Сівакова В. В.
ІНТОНАЦІЙНЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ЯК ПРОБЛЕМА ВІРШОВАНОГО ПЕРЕКЛАДУ
Відомо, що кожна мова характеризується своїми, типовими лише для неї інтонаціями. Саме тому в англійській та російській (українській) мовах інтонація вірша відрізняється, так само як і їх фонетичний склад. Тобто «під час перекладу віршів багато уваги приділяється не стільки «точності», «адекватності» чи «правильності», скільки передачі стилю оригіналу», де особливого значення набуває інтонація, потреба в інтонаційно-синтаксичній ідентичності оригіналу та його перекладу, як зауважує Ю. В. Шор [3, с.126]. Тому при віршованому перекладі необхідно відродити головне –думку, інтонацію, емоціональне забарвлення.
Так, під час перекладу можуть бути замінені синтаксичні конструкції й інтонаційні контури при цьому часто не співпадатимуть із оригіналом, але між ними повинно бути гармонійне співвідношення. На відсутність прямих звукових відносин в перекладі й оригіналі вказував ще А. В. Федоров, говорячи, що «якщо неможливо встановити повну акустичну адекватність інтонаційних характеристик перекладу та оригіналу, то потрібно прагнути до аналогії в ритміко-семантичних й інтонаційних конструкціях» [4, с.52]. Інтонація віршу, його строфіка, ритміко-семантичні фігури й паралелі, звукові повтори утворюють музику віршу, тому в перекладі дуже важливим є зберегти експресію, настрій, виразність оригіналу.
В. В. Алексєєв порівнює переклад віршу із кольоровим мозаїчним полом античної терми, що був знайдений у Севастополі на розкопках стародавнього Херсонесу. «Уся композиція сприймається як одне гармонійне ціле, але якщо придивитись то можна побачити, що окремі її елементи виконані не в кольоровому, а чорно-білому поєднанні» - зазначає дослідник [1, с.97]. Таким чином, віршований переклад - це та сама мозаїка з тією лиш різницею, що чорно-білі фрагменти, що були домислені перекладачем, може побачити тільки той, хто здатен порівняти оригінал із його перекладом.
Наведені вище положення можна продемонструвати на прикладі балади «Улялюм» (Ulalume, 1847) американського письменника Е. По (Edgar Allan Poe, 1809 - 1848). Вона цікава для дослідження тим, що в ній, за словами Ю. В. Шора, присутні різноманітні структури чисто композиційного характеру: ритміко-синтаксичні повтори, анафори, епіфори, віршові переноси та ін. Причому алітерацію, циклічне повторення одного й того самого тембру письменник використовує як специфічно стилістичний засіб. Саме тому балада вважається одним з найбільш важких для перекладу ліричних творів Е. По.
Аналіз оригіналу балади виконаний на основі перекладу К. Бальмонта [3, с.123]. Надамо баладу в оригіналі та коротко охарактеризуємо її особливості для подальшого їх порівняння з аналогічними елементами перекладy.
I 1 The skies they were ashen and sober; a Небеса были серого цвета а
2 The leaves they were crisped and sere - b Были сухи и скорбны листы b
3 The leaves they were withering and sere; b Были сжаты и смяты листы b
4 It was night in the lonesome October a За огнем отгоревшего лета a
5 Of my most immemorial year, b Ночь пришла – сон глухой черноты, b
6 It was hard by the dim lake of Auber, a Близ туманного озера Обер, c
7 In the misty mid region of Wier - b Там, где сходятся ведьмы на пир, d
8 It was down by the dank tarn of Auber, a Где лесной заколдованный мир, d
9 In the ghoul-haunted woodland of Wier. b Возле дымного озера Обер, c
10 В зачарованной области Вир. d
III1 Our talk had been serious and sober a Мы менялися лаской привета, а
2 But our thoughts they were palsied and sere - b Но в глазах затаилася мгла, е
3 Our memories were treacherous and sere; b Наша память неверной была, е
4 For we knew not the month was October, a Мы забыли, что умерло лето, а
5 And we marked not the night of the year b Что октябрьская полночь пришла, е
6 (Ah, night of all nights of the year!) - b Мы забыли, что осень пришла, е
7 We noted not the dim lake of Auber a И не вспомнили озеро Обер, с
8 (Thoughts once we had journeyed down here) b Где открылся нам некогда мир, - d
9 Remembered not the dank tarn of Auber, a Это дымное озеро Обер с
10 Nor the ghoul-haunted woodland of Wier. b И излюбленный ведьмами Вир. d
IX1 Then my heart it grew ashen and sober a И сраженный словами ответа, а
2 As the leaves that were crisped and sere; b Задрожав, как на ветке листы, b
3 As the leaves that were withering and sere b Как сухие под ветром листы, b
4 And I cried: “It was surely October a Я вскричал: «Значит умерло лето, а
5 On this very night of last year b Это – осень и сон черноты, b
6 That I journeyed – I journeyed down here! b Небеса потемневшего цвета а
7 That I brought a dread burden down here - b Ровно год, как на кладбище лета а
8 On this night of all nights in the year, b Я здесь ночью октябрьской блуждал f
9 Ah, what demon hath tempered me here? b Я здесь с ношею мертвой блуждал, - f
10 Well, I know, now, this dim lake of Auber - a Эта ночь была – ночь без просвета, а
11 This misty mid region of Wier - b Самый год в эту ночь умирал, - f
12 Well I know, now, this dank tarn of Auber, a Что за демон сюда нас зазвал? f
13 This ghoul-haunted woodland of Weir”. b О, я знаю теперь: это – Обер, с
14 О, я знаю теперь: это – Вир, d
15 Это - дымное озеро Обер с
16 И излюбленный ведьмами Вир» d
Отже, всього в баладі 10 строф, що не мають однакової кількості рядків. Композиція балади побудована на інтонаційно-синтаксичному паралелізмі, що надає ефекту тематичної варіації наведеному вище уривку – дія розвивається поступово: І строфа - зав’язка, ІІІ – розвиток дії, ІХ – кульмінація, а звідси – поступове збільшення рядків у кожній з наведених строф. Метр балади (трьохстопний анапест) спричиняє відчуття неквапливості, а повтори (інколи тавтологічні – перші два рядки І строфи) надають інтонації монотонності, яка підтримується завдяки використанню лише двох рим (I, IX строфа - sober, October, Auber; sere, Weir, year; IІI строфа - sober, October, Auber; sere, year, here, Weir). Присутні також циклічні повтори рядків, що поєднані між собою за допомогою потрійного синтаксичного (інтонаційного) паралелізму. Наявна й симетрія у розподілі наголосів та пауз.
В перекладі ж, на відміну від оригіналу, відразу помітне збільшення кількості рядків у І та ІХ строфах, 6 рифмотипів замість двох (І строфа – цвета, лета; листы, черноты; Обер*; пир, мир, Вир; IІI строфа – привета, лето; Обер; мир, Вир; мгла, была, пришла; IX строфа – ответа, лето, цвета, просвіта; листы, черноты и т.д.). Строгого паралелізму в ритміко-синтаксичних рядках не має, характерні синтаксичні повтори присутні, але вони не пронизують текст перекладу. Слід відмітити шестиразове повторення звуку «с» у 2 та 3 рядках І строфи, звучання котрого нагадує шуршання осіннього листя. ІІІ строфа не має ніяких повторів ні в лексичному, ні в ритміко-синтаксичному відношеннях. Більш того, як стверджує Ю. В. Шор, в перекладі не було витримано побудову оригіналу (з’являються вигадані фрази як «в глазах затаилася мгла», «кладбище лета» та ін.), а утрата форми оригіналу призвела до втрати смислу. Так, оригінал був розрахований на повну однотипність інтонацій під час читання, на гіпнотичний вплив віршу. Відсутність протяжної циклічності ритміко-синтаксичних конструкцій у перекладі руйнує інтонаційну цілісність оформлення.
Таким чином, можна вважати, що перекладач був «надмірно скрупульозним в своєму прагненні якнайточніше передати оригінал: дуже часто від його перекладів виникає відчуття штучності, натягнутості»/
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
Алексеев В. В. Интерпретация стихотворения в свете теории поетического перевода // Теория и практика перевода. Вып. 12. – К., 1985. – с. 95-101.
Нестерова Е. Эдгар По в России // По Э. Стихотворения: Сборник. – М., 1988. – с. 371-391.
Шор Ю. В. Интонационно-стилистические особенности подлинника и перевода (на материале лирики Эдгара По) // Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы: Межвуз. сб. Вып. 4. – Л.: ЛГУ, 1985. с.126-135.
Федоров А. В. Звуковая форма стихотворного перевода. Вопросы метрики и фонетики. Поэтика, т. 4. – Л., 1928, с. 45- 69.
Poe E. A. Poems. – M., 1988. – 414p.
* Слово «Обер» не має рими в перекладі, на відмінно від оригіналу. Цікаво, слова «Обер» та «Вир» - фамілії композиторів, котрі були прийняті Бальмонтом за географічні екзотичні назви.