпортної залежності.

Характеристикою відкритості економіки країни, ступеня участі її у міжнародному поділі праці слугує відношення зовнішньоторговельного обороту до ВВП:

U = (Е+І) : Q.

Експортною квотою КЕ на макрорівні називають відношення обсягу експорту товарів і послуг до ВВП, на рівні галузі - частку експортованої продукції (послуг) у загальному об­сязі виробництва:

KE = E:Q.

Експортна квота залежить від здатності країни конкурувати на світовому ринку та від потреби країни в імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт. Відношення експорту до імпорту розглядається як міра збалансованості зовнішньої торгівлі й називається коефіцієнтом покриття Р:

Р = Е:І.

При активному сальдо торговельного балансу Р>1, при пасивному -Р<1. Різниця (1 - Р) характеризує масштаб дефіциту торговельного балансу. Скажімо, якщо Р = 0,87, то 13% товарного імпорту не забезпечується експортом і для покриття дефіциту балансу необхідно залучати інші ресурси.

Відношення імпорту до ВВП характеризує ступінь імпортної залежності економіки країни:

I При Kj < 15% масштаб імпорту вважається безпечним. Очевидно, що коефіцієнт імпортної залежності функціонально пов'язаний з коефіцієнтом покриття і експортною квотою:(I:Q)-(E:1) = (E:Q)

2.2 Аналіз платіжного балансу України за 2005-2007 рр.

У 2005 році сальдо поточного рахунку платіжного балансу 2.5 млрд. дол. США. У І півріччі 2007 року від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилося порівняно з відповідним періодом минулого року в 2.6 рази й становило 2 млрд. дол. США (–3.4% до ВВП) .

Зовнішній товарооборот України у 2005 р. спостерігає погіршення умов торгівлі, зменшення світового попиту зумовили значне перевищення темпів зростання імпорту товарів (21.8%) над експортом (4.8%), що призвело до формування від’ємного сальдо товарного балансу в розмірі 1.1 млрд. дол. США та різкого скорочення позитивного сальдо зовнішньоторговельного балансу (з 4.9 до 0.8 млрд. дол. США)., який за І півріччя 2007 року становив 50 млрд. дол. США, збільшився майже на третину порівняно з відповідним періодом минулого року в основному за рахунок ктивізації товарообміну з найближчими сусідами: з країнами СНД та Західної Європи. При цьому зростання товарообороту з країнами СНД відбувалося переважно за рахунок значного нарощування експорту товарів (на 58.6%), а з країнами Європи, навпаки, – шляхом збільшення обсягів їх імпорту (на 35.5%) . Хоча обсяги експорту зростали високими темпами, імпорт зростав швидше, що привело до збільшення від’ємного сальдо торгівлі товарами в цілому за І півріччя в 1.4 рази до 3.2 млрд. дол. США

Характерною ознакою 2005 року є суттєве уповільнення темпів зростання експорту товарів. Вартісні обсяги експорту у звітному періоді становили 35 млрд. дол. США. Уповільнення темпів зростання експорту товарів у 2005 році значною мірою було зумовлене різким скороченням експорту продукції машинобудування. В цілому за рік експортні поставки за будування даною групою скоротилися на 18% (на 1 млрд. дол. США) порівняно з попереднім роком. Експорт товарів. У 2006 році обсяги експорту товарів збільшилися на 11.2% і дорівнювали 38.9 млрд. дол. США (у 2005 році експорт зріс лише на 4.8%). Зростання обсягів експорту в 2006 році зумовлено збільшенням вартісних обсягів експорту:

– металургійної продукції на 16.9% ;

– машинобудівної продукції на 19.9%;

– хімічної продукції на 18.4%.

Основним чинником прискорення темпів зростання експорту в 2006 році було поліпшення кон’юнктури ринків чорних металів у другій половині року та вдала переорієнтація експортних поставок на нові ринки (падіння вартості поставок металопродукції до Китаю у 6 разів було компенсоване нарощуванням поставок до країн Америки в 1.9 рази, Європи – в 1.4 рази, країн вартісні обсяги СНД – в 1.3 рази). У цілому за рік експорту чорних металів зросли на 13.6% переважно за рахунок збільшення фізичних обсягів (на 9.7%), тоді як ціни в середньому зросли тільки на 3.6%. Стосовно 2007 р. то збереження сприятливої кон’юнктури світових сировинних ринків (метали, хімія, харчова сировина) у поточному році зумовило високі темпи зростання експорту товарів (32.4 проти 1.6% у І півріччі 2006 року). З початку року було експортовано продукції на суму 23.4 млрд. дол. США, з яких 12.5 млрд. дол. США – у ІІ кварталі. Високими темпами зростали обсяги експорту:

– чорних металів та виробів з них (37.4%),

– продовольчих товарів та сировини для їх виробництва (38.5%),

– продукції хімічної промисловості (23.9%).

Швидкому нарощуванню експортних поставок у поточному році також сприяло зростання попиту в країнах СНД на продукцію українського машинобудування, в результаті чого за І півріччя експорт машин та обладнання зріс у 1.5 рази. Більше двох третин експортних поставок машин та устаткування було спрямовано до країн СНД, з яких найбільшими споживачами були Росія (80%), Казахстан (7%) та Білорусь (5.3%). Майже 20% продукції машинобудування було експортовано до країн Європи.

Завдяки сприятливій ситуації на світових ринках чорних металів, що зберігається у поточному році, вартісні обсяги експорту продукції чорної металургії зросли за І півріччя на 37.4%, що забезпечило майже 40% від усього приросту експорту товарів. Значне підвищення попиту на продукцію металургії порівняно з минулим роком спостерігалося у країнах СНД та Європи.

У 2005 р. політика уряду, спрямована на збільшення реальних доходів населення та внутрішнього споживання, разом з активізацією дій по боротьбі з контрабандою та зниженням митних тарифів, а також зміцнення реального ефективного валютного курсу з початку року на 5.9%, стимулювали зростання у 2005 році обсягів неенергетичного імпорту вищими темпами, ніж у 2004 році (30.7 проти 26.5%).Близько 60% приросту імпорту було отримано за рахунок надходжень продукції машинобудівної та хімічної промисловості. Високі темпи зростання були характерними й для всіх інших груп і статей імпорту. Найвищими темпами у 2005 році зростали обсяги імпорту (на 54.3%) в основному за промислових товарів рахунок збільшення офіційно зареєстрованого імпорту взуття (в 6.9 рази) та одягу (в 3.4 рази).Зменшення ввізного мита на окремі сільськогосподарські та продовольчі товари зумовило збільшення обсягів в 2005 реімпорту продукції АПК ці на 40.7%. Збільшення вартісних обсягів імпорту на 37.2% продукції хімічної промисловості відбувалося значною мірою за рахунок зростання фізичних обсягів. Найпомітніше збільшилися обсяги імпорту фармацевтичних продуктів та пластмас і виробів з них, що також може пояснюватися дією Державної програми “Контрабанді – СТОП” та зниженням митних тарифів. У 2006 році обсяги імпорту товарів становили 44.1 млрд. дол. США, збільшившись на 22.1% порівняно з 2005 роком. Інтенсивне нарощування імпорту в 2006 році в основному зумовлене:

– активізацією інвестиційного попиту;

– зростанням реальних доходів населення та розширенням обсягів споживчого кредитування, що призвело до підвищення попиту на товари довготривалого вжитку та легкові автомобілі;

– різким зростанням цін на енергоносії.

Майже дві третини приросту імпорту було отримано за рахунок нарощування надходжень машинобудівної продукції (на 36.3%) та продукції хімічної промисловості (на 26.8%). Розширення обсягів споживчого кредитування та зростання купівельної спроможності населення зумовили різке зростання у поточному році обсягів імпорту легкових автомобілів. За 2006 рік в Україну було завезено автомобілів на суму 2.2 млрд. дол. США, що у 1.8 рази перевищило обсяги попереднього року. За І півріччя 2007 року обсяги імпорту товарів зросли на 33.2% порівняно з відповідним періодом минулого року і становили 26.6 млрд. дол. США, в тому числі у ІІ кварталі поточного року – 14 млрд. дол. США .

Основними чинниками такого зростання у 2007 році були:

– значні обсяги надходжень довгострокових фінансових ресурсів від нерезидентів, що дало змогу активізувати процеси модернізації вітчизняних підприємств, що в свою чергу викликало нарощування обсягів інвестиційного імпорту;

– зростання внутрішнього виробництва, що зумовило додаткову потребу в ресурсах та

збільшення закупівель сировини, матеріалів напівфабрикатів;

– підвищення цін на імпортований газ та нафту, що призвело до збільшення вартісних обсягів імпорту газу в 1.7 разів, нафтопродуктів – у 1.5 разів;

– розширення внутрішнього споживчого попиту, що зумовило збільшення імпорту продукції АПК та окремих товарів машинобудівної промисловості.

Стосовно 2005 р. експорт послуг 9.2 млрд. дол. США переважно за рахунок зростання двох головних складових цієї статті: послуг з транспортування – майже на 11% порівняно з 2004 р. Та послуг, що пов’язані з подорожуванням, – на 22%. Найдинамічніше зростали обсяги послуг, наданих нерезидентам у галузі зв’язку (в 1.6 рази). У 2006 р. експорт послуг становив 11.3 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з 2005 роком на 20.7%. Зростання спостерігалося за всіма видами послуг. У структурі експорту транспортних послуг, на долю яких припадало 47.4% від загального експорту послуг, найвагоміше збільшилася вартість послуг трубопровідного транспорту, що зумовлено зростанням плати за транзит газу з 1.09 до 1.6 дол. США за 1 тис. куб. м на 100км. Значно збільшилися обсяги послуг з повітряних перевезень, що були надані нерезидентам (в 1.3 рази). Найвищими темпами протягом року зростав експорт юридичних та бухгалтерських послуг (у 4 рази), послуг з реклами та маркетингу (в 2.3 рази), обсяги будівельних послуг збільшилися у 1.6 разів, послуги зв’язку – в 1.4 рази. зростання обсягів експорту послуг у І півріччі 2007 року відбулося насамперед за рахунок збільшення експорту транспортних та туристичних послуг порівняно з відповідним періодом минулого року: на 3.4 та 29.5%. Всього за січень – червень 2007 року нерезидентам було надано послуг на уму 5.7 млрд. дол. США, з них у ІІ кварталі – на 3.2 млрд. дол. США. Високими темпами зростав у І півріччі 2007 року експорт послуг залізничного (42.5%) та повітряного (20%) транспорту. Однак значне зменшення обсягів надання послуг з транспортування трубопровідним транспортом зумовило досить невисокий приріст експорту транспортних послуг: усього на 3.4% більше, ніж у І півріччі минулого року.

Обсяги і у 2005 році зросли на 14% порівняно з 2004 роком і становили 7.6 млрд. дол. США. Витрати на транспортні послуги протягом року збільшилися на 26%, їх частка в структурі імпорту послуг збільшилася до 27% (проти 24.6% у 2004 році). Витрати резидентів на послуги з подорожування збільшилися майже на 14%, а частка таких послуг у загальному імпорті послуг залишилася на рівні попереднього року – 37%. Найвищими темпами зростали обсяги імпорту фінансових послуг (в 2 рази), комп’ютерних та інформаційних послуг за статтею “Роялті та ліцензійні платежі”(в 1.6 рази). Водночас імпорт страхових послуг скоротився у 3.5 рази, будівельних – на 38%. У 2006 р. імпорт послуг становив 9.2 млрд. дол. США та зріс на 21.4% за всіма видами послуг, крім державних, спостерігалося збільшення обсягів імпорту. Стрімкими темпами зростали транспортні послуги (в цілому за рік в 1.6 рази), що також зумовлено збільшенням плати за транзит. Найдинамічніше зростали обсяги витрат резидентів на послуги з перевезень автомобільним та повітряним транспортом (відповідно у 1.7 та 1.4 рази), фінансових послуг (у 1.6 рази). За експертною оцінкою, обсяги витрат громадян України, що перебували за кордоном, залишилися майже на рівні 2005 року і становили 2.8 млрд. дол. США. За січень – червень 2007 року резидентами України було отримано послуг на суму 5.3 млрд. дол. США, що на 25.7% перевищує рівень відповідного періоду минулого року. В загальній сумі найбільшу частку становлять транспортні послуги – 36.3%, істотну – туристичні (31.3%) та фінансові послуги (6.3%).Збільшення обсягів споживання транспортних послуг за І півріччя 2007 року на 25% відбувалося насамперед за рахунок збільшення.

Від’ємне сальдо балансу доходів за 2005 рік збільшилося до рівня попереднього року в 1.5 рази й становило 985 млн. дол. США. Необхідність обслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними середньо - та довгостроковими кредитами, збільшення виплат дивідендів іноземним інвесторам і зростання платежів уряду за прямим та гарантованим боргом були головною причиною зростання обсягів виплат у 2005 році в 1.7 рази. Показник нарахованих відсотків із зовнішнього боргу відносно експорту товарів і послуг збільшився до 2.8 проти 1.8% у 2004 році. Одночасно зростання переказів на оплату праці наших громадян за кордоном в 1.6 рази та зростання золотовалютних резервів зумовили збільшення надходжень за доходами в 2005 році в 2 рази. Від’ємне сальдо балансу доходів цілому за 2006 рік становило –1.7 млрд. до США і збільшилося в 1.7 рази порівняно з 20 роком, що зумовлено значними виплатами дивідендів за прямими інвестиціями та зростанням 1.5 рази нарахованих відсотків за довгостроковими кредитами. Від’ємне сальдо балансу доходів за результатами І півріччя 2007 р. становило 0.95 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з відповідним періодом минулого року в 1.5 рази. Доходи у формі оплати праці українських громадян за кордоном зросли на 35.8% порівняно з І півріччям 2006 року й становили 330 млн. дол. США, водночас виплати за цією статтею залишилися на рівні минулого року. Доходи органів грошово-кредитного регулювання в умовах зростання обсягів міжнародних резервів збільшились у 1.6 рази. Однак необхідність обслуговувати зростаючі обсяги залучень за приватними кредитами і єврооблігаціями та збільшення виплат дивідендів іноземним інвесторам зумовили зростання від’ємного сальдо балансу інвестиційних доходів у 1.5 рази.

У 2005 році збереглася тенденція до збільшення обсягів поточних трансфертів, баланс яких склався з позитивним сальдо у розмірі 2.8 млрд. дол. США. Основним чинником зростання було збільшення на 23.6% обсягів приватних грошових переказів, які становлять 68.4% від загального обсягу отриманих трансфертів. Визначальною рисою фінансового рахунку в 2005 році став значний приплив валюти за такими статтями, як прямі іноземні інвестиції, а також середньострокові та довгострокові негарантовані кредити при одночасному зменшенні відпливу капіталу. Це дозволило збільшити резервні активи до рівня, що забезпечує фінансування імпорту товарів та послуг упродовж 4.7 місяця. У 2006 році зберігалася тенденція до збільшення обсягів поточних трансфертів. Позитивне сальдо балансу поточних трансфертів збільшилося на 11.5% і становило 3.2 млрд. дол. США. Основним чинником зростання було збільшення на 23.1% обсягів приватних грошових переказів, які становили 74.4% від загального обсягу отриманих трансфертів. Позитивне сальдо балансу поточних трансфертів у І півріччі 2007 р. становило 1.7 млрд. дол. США, що на 21.2% більше за рівень відповідного періоду минулого року. Обсяги отриманих резидентами трансфертів досягли 1.9 млрд. дол. США, збільшившись до відповідного періоду минулого року на 23%, що значною мірою зумовлено зростанням надходжень грошових переказів робітників, а також приватних переказів (у тому числі з використанням міжнародних систем) в 1.4 рази. Рахунок поточних операцій відображено в табл.. 2.

Статті платіжного балансу	2005 р. млн. дол. США	2006 р. млн. дол. США	1 півр. 2007 р. млн. дол. США
Рахунок поточних операцій	2531	-1617	-1968
Баланс товарів та послуг	671	-3068	-2730
Експорт товарів та послуг	44378	50239	29117
Імпорт товарів та послуг	-43707	-53307	-31847
Баланс товарів	-1135	-5194	-3183
Експорт товарів	35024	38949	23378
Імпорт товарів	-36159	-44143	-26561
Баланс послуг	1806	2126	453
Експорт послуг	9354	11290	5739
Імпорт послуг	-7548	-9164	-5286
Доходи (сальдо)	-985	-1722	-950
Поточні трансферти(сальдо)	2845	3173	1712

Таблиця 2. Рахунок поточних операцій.

Обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій у 2005 році становили 7.5 млрд. дол. США. Зафіксовані рекордні обсяги чистого припливу прямих іноземних інвестицій пояснюються перш за все надходженням коштів на приватизацію металургійного заводу “Криворіжсталь” компанією Mittal Steel у листопаді 2005 року та продажем банку “Аваль” іноземному інвесторові. Необхідно зазначити, що показник приросту прямих іноземних інвестицій в економіку України у 2005 році (7.8 млрд. дол. США) був найвищим за всю історію складання платіжного балансу України й становив 81% від їх загального обсягу, накопиченого протягом останніх 10 років.У цілому за 2006 рік чистий приплив прямих іноземних інвестицій в Україну становив 5.3 млрд. дол. США, що майже вдвічі більше, ніж у 2005 році (без урахування надходжень від приватизації ВАТ “Криворіжсталь”). Найпривабливішими для інвесторів були такі види економічної діяльності, як: фінансова діяльність – зростання інвестицій за 2006 рік становило

1675 млн. дол. США, а їх частка збільшилася на 5.7 процентного пункту; операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам – інвестиції зросли на 847 млн. дол. США, а частка у загальному обсязі інвестицій зросла на 2.9 процентного пункту. Фінансовий рахунок. За результатами І півріччя 2007 року, сальдо фінансового рахунку (без урахування резервів) сформувалося додатним у розмірі 5.8 млрд. дол. США (в І півріччі минулого року сальдо було від’ємним у розмірі 0.9 млрд. дол. США). Прямі інвестиції. Україна залишається досить привабливою країною для інвестування. За І півріччя 2007 року чистий приплив прямих іноземних інвестицій в економіку України в 1.2 рази перевищив рівень відповідного періоду минулого року й становив 3.3 млрд. дол. США, з яких за ІІ квартал надійшло 1.8 млрд. дол. США.

Обсяги чистого залучення неурядового сектору України за середньо- і довгостроковими кредитами та облігаціями за 2005 р. становили 4.8 млрд. дол. США (у 2004 р. – 3.2 млрд. дол. США). Слід відзначити, що 75% від загального обсягу залучених коштів (або 3.6 млрд. дол. США) надійшли у другій половині року. Обсяги чистого залучення середньо - та довгострокових негарантованих кредитів становили 3.4 млрд. дол. США Запозичення українських банків, корпорацій та муніципальних органів влади протягом 2005 року за єврооблігаціями дорівнювали 1.4 млрд. дол. США, що на 21% вище, ніж у 2004 році. У 2005 році уряд України залучив на зовнішніх ринках 721 млн. дол. США шляхом розміщення ОЗДП (емісія відбулася в жовтні), що на 379 млн. дол. США нижче, ніж у 2004 році. В цілому за 2006 рік чисті залучення за негарантованими довгостроковими кредитами дорівнювали 5.8 млрд. дол. США, що в 1.7 рази більше, ніж за 2005 рік. У ІІІ та ІV кварталах 2006 року зафіксовано максимальні за останні роки обсяги залучень (у IV кварталі вони становили 2.3 млрд. дол. США). Це відбувалося за рахунок. Частка зростання залучень банківського сектору, якого у 2006 році в загальному обсязі запозичень зросла з 22.2 до 36.6%. Чисті залучення за корпоративними, банківськими та муніципальними єврооблігаціями у 2006 році дорівнювали 2 млрд. дол. США, що в 1.5 рази більше, ніж у 2005 році. Основні залучення були здійснені в IV кварталі 2006 року й становили 1.3 млрд. дол. США, або 64% від загальних залучення за рік. У І півріччі 2007 року чисті залучення за середньо- і довгостроковими кредитами та облігаціями становили 5.3 млрд. дол. США, що в 3.1 рази більше, ніж у відповідному періоді минулого року. У цілому за I півріччя банківським сектором було отримано середньо- та довгострокових кредитів на суму 2.5 млрд. дол. США. Крім того 1.7 млрд. дол. США було залучено банками шляхом розміщення єврооблігацій. Із загальної сум залучень за єврооблігаціями, здійсненими у І пів річчі 2007 року, 30% припадає на Приватбанк 24% – на Укрсоцбанк, 17% – на ПУМБ, по 11% на Альфа-банк і банк “Надра” та 7% – на Ва-банк.

У 2006 році так і не відновилася зацікавленість нерезидентів в українських ОВДП та ОВДП-ПДВ: сальдо за операціями з цими паперами склалося від’ємним у розмірі 549 млн. дол. США, тоді як у 2005 році сальдо було додатним у розмірі майже 1 млрд. дол. США. Від’ємне Інший короткостроковий капітал. Сальдо за короткостроковим капіталом у 2006 році було сформовано головним чином за рахунок:

– значного приросту запасів готівкової валюти в інших секторах економіки, який оцінено в 8.5 млрд. дол. США (більше, як за попередніх п’ять років). Протягом усього 2006 року значними темпами зростали обсяги видачі іноземної банків, що пояснюється зростанням попиту на споживчі кредити;

– збільшення на 40% обсягів операцій зворотного викупу вітчизняних цінних паперів у нерезидентів. Протягом І півріччя 2007 року було зафіксовано рекордне зростання кредиторської заборгованості при практично незмінній дебіторській заборгованості за зовнішньоекономічними розрахунками. За шість місяців поточного року кредиторська заборгованість збільшилася на 2.2 млрд. дол. США (в І півріччі 2006 року – на 397 млн. дол. США), одночасно дебіторська заборгованість суб’єктів господарювання зросла всього на 260 млн. дол. США (в І півріччі 2006 року – на 1 млрд. дол. США). Така різниця у прирості заборгованості певною мірою пояснюється дефіцитом фінансових ресурсів у країні, а також низькою платіжною дисципліною вітчизняних корпорацій. Крім того, протягом І півріччя 2007 року українськими суб’єктами підприємницької діяльності було залучено чистих короткострокових кредитів на суму 2.1 млрд. дол. США (в І півріччі 2006 року – 1 млрд. дол. США), причому основний приріст залучень припадає на ІІ квартал 2007 року. Основними позичальниками, як і в минулому році, виступали банки, частка яких становить 93% від чистого залучення. Дещо меншими були також обсяги операцій зі зворотного викупу вітчизняних цінних паперів у нерезидентів: протягом шести місяців 2007 року вони становили 1.7 млрд. дол. США (в І півріччі 2006 року – 2.3 млрд. дол. США). Водночас значно зросли обсяги вибуття готівкової валюти з банківського сектору до інших секторів економіки: за шість місяців поточного року вони становили 5.1 млрд. дол. США (з них 3.4 млрд. . дол. США – у ІІ кварталі), тоді як у І півріччі 2006 року вони становили 3.3 млрд. дол. США. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій зображено в табл.. 3.[33]

Статті платіжного балансу	2005 р. млн. дол. США	2006 р. млн. дол. США	2007 р. млн. дол. США
Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій	8038	3687	5847
Рахунок операцій з капіталом	-65	3	2
Фінансовий рахунок	8103	3684	5845
Прямі інвестиції	7533	5336	3268
Портфельні інвестиції	2757	3583	3337
Інші інвестиції	-2187	-5235	-760

Таблиця 3. Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій

2.3 Аналіз платіжного балансу Росії за 2007р.

Зовнішньоекономічна кон'юнктура в порівнянні із січнем-вереснем 2006 року трохи погіршилась (індекс експортних цін склав 105,5%, імпортних - 107,4%). Проте, зовнішньоторговельний обіг збільшився на 18,6% (до 399,1 млрд. доларів) при випереджальному росту імпорту в умовах швидкого росту внутрішнього попиту.

	Всього( Приріст +, зниження - )	В.Т.Ч. за рахунок зміни
		Фізичних об’ємів	цін
Експорт товарів	21,9	9,1	12,8
Імпорт товарів	40,9	30,3	10,6
Зовнішньоторговельний оберт	62,8	39,4	23,4
Сальдо торгівельного балансу	-19,0	-21,2	2,2

Таблиця 4. Зміна експорту й імпорту товарів у січні-вересні 2007 року

у порівнянні із січнем-вереснем 2006 року

Експорт товарів досяг 245,7 млрд. доларів (у січні-вересні 2007 року - 223,8 млрд. доларів). Відмінною рисою звітного періоду було зменшення внеску в приріст експорту сировинної складової: за рахунок мінеральних продуктів він збільшився на 27,8% проти 79,4% роком раніше. Позначилося скорочення фізичних обсягів поставок по одній з найбільш значимих товарних позицій, природному газу, при цінах на енергоносії, у середньому близьких до рівня порівнянного періоду. На відміну від паливно-енергетичних товарів експорт продукції металургії в умовах сприятливої цінової кон'юнктури істотно виріс (на 26,8%). Вартість вивозу інших товарів, що представляють, в основному, продукцію більше високого ступеня переробки, збільшилася на 18,2%, а її внесок у приріст експорту склав 36,7% (що більше показника річної давнини в 2,3 рази). Продукції хімічної й пов'язаних з нею галузей промисловості вивезене на 14,5 млрд. доларів (у базисному періоді - 12,1 млрд. доларів). У складі групи був приріст вивозу добрив - на 0,9 млрд. доларів, продуктів органічної й неорганічної хімії - на 0,8 млрд. доларів. Серед інших товарів інтенсивно зростав експорт продовольчих товарів і сировини для їхнього виробництва (в 1,5 рази). У тому числі спостерігалося більш ніж дворазове збільшення експорту злаків, в 1,9 рази зросла вартість цукру й кондитерських виробів. У той же час по окремих товарних позиціях спостерігалося скорочення експорту.

Зокрема, він зменшився по дорогоцінних каменях і дорогоцінних металах, включаючи виробу з них, - на 10,1%, шкіри, що відповідає сировини й натурального хутра - на 9,1%, текстильної продукції - на 3,3%.

Імпорт товарів перевищив рівень січня-вересня 2006 року більш ніж на третину й склав 153,5 млрд. доларів. Нарощування його вартості відбувалося по всіх товарних позиціях, головним чином, через значне збільшення фізичних обсягів ввозу - на 26,9%.

Імпорт машин, устаткування й транспортних засобів збільшився з 43,8 млрд. доларів до 68,1 млрд. доларів. Їхня частка в сукупній вартості завезених товарів наблизилася до 50%, у тому числі на транспортні засоби довелося порядку 37%. Мало місце зменшення імпорту фармацевтичної продукції й добрив, що негативно відбилося на динаміку поставок продукції хімічної й пов'язаної з нею галузей. Ріст імпорту, що склав 19,0 млрд. доларів, сповільнився, а частка товарів даної групи в загальній вартості ввозу зменшилася з 16,4% до 13,9%. До 19,0 млрд. доларів збільшився імпорт продовольчих товарів і сировини для їх виробництва. Їхня питома вага склала 13,9%. Динамічно зростав імпорт металургійної продукції, вартість якої збільшилася з 6,8 млрд. доларів до 11,9 млрд. доларів. Зокрема, чорних металів й виробів з них завезено на 4,1 млрд. доларів більше, ніж у порівнянному періоді, а кольорових металів - на 1,0 млрд. доларів. Серед інших товарів в 1,8 рази виріс імпорт дорогоцінних каменів і дорогоцінних металів (з урахуванням виробів з них), в 1,7 рази - шкіри й натурального хутра, в 1,6 рази - текстильної продукції й взуття.

Найважливішими постачальниками товарів у Росію, як й у відповідному періоді попереднього року, були Німеччина (13,3% сумарного імпорту), Китай (11,6%) і Україна (7,0%). Серед всіх країн максимальним темпом росту (в 1,9 рази) характеризувався ввіз товарів з Китаю. Дефіцит балансу міжнародних послуг перевищив рівень січня-вересня 2006 року на 43,8% й оцінюється в 14,2 млрд. доларів. Їхній оборот зріс на 27,7% - до 69,5 млрд. доларів. Продовжилося нарощування позитивного балансу торгівлі послугами із країнами СНД (до 1,1 млрд. доларів) і негативного - із країнами далекого зарубіжжя (до 15,4 млрд. доларів).

Експорт послуг збільшився з 22,2 млрд. доларів до 27,6 млрд. доларів. Як і роком раніше, позитивна динаміка показника була обумовлена стійким ростом вартості зроблених нерезидентам ділових, професійних і технічних послуг, статті «поїздки» і транспортних послуг - їхній сумарний внесок у його приріст рівнявся 72,7%. Експорт категорії, що домінувала, транспортних послуг, перевищив 8,3 млрд. доларів. Однак їхня частка в сукупному обсязі експорту продовжувала знижуватися - з 32,8% до 30,2%. Майже рівнозначний внесок у динаміку транспортних послуг привнесли пасажирські й вантажні перевезення: 36,2% й 34,6% відповідно. За рахунок допоміжних і видам транспорту додаткових послуг вони збільшилися на 29,2%. У розбивці по лідируючу позицію як і раніше займали повітряні перевезення (40,1% всіх транспортних послуг).

Другий по значимості експортною статтею залишалися послуги, пов'язані з міжнародними поїздками. Їхня вартість досягла 7,3 млрд. доларів (ріст на 23,5%), а питома вага оцінюється в 26,4%. У січні-вересні 2007 року як і раніше швидко росла вартість зроблених на зовнішньому ринку ділових, професійних і технічних послуг: їхній експорт збільшився на 32,8% і досяг 6,0 млрд. доларів. Значимий вплив на динаміку сукупного показника зробили послуги в області реклами й вивчення кон'юнктури ринку, вартість яких перевищила 1,6 млрд. доларів, а також консультаційні послуги з питань керування (0,9 млрд. доларів). Найбільш високими темпами росту характеризувався експорт комп'ютерних й інформаційних послуг (в 1,7 рази), фінансових послуг (в 1,7 рази), а також операційний лізинг (в 1,6 разів). Імпорт послуг, що збільшувався більше швидкими темпами, чим у порівнянному в порівнянні з 14,1%), перевищив 41,8 млрд. доларів. За рахунок розширення періоді (на 30,2% імпорту по статті «поїздки», транспортних, а також ділових, професійних і технічних послуг було отримано 67,5% приросту показника. Вартість послуг, пов'язаних з відвідуванням громадянами Російської Федерації іноземних держав, перевищила 17,0 млрд. доларів. У структурі імпорту продовжував рости питома вага особистих поїздок у країни далекого зарубіжжя (з 75,4% до 78,2%). На особисті поїздки в країни СНД доводилося 11,2%. Частка ділових поїздок склала 10,6%, зменшившись у порівнянні з порівнянним періодом на 2,2 процентних пункти. Імпорт ділових, професійних і технічних послуг виріс із 5,3 млрд. доларів до 6,9 млрд. доларів. У їхньому складі переважали технічні послуги інженерно-архітектурного характеру, частка яких за дев'ять місяців 2007 року збільшилася з 20,8% до 25,5%, а внесок у приріст розглянутої категорії послуг перевищив 41%. Динамічний ріст вантажних перевезень водним і повітряним транспортом, що склали 48,1% сукупного імпорту транспортних послуг, значною мірою вплинув на ріст вартості транспортного обслуговування резидентів у цілому. У результаті імпорт транспортних послуг досяг 6,5 млрд. доларів, що більше рівня дев'яти місяців 2006 року на 39,5%. Більше швидкими темпами в порівнянні із січнем-вереснем 2006 року ріс імпорт фінансових послуг (в 1,8 разів), операційний лізинг (1,7 рази), а також вартість послуг у сфері культури й відпочинку (в 1,5 рази). Негативне сальдо балансу оплати праці збільшилося з 3,3 млрд. доларів у січні-вересні 2006 року до 5,3 млрд. доларів у звітному періоді. Виплачена нерезидентам заробітна плата (6,8 млрд. доларів), істотно перевищила обсяг доходів російських громадян від трудової діяльності за рубежем (1,5 млрд. доларів). Таке співвідношення значною мірою визначалося кількісними показниками трудової міграції. Протягом тривалого періоду часу відзначається стійке перевищення чисельності іноземної робочої чинності, притягнутої у внутрішню економіку, над кількістю резидентів, що виїжджають за кордон з метою тимчасового працевлаштування. Практично весь обсяг отриманих доходів надійшов країн зарубіжжя, у виплатах більше 80% доводилося на країни СНД.

Дефіцит балансу інвестиційних доходів скоротився в порівнянні з базисним періодом на 14,9% і склав 16,2 млрд. доларів. Нараховані надходження оцінюються в 31,4 млрд. доларів, що відповідають виплати – в 47,5 млрд. доларів.

Сукупні доходи органів державного керування й органів грошово-кредитного регулювання від розміщених за рубежем активів перевищили виплати по зобов'язаннях перед нерезидентами на 11,5 млрд. доларів (в аналогічному періоді 2006 року позитивне сальдо рівнялося 5,4 млрд. доларів). У структурі надходжень 91,1% доводилося на доходи органів грошово-кредитного регулювання, обсяг яких з ростом резервних активів збільшився в 1,7 рази. Виплати, що включають в основному відсотки по кредитах, притягнутим органами державного в правління, навпроти, зменшилися, що було зв'язано зі значним скороченням державного зовнішнього боргу після його погашення в частині Паризького клубу кредиторів. Негативне сальдо балансу інвестиційних доходів приватного сектора збільшилося на 13,6% й оцінюється в 27,7 млрд. доларів. Нараховані до одержання доходи виросли на 55,4% – до 18,0 млрд. доларів. Темп приросту виплат був нижче - буд. доларів. 27,0%, їхній обсяг склав 45,7 млрд. дол.

По операціях з інвестиційними доходами банків зафіксоване негативне сальдо – 3,7 млрд. доларів (роком раніше дефіцит рівнявся 1,1 млрд. доларів). У структурі операцій превалювали надходження й виплати відсотків по кредитах, залишкам на поточних рахунках і депозитам. Їхня частка в отриманих доходах рівнялася 80,1%, у відповідних виплатах – 74,4%. Дефіцит балансу інвестиційних доходів інших секторів при помітному росту обсягів надходжень і виплат, збільшився з 23,3 млрд. доларів до 24,0 млрд. доларів. Доходи, нараховані до одержання, оцінюються в 14,9 млрд. доларів, що в 1,6 рази більше, ніж у порівнянному періоді. У їхній структурі 92,8% доводилося на доходи від прямих іноземних інвестицій резидентів. До виплати була нарахована сума в 38,9 млрд. доларів, що більше відповідного показника в січні–вересні 2006 року на 18,3%. Частка доходів нерезидентів від прямих інвестицій у Росії рівнялася 74,2%. Сальдо балансу поточних трансфертів зложилося негативним у розмірі 1,9 млрд. доларів (у січні-вересні 2006 року його дефіцит склав 0,6 млрд. доларів). Позитивне сальдо трансфертів із країнами далекого зарубіжжя (2,5 млрд. доларів) значною мірою було обумовлено операціями органів державного керування – їхнього надходження перевищили виплати на 2,3 млрд. доларів. Стосовно країн СНД. Росія виступала донором ресурсів: дефіцит балансу поточних трансфертів склав 4,4 млрд. доларів, при цьому по державному секторі зафіксовані чисті надходження в обсязі 0,2 млрд. доларів, по операціях інших секторів - чисті виплати в 4,6 млрд. доларів. Негативне сальдо балансу однієї з найбільш значимих категорій у складі трансфертів інших секторів, грошові перекази працюючих, у порівнянні з базисним періодом збільшилося в 1,6 рази – до 4,0 млрд. доларів.

Це було пов'язано, насамперед, з ростом виплат у країни СНД.[32]

Статті платіжного балансу	2007 р. млн. дол. США
Рахунок поточних операцій	54549
Баланс товарів та послуг	77943
Експорт товарів та послуг	273262
Імпорт товарів та послуг	-195320
Баланс товарів	92180
Експорт товарів	245650
Імпорт товарів	-153471
Баланс послуг	-14237
Експорт послуг	27612
Імпорт послуг	-41849
Доходи (сальдо)	-21453
Поточні трансферти(сальдо)	-1941
Рахунок операцій з капіталом та фінансових операцій	-47068
Рахунок операцій з капіталом	-631
Фінансовий рахунок	-46437
Прямі інвестиції	-1
Портфельні інвестиції	3089
Інші інвестиції	56838

Таблиця 5. Динаміка платіжного балансу Російської Федерації за січень-вересень 2007р.

2.4 Вплив зовнішньоторговельних зв’язків України з Росією на стан платіжного балансу.

З вищезазначеного бачимо, що значний вплив, як позитивний так і негативний має на Україну Російська федерація. Росія є найважливішим торгово-економічним партнером України, незважаючи на те, що зовнішня торгівля між країнами має тенденцію до зменшення. Якщо в 2002 році експорт України до Росії становив понад чверть усього експорту товарів, у 2006 - 23%, то у 2007-17,8%. Протягом останніх п'яти років частка Росії в українському товарному імпорті невпинно скорочувалася (з 48% до 37%). Оскільки протягом 2005 – 2007 років вартість імпорту стабілізувалася на рівні 5,8 – 5,9 млрд. дол., то приріст загального імпорту в Україну, який мав місце у цей час, відбувся не за рахунок імпорту з Росії, Україна залишається залежною від імпорту з Росії більшою мірою, ніж від експорту в Росію, проте залежність від імпорту зменшується швидше, ніж залежність від експорту.

Основу українського експорту в Росію становить продукція машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії та харчової промисловості. Переважна частка імпорту з Росії (дві третини) складається з енергоносіїв та іншої сировини, отже, експорт товарів з України до Росії має більш “благородну” структуру, ніж імпорт. Український експорт до РФ більш диверсифікований, ніж імпорт. Частка машинобудування в експорті України до Росії стабільно перевищує 25% (у 2007 році - 35%). В останні роки взаємна торгівля продукцією машинобудування між Росією та Україною має тенденцію до збільшення. Протягом 2005 – 2006 років її обсяг збільшився вдвічі – з 500 млн. до 1 млрд. дол. в обох напрямах. У 2007 імпорт продукції машинобудування з Росії становив 928 млн. дол., а експорт в Росію з України понад 1 млрд. 133 млн., що свідчить про зростання залежності Росії від української продукції машинобудування. Продукція обробної промисловості України, зокрема з високим ступенем переробки, має порівняно високий попит на території Росії та країн СНД. Отже, Росія є споживачем українських промислових товарів, тоді як решта світу – української сировини та напівфабрикатів. Як наслідок, експорт українського машинобудування та споживчих товарів залежить насамперед від попиту в Росії, тому в інтересах України зберегти цей попит, чому, безперечно, сприятиме створення в СНД зони вільної торгівлі. Однак попит на українські товари в Росії та СНД більш нестабільний, ніж у ЄС. Протягом 2002 – 2007 років темпи зростання українського експорту в Євросоюз жодного разу не були негативними і лише в 1999 дорівнювали нулю. Водночас експорт до Росії протягом 2002—2004 років зменшувався майже на 20% щорічно, у 2005 збільшення становило 48%; а у 2006 – темпи знизилися до +5%. У минулому році, за попередніми підрахунками, український експорт до Росії знову зменшився на 13%. Імпорт протягом 2001-2004 років зменшувався і з Росії, і з ЄС майже однаковими темпами. Проте в останні три роки імпорт з Росії є стабільним, а імпорт з ЄС щороку зростає. Відповідно роль ЄС у зовнішній торгівлі України зростає, а Росії – зменшується. Більше того, послідовно скорочується частка Росії у торгівлі України з країнами СНД. Так, протягом 2001 – 2004 років частка Росії в імпорті України з країн СНД становила 80-90%, а у 2005 – 2007 роках вона різко зменшилася до 65 – 70%. Інша справа це транзит енергоносіїв адже Завдяки транзиту Україні вдається зберігати позитивний баланс торгівлі послугами. Транзит енергетичних матеріалів, особливо газу й нафти, протягом 2005 – 2007 років становив 86% у загальній структурі вантажопотоків. Майже весь вантажопотік забезпечує Росія: близько чотирьох п'ятих вантажопотоку з Росії – це енергоносії, що надходять до Європи українськими трубопроводами. Відомо, що територією України здійснюється переважна частина поставок природного газу з Росії на європейський ринок (90%) та значна частина нафти. Експансія Росії на українському енергоринку посилюється, оскільки через Україну пролягає найбільш економічно вигідний і натепер практично єдиний шлях в Європу для російських енергоносіїв. Енергоекспорт для Росії – це питання життєздатності держави і, значною мірою, її геополітичної могутності. Більше половини надходжень до російського бюджету припадає на надходження від експорту енергоресурсів. Потенціал Росії в розвитку експорту енергоносіїв до Європи ще довго залишатиметься вагомим. Нагадаємо, що в Російській Федерації зосереджено понад 38% розвіданих світових запасів газу, 13% нафти, 12% вугілля, величезний потенціал гідроенергетичних ресурсів, з якого використовується лише п'ята частина. Тому Росія так активно домагається спільного управління газовими магістральними мережами України і не тільки газовими, але нещодавні події які відбуваються стосовно відносин між Україною та Росією значно погіршились, що в майбутньому , на мою думку , буде відображено на платіжному балансі нашої країни.[27]

Висновок

На підставі викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

- Платіжний баланс – є відбиття зовнішньоекономічних зв'язків країни, ступеня її інтеграції у світове господарство.

- Платіжний баланс має індивідуальні особливості для кожної країни, що є слідством її економічної політики, економічного розвитку й національної самобутності.

- На платіжний баланс впливає міжнародні обставини. Розрядження міжнародної напруженості впливають на платіжні баланси.

Платіжний баланс – є об'єктом державного регулювання.

- Стан ПБ – один з найважливіших критеріїв економічної безпеки. Розглянутий підхід до аналізу припускає тісний взаємозв'язок стану ПБ і внутрішнього грошового ринку. Основним висновком може служити те, що вплив на ПБ будь-яких мір не може бути оцінено належним чином без оцінки їхніх монетарних наслідків. І навпаки, будь-яка зміна рівноваги грошового ринку приводить до змін ПБ. Незважаючи на ряд недоліків монетарного підходу до аналізу ПБ, вважаємо за доцільне проводити його аналіз як кредитно-грошового феномена.

Розглянувши платіжний баланс України та Російської Федерації я зрозумів, що більшу частину формування експортних операцій України спрямовано саме на Росію та країни СНД. Стосовно відносин з Російською Федерацією можна сказати, що за останній час ситуація склалась більш напружена та гостра за рахунок незлагодженої роботи Українського уряду. Це виходить з ціни на газ, експортно-імпортних відносин які є стратегічними та важливими для нашої держави тому, що Росія – наш «Історичний брат» та стратегічний партнер з усіх питань. Згідно з Проектом Державного бюджету на 2008 рік основними пріоритетами бюджетної політики буде фінансування програм соціального характеру та активна розбудова інфраструктури. Негативний вплив на економічний розвиток можуть мати такі фактори, як прискорення інфляції поточного року, подальше зростання цін на енергоносії, погіршення кон’юнктури на міжнародних ринках основних товарів українського експорту та деякі інші чинники.

Список літератури

Бахрамов Ю.М., Глухов В.В. Организация внешнеэкономической деятельности. Особенности менеджмента: Учебное пособие. - Серия «Учебники для вузов». Специальная литература. - СПб: Издательство «Лань», 2006.

Бровкова Е.Г., Продиус И.П. Внешнеэкономическая деятельность: - М.: МТ - Пресс, 2004

Внешнеэкономическая деятельность предприятия: учебник для вузов. Л.Е. Стровский, С.К. Казанцев, Е.А. Паршина и др., Под ред. проф. Л.Е. Стровского. - М., ЮНИТИ, 2003.

Гальперин В.Н, Гребенников П.И. и др. Макроэкономика. – С.-Петербург: Университет экономики и финансов, 2004.

Гофман Н.Ф., Маховикова Г.А. Основы внешнеэкономической деятельности. - СПб: Питер, 2001.

Грачев Ю.Н. Внешнеэкономическая деятельность. Организация и техника внешнеторговых операций. Учебно - практическое пособие. - М.: ЗАО «Бизнес - школа «Интел - Синтез», 2004.

Дегтярева О.И., Полянова Т.Н., Саркисов С.В. Внешнеэкономическая деятельность: Учебное пособие. - М.: Дело, 2005. –

Кулинина Г.В., Шалашова Н.Т., Юшкова С.Д. Учет, анализ и аудит внешнеэкономической деятельности: Учеб. пособие. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Бухгалтерский учет,

Матвеева Т.Ю. Введение в макроэкономику – М.: ГУ-ВШЭ. – 2004.

Международные экономические отношения / Под ред. Б.М. Смитиенко. – М.: ИНФРА-М, 2005.

Международные экономические отношения: Учебник / Под общей ред. проф. В.Е. Рыбалкина. - М.: Юнити, 2001.

Мировая экономика: Учебник / Под ред. д.э.н., проф. А.С. Булатова. - М.: Юристъ, 2002.

Михайлин А.Н. Управление внешнеэкономической деятельностью фирмы: Учебное пособие. - М.: МАЭП, ИИК «Калита», 2005.

Основы внешнеэкономических знаний. Под ред. И.П. Фаминского. М. Международные отношения, 2004.

Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности. М. Юристъ., 2002.

Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. Учебное пособие. - М.: Издательство «Ось - 89», 2004.

Попова Т.Н. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебное пособие. - Владивосток: Изд-во Дальневост.ун-та, 2004.

Предприятие на внешних рынках, Внешнеторговое дело. Уч-к под ред. Долгова С.И., Кретова И.И., М, БЕК, 2003.

Прокушев Е.В. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб. - практ. пособие. М. ИВЦ «Маркетинг», 2002.

Міжнародні фінанси О. М. Мозговий, Т. Є. Оболенська, Т. В. Мусієць: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005.

Современная внешнеэкономическая деятельность. Под ред. д.э.н., профессора Б.М. Смитиенко - М.: МГУП, 2005.

Международные финансы учебное пособие Н.А. Бударина, 2002.

http://www.federalreserve.gov/boarddocs/hh/2007/july/0707mpr_sec2.htm- http://www.rmcenter.ru/standards/reports/detail.php?ID=2396

http://ru.wikipedia.org/wiki/#.D0.A0.D0.B5.D0.B7.D0.B5.D1.80.D0.B2.D0.BD.D1.8B.D0.B5_.D1.84.D0.BE.D0.BD.D0.B4.D1.8B_.D0.B2_.D1.80.D0.B0.D0.B7.D0.BD.D1.8B.D1.85_.D1.81.D1.82.D1.80.D0.B0.D0.BD.D0.B0.D1.85

http://money.banks-credits.ru/22/329.htm - 1.2.

http://readbookz.com/book/108/2757.html

http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&task=view&Itemid=99999999&catid=101&id=1673

http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/17/9/ - 1.1

http://www.vuzlib.net/beta3/html/1/1558/1579

http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&task=view&Itemid=99999999&catid=101&id=1651

http://www.iee.org.ua/files/conf/conf_article26.pdf

http://www.cbr.ru

www.bank.gov.ua