Реферат студента 5 курсу заочного відділення Іщука Петра
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київ 2002
Робоча сила - сукупність фізичних і розумових здібностей людини, що використовуються у виробнитстві життєвих благ. Вона - виняткове надбання людини, точніше – самодіяльного, економічно активного населення. В умовах товарного виробництва, заснованого на найманій праці, робоча сила здобуває форму товару.
Умови перетворення робочої сили в товар:
1. Юридична свобода особи.
2. Відсутність у нього засобів виробництва.
3. Недостатність власних економічних ресурсів для організації власного виробництва. Це змушує людину працювати за наймом. Необхідність працювати за наймом перетворює роб. силу в товар і припускає її продаж роботодавцю. Потрібительска вартість роб. сили складається з її здатності створювати нову вартість, у тому числі і прибавочній вартості.
Вартість товару "робоча сила" утворять: вартість засобів існування, необхідних для задоволення в даний період і в даній країні фізичних і соціально - культурних потрібностей робітника і його родини ; вартість навчання працівника. Вартість товару "робоча сила" являє собою вартісну форму необхідного продукту.
Особливості товару "робоча сила".
1.Робоча сила невіддільна від особистості працівника і продається, купується на час користування, при цьому працівники не утрачають своєї особистої волі;
2.У споживанні робоча сила не втрачается. Її витрати у виробничому процесі цілком відновлюються під час відпочинку працівника й особистого споживання життєвих благ і послуг. При цьому шляхом нагромадження виробничого досвіду, навичок, підвищується кваліфікація науково - технічного рівня раб. силі, вона удосконалюється і стає носієм людського капіталу Разом з тим період найбільш продуктивного функціонування раб. сили окремих працівників обмежений (40 - 45 років.
3. Вартість робочої сили оплачується після її вживання, а не в момент покупки.
Трудові ресурси - частина населення країни, що має необхідні фізичні і духовні здібності загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. Кількість трудових ресурсів характеризує масу живої праці, що має суспільство для задоволення своїх потреб.
- загальною чисельністю населення його віковим і половим складом (чим більше жінок, дітей і старих людей, тим менше питома вага працездатного населення),
- чисельністю підлітків і людей пенсійного віку, що працюють.
- границями працездатного віку, встановленими в країні.
Визначення нижньої границі працездатного віку в різних країнах істотної різниці не має, у той же час розбіжність верхньої границі може складати до 20 років. Така велика різниця верхньої границі працездатного віку обумовлена розходженням у середній тривалості життя, і матеріальними можливостями суспільства в частині пенсійного забезпечення людей. У більшості країн світу верхня границя працездатного віку встановлена в 60-65 років, а в багатьох країнах Азії й Африки вік виходу на пенсію визначений у 65 років. У країнах з високою тривалістю життя (Данія, Швеція) - у 67 і навіть 70 років (Норвегія).
До трудових ресурсів (трудоресурсній потенціал) в Україні відносять працездатне населення у віці: чоловіка у віці від 16 до 60 років і жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років, і люди пенсійного віку, що беруть участь у суспільному виробництві.
Більш половини країн світу не робить різницю у віці виходу на пенсію чоловіків і жінок. В інших країнах жінки мають право виходу на пенсію на 3 (США, Швеція) або 5 років (Швейцарія, Фінляндія, Росія, Україна) раніш за чоловіків.
У країнах які розвиваються і мають високий приріст населення, трудові ресурси складають 50-55% усієї чисельності населення. В Україні і більшості розвитих країн 61-62%. Питома вага трудових ресурсів серед міського населення (як правило) вище, ніж серед сільського. Так, у великих і середніх містах він складає 62-65%, а в сільській місцевості знижується до 56-57%.
Наявність надлишкової робочої сили на підприємствах та галузях, яку можна було б звільнити без скорочення обсягів виробництва. За даними вибіркових обстежень, за оцінками керівників підприємств, на підприємствах утримується від 10 до 30 % надлишкової чисельності персоналу. Соціальна апатія та неготовність до кардинальних змін призводить до Того, що працівники не звільняються зі своїх робочих місць навіть за умов низького рівня використання їх професійних можливостей, заборгованості з виплат зарплати і т. і. За даними адміністрацій середніх та великих підприємств у 1999 році 2, 2 млн. працівників (19, 4 %) перебували у вимушених відпустках, в основному без оплати. На кінець року 2, 2 млн. осіб (15, 3 %) були зайняті на умовах неповного робочого дня або тижня.
Процес реструктуризації робочої сили – переміщення працівників з виробничих галузей до сфери послуг. Так, питома вага працівників промисловості (насамперед машинобудування) скоротилася з 35, 7 % у 1999 році до 28, 0 % у 1998 році, а в машинобудуванні – з 15, 4 до 9, 1 %. В той же час у 1, 5 – 3 рази зросла частка зайнятих у сферах соціального забезпечення, комунального господарства, охорони здоров’я та освіти. Надзвичайно різко збільшилась частка зайнятих у сільському господарстві – з 7 до 20 %.
Відтік кваліфікованої робочої сили на більш низькі професійні позиції, на некваліфіковані роботи, відплив за кордон. За роки незалежності Україна втратила загалом 466 докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту частину сучасної чисельності докторів наук до 50 років.
Високий рівень безробіття та зростання її тривалості. На 1 серпня 2000 року державною статистикою зареєстровано в Україні 1, 2 млн. безробітних осіб, а офіційний рівень безробіття в Україні у серпні 2000 року - 4, 2 %. За даними Міжнародної Організації Праці рівень безробіття серед населення України віком 15 – 70 років ще у 1999 році був значно вищий і становив 11, 9 %, а серед осіб працездатного віку – 12, 5 %.
Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної праці призводить до поширення неформальної, тіньової та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн. осіб.
Різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 році середній доход 10 % найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 1996 вже у 67 раз. 10 % населення України концентрують сьогодні 40 % доходів всього населення країни, причому 23 цих доходів мають кримінальне походження.
В ході трансформацій були зруйновані традиційні для України зв’язки соціального статусу зайнятих та їх рівня освіти - наявність вищої освіти не забезпечує входження до середнього класу суспільства ані за службовим станом, ані рівнем добробуту.
Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві. Водночас, особи, які мають приватну власність, позитивно впливають на формування нового суспільного світогляду.
Поширення масштабів бідності, яка охопила практично всі верстви населення, незалежно від професійних, освітніх та демографічних характеристик. Рівень оплати праці в Україні є надто низьким, щоб зайнятість була запорукою більш – менш пристойного рівня життя навіть для самого працюючого, говорячи вже про наявних у нього утриманців. Бідними стають люди, які протягом довгого життя чесно працювали, жили за законами суспільства, Мали непогані заробітки. Формується поняття т. з. “суб’єктивної бідності”, рівень якої є набагато вищий за об’єктивні показники, що свідчить про значне відставання реального життя від існуючих в країні стандартів і водночас формування високого рівня суспільного незадоволення діяльністю влади.
Найближчі перспективи зміни трудоресурсного забезпечення країни та їх наслідки.
Зростання у 2000 році (на 80 тис. чол., порівняно з 1999 роком,) і подальших 5 - 7 роках чисельності населення працездатного віку, в зв’язку з природнім процесом заміни попереднього працездатного покоління наступним - більшої чисельності, ускладнює сучасну ситуацію на ринку праці, збільшуючи тиск на обмежені робочі вакансії. Виходячи з сучасної вікової структури населення України, найближчі 5 - 7 років можна очікувати зростання чисельності працездатних контингентів на ринку праці країни. Це може призвести як до негативних наслідків - зростання рівня безробіття, конкуренції за робочі місця, збільшення потреби у соціальних виплатах по безробіттю, але також і до позитивних моментів – зменшення демографічного навантаження на працездатне населення з боку непрацездатного.
Підвищення пенсійного віку, яке передбачається новим Законом про пенсійне забезпечення, призведе до поповнення ринку праці новими контингентами працюючих старших вікових груп, що ще збільшить рівень конкуренції за робочі місця. Однак, враховуючи довготривалий ефект дії нового Закону, використання праці населення старших вікових груп буде справляти компенсуючий вплив, коли близько 2007 - 2010 років у працездатний вік увійдуть менш чисельні контингенти населення, і не дозволить економіці країни відчути різке зменшення чисельності трудових ресурсів.