Міністерство освіти і науки України

Реферат

на тему:

«Російська революція 1917 р.»

Виконав учень

Групи 13-А БХ

ТВПУ №4

Ім.. Михайла Паращука

Гиренко Михайло

Тернопіль 2010р.

ВСТУП

Революція 1917 року - одна з найважливіших подій російської історії.

Був повністю поламав існував століттями лад, встановиласярадянська влада і вироблена небачену ніде раніше націоналізаціясуспільної власності.

Тема революції 1917 року актуальна і зараз, коли післясімдесятирічного існування розвалився радянський лад і в країніпочався розвиток капіталізму. Зрозумівши причину революції 1917 року,усвідомивши причину того, чому країна пішла по шляху соціалізму, а некапіталізму, ми зможемо краще орієнтуватися в нинішній обстановці,коли держава стала на капіталістичний шлях розвитку, чи зможемо,може бути, усунути деякі проблеми російської соціально -економічного життя, які існували тоді, і стали актуальнізараз.

Протягом багатьох років революція 1917 року розглядалася під кутоммарксистсько-ленінського вчення. Зараз, коли йде переосмислення всієїісторії ХХ століття дуже важливо об'єктивно й неупереджено виявитипричини цієї історичної події. Тільки простеживши всі об'єктивніпередумови до Жовтневої революції 1917 року, можна будувати якісьабо узагальнення і теорії, що пояснюють те, що сталося.

Метою даної роботи є знаходження об'єктивних причинжовтневої революції 1917 року та з'ясування обставин, за якимибуржуазія не змогла взяти владу у свої руки, а втратила її.

РОСІЯ до ХХ Століття

РОСІЯ НА МЕЖІ СТОЛІТЬ

Кінець XIX століття приніс багато змін у соціально-економічнужиття Росії. У результаті реформ, проведених за Олександра II і

Олександра III, були створені об'єктивні передумови для переходу відфеодальної суспільно-економічної до капіталістичної.

Знищеннякріпосного права призвело до часткового переселення селян у місто,що сприяло створенню ринку найманої робочої сили, необхідноїдля розвитку капіталістичного виробництва.

При Олександрі III, розуміють необхідність розвитку важкоїпромисловості, відбувалося інвестування промисловості, як за рахунокдержави, так і за допомогою іноземного капіталу. Держава,яка отримувала гроші за рахунок викупних платежів, що селянивиплачували після реформи 1861 року, переважно інвестувало їху промисловість. Таким чином, відбувалося своєріднеперерозподіл капіталу з аграрного сектора в індустріальний.

Іноземний капітал також сприяв розвитку промисловості.

Існує поширена думка, що іноземний капітал єпевним гальмом для розвитку держави, але цей поглядряд односторонніх. Іноземний капітал дійсно надаєвідомі перешкоди розвитку економіки, пов'язані з необхідністювивезення частини доходу за кордон, крім того, відбувається зростання зовнішньогодержавного боргу, але сприятливий вплив, який він надаєна розвиток промисловості набагато перевершує ці негативнівпливу. Інвестування промисловості призводить до зростаннявиробництва, впровадження нових технологій, і, отже,здешевлення продукції. Завдяки цим факторам, товари стаютьконкурентноздатними як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках, щопризводить до відчутного притоку грошових коштів з-за кордону, якічерез деякий час не тільки покривають вивіз певної частини доходуза кордон, але також до можливості оплати зовнішнього боргу.

Сприятливий вплив іноземного капіталу на економічний розвитокдержави ми можемо спостерігати на прикладі Англії XVI-XVII століть, дедосить у великих кількостях використовувався голландський капітал. Наслідком цих двох чинників, необхідних для розвиткукапіталістичного виробництва, стало інтенсивний розвитокпромисловості, що спостерігалося в кінці XIX століття.

Але поряд з передовими капіталістичними продуктивними силамиіснували вже віджилі свій вік феодальні виробничівідносини. Це трохи перешкоджало поступального рухукраїни вперед.

Але феодальні виробничі відносини, які всеще переважали в соціальній сфері, не могли змінитисякапіталістичними революційним шляхом, тобто як це переважновідбувалося в країнах Західної Європи, тому що клас зароджуєтьсябуржуазії був слабкий для того, щоб взяти владу.

У той же часдворянство, протягом трьох століть що було опорою монархії, вжевичерпало свій потенціал як клас, тому що вже не відповідало інтересамсоціально-економічного життя країни, і повинні були незабаром відмертиразом з феодальними пережитками.

Надійною опорою влади воно також вжене служило з описаних вище причин.

Таким чином, Росія на початку ХХ століття перебувала у складномуположенні.

Зміна суспільно-економічної формації, відсутністьнадійної опори існуючого уряду, відсутність сильного класуу суспільстві - все це породжувало внутрішню нестабільність. Були потрібнімудрі й рішучі дії «зверху», щоб шляхом мирнихвнутрішньополітичних перетворень і реформ вирішити ситуацію, що склаласяпроблему.

В іншому випадку виникала загроза революційної боротьби «Знизу», яка, у відсутності сильного класу буржуазії, що можевзяти владу, могла призвести «до початку безглуздих і нещаднихексцесів найжахливішої з усіх анархічної революції».

Самодержець всеросійський МИКОЛА II

У 1896 році на російський престол вступив Микола II. Суспільство,завжди очікує настання змін на краще з приходом новоївлади, покладав на нього великі надії, в першу чергу пов'язаніз проведенням прогресивних реформ. Подивимося, наскільки грунтовнимибули ці надії.

Син Олександра III, царя з сильними волею і характером, неуспадкував від батька цих якостей. Добре вихований, боявсяобразити людей різким «ні», чи міг він провести в ці складні,що вимагають швидких і рішучих дій часи ті ліберальніреформи, які від нього очікувалися?

Більше сім'янин, ніж державний діяч, чи міг він ред сам,а не допускати до влади всіляких радників? перейняв від батька характер самодержця, відчувала своювідповідальність за долю самодержавства в Росії, чи міг він усвідомлюватинеобхідність змін у соціально-економічному житті суспільства? І надії, що покладаються на нього, майже одразу розвіялися. 17 січня 1895 він сказав: «я ... буду охороняти початку самодержавства так самотвердо і неухильно, як охороняв його мій батько непорушний ».

Таким чином, було очевидно, що почалися в кінці століттяпротиріччя між капіталістичною і феодальної суспільно -економічними формаціями за Миколи II мають мало шансів бутидозволеними «зверху», шляхом поступок влади буржуазії.

РОССИЙСКАЯ ПРОМИСЛОВІСТЬ ДО ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ КРИЗА 1900-1903 рр.

У результаті сприятливо склалися об'єктивних обставинтаких, як створення ринку найманої робочої сили, інвестуванняпромисловості в Росії кінця XIX століття починається бурхливий розвитоккапіталістичного виробництва.

Але цей процес мав свої відмінні від аналогічних процесів взахідноєвропейських державах особливості. По-перше, Росія вжебула залучена в міжнародний товарообіг, що стало причиноюзалежності російської економіки від світового економічного становища.

По-друге, на тому етапі розвитку промисловості все ще знаходилимале застосування досягнення науково-технічного прогресу, наслідкомчого ставали більше використання дешевої робочої сили і зростанняфабрик.

По-третє, внаслідок відсутності достатніх вітчизняних грошовихкоштів, які могли б задовольнити потреби промисловості векономіці, до Росії активно направляються грошові потоки з країн

Західної Європи. Іноземний капітал, як говорилося вище, надававсприятливий вплив на розвиток російського виробництва, тим більшещо він давався під відносно низький відсоток. Помилково думати, щовін ставив Росію в залежність як економічну, так і політичнувід західноєвропейських країн. Іноземні фірми, компанії, банки невели в Росії самостійної економічної політики, не малиможливості впливати на прийняті політичні рішення.

По-четверте, і по-головних, россійская економіка розвивалася вумовах протиріччя між передовим промисловим виробництвом, іщо залишилися пережитками феодалізму (самодержавством, великим поміщицькимземлеволодінням і кріпосницькими методами в сільському господарстві), щопризводило до конфлікту між капіталістичними продуктивнимисилами і феодальними виробничими відносинами.

Все це мало вплив не лише на економічну сферу, а й насоціально-політичну, тому що конфлікт між новим класом буржуазії тастарим - дворянством несприятливо впливав на російськесуспільство, породжуючи в ньому нестабільність і бродіння. Наслідком того, що россійская економіка відчувала впливсвітового ринку стало те, що вона не могла уникнути світовихекономічних криз. Першим таким кризою стала криза 1900-1903років.

У 1899 році в результаті бурхливого промислового розвитку в країнах

Західної Європи все більше відчувається скрутність грошового ринку, щовикликало швидке зростання облікового відсотка. Фінансова криза переросла впромисловий, охопив всю Західну Європу і негайно переповз в Росію.

Економічно розвинені країни Західної Європи досить легко пережиликризу, але слаборозвинута россійская економіка отримала серйозний удар.

Першими ознаками розладу економічного життя країни сталибанкрутства великих фірм машинобудування і залізниць і кризагрошових цінностей у Петербурзі в 1899 р. До кінця року облікові відсоткизріс з 5% до 7%, підприємства почали скорочувати кредити на відпускаєтьсяпродукцію, що викликало надлишок товарів на внутрішньому ринку, падінняцін на них і зниження курсу акцій промислових підприємств. У країніпочався перший такого роду економічну кризу.

Криза завдав сильний удар по незміцнілій економіці країни,особливо з важкої промисловості. Промислове виробництво в Росіїв період кризи 1900-1903 рр.. скоротилося на 5%, виплавка чавунузменшилася на 15%, прокат рейок - на 32%, виробництво паровозів івагонів - на 25-37%, в сім разів у порівнянні з 1899 роком скоротилосябудівництво залізниць (1899 - 5248 км, 1903 - 763 км). За цітри роки було закрито понад 3000 підприємств, на яких працювало 112000 робітників.

Якщо на країни Західної Європи криза не вплинула відчутногонегативного впливу, то по російській економіці він завдав сильного удару. Практично до 1909 року не було ніяких відчутних ривків вперед урозвиток промисловості, хоча поступальний розвиток капіталізму незупинилося. Але, крім того, криза зробила негативний вплив і на соціальнусферу. У період кризи особливо погіршилося становище робітників:зросло безробіття, різко скорочувалася заробітна плата, що викликалопідйом революційного руху серед робітників.

Російсько-японська війна

На початку ХХ століття капіталістичний розвинені країни Західної Європипочинають відчувати необхідність у нових сировинних базах і ринкахзбуту, якими в той час служили колонії. Своє увагу з метоюзахоплення таких вони звертають на країни Східної Азії і в першучергу на Китай. До цього моменту Китай уже втратив колишню могутність,тому захоплення територій не представляв особливої праці. Звернула ні Китай свою увагу і Росія. Але їй довелося зустрітися з новимконкурентом - Японією, країною з швидко розвиваються капіталізмом.

Японію підтримували Англія і США, не зацікавлені в посиленні

Росії в цьому регіоні, на стороні ж Росії виступали Франція і

Німеччина, що прагнуть запобігти появі перших в Китаї.

З 1894 протягом 10 років йде розділ сфер впливу в Китаї за участювсіх зацікавлених сторін: Англії, Франції, Росії, США, Німеччини та

Японії. До 1904 року в результаті постійних зіткнень інтересів уцьому регіоні дипломатичні відносини Японії та Росії досягли своєїкульмінації, і в січні 1904 Японія починає бойові діїнападом на російські сухопутні і морські військові сили.

Необхідно відзначити, що Японія почала готуватися до війни задовго доїї початку, чого не можна сказати про Росію. У результаті, японські військастановили 330000 чоловік, 1068 гармат різних калібрів. Росія ж напочаток війни мала сухопутні війська в кількості 100000 чоловік,розкиданих на значній відстані від Байкалу до Порт-Артура.

Росія на той час мала на Далекому Сході у складі військово -морського флоту 7 броненосців, 4 броненосних крейсера, 7 легкихкрейсерів, 6 канонерських човнів, 2 мінних крейсера, 32 міноносця. Упорівнянні з японським флотом, Росія поступалася йому за всіма показниками:і за кількістю та якістю кораблів, і за їх артилерійськомуозброєння.

Перевага практично під час ходу всієї кампанії на стороніяпонців, що було частково пов'язане з непродуманими діями збоку російського командування, а почасти з гіршим озброєнням. Допочатку літа 1905 року продовження військових дій стало невигідно якдля японської сторони, так і для Росії. Для першого тому, що довга,затяжна війна з Росією вичерпала би всі її сили, а в другійпочалася революція. Японія звертається до США з проханням пропосередництва на мирних переговорах, на що отримала згоду. Урезультаті було укладено Портсмутський світ, за яким Росіявідбулася мінімальними територіальними втратами: південною частиноюострова Сахалін.

Настільки невдала військова кампанія для Росії справила велике значенняна внутрішню обстановку в країні. По-перше, вона показала, щоросійські війська небоєздатні, тому що відстають від передових армій, якза технічним оснащенням, так і за якістю вищого командногоскладу. По-друге, вона зробила серйозний вплив на обстановкувнутрішньополітичну. Постійні невдачі на фронті зробили абсолютнопротилежний вплив, який очікував від «маленької переможноївійни »Плеве. Небезпечна ситуація після кризи 1900-1903 рр..посилювалася невдоволення в суспільстві і падінням авторитету влади вочах суспільної думки.

Російсько-японська війна - найбільш невдала військова кампанія дляросійського флоту, яка довела необхідність повного переоснащення НЕтільки сухопутних військ, а й морських сил країни.

РЕВОЛЮЦІЯ 1905 РОКУ

Революція 1905 року - перша російська революція, спрямована протисамодержавства, яка була такою великою за розмахом і яка надалатакі досить серйозні наслідки. Революції - це ознака глибокихсоціально-економічних протиріч в суспільстві, якісвідчить або про неспроможність політики, що проводиться зверху,або про відсутність «розуміння» один одного у влади і суспільства.

Подивимося, які об'єктивні причини лежать в основі революції 1905року.

Як вже зазначалося вище, з кінця XIX століття в Росії починаєтьсярозвиток капіталістичних продуктивних сил. Проте, якщо вкраїнах Західної Європи цього процесу супроводжували розкладфеодальної суспільно-економічної формації та створенняпредставницьких органів управління, через які влада отримувалабуржуазія, то в Росії було дещо інакше. Хоча феодальнасуспільно-економічна формація вже давно віджила своє і незадовольняла як сучасним економічним вимогам (малоприбутковихселянське виробництво), так і внутрішньополітичних (клас дворянстване міг бути надійною опорою влади), але самодержавна монархіяпродовжувала штучно стримувати процес розкладу пережитківфеодальних відносин. По-друге, не було представницьких органівуправління державою, тому буржуазія не могла отримати владу.

Звідси суперечність між розвивається та набирає чинності класомбуржуазії і самодержавної монархією. Це не означало, що монархіяповинна бути знищена - можна було обмежитися парламентарноїмонархією, де клас буржуазії брав би участь в управлінні, що було,наприклад, в Англії.

Крім того, на російській внутрішньополітичній арені з'явився новийклас - промисловий пролетаріат, який був більш революційноактивний, ніж селянство. У розвинених капіталістичних країнах

Західної Європи противагою пролетаріатові служив клас буржуазії,який, володіючи державною владою, як придушував спалахуютьстрайки та страйки, так і в разі потреби ішов на деякіпоступки. У Росії у буржуазії не було державної влади, томувона не могла так плідно й оперативно реагувати на спалахиповстання серед робітників. Уряд же, хоча і захищало в цьомупитанні інтереси буржуазії, але не могла в належній мірі контролюватиобстановку. Тому в російському суспільстві сильної противаги класупролетаріату не було.

Іншим не менш важливим питанням було аграрний. Селянська реформа

1861 року не повністю знищила феодальні відносини в сільськомугосподарстві. Росія вступала в ХХ сторіччя з яскраво вираженимипережитками феодалізму в аграрному секторі, що перешкоджало розвиткукапіталізму в сільському господарстві. Основними перепонами даному процесубули поміщицьке землеволодіння, обов'язок селян викуповувати ту землю,з якою вони звільнялися, причому 1/5 частина суми селянин зобов'язанийбув сам заплатити поміщику відразу, а 4/5 оплачувала держава. Потімселяни сплачували державі цю частину суми з відсотками. Цепризводило до того, що більша частина грошових коштів не затримуваласяу селян, а переходила державі, перешкоджаючи тим самим розширеннюселянського господарства. Ті ж, хто не міг відразу заплатити навіть 1/5 (атаких було дуже багато), ставали тимчасовозобов'язаними і працювали напоміщика, і тим або іншим чином потрапляючи в залежність від нього. Крімтого, що існувала селянська громада, колишня пережитком щепервіснообщинних відносин, штучно урівнювало селян,допомагаючи бідним за рахунок заможних, що в якійсь мірі перешкоджалорозшарування селянства на багатих і бідних і захищало від початкуреволюційного руху на селі. Але в той же час така політикаперешкоджала виділенню найбільш працьовитих селян із загальноїмаси. Таким чином, ми бачимо, що основними суперечностями ваграрному секторі були:протиріччя між селянством і помещічествомпротиріччя між що розвиваються, новим капіталістичним укладом істарими феодальним і первіснообщинним укладаминаростало протиріччя між заможним селянством і біднотоюгостро стояло питання про викупних платежі, які селяни виплачувалидержаві за землю

Росія до 1905 залишалася аграрною країною, а аграрне питаннязавжди дуже гостро стояло в російському суспільстві. Тому якнайшвидшевирішення цього питання було необхідно.

Все перераховане вище було об'єктивними передумовами, що створювалинебезпека революції в російському суспільстві. Тепер розглянемообставини, що сприяли початку радикальних дій.

Невдале протягом війни з Японією, постійні поразки російськихвійськ породжували невдоволення в російському суспільстві і падінняавторитету влади. Але особливо сильно вдарило по авторитетусамодержавної влади «Кривава неділя». 3 січня у відповідь назвільнення кількох робітників на Путіловському заводі спалахнуластрайк. Священик Г. А. Гапон вирішив організувати мирне хода до

Зимового палацу для подачі цареві петиції про потреби робітників. Вранці 9Січень святково одягнені робочі рушили до Зимового палацу, але доступперетинали ланцюга поліції і військ, які відкрили вогонь по мирнійдемонстрації. Вночі після розстрілу Гапон сказав робітникам: «Куліцарських солдатів ... вбили нашу віру в царя ...». Але Микола II нічого незнав про жертви. Лише вранці йому доповіли, що, внаслідок смертельноїнебезпеки, війська були змушені відкрити вогонь для захисту палацу.

«Війська повинні були стріляти, в різних місцях міста багато вбитих,поранених. Господи, як боляче і важко », - запише він у своєму щоденнику.

Але між тим, революційний рух отримало поштовх. 10 січнястрайкував весь робочий клас столиці. Навесні відбувся страйк в Іваново -Вознесенський, яка тривала 72 дні, а вже на початку літа революціяперейшла у військові частини - 14 липня 1905 року було повстання наброненосці «Князь Потьомкін-Таврійський». І, нарешті, «загальнажовтнева страйк »: на кілька місяців (з 19 вересня по 19жовтня) повністю зупинити виробництво в країні - робочістрайкували.

Тоді вже багато хто вважали, що дні монархії полічені. Придушуватиреволюцію було нікому - армія була в Маньчжуркі, а тим часом ситуаціявсе посилюється. Але тут Вітте виступає з пропозицією дати народуконституцію і провести реформи: «Росія переросла форми існуючогодержавного устрою ... Поки ще є можливість - требадарувати конституцію, інакше народ вирве її ...»< br> Микола розумів - ситуація критична: або Конституція, або повнийкрах. І він погодився на конституцію. Але що означали для Миколи ціпоступки? Романовська династія самодержавно правила Росією протягомпрактично 300 років. У цей час до країни були приєднанівеличезні території, Росія стала великою світовою державою,російські полководці здійснювали блискучі походи, що прославили російськуармію. А він? А він за один день мав намір знищити самодержавство, т.тобто, як він вважав, пустити по вітру все те, що так довго створювалосяйого предками? Всі ці ліберали з їх розмовами про правовому суспільстві,саме держава - це для нього було так чуже і незрозуміло! Вінзійшов на престол самодержцем - значить і його спадкоємець має статисамодержцем - не з особистих амбіцій, а з почуття глибокоївідповідальності перед країною і династією.

Так, він пішов на поступки, оскільки розумів, що ситуація настількикритична, що в іншому випадку ця революційна хвиля змете ійого, і династію, і весь існуючий лад. Він створив Думу, але виборине були загальними: в них не могли брати участь жінки, військовослужбовціта молодь до 25 років. А за виборчим законом 1 голос поміщикаприрівнювався до 3 голосів буржуазії, 15 голосам селян і 45 голосівробітників. На противагу Думі ставилося Державну раду, який бувверхньої законодавчої палатою. Половина членів Державноїради призначалася царем, а половина обиралася з-поміж великихпоміщиків, буржуазії, духовенства, професорів і академіків. Радагальмував законодавчу діяльність Думи. Крім того, всізаконопроекти Дума передає на підпис імператору, а сам він володіввеличезними для конституційного монарха повноваженнями: керувавзовнішньою політикою, армією і флотом, міг створювати в перервах міжсесіями Думи закони та розпускати її після закінчення 5-річного терміну їїдіяльності.

Маніфест 17 жовтня не відразу припинив революційну боротьбу - країніще треба було пережити грудневе збройне повстання в Москві, алереволюція вже пішла на спад. Цього разу, йдучи на поступки монархіївдалося вижити, але питання в іншому: наскільки революція 1905 рокудопомогла усвідомити правлячій верхівці необхідність назрілихперетворень і реформ?

ПІДСУМКИ РЕВОЛЮЦІЇ 1905 РОКУ

Як вже говорилося вище, основними передумовами революції 1905 рокубули три чинники: аграрне питання, протиріччя між країнами, що розвиваютьсякапіталістичними продуктивними силами і пережитками феодальнихвиробничих відносин і відсутність на внутрішньополітичній ареніпротиваги пролетаріату, який був налаштований багато більш радикально,ніж селянство. Тепер подивимося, наскільки революція вирішилапроблеми, що накопичилися.

Для знищення феодальних пережитків треба було вирішити якекономічні, так і політичні завдання. Економічніпереважно полягали в усуненні багатоукладності в економіці,наданні підтримки вітчизняної промисловості шляхом залученняінвестицій, впровадження нових технологій у виробництво для того, щобросійські товари були конкурентоспроможними на світовому ринку і розвиткусільського господарства. Все це не могло бути вирішено революційним шляхом.

Що ж до політичних завдань, то вони зводилися до отриманнябуржуазією влади. Але й цього не було досягнуто. Була створена Дума,але вона не дала буржуазії владу, тому що істинна мета її скликання була нестворення органів управління правового суспільства, а лише заспокоєнняреволюційного руху. І через кілька місяців I Державна

Дума припинила своє існування.

В аграрному питанні справи йшли трохи краще. Були скасованівикупні платежі, знижена орендна плата за землю, і підвищиласямінімальна заробітна плата сільськогосподарським робітникам. Але основніпитання так і залишилися невирішеними. Більша частина земельного фонду щеперебувала в руках феодалів, а селяни продовжували жити вселянській громаді.

Не вирішивши глибоких соціально-економічних протиріч,уряд для стабілізації обстановки йде на поступки робітникам іселянам. Був скорочений робочий день до 8 годин, підвищена мінімальназаробітна плата, дано право створювати профспілки, які захищали інтересиробітничого класу, дозволені страйки з висуванням економічнихвимог і т. п. Але це було рішенням лише поверхневих проблем,яке не торкнулося глибоких соціально-економічних протиріч.

Таким чином, можна зробити висновок, що революція не вирішила всіхнасущних проблем, а реформи, на які пішло царський урядшвидше були проведені з метою заспокоєння суспільства і не сприймалисявсерйоз. У російському суспільстві залишилися три основні протиріччя:між селянством і поміщикамищо розвиваються між капіталізмом і існуючими феодальнимипережиткамиміж промисловим пролетаріатом і буржуазією

Причому, якщо перші дві були більшою чи меншою мірою характернідля феодального суспільства, то останнє - для капіталістичного. І забрак політичної влади у буржуазії було найбільш небезпечним, тому щопролетаріат в той час був найбільш революційно налаштованим класом.

ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК РОСІЇ В 1905-1909 рр.

Революція 1905 року і Російсько-японська війна надали несприятливийвплив на економічну сферу країни. У боротьбі з революцієювласники підприємств не рідко йшли на згортання виробництва ілокаути. Слід зазначити що під час війни, з одного боку, військовізамовлення сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних звиробництвом боєприпасів, але з іншого боку, постійні витрати наведення війни привели до погіршення фінансової системи країни і дефіцитудержавного бюджету.

В результаті цього, після короткочасного пожвавлення економічноїжиття в 1907 р., почався новий економічна криза. По суті, починаючиз кризи 1900-1903 рр.. россійская економіка перебувала у станізастою. Але вже починають виявлятися нові тенденції в російськійпромисловості. Після кризи 1900-1903 рр.. россійская промисловістьстає більш сприйнятлива до технічних нововведень ввиробництві, для більш стійкого положення на ринку і кращогозабезпечення збуту продукції підприємства починають об'єднуватися вмонополії. Найбільш поширеним видом монополістичногооб'єднання в Росії були синдикати - промислові підприємства,спільно збувати продукцію.

Таким чином, зробимо висновок, що кризи і соціальні заворушення вросійському суспільстві показали промисловцям необхідність інтеграції,що призводило до створення великих промислових об'єднань, як цебуло в той час у капіталістичних країнах Західної Європи. Алеросійські монополії відрізнялися від західноєвропейських. Якщо останністворювалися в результаті ускладнення і подорожчання технологійвиробництва після II НТР, то перше, навпаки, відрізнялисявикористанням великої кількості робочих через відсутністьпередових технологій у виробництві та дешевизни робочої сили. Але длявиходу на світовий ринок вітчизняної промисловості було потрібнозастосування новітніх технологій виробництва, тому що тільки в цьомувипадку російські товари могли виходити відносно дешевими,проводитися з потрібною швидкістю і бути конкурентоспроможними насвітовому ринку.

Тому основним завданням в промисловому секторі буловпровадження передових технологій у виробництво.

АГРАРНА РЕФОРМА Столипін

Досягнутий рівень економічного розвитку не дозволяв Росіїконкурувати з передовими країнами. З 1905 р. пріоритетнимнапрямком розвитку країни стає сільське господарство. Росія всеще залишалася аграрною країною: в загальному обсязі виробництва сільськегосподарство займало домінуюче місце, 3/4 населення було зайнято всільськогосподарському виробництві. Доля селянства в соціальнійструктурі російського суспільства становила 84%.

Зрозуміло, що в такій соціально-економічної ситуації сільськегосподарство і його розвиток відігравало величезну роль для країни. Розглянемостановище в аграрному секторі до реформи Столипіна.

До початку ХХ століття поміщики залишалися найбільшими власниками наземлю. За централізації землі у власності окремих осіб Росіязаймала перше місце у світі. У поміщицьких господарствах до 1905вироблялося 47% товарного хліба, причому переважна їх частина (80,6%)застосовувала найману працю, і чим більше було господарство, тим був більшийвідсоток застосування найманої праці. Виникали зразкові господарства звеликою площею землі, організовані по-капіталістичному іспеціалізуються на виробництві зерна. Але в цілому, великепоміщицьке землеволодіння грало несприятливу роль у розвиткукапіталізму в сільському господарстві, тому що поміщики отримували оренднуплату, становила 81% чистого доходу з однієї десятини землі. Томубільшість поміщиків не прагнула до розбудови своїх господарств накапіталістичний лад.

У селянській ж середовищі йшов процес розшарування. Відбувалосявимивання селянства, з якого, з одного боку, виділяласябагата прошарок, а з іншого - більш широкий шар селян-бідняків,йшли в пошуках заробітку в місто чи в поміщицькі господарства. Знаявних в громадському користуванні 137 млн. десятин землі 64 млн.належали 2,1 млн. багатих селянських дворів, а 73 млн.припадало на 10,5 бідних. Досить сильне стримуючий вплив нарозвиток капіталізму в сільському господарстві надавала селянськагромада, яка шляхом переділів землі, надання допомоги бідним за рахунокзаможних, стримувала процес виділення заможної верхівки зселянської маси. «Дослідження, проведені ще до першої російськоїреволюції та столипінської аграрної реформи, показали, що в Росіїздійснюється процес переходу до приватного землекористування,розселення на хутори й села з ініціативи самих селян, безбудь-якого тиску з боку уряду і навіть навпаки, не дивлячисьна що їх чинили перешкоди ». [1] Тут мова йде, звичайно, про заможнихселян, які, намагаючись подолати стримуючий гніт громади,прагнули вийти з неї і побудувати свою незалежну господарство.

Але все ж селянське сільськогосподарське виробництво також булонераціонально. Селянські господарства і навіть хутори були далекі відфермерських господарств Західної Європи, що було пов'язано в першу чергуз малою площею земель в середньому на душу населення. У 1905 р. розмірдушового селянського наділу становив 2,6 десятин, а 53,5 млн.селян мали наділ від 1 до 1,75 десятин землі на душу. Малоземелляне дозволяло більшості селян використовувати в господарстві досягненнянауково-технічного прогресу. Найчастіше селянам доводилосяорендувати землю у поміщика.

З вищесказаного можна зробити висновок, що аграрний сектор країни незадовольняв вимогам, що пред'являються капіталістичним фермерськимгосподарствам. Врожаї були низькими, особливо в господарствах основної масиселян (наприклад, врожайність пшениці з десятини становила в Росії

- 55 пудів, Німеччини - 157 пудів, Бельгії - 168 пудів), а зростаннясільськогосподарського виробництва йшов повільно і екстенсивним шляхом.

Аграрна реформа Столипіна мала 2 мети: економічну іполітичну. Як вже неодноразово зазначалося вище, Росія до моментупроведення реформи залишалася аграрною країною, тому від розвиткусільського господарства залежало економічне благополуччя держави.

Саме сільське господарство було піддано загальним економічним тенденціямекономічного життя суспільства, і його розвиток був найтіснішим чиномпов'язано з розвитком промисловості.

Економічні аспекти реформи були засновані на тому, що без міцногоаграрного фундаменту промисловість Росії приречена на засмоктанеіснування. Столипін розумів стримуючий вплив громади, щозбереження цього пережитку первіснообщинного ладу буде надаватизгубний вплив на розвиток капіталізму в сільському господарстві, томуробиться ставка на окремого селянина-власника. «Міцні ісильні »повинні були звільнитися з-під опіки общини і обійти« убогихі п'яних ».

З розвитком сільського господарства мав розширитися внутрішнійринок, після чого повинен був піти зростання виробництва. Крімтого, аграрна реформа передбачає на?? тривала виплеск на ринок працімільйонів колишніх селян-бідняків, які не здатні себе прогодувати зарахунок сільського господарства. Таке різке зростання на ринку праці дешевоїнайманої робочої сили повинен був також привести до розвиткупромисловості.

Таким чином, економічний аспект аграрної реформи Столипіна мавсвоїм завданням сприяти розвитку не тільки сільського господарства,але і промисловості.

Політичні завдання головним чином зводилися до того, що необхіднобуло створити стабільний клас російського суспільства, що не будене революційно активний. І знову ставка робиться на одноосібноговласника, який не захоче підніматися на революцію. Але при цьомуінша політична задача передбачала збереження поміщицькогоземлеволодіння, тому що в іншому випадку буде нанесений удар по класудворянства, який був у той час опорою самодержавства.

Узагальнюючи вищесказане, можна виділити основні завдання аграрноїреформи:руйнування селянської громадистворення класу дрібних власниківзбереження при цьому поміщицького землеволодінняпідйом рівня розвитку сільського господарства

Рішення вищезазначених завдань повинно було привести як доекономічному розвитку країни, так і до створення стабільноївнутрішньополітичної бази.

Початок реформі поклав указ від 9 листопада 1906 р., який післяобговорення в Державній думі, Державній раді ізатвердження імператором 14 червня 1910 став законом. Відповідно дозаконом «кожен домогосподар, що володіє надільної землею на громадськомуправі, може у будь-який час вимагати зміцнення за собою в особистувласність належної йому частини із зазначеної землі ». Закон бувдоповнено постановою, за яким усі громади, де не було переділівпротягом останніх 24 років, вважалися перейшли до спадковогоземлекористування, а селяни ставали власниками були уних ділянок.

З 1905 по 1916 рр.. з общини виділилося близько 2,5 млн. домохозяев,що становило 22% всіх селянських господарств, що володіли 14% усієїобщинної землі. Причому громади залишали як заможні селяни, так іселяни-бідняки. Перші - зі зрозумілих причин, а другі булизацікавлені в закріпленні за ними земельної власності з метоюїї подальшого продажу. Всього свої ділянки продали 60% виділилися

(1,2 млн.). Ці селяни після йшли до міста і ставали робочоїсилою, як і передбачалося. Такий процес справив сприятливевплив на розвиток промисловості в державі.

Однією з проблем, з якою зіткнулися реформатори, було те, що в

Центральної Росії б `Ольша частина земельного фонду належалапоміщикам, тому іншої складовою частиною аграрної реформи буломасове переселення селян з внутрішніх губерній за Урал. Даназахід сприяв освоєнню нових земель (більше 30 млн. десятин),розвитку капіталізму, будівництва нових сіл. У період з

1905-1910 рр.. переселилося 3 млн. чоловік, причому державанадавало переселенцям грошові дотації в розмірі 200 руб. на сім'ю, апо приїзді останні отримували.