Реферат: Роль інформації в менеджменті
ЗМІСТ
1 РОЛЬ ІНФОРМАЦІЇ В МЕНЕДЖМЕНТІ
1.1 Інформація – важливий елемент бізнесу
1.2 Природа інформації та її носії
3 Форми подання інформації, її представники
ВСТУП
Інформація — це влада, і деякі менеджери намагаються притримувати її для зміцнення своїх позицій і статусу. Внаслідок цього може виникнути тертя між керівництвом і працівниками, оскільки перші починають спекулювати на питаннях, які тримають у таємниці від останніх. Але небезпечна не лише нестача інформації, а й її надмір, що дезорієнтує людей.
У теорії управління до інформації належать такі сигнали (відомості, повідомлення), які несуть знання, зменшують невизначеність. Якщо повідомлення або його частина для даного одержувача не є інформацією, то воно називається шумом. Повідомлення перетворюється в шум, якщо передається тому, хто про це знає (пізнавальний шум), або якщо в таких відомостях немає потреби (кібернетичний шум). В економічній літературі використовують також поняття "метаінформація", під яким розуміють інформацію, похідну від тієї, яку одержують безпосередньо.
Отримати інформацію можна в процесі спостереження за тими чи іншими діями і процесами, а також з
- первинних джерел (інструкції, інтерв'ю тощо);
- вторинних (перероблені первинні джерела з коментарями, інтерпретовані, узагальнені).
1 РОЛЬ ІНФОРМАЦІЇ В МЕНЕДЖМЕНТІ
1.1 Інформація – важливий елемент бізнесу
Більша частина інформації, зібрана одним відділом, необхідна й іншому, тому дублювання зусиль по збору інформації є неефективним. Звідси — потреба створення інтегрованої управлінської інформаційної системи.
• Класифікація інформації.
Інформацію в організаціях можна класифікувати так:
• внутрішня і зовнішня;
• інформація, яка приймається, й інформація, яка передається;
• одноразова і дубльована;
• кількісна і описова;
• первинна і вторинна.
Управлінська інформація повинна бути:
1) повною, тобто до її складу повинні входити всі необхідні дані для організації процесу управління;
2) мінімальною, тобто без зайвих відомостей;
3) оптимальною;
4) своєчасною;
5) надійною і вірогідною.
• Споживачі інформації.
Споживачами інформації в організації можуть бути:
• усі менеджери, що приймають рішення;
• усі менеджери, які інформують та інструктують підлеглих;
• усі працівники;
• зовнішні органи, які мають право на інформацію;
• інші власники акцій.
Ступінь деталізації і стиль подання інформації залежать від отримувача. Вимоги до обсягу інформації ставляться з огляду на суть виконуваної роботи. Чим вище посада менеджера, тим узагальненішою має бути інформація.
1.2 Природа інформації та її носії
Явища реального світу і процеси, що відбуваються у суспільному виробництві, об'єктивно відображаються за допомогою інформації, потоки якої реально існують поряд з потоками робочої сили, матеріалів і знарядь праці. Подібно речовині і енергії, інформацію можна створити, обробляти, зберігати, передавати, використовувати.
Інформація (англ. Information) означає тлумачення, повідомлення, роз'яснення, викладання.
Інформацію у формі повідомлень, відомостей не можна віднести ні до матерії, ні до свідомості. Вона властива як живій, так і неживій природі. Якісна різноманітність об’єктивного світу зумовлює якісну багатозначність інформації. На відміну від неживої природи, яка може бути тільки джерелом інформації, жива природа, крім того, сприймає і переробляє її. Людина, як істота соціальна, одержує, збирає, зберігає, свідомо переробляє і використовує інформацію у своїй цілеспрямованій діяльності. На практиці всі технологічні, організаційні, економічні і соціальні процеси породжуються, супроводжуються і спрямовуються інформаційними процесами, які відображають різні взаємовідносини між об'єктами живого світу і становлять суть та форми зв'язку між управлінськими системами.
Інформацію в сфері менеджменту часто образно порівнюють з нервовою системою, що забезпечує функціонування живого організму. Завдяки обміну інформацією між системою, якою управляють, інформацію про стан заданих параметрів виробляє команда управління і знову передає її до системи, якою управляють, для виконання (прямий зв'язок). Надходження інформації про результати управління прийнято називати зворотним зв'язком.
До інформації належать усі види відомостей, повідомлень (усні, письмові, графічні тощо) і знань, потрібних для реалізації функцій менеджменту.
Будь-яка за змістом інформація існує у формі різних її матеріальних носіїв (у вигляді електричних імпульсів, усної мови, магнітного запису, показів лічильників, письмових документів, перфокарт і т. ін.) Для управління найбільше значення має інформація, зафіксована на постійних носіях, перш за все у вигляді різних паперових документів, магнітних стрічок, барабанів, перфокарт і перфострічок.
Інформацію передають організовано (формально) і стихійно (неформально). Так, періодичні звіти за визначеною формою становлять організований зворотний зв'язок, а стихійне поширення чуток — неформальні канали зв'язку між людьми.
Теорія інформації, основи якої були сформовані К.Шеноном, застосовується для визначення швидкості, з якою можна передавати інформацію по каналах зв'язку. На швидкість передачі інформації впливають джерело сигналу (дискретний або безперервний сигнал), характеристики каналу зв'язку (його пропускна здатність) і шуму.
Практика свідчить, що в сучасних умовах ефективність управління значною мірою залежить від інформаційного забезпечення, від повноти інформації.
Підвищення вимог до організації служби інформації в системі менеджменту викликане високим динамізмом сучасного виробництва, частковою зміною параметрів основних факторів виробництва і вимог до одержуваної продукції (послуг). Тільки систематизована інформація дає змогу менеджеру визначати ефективність організаційно-економічних, агротехнічних, соціальних та екологічних заходів і залежно від умов, що складаються, змінювати намічену програму. Чим краще інформований менеджер, тим оперативніші, вищі за своєю якістю його рішення.
Для того, щоб прийняти правильне рішення, необхідно мати певну кількість інформації. Проте обсяг інформації не може визначатися тільки кількістю документів, сторінок, показників. Можна збирати і обробляти величезні масиви відомостей, які або будуть не потрібні для прийняття рішень, або їх не можна буде засвоїти і використати. Інколи короткі документи можуть бути більш змістовними, ніж великі доповіді й довідки.
Теорія інформації оперує такими поняттями, як сигнали, кількість інформації і процеси її перетворення, оцінка надійності і швидкості передачі інформації, можливість найбільш зручного її запису (кодування) тощо.
Під сигналом розуміють форму перетворення і передачі інформації за допомогою букви, цифри, звуку, імпульсу тощо. За допомогою сигналів можна передати і одержати певне повідомлення, яке становить сукупність значень, що характеризують певні явища, події, процеси.
Ступінь зменшення невизначеності в результаті передачі повідомлення називається кількістю інформації. Економічна інформація фіксується і обробляється у формі знаків (байтів), а при обробці даних на ЕОМ — у формі машинних операцій — бітів. При кібернетичній оцінці кількості інформації враховують кількість знаків, що використовується у повідомленнях, а також загальну кількість знаків (алфавіт), яку взагалі можна використати в аналогічних повідомленнях.
Управлінське рішення супроводжується вибором однієї з двох можливостей, результатом якої є відповідні "так" або "ні". Однозначна відповідь з двох можливих є одиницею інформації. В теорії інформації вона відома під назвою двійчастої інформації (біт).
Кількісні вимірювання інформації ґрунтуються на тому, що, чим менше визначений кінець події, тим більше ймовірності у здійсненні події, тим менше потрібно інформації. Якщо кінець події зрозумілий, кількість інформації дорівнює нулю. Обсяг невизначеності кінця події дістав у теорії інформації назву ентропії. Ентропію події (Н) визначають за формулою
де Рі — ймовірність і-го кінця події; п — кількість усіх можливих кінців події.
Підставивши у формулу потрібні дані, можна визначити кількість інформації у кожному повідомленні. Щоб усунути невизначеність у результатах події, яку вивчають, повідомлення про її кінець повинне містити кількість інформації, що дорівнює величині ентропії. Для розробки і прийняття обгрунтованого рішення кожне рішення, що передається, повинне містити достатню кількість одиниць інформації.
Для опису кількісних характеристик економічної інформації використовують реквізит і економічний показник як елементарні одиниці інформації або ж оцінюють обсяг інформації кількістю знаків (букв і цифр). Реквізит — елементарна одиниця економічного повідомлення, при подальшому діленні якої втрачається смислове значення. При поєднанні реквізиту з іншими аналогічними елементами створюється більш складна інформаційна сукупність, зокрема, економічний показник.
Економічний показник являє собою деяке повідомлення (висловлювання), що має самостійний економічний смисл і містить кількісну характеристику певного об'єкта (процесу).
Правильне визначення кількості інформації дає змогу уникнути перевантаження керівників і спеціалістів, оскільки існує показник межі інформації, яку може переробити людина за певний період. На практиці здебільшого спостерігається перевантаження інформацією виробничого персоналу приблизно у 3—4 рази порівняно з нормами. Обсяг інформації у середньому на людину становить 8 біт/с.
2 КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФОРМІЦІЇ
Інформацію, що використовується в управлінні, класифікують за різними ознаками:
1) за формою відображення:
- візуальна (графіки, таблиці, табло і т. д.);
- аудіоінформація (сприймається на слух завдяки звукозапису), аудіовізуальна (поєднує інформацію у формі зображення і звуку);
2) за формою подання:
- цифрова;
- буквенна;
- кодована;
3) за порядком виникнення:
- первинна;
- похідна;
4) за характером носіїв інформації:
- документована;
- недокументована;
5) за призначенням:
- директивна (розпорядча);
- звітна;
- довідково-нормативна;
6) за напрямом руху:
- вхідна;
- вихідна;
7) за стабільністю:
- умовно-змінна;
- умовно-постійна;
8) за способом відображення:
- текстова (алфавітна, алфавітно-цифрова);
- графічна (креслення, діаграми, схеми, графіки);
9) за способом обробки:
- що піддається механізованій обробці;
- що не піддається механізованій обробці.
Залежно від функції, яку виконує інформація в управлінському циклі, вона буває розпорядчою, зворотного зв'язку, запам'ятовуючою та ін.
У процесі управлінської діяльності використовують науково-технічну, адміністративно-правову, метеорологічну, агробіологічну та інші види інформації. Наукову інформацію, в свою чергу, поділяють на економічну, соціально-політичну, ідеологічну та ін. Найбільшу питому вагу у загальній кількості інформації мають економічні дані.
Економічна інформація — це сукупність цифр, фактів, відомостей та інших даних, які переважно кількісно відображають суспільно-економічні явища і процеси. Вона містить дані соціально-економічного планування і прогнозування, фінансових планів, первинного, оперативного й бухгалтерського обліку, статистичної звітності, економічного аналізу тощо.
Інформацію, яку використовують у народному господарстві, поділяють на відомчу (інформація підприємств, об’єднань, організацій, міністерств і відомств) і народногосподарську (інформація районних, обласних і центральних загальнодержавних органів управління).
Економічну інформацію класифікують за фазами, стадіями і циклами відтворення, сферами економіки, ресурсами, що використовуються, факторами виробництва та ін.
За призначенням інформацію ділять на планову, обліково-бухгалтерську, звітну, статистичну, виробничо-оперативну, розпорядчу, довідкову, нормативну; за способом передачі — на ту, що передається усно, поштою, телефоном, телетайпом, факсом; за періодичністю - на систематизовану (змінну, добову, декадну, квартальну і т. п.) і ймовірну, обумовлену зовнішніми і внутрішніми виробничими подіями (вихід з ладу техніки, затримка з поставкою пального, насіння і т. п.); за характером носіїв — на документизовану і недокументизовану щодо процесу обробки — на оброблювану, необроблювану і аналітичну.
Крім того, інформація може ділитись на достовірну і недостовірну, достатню, недостатню і надлишкову, активну і пасивну, цифрову, алфавітно-цифрову і алфавітну.
За місцем виникнення розрізняють зовнішню інформацію, що надходить від вищестоящих органів, а також підприємств, організацій і установ, які підтримують з об'єктом управління господарські зв'язки, і внутрішню — що виникає на підприємстві (в об'єднанні). Так, на основі планового завдання приймаються управлінські рішення, які потім відображують у матеріально-технічній підготовці виробництва, техніко-економічному і оперативному плануванні, оперативному управлінні технологічними і економічними процесами, обліку і контролі за фінансовою діяльністю підприємства, звіті, аналізі результатів виробничо-господарської діяльності тощо.
Інформація, яка використовується в господарському управлінні, існує у вигляді масивів, потоків, а також у розсіяному, незібраному вигляді.
Масиви — це інформаційні фонди, матеріали статистичних управлінь, архівів, бібліотек тощо.
Сукупність повідомлень з однаковими або близькими властивостями, що розподілені у даній системі з метою здійснення управління, утворюють інформаційні потоки на підприємстві.
Потоки інформації різноманітні: потоки висхідної інформації — основа для розробки рішень; потоки низхідної інформації — це постанови, рішення, вказівки вищестоящих організацій; потоки регулюючої інформації — зазначені вище документи і деякі спеціальні нормативні положення.
Залежно від того, яку функцію обслуговує економічна інформація, її поділяють на облікову і звітну, що відображає події, які відбулися; планову, що відображає події, які намічаються, нормативну і аналітико-прогнозовану, що відображає події або явища сучасного і майбутнього; регулюючу, що відображає процес досягнення пропорційності у виробничому і управлінському процесах.
У свою чергу, облікову інформацію поділяють на бухгалтерську, статистичну і оперативно-технічну. Характерною особливістю бухгалтерської інформації є її висока точність. Вона відображує детерміновані події, про які точно відомо, що вони відбулися. Водночас бухгалтерська інформація відображає події, що відбулися із запізненням. Тому якість її визначається тим, наскільки вдається зменшити розрив між строками подій і відображенням їх у бухгалтерських документах. Оперативно-технічна інформація становить систему показників, що відображають діяльність об'єкта на певну дату. На відміну від бухгалтерської, ця інформація не обов'язково має документований вигляд. Вона може бути одержана із телефонних повідомлень або усних доповідей спеціалістів і керівників середньої ланки.
У підприємницькій діяльності використовують планову інформацію у вигляді нормативів матеріальних витрат і затрат праці. Від якості нормативної інформації залежать ефективність управління, дієвість рішень, що приймаються, успішність здійснення контрольних та інших функцій.
Різні види економічної інформації виконують неоднакову роль у системі управління. Так, планова і нормативна інформації прямо пов'язані з виробництвом, а бухгалтерська, статистична і оперативно-технічна інформація є засобом зворотного зв'язку. У загальному обсязі економічної інформації питома вага інформації, що виконує функції прямого зв'язку, становить близько 24%, і зворотного зв'язку — 76%.
Інформація має ряд характерних особливостей таких, як корисність, вірогідність, однозначність, періодичність, несуперечливість, надмірність.
Корисність інформації прийнято оцінювати за тим ефектом, який ця інформація здійснює на результати управління.
На практиці інформація може бути зовсім непотрібною (не змінює ймовірності досягнення цілі і розв'язання поставлених завдань) і надзвичайно цінною, дає змогу підвищити імовірність досягнення цілі.
В інших випадках одержана інформація може призвести до прийняття рішення, що змінює положення об'єкта управління в гірший бік, тобто зменшує імовірність досягнення цілі,— ця інформація називається дезінформацією.
Важливою якісною характеристикою інформації є її вірогідність. Вірогідною якісною характеристикою інформації є її вірогідність. Важливою вважають інформацію, яка не перевищує припустимий рівень перекручення дійсного явища або процесу і відображає те, що вона повинна відображати. На вірогідність інформації, яка надходить, впливають інформаційні бар'єри, тобто перешкоди, що заважають збереженню кількості і якості інформації і призводять до її неповноти (географічні, відомчі, економічні, технічні, психологічні бар'єри).
Надмірність інформації (повторюваність, дублювання) може бути корисною, якщо вона підвищує надійність системи даних, і непотрібною — якщо вона містить дані, які повторюються і не використовуються для прийняття рішень. Кожний менеджер за будь-яких обставин повинен забезпечувати надійну цінність інформації, що передається. Критерієм в оцінці цієї вимоги є глибина, змістовність і ступінь відповідності інформації поставленим цілям.
Для ефективного функціонування системи управління важливе значення має своєчасність надходження інформації. Часткова інформація, одержана своєчасно, значно корисніша для управління, ніж повна інформація за всією формою, яка одержана із запізненням.
До важливих характеристик, які визначають якість економічної інформації, належать безперервність і систематичність її надходження. Інформація має надходити постійно, оскільки завжди виникає потреба у розробці і коригуванні управлінських інформаційних рішень.
3 Форми подання інформації, її представники
В організації повинні розрізняти такі форми подання інформації.
1. Звичайні (регулярні) звіти, які бувають:
а) щоденні (аналіз збитків із з'ясуванням причин); статистика ефективності праці; аналіз витрат часу; отримані замовлення;
б) щотижневі (аналіз виконання роботи, контроль і аналіз проектів);
в) щомісячні (звіт про діяльність відділів, аналіз сировинних змін, збуту, звіт про інвестиційні проекти, рахунок прибутків і збитків, балансовий звіт тощо);
г) щоквартальні, піврічні, річні (рахунок прибутків, балансовий звіт, джерела і використання фондів, звіт про роботу відділів).
2. Спеціальні (особливі) звіти — доповнення до регулярних — звіти про тривалі спостереження і нагляд за окремими факторами і ситуаціями.
Засіб збору інформації залежить від її характеру, а також від того, кому і чому вона потрібна.
Якщо інформація необхідна і важлива, тоді доречні більші витрати, але якщо вона тільки бажана, тоді витрати на збір інформації повинні зіставлятися з прибутком, отриманим від володіння такою інформацією.
Подавачами інформації в організації можуть бути:
бухгалтерія, що займається всіма аспектами господарсько-фінансової діяльності компанії, володіє великою кількістю засобів контролю:
— бюджетний контроль;
— розрахунки нормативних витрат;
— аналіз беззбитковості;
— контроль проектних витрат;
— техніка операційних досліджень;
— комплекси калькуляційних систем тощо.
• техніко-нормативне бюро — один з ранніх етапів управлінського контролю; воно займається дослідженням і оцінкою роботи. Такі дослідження часто стають науковою основою впровадження пільгово-преміальних схем оплати праці; ;
• відділ управлінських послуг — обґрунтування методів управління, забезпечення комп'ютерної обробки даних, операційне дослідження і управлінський облік;
• відділ маркетингу — вивчає фактори, що діють на ринок і звітує про них менеджеру;
• відділ управління персоналом — збирає і обробляє дані про прийнятих на роботу, їхнє пересування, контролює використання робочої сили, а також її розподіл;
• відділ постачання —фіксує зміни попиту і пропозиції, а також контролює виконання замовлень постачальниками.
Потрібно розрізняти поняття «інформація» і «дані». Так, «дані» — це ще «просто» факти, які тільки тоді стають інформацією, коли вони в обробленій формі придатні для контролю і прийняття рішень.
Сьогодні все більше значення надається розробці інформаційних систем з використанням комп'ютерів. Це підтверджує той факт, що багато видів поступаючої інформації можуть бути корисними для підготовки вихідних даних.
Найбільш важливим моментом розвитку бізнесу останніх років є розробка інформаційних технологій. У поєднанні з комп’ютерною технікою, що здатна швидко обробляти великий масив даних, і технологією супутникового зв'язку, що дозволяє спілкуватись через великі відстані, створюється можливість широкомасштабної передачі даних, необхідних для успішного здійснення бізнесу.
Головна проблема управлінської інформації — її надмірність.
4 Види інформації
Щоб правильно працювати з інформацією, менеджер повинен знати її види (рис. 4.1).
Працюючи з інформацією, менеджер мусить, звичайно, виділяти необхідну.
На практиці менеджери застосовують два підходи:
1) сприймають всю інформацію, яка надходить;
2) концентрують увагу на релевантній інформації і тільки після цього — на всій доступній.
Але постає питання: яку інформацію вважати релевантною? чи: які ключові фактори успіху підприємства? Менеджер для цього може створити групу стратегічного планування, головне завдання якої — виявлення інформації, релевантної з точки зору стратегії фірми. Відсіяти бюрократичну інформацію допоможе спеціальна інформаційна група.
Рис. 4.1. Види інформації, отримуваної менеджером
ВИСНОВКИ
Отже, можна зробити такі висновки:
Інформація – важливий елемент бізнесу.
До інформації належать усі види відомостей, повідомлень (усні, письмові, графічні тощо) і знань, потрібних для реалізації функцій менеджменту.
Будь-яка за змістом інформація існує у формі різних її матеріальних носіїв:
- у вигляді електричних імпульсів;
- усної мови;
- магнітного запису;
- показів лічильників;
- письмових документів;
- перфокарт і т. ін.
Для управління найбільше значення має інформація, зафіксована на постійних носіях, перш за все у вигляді:
- різних паперових документів;
- магнітних стрічок;
- барабанів;
- перфокарт;
- перфострічок.
Інформацію в менеджменті класифікують за такими ознаками: за формою відображення, за формою подання, за порядком виникнення, за характером носіїв інформації, за призначенням, за напрямом руху, за стабільністю, за способом відображення, за способом обробки.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бланк І.А. Торговельний менеджмент. – К., 1997 р.
2. Большаков О.С. Менеджмент. – СПб., 2000 р.
3. Стонер Дж., Долан Е. Вступ у бізнес. – К., 2000 р.
4. Менеджмент. – Р-н-Д., 2002 р.
5. Завадський Й.С. Менеджмент. Т.1. – К., 2002 р.
6. Палеха Ю.І. Менеджмент для початківців. – К., 2001 р.
7. Галькович Р.С., Набоков В.І. Основи менеджменту. – М., 1998 р.
8. Кабушкин М.І. Основи менеджменту. – Мінськ, 1997 р.
9. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил. – К., 2000 р.