Реферат на тему
«Нові тенденції у культурному та духовному житті України в роки незалежності»
План
Утвердження принципів плюралізму в ідеологічно-культурній сфері. Процес національного відродження та труднощі у розвитку культури
Розвиток освіти в Україні. Закон України «Про освіту», програма «Освіта» («Україна XXI століття»)
Художня творчість, утвердження багатоманітності в літературно-мистецькому процесі. Повернені імена
Релігійне життя в Україні. Реалізація принципу свободи совісті
1. Утвердження принципів плюралізму в ідеологічно-культурній сфері. Процес національного відродження та труднощі у розвитку культури
Проголошення партійним керівництвом СРСР перебудови і наростання національно-визвольного руху спричинили значний вплив на стан культури.
На хвилі горбачовської «гласності» в культурній сфері розгорнулися процеси демократизації. Вони проявлялися перш за все у спробах відійти від єдиної компартійної ідеології, що передбачала однозначність оцінок суспільних явищ, у тому числі художньої спадщини, однаковість художньо-мистецького відтворення світу, єдиний підхід до організації народної освіти, культосвітньої роботи серед населення тощо.
З перших днів незалежності стало очевидно, що в новій державі з її багатонаціональним складом населення, широким спектром регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю духовна сфера може функціонувати тільки як плюралістична. Такий підхід гарантував кожній особі або певним соціально-політичним групам вибір ідеології, забезпечував гарантію прав людини, її свободу в духовному розвитку і задоволенні культурних потреб.
Плюралізм, як багатогранне художнє відтворення світу неможливе без визнання новаторських форм, зокрема тих, що одержали назву авангард. Населення України починає сприймати те нетрадиційне, що запроваджувалося в художній творчості ще на початку XX ст. і від чого через догматичну ідеологію тоталітарної системи воно було відсторонено впродовж значного часу. Доробок художників-авангардистів широко представлений у наш час на численних вернісажах, що проходять у Києві, багатьох містах України.
Разом з тим за умов економічної кризи і формування ринкової економіки зменшуються можливості державної підтримки розвитку культури. Держава виявилась неспроможною виділяти навіть той мінімум коштів, на який вона була здатна раніше. Таким чином, звільнившись від ідеологічного контролю комуністичної партії, культура потрапила в жорсткі лещата фінансової залежності. Частка україномовної книги знизилася до 31,6% за назвами і до 35,6% - за тиражами.
Відсутність необхідних державних коштів стає причиною закриття або перепрофілювання більшості культурно-освітніх установ. Значно зменшилася чисельність учасників художньої самодіяльності, а також різноманітних гуртків тощо. Закрилися сотні бібліотек, понад тисячу клубів.
У масових бібліотечних установах значно скоротився книжковий фонд. Це стало наслідком недостатнього фінансування даної ланки культури. В умовах економічної кризи значно скоротилися можливості держави, підприємств та профспілок надавати матеріальну підтримку культурно-освітнім установам. В результаті культурні проблеми й запити широких верств населення і насамперед молоді задовольняються все гірше.
Розвиток освіти в Україні. Закон України «Про освіту», програма «Освіта» («Україна XXI століття»)
Одним із найважливіших завдань загальноосвітньої школи є забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР», прийнятого 1989 р. Відтоді в республіці відкрито чи поновлено сотні шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі україномовних класів у школах з російською мовою навчання. З'явилася велика кількість ліцеїв, коледжів, гімназій. Ці заклади значно урізноманітнили навчальний процес, сприяли поглибленому розвитку здібностей учнів і студентів. Зроблені помітні кроки в справі гуманізації освіти. Значно більше уваги приділяється вивченню української історії, релігії, народознавства.
В останні роки зроблені такі важливі кроки у сфері освіти, як відновлення діяльності Києво-Могилянської Академії, відкриття в Києві Національної академії управління, нових університетів в регіонах України.
1991 p. BP України прийняла Закон «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. Згідно з законом освіта має бути доступна, гуманна, деполітизована, забезпечувати рівні можливості для людей, бути пов'язаною з національними і культурними традиціями. Реалізація закону тісно пов'язана із зміцненням матеріально-технічної бази освіти, урізноманітненням форм шкільної освіти, впровадженням у навчання новітніх досягнень науки.
В умовах незалежності створено нову концепцію розвитку народної освіти - прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»), затверджену Кабінетом міністрів у листопаді 1993 року. Програма передбачає істотну реконструкцію всієї системи освіти, починаючи з дошкільного виховання дітей і завершуючи підвищенням кваліфікації дипломованих спеціалістів.
Мова йде про формування високого інтелектуального і культурного потенціалу народу як найціннішого надбання держави. Принциповою позицією концепції є визнання необхідності демократизації всіх ланок середньої й вищої школи. Втілити цей принцип можливо лише на основі урізноманітнення форм шкільної освіти, відмови від пересічної одноманітності та за умов урахування інтересів, нахилів і здібностей дітей. З цією метою в Україні розширюється мережа шкіл з поглибленим вивченням певних дисциплін, усе більше відкривається ліцеїв, гімназій, інших типів навчальних закладів.
У першій половині 90-х років була запроваджена система державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вузів. Найвищі - III та IV - рівні акредитації одержав 161 вищий навчальний заклад України, включаючи 16 державних (класичних) університетів та ЗО академій.
Художня творчість, утвердження багатоманітності в літературно-мистецькому процесі. Повернені імена
Активізувалося культурне життя, утворилися культурно-національні товариства. У місцях компактного проживання національних меншин виникли театри-студії, аматорські колективи. У 1989 р. в республіці працювали чотири єврейських, а також татарський, угорський і польський театри. У ряді областей місцеве радіомовлення, телебачення розпочали передачі національними мовами. В 1995 р. діяло близько 160 національних культурних товариств.
Визнанням високого внеску в розвиток мистецтва і культури України є Державна премія ім. Т. Шевченка, що. присуджується Указом Президента напередодні дня народження Кобзаря. Творчі зрушення відбулись у літературній творчості: розширюється тематичний діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.
В літературний процес вступила значна група молодих майстрів. «Паростками нового» назвав Олесь Гончар появу на літературному просторі України часопису «Тернопіль», журналів «Борисфен» на Дніпропетровщині, «Степ» на Кіровоградщині, «Холодний Яр» у Черкасах, «Хортиця» у Запоріжжі.
З 1990 р. в Україні став проводитися і набув надзвичайно великої популярності Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».
1993 р. ЮНЕСКО оголосила роком Трипільської культури. В українську літературу повернуті імена В. Стуса, В. Симоненка, Б. Антоненка-Давидовича, I. Багряного, у мистецтво - творчість М. Бойчука та інших.
Релігійне життя в Україні. Реалізація принципу свободи совісті
На межі 80-90-х років в умовах лібералізації державно-церковних взаємин в Україні стрімко зросла релігійна активність населення. Віруючими визнали себе понад половина громадян нашої держави.
Серед суспільних інституцій церква має найбільший авторитет і користується довірою наших співвітчизників. Впродовж 1988-1990 pp. число релігійних об'єднань щороку збільшувалося на третину і на початку 1991 р. становило 10,5 тис.
На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Однак власну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності. Насамперед наша держава відмовилася від тоталітарних методів впливу на віруючих і церковні організації, стала на шлях розбудови цивілізованих і демократичних державно-церковних взаємин.
Стаття 35 Конституції України, гарантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви. Для громадян, чиї релігійні переконання суперечать службі у Збройних силах, передбачена альтернативна трудова служба. Законодавчо врегульовано питання власності, землекористування, підприємницької і благодійницької діяльності релігійних об'єднань.
Скасовано положення кримінального і цивільного кодексів радянських часів, що раніше застосовувалися для обмеження прав і навіть з метою переслідування віруючих і релігійних організацій.
Дістали можливість легалізувати свою діяльність раніше заборонені владою Українська греко-католицька (інша назва - Українська католицька) і Українська автокефальна православна церкви, громади свідків Єгови, численні протестантські течії. За роки незалежності віруючим повернуто 3400 храмів, відібраних у них свого часу радянською адміністрацією, збудовано 2 600 нових церков, костьолів, молитовних будинків. Церковну діяльність здійснюють нині 21,3 тис. священнослужителів, значна частина яких підготовлена у духовних навчальних закладах, відкритих в Україні за останнє десятиріччя.
Україна - багатоконфесійна держава. Згідно із чинним законодавством, усі конфесії та віруючі рівні перед законом. Станом на 1 січня 2000 р. у нашій державі діяло понад 23,5 тис. релігійних організацій 90 конфесій, течій та напрямків.
Половина усіх вітчизняних релігійних громад належить до православ'я (Українська православна церква, що перебуває в юрисдикції Московського патріархату (діяльність підпорядкованої йому УПЦ далеко не завжди відповідає державним інтересам незалежної України), Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква).
За чисельністю громад і монастирів друге місце посідає Українська греко-католицька церква, яка назагал домінує у західному регіоні України. Найбільше послідовників католицької церкви традиційно мешкає на Поділлі, Волині, у Галичині та Закарпатті.
Національні православні конфесії, а також Українська греко-католицька церква проводять Службу Божу державною мовою України. Відправи Римо-католицької церкви в Україні відбуваються переважно українською, почасти польською і в меншій мірі - російською мовами. Мовою богослужіння в УПЦ Московського патріархату є російська.
Протестантизм в Україні представлений 33 напрямками. Питома вага протестантських громад останніми роками динамічно зростає й становить вже понад чверть релігійної мережі країни. Водночас збільшується число громад мусульман, іудеїв, а також новітніх, нетрадиційних релігійних течій (на Жаль, досить часто згубних для душевного та фізичного здоров'я людини).
Релігійне життя України зазнає впливу політичних та економічних процесів, що відбуваються у нашій державі. Потребує вирішення низка проблем, що дісталися у спадок від тоталітарних радянських часів та виникли нещодавно, вже після здобуття незалежності.
І Дестабілізуючу роль у сучасному українському суспільстві відіграє відсутність єдності у православ'ї. Не сприяють утвердженню громадянської злагоди численні майнові конфлікти між віруючими та духовенством різних конфесій, особливо суперництво за право на володіння храмовими приміщеннями.
Участь релігійних організацій у політичному житті, масове обдаровування церковними відзнаками (орденами) світських осіб (переважно можновладців), як і спроби політичних партій і рухів використовувати церковні структури у власних інтересах є порушенням чинного українського законодавства, що часом створює додаткову напруженість у нашому суспільстві і підриває авторитет церкви.
Подальший позитивний розвиток державно-церковних і міжконфесійних взаємин можливий лише за умови дотримання усіма сторонами вимог чинного законодавства України, а також удосконалення правових механізмів розв'язання проблем, що виникають у сфері релігійного життя.
Література
Баран Володимир Кіндратович. Україна: новітня історія (1945-1991 рр.) / НАН України; Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Л., 2003. — 669с. — Тит. арк. парал. укр. та англ. мовами. — Бібліогр.: с. 446-479. — ISBN 966-02-2917-8.
Бойко Олександр Дмитрович. Історія України: Навч. посіб.. — 3.вид., випр., доп. — К. : Академвидав, 2005. — 688с.
Гісем О.В., Даниленко В.М., Левітас Ф.Л., Ольбішевський А.Л., Панченко П.П. Історія України ХХ ст. Для тих, хто готується до іспитів: Довідник / Інститут історії України НАН України; Київський міжрегіональний ін-т вдосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка / П.П. Панченко (ред.). — К. : Ніка - Центр, 1999. — 157с.
Дещинський Л.Є., Зінкевич Р.Д., Терський С.В., Батенко Т.І., Гаврилів І.О. Історія України та її державності. — Вид. 4-те, переробл. і доп. — Л. : Бескид Біт, 2008. — 444с.
Історія України. Документи. Матеріали: Посібник / Віктор Юхимович Король (уклад.,комент.). — К. : Видавничий центр "Академія", 2002. — 448с.