Фінансове право як галузь права
Фінанси – це сукупність відносин, що мають розподільчий характер і опосередковуються через доходи та видатки суб’єктів фінансових правовідносин, зокрема, через фізичних та юридичних осіб, державу, міжнародні фінансові організації тощо.
Ознаки фінансів:
це грошові відносини;
це економічні відносини;
вартісний характер;
розподільчий характер;
опосередковуються через доходи та видатки.
Фінанси є об’єктом фінансової діяльності.
Фінансова діяльність – це діяльність, яка проявляється у формуванні доходів та здійсненні витрат суб’єктами фінансових правовідносин.
Фінансові відносини – це відносини, що відображають рух вартості від одного суб’єкта до іншого і характеризують розподільчі, перерозподільчі та обмінні процеси і матеріально проявляються у грошових потоках.
Особливості фінансів:
тісно пов’язані з функціями держави;
це відносини між державою та фізичними і юридичними особами з приводу формування, розподілу та перерозподілу централізованих та децентралізованих фондів коштів;
нерозривно пов’язані з існуванням товарно-грошових відносин;
пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного валового продукту.
Фінанси поділяють на державні і приватні.
Переважно державні фінанси є предметом дослідження Фінансового права.
Ознаки державних фінансів:
це економічні відносини;
це відносини з приводу мобілізації, розподілу та витрачання коштів;
мета: виконання завдань та функцій держави.
Відмінності державних фінансів відповідно до приватних:
держава застосовує примусовий порядок мобілізації фінансових ресурсів;
державні фінанси дуже тісно пов’язані з грошовою системою держави;
значний розмір державних фінансів;
державні фінанси спрямовані на задоволення загальносуспільних потреб;
пріоритет видатків над доходами.
Централізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні:
держави як суб’єкта публічної влади;
органів місцевого самоврядування.
Децентралізовані фонди коштів – це кошти, що перебувають у розпорядженні окремих суб’єктів господарської діяльності і створюються за рахунок їх власних прибутків.
Централізовані та децентралізовані фонди коштів у вузькому розумінні включають в себе гроші (готівкові, безготівкові).
Централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе валютні цінності. Хоча деякі автори вважають, що централізовані та децентралізовані фонди коштів у широкому розумінні включають в себе гроші, цінні папери та валютні цінності.
Але відповідно до Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993р. валютні цінності – це
валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Відповідно до ч.1 ст.192 Цивільного кодексу України: цінний папір - це документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.
Фінансова діяльність держави – це планова діяльність у сфері мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів з метою виконання завдань та функцій держави.
Особливості фінансової діяльності держави:
міжгалузевий характер;
суб’єкти фінансової діяльності держави – це органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
поєднання імперативних та диспозитивних методів управління.
Фінансова діяльність держави значною мірою врегульована на законодавчому рівні. Зокрема, відповідно до п.1 ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються:
Державний бюджет України і бюджетна система України;
система оподаткування, податки і збори;
засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;
статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України;
порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу;
порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи.
Принципи фінансової діяльності держави:
загальноправові:
законність;
верховенство права;
суверенітет держави;
рівність усіх форм власності:
та ін.
галузеві:
публічний характер фінансової діяльності держави;
розподіл функцій між представницьким органом та органами виконавчої влади у сфері фінансової діяльності;
пріоритет законодавчого органу над виконавчими;
пріоритет видатків над доходами;
всебічний контроль у сфері фінансової діяльності;
плановий та цільовий характер використання фінансових ресурсів держави.
Методи фінансової діяльності держави:
мобілізація коштів – це система заходів, які здійснюються державою для планомірного формування фондів коштів.
Види мобілізації: обов’язкова (сплата податків) і добровільна (допомоги, пожертви, дарунки).
розподіл коштів - це система заходів щодо виділення коштів за призначенням.
Завдяки розподілу коштів видно пріоритети державної політики та її співвідношення з функціями держави. Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу відповідно до Закону України про державний бюджет.
Методи розподілу коштів:
фінансування;
кредитування.
Фінансування – це безповоротний, безоплатний, цільовий відпуск коштів, що здійснюється на підставі затвердженого фінансового плану з відповідного централізованого фонду кошту.
Ознаки фінансування:
безповоротність;
безоплатність;
цільовий характер;
підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
здійснюється з бюджету відповідного рівня.
Кредитування – це виділення коштів на певний строк на засадах оплатності та поворотності з додержанням цільового призначення.
Ознаки кредитування:
оплатність;
строковість;
поворотність;
цільовий характер;
підстава здійснення – закон про державний бюджет, рішення про місцевий бюджет;
здійснюється з бюджету відповідного рівня.
використання коштів – це система заходів щодо використання за призначенням бюджетних коштів.
Ознаки використання коштів:
плановість;
цільовий характер;
ефективність;
економія;
здійснюється в межах затверджених лімітів.
фінансовий контроль - це система заходів щодо додержання законності, фінансової дисципліни і раціональності у під час здійснення фінансової діяльності держави.
Фінансова система України
Фінансова система України – це сукупність фінансових інститутів, які сприяють утворенню та використанню централізованих та децентралізованих фондів коштів для здійснення фінансової діяльності держави.
Основні ланки фінансової системи України:
державний бюджет; це найбільший централізований фонд коштів, що перебуває у розпорядженні уряду.
Бюджет – це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п.1 ст.2 БК України).
місцеві бюджети;
бюджети місцевого самоврядування – це бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань (п.2 ст.2 БК України).
місцеві бюджети – це бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування (п.26 ст.2 БК України).
фінанси державних підприємств;
Джерелами формування майна суб'єктів господарювання, зокрема і державних підприємств, є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);
доходи від цінних паперів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;
кредити банків та інших кредиторів;
безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;
інші джерела, не заборонені законом (ч.1 ст. 140 ГК України).
спеціальні цільові фонди; наприклад, Пенсійний фонд України. Специфіка спеціальних цільових фондів:
цільове призначення;
визначена законодавча самостійність;
відокремленість від державного бюджету;
управління ними здійснюється чітко визначеними органами державної влади;
чітко визначені джерела формування;
чітко визначені напрями використання коштів;
зумовлені конкретними потребами.
кредит. Позичальником виступає держава в особі органів державної влади. Наприклад. Держава випускає облігації державної внутрішньої (зовнішньої) позики.
Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску) - ст.10Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р.
Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.
Випускаються облігації таких видів:
а) облігації внутрішніх і місцевих позик;
б) облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими радами.
У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій.
Облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймається Кабінетом Міністрів України щодо кожного випуску.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України оформляється постановою Кабінету Міністрів України, якою затверджуються умови випуску. Умовами випуску облігацій зовнішніх державних позик України визначаються загальний обсяг випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, в якій деномінуються облігації, строк виплати та розмір доходу, строк погашення тощо.
Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України поза межами передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України має визначати мету випуску, джерело погашення та підлягає затвердженню Верховною Радою України і набирає чинності після такого затвердження (ст.14-1 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу” від 18.06.1991р.).
Предмет та метод фінансового права України
Фінансове право – це публічна галузь права, яка містить сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу і використання фондів коштів держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань і функцій.
Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають змінюються і припиняються у сфері фінансової діяльності держави.
До предмету фінансового права входять:
відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.
бюджетні відносини:бюджетний устрій;
бюджетний процес.
податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.
грошово-кредитні відносини:
банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;
грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);
відносини валютного регулювання та валютного контролю.
Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:
фінансові відносини;
виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;
один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;
владні відносини;
забезпечуються силою державного припису;
об’єктом є грошові фонди;
майновий характер.
Метод фінансового права – імперативний, метод владних приписів.
ФІНАНСОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ
Верховна Рада України як суб’єкт фінансових правовідносин
Повноваження Верховної Ради України у сфері фінансів:
прийняття законів, у тому числі у сфері фінансів (п.3 ст.85 Конституції України) – зокрема виключно законами України встановлюються: державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи (п.1 ч.2 ст.92 Конституції України);
затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання (п.4;
затвердження загальнодержавних програм економічного, розвитку (п.6ст.85 Конституції України);
здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції (п.13 ст.85 Конституції України);
затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням (п.14ст.85 Конституції України);
призначення чи обрання на посади, звільнення з посад посадових осіб, зокрема:
1) призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;
2) призначення на посаду та звільнення з посади Голови
Національного банку України за поданням Президента України;
3) призначення та звільнення половини складу Ради
Національного банку України (пп.16,18,19 ст.85 Конституції України);
Верховна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання.
Президент України як суб’єкт фінансових правовідносин
Повноваження Президента України у сфері фінансів:
підписання законів/накладення вето на закони у сфері фінансів;
призначення половини складу Ради Національного банку України;
призначення Міністра фінансів України, Міністра економіки України;
призначає на посаду та звільняє з посади Голову Державної податкової Адміністрації України за поданням Прем'єр-міністра України;
скасовує акти КМУ, у тому числі у сфері фінансів;
видає укази, у тому числі у сфері фінансів.
Кабінет Міністрів України як суб’єкт фінансових правовідносин
Повноваження КМУ у сфері фінансів:
1) забезпечує економічну самостійність України;
2) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;
3) розробляє і здійснює загальнодержавну програму економічного розвитку України;
4) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
5) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
6) спрямовує і координує роботу міністерств, зокрема, міністерства фінансів, міністерства економіки, інших органів виконавчої влади, зокрема, ДПА;
7) виконує інші функції, визначені Конституцією та законами України, актами Президента України;
8) подає до ВРУ Основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Державна податкова служба як суб’єкт фінансових правовідносин
До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах(крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі – органи державної податкової служби). У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (далі - податкова міліція).
Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.
Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Державна податкова адміністрація України залежно від кількості платників податків та інших місцевих умов може утворювати міжрайонні (на два і більше районів), об'єднані (на місто і район) державні податкові інспекції та у їх складі відповідні підрозділи податкової міліції.
У Державній податковій адміністрації України та державних податкових адміністраціях в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються колегії. Чисельність і склад колегії Державної податкової адміністрації України затверджуються Кабінетом Міністрів України, а колегій державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі - Державною податковою адміністрацією
України. Колегії є дорадчими органами і розглядають найважливіші напрями діяльності відповідних державних податкових адміністрацій.
Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України.
Завданнями органів державної податкової служби є:
1) здійснення контролю за:
додержанням податкового законодавства,
правильністю обчислення податків,
повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків;
2) внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;
3) прийняття підзаконних нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;
4) формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;
5) роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків;
6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Державну податкову службу України очолює Голова Державної податкової адміністрації України, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.
Заступники Голови Державної податкової адміністрації України призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України. Кількість заступників Голови Державної податкової адміністрації України визначається Кабінетом Міністрів України.
Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі очолюють голови, які призначаються на посаду і звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Голови Державної податкової адміністрації України.
Державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції очолюють начальники, які призначаються на посаду і звільняються з посади Головою Державної податкової адміністрації України за поданням голів відповідних державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Начальники управлінь податкової міліції призначаються Головою Державної податкової адміністрації України.
Функції органів державної податкової служби
1)контролююча:
здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів;
контролюють своєчасність подання платниками податків
бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,
розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням
податків, інших платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів;
здійснюють контроль за законністю валютних операцій;
здійснюють контроль за додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку;
здійснюють контроль за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів;
проводять перевірки фактів приховування і заниження сум
податків та зборів (обов'язкових платежів) у порядку,
встановленому Законом;
за дорученням спеціальних підрозділів по боротьбі з
організованою злочинністю проводять перевірки своєчасності подання та достовірності документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, в порядку, встановленому законом;
подають до судів позови до підприємств, установ,
організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними
цільовими фондами за рахунок їх майна;
2) нормотворча – ДПА видає підзаконні нормативно-правові акти і методичні рекомендації з питань оподаткування, які підлягають обов'язковому опублікуванню;
3) координаційна - органи державної податкової служби України координують свою діяльність з фінансовими органами, органами Державного казначейства України, органами служби безпеки, внутрішніх справ, прокуратури, статистики, державними митною та контрольно-ревізійною службами, іншими контролюючими органами, установами банків;
4) інтерпретаційна - ДПА надає податкові роз'яснення, організовує виконання цієї роботи органами державної податкової служби;
5) організаційна - забезпечують облік платників податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів;
6) прогностична - прогнозує, аналізує надходження податків, інших платежів, джерела податкових надходжень, вивчає вплив макроекономічних показників і податкового законодавства на надходження податків, інших платежів, розробляє пропозиції щодо їх збільшення та зменшення втрат бюджету;
Права органів державної податкової служби ст.11 ЗУ „Про державну податкову службу в Україні”:
1) здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів(обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі – платники податків);
2) здійснювати контроль за:
додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги) у встановленому законом порядку;
наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів
підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, які видали ці документи, торгових патентів;
3) одержувати у платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби, встановлених цим та іншими законами України;
4) запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків. Письмові повідомлення про такі запрошення направляються не пізніше ніж за десять робочих днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (посадова особа платника податків);
5) одержувати безоплатно від платників податків довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду – про обсяг та обіг коштів на рахунках;
6) вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства, контролювати виконання законних вимог посадових осіб органів державної податкової служби, а також припинення дій, які перешкоджають здійсненню повноважень посадовими особами органів державної податкової служби;
7) при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії (!!!) фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів), а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду - вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складенням опису, який скріплюється підписами представника органу державної податкової служби та платника податків, і залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб'єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування;
8) застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.
9) застосовувати до платників податків, які у встановлений законом строк не повідомили про відкриття або закриття рахунків у банках, а також до установ банків, що не подали відповідним органам державної податкової служби в установлений законом строк повідомлень про закриття рахунків платників податків або розпочали здійснення видаткових операцій за рахунком платника податків до отримання повідомлення відповідного органу державної податкової служби про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби, фінансові (штрафні) санкції у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
10) користуватися у службових справах засобами зв'язку, які належать підприємствам, установам та організаціям, з дозволу їх керівників.
Рахункова палата як суб’єкт фінансових правовідносин
Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р.
Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);
Рішення Конституційного суду України від 14.12.2000р. № 15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного суду України).
Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який
утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний
їй.
Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.
Завданнями Рахункової палати є:
організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України,
здійснення контролю за витрачанням бюджетних коштів;
здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України,
визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів,
контроль за фінансуванням загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
контроль за дотриманням законності щодо надання Україною
позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним
організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;
контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках;
аналіз встановлених відхилень від показників Державного
бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також
про удосконалення бюджетного процесу в цілому;
регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій;
До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.
Для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обслідувань та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створюється Колегія Рахункової палати.
До складу Колегії Рахункової палати входять Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, Секретар Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін.
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права.
Голова Рахункової палати, Перший заступник і заступник Голови Рахункової палати, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати і Секретар Рахункової палати не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у позаробочий час).
Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов'язані з виконанням ними своїх службових обов'язків, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Повноваження Рахункової палати поширюються на:
Верховну Раду України,
органи виконавчої влади,
Національний банк України,
Антимонопольний комітет України,
Фонд державного майна України,
інші державні органи і установи,
місцеві державні адміністрації,
органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи, організації, зокрема:
- фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)
- господарські товариства,
- об'єднання громадян,
- недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
Рахункова палата щорічно не пізніше 1 грудня подає Верховній Раді України загальний письмовий звіт про результати виконання доручень Верховної Ради України, проведених перевірок, ревізій та обслідувань, а також про витрати на цю діяльність.
Звіт Рахункової палати, затверджений Верховною Радою України, публікується у виданнях Верховної Ради України.
Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт фінансових правовідносин
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.)
Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС) складається з Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.
Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення контролю за:
використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до складу бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;
виконанням державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів;
використанням матеріальних цінностей і нематеріальних
активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів;
веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.
Підконтрольні суб’єкти:
центральні органи виконавчої влади (міністерства, відомства, державні комітети),
бюджетні установи,
підприємства і організації, які отримують кошти з
бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів;
Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується Міністерству фінансів України.
Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник Міністра фінансів України, начальник управління, який призначається Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра фінансів України.
Контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі очолюють начальники, які призначаються начальником Головного контрольно-ревізійного управління України за погодженням з Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Начальники контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі призначають і звільняють керівників контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.
Державний контроль ДКРС здійснюється у формі ревізій і перевірок.
Ревізія - це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.
Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються довідкою або доповідною запискою.
Міністерство фінансів України як суб’єкт фінансових правовідносин
Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. №1081/99
Міністерство фінансів України (Мінфін України) є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України.
Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.
Мінфін України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади Президент України в установленому законодавством порядку.
Міністр має заступників, які призначаються на посаду та звільняються з посади відповідно до законодавства. Міністр розподіляє обов'язки між заступниками Міністра, визначає ступінь їх відповідальності та ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів Міністерства.
Мінфін України в межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання.
Мінфін України в разі потреби видає разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.
Нормативно-правові акти Мінфіну України підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
У випадках, передбачених законодавством, рішення Мінфіну України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності та громадянами.
Основними завданнями Мінфіну України є:
розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;
здійснення аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;
розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичань держави і погашення та обслуговування державного боргу;
розроблення проекту Державного бюджету України та прогнозних показників зведеного бюджету України;
забезпечення в установленому порядку виконання Державного бюджету України;
забезпечення ефективного використання бюджетних коштів;
здійснення в межах своєї компетенції державного фінансового контролю.
Національний банк України як суб’єкт фінансових правовідносин
Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.
Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та законами України.
Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ.
Національний банк має статутний капітал, що є державною
власністю.
Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень.
Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради
Національного банку.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.
Національний банк є економічно самостійним органом, який
здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого
кошторису, а у визначених Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно,
що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному
господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів
державної влади, а органи державної влади не відповідають за
зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони
добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших
банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями
Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть
на себе такі зобов'язання.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та
представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.
Плановані доходи та витрати Національного банку
відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів
і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним
банком його функцій, встановлених Конституцією України та
Законами України.
Національний банк за підсумками року у разі перевищення
кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України
наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту
бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за
рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.
Основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Національний банк виконує такі функції:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) встановлює для банків правила проведення банківських
операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
4) здійснює банківське регулювання та нагляд;
5) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування
банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках;
6) представляє інтереси України в центральних банках інших
держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де
співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
7) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення
операцій в іноземній валюті;
8) здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
9) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
10) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
Керівними органами Національного банку є
Рада Національного банку України;
Правління Національного банку України.
До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.
Президент України та Верховна Рада України призначають по 7 членів Ради Національного банку.
Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.
Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.
Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку визначається його Регламентом.
Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Нормативно-правові акти Національного банку можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України.
Органи місцевого самоврядування як суб’єкт фінансових правовідносин
Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад:
затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;
затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього;
затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;
встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх
ставок у межах, визначених законом;
утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних)
коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів;
прийняття рішень щодо випуску місцевих позик;
прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих
бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;
прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного
законодавства пільг по місцевих податках і зборах;
встановлення для підприємств, установ та організацій, що
належать до комунальної власності відповідних територіальних
громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до
місцевого бюджету;
затвердження відповідно до закону ставок земельного
податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад (ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”);
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать:
а) власні (самоврядні) повноваження:
1) складання проекту місцевого бюджету, подання його на
затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету;
щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати
виконання бюджету;
2) підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;
3) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;
4) здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;
5) залучення на договірних засадах коштів підприємств,
установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих
на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних
коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових
засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на
заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;
6) об'єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання
спільних проектів або для спільного фінансування комунальних
підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що
стосуються спільних інтересів територіальних громад;
б) делеговані повноваження:
1) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням
зобов'язань щодо платежів до місцевого бюджету на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності;
2) здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів;
3) сприяння здійсненню інвестиційної діяльності на відповідній території (ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні”).
Фінансовий контроль
Органи державної податкової служби як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Порядок проведення перевірок органами державної податкової служби
Перевірка - це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів (згідно ст.2 Закону України „По державну контрольну-ревізійну службу в Україні” від 26. 01. 1993р.)
Види перевірок:
1. Невиїзні (камеральні) перевірки.
Камеральна перевірка - це перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків (згідно пп. 4.2.2 ст.4 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р., Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р. – далі наказ № 429).
2. Виїзні перевірки:
• планові перевірки;
• позапланові перевірки;
• оперативні перевірки (тільки при контролі за порядком виконання операцій по купівлі-продажу іноземної валюти); оперативна перевірка - це сукупність заходів контролюючих органів, спрямованих на здійснення контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності вимог закону, що визначають порядок проведення розрахунків, обліку товарів та грошових коштів, а також порядок виконання операцій купівлі-продажу іноземної валюти (згідно ст.2 Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.);
• перевірки, що проводяться відповідно до кримінально-процесуального законодавства:
- перевірки, що проводяться до порушення кримінальної справи (дослідчі перевірки):
а) перевірки, що проводяться на підставі ч. 4 ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України;
б) перевірки, що проводяться в порядку здійснення оперативно-розшукової діяльності;
- перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи (перевірки в порядку досудового розслідування):
а) перевірки, що проводяться в порядку дізнання;
б) перевірки, що проводяться в порядку досудового слідства.
Планові і позапланові перевірки можуть проводитися як комплексні перевірки (тобто охоплювати питання повноти нарахування і своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших платежів) і тематичні. Комплекснаперевірка – це документальна перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства, якою охоплюються питання повноти нарахування та своєчасності сплати всіх видів податків, зборів, інших обов'язкових та інших платежів, контроль за якими покладено на органи державної податкової служби України (наказ № 429)
Позапланові перевірки можуть бути зустрічними (тобто при проведенні яких перевіряються й інші суб'єкти підприємницької діяльності). Зустрічна перевірка – це позапланова документальна перевірка підприємства з питань фінансово-господарської діяльності на підтвердження взаємовідносин та стану розрахунків з контрагентами (наказ № 429).
Стосовно планових і позапланових перевірок (в т. ч. і комплексних, і зустрічних) законодавство також використовує узагальнюючий термін - "документальна перевірка".
Коли перевірка проводиться повторно (після проведення планової або позапланової), то в законодавстві вона має назву - повторна перевірка.
Часто можна почути про такі "види" перевірок, як тематична перевірка, інформативна перевірка, перевірка непрямими методами і т. д., проте всі ці й подібні їм "різновиди перевірок" не мають самостійного значення і в більшості випадків не передбачені законодавством і не є офіційною термінологією.
Ознаки планової перевірки:
предмет перевірки - своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів);
передбачена у плані роботи органу державної податкової служби;
проводиться
за місцезнаходженням
платника податків
чи за
місцем
розташування
об'єкта права
власності,
стосовно
якого
проводиться
така планова
виїзна перевірка;
проводиться за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності платника податків;
проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державної податкової служби;
проводиться не частіше одного разу на календарний рік.
Забороняється
проведення
планових виїзних
перевірок
за
окремими
видами зобов'язань
перед бюджетами,
крім зобов'язань
за
бюджетними
позиками і
кредитами, що
гарантовані
бюджетними
коштами.
Право на
проведення
планової виїзної
перевірки
платника
податків
надається лише
у тому випадку,
коли йому не
пізніше ніж
за
10 днів до дня
проведення
зазначеної
перевірки
надіслано
письмове
повідомлення
із зазначенням
дати початку
та закінчення
її
проведення.
Проведення
планових виїзних
перевірок
здійснюється
органами
державної
податкової
служби одночасно
з іншими органами
виконавчої
влади,
уповноваженими
здійснювати
контроль за
нарахуванням
та
сплатою
податків та
зборів (обов'язкових
платежів).
Порядок
координації
проведення
планових виїзних
перевірок
органами
виконавчої
влади, уповноваженими
здійснювати
контроль
за
нарахуванням
та сплатою
податків та
зборів (обов'язкових
платежів),
визначається
Кабінетом
Міністрів
України.
Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва – 10 робочих днів.
Подовження строків проведення планової виїзної перевірки можливе лише за рішенням суду на строк не більш як 10 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів.
Позапланова виїзна перевірка:
не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби;
проводиться за рішенням суду відповідно до кодексу адміністративного судочинства;
рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом;
проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:
за наслідками перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків законів України про оподаткування, валютного законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту;
Алгоритм перевірки:
перевірка іншого суб’єкта підприємницької діяльності а порушення податкового законодавства платником а письмовий запит до платника а відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)
платником
податків не
подано в установлений
строк
податкову
декларацію
або розрахунки,
якщо їх подання
передбачено
законом;
Алгоритм перевірки:
неподано деклараціюа рішення суду а позапланова перевірка.
3) виявлено
недостовірність
даних, що містяться
у податковій
декларації,
поданій платником
податків, якщо
платник податків
не
надасть
пояснення та
їх документальні
підтвердження
на
обов'язковий
письмовий запит
органу державної
податкової
служби
протягом
десяти робочих
днів з дня отримання
запиту;
Алгоритм
перевірки:
подання податкової декларації а перевірка податкової декларації податковим органом а виявлення недостовірності даних, що містяться у податковій декларації, а письмовий запит до платника а відсутність пояснень платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка.
4) платник
податків подав
у встановленому
порядку скаргу
про
порушення
законодавства
посадовими
особами органу
державної
податкової
служби під час
проведення
планової чи
позапланової
виїзної
перевірки, в
якій вимагає
повного або
часткового
скасування
результатів
відповідної
перевірки;
Алгоритм
перевірки:
планова/позапланова перевірка а порушення законодавства посадовими особами органу державної податкової служби під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки а скарга з вимогою скасування результатів перевірки а розгляд скарги посадовою особою податкового органу а звернення посадової особи податкового органу до суду а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)
5) у разі виникнення
потреби у перевірці
відомостей,
отриманих
від особи, яка
мала правові
відносини з
платником
податків,
якщо платник
податків не
надасть пояснення
та їх
документальні
підтвердження
на обов'язковий
письмовий запит
органу
державної
податкової
служби протягом
десяти робочих
днів з дня
отримання
запиту;
Алгоритм перевірки:
отримання податковим органом відомостей від іншого суб’єкта підприємницької діяльності а потреба перевірки цих відомостей а письмовий запит до платника а відсутність пояснень та їх документальних підтверджень від платника протягом 10 робочих днів а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)
6) проводиться
реорганізація
(ліквідація)
підприємства;
Алгоритм
перевірки:
реорганізація (ліквідація) підприємства а рішення суду а позапланова перевірка. (Також для ДКРС)
7) стосовно
платника податків
(посадової
особи платника
податків)
у порядку,
встановленому
законом, податковою
міліцією
заведено
оперативно-розшукову
справу, у зв'язку
з чим є потреба
у
проведенні
позапланової
виїзної перевірки
фінансово-господарської
діяльності
такого платника
податків;
Алгоритм
перевірки:
порушення оперативно-розшукової справи проти платника податків (посадової особи) а рішення суду а позапланова перевірка.
8) у разі, коли
вищестоящий
орган державної
податкової
служби
в порядку
контролю за
достовірністю
висновків
нижчестоящого
органу
державної
податкової
служби здійснив
перевірку
документів
обов'язкової
звітності
платника податків
або висновків
акта
перевірки,
складеного
нижчестоящим
контролюючим
органом, та
виявив
їх
невідповідність
вимогам законів,
що призвело
до ненадходження
до
бюджетів сум
податків та
зборів (обов'язкових
платежів).
Позапланова
виїзна перевірка
в цьому випадку
може ініціюватися
вищестоящим
органом державної
податкової
служби лише
у тому разі,
коли
стосовно посадових
або службових
осіб нижчестоящого
органу
державної
податкової
служби, які
проводили
планову або
позапланову
виїзну
перевірку
зазначеного
платника податків,
розпочато
службове
розслідування
або порушено
кримінальну
справу;
Алгоритм
перевірки:
перевірка
(виїзна/невиїзна)
а
перевірка
вищестоящим
органом державної
податкової
служби в порядку
контролю документів
обов'язкової
звітності
платника податків
або висновків
акта перевірки
а
невідповідність
звітності
вимогам закону
а
службове
розслідування
або кримінальна
справа проти
осіб, що проводили
перевірку а
рішення суду
а
позапланова
перевірка.
(Також
для ДКРС)
9) платником
подано декларацію
з від'ємним
значенням
з
податку на
додану вартість,
яке становить
більше 100 тис.
гривень.
Алгоритм перевірки:
подання декларації з від'ємним значенням ПДВ, яке становить більше 100 тис. гривень. а рішення суду а позапланова перевірка.
Підстави для позапланової перевірки №№ 1,4,5,6,8 є також підставами для позапланової перевірки органами державної контрольно-ревізійної служби + ще одна підстава: у разі надходження доручення щодо проведення ревізій та перевірок у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби (ст.11 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу”);
Позаплановими
перевірками
вважаються
також перевірки
в межах
повноважень
податкових
органів, визначених
законами України
"Про
застосування
реєстраторів
розрахункових
операцій у
сфері
торгівлі,
громадського
харчування
та послуг", "Про
державне регулювання
виробництва
і обігу спирту
етилового,
коньячного
і плодового,
алкогольних
напоїв та тютюнових
виробів", а в
інших випадках
- за рішенням
суду.
Згідно Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" позапланова перевірка, що провадиться уповноваженими контролюючими органами стосовно осіб, що використовують спрощену систему оподаткування, може здійснюватися виключно на підставі постанови слідчого, органу дізнання або відповідно до рішення суду.
„на підставі
постанови
слідчого, органу
дізнання або
відповідно
до рішення
суду” суперечить
Закону України
від 12 січня 2005
року № 2322-IV. „До
приведення
законів та
інших нормативно-правових
актів у
відповідність
із цим Законом
вони застосовуються
в частині, що
не
суперечить
цьому Закону”.//
закон, яким
було внесено
зміни до Закону
України „Про
державну податкову
службу в Україні”,
зокрема до
ст.11, та додано
ст.ст.11-1, 11-2, в яких
регламентовано
підстави та
порядок проведення
перевірок.
Зокрема, позапланова
виїзна перевірка
може здійснюватися
лише на підставі
рішення суду.
Орган державної податкової служби, який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки, подає до суду:
- письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення,
склад осіб, які будуть проводити таку перевірку,
документи, які відповідно до закону свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки,
інформацію про вид та кількість перевірок, проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки,
інші відомості - на вимогу суду.
У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представники суб'єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце, дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду.
Позапланова
виїзна перевірка
здійснюється
на підставі
виникнення
обставин, викладених
законі, за
рішенням
керівника
податкового
органу, яке
оформляється
наказом.
Тривалість
позапланової
виїзної перевірки
не повинна
перевищувати
10 робочих днів,
а щодо суб'єктів
малого
підприємництва
- 5 робочих днів.)
Подовження
термінів
проведення
позапланової
виїзної перевірки
можливе
лише за рішенням
суду на
термін не більш
як 5 робочих
днів,
а стосовно
суб'єктів малого
підприємництва
- 2 робочі дні.
Обмеження
у підставах
проведення
перевірок
платників
податків,
визначені цим
Законом, не
поширюються
на перевірки,
що
проводяться
на звернення
такого платника
податків, або
перевірки,
що
проводяться
після порушення
кримінальної
справи проти
платника
податків
(посадових осіб
платника податків),
що перевіряється,
відповідно
до кримінально-процесуального
законодавства.
Працівникам
податкової
міліції забороняється
брати участь
у
проведенні
планових та
позапланових
виїзних перевірок
платників
податків,
що проводяться
органами державної
податкової
служби,
якщо
такі перевірки
не пов'язані
з веденням
оперативно-розшукових
справ
або розслідуванням
кримінальних
справ, порушених
стосовно
таких
платників
податків (посадових
осіб платників
податків),
що
знаходяться
в їх провадженні.
Перевірки платників податків органами податкової міліції проводяться у порядку, встановленому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінально-процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Умови
допуску посадових
осіб органів
державної
податкової
служби до проведення
планових та
позапланових
виїзних перевірок
Посадові особи
органу державної
податкової
служби вправі
приступити
до проведення
планової або
позапланової
виїзної
перевірки
за наявності підстав для їх проведення, визначених законом,
за умови надання платнику податків під розписку:
1) направлення на перевірку, в якому зазначаються:
дата його видачі,
назва органу державної податкової служби,
мета перевірки,
вид(планова або позапланова) перевірки,
підстави перевірки,
дата початку та дата закінчення перевірки,
посади, звання
та прізвища
посадових
осіб
органу
державної
податкової
служби, які
проводитимуть
перевірку.
Направлення
на перевірку
є дійсним за
умови наявності
підпису керівника
органу державної
податкової
служби, скріпленого
печаткою органу
державної
податкової
служби;
2) копії
наказу керівника
податкового
органу про
проведення
позапланової
виїзної перевірки,
в якому зазначаються:
підстави проведення позапланової виїзної перевірки,
дата початку та дата закінчення перевірки.
Але позапланові перевірки проводяться лише на підставі рішення суду. В Законі України „Про державну податкову службу в Україні” не згадується про надання платнику рішення суду (копії). а але необхідність подання рішення суду випливає з вищенаведеного.
Проте в Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” така вимога встановлена: крім направлення на перевірку, також надається копія рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії або перевірки, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії або перевірки щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених Законом до підконтрольних установ, - також номер, дата та підстави порушення кримінальної справи, орган, що порушив кримінальну справу.
Ненадання
цих документів
платнику податків
або їх надання
з
порушенням
вимог, визначених
вище, є підставою
для недопущення
посадових осіб
органу державної
податкової
служби до проведення
планової або
позапланової
виїзної перевірки.
Проведення
перевірок
органами державної
податкової
служби не
повинно
порушувати
нормального
режиму роботи
платників
податків.
У
разі заподіяння
шкоди внаслідок
порушення
працівниками
органів
державної
податкової
служби прав
платників
податків,
встановлених
законом, а також
вимог щодо
проведення
перевірок
платник податків
може звернутися
до суду із заявою
про відшкодування
матеріальної
та моральної
шкоди. При цьому
суб'єкти малого
підприємництва
звільняються
від сплати
державного
мита.
Відшкодування
шкоди здійснюється
відповідно
до закону.
Працівники
органів державної
податкової
служби несуть
матеріальну
відповідальність
за шкоду, завдану
незаконними
діями або
бездіяльністю,
в межах, встановлених
законом.
Наказ ДПА від 16.09.2002 N 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”
При проведенні комплексної документальної перевірки складається один зведений акт комплексної перевірки, а в разі відсутності порушень - довідка.
Складовими частинами зведеного акта комплексної документальної перевірки є довідки, які складаються посадовими особами податкового органу як з окремого питання плану перевірки, так і з декількох питань плану перевірки.
Довідка
підписується
посадовими
особами податкового
органу,
які
здійснили
перевірку, та
погоджується
з посадовими
особами
підприємства.
Довідка
складається
у двох примірниках.
Перший примірник
надається
керівнику, який
очолює перевірку,
а другий залишається
в
структурному
підрозділі,
працівник якого
склав цю довідку.
Акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень, зокрема норм податкового та валютного законодавства, а також невиконання платником податків законних вимог посадових осіб податкових органів, які проводили перевірку.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового та валютного законодавства (далі - суттєві обставини).
Факти виявлених
порушень
податкового
та валютного
законодавства
викладаються
в акті документальної
перевірки
чітко,
об'єктивно
та в повній
мірі, із посиланням
на первинні
або інші
документи,
які зафіксовані
в бухгалтерському
та податковому
обліку,
що підтверджують
наявність
зазначених
фактів.
Акт документальної перевірки повинен бути складений на паперовому носії і в електронному вигляді державною мовою1 і мати наскрізну нумерацію сторінок.
У разі відсутності первинних документів, що підтверджують факт порушення, до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників підприємства (в межах їх компетенції), що перевіряється.
Титульний
аркуш акта
документальної
перевірки
друкується
на
номерному
бланку органу
державної
податкової
служби для
складання
актів
документальних
перевірок.
Перший примірник акта в оригіналі залишається в органах державної податкової служби.
У разі необхідності використання у змісті акта скорочених назв і загальноприйнятих абревіатур при першому вживанні відповідне словосполучення наводиться повністю з одночасною вказівкою в дужках його скороченої назви або абревіатури, які будуть використовуватись далі в тексті.
В акті документальної перевірки, розрахунках та інших матеріалах не допускаються різного роду виправлення цифрових показників, дат та інших даних.
Інформація, що міститься в акті документальної перевірки, не підлягає розголошенню органом державної податкової служби і її співробітниками, а також передачі в інші органи, за винятком випадків, передбачених законодавством.
У разі, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб податкового органу до обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів чи пов'язані з отриманням інших об'єктів оподаткування, електронних контрольно-касових апаратів, комп'ютерних систем, що застосовуються для розрахунків за готівку або з використанням карток платіжних систем, вагокасових комплексів, систем та засобів штрихового кодування, складається акт відмови від допуску до перевірки. - це акт, який складається посадовими особами податкового органу в разі відмови підприємства вдопуску до перевірки.
Акт відмови
від підпису
- акт, який засвідчує
відмову
посадових
осіб підприємства
від підписання
акта документальної
перевірки.
При цьому в
акті зазначається
про ознайомлення
(чи
відмову
від ознайомлення)
керівника і
головного
бухгалтера
підприємства
із змістом
акта перевірки,
обов'язками,
правами і
відповідальністю
платника податків.
Акт відмови
від допуску
до перевірки
та акт відмови
від
підпису
підписується
не менш як трьома
особами.
Склад
і зміст акта
документальної
перевірки
Акт документальної
перевірки
повинен складатися
з трьох
частин:
I - вступна;
II - описова;
III – висновок та інформативних додатків.
Вступна частина акта документальної перевірки
Вступна
частина акта
документальної
перевірки
повинна містити
такі дані:
дата
підписання
акта перевірки
(число, місяць,
рік підписання
акта
посадовими
особами, що
проводили
перевірку, та
посадовими
особами
підприємства);
номер акта перевірки (порядковий номер журналу реєстрації перевірок, код структурного підрозділу, код за ЄДРПОУ підприємства);
місцезнаходження підприємства;
повна і скорочена
назва підприємства
відповідно
до установчих
документів;
підстави для проведення документальної перевірки у відповідності до вимог закону
дата та номери
посвідчень
на документальну
перевірку,
назва
органу
державної
податкової
служби, який
його виписав;
посади осіб,
назва структурного
підрозділу,
назва органу
податкової
служби, прізвища,
імена, по батькові,
посади осіб,
що
проводять
перевірку;
документальна перевірка (планова чи позапланова);
період, за
який проводиться
перевірка
діяльності
підприємства;
інформація про направлення повідомлення підприємству про проведення планової перевірки
інформація про посадових осіб, відповідальних за фінансово-господарську діяльність підприємства за період, що перевіряється, із зазначенням наказів про призначення та звільнення із займаної посади;
інформація про наявність журналу реєстрації перевірок підприємства та вчинення в ньому запису про проведення перевірки;
термін проведення перевірки (при необхідності зазначити перерву в роботі);
дані про
реєстрацію
(перереєстрацію)
платника податків
в
органах
виконавчої
влади (назва
документа,
назва органу,
дата і
реєстраційний
номер), дата
взяття на облік
державним
податковим
органом
(назва документа,
назва органу
державної
податкової
служби
та дата
взяття на облік),
реєстраційні
дані платника
ПДВ (назва
документа,
дата, номер,
індивідуальний
податковий
номер);
дані про
розмір статутного
фонду, засновників,
розмір їх
внесків
до статутного
фонду, форма
внесення (у
разі необхідності),
а
також коди за
ЄДРПОУ - для
юридичних осіб;
код форми
власності,
підпорядкованість
для державних
підприємств;
перелік структурних підрозділів; інформація про види діяльності, які здійснювало підприємство за період, що перевірявся, та види діяльності, що підлягають ліцензуванню (номер і дата видачі ліцензії, назва органу, що видав ліцензію, терміни початку і закінчення дії ліцензії);
дані про
наявність
рахунків у
банках та інших
фінансових
установах
із зазначенням
своєчасності
надання повідомлення
про їх
відкриття
(закриття);
інформація
про попередню
комплексну
документальну
перевірку
із
зазначенням
назви органу
державної
податкової
служби, дати
та
номера акта
перевірки,
періоду перевірки
(планова чи
позапланова,
установлені
порушення та
вжиті заходи
щодо усунення
виявлених
недоліків);
інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий);
інформація про зустрічні перевірки, проведені у ході документальної перевірки, про надіслані запити на їх проведення до інших органів державної податкової служби;
перелік
комп'ютерних
автоматизованих
інформаційних
систем,
інформація
яких використана
під час перевірки;
інформація
про те, чи є
підприємство
засновником
(учасником),
акціонером
іншого суб'єкта
підприємницької
діяльності;
якщо підприємство
протягом своєї
діяльності
мало від'ємне
значення
об'єкта оподаткування
(збитки або
незначні прибутки)
чи заявляло
значні суми
до відшкодування
податку на
додану
вартість, в
обов'язковому
порядку зазначаються
обгрунтовані
їх причини;
дані про
наявність
пільг, наданих
відповідно
до чинного
законодавства
(код пільги, на
яку суму і на
який податок
отримано
пільги
з розбивкою
за роками в
межах звітних
періодів,
що
перевіряються);
відображення інформації про проведені підприємством інвентаризації його основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу;
у разі проведення у ході перевірки інвентаризації відобразити її результати.
II. Описова частина акта документальної перевірки
1. Результати
документальної
перевірки
групуються
за окремими
видами
податків і
зборів (обов'язкових
платежів) та
у розрізі
податкових
періодів.
2. За кожним
відображеним
в акті фактом
порушення
податкового
та
валютного
законодавства
необхідно:
висвітлити
показники,
які відображаються
підприємством
у
податковій
звітності, та
фактичні показники,
виявлені у
ході
перевірки
на підставі
первинних
документів
податкового
та
бухгалтерського
обліку підприємства
у розрізі періодів;
у разі виявлення
розбіжностей
чітко викласти
зміст порушення
з посиланням
на конкретні
пункти і статті
нормативно-правових
актів, що порушені
платником
податків, зазначити
період (місяць,
квартал, рік)
фінансово-господарської
діяльності
платника
податків, в
якому дане
порушення
здійснено, при
цьому додати
до акта
письмові пояснення
посадових
осіб підприємства
щодо встановлених
порушень;
зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;
зазначити
перелік документів,
що не були надані
у ході
здійснення
перевірки;
у разі відмови посадових осіб підприємства надати перевіряючим письмові пояснення щодо причини ненадання документів факт відмови відобразити в акті.
Виявлені факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, групуються у відомості або таблиці, що додаються до акта. Зазначені відомості або таблиці повинні містити повний перелік однотипних порушень податкового та валютного законодавства із зазначенням звітного періоду, до якого вони відносяться (назву, дату і номер документа, відповідно до якого здійснено операцію, суть операції, а також посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені). Зазначені додатки повинні бути підписані перевіряючими, а також посадовими особами підприємства.
Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб підприємства (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).
У випадках
відсутності
податкового
обліку даний
факт
фіксується
в описовій
частині акта,
а у випадках,
передбачених
законодавством,
застосовуються
непрямі методи,
порядок
застосування
яких передбачений
чинним законодавством
У разі, коли документальною перевіркою не встановлено порушень вимог (посилання на нормативно-правові акти, які регламентують питання повноти нарахування та своєчасності сплати відповідних податків, зборів та інших обов'язкових платежів), в описовій частині акта відображаються задекларовані показники та робиться відповідний запис: "Документальною перевіркою пунктів N плану перевірки порушень не встановлено". При цьому до акта перевірки додаються аналітичні таблиці, які підтверджують задекларовані показники.
3. При проведенні планових комплексних документальних перевірок за галузевим принципом проводиться аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства.
III. Висновок
У цьому розділі
акта документальної
перевірки
відображається
узагальнений
опис виявлених
перевіркою
порушень податкового
та
валютного
законодавства
з посиланням
на підпункти,
пункти,
статті
нормативно-правових
актів.
Виявлені
порушення
податкового
та валютного
законодавства
відображаються
у гривнях у
розрізі податків,
зборів та
інших
обов'язкових
платежів з
розбивкою за
роками та
податковими
періодами,
у межах періоду,
що перевіряється.
В акті не
допускається
визначення
виду і розміру
штрафних
(фінансових)
санкцій та
адміністративних
штрафів за
встановлені
порушення.
У разі вилучення
у ході перевірки
документів,
які
підтверджують
факт виявленого
порушення, про
це робиться
запис із
відображенням
підстав для
вилучення,
номера та дати
протоколу
вилучення.
Відображається
кількість
складених
примірників
акта перевірки
та
відмітка про
вручення одного
примірника
посадовим
особам
підприємства.
Інформативні
додатки до акта
документальної
перевірки
Затверджений
керівником
(заступником
керівника)
органу
державної
податкової
служби та
підписаний
начальником
відділу
(управління)
працівника,
що очолює
перевірку,
план перевірки
підприємства;
розрахунки
донарахованих
сум податків,
зборів, інших
обов'язкових
платежів, а
також розрахунки
зменшення
від'ємного
значення
об'єкта оподаткування,
зменшення
податкового
кредиту за
податком
на додану вартість
у розрізі податкових
періодів;
розрахунки
пені за порушення
вимог законодавства
у сфері
зовнішньоекономічної
діяльності;
пояснення
посадових
осіб підприємства
щодо виявлених
порушень,
надані у ході
перевірки;
інші матеріали,
що підтверджують
наявність
фактів податкових
та
валютних порушень;
матеріали
(описи, відомість,
протоколи)
про результати
проведеної
в ході перевірки
інвентаризації;
постанова
органу державної
податкової
служби про
проведення
вилучення
документів,
протокол вилучення
і опис документів,
які
вилучені,
якщо вилучення
мало місце;
відомості
про дебіторську
та кредиторську
заборгованість
із
зазначенням
повних назв
підприємств,
їх кодів за
ЄДРПОУ, дати
та
номера
документа, що
їх підтверджує,
за найбільшою
сумою
заборгованості;
відомості
про суми
кредиторської
та дебіторської
заборгованості
на останній
день місяця
періоду, за
який
здійснюється
перевірка, за
кожним зовнішньоекономічним
контрактом;
відомості
щодо здійснення
зовнішньоекономічної
діяльності
з
зазначенням:
номера, дати
договору (контракту)
ЗЕД та його
суми, номера
та
дати реєстрації
договору (контракту)
ЗЕД у Міністерстві
економіки
та
з питань європейської
інтеграції,
держави нерезидента,
який є
стороною
договору
(контракту)
ЗЕД, найменування
фінансової
установи
нерезидента,
через яку
здійснюються
розрахунки
за
договором
(контрактом),
найменування
фінансової
установи
резидента,
через яку
здійснюються
розрахунки
за договором
(контрактом),
номенклатури
товарів договору
(контракту)
згідно з
кодами
Української
класифікації
товарів
зовнішньоекономічної
діяльності
( 2371а-14,
2371б-14,
2371в-14,
2371г-14
),
заборгованості,
у т. ч. простроченої,
що виникла при
виконанні
договору
(контракту),
крім того,
довідково
вказати наявність
ліцензій
на здійснення
ЗЕД (у разі
необхідності);
у разі необхідності
копії форм
фінансової
звітності
за
період, що
перевіряється;
інші матеріали,
що мають значення
для прийняття
повідомлення-рішення
за результатами
перевірки та
подальших
заходів
щодо забезпечення
повернення
валютної виручки.
3. Підписання
акта документальної
перевірки,
порядок його
реєстрації
та зберігання
До підписання
акта перевірки
враховуються
пояснення,
надані
посадовими
особами в ході
перевірки.
При виникненні
спірних питань
під час здійснення
перевірки,
до
підписання
акта, такі питання
виносяться
на розгляд
постійних
комісій
при обласних
державних
податкових
адміністраціях
(державних
податкових
інспекціях,
спеціалізованих
державних
податкових
інспекціях
по роботі з
великими платниками
податків).
З
матеріалами
та актом перевірки
ознайомлюється
та візує їх
начальник
відділу (управління)
структурного
підрозділу,
працівник
якого
очолював перевірку.
Акт документальної
перевірки
складається
у двох примірниках
та
підписується
посадовими
особами органу
державної
податкової
служби
та інших контролюючих
органів, які
здійснювали
перевірку,
та
посадовими
особами підприємства.
Після підписання
акта перевірки
посадовими
особами один
його
примірник
(з додатками)
передається
керівнику або
уповноваженій
особі
підприємства,
про що на останній
сторінці всіх
примірників
акта
робиться відповідна
відмітка за
підписом особи,
яка одержала
акт,
із зазначенням
його посади,
прізвища та
ініціалів, а
також
дати
одержання акта.
При відмові
посадової
особи підприємства
від підпису,
що
підтверджує
вручення йому
акта перевірки,
робиться
відповідний
запис
в акті та один
примірник
акта перевірки
направляється
платнику
податків з
поштовим
повідомленням
про одержання.
До
другого
примірника
акта, що зберігається
в органі
державної
податкової
служби, додаються
документи, що
підтверджують
факт
поштового
відправлення
та вручення
акта адресату.
Другий примірник
акта після
реєстрації
та прийняття
за ним
відповідного
рішення передається
до структурного
підрозділу,
у
якому зберігається
справа платника.
У разі відмови
посадових осіб
підприємства,
що перевіряється,
від
підписання
акта перевірки
службовими
особами органу
державної
податкової
служби складається
акт довільної
форми, що засвідчує
факт
такої відмови.
Акт підписується
не менш як трьома
особами.
При
цьому в акті
необхідно
зазначити про
ознайомлення
керівника
і
головного
бухгалтера
підприємства
із змістом
акта перевірки,
обов'язками,
правами і
відповідальністю
платника податків.
Акт документальної
перевірки в
день його
підписання
(складання
акта відмови
від підпису)
реєструється
структурним
підрозділом,
який провів
перевірку
(очолював
перевірку),
у
спеціальному
журналі.
Акт
відмови від
підписання
акта перевірки
після його
складання
реєструється
в органі державної
податкової
служби у
спеціальному
журналі.
Журнали
реєстрації
актів структурного
підрозділу
(до функцій
якого
входить реєстрація
вхідної та
вихідної
кореспонденції)
прошнуровуються,
пронумеровуються
та скріплюються
печаткою
органу
державної
податкової
служби.
Працівник
підрозділу,
який очолював
перевірку,
складає
розрахунки
штрафних
(фінансових)
санкцій, які
передбачені
чинним
законодавством,
у розрізі податків,
зборів та інших
обов'язкових
платежів
та податкових
періодів.
Такий розрахунок
не надається
підприємству,
а
використовується
при розгляді
матеріалів
перевірки
керівником
(заступником
керівника)
органу податкової
служби для
прийняття
податкового
повідомлення-рішення
та вжиття
відповідних
заходів.
Податкове
повідомлення-рішення
приймається
керівником
податкового
органу (його
заступником)
протягом трьох
робочих днів
від
дня підписання
акта документальної
перевірки
(складання
акта
відмови
від підпису).
Державна контрольно-ревізійна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Державна контрольно-ревізійна служба:
1)
проводить
ревізії та
перевірки
фінансової
діяльності,
стану
збереження
коштів і матеріальних
цінностей,
достовірності
обліку
і звітності
підконтрольних
суб’єктів;
2) проводить ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів підконтрольними суб’єктами;
3)
проводить
ревізії та
перевірки
правильності
витрачання
державних
коштів на утримання
місцевих органів
державної
виконавчої
влади, установ
і організацій,
що діють за
кордоном
і
фінансуються
за рахунок
державного
бюджету;
4)
здійснює контроль
за усуненням
недоліків і
порушень,
виявлених
попередніми
ревізіями та
перевірками;
5) розробляє інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій та перевірок;
6)
здійснює методичне
керівництво
і контроль за
діяльністю
підпорядкованих
контрольно-ревізійних
підрозділів,
узагальнюють
досвід
проведення
ревізій та
перевірок і
поширюють його
серед
контрольно-ревізійних
служб, розробляють
пропозиції
щодо
удосконалення
контролю.
7) розглядає листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань.
Права Державної контрольно-ревізійної служби при здійсненні фінансового контролю:
1) перевіряти у підконтрольних суб’єктів грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);
2)
безперешкодного
доступу при
проведенні
ревізій та
перевірок
на склади, у
сховища, виробничі
та інші приміщення,
що
належать
підконтрольним
суб’єктам, для
їх обстеження
і з'ясування
питань, пов'язаних
з ревізією або
перевіркою;
за рішенням
суду призупиняти
видаткові
операції за
рахунками у
банках та інших
фінансових
установах у
разі, коли
керівництво
об'єкта, на якому
необхідно
провести ревізію
або перевірку,
перешкоджає
працівнику
державної
контрольно-ревізійної
служби виконувати
свої обов'язки;
3)
одержувати
від службових
і матеріально
відповідальних
осіб
об'єктів,
що ревізуються
або перевіряються,
письмові пояснення
з
питань, які
виникають у
ході ревізій
і перевірок;
4)
пред'являти
керівникам
та іншим службовим
особам
підконтрольних
суб’єктів
вимоги щодо
усунення
виявлених
порушень
законодавства
з питань збереження
і використання
державної
власності та
фінансів;
5) ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства;
6)
у судовому
порядку стягуватиу дохід держави
кошти,
одержані
підконтрольними
суб’єктами
за незаконними
угодами, без
встановлених
законом підстав
та з порушенням
чинного
законодавства;
7)
накладати
у випадках,
передбачених
законодавчими
актами,
на
керівників
та інших службових
осіб підконтрольних
суб’єктів
адміністративні
стягнення;
Рахункова палата як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Рахункова палата здійснює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України (ст.98 Конституції України) – основна функція Рахункової палати.
Рахункова палата:
1)
здійснює контроль
за виконанням
законів України
та
прийнятих
Верховною Радою
України постанов
щодо виконанням
Державного
бюджету України,
а також фінансуванням
загальнодержавних
програм в частині,
що стосується
використання
коштів Державного
бюджету України;
2)
перевіряє за
дорученням
комітетів
Верховної Ради
України
використання
за призначенням
органами виконавчої
влади коштів
загальнодержавних
цільових фондів
та коштів
позабюджетних
фондів і
подає
за наслідками
перевірки
Верховній Раді
України висновки
щодо
можливостей
скорочення
видатків по
кожному фонду
окремо та
доцільності
спрямування
вилучених
коштів на
фінансування
інших
видатків
Державного
бюджету України;
3)
контролює
ефективність
управління
коштами Державного
бюджету
України Державним
казначейством
України;
4) контролює законність і своєчасність руху коштів Державного бюджету України;
5) здійснює контрольні функції щодо фінансування загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля та інших програм, що затверджуються Верховною Радою України;
6) контролює інвестиційну діяльність органів виконавчої влади,
7)
перевіряє
законність
та ефективність
використання
фінансових
ресурсів, що
виділяються
з Державного
бюджету України
на
виконання
загальнодержавних
програм;
8)
здійснює контроль
за виконанням
рішень Верховної
Ради
України
про надання
Україною позик
і економічної
допомоги
іноземним
державам, міжнародним
організаціям;
9)
перевіряє за
дорученням
Верховної Ради
України відповідно
до
свого статусу
кошторис витрат,
пов'язаних з
діяльністю
Верховної
Ради України
та її апарату,
допоміжних
органів і
служб
Президента
України та
апарату Кабінету
Міністрів
України, а
також
витрачання
коштів державними
установами
та організаціями,
що діють
за
кордоном і
фінансуються
за рахунок
Державного
бюджету України;
Повноваження Рахункової палати щодо здійснення фінансового контролю:
1)
здійснювати
експертно-аналітичні,
інформаційні
та інші
види
діяльності,
що забезпечують
контроль за
використанням
бюджетних
коштів, коштів
позабюджетних
фондів, за цільовим
використанням
бюджетних
коштів під час
здійснення
загальнодержавних
програм;
2) проводити фінансові перевірки, ревізії підконтрольних суб’єктів:
Верховна Рада України,
органи виконавчої влади,
Національний банк України,
Антимонопольний комітет України,
Фонд державного майна України,
інші державні органи і установи,
місцеві державні адміністрації,
органи місцевого самоврядування,
підприємства, установи, організації, зокрема:
фінансові установи (банки, кредитні установи, страхові компанії)
господарські товариства,
об'єднання громадян,
недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.
3)
перевіряти
в органах і на
об'єктах, зазначених
вище, грошові
документи,
бухгалтерські
книги, звіти,
плани,
кошториси
витрат та іншу
документацію
щодо фінансово-господарської
діяльності,
а також здійснювати
перевірку
касових операцій
з
готівкою
та цінними
паперами,
матеріальних
цінностей, їх
обліку,
зберігання
і витрачання;
4)
отримувати
від керівників
установ та
організацій,
що
перевіряються,
всю необхідну
документацію
та іншу інформацію
про
фінансово-господарську
діяльність;
5)
організовувати
і проводити
оперативний
контроль
за
використанням
коштів Державного
бюджету України
за звітний
період;
6)
проводити
комплексні
ревізії і тематичні
перевірки
по
окремих
розділах і
статтях Державного
бюджету України;
7)
проводити
експертизу
проектів Державного
бюджету України,
а
також проектів
законів та
інших нормативних
актів, міжнародних
договорів
України, загальнодержавних
програм та
інших документів,
що
стосуються
питань державного
бюджету і фінансів
України;
8)
здійснювати
аналіз і дослідження
порушень і
відхилень
бюджетного
процесу, підготовку
і внесення до
Верховної
Ради
України
пропозицій
щодо їх усунення,
а також удосконалення
бюджетного
законодавства
в цілому;
9)
направляти
матеріали
перевірок,
ревізій та
обслідувань
Кабінету
Міністрів
України, відповідним
центральним
органам
виконавчої
влади, Національному
банку України,
Фонду державного
майна
України, підприємствам,
установам і
організаціям
для
розгляду
і вжиття необхідних
заходів;
10)
порушувати
перед Верховною
Радою України,
Президентом
України,
а також органами
виконавчої
влади клопотання
про
притягнення
до відповідальності
посадових осіб,
винних у порушенні
вимог
чинного законодавства
України, внаслідок
чого завдано
матеріальної
шкоди державі;
11)
у разі виявлення
під час перевірок,
ревізій та
інших
зловживань
передавати
матеріали
перевірок,
ревізій та
обслідувань
до правоохоронних
органів з
інформуванням
про це
Верховної
Ради України.
Міністерство фінансів України як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Міністерство фінансів України:
1)
здійснює в
межах своїх
повноважень
контроль за
цільовим
використанням
коштів державного
та місцевих
бюджетів;
2) бере участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами відповідно до законодавства;
3) вживає заходів щодо обмеження або припинення фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій за наявності фактів нецільового витрачання ними коштів;
4) у разі неподання звітів про витрачання раніше виділених коштів та іншої встановленої звітності утримує в установленому порядку з підприємств, установ і організацій кошти державного бюджету, використані ними не за цільовим призначенням;
5)
проводить у
міністерствах,
інших центральних
та місцевих
органах
виконавчої
влади, органах
місцевого
самоврядування,
на
підприємствах,
в установах
і організаціях,
в установах
банків та
інших
фінансово-кредитних
установах усіх
форм власності
перевірки
фінансово-бухгалтерських
документів,
звітів, планів,
кошторисів
та
інших документів
щодо зарахування,
перерахування
і використання
бюджетних
коштів, а також
одержує пояснення,
довідки і відомості
з
питань, що
виникають під
час перевірки.
Міністерство фінансів України має право:
1)
одержувати
в установленому
порядку матеріали
щодо
надходження
та використання
коштів цільових
бюджетних і
державних
позабюджетних
фондів, їх кошториси
та звіти про
їх виконання;
2)
одержувати
від центральних
та місцевих
органів виконавчої
влади,
підприємств,
установ і організацій
усіх форм
власності
дані,
необхідні для
здійснення
контролю за
раціональним
і цільовим
витрачанням
коштів, що
виділяються
з бюджету;
3)
одержувати
в установленому
порядку від
установ банків
та
інших
фінансово-кредитних
установ довідки
про операції
та стан
поточних
бюджетних
рахунків підприємств,
установ і
організацій
усіх
форм власності,
що використовують
кошти державного
бюджету і
державних
позабюджетних
фондів;
Національний банк України як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р.
Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р.
Повноваження Національного банку як суб’єкта здійснення фінансового контролю:
здійснює інспекційні перевірки - кожний банк є об'єктом перевірки на місці інспекторами Національного банку України чи аудиторами, призначеними Національним банком України. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Перевірка банків здійснюється відповідно до плану, затвердженого Національним банком України. Планова перевірка здійснюється не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до його початку. Банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням правил цієї статті, а при перевірці на місці - можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Керівництво банку призначає компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень і забезпечує приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України (ст.71 Закону України "Про банки і банківську діяльність”).
перевірка
осіб, які охоплюються
наглядовою
діяльністю
Національного
банку України
- Національний
банк України
має право
здійснювати
перевірку
осіб, які охоплюються
наглядовою
діяльністю
Національного
банку України,
з метою дотримання
законодавства
щодо банківської
діяльності.
При здійсненні
перевірки
Національний
банк України
має право вимагати
від цих осіб
подання будь-якої
інформації,
необхідної
для здійснення
перевірки.
Інспектовані
особи зобов'язані
подавати
Національному
банку України
затребувану
інформацію
у визначений
ним строк. До
осіб, які можуть
бути об'єктом
перевірки
Національного
банку України,
відносяться:
1)
власник істотної
участі у банку,
якщо Національний
банк
України
вважає, що він
не відповідає
вимогам, встановленим
цим
Законом
щодо істотної
участі, або
негативно
впливає на
фінансову
безпеку
і стабільність
банку;
2) особа, що придбала істотну участь у банку без письмового дозволу Національного банку України.
істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв) юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи (ст.72 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);
право застосувати заходи впливу - у разі порушення банками або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню має, до яких відносяться:
1) письмове застереження щодо припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації;
2) скликання
загальних
зборів учасників,
спостережної
ради
банку,
правління (ради
директорів)
банку для прийняття
програми
фінансового
оздоровлення
банку або плану
реорганізації
банку;
3) укладення
письмової угоди
з банком, за
якою банк
чи
визначена
угодою особа
зобов'язується
вжити заходів
для усунення
порушень,
поліпшення
фінансового
стану банку
тощо;
4) у разі порушення
вимог Закону,
що спричинило
значну втрату
активів або
доходів, і настанні
ознак неплатоспроможності
банку
Національний
банк України
має право
відкликати
ліцензію
та
ініціювати
процедуру
ліквідації
банку(ст.73 Закону
України "Про
банки і банківську
діяльність”).
перевірка звітності комерційних банків (ст.ст.68,69 Закону України "Про банки і банківську діяльність”);
нагляд за дотриманням банками банківського законодавства – мета: безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів (ст.55 Закону України "Національний банк України”).
інше.
Державне казначейство як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).
Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).
Державне казначейство є системою органів державної виконавчої влади і діє при Мінфіні.
Державне казначейство складається з Головного управління та його територіальних органів - управлінь Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.
Головне
управління
Державного
казначейства
очолює
заступник
Міністра фінансів
- начальник
Головного
управління
Державного
казначейства,
який призначається
Президентом
України.
Державне казначейство:
1) організовує виконання Державного бюджету України і здійснює контроль за цим;
2) здійснює
управління
наявними коштами
державного
бюджету,
у
тому числі в
іноземній
валюті, коштами
державних
позабюджетних
фондів
та позабюджетними
коштами установ
і організацій,
що
утримуються
за рахунок
коштів державного
бюджету;
3) здійснює фінансування видатків державного бюджету;
4) веде облік касового виконання державного бюджету;
5) складає звітність про стан виконання державного та зведеного бюджетів;
6) здійснює
управління
державним
внутрішнім
та зовнішнім
боргом
відповідно
до чинного
законодавства;
7) розподіляє між державним бюджетом та місцевими бюджетами відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов`язкових платежів за нормативами, затвердженими Верховною Радою України;
8) здійснює контроль за надходженням і використанням позабюджетних коштів;
9) розробляє
та затверджує
нормативно-методичні
документи
з
питань бухгалтерського
обліку, звітності
та організації
виконання
бюджетів
усіх рівнів.
Органи Державного казначейства мають право:
1) проводити перевірки фінансово-бухгалтерських документів про зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів, а також одержувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають у процесі перевірок;
Підконтрольні
суб’єкти:
міністерства,
інші центральні
та місцеві
органи
державної
виконавчої
влади, підприємства,
установи,
організації,
установи банків
незалежно від
форм власності;
2) одержувати
від установ
банків відомості
про стан поточних
бюджетних
рахунків підприємств,
установ і організацій
незалежно
від
форм власності,
які використовують
кошти державного
бюджету та
державних
позабюджетних
фондів;
3) вимагати від посадових осіб підконтрольних суб’єктів усунення виявлених порушень установленого порядку виконання державного бюджету;
4) припиняти
фінансування
з державного
бюджету
підприємств,
установ
і організацій
у разі виявлення
фактів порушень
установленого
порядку виконання
державного
бюджету з
повідомленням
про це керівників
відповідних
міністерств
і відомств;
5) безспірно вилучати у підконтрольних суб’єктів раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі встановлення нецільового та неефективного їх використання;
6) призупиняти
проведення
операцій за
реєстраційними
рахунками
установ і
організацій,
що утримуються
за рахунок
коштів державного
бюджету, у разі
порушення ними
встановленого
порядку використання
бюджетних та
позабюджетних
коштів, а також
неподання
кошторисів
та звітності
про надходження
і використання
зазначених
коштів.
Державна митна служба як суб’єкт здійснення фінансового контролю
Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.
Державна
митна служба
України (Держмитслужба
України) є
центральним
органом виконавчої
влади із спеціальним
статусом,
який
забезпечує
реалізацію
державної
політики у
сфері митної
справи.
Діяльність
Держмитслужби
України спрямовується
і координується
Кабінетом
Міністрів
України.
Держмитслужба
України здійснює
свої повноваження
безпосередньо
та через регіональні
митниці,
митниці,
спеціалізовані
митні управління
та організації.
Держмитслужба
України в межах
своїх повноважень
на основі
та
на виконання
актів законодавства
видає накази,
організовує
і
контролює
їх виконання.
Держмитслужба
України в разі
потреби видає
разом з іншими
центральними
та місцевими
органами виконавчої
влади спільні
акти.
Нормативно-правові
акти Держмитслужби
України
підлягають
реєстрації
в установленому
законодавством
порядку.
Рішення Держмитслужби України є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також громадянами.
Держмитслужбу
України очолює
Голова, якого
призначає
на
посаду та
звільняє з
посади Президент
України.
Голова
має перших
заступників,
у тому числі
першого
заступника
у зв'язках з
Верховною Радою
України, і
заступників,
яких
призначає на
посади за поданням
Прем'єр-міністра
України і
припиняє
їх повноваження
на цих посадах
Президент
України.
Голова
здійснює керівництво
Держмитслужбою
України,
розподіляє
обов'язки між
заступниками,
визначає
ступінь
відповідальності
заступників
Голови та керівників
структурних
підрозділів
Держмитслужби
України.
Основними завданнями Держмитслужби України є:
забезпечення
реалізації
державної
політики у
сфері митної
справи;
захист економічних інтересів України;
контроль
за додержанням
законодавства
України про
митну
справу;
використання
засобів митно-тарифного
та позатарифного
регулювання
при переміщенні
через митний
кордон України
товарів та
інших предметів;
удосконалення
митного контролю,
митного оформлення
товарів та
інших
предметів, що
переміщуються
через митний
кордон України;
здійснення
разом з Національним
банком України
комплексного
контролю
за валютними
операціями;
здійснення
разом з іншими
уповноваженими
центральними
органами
виконавчої
влади заходів
щодо захисту
інтересів
споживачів
товарів і додержання
учасниками
зовнішньоекономічних
зв'язків державних
інтересів на
зовнішньому
ринку;
боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;
розвиток міжнародного співробітництва у сфері митної справи.
4.
Держмитслужба
України відповідно
до покладених
на неї
завдань:
1) організовує та контролює діяльність митних органів;
2)
забезпечує
своєчасне і
повне внесення
до державного
бюджету
коштів від
податків, зборів
(обов'язкових
платежів),
справляння
яких згідно
із законодавством
покладено на
митні
органи;
3)
вживає разом
з іншими органами
виконавчої
влади заходи,
спрямовані
на недопущення
незаконного
вивезення за
кордон
цінностей,
що становлять
культурне або
історичне
надбання
українського
народу;
4)
розробляє та
здійснює самостійно
або у взаємодії
з іншими
органами
виконавчої
влади заходи
щодо запобігання
контрабанді,
порушенню
митних правил
та їх припинення;
5)
організовує
та контролює
відповідно
до законодавства
проведення
митними органами
дізнання у
справах про
контрабанду
та
здійснення
ними провадження
у справах про
порушення
митних правил
6) здійснює верифікацію (встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з України.
Аудитори та аудиторські фірми як суб’єкти здійснення фінансового контролю
Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.
Аудит - це
перевірка
публічної
бухгалтерської
звітності,
обліку,
первинних
документів
та іншої інформації
щодо
фінансово-господарської
діяльності
суб'єктів
господарювання
з
метою визначення
достовірності
їх звітності,
обліку, його
повноти
і
відповідності
чинному законодавству
та встановленим
нормативам.
Аудит здійснюється
незалежними
особами
(аудиторами),
аудиторськими
фірмами, які
уповноважені
суб'єктами
господарювання
на
його проведення.
Аудит може
проводитись
з ініціативи
господарюючих
суб'єктів,
а
також у випадках,
передбачених
чинним
законодавством
(обов'язковий
аудит).
Затрати на
проведення
аудиту відносяться
на собівартість
товару
(продукції,
послуг).
Аудиторський
висновок - це
офіційний
документ,
засвідчений
підписом
та печаткою
аудитора
(аудиторської
фірми), який
складається
у встановленому
порядку за
наслідками
проведення
аудиту і містить
в собі висновок
стосовно
достовірності
звітності,
повноти і
відповідності
чинному законодавству
та встановленим
нормативам
бухгалтерського
обліку фінансово-господарської
діяльності.
Висновок аудитора може бути:
безумовно позитивним,
умовно позитивним (з застереженнями),
негативним.
Аудитор може також відмовитися від видання висновку. При цьому він викладає свою думку в звіті іншої форми. В трьох останніх випадках висновок має містити короткий виклад аргументів, що обґрунтовують думку аудитора.
Безумовно
позитивний
висновок
складають у
разі, коли, на
думку
аудитора, дотримані
такі умови:
аудитор
отримав вичерпну
інформацію
і пояснення,
необхідні
для
проведення
аудиту;
надана інформація
є достатньою
для відображення
реального
стану
суб'єкта перевірки;
є адекватні
дані з усіх
питань, суттєвих
з погляду
достовірності
та повноти
змісту інформації;
фінансову
документацію
складено згідно
з прийнятою
суб'єктом
перевірки
системою
бухгалтерського
обліку, яка
відповідає
існуючим
законодавчим
і нормативним
вимогам;
звітність
ґрунтується
на достовірних
облікових
даних, які
не
містять протиріч;
форма звітності
відповідає
затвердженій
у встановленому
порядку.
Безумовно
позитивний
висновок має
містити однозначне
і чітко
висловлене
схвалення
аудитором стану
обліку та звітності
суб'єкта
перевірки.
Безумовно
позитивний
висновок складають
з використанням
формулювань:
"відповідає
вимогам", "належно",
"дає достовірне
і
дійсне уявлення",
"достовірно
відображає",
"відповідає".
Якщо під
час перевірки
у аудитора
виникли сумніви
щодо
правильності
тих чи інших
застосованих
суб'єктом перевірки
рішень,
але
йому було надано
аргументоване
і переконливе
обґрунтування
їх,
то у висновку
аудитор не
зобов'язаний
згадувати ці
рішення,
оскільки
вони не змінюють
безумовності
позитивного
висновку.
Аудитор не
може видати
безумовно
позитивний
висновок за
таких
обставин:
- невпевненість (аудитор не може сформулювати думку);
- незгода (аудитор може сформулювати думку, але вона суперечить даним перевіреної фінансової документації).
Причини незгоди:
- неприйнятність системи або способів обліку;
- розходження
у судженнях
щодо відповідності
фактів або
сум
фінансової
звітності даним
обліку;
- незгода з
повнотою та
способом відображення
фактів у обліку
та
звітності;
- невідповідність здійснення або оформлення операцій законодавству та іншим вимогам.
Будь-яка
невпевненість
чи незгода є
підставою для
відмови
від
видання безумовно
позитивного
висновку. Подальший
вибір виду
висновку
аудитора залежить
від ступеня
невпевненості
чи незгоди
(фундаментальна
або нефундаментальна).
Невпевненість
чи незгода є
фундаментальними,
якщо вплив
факторів,
які зумовили
їх, на фінансову
інформацію
настільки
значний,
що може суттєво
перекручувати
дійсний стан
справ у
підприємстві,
що перевіряється,
в цілому або
в основному.
Слід
також
враховувати
сукупний ефект
усіх невпевненостей
і незгод.
Наявність
нефундаментальних
невпевненості
та незгоди
є
підставою
для формулювання
умовно позитивного
висновку
(з
застереженнями),
а фундаментальної
незгоди - для
видання
негативного
висновку.
Наявність
фундаментальної
невпевненості
є підставою
для
відмови
від видання
висновку.
У всіх випадках,
коли аудитор
формулює висновок,
що
відрізняється
від безумовно
позитивного,
він повинен
викласти усі
суттєві
причини своїх
міркувань
(невпевненості
та незгоди).
Ця
інформація
має бути стисло
подана в окремому
розділі висновку,
який
передує формулюванню
висновку або
відмові від
його видання.
Тут
можна послатися
на більш детальне
висвітлення
зазначених
моментів
у іншій документації,
що надається
клієнту.
Проведення аудиту є обов'язковим для:
1) підтвердження
достовірності
та повноти
річного балансу
і
звітності
комерційних
банків, фондів,
бірж, компаній,
підприємств,
кооперативів,
товариств та
інших господарюючих
суб'єктів
незалежно
від
форми власності
та виду діяльності,
звітність
яких офіційно
оприлюднюється,
за винятком
установ та
організацій,
що повністю
утримуються
за рахунок
державного
бюджету і не
займаються
підприємницькою
діяльністю.
Обов'язкова
аудиторська
перевірка
річного балансу
і
звітності
господарюючих
суб'єктів з
річним господарським
оборотом
менш
як двісті п'ятдесят
неоподатковуваних
мінімумів
проводиться
один
раз на три роки;
2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;
3) емітентів цінних паперів;
4) державних
підприємств
при здачі в
оренду цілісних
майнових
комплексів,
приватизації,
корпоратизації
та інших змінах
форми
власності;
5) порушення
питання про
визнання
неплатоспроможним
або
банкрутом.
Проведення
аудиту є обов'язковим
також в інших
випадках,
передбачених
законами України.
Аудитори і аудиторські фірми України мають право:
1) самостійно
визначати форми
і методи аудиту
на підставі
чинного
законодавства,
існуючих норм
і стандартів,
умов договору
із
замовником,
професійних
знань та досвіду;
2) отримувати
необхідні
документи,
які мають відношення
до
предмету
перевірки і
знаходяться
як у замовника,
так і у третіх
осіб.
Треті особи,
які мають у
своєму розпорядженні
документи
стосовно
предмету перевірки,
зобов'язані
надати їх на
вимогу
аудитора
(аудиторської
фірми). Зазначена
вимога повинна
бути
офіційно
засвідчена
замовником;
3) отримувати
необхідні
пояснення в
письмовій чи
усній формі
від
керівництва
та працівників
замовника;
4) перевіряти
наявність
майна, грошей,
цінностей,
вимагати
від
керівництва
господарюючого
суб'єкта проведення
контрольних
оглядів,
замірів виконаних
робіт, визначення
якості продукції,
щодо
яких здійснюється
перевірка
документів;
5) залучати
на договірних
засадах до
участі в перевірці
фахівців
різного профілю.
Аудитори і аудиторські фірми зобов'язані:
1) належним
чином надавати
аудиторські
послуги,
перевіряти
стан
бухгалтерського
обліку і звітності
замовника,
їх
достовірність,
повноту і
відповідність
чинному законодавству
та
встановленим
нормативам;
2) повідомляти
власників,
уповноважених
ними осіб,
замовників
про
виявлені під
час проведення
аудиту недоліки
ведення
бухгалтерського
обліку і звітності;
3) зберігати
в таємниці
інформацію,
отриману при
проведенні
аудиту
та виконанні
інших аудиторських
послуг. Не
розголошувати
відомості,
що становлять
предмет комерційної
таємниці, і
не
використовувати
їх у своїх інтересах
або в інтересах
третіх осіб;
4) відповідати
перед замовником
за порушення
умов договору
відповідно
до чинних
законодавчих
актів України;
5) обмежувати
свою діяльність
наданням аудиторських
послуг та
іншими
видами робіт,
які мають
безпосереднє
відношення
до надання
аудиторських
послуг у формі
консультацій,
перевірок або
експертиз.
Законодавство:
Конституція України.
Бюджетний кодекс України.
Закон України "Про державну податкову службу в Україні” в редакції від 24.12.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України "Про Рахункову палату” від 11.07.1996р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України "Про Національний банк України” від 20.05.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України "Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22.04.1993р. (з наступними змінами і доповненнями).
Закон України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 01.06.2000р.
Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” від 21.12.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
Рішення Конституційного суду України від 23.12.1997р. № 7-зп (справа про Рахункову палату);
Положення про державну митну службу, затв. Указом Президента України від 24.08.2000р.
Указ Президента України „Про Державну митну службу України” від 29.11.1996р.
Указ Президента України "Про Державне казначейство України" від 27.04.2005р. (з наступними змінами і доповненнями).
Положення про Державне казначейство, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 31.07.1995р. (з наступними змінами і доповненнями).
Положення про Державну податкову адміністрацію України, затв. Указом Президента України від 13.07.2000р. (з наступними змінами і доповненнями).
Положення про Міністерство фінансів України, затв. Указом Президента України від 26.08.1999р. (з наступними змінами і доповненнями).
Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні, затв. наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.1997р. № 121 (назва в редакції Наказу ГоловКРУ N 88 від 04.10.1999р.).
Наказ ДПА від 16.09.2002 № 429 „Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами”.
Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності – юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затв. наказом ДПА № 429 від 16.09.2002р.
Рішення Аудиторської палати України від 05.10.1995р. N 36 „Норматив 13. Аудиторський висновок”.
Тема:
Бюджетне право України
Бюджетне право – це сукупність правових інститутів, які містять фінансово-правові норми, що регулюють відносини, які виникають, змінюються і припиняються у зв’язку з бюджетною діяльністю.
Правові інститути бюджетного права:
бюджетний устрій;
бюджетний процес.
Бюджетний устрій включає в себе норми щодо
організації і принципів побудови бюджетної системи, її структури,
взаємозв'язку між окремими ланками бюджетної системи.
Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.
Бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.
Державний бюджет затверджується законом про Державний бюджет України.
Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.
Місцеві бюджети затверджуються рішеннями відповідних місцевих рад.
Предмет бюджетного права:
відносини щодо організації і побудови бюджетної системи;
міжбюджетні відносини;
відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів;
відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням;
відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також щодо структури доходів та видатків.
Бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду. Це законодавче визначення.
В економічному розумінні: бюджет – це сукупність грошових відносин між державою та іншими суб’єктами бюджетних правовідносин з приводу формування та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів завдяки яким держава виконує свої завдання та функції.
За формою прояву бюджет – це основний фінансовий план держави, в якому відображається фінансова діяльність держави та органів місцевого самоврядування.
Завдяки бюджету можна встановити:
пріоритети держави;
функції, що здійснює держава;
зміст фінансової політики у різних сферах.
За матеріальним змістом бюджет – це централізований фонд коштів.
Значення бюджету:
юридичне;
політичне;
економічне.
Бюджетно-правові норми
Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює відносини щодо організації і побудови бюджетної системи, міжбюджетні відносини, відносини щодо порядку складання, розгляду, затвердження бюджетів, відносини щодо виконання бюджету та здійснення контролю за його виконанням, відносини щодо розподілу доходів та видатків між окремими ланками бюджетної системи, а також визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин.
Бюджетно-правові норма – це загальнообов’язкове правило поведінки, що врегульовує бюджетні правовідносини певного виду.
Бюджетно-правові норма:
вказує на обставини, за наявності яких учасники бюджетних правовідносин набувають прав та обов’язків;
визначає права та обов’язки учасників бюджетних правовідносин;
передбачає наслідки, що настають в разі виконання/невиконання обов’язків, реалізації прав.
Бюджетні норми поділяються:
За змістом:
матеріальні (бюджетна система, принципи побудови бюджетної системи, структура доходів та видатків тощо);
процесуальні (бюджетний процес).
За часом дії:
постійні (Бюджетний кодекс України);
тимчасові (Закон про державний бюджет).
Бюджетні правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані бюджетно-правовими нормами, що пов’язані з формуванням, розподілом та використанням фондів коштів, що акумульовані бюджетною системою країни.
Особливості бюджетних правовідносин:
суб’єктний склад:
фізичні особи не можуть бути учасниками бюджетних правовідносин;
основна роль відводиться органам державної влади (затвердження та виконання бюджету).
значна деталізація нормативно-правового регулювання бюджетних відносин.
Об’єкт бюджетних правовідносин – фінансові (бюджетні) операції щодо:
розробки проекту бюджету;
прийняття бюджету;
виконання бюджету;
контролю за виконанням бюджету.
Зміст бюджетних правовідносин – взаємні права та обов’язків учасників бюджетних правовідносин.
Бюджетне законодавство:
1) Конституція України;
2) Бюджетний Кодекс;
3) закон про Державний бюджет України;
4) інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини;
5) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу та інших законів України;
6) нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного Кодексу, інших законів України та нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;
7) рішення органів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, прийняті відповідно до Бюджетного Кодексу, нормативно-правових актів, передбачених вище.
Особливості бюджетного законодавства:
при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного Кодексу та закону про Державний бюджет України.
якщо міжнародним договором України, поданим на ратифікацію, встановлено інші положення, ніж у відповідних нормах бюджетного законодавства України, такі положення приймаються окремими законами про внесення змін до відповідних законів і розглядаються Верховною Радою України одночасно з ратифікацією міжнародного договору України, яким такі положення передбачені.
розгляд законопроектів, які впливають на доходну чи видаткову частину бюджетів, здійснюється за особливою процедурою, що визначається Бюджетним Кодексом.
Бюджетна система
Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права.
Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.
Бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.
Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.
Бюджетна система України ґрунтується на таких принципах:
принцип єдності бюджетної системи України – єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів та ведення бухгалтерського обліку і звітності;
принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період;
принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов'язання одне одного, а також за бюджетні зобов'язання держави. Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходів правом відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на визначення напрямів використання коштів відповідно до законодавства України, правом Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних рад самостійно і незалежно одне від одного розглядати та затверджувати відповідні бюджети;
принцип повноти - до складу бюджетів підлягають включенню всі надходження до бюджетів та витрати бюджетів, що здійснюються відповідно до нормативно-правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування;
принцип обґрунтованості - бюджет формується на реалістичних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави та розрахунках надходжень до бюджету і витрат бюджету, що здійснюються відповідно до затверджених методик та правил;
принцип ефективності - при складанні та виконанні бюджеті усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення запланованих цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів;
принцип субсидіарності - розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевим бюджетами повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача;
принцип цільового використання бюджетних коштів – бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями;
принцип справедливості і неупередженості – бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами;
принцип публічності та прозорості - Державний бюджет України та місцеві бюджети затверджуються, а рішення щодо звіту про їх виконання приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними радами;
принцип відповідальності учасників бюджетного процесу - кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії або бездіяльність на кожній стадії бюджетного процесу.
Бюджетний процес
Ст.1 п.1. Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
ст.2 - 11) бюджетний процес - регламентована нормами права діяльність, пов'язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України;
Ознаки:
діяльність;
визначена законом;
діяльність щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;
учасниками бюджетного процесу є органи державної влади та їх посадові особи;
фізичні та юридичні особи не можуть бути учасниками бюджетного процесу, але можуть бути одержувачами бюджетних коштів;
строковість – чітко визначені строки, в межах яких повинні вчинятися дії щодо складання, розгляду, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за їх виконанням, розгляду звітів про їх виконання;
стадійність – поділ бюджетного процесу на певні стадії;
періодичність;
динаміка – одна стадія динамічно змінюється іншою;
відповідальність учасників бюджетного процесу в разі вчинення бюджетного правопорушення;
державно-владний характер – учасники бюджетного процесу повинні вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України; вони не мають права вибору, а мають лише обов’язок вчиняти всі дії, передбачені бюджетним кодексом України;
33) ст.2 БК України: проект бюджету - проект плану формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду, який є невід'ємною частиною проекту закону про державний бюджет або проекту рішення відповідної ради про місцевий бюджет;
Стаття 19. п.1. Стадіями бюджетного процесу визнаються:
I) складання проектів бюджетів;
II) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;
III) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;
IV) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються
фінансовий контроль,
аудит,
оцінка ефективності використання бюджетних коштів.
Учасниками бюджетного процесу є органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями.
Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов'язки учасників бюджетних правовідносин.
Стадія I) складання проектів бюджетів
Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України.
Міністр фінансів України
відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України,
визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Міністр фінансів України на підставі основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період та аналізу виконання бюджету у поточному бюджетному періоді визначає:
загальний рівень доходів та видатків бюджету
дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій проекту Державного бюджету України.
Основні напрями бюджетної політики
на наступний бюджетний період
Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.
З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем'єр-міністр України або за його дорученням Міністр фінансів України.
Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення
парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період містить пропозиції Кабінету Міністрів Українищодо:
1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України;
2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;
3) граничного обсягу державного боргу та його структури;
4) обґрунтувань і розрахунків питомої ваги обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;
5) питомої ваги капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;
6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;
7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;
8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;
9) захищених статей видатків бюджету;
10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди – оскільки бюджет може поділятися на загальний і спеціальний фонд.
11) встановлення розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період.
Проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період.
Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України:
1) проект основних засад грошово-кредитної політики на
наступний бюджетний період; (колізія із законом України „Про НБУ” п.1 ст.9: Рада Національного банку відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15 вересня розробляє Основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх Верховній Раді України для інформування, здійснює контроль за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;),
2) проект кошторису доходів та видатків Національного банку
України на наступний бюджетний період.
За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову
про схвалення Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
про взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, які зазначені у проекті Основних напрямків, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.
Бюджетний запит
Етапи:
Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів, яка може запроваджувати організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватися усі розпорядники бюджетних коштів у процесі підготовки бюджетних запитів.
Розроблення бюджетного запиту
Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Міністерством фінансів України.
Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з вимогами Міністерства фінансів України.
3.Аналіз бюджетних запитів - з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.
4.Розробка пропозицій проекту Державного бюджету України - на основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України в період підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України розглядає та вживає заходів щодо усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів. У разі, коли узгодження не досягнуто, Міністерство фінансів України додає свій висновок з неузгоджених питань до зазначених пропозицій, які подаються Кабінету Міністрів України.
Схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України
Міністерство фінансів України:
подає проект закону про Державний бюджет України Кабінету Міністрів України для розгляду,
вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.
Кабінет Міністрів України:
приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України
подає його Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.
Разом з проектом закону про Державний бюджет України, подаються:
1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний
бюджет України.
2) прогнозні показники зведеного бюджету України відповідно
до бюджетної класифікації.
3) перелік пільг по податках, зборах (інших обов'язкових
платежах) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання;
4) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у
поточному бюджетному періоді;
5) інші матеріали, передбачені БК України.
Законом про Державний бюджет України визначаються:
1) загальна сума доходів і загальна сума видатків
(з розподілом на загальний та спеціальний фонди, а також з
розподілом видатків на поточні і капітальні);
2) граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду.
3) бюджетні призначення головним розпорядникам коштів
4) доходи бюджету за бюджетною класифікацією;
5) бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів;
6) розмір мінімальної заробітної плати на плановий
бюджетний період.
7) інше.
Видатки проекту закону про Державний бюджет України по головних розпорядниках бюджетних коштів повинні бути деталізовані за підрозділами функціональної класифікації (програмної класифікації у разі складання проекту бюджету за програмно-цільовим методом).
Стадія II) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети
На пленарному засіданні ВРУ:
Міністр фінансів України представляє проект закону про Державний бюджет України.
Голова Комітету ВРУ з питань бюджету доповідає про відповідність проекту закону:
вимогам БК України,
Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період,
пропозиціям ВРУ до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Обговорення у ВРУ.
Рішення ВРУ:
про відхилення проекту закону у разі невідповідності БК України, Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період та пропозиціям ВРУ до них.
прийняття до розгляду представленого проекту закону.
Після прийняття до розгляду представленого проекту закону про Державний бюджет України не пізніше 1 жовтня проект закону про Державний бюджет України розглядається
народними депутатами України,
у комітетах,
депутатських фракціях та групах Верховної Ради України.
Комітети Верховної Ради України:
формують свої пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,
передають їх до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету,
призначають представників для участі у роботі Комітету з питань бюджету.
Після 1 жовтня прийняття пропозицій Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету припиняється.
Пропозиції стосовно збільшення видатків Державного бюджету України мають визначати джерела покриття таких видатків;
Пропозиції стосовно зменшення доходів Державного бюджету України мають визначати джерела компенсації втрат доходів Державного бюджету України або види та обсяги видатків, що підлягають відповідному скороченню. Жодна з таких пропозицій не повинна призводити до збільшення державного боргу і гарантій порівняно з їх обсягом, передбаченим у представленому проекті закону про Державний бюджет України.
Якщо принаймні одна із вимог не виконується, відповідна пропозиція до розгляду Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету не приймається.
Не допускається внесення пропозицій щодо змін до прогнозу податкових надходжень, крім випадку, коли за висновком Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Міністерства фінансів України та Рахункової палати виявлені неточності в їх розрахунку.
Комітет Верховної Ради України з питань бюджету не пізніше 15 жовтня спільно з уповноваженими представниками КМУ:
розглядає пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,
готуєВисновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України,
готує таблиці пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи (право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України), які пропонується підтримати чи відхилити, і приймає з цього приводу відповідне рішення.
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України, таблиці пропозицій розповсюджуються серед народних депутатів України.
І читання проекту закону про Державний бюджет України
Доповідь Голови КомітетуВРУ з питань бюджету щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України.
Обговорення - беруть участь:
представники комітетів Верховної Ради України,
представники депутатських фракцій та груп,
народні депутати України,
представники Кабінету Міністрів України,
представники Рахункової палати.
Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України голосуються в цілому.
Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування.
Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні.
Схвалені ВРУ Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків ВРУ.
Верховна Рада України приймає проект закону про Державний
бюджет України у першому читанні не пізніше 20 жовтня
ІІ читання проекту закону про Державний бюджет України
Кабінет Міністрів України подає до ВРУ не пізніше 3 листопада:
проект закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків ВРУ,
порівняльну таблицю щодо їх врахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій.
Комітет ВРУ з питань бюджету готує висновки щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.
При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні пропозиції:
народних депутатів України,
комітетів Верховної Ради України,
депутатських груп та фракцій - щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України не розглядаються.
Розглядаються лише висновки Комітету ВРУ з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні, в тому числі щодо врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.
На пленарному засіданні ВРУ:
Доповідь Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків ВРУ проекту закону про Державний бюджет України.
Доповідь Голови Комітету ВРУ з питань бюджету щодо висновків Комітету ВРУ з питань бюджету стосовно врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.
У ІІ читанні обов’язково приймаються не підлягають розгляду у ІІІ читанні:
загальний обсяг дефіциту (профіциту),
загальний обсяг доходів і видатків Державного бюджету України,
розмір мінімальної заробітної плати,
рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період,
обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів.
Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні.
ІІ читання завершується не пізніше 20 листопада.
ІІІ читання проекту закону про Державний бюджет України
На пленарному засіданні ВРУ:
доповідь Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та співдоповіді Міністра фінансів України.
голосуванняпо пропозиціях щодо статей проекту закону про Державний бюджет, що не були прийняті у ІІ читанні,
голосування по проекту закону в цілому.
якщо в цілому не прийнято, проводиться голосування по кожній запропонованій пропозиції.
Закон про Державний бюджет України приймається Верховною
Радою України до 1 грудня року.
Бюджетні призначення в разі несвоєчасного
прийняття закону про Державний бюджет України
Якщо до початку нового бюджетного періоду не набрав чинності закон про Державний бюджет України, Кабінет Міністрів України має право здійснювати витрати Державного бюджету України з наступними обмеженнями:
1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися
лише на цілі, які визначені у законі про Державний бюджет України
на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті
закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період,
поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України.
2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть
перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених законом про
Державний бюджет України на попередній бюджетний період.
3) до прийняття закону про Державний бюджет України на
поточний бюджетний період провадити капітальні видатки
забороняється, крім випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи
надзвичайного стану, оголошенням окремих місцевостей зонами
надзвичайної екологічної ситуації.
До прийняття закону про Державний бюджет України на
поточний бюджетний період запозичення можуть здійснюватися лише з метою погашення основної суми державного боргу.
До прийняття закону про Державний бюджет України на
поточний бюджетний період податки, збори (обов'язкові платежі) та
інші надходження справляються відповідно до закону про Державний
бюджет України на попередній бюджетний період та інших
нормативно-правових актів.
Стадія III) Виконання бюджету
КМУ забезпечує виконання Державного бюджету України.
Міністерство фінансів України:
здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України,
координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників
бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень,
прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про
виконання державного бюджету.
Державний бюджет України виконується за розписом, який
затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних
призначень у місячний термін після набрання чинності законом про
Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період.
Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим
інформуванням про внесені до нього зміни.
Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.
Виконання Державного бюджету України за
доходами
Міністерство фінансів України здійснює прогнозування та аналіз доходів бюджету і має виключне право надання відстрочок по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) на умовах податкового кредиту за поданнями органів стягнення на термін до трьох місяців в межах поточного бюджетного періоду. Державне казначейство України веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
Органи стягнення забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства.
Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок Державного бюджету України і не можуть акумулюватися на рахунках органів стягнення.
Податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.
Виконання Державного бюджету України за
видатками
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов'язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
1) наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
2) відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
3) наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
Стадія IV: підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.
Ведення бухгалтерського обліку виконання
Державного бюджету України
Єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України.
Бухгалтерський облік усіх операцій щодо виконання Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік повинен відображати всі активи та зобов'язання держави.
Розпорядники бюджетних коштів ведуть бухгалтерський облік відповідно до правил, встановлених Державним казначействомУкраїни.
Усі надходження до бюджету та витрати бюджету обліковуються у валових показниках незалежно від того, передбачається чи не передбачається у бюджетних призначеннях взаємозарахування цих показників.
Усі надходження до бюджету та витрати бюджету повинні заноситися на рахунки в хронологічному порядку відповідно до встановленої законодавством процедури. Всі бухгалтерські записи повинні підтверджуватися документально.
Порядок закриття рахунків після закінчення
бюджетного періоду
Не пізніше 31 грудня або на останній день іншого бюджетного періоду Державне казначейство України закриває всі рахунки, відкриті у поточному бюджетному періоді. За виняткових обставин Міністр фінансів України може визначити інший термін закриття рахунків, який повинен настати не пізніш як через п'ять робочих днів після закінчення бюджетного періоду.
На кінець бюджетного періоду Державне казначейство України зберігає залишки коштів на рахунках спеціального фонду Державного бюджету України для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення. Рахунки спеціального фонду Державного бюджету України відкриваються в наступному бюджетному періоді із записом про всі не витрачені в попередньому бюджетному періоді кошти, які були одержані на виконання відповідних завдань.
Усі надходження і витрати записуються в тому бюджетному періоді, в якому вони були здійснені.
Звітність про виконання Державного бюджету
України
Зведення, складання та надання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюються Державним казначействомУкраїни.
Розпорядники бюджетних коштів відповідно до єдиної методики звітності складають та подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України.
Єдині форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.
Звітність про виконання Державного бюджету України є
оперативною,
місячною,
квартальною,
річною.
Річний звіт про виконання закону про Державний
бюджет України
Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним.
Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини:
1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;
2) звіт про виконання Державного бюджету України;
3) звіт про рух грошових коштів;
4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;
5) звіт про бюджетну заборгованість;
6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України;
7) інформацію про стан державного боргу;
8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;
9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;
10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;
11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України
необхідною для пояснення звіту.
Розгляд звіту про виконання закону про Державний
бюджет України
Рахункова палата протягом двох тижнів з дня офіційного подання Кабінетом Міністрів України річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету України.
ВРУ розглядає звіт про виконання закону про Державний бюджет України у двотижневий термін з дня отримання висновків Рахункової палати щодо використання коштів Державного бюджету України.
Звіт Кабінету Міністрів України перед Верховною Радою України про виконання закону про Державний бюджет України представляє Міністр фінансів України.
Верховна Рада України може заслухати головних розпорядників коштів Державного бюджету України щодо використання ними бюджетних коштів.
Із співдоповіддю про виконання закону про Державний бюджет
України виступають Голова Комітету ВРУ з питань бюджету та Голова Рахункової палати.
За результатами розгляду Верховна Рада України приймає рішення щодо звіту про виконання закону про Державний бюджет України.
Тема:
Доходи і видатки бюджету
Бюджетна класифікація
Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.
Бюджетна класифікація застосовується для:
здійснення контролю за фінансовою діяльністю різних суб’єктів:
органів державної влади;
органів місцевого самоврядування;
інших розпорядників бюджетних коштів.
проведення необхідного аналізу доходів та видатків;
забезпечення загальнодержавної та міжнародної порівнянності бюджетних показників.
Мета бюджетної класифікації:
досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків;
забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету.
Бюджетну класифікацію затверджує Міністр фінансів України, крім того, він також вносить зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.
Бюджетна класифікація має такі складові частини:
класифікація доходів бюджету;
класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;
класифікація фінансування бюджету;
класифікація боргу.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
податкові надходження;
неподаткові надходження;
доходи від операцій з капіталом;
трансферти.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Неподатковими надходженнями визнаються:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Класифікація видатків бюджету
Видатки бюджету класифікуються за:
1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків);
2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);
3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків);
4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).
Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.
Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.
Класифікація фінансування бюджету
Класифікація фінансування бюджету визначає джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і напрями витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті перевищення доходів бюджету над його видатками (до цієї категорії належать платежі з погашення основної суми боргу).
Класифікація
фінансування
бюджету здійснюється
за такими ознаками:
1) фінансування
за типом кредитора
- за категоріями
кредиторів
або власників
боргових зобов'язань;
2) фінансування за типом боргового зобов'язання – за засобами, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.
Класифікація боргу
Класифікація боргу систематизує інформацію про всі боргові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування.
Борг класифікується за типом кредитора та за типом боргового зобов'язання.
Складові частини бюджету
Бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.
Загальний фонд бюджету включає:
1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;
2) всі видатки бюджету за рахунок надходжень до загального фонду бюджету;
3) фінансування загального фонду бюджету.
Спеціальний фонд бюджету включає:
1) бюджетні призначення на видатки за рахунок конкретно визначених джерел надходжень;
2) гранти або дарунки (у вартісному обрахунку), одержані розпорядниками бюджетних коштів на конкретну мету;
3) різницю між доходами і видатками спеціального фонду бюджету.
Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди визначається законом про Державний бюджет України. Джерела формування спеціального фонду визначаються виключно законами України.
Підставою для рішення відповідної ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно закон про Державний бюджет України.
Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України чи рішення відповідної ради.
Платежі за рахунок спеціального фонду здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.
Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.
Резервний фонд бюджету
Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.
Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.
Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.
Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого самоврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.
У Державному бюджеті України резервний фонд передбачається обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.
Резервний фонд бюджету встановлюється законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет загальною сумою без визначення головного розпорядника бюджетних коштів.
Розподіл бюджетного призначення резервного фонду відповідного бюджету провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
Кошти резервного фонду бюджету можуть використовуватися на здійснення:
а) заходів з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного, соціально-політичного характеру;
б) інших непередбачених заходів, які відповідно до законів можуть здійснюватися за рахунок коштів бюджету, але не мають постійного характеру і не могли бути передбачені під час складання проекту бюджету, тобто на момент затвердження бюджету не було визначених актами Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної ради, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради підстав для проведення таких заходів.
До непередбачених заходів, визначених у пункті "б" не можуть бути віднесені:
обслуговування та погашення державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи боргу місцевого самоврядування;
додаткові заходи, що забезпечують виконання бюджетної програми (функції), призначення на яку затверджено у бюджеті;
капітальний ремонт або реконструкція;
придбання житла;
надання гуманітарної чи іншої допомоги, крім випадків, коли рішення про надання такої допомоги прийнято Верховною Радою України, Президентом України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною радою.
Рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету приймається тільки в межах призначення на цю мету у відповідному бюджеті і втрачає чинність після закінчення відповідного бюджетного періоду.
Загальний
обсяг асигнувань,
наданих з резервного
фонду
бюджету
за напрямом,
визначеним
у пункті "б",
не може перевищувати
20 відсотків
річного обсягу
резервного
фонду бюджету.
Звернення про виділення коштів з резервного фонду бюджету подаються:
щодо видатків державного бюджету - міністерствами, іншим центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією (далі - заявники) до Кабінету Міністрів України;
щодо видатків місцевих бюджетів - підприємствами, установами організаціями (далі - заявники) до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради.
У зверненні зазначається:
напрям використання коштів резервного фонду бюджету;
головний розпорядник бюджетних коштів, якому пропонується виділити кошти з резервного фонду бюджету;
обсяг асигнувань, який пропонується надати з резервного фонду бюджету;
перелік юридичних і фізичних осіб, яким головний розпорядник бюджетних коштів передбачає надати кошти з резервного фонду бюджету, та пропозиції стосовно майбутнього врегулювання правовідносин щодо майнових прав, пов'язаних з цим процесом;
інформація щодо можливості фінансування зазначених заходів за рахунок інших джерел.
Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева держадміністрація, виконавчий орган відповідної ради не пізніше ніж у триденний термін з дня отримання звернення дає доручення відповідно Мінекономіки України, Мінекономіки Автономної Республіки Крим, головному управлінню, управлінню чи відділу економіки місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради (далі - уповноважений місцевий орган) та Мінфіну (місцевому фінансовому органу) для розгляду звернення та підготовки пропозицій для прийняття рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету.
Мінфін (місцевий фінансовий орган) розглядає звернення та додані до нього матеріали, готує пропозиції щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, можливості здійснення відповідних заходів за рахунок інших джерел, можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету і наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи та надсилає їх у тижневий термін Мінекономіки (уповноваженому місцевому органу).
Мінекономіки (уповноважений місцевий орган) згідно з дорученням Кабінету Міністрів України (Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої держадміністрації, виконавчого органу відповідної ради) за результатами розгляду звернення з урахуванням пропозицій Мінфіну (місцевого фінансового органу) робить узагальнений висновок щодо підстав виділення коштів з резервного фонду бюджету, правильності поданих розрахунків та можливого обсягу виділення асигнувань з резервного фонду бюджету, а також щодо оцінки наслідків у разі невиділення коштів на такі заходи з резервного фонду бюджету.
Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономно Республіки Крим, місцеві держадміністрації, виконавчий орган відповідної ради) приймає рішення про виділення коштів з резервного фонду бюджету виключно за наявності висновків Мінекономіки та Мінфіну (уповноваженого місцевого органу та місцевого фінансового органу).
Державне казначейство (його територіальний орган) готу інформацію (звіт) про використання коштів з резервного фонду бюджету і подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті, Мінфіну та Мінекономіки (Мінфіну Автономної Республіки Крим, фінансовому органу місцевої держадміністрації та виконавчого органу відповідної ради) н пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним.
Єдиний казначейський рахунок
Єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у Системі електронних платежів Національного банку України (далі - СЕП НБУ).
Єдиний казначейський рахунок об'єднує кошти субрахунків, що відкриті в Державному казначействі України (центральний рівень), управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
У балансі Державного казначейства України відкритий відповідний єдиний казначейський рахунок.
Управлінням Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі – територіальні управління Державного казначейства) рахунки у Національному банку не відкриті.
Безпосереднім учасником СЕП НБУ є Державне казначейство України.
Для відображення операцій, проведених через СЕП НБУ протягом банківського дня, у СЕП НБУ Державному казначейству та територіальним управлінням Державного казначейства відкриті технічні рахунки.
У балансі Державного казначейства України відкриті відповідні субрахунки територіальних управлінь.
Операції, проведені органами Державного казначейства через СЕП НБУ, відображаються на технічному рахунку Державного казначейства та на відповідних технічних рахунках територіальних управлінь, у балансі Державного казначейства - на відповідному єдиному казначейському рахунку та субрахунках територіальних управлінь.
Державне казначейство України формує щоденний оборотно-сальдовий баланс рахунків, що є підставою для отримання інформації щодо фактичної наявності коштів для прийняття управлінських рішень та проведення фінансових операцій.
В органах Державного казначейства, у свою чергу, відкрито:
рахунки для зарахування надходжень, передбачених законодавством України;
рахунки розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів;
рахунки підприємствам, установам, організаціям тощо за операціями, що не відносяться до операцій з виконання бюджетів, але відповідно до вимог законодавства обслуговуються органами Державного казначейства.
Завдання єдиного казначейського рахунку:
можливість швидкої мобілізації коштів, які протягом дня надходять на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства;
використання отриманих коштів для проведення бюджетних видатків і здійснення інших операцій, що не суперечать законодавству України;
надання інформації органам законодавчої та виконавчої влади за здійсненими на єдиному казначейському рахунку операціями;
оптимальні можливості для прийняття представниками законодавчої та виконавчої влади оперативних рішень щодо забезпечення ефективного використання коштів бюджетів.
Доходи
Доходи – це усі податкові та неподаткові надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.
Ознаки:
це сукупність надходжень до державних фондів коштів;
грошова форма;
подальше їх використання з метою виконання завдань та функцій держави;
безповоротність;
справляння кожного виду доходу повинно бути передбачено законодавством України.
Доходи є вторинними, а видатки – первинними.
Класифікація доходів:
І. За соціально-економічною ознакою:
від здійснення господарської діяльності;
від здійснення зовнішньоекономічної діяльності;
від використання природних ресурсів;
митні платежі;
ін.
ІІ. За обсягом:
великого розміру;
середнього розміру;
малого розміру.
ІІІ. За юридичною формою:
податкові;
неподаткові.
ІV. За порядком зарахування до бюджету:
власні;
закріплені;
регулюючі.
V. За часом (періодом) стягнення:
ті, що стягуються на довготривалій основі (податки);
одноразові (надходження від приватизації певного об’єкта).
VІ. За визначеністю розміру надходжень:
у твердій сумі (фіксований розмір);
у процентному відношенні.
VІІ. Залежно від виду бюджету, до якого надходять доходи:
доходи державного бюджету;
доходи місцевого бюджету.
Доходи Державного бюджету України включають:
1) доходи (за винятком тих, що закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі;
2) доходи, що отримуються відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів";
3) доходи від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України;
3) кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям;
4) проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;
5) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;
6) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.
Доходи місцевого бюджету:
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):
1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній Бюджетним Кодексом;
2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;
3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;
4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;
7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам.
Видатки
Видатки бюджету - кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум (це законодавче визначення).
Видатки слід відмежовувати від витрат бюджету.
Витрати бюджету - видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.
В літературі наводиться наступне визначення „видатків”: видатки – це прямі цільові витрати держави, що забезпечують її постійне існування і відображають економічні відносини, що пов’язані з розподілом і перерозподілом частини національного доходу, яка концентрується у бюджеті.
Ознаки видатків:
це кошти;
спрямовуються на здійснення програм та заходів, що передбачені відповідним бюджетом;
цільовий характер використання коштів;
постійний характер використання коштів;
відображають перерозподіл доходів бюджету;
визначають пріоритети державної політики;
забезпечують функціонування держави;
забезпечують можливість виконання завдань та функцій держави.
Принципи, на яких базується здійснення видатків:
планування;
деталізація видатків;
безоплатність;
безповоротність;
цільове спрямування;
ефективне використання коштів;
постійний фінансовий контроль.
а видатки – це платежі, які не підлягають поверненню.
Види видатків:
І. За спрямованістю – видатки спрямовані на фінансування:
національної економіки;
соціально-економічних заходів;
зовнішньоекономічної діяльності;
загальнодержавних програм;
утримання органів державної влади;
тощо.
ІІ. За часом:
постійні;
тимчасові (одноразові).
ІІІ. За економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються видатки:
поточні;
капітальні;
кредитування за вирахуванням погашення.
ІV. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:
1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування;
2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування.
V. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.
VІ. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом.
Стаття 82. Види видатків на здійснення повноважень
VІІ. Видатки на здійснення повноважень:
1) видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суверенітету, незалежного судочинства, а також інші передбачені Бюджетним Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню;
2) видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;
3) видатки на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та визначені законами України.
Видатки, визначені пунктом 1, здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки, визначені пунктами 2 і 3, здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів
Головні розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до Бюджетного Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень;
Розпорядники бюджетних коштів – це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету;
Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Бюджетна установа не має права здійснювати запозичення у будь-якій формі або надавати за рахунок бюджетних коштів позички юридичним та фізичним особам, крім випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно:
1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету Міністрів України, а також Національна академія наук України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук України, Академія педагогічних наук України, Академія правових наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників;
2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет.
Головний розпорядник бюджетних коштів:
розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок бюджетних коштів;
розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органу;
отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів) відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями;
затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством;
здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних коштів;
одержує звіти про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Бюджетне призначення - повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування;
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетним Кодексом.
Якщо в процесі виконання бюджету зміна обставин вимагає менших асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів, Міністр фінансів України (керівник місцевого фінансового органу) приймає рішення про приведення у відповідність бюджетного призначення
Державного бюджету України (місцевого бюджету). Кабінет Міністрів України (Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація, виконавчий орган відповідної ради) у двотижневий термін подає до Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради) у встановленому порядку пропозиції про приведення у відповідність бюджетних призначень Державного бюджету України (місцевого бюджету).
Витрати спеціального фонду бюджету мають постійне бюджетне призначення, яке дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством, якщо законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.
Пропозиції про внесення змін до бюджетних призначень подаються та розглядаються у порядку, встановленому для подання пропозицій до проекту бюджету. Видатки відповідно до внесених у бюджетні призначення змін здійснюються лише після набрання чинності відповідним законом (рішенням відповідної ради), яким внесено такі зміни. Інші зміни розмірів і мети та обмеження в часі бюджетних призначень провадяться лише за наявності в законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет) відповідного положення.
Якщо після прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) відповідальність за виконання функцій або надання послуг, на які затверджено бюджетне призначення, передається відповідно до законодавства від одного головного розпорядника бюджетних коштів іншому головному розпоряднику бюджетних коштів, дія бюджетного призначення не припиняється і застосовується в порядку, встановленому законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), для виконання тих самих функцій чи послуг іншим головним розпорядником бюджетних коштів, якому це доручено. У цьому випадку Міністерство фінансів України (місцевий фінансовий орган) повідомляє Кабінет Міністрів України (Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеву державну адміністрацію, виконавчий орган відповідної ради) та Верховну Раду України (Верховну Раду Автономної Республік Крим, відповідну раду) про такі зміни в двотижневий термін.
Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Бюджетне асигнування - повноваження, надане розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету.
Бюджетне
зобов'язання
- будь-яке здійснене
відповідно
д бюджетного
асигнування
розміщення
замовлення,
укладення
договору, придбання
товару, послуги
чи здійснення
інших аналогічних
операцій протягом
бюджетного
періоду, згідно
з якими необхідно
здійснити
платежі
протягом цього
ж періоду або
у майбутньому.
Бюджетний розпис - документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації.
Державний бюджет України виконується за розписом, який затверджується Міністром фінансів України відповідно до бюджетних призначень у місячний термін після набрання чинності законом про Державний бюджет України. До затвердження розпису Міністром фінансів України затверджується тимчасовий розпис на відповідний період.
Примірник затвердженого бюджетного розпису передається до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з подальшим інформуванням про внесені до нього зміни.
Міністр фінансів України протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису Державного бюджету України встановленим бюджетним призначенням.
Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. До затвердження розпису керівником місцевого фінансового органу затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.
Виконання державного бюджету за видатками. Роль державного казначейства у виконанні державного та місцевого бюджету за видатками.
В Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України:
1) операцій з коштами державного бюджету;
2) розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;
3) контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів;
4) бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.
Стадіями виконання Державного бюджету України за видатками визнаються:
1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису;
2) затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів;
3) взяття бюджетних зобов'язань;
4) отримання товарів, робіт та послуг;
5) здійснення платежів;
6) використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.
Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України. Затвердження змін до кошторисів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності у зв'язку із зміною обсягів доходів і видатків відповідно до затвердженого бюджетного розпису здійснюється керівниками цих закладів. Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Державне казначейство України здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.
Розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених Бюджетним Кодексом.
Розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним Кодексом та законом про Державний бюджет України не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Після отримання товарів, робіт та послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання розпорядник бюджетних коштів приймає рішення про їх оплату та подає доручення на здійснення платежу органу Державного казначейства України, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.
Державне казначейство України здійснює платежі за дорученнями розпорядників бюджетних коштів у разі:
наявності відповідного бюджетного зобов'язання для платежу у бухгалтерському обліку виконання Державного бюджету України;
відповідності напрямів витрачання бюджетних коштів бюджетному асигнуванню;
наявності у розпорядників бюджетних коштів невикористаних бюджетних асигнувань.
Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України
До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:
державне управління: законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України;
судову владу;
міжнародну діяльність;
фундаментальні та прикладні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв'язки державного значення;
національну оборону;
правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави;
освіту;
охорону здоров'я;
соціальний захист та соціальне забезпечення;
культуру і мистецтво;
державні програми підтримки телебачення, радіомовлення, преси, книговидання, інформаційних агентств;
фізичну культуру і спорт;
державні програми підтримки регіонального розвитку та пріоритетних галузей економіки;
програми реставрації пам'яток архітектури державного значення;
державні програми розвитку транспорту, дорожнього господарства, зв'язку, телекомунікацій та інформатики;
державні інвестиційні проекти;
державні програми з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій та наслідків стихійного лиха;
створення та поповнення державних запасів і резервів;
обслуговування державного боргу;
проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій;
інші програми, які мають виключно державне значення.
Тема:
Таємні видатки. Захищені статті видатків. Міжбюджетні відносини.
Таємні видатки
Таємні видатки – це видатки, пов’язані з державною таємницею.
Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком таємних видатків.
Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.
Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України у порядку, визначеному Верховною Радою України.
Звіти про проведені таємні видатки розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
Окремі звіти про проведені таємні видатки розглядаються Верховною Радою України на закритому засіданні.
Захищені статті видатків бюджету.
Захищеними
статтями видатків
бюджету визнаються
статті видатків
Державного
бюджету України,
обсяг яких не
може змінюватися
при проведенні
скорочення
затверджених
бюджетних
призначень.
Перелік
захищених
статей видатків
Державного
бюджету України
визначається
законом про
Державний
бюджет України.
У разі якщо за результатами місячного звіту про виконання загального фонду Державного бюджету України виявиться, що отриманих надходжень недостатньо для здійснення бюджетних асигнувань відповідно до бюджетних призначень з урахуванням граничного рівня дефіциту (профіциту), затвердженого законом про Державний бюджет України, Міністерство фінансів України встановлює тимчасове обмеження асигнувань загального фонду Державного бюджету України.
У разі якщо за результатами квартального звіту про виконання Державного бюджету України має місце недоотримання доходів загального фонду Державного бюджету України більше ніж на 15 відсотків від суми, передбаченої розписом державного бюджету на відповідний період, Міністерство фінансів України готує пропозиції про внесення змін до Державного бюджету України. Кабінет Міністрі України, розглянувши ці пропозиції, подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект закону про внесення змін до закону про Державний бюджет України не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністром фінансів України.
Верховна Рада України приймає рішення щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у двотижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів України. До прийняття Верховною Радою України відповідного рішення видатки провадяться з урахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.
Дефіцит та профіцит бюджету
профіцит бюджету - перевищення доходів бюджету над його видатками.
дефіцит бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами.
Прийняття Державного бюджету України або місцевих бюджетів на відповідний бюджетний період з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування дефіциту відповідного бюджету з урахуванням особливостей, визначених Бюджетним Кодексом.
Профіцит бюджету затверджується виключно з метою погашення основної суми боргу та на забезпечення збереження розміру оборотної касової готівки.
Джерелами
фінансування
дефіциту бюджетів
є державні
внутрішні та
зовнішні запозичення,
внутрішні
запозичення
органів влади
Автономної
Республіки
Крим, внутрішні
та зовнішні
запозичення
органів місцевого
самоврядування,
а також вільний
залишок бюджетних
коштів із дотриманням
умов, визначених
Бюджетним
Кодексом.
Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених законом про Державний бюджет України. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.
Міністр фінансів України з урахуванням вимог Бюджетного кодексу з метою економії коштів та ефективності ї використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення.
Витрати на погашення зобов'язань із боргу здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в законі про Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет.
Якщо витрати на обслуговування та погашення державного боргу перевищать обсяг коштів, передбачений в законі про Державний бюджет України на таку мету, Міністр фінансів України невідкладно інформує про це Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України невідкладно інформує про очікуване перевищення таких витрат Верховну Раду України та подає у двотижневий термін пропозиції про внесення змін до закону про Державний бюджет України.
Емісійні кошти Національного банку України не можуть бути джерелом фінансування дефіциту Державного бюджету України.
Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України.
Виключно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного Кодексу). Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців за офіційними даними державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення запозичень.
Кабінет Міністрів України в особі Міністра фінансів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим в особі Міністра фінансів Автономної Республіки Крим та міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов'язань суб'єктам виключно у межах повноважень, встановлених відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Гарантії надаються лише на умовах платності, строковості, майнового забезпечення та зустрічних гарантій, отриманих від інших суб'єктів.
Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет.
Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України.
У разі перевищення граничної величини, визначеної Бюджетним кодексом, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями Бюджетного Кодексу.
Міжбюджетні відносини
Міжбюджетні
відносини - це
відносини між
державою, Автономною
Республікою
Крим та місцевим
самоврядуванням
щодо забезпечення
відповідних
бюджетів фінансовими
ресурсами,
необхідними
для виконання
функцій, передбачених
Конституцією
України та
законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого;
дотація вирівнювання - міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує;
субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про надання субвенції;
Міжбюджетні трансферти поділяються на:
1) дотацію вирівнювання;
2) субвенцію;
3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;
4) інші дотації.
У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти місцевим бюджетам:
дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
субвенція на здійснення програм соціального захисту;
субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;
субвенція на виконання інвестиційних проектів;
інші субвенції.
У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотації вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Республіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст обласного значення та районних бюджетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.
Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:
1) субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування;
2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;
3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;
4) інші субвенції.
Порядок надання міжбюджетних трансфертів
Дотація вирівнювання та субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам перераховуються з рахунків Державного бюджету України органами Державного казначейства України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення і районним бюджетам. Перерахування коштів, що передаються до Державного бюджету України з бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів міст Києва і Севастополя, бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, районних і обласних бюджетів, забезпечується відповідними органами Державного казначейства України.
Порядок перерахування дотації вирівнювання та субвенцій з Державного бюджету України місцевим бюджетам, коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, а також порядок перерахування міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами визначаються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту перерахування трансфертів.
Лекція Акцизний збір
Акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) і оплачується покупцем.
Ознаки АЗ:
це непрямий податок;
це податок на окремі товари, визначені законом як підакцизні;
сума АЗ включається до ціни підакцизних товарів.
Цей податок встановлюється на високорентабельну продукцію.
Особливістю АЗ є яскраво виділена регулююча функція податку: коригування попиту і пропозиції про підвищенні ціни товару за рахунок включення до неї АЗ.
Держава акумулює кошти, одержані від сплати АЗ, і використовує їх на фінансування соціальних та інших програм.
АЗ подібний до ПДВ: вони збільшують ціну товару, оскільки входять до неї у вигляді надбавки на стадії реалізації. Вони спрямовані на споживача, які їх і сплачують.
Відмінності між АЗ та ПДВ
|
АЗ |
ПДВ |
| Обкладаються тільки товари | Обкладаються не тільки товари, а роботи і послуги як виробничого, так і невиробничого призначення |
| Обкладаються невелика група товарів, які називаються підакцизними | Обкладаються майже всі товари |
| Різні види ставок, що залежать від групи товарів |
Передбачає дві ставки: Нульову 20 відсотків |
| Нараховується і сплачується один раз при первісній реалізації виробленої продукції або при ввезенні підакцизних товарів на територію України | Нараховується і сплачується на кожному етапі виробництва і продажу товару |
| Споживачами підакцизних товарів є більш вузькі верстви населення | Має універсальний характер і справляється майже з усіх споживачів |
Платниками акцизного збору є:
а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники підакцизних товарів на митній території України (діють відповідно до загального податкового законодавства України).
б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством (діють відповідно до загального податкового законодавства України і відповідно до міжнародних договорів щодо оподаткування);
в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари. Умовою сплати АЗ є надання митниці копії платіжного доручення на загальну вартість обов’язкових платежів, які повинні бути сплаченими до державного бюджету. Товар ввозиться за акцизною вантажною митною декларацією, до якої додаються:
зовнішньоекономічний договір;
дві копії платіжного доручення;
примірник заявки розрахунку з оцінкою податкової інспекції про суму фактично сплаченого акцизного збору під час купівлі марок АЗ.
г) фізичні особи - резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;
д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Об'єктом оподаткування є:
а) обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші товари (продукцію, роботи, послуги), безплатної передачі товарів - (продукції) або з частковою їх оплатою;
б) обороти з реалізації (передачі) товарів (продукції) для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;
в) вартість товарів (продукції), які імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України; залежить від митної вартості товарів.
Акцизний збір обчислюється:
а) за ставками у процентах до обороту з продажу:
товарів, що вироблені на митній території України, - виходячи з їх вартості, за встановленими виробником максимальними роздрібними цінами на товари, які він виробляє, без податку на додану вартість та акцизного збору;
товарів, що імпортуються на митну територію України, - виходячи з їх вартості, за встановленими імпортером максимальними роздрібними цінами на товари, які він імпортує, без податку на додану вартість та акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум ввізного мита без податку на додану вартість та акцизного збору);
б) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції);
в) одночасно за ставками у процентах до обороту з продажу та у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).
Ставки акцизного збору є єдиними на всій території України.
Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що настала раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника акцизного збору як оплата товарів (продукції), що продаються, а у разі продажу товарів (продукції) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника акцизного збору;
або дата відвантаження (передачі) товарів (продукції).
Акцизний збір не справляється:
1. з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної території України.
Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, коли їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.
2. з підакцизних товарів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляється податок на додану вартість у зв'язку із звільненням, передбаченим для окремих видів товарів.
3.Не підлягає оподаткуванню оборот з реалізації легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких провадиться органами соціального забезпечення, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швидка медична допомога, міліція тощо) за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.
4.При вивезенні з митної території України підакцизної продукції, набутої інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції.
5. підакцизні товари, які переміщуються через митну територію транзитом
6.з інших товарів.
Пільги стосуються лише сплати АЗ, і не стосуються ведення обліку і звітності.
Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно виходячи з обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за встановленими ставками.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які імпортують підакцизні товари (продукцію), в обов'язковому порядку при перетинанні кордону їх декларують і подають органам митного контролю декларацію у двох примірниках, один з яких цими органами надсилається до податкових інспекцій за місцезнаходженням суб'єктів підприємницької діяльності, для справляння акцизного збору.
Суб'єкти підприємницької діяльності, які ввезли (імпортували) на митну територію України підакцизні товари (продукцію) без сплати акцизного збору, подають до органів податкової служби до 15 числа місяця, що настає за звітним, щомісячний звіт про обсяги продажу ввезених (імпортованих) підакцизних товарів (продукції) та розміри одержаних з покупців і перерахованих до бюджету сум акцизного збору, а також про обсяги переданих товарів, ввезених (імпортованих) в інтересах інших суб'єктів підприємницької діяльності, і утриману суму акцизного збору.
Платники акцизного збору, а також податкові агенти несуть відповідальність за правильність обчислення і своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету відповідно до чинного законодавства України.
Контроль за правильністю обчислення і своєчасністю сплати акцизного збору здійснюється податковими інспекціями відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні".
Марки акцизного збору
марка акцизного збору - спеціальний знак, яким маркуються алкогольні напої та тютюнові вироби і наявність якого підтверджує сплату акцизного збору .
плата за марки акцизного збору - плата, що вноситься замовниками (імпортерами) і українськими виробниками алкогольних напоїв та тютюнових виробів для покриття витрат держави на виготовлення, зберігання та реалізацію цих марок;
алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом понад 8,5 відсотка етилового спирту, які розлиті у пляшки або іншу тару (крім тари, в якій вони транспортуються і зберігаються для подальшого фасування) з кінцевою метою здійснення роздрібної торгівлі;
тютюнові вироби - вироби, частково або повністю виготовлені з листя або інших частин тютюну та/або інших рослин, що належать до роду Nicotiniana родини пасльонових, у тому числі сигарети, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн та інші тютюнові вироби, які фізіологічно впливають на організм людини під час споживання (куріння, нюхання, жування, смоктання тощо), розфасовані у пачки (упаковки) з кінцевою метою здійснення роздрібної торгівлі без додаткової обробки або переробки.
Виробництво суб'єктами підприємницької діяльності з метою реалізації на території України алкогольних напоїв та тютюнових виробів без позначення марками акцизного збору, а також ввезення на митну територію України, транспортування, зберігання, приймання на комісію та консигнацію для продажу і реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів, на яких немає марок акцизного збору встановленого зразка, забороняється.
Алкогольні напої та тютюнові вироби, виготовлені з метою експорту, не підлягають маркуванню українськими марками акцизного збору.
Наявність марки акцизного збору на пляшці (упаковці) або на одиниці іншої тари, в яку розлиті алкогольні напої, та на пачці (упаковці) тютюнових виробів є однією з підстав для ввезення на митну територію України, реалізації їх споживачам, перевезення територією України (крім міжнародного транзиту) і зберігання на території України (крім зберігання виробником до маркування виробів згідно з технологічним процесом або зберігання для вивозу з митної території України).
Алкогольні напої та тютюнові вироби, не позначені українськими марками акцизного збору, які зберігаються суб'єктами підприємницької діяльності в товарних обсягах (крім товарів, призначених для вивозу за межі митної території України), розглядаються як такі, що призначені для реалізації на території України.
Марки акцизного збору виготовляються на замовлення Головної державної податкової інспекції України, зберігаються та реалізуються державними податковими інспекціями.
Покупцями марок акцизного збору можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства України є платниками акцизного збору з алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється таким способом і в такому місці, щоб марка розривалася під час розкупорювання (розкриття) пляшки (іншої тари), пачки (упаковки).
Технічний порядок маркування алкогольних напоїв (включаючи маркування одиниць тари великого об'єму - бутлі, бочки тощо, які використовуються при реалізації напоїв на розлив) і тютюнових виробів визначається Правилами виготовлення, зберігання і продажу марок акцизного збору й маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Покупці марок акцизного збору повністю відповідають за фінансовими зобов'язаннями, пов'язаними з одержанням марок акцизного збору, до моменту настання однієї з перелічених нижче подій:
сплати сум акцизного збору у повному обсязі;
повернення невикористаних марок акцизного збору продавцеві марок, в якого вони були придбані (у разі, коли марки повернуті протягом 90 днів з моменту їх придбання).
Плата за придбані марки в такому разі покупцеві марок не відшкодовується.
Начальники державних податкових інспекцій та їх заступники мають право виносити постанову про конфіскацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що реалізуються торговельними підприємствами без наявності на пляшці, пачці, упаковці марки акцизного збору.
Виконання постанови про конфіскацію алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється згідно з Порядком реалізації або знищення конфіскованих алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Конфісковані алкогольні напої та тютюнові вироби підлягають реалізації або знищенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Про державне мито
Державне мито – це плата, що стягується за здійснення уповноваженими на це органами та посадовими особами юридично значимих дій та видачу ними правових документів, що мають правове значення, в інтересах платників.
Стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв’язку з вчиненням цих юридично значимих дій.
Головна особливість державного мита – індивідуальна відплатність.
Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.
Об'єкти справляння державного мита
Державне мито справляється:
1) із позовних заяв, заяв у справах окремого провадження, з апеляційних і касаційних скарг на рішення місцевих судів, а також за видачу судами копій документів;
2) із позовних заяв, що подаються до господарських судів, апеляційних і касаційних скарг на рішення господарських судів, і заяв кредиторів у справах про банкрутство,
3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;
4) за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів цивільного стану;
5) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;
6) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;
7) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах;
8) інше.
Розміри ставок державного мита
ставки державного мита за нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, встановлені відповідно до пунктів 3 та 4 статті 3 Декрету про держмито, поширюються на нотаріальні дії, вчинювані приватними нотаріусами, і надходження цього мита зараховуються до відповідних бюджетів:
Пільги щодо сплати державного мита
Від сплати державного мита звільняються:
1) позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин;
2) позивачі - за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;
3) позивачі - за позовами про стягнення аліментів;
4) сторони - із спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" ;
5) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;
6) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб,
7)споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав;
Зарахування державного мита до бюджету
Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до місцевого бюджету, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, яке зараховується до державного бюджету України.
Про Єдиний митний тариф
Закон України "Про Єдиний митний тариф” від 05.02.1992р. (з наступними змінами і доповненнями).
Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
Законом „Про Єдиний митний тариф” визначений порядок формування та застосування Єдиного митного тарифу України при ввезенні на митну територію України та вивезенні за межі цієї території товарів та інших предметів встановлюється з метою обкладення митом зазначених товарів та інших предметів.
Сферою дії Закону „Про Єдиний митний тариф” є єдина митна територія України.
Митне обкладення на території спеціальних митних зон регулюється Законом „Про Єдиний митний тариф”, іншими законами України та міжнародними договорами, які встановлюють спеціальний правовий режим цих зон у кожному окремому випадку.
Єдиний митний тариф України - це систематизований звід ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі цієї території.
Єдиний митний тариф України встановлює на єдиній митній території України обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або вивозяться з цієї території.
Єдиний митний тариф України базується на міжнародно визнаних нормах і розвивається у напрямі максимальної відповідності до загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів і правил митної справи.
Ставки Єдиного митного тарифу України є єдиними для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та територіального розташування, за винятком випадків, передбачених законами України та її міжнародними договорами.
Єдиний митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
Товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі цієї території, підлягають обкладенню митом, якщо інше не передбачено Законом „Про Єдиний митний тариф”.
МИТО ТА ЙОГО ВИДИ
Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.
Види і ставки мита
В Україні застосовуються такі види мита:
адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;
комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.
Ввізне мито
Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України.
Ввізне мито є диференційованим:
до товарів та інших предметів, що походять з держав, які входять разом з Україною до митних союзів або утворюють з нею спеціальні митні зони, і в разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами за участю України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
до товарів та інших предметів, що походять з країн або економічних союзів, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння, котрий означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності цих країн або союзів мають пільги щодо мит, за винятком випадків, коли зазначені мита та пільги щодо них встановлюються в рамках спеціального преференційного митного режиму, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України;
до решти товарів та інших предметів застосовуються повні (загальні) ставки ввізного мита, передбачені Єдиним митним тарифом України.
Вивізне мито
Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України.
Вивізне мито нараховується за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України.
Сезонне мито
На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.
Особливі види мита З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:
спеціальне мито;
антидемпінгове мито;
компенсаційне мито.
Спеціальне мито
Спеціальне мито застосовується:
як засіб захисту українських виробників; як засіб захисту національного товаровиробника у разі, коли товари ввозяться на митну територію України у обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;
як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;
як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України.
Антидемпінгове мито застосовується: відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику; у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Компенсаційне мито застосовується: відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику; у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.
Митна вартість
Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості.
Митна вартість - це ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товари на момент перетину митного кордону України.
При визначенні митної вартості до неї включаються
ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі,
фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури:
на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України;
комісійні та брокерські;
плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).
При явній невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів вартості, що визначається відповідно до положень цієї статті, або у разі неможливості перевірки її обчислення митні органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні товари та інші предмети, ціни на подібні товари та інші предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів та інших предметів.
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД СПЛАТИ МИТА.
Від сплати мита звільняються:
а) транспортні засоби, що здійснюють регулярні міжнародні перевезення вантажів, багажу та пасажирів,
б) валюта України, іноземна валюта та цінні папери;
в) товари та інші предмети, що підлягають оберненню у власність держави у випадках, передбачених законами України;
г) товари та інші предмети, які походять з митної території України і ввозяться назад на цю територію без обробки або переробки, а також товари та інші предмети іноземного походження, які вивозяться назад за межі митної території України без обробки або переробки;
д) товари та інші предмети, що знову ввозяться на митну територію України і походять з іншої території, які були оплачені митом при первісному ввезенні на митну територію України та тимчасово вивозились за її межі;
е) товари та інші предмети, що знову вивозяться за межі митної території України і походять з цієї території, які були оплачені митом при первісному вивезенні за межі митної території України та тимчасово ввозились на цю територію;
Лекція: Про оподаткування прибутку підприємств
Платниками податку є:
Резиденти: підприємницькі та непідприємницькі юридичні особи, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
Нерезиденти - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.
Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку - резидентів розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.
Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік в податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.
Об'єкт оподаткування
Об'єктом оподаткування є прибуток.
Прибуток – це: валовий дохід – валові витрати – амортизаційні відрахування.
Валовий доход
Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Валовий доход включає:
1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).
2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
3. Доходи від спільної діяльності.
4. дивіденди, отримані від нерезидентів,
5. доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).
6. суми безповоротної фінансової допомоги
7. сум неустойки (штрафів чи пені), фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;
8. доходи, отримані з інших джерел.
Не включаються до складу валового доходу:
1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість.
2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом.
3. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів.
4. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи.
5. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).
6. Інші надходження, прямо визначені нормами Закону про оподаткування прибутку підприємств.
Валові витрати
Валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
До складу валових витрат включаються:
1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
2. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом).
3. Суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів.
4. Інші витрати, прямо визначені нормами Закону про оподаткування прибутку підприємств.
Не включаються до складу валових витрат витрати на:
1. Потреби, не пов'язані з веденням основної діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків1; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб.
2. Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.
3. Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість; сплату податку на додану вартість2, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.
4.Інше.
Оподаткування операцій особливого виду:
1. Оподаткування товарообмінних (бартерних) операцій
2. Оподаткування страхової діяльності
3. Оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті
4. Оподаткування операцій з пов'язаними особами3
5. Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами
6. Оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи
7. Оподаткування дивідендів
8. Оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями
9. Порядок оподаткування доходів від виконання довгострокових договірних зобов'язань
10. Оподаткування неприбуткових установ і організацій
11. Особливості оподаткування підприємств та організацій громадських організацій інвалідів
12. Особливості оподаткування окремих платників податку
Амортизація
Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.
Під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
До основних фондів відносять будівлі, споруди, автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них; інше.
Ставка податку
Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування4.
Порядок нарахування та строки сплати податку
Платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті.
Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період.
Усунення подвійного оподаткування
Суми податків на прибуток, отриманий з іноземних джерел, що сплачені суб'єктами господарської діяльності за кордоном, зараховуються під час сплати ними податку на прибуток в Україні.
Зарахування сплачених за митним кордоном України сум податку на прибуток провадиться за умови подання письмового підтвердження податкового органу іншої держави щодо факту сплати такого податку та за наявності міжнародного договору України про усунення подвійного оподаткування доходів, ратифікованого Верховною Радою України.
Відповідальність платників податку
Відповідальність за правильність нарахування, своєчасність сплати податку та дотримання податкового законодавства несе платник податку у порядку та розмірах, визначених законом.
Про патентування деяких видів підприємницької діяльності
Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 року
Об'єктом правового регулювання згідно з Законом „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.
Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за Законом „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, є
юридичні особи та
суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи - резиденти і нерезиденти,
відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються підприємницькою діяльністю, передбаченою вище.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними у Законі „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” видами підприємницької діяльності.
Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.
Торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності яких є види, зазначені у частині першій статті 1 Закону „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”.
Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до частини четвертої цієї статті.
Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.
Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів.
Суб'єкт підприємницької діяльності, який припинив діяльність, яка відповідно до Закону „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, що видав його, а суб'єкту підприємницької діяльності повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.
Торговий патент містить такі реквізити:
номер торгового патенту;
найменування володільця торгового патенту;
вид підприємницької діяльності; назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу;
місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб'єкта);
для транспортних засобів - зазначення "виїзна торгівля";
термін дії торгового патенту; місцезнаходження державного податкового оргап3, що видав торговий патент;
відмітка державного податкового органу про надходження плати за виданий нею торговий патент.
Патентуванню підлягає торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів.
Під торговельною діяльністю у Законі „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” слід розуміти роздрібну та оптову торгівлю, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
Під пунктами продажу товарів у Законі „Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі - ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.
У разі коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (відокремленого) підрозділу (торгової точки).
Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів.
Вартість торгового патенту за календарний місяць встановлюється у межах таких граничних рівнів:
на території міста Києва, обласних центрів - від 60 до 320 гривень;
на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів - від 30 до 160 гривень;
на території інших населених пунктів - до 80 гривень.
У разі коли пункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщень через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення щодо збільшення плати за торговий патент, але не більше 320 гривень за календарний місяць. Додаткові доходи, отримувані внаслідок прийняття зазначених рішень, повністю спрямовуються до відповідних місцевих бюджетів.
Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців.
Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.
Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 гривень.
Оплата вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності провадиться щомісячно до 15 числа місяця, який передує звітному, а оплата вартості короткотермінового торгового патенту здійснюється не пізніше ніж за один день до початку здійснення торговельної діяльності.
Під час придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць.
На суму, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується розмір плати за торговий патент, яка підлягає внесенню в останній місяць його дії. Під час придбання спеціального торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності не вносить одноразову плату.
Суб'єкт підприємницької діяльності може зробити попередню оплату вартості торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за весь термін його дії.
Суб'єкт підприємницької діяльності має право придбати торгові патенти на здійснення торговельної діяльності на наступні за поточним роки, але не більше ніж на три роки, сплативши повну вартість цих патентів під час їх одержання.
При цьому суб'єкт підприємницької діяльності звільняється від обов'язків довнесення вартості торгового патенту у разі, якщо прийнятими після сплати повної вартості торгових патентів на наступні роки нормативно-правовими актами буде збільшена вартість торгового патенту.
Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва:
хліб і хлібобулочні вироби;
борошно пшеничне та житнє;
сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна;
молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених з добавками і без них;
продукти дитячого харчування;
безалкогольні напої; морозиво;
яловичина та свинина; домашня птиця;
яйця; риба;
ягоди і фрукти;
мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл;
картопля і плодоовочева продукція; комбікорми для продажу населенню.
Пільговий торговий патент видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: поштові марки, листівки, вітальні листівки та конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара з дерева, паперу та картону, що використовується для поштових відправлень підприємствами Державного комітету зв'язку України, і фурнітура до них; періодичні видання друкованих засобів масової інформації, що мають реєстраційні свідоцтва, видані уповноваженими органами України, книги, брошури, альбоми, нотні видання, буклети, плакати, картографічна продукція, що видаються юридичними особами - резидентами України; проїзні квитки; товари народних промислів (крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, що встановлюється Міністерством культури України); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя) та вітаміни для населення; ветеринарні препарати, папір туалетний, зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів з целюлози або її замінників, термометри, індивідуальні діагностичні прилади (незалежно від країни їх походження); вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний і газ скраплений, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню; мило господарське, а також сірники (незалежно від країни їх походження); насіння овочевих, баштанних, квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі (незалежно від країни його походження); зошити; У пільговому торговому патенті обов'язково наводиться повний перелік товарів, що передбачаються для реалізації.
Пільговий торговий патент не дає права на здійснення торговельної діяльності товарами, які не зазначені у цій статті.
Не потребує патентування реалізація суб'єктом підприємницької діяльності продукції власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ним у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення цього суб'єкта.
Не потребує патентування діяльність у торговельно-виробничій сфері (громадське харчування) на підприємствах, в установах, організаціях, у тому числі навчальних закладах, з обслуговування виключно працівників цих підприємств, установ, організацій та учнів і студентів у навчальних закладах.
Порядок придбання торгового патенту на здійснення діяльності з надання побутових послуг
Патентуванню підлягає діяльність з надання побутових послуг, яка здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами як в окремих приміщеннях, будівлях, їх частинах, так і за їх межами.
Порядок використання торгового патенту
Торговий патент повинен бути розміщений:
на фронтальній вітрині магазину, а у разі її відсутності - біля касового апарату;
на фронтальній вітрині малої архітектурної форми;
на табличці - для автомагазинів, розвозок та інших видів пересувної торговельної мережі, а також для лотків, прилавків та інших видів торгових точок, відкритих у відведених для торговельної діяльності місцях; у пунктах обміну іноземної валюти;
у приміщеннях для надання послуг у сфері грального бізнесу та надання побутових послуг.
Торговий патент має бути відкритим та доступним для огляду.
Торговий патент є чинним на території органу, який здійснив реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності чи з яким погоджено місцезнаходження його структурного (відокремленого) підрозділу за місцем видачі торгового патенту цьому суб'єкту.
Передача торгового патенту іншому суб'єкту підприємницької діяльності або іншому структурному (відокремленому) підрозділу суб'єкта підприємницької діяльності не дозволяється.
Торговий патент, виданий для здійснення торговельної діяльності з використанням пересувної торговельної мережі (автомагазини, розвозки тощо), дійсний на території України.
Податок на прибуток суб'єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів.
Лекція: Податок на додану вартість
ПДВ – це непрямий податок, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів.
Платник податку – це особа, яка зобов’язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить товари на митну територію України.
Головна особливість платника ПДВ – це розрив між реальним і формальним платником.
Реальний платник ПДВ – це покупець. Кошти для ПДВ входять до ціни товару. Формальний платник ПДВ – це продавець. Після продажу товару він зобов’язаний перерахувати ПДВ до бюджету. и сума ПДВ, сплачена реальним платником, проходить через реального платника, яким вона і перераховується до бюджету.
Платниками ПДВ є як фізичні особи, так і юридичні особи.
Платником ПДВ є будь-яка особа, яка:
1.здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник ПДВ. Будь-яка особа, яка за своїм добровільним рішенням зареєструвалася платником податку, за винятком фізичних осіб, які обрали сплату фіксованого чи єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності або здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору в порядку, встановленому законодавством.
2.підлягає обов'язковій реєстрації як платник ПДВ. Особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі:
коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість) незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.
особа, яка поставляє товари (послуги) на митній території України з використанням глобальної або локальних комп'ютерних мереж, при цьому особа-нерезидент може здійснювати таку діяльність тільки через своє постійне представництво, зареєстроване на території України.
особа, що здійснює операції з реалізації конфіскованого майна, незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій з поставки товарів (послуг), чи ні, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством.
3. імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню ПДВ. Будь-яка особа, що імпортує (для фізичних осіб - ввозить (пересилає)) товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих платниками податку, які ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України, та отримувачів таких поштових відправлень.
У разі ввезення (пересилання) товарів (предметів) фізичними особами, не зареєстрованими як платники ПДВ, в обсягах, що перевищує неторговий оборот, який підлягає оподаткуванню, такі особи сплачують податок на додану вартість під час перетину такими товарами (предметами) митного кордону України без реєстрації виходячи з митної вартості товарів (предметів), що перевищують розмір неторгового обороту.
Об'єктом оподаткування охоплює такі складові, які визначають:
1.оборот від реалізації товарів.
2.оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості.
3. оборот з передачі товарів безкоштовно.
Об'єктом оподаткування ПДВ є:
1.операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю); Це найістотніший різновид.
2.операції платників податку з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).
З метою оподаткування до імпорту також прирівнюється:
ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів;
поставка товарів з території безмитних магазинів на митну територію України для їх вільного обігу (крім території інших безмитних магазинів);
поставка продуктів переробки (готової продукції) з митного режиму переробки на митній території України на митну територію України для їх вільного обігу;
в інших випадках, передбачених Митним кодексом України;
Підставою для нарахування ПДВ виступає сукупність митної вартості, акцизного збору та ввізного мита.
3.операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту).
З метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється:
вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів;
поставка товарів (супутніх послуг) з митної території України на територію безмитних магазинів;
передача товарів, оформлених у митному режимі експорту, під митний режим митного складу, для подальшого вивезення таких товарів з митної території України;
в інших випадках, визначених Митним кодексом України.
Особливості:
Поєднання митного і податкового регулювання;
Бюджетне відшкодування.
Не є об'єктом оподаткування операції з:
1. операції з випуску (емісії) цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності, Національним банком України, Міністерством фінансів України, органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
2. операції, пов’язані з наданням майна в оренду (лізинг), заставу.
3. операції з надання послуг із страхування.
4. операції з обігу валютних цінностей.
5. операції з оплати вартості державних платних послуг, які надаються фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади і місцевого самоврядування та обов'язковість отримання (надання) яких встановлюється законодавством, включаючи плату за реєстрацію, отримання ліцензії (дозволу), сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо;
6. операції з виплат заробітної плати, пенсій, стипендій, субсидій, дотацій, інших грошових або майнових виплат фізичним особам за рахунок бюджетів або соціальних чи страхових фондів у порядку, встановленому законом;
7. операції з виплат дивідендів;
8. операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права,
8. інше.
База оподаткування
База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів.
Для товарів, які ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є
договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів,
акцизних зборів,
ввізного мита,
а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.
Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань.
Для робіт (послуг), які виконуються (надаються) нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких робіт (послуг) з урахуванням акцизного збору, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну продажу робіт (послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що д
Операції, що звільнені від оподаткування
Пільги щодо сплати ПДВ:
майно, товари, на які не нараховується ПДВ (продаж товарів спеціального призначення для інвалідів).
при перетинанні майном, іншими матеріальними цінностями митного кордону України (експорт товарів за межі України).
звільнення від сплати ПДВ для певних юридичних осіб (представництва міжнародних організацій, що створені та діють на території України на підставі міжнародних договорів).
Звільняються від оподаткування операції з:
1. продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів
2. продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;
3. надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв;
4. продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
5. послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;
6. надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;
7. продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;
8. надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг;
9. продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Зазначена пільга не поширюється на продаж путівок нерезидентам;
10. інші
Ставки податку
Ставки:
нульова ставка.
20 відсотків : Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з:
1. продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України.
2. продажу робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України.
3. продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, які розташовані на території України у зонах митного контролю (безмитних магазинах), відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.
4. інші.
Не дозволяється застосування нульової ставки податку до операцій з вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі, коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України згідно з Законом.
Порядок обчислення і сплати податку
Продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.
Податкова накладна Платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених Законом, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний підпункт пункту 5.1 чи пункт статті 5 Закон України "Про ПДВ”.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.
Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні.
Податкова накладна є
звітним податковим документом
і одночасно розрахунковим документом.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 Закону України "Про ПДВ”.
Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати ПДВ або передбачає його сплату в іншому, ніж визначено Законом, порядку, втрачають право на нарахування ПДВ, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід.
Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю на його вимогу. У будь-якому випадку видається товарний чек, інший розрахунковий або платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) та/або прийняття платежу із зазначенням суми податку.
Податкова накладна не виписується
якщо обсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не більший двадцяти гривень,
у разі продажу транспортних квитків
при виписуванні готельних рахунків.
При цьому підставою для збільшення суми податкового кредиту є товарний чек (інший розрахунковий або платіжний документ).
Дата виникнення податкових зобов'язань
Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку,
або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Датою виникнення податкових зобов'язань у разі продажу товарів (робіт, послуг) з оплатою за рахунок бюджетних коштів є дата надходження таких коштів на поточний рахунок платника податку або дата отримання відповідної компенсації у будь-якому іншому виді, включаючи зменшення заборгованості такого платника податку за його зобов'язаннями перед таким бюджетом.
Датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.
Податковий кредит
Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом про ПДВ.
Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженіподатковими накладними чи митними деклараціями.
У разі коли за результатами звітного періоду сума має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.
Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.
Здійснення відшкодування шляхом зменшення платежів по інших податках, зборах (обов'язкових платежах) не дозволяється.
Особливості оподаткування операцій з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України
Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених Законом про ПДВ.
Платник податку, який здійснює операції з вивезення (пересилання) товарів (робіт, послуг) за межі митної території України (експорт) і подає розрахунок експортного відшкодування за наслідками податкового місяця, має право на отримання такого відшкодування протягом 30 календарних днів з дня подання такого розрахунку.
Зазначений розрахунок подається разом із такими документами:
а) митною декларацією, яка підтверджує факт вивезення (експортування) товарів за межі митної території України, відповідно до митного законодавства, або актом (іншим документом), який засвідчує передання права власності на роботи (послуги), призначені для їх споживання за межами митної території України;
б) копіями платіжних доручень, завірених банком, про перерахування платником податку коштів на користь іншого платника податків, в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), з урахуванням податків, нарахованих на ціну такого придбання, а при вивезенні (експортуванні) товарів, попередньо ввезених (імпортованих) таким платником податку, - ввізною митною декларацією, що підтверджує факт митного оформлення товарів для їх вільного використання на митній території України.
Реєстрація осіб як платників податку на додану вартість
ДПА України веде реєстр платників податку.
Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер, що використовується для справляння податку.
Особи, що підпадають під визначення платників податку згідно з статтею 2 Закону про ПДВ, зобов'язані зареєструватися як платники ПДВ в органі державної податкової служби за місцем їх знаходження.
Форма заяви про реєстрацію встановлюється центральним органом державної податкової служби України.
Про плату за землю
Закон України "Про плату за землю” від 3 липня 1992 року
Закон „Про плату за землю” визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Використання землі в Україні є платним.
Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному Законом „Про плату за землю”.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.
Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.
Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім Закону „Про плату за землю”.
Зміни і доповнення до Закону „Про плату за землю” вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.
ПЛАТА ЗА ЗЕМЛІ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 Закону „Про плату за землю”.
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у певних визначених законом розмірах.
ПІЛЬГИ ЩОДО ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ
Від земельного податку звільняються:
1) заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;
2) вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;
3) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за винятком військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Прикордонних військ України), спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, а також підприємства, установи і організації України, у складі яких є структурні підрозділи (філії, представництва), що надають санаторно-курортні та оздоровчі послуги дітям, громадські організації інвалідів України, підприємства та організації громадських організацій інвалідів, майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу). (абзац змінено: 4) вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;
4) зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю; 5) установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та галузевих академій наук;
ОБЧИСЛЕННЯ І СТРОКИ СПЛАТИ ЗЕМЕЛЬНОГО ПОДАТКУ, ВИКОРИСТАННЯ КОШТІВ ВІД ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ
Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному Законом „Про плату за землю”, за формою, встановленою Головною державною податковою адміністрацією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.
По нововідведених земельних ділянках розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.
Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
Про податок з власників транспортних засобів
та інших самохідних машин і механізмів
Закон України "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” від 11 грудня 1991 року.
Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є
підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи),
громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), - які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 Закону „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” є об'єктами оподаткування.
Об'єктами оподаткування є:
трактори (колісні),
автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія;
автомобілі легкові,
автомобілі вантажні,
автомобілі спеціального призначення, крім тих, що використовуються для перевезення пасажирів і вантажів, (крім автомобілів спеціального призначення швидкої допомоги та пожежних);
мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см-3,
яхти та судна парусні з допоміжним двигуном або без нього (крім спортивних),
човни моторні і катери, крім човнів з підвісним двигуном (крім спортивних), інші човни (крім спортивних).
Транспортні засоби, що не є об'єктами оподаткування:
трактори на гусеничному ходу;
мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном з об'ємом циліндра двигуна до 50 см-3;
тільки автомобілі спеціального призначення швидкої допомоги та пожежні;
транспортні засоби вантажні, самохідні, що використовуються на заводах, складах, у портах та аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані,;
машини і механізми для сільськогосподарських робіт;
тільки яхти, судна парусні і човни спортивні.
Податок з визначених Законом „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” власників наземних транспортних засобів сплачується за місцезнаходженням юридичних осіб і місцем проживання фізичних осіб на спеціальні рахунки територіальних дорожніх фондів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів та бюджету міста Севастополя.
Територіальні дорожні фонди 85 відсотків із суми цього податку спрямовують на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських доріг, а 15 відсотків - до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць в населених пунктах, що належать до комунальної власності і суміщаються з автомобільними дорогами загального користування державного значення.
Податок з визначених Законом „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” власників водних транспортних засобів спрямовується до бюджетів місцевого самоврядування (місцевих бюджетів).
Від сплати податку звільняються:
а) підприємства автомобільного транспорту загального користування - щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форм власності;
б) навчальні заклади державної та комунальної форм власності, які фінансуються з відповідних бюджетів, стосовно транспортних засобів, за умови використання їх відповідно до статутної діяльності;
в) особи, зазначені у пунктах 1 і 2 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статтях 4 - 11 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтях 6 і 8 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", а також інваліди незалежно від групи інвалідності (у тому числі діти-інваліди за поданням органів соціального захисту) - щодо одного легкового автомобіля (мотоколяски) з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 куб. см або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 куб. см чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м;
г) особи, зазначені у пунктах 3 і 4 статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см-3 або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см-3 чи одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпусу до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення із зони гарантованого добровільного відселення чи зони посиленого радіоекологічного контролю;
д) на 50 відсотків _ сільськогосподарські підприємства - товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти;
е) на 50 відсотків _ громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі (код 87 03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 року включно.
Строки сплати податку
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:
фізичними особами - перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд;
юридичними особами - щоквартально рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.
За придбані протягом року юридичними особами транспортні засоби податок сплачується перед їх реєстрацією по строках сплати (кварталах), які не настали, починаючи з кварталу, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.
Розрахунок суми податку за такі транспортні засоби в 10-денний термін після їх реєстрації подається до відповідного податкового органу. За транспортні засоби, зняті протягом року з обліку, податок не повертається.
Фізичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку як за попередній, так і за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.
Юридичні особи - платники податку зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію або технічний огляд транспортних засобів, платіжні доручення про сплату податку з написом (поміткою) установи банку про зарахування податку по наземним транспортним засобам до територіальних дорожніх фондів, а по водним транспортним засобам - до відповідних бюджетів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських).
У разі відсутності документів про сплату податку або документів, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.
Порядок обчислення і сплати податку
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів за станом на 1 січня поточного року.
Обчислення податку з власників наземних транспортних засобів провадиться виходячи з об'єму циліндрів або потужності двигуна кожного виду і марки транспортних засобів, а податок з власників водних транспортних засобів - виходячи з довжини транспортного засобу за ставками, зазначеними у статті 3 Закону „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.
Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв'язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених Законом „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, протягом даного року не провадяться.
У порядку, визначеному податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів до податкових органів у строки, визначені законом для річного звітного періоду, на основі бухгалтерського звіту (балансу) розрахунки суми податку за формою, затвердженою центральним податковим органом України.
У разі викрадення транспортного засобу податок його власником не сплачується, якщо факт викрадення підтверджується відповідними документами органів, якими порушено відповідну кримінальну справу.
Якщо право користування транспортним засобом передано фізичною особою за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником або від його імені особою, якій це право передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом, за місцем реєстрації цього транспортного засобу.
Сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 Закону „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.
Якщо транспортні засоби придбано у другому півріччі, то податок сплачується в половинному розмірі встановленої суми. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередніх роки.
Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередніх роки.
Лекція про податок з доходів фізичних осіб
Податок з доходів фізичних осіб - плата фізичної особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої така фізична особа має податкову адресу або розташовано особу, що утримує цей податок згідно з законом „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Дохід з джерелом його походження з України будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді:
а) процентів за борговими вимогами чи зобов'язаннями, випущеними (емітованими) резидентом;
б) дивідендів, нарахованих резидентом емітентом корпоративних прав;
в) доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;
г) доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента;
д) доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу (команди) транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод (виключної економічної зони), у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та/або є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;
е) доходів від надання в оренду (лізинг): нерухомості, розташованої на території України; рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом України, або якщо користування таким майном здійснюється на території України, незалежно від того, чи є орендодавець резидентом чи нерезидентом;
є) доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України;
ж) доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно із законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;
з) доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;
и) доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;
і) доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України;
ї) інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує (нараховує).
Іноземний дохід - дохід, відмінний від доходу з джерелом його походження з території України.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню згідно з законом „Про податок з доходів фізичних осіб”, нарахований (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду (далі - оподатковуваний дохід).
Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними законом „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Загальний місячний оподатковуваний дохід дорівнює сумі оподатковуваних доходів, виплачених (нарахованих) протягом такого звітного податкового місяця.
Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих (нарахованих) протягом такого звітного податкового року.
Незалежна професійна діяльність - діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності, які згідно з абзацом другим пункту 1.8 цієї статті прирівнюються до найманої особи.
Самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Для цілей закону „Про податок з доходів фізичних осіб” членами сім'ї фізичної особи є її дружина або чоловік, діти як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка (у тому числі усиновлені), батьки, баба або дід як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, брати чи сестри як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, онуки як фізичної особи, так і її дружини або чоловіка, інші утриманці такої фізичної особи або її опікуни, визнані такими згідно із законом.
Членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки та батьки її чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти.
Інші члени сім'ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення.
Платники податку
Платниками податку є:
резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;
нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.
Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої діяльності.
Якщо платник податку помирає або визнається судом померлим чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.
Об'єкт оподаткування
Об'єктом оподаткування резидента є:
1. загальний місячний оподатковуваний дохід;
2. чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;
3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;
4. іноземні доходи.
Об'єктом оподаткування нерезидента є:
1. загальний місячний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
2. загальний річний оподатковуваний дохід з джерелом його походження з України;
3. доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.
Загальний оподатковуваний дохід
Загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються:
1. доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору;
2. доходи від продажу об'єктів прав інтелектуальної (промислової) власності; доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами) (далі - роялті), у тому числі одержувані спадкоємцями власника такого нематеріального активу;
3. сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 закону „Про податок з доходів фізичних осіб”;
4.дохід від надання майна в оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 9.1 статті 9 закону „Про податок з доходів фізичних осіб”;
5. дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних платником податку як відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди.
6. дохід у вигляді процентів (дисконтних доходів), дивідендів та роялті, виграшів, призів;
7. інші доходи, крім зазначених у пункті 4.3 цієї статті;
Податковий кредит
Платник податку має право на податковий кредит за наслідками звітного податкового року.
Підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку у річній податковій декларації.
До складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Зазначені у підпункті документи не надсилаються податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового кредиту.
Платник податку має право включити до складу податкового кредиту звітного року такі витрати, фактично понесені ним протягом такого звітного року:
1. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п'яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;
2. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім'ї першого ступеня споріднення, але не більше суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 закону „Про податок з доходів фізичних осіб”, у розрахунку за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.
3. суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров'я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім'ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов'язкового медичного страхування, крім витрат на:
а) косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов'язане з медичними показаннями);
б) водолікування та геліотерапію, не пов'язані з лікуванням хронічних захворювань;
в) лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни;
г) аборти, крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком зґвалтування; д) операції з переміни статі;
е) лікування венеричних захворювань, крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або зґвалтування;
є) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;
ж) клонування людини або її органів;
з) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не підпадають під перелік життєво необхідних, встановлений Кабінетом Міністрів України;
Якщо платник податку не скористався правом на нарахування податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на наступні податкові роки не переноситься. Стаття 7.
Ставка податку
Ставка податку становить 15 відсотків (до 01.01.2007р. – 13 відсотків) від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.3 статті закону „Про податок з доходів фізичних осіб” .
Ставка податку становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, нарахованого податковим агентом як:
процент на депозит (вклад) у банк чи небанківську фінансову установу відповідно до закону (крім страховиків);
процентний або дисконтний дохід за ощадним (депозитним) сертифікатом;
в інших випадках, прямо визначених відповідними нормами закону „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 статті закону „Про податок з доходів фізичних осіб”, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі), або будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 закону „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Ставка податку може становити інший розмір, визначений відповідними нормами закону „Про податок з доходів фізичних осіб”.
Оподаткування операцій з продажу об'єктів нерухомого майна
І. Оподаткування операції з продажу нерухомого майна, яке перебувало у власності платника податку на момент набрання чинності законом „Про податок з доходів фізичних осіб”
І. Дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року будинку, квартири чи кімнати (включаючи землю, що знаходиться під таким об'єктом нерухомого майна, або присадибну ділянку), оподатковується за ставкою цього податку у розмірі 1 відсотка від вартості такого майна, якщо загальна площа такого будинку, квартири або кімнати не перевищує 100 квадратних метрів.
У разі, коли площа такого об'єкта нерухомого майна перевищує 100 квадратних метрів, то частина доходу, пропорційна сумі такого перевищення, підлягає оподаткуванню за ставкою – 5%.
ІІ. Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного з об'єктів нерухомості, зазначених вище, або від продажу об'єкта нерухомості, іншого ніж зазначеного вище, підлягає оподаткуванню за ставкою – 5%.
У такому ж порядку оподатковується дохід від продажу об'єкта незавершеного будівництва.
Дохід від продажу об'єкта нерухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого нерухомого майна, розрахованої державним органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до законодавства.
Оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта нерухомості, набутого у власність платником податку після набрання чинності законом „Про податок з доходів фізичних осіб”
І. Прибуток, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року будинку, квартири чи кімнати (включаючи землю, що знаходиться під таким об'єктом нерухомого майна, або присадибну ділянку), оподатковується за ставкою 15% (13%). Зазначений прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим внаслідок продажу такого об'єкта нерухомості, та витратами, понесеними на його придбання (будівництво), зменшена на 10 відсотків у розрахунку за кожний рік володіння такою нерухомістю, починаючи з другого календарного року, наступного за роком набуття власності на таку нерухомість, а саме за такою формулою:
П = (Д - В) х (1-0,1 х (Р-1)), де
П - оподатковуваний прибуток;
Д - дохід, отриманий платником податку внаслідок відчуження об'єкта нерухомості;
В - витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням такого об'єкта нерухомості;
Р - кількість повних або неповних календарних років, протягом яких об'єкт нерухомості перебував у власності платника податку (спільній сумісній власності з іншим членом подружжя).
При цьому сума податку з такого прибутку не може бути меншою суми мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому відбувається відчуження такого об'єкта нерухомості.
ІІ. Прибуток, одержаний від продажу протягом звітного податкового року більш ніж одного об'єкта нерухомості з числа зазначених вище, або об'єкта нерухомості, не зазначеного вище, розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим внаслідок продажу такого об'єкта нерухомості, та витратами, понесеними на його придбання (будівництво), та оподатковується за ставкою 15% (13%).
У такому ж порядку оподатковується прибуток від продажу об'єкта незавершеного будівництва. При цьому сума податку з такого прибутку не може бути меншою суми мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня року, в якому відбувається відчуження такого об'єкта нерухомості.
Оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна
Дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою 15% (13%).
Як виняток із цього пункту, при продажу об'єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля, мотоцикла, моторолера або моторного (парусного) човна продавець звільняється від сплати цього податку, за умови сплати (перерахування) ним суми відповідного державного мита до бюджету до або під час такого продажу.
Оподаткування доходу, отриманого платником податку внаслідок прийняття ним у спадщину коштів, майна, майнових чи немайнових прав
Об'єкти спадщини платника податку поділяються з метою оподаткування на:
а) об'єкт нерухомого майна;
б) об'єкт рухомого майна, зокрема:
предмет антикваріату або витвір мистецтва;
природне дорогоцінне каміння чи дорогоцінний метал, прикраса з використанням дорогоцінних металів та/або природного дорогоцінного каміння;
будь-який транспортний засіб та приладдя до нього;
інші види рухомого майна;
в) об'єкт комерційної власності, а саме - цінний папір (крім депозитного (ощадного) сертифіката), корпоративне право, власність на об'єкт бізнесу як такий, тобто власність на цілісний майновий комплекс, інтелектуальна (промислова) власність або право на отримання доходу за нею;
г) суми страхового відшкодування (страхових виплат) за страховими договорами, укладеними спадкодавцем, а також суми, що зберігаються на пенсійному рахунку спадкодавця згідно з договором недержавного пенсійного страхування;
д) кошти, а саме готівкові кошти або кошти, що зберігаються на рахунках спадкодавця, відкритих у банках та небанківських фінансових установах, у тому числі депозитні (ощадні) сертифікати.
Об'єкти спадщини оподатковуються:
при отриманні спадщини членами сім'ї першого ступеня споріднення:
а) за нульовою ставкою до:
вартості власності, визначеної у підпунктах "а", "б", "д" пункту, зазначеного вище, що успадковується іншим членом подружжя спадкодавця;
вартості власності, визначеної у підпунктах "а", "б" пункту зазначеного вище, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є одним із подружжя, та другого ступеня споріднення;
б) за ставкою 5% до:
суми коштів, яка не перевищує суму, що дорівнює стократному розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок року, в якому така спадщина успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є членом його подружжя;
вартості власності, визначеної у підпункті "г" пункту, зазначеного вище, у разі успадкування її членом подружжя спадкодавця;
в) за ставкою 15% (13%) до:
вартості власності, визначеної у підпункті "в" пункту, зазначеного вище, цієї статті, яка успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення;
вартості власності, визначеної у підпункті "г" пункту, зазначеного вище, що успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є членом його подружжя;
суми перевищення коштів над сумою стократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на початок року, в якому така спадщина успадковується членом сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, що не є членом його подружжя;
При отриманні спадщини спадкоємцями, що не є членами сім'ї спадкодавця першого ступеня споріднення, об'єкти спадщини оподатковуються - за ставкою 15% (13%), до будь-якого об'єкта спадщини, за винятками, зазначеними вище.
При отриманні спадщини будь-яким спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента об'єкти спадщини оподатковуються - за ставкою 30% (26%), до будь-якого об'єкта спадщини.
Оподаткування доходу, отриманого платником податку як подарунок (або внаслідок укладення договору дарування)
Кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими законом „Про податок з доходів фізичних осіб” для оподаткування спадщини.
Не підлягають оподаткуванню доходи як кошти або майно (майнові чи немайнові права), подаровані одним членом подружжя іншому, у межах їх частини спільної часткової чи спільної сумісної власності згідно із законом.
Про податок на промисел
Декрет КМУ „Про податок на промисел” від 17 березня 1993 року
Платниками податку на промисел є
громадяни України,
іноземні громадяни та особи без громадянства (надалі - громадяни)
як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб'єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів (надалі - товари).
Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товарів за ринковими цінами, що зазначається громадянином у декларації, поданій до державної податкової інспекції по району (місту) за місцем проживання, а громадянином, який не має постійного місця проживання в Україні, - за місцем продажу товарів.
Не декларується та не оподатковується продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кролів, нутрій, птиці (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва, а також продаж автотранспортних засобів, які перебувають у приватній власності громадян, якщо вони реалізуються один раз протягом року.
Ставка податку на промисел встановлюється в розмірі 10 відсотків указаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календарних днів, але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати. У разі збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів ставка податку подвоюється.
Порядок сплати та зарахування податку
Податок на промисел сплачується у вигляді придбання одноразового патенту на торгівлю, вартість якого визначається на підставі вказаної платником сумарної вартості товарів і ставки податку.
Сума податку за невикористаним патентом поверненню не підлягає.
Мінімальний термін дії одноразового патенту - три, максимальний - сім календарних днів. Форма патенту встановлюється Головною державною податковою інспекцією України.
Податок на промисел зараховується до місцевих бюджетів за місцем придбання одноразового патенту.
Обов'язки платників
Громадяни, які продають товари, повинні пред'являти на вимогу посадових осіб державних податкових інспекцій та органів внутрішніх справ одноразові патенти.
У разі коли продаж товарів здійснюється протягом календарного року більше чотирьох разів, така діяльність вважається систематичною і зобов'язує громадян зареєструватися як суб'єкти підприємництва відповідно до чинного законодавства України.
Міра відповідальності платників
На громадян, які здійснюють продаж товарів без придбання одноразових патентів або з порушенням терміну їх дії чи здійснюють продаж товарів, не зазначених в деклараціях, начальниками державних податкових інспекцій та їх заступниками накладаються адміністративні штрафи від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Протоколи про адміністративні правопорушення складаються посадовими особами державних податкових інспекцій і органів внутрішніх справ.
Виконавчі комітети міських, районних у місті Рад народних депутатів, районні, районні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації інформують населення про порядок продажу товарів за одноразовими патентами, визначають місця та створюють належні умови для його здійснення.
Податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк.
Податкова застава виникає в силу закону.
У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.
Мета податкової застави - захист інтересів бюджетних споживачів
Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.
Право податкової застави виникає у разі:
неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації.
несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації або визначеної контролюючим органом.
Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків:
які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права,
які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.
Податкова порука
За договором податкової поруки банк-поручитель зобов'язується перед податковим органом відповідати за належне виконання платником податків обов'язків із погашення його податкового зобов'язання або податкового боргу у строки та за процедурою, визначені Законом України „Про .порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Податковий орган зобов'язаний відмовитися від права податкової застави активів платника податків у разі коли банк-резидент поручається за нього.
Банк-поручитель, який виконав зобов'язання з погашення податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків, має право зворотної вимоги до такого платника податків у розмірі виплаченої суми.
Договір податкової поруки набирає чинності після його повідомчої реєстрації у податковому органі за місцезнаходженням (місцем податкової реєстрації) платника податків, що здійснюється на підставі надання податковому органу нотаріально посвідченого договору поруки.
Податковий орган зобов'язаний видати платнику податків протягом одного робочого дня, наступного за днем отримання договору поруки, довідку про реєстрацію такого договору, на підставі якої активи платника податків вважаються звільненими з-під податкової застави.
Договір поруки не може бути відкликаним поручителем до повного погашення податкового боргу. Поручитель не має права передоручати виконання зобов'язань за таким договором поруки третім особам.
Про спрощену систему оподаткування,
обліку та звітності суб'єктів
малого підприємництва
Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” в редакції від 28.06.1999.
Установити, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва:
фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Середньооблікова чисельність працюючих для суб'єктів малого підприємництва визначається за методикою, затвердженою органами статистики, з урахуванням усіх його працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філіалів, відділень та інших відособлених підрозділів.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами. У разі здійснення операції з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.
Суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:
до місцевого бюджет - 43 відсотки;
до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;
на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:
6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно із Законом України "Про податок на додану вартість";
10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи сплачують єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Платники єдиного податку - юридичні особи ведуть податковий облік за тими податками, платниками яких вони є згідно з цим Указом.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
Форма та порядок видачі свідоцтва про право сплати єдиного податку встановлюються Державною податковою адміністрацією України і є єдиними на всій території України.
Для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.
Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано.
Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.
Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.
Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.
Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються Державною податковою адміністрацією України.
За результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.
У разі порушення вимог, установлених статтею 1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Суб'єкти малого підприємництва несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум єдиного податку згідно із законодавством України.
Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;
податку на прибуток підприємств;
податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);
плати (податку) за землю;
збору на спеціальне використання природних ресурсів;
збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збору до Державного інноваційного фонду;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
комунального податку;
податку на промисел;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;
внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів; внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
плати за патенти згідно із Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
Новостворені та зареєстровані в установленому порядку суб'єкти малого підприємництва, які подали до державної податкової служби за місцем їх реєстрації заяву на право застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, вважаються суб'єктами спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності з того кварталу, в якому проведено їх державну реєстрацію.
Суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні особи - платники єдиного податку мають право не застосовувати електронні контрольно-касові апарати для проведення розрахунків із споживачами.
Порядок ведення спрощеного обліку та звітності суб'єктами малого підприємництва відповідно до Указу затверджується Міністерством фінансів України.
Дія Указу не поширюється на:
суб'єктів підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" в частині придбання спеціального патенту;
довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;
суб'єктів підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам - учасникам та засновникам даних суб'єктів, які не є суб'єктами малого підприємництва, перевищують 25 відсотків;
фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами;
спільну діяльність, визначену пунктом 7.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Фіксований сільськогосподарський податок
Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17 грудня 1998 року
Закон „Про фіксований с/г податок” визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.
фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного Законом „Про фіксований с/г податок” терміну і справляється з одиниці земельної площі.
товарна сільськогосподарська продукція - це продукція сільськогосподарського виробництва, призначена для реалізації;
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
збору на обов'язкове соціальне страхування;
збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є
сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України,
селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Платниками цього податку також є суб'єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.
Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.
Підприємства, які займаються іншими видами діяльності, крім сільськогосподарської, зазначеної у цій статті, з метою оподаткування ведуть окремий облік фінансових результатів від інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 7.20 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", які підлягають оподаткуванню на загальних підставах.
У разі, коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки становить менш як 75 відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.
До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Зміна порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається.
Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;
для багаторічних насаджень - 0,3;
для земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах, - 1,5 відсотка грошової оцінки одиниці площі ріллі по областях та Автономній Республіці Крим.
Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.
Порядок нарахування та строки сплати фіксованого сільськогосподарського податку
Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених Законом „Про фіксований с/г податок”, і подають розрахунок органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.
Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі - 10 відсотків;
у II кварталі - 10 відсотків;
у III кварталі - 50 відсотків;
у IV кварталі - 30 відсотків.
Обов'язки з доставки товарної сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладаються на платників податку.
Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах за місцем розташування земельної ділянки. Відділення Державного казначейства України у районах наступного дня після надходження коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподарського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 30 відсотків, на обов'язкове державне пенсійне страхування - 68 відсотків, на обов'язкове соціальне страхування - 2 відсотки.
Тема: Банківське право. Банківська система України.
Банки і банківська діяльність
Банк - юридична
особа, яка має
виключне право
на підставі
ліцензії
Національного
банку України
здійснювати
у сукупності
такі операції:
залучення у
вклади грошових
коштів фізичних
і юридичних
осіб та розміщення
зазначених
коштів від
свого імені,
на власних
умовах
та на власний
ризик, відкриття
і ведення банківських
рахунків фізичних
та юридичних
осіб.
Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.
Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у Законі України "Про банки і банківську діяльність", на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.
Письмовий
дозвіл Національного
банку - документ,
який видає
Національний
банк у порядку
і на умовах,
визначених
Законом України
"Про банки і
банківську
діяльність"
та цим Положенням,
на підставі
якого банки
мають право
здійснювати
окремі операції,
передбачені
статтею 47 Закону
України "Про
банки і банківську
діяльність".
Банк має право
здійснювати
банківську
діяльність
лише після
отримання
банківської
ліцензії. Банк
має право розпочати
здійснювати
операції лише
за умови дотримання
вимог чинних
законодавчих
актів України
та нормативно-правових
актів Національного
банку України,
якими
визначаються
умови для здійснення
відповідних
операцій (у
тому числі щодо
наявності
технічних умов,
спеціальних
підрозділів,
їх керівників,
відповідних
спеціалістів
та внутрішніх
положень, що
регламентують
порядок здійснення
операцій). Банки,
філії банків
здійснюють
банківську
діяльність
у порядку,
визначеному
Законом України
"Про банки і
банківську
діяльність",
нормативно-правовими
актами Національного
банку, та відповідно
до них розробленими
статутами,
внутрішніми
положеннями
банків. Філії
банків здійснюють
банківські
та інші операції
згідно з положенням
про філію, на
підставі банківських
ліцензій та
письмових
дозволів, отриманих
банками, і лише
за умови наявності
та у межах письмового
дозволу, наданого
банком.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється одночасно здійснювати діяльність із залучення вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законодавством України.
Документи подаються до Національного банку відповідно до Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затв. постановою Правління НБУ від 17.07.2001р. і мають бути викладені українською мовою.
Не приймаються до розгляду документи, у яких є дописування, закреслені слова чи інші виправлення; документи, текст яких неможливо прочитати внаслідок пошкодження.
Національний банк видає банку банківську ліцензію у разі дотримання ним таких обов'язкових умов:
а) на час звернення банку з клопотанням про видачу банківської ліцензії зареєстрований підписний капітал банку повинен бути повністю сплачений: для місцевих кооперативних банків, що діють у межах однієї області - 1 млн.євро; для банків, які здійснюють свою діяльність на території однієї області (за винятком місцевих кооперативних банків), у тому числі: спеціалізованих ощадних та іпотечних банків - 3 млн.євро; для банків, які здійснюють свою діяльність на території всієї України, у тому числі: спеціалізованих інвестиційних та розрахункових (клірингових), центрального кооперативного банку і банківської корпорації - 5 млн.євро. Перерахування розміру статутного капіталу в гривні здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком на день укладення установчого договору;
б) банк має бути забезпечений належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комунікаційними засобами, потрібними для здійснення банківських операцій, ведення бухгалтерського обліку та складання щоденного балансового звіту і відповідної статистичної звітності, а також якісного проведення розрахунків та участі в системі електронних платежів Національного банку, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку;
в) наявність у банку приміщення, яке відповідає вимогам, передбаченим нормативно-правовими актами Національного банку. Касовий вузол та сховище банку мають відповідати технічним вимогам, викладеним у Відомчих будівельних нормах "Будинки і споруди. Проектування банків та банківських сховищ".
г) наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам. Керівники банку повинні мати бездоганну ділову репутацію. На зазначені посади не можуть бути призначені особи, які були керівниками банків, що визнані відповідно до чинного законодавства України банкрутами або щодо яких Національний банк прийняв рішення про ліквідацію чи про відкликання банківської ліцензії, та особи, які притягувалися до кримінальної відповідальності або були звільнені за вимогою Національного банку. Керівниками банку вважаються особи, визначені відповідно до вимог частини першої статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність", а саме: голова банку, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.
Після отримання банківської ліцензії банк зобов'язаний протягом усього часу дії банківської ліцензії дотримуватися ліцензійних вимог, у тому числі щодо розміру регулятивного капіталу. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди: надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг); лізинг; послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції:
1) операції з валютними цінностями:
а) неторговельні операції з валютними цінностями;
б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;
з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
а) з інструментами грошового ринку;
б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Банківська система України
Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України.
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України „Про банки і банківську діяльність”, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором. Органам державної влади і органам місцевого самоврядування забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.
Законодавство про господарські товариства поширюється на банки у частині, що не суперечить Закону України „Про банки і банківську діяльність”.
Органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку.
Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.
Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.
До компетенції загальних зборів банку належить прийняття рішень щодо:
1) визначення основних напрямів діяльності банку та затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змін та доповнень до статуту банку;
3) зміни розміру статутного капіталу банку;
4) призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії;
5) затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
6) розподілу прибутку;
7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора, затвердження ліквідаційного балансу. Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені пунктами 1-7, належать до виключної компетенції загальних зборів учасників.
Інші повноваження загальних зборів учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної ради банку.
Спостережна рада банку обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників.
Члени спостережної ради банку не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.
Спостережна рада банку здійснює такі функції:
1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради директорів) банку;
2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;
3) визначає зовнішнього аудитора;
4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;
5) приймає рішення щодо покриття збитків;
6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку, затвердження їх статутів і положень;
7) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління банку;
8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні збори учасників;
9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами учасників банку.
Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що затверджуються загальними зборами учасників банку.
Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку, здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів, необхідних для статутної діяльності банку, та несе відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних зборів учасників і спостережної ради банку. У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній раді банку. Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною радою банку.
Голова правління (ради директорів) банку керує роботою виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку.
Ревізійна комісія:
1) контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;
2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників;
3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників банку з числа учасників або їх представників.
Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку.
Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є працівниками банку.
Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.
Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.
Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.
Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.
Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради директорів) банку.
Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.
Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які володіють більше ніж 10 відсотками голосів.
Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної комісії.
Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку.
Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених структурних підрозділів банку.
Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які відповідають таким вимогам:
1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);
2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів спостережної ради банку);
3) бездоганна ділова репутація.
Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер заступають на посаду після надання письмової згоди на це Національним банком України.
Голова правління (ради директорів) банку та головний бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
Національний банк України
Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та законами України.
Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених Законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Національний банк виконує такі функції:
1) визначає та проводить грошово-кредитну політику;
2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
4) здійснює банківське регулювання та нагляд;
5) веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках;
6) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
7) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті;
8) здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;
9) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
10) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
Керівними органами Національного банку є
Рада Національного банку України;
Правління Національного банку України.
До складу
Ради Національного
банку входять
члени Ради
Національного
банку, призначені
Президентом
України та
Верховною Радою
України. Голова
Національного
банку, який
призначається
на посаду Верховною
Радою України
за поданням
Президента
України,
входить
до складу Ради
Національного
банку за посадою.
Президент України та Верховна Рада України призначають по 7 членів Ради Національного банку.
Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.
Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку.
Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку визначається його Регламентом.
До складу
Ради Національного
банку входять
члени Ради
Національного
банку, призначені
Президентом
України та
Верховною Радою
України. Голова
Національного
банку, який
призначається
на посаду Верховною
Радою України
за поданням
Президента
України,
входить
до складу Ради
Національного
банку за посадою.
Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах центральної виконавчої влади України або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.
Президент України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного Указу.
Верховна Рада України призначає сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
Кандидатури осіб для призначення Верховною Радою України членами Ради Національного банку проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного Комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді України.
Чергове призначення членів Ради Національного банку здійснюється не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку. Строк повноважень членів Ради Національного банку – сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.
Голова Ради Національного банку обирається Радою Національного банку строком на три роки.
Голова Ради Національного банку:
організовує засідання Ради Національного банку і головує на них;
скликає позачергові засідання за своєю ініціативою або за наполяганням не менше однієї третини від загальної кількості членів Ради Національного банку, а також на вимогу Голови Національного банку;
здійснює інші повноваження і функції відповідно до Регламенту Ради Національного банку України.
Правління Національного банку згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій відповідно до Закону України „Про банки і банківську діяльність” та здійснює управління діяльністю Національного банку.
Очолює Правління Національного банку Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Порядок організації та проведення засідань Правління Національного банку визначається його Регламентом. Голова Національного банку призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.
Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України у таких випадках:
1) закінчення строку повноважень;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;
3) у зв'язку з заявою про відставку за політичними або особистими причинами, поданою у письмовому вигляді та прийнятою Президентом України;
4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;
6) за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.
Тема:
Валютне регулювання та валютний контроль.
"валютні цінності":
валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;
іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або банківських металах;
банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.
Надалі під термінами:
"валюта України" розуміється як власне валюта України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України;
"іноземна валюта" розуміється як власне іноземна валюта, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах;
"валютні операції":
операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;
операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;
операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей;
Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України.
Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, актами валютного законодавства України.
Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено актами валютного законодавства України. Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України.
Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.
Резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено законом.
Порядок ввезення, переказування і пересилання з-за кордону, а також вивезення, переказування і пересилання за кордон резидентами і нерезидентами валюти України визначається Національним банком України. Суми у валюті України, що були вивезені, переказані, переслані на законних підставах за кордон, можуть бути вільно ввезені, переслані, переказані назад в Україну.
Національний банк України зобов'язаний проводити політику, спрямовану на підтримання валюти України, і з цією метою може виступати суб'єктом міжбанківського валютного ринку України.
Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з законом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, мають право відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.
Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
Відмова у видачі Національним банком України ліцензії може бути оскаржена в суді.
Торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами - юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі іноземною валютою на міжбанківському валютному ринку визначаються Національним банком України.
Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України:
а) від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів;
б) мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам. Резиденти і нерезиденти - фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - іншим фізичним особам - резидентам. Фізичні особи - резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку України, або за їх посередництвом - у інших фізичних осіб - резидентів і нерезидентів.
У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно в валюті України готівкою або у безготівковій формі.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях.
Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків та інших кредитно-фінансових установ, що одержали ліцензію Національного банку України, за винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.
Валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України.
Тема:
Грошовий обіг та розрахунки
Правове регулювання банківського рахунку
За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.
За користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.
Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.
Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.
Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.
Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту.
У договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються:
вид банківського вкладу;
сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок;
строк дії договору;
розмір і порядок сплати процентів, умови перегляду їх
розміру, відповідальність сторін;
умови дострокового розірвання договору;
інші умови за погодженням сторін.
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов'язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України.
Якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи:
заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;
копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;
копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/ засновницького договору/ установчого акта/ положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально.
копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.
Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:
копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов'язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку "Додаткова інформація".
Готівкові розрахунки
Підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно в безготівковій формі, а також у готівковій формі (з дотриманням чинних обмежень) у порядку, установленому законодавством України.
Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.
Гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується.
Зазначені обмеження не поширюються на:
розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами;
добровільні пожертвування та благодійну допомогу;
розрахунки підприємств (підприємців) за спожиту ними електроенергію;
використання коштів, виданих на відрядження;
розрахунки підприємств (підприємців) між собою під час закупівлі сільськогосподарської продукції.
У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
Уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
Виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки).
Банкам і підприємцям ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) не встановлюються.
Підприємства мають право зберігати у своїй касі готівку, одержану в банку для виплат, що належать до фонду оплати праці, а також пенсій, стипендій, дивідендів (доходу), понад установлений ліміт каси протягом трьох робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку. Для проведення цих виплат працівникам віддалених відокремлених підрозділів підприємств залізничного транспорту та морських портів готівка може зберігатися в їх касах понад установлений ліміт каси протягом п'яти робочих днів, уключаючи день одержання готівки в банку.
Готівка, що одержана в банку на інші виплати, має видаватися підприємством своїм працівникам у той самий день. Суми готівки, що одержані в банку і не використані за призначенням протягом установлених вище строків, повертаються підприємством до банку не пізніше наступного робочого дня банку або можуть залишатися в його касі (у межах установленого ліміту).
Підприємство має право зберігати в касі готівку для виплат, які належать до фонду оплати праці та здійснюються за рахунок виручки, понад установлений йому ліміт каси протягом трьох робочих днів з дня настання строків цих виплат у сумі, що зазначена в переданих до каси платіжних (розрахунково-платіжних) відомостях.
Приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства.
Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником.
Видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо.
З метою забезпечення здійснення розрахунків готівкою підприємства повинні мати касу, а їх керівники мають забезпечити належне облаштування цієї каси та надійне зберігання готівкових коштів у ній. Якщо з вини керівників не були створені належні умови для забезпечення схоронності коштів під час їх зберігання і транспортування, то вони несуть за це відповідальність у встановленому законодавством України порядку.
Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать цьому підприємству, забороняється. Усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Кожне підприємство (юридична особа), що має касу, веде одну касову книгу для обліку операцій з готівкою в національній валюті.
Безготівкові розрахунки
Безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді;
Учасники безготівкових розрахунків - банки та їх філії, підприємства, фізичні особи, з рахунків яких списуються або на рахунки яких зараховуються кошти;
Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. У випадках, передбачених законодавством України, клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків платники та стягувачі складають на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.
Платник може
давати доручення
про списання
коштів зі свого
рахунку в формі
електронного
розрахункового
документа, якщо
це передбачено
договором між
ним і банком.
Банк для здійснення
розрахункових
операцій може
формувати
електронні
розрахункові
документи.
Доручення
платників про
списання коштів
зі своїх рахунків
банки приймають
до виконання
виключно в
межах залишку
коштів на цих
рахунках або
якщо договором
між банком та
платником
передбачено
їх приймання
та виконання
в разі відсутності/недостатності
коштів на цих
рахунках. Для
списання коштів
з рахунку платника
банк платника
застосовує
платіжні інструменти,
які визначені
цією главою,
згідно з
нормативно-правовими
актами Національного
банку та внутрішніми
процедурами
банку.
Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку. Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті:
банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", а також "М.П." та "Підписи платника" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення);
банк отримувача - заповнення таких реквізитів: "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача", а також "М.П. отримувача" та "Підписи отримувача" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення);
банк стягувача - заповнення таких реквізитів: "Стягувач", "Код стягувача", "Рахунок стягувача", "Банк стягувача", "Код банку стягувача", а також "М.П. стягувача" та "Підписи стягувача" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).
Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.
Платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, не менше ніж у двох примірниках.
Платник має право зазначати в платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.
Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо дата валютування визначена пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.
Банк отримувача до настання дати валютування, що зазначена в електронному розрахунковому документі, зараховує переказані кошти на відповідний рахунок і не пізніше наступного робочого дня згідно з порядком, передбаченим у договорі, повідомляє отримувача про надходження на його адресу коштів та дату їх валютування.
Банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний зарахувати кошти на рахунок отримувача на початок операційного дня, який визначений датою валютування.
Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 10 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.
Платіжне доручення від платника банк приймає до виконання за умови, якщо його сума не перевищує суму, що є на рахунку платника. Якщо немає/недостатньо коштів на рахунку платника, то банк приймає від нього платіжні доручення, якщо порядок їх приймання та виконання передбачено договором між банком та платником.
Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і нетоварними платежами:
за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо);
у порядку попередньої оплати - якщо такий порядок розрахунків установлено законодавством України та/або обумовлено в договорі;
для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств, які складені не пізніше строку, установленого законодавством України;
для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;
для сплати податків і зборів/страхових внесків (обов'язкових платежів) до бюджетів та/або державних цільових фондів;
в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або законодавства України.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, який складається з двох частин:
верхньої - вимоги отримувача безпосередньо до платника про сплату визначеної суми коштів;
нижньої - доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку визначеної ним суми коштів та перерахування її на рахунок отримувача;
Платіжні вимоги-доручення (далі - вимога-доручення) можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.
Верхня частина вимоги-доручення оформляється отримувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках. Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк отримувача через банк платника на договірних умовах.
У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції про безготівкові розрахунки (від руки чи з застосуванням технічних засобів - незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку, що його обслуговує.
Сума, яку платник погоджується сплатити отримувачу та зазначає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати отримувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.
Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на його рахунку.
Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її отримувачем.
Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та отримувачем коштів без втручання банку.
Платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.
Відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду.
Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі на підставі виконавчих документів, виданих судами.
За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України.
Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу.
У реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа.
Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається. Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10 календарних днів з дати їх складання, а банк платника - протягом 30 календарних днів з дати їх складання. У разі недостатності коштів на рахунку платника банк виконує платіжну вимогу в межах залишку коштів.
Розрахунковийчек - розрахунковий документ, що містить нічим не обумовлене письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) банку-емітенту, у якому відкрито його рахунок, про сплату чекодержателю зазначеної в чеку суми коштів.
Розрахункові чеки (далі - чеки) використовуються в безготівкових розрахунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи, надані послуги).
Чеки використовуються лише для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок отримувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.
Чеки виготовляються на замовлення банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, брошуруються в розрахункові чекові книжки (далі - чекові книжки) по 10, 20, 25 аркушів.
Для гарантованої оплати чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку "Розрахунки чеками" відповідних балансових рахунків (далі в цій главі - аналітичний рахунок "Розрахунки чеками") у банку-емітенті.
Для цього разом із заявою про видачу чекової книжки чекодавець подає до банку-емітента платіжне доручення для перерахування коштів на аналітичний рахунок "Розрахунки чеками".
Чекову книжку на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця.
Один або кілька чеків на ім'я чекодавця (фізичної особи) банк-емітент може видати на суму, що не перевищує залишок коштів на рахунку чекодавця, або на суму, що внесена ним готівкою.
Строк дії чекової книжки - один рік, чека, який видається фізичній особі для одноразового розрахунку, - три місяці з дати їх видачі. День оформлення чекової книжки або чека не враховується. Чеки, виписані після зазначеного строку, уважаються недійсними і до оплати не приймаються.
Строк дії невикористаної чекової книжки може продовжуватися за погодженням з банком-емітентом, про що він робить відповідну відмітку на обкладинці чекової книжки (у правому верхньому куті), засвідчуючи її підписом головного бухгалтера і відбитком штампа банку.
Чекова книжка може видаватися для розрахунків з будь-яким конкретним постачальником або з різними постачальниками.
Не дозволяється внесення до чека виправлень та використання замість підпису факсиміле.
Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних днів (день виписки чека не враховується).
Чек приймається чекодержателем до оплати безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого оформлені документи, що підтверджують отримання ним товарів (виконання робіт, надання послуг).
Забороняється передавання чека/чекової книжки його/її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чека і проставляння на них відбитка печатки юридичними особами.
За бажанням фізичної особи чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка стає його власником.
Видача чеків на пред'явника не проводиться.
Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж;
Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акредитива (далі в цій главі - договір) і не повинні суперечити законодавству України, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.
Акредитив - це окремий договір від договору купівлі-продажу або іншого контракту навіть, якщо в акредитиві є посилання на них.
За операціями за акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків (далі в цій главі - аналітичний рахунок "Розрахунки за акредитивами");
непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.
Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед бенефіціаром.
Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
Безвідкличний акредитив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива.
Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива не менше ніж у трьох примірниках, та в разі відкриття покритого акредитива – відповідні платіжні доручення.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю)
Види векселів: простий, переказний.
Простий вексель містить такі реквізити:
найменування - "вексель";
просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
зазначення строку платежу;
зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;
найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
дату і місце складання векселя;
підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Переказний вексель повинен містити:
найменування - "вексель";
просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;
зазначення строку платежу;
зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;
найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
дату і місце складання векселя;
підпис того, хто видає документ (векселедавця);
просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;
найменування того, хто повинен платити (платника).
Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи.
Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.
На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.
Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені).
Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі.
Кредитні відносини
Кредитний договір – це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Кредитор - суб'єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб'єкту господарської діяльності у тимчасове користування.
Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.
Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов'язаннями.
Кредитний ризик - ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.
Позичальник - суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.
Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів. Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.
Форми кредиту:
банківський,
комерційний,
лізинговий,
іпотечний,
бланковий,
консорціумний
споживчий
Кредити, які надаються банками, поділяються:
за строками користування
а) короткострокові - до 1 року,
б) середньострокові - до 3 років,
в) довгострокові - понад 3 років.
Строк кредиту, а також відсотки за його користування (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) розраховуються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та відсотків за його користування.
Короткострокові кредити можуть надаватись банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді.
Середньострокові кредити можуть надаватись на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити можуть надаватись для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.
за забезпеченням:
а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);
б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);
в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);
г) незабезпечені (бланкові).
за ступенем ризику:
а) стандартні кредити;
б) кредити з підвищеним ризиком;
за методами надання:
а) у разовому порядку;
б) відповідно до відкритої кредитної лінії;
в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).
за строками погашення:
а) водночас;
б) у розстрочку;
в) достроково (за вимогою кредитора, або за заявою позичальника);
г) з регресією платежів;
д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).
Банківський кредит надається суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором.
Основними із нихє: забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.
Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника.
Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.
Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, передбачені кредитним договором. При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Кредитні операції здійснюються банками у межах кредитних ресурсів.
Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.
Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.
Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом.
Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.
1 Обмеження не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб;
2 Для платників податку на прибуток підприємств, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу валових витрат виробництва (обігу) входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких належать до валових витрат такого платника податку.
3 Пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);
посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.
Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку. Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.
4 за загальним правилом
280