ЗМІСТ

Вступ 3

1.Теоретичні аспекти формування системи міжнародних економічних зв'язків України. 7

1.1 Економіка України в системі міжнародного поділу праці. 7

1.2 Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики України. 12

1.3 Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України. 16

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні 19

2.1.Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу 19

2.2.Напрямки підвищення конкурентоспроможності української економіки 24

2.3.Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва. 28

Розділ 3. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України 30

Висновок 34

Список використаної літератури 38

Вступ

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарські зв’язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.

Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що від­булися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних від­носин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв. Ця стратегія включає такі важливі завдання [8]:

Поновлення і розвиток експортного потенціалу та істотне поліпшення структури експорту. Україна володіє чималим ресурсо-виробничим потенціалом для експортних поставок металургійної. агропромислової, хімічної, авіа космічної, суднобудівної, військово-технічної продукції, мінералів та мінеральних добрив. Значні можливості і щодо зростання експортних транспортних послуг (у тому числі і у трубопровідних та електропостачальних) послуг науково-техніко-технологічного характеру, у сфері виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних робіт тощо

Освоєння експортного потенціалу в зазначених сферах і напрямах за рахунок пошуку і виходу на нові світові ринки збуту (після розпаду колишнього СРСР та РЕВ особливо відбувся різкий спад експорту вітчизняної продукції у країни даного регіону) дасгь змогу повніше використати можливості українського промислового потенціалу, довантаженого внаслідок непомірного скорочення внутрішнього попиту. У свою чергу це вимагає у найближчі 1-2 роки переорієнтувати нагромаджений науково-промисловий потенціал на виробництво експортної продукції, освоїти порівняльні переваги, що полягають не тільки у достатніх природних ресурсах, а й у наявних в Україні науково-технічних знаннях, високій кваліфікації й порівняно дешевій робочій силі, пріоритетних напрацюваннях за окремими ключовими позиціями науково-технічного прогресу .

Раціоналізація імпорту. Імпортна політика слугує не тільки інтересам задоволення поточних потреб насе­лення та підтримання в діючому стані існуючого виробництва, але й цілям модернізації економіки, підвищення ії ефективності та ії конкурентоспромож­ності. Вона спрямовується на:

створення умов що уможливлю­ють зменшення імпортних поставок товарів, які в достатній кількості можна виробляти в Україні;

оптимізацію промислово-вироб­ничого імпорту;

зменшення дефіциту торгового балансу;

зменшення невиробничого (спо­живчого) імпорту (він становить близь­ко 8% від усього імпорту України) зав­дяки розвитку виробництва конкурен­тоспроможних аналогічних товарів в Україні.

Підвищення. конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств на світовому ринку. Необ­хідною умовою розширення експорт­ного потенціалу народногосподарсь­кого комплексу і його інтеграції в систему світових зв'язків є приведення якості і витрат виробництва продукції вітчизняної обробної промисловості відповідно до вимог і умов конкуренції на світовому ринку. Це обумовлює необхідність поступового зближення внутрішніх і світових стандартів виробництва та якості продукції, забезпечення умов пріоритетного розвитку та розширення галузей народного господарства, які володіють випереджа­ючим (порівняно з зарубіжним) техніко-технологічним рівнем і високим потенціалом зростання на світовому ринку.

Залучення іноземних інвестицій і для технологічної модернізації та створення, потенціалу розширеного відтворення. За нинішніх умов іноземні кредити є чи не єдиним реальним джерелом довгострокових крупномасштабних інвестувань, хоча значна їх частина, як засвідчує аналіз , використовується вкрай неефективно (у формі, прихованих субсидій споживача) імпортних товарів і торгово-посередницьким організаціям), що не сприяє збільшенню потенціалу розширеного) відтворення. Виходячи із загальнодержавних інтересів .необхідно, щоб доходи від розподілу поставлених за рахунок іноземних кредитів товарів використовувались передусім на подолання структурної кризи, на інвестиції у реконструкцію народного господарства і забезпечення пра­цевлаштування населення.

Забезпечення економічної безпеки України. Особливе значення на нинішньому етапі реформування умов зовнішньоекономічної діяльності має забезпечення національної безпеки.В цьому відношенні існує три основні сфери регулювання, надзвичайно важливі для забезпечення національної безпеки, валютний контроль, експортно-імпортний контроль і регулю­вання вивозу стратегічних видів сировини та завезення продукції критичного імпорту (що передусім обумовлює невідкладну необхідність диверсифікації джерел надходження і енергоносіїв). Тому одне з чільних місць ї у зовнішньоекономічній стратегії України має займати визначення напрямів формування науково-технічного і прогресу, структурної перебудови (на макро- і мікро рівнях), пошук перспективних експортних галузей і найбільш раціональних підходів до проб­лем, пов'язаних із занепадом тради­ційних галузей.

Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо входити до системи світогосподарських зв’язків з метою якнайефективного використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності. Однак на практиці конкурентоспроможність національної економіки поки що постійно знижується. Отже, для з’ясування причин такого стану слід проаналізувати внутрішні та світові тенденції, що пояснюють походження цих процесів, в чому ми бачимо головне завдання даної курсової роботи..

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.

Об’єктом дослідження є проблема формування зовнішньоекономічної політики України.

Робота складається з трьох частин, в яких послідовно досліджується питання формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків та місце України в цій системі.

1.Теоретичні аспекти формування системи міжнародних економічних зв'язків України.

1.1 Економіка України в системі міжнародного поділу праці.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживанням всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого вибору полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.[7]

Неоднозначне положення України у міжнародному те­риторіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Природні передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай, Канада) Україна не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами; проте вона має значний природно-ресурсний потенціал і в цьому відношенні зна­ходиться у більш вигідному положенні, ніж деякі еконо­мічно розвинуті країни (Японія, Італія). Кажучи про при­родні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли перетворенню України на великий регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ре­сурси корисних копалин; деякі з них мають світове зна­чення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

Значний рекреаційний потенціал країни — це узбе­режжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Кар­пат і Криму, мінеральні джерела, лікувальні грязі лиманів, озокерит.

Деяких важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє де­сятиріччя значно зменшились рибні ресурси Чорного та Азовського морів.

Загалом, за природними ресурсами наша країна перебу­ває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) од­них видів ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.[4]

Демографічні передумови. Маючи 48,0 млн. чол. на­селення, Україна використовує значні трудові ресурси й потенційно широкий ринок збуту споживчих товарів. У працездатному віці знаходиться 56% населення, у суспіль­ному виробництві зайнято 25 млн. працівників. Трудові ресурси країни характеризуються високим рівнем квалі­фікації та освіти; питома вага фахівців з вищою та серед­ньою освітою становить 29%, усе доросле населення осві­чене.

Високий інтелектуальний потенціал країни: у науково-дослідних та дослідно-конструкторських роботах (НДДКР) зайнято майже 250 тис. фахівців. Всесвітньовідомі такі нау­кові центри, як Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона. Український фізико-технічний інститут, Інститут надтвердих матеріалів та багато інших. Чималі заслуги українських учених та інженерів у ракето та авіабудуванні, кібернетиці, біофізиці та біохімії, а також у дослідженні проблем циклу гуманітарних наук. Значна частина інте­лектуальної еліти країни донедавна була зайнята у військо­во-промисловому комплексі. Високий професійний рівень трудових ресурсів, наявність розвинутої науково-дослідної бази сприяє виробництву складної, наукомісткої продукції. що користується попитом на світових ринках.

Що стосується внутрішнього ринку збуту споживчих товарів, у тому числі імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і ринок України приваблювати­ме закордонних виробників товарів народного споживання.[4]

Історико-економічні передумови. Протягом століть, аж до недавна, вельми великі території України завойовувались або захоплювались тими або іншими державами. Тому з погляду територіального поділу праці її економіка працювала, перш за все, на внутрішній ринок тієї держави, до якої вона входила повністю або частково, і економіка нашої країни розвивалася за принципом доповнюваності: у нас розміщувались лише ті галузі виробництва, які тут були найефективніші з погляду міжрегіонального обміну. Так, наявність високоякісної залізної руди та коксівного вугіл­ля, відносно густа мережа залізниць, достатня кількість трудових ресурсів, вигідне географічне положення зумови­ли перетворення Донецько-Прндніпровського району на першу металургійну базу не існуючої вже держави СРСР. Ці ж фактори сприяли розвитку металомісткого машино­будування, теплоенергетики, основної хімії. При цьому виробництво набагато перевищувало власні розумні потре­би України. Зокрема, за її межі йшло 43% чорних металів, 25% залізної та 82% марганцевої руди, 20% коксопро-дуктів, значна частина тепловозів, гірничошахтового облад­нання, азотних добрив, кальцинованої соди і, цементу, вугіл­ля, електроенергії. За багатьма найважливішими видами виробництва важкої промисловості частка України була набагато вища за її питому вагу в території, населенні, ва­ловому суспільному продукті колишнього СРСР. Окрім того, Україна вивозила за свої межі 42% виробленого цукру, 25% олії, а також м'ясо, вершкове масло, борошно, овочі, вино.

Водночас країні не давали можливість розвинути деякі види й, навіть, цілі галузі виробництва. Маючи високу щільність населення, і висококваліфіковані трудові ресур­си, вона помітно відставала за трудомісткими видами ви­робництва, особливо щодо текстильної промисловості, ін­струментального машинобудування, автомобілебудування, електроніки (за винятком виробництва телевізорів). Не відповідав трудовому та загальноекономічному потенціа­лу України й рівень розвитку машинобудування.

Україна перетворилась на базу матеріаломісткого та енергомісткого виробництва. З погляду загальносоюзного поділу праці це вважалось виправданим, бо розміщення таких галузей в Україні давало більший ефект, ніж у цілому по Союзу. Але з часом ефективність функціонування їх тут почала знижуватись. По-перше, світовий науково-технічний прогрес об'єктивно заохочує зниження матеріа­ломісткості (металомісткості) виробництва та збільшення попиту на наукомістку продукцію. Отже, структура вироб­ничого потенціалу України дедалі більше старіє. По-друге, надмірна територіальна концентрація матеріаломістких та енергомістких видів виробництва у нас привела до екологічної напруженості. По-третє, недостатньо використо­вуються кваліфіковані кадри та інтелектуальний потен­ціал. Наслідком централізованого "міжреспубліканського" поділу праці стали посилені трудові міграції, запланова­ний перерозподіл матеріальних і фінансових ресурсів;

Другою складовою історико-економічних передумов зов­нішньоекономічних зв'язків України були її орієнтація на країни Східної Європи, особливо після створення Ради Економічної Взаємодопомоги. Це також випливало пере­дусім з політичних міркувань. Україна постачала у ці країни залізну та марганцеву руду, прокат чорних металів, електроенергію, азотні добрива, верстати та обладнання, а натомість вона одержувала продукцію машинобудування (верстати, транспортні засоби, електроніку), легкої та хар­чової промисловості, фармацевтичні товари. На "країни РЕВ" припадало 70% українського зовнішнього товарообігу. Водночас зв'язки з країнами "несоціалістичної" системи розвивалися повільно, що також було наслідком політич­них причин. Відносно успішно розвивалися торговельні стосунки з Індією, а з країнами Західної Європи, Північної , Америки та Японією товарообіг був незначний.[4]

Геополітичні передумови. Економіко-географічне положення України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розта­шована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона по­в'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країна­ми басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Євро­пи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної ситуації в Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного су­веренітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно по­ліпшились перспективи для економічної співпраці Украї­ни з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась мож­ливість проводити активнішу торговельну політику стосов­но країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Се­редньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам нафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється.[4,7]

1.2 Правова та організаційна основа зовнішньоекономічної політики України.

Здійснення зовніш­ньоекономічної діяльності направлене на створення сприятливих умов для економічного розвитку країни і захисту її інтересів, збалансованого розвитку економіки, рівноваги внутрішнього ринку, стимулювання прогресивних структурних змін у зовніш­ньоекономічних зв’язках суб'єктами економічної діяльності і створення найсприятливіших умов для залучення власної економіки в систему світового поділу праці.

Особливим завданням процесу регулювання ЗЕД є підтримка загальнонаціональних пріоритетів у зовніш­ньоекономічної сфері і досягнення наміченої мети за допомогою певних заходів.

Основними складовими політики а галузі зовнішніх економічних зносин України є зовнішньоторговельна полі­тика (що включає експортну та імпортну політику), політика у сфері залучення іноземних інвестицій і регулювання національних, капіталовкладень за кордоном, крім цього, ЗЕП має виконувати завдання щодо географічної збалансованості зовніш­ньоекономічних операцій з окремими державами та регіонами, що пов'язане з економічною безпекою країни.

В теперішній час Україна здійснює всі види зовнішньоекономічної діяльності, включаючи зовнішню торгівлю, на принципах правового регулювання на взаємовигідній основі. Це визначило відповідну інфраструктуру і систему регулювання ЗЄД. [1]

Розглянемо основні регулюючі органи зовнішньоекономічної діяльності в Україні:

регулююча роль Верховної Ради України складається в прийнятті законів в області ЗЕД;

напрацюванням і здійсненням зовнішньоекономічної політики України у відповідності з законодавством займається Кабінет Міністрів України. В його функції входить координація діяльністю міністерств, що задіяні у зовнішньоекономічній діяльності, торгових представництв України за кордоном, прийняття нормативних актів по управлінню ЗЕД, укладання і контроль за виконанням міжурядових договорів, здійснення заходів по раціональному використанню засобів валютного фонду України;

міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, координацію діяльності всіх її суб’єктів, контроль за дотриманням законів і умов міжнародних договорів, реєстрацію окремих видів зовнішньоекономічної діяльності, контрактів;

безпосереднім виконанням митної політики покладено на митні органи України: Державний митний комітет України, митниці, територіальні митні управління та інші митні організації;

галузеве управління зовнішньоекономічної діяльності входить в функції відповідних Міністерств і відомств.

Основним нормативним актом, що ре­гулює зовнішньоекономічну діяльність в Україні, є Закон „країни “Про зовнішньоекономічну діяль­ність в Україні”, згідно з яким зовнішньоекономіч­на діяльність — це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іно­земних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ни­ми. що має місце, як на території України, так і за її межами.

Фо­рмами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

встановлення режиму здійснення валю­тних операцій. Такий режим встановлений Законом “Про порядок розрахунків в іно­земній валюті". Декретом Кабінету Міні­стрів України “Про систему валютного ре­гулювання і валютного контролю" та ін­шими нормативно-правовими актами;

митне регулювання. яке здійснюється згідно із Законами “Про зовнішньоеконо­мічну діяльність”, “Про Єдиний митний тариф”. Митним кодексом України тощо;

встановлення в окремих випадках, пере­дбачених законодавством, режиму ліцен­зування та квотування.

Відповідно до ст. 16 Закону “Про зовнішньоекономічну діяль­ність" в Україні запроваджуються такі ви­ди експортних (імпортних) ліцензій (на­лежним чином оформлене право на екс­порт (імпорт) протягом встановленого строку певних товарів або валютних кош­тів з метою інвестицій та кредитування):

генеральна (відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (то­варах) та/або з певною кращою (групою країн) протягом періоду дії режиму ліце­нзування по цьому товару (товарах);

разо­ва (індивідуальна) разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійс­нення кожної окремої операції конкрет­ним суб'єктом зовнішньоекономічної дія­льності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції);

відкрита (індивідуа­льна) (дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не ме­нше одного місяця) з визначенням його загального обсягу), причому по кожному виду товару встановлюється лише один вид ліцензії. Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видаються Міністерством зовніш­ньоекономічних зв'язків і торгівлі на під­ставі заяв суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Квотування здійснюється шля­хом встановлення режиму видачі індиві­дуальних ліценцій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти.

Зовнішньоекономічна діяльність здійс­нюється на підставі відповідних договорів. які укладаються між суб'єктами даного ви­ду діяльності. Усі зовнішньоекономічні договори можна умовно об'єднати в такі групи:

купівлі-продажу (експорт, імпорт, реек­спорт, реімпорт);

зустрічних поставок (бартер, холдинг);

торгово-посередницькі (доручення, ко­місія, консигнація),

змішані тощо.

Чинним законодавством України строго регламентовані питання укладання та оформлення названих договорів. При їх укладанні сторонам слід керуватись: Зако­нами “Про зовнішньоекономічну діяль­ність", “Про порядок здійснення розраху­нків в іноземній валюті”; Указом Прези­дента України “Про застосування Міжна­родних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 1990р. (правила ІНКО-ТЕРМС)". Указом Президента України “Про регулювання бартерних (товарооб­мінних) операцій у сфері зовнішньоеко­номічної діяльності”; постановою Кабіне­ту Міністрів України і Національного ба­нку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контра­ктів) і типові форми захисних застережень щодо зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки н іноземній валюті”; наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 5 жовтня 1995 р. ”Про затвердження положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” тощо.

Певна категорія зовнішньоекономічних Договорів (контрактів) підлягає державній реєстрації згідно з Указом Президента Ук­раїни від 31 листопада 1994 р. № 659 “Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні”. Пи­тання реєстрації таких договорів регулює­ться також наказом Міністерства зовніш­ньоекономічних зв'язків України від 18 листопада 1994 р. № 210 “Про заходи Міністерства зовніш­ньоекономічних зв'язків щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 7 липня 1994 р. № 659/94”; наказом Міністерства зовніш­ньоекономічних зв'язків України від 6 гру­дня 1994 р. № 221 “Про внесення змін і доповнень, уточнень та роз'яснень до наказу Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України” № 210 віл 18 листопада 1994 р.; наказом Міністерства зовнішньо­економічних зв'язків України від 19 січня 1995 р. № 3 “На виконання Указу Прези­дента України від 13 січня 1995 р, .№ 35/95” тощо.

1.3 Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

Розвиток економіки держави в цілому, як і окремих її галузей серед іншого визначається відношенням об’ємів експорту и імпорту. На сьогодення зовнішньоекономічним зв'язкам України властиві вагомі негативні риси, що виявляються у переважанні екс­порті сировинної групи товарів (майже 70%). у домінантно-монопольній за­лежності від практично одного імпор­тера таких енергоносіїв, як нафта й газ, у завезенні невиправдано великої кількості товарів споживчого призна­чення, незважаючи на скрутний еконо­мічний стан країни. Пасивне сальдо торгівлі товарами в матеріальній формі (що становить близько 2,9 млрд. доларів, а з країнами СНД - 4,3 млрд. доларів), перекіс у бік продукції сировинного характеру та з низьким ступенем переробки а струк­турі виробництва та експорту (що сягає близько 70%), зростаюча (під впливом конкурентних умов світового ринку) деградація переробних галузей та висока імпортозалежність їх від так званого критичного імпорту не зали­шають сумнівів у тому, що загальний вектор дії зовнішньоекономічної скла­дової не відповідає потребам стабі­лізації та розвитку економіки нашої держави. Сьогодні економіка України, в силу її важкого положення досить відкрита для зовнішньої торгівлі. Доля в ВНП коливається в межах 8-10%, а у розвинутих країн - 70-80%. Така ситуація є небезпечною для вітчизняної економіки, оскільки високий рівень її відкритості є наслідком безсистемної торгівлі на фоні глибокої кризи. Любе небажане коливання кон’юнктури світових товарних ринків може привести українських виробників на рівень банкрутства.[10]

Основною складовою українського експорту, як i раніше, є чорнi метали. Питома вага цієї продукції в загальному об'ємі товарного експорту склала у 2003 році 34,9%. Однак структура експорту чорних металів з України викликає побоювання. У нiй невиправдано велика частка так званих напівфабрикатів - продукції нижніх переділив (заготівки, сляби тощо). I хоча на цю продукцію завжди існує ширший попит, ніж на продукцію верхніх переділів (виробництво напівфабрикатів - "брудне" виробництво, тому країни з високим рівнем вимог до екології не розвивають його), збільшення частки першого за рахунок другого веде до програшу. За даними французької компанії "СОФРЕС Консей" (ця компанія разом iз Мiнпромполiтики i Українським інститутом чорної металургії в рамках проекту "ПРУК 9503" розробляла стратегію реформування вітчизняної чорної металургії), експортер напівфабрикатів, що не має довгострокових контрактів, у підсумку втрачає в грошах.

Крім чорних металів, за кордоном постійним попитом користується продукція хімічної промисловості (насамперед, продукти неорганічної хімії i добрива), машини та устаткування, мінеральні продукти (руди, шлаки i зола). Таким чином, за винятком продукції машинобудування, в українському експортi переважає сировинна продукція. Аналогічна картина спостерігається і в імпорті товарів в Україну, головним об'єктом якого є мінеральні продукти (42% від загального об'єму імпорту). У свою чергу, серед імпортованих мінеральних продуктів переважають мінеральне паливо, нафта i продукти її перегонки (39,5% від загального об'єму імпорту). Лідером імпорту, як i раніше, залишається природний газ (22,3% від загального об'єму). За енергоносіями слідує продукція машинобудування (15,7% вiд загального об'єму). [8]

Підсумовуючи, можна виділити основні причини , що певною мірою стримують зростання українського експорту :

помітне посилення міжнародної конкуренції і зростання державної підтримки свого експорту у провідних зарубіжних країнах;

значно ускладнений вихід на світові ринки для українських підприємств внаслідок протекціоністських заходів з боку ряду країн по захисту власних ринків;

низька кокурентноспроможність значної частини української промислової продукції;

недостатній розвиток систем сертифікації та контролю якості експортної продукції при зростанні на світових ринках вимог не тільки до науково-технічних параметрів, а і до споживчих та екологічних характеристик, що примушує вітчизняних експортерів збувати свою продукцію за зниженими, а то і демпінговими цінами;

відсутність досвіду та спеціальних знань щодо виходу на світові ринки у більшості підприємств, низький рівень маркетингової діяльності, нескоординованість дій на державному рівні;

розрив традиційних виробничих та коопераційних зв’язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

критично недостатнє інвестування ексортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

Гальмами у зростанні обсягів вітчизняного експорту є також такі чинники : низька ефективність виробництва, висока енерго та металомісткість продукції, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства. До цього слід додати велику залежність від імпорту енергоносіїв, проміжної продукції, машин та устаткування, невиправдане ввезення багатьох споживчих товарів, фактична відсутність фінансової, організаційної та інформаційної структури державної підтримки експорту, слабкий експортний та валютний контроль.

З приведеного аналізу випливає такий основний висновок: для стабілізації і подальшого зміцнення економіки України необхідні докорінна перебудова структури зовнішньої торгівлі, удосконалення всієї системи зов­нішньоекономічної діяльності країни, як одного з вагомих важелів її успішного розвитку. [6]

Розділ 2.Методологічні основи формування міжнародних економічних відноси в Україні

2.1.Практичні цілі міжнародного співробітництва в контексті системного аналізу

Економіка України є відкритою системою, яка знаходиться під безпосереднім та опосередкованим впливом оточуючого світогосподарського середовища. Підтримання її конкурентоспроможності обумовлює необхідність системного врахування характеру такого впливу.

В умовах тривалих кризових явищ в економіці України великого значення набувають не тільки заходи щодо їхнього подолання, а й створення сприятливого середовища для суб’єктів внутрішнього ринку країни у майбутньому. Оскільки через негаразди сьогодення переваги національних суб’єктів у перспективі в практичному розумінні не враховуються, необхідним видається створення умов для динамізму та поступового зростання продуктивності національного господарства. Підвищення добробуту нації на основі високого рівня конкурентоспроможності є не тільки основною метою уряду, а й загальнонаціональним завданням, до вирішення якого мають бути залучені всі верстви українського суспільства. Вже сьогодні зрозуміло, що без загальнонаціональної соціально-економічної ідеї, навколо якої може відбутися консолідація усіх прогресивних сил суспільства на різних його рівнях, майбутній шлях України буде примарливим і нагадуватиме деморалізовану сукупність населення, підпорядковану чужим інтересам та знесилену суперечками між певними кланами всередині країни. Така загальна деморалізація є вкрай небезпечною у багатьох аспектах. Економічна деморалізація буде найвразливішим її наслідком, адже найвідчутнішого удару суспільству завдасть соціальна дезінтеграція, що спричинить його хаотичність та значно посилить його вразливість з боку зовнішніх загроз.[9]

Сучасні міжнародні економічні відносини перебувають у стані трансформації. Для нього дедалі частіше стають характерними нові явища, що раніше не мали такого масштабного прояву: суттєві зрушення у міжнародній економічній системі, які посилюють взаємозалежність і взаємопов’язаність національних ринків; глобальні зміни у процесах конкуренції, що впродовж останніх років розвивалися під впливом усунення бар’єрів між стабільним ринковим середовищем капіталістичних країн та протилежною системою країн колишнього соціалістичного табору – все це демонструє світовій громадськості недоліки теоретичної бази у сфері регулювання сучасних МЕВ, а іноді й повну її відсутність. Тому виявляється певна неспроможність спільних заходів у подоланні наслідків стихійної інтеграції, відбувається загострення кризових явищ на різних світових ринках. Про швидкість процесу об’єднання свідчить таке порівняння: інтеграційний процес у Європі триває понад 50 років з поступовою ліквідацією бар’єрів, недоречностей та суперечок, а економічна інтеграція України і країн СНД у значно більших масштабах де-факто відбулася не менше, ніж за 10 років (з моменту розпаду СРСР) без проведення необхідного комплексу заходів щодо уніфікації умов економічного розвитку країн-партнерів. [4]

Зміна економічної ситуації у світі, що пов’язана з суттєвими зрушеннями у процесах конкуренції, перетікання капіталу, товарів і послуг, міграція робочої сили, спричинила значні деформації у розвитку практично всіх країн світу. Нині не доцільно говорити про кількість країн або економічних систем, які виграли або програли, оскільки наслідки приєднання зараз виявляються частково, а повною мірою стануть наявними лише у майбутньому.

Передусім світова трансформація (уже можна говорити про встановлення нового світового порядку в системі економічних відносин) сприяла суттєвому посиленню мобільності ресурсів і новим зрушенням у розташуванні продуктивних сил у світі. Динамізм та швидкість зазначених процесів створили значні викривлення у світовій конкуренції. Фактичне усунення одного з надпотужних конкурентів – СРСР – надало можливості основним конкурентам захопити його позиції та встановити монополізм в окремих напрямах. Однак національні регулювання певних країн реагували на ці зміни надто повільно. Внаслідок некерованих зрушень на різних світових ринках виникали ситуації надлишку або дефіциту ресурсів (праці, капіталу, товарів), що дуже швидко було використано багатьма суб’єктами МЕВ, які мали з цього неабияку вигоду. У такий спосіб значного поширення набуло накопичення капіталів, зароблених не за рахунок ефективної праці, а за допомогою спекулятивних ігор з цінами. Зокрема, одностороннє відкриття кордонів за умов нерівномірності розвитку країн-партнерів створило стимули для дешевих ресурсопотоків у країни, що мають високий рівень розвитку продуктивних сил, використання яких дає надприбутки. Реалізація готових товарів, вироблених із значно вищою ефективністю, у менш розвинутих країнах за умов дефіциту цих товарів також підвищує рентабельність угод. Проте такий процес «гри» на цінах є обмеженим у часі, оскільки згодом ситуація врівноважується, можливість отримувати прибутки на різниці цін зникає – встановлюються приблизно рівні умови.

Сучасний етап розвитку МЕВ відзначається викривленнями конкуренції. Вони полягають у тому, що ефективність виробництва товарів відходить на другий план, а провідну роль починають відігравати фактори вартості ресурсів у різних економічних системах і можливість отримання більшої рентабельності, не зумовленої ефективністю використання ресурсів. Таким чином, стали наявними усі протиріччя злиття нерівномірно розвинених економічних систем на не паритетній основі. Для конкурентоспроможності це означатиме руйнацію її базових засад.

Українська економічна модель, як і економічні моделі країн, що утворилися на просторі колишнього СРСР, – це особливий господарчий комплекс, що формувався понад 70 років. Розбіжності з капіталістичним світом спостерігалися насамперед у мотиваційному полі, на яке значною мірою впливали ідеологічні настанови. Ринок, у тому числі й український, формувався не за рахунок еволюційного розвитку форм і методів ринкової саморегуляції та демократії, а внаслідок настанов, що у деяких випадках ішли у розріз з об’єктивними економічними законами. [1]

Модель СРСР характеризувалася автаркічністю, у зв’язку з чим на світові ринки виходила обмежена кількість виробників певних секторів економіки. Виробники користувалися містким внутрішнім ринком, що споживав великі обсяги продукції, яка вже на той час була менш привабливою, ніж іноземна. Радянській системі була властива патерналістська політика щодо збиткових виробництв, чиє марнотратство відшкодовувалося державою, і що практично неможливе у капіталістичному світі. Цим пояснюється практична відсутність на момент розпаду Радянського Союзу значної кількості конкурентоспроможних виробників на світових ринках.

Безперечно, сильною стороною СРСР були наукоємні галузі, що розвивалися завдяки державній підтримці та всебічному стимулюванню освіти та науки.

З розпадом СРСР Україна успадкувала протиріччя радянської системи управління економікою.

Стосовно зовнішньоекономічної діяльності, то участь України у світовій торгівлі обмежується 0,27% світового експорту, що відповідає 17,03% ВВП. Це – найнижчий показник виробництва експорту серед партнерів на душу населення (низький показник Китаю пояснюється значною чисельністю населення), до того ж експорт мав переважно сировинне походження.

Змагання за ринки, що постійно посилюється, вимагає від фірм більших зусиль та потужностей, а для країн їх базування – зваженої внутрішньої та зовнішньої політики. США, що посідають провідне місце у рейтингу світових експортерів, дедалі частіше віддають перевагу внутрішньому місткому ринку, який добре захищений. Географічне положення України сприяє вигідним відносинам з таким впливовим партнером як США та об’єднана Європа. Зростання експорту Німеччини у середньому становить 2,2% щороку. В Італії виробляється у 15 разів більше експортної продукції на душу населення, ніж в Україні. Україна поступається Китаю, Угорщині, Польщі та Туреччині за показниками здійснення експортних операцій. Структура експорту в цих країнах також краща: частка промислових товарів відповідно становить 81%, 68%, 60% та 72% (дані 2002 року). [10]

Найболіснішим наслідком від неконкурентоспроможної економіки для України є втрата населення. За даними експертів Світового банку, в Україні до 2010 р. залишиться лише 47 млн населення, а за даними українських експертів – ще менше. Сьогодні країна поступово втрачає не тільки наукову еліту та висококваліфіковані кадри, які спроможні значно підвищити конкурентоспроможність держави, а й робочу силу взагалі. Фактор людських ресурсів у системі конкурентоспроможності відіграє одну з провідних ролей, а збереження його потенціалу виступає пріоритетним питанням для держави.

На сучасному етапі не можна говорити про використання в Україні конкурентних переваг будь-якого порядку (дешева робоча сила, рівень ресурсозабезпеченості деякими видами сировини), адже офіційний сектор економіки є неефективним. Натомість найближчі конкуренти країни широко застосовують конкурентні переваги вищого рівня: високі та запатентовані технології, стимулювання виробництва унікальних товарів, всебічне залучення наукової еліти, у тому числі громадян з колишніх республік СРСР та з країн СНД, можливість кредитування інновацій тощо. Таким чином, використовуючи ці переваги, розвинуті країни світу зменшують ціну споживання та оволодівають новими ринками збуту.

Зазначені негативні явища в економіці України порівняно з її найбільшими торговельними партнерами свідчать про відсутність зваженої комплексної стратегії щодо розвитку конкурентоспроможності національної економіки. Деструктивний вплив нерівноцінних економічних відносин має бути якнайшвидше зупинений, і особливу роль у цьому має відіграти зміцнення національного виробника на основі його ефективної роботи. Щодо перспектив та можливостей української економіки, то вони аналізуються в наступному параграфі роботи. [10]

2.2.Напрямки підвищення конкурентоспроможності української економіки

Економіка будь-якої країни на сучасному етапі не може обійтися без виходу на світові ринки. Розширення рамок такого виходу за допомогою збільшення обсягів і асортименту продукції національних товаровиробників забезпечує нарощування потужності держави і сприяє зміцненню її конкурентоспроможності на світових ринках.

З розпадом єдиного радянського простору перед молодими суверенними державами виникла проблема проникнення на світові ринки зі своїми товарами. Глибока ступінь їх глобалізації і вже існуюча структура привели до того, що молодим державам доводиться вступати в конкурентну боротьбу з більш економічно розвиненими країнами або об'єднаннями країн. При цьому держави, що знаходяться на шляху до ринкових реформ, мають витрачати значні зусилля, концентруючи їх на окремих напрямах, найбільш доступних з огляду на існуючі умови господарювання. У цих умовах і виникає питання про конкурентоспроможність національної економіки як можливості реалізації конкурентних переваг країни на зовнішніх ринках.

З одного боку, конкурентоспроможність є однією з форм прояву об'єктивної економічної категорії - конкуренції, а проблема її підвищення звичайно розглядається в контексті розвитку міжнародних економічних відносин і просування країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, внаслідок міжнародного розподілу праці і необхідності для всіх економік, незалежно від надбудовних чинників, виходу на ринки, економіки всіх країн номінально конкурентоспроможні. [3, 1]

Сучасне розуміння конкурентоспроможності національної економіки неможливе без вирішення цілого ряду методологічних проблем, пов'язаних, по-перше, із з'ясуванням самої суті конкуренції, по-друге, створенням чіткої, структурованої системи показників для її аналізу і, по-третє, з'ясуванням можливості їх використання з метою отримання моделі, придатної для комплексної оцінки конкурентоспроможності і прогнозування її динаміки.

Динаміка показників конкурентоспроможності національної економіки формується під впливом валютного курсу, який є важливим регулятором зовнішньоекономічних відносин і впливовим важелем у розвитку економіки, особливо української, у зв'язку із довготривалою загальною кризою і незавершеністю формування ринкової інфраструктури.

Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується процесом глобалізації. Україна бере участь у сучасних процесах глобалізації як невід’ємна складова світової економіки. Але цей об’єктивний процес відбувається досить повільно, супроводжується значним ускладненням та загостренням суперечностей. Вітчизняна економіка ще має пройти тривалий шлях ефективного інтегрування у системі міжнародного поділу праці і товарообміну, подолати певні технологічні та інші перешкоди на цьому шляху, вирішити проблеми здійснення прогресивних структурних зрушень, це зокрема передбачає посилення уваги до раціональної організації зовнішньоекономічних зв’язків нашої країни, забезпечення їх динамічного зростання і оптимізації в умовах глобалізації.

Використання вигод від участі у міжнародному поділі праці дозволяє кожній країні постійно підвищувати свою економічну ефективність і результативність, даючі їй можливість зосереджуватись на виробництві тих товарів та послуг, по яких вона має переваги у конкурентоспроможності у порівнянні з іншими країнами. Збільшення частки країни у світовому експорті спричиняє покращення її економічного стану, якщо зростання експорту продукції галузей з високою продуктивністю супроводжується підвищенням питомої ваги цієї продукції в загальному обсязі виробництва даної країни. Проте важлива не стільки частка країни у світовому експорті, скільки те, що саме країна експортує. Перехід на експорт більш складних наукомістких товарів підтримує зростання продуктивності у країні, навіть якщо обсяг експорту зростає повільно.

У зв’язку з цим не можна визначити раціональною структуру вітчизняного експорту, в якому домінують сировина та продукція з низьким рівнем переробки. Експортний профіль України визначають продукти з низькою часткою доданої вартості, а також товари, випуск яких пов’язаний з шкідливим, екологічно небезпечним виробництвом (продукція чорної металургії та основної хімії). Подібна експортна спеціалізація України склалася ще за радянських часів, певною мірою визначалася наявністю відповідних природних ресурсів (вугілля, залізна і марганцева руда тощо). До того ж виробництво та експортування цих товарів є значно більш простою справою, ніж виробництво і реалізація на зовнішньому ринку продукції високотехнологічних галузей економіки. Цим зумовлена переважно сировинна спрямованість вітчизняного експорту, що призводить до невигідних пропорцій міжнародного товарообміну.

Рівень розвитку продуктивних сил – один з вирішальних чинників, які насамперед сприяють підвищенню ефективності участі України у системі міжнародного поділу праці і міжнародному товарообміні. За кількісними характеристиками виробничого науково-технічного та інтелектуального потенціалу наша країна може бути гідним партнером світогосподарських взаємовідносинах. За сприятливих умов цей потенціал дозволяє послідовно вирішувати завдання оптимізації її зовнішньогосподарських зв’язків. Крім того, розв’язанню цього завдання сприяють такі об’єктивні чинники, як багаті природні ресурси, вигідне географічне положення нашої країни, наявність необхідної інфраструктури, що обслуговує зовнішньоекономічні зв’язки тощо. Проте націленість України на більш ефективне включення у систему міжнародного поділу праці і світового товарообміну в умовах глобалізації потребує здійснення прогресивної структурної перебудови економіки і відповідного реформування її орієнтованого на експорт сектора. [10]

Основу цього сектору, крім традиційних галузей видобувної та металургійної промисловості, які виступають зараз основним джерелом валютних надходжень від експорту, можуть скласти високотехнологічні, наукомісткі галузі, пов’язані зі створенням, зокрема, нових поколінь літаків, ракетоносіїв, створенням нових матеріалів, розвитком електрозварювального виробництва, рівень яких не поступається кращим закордонним аналогам. За даними світового банку, щодо розвитку науки і технологій Україна посідає досить високе місце, що виступає необхідною передумовою для її прогресивної переорієнтації з експорту сировинних матеріалів на готову наукомістку продукцію та на нові технології.

Значний експортний та конкурентний потенціал мають також галузі агропромислового комплексу, модернізація яких спроможна вивести наше сільське господарство до складу високоефективних галузей, які поряд з іншими визначатимуть економічний профіль України у системі міжнародного поділу праці. При цьому розширення експортної орієнтації сільськогосподарського виробництва може стати одним з основних факторів економічного зростання галузі та підвищення конкурентоспроможності її продукції.

Нарешті, необхідно краще використовувати вигідне географічне положення України. Транзитні перевезення вантажів, використання створеної мережі нафто- і газопроводів виступають також суттєвим джерелом валютних надходжень. Біля двох десятків європейських країн отримують газ, що надходить через українські газові магістралі. Але існуюча система газопроводів потребує значного оновлення та нарощення потужностей, оскільки 17% газопровідної мережі вже відпрацювали свій строк, а 15% наближаються до нього.

Разом з тим необхідно здійснювати додаткове більш глибоке обґрунтування наших зовнішньоекономічних пріоритетів, зумовлених розгортанням процесів глобалізації світової економіки.

За цих обставин важливою умовою зміцнення позицій України на світових ринках є коригування її зовнішньоекономічної політики у напрямку створення конкурентоспроможних транснаціональних корпорацій, озброєних технологіями стратегічного маркетингу на глобальному ринку. Державна підтримка таких високотехнологічних корпорацій об’єктивно необхідна для реалізації великих коопераційних проектів. Специфіка ефективної міжнародної спеціалізації України теж вимагає розробки обґрунтованих маркетингових програм та організації державної підтримки щодо створення міжнародних конкурентних переваг для вітчизняних товарів на світових ринках. [4]

2.3.Інформатизація як визначальний фактор моделі міжнародного співробітництва.

Інформатизація є визначальним чинником включення України у світовий економічний та інформаційний простір. Основні засади здійснення інформатизації в Україні визначає Закон України „Про Національну програму інформатизації” та Національна програма інформатизації.

Інформатизація - це сукупність взаємопов'язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб, реалізації прав громадян і суспільства на основі створення, розвитку, використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, побудованих на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки.

Обчислювальна та комунікаційна техніка, телекомунікаційні мережі, бази і банки даних та знань, інформаційні технології (ІТ), система інформаційно-аналітичних центрів різного рівня, виробництво технічних засобів інформатизації, системи науково-дослідних установ та підготовки висококваліфікованих фахівців є складовими національної інформаційної інфраструктури і основними чинниками, що забезпечують економічне піднесення. Як показує досвід інших країн, інформатизація сприяє забезпеченню національних інтересів, поліпшенню керованості економікою, розвитку наукоємних виробництв та високих технологій, зростанню продуктивності праці, вдосконаленню соціально-економічних відносин, збагаченню духовного життя та подальшій демократизації суспільства, підвищенню конкурентоспроможності національної економіки. Національна інформаційна інфраструктура, створена з урахуванням світових тенденцій і досягнень, сприятиме рівноправній інтеграції України у світове співтовариство.

Україна має значний науково-технічний потенціал, фундаментальні досягнення у галузі інформатики. У світі відомі здобутки українських вчених у створенні нетрадиційних архітектур обчислювальних машин і у системному аналізі, моделюванні, оптимізації, створенні штучного інтелекту. Україна досягла певного рівня концентрації наукоємних виробництв. Понад 70 відсотків стратегічних матеріалів для електронної промисловості в Європі було вироблено на українських підприємствах, що зумовлює позитивні можливості у справі інформатизації.

У міжнародному співробітництві з проблем інформатизації головним є активна участь України в реалізації міжнародних проектів, спрямованих на формування умов для входження до глобальних інформаційних систем, захист при виконанні цих проектів національних інтересів і реалізація стратегічних цілей української зовнішньої політики.

Необхідно організувати та постійно вдосконалювати взаємозв'язок національних телекомунікаційних систем із комп'ютерними мережами інших країн та глобальною мережею INTERNET, забезпечити доступ до міжнародних інформаційних масивів та баз даних і геоінформаційних систем.

Важливим є створення системи інформаційно-телекомунікаційного забезпечення міждержавного співробітництва у сфері торгівлі, охорони здоров'я, боротьби з міжнародною злочинністю, гідрометеорології тощо.

У сфері міжнародної торгівлі передбачається створити систему зовнішньоторговельної інформації стосовно міжнародних, національних, державних і регіональних програм співробітництва, міжнародного та українського законодавства, інформаційно-телекомунікаційну базу для системного вивчення стану світових ринків товарів (продукції, послуг) і маркетингового забезпечення діяльності українських експортерів.

Реалізація зазначених вище заходів забезпечить дієві передумови щодо інтеграції України у світовий економічний простір.

Розділ 3. Можливості розширення зовнішньоекономічної діяльності України

Перехід до ринкової системи господарювання об’єктивно вимагає піднести ефективність використання основного капіталу, посилити інноваційний процес в усіх галузях національної економіки.

З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері зовнішньоекономічних відносин Україні необхідно розв’язати такі завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменшувати масу готових виробів, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.

По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної підтримки держави.

По-третє, відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.

По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливноенергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише близько 50 % від рівня розвинутих країн. [7]

По-п’яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не слід поспішати з подальшою лібералізаціею експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені нетарифними бар’єрами.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільньсть чинного законодавства у зонішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні так часто переглядаються закони, що стабільною можна вважати лише постійну зміну законів. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, щодо створення надійного інвестиційного клімату посідає 139 місце у світі (дані 2002 року).

По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процес супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді, як у Митному кодексі Росії – понад 400 статей. [10]

Це, звичайно, не всі проблеми входження України в світове господарство, на наш погляд треба також звернути увагу, по-перше, на успішно функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним взірцем для нашої країни. По-друге, на запозичення досвіду впровадження радикальних економічних реформ, трансформацію соціально-економічної системи до принципово нового якісного стану.

По-третє, на вивчення економічного потенціалу інших країн з метою встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці та ін.

Як вже було зазначено, важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої торгівлі України відіграватиме структура перебудова її економіки. У цьому плані одним із першочергових структурних пріоритетів є збільшення обсягів виробництва і продажу на світовому ринку продукції військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для розв’язання цієї проблеми передбачено: розробити урядову програму щодо переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною модернізацєю вугільної промисловості; розширення експорту електроенергії, що виробляється на давальному паливі; проведення комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання скорочення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і розробок з проблеми видобутку власної нафти з виходом на конкретні науково-технічні і наукові проекти; збільшення обсягу переробки нафти на давальних умовах заводами України з розрахунками за неї частиною готової продукції; розвиток атомної енергетики з дотриманням необхідного рівня безпеки; розробка системи плати за транзитне транспортування паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання залежності економіки України від поставок продукції з країн СНД.

Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин є створення спільних підприємств. [9]

Нині прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами. Значною мірою – це результат непродуманої зовнішньо-економічної політики держави, внаслідок якої придушується вітчизняний виробник. Так, програма розробки і освоєння виробництва електронних касових апаратів передбачає створення вітчизняного масового виробництва цих апаратів для задоволення потреб всіх галузей господарства. Якби при цьому враховувався позитивний досвід Китаю, то на внутрішній ринок були б допущені лише 2 зарубіжні фірми, які виробляють подібну продукцію. У той же час на український ринок допущено приблизно 40 різних іноземних фірм, продукція яких не завжди відповідає вимогам сертифікації. Такі приклади не поодинокі, і наше завдання полягає в тому, щоб розглядати ці нагальні для держави проблеми негайно, не затягуючи прийтяття законів у парламенті перетворюючи їх на політичні дебати.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.

Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь України, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. До 2010 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 36 – 40 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.

Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності – патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.[9]

Висновок

Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити особливості сучасних світових процесів, що суттєво впливають на конкурентоспроможність.

Посилення монополізації та тиску на «слабкі країни» (сьогодні транснаціональні компанії контролюють до 40% світового промислового виробництва та понад 50% світової торгівлі).

Посилення цінової конкуренції.

Диспаритетність розвитку світових економічних систем і прискорення процесу їхнього зближення;

Часткова зміна якості конкурентної боротьби (через оволодіння певною кількістю напрямів унаслідок штучного ослаблення конкурентів, наприклад, на території колишнього СРСР).

Структурні зрушення у світовому господарстві.

Переважання факторів рентабельності над факторами ефективності (через відсутність паритетного регулювання економічних відносин між країнами з різними умовами розвитку).

Успіх у нарощуванні ресурсу конкурентоздатності нації полягає у забезпеченні ефективності роботи господарської одиниці в економіці, що поширює позитивний ефект на споріднені галузі. Ефективна робота суб’єктів економіки за умов забезпечення розширеного відтворення означатиме більш високу заробітну плату для її робітників, а отже, підвищення платоспроможного попиту, що спрямовуватиметься на реінвестування коштів у виробництво через закупівлю товарів. Отже, здійснюватиметься відтворення усіх суб’єктів економічних відносин на розширеній основі. У цьому контексті зростання ефективності одного суб’єкта сприятиме ефективності економіки у цілому і позитивному впливу на суспільство.

Проте сучасні процеси в Україні, що безпосередньо впливають на рівень конкурентоспроможності та місце країни у світовому господарстві, відбуваються всупереч ідеології створення ефективної конкурентоспроможної економіки. Виходячи з даних наведених у курсовому дослідженні, можна дійти висновку, що надзвичайна слабкість суб’єктів економічної діяльності України дає можливість використовувати національні конкурентні переваги іноземним суб’єктам, дедалі витісняючи національних товаровиробників.

Відповідно, всі дії, що тією чи іншою мірою знижуватимуть ефективність окремого суб’єкта та не забезпечуватимуть його відтворення, будуть спрямовані на економіку в цілому та призводитимуть до погіршення конкурентоспроможності як у поточному періоді, так і в перспективі.

Серед основних перешкод формування конкурентоспроможності національної економіки є такі:

Входження до світової системи неефективною та слабкою економікою (витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього та зовнішнього ринків, зниження можливостей виробництва нових товарів тощо).

Відплив ресурсів (робочої сили, капіталу та сировинних запасів).

Скорочення виробництва та робочих місць.

Розвиток та поширення «тіньової» економіки.

Низька якість та висока ціна національних товарів.

Розрив зв’язків у національних кластерах (наприклад, між виробником і видобувачем сировини).

Знищення національної сировинної бази.

Нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва.

Залежність від імпорту.

Перенесення за кордон найпродуктивніших робочих місць.

Стримування внутрішнього попиту.

Відсутність у національного виробника необхідних навичок та можливостей конкурентної боротьби з іноземними виробниками.

Відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів.

Розташування на території України промислової периферії розвинутих країн, тобто енерго- та екологоємних виробництв.

Саме ці умови характеризують низький рівень конкурентноздатності економіки України, що визначає регресивний розвиток продуктивних сил. Визначення та оцінка конкурентних можливостей України ускладнені сучасним станом економічного розвитку. Сьогодні визначальним чинником формування високого рівня конкурентоспроможності є відновлення ефективної роботи усіх секторів національної економіки на розширеній основі, оскільки саме така політика стане корисною у змаганні з іноземними конкурентами, які практично усунули національного виробника від конкурентної боротьби.

Процеси відродження конкурентоспроможності мають бути комплексно узгоджені, мати системний характер і спрямовуватися у такому руслі.

1. Усунення диспаритетності розвитку.

Вжиття заходів, що не тільки відновлюватимуть паритетний режим роботи усіх секторів економіки, а й вирівнюватимуть умови роботи національних та іноземних суб’єктів. Проте на перших етапах можливий відхід від принципів лібералізму в зовнішньоекономічній діяльності, що матиме негативний вплив на національну економіку. В такому контексті слід передбачити заходи щодо посилення капіталотворення в усіх секторах економіки і вирівнювання умов його формування.

2. Створення мотиваційного поля підвищення ефективності галузей народного господарства на розширеній основі:

введення економічних важелів зростання економіки (ресурсозбереження, інновацій тощо);

введення контролю за цінами на енергоносії та конструкційні матеріали;

стимулювання економії енерго- та ресурсовитрат;

розширення амортизаційної бази;

введення контролю за монопольною поведінкою;

організаційно-технічне сприяння малому та середньому бізнесу.

3. Розширення попиту (виробничого та споживчого):

підвищення на основі ефективної роботи підприємства заробітної плати;

стимулювання виробничого попиту через держзамовлення та інші регулятори.

Нині проблеми конкурентоспроможності національної економіки України виступають на перший план і потребують ретельного вивчення і трактування у спектрі сучасних економічних процесів.

За такої ситуації запровадження або копіювання елементів зарубіжного досвіду щодо питань зовнішньоекономічної діяльності лише посилить деформацію господарського комплексу України. У зв’язку з цим необхідна розробка поміркованої політики внутрішнього курсу, що була б здатна подолати кризові явища у країні та завоювати для неї гідне місце серед країн-партнерів на основі високої конкурентоспроможності національної економіки.

Список використаної літератури

Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. – 2003.- №7, с.17-20

Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.- 1997.-275с.

Климко Г., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа., 2002р.-328с.

Кокорін В. Конкурентоспроможність економіки України // Бізнес & Економіка – 2003 - №5.- с.9-11

Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992. - 621с.

Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.- 1996. – 346с.

Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України. Підручник. Київ: КНЕУ, 2003. – 465с.

Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.- 2000.- №6, с.21-23

Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 2001.- №1, с.8-10

Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 2002.- №1, с.11-14