Зміст
1. Основні напрями підвищення ефективності сільськогосподарської продукції
2. Регулювання якості і безпеки сільськогосподарської продукції
3. Використання ефективного сільськогосподарського маркетингу
4. Розробка інституційної і сільськогосподарської політики
5. Удосконалення інвестиційного процесу
Вступ
В даний час проблема підвищення конкурентоспроможності національної економіки не лише широко обговорюється в науковій літературі, але і виступає найважливішим практичним завданням, що стоїть перед державними органами України. Проте в даний час в науковому середовищі відсутня єдність поглядів по проблемах: якими чинниками визначається рівень і динаміка підвищення конкурентоспроможності і якими найбільш ефективними способами можна досягти поставлених цілей, маючи зважаючи на специфічні особливості даної національної економіки.
Агропромисловий комплекс є одним із стратегічних елементів економіки будь-якої держави. Від рівня його розвитку залежить якість і кількість забезпеченості населення продовольчими товарами. Стратегічна важливість галузей агропромислового комплексу пояснюється ще і тим, що від їх стану залежить продовольча безпека держави.
Для України розвиток агропромислового комплексу має першочергове значення в цілях забезпечення економічного зростання, зайнятості населення, зниження рівня бідності в країні. Серед галузей агропромислового комплексу в Україні найбільш розвинені сільське господарство, харчова і перероблююча промисловість, які органічно зв'язані один з одним.
1. Основні напрями підвищення ефективності сільськогосподарської продукції
Сільське господарство України має велике значення для країни. Сільськогосподарський сектор має великий потенціал для розвитку, особливо в області підвищення врожайності культур і продуктивності тваринництва. Проте, даний потенціал може бути використаний лише за умови вирішення ряду проблем, включаючи питання адекватного доступу до ринків, ноу-хау і адекватного розміру кредитів.
Для реалізації цього потенціалу необхідно удосконалити державну аграрну, фінансову, кредитну і податкову політику, організаційно-економічний механізм державної підтримки розвитку аграрного сектора, освіти і науки; підвищити ефективність і конкурентоспроможність аграрного виробництва з переведенням його на інноваційну модель розвитку в результаті техніко-технологічного переоснащення; розвивати вітчизняний науково-технічний і виробничий потенціал, підвищити ефективність його використання; створювати належні умови для відродження галузі тваринництва, забезпечення виробництва конкурентоспроможної тваринницької продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку.
Також необхідні заходи щодо поліпшення якості і підвищення безпеки сільськогосподарської продукції, поліпшення доступу до інформації, гармонізації стандартів. Серед цих напрямків можна виділити чотири першочергові заходи:
1. Регулювання якості і безпеки сільськогосподарської продукції;
2. Ефективний сільськогосподарський маркетинг;
3. Розробка інституційної і сільськогосподарської політики;
4. Удосконалення інвестиційного процесу.
2. Регулювання якості і безпеки сільськогосподарської продукції
Україна - це країна з розвиненим аграрним сектором, яка володіє великим потенціалом для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, в т. ч. для переробної галузі, висока якість якої забезпечує їй конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках.
В Україні функціонує стара система забезпечення якості і безпеки продуктів харчування. На жаль, вона не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Україні необхідне ефективний механізм регулювання якості і безпеки сільськогосподарської продукції і продукції переробних галузей, що забезпечить необхідну високу якість продуктів харчування. Крім того, виробники ставлять завдання по розширенню збуту продукції на зовнішньому ринку, тому вимоги країн-імпортерів до такої продукції зобов'язані враховуватися виробництвом. Закони, орієнтовані на внутрішній ринок країни, можуть також ненавмисно вплинути на практику ведення бізнесу, прийняту в компаніях, що діють за межами державних кордонів країни. У багатьох випадках компанії, продукція яких призначена для реалізації на зовнішньому ринку, вносять зміни в технологію виробництва, щоб привести цю продукцію у відповідність з нормативами імпортуючих країн, навіть якщо операції, що виконуються компанією, повністю відповідають вітчизняному законодавству.
3. Використання ефективного сільськогосподарського маркетингу
Сільськогосподарський маркетинг - проявляється в найрізноманітніших формах господарювання, діяльність яких направлена не лише на організацію кінцевої сільськогосподарської продукції, а також на реалізацію кінцевої продукції, тобто в даному випадку сільський працівник (фермер, селянин) є менеджером, оптовиком, заготівником, перевізником, постачальником своєю продукцією.
Сільськогосподарському виробнику доводилося продавати свій товар на місцевому ринку за низькою ціною, у наш час у більшості фермерів відсутні сільськогосподарські устаткування, техніка для транспортування, отже немає виходу на зовнішні ринки. Для досягнення високої рентабельності просування товару на ринку слід здійснювати дії з маркетинговими підходами. Зараз як правило в одній сільській місцевій місцевості існує лише одне колективне підприємство, але потрібно щоб їх була безліч що створить здорову конкуренцію, а з цього витікають інші можливості. Для досягнення високих результатів та низького рівня безробіття, необхідно об'єднувати певні приватні сектори, тим самим створювати колективні господарства.
Зараз як правило в одній сільській місцевій місцевості існує лише одне колективне підприємство, але потрібно щоб їх була безліч що створить здорову конкуренцію, а з цього витікають інші можливості.
4. Розробка інституційної і сільськогосподарської політики
Конкурентне середовище формується на основі ринкової відособленості економічних суб'єктів на базі приватної власності. Але сільське господарство об'єктивне тісно пов'язано як з висхідним сектором, що забезпечує його засобами виробництва, так і з низхідним - що переробляє і доставляє сільськогосподарську продукцію споживачам. Через це зруйновані господарські зв'язки поступово відновлюються на ринковій основі, формуючи нову систему аграрної економіки - систему агробізнесу, основними елементами якої стають агрохолдінги з інтегруючою ініціативою, витікаючою від фірм трансакционного сектора, - закупочних, посередницьких, забезпечуючих сільське господарство, перш за все паливом. Знаходячись в цілому в руслі загально цивілізаційної тенденції розвитку агробізнесу, в Україні ці процеси здійснюються у формі неефективних інститутів - через замовлені банкротства досить сильних, але таких, що мають невеликі борги підприємств агропромислового комплексу. Це ставить проблеми формуванні системи агробізнесу в Україні, так і розробки інституційно-правового механізму моніторингу ринку злиття і поглинань, що набирає силу, в АПК.
Через невідповідність процесу формування інститутів в сільському господарстві іншим напрямам ринкових перетворень як вихідна основа аналізу функціонально-організаційної структури агробізнесу виступає необхідність використання наявних умов для її оптимального розвитку і виявлення способів адаптації до неї формальних і неформальних обмежень української економіки.
5. Удосконалення інвестиційного процесу
При обговоренні можливих заходів підвищення інтенсивності і ефективності інвестиційного процесу в українському АПК необхідно виходити з послідовно ринкового розуміння інвестицій як процесу безризикового розміщення і максимально можливого приросту фінансового капіталу шляхом виробництва і збуту продукції (в даному випадку - сільськогосподарській продукції).
Українські сільгоспвиробники за наявності інтенсивного тиску імпорту, будуть вимушені рано чи пізно включитися в гонку безперервного підвищення рентабельності і конкурентоспроможності своєї продукції. Вдосконалення ринкових відносин в українській економіці залишає сільгоспвиробникам все менше можливостей штучного підвищення рентабельності агропромислового виробництва за рахунок змін співвідношень цін на сільгосппродукцію і на матеріально-технічні ресурси, за рахунок державної підтримки у вигляді пільг, прямих фінансових вливань і тому подібне.
Сільгоспвиробники будуть вимушені зайнятися вирішенням питань виживання і розвитку в умовах конкуренції за рахунок безперервного вдосконалення виробничо-технічної, корпоративної і ринкової стратегії, розробляючи і реалізовуючи з цією метою інвестиційні проекти і програми:
1. Комплексної механізації виробничих процесів, переходу на інтенсивні високі машинні агротехнології;
2. Корпоративних перетворень, створення економічно-ефективних вертикальних і горизонтальних інтегрованих структур, вдосконалення господарського механізму і корпоративного менеджменту;
3. Оптимізації ринкової ситуації і вдосконалення інфраструктури ринку як сільгосппродукції і продуктів її переробки, так і матеріально-технічних ресурсів для АПК.
Висновки
Проблеми підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції є одними з найбільш складних і актуальних. На короткому відрізку часу необхідно зробити зусилля як з боку виконавчої влади, так і бізнесу, щоб сільське господарство могло відновити застарілі сільськогосподарські машини, використовувати досягнення науково-технічного прогресу і переймати досвід інших країн.
Поряд з підтримкою вітчизняних виробників конкурентної продукції, треба удосконалювати ринкову інфраструктуру на товарному і споживчому ринках, усувати негативну дію на конкуренцію з боку монополістів і різного роду посередників. Необхідно спростити доступ виробників сільгосппродукції на споживчий ринок.
Реалізація подібних заходів підсилить позиції українських підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, сприятиме нарощуванню їх потенціалу по виробництву конкурентоздатної продукції і насиченні товарного і споживчого ринків якісною вітчизняною продукцією.
Список використаних джерел
1. АПК: економіка і управління "Підвищення конкурентоспроможності продукції харчової промисловості", - № 1, 2007.
2. Міжнародний с/х журнал "Підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва", - № 1, 2006.
3. Проблеми прогнозування "Оцінка конкурентоспроможності продукції в умовах сучасної торгівлі", - №3, 2006.
4. Економіка галузей АПК; Під ред. І.А. Мінакова. - М.: Колос, 2004. - 464 с.
5. Економіст "Малий і крупний бізнес: тенденції становлення і специфіка функціонування", - № 4, 2001