Зміст

Зміст 1

Вступ. 2

Розділ 1. Дії Данила Нечая на початку війни. 3

Розділ 2. Смерть Данило Нечая. 4

Висновки. 5

Використана література: 6

Вступ.

Вперше ми зустрічаємо Данило Нечая «Полковник воєводства Брацлавського війська й. кор. мил. Запорозького» (який за деякими даними родом з околиць Бару, але точно не відомо де і коли він народився, та виріс) приблизно з 40-х років VII сторіччя. Сформувавши брацлавський полк він бере активну участь у діях військ Богдана Хмельницького.

Пізніше його протиставляють Богдану Хмельницькому, навіть вважають його гетьманом на лівобережжі після Богдана Хмельницького. Іноді навіть доходило до невеличких сварок між Нечаєм та Богданом Нечай як і Богун підкреслював вірність перемірю: «Ми жодної причини не даємо, навпаки — хочемо в добрій згоді жити між собою до слушного, визначеного часу. — а інакше не дивуйтесь, вельможність ваша, коли знову пустимо орду аж до самого Камінця, бо і в Камінці вельможність ваша не втримається».

Розділ 1. Дії Данила Нечая на початку війни.

Визначний військовий і політичний діяч, один з організаторів національно-визвольних змагань українського народу, полковник брацлавський Данило Нечай походив з родини руського православного шляхтича, що за одними даними спочатку мешкала в Мстиславському воєводстві, за іншими - на Поділлі, а перед Хмельниччиною перебралася на Київщину. Наприкінці 40-х рр. Нечаї зблизилися з козацьким станом і в 1647-початку 1648 р. зустрічаємо згадки про Данила як про однодумця Б. Хмельницького та одного з організаторів козацького повстання в Україні.

З початком повстання Д. Нечай бере в ньому активну участь: напередодні Пилявецької битви очолює гарнізон м. Старокостянтинова, а підчас походу української армії у Галичину здобуває замок у Бродах, намагається здобути Замостя. На початку 1649 р. за дорученням гетьмана прибув до Брацлава, привізши «хоругов багату, шовкову, щирим золотом київськими черницями гаптовану», та очолив Брацлавський полк. Разом з Данилом до Брацлава прибули також його молодші брати Іван - майбутній полковник білоруський, та Юрій.

Розпочинаючи воєнну кампанію 1649 р. Хмельницький доручає Нечаю очолити авангард української армії, здобути Меджибіж і вийти в тил польських військ. Трохи згодом полковник відзначається під час Збаразької облоги та в ході Зборівської битви. З осені 1649 р. до початку 1651 р. обороняв південно-західні кордони Війська Запорозького по лінії Красне-Мурафа-Шаргород-Чернівці, визначені умовами Зборівської угоди 1649 р. У вересні 1650 р. Нечай очолював козацькі полки, які за наказом гетьмана здійснили блискавичний, похід у Молдавію, розбили військо В.Лупула та здобули столицю - Ясси, змусивши тим самим молдавського господаря укласти союзний договір з Військом Запорозьким. Згодом за дорученням Хмельницького виконував важливе завдання по поверненню татарських чамбулів до Криму, захист місцевого населення від їх нападів.

У політичному плані Данило Нечай очолював радикальну течію в українському керівництві, на тлі чого між ним і Хмельницьким виникали нерідко серйозні суперечності. Зокрема, Нечай рішуче виступав проти Зборівської угоди, закликаючи гетьмана продовжити боротьбу. Згодом чинив активний спротив поверненню польської шляхти до своїх маєтностей в Україні.

Розділ 2. Смерть Данило Нечая.

Восени 1649 р. полковник очолив селян і міщан Поділля, які «не бажали повертатися в попереднє рабство». Згодом вів переговори з кримським керівництвом щодо надання допомоги в боротьбі проти польських військ. За наказом Нечая козацькі загони, всупереч Зборівським постановам, зайняли Шаргород і Браїлів, організував економічну блокаду західних районів Поділля, звідки проводив масове переселення на козацьку територію селян і міщан. У квітні 1650 р. під час переговорів у Києві з комісаром польського короля А. Киселем вимагав, щоб «жоден із шляхти, а поготів із панів (тобто - магнатів) римської віри, не важився за лінію, їхати, тільки аби слуг своїх і то русинів до своїх маєтків посилати; аби всіх підданих у всіх провентах цілком занехаяли, самими тільки шинком і млинами вдовольняючись...» Польське керівництво, вважаючи Нечая «найбільшим бунтівником», постійно вимагало від Хмельницького покарати його смертю.

В умовах загострення українсько-польських стосунків, зростання кількості провокацій в прикордонних районах та інформації щодо приготування королівської армії, з кінця 1650 р. Нечай за наказом Хмельницького проводив заходи по зміцненню оборони порубіжжя, мобілізації козацьких загонів. 10 (20) лютого 1651 р. польським військам під командою М. Калиновського та С. Лянцкоронського вдалося непоміченими пробратися до містечка Красне, де перебував у той час Нечай. Намагаючись організувати оборону, полковник брацлавський загинув у бою, в якому «боровся так, як доброму молодцеві належало, захищаючись мужньо». Винесене козаками тіло свого улюбленого ватажка за деякими даними було поховане поблизу Черемошного (тепер Погребищенського р-ну Вінницької обл.). Отримавши повідомлення про смерть брацлавського полковника, «о том Хмельницькому вельми печаль учинилася». За розпорядженням гетьмана по церквах було відправлено панахиду по Данилу Нечаю.

Пам'ять про славного сина українського народу увічнює гранітний обеліск, споруджений на його могилі 1954 року.

Висновки.

Сей погром і смерть Нечая зробили велике враження і в Польщі і на Україні. В варшавських костелах правилі Te Deum — «дякуючи Богові за перемогу і щасливий по­чаток війни з козаками». Щоб підкреслити вагу сього успіху оповідали різні фантастичні оповідання що до замірів Нечая і козаків. «Нечай вже був умовився з Хмельницьким і козаками у наступну середу йти з військом, 15 тис. реєстрових козаків, на Бар і здобувати його — щоб дістати Лянцкоронського, що стояв там з кількома хо­ругвами. Взявши його і забравши в неволю жовнірів мав їх відіслати Хмельницькому, а звідти з Бару, мав іти з військом на Ліско, аж під сам Краків — опанувати, злупити його і інші міста: тут на Підгір’ї могла б сила хлопства до нього пристати, колі б не скарав був його сам Бог».

Але і без сих додатків смерть Нечая була великим тріумфом. Його рахували після Хмельницького найбільшою фігурою в козацькім війську, що протиставлявся са­мому гетьманові, і мав спроби йому протистояти. В польських кругах Нечая вважали найбільш завзятим ворогом Польщі і магнатства, дійсним провідником повстання — більш завзятим ніж сам Хмельницький. Тому до тріумфального почуття першого реваншу козакам прилучилась іще надія, що тепер, коли не стало сього непримиренного ворога, може і з Хмельницьким і з козацьким військом буде легше договоритися.

Характеристично це відбилося в народній пісенності. В українськім народнім репертуарі пісні про Нечая незвичайно популярні: коли лишити на боці думі про Хмельницького популярні колись, Нечая треба признати мабуть найбільш популярною історичною постаттю в уснім репертуарі XIX в.

Використана література:

«Нариси історії Поділля» на допомогу вчителю, Хмельницький 1990 р.

О.Д.Бойко. Історія України. – К., 1999.

В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. – Харків, 2000.

Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. –К., 2000.

К.І.Рибалка. Історія України. –Ч.І. –К., 1994.

Н.Яковенко. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К., 1997.

Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. –Львів, 1997.

М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. –К., 1996.

Довідник з історії України. За ред. І.В.Підкови, Р.М.Шуста. Вид. в 3 томах. –Т.І. –К., 1993; –Т.2. –К., 1995; –Т.3. –К., 2001.

6