ЗМІСТ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПІДРОДИН ТА ЇХ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРИРОДНОЇ ФЛОРИ УКРАЇНИ

1.1 Підродина Цезальпінієві (Caesalpinioideae)

1.2 Підродина Мімозові (Mimosoideae)

1.3 Підродина Бобові (Faboideae)

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИН РОДИНИ БОБОВІ ЗА МОРФОЛОГІЄЮ ЛИСТКА

2.1 Рослини з пальчасто-складними листками

2.2 Рослини з трійчасто-складними листками

2.3 Рослини з перисто-складними листками

2.4 Рослини з простими листками

РОЗДІЛ 3. ЛІКАРСЬКІ ВЛАСТИВОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ БОБОВИХ

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ БОБОВИХ У ОЗЕЛЕНЕННІ ТЕРИТОРІЙ

4.1 Гледичія звичайна

4.2 Трав`янисті квітучі рослини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Бобові — дуже велика родина, що об'єднує 650 родів і до 18 000 видів, широко розповсюджених по всій суші земної кулі. Представники двох інших підродин мімозових і цезальпінієвих - значно поступаються підродині бобових за широтою свого розповсюдження. Це переважно тропічні та, частково, субтропічні рослини. Найбільший серед бобових плід, як і взагалі найбільший плід у світі належить ентаді лазячій (Entada scandens) з мімозових, біб якої досягає у довжину 1.5 м. Найбільші в світі розміри насіння має деревна рослина море олійна (Mora oleifera). яка також належить до підродини мімозових.

Поряд із злаками насіння багатьох бобових — це найдревніша складова частина раціону людства усіх часів і майже всіх народів світу. Насіння бобових виключно багате протеїном і при цьому містить достатню кількість крохмалю. Деякі культивовані види накопичують в насінні багато жирних олій (соя. арахіс). В Україні росте 59 родів і 259 видів бобових, що становить лише 1,44 % від усіх бобових світу.

При дослідженні даної теми ми мали за мету проаналізувати еколого-ценотичні особливості та представленість родини Бобові у флорі України.

Основними завданнями, які постали перед нами були:

охарактеризувати основні підродини та їх представників у природній флорі України;

розглянути представників родини Бобові за морфологічною будовою листка;

проаналізувати використання представників родини з лікувальною метою;

дати характеристику використання бобових у фітодизайні та озелененні територій.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ПІДРОДИН ТА ЇХ ПРЕДСТАВНИКІВ ПРИРОДНОЇ ФЛОРИ УКРАЇНИ

1.1 Підродина Цезальпінієві (Caesalpinioideae)

Дерева, кущі або ліани. Листки звичайно перисті або двічі перисті, з прилистками. Квітки зигоморфні або майже актиноморфні, п'ятичленні. Тичинок звичайно десять, анони вільні. Маточка утворена одним плодолистиком, зав'язь верхня, часом на ніжці; плід біб, розкривний або нерозкривний.

Цезальпінієві — в основному рослини тропіків і субтропіків; підродина налічує близько 150 родів і до 2800 видів деревних рослин. В Україні природно зростає лише чотири роди і п’ять видів. Серед цезальпінієвих світу є багато цінних великих дерев, що дають коштовну деревину. Наприклад, фіалкове дерево (Haematoxylon campeschianum) родом з Центральної і Південної Америки: його деревина має приємний запах фіалки і фіолетово-пурпуровий колір з прожилками; з неї виготовляють коштовні меблі, паркет тощо.

Ще цінніше бразильське червоне, або фернамбукове, дерево (Ciiesulpiniu echinata), червона деревина якого найкоштовніша.

Важливе світове народногосподарське значення як лікарські рослини мають представники роду Кассія (Cassia), зокрема к. вузьколиста (С. angustifolia).

У Південній Європі і на Близькому Сході росте дико і часто культивується там і в Криму та на Кавказі так зване ріжкове дерево (Ceratonia siliqua) м'ясисті, солодкі і смачні стулки його плодів (бобів) надходять у продаж під назвою «цареградських ріжків». У країнах Середземномор'я дико поширений церцис європейський, або ц. стручковий (Ccrcis siliquastrum) з яскраво-червоними квітками. Це дерево часто розводять в Криму і на Кавказі як декоративне.

У містах і селах України, а часом і в лісосмугах, особливо на півдні, часто культивують гледичію колючу (Gleditschia tnacanthos), що походить з Північної Америки; добре витримує посуху в умовах степу (рис. 366). В аналогічних умовах розвівається в нас і бундук дводомний (Gymnocladus dioica) красиве дерево з могутньою розлогою кроною і великими (до 1 м) двічі перистіши листками. Бундук цінний для залісення банок і круг осмілів, оскільки щороку дає рясну кореневу порость.

1.2 Підродина Мімозові (Mimosoideae)

Дерева, кущі, рідше ліани або трави, з перистими або двічі перисто-зложеними листками з прилистками, часом перетвореними на колючки: характерними також утворення філодіїв. Квітки правильні (актиноморфні), дрібні, зібрані в кулясті або видовжені суцвіття; оцвітина подвійна, рідше проста, три-п'яти-шестичленна: тичинок багато або чотири-п'ять (десять), нитки їх довгі, найчастіше вільні. яскраво забарвлені, біля основи мають нектарники: зав'язь звичайно верхня, одногнізда; плід — біб, розкривний або такий, що розпадається на окремі членики.

Мімозові об'єднують 56 родів і близько 2800 видів у тропіках і субтропіках обох півкуль. Найважливіші роди: мімоза (Mimosa) — близько 500 видів, переважно в тропічній Америці: акація (Acacia) — близько 800 видів, з них понад 300 в Австралії, решта — в Африці. де вони є характерними елементами паркового ландшафту саван: інга (Inga) до 250 видів у Південній Америці: єнтада (Entada) — ліани тропіків тощо.

З роду мімоза найбільше у нас відома так звана м. соромлива (М. pudiai) — трав'яниста рослина, родом з Бразилії, яку часто вирощують в оранжереях. її перисті листочки дуже чутливі до різних подразнень: наприклад, під час дотику вони негайно складаються і опускаються.

Справжні акації (Acacia) на батьківщині — важливі рослини, що дають цінну деревину, дубильні речовини, папір, натуральний клей гуміарабік тощо. Майже всі акації також красиві, швидкорослі декоративні рослини. На Чорноморському узбережжі Кавказу (від Сочі до Батумі) досить поширена в культурі в парках а. срібляста (A. dealbata), яка цвіте тут рясно в кінці січня на початку лютого. її гілочки з головками жовтих квіток доставляють до Москви. Санкт-Петербурга, Києва в квіткові магазини під неправильною назвою - "мімоза".

В Україні на півдні культивується лише єдиний представник цієї підродини — альбіція ленкоранська.

1.3 Підродина Бобові (Faboideae)

Трави, кущі, рідше дерева, з перистими, трійчастими, пальчастими, рідше простими листками. Квітки зигоморфні, п'яти-членні; чашолистки зрослі, неоднакові; віночок метеликоподібний, в якого верхня (найбільша) пелюстка називається парусом, або вітрилом, дві бічні — весла, або крила, дві нижні, що зрослися, — човник; тичинок десять, які частіше зрослися нитками в трубочку (однобратні), або дев'ять зрослися, а одна вільна (двобратні); біля основи їх є нектарники. Маточка одна, з одного плодолистика, з верхньою зав'яззю; плід — біб, що розкривається звичайно двома стулками, рідше розпадається на окремі однонасінні членики.

Бобові — велика, в основному позатропічна підродина, що охоплює близько 450 родів та понад 12 000 видів. Серед них є багато цінних зернобобових (горох, квасоля, сочевиця, нут, соя, арахіс та ін.), кормових (конюшина, кормові боби, люцерна, вика, еспарцет, середела, безалкалоїдні люпині, чина тощо), лікарських, технічних, пряних (солодка, термопсис, трагакантові астрагали, індиго, тригонела, венесуельське дерево та ін.); є також отруйні рослини (зіновать). багато декоративних (робінія, або "біла акація", карагана, або "жовта акація", гліцинія, аморфа. золотий дощ, пухирник тощо). Характерною особливістю Бобових с утворення на їх коренях бульбочкових бактерій, які здатні засвоювати атмосферний азот і збагачують грунт азотними сполуками, що помітно збільшує вміст білка в їх насінні і зеленій масі.

Підродину іноді поділяють на тридцять триб залежно від типу будови маточки, характеру андроцей, форми і будови бобів, листків тощо. Гриби з вільними тичинками морфологічно і географічно наближаються до Цезальпінієвих.

За типом листків підродину Бобові для зручності можна умовно поділити на чотири групи: з пальчасто-складними, трійчастими, перисто-складними та простими листками.

РОЗДІЛ 2. ХАРАТКЕРИСТИКА РОСЛИН РОДИНИ БОБОВІ ЗА МОРФОЛОГІЄЮ ЛИСТКА

2.1 Рослини з пальчасто-складними листками

Рід Люпин (Lupinus). Однорічні та багаторічні трави із стрижневою кореневою системою.

Стебло струнке, міцне, закінчується прямостоячою китицею синіх, фіолетових, рожевих або білих квіток. листки на довгих черешках, пальчасто-складні, складені з п'яти-десяти листочків, від довгастих до лінійно-ланцетних, голих або опушених. Чашечка глибоко двогуба: верхня губа з двома, нижня — з трьома зубчиками. Човник віночка дзьобоподібно зігнутий. Вітрило овальне; крила (весельця) щільно прикривають напівсерповидннй, догори звужений човник. Нитки всіх тичинок внизу зрослі в трубочку, вгорі вільні. Зав'язь опушена. Боби видовжені, сплюснуті, шкірясті, волосисті, з поперечною перегородкою. Насінин у плоді багато, але іноді їх лише дві-три.

Рід об'єднує до 200 видів, однорічних або багаторічних, з білими, жовтими або синіми квітками у великих китицях. Цінні як зелене добриво для сидерації бідних піщаних ґрунтів. Усі частини рослини містять алкалоїди (люпинін і люпинідин) і тому отруйні. Безалкалоїдні і мало алкалоїдні «солодкі» сорти люпину, виведені українськими селекціонерами, використовуються як кормові. їхнє насіння містить до 30-40% білків. В Україні вирощують сім видів люпину різного географічного походження. В лісовій зоні України як сидеральну культуру часто висівають л. жовтий (L. luteus) із жовтими квітками, л. вузьколистий (L. angustifolius) із синіми квітками і л. білий (L. albus) з білими квітками. Всі три види є однорічниками і походять із Середземномор'я; л. багатолистий (L. роlуphyllus) — багаторічна рослина з великими яскраво забарвленими квітками голубого, синього, пурпурового та білого кольору. Він походить з Північної Америки, де росте в дикому стані. Як культурна рослина відомий у багатьох країнах світу, де його вирощують за красу квіток і на зелене добриво.

2.2 Рослини з трійчасто-складними листками

Рід Конюшина (Trifolium). Великий (до 300 видів) рід, який включає однорічні або багаторічні трав'янисті рослини невеликого або середнього розміру, з висхідними, прямостоячими, рідше лежачими стеблами. Листки трійчасті, рідше пальчасті, з п'яти-дев'яти листочків. Прилистки на значній частині своєї довжини більш або менш прирослі до черешка. Дрібні квітки зібрані в кулясті або видовжені головчасті, рідше короткокитицевидні або зонтикоподібні суцвіття. Чашечка дзвоникувата, трубчаста або більш-менш двогуба, з п'ятьма зубцями чи надрізами: трубочка її з п'ятьма, десятьма або 20 жилками: у зіві чашечка відкрита або звужена мозолистим потовщенням: біля плодів вона іноді розростається. Віночок звичайно залишається біля плода. Пелюстки більш-менш зростаються між собою нігтиками і в нижній частині приростають до тичинкової трубки. Вітрило майже вільне. Дев'ять тичинок зрослися нитками в трубочку, десята тичинка вільна. Зав'язь сидяча, рідше на ніжці. Боби дрібні, шкірясті, здебільшого однонасінні, дво-. три--, рідше чотири -, шестинасінні, звичайно залишаються захованими всередині чашечки, рідше висуваються з неї і не розкриваються.

У флорі України росте 38 видів конюшини. Більшість видів цього роду є цінними кормовими рослинами, представники яких ростуть на суходільних і заплавних луках, по схилах, на узліссях та в інших місцях, збагачуючи грунт азотом.

Найбільш поширені в природі і культурі такі види: к. лучна (Т. pratense) яскраво-червоні та пурпурні квітки якої зібрані в головчасті суцвіття: к. гібридна (Т. hybridum) — дворічник з невеликими головками і рожевими квітками, к. повзуча (Т. repens) з кулястими головками білих (рідше рожевуватих) квіток і сланким стеблом, від якого відходять повзучі пагони, що укорінюються у вузлах: к. альпійська (Т. alpestre) — багаторічник із великими темно-пурпуровими яйцевидними головками; к. гірська (Т. montanum) — багаторічник сухих лук і світлих лісів із високо піднятими білими суцвіттями; к. польова (Т. arvense) — однорічник сухих схилів із дрібними пухнастими головками; к. золотиста (Т. ашеипі) — однорічник з жовто-бурими невеликими головками. Запилюють конюшину бджоли і джмелі. Всі вили її добрі медоноси. Ч культивованих в Україні найвідоміша к. лучна, яку частіше вирощують на Поліссі та в Лісостепу.

Рід Люцерна (Medicago). Однорічні або здебільшого багаторічні трав'янисті рослини, рідше напівчагарникн.

Листки трійчасті: середній листочок на довшому черешку, ніж бічні: прилистки прирослі до черешка. Квітки сині, лілові або жовті; зібрані короткими, часто головчастими китицями.

Чашечка п'ятизубчаста: віночок з Тупим човником. Крила (весла) з'єднані з човником за допомогою зубця. Верхня тичинка вільна, дев'ять інших зрослися нитками в трубочку. Плід — одно- або небагатонасінний біб, нитковидний, серповидний, зігнутий або спірально скручений, гладенький або вкритий шипами чи горбочками. Насінини дрібні, овальні або овально-нитковидні, буруваті чи бурувато-коричнюваті. Рід налічує до 100 видів, з них в Україні росте 20 видів люцерни.

Більшість видів люцерни — добрі кормові і медоносні рослини.

Найбільше господарське значення мають: л. посівна (М. sativa), з синіми або ліловими квітками, родом з Кавказу та Середньої Азії, л. румунська (М. rотаnіса), з жовтими квітками, поширена в Лісостепу і Степу, досить посухо- і зимостійка. Обидва види — багаторічники, культивуються в Степу та в Лісостепу.

Рід Буркун (Melilotus). Однорічні або дворічні рослини, звичайно з прямостоячими стеблами і довгими пазушними китицями з дрібних квіток. Листки трійчасті, причому середній листочок на довшому черешку, а бічні майже сидячі. Прилистки цілісні або зубчасті. Квітки жовті чи білі, в багатоквіткових китицях. Чашечка дзвоникувата, п'ятизубчаста. Тичинок десять, з них дев'ять зрослися нитками майже на 2/3 або 3/4 їхньої довжини в трубку, а десята тичинка спаяна з рештою тільки посередині або вільна. Човник віночка тупий. Зав'язь ланцетна, гола або опушена. Боби в два-чотири рази довші від чашечки, довгасті, овальні, ромбічні або майже кулясті, нерозкривні, опадають разом з чашечкою і плодоніжкою. Насінина одна, рідше дві-три. В Україні росте сім видів буркуну.

З них найбільш поширені б. білий (М. albus), з білими квітками та б. лікарський (М. officinalis), із жовтими квітками. Обидва види мають своєрідний запах, зумовлений наявністю в рослинах кумарину. Ростуть по всій Україні на перелогах, по узліссях, схилах, уздовж доріг, на пустищах тощо. Іноді їх культивують як кормові рослини.

Рід Квасоля (Phaseolus). Великий тропічний рід, який налічує близько 150 видів переважно однорічних рослин з прямим або витким стеблом. В Україні росте два види квасолі. В культурі в Україні найбільше поширена к. звичайна (Ph. vulgans) — витка або кущиста однорічна рослина; боби різної форми і довжини; забарвлення і форма насіння також різноманітні; воно містить 22-28 % білків і до 57 % безазотистих екстрактивних речовин. Найкращими вважаються білонасінні сорти. Як декоративну часом розводять к. вогняно-червону (Ph. coccineus) витку однорічну рослину з яскраво- червоними квітками, зібраними в довгі китиці.

Рід Лядвенець (Lotus). Трав'янисті рослини з трійчастими листками. Прилистки листовидні, наближені до листочків, через що листки здаються пальчастими. На думку деяких ботаніків, листки лядвенцю не мають прилистків, вони вважають останні нижньою парою листочків складного листка. Квітки зібрані в небагатоквіткові зонтики і сидять у пазухах верхніх листків. Чашечка з п'ятьма майже однаковими зубцями. Віночок з вільними біля основи пелюстками, човник різко загнутий догори, дзьобоподібно загострений. Верхня тичинка вільна. Стовпчик вгору поступово тоншає. Біб — лінійно-циліндричний, валикоподібний, прямий або трохи серповидно зігнутий, багатонасінний, розкривається двома стулкаим, всередині іноді з поперечними перегородками. В Україні росте десять видів лядвенцю. Висхідні та лежачі стебла і жовті квітки в головчастих зонтиках має л. український (L. ucrmnicus), який найчастіше росте по всій Україні на луках, схилах і в чагарниках.

Рід Зіновать, Рокитник (Chamaecytisus)

Чагарники з трійчастими листками. Квітки жовті, зібрані в головчасті або китицевидні суцвіття.

Чашечка трубчаста; човник віночка тупий; усі тичинки зрослися в трубочку; стовпчик на верхівці трохи зігнутий. Біб довгастий або лінійний. В Україні росте 17 видів цього роду. На схилах, узліссях, в чагарниках майже по всій Україні росте З. австрійська (Ch. austriacus) — кущ заввишки 30-60 см з густим притиснутим сірим опушенням, з кінцевими щитковидно-головчастими суцвіттями.

На степах і кам'янистих схилах по всій Україні росте з. руська (Ch. ruthenicus) — притиснуто-сірувато--короткоопушений чагарник заввишки 60-180 см. з квітками (по дві-п'ять) у пазухах листків.

2.3 Рослини з перисто-складними листками

Рід Горох (Pisum). Трав'янисті рослини, звичайно з більшими за листочки прилистками. Листки з двома-трьома парами бічних листочків, закінчуються розгалуженими вусиками, рідше листок з однією парою листочків і закінчується вістрячком. Чашечка дзвоникувата, біля основи коса. Тичинкова трубочка спереду прямо зрізана; нитки тичинок на верхівці дещо розширені. Стовпчик із жолобком на зовнішньому боці. Плід — багатонасінний, двостулковий біб. стиснутий з боків: насінини кулясті або кутасто-кулясті. В Україні росте три види гороху. Найчастіше вирощують г. посівний (P. sativum) - важливу овочеву, кормову та зернову рослину.

Г. посівний (P. sativum) - давня господарськії цінна однорічна культурна рослина, відома майже з часів кам'яного віку. Стебло кволе, розпростерте, чіпке (причіплюється за допомогою листкових вусиків); прилистки великі, квітки білі, біб багатонасінний. Відомо багато сортів гороху, котрі різняться між собою висотою стебла, часом достигання, господарським призначенням (овочеві, кормові, зернові) тощо. Зернові сорти використовують переважно в їжу: насіння їх у стиглому стані містить до 34 % білка, до 45 % крохмалю, до 10 % цукру, а також багато вітамінів, клітковину та ін.

Рід Астрагал (Astragalus). Однорічні чи багаторічні трави, рідше напівкущі або кущі, опушені двороздільними чи простими волосками, рідше голі. Листки непарноперисті, складні, з цілокраїми листочками, але можуть бути н парноперисті, і тоді черешок їх закінчується колючкою. Квітки зібрані в довгих головчастих або колосоподібних китицях; іноді вкорочені. Чашечка дзвониковидна або трубчаста, з п'ятьма майже однаковими зубцями, після відцвітання часто дуже здувається. Човник віночка тупуватий без госторого закінчення. Одна тичинка з десяти вільна. Стовпчик нитковидний, голий. Біб дво- та одногніздий; сидячий або на плодоніжці, з добре вираженою поздовжньою перегородкою, розкривний, перетинчастий або шкірястий, іноді дуже здутий. Насінин багато. Величезний рід, що налічує близько 1800 видів, з них в Україні росте 49 видів астрагалу.

Астрагали поширені переважно в посушливих областях, зокрема в гірських районах Середньої Азії і на Кавказі. Велике практичне значення мають так звані трагакантові астрагали — колючі кущі або напівкущі, при механічному пошкодженні стебел з них добувають камедь, яка широко застосовується як клей, стабілізатор емульсій та суспензій у різних галузях промисловості (поліграфічній, шкіряній, фармацевтичній, парфюмерній та ін.). Окремі види астрагалів є добрими кормовими рослинами на пасовищах і сіножатях.

У природній флорі України види астрагалів ростуть на луках, степових схилах, узліссях і різних відслоненнях. А. солодколистий (A glycyphyllus) — із великими розпростертими стеблами і зеленувато-жовтими головчастими китицями: а. датський (A. danicus) з пурпурово-фіолетовими голівчастими суцвіттями; а. шерстистоквітковий (A. dnsyanthus) — із жовтими щільними китицями і сильним опушенням та багато інших.

Рід Арахіс (Arachis) налічує майже 30 видів, одно- та багаторічних трав поширених у Південній Америці. Вирощують переважно культурний вид — а. підземний, або земляний горіх (A. hypogaea) - однорічних до 50-75 см заввишки. Стебла численні, прямі або сланкі. Листки з двох пар звичайно опушених листочків, з великими прилистками. Квітки в пазухах листків, яскраво-жовті, рідше оранжеві, підземні й наземні. В підземних квіток самозапилення відбувається в закритих бутонах, у надземних — після запліднення основа зав'язі починає розростатися, утворюючи довгий зігнутий стрижень (гінофор). який на кінці несе зав'язь. Гінофор росте в напрямку до ґрунту, проникає в нього на глибину 8—10 см, де й відбувається розвиток зав'язі та дозрівання плода. Боби 1-6 см завдовжки, дво-, чотиринасінні (рідше одно-). циліндричні, з перехватами. Насіння округле або довгасте, оболонка насінини світло-рожева, червона, темно-коричнева. Використовується головним чином як харчова рослина. Насіння містить 40-60 °о жирної олії. 20-37 °-о білків, підсушене або підсмажене вживається як ласощі. Квітки жовті, клейстогамні і хазмогамні. після відцвітання гінофори їх інтенсивно ростуть і заривають зав'язь у землю, де боби й достигають. Насіння арахісу використовується в кондитерському виробництві для виготовлення халви, як сурогат какао, шоколаду тощо. Найбільші посівні площі в Індії. Китаї, Бірмі, Нігерії, США. Вирощують його також на півдні України, в Середній Азії. Закавказзі.

Рід Еспарцет (Onobrychis). Однорічні або багаторічні трави чи кущі з непарноперистоскладними листками, іноді всі або тільки прикореневі листки, складені всього лише з одного листочка. Прилистки перетинчасті. Суцвіття — більш-менш густа і довга китиця. Чашечка з довгими зубцями. Віночок білий, жовтий, рожевий або пурпуровий; крила коротші від човника. Човник віночка тупий. З десяти тичинок дев'ять зрослися нитками в трубочку, а десята — біля основи вільна, а всередині зросла з тичинковою трубкою. Біб щитоподібно сплюснутий, шкірястий, сітчасто-зморшкуватий, здебільшого вкритий шипами, з однією насіниною (рідше двома-трьома), одногніздною або дуже рідко двогніздий, нерозкривний. Об'єднує близько 170 видів, переважно багаторічників. Більшість їх росте в Євразії та Африці.

Майже всі види еспарцету — добрі кормові трави. В Україні росте 11 видів еспарцету. В Західному Лісостепу на узліссях, сухих луках в чагарниках, відомий є. піщаний з яскраво-фіолетошім віночком з темними смужками. 8-11 мм завдовжки. Досить часто в лісостепових і степових районах зустрічається є. донський (О. tanaitica) з ясно-рожевим віночком завдовжки 7-9 мм.

Найбільше відомий у культурі є. виколистий (О. viciifoliu). Це багаторічник, який добре росте на ґрунтах, багатих на вапно: цінна кормова рослина та добрий медонос.

Рід Горошок ( Vicia). Багаторічні, рідше однорічні трави з висхідними або лазячими стеблами. Листки парноперисті, загальна вісь листка закінчується звичайно розгалуженим або нерозгалуженим вусиком, рідше щетинкою.

Квітки зібрані китицями на пазушних квітконосах або поодинокі чи по дві-три в пазухах листків, звичайно сині, фіолетові або лілово-рожеві, майже сидячі. Чашечка з короткою трубкою і з п'ятьма зубцями, з яких три нижні звичайно набагато довші від верхніх, човник віночка тупий, дев'ять тичинок зрослися нитками в трубку, косо зрізану на верхівці, десята тичинка вільна. Стовпчик на верхівці волосистий. Боби здебільшого багатонасінні, рідше дво-, чотиринасінні.

Великий рід (понад 150 видів), поширений у помірних широтах обох півкуль. Всі вони с цінними кормовими травами. В дикому стані види горошку ростуть на луках, схилах, узліссях, часом як бур'ян у посівах, більшість їх добре поїдає худоба.

В Україні в природному стані росте 31 вид, з яких найбільше поширені: г. мишачий — багаторічник, з довгими китицями голубувато-фіолетових квіток, росте на схилах, луках і полях: г. чотирироздільний (V. tetmspenmi) — однорічник, росте на луках, узліссях і нерідко як бур'ян у посівах; г. вузьколистий (V. angustifolia) — однорічний бур'ян. В культурі найбільш поширеним видом г г. посівний (V. saliva), який дає ніжніш соковитий зелений корм і добре сіно, що містить до 20 % протеїну; у зернівці до 28 °о білка. Рідше вирощують г. волохатий (V. villosa). Обидва останні види мають кволе стебло, тому їх висівають в суміші з вівсом та ячменем або житом.

Рід Боби (Faba) представлений одним видом Б. кормові. Які раніше відносили до роду Vicia Vicia tabu. Культурні однорічннки до 1-1,5 м заввишки. Стебло пряме, галузисте від основи, чотиригранне, порожнисте. Листки закінчуються вістрям, з однією-чотирма парами великих сизо-зелених (з восковим нальотом) листочків еліптичної форми. Прилистки до 2 см завдовжки, часто з бурою плямою. Квітки в коротких пазушних китицях, великі, білі з темними плямами і смужками на крильцях. Боби 4-35 см завдовжки, сплюснуті або валикоподібні, голі чи бархатисті, молоді -зелені, зрілі — темно-бурі, шкірясті. Насінини великі, 12-20 мм завдовжки, плоскі, овальні чи валикоподібно-вуглуваті. жовті, темно-коричневі або майже чорні. Продовольча і кормова культура.

Насіння містить 28-35 % білка, вживається в їжу сухе і зелене (недозріле). В дикому стані не зустрічається. Як свідчать палеоботанічні знахідки, культивується з кам'яного віку.

Рід Чина (Lathyrus). Однорічні або багаторічні трав'янисті рослини. В деяких видів корені бульбовидно потовщені. Стебла прямостоячі, висхідні, іноді чіпляються за допомогою вусиків. Листки з однією або кількома парами листочків, загальна вісь закінчується простим або розгалуженим вусиком або ж вістрям, дуже рідко листочки зовсім не розвиваються, але є розвинені великі листковидні прилистки, або ж листкова вісь дуже розширена і має вигляд листкової пластинки. Квітки в китицях чи поодинокі, на пазушних квітконосах. Чашечка звичайно коротенька, дещо скошена, біля основи часто з опуклішою, з майже однаковими зубцями або ж верхні зубці дещо коротші. Віночок зі значно довшим, ніж крила і човник, прапорцем. Верхня тичинка вільна, а дев'ять інших зрослися нитками в трубочку, на верхівці прямо обрубану. Боби звичайно сплюснуті з боків, рідше майже циліндричні, дво- або багатонасінні. В Україні росте 28 видів чини.

Соя культурна (GJycine max) відноситься до головніших культурних рослин світового значення. Майже половина її посівів вирощують в США, а ще приблизно третина — в Китаї. Культивують і на півдні України. В дикому стані невідома. Протеїни сої за амінокислотним складом наближаються до протеїнів м'яса. Насіння містить 15-26% жирної олії, яка використовується для виробництва цукерок, соєвого молока, соусів, а також при виготовленні маргаринів, лаків і фарб. Батьківщина сої. ймовірно, Китай, де вона відома не менше 4-5 тисяч років тому. З Китаю соя спочатку потрапила до Японії і Кореї. До Європи завезена в кінці XVIII ст.

Рід Робінія (Robinia). Дерева або кущі з непарноперистими листками. Прилистки видозмінені в колючки або відсутні. Квітки зібрані в пазушні китиці. Чашечка дзвониковидна, з п'ятьма зубцями, з яких два верхні зрослися між собою. Віночок білий або рожевий, з округлим прапорцем з коротким нігтиком; човник тупий, трохи зігнутий. Тичинок десять, з яких дев'ять зрослися нитками в трубочку. Зав'язь на ніжці; стовпчик зігнутий, з головчастою приймочкою. Біб довгасто-лінійний, сплюснутий. В Україні росте чотири види робінії. У містах і селах та вздовж шляхів найчастіше культивують у нас робінію звичайну, або білу акацію (Robinia pseudoacacia), що походить з Північної Америки. Росте швидко, посухостійка, добрий медонос. В парках і садах іноді вирощують р. клейку (R. viscosa), з рожевими суцвіттями і дуже розтягнутим періодом цвітіння.

Рід Карагана (Caragana). Чагарники з непарноперистими або з чотирма пальчасто-зближеними листочками і плівчастими або колючкоподібними прилистками. Квітки поодинокі або зібрані пучками в пазухах листків. Чашечка короткотрубчаста, з одного боку біля основи розширена, з короткими зубчиками. Віночок частіше жовтий, дев'ять тичинок зрослися нитками в трубочку, десята вільна. Боби лінійно-циліндричні, шкірясті, розкриваються двома стулками. Часто розводять к. дерев'янисту (Caragana arborescens) з жовтими квітками, родом з Сибіру.

Рід Аморфа (Amorpha). Чагарники з непарноперистими листками, 12-25 см завдовжки, з 8-12 пар овальних, довгасто-еліптичних або майже ланцетних, зісподу сірувато-зелених листочків. Квітки у верхівкових густих китицях. Чашечка фіолетова, притиснуто-білувато-волосиста. Віночок темно-червонувато-фіолетовий, голий, складається лише з одного округло-обернено-яйцевидного прапорця. Біб серповидне зігнутий. 5-8 мм завдовжки. В Україні в садах і парках як декоративну рослину часто культивують а. кущову (A. fruticosa). 100-300 см заввишки, з темно-фіолетовими дрібними квітками в густих китицях. Використовують її також для закріплення схилів і пісків. Походить з Північної Америки.

Досить часто в степовій зоні України вирощують також стифнолобіум японський (Styphnolobium japonicum) — дерево з рівним стовбуром, без колючок, з білими, але не дуже запашними квітками, які з'являються в липні-серпні.

Досить красивою ліаною з лілово-фіолетовими квітками, зібраними у великі китиці, є вістерія, або гліцинія китайська (Wisteria sinensis), якою оздоблюють фасади будинків, веранди, садові альтанки в Південному Криму, на Закарпатті, Кавказі.

На полях і забур'янених місцях по всій Україні поширена ч. посівна (L. sativus) — однорічник, заввишки 30-80 см. з білими, голубими або рожевими квітками 10-20 мм завдовжки. Китиці одно-, рідше двоквіткові, коротші від листків. Стебло галузисте, крилате. Вирощують як харчову, технічну і кормову культуру. Походить із Середземномор'я. В тінистих лісах і серед чагарників по всій Україні звичайно росте ч. весняна (L. vernus).

В степах, на схилах і полях зустрічається звичайно ч. бульбиста (Z. tuberosus) — багаторічна рослина з тонким стеблом, бульбоподібно потовщеними коренями і красивими пурпурово-рожевими запашними квітками (росте в степах, на степових схилах, рідше на остепнених луках і як бур'ян полів та засмічених місць), а також ч. лучна (L. pratensis) — багаторічник з повзучими кореневищами і жовтими квітками (росте на луках, узліссях, у чагарниках).

Рід Заяча конюшина (Anthyllis). Трав'янисті рослини або напівчагарники з непарноперистими листками, нижні листки іноді прості, цілісні: прилистки дрібні або й відсутні. Квітки переважно в головчастих суцвіттях, оточених пальчасто-розсіченими приквітками. Чашечка трубчаста, звичайно з рівними зубцями, при відцвітанні здута. Пелюстки з довгими нігтиками, вітрило (прапорець) віночка часто з вушками біля основи, крила яйцевидні, човник зігнутий, коротший від крил. Крила і човник здебільшого зрослі з тичинковою трубкою. Нитки всіх десяти тичинок зрослися в трубочку, котра оточує стовпчик маточки. Зав'язь звичайно на ніжці; стовпчик голий. Біб яйцевидний, одно-, двонасінний, захований у чашечку, нерозкривний. В Україні росте шість видів заячої конюшини. Усі вони є цінними кормовими рослинами. Містять дубильні та фарбувальні речовини. Серед них найвідоміша з. к. багатолиста (A. poliphylla) — багаторічник 15-60 см заввишки, рівнинний вид, що росте в чагарниках, на узліссях, лісових галявинах, суходільних луках, степових схилах у Лісостепу, рідше на Поліссі і в Степу. Інші представники цього роду в Україні — гірські рослини Криму та Карпат.

Рід В'язіль (Coronilla). Багаторічні чи однорічні трав'янисті рослини, рідше напівчагарники або чагарники з непарноперистими листками. Квітки зібрані в пазушні зонтиковидні суцвіття на довгих тонких квітконосах. Чашечка короткодзвоникувата, з п'ятьма нерівномірно зрослими зубцями, майже двогуба, гола, іноді рідковолосиста, залишається біля плодів. Пелюстки рожеві, білі, жовті або фіолетові. Віночок з трохи зігнутим дзьобоподібно розширеним човником, загостреним або гострим. Дев'ять тичинок зрослися в трубку, а верхня — вільна. Боби довгасто-лінійні, валикоподібні або майже чотиригранні, голі, вгорі витягнуті в носик або дзьобовидні, прямі чи дуговидні. членисті. В Україні росте сім видів в'язелю.

В. барвистий (С. varia) — багаторічник, з ніжними рожевувато-білими квітками, зібраними в кулевидно-зонтикоподібні суцвіття (росте на схилах, луках, узліссях).

Рід Солодка (Glycyrrhiza). Багаторічні трав'янисті рослини з непарноперистими (рідко трійчастими) листками, вкритими крапковими залозками і з товстими кореневищами, у багатьох видів солодкуватими на смак. Квітки зібрані в пазушні видовжені або головчасті китиці. Чашечка трубчаста, злегка двогуба, з майже однаковими зубцями або два верхніх майже вдвічі коротші від інших; прапорець видовжений або видовжено-яйцевидний; човник коротший за крила. Дев'ять тичинок зрослі, одна вільна; пиляки у верхній частині з'єднані між собою. Стовпчик голий, нитковидний.

Боби одногнізді. яйцевидні, циліндрично-чотковидні, часто з густими щетинками і залозками. В Україні росте два види солодки. На солонцюватих місцях і приморських схилах зрідка на півдні Степу і в Криму зустрічається с. гола (G. glabra), заввишки 50- 120 см. з видовженими бобами 15-30 мм завдовжки. На солончакових луках, по чагарниках, у заплавах річок і подах на півдні Лісостепу. Степу і в Криму росте с. щетиниста (G. echinata) заввишки 80-150 см з еліптичними бобами 10-15 мм завдовжки.

Рід Козлятник (Galega). Багаторічні трави з непарноперистими листками понад 20 см завдовжки з 4-10 парних бокових довгасто-лінійних або лінійно-ланцетних листочків. Квітки в багатоквіткових, густих, пазушних китицях. Чашечка притиснутоволосиста. дзвоникувата, з п'ятьма майже рівними довгими шиловидними чи нитковидними зубцями, які перевищують трубочку. Віночок ясно-блакитний, зрідка білий.

2.4 Рослини з простими листками

Рід Дрік (Genista). Низенькі, іноді колючі кущі, з цілісними листками. Квітки відносно великі, звичайно зібрані в китицях Чашечка двогуба. Віночок жовтий. Усі тичинки зрослися нитками в трубочку. Біб довгастий або лінійний, розкривається двома стулками. В Україні росте вісім видів дроку. Найвідоміший серед них д. красильний (G. tinctoria) 40-80 см заввишки, що трапляється в сухих лісах, на узліссях і в чагарниках майже по всій Україні.

Прості листки має також гульденштедтія однолиста (Guldenstaedtia monophylla) — невелика трав'яниста рослина, що росте в Туві.

РОЗДІЛ 3. ЛІКАРСЬКІ ВЛАСТИВОСТІ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ БОБОВИХ

Астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllus L.)

Багаторічна трав'яна рослина, заввишки до 30-80 см. Стебло розгалужене. Листки складні, з 9-12 еліптичними листочками і прилистками. Квітки зеленувато-жовті, зібрані в короткі густі китиці. Цвіте в червні - серпні. Плоди - боби лінійні, зігнуті дугою.

Росте в лісах, на узліссях, серед чагарників у рівнинному і передгірному поясах.

В народній медицині використовується трава, корінь і насіння. В листках і стеблах містяться алкалоїди, а також аскорбінова кислота. Відвар з трави вживається як відхаркувальне, сечогінне і проносне при захворюваннях нирок та сечових шляхів, при каменях у нирках, золотусі і нашкірних висипах, сифілісі, ревматизмі й суглобних болях, поносі, катарах верхніх дихальних шляхів. Крім того, астрагали використовуються в акушерстві для прискорення родів.

Буркун лікарський (Melilotus officinalis (L.) Desr.)

Висока розгалужена рослина з черговими трійчастими листками. З пазух листків виходять гілки з довгими витонченими китицями з дрібних жовти квіток; біля основи листка є два шиловидних прилистки. Цвіте з червня т вересня. Росте на перелогах, схилах, уздовж доріг, на пустищах, засмічене місцях, толоках, у ярах, на межах, у канавах, на парових полях по всій Україні. Назва роду утворена від двох латинських слів, одне з яких означає "мед", а друге є римською назвою конюшини. Видова назва у перекладі з латинської - "аптечна", "лікарська" (дана рослині за цілющі властивості). Листки буркуну присмерком або перед дощем піднімаються догори і складаються. Це сприяє зменшенню випромінювання внутрішнього тепла рослини і, очевидно, є захистом від небажаного підвищення вологості повітря біля продихів. Квітки запилюються джмелями.

Буркун - медоносна, ефіроолійна і .лікарська рослина.

В'язіль барвистий (Coronilla varia L.)

Багаторічна трав'яниста рослина з родини бобових, заввишки 30-10 см, з повзучим гіллястим кореневищем. Стебла дещо розпростерті або майже прямостоячі, гіллясті, голі, борозенчасті. Листки непарноперисті, черешків з 5-12 парами еліптичних або довгасто-лінійних листочків, на вершки загострених. Верхні листки сидячі, прилистки вільні, ланцетні. Квітки зібрані в зонтикоподібні китиці з квітконосами завдовжки 3-15 см, що перевищують листки. Чашечка дзвоникоподібна, 5-зубчаста. Віночок з трьох зігнутим дзьобоподібно розширеним човником. Тичинок 10, з яких 9 зрослись нитками в трубочку. Плоди - лінійні боби, 4-5 см завдовжки. Цвіте в травні серпні; насіння достигає з липня. Росте на луках, узліссях, по чагарниках, на схилах у великій кількості.

В медицині використовується насіння в'язеля, з якого виділені маловивчені серцеві глюкозиди: коронизид, корониллін. Крім того, насіння містить вуглевод стахіозу, жирне масло, насичені жирні кислоти, сечову кислот каротин, вітамін С (0,27%). Коронизид має вибіркову дію на серце, за характером і силою подібну до строфантину. В народній медицині застосовується від водянки. Настій з насіння в'язеля діє подібно до настою наперстянки.

Дрік красильний (жовтило) (Genista tinctoria L. subsp.)

Багаторічна напівкущова рослина 100-150 см заввишки. Стебла її без колючок, гостроребристі, вкриті низьким пухом, з гілками, спрямованими догори. Листки чергові, суцільні, ланцетні або еліптичні, переважно по краях і вздовж жилок з пушком, мають маленькі прилистки. Квітки метеликові, золотаво-жовті, в довгастих гронах на кінцях гілок і стебел; приквітки довші за двогубу чашечку. Плоди - голі лінійні, трохи зігнуті боби. Цвіте у травні -червні, частково в серпні. Росте майже по всій території Україні, рідше на півдні - по сухих лісах, на узліссях, на схилах пагорбів, серед чагарників, при лісових дорогах, на пісках.

Збирають під час цвітіння зрізаючи серпом гілки з цвітом та листками. Застосовують як сечогінний, судинозвужувальний, проносний, заспокійливий, кровоочисний засіб, при водянці живота, всіх видах жовтяниці, серцевій слабості зі зниженим тиском крові, при хворобах щитовидної залози (зоб, гіпотиреоз, мікседема), а також при маткових кровотечах і шкірних хворобах, завдяки вмісту леткої олії, алкалоїдів цитизину і спартеїну, глікозиду лютеоліну та інших. Чай із зелених частин (гіллячок) дроку за дією нагадує тиреоїдин - гормональний препарат щитовидної залози. Причому лікувальна дія дроку триваліша, він не виявляє шкідливих побічних явищ, якщо не перевищувати дозу (дія флавонового глікозиду лютеоліну). Як сечогінний засіб при нефритах і набряках серцевого походження, дрік сприяє посиленому виділенню хлоридів.

Козлятник лікарський (Galega officinalis L.)

Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 40-90 см, рідше до 1,5 м. Корінь стрижневий, з коротким багатоголовим кореневищем. Стебла численні, прямостоячі, гіллясті, густо вкриті листям, голі або вкриті розсіяними волосками. Листки з прилистками, непарноперисті, черешкові, 5-20 см завдовжки, з 5-10 парами лінійно-ланцетних листочків. Квітки численні, зібрані в густі, що перевищують довжину листків, пазушні китиці, досягають 8-27 см у довжину. Віночок метеликовий, близько 1 см завдовжки, ясно-блакитний, зрідка білий. Плоди - багатонасінні, голі, 2-4 см завдовжки. Цвіте в червні - серпні. Росте на вологих суглинистих ґрунтах, особливо добре почуває себе на деградованих ґрунтах. Всі органи рослини містять в собі алкалоїди. Для лікування застосовується трава (Herba galegae). З насіння виділено алкалоїд галагін, лютеолін та його глюкозид галутеолін. В траві міститься алкалоїд пеганін і сапоніни. Застосовується як сечогінне і потогінне, а також для посилення секреції молока і для лікування діабету. Траву збирають в червні - серпні під час цвітіння; насіння - після, достигання в серпні - вересні.

Конюшина лучна (Trifolium campestre Schreb.)

Багаторічна рослина висотою 40-70 см з трійчастими широко-яйцевидними або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками. Квітки зібрані в суцвіття - головки. Плід - яйцевидний однонасінний біб. Цвіте з травня до вересня. Росте на заплавних луках, у чагарниках, на узліссях, по балках в лісових і лісостепових районах, рідше в Степу і Криму. Міжнародна видова назва в перекладі з латинської мови означає “лучна”. Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі плями на листках забезпечують триваліше випаровування рослиною вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла. Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

Конюшина лучна - одна з кращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5% протеїну, 3,5% жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняку. На Україні росте близько 10 видів конюшини.

РОЗДІЛ 4. ВИКОРИСТАННЯ ПРЕДСТАВНИКІВ РОДИНИ БОБОВИХ У ОЗЕЛЕНЕННІ ТЕРИТОРІЙ

4.1 Гледичія звичайна

Гледичія звичайна (Gleditsia triacanthos L.) належить до родини бобових і є складовою частиною аборигенних лісів центральної частини Північної Америки. Росте від західного Нью Йорка та Пенсильванії до південної Мінесоти та східного Канзасу, на південь північно-східного Техасу та північної Джорджії. Тут дерева сягають висоти 40, а деякі — 45 м з діаметром стовбура близько 1 м. Цю величезну живу споруду у вертикальному положенні утримує міцна коренева система, яка, в основному, розміщується у верхніх шарах ґрунту, займає величезну площу, що далеко виходить за проекцію крони. Крона рослини прозора, ажурна, тому не дає густої тіні, а лише розсіває сонячні промені. Довге (до 20 см), просто (чи складно-) парно-перисто-складне листя складається з невеликих, завдовжки 0,8 — 3,5 см, видовжено-ланцетних листочків, які попарно сидять на осях від 8 до 15 пар. Така будова листя надає дереву привабливості, ніжності, елегантності.

Непередбачене починається в момент, коли підійдеш до дерева впритул. Перший крок під крону — і відчуття того, що тебе хтось іззаду піймав за плечі. Це перше попередження. Необхідно зупинитися — ви потрапили в пастку і не смикайтеся, як муха, що заплуталася в павутині. Обережно звільніть свій одяг від колючки, довжина якої сягає 10 см. Уважно подивіться на стовбур дерева. На ньому знизу вгору, багаторазово переплітаючись і виростаючи одна з іншої, щільними пучками розмістилися величезні колючки. Це справжній засіб вбивства. Середня довжина колючок 30—40 см, а на дорослих деревах вони сягають 70 см. Для того, щоб ця зброя легко проникала в живу тканину, кінці кожної колючки дуже загострені та до блиску відполіровані. Спостерігаючи це незвичайне видовище, відчуваєш себе живою істотою, життя якої висить на волосині. Подивіться під ноги. На землі лежать сухі колючки, які легко можуть проткнути будь-яку підошву та поранити ступню.

Коли К. Лінней давав назву цьому виду "триколючкова" (дослівний переклад з латині), мабуть, він не бачив дорослого екземпляра, а описував рослину, дивлячись на невеличку гілочку.

Квітує гледичія звичайна наприкінці травня, у червні, прикрашаючи своє зелене вбрання невеликими, завдовжки 5—7 см китицями суцвіть яскраво забарвлених у яскраво-жовтий колір квіток, які приємно пахнуть, чим принаджують безліч бджіл. Пізніше на цьому місці виростуть плоскі боби з коричневим блискучим насінням всередині, ніби спеціально викладеним невідомим пакувальником паралельно одне до одного. Розміри плодів залежать від віку дерева. У молодих — завдовжки до 10 см і завширшки 3 см, з віком вони стають довшими, сягаючи інколи 50 см.

В процесі дозрівання поверхня робиться шкірястою, боби закручуються по спіралі і до початку осені набувають коричневого кольору та ідеального блиску.

Гледичія — знахідка як для тварин, так і для людини. її листя вміщує від 100 до 400 мг%, а м'ясисті стінки бобів — 278 мг% вітаміну С. Для порівняння можна нагадати, що загальноприйнятий еталон цього вітаміну — лимон вміщує всього 30— 40 мг%, тобто в 10 разів менше. Тепер зрозуміло, чому рослина використала такий серйозний спосіб свого захисту. Інакше, її просто б з`їли. Гледичія виділяє також велику кількість фітонцидів завдяки чому не хворіє сама та помітно оздоровляє навколишнє середовище. Сік і пароподібні фракції плодів містять антибіотичні речовини з бактерицидними властивостями. Завдяки солодкому присмаку плоди використовують для приготування напоїв, а боби — як сурогат кави. Деревина належить до групи важких, міцних, твердих, які слабо піддаються гниттю. Її вишукана дзеркально-штрихова на радіальних та лускато-штрихова на тангетальних розпилах текстура червоно-коричнева, має бронзовий відтінок, чудово шліфується та піддається лакуванню.

Повітряна граційність літньої крони надає садовим композиціям зачарованого вигляду та вишуканості, а восени спалахує соковитістю яскраво-жовтого листя, серед якого звисають та розгойдуються на вітрі бордово-коричневі завитки бобів. Рослина ідеальна і - поодиноких насаджень. Легко витримує обрізування і її можна використовувати для живої огорожі. Невибаглива до умов вирощування, збагачує грунт азотом, швидко росте — лише за 2 — 3 роки сіянець сягає росту дорослої людини. Посухостійка й відносно зимостійка. Інколи може підмерзнути до рівня ґрунтового покриву, але тут же відновлюється молодими паростками.

Саджанці гледичії не дуже колючі, але висаджувати їх треба в рукавицях. Дуже важливо ретельно, раз і назавжди визначити місце висаджування, тому що пізніше пересадити дерево практично неможливо. Періодично під деревом слід збирати колючки — їх не так багато.

Засаджувати можна безколючкову форму звичайної величини або, також неколючу, кущоподібну. Є форми звисаюча і компактна приземиста.

Насіння висівають навесні або восени. Інколи боби залишаються на дереві на зиму і стратифікацію проходять самостійно. Перед висіванням боби треба залити крутим окропом і залишити у воді до повного охолодження. Така процедура сприяє тому, що оболонка бобів стає м'якою і завдяки цьому схожість насіння підвищується. Боби можна зберігати 2—3 роки. Розмножувати різні форми можна шляхом щеплення на гледичію звичайну.

Велика частина представників роду (їх усього 12) випробувана у нас у культурі: Гледичія водяна (G.aquatia Marsh), Делавея (G.delavayi Franch.), каспійська (G. caspica Desf.), китайська (G.sinensis Lam.), великоколючкова (G.macracantha Desf), різнолиста (G.hetero-phylla Bge.), японська (G. japonica Miq.).

He випробуваними залишаються гірські китайські види. До речі, на батьківщині їх вважають доволі цінними лікарськими рослинами. Серед них гледичії австралійська (G. australis Hemsl.), звіряча (G. fera [Lour.] Merr.), розбивна (G. fontanesii Spach.) та лікарська (G. officinalis Hemsl.). Усі вони колючі, але дуже красиві й корисні.

4.2 Трав`янисті квітучі рослини

Доліхос

Витким рослинам завжди знайдеться місце: будь-то альтанка, огорожа чи не зовсім приваблива стіна господарської споруди, яку треба задекорувати. Серед відносно невеликого асортименту відомих витких рослин доліхос, враховуючи його красу й простоту вирощування, звичайно займає почесне місце. Доліхос — однорічна рослина з родини бобових. Насіння порівняно велике квасолеподібне, тому сіяти можна прямо в грунт, особливо в південних районах, в інших зонах бажано вирощувати горщечковою розсадою, яку в травні обережно, не порушуючи грудки землі, висадити на постійне місце з відстанню 30 — 40 см між рослинами. Яскраво-лілові прямостоячі китиці прикрашають рослину в другій половині літа, не менш їх красиві й блискучі фіолетові боби, що потім утворюються. Доліхос можна поєднувати з іншими виткими рослинами. Справді вишуканий вигляд має доліхос з клематисом.

Горошок запашний

Однорічна витка трав'яниста рослина. Має високі декоративні якості: їй притаманна широка кольорова гама квіток, інтенсивне і тривале цвітіння, чудовий аромат. За кордоном горошок запашний користується великою популярністю. Однак в озелененні, садівництві, зеленому будівництві України використовується недостатньо. Проте можливості використання чини запашної досить широкі: її можна вирощувати на зріз як у відкритому ґрунті протягом всього року, так і з оранжереях в зимово-весняний період; широко використовувати у вертикальному озелененні для створення пірамідальних композицій, пергол, низьких трельяжів, квітучих колон, оформлення стін, балконів, вікон, терас, у бордюрах, міксбортерах, рабатках, клумбах, газонах, або ж висаджувати як горщикову і контейнерну культуру для оформлення приміщень та зимових садів.

Інтенсифікація використання горошку запашного зумовлена широкою кольоровою гамою квіток, інтенсивним і тривалим цвітінням, а також чудовим ароматом. Квітникарі, які прагнуть різноманіття, можуть змінювати не тільки асортимент однорічників на своїх ділянках, але й підбирати сорти горошку запашного з контрастним кольором квіток.

ВИСНОВКИ

Родина Бобові досить широко представлена у сучасній флорі України. Поділяється на три генетично близькі між собою підродини: Цезальпінієві, Мімозові і Бобові, або Метеликові. Серед квіткових рослин лише дві родини — Орхідні і Складноцвіті — переважають Бобові за кількістю видів. На коренях більшості бобових (близько 70%). частини мімозових (10-15%) та деяких цезальпінієвих є бульбочки. Вони виникають як розростання паренхімної тканини кореня внаслідок проникнення в корінь і екзогенного розселення бактерій з роду рпобіум (Rhisobium). Зрідка в бульбочках поселяються ціанобаістерії. В результаті симбіозу з бактеріями бобові повертають грунт не менше 100-140 кг/га азоту. Найбільш архаїчними представниками цієї родини вважають позатропічні роди підродини Цезальпінієвих.

Бобові розповсюджені дуже широко — від Арктики до Антарктичних островів. За широтою розповсюдження представники підродини бобових поступаються лише злакам.

Серед представників даної родини виділяють як деревні так і трав`янисті рослини. Представники родини Бобових займають важливе місце серед лікувальних рослин. Значна кількість представників родини використовуються для озеленення територій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны - К.: Наук. Думка, 1983. - 216 с.

Вехов В.Н. Культурные растения СССР. - М.: Мысль, 1978. - 336 с.

Глухов М.М. Медоносные растения. - М.: Колос, 1974. - 303 с.

Голованов К.Є. Супутники культурних рослин. - К.: Рад. шк., 1987. - 160 с.

Грисюк Н.М. Дикорастущие пищевые, технические медоносные растения Украины. - К.: Урожай, 1989. - 196 с.

Губанов И.А. и др. Дикорастущие полезные растения СССР. – М.: Мысль, 1976. – 360 с.

Жизнь растений, т.5. / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1976. – 475 с.

Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. - К.: Урожай, 1971 - 93 с.

Заверуха Б.В. Охраняемые растения Украины. – К., 1983.

Заверуха Б.В. У світі рослин. - К.: Урожай, 1980 - 167 с.

Закревська Г.І. Геологічний та геоморфічний нарис Чернігівського Полісся. – К., 1936.

Івченко І.С., Козянов О.С. Перше багатолітнє видання з ботанічного ресурсознавства. Укр. бот. журнал., 1986, 43, № 6, с 95 - 96.

Лукаш О., Чорний Я. Дендрарій Чернігівского Педуніверситету: заснування та перспективи. // Укр. бот. .журнал. – 1999. № 3. – С. 45 – 46.

Маринич О.М. Українське Полісся. - К. Рад. школа, 1962. - 163 с.

Матвеева Г.В., Тарабрин А.Д. Ботаника – 3-е изд., перераб. и доп. М.: Агропромиздат, 1989. 286 с.

Мир растений. В 7 томах / под ред. М.В. Горленко. – М.: «Просвещение», 1991. – 475 с.

Мороз І.В., Гришко-Богмако Б.К. Ботаніка з основами екології: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1994. – 259 с.

Определитель высших растений Украины. - К.: Наук. думка, 1987. - 545 с.

Родионова А.С., Барчукова М.В. Ботаника. – Л.: Агропромиздат, 1990 – 302 с.

Смих Г.К. Зелений дивосвіт. - К.: Урожай, 1973. - 247 с.

Стеблянко М.І. та ін. Ботаніка: Анатомія та морфологія рослин. – К.: Вища школа, 1995. – 384 с.

Терлецький В.К. Саду мого дивосвіт. – львів, 1990.

Флора УРСР. - К.: Наук. Думка, 1965. - т. 12. - 590 с.

Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Ботаника 2-е издание доп. и перераб. – М.: Агропромиздат – 1988. – 382 с.

Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Курс общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 472 с.

Хржановский В.Г., Пономаренко С.Ф. Практикум по курсу общей ботаники: Учебное пособие. – М.: Высш. Школа, 1979. – 422 с.

Чопик В.М. Дикорастущие полезные растения Украины. - К.: Наук, думка, 1983.-399 с.

Чопик В.М. Редкие и исчезающие растения Украины. Справочник. - К.: Наук, думка, 1978. - 212 с.

Яковлєв Г.П., Челомбитько В.А. Ботаника – М.: Высш. шк.. – 1990. – 366 с.