Вступ

Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу особливо на початковий етап підготовки спортсменів. В організаційному відношенні процес відбору юних спортсменів поділяється на 4 етапи: 1) етап попереднього (первинного) відбору дітей і підлітків; 2) етап, заглибленої перевірки відповідності відібраного контингенту займающихся вимогам, пропонованим до успішної спеціалізації в обраному виді спорту (етап 1 вторинного відбору); 3) етап спортивної орієнтації; 4) етап відбору в збірні команди ДСО, країни. Цей етап відбору може здійснюватися поза спортивними школами.

На жаль, медико-біологічні аспекти відбору вивчені недостатньо. Проте відбір і орієнтацію спортсменів неможливо проводити повноцінно лише на підставі педагогічного тестування і потрібні ще дані медико-біологічних, психологічних і соціальних досліджень.

Відомо, що в системі відбору й орієнтації важливу роль відіграють спостереження шкільного учителя фізичної культури і тренера за дітьми в процесі занять на уроках, у спортивних секціях, під час різних рухливих ігор, змагань, контрольних іспитів.

Проблема: особливості відбору спортсменів у лижному спорті.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом відбору та орієнтації спортсменів є початковий етап, оскільки подальше тренування основане на початковому дозволить виявити нахили дитини до певного виду спорту.

Предмет дослідження: методичні особливості відбору при багаторічному тренуванні в лижному спорті.

Об`єкт дослідження: здібності спортсменів до певного виду спорту та їх виявлення в процесі спеціалізованої підготовки.

Мета дослідження: обгрунтування особливостей відбору і спортивної орієнтації студентів для спортивної спеціалізації.

Задачі дослідження:

З`ясувати основні теоретичні питання спортивного відбору.

організація та методи дослідження.

Розробка таблиць спортивних здібностей при відборі у лижному спорті.

Методи і організація дослідження:

Вивчення наукової і науково-методичної літератури.

Аналіз отриманих даних.

Організація дослідження включала аналіз наукової інформації теорії організації спортивного відбору та спортивної орієнтації. На основі одержаних даних дослідження були проаналізовані:

відомості наукової і науково-методичної літератури;

порівняння значення першого етапу підготовки для різних видів спорту.

Наукова новизна: узагальнені сучасні дані про деякі особливості спортивного відбору основані на елементах обдарованості студентів.

Практична значимість: організація спортивного відбору враховуючи медико-біологічні особливості організму і застосування аналізу спадкових здібностей мають вагоміше значення, ніж необгрунтований вібір. Агрументацією на користь даного твердження є практичний досвід багатьох тренерів лижного спорту.

1. Основи теорії та методики спортивного відбору

1.1 Методологічні основи розробки системи спортивного відбору

Ріст результатів у спорті залежить, як відомо, від методики і тактики спортивного тренування, прогресу технічних засобів, своєчасної й ефективної реабілітації спортсменів, а також від росту масовості і правильного спортивного відбору. Якщо рішення більшості цих задач значною мірою визначається соціальними, економічними й організаційними питаннями, спортивний відбір – це проблема наукового дослідження, проблема наукового пошуку.

Стійкий інтерес до занять спортом у значній мірі визначається правильністю вибору спортивної спеціалізації, що, у свою чергу, залежить від відповідності індивідуальних особливостей специфіці виду спорту. Вибрати для кожного студента вид спортивної діяльності – задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, результату з вимозі виду спорту, – задача спортивного відбору.

Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється відбір найбільш придатних для нього людей. Тому поняття «спортивний відбір» і «спортивна орієнтація» необхідно розрізняти.

Звичайно, не можна вважати реальною задачу розробити безпомилкові методи відбору, наприклад майбутніх чемпіонів олімпійських ігор, тому що формування будь-якого таланту залежить від величезної кількості факторів, перелічити які просто неможливо, але все-таки людина в силу своїх анатомічних, фізіологічних і психологічних особливостей завжди щонайкраще пристосовується до визначеного виду діяльності. Які об'єктивні причини необхідності спортивного відбору? Логіка постановки проблеми відбору в спорті така: у різних людей при відносно однакових тренувальних можливостях ступінь тренируемости рухових якостей різна. Очевидно, не всякий може домогтися видатних спортивних результатів. Видатне спортивне досягнення – це результат не тільки завзятих тренувань, але також і екстраординарних спадкоємних даних, якими володіє спортсмен.

Сучасна майстерність вимагає тривалої підготовки – 5, 6 і більш років. Починати тренуватися потрібно в 10–12 років. Тому найбільша складність полягає в умінні розглянути в дитині те, що йому знадобиться для перемоги, коли він буде дорослим.

На жаль, критеріїв оцінки перспективності спортсмена, що тільки що приступив до занять, поки небагато; кривдно і те, що досвід тренерів, їхня інтуїція не узагальнюються досить широко. Поки мало розроблені модельні характеристики «ідеальних типів» в окремих видах спорту. Високих результатів у спорті можна домогтися лише при наявності визначених здібностей, але дотепер, на жаль, мало відомо про те, як розвиваються і формуються здібності і які наукові критерії можна визначити обдарованість у тієї або іншій руховій діяльності. Тут необхідно виділити комплекс властивостей і якостей, що забезпечує успіх у спортивній діяльності.

Доведено, наприклад, що діти, що мають перевагу в рості, зберігають його і в наступні роки. Але не всім показникам можна приписувати таку прогностичну значимість. Для дитини в період росту і розвитку характерні великі компенсаторні можливості, незвичайна пластичність і пристосовність різних рухових і психічних функцій. Якщо тренер, наприклад, відібрав групу дітей спираючи тільки на свій досвід і інтуїцію, він міг відібрати не обов'язково здатних, а лише вміють щось робити, уже знайомих із запропонованою задачею.

Проблема спортивного відбору тісно зв'язана з ростом масовості в спорті. Масовість – основний принцип радянської системи фізичного виховання. Тим часом, по деяким даним, в останні роки спостерігається зменшення масовості в окремих видах спорту. Зменшення масовості в спорті наслідок найчастіше неправильного вибору спортивної спеціалізації.

Не кожному тренерові дано виховати класного спортсмена: хтось може навчати, хтось тренувати, але безсумнівно, що дитячому спортові потрібні люди, що займалися б тільки добором. На жаль, у практиці відсутні чіткі уявлення про науково обґрунтовані прийоми визначення перспективності юних спортсменів. Критеріїв такої оцінки іноді просто немає.

Не маючи спеціальної підготовки в питаннях відбору, багато медиків, учителі фізичної культури і тренери скептично дивляться на можливості відбору й орієнтації юних спортсменів. Серед фахівців існує думка, що навіть приблизно неможливо побачити що-небудь визначене в підлітку 10–11 років, а тим більше прогнозувати його успіхи в спорті. Звичайно, ця проблема дуже складна. Вона збільшується ще і тим, що інтереси і схильності в дітей цього віку хитливі. Але такий песимізм у загальному не виправданий.

Таким чином, проблема спортивного відбору й орієнтації – проблема комплексна. Вона вимагає зусиль багатьох фахівців. Її необхідно вирішувати, об'єднавши зусилля вчених, тренерів і педагогів.

Перший метод традиційний – стандартно-нормативний, орієнтований на досягнення стандартних нормативів (Державні тести України, шкільні програми, Президентські тести США). Цей метод використовується для різних статево-вікових груп і передбачає комплексний розвиток фізичних якостей, тобто ставить за мету підвищення рівня загальної фізичної підготовки. У зв'язку з тим, що» даний метод не враховує індивідуальність людини (генетичні задатки, рівень фізичної підготовленості), ті, що займаються, отримують однакові, причому помірні фізичні навантаження. Групи учнів для занять формуються лише за статево-віковими ознаками, без врахування конституційних особливостей вихідного рівня фізичної підготовленості. Скомбіновані в одному занятті завдання приводять до короткочасних і незначних впливів, не викликають адаптивного ефекту. Не дивлячись на те, стандартно-нормативний метод широко застосовується в фізичному вихованні школярів.

Другий метод – індивідуально-нормативний, полягає в індивідуальному завданні для учня з метою досягнення індивідуальних нормативів. Суть його в цілеспрямованому напрямку на розвиток «відстаючих» фізичних якостей, або окремих м'язових груп. Його реалізація в умовах сучасної школи мало реальне завдання.

Третій метод – типологічно-нормативний, відносно новий, який розробив Нікішин І.В. (1993). Його особливість – цілеспрямований вплив на відстаючі від середніх фізичні якості, в даній соматотипологічній групі. Це означає, що для представників астено-торакального типу з низьким рівнем швидкості і сили навантаження підбирається з акцентом на розвиток анаеробних можливостей, які є фізіологічною базою цих якостей. Для представників директивного типу навпаки, використовують навантаження аеробного характеру з метою розвитку у них витривалості. М'язовики отримують навантаження змішаного характеру, – що позитивно впливає на розвиток усіх рухових здібностей. У зв'язку з тим, що навантаження для тих хто займається, дуже важке, їх рівень буває переважно помірним.

Четвертий метод – типо-специфічний – ґрунтується на тому, що кожній соматотипічній групі даються навантаження, які найбільш відповідають їх генетичним задаткам. Метод найбільш ефективний, оскільки забезпечує високий рівень, і найбільш доступний для тих, хто займається. Механізм фізіологічної адаптації в даному методі – глобальний, специфічний, тому що дія спрямована на специфічні, найбільш розвинуті фізіологічні функції. Даний метод призводить до широкого позитивного переносу в розвитку фізичних якостей (Д.А. Фільченков, 1995). Але, як вважає В.П. Романенко (1999), даний тезис є спірним, тому що «перехресний» ефект спостерігається лише при деякій єдності механізмів центральної регуляції і енергозабезпечення (наприклад, вибухова сила – швидкість), або виключно в початковій стадії адаптації при фізичній підготовці нетренованих. людей. В даному випадку має місце перша, генералізована стадія загального адаптаційного синдрому (Г. Сельє, 1970), коли організм реагує на специфічне навантаження широкою дією неспецифічних реакцій. Наприклад, кросова підготовка мало тренованих людей протягом 6–8 тижнів призводить до розвитку аеробних і анаеробних процесів, швидкісно-силової і координаційної підготовленості.

У спортивній практиці, коли удосконалюється аеробна витривалість, пригнічується механізм анаеробної, розвиток силової динамічної витривалості знижує рівень «вибухової» сили, приріст гліколітичної витривалості від`ємно впливає на показники абсолютної сили і т.д. (В.В. Бойко, 1987). Як вважає (В.П. Романенко, В.П. Максимович, 1986). Для масової фізкультури оптимальною є методологія окремого розвитку рухових якостей.

З даних позицій, третій, типологічно-нормативний, метод орієнтований та цілеспрямований вплив на відстаючу від середньо-популяційного нормативу у даній соматотипічній групі рухову якість з урахуванням типологічних особливостей особистості є дуже ефективним, але при умові використання не помірних, а субмаксимальних навантажень з періодичним підключенням максимальних. Незалежно від типу підготовленості тренувальний процес повинен бути акцентований на розвиток відстаючих фізичних якостей. Але, якщо рівень підготовленості відповідає нормативним характеристикам. «Оптимальний» тип, то тренування спрямовують на удосконалення ведучих фізичних якостей.

Наступним завданням було оцінити фізичну підготовленість і стан здоров'я деякими фізіологічними методами дослідження. Відомо, що існуючі традиційні методи оцінки фізичних здібностей учнів, які запропоновані шкільною програмою, державними тестами не стимулювали інтересу учнів до занять фізичною культурою. Покращання результатів бігу, стрибків, тощо на декілька сантиметрів, або секунд не є стимулом до занять. Тому важливо впровадити нові підходи до оцінювання учнів. На що зокрема націлена сучасна система фізкультурно-оздоровчого патріотичного комплексу школярів України «Козацький гарт» (2005 р).

1.2 Структура спортивної обдарованості та її оцінки у системі спортивного відбору

У більшості досліджень по теорії і методиці спортивного відбору (Бріль, 1980; Булгакова, 1986; Шапошникова, 1994) застосовується спеціальна технологія оцінки спортивних здібностей і спортивної обдарованості. Основний зміст такої технології полягає в дослідженні і визначенні модельних характеристик спортсменів високої кваліфікації, у вивченні інформаційної значущості параметрів, що впливають на спортивний результат, їх стабільності і генетичної обумовленості, а також в обґрунтуванні організаційних питань (1–2).

Не викликає сумнівів теоретичне і практичне значення цих досліджень. Проте при розробці такої складної проблеми необхідно перш за все чітко визначити поняття «спортивний відбір», а потім і зміст його критеріїв, враховуючи при цьому не тільки предмет досліджень, але і їх спрямованість.

На думку В.Філіна (1987), спортивний відбір є системою організаційно-методичних заходів, на підставі яких виявляються завдатки і здібності дітей, підлітків і хлопців для спеціалізації в певному виді спорту. У полі зору дослідників і практиків повинні знаходитися завдатки, тобто природні, анатомо-фізіологічні особливості і здібності – індивідуальні особливості людини, від яких залежить успішність виконання певних видів діяльності. Досягнення високих результатів у будь-якому вигляді діяльності, у тому числі і в спортивній, вимагає найвищих форм прояву здібностей – обдарованості, таланту. Тому у визначення поняття «спортивний відбір» доцільно включити поняття «обдарованість» (Платонов, Сахновській, 1988). В. Платонов (1987) розглядає спортивний відбір як процес пошуку найбільш обдарованих людей, здатних досягти високих результатів в конкретному виді спорту. Обдарованість трактується як таке поєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.

Дослідники вважають, що різноманіття і суперечність підходів до проблеми спортивного відбору і методів її вивчення зумовили, по суті, різне розуміння предмету дослідження. Тому для подальшої розробки системи спортивного відбору необхідно уточнити такі поняття, як завдатки, здібності і обдарованість (з погляду спортивної діяльності). Найбільші розбіжності спостерігаються у визначенні поняття «спортивна обдарованість», яка, на думку одних авторів, є поєднанням природжених завдатків і здібностей (В. Волков, Філін, 1983), а на думку інших (Л. Волков, 1973, 1997) – наявністю генетично обумовлених морфофункціональних, моторних і психофізіологічних особливостей.

Проведений теоретичний аналіз і результати експериментальних досліджень переконують, що спортивну обдарованість можна розглядати як поєднання здібностей, що забезпечують високі досягнення в спорті.

Тренувальні і змагальні дії розвивають завдатки в рухові, фізичні і психічні здібності. Такий підхід до розуміння значення завдатків обумовлений перш за все вимогами сучасного спорту, оскільки, як стверджують В. Келлер (1995) і В. Платонов (1997), в умовах змагань можна досліджувати руховий, фізичний і психічний потенціал людини. Отже, необхідна інформація про ті ознаки, які визначають зміст завдатків і є, по суті, ядром спортивної обдарованості. Така інформація охоплює віковий діапазон від початкового етапу занять спортом до етапу вищих спортивних досягнень.

В даний час є достатня інформація про вплив морфологічних, фізіологічних, психофізіологічних і інших ознак на результати в різних видах спорту, а також дані про генетичну основу багатьох параметрів, що забезпечують спортивні успіхи.

Подальше дослідження проблеми вимагає вивчення спортивної обдарованості як динамічної системи, що володіє певною структурою з безліччю взаємозв'язаних між собою компонентів. Одержані в процесі такого вивчення дані можуть зробити істотний вплив на подальшу розробку змісту критеріїв спортивної обдарованості. При цьому слід передбачити вивчення структури як загальної, так і спеціальної спортивної обдарованості.

Спортивні здібності і обдарованість можна розглядати як єдине ціле, властивості і особливості якого залежать перш за все від внутрішньої природи твірних його частин. Вивчення розвитку цілого, взаємозв'язків і взаємодії його частин є основним принципом пізнання дійсності. Цей принцип знайшов своє віддзеркалення і в розробці комплексного підходу при вивченні біологічних і соціальних об'єктів. Комплексне вивчення передбачає організацію діяльності різних фахівців, що працюють за єдиною програмою і координують сумісні дії для досягнення загальної мети. Такий підхід в дослідженні об'єкту обумовлює необхідність розглядати спортивну обдарованість як систему з безліччю взаємозв'язаних елементів.

Комплексне вивчення спортивної обдарованості як об'єкту дозволяє застосовувати в дослідженні одну з форм теоретичного усвідомлення об'єкта – загальну теорію систем.

Вивчення цілого можна проводити на різних рівнях. Ми вважаємо за доцільне вивчення проблеми спортивної обдарованості нарівні організму, не заперечуючи при цьому вивчення обдарованості і здібностей в спорті на інших рівнях.

Систему спортивної обдарованості можна представити наступною схемою: цілісний організм – система органів – органи – тканини – клітинні і неклітинні елементи тканин.

Системний підхід дає можливість всі процеси, явища, предмети розглядати як системи, що володіють тією або іншою структурою (організацією). Це означає, що у визначенні специфіки того або іншого цілого, його особливостей, властивостей важливе значення має структура – внутрішня форма цілого, що є способом взаємозв'язку, взаємодії створюючих його компонентів. При цьому вивчення структури передбачає пізнання її в історичному аспекті: походження і розвиток.

Отримання інформації про систему на основі її компонентно-структурного аналізу дозволяє перейти до вивчення способу її функціонування, тобто до розгляду її як динамічної системи.

Аналіз системи в історичному аспекті передбачається в двох напрямах генетичному і прогностичному. При такому вивченні розвитку системи визначаються відносини і зв'язки між елементами множини, тобто встановлюються інтеграційні властивості системи як цілого. Слід зазначити, що будь-яка цілісна система має свій особливий, тільки їй властивий інтегральний чинник, який субординує всі частини і процеси даного цілого.

Вивчення цілого здійснюється за допомогою аналізу структури, що включає такі моменти, як взаємозв'язок елементів, відношення і зв'язки, ієрархічна будова, поведінка елементів і структури в цілому.

Велика роль належить математичним методам, застосування яких сприяє не тільки успішному вивченню походження і розвитку системи, але і її прогнозуванню, що має важливе практичне значення в різних областях діяльності людини, у тому числі і в спортивній.

При застосуванні системного аналізу вивчення проблеми походження і розвитку спортивної обдарованості як системи, що саморозвивається і саморегулюється, визначається як «відкрита система», що дозволяє використовувати середовище, тобто тренувальна дія, для вдосконалення всіх компонентів системи і організму в цілому.

Основним предметом теорії спортивного відбору є обдарованість, тобто таке поєднання здібностей, яке обумовлює найвищий рівень діяльності.

Не можна не погодитися з думкою З.Г. Мартиросова і ряду інших дослідників про те, що різноманіття підходів і методів вивчення проблеми спортивного відбору, суперечність багатьох з них зумовили, по суті, різне розуміння предмету дослідження.

Важливим питанням для подальшої розробки системи спортивного відбору є уточнення таких понять, як завдатки, здібності і обдарованість, відповідно до спортивної діяльності.

В даний час завдання по вивченню структури загальної спортивної обдарованості можна конкретизувати таким чином:

1. Загальна спортивна обдарованість може бути вивчена тільки на підставі аналізу діяльності представників всіх видів спорту, сучасних вимог до тренувального процесу і навантажень, змагань.

2. Великі тренувальні навантаження і швидке відновлення після них характерні для спортсменів високого класу, що вимагає відмінного здоров'я, високого рівня працездатності і визначається рівнем розвитку фізичних здібностей. Необхідно відзначити важливу роль дослідження особливостей будови тіла, соматотипу і конституції.

3. Спортивний результат в багатьох видах спорту визначається якістю виконання вправ, які вимагають високого рівня розвитку координації рухів, м'язової чутливості, просторового орієнтування і інших властивостей, що забезпечують високий рівень розвитку рухових здібностей.

4. Діяльність, змагання, пред'являє високі вимоги до нервової системи спортсмена, його емоційної стійкості, уміння управляти відчуттями в умовах спортивного стресу.

5. Спортивна обдарованість розглядається як поєднання завдатків, сприяючих максимальному розвитку рухових, фізичних і психічних здібностей для високих досягнень в спорті. Залежно від виду спорту значущість цих здібностей може змінюватися.

6. Дослідження спортивної обдарованості повинне передбачати розгляд її як динамічної системи з певною структурою і безліччю взаємозв'язаних компонентів, що забезпечують стабільно високі спортивні результати.

7. На початковому етапі спортивної підготовки дітей і підлітків загальну спортивну обдарованість можна визначати методами тестування рухових і фізичних здібностей, педагогічного спостереження, опиту, анкетування для оцінки соматичного розвитку і емоційної стійкості. Надалі, на етапі поглибленої спортивної підготовки (спеціалізації), здійснюються диференціація і вибір спортивної спеціалізації з урахуванням оцінки особливостей соматичного і психофізіологічного розвитку, а також рівня розвитку фізичних і рухових здібностей. Ці особливості і визначають структуру спеціальної спортивної обдарованості.

1.3 Шляхи оптимізації тренувальних навантажень лижників-гонщиків на етапі спеціалізованої базової підготовки

На початковому етапі тренування основна увага повинна приділятися зміцненню здоров'я і всебічній фізичній підготовці дітей. Крім того, на цьому етапі повинні розвиватись такі фізичні якості, як швидкість і спритність. Основними засобами їх виховання є нескладні комплекси фізичних вправ, які не вимагають від дітей великих м'язових зусиль і виконуються з великою амплітудою і максимальним розслабленням м'язів, що не беруть участі в роботі. Поряд з цим на тренувальних заняттях слід широко використовувати природні рухи: біг, стрибки, спортивні і рухливі ігри, на які відводиться до 50% загального часу занять.

Вікові межі, а також тривалість цього етапу тренування індивідуально, різні. Так, якщо дитина почала займатися спортом (наприклад лижним спортом) в 5–5,5 років, то етап попередньої підготовки триває приблизно три роки. На кінець цього періоду, як правило, у дітей з'являється інтерес до того чи іншого виду спорту і починають проявлятися спортивні здібності [6].

На етапі початкового спортивного тренування різнобічна фізична підготовка повинна бути спеціально спрямованою. Тепер діти починають оволодівати технікою фізичних вправ, характерних для даного виду спорту. На тренувальних заняттях можуть застосовуватись спеціалізовані комплекси вправ, які розвивають фізичні здібності. Основним завданням етапу початкової спортивної спеціалізації є формування фізіологічних, морфологічних і психологічних передумов, поглибленого спеціалізованого тренування в обраному виді спорту. Чим різнобічнішу фізичну підготовку одержала дитина на цьому етапі тренування, тим кращі фізіологічні передумови складаються у неї для поглибленої спеціалізації в віці 14–15 років. На кінець цього етапу діти повинні вже майстерно виконувати вправи і мати достатній рівень розвитку фізичних здібностей. Вони беруть участь у змаганнях, але при цьому потрібно враховувати стаж їх тренування.

Для тих, хто займається лижним та ковзанярським спортом участь у змаганнях дозволяється через 1,5–2 роки, фігурним катанням на ковзанах, плаванням, стрибками у воду через 2–2,5 роки спеціалізованих занять. Що стосується тих видів спорту, які вимагають від спортсменів високого фізичного і психічного напруження (біг на довгі дистанції, гонки на лижах на 30–50 км), то спортсмени, які ними займаються, можуть брати участь у змаганнях лише через 5–6 років спеціалізації.

На цьому етапі спортивного тренування кількість виступів на змаганнях повинна строго регламентуватись. Учням 9–10 років дозволяється виступати переважно на внутрішньо шкільних, з 11–12 років – на районних і міських змаганнях. Кількість змагань, в яких діти беруть участь протягом року, теж повинна строго регламентуватись. Так, юним гімнастам 13–14 років дозволяється брати участь у 5–6 змаганнях на рік за загальною фізичною підготовкою і в 4 класифікаційних змаганнях. Легкоатлетам цього віку можна виступати в 10–12, а волейболістам – у 20 змаганнях на рік. Перерва між змаганнями для дітей молодшого шкільного віку повинна бути не менше 1 місяця, а в 11–14 років-не менше 2 тижнів. В 15–16 років перерва між змаганнями може скорочуватись до тижня [18].

Практичний досвід свідчить, що високі спортивні результати (на рівні нормативів майстра спорту) більшість спортсменів показує через 6–8 років систематичних занять спортом.

В середньому шкільному віці відбувається складний процес перебудови дитячого організму, пов'язаний з статевим дозріванням. В цьому періоді прискорюється ріст тіла в довжину, нерідко помічаються диспропорції тіла, висока емоційність при нестійкості функцій вегетативних органів і рухового апарату та ін. Заняття спортом і фізкультурою прискорюють і поліпшують статеве дозрівання дитячого організму. В цьому віці, починаючи з 12 років, рекомендується займатися бігом на середні дистанції, стрибками на лижах, ручним м'ячем, бігом на ковзанах і парусним спортом. З 13 років дозволяється займатися боротьбою, греблею на байдарках, каное та академічною греблею, а з 14 років – велосипедним спортом і боксом. З 15 років діти можуть займатися важкою атлетикою [21].

Учні старшого шкільного віку при хорошому стані здоров'я можуть займатися практично всіма видами спорту, але слід обмежувати тривалу роботу, яка вимагає високого розвитку тренованості всіх функцій організму.

Слід зазначити, що в спортивній практиці (фігурному катанні, художній і спортивній гімнастиці) є випадки, коли строки спеціалізованих занять зміщувалися в сторону зменшення на 2–3 роки. Однак численні приклади із спортивного життя радянських і зарубіжних спортсменів свідчать як про ранню, так і про пізню спеціалізацію.

На етапі поглибленого тренування основними завданнями є вдосконалення техніки вправ і подальший розвиток фізичних здібностей. Фізичні навантаження на тренувальних заняттях значно підвищуються, і спортсмени починають регулярно брати участь у змаганнях [5].

На етапі спортивного вдосконалення тренування повинно носити спеціалізовану спрямованість. Спортсмени широко використовують комплекс ефективних засобів і методів тренування, які сприяють досягненню максимальних результатів у спорті. На цьому етапі тренування обсяг і інтенсивність тренувальних навантажень підвищуються і досягають максимального рівня, фізичні вправи повинні сприяти розвитку специфічних якостей рухової діяльності спортсменів [3].

Слід відзначити, що у юних спортсменів вікові зміни фізіологічних функцій на останніх двох етапах нерідко затушовують результати тренування.

Тренувальний процес на досліджуваному етапі підготовки усе більше будується відповідно до принципів системного підходу, що дозволяє в остаточному підсумку моделювати змагальну діяльність спортсмена в лижних гонках.

Щоб уникнути передчасного використання резерву пристосувальних можливостей до змагальних вправ 17–20 літніх спортсменів необхідно визначити оптимальне співвідношення засобів фізичної підготовки і тренувальних навантажень різної спрямованості.

Аналіз спортивних досягнень ведучих гонщиків і результатів останніх досліджень (1,3,8) показують, що в сучасних умовах підготовки трас, лижного інвентарю, уведення нових змагальних дисциплін істотно підвищуються вимоги до функціональної, технічної, швидкісно-силової підготовленості.

У зв'язку з цим виникає багато проблем при підготовці молодих лижників-гонщиків. Так, для гармонічної фізичної підготовки юних спортсменів необхідно раціонально розподілити засобу загально-фізичної, допоміжної і спеціальної підготовки, а щоб уникнути ранньої спеціалізації спортивного тренування потрібно визначити оптимальну величину тренувальних навантажень комплексної і виборчої спрямованості.

2. Організація спортивного відбору в лижному спорті

2.1 Основи відбору на першому етапі

Основними задачами першого етапу добору (первинний добір) є визначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхом виявлення їхніх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінка ступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревського про те, що на даному етапі основною задачею є добір узагалі моторно-обдарованих дітей і виявлення їхнього психомоторного статусу.

До спортивних занять залучається можливо більша кількість обдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортається робота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секції в загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і при участі тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту. У процесі занять і змагань протягом навчального року виявляються перспективні учні. На уроках фізичної культури й у ході секційних занять можна виявити стійке прагнення школяра до спортивного удосконалювання, успішність оволодіння їм руховими навичками й уміннями, інтерес до виконання фізичних вправ [11,12].

Варто враховувати і відношення родини до систематичних занять спортом. З цією метою тренер повинний проводити бесіди з родителями або анкетне опитування. Істотно поповнити інформацію про школярів може учитель фізичної культури. Важливе значення мають безпосередні бесіди тренера з дітьми.

Наприкінці першого етапу добору проводяться огляди-конкурси по видах спорту, контрольні іспити і змагання. Доцільно ці заходи пристосовувати до закінчення навчального року. У ряді випадків попередньо відібрані учні зараховуються в літній спортивний табір, де вони займаються під керівництвом тренерів спортивної школи. У спортивному таборі на основі тестування і педагогічних спостережень продовжується виявлення здібностей дітей і підлітків.

В останні роки в ряді республік країни створюються групи підготовки дітей для надходження в ДЮСШ, перед цими групами поставлені задачі: масове залучення дітей до занять даним видом спорту і підбор найбільш перспективних хлопців для зарахування в ДЮСШ. Як показали дослідження М.Н. Тураходжаєвої, шляхом підбора спеціальних засобів і методів у цих групах можна направленно впливати на розвиток фізичних якостей, формування навичок і умінь, створюючи необхідні передумови для наступної спеціалізації у визначеному виді спорту [12,35].

Проблема відбору юних спортсменів може бути успішно вирішена лише на основі тривалих і ретельно організованих комплексних обстежень що займаються. Правильно обраний комплекс методів дослідження, що припускає вивчення різних сторін особистості спортсмена шляхом педагогічних, лікарсько-фізіологічних, психологічних і соціологічних методів, дасть можливість виявити спортивну обдарованість школярів.

На основі педагогічних спостережень тренер визначає здатність юних спортсменів переборювати значні тренувальні навантаження, можливість організму юного спортсмена до ефективного відновлення, виявляє темпи формування рухових навичок, темпи розвитку окремих фізичних якостей. Велику роль грають педагогічні контрольні іспити (тестування), за результатами яких судять про рівень розвитку фізичних якостей і можливих темпів їхнього приросту. Тести повинні відповідати визначеним вимогам. Важливою якістю тесту є валідність, тобто відповідність тесту (контрольної вправи) можливості виявлення рівня розвитку даної фізичної якості. Це відповідність звичайна виявляється в структурі рухів, тривалості й інтенсивності виконання вправ. У ряді випадків у юних спортсменів на відміну від дорослих навіть вправи однієї і тієї ж потужності, але різної тривалості можуть характеризувати різні властивості рухового апарата. Наприклад, у дітей і підлітків 7–16 років швидкісні можливості повніше тестируются не за результатами бігу на 100 м, а за допомогою пробегания відрізків меншої довжини – 20–40 м. У даному випадку результат у бігу на 100 м у більшій мері характеризує рівень розвитку спеціальної витривалості спортсмена.

Іншим важливим критерієм тесту є надійність, що припускає високу стабільність показників, тобто їхня відтворюваність при повторному тестуванні. Важко розраховувати на успіх, якщо як тест використовуються вправи або які-небудь показники, які за своєю природою вкрай мінливі або варіабельні.

Критерій надійності украй важливий у лонгитюдинальных дослідженнях, коли необхідно оцінити успішність навчання або тренування протягом тривалого часу. Якщо використовувати тести, що характеризуються слабкою відтворюваністю, то важко виявити різницю між вихідним (початковим) і кінцевим результатами юного спортсмена [12,39].

Важливою якістю тесту є і його об'єктивність. Тест повинний неупереджено, незалежно від суб'єктивних представлень екзаменатора, характеризувати рівень розвитку тієї або іншої фізичної якості спортсмена. Якщо об'єктивність тесту недостатня, то важко порівнювати результати іспитів, що проводилися різними тренерами, тому що помилки кожного дослідника не дозволяють точно визначити рівень розвитку даної фізичної якості.

Тест також повинний бути відносно простим, доступним для що займаються. Тестування не повинне перетворюватися у виснажливий іспит, що вимагає величезної напруги сил. У цьому випадку інформативність тесту знижується.

Серед фізичних якостей і здібностей, що визначають досягнення високих спортивних результатів, існують так називані консервативні, генетично обумовлені якості і прояви рухової діяльності, що важко піддаються розвиткові й удосконалюванню в процесі тренування. Вони мають важливе прогностичне значення при доборі дітей і підлітків у спортивні школи. Тому тестуванню їх повинне бути приділена особлива увага. Визнаючи важливу роль тестів при аналізі здібностей юних спортсменів, не випливає разом з тим і переоцінювати їхнє значення. Необхідно пам'ятати, що вони є тільки одним з багатьох інструментів пізнання можливостей дітей, що займаються спортом.

Істотну інформацію про здібності що займаються можуть дати медико-біологічні дослідження, що дозволять визначити стан здоров'я, рівень фізичного розвитку і підготовленості школярів, виявити дітей і підлітків, що має протипоказання до занять спортом. Особлива увага повинна бути звернена на тривалість і якість відбудовних процесів після виконання дітьми і підлітками тренувальних навантажень [10,35].

Вивчення впливу тренувальних навантажень на організм юного спортсмена, характеру їхньої післядії в різних циклах спортивного тренування дозволить одержати інформацію про потенційні можливості юних спортсменів. Лікарські обстеження необхідні і для того, щоб у кожнім конкретному випадку вирішити, у яких лікувально-профілактичних заходах бідують діти і підлітки, що володіють необхідними даними для надходження в спортивну школу. Крім того, медичний огляд при надходженні в спортивну школу так само, як і подальші лікарські спостереження, повинний допомогти тренерові в індивідуалізації учбово-тренувального процесу на всіх етапах підготовки юного спортсмена. На першому етапі спортивного добору до участі в змаганнях і контрольних іспитах можуть бути допущені діти з медичним висновком про стан здоров'я, отриманим при огляді лікарем загальноосвітньої школи. При наявності відхилень у стані здоров'я, не перешкоджаючим заняттям фізичною культурою і спортом, лікар загальноосвітньої школи вказує в довідці діагноз. Висновок шкільного лікаря залишається дійсним протягом перших трьох місяців перебування в спортивній школі.

У процесі психологічних досліджень особлива увага приділяється виявленню в юних спортсменів таких якостей, як активність і завзятість у спортивній боротьбі, самостійність, рішучість, цілеспрямованість, спортивна працьовитість, здатність мобілізуватися під час змагань і т. п. У лабораторних умовах досліджуються здібності спортсмена до оперативного мислення, властивості вищої нервової діяльності, сенсомоторные реакції, швидкість переробки інформації, сенсомоторная координація, а також деякі інші.

У ході соціологічних і соціально-психологічних досліджень виявляються глибина н стійкість спортивних інтересів, мотивація, рівень домагань юних спортсменів.

Аналіз теоретичних і експериментальних робіт дозволяє сформулювати наступні критерії добору в спортивні школи.

Педагогічні критерії відбору характеризують рівні розвитку фізичних якостей, техніко-тактичної підготовленості, спортивно-технічної майстерності, темпи росту спортивних досягнень, моторну навченість, координаційні можливості, здатність юних спортсменів до ефективного рішення рухових задач в умовах напруженої боротьби.

Медико-біологічні критерії добору характеризують стан здоров'я спортсмена, його біологічний вік, морфофункциональные ознаки, стан функціональних і сенсорних систем організму, індивідуальні особливості вищої нервової діяльності юних спортсменів.

Психологічні критерії добору включають показники, що свідчать про можливості удосконалювання різних психічних якостей у залежності від вимог виду спорту, ступеня розвитку вольових якостей, особливості характеру, темпераменту.

Так, для виявлення вольових якостей дітям і підліткам доцільно давати контрольні завдання (бажано в соревновательной формі). Показником інтенсивності прояву вольових зусиль що займаються служить успішне виконання вправ з короткочасною напругою, спортивна працьовитості – здійснення щодо складних у координаційному відношенні вправ, для освоєння яких потрібне тривалий час. Рішучість і сміливість що займаються вивчається за допомогою виконання різних вправ в ускладнених умовах.

Соціологічні критерії добору включають характеристику мотивів, інтересів і запитів учнів: показники, що характеризують формуючий вплив спорту, родини, колективу. Ефективність добору багато в чому залежить від своєчасного й об'єктивного виявлення інтересу дітей і підлітків до занять тим або іншому видові спорту. Важливе значення має всебічний аналіз причин відсівання юних спортсменів, що виявила задатки для успішного спортивного удосконалювання на перших етапах багаторічного тренування. Необхідно підкреслити, що в процесі добору на кожнім етапі багаторічного спортивного удосконалювання повинний здійснюватися комплексний підхід, що припускає аналіз особистості спортсмена в цілому і його спортивних здібностях на основі педагогічних, медико-біологічних, психологічних і соціологічних критеріїв відбору [10,12].

Для кожного виду спорту повинні бути визначені комплекси педагогічних контрольних іспитів (тестів). Добір дітей і підлітків тісно пов'язаний із процесом багаторічного тренування. Тому зміст кожного її етапу прямо зв'язано з діагностикою спортивної придатності, з необхідністю виконання усезростаючих вимог і оцінкою досягнень спортсмена.

Тому що різні види спорту висувають неоднакові вимоги до спортсменів, доцільно розглянути різні критерії добору стосовно до окремих видів спорту. Разом з тим наявність у ряді випадків загальних вимог дозволяє умовно розділити усі види спорту на 5 груп: швидкісно-силові види спорту, циклічні види спорту, технічно складні види спорту, спортивні єдиноборства, спортивні ігри.

У швидкісно-силових видах спорту (легкоатлетичні стрибки, метання, важка атлетика) у процесі добору перевага віддається дітям і підліткам з добре розвиненою мускулатурою, високим рівнем розвитку швидкості, сили, швидкісно-силових якостей. Так, для стрибунів у довжину з розбігу і потрійним стрибком з розбігу важливе значення має високий рівень розвитку швидкісно-силових якостей. Однак крім них необхідні високі швидкісні дані, тому що стрибок у довжину в чоловіків на 820–850 см і в жінок на 710–720 см неможливий без досягнення кінцевої швидкості розбігу, рівної відповідно 10 м і більше, 9 м і більше у секунду. Висока швидкість розбігу сполучиться з умінням робити відштовхування з максимальною силою в мінімальний відрізок часу.

При відборі стрибунів у висоту з розбігу варто враховувати, що пропорції їхнього тіла характеризуються визначеними особливостями. Стрибуни мають довгі ноги і порівняно коротким тулубом. Найважливішою фізичною якістю стрибуна є складний комплекс швидкісно-силових якостей, що виявляється при виконанні точного розбігу і могутнього відштовхування. При виконанні відштовхування тиск на опору перевищує власна вага спортсмена в 5– 7 разів. Це вимагає високого рівня розвитку силових і швидкісно-силових якостей.

Виконання складних рухів, як в опорної, так і в польотної фазах стрибків вимагає високого ступеня координації й оптимального стану функції вестибулярного апарата. Виконання широкоамплитудных махових рухів обов'язково для сучасних варіантів стрибка. Тому стрибуни повинні володіти і такою якістю, як гнучкість, тобто високим ступенем рухливості в суглобах. Стрибунові у висоту властиві такі психічні якості, як сміливість і рішучість, і та особлива форма самоконтролю, що дозволяє правильно розподілити свої сили під час багатогодинної боротьби.

У циклічному швидкісно-силовому виді спорту, як біг на лижах на короткі дистанції, варто віддавати перевагу високорослим підліткам і юнакам з добре розвитий мускулатурою і сприятливими конституціональними особливостями (співвідношення довжини ніг і тулуба). Повинні враховуватися час реакції на стартовий сигнал, рівні розвитку швидкості, швидкісно-силових якостей, координаційні можливості. Доцільно орієнтуватися на інтегральний показник, що характеризується сумарними темпами росту ведучих фізичних якостей дітей і підлітків у перші півтора року тренувальних занять. Потенційні можливості майбутнього спринтера в меншому ступені залежать від вихідного рівня фізичних якостей і в більшої – від темпів приросту розвитку цих якостей. За даними П.З. Сириса, вихідний рівень розвитку фізичних якостей тільки в 18% загального числа випадків збігається з результатами в бігу па 100 м після декількох років занять. Сумарні ж темпи росту фізичних якостей у перші півтора року занять у 89% випадків збігаються з результатами в бігу на 100 м після декількох років тренування.

Для надійного прогнозування потенційних можливостей бігунів-спринтерів найбільш важливе значення буде мати не вихідний рівень розвитку фізичних якостей, а співвідношення між вихідним рівнем і темпами (інтенсивністю) росту його фізичних якостей [9,12].

Варто відмітити, що темпи розвитку ведучих фізичних якостей мають першорядне значення при прогнозі перспективних спортсменів тільки в тому випадку, якщо рівень їхнього розвитку досить високий. Якщо ж їх вихідні дані нижче середніх, то навіть високі темпи розвитку не дозволять підвищити спортивний результат до необхідного рівня. Однак орієнтація на темпи зростання спортивних показників у процесі добору дітей і підлітків виправдує себе за умови обліку індивідуальних особливостей біологічного віку дітей і підлітків. Таким чином, тільки відносно високий вихідний рівень розвитку фізичних якостей і оптимальний темп їхнього приросту з урахуванням біологічного віку дадуть можливість зробити надійний прогноз про перспективність того або іншого спортсмена. Експериментально встановлено, що для юних легкоатлетів, що будуть спеціалізуватися в бігу на короткі дистанції, оптимальними темпами приросту швидкості і швидкісно-силових якостей у перші півтора року занять будуть показники, що знаходяться в межах 10,5–12,5%.

2.2 Етапи багаторічної підготовки в лижному спорті

Досягнення високих результатів у лижних гонках можливо тільки при багаторічній і цілорічній підготовці протягом ряду років, починаючи з юнацького віку. Найсильніші лижники-гонщики (чоловіки) стають переможцями і призерами найбільших змагань (Олімпійських ігор і чемпіонатів світу) найчастіше у віці 25–27 років. Аналогічна картина спостерігається й у жінок. Це говорить про те, що даний вік є оптимальним для досягнення найвищих результатів. Разом з тим в однаковій мірі успішно змагаються і досягають високих результатів спортсмени у віці з 22 до 32 років. Даний віковий період варто вважати зоною високих результатів. З огляду на ці дані, усю підготовку в лижних гонках варто планувати з метою підведення спортсменів до найвищих результатів саме в цьому віці. Разом з тим, особливості лижних гонок, біологічні закони розвитку окремих органів і систем і організму в цілому жадають від лижників визначеного числа років систематичних занять фізичною культурою і спортом, щоб пройти шлях від новачка до майстра спорту, а потім до найсильнішого спортсмена. У лижних гонках такий період займає в середньому близько 10 років. З огляду на ці дані (стаж занять і вік найвищих досягнень), можна з достатньою імовірністю визначити час початку регулярних тренувань.

Однак це не означає, що вся підготовка повинна починатися саме в цьому віці – систематичні заняття фізичною культурою варто починати значно раніш. Цілком природно, що і на цьому тимчасовому відрізку можуть бути індивідуальні розходження. Разом з тим практика роботи з лижного спорту показує часом, що юні лижники, що занадто рано приступили до систематичних тренувань, досягають (і відносно рано) високих результатів. Однак, як правило, раннє досягнення успіхів у лижних гонках дуже часто приводить до того, що лижники зупиняються в спортивному росту, цілком не розкривають свої можливості або рано закінчують виступу. Не слід вважати, що це зв'язано з тривалим (з раннього віку) заняттям лижним спортом. Причини варто шукати в невірній побудові багаторічного процесу підготовки, найчастіше в надмірному завищенні обсягу навантаження, однобічній підготовці, занадто ранньої спеціалізації по лижних гонках.

Тренери при плануванні багаторічної підготовки часто перевищують припустимі обсяги навантаження, забуваючи про різнобічну підготовку юних лижників. Таке планування часом приносить швидкий приріст результатів, але потім однолітки, що навіть пізно приступили до занять лижними гонками, випереджають юних лижників, що рано досягли високих (щодо віку) результатів. Термін «рання спеціалізація» незастосуємо у відношенні лижних гонок, варто говорити про своєчасну спеціалізацію з урахуванням вікових особливостей організму, що розвивається. Уся багаторічна підготовка гонщиків повинна бути побудована так, щоб підвести спортсмена до вищих досягнень саме в зазначений віковий період. При побудові багаторічної підготовки необхідно враховувати періоди більш швидкого природного розвитку окремих фізичних якостей, що дозволить успішно проводити фізичну підготовку в цілому.

Виходячи зі специфіки лижних гонок як виду спорту, що вимагає повної зрілості організму, а також природного розвитку фізичних і психічних можливостей організму спортсмена, весь процес багаторічної підготовки гонщика в даний час можна розділити на шість основних етапів, що охоплюють наступні вікові періоди:

Попередня підготовка (вік 9–12 років). Найважливішими задачами на цьому етапі варто вважати: усебічний фізичний розвиток, зміцнення здоров'я, прищеплювання стійкого інтересу до занять фізичними вправами. Для рішення поставлених задач застосовується широке коло засобів, у тому числі при заняттях на лижах приділяється увага освоєнню елементів гірськолижної техніки й окремих способів пересування на лижах. Засобу лижного спорту використовуються в плані загальної фізичної підготовки, як і інші вправи. При заняттях на цьому етапі велика увага приділяється розвиткові загальної координації рухів, рівноваги й інших якостей, і в першу чергу швидкості рухів і швидкості рухових реакцій. До кінця даного вікового етапу звертається увага і на виховання скорост-но-силовых якостей. З цією метою застосовуються різні стрибки і прыжковые вправи й інші динамічні вправи. Заняття в основному проводяться ігровим методом, можливо і застосування «кругових» занять. Варто підкреслити, що всі заняття проводяться в плані загальної фізичної підготовки.

Усебічна фізична підготовка (вік 12–16 років). Основними задачами, як і на першому етапі підготовки, тут є: усебічний фізичний розвиток, подальше зміцнення здоров'я і загартовування, вивчення техніки різних видів спорту (легкої атлетики, спортивних ігор, плавання й ін.). Одночасно вивчається й удосконалюється техніка усіх видів лижного спорту – лижних гонок і гірськолижного спорту. Велика увага приділяється підготовці до здачі нормативів по фізичній підготовці. У зимовий час особлива увага приділяється навчанню й удосконалюванню техніки спусків на високій швидкості, поворотів у русі і лижних ходах. Влітку і восени включаються вправи з інших видів спорту – легкої атлетики (біг, стрибки), плавання (різними стилями), гребли (на спортивних судах і прогулянкових човнах) і різних спортивних ігор (баскетболу, ручного м'яча і футболу). Юні спортсмени виступають у змаганнях з різних видів спорту, у тому числі і по видах лижного спорту (гонки, слалом і ін.). Однак на цьому етапі не ставиться задача досягнення високих спортивних результатів. Необхідно ретельно спланувати кількість змагань і їхні терміни на весь рік для того, щоб не допустити перевантаження юних лижників соревновательной навантаженням. Велика увага на першому і другому етапах приділяється вихованню юних спортсменів. Особлива увага в навчально-виховному процесі приділяється вихованню вольових якостей (дисциплінованості, працьовитості, сміливості і т.д.).

Спеціальна підготовка в лижних гонках (вік 16–18 років). На цьому етапі багаторічної підготовки головними задачами є: поглиблене вивчання й удосконалювання техніки всіх способів пересування на лижах, подальше підвищення рівня ОФП, виховання вольових якостей. У рамках ОФП основна увага як і раніше приділяється розвиткові швидкісно-силових якостей, а до цього додається ще і задача розвитку динамічної сили. На міцній базі ОФП, створеної на попередніх етапах, починається спеціальна підготовка по лижних гонках, де більша увага вже починають приділяти розвиткові витривалості. У ході спеціальної підготовки на цьому етапі лижники беруть участь у змаганнях, де удосконалюються технічні навички, вивчається тактика, виховуються вольові якості. Кількість стартів за сезон і довжина дистанцій змагань повинні строго відповідати вікові лижників; не слід допускати перевищення норм, установлених правилами змагань і офіційних програм по лижному спорті (наприклад, програмами для ДЮСШ).

При плануванні навантажень необхідно уважно відноситися до визначення загальних обсягів тренувальних завдань. У цьому віці неприпустимо форсоване збільшення загального обсягу тренувального навантаження і сумарного обсягу пересування на лижах з високою інтенсивністю. На попередньому етапі підготовки і найчастіше на цьому допускаються серйозні помилки в плануванні навантажень (убік неприпустимого збільшення), що і приводить до припинення росту результатів у наступні роки. Такий напрямок (збільшення навантажень) часом залучає тренерів досить швидким тренувальним ефектом – результати юнаків ростуть, а наслідку цього позначаться тільки на наступних етапах підготовки. Іноді наслідку такої роботи проходять повз увагу тренерів ДЮСШ і інших організацій, що працюють з лижниками зазначеного віку. Після закінчення школи спортсмени ідуть у вузи, на виробництво, у ряди Російської Армії, де з ними працюють вже інші тренери, що іноді змушені відчисляти лижників, що стали безперспективними ще молодих.

Заглиблена спеціалізація по лижних гонках (вік 19–21 рік). На цьому етапі продовжується подальше удосконалювання техніки способів пересування на лижах, підвищення рівня фізичних якостей, зміцнення здоров'я й ін. Але найважливішою задачею в цьому віковому періоді є досягнення високого рівня спеціальної підготовки. На четвертому етапі проводяться спеціалізовані заняття з усі зростаючим тренувальним навантаженням як по обсязі, так і по інтенсивності. Тут закладаються міцні основи високої спортивної майстерності в спеціальній підготовці – у розвитку спеціальної витривалості як основної фізичної якості, необхідного лижникові-гонщикові, велике увага приділяється і подальшому удосконалюванню швидкісно-силових якостей основних груп м'язів. Продовжується робота і по підвищенню рівня загальної витривалості. Разом з тим при плануванні навантаження необхідно враховувати, що тривалість даного етапу досить велика – цілих три роки. Ясно, що можливості організму лижників у 19 і 21 рік далеко не однакові. Тому, незважаючи на значне підвищення усіх видів навантажень, потрібне неухильне дотримання основних принципів багаторічної підготовки, і насамперед принципів поступовості й індивідуалізації навіть у цьому, здавалося б у близькому повній зрілості, віці.

Спортивне вдосконалення (з віку 22 року). Основна задача – спеціалізована підготовка по лижних гонках із застосуванням високих тренувальних навантажень і досягнення найвищих спортивних результатів. Принцип індивідуалізації тренування реалізовувався і на всіх інших етапах багаторічної підготовки, але тут усі заняття проходять за індивідуальним планом, що особливо важливо, тому що спортсмени виконують тут винятково високі по обсязі й інтенсивності навантаження. На цьому етапі можна виділити зону найвищих досягнень (24–28 років), коли спортсмени, як правило, показують найбільш високі результати і домагаються успіхів на найбільших змаганнях з лижних гонок. Вік олімпійських чемпіонів, переможців світових першостей, чемпіонатів країни в переважній більшості випадків не виходить з цих меж. Період високих спортивних результатів у лижних гонках продовжується до 33–36-літнього віку, хоча в історії лижного спорту відомі випадки, коли спортсмени показували високі результати і пізніше, до 40–42 років.

Припинення активних занять спортом (у віці 33–36 років). Починаючи з цього віку, необхідно поступово відмовитися від офіційних змагань великого масштабу і знижувати тренувальне навантаження. Це період «виходу» з великого спорту проходить у кожного лижника індивідуально. Однак з метою підтримки високого рівня загальної працездатності і зміцнення здоров'я необхідно ще кілька років продовжувати виступу в місцевих і внутрішніх змаганнях з лижних гонок. Потім необхідно перейти до оздоровчих, нерегулярних занять на лижах. Доцільно продовжити виступу в змаганнях ветеранів по своїй віковій групі, у змаганнях, присвячених дням здоров'я, у стартах Дня лижника, а також у різних пробігах і лижних марафонах, присвячених знаменним датам (хоча термін «марафон» чисто умовний, довжина дистанції залежить від віку і рівня фізичної підготовленості).

В даний час існує великий інтерес до занять лижами з оздоровчою спрямованістю. На старти змагань ветеранів і різних пробігів усе більше і більше виходять люди зрілого віку, що сприяє продовженню активного довголіття і зміцненню здоров'я. Однак заняття з оздоровчою спрямованістю й участь у пробігах повинні проходити під контролем лікарів і тільки з їхнього дозволу. Тут не ставляться задачі досягнення високих результатів. Головне в цей період, особливо в літньому віці, – регулярні заняття на лижах.

Перші три етапи в багаторічній системі підготовки лижника приходяться на період навчання в школі і ПТУ. Тому при доборі школярів у секції і групи ДЮСШ, при плануванні засобів, методів і навантаження повинні враховуватися вікові анатомо-фізіологічні і психологічні особливості юних лижників. Саме в цьому віці закладається фундамент майбутніх успіхів і від правильної побудови процесів навчання і всієї підготовки багато в чому залежить рівень спортивної майстерності в зрілому віці. Усі три етапи роботи тісно взаємозалежні, причому розподіл учнів по календарному віці трохи умовно, тому що за рівнем фізичного розвитку школярі в одній віковій групі часом значно відрізняються друг від друга. Усе це вимагає особливої уваги, і насамперед у період активного полового дозрівання. При доборі, що займаються в навчальні групи шкільної секції і ДЮСШ, при організації і плануванні роботи необхідно враховувати особливості розвитку організму, а також періоди природного активного розвитку окремих фізичних якостей. На кожнім етапі підготовки відповідно до вікових особливостей розвитку організму школярів ставляться і вирішуються конкретні задачі по розвитку фізичних і вихованню морально-вольових якостей, по навчанню й удосконалюванню техніки способів пересування на лижах і тактику лижних гонок.

Залучати школярів до занять на лижах найбільше доцільно в 11–12 років. Початок занять у більш пізній термін приводить до збільшення щільності підготовки, тому що виникає необхідність компенсувати пробіли (наприклад, у технічній підготовці), надолужувати час. Постійно варто пам'ятати, що мова, власне кажучи, йде про початок занять на лижах як одному з засобів фізичного виховання школярів, а не про систематичні спеціалізовані тренування. Тут справа не тільки в термінах, а в сутності побудови підготовки лижників, у першу чергу в плані загальної фізичної підготовки.

2.3 Спрямованість багаторічного спортивного тренування

Підготовчий період

1-й етап. Цей період вирішує задачі загально фізичної підготовки спортсменів: зміцнення їхнього здоров'я, всебічний фізичний розвиток на основі підготовки до здачі комплексів нормативів, загартовування, створення передумов для удосконалення техніки в лижних гонках, оволодіння різноманітними руховими навичками, прищеплювання інтересу до систематичних занять спортом, виховання працьовитості.

Основні задачі етапу: створення точних уявлень про техніку виконання як кожного елемента, так і всього ковзного кроку в цілому; закріплення вивчених елементів і техніки ходів у цілому; підготовка опорно-рухового апарата (м'язів, суглобів, зв'язок) до виконання більш тривалої роботи в зимових умовах. У цей же період вирішуються і такі задачі: спортсмени навчаються контролювати і приймати граничні пози фаз ковзного кроку і змінювати їх; виконувати і контролювати рухи відштовхування руками без палиць і ногами без лиж; учаться імітації в кроці й у стрибку [2, 301].

Поставлені задачі вирішуються засобами загально фізичної підготовки, вихованням таких якостей, як сила, швидкість, витривалість, спритність, гнучкість, рівновага, розслаблення.

Основні засоби тренування: кросовий біг, ходьба, змішане пересування по пересіченій місцевості, імітація техніки лижних ходів на місці й у русі (з палицями і без них, з гумовими амортизаторами, за допомогою спеціальних пристосувань блокової конструкції), пересування на лижоролерах і роликових ковзанах.

Основні методи тренування: рівномірний, перемінний, ігровий, круговий, контрольний.

Контрольні іспити проводяться наприкінці 1-го етапу.

2-й етап. На цьому етапі створиться спеціальна база функціональної підготовки (серпень-жовтень).

Основні задачі етапу: подальше підвищення загальної витривалості, удосконалювання техніки лижних ходів за допомогою імітаційних вправ і пересування на лижоролерах;

Часткові задачі: розвиток швидкісної і силової витривалості, удосконалювання окремих елементів техніки лижного ходу [10, 122].

Основні засоби тренування: кросовий біг, ходьба, змішане пересування по пересіченій місцевості, пересування на лижоролерах, виконання імітації лижних ходів у русі, вправи на швидкість і силу.

Додаткові засоби: спортивні ігри.

Основні методи тренування: ті ж, що і на першому етапі.

Наприкінці етапу звичайно організуються змагання і тестування.

3-й етап. Це – передзмагальний етап, його задача підвищувати рівень функціональної підготовки спортсмена при пересуванні на лижах (листопад-грудень).

Основні задачі етапу: подальше виховання загальної витривалості, удосконалювання техніки пересування на лижах, закріплення навичок високої якості лижного ходу.

Тренувальні навантаження наростають поступово, в основному за рахунок збільшення обсягу циклічної роботи. Перші два тижні тренування переважно рівномірна. Інтенсивність пересування на лижах підтримується в першій і другій зонах. Побудова тренувальних планів на цьому етапі виробляється з урахуванням календаря змагань і поточної підготовленості спортсменів.

Змагальний період

1-й етап. Змагальний, основна його спрямованість – набуття і збереження найвищої спортивної форми.

Основні задачі етапу: подальше удосконалювання гірської техніки і техніки лижних ходів, виховання загальної і спеціальної витривалості, стабілізація навички ведення оптимально швидкого лижного ходу, вихід на заплановані спортивні результати [10, 123].

Основні засоби тренування: пересування на лижах і спеціально-підготовчі вправи в лижній підготовці. Засоби загальної фізичної підготовки на цьому етапі застосовуються для підтримки загальної тренованості й активного відпочинку.

На цьому етапі необхідно широко застосовувати вправи для удосконалювання гірської техніки (підйомів, спусків, поворотів). Основні контрольні іспити на цьому етапі – систематична участь у змаганнях з лижних гонок.

2-й етап. Післязмагальний, починається після закінчення останніх змагань на снігу (звичайно з 1 квітня по 1 травня). Терміни і тривалість цього етапу можуть подовжуватися або скорочуватися в залежності від стану сніжного покриву, стану здоров'я спортсмена, його підготовленості і т.д.

Основні засоби тренування: ходьба, біг, гімнастика загального і спеціального впливу, плавання, спортивні ігри.

Висновки

Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний добір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється добір найбільш придатних для нього людей.

Основними задачами першого етапу добору (первинний відбір) є визначення придатності дітей і підлітків до спортивного удосконалювання шляхом виявлення їхніх задатків, що лежать в основі розвитку здібностей, оцінка ступеня рухової активності. Можна погодитися з думкою В. І. Пилиповича і І. М. Туревського про те, що на даному етапі основною задачею є добір узагалі моторно-обдарованих дітей і виявлення їхнього психомоторного статусу.

До спортивних занять залучається можливо більша кількість обдарованих у спортивному відношенні дітей і підлітків. Широко розгортається робота з агітації і пропаганди спорту. Доцільно організовувати спортивні секції в загальноосвітніх школах, де б під керівництвом учителя фізкультури і при участі тренера спортивної школи проводилися заняття по обраному виді спорту. Ефективний спортивний добір може бути здійснений на основі тривалих комплексних досліджень, що припускають аналіз особистості спортсмена в цілому і його спортивних здібностях на основі педагогічних, медико-біологічних, психологічних і соціологічних критеріїв добору.

Тренувальний процес лижників та гонщиків повинен бути цілорічним, його прийнято поділяти на два періоди – підготовчий і змагальний, які мають свої специфічні задачі, структуру і зміст.

Підготовчий період – це час фундаментальної, різнобічної підготовки. Починається він із травня і закінчується в грудні – всього 8 місяців. Поділяється на три етапи: весняно-літній (травень-червень-липень), літньо-осінній (серпень-вересень-жовтень) і передзмагальний (листопад-грудень). Із січня по травень проходить змагальний період, що складається з двох етапів: змагального (січень-лютий-березень) і післязмагального (квітень). Тривалість змагального періоду залежить від кліматичних умов і коливається від 3 до 4 місяців.

В лижній підготовці найбільш поширені такі основні методи: рівномірний, змінний, повторний, контрольний та змагальний. Досить значне місце належить самоконтролю та домашнім завданням.

Основною умовою підвищення функціональних можливостей організму спортсмена, від яких залежать результати в лижній гонці, є виконання навантаження, строго дозованого за засобами, об`ємом та інтенсивністю на кожному етапі тренування.

Список використаної літератури

Аграновский М.А. Лыжный спорт. – М.: Физкультура и спорт, 1980. – 368 с.

Ананьев Б.Г. О взаимосвязи и развитии способностей и характера. – М.: АПН РСФСР, 1956.

Бриль М.С. Отбор в спортивных играх. – М.: ФиС, 1980.

Бутин И.М. Лыжный спорт. – М.: Просвещение, 1983. – 336 с.

Волков В.М. Актуальные вопросы биологии спортивного отбора. – ТиП, 1974, №3.

Волков В.М. Спортивный отбор (медико-биологический очерк). Смоленск, 1979.

Волков В.М. Тренеру о подростке. – М.: ФнС, 1973.

Волков В.М., Ромашов А.В., Николаев Н.Н. Спортивные способности детей. – Смоленск, 1981.

Воробьев А.Н. Тяжелоатлетический спорт. Очерки по физиологии и спортивной тренировке. – М.: ФиС, 1977.

Годик М.А., Шанина Т.А., Шатикова Г.Ф. О методике тестирования физического состояния детей. – ТиП, 1973, №8.

Донской Д.Д., Гросс X.X. Техника лыжника гонщика. – М.: Физкультура и спорт, 1971. – 136 с.

Донской Д.Д., Зациорский В.М. Биомеханика. – М.: Физкультура и спорт, 1979. – 264 с.

Дорохов Р.Н. Место и роль оценки физического развития и соматотипировання при отборе и ориентации детей и подростков в спорте. – В сб.: Медицинские аспекты подросткового возраста. Смоленск, 1979.

Зациорский В.М. Физические качества спортсмена. – М.: Физч. культура и спорт, 1966. – 200 с.

Иткис М.А. Специальная подготовка стрелка-спортсмена. – М.: Изд-во ДОСААФ, 1982. – 128 с.

Матвеев Л.П. Основы спортивной тренировки. – М.: Физкультура и спорт, 1977. – 280 с.

Платонов В.М. Современная спортивная тренировка. – К.: Здоров'я, 1980. – 336 с.

Шварц В.Б., Хрущев С.В. Медико-биологические аспекты спортивной ориентации и отбора. – М.: Физкультура и спорт, 1984. – 151 с.