Академія педагогічних наук України

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти

Контрольна робота

з курсу: "Безпека життєдіяльності"

Вплив негативних факторів на здоров’я людини

Виконав студент

Кравченко Олександр Олександрович

Чернігів 2009 р.

Згідно "Гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу" (Наказ Міністерства охорони здоров’я України №528 від 27.12.2001 р.) шкідливими виробничими факторами є:

Фізичні фактори:

- мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання;

- неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання: електростатичні поля, постійні магнітні поля (в т.ч. геомагнітне), електричні і магнітні поля промислової частоти (50 Гц), електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону (у т.ч. лазерне та ультрафіолетове);

- іонізуючі випромінювання;

- виробничий шум, ультразвук, інфразвук;

- вібрація (локальна, загальна);

- освітлення — природне (відсутність або недостатність), штучне (недостатня освітленість, пряма і відбита сліпуча блисткість, пульсація освітленості).

Хімічні фактори: речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, що отримані хімічним синтезом, та/ або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу.

Біологічні фактори — мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, що містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми.

Фактори трудового процесу

Важкість праці — характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.

Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.

Небезпечний виробничий фактор — фактор середовища і трудового процесу, що може бути причиною гострого захворювання, раптового різкого погіршення здоров’я або смерті.

Залежно від кількісної характеристики рівнів і тривалості дії окремі шкідливі виробничі фактори можуть стати небезпечними.

При оцінці дії негативних факторів на людину слід враховувати ступінь впливу їх на здоров'я і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і можливості розвитку останніх.

При оцінці допустимості дії шкідливих чинників на організм людини виходять з біологічного закону суб'єктивної кількісної оцінки подразника Вебера — Фехнера. Він виражає зв'язок між зміною інтенсивності подразника і силою викликаного відчуття: реакція організму прямо пропорційна відносному приросту подразника

Хімічні речовини (органічні, неорганічні) залежно від їх практичного використовування класифікуються на:

промислові отрути, що використовуються у виробництві: наприклад, органічні розчинники (діхлоретан), паливо (пропан, Бутан), фарбники (анілін);

отрутохімікати, що використовуються в сільському господарстві: пестициди (гексахлоран), інсектициди (карбофос) і др.;

лікарські засоби;

побутові хімікати, що використовуються у вигляді харчових добавок (оцтова кислота), засоби санітарії, особистої гігієни, косметики і т. д.;

біологічні рослинні і тваринні отрути, які містяться в рослинах і грибах (аконіт, цикута), у тварин і комах (змій, бджіл, скорпіонів);

отруйливі речовини (ОР): зарин, іприт, фосген і ін.

Отруйні властивості можуть проявити всі речовини, навіть такі, як куховарська сіль у великих дозах або кисень при підвищеному тиску. Проте до отрут прийнято відносити лише ті, які свою шкідливу дію проявляють в звичайних умовах і у відносно невеликих кількостях.

До промислових отрут відноситься велика група хімічних речовин і з'єднань, які у вигляді сировини, проміжних або готових продуктів зустрічаються у виробництві.

В організм промислові хімічні речовини можуть проникати через органи дихання, шлунково-кишковий тракт і непошкоджену шкіру. Проте основними шляхом надходження є легені. Крім гострих і хронічних професійних інтоксикацій промислові отрути можуть бути причиною пониження стійкості організму і підвищеної загальної захворюваності.

Побутові отруєння частіше за все виникають при попаданні отрути в шлунково-кишковий тракт (отрутохімікатів, побутових хімікатів, лікарських речовин). Можливі гострі отруєння і захворювання при попаданні отрути безпосередньо в кров, наприклад, при укусах зміями, комахами, при ін'єкціях лікарських речовин.

Токсична дія шкідливих речовин характеризується показниками токсикометрії, відповідно до яких речовини класифікують на надзвичайно токсичні, високотоксичні, помірно токсичні і малотоксичні. Ефект токсичної дії різних речовин залежить від кількості, що потрапила в організм речовини, його фізичних властивостей, тривалості надходження, і т.д.

Отруєння протікають в гострій, підгострій і хронічній формах.

Гострі отруєння частіше бувають груповими і відбуваються в результаті аварій, поломок устаткування і грубих порушень вимог безпеки праці. Вони характеризуються короткочасністю дії токсичних речовин не більше ніж протягом однієї зміни; надходженням в організм шкідливої речовини у відносно великих кількостях — при високих концентраціях в повітрі; помилковому прийомі всередину; сильному забрудненні шкірних покривів. Наприклад, надзвичайно швидке отруєння може наступити при дії пари бензину, сірководню високих концентрацій і закінчитися загибеллю від паралічу дихального центру, якщо потерпілого зразу ж не винести на свіже повітря. Оксиди азоту унаслідок загальнотоксичної дії у важких випадках можуть викликати розвиток коми, судоми, різке падіння артеріального тиску.

Хронічні отруєння виникають поступово, при тривалому надходженні отрути в організм у відносно невеликих кількостях. Отруєння розвиваються унаслідок накопичення маси шкідливої речовини в організмі (матеріальної кумуляції) або що викликаються ними порушень в організмі (функціональна кумуляція). Хронічні отруєння органів дихання можуть бути слідством перенесеної однократної або декількох повторних гострих інтоксикацій. До отрут, що викликають хронічні отруєння в результаті тільки функціональної кумуляції, відносяться хлоровані вуглеводні, бензол, бензини і ін.

При повторній дії однієї і тієї ж отрути в субтоксичній дозі може змінитися перебіг отруєння і окрім явища кумуляції розвинутися сенсибілізація і звикання.

Сенсибілізація — стан організму, при якому повторна дія речовини викликає більший ефект, ніж попереднє. Ефект сенсибілізації пов'язаний з освітою в крові і інших внутрішніх середовищах змінених і стали чужорідними для організму білкових молекул, що індукують формування антитіл. Повторна, навіть більш слаба токсична дія з подальшою реакцією отрути з антитілами викликає збочену відповідь організму у вигляді явищ сенсибілізації. Більш того, у разі попередньої сенсибілізації можливо розвиток алергічних реакцій, вираженість яких залежить не стільки від дози впливаючої речовини, скільки від стану організму. Алергізація значно ускладнює перебіг гострих і хронічних інтоксикацій, нерідко приводячи до обмеження працездатності.

При дії шкідливих речовин, що повторюється, на організм можна спостерігати і ослаблення ефектів унаслідок звикання. Для розвитку звикання до хронічної дії отрути необхідно, щоб його концентрація (доза) була достатньої для формування у відповідь пристосовній реакції і не надмірної, що приводить до швидкого і серйозного пошкодження організму. При оцінці розвитку звикання до токсичної дії треба враховувати можливий розвиток підвищеної стійкості до одних речовин після дії інших. Це явище називають толерантністю.

На виробництві, як правило, протягом робочого дня концентрації шкідливих речовин не бувають постійними. Вони або наростають до кінця зміни, знижуючись за обідню перерву, або різко коливаються, надаючи на людину інтермітируючу (непостійну) дію, яка у багатьох випадках виявляється більш шкідливою, ніж безперервне, оскільки часті і різкі коливання подразника ведуть до зриву формування адаптації. Несприятлива дія інтермітируючого режиму відзначена при вдиханні оксиду вуглецю З.

Біологічна дія шкідливих речовин здійснюється через рецепторний апарат кліток і внутріклітинних структур. У багатьох випадках рецепторами токсичності є ферменти, амінокислоти, вітаміни, деякі активні функціональні групи, а також різні медіатори і гормони, регулюючі обмін речовин. Первинна специфічна дія шкідливих речовин на організм обумовлена утворенням комплексу "речовина—рецептор". Токсична дія отрути виявляється тоді, коли мінімальне число його молекул здатний зв'язувати і виводити з ладу найбільш життєво важливі клітки-мішені.

Класифікація речовин по характеру дії на організм і загальні вимоги безпеки регламентуються ГОСТ 12.0.003—74*.

Згідно ГОСТ речовини підрозділяються на:

токсичні, що викликають отруєння всього організму або вражаючі окремі системи (ЦНС, кровотворення), зухвалі патологічні зміни печінки, нирок;

дратівливі — що викликають роздратування слизистих оболонок дихальних шляхів, очей, легких, шкірних покривів;

сенсибілізуючі, діючі як алергени (формальдегід, розчинники, лаки на основі нітроз`єднань і ін.);

мутагенні, що приводять до порушення генетичного коду, зміні спадкової інформації (свинець, марганець, радіоактивні ізотопи і ін.);

канцерогенні, викликають, як правило, злоякісні новоутворення (циклічні аміни, ароматичні вуглеводні, хром, нікель, азбест і ін.);

впливаючі на репродуктивну (дітородну) функцію (ртуть, свинець, стирол, радіоактивні ізотопи і ін.).

Три останні види дії шкідливих речовин — мутагенне, канцерогенне, вплив на репродуктивну функцію, а також прискорення процесу старіння серцево-судинної системи відносять до віддалених наслідків впливу хімічних з'єднань на організм. Ця специфічна дія, яка виявляється у віддалені періоди, через роки і навіть десятиріччя. Наголошується поява різних ефектів і в подальших поколіннях. Ця класифікація не враховує агрегатного стану речовини, тоді як для великої групи аерозолів, що не володіють вираженою токсичністю, слід виділити фіброгенний ефект дії її на організм. До них відносяться аерозолі дезинтеграції вугілля, аерозолі коксу (кам'яновугільного, пекового, нафтового, сланцевого), саж, алмазів, вуглецевих волоконних матеріалів, аерозолі (пил) тваринного і рослинного походження, силікати, аерозолі дезинтеграції і конденсації металів.

Потрапляючи до органів дихання, речовини цієї групи викликають атрофію або гіпертрофію слизистої верхніх дихальних шляхів, а затримуючись в легенях, приводять до розвитку сполучної тканини в зоні повітрообміну і рубцювання (фіброзу) легенів. Професійні захворювання, пов'язані з дією аерозолів, пневмосклерози, хронічний пиловий бронхіт займають друге місце по частоті серед професійних захворювань на Україні.

Більшість випадків професійних захворювань і отруєнь пов'язана з надходженням токсичних газів, пари і аерозолів в організм людини головним чином через органи дихання. Цей шлях найбільш небезпечний, оскільки шкідливі речовини поступають через розгалужену систему легеневих альвеол безпосередньо в кров і розносяться по всьому організму. Розвиток загальнотоксичної дії аерозолів в значній мірі пов'язаний з розміром частинок пилу, оскільки пил з частинками до 5 мкм (так звана респирабельна фракція) проникає в глибокі дихальні шляхи, в альвеоли, частково або повністю розчиняється в лімфі і, поступаючи в кров, викликає картину інтоксикації. Мелкодісперсну пил важко уловлювати; вона поволі осідає, вита в повітрі робочої зони.

Попадання отрут в шлунково-кишковий тракт можливо при недотриманні правил особистої гігієни: їді на робочому місці і курінні без попереднього миття рук. Отруйні речовини можуть всмоктуватися вже з порожнини рота, поступаючи відразу в кров. Попадання отрути (ртуті, міді, церію, урану) в шлунок може бути причиною поразки його слизистої.

Шкідливі речовини можуть потрапляти в організм людини через непошкоджені шкірні покриви, причому не тільки з рідкого середовища при контакті з руками, але і у разі високих концентрацій токсичної пари і газів в повітрі на робочих місцях. Розчиняючись в секреті пітних залоз і шкірному жирі, речовини можуть легко поступати в кров. До них відносяться легко розчинні у воді і жирах вуглеводні, ароматичні аміни, бензол, анілін і ін. Пошкодження шкіри безумовно сприяє проникненню шкідливих речовин в організм.

Розподіл отруйних речовин в організмі підкоряється визначеним закономірностям. Спочатку відбувається динамічний розподіл речовини відповідно до інтенсивності кровообігу. Потім основну роль починає грати сорбціонна здатність тканин. Існують три головні басейни, пов'язані з розподілом шкідливих речовин: позаклітинна рідина (14 л для людини масою 70 кг), внутріклітинна рідина (28 л) і жирова тканина. Тому розподіл речовин залежить від таких физико-хімічних властивостей, як водорозчинність, жиро розчинність. Для ряду металів (срібла, марганцю, хрому, ванадію, кадмію і ін.) характерне швидке виведення з крові і накопичення в печінці і нирках.

Дуже важливо відзначити комбіновану дію шкідливих речовин на здоров'я людини. На виробництві і в навколишньому середовищі рідко зустрічається ізольована дія шкідливих речовин; звичайно працюючий на виробництві піддається поєднаній дії несприятливих чинників різної природи (фізичних, хімічних) мул комбінованому впливу чинників однієї природи, частіше ряду хімічних речовин. Комбінована дія — ця одночасна або послідовна дія на організм декількох отрут при одному і тому ж шляху надходження. Розрізняють декілька типів комбінованої дії отрут залежно від ефектів токсичності: адитивного, потенційованого, антагоністичного і незалежної дії.

Разом з комбінованим впливом отрут можливо їх комплексна дія, коли отрути поступають в організм одночасно, але різними шляхами (через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, органи дихання і шкіру і т. д.).

Шляхи знешкодження отрут різні. Перший і головний з них — зміна хімічної структури отрут. Так, органічні сполуки в організмі піддаються частіше за все окисленню, відновленню, розщеплюванню, метилированню, що зрештою приводить переважно до виникнення менш отруйних і менш активних в організмі речовин.

Не менше важливий шлях знешкодження — виведення отрути через органи дихання, травлення, нирки, пітні і сальні залози, шкіру. Важкі метали, як правило, виділяються через шлунково-кишковий тракт, органічні сполуки алифатичного і ароматичного рядів — в незмінному вигляді через легені і частково після физико-хімічних перетворень через нирки і шлунково-кишковий тракт. Певну роль у відносному знешкодженні отрут грає депонування (затримка в тих або інших органах). Наприклад, важкі метали (свинець, кадмій) часто відкладаються в депо: кістках, печінці, нирках, деякі речовини — в нервовій тканині. Проте отрути з депо можуть знов поступати в кров, викликаючи загострення хронічного отруєння.

Для обмеження несприятливої дії шкідливих речовин застосовують гігієнічне нормування їх вмісту в різних середовищах. У зв'язку з тим, що вимога повної відсутності промислових отрут в зоні дихання працюючих часто нездійсненний, особливу значущість придбаває гігієнічна регламентація змісту шкідливих речовин в повітрі робочої зони (ГОСТ 12.1.005—88).

Така регламентація в даний час проводиться в три етапи:

1) обгрунтовування орієнтовного безпечного рівня дії (ООБР);

2) обгрунтовування ПДК;

3) коректування ПДК з урахуванням умов праці працюючих і стани їх здоров'я.

Встановленню ПДК може передувати обгрунтовування, ООБР в повітрі робочої зони, атмосфері населених місць, у воді, грунті.

Орієнтовний безпечний рівень дії встановлюють тимчасово, на період, передуючий проектуванню виробництва. Значення ООБР визначається шляхом розрахунку по физико-хімічних властивостях або шляхом інтерполяцій і екстраполяції в гомологичних рядах (близьких по будові) з'єднань або по показниках гострої токсичності. ООБР повинні переглядатися через два роки після їх твердження.

Гранично допустима концентрація шкідливих речовин в повітрі робочої зони — це концентрації, які при щоденній (окрім вихідних днів) роботі протягом 8 ч або при іншій тривалості, але не перевищуючої 41 ч в тиждень, протягом всього робочого стажу не можуть викликати захворювань або відхилень в стані здоров'я, що знаходяться сучасними методами досліджень в процесі роботи або у віддалені терміни життя теперішнього часу або подальшого поколінь.

До професійних захворювань, дією шкідливих речовин, що викликається, відносяться гострі і хронічні інтоксикації, що протікають з ізольованою або поєднаною поразкою органів і систем: токсична поразка органів дихання, токсична анемія, токсичний гепатит, токсична нефропатія, токсична поразка нервової, токсична поразка очей (катаракта), кон'юнктивіт, токсична поразка кісток: остеопороз, остеосклероз. До цієї ж групи входять хвороби шкіри, металева, фторопластова лихоманка, алергічні захворювання, новоутворення.

Слід мати на увазі можливість розвитку професійних пухлинних захворювань, особливо органів дихання, печінки, шлунку і сечового міхура, лейкоз при тривалих контактах з продуктами перегонки кам'яного вугілля, нафти, сланців, із з'єднаннями нікелю, хрому, миш'яку, винилхлоридом, радіоактивними речовинами і т.д. Чинники незаселеного середовища, поширені в умовах населених місць, можуть приводити до зростання загальних захворювань, розвиток і перебіг яких провокується несприятливим впливом навколишнього середовища. До них відносяться респіраторно-алергічні захворювання органів дихання, хвороби серцево-судинної системи, печінки, нирок, селезінки, порушення дітородної функції жінок, збільшення числа дітей, що народилися з вадами, знижень статевої функції чоловіків, зростання онкологічних захворювань.

Вібрації

Малі механічні коливання, що виникають в пружних тілах або тілах, що знаходяться під впливом змінного фізичного поля, називаються вібрацією. Дію вібрації на людину класифікують: за способом передачі коливань; по напряму дії вібрації; по тимчасовій характеристиці вібрації.

Залежно від способу передачі коливань людині вібрацію підрозділяють на загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидячого або людини, що стоїть, і локальну, що передається через руки людини. Вібрація, що впливає на ноги сидячої людини, на передпліччя, контактуючі з вібруючими поверхнями робочих столів, також відноситься до локальної.

По напряму дії вібрацію підрозділяють на: вертикальну, що розповсюджується по осі х, перпендикулярній до опорної поверхні; горизонтальну, що розповсюджується по осі у, від спини до грудей; горизонтальну, що розповсюджується по осі z, від правого плеча до лівого плеча.

По тимчасовій характеристиці розрізняють: постійну вібрацію, для якої контрольований параметр за час спостереження змінюється не більше ніж в 2 рази (6 дБ); непостійну вібрацію, що змінюється по контрольованих параметрах більш ніж в 2 рази.

Вібрація відноситься до чинників, що володіють високою біологічною активністю. Вираженість у відповідь реакцій обумовлюється головним чином силою енергетичної дії і біомеханічними властивостями людського тіла як складної коливальної системи. Потужність коливального процесу в зоні контакту і час цього контакту є головними параметрами, що визначають розвиток вібраційних патологій, структура яких залежить від частоти і амплітуди коливань, тривалості дії, місця додатку і напряму осі вібраційної дії, демпфуючих властивостей тканин, явищ резонансу і інших умов.

У відповідь між реакціями організму і рівнем впливаючої вібрації немає лінійної залежності. Причину цього явища бачать в резонансному ефекті. При підвищенні частот коливань більше 0,7 Гц можливі резонансні коливання в органах людини. Резонанс людського тіла, окремих його органів наступає під дією зовнішніх сил при збігу власних частот коливань внутрішніх органів з частотами зовнішніх сил. Область резонансу для голови в положенні сидячи при вертикальних вібраціях розташовується в зоні між 20...30 Гц, при горизонтальних — 1,5...2 Гц.

Особливого значення резонанс набуває по відношенню до органу зору. Розлад зорових сприйнять виявляється в частотному діапазоні між 60 і 90 Гц, що відповідає резонансу очних яблук. Для органів, розташованих в грудній клітці і черевній порожнині, резонансними є частоти З...3,5 Гц. Для всього тіла в положенні сидячи резонанс наступає на частотах 4...6 Гц.

Вібраційна патологія стоїть на другому місці (після пилових) серед професійних захворювань. Розглядаючи порушення стану здоров'я при вібраційній дії, слід зазначити, що частота захворювань визначається величиною дози, а особливості клінічних проявів формуються під впливом спектру вібрацій. Виділяють три види вібраційної патології від дії загальної, локальної і товчкообразної вібрацій.

При дії на організм загальної вібрації страждає в першу чергу нервова система і аналізатори: вестибулярний, зоровий, тактильний. У робочих вібраційних професій відзначені запаморочення, розлад координації рухів, симптоми заколисування, вести-було-вегетативна нестійкість. Порушення зорової функції виявляється звуженням і випаданням окремих ділянок полів зору, зниженням гостроти зору, іноді до 40 %, суб'єктивно — потемнінням в очах. Під впливом загальних вібрацій наголошується зниження больової, тактильной і вібраційної чутливості. Особливо небезпечна толчкообразная вібрація, що викликає мікротравми різних тканин з подальшими реактивними змінами. Загальна низькочастотна вібрація робить вплив на обмінні процеси, що виявляються зміною вуглеводного, білкового, ферментного, вітамінного і холестерину обмінів, біохімічних показників крові.

Вібраційна хвороба від дії загальної вібрації і поштовхів реєструється у водіїв транспорту і операторів транспортнотехнологічних машин і агрегатів, на заводах залізобетонних виробів. Для водіїв машин, трактористів, бульдозеристів, машиністів екскаваторів, що піддаються дії низькочастотної і товчкообразної вібрацій, характерні зміни в попереково-крижовому відділі хребта. Робітники часто скаржаться на болі в поясниці, кінцівках, в області шлунку, на відсутність апетиту, безсоння, дратівливість, швидку стомлюваність. В цілому картина дії загальної низько- і середньочастотної вібрації виражається загальними вегетативними розладами з периферичними порушеннями, переважно в кінцівках, зниженням судинного тонусу і чутливості.

Локальній вібрації піддаються головним чином люди, що працюють з ручним механізованим інструментом. Локальна вібрація викликає спазми судин кисті, предплечий порушуючи постачання кінцівок кров'ю. Одночасно коливання діють на нервові закінчення, м'язові і кісткові тканини, викликають зниження шкірної чутливості, відкладення солей в суглобах пальців, деформуючи і зменшуючи рухливість суглобів.

Коливання низьких частот викликають різке зниження тонусу капілярів, а високих частот — спазм судин.

Терміни розвитку периферичних розладів залежать не стільки від рівня, скільки від дози (еквівалентного рівня) вібрації протягом робочої зміни. Переважне значення має час безперервного контакту з вібрацією і сумарний час дії вібрації за зміну. У формувальників, бурильників, заточників, при середньочастотному спектрі вібрацій захворювання розвивається через 8... 10 років роботи. Обслуговування інструменту ударної дії (клепка, обрубування), генеруючим вібрацію середньочастотного діапазону (30... 125 Гц), приводить до розвитку судинних, нервово-м'язових, кістково-суглобових і інших порушень через 12... 15 років. При локальній дії низькочастотної вібрації, особливо при значній фізичній напрузі робітники скаржаться на ниючі, ломлять, болі, що тягнуть, у верхніх кінцівках, часто ночами. Одним з постійних симптомів локальної і загальної дії є розлад чутливості. Найбільш різко страждає вібраційна, больова і температурна чутливість.

До факторів виробничого середовища, що усугубляють шкідливу дію вібрацій на організм, відносяться надмірні м'язові навантаження, несприятливі мікрокліматичні умови, особливо знижена температура, шум високої інтенсивності, психоемоційний стрес. Охолоджування і змочування рук значно підвищують ризик розвитку вібраційної хвороби за рахунок посилення судинних реакцій. При сумісній дії шуму і вібрації спостерігається взаємне посилення ефекту в результаті нього суммации, а можливо, і потенціювання.

Шум визначають як сукупність аперіодичних звуків різної інтенсивності і частоти. Оточуючі людину шуми мають різну інтенсивність: розмовна мова — 50...60 дБ А, автосирена — 100 дБ А, шум двигуна легкового автомобіля — 80 дБ А, гучна музика — 70 дБ А, шум від руху трамвая — 70...80 дБ А, шум в звичайній квартирі — 30...40 дБ А.

По спектральному складу залежно від переважання звукової енергії у відповідному діапазоні частот розрізняють низько-, средньо- і високочастотні шуми, по тимчасових характеристиках — постійні і непостійні, останні, у свою чергу, діляться на ті, що коливаються, переривисті і імпульсні, по тривалості дії — тривалі і короткочасні. З гігієнічних позицій надається велике значення амплітудно-тимчасовим, спектральним і вірогідності параметрам непостійних шумів, найхарактерніших для сучасного виробництва. Інтенсивний шум на виробництві сприяє зниженню уваги і збільшенню числа помилок при виконанні роботи, виключно сильний вплив надає шум на швидкість реакції, збір інформації і аналітичні процеси, через шум знижується продуктивність праці і погіршується якість роботи. Шум утрудняє своєчасну реакцію працюючих на попереджувальні сигнали внутрішньоцехового транспорту (автонавантажувачів, мостових кранів і т. п.), що сприяє виникненню нещасних випадків на виробництві.

В біологічному відношенні шум є помітним стресовим чинником, здатним викликати зрив пристосовних реакцій. Акустичний стрес може приводити до різних проявів: від функціональних порушень регуляції ЦНС до морфологічно позначених дегенеративних деструктивних процесів в різних органах і тканинах. Ступінь шумової патології залежить від інтенсивності і тривалості дії, функціонального стану ЦНС і, що дуже важливо, від індивідуальної чутливості організму до акустичного подразника. Жіночий і дитячий організм особливо чутливі до шуму. Висока індивідуальна чутливість маже бути однією з причин підвищеної стомлюваності і розвитку різних неврозів.

Шум робить вплив на весь організм людини: пригноблює ЦНС, викликає зміну швидкості дихання і пульсу, сприяє порушенню обміну речовин, виникненню серцево-судинних захворювань, гіпертонічної хвороби, може приводити до професійних захворювань.

Шум з рівнем звукового тиску до 30...35 дБ звичний для людини і не турбує його. Підвищення цього рівня до 40...70 дБ в умовах середовища незаселеного створює значне навантаження на нервову систему, викликаючи погіршення самопочуття і при тривалій дії може бути причиною неврозів. Дія шуму рівнем понад 75 дБ може привести до втрати слуху — професійної тугоухости. При дії шуму високих рівнів (більше 140 дБ) можливий розрив барабанних перетинок, контузія, а при ще більш високих (більше 160 дБ) і смерть. Специфічна шумова дія, що супроводиться пошкодженням слухового аналізатора, виявляється поволі прогресуючим зниженням слуху. У деяких осіб серйозне шумове пошкодження слуху може наступити в перші місяці дії, у інших — втрата слуху розвивається поступово, протягом всього періоду роботи на виробництві. Зниження слуху на 10 дБ практично невідчутно, на 20 дБ — починає серйозно заважати людині, оскільки порушується здатність чути важливі звукові сигнали, наступає ослаблення розбірливості мови.

Оцінка стану слухової функції базується на кількісному визначенні втрат слуху і проводиться по показниках аудіометричного дослідження. Основним методом дослідження слуху є тональна аудіометрія. При оцінці слухової функції визначаючими прийняті середні показники порогів слуху в області сприйняття мовних частот (500, 1000, 2000 Гц), а також втрата слухового сприйняття в області 4000 Гц. Критерієм професійного зниження слуху прийнятий показник середньої арифметичної величини зниження слуху в мовному діапазоні, рівний 11 дБ і більш. Крім патології органу слуху при дії шуму спостерігаються відхилення в стані вестибулярної функції, а також загальні неспецифічні зміни в організмі; робітники скаржаться на головні болі, запаморочення, болі в області серця, підвищення артеріального тиску, болі в області шлунку і жовчного міхура, зміна кислотності шлункового соку. Шум викликає зниження функції захисних систем і загальної стійкості організму до зовнішніх дій.

Електромагнітні поля і випромінювання

Спектр електромагнітних коливань по частоті досягає 1021 Гц. Залежно від енергії фотонів (квантів) його підрозділяють на область неіонізуючих і іонізуючих випромінювань. В гігієнічній практиці до неіонізуючих випромінювань відносять також електричні і магнітні поля. До ЕМП промислової частоти відносяться лінії електропередач (ЛЕП) напругою до 1150 кВ, відкриті розподільні пристрої, включаючи комутаційні апарати, пристрої захисту і автоматики, вимірювальні прилади. Вони є джерелами електричних і магнітних полів промислової частоти (50 Гц).

Тривала дія таких полів приводить до розладів, які суб'єктивно виражаються скаргами на головний біль в скроневій і потиличній області, млявість, розлад сну, зниження пам'яті, підвищена дратівливість, апатія, болі в області серця. Для хронічної дії ЕМП промислової частоти характерні порушення ритму і уповільнення частоти серцевих скорочень.

У працюючих з ЕМП промислової частоти можуть спостерігатися функціональні порушення в ЦНС і серцевосудинної системі, у складі крові. Тому необхідно обмежувати час перебування людини в зоні дії електричного поля, створюваного струмами промислової частоти напругою вище 400 кВ.

Іонізуючі випромінювання

Іонізуюче випромінювання викликає в організмі ланцюжок оборотних і необоротних змін. Пусковим механізмом дії є процеси іонізації і збудження атомів і молекул в тканинах. Дисоціація складних молекул в результаті розриву хімічних зв'язків —пряма дія радіації. Істотну роль у формуванні біологічних ефектів грають радіаційно-хімічні зміни, обумовлені продуктами радіолізу води. Вільні радикали водню і гідроксильної групи, володіючи високою активністю, вступають в хімічні реакції з молекулами білка, ферментів і інших елементів біотканини, що приводить до порушення біохімічних процесів в організмі. В результаті порушуються обмінні процеси, сповільнюється і припиняється зростання тканин, виникають нові хімічні з'єднання, не властиві організму. Це приводить до порушення діяльності окремих функцій і систем організму.

Індуковані вільними радикалами хімічні реакції розвиваються з великим виходом, залучаючи до процесу сотні і тисячі молекул, не задіяних випромінюванням. В цьому полягає специфіка дії іонізуючого випромінювання на біологічні об'єкти. Ефекти розвиваються протягом різних проміжків часу: від декількох секунд до багатьох годинника, днів, літ.

В залежності від дози гамма-опромінювання виникнути променева хвороба різного ступеню тяжкості. Хронічна променева хвороба може розвинутися при безперервному або повторюється опромінюванні в дозах, істотно нижче за ті, які викликають гостру форму. Ступінь дії радіації залежить від того, є опромінювання зовнішнім або внутрішнім (при попаданні радіоактивного ізотопу всередину організму). Внутрішнє опромінювання можливо при вдиханні, заковтуванні радіоізотопів і проникненні їх в організм через шкіру. Деякі речовини поглинаються і нагромаджуються в конкретних органах, що приводить до високих локальних доз радіації. Кальцій, радій, стронцій і інші нагромаджуються в кістках, ізотопи йоду викликають пошкодження щитовидної залози, рідкоземельні елементи — переважно пухлини печінки. Рівномірно розподіляються ізотопи цезію, викликаючи пригноблення кровотворення, атрофію семенників, пухлини м'яких тканин. При внутрішньому опромінюванні найбільш небезпечні альфа випромінюючі ізотопи полонію і плутонію.

Здатність викликати віддалені наслідки — лейкоз, злоякісні новоутворення, раннє старіння — одна з підступних властивостей іонізуючого випромінювання.

Електричний струм

Дія електричного струму на живу тканину носить різносторонній і своєрідний характер. Проходячи через організм людини, електрострум проводить термічну, електролітичну, механічну і біологічну дії.

Термічна дія струму виявляється опіками окремих ділянок тіла, нагрівом до високої температури органів, розташованих на шляху струму, викликаючи в них значні функціональні розлади. Електролітична дія струму виражається в розкладанні органічної рідини, у тому числі кров, в порушенні її фізико-хімічного складу. Механічна дія струму приводить до розшарування, розриву тканин організму в результаті електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари з тканинної рідини і крові. Біологічна дія струму виявляється роздратуванням і збудженням живих тканин організму, а також порушенням внутрішніх біологічних процесів.

Електротравми умовно розділяють на загальні і місцеві. До загальних відносять електричний удар, при якому процес збудження різних груп м'язів може привести до судом, зупинки дихання і серцевої діяльності. Зупинка серця пов'язана з фібриляцією — хаотичним скороченням окремих волокон серцевого м'яза. До місцевих травм відносять опіки, металізацію шкіри, механічні пошкодження, електроофтальмії. Металізація шкіри пов'язана з проникненням в неї найдрібніших частинок металу при його розплавленні під впливом частіше за все електричної дуги.

Результат поразки людини електрострумом залежить від багатьох чинників: сили струму і часу його проходження через організм, характеристики струму (змінний або постійний), шляхи струму в тілі людини, при змінному струмі — від частоти коливань.

Струм, що проходить через організм, залежить від напруги дотику, під яким виявився потерпілий, і сумарного електричного опору, в який входить опір тіла людини. Величина останнього визначається в основному опором рогового шару шкіри, становлячи при сухій шкірі і відсутності пошкоджень сотні тисяч Ом. Якщо ці умови стану шкіри не виконуються, то її опір падає до 1 кОм. При високій напрузі і значному часі протікання струму через тіло опір шкіри падає ще більше, що приводить до більш важких наслідків поразки струмом. Внутрішній опір тіла людини не перевищує декількох сотень Ом і істотної ролі не грає. На опір організму дії електричного струму робить вплив фізичний і психічний стан людини. Нездоров'я, стомлення, голод, сп'яніння, емоційне збудження приводять до зниження опору.

Допустимим вважається струм, при якому людина може самостійно звільнитися від електричного ланцюга. Його величина залежить від швидкості проходження струму через тіло людини: при тривалості дії більше 10 з — 2 мА, при 10 з і менш — 6 мА. Струм, при якому потерпілий не може самостійно відірватися від токоведучих частин, називається невідпускаючим.

З можливих шляхів протікання струму через тіло людини (голова — рука, голова — ноги, рука — рука, нога — рука, нога — нога і т. д.) найбільш небезпечний той, при якому вражається головний мозок (голова—руки, голова — ноги), серце і легені (руки — ноги). Несприятливий мікроклімат (підвищена температура, вогкість) збільшує небезпеку поразки струмом, оскільки волога (піт) знижує опір шкірних покривів.

Поєднана дія шкідливих чинників

В умовах середовища незаселеного, особливо у виробничих умовах, людина піддається, як правило, дії багаточинника, ефект якої може виявитися більш значним, ніж при ізольованій дії того або іншого чинника.

Встановлено, що токсичність отрут в певному температурному діапазоні є якнайменшою, посилюючись як при підвищенні, так і пониженні температури повітря. Головною причиною цього є зміна функціонального стану організму: порушення терморегуляції, втрата води при посиленому випоті, зміна обміну речовин і прискорення біохімічних процесів. Почастішання дихання і посилення кровообігу приводять до збільшення надходження отрути в організм через органи дихання. Розширення судин шкіри і слизистих підвищує швидкість всмоктування токсичних речовин через шкіру і дихальні шляхи. Посилення токсичної дії при підвищених температурах повітря відзначено відносно багатьох летючих отрут: пари бензину, пари ртуті, оксидів азоту і ін. Низькі температури підвищують токсичність бензолу, сірковуглеця і ін.

Підвищена вогкість повітря збільшує небезпеку отруєнь особливо дратівливими газами. Причиною цього служить посилення процесів гідролізу, підвищення затримки отрут на поверхні слизистих оболонок, зміна агрегатного стану отрут. Розчинення отрут з утворенням слабих розчинів кислот і лугів усилює їх дратівливу дію.

Зміна атмосферного тиску також впливає на токсичний ефект. При підвищеному тиску посилення токсичного ефекту відбувається унаслідок двох причин: по-перше, найбільшого надходження отрут унаслідок зростання тиску газів і пари в атмосферному повітрі і прискореного переходу їх в кров, по-друге, за рахунок зміни функцій дихання, кровообігу, ЦНС і аналізаторів. Знижений атмосферний тиск усилює дію таких отрут, як бензол, алкоголь, оксиди азоту, ослабляється токсична дія озону.

З безлічі поєднань несприятливих чинників найбільш часто зустрічаються пилогазові композиції.Токсичність сумішей залежить не тільки від глибини проникнення в легені, але і від швидкості адсорбції і, головне, десорбції отрути з поверхні частинок. Десорбція відбувається в дихальних шляхах і альвеолах і її активність пов'язана з фізико-хімічними властивостями поверхні аерозолів і властивостями газів. Адсорбція тим вище, чим менше молекула газу. При значному зв'язку газу з аерозолем комбінований ефект звичайно ослабляється.

Розглядаючи поєднану дію несприятливих чинників фізичної і хімічної природи, слід зазначити, що на високих рівнях дії спостерігаються потенціювання, антогонізм і незалежний ефект. На низьких рівнях, як правило, спостерігається адитивна залежність.

Шум і вібрація завжди усилюють токсичний ефект промислових отрут. Причиною цього є зміна функціонального стану ЦНС і серцево-судинної системи. Шум усилює токсичний ефект оксиду вуглецю, стиролу, крекінг газу і ін. Вібрація, змінюючи реактивність організму, підвищує його чутливість до інших чинників, наприклад, кобальту, кремнієвого пилу, діхлоретану; оксид вуглецю більш токсичний в поєднанні з вібрацією.

Ультрафіолетове випромінювання, роблячи вплив на взаємодію газів в атмосферному повітрі, сприяє утворенню смогу. При ультрафіолетовому опромінюванні можлива сенсибілізація організму до дії деяких отрут. Разом з тим ультрафіолетове опромінювання може знижувати чутливість організму до деяких шкідливих речовин унаслідок посилення окислювальних процесів в організмі і більш швидкого знешкодження отрути.

Велике практичне значення має проблема комбінованого впливу іонізуючого випромінювання і хімічного чинника.

Особливо злободенні два аспекти цієї проблеми: перший — зменшення руйнуючої дії радіації шляхом одночасної дії шкідливої речовини, використовуючи явище антагонізму. Наприклад, встановлено, що гостра дія отрут, що викликає в організмі гіпоксію (зниження кисню в тканинах) і одночасну і послідовну дію іонізуючої радіації супроводиться ослабленням тяжкості радіаційної поразки, тобто сприяє більшій радіостійкості організму.

Другий аспект — посилення ефекту дії унаслідок синергізму радіаційної дії і теплоти, радіації і кисню.

Важка фізична праця супроводиться підвищеною вентиляцією легенів і посиленням швидкості кровотоку, що приводить до збільшення кількості отрути, що поступає в організм. Крім того, інтенсивне фізичне навантаження може приводити до виснаження механізмів адаптації з подальшим розвитком професіонально обумовлених захворювань.

Оцінюючи поєднаний вплив несприятливих чинників на організм, слід мати на увазі, що, як правило, ранні зміни в організмі неспецифічні для дії якого-небудь з них і відображають лише зрив пристосовних реакцій. При дії, що продовжується, понад дозові рівні росте частота професіонально обумовлених загальних захворювань або формуються різні форми професійних захворювань.

Список літератури

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності.-К.2005.

Заверуха Н.М. Безпека життєдіяльності. -К.1998.

Захарченко М.В., Орлов М.В., Голубєв А.К. Безпека життєдіяльності.. .-К.1996.

Коржик Б.М. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності. -К. 1995.

Лапнін В.М. Безпека життєдіяльності людини. К. 1999.

Хижняк М і., Нагорна А.М. Здоров’я людини та екологія. —К. 1995.