Вступ

Актуальність дослідження

Потреба в руховій діяльності, потяг до фізичного розвитку закладено в людині з раннього дитинства. Нормальний дитячий організм надзвичайно рухливий, тому що бездіяльність призводить не тільки до атрофії м'язів, а й недостатнього розвитку всіх інших органів дитини, в тому числі і головного мозку. Саме завдяки фізичним вправам можна посилити ті функції, які відстають від інших, й цим забезпечити всебічний функціональний розвиток зростаючого організму дитини.

Фізично-оздоровча культура й спорт є невід’ємною частиною національної історії й культури народу, сприяють гармонічному розвитку особистості, досягненню довголіття, твердженню здорового способу життя.

Саме на цю галузь держава поклала рішення проблем соціального комплексу, нерозривно пов'язаного зі станом і зміцненням здоров'я дітей, підлітків, студентської молоді, трудящих, підприємств і установ країни.

У сучасних умовах все більш зростаючого значення набуває масова фізична культура. Більше того, є всі підстави думати, що соціально обумовлена необхідність цілеспрямованого вдосконалювання здоров'я людини повинна трансформуватися в культурну потребу, у прагнення до фізичного вдосконалення.

Тому проблема формування, а надалі підтримки рівня фізичної активності, ведення здорового способу життя, пропаганда спортивно-оздоровчої діяльності є досить актуальною, адже здоров'я – це сукупність фізичних і духовних якостей людини, які є необхідною передумовою успішної трудової діяльності, здійснення творчих планів, створення міцної дружної родини, народження й виховання дітей, оволодіння досягненнями культури.

У зв’язку з наведеним, дослідження управління пропагандистською діяльністю керівними фізкультурними організаціями, особливостей її здійснення у спортивних школах, організації рекламної діяльності в оздоровчих клубах, з’ясування шляхів їх подальшої активізації та удосконалення є актуальним.

Актуальність проблеми, її недостатня теоретична та методична база, потреби практики зумовили вибір теми бакалаврського дослідження «Пропаганда спортивно-оздоровчої роботи в Україні».

Мета дослідження – визначити шляхи активізації пропагандистської діяльності, яку проводять спортивні та фізкультурно-оздоровчі організації різних типів. Формування уявлення про особливості функціонування засобів масової інформації, а також вивчення питань щодо пропаганди фізичної оздоровчої культури і спорту.

Відповідно до мети роботи вирішувалися такі завдання:

Проаналізувати, систематизувати та узагальнити науковий здобуток вітчизняних і зарубіжних авторів з проблем пропаганди і реклами у сфері оздоровчої фізичної культури і спорту.

Визначити рівень формування навичок ведення здорового способу життя засобами спортивно-оздоровчої роботи;

Встановити ступінь поширення занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю та спортом серед учнів-старшокласників;

Дослідити значення використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед населення спортивно-оздоровчої діяльності;

Об`єкт дослідження – місце пропаганди в системі функцій, які виконують типові організації сфери оздоровчої фізичної культури і спорту.

Предмет дослідження – організаційні та методичні аспекти пропаганди спортивних та оздоровчо-фізкультурних занять.

Методи дослідження – застосовано комплекс взаємодоповнюючих методів дослідження: Аналіз літератури і документальних джерел, пов’язаних з досліджуваною проблемою. Аналіз періодичних видань з галузі фізичної культури і спорту. Метод соціологічного анкетування здійснювався за участю читачів українських періодичних видань з метою з’ясування їх відношення до пропаганди оздоровчої фізичної культури і спорту у пресі, а також для визначення, що саме викликає інтерес читачів на фізкультурно-спортивну тематику.

Наукова новизна отриманих результатів: конкретизовано зміст і обсяги проведення пропагандистської діяльності спортивними школами і рекламної – оздоровчими клубами; отримано нові теоретичні відомості, про технологію управління пропагандистською і рекламною діяльністю у сфері фізичної культури і спорту.

Практичне значення отриманих результатів: розроблено організаційно-методичні рекомендації для керівних фізкультурних організацій обласного рівня, скеровані на подальше удосконалення пропаганди і реклами; можливість впровадити в практику діяльності окремих спортивних шкіл та оздоровчих клубів заходи щодо активізації пропаганди і реклами фізкультурних і спортивних занять;

Структура бакалаврської роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які діляться на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури.

1. Аналітичний огляд досліджень по проблемі оздоровчо-спортивної діяльності й здорового способу життя

Перехід України до ринкових відносин істотно вплинув на стан фізичної культури й спорту в країні. З'явилася тенденція до заморожування й ліквідації фізкультурно-оздоровчих об'єктів, скоротилося виробництво спортивного устаткування й інвентарю, скасували посади інструкторів-методистів, знизилася пропаганда масових занять фізичною культурою.

1.1 Формування навичок ведення здорового способу життя засобами фізкультурно-оздоровчої роботи

У той же час в останні роки в рамках державної політики намітилися позитивні тенденції в розвитку системи фізично-оздоровчої культури й спорту. Створено самостійні структури у вигляді асоціацій, федерацій по видах спорту, відкриваються фітнес-центри, формуються групи здоров'я, одержують поширення нетрадиційні форми оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, каланнетика, східні види гімнастики й ін.), налагоджене виробництво спортивних товарів, інвентарю, вжиті заходи по переорієнтації галузі на масову фізичну культуру на противагу існуючому пріоритету спорту вищих досягнень.

Однак створювані державою умови для життя людей самі по собі не можуть забезпечити високого рівня їхнього здоров'я. Незважаючи на те, що людина працює в добре освітленому, чистому, вентильованому приміщенні й на цьому підприємстві правильно організоване харчування робітників і т.д., якщо вона сама веде малорухомий спосіб життя, не дотримується режиму праці й відпочинку, вживає алкоголь і курить, то сприятливі умови роботи не поліпшать її здоров'я. Тому одним з важливих розділів охорони й зміцнення здоров'я є особисте відношення до свого способу життя.

Спосіб життя втілює в собі історично виниклий і соціально обумовлений комплекс видів діяльності, за допомогою яких люди задовольняють свої потреби, а також комплекс відносин, що виникає в процесі цієї діяльності [6–7, 38].

Спосіб життя містить у собі три категорії, які впливають на його становлення: рівень життя, якість життя й стиль життя.

Рівень життя – це ступінь задоволення людиною матеріальних і духовних потреб. Якість життя – це ступінь комфорту при задоволенні цих потреб. І, нарешті, стиль життя – це поведінкові особливості життя людини.

Кожна із цих категорій (у найбільшій мірі – третя) здатна впливати на стан здоров'я людини й суспільства в цілому, формуючи здоровий або нездоровий спосіб життя. Поняття «здоровий спосіб життя» містить у собі ряд положень: дотримання режиму праці й відпочинку, дозованої рухової активності, заняття доступними видами спорту, уміння знімати нервову напруга, розумне використання засобів загартовування, водних процедур, раціональне харчування, відмова від шкідливих звичок.

Отже, що структура здорового способу життя – це динамічна система, що включає в себе елементи, які можуть коректуватися відповідно до стану людини. При цьому основний компонент системи – рухова активність.

Таким чином, відмітна риса сьогоднішніх подань про здоров'я – це розуміння й усвідомлення індивідом необхідності його зміцнення й удосконалювання. Рівень і темпи рішення проблеми забезпечення фізичної активності людей залежать насамперед від них самих; здоров'я є показник не тільки фізичної, але й культури людини в цілому, тому що воно розглядається як гармонія теоретичного й практичного планів буття, міра погодженості в людині природного і соціального початків. При відсутності в індивіда особистісних установок на самовдосконалення, на власні фізичні зусилля високого рівня розвитку масової фізичної культури досягти не можна.

На думку Є.К. Кулинковича й Н.В. Зеньковича, у даних умовах підхід до визначення поняття «оздоровча-фізична культура та спорт» істотно міняється. У широкому культурологічному контексті під спортивно-оздоровчою діяльністю розуміється частина загальної культури особистості, тобто в цьому випадку мова йде не тільки про фізичні здатності людини, але й про її почуття й свідомість, психіку й інтелект, що забезпечує формування стійких соціально-психологічних проявів, позитивної мотивації, ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб [18, 60–61].

Стійкі мотивації фізичного вдосконалювання, виховані з дитинства в кожній людині, перетворюються в систему загальноприйнятих подань, у норми поводження, що визначають суспільну престижність високого рівня здоров'я й фізичного загартування людини, в істотний критерій оцінки «якості» її особистості в цілому. Це саме й становить зміст поняття «оздоровчо-фізична культура та спорт», узятого в його більше загальному, філософському змісті.

На сьогоднішній день існують принаймні три сфери організованого оздоровчого фізичного виховання: масова фізична культура, спорт вищих досягнень і фізичне виховання в системі освіти. Названі напрямки тісно взаємозалежні й у сукупності утворюють національну систему фізичного виховання, ефективність якої насамперед обумовлюється масовістю.

Саме масовий характер занять фізичною культурою, оздоровчо-спортивною діяльністю значною мірою визначав успіхи наших спортсменів на міжнародній арені. Однак згодом все більший акцент у діяльності фізкультурно-спортивних організацій став робитися на чисто спортивній стороні фізичного виховання. Формули «Від масовості – до спортивної досконалості», «Від значка ГТО – до олімпійської медалі» трактувалися поверхнево й односторонньо. У підсумку вигідніше стало працювати із групою розрядників або спортивною зіркою, яка подає, а не витрачати час на масу «середнячків». Ця тенденція згодом негативно відбилася не тільки на стані здоров'я нації, але й на престижі масових занять фізичною культурою та оздоровчою-спортивної діяльності в цілому.

Сучасний стан суспільства, найвищі темпи його розвитку висувають певні вимоги до людини і її здоров'ю. Проблеми, пов'язані зі здоров'ям, часом просто заганяють людину у кут, звужують життєві перспективи. Про культуру людини можна судити в тому числі й по її відношенню до власного здоров'я [3, 52].

Погане самопочуття людини не дозволить їй досягти повного задоволення від виконуваної роботи, сімейного життя, своїх захоплень, адже одержання задоволення – результат інтенсивних зусиль самої людини.

Недолік здоров'я веде й до змін у психіці. Такі люди нерідко йдуть у свої хвороби. На думку О.В. Басова, В.Г. Запорожниченко, Л.Ф. Тихомирова, стан здоров'я на 50% визначається способом життя людини, що у свою чергу залежить від умов мікросередовища, способів життя, прийнятих у конкретному суспільстві [3, 56].

Як відзначає В.І. Глухов, досить великий контингент людей не цікавиться фізично-оздоровчою культурою й спортом, байдужі до фізичних вправ, стану свого здоров'я. Думаючи, що дана проблема має психологічні коріння, він приводить класифікацію 5 типів фізично-пасивних людей:

Особи, абсолютно байдужні до фізичної культури і спортивно-оздоровчої діяльності. Вони мають у своєму розпорядженні помилкові уявлення про малу користь фізичних вправ, воліють проводити час у бездіяльності. В основному це особи хворобливі й фізично слабкі.

Особи, які вважають, що їм немає причин займатися фізично-оздоровчою культурою та спортом, тому що вони здорові. Вони часто висловлюються відверто проти спорту, вважаючи це заняття забавою.

Особи, що усвідомлять цілющий вплив фізичної культури та оздоровчо-спортивної діяльності на здоров'я людини, але нічого не роблять для цього практично.

Особи зі слабко вираженим інтересом до спортивно-оздоровчою діяльності. Вони безвладні, недовірливі, не вірять у свої сили.

Особи, що займаються фізичною культурою та оздоровчою діяльністю нерегулярно [11, 35].

Як видно з даної класифікації, головними причинами байдужості до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури в цілому є недостатня інформованість, а також безвільність, байдужність до власного здоров'я до того моменту, коли вже видні наслідки такого відношення й доводиться звертатися до лікаря за допомогою.

Перебороти пасивне відношення до спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури можна тільки шляхом цілеспрямованого виховання в людей переконаності в необхідності правил і норм активної рухової діяльності. Змістовна сторона активного відношення індивіда до фізичної культури визначається його соціальними властивостями, які складаються в результаті виховання: спрямованістю особистості (світоглядними поглядами, переконаннями), ціннісними орієнтаціями, соціальними установками. У процесі соціалізації індивіда оцінка суспільної значимості здорового способу життя повинна перетворитися в його власну оцінку. Система моральних і навіть фізкультурно-оздоровчих вимог, що існує в суспільстві, стає надбанням людини через складну систему міжособистісних зв'язків і відносин. Людина живе в суспільстві й не може діяти ізольовано від нього [11, 39].

Джерела будь-якої проблеми на думку В.І. Глухова, Т.М. Громико, Є.К. Кулинковича, Н.В. Зеньковича варто шукати в мотиваційно-споживчій сфері особистості. Формуючим початком активності виступає її мотив, що є побудником до дії, вчинку. Л.Н. Левшина, відзначаючи, що процес мотивації – це перший конкретний акт формування фізкультурної активності, виділяє етапи його розвитку:

Відбиття у свідомості людини суспільних потреб, інтересів і цілей перетворення засобами спортивно-оздоровчої діяльності.

Оцінка умов, засобів і способів задоволення потреб людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності відповідно до наявними в неї суб'єктивними можливостями й функціональної готовності до цієї діяльності.

Усвідомлення ефективності задоволення потреби людини засобами спортивно-оздоровчої діяльності й формування на цій основі певного інтересу до фізкультурної діяльності.

Постановка мети, ухвалення рішення із приводу задоволення цієї потреби [19, 24–28].

У структурі мотивів ціль спортивно-оздоровчої діяльності – це інтегральний результат усвідомлення особистістю необхідності занять фізичними вправами. На думку вищевказаних авторів, саме на цей результат повинні бути спрямовані перетворення в сфері фізичної культури й спорту, адже здоровий спосіб життя – це процес, у результаті якого людина починає відчувати потребу в необхідності зміцнення здоров'я, різнобічному фізичному розвитку й удосконалюванні.

Конкретні мотиви занять фізичними вправами істотно залежать від системи цінностей, прийнятих у суспільстві. Кардинальні зміни в соціальній сфері вимагають переосмислення ціннісних подань про спорт та оздоровчо-фізичну культуру. Людині необхідно бути здоровою, енергійною, зовні привабливою, уміти раціонально організовувати свою працю, активний відпочинок і т.д.

Досліджуючи мотиви занять фізичною культурою, соціологи Л.Н. Левшина і Г.К. Зайцев відзначають, що визначальним мотивом є потреба населення у фізичному й психічному здоров'ї, придбанні гарної фігури, можливість спілкування з товаришами по спортивній секції. Крім цього, крім «базових потреб» можна констатувати наявність так званих квазипотреб», пов'язаних з досягненням формальних цілей (одержання заліку по фізвихованню). Тобто, сучасні тенденції суспільних перетворень уже впливають на масову свідомість. Однак не можна ігнорувати й той факт, що серйозною перешкодою фізичному вихованню, наприклад, студентів є недостатня інформованість під час навчальних занять (про методику формування вольових якостей, уміннях і навичках самостійної роботи, самоконтролю). У зв'язку із цим Г.О. Плигань, О.О. Тимофєєв, О.О. Вашкевич вважають, що необхідно збільшити обсяг конкретної інформації, спрямованої на розширення знань і їхнє практичне застосування. Є.Я. Безносиков, В.І. Домбровський, досліджуючи причини припинення самостійних занять фізичною культурою, вказують на відсутність у населення спеціальних знань, умінь і навичок самоконтролю [4, 6].

Таким чином, стає очевидною необхідність роботи з формування суспільної думки щодо системи цінностей, поглядів і установок в області спортивно-оздоровчої діяльності та фізичної культури, а також розширення інформаційного поля.

У сформованій ситуації, на наш погляд, великого значення набуває просвітительська робота, а також належний рівень пропаганди, реклами у світлі нових технологій.

Термін «фізична культура та спортивно-оздоровча діяльність» має декілька значень. Під ним розуміють «втілення в самій людині, результатів використання матеріальних і духовних цінностей, які відносяться до фізичної культури в широкому розумінні, так як засвоєні людиною фізкультурних знаннь, уміннь, навичок, показників розту, які досягнуті на основі використаних засобів фізичного виховання і т.д.

В цьому плані спортивно-оздоровчу діяльність та фізичну культуру людини, зокрема школяра слід розглядати не тільки як заняття руховими вправами і процедурами загартування. Поняття «спортивно-оздоровча діяльність та фізична культура» включає ще і широкий круг понять про правильний режим раціонального харчування, дотримання правил гігієни, вироблення корисних звичок. Можна сказати, що фізична культура школяра – це визначений принцип його відношення до свого здоров’я, до розвитку і збереженню можливостей свого організму.

Такі задачі фізичної культури покладені на шкільну навчальну програму. В ній ставиться задача виховувати навички культури поведінки, а також формувати у школярів поняття про те, що турбота людини про своє здоров’я, фізичний розвиток і підготовленість є не тільки її особистою справою, але і сприяє вивченню школярами теоретичних знань по фізичній культурі, фізіології і гігієні. В них зберігаються основні положення при руховому режимі, а також при особливостях занять фізичними вправами, їх значення в формуванні життєво важливих рухових навичок у школярів і підготовки їх до праці і захисту Батьківщини, про правила загартовування і необхідність дотримування гігієнічних вимог, про корисні і шкідливі для здоров’я звички.

Принцип всебічного і гармонійного розвитку організму передбачає забезпечення планомірного й цілеспрямованого розвитку всіх його органів та систем і фізичних якостей особи.

Правильне фізичне виховання великою мірою сприяє повноцінному психічному розвитку дитини та вдосконаленню її рухових функцій.

Організм всебічно розвивається, якщо систематично зазнає дії різноманітних фізичних навантажень, зокрема фізичних вправ. Відомо, що в організмі є понад 630 м’язів і 230 суглобів. Їх нормальне функціонування передбачає інтенсивне і систематичне завантаження кожного з них. Однак у виконані певної вправи бере участь лише обмежена кількість м’язів і суглобів. Тому для оптимального фізичного розвитку необхідно використовувати комплекс різноманітних вправ, які б забезпечували функціонування всіх м’язів і суглобів [2, 103–104].

Чим більше м’язів бере участь у виконанні конкретної фізичної вправи, тим істотніші фізіологічні (в органах) і біохімічні (в клітинах) зрушення відбуваються в організмі, тим ефективніший їх вплив на всебічний фізичний розвиток дитини.

Принцип оздоровчої спрямованості фізичної культури полягає в організації фізичного виховання, і зокрема занять фізичними вправами, таким чином, щоб вони сприяли профілактиці захворювань учнів, зміцненню їх здоров’я. В ході фізичного виховання слід забезпечувати таке поєднання роз’яснювальної, виховної роботи і різних форм практичних занять фізичними вправами, при яких фізична культура стає усвідомленим обов’язковим компонентом режиму для школяра.

Згідно з «Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи», система занять школярів фізкультурою і спортом включає такі пов’язані між собою форми:

уроки фізичної культури;

фізкультурно-оздоровчі заходи протягом шкільного дня (гімнастика перед уроками, фізкультурні хвилинки під час уроків, ігри й фізичні вправи на перервах і в режимі продовженого дня);

позакласна спортивно-масова робота (заняття в гуртках фізичної культури і спортивних секціях, спортивні змагання);

позашкільна спортивно-масова робота та фізкультурно-оздоровчі заходи за місцем проживання учнів (заняття в дитячо-юнацьких спортивних школах, туристичних гуртках і т.д.);

самостійні заняття учнів фізичними вправами вдома, на пришкільних і дворових майданчиках, стадіонах та інше.

Систематичні заняття фізкультурою позитивно впливають на розвиток учнів в школі та сім’ї, спонукають їх дотримуватися правильного режиму і вимог гігієни [1, 202].

Уроки фізичної культури є основною формою фізичного виховання учнів. Вони обов’язкові для всіх школярів (за винятком тих, хто за станом здоров’я віднесений до спеціальної медичної групи). Уроки повинні активно сприяти успішному здійсненню позакласної і позашкільної роботи з фізичного виховання, формуванню в учнів інтересу і звички до занять фізичними вправами в повсякденному житті. Необхідно підвищувати вплив уроків фізкультури на вдосконалення інших форм фізичного виховання.

Відомо, що навіть при якісному проведенні уроків їх безпосередній вплив на фізичний розвиток учнів недостатній. Науковими дослідженнями встановлено, що урок фізкультури забезпечує в середньому лише 11% гігієнічної норми рухової активності школяра. У зв’язку з цим, необхідно збагачувати і правильно поєднувати різні форми фізичного виховання учнів і фізкультурно-оздоровчої роботи.

Особливо велика увага приділяється в школі оздоровчій роботі з ослабленими та хворими учнями. У позаурочний час з ними проводять спеціальні заняття з лікувальної фізкультури.

Спрямованість навчальної і позакласної роботи з фізичної культури на масове охоплення учнів систематичними заняттями фізичною культурою і спортом великою мірою сприяє зміцненню здоров’я вихованців школи, підвищенню рівня їх фізичної і розумової працездатності.

Гімнастика перед заняттями проводиться в школі за 20 хв. до початку уроків. Вона сприяє розв’язанню певних виховних і організаційних завдань. На відміну від ранкової зарядки для гімнастики перед заняттями існують деякі обмеження (виконується в шкільній формі). Проте, все це не знижує її властивості для розвитку фізичної культури школярів. Адже не секрет, що для більшості учнів загальноосвітніх шкіл ранкова гімнастика вдома не стала обов’язковою.

Лише за умови масового залучення дітей до повсякденного виконання ранкової зарядки відпаде необхідність у гімнастиці перед заняттями.

Фізкультхвилинки під час уроків сприяють підвищенню розумової й фізичної працездатності учнів. Видатний російський вчений-педагог К.Д. Ушинський зазначив: «Дайте дитині трохи порухатися, і вона знову подарує вам 10 хвилин уваги, а десять хвилин жвавої уваги, якщо ви зуміли їх використати, дадуть вам більше, ніж цілий тиждень напівсонних занять».

У зв’язку з цим вчені рекомендують відводити на кожному уроці, особливо третьому і наступних, 1–2 хв. для проведення фізькультхвилинки. Перед її початком провітрюється класна кімната. Потім під керівництвом учителя учні виконують ряд фізичних вправ. Особлива увага приділяється тим вправам, які допомагають запобігти негативному впливу сидячого способу життя на фізичний розвиток дитини (порушенню постави і деформації будови тіла), сприяють більшому насиченню організму киснем.

Організоване проведення ігор, змагань та фізичних вправ на великих перервах є важливим фізкультурно-оздоровчим засобом у режимі шкільного дня. Відомо, що ефективність відпочинку учнів і підготовки їх до навчання залежить від того, як вони проводять перерви.

Під час великих перерв рекомендується добирати фізичні вправи у відповідності з віковими можливостями школярів.

Перерви мають проводитися на свіжому повітрі і взимку. При цьому дітям слід постійно рухатись, а вправи виконувати більш інтенсивно. Бажано, щоб усі фізкультурно-оздоровчі засоби на великих перервах здійснювалися в ігровій, а якщо рівень підготовленості учнів приблизно однаковий, то і в змагальній формі. На перервах потрібно організовувати тільки вже засвоєні учнями ігри чи рухові дії [6, 12].

Щоденне проведення в школі гімнастики перед заняттями, фізкультхвилинок, і рухливих перерв сприяє підвищенню не тільки фізичної, а й розумової працездатності учнів.

Позакласна оздоровча робота і спортивно-масова робота в школі. У позаурочний час у школі проводяться масові фізкультурно-оздоровчі і спортивні заходи. Ними передбачається:

більш глибоке засвоєння учнями програмного матеріалу, що вивчається на уроках фізкультури;

виконання відстаючими учнями нормативних вимог програми з фізкультури та з державних тестів;

організація систематичних занять з різних видів спорту, за інтересами учнів;

проведення масових спортивних змагань з різних видів спорту, туризму.

Головна мета позакласної фізкультурно-спортивної роботи полягає в тому, щоб залучити кожного школяра до самостійного, щоденного виконання фізичних вправ на свіжому повітрі. У сучасних умовах учитель фізкультури навчає в середньому 200–300 учнів. Організувати щоденну фізкультурно-масову роботу слід усіма педагогічними засобами привчати учнів до самостійних занять фізичними вправами за місцем проживання.

Всі форми фізкультурно-оздоровчих і спортивних занять, які проводяться в процесі навчальної і позакласної роботи, повинні відповідати головній вимозі – всемірно сприяти залученню кожного учня до щоденних самостійних занять фізкультурою і спортом.

Здоров’я людини також великою мірою залежить від обсягу її знань і практичних умінь у використанні оздоровчих сил природи (в тому числі й холоду) для зміцнення здоров’я й профілактики захворювань. Свідоме застосування загартовуючих процедур потребує від дитини певного рівня фізичної культури. Вона формується в учнів протягом усіх років навчання в школі шляхом роз’яснювання, переконання, організації їх практичної діяльності, на уроках та в позакласній роботі.

Вчителі і батьки повинні постійно підкреслювати велику роль загартовування у запобіганні хворобам, для зміцнення здоров’я дітей, спонукаючи їх до систематичного використання загартовуючих процедур.

Дані досліджень учених та нагромаджений практичний досвід свідчать про те, що ефективність таких загартовуючих процедур, як обтирання, обливання водою, приймання душу, водні ванни в поєднанні з сонячними та повітряними ваннами дуже висока.

Серед засобів спортивно-оздоровчої роботи дуже важливе значення мають гігієнічні умови. Сюди відносяться твердий режим дня, під яким розуміється строго складений розпорядок повсякденного життя, раціонального розподілення часу праці і відпочинку, сну і харчування [6, 24].

Точне виконання режиму дня виховує в людини такі цінні якості, як дисциплінованість, акуратність і організованість.

В режим дня школяра повинні входити: ранкова гімнастика з водною процедурою. В режимі дня також передбачається строгий порядок і час для харчування, відпочинку і підготовки до сну.

Таким чином, із вище сказаного витікає, що формування у школярів звички займатися спортивно-оздоровчою діяльністю включає:

виховання в учнів інтересу до занять фізичними вправами;

озброєння їх знаннями по фізичній культурі, фізіології і гігієни людини і вироблення на їх основі переконань в необхідності систематично займатись фізкультурою;

практичне навчання учнів кожен день самостійно займатись фізичними вправами в режимі шкільного й позашкільного часу [6, 36].

1.2 Ступінь поширення занять фізкультурно-оздоровчою діяльністю та спортом серед учнів-старшокласників

Основне фізичне навантаження, як відомо, учні старших класів отримують під час уроків фізкультури. Однак, як засвідчили спеціальні дослідження, для правильного фізичного розвитку підлітків двох уроків фізичної культури на тиждень явно замало. Встановлено, що хорошу фізичну підготовку мають лише ті школярі, які, окрім уроків фізичного виховання, регулярно займаються ще два-три рази на тиждень в спортивних секціях чи в дитячо-юнацьких спортивних школах. Однак із 89% школярів з основної медичної групи в спортивних секціях шкіл займається в межах України не більше 40% дітей чотирнадцятирічного віку і не більше 25% шістнадцяти. і сімнадцятирічних підлітків [24, 26], причому з них майже половина займається фізкультурою нерегулярно.

Діти, які не займаються систематично фізичними вправами, відстають в рості і розвитку. Брак руху (гіпокінезія), якщо він незначний, призводить лише до призупинення або зниження зросту і дієздатності організму, а якщо більший – навіть до поступової атрофії м’язів, ожиріння та інших серйозних наслідків. Фізичні вправи є засобом профілактики можливих порушень нормального фізичного розвитку.

Послаблення рухової активності не лише призводить до порушення нормального перебігу метаболічних процесів, тобто процесів росту і розвитку, але і є причиною невротичного стану школярів, що виявляється в легкій збуджуваності, дратівливості, розсіяності, неуважності, неадекватній реакції тощо.

Однак відомо і те, що рухова активність школярів не повинна бути надмірною. Треба уникати надто великого обсягу фізичного навантаження, тому що енергетичні ресурси в значній мірі втрачаються на пластичні процеси, а інтенсивна й тривала робота м’язів вимагає також величезних енергетичних затрат.

Для з’ясування ступеня поширення занять фізкультурою і спортом серед учнів-старшокласників в позанавчальний час передусім слід з’ясувати, як учні витрачають свій час, для чого ми проводили анкетування в школах Рівного та області.

Перш за все нас цікавила, зрозуміло, категорія вільного, або так званого позаробочого, часу. У ході анкетування, проведеного нами, з’ясувалося, що, загалом, проведенням свого вільного часу задоволені лише 36,7% опитаних. Причому тут виразно простежується тенденція до зростання незадоволеності із віком опитуваних як серед міських та сільських школярів. Зокрема, це можна відобразити в таблиці, яка відображає міру задоволення проведенням вільного часу:

Таблиця 1. Рівень задоволення проведенням вільного часу

Вік (роки)	Жителі міста		Жителі села
	хлопці	дівчата	хлопці	дівчата
14	30,7	36,7	34,3	40,2
15	31,8	37,2	37,1	41,6
16	35,9	38,3	37,9	42,8
17	38,3	39,7	39,7	43,9

Отже, якщо серед чотирнадцятирічних юнаків задоволені проведенням свого вільного часу лише 30,7% (дівчата – 36,7%), то їхніх сільських ровесників на 4,4% більше тих, які вважають, що вільний час використовують непродуктивно чи непродумано; це ж стосується і дівчат. Однак, уже 38,3% сімнадцятирічних міських школярів-хлопців і 39,7% сільських школярів-хлопців незадоволені проведенням свого вільного часу (дівчата відповідно 39,7% і 43,9%).

З одного боку, ця тенденція закономірна, оскільки потреби школярів в організації свого вільного часу зростають по мірі накопичення знань в процесі навчання, з оцінкою та переоцінкою життєвих цінностей. З іншого боку, така тенденція не може не викликати тривоги. Зрозуміло, що в організації вільного часу школярів є чимало недоліків, і ця організація вільного часу не відповідає запитам і побажанням школярів.

Звичайно, для об’єктивного з’ясування ситуації методом опитування і анкетувань необхідно було з’ясувати, яким чином використовують вільний час школярі. Результати цього можна відобразити в такій діаграмі:

Діаграма 1.

Рис. 1.1. Види використання школярами вільного часу

Отже, як бачимо, резервів часу для активного відпочинку, тобто занять фізичною культурою і спортом, серед школярів старших класів є багато. Водночас ми намагалися з’ясувати й причини, які спонукають школярів до занять спортом і фізкультурою в позанавчальний час, тобто з’ясувати причини «прийняття» і «неприйняття» фізкультури і спорту. Результати виявилися такими: (див. Табл. 1. 2.)

Таблиця 1.2. Мотивація до спортивно-оздоровчих занять в післянавчальний час

	Вік	Основний мотив	Другий за важливістю мотив	Третій за важливістю мотив	Мотиви, названі додатково
Міські школярі (хлопці)	14	Фіз. підгот.	Зовнішність	Визнання	Боротьба
	15	Фіз. підгот.	Спорт. Активність	Здоров’я	Природа
	16	Фіз. форма	Спілкування	Контакти	Результат
	17	Зовнішність	Подруга	Здоров’я	Товариство
Міські школярі (дівчата)	14	Фіз. форма	Зовнішність	Партнер
	15	Зовнішність	Врівноваж.	Здоров’я
	16	Зовнішність	Товариство	Контакти
	17	Фіз. форма	Спілкування	Здоров’ я	Задоволення
Сільські школярі (хлопці)	14	Фіз. підгот.	Зовнішність	Визнання
	15	Фігура	Фіз. Підгот.	Соц. Конт.
	16	Здоров’я	Фігура	Здоров’я
	17	Фіз. форма	Спілкування	Подруга
Сільські школярі (дівчата)	14	Зовнішність	Самоутв.	Спілкування
	15	Фіз. форма	Спілкування	Партнер
	16	Зовнішність	Задоволення	Соц. конт
	17	Зовнішність	Задоволення	Здоров’я	Товариство

Із таблиці бачимо, що найчастіше хлопці хочуть займатися фізкультурою через бажання отримати фізичну підготовленість і мати спортивну статуру, а дівчата – бажанням мати гарну фігуру і бути в добрій спортивній формі. На наш погляд те, що фізична підготовленість (основа здоров’я) – першопричина занять фізкультурою і спортом – зрозуміло і пояснимо, однак те, що зовнішність відіграє важливішу роль для більшості підлітків, ніж, скажімо, здоров’я, дещо несподівано й парадоксально, й це, очевидно, треба мати на увазі при розробці відповідних програм і регулюванні доз фізичного навантаження школярів як під час уроків фізкультури, так й в заняттях в після урочний час.

Отже, як випливає з результатів анкети, більшість школярів займається фізкультурою і спортом найчастіше два рази на тиждень. Причому активнішими в цьому плані є міські школярі, як хлопчики, так і дівчата. Зрештою, ця тенденція не викликає заперечень і є зрозумілою, адже при опитуванні ми виключили з поняття занять фізкультурою і спортом в позанавчальний час прогулянки, купання в ріках і водоймищах, роботу в саді чи на присадибній ділянці й інші подібні види діяльності, а також гру в більярд, шахи і шашки, рибну ловлю тощо.

Таким чином з’ясувалося, що більшість школярів з міських шкіл, які постійно займаються фізкультурою і спортом, є членами якихось спортивних гуртків чи секцій. В сільських же школярів, особливо тих, які живуть у віддалених від районних і обласних центрів міст такої можливості немає.

Однак при цьому анкетування допомогло встановити такий позитивний факт: школярі, які займаються фізкультурою і спортом у вільний від занять час, цікавляться спортом не поверхово, а тому їх можна «завербувати» до рядів активних прихильників спорту.

2. Використання технологій суспільних зв'язків для пропаганди серед населення спортивно-оздоровчої діяльності

На сьогоднішній день важливим напрямком підвищення рівня спортивно-оздоровчої діяльності населення є просвітительська й освітня робота у цій області, а також високий рівень пропаганди та соціальної реклами. Гостре журналістське перо й влучне слово здатні позитивно вплинути на суспільство, сформувати певні установки.

Головна мета пропаганди в сучасних умовах – активне впровадження масової фізичної-оздоровчої культури та спорту в повсякденне життя.

В.І. Глухов під поняттям «пропаганда» має на увазі цілеспрямовану діяльність по поширенню й популяризації оздоровчо-спортивних та фізкультурних знань, науково обґрунтованих порад, рекомендацій, методичних концепцій за допомогою сучасних засобів масової інформації [11, 65].

Однак, на даному етапі розвитку суспільства сформувати в окремо взятого індивіда потребу в заняттях спортивно-оздоровчими та фізичними вправами за допомогою тільки лише пропаганди не представляється можливим, тому що метою пропаганди як такої, на думку Сема Блека, є наявність послідовників, здатність «вести за собою», втримання «на своїй стороні» будь-якими способами, що, суперечить сучасним тенденціям розвитку суспільства (особистісно-орієнтований підхід, гуманізація виховання й освіти). Крім того, не можна не брати до уваги й той факт, що людині властиво негативно ставитися до прямих впливів [5, 164].

У зв'язку із цим необхідно шукати інші шляхи роботи з масовою аудиторією. При цьому на перший план виходить досягнення взаєморозуміння на основі взаємної довіри. Так наприклад на Заході й Сході вже більше 70 років розвивається галузь знань, що одержала назву Public relations (PR). Саме словосполучення в перекладі з англійського означає «суспільні зв'язки», а по-науковому PR – це комунікативна дисципліна, спрямована на організацію інформаційного потоку в режимі, сприятливому для замовника. Від подібних понять «пропаганда» і «реклама» PR відрізняється тим, що прагне досягти взаєморозуміння на основі добровільного сприйняття ідей і думок, використовуючи непрямі засоби впливу на аудиторію з метою її інформування. Тут можуть бути вжиті заходи по створенню стійкого суспільного інтересу, збереженню репутації, створенню певного іміджу й ін.

У практиці PR припускає двостороннє спілкування із широкою аудиторією за допомогою засобів масової інформації. Двостороннім його можна вважати тому, що під впливом інформації, надаваної цими засобами, формується суспільна думка. Саме це явище існує у світі з найдавніших часів. Ще в древній Греції й Римі добре знали про важливість суспільної думки, про її вплив як на життя суспільства в цілому, так і на стан і благополуччя окремого індивіда. Vox populi – vox dei (голос народу – глас Божий) – ця приказка прийшла до нас із часів античності.

Головне завдання PR – допомогти усунути непогодженість, знайти гармонію й взаєморозуміння, не нав'язуючи при цьому своїх цінностей. Ми звикли «громити ворога» до переможного кінця, а виявляється можна вирішувати проблеми, не шельмуючи супротивника, а з огляду на його інтереси. Знайти компроміс складніше, це дуже кропітка праця, але результат перевершує усі очікування.

Фахівці в даній області повинні бути націлені не на швидкий успіх, швидке одержання результату, а на тривалу роботу в ім'я завтрашніх досягнень. PR не ставить перед собою мети негайної реалізації тих або інших ідей. Ця дисципліна працює на майбутнє, готовить суспільну думку в цілому й кожного окремо взятого громадянина до розуміння того, у чому намагаються його переконати фахівці з PR. У суспільному житті відсутність взаємного контакту утрудняє взаєморозуміння й співробітництво, тому метою здійснення PR є встановлення двостороннього спілкування для пошуку загальних платформ або спільних інтересів і досягнення взаєморозуміння, заснованого на вірогідності, компетентності й повноті інформації.

Типову діяльність по здійсненню PR можна розділити на 4 основні частини:

аналіз і формулювання проблеми;

підготовка програми дій і бюджету;

координація й виконання програми дій;

контроль, оцінка, внесення можливих змін.

По міжнародній термінології всі ці напрямки позначаються абревіатурою RACE по перших буквах англійських слів Research (дослідження), Action (дія), Communication (спілкування) і Evaluation (оцінка). У кожній країні діяльність в області PR розвивається по-своєму, тому до визначення цього поняття зложилися різні підходи. Наприклад, у Великобританії прийнято вважати, що PR – це плановані й здійснювані зусилля, спрямовані на встановлення й підтримку доброзичливих відносин між організацією й громадськістю. На думку мексиканських фахівців, PR – це творчий і соціально-науковий підхід до аналізу тенденцій, пророкуванню їхніх наслідків, надання консультацій і виконання програми дій, які служать як інтересам організації, так і суспільним інтересам. Американське суспільство PRSA уважає, що PR надає допомогу нашому складному плюралістичному суспільству в більше ефективному виборі рішень і здійсненні функцій, вносячи внесок у взаєморозуміння між різними групами й організаціями. По визначенню Сема Блека, діяльність в області PR – це мистецтво й наука досягнення гармонії із зовнішнім світом за допомогою взаєморозуміння, заснованого на достовірній і повній інформації.

У країнах СНД дисципліна Public relations робить перші кроки у своєму розвитку, хоча саме це явище існує досить довго, щоправда, сферою додатку подібних технологій були й залишаються в основному економіка, політика, шоу-бізнес, деякі виробничі сфери.

У багатьох західних країнах (США, Великобританія, Мексика й ін.) існують спеціальні Кодекси честі (Етичні кодекси) PR-Менеджерів. Основою цих документів є положення про те, що ціль PR – встановлення гарних відносин між різними групами людей і організаціями, а також абсолютна вірогідність подаваної інформації.

Таким чином, філософія PR відводить значне місце необхідності двосторонніх відносин. Часте нерозуміння виникає через недоліки спілкування й однієї з головних завдань є поліпшення існуючих каналів спілкування й установлення нових шляхів для двосторонніх інформаційних потоків і взаєморозуміння. Серед напрямків, по яких працюють фахівці PR, стосовно до невиробничої сфери можна виділити наступні:

консультації;

прогнози;

вивчення суспільної думки;

запобігання конфліктів і непорозумінь;

гармонізації особистих і суспільних інтересів.

Розглянемо механізми взаємодії з масовою аудиторією за допомогою технологій Public relations. У цьому випадку нас буде цікавити соціальна сфера, а саме – сфера масової фізичної культури, спортивно-оздоровчої діяльності. Суспільна думка формується під впливом того, що люди чують, читають і що їм повідомляють засоби масової інформації й комунікації.

Інформація – це відомості про навколишній світ і процеси, що протікають у ньому. Поява й поширення інформації в суспільстві приводить до якісних зрушень у способі життя, народжує нову модель життєдіяльності індивідів. Наприклад, у ході історичного процесу люди звернули увагу на те, що ведення активного способу життя, проявлення фізичних зусиль впливає на витривалість, працездатність, довголіття. Це привело до усвідомленого розуміння людьми явища «заняття вправами», що стало основою фізичного виховання (Ж.К. Холодов, В.С. Кузнєцов, 2000).

Історія виникнення й розвитку інформаційного обміну збігається з історією створення й удосконалення знакових систем. Основними фазами інформаційного обміну є: усна, письмова, книжкова, комп'ютерна. У повсякденному житті люди постійно обговорюють ті або інші акти, обмінюються оцінними судженнями, порадами, рецептами й т.д.

Зрозуміло, що без наявності вичерпної інформації така самостійність часто кінчається безрезультатно або приводить до небажаних наслідків. Великий вплив на формування поводження особистості роблять засоби масової інформації. На думку І.Н. Тюхлової, неточні, поверхневі, а часом і псевдонаукові дані підривають довіру до усвідомлення необхідності здорового способу життя, виконання фізичних вправ, занять спортивно-оздоровчою діяльністю У зв'язку із цим важливо формувати в людей наукові уявлення про розвиток фізичних якостей організму, вести від стихійно складних суджень і оцінок до усвідомленого. У цьому випадку елементом PR є пошук оптимальної форми, жанру, способу викладу матеріалу з урахуванням можливості аудиторії. При цьому варто уникати готових висновків, рішень, нав'язувати свою думка [38, 7].

До подаваної інформації пред'являються певні вимоги: вона повинна містити елементи новин, бути сучасною й точною. У нашому випадку це можуть бути відомості про вплив фізичних вправ на здоров'я людини, на розвиток інтелекту, формування фігури й ін.

Комунікація – це історично сформований і згодом технічно опосередкований процес створення, зберігання й поширення інформації, функцією якого є вплив на аудиторію за допомогою її інформування. Змістом цього процесу є виробництво, обмін, кодування й декодування інформації, а також її споживання й використання. Комунікація реалізується у всіляких сферах і на різних рівнях соціальних відносин. До основних елементів комунікації відносяться: комунікатор, повідомлення, канал, комунікант, ефект, зворотний зв'язок, шум.

Комунікатор (джерело інформації) – автор повідомлення. У цій якості може виступати індивід або група. Повідомлення – стимул, який автор передає одержувачу. Повідомлення створюється шляхом перетворення якогось змісту в символи природної мови або невербальні символи (жести, міміка, графічне зображення). Процес перетворення змісту в ідеї називається кодуванням. Канал – засіб, за допомогою якого повідомлення передається від автора одержувачу (газети, телебачення, телефонний зв'язок, Internet).

Комунікант (реципієнт) – той, хто одержує повідомлення й певним чином реагує на нього. Ефект (результат комунікації) – зміни в поводженні одержувача, які відбуваються внаслідок прийому повідомлення. Ефекти розглядаються на трьох рівнях: зміни в знаннях, зміни в установках, зміни в діях. Зворотний зв'язок – реакція одержувача на повідомлення автора.

Комунікатор враховує інформацію про реакцію комуніканта, отриману по каналах зворотного зв'язку, і коректує свою діяльність відповідно до неї.

Шум – перешкоди й перекручування в процесі комунікації, які перешкоджають досягненню заданого результату. Масова комунікація являє собою взаємодію соціальних суб'єктів, здійснювана за допомогою обміну масовою інформацією. На перший план висуваються особливо значимі моменти, вибирається вдалий час для подачі повідомлення й враховуються особливості аудиторії. Крім цього, обов'язковим елементом PR є контроль «дохождения» інформації до комуніканта, здійснюваний за допомогою механізмів зворотного зв'язку.

Говорячи про засоби масової інформації й комунікації, хотілося б докладніше зупинитися на рекламі в області спортивно-, фізкультурно-оздоровчих послуг. Т.С. Сусикова вважає, що ці послуги являють собою особливий вид діяльності, у якому предметом роботи є сама людина, вона ж і є результатом роботи. Процес організації фізкультурно-оздоровчих послуг у наш час спрямований на насичення ринку масової фізичної культури, орієнтованого на окремі групи населення. Завдяки рекламі споживач орієнтується в надаваних послугах і може вибрати необхідні для задоволення своїх потреб [29, 10].

Реклама занять різними видами оздоровчої фізичної культури (шейпінг, стретчинг, калланетик, аеробіка, оздоровчий біг і ін.), спортивного одягу, інвентарю, на думку В.О. Толкачева сприяє прилученню споживача до цих занять [37, 39].

На думку О.І. Слуцкиної, рекламний текст містить певну інформацію, призначення якої в тому, щоб впливати на психіку й поведінку адресата. Сприйняття рекламного тексту залежить від ряду факторів: комунікативного досвіду адресата, його соціальної приналежності, рівня освіти, інтелектуальних можливостей, а також від способу оформлення й подачі рекламованого матеріалу.

Також важлива роль належить рекламі у формуванні системи цінностей. Тут крім традиційних (здоров'я, довголіття) вводиться система додаткових психологічних цінностей, схвалюваних суспільною думкою, і які й у такий спосіб впливають на масову свідомість. Ці цінності пов'язані з поняттями «престиж», «краса», «успіх» і ін.

Є.К. Кулинкович і Н.В. Зенькович відзначають, що прагнення раціонально обґрунтувати необхідність занять фізичними вправами та спортивно-оздоровчою діяльнісю натрапляє на неприйняття у зв'язку із субкультурними цінностями, прийнятими в певному середовищі. У зв'язку із цим ми вважаємо, що необхідно підвищити соціальну значимість фізичної та спортивної культури, формувати реально значимі цінності, враховувати особливості соціальної групи. Певний вплив здатна зробити й соціальна реклама [18, 61].

Як відзначалося вище, поняття «PR» і «реклама» подібні. Загальним є те, що й у тому і в іншому випадку здійснюється цілеспрямований вплив на масову аудиторію з метою її інформування. Однак для рекламодавців немаловажним стає підрахунок можливого охоплення аудиторії, визначення стійкості рекламного повідомлення й ступеня його впливу. У зв'язку із цим важливим стає облік суспільної думки, робота з певними соціальними групами. Таким чином, PR може розглядатися як більше широке поняття, що включає в себе рекламу, елементи пропаганди, контроль подаваної інформації, налагодження механізмів зворотного зв'язку.

Специфічною формою пропаганди масових фізкультурно-оздоровчих занять є друковане слово (бланки, інформаційні бюлетені). Дана форма була широко поширена в СРСР, однак нові умови життя висувають нові вимоги до оформлення подібних видань.

Головний елемент PR – наявність власного стилю. Це може проявлятися в особливому кольорі, типі шрифту, логотипі або комбінації цих факторів. Добре продуманий стиль може значно вплинути на формування суспільної думки. Також виключена ймовірність появи помилок, неточностей, непотрібного достатку прикрас. Якість і стиль видання повинні вибиратися відповідно до призначення. Велике значення має ілюстративний матеріал, зокрема фотографія. Вона створює враження вірогідності подій, сприяє не тільки інтелектуальному, але й емоційному, естетичному сприйняттю інформації.

Говорячи про друковане слово, не можна не зупинитися на періодичній пресі. На сучасному етапі в Україні видаються газети, журнали як спеціалізовані («Спортивна газета», «Спортивна панорама», «Футбол», «Олімпійська арена»), так і не зв'язані безпосередньо зі сферою фізичної культури й спорту. На думку В.І. Морозова, одним зі шляхів більше цілеспрямованого використання пропаганди масової фізичної культури та спортивно-оздоровчої діяльності є пошук і використання нових форм і жанрів, широке залучення на сторінках газети не тільки спеціальних і власних кореспондентів, але й провідних спеціалістів – фізіологів, лікарів, валеологів, інструкторів і ін. Позитивною тенденцією, на думку дослідника, є деяке збільшення матеріалу про спортивно-масову й фізкультурно-оздоровчу роботу.

Значний вплив на суспільну думку роблять аудіовізуальні засоби (кіно, телебачення). Широко відомі сеанси аеробіки, трансляції Олімпійських ігор, Чемпіонатів Європи й світу по різних видах спорту.

Однак, найбільшого ефекту, на наш погляд, можна досягти за допомогою спеціальних освітніх інтерактивних програм. Тут як ніде необхідно враховувати особливості аудиторії, що підрозділяється на театральну (аматори рекламних і комерційних фільмів) і нетеатральну.

Остання у свою чергу підрозділяється на існуючу (по соціальних, професійних ознаках) і запрошену (звичайна публіка). (По класифікації С. Блека). На аудиторію можна вийти двома способами: за допомогою рекламних фільмів і за допомогою художніх фільмів. В останньому випадку не повинно бути прямої реклами, посилань на спонсора, час повідомлення повинно обчислюватися декількома секундами. Вважається, що повідомлення, що лише промайнуло, залишить у пам'яті більший слід, ніж довгостроковий потік інформації.

Зупинимося докладніше на способах мовного впливу. Мова – це найдревніший засіб спілкування людей. І.Є. Краснова вказує на нерозривний зв'язок між свідомістю, мисленням і мовною діяльністю.

На думку С. Блека, мова може виступити потужним засобом підтримки зв'язку із громадськістю. Гарний виступ довше всього залишається в пам'яті в слухачів. Усне мовлення має значення не тільки при виступі із трибуни, але й у повсякденному житті. До публічного виступу пред'являються певні вимоги: він не повинен бути затягнутим, варто уникати повторів, вертатися до вже сказаного, забрати несприятливі невербальні реакції (розгойдування на п'ятах, посмикування), якщо необхідно, заздалегідь підготувати мікрофон, кафедру, дошку, ганчірку й т буд. Велику увагу варто приділяти самому мовному акту. Для цього необхідно мати елементарні знання про риторичні прийоми, способи переконання. Залежно від цілей промови В.П. Шейнов (2000) виділяє промови інформаційні, які спонукують до дії, які надихають, які розважають і таємні. У даній роботі нас будуть цікавити перші чотири типи промови. Завданням інформаційної промови є повідомлення якихось відомостей, передача інформації (оголошення, виступ на оперативній нараді), промови, що переконують мають на меті схилити слухача до певної точки зору. Типовим прикладом промов, що спонукують до дії, є доручення виконати завдання, наказ, прохання. До надихаючих промов відносять виступи, що апелюють до почуттів людей, що викликають емоційний підйом.

Більшість промов, які нам доводиться чути, містять у собі елементи різних типів, однак, у кожному разі легко встановити, який компонент є головним, а який – допоміжним. Будь-який тип промови реалізується у двох формах: усній й письмовій. У всіх сферах громадського життя, зокрема в області масової інформації й комунікації мова покликана не тільки інформувати, але й впливати на думки, почуття, погляди, ідеї, установки й т.д. Е.Ф. Телень виділяє два способи впливу на свідомість: вселяння й переконання. Вселяння, на його думку, адресовано не до логіки й розуму особистості, не до її готовності мислити, а до її готовності діяти відповідно до розпорядження. На відміну від вселяння, переконання припускає вплив на теоретичне мислення, для чого необхідна система логічних доказів.

Незважаючи на те, що вселяння може впливати на світогляд цілих суспільств, ми вважаємо, що стосовно до нашої проблеми ефективніше використовувати переконання, тому що в цьому випадку більше можливостей для непрямого впливу на аудиторію і є можливість дати читачу (слухачу) самому вибрати точку зору. При цьому подача матеріалу повинна відповідати наступним вимогам:

інтелектуально-інформаційний підхід;

спокійний і витриманий тон оповідання;

відсутність оцінної лексики.

Тобто, заставою успішного формування суспільної думки в області масової фізичної культури та спортивно-оздоровчої діяльності є крім усього перерахованого вище належний рівень мовної майстерності пропагандиста, рекламного або PR-Менеджера.

Як уже згадувалося, істотним компонентом PR-Технологій є наявність зворотних зв'язків. Для одержання інформації використовуються основні методи соціологічних досліджень – спостереження й опитування.

Соціологічне спостереження являє собою спрямоване, систематичне, безпосереднє простежування, фіксування й реєстрацію соціально значимих фактів, явищ і процесів. Це метод збору інформації шляхом вивчення соціального явища в природних умовах.

Особливість його на відміну від звичайного повсякденного спостереження складається в його планомірності й цілеспрямованості. У зв'язку із цим складається спеціальна програма, у якій передбачаються об'єкт, предмет спостереження, вибір способу реєстрації, обробки й інтерпретації даних. Залежно від положення спостерігача спостереження діляться на включене, коли спостерігач «входить» у досліджуване середовище, невключене, коли соціолог не бере участь у житті досліджуваного об'єкта.

Соціологічне опитування – це метод одержання первинної соціологічної інформації, заснований на безпосередньому зв'язку між дослідником і респондентом. Розрізняють дві основні форми опитування – анкетування й інтерв'ювання. У випадку анкетування опитуваний самостійно сприймає текст запитальника й сам його заповнює. У випадку інтерв'ювання в ролі посередника виступає інтерв'юер, що задає питання, вислухує відповіді й фіксує їхній зміст. І в тому і в іншому випадку головне – питання, їхній характер, зміст і форма. У соціології питання класифікуються по ряду підстав: структурі, функції, змісту, формі.

По техніці заповнення виділяються дві основні групи питань: відкриті й закриті. Відкриті питання дають респондентові можливість самостійно сформулювати відповідь (Як Ви ставитеся до занять фізичною культурою? Чи займаєтесь ви спортивно-оздоровчими вправами?). Закриті питання припускають наявність готових варіантів відповідей. Приклад закритого питання: Яку користь, на Ваш погляд, приносять фізичні вправи? (можна відзначити кілька пунктів)

Сприяють збереженню здоров'я й довголіття.

Сприяють формуванню морально-вольових якостей.

Сприяють збереженню гарної фігури, правильної постави.

Сприяють зняттю емоційно-психологічної напруги.

Ніякої користі не приносять, порожня витрата часу.

По функціях питання діляться на основні, контрольні, питання-фільтри й питання-пастки. Відкриті й закриті питання відносяться до основних. З їхньою допомогою вирішуються головні завдання дослідження. Контрольні питання виступають як перевірочні стосовно основного. Якщо основне питання може звучати як «Чи вважаєте Ви, що заняття оздоровчо-спортивними вправами повинні стати частиною способу життя?», то контрольний може бути сформульований інакше: «Хотіли б Ви займатися спортом або фізично-оздоровчими вправами?» Роль питань-фільтрів полягає в тому, щоб відокремити респондентів, що можуть відповісти на одне з основних питань від тих, хто цього не може. Так, якщо не питання «Чи займаєтеся Ви оздоровчою фізичною культурою?» респондент відповідає негативно, то нема рації запитувати його про те, яким видам вправ він віддає перевагу.

Питання-пастки призначені для виявлення відвертості опитуваного. У цьому випадку формулювання питань повинні передбачати варіанти відповідей типу «не знаю», «важко відповісти».

У більшості соціологічних досліджень застосовується не один, а кілька методів збору інформації. Питання про доцільність того або іншого методу залежить від специфічних особливостей об'єкта дослідження.

У нашому випадку, найбільш ефективними, на наш погляд, будуть методи опитування, тому що крім одержання інформації тут можна впливати на погляди, установки, систему цінностей індивіда. Наприклад, при розробці варіантів відповідей у закритих питаннях ми фактично подаємо інформацію про користь фізичних вправ, не нав'язуючи при цьому своєї думки. Відповіді на інші види питань є підставою для розробки подальшої стратегії й тактики роботи з масовою аудиторією з метою вироблення певних ціннісних установок.

Таким чином, технології Public relations можуть і повинні стати ефективним засобом роботи при формуванні в населення потреби в заняттях фізичними вправами та спортивно-оздоровчою діяльністю.

2.1 Спільні та відмінні риси пропаганди та реклами спортивно-оздоровчої діяльності

Аналіз літературних джерел обґрунтував наявність багатьох спільних рис пропаганди і реклами занять у сфері фізичної культури і спорту [31, 36–38]. Обидва види діяльності мають за мету досягнення певного рівня поінформованості потенційних учасників занять, який може стати підґрунтям для формування потреби або переконання у необхідності постійної участі в них.

У ході бакалаврського дослідження було зроблено спробу виявити спільні і розбіжні риси пропаганди і реклами, які запроваджуються у спортивних школах і оздоровчих клубах України, зокрема Рівненської області.

Вирішення дослідницького завдання передбачало проведення анонімного анкетування вихованців спортивних шкіл та відвідувачів фізкультурно-оздоровчих занять. У ньому взяли участь по 100 респондентів, які представляли обидві групи. Інструментарієм проведення опитування були спеціально розроблені анкети, які удосконалювались в ході проведення пілотажного анкетування.

Слід зазначити, що об’єктом пропагандистського і рекламного впливу є представники різних соціально-вікових груп. У спортивних школах респондентами були учні загальноосвітніх шкіл, віком від 11 до 16 років. Вибірка, яка відповідає ознакам генеральної сукупності, включала дівчат і хлопців у приблизно однаковій кількості: 51% і 49% відповідно. Споживачами послуг оздоровчих клубів є люди різних вікових груп: 14–20 років – 4,1%, 21–25 років – 23,5%, 26–30 років – 18,3%, після 30-ти років – 54%. Більшість клієнтів оздоровчих клубів – жінки (80%).

Таким чином, пропаганда в спортивних школах може проводитися за єдиною змістовною схемою для всіх учнів, а рекламна діяльність в оздоровчих клубах повинна враховувати вікові особливості потенційних і реальних споживачів оздоровчих послуг.

Початок фізкультурних і спортивних занять спричиняють певні мотиви, які мають бути враховані у пропаганді й рекламі. У ході дослідження встановлено, що дітей до початку занять спонукають, в основному, три мотиви: покращити стан здоров’я (36,5%), досягти високих спортивних результатів (31,2%), стати сильним, витривалим (24%). У переважно жіночого контингенту оздоровчих клубів також домінують три мотиви: удосконалення фігури (37,2%), покращання здоров’я (30%), позбавлення зайвої ваги (26,2%). Тобто пропагандистська і рекламна інформації обов’язково повинні передбачати відомості щодо можливостей покращання стану здоров’я в результаті систематичних занять. Така інформація здатна привернути увагу і бути причиною початку занять як дітей так і дорослих.

Співставлення отриманих результатів обробки двох типів анкет свідчить про те, що дізнаються про заняття і вперше приходять на них респонденти по-різному. Переважна більшість вихованців спортивних шкіл приходить займатися на запрошення тренера (43,7%). За прикладом друзів або скеруванням шкільних вчителів фізкультури відповідно: 17,7% і 16,7% опитаних. Споживачі оздоровчих послуг переважно отримують інформацію від знайомих, друзів (39,2%) або з рекламних листівок на вулиці (32%).

Таким чином, пропаганда спортивних та фізкультурних занять проводиться, в основному, традиційним методом особистого контакту і запрошення тренера. Оздоровчі клуби такої діяльності не проводять, а запрошують на заняття переважно через рекламні об’яви.

Як відомо, важливу роль у залученні дітей до занять має приклад друзів, знайомих. Отримані дані свідчать про те, що відсоток вихованців спортивних шкіл, котрих спонукала до занять вищезазначена причина є набагато меншим, ніж клієнтів оздоровчих клубів (відповідно 17,7% і 39,2%). Можна зробити припущення про те, що тренери спортивних шкіл не достатньо залучають своїх вихованців до проведення пропаганди. У той же час, більшість споживачів оздоровчих послуг зацікавлені залучати до занять знайомих і друзів у зв’язку із введеною у багатьох клубах знижкою при оплаті послуг для тих, котрі залучили до занять додаткових клієнтів [32, 7].

Пропаганда спортивних занять і реклама оздоровчих послуг не повинні припинятися після приходу людини у секцію або клуб. Обов’язковим є безперервний вплив, який певною мірою знижує плинність контингенту.

Порівняльний аналіз інформації про зазначену діяльність свідчить про наступне. У спортивних школах і оздоровчих клубах тренерсько-інструкторський склад активно підтримує мотивацію тих, котрі розпочали займатися. Так, респонденти – юні спортсмени засвідчили, що про це говориться постійно (46,9%), дуже часто (25%), час від часу (19,8% відповідей). Учасники опитування, яке проводилось в оздоровчих клубах, зазначили, що з ними проводяться мотиваційні бесіди постійно (35,6%), періодично (39,7%) або інколи (13,2% відповідей).

Разом з тим, респондентів, котрі запевняють, що про регулярність занять мова не ведеться в оздоровчих клубах більше, ніж у спортивних школах: 15,9% і 6,2% відповідно. Це можна трактувати як резерв подальшого удосконалення проведення рекламної діяльності в оздоровчих клубах.

Аналіз форм пропагандистських і рекламних матеріалів, наявних в організаціях двох типів свідчить, що популярними є стінні газети і фотостенди. Перші випускаються за свідченням 40,6% респондентів із спортивних шкіл і 36,5% респондентів із оздоровчих клубів, другі – за свідченням 24% опитаних юних спортсменів і 31,1% – споживачів оздоровчих послуг.

У спортивних школах проводиться усна форма пропаганди: лекції, бесіди, диспути (10,3% відповідей). В оздоровчих клубах подібних форм роботи не виявлено. Натомість незначна кількість респондентів, які представляли оздоровчі клуби (1,6%), засвідчила демонстрацію відеоматеріалів, яка є дієвою у формуванні стійкої мотивації до систематичних фізкультурних занять.

Респондентам обох груп пропонувалось оцінити пропагандистську і рекламну діяльність, яку проводять фізкультурні організації. Вихованці спортивних шкіл здійснювали оцінку за п’яти бальною шкалою, яка для них більш звична. Учасникам оздоровчих занять пропонувалось визначити якісний рівень реклами: високий вище середнього, середній, нижче середнього, низький.

Більшість респондентів першої групи назвала діяльність: відмінною (36,4%), дуже хорошою (26%), хорошою (20,8% відповідей). Більшість респондентів другої групи була стриманою у визначені якості реклами і визначила її рівень як середній (41,0% відповідей). У той же час, незначна кількість відповідей свідчить про низький рівень реклами (7%). Решта респондентів, у приблизно однаковій кількості (по 10%) дали розбіжні оцінки якості й визначили рівень рекламних матеріалів як: нижче середнього, вище середнього та високий.

Аналіз двохмірної залежності визначення якості пропаганди і реклами від стажу занять дітей і дорослих виявив цікаву закономірність: чим більший стаж занять, тим нижчою є оцінка якості реклами.

Отримані результати можна розцінювати як недостатню диференційованість впливу на вихованців спортивних шкіл і споживачів спортивно-оздоровчих послуг із різним стажем занять. Як пропаганда, так і реклама не повинні мати своїм об’єктом лише тих, котрі не залучені до занять. Вони повинні здійснювати вплив на людей, які відвідують заняття, з метою зміцнення і стабілізації мотивації, зменшення плинності контингенту спортивних шкіл і оздоровчих клубів.

Відмінними рисами реклами є те, що оздоровчі заняття проводяться за оплату і мова йде не просто про тих, котрі відвідують фізкультурні або спортивні заняття, а про споживачів послуг. Тому для задоволення потреб клієнтів і збільшення їх кількості, працівники оздоровчих клубів повинні постійно цікавитись дієвістю реклами та проводити її різноманітними способами [31, 40].

Пропаганда як традиційний і реклама як нові види діяльності у сфері фізичної культури і спорту, з нашої точки зору, можуть взаємно збагатити одна одну шляхом перенесення та запозичення окремих характеристик.

3. Особливості пропаганди фізичної культури і спорту на сторінках української преси

Засоби масової інформації є важливим джерелом знань з питань фізичної культури і спорту, вони задовольняють інтереси різних категорій та груп населення до фізичної культури і спорту, інформують про результати спортивних змагань.

Преса як один з найважливіших засобів масової інформації посідає чільне місце в системі пропаганди фізичної культури і спорту, є найважливішим засобом збору, нагромадження, зберігання та розповсюдження інформації, активно сприяючи впровадженню і розвитку фізичної культури і спорту серед населення та впливаючи на громадську думку [35, 29].

Публікації на спортивну тематику формують позитивне відношення до фізичної культури і спорту, висвітлюють необхідність занять фізичними вправами, сприяють спрямованості на здоровий спосіб життя та фізичну досконалість. Але існує проблема, що становить невідповідність між потенційними можливостями засобів масової інформації щодо впливу на особистість і суспільство та незнанням того, яким чином найбільш ефективно використовувати ці можливості для розвитку фізичної культури і спорту в Україні, формування в українського народу усвідомленої потреби до занять фізичною культурою і спортом.

У період, коли перед українським суспільством стоїть дуже важлива проблема збереження і підвищення рівня здоров’я, пропаганда фізичної культури і спорту, висвітлення їх можливостей щодо формування здорового способу життя є дуже важливими чинниками, що сприятимуть вирішенню цієї проблеми. Таким чином вивчення та обробка надрукованих з цього питання матеріалів є актуальним завданням сьогодення і потребує свого розв’язання [36, 54].

З метою з’ясування їх відношення до пропаганди оздоровчої фізичної культури і спорту у пресі, а також для визначення, що саме викликає інтерес читачів на фізкультурно-спортивну тематику, ми використали метод соціологічного анкетування, який здійснювався за участю читачів українських періодичних видань.

Питання анкети сформовано на підставі вивчення спеціальних літературних джерел і документів. У дослідженні взяли участь 80 чол.: 7 студентів; 58 працівників розумової праці; 15 пенсіонерів. Вік респондентів – від 20 до 67 років. На момент дослідження середню фахову освіту мав 1 чол.; незакінчену вищу – 2 чол., вищу освіту – 77 чол.

Результати досліджень та їх обговорення. Основними завданнями діяльності засобів масової інформації, зокрема преси, де висвітлюється фізкультурно-спортивна тематика, є не тільки інформація про останні події зі спортивних арен світу, а і залучення якомога більшої кількості людей до занять оздоровчою фізичною культурою і спортом; формування у широких мас потреби у регулярних заняттях фізичними вправами; пропаганда спортивно-оздоровчої роботи носіїв гуманістичних ідеалів і цінностей, здорового способу життя, що сприятиме гармонійному та всебічному розвитку особистості, укріпленню здоров’я, підвищенню творчої активності людей [36, 55].

У результаті аналізу фізкультурно-спортивних повідомлень української преси ми виявили, що основна увага приділяється висвітленню результатів спортивних змагань, причому повідомлення носять здебільшого інформаційний характер і лише розповідають про деякі факти щодо змагань, які вже відбулися, а цілеспрямованої пропаганди самих видів спорту не здійснюється. Висвітлюючи питання спорту та фізичної культури на сторінках української преси, журналісти не використовують своїх можливостей для формування інтересу до спортивно-оздоровчої роботи, не пояснюють читачеві впливу занять фізичними вправами на організм людини.

Фізкультурно-спортивні повідомлення досить рідко мають освітній характер, що сприяв би вирішенню практичних завдань, викликав зацікавленість, примусив людину займатися тим чи іншим видом спорту.

У пресі ще мало приділяється уваги пропаганді різних аспектів спортивно-оздоровчої роботи, рекреаційним та оздоровчим видам спорту, майже не розкриваються вагомі цінності, заради досягнення яких варто займатися фізкультурою і спортом.

Соціологічні дослідження показують: населення досить активно звертається до засобів масової інформації щодо отримання необхідних знань з спортивно-оздоровчої роботи та фізичної культури, причому більшість учасників досліджень (89%) роблять це регулярно. Анкетування дає підставу зробити висновок, що лише 17% читачів розглядає пресу тільки як засіб отримання інформації про спортивні події, а 73% читачів прагнуть бачити в пресі більше матеріалів про користь спортивно-оздоровчої роботи, вплив занять фізичними вправами на здоров’я людини.

Важливе місце, на думку 64% опитуваних, повинні займати навчально-методичні рекомендації щодо самостійних занять спортивно-оздоровчої діяльності. Крім цього за допомогою анкетування ми з’ясували, яку саме інформацію фізкультурно-спортивної спрямованості бажають бачити читачі на сторінках української періодики (таблиця 3. 1.).

Таблиця 3.1. Тематична спрямованість надрукованих праць, що найбільше цікавлять читачів

Місце	Група інтересів	Кількість, %
1	Спортивні змагання	92
2	Місце і роль спортивно-оздоровчої діяльності у здоровому способі життя	86
3	Значення оздоровчої фізичної культури та спорту для здоров'я людей	84
4	Практичні рекомендації для тих, хто займається одним із видів спорту	80
5	Роль фізичної культури у всебічному розвитку особистості	71
6	Значення спортивно-оздоровчої роботи у підвищенні продуктивності праці	56
7	Конкретні рекомендації з використанням засобів оздоровчої фізичної культури при захворюваннях	51
8	Як раціонально використовувати оздоровчу фізичну культуру і спорт у вільний час	49

Результати соціологічного дослідження дозволяють зробити висновок, що переважна кількість респондентів (83%) має великий інтерес до матеріалів, в яких здійснюється пропаганда та висвітлюються питання щодо занять оздоровчою фізичною культурою та спортом.

Але, на думку читачів, більш змістовне викладення журналістами цих матеріалів сприятиме підвищенню зацікавленості та ефективності такої пропаганди (малюнок 2.1.).

Рис. 2.1. Чинники, що сприяють зацікавленості читачів спортивною тематикою

Крім цього підвищення ефективності пропаганди спортивно-оздоровчої діяльності в пресі, на думку фахівців та читачів, визначається реалізацією освітньої і виховної функції преси, наявністю відповідних матеріально-технічних засобів для її здійснення, а також високим рівнем кваліфікації журналістів. Згідно з опитуванням, преса, в якій висвітлюється фізкультурно-спортивна тематика, повинна бути:

ефективним знаряддям педагогічного впливу на процесс фізкультурного виховання різних категорій та груп населення;

важливим фактором оптимального розподілу вільного часу і формування у кожної людини настанови на необхідність занять фізичними вправами;

важливим джерелом знань з питань оздоровчої фізичної культури та спорту;

задовольняти зацікавленість усіх категорій населення з фізкультурно-спортивних видів діяльності.

Отже, формування громадської думки відносно можливостей і пропаганди спортивно-оздоровчої роботи, вирішення соціально-економічних, виховних та оздоровчих завдань сприятимуть високій зацікавленості різних категорій населення до занять спортом.

Забезпечення необхідними знаннями з галузі фізичної культури та спорту для зміцнення здоров’я, виховання, раціонального дозвілля; дотримання диференційованого підходу до їх пропаганди серед різних категорій населення; висвітлення взаємозв’язку між фізичною активністю населення і вирішенням соціально-економічних проблем, фізичною активністю і здоровим способом життя підвищить рівень пропаганди оздоровчої фізичної діяльності та спорту у пресі.

Розширення спортивної тематики, її жанрова багатоплановість, збільшення обсягу розглядуваних видів спорту, засобів фізичної рекреації та реабілітації, що мають висвітлюватися в пресі, сприятимуть підвищенню рівня поінформованості читачів.

Рекомендації.

На підставі аналізу отриманих результатів нами розроблено рекомендації для керівників засобів масової інформації та журналістів спортивної тематики:

Фізкультурно-спортивні матеріали, що посідають важливе місце у переважній більшості українських періодичних видань, повинні бути не лише інформаційними, а й давати підстави для роздумів, мати аналітичний характер, піднімати важливі проблеми, і сприяти безпосередньому впливу на читачів, залучати їх до занять оздоровчою фізичною діяльністю та спортом.

Журналісти повинні формувати громадську думку відносно фізичної та спортивної культури як соціального явища, що позитивно впливає на вирішення політичних, медико-біологічних, педагогічних і соціально-психологічних проблем у суспільстві, розкривати гуманістичні цінності спортивно-оздоровчої діяльності, надати читачеві можливість регулярно поповнювати свої знання з основ фізичної культури і спорту, активного відпочинку та здорового способу життя.

Засоби масової інформації, зокрема преса, повинні брати участь у розробці, організації та висвітленні різноманітних масових заходів, змагань, спрямованих на залучення населення до активних занять оздоровчою фізичною культурою та спортом.

Висновки

Сьогодні не викликає сумніву той факт, що спорт та оздоровчо-фізкультурні заняття відіграють значну роль у житті сучасної людини. З раннього дитинства і до пізньої старості завдяки спорту людина розвиває свої духовні й тілесні якості. Заняття спортом поліпшує здоров’я і знижує ризик захворювань, зменшує соціальне напруження у суспільстві. Тому вітчизняні та зарубіжні фахівці надають важливе значення спортивно-оздоровчі діяльності. ЇЇ цінність українські фахівці визначають через стимулюючий вплив на поширення фізичної культури серед різних верств населення.

Оздоровча фізична культура та спорт – складова частина культури суспільства і самої людини, основою специфічного змісту якої є раціональне використання рухової активності як фактору зміцнення здоров’я, оптимізації фізичного стану. До видів оздоровчої фізичної культури віднесено такі, що у найбільшій мірі відповідають принципу оздоровчої спрямованості (різновиди гімнастики, плавання, лижного спорту, легкої атлетики, ін.). Зазначені, а також інші види оздоровчих занять, забезпечують активні соціальні контакти, сприяють інтелектуальному розвитку, пізнавальній діяльності, корисному проведенню дозвілля. Одначе, в Україні посилились загрозливі тенденції зниження рівня здоров’я, середньої тривалості життя, зростання кількості дітей з відхиленнями генетичного походження. До 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у стані здоров’я, з них понад 50% – незадовільний рівень фізичної підготовленості.

Система фізичної культури України перебуває у кризовому стані і не може вирішити проблем, що постають перед нею. У законодавчих документах України з питань фізичної культури містяться положення про необхідність покращання організації оздоровчої фізичної культури у сферах суспільства. Зокрема, в Законі України «Про фізичну культуру і спорт» йдеться про важливість залучення дітей дошкільного та шкільного віку до регулярних занять оздоровчою фізичною культурою, створення для них відповідних умов. Організацію фізкультурно-оздоровчої роботи у навчально-виховній сфері очолює Міністерство освіти України. У структурі міністерства функціонує відділ фізичного виховання, який направляє та координує роботу з фізичного виховання у закладах освіти різних типів. Міносвіти підпорядковуються: дошкільні дитячі установи, загальноосвітні школи, ПТУ, технікуми, коледжі, інститути, університети, ін.

Виробнича фізична культура має два аспекти впровадження: загальнооздоровчий, що реалізується шляхом організації фізкультурної роботи в рамках фізкультурних осередків (колективів фізкультури), за місцем проживання; спеціальний, що включає систему фізкультурно-оздоровчих заходів, форми та зміст яких визначаються особливостями впливу на людину умов, характеру і організації праці. Проводяться вони, як правило, на території підприємств, організацій, установ у робочий та позаробочий час. Виробнича фізична культура розглядається як один із елементів наукової організації праці, що дає можливість покращити умови праці та відпочинку робочих і службовців, підвищити культуру праці на виробництві в цілому. У соціально-побутовій сфері передбачається здійснення фізкультурно-оздоровчої діяльності: за місцем проживання; у місцях масового відпочинку; в оздоровчо-рекреаційних та лікувально-профілактичних установах. Загальне керівництво, планування, організацію, контроль за станом та розвитком фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері здійснюють обласні, міські, районні органи державного управління спеціальної компетенції.

До вирішення проблем організації фізкультурно-оздоровчої діяльності повинні також докладати зусиль інші державні установи: депутатські комісії, відділи держадміністрацій, навчальні заклади та державні підприємства. Поряд із державними установами роботу зазначеного напрямку проводять і громадські організації: профспілки, фізкультурно-спортивні товариства, громадські органи самоврядування (федерації, асоціації, спілки). Таким чином, організація фізкультурно-оздоровчої діяльності у соціально-побутовій сфері – це об’єкт взаємодії багатьох державних та громадських установ. На сучасному етапі усе більше уваги приділяється проблемі збереження й зміцнення здоров'я, причому основний акцент робиться на зміні способу життя.

Проблема здорового способу життя розглядається як проблема загальнодержавна, потребуюча розробки «здоров’я зберігаючих» технологій, які дозволяють впливати на звички, стереотипи поводження, життєві цінності людей, що приводять до усвідомлення необхідності піклуватися про своє здоров'я. Поняття «здоровий спосіб життя» включає ряд компонентів, основною серед яких є рухова активність. Якщо в людини не сформована потреба в підвищенні рівня рухової активності, заняттями фізично-оздоровчими та спортивними вправами, то всі зусилля держави, спрямовані на розвиток масової фізичної культури та пропаганди спортивно-оздоровчої роботи будуть залишатися марними. У даній ситуації на перший план виходить робота із суспільною думкою, тому що саме вона є визначальним у формуванні поглядів, звичок, ціннісних установок окремо взятого індивіда. В останні десятиліття на Заході й Сході одержала поширення дисципліна Public relations, яка дозволяє, працювати із суспільною думкою, використовуючи непрямі способи впливу на аудиторію, здійснюючи контроль «дохождения» інформації й забезпечуючи функціонування зв'язків. У країнах СНД це дисципліна робить лише перші кроки, однак уже можна говорити про існування певного досвіду роботи із громадськістю. Використання даних технологій у соціальній сфері (зокрема – у сфері оздоровчої фізичної культури та спорту) може істотно вплинути на формування в населення потреби в зміцненні свого здоров'я, підвищенню рівня рухової активності як провідного компонента здорового способу життя в людей.

Пропаганда фізкультурно-оздоровчої діяльності – цілеспрямоване розповсюдження та популяризація фізкультурних знань з метою переконання населення у необхідності систематичних фізкультурних занять. Показ тих чи інших фізкультурних заходів, різноманітних форм занять у супроводі відповідних професійних коментарів, бесід із лікарями, тренерами-інструкторами допомагає залученню населення до регулярних фізкультурно-оздоровчих занять. Успіх пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності залежить від комплексного активного використання всіх її форм. Однак, аналіз фахової літератури, проведений під час бакалаврського дослідження засвідчив актуальність і недостатню теоретичну та наукову розробку питань управління та організації пропаганди і реклами. Контент-аналіз обласних періодичних видань виявив значну кількість друкованих матеріалів інформаційного характеру і недостатність публікацій методичного, освітньо-виховного змісту. Вирішення проблеми активізації пропагандистської і рекламної діяльності відповідно до умов функціонування спортивно-оздоровчого руху сучасної України можливе в рамках цільової комплексної програми яка, на думку експертів, має відображати принципи проведення пропаганди і реклами, залучення всіх зацікавлених організацій, наявність основних функцій управління: планування, організації, мотивації, контролю.

Реклама виступає однією з активних форм пропаганди фізкультурно-оздоровчої діяльності. Сучасна фахова література визначає рекламу як скероване, неособисте звернення, що здійснюється через засоби масової інформації та інші види комунікацій. Воно містить інформацію про споживчі властивості та якість товарів або послуг з метою їх реалізації та формування споживчого попиту. Реклама у фізкультурно-оздоровчій сфері – це сукупність відомостей про послуги оздоровчого характеру, що здатні зацікавити споживачів та задовольнити попит різних соціально-демографічних груп населення. Достатньо розповсюдженою є імідж-реклама, яка переслідує мету формування сприятливого образу (іміджу) клубу, осередку у максимальної кількості громадян, потенційних споживачів. У ході нашого дослідження було виявлено, що реклама оздоровчих послуг проводиться всіма фізкультурно-оздоровчими клубами, які були об’єктами дослідження. Носіями рекламної інформації виступають здебільшого самі члени клубів (засвідчили 39,2% респондентів) або рекламні оголошення на вулиці (32,2%). Співробітники оздоровчих клубів не завжди цікавляться джерелами поінформованості своїх відвідувачів, лише 34,9% респондентів засвідчили наявність такої зацікавленості. Також, у ході дослідження було виявлено дещо обмежений арсенал рекламної продукції на місцях занять. У більшості випадків це стінні газети, фото стенди і фотоальбоми. Рівень якості рекламних матеріалів був визначений більшістю респондентів як середній (41% відповідей). Двомірна залежність визначення якісного рівня реклами і стажу оздоровчих занять виявила, що зі збільшенням стажу оцінка якості реклами знижується. Це свідчить про відсутність диференційованого рекламного впливу на відвідувачів оздоровчих клубів. Масові фізкультурно-спортивні заходи посідають важливе місце у системі оздоровчої діяльності. Вони мають на меті залучення населення до занять фізичною культурою, підвищення їх фізичної підготовленості, формування рухових навичок та вмінь, розвиток фізичних якостей, стимулювання до систематичної участі у фізкультурно-оздоровчих заняттях. Масові фізкультурно-спортивні заходи – це ігрова діяльність, учасники якої, з урахуванням віку, статі, рівня фізичної підготовленості, мають приблизно однакові можливості у досягненні перемоги в доступних їм вправах. Зазначена доступність досягається спеціальним вибором змагальних вправ, складності та довжини дистанцій, ваги снарядів, що використовуються, а також тривалістю та інтенсивністю виконання вправ. Окрім того, для змагань, за участю різного контингенту, з метою зрівнювання їх можливостей використовуються гандикапи, фори, зрівнювальні коефіцієнти та заохочувальні бали. У фізкультурно-оздоровчих групах змагальні заходи проводяться не лише з метою перевірки навиків та вмінь, що сформувались у результаті занять, але й для організації активного відпочинку, фізичної рекреації. Саме тому, особливими є підготовка і проведення таких заходів. Отже, ефективні пропаганда та реклама є запорукою масового залучення населення до фізкультурно-оздоровчих занять. Зазначена діяльність входить до функціональних обов’язків фахівців, що обіймають різні посади в системі фізкультурного руху. Одним із дієвих засобів пропаганди, місцем розміщення реклами є фізкультурно-оздоровчі заходи змагальної спрямованості.

Список використаної літератури

Ашмарин Б. Теория педагогических исследований в физическом воспитании. – М., 1991. – С. 202;

Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и каждого. – М.: ФиС, 1989. –208 с.;

Басов А.В. и др. Образ жизни и наше здоровье/А.В. Басов, Запорожниченко В.Г., Тихомирова Л.Ф. – Ярославль: Верх-Волж.кн. изд-во, 1989. – 128 с.;

Безносиков Е.Я., Домбровский В.И. Предпосылки приобщения взрослых к самостоятельным занятиям физическими упражнениями. // Вопросы теории и практики физической культуры и спорта. – Мн., 1993. – Вып.23. – С. 3–6;

Блэк С. Введение в паблик рилэйшнз. – Ростов н/Д: изд-во
«Феникс», 1998. – 320 с.;

Богданов Г. Руководство физическим воспитанием школьников. – М., 1972 – С. 8–48;

Вилькин Я.С., Каневец Т.М. Организация работы по массовой физической культуре и спорту. – М.: ФиС, 1985;

Вилькин Я.Р. Популярний менеджмент. Пособие для физкультурного работника // Гос.ком. Респ. Беларусь по физ. Культуре и спорту, Акад. Физ.воспитания и спорта респ. Беларусь – Минск, 1992 – 55 с.;

Виноградов П.А. Анализ научних направлений по проблемам пропаганды массовой физической культуры // Теория и практика физической культуры. – 1999, 3 – С. 38–40;

Виноградов П.А. Пропаганда физической культуры и спорта // Материалы Всесоюз. науч.-практич. Конф. «Физическая культура и здоровый образ жизни». – М., 1990. – С. 30–39;

Глухов В.И. Физическая культура в формировании здорового образа жизни. – К.: Здоров’я, 1989. – 72 с.;

Громыко Т.М. Физическая культура в формировании здорового образа жизни. // Материалы научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 60–61;

Гуськов С.И. Спортивный маркетинг. – К.: Олимпийская литература, 1996. –296 с.;

Забурьянова Г.В. Бубнов Ю.В. Социальные аспекты развития физкультуры и спорта. // Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и современные проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Гродно, 2001. – С. 216–218;

Жданова О.М., Тучак А.М., Чеховська Л.Я. Реклама фізкультурно-оздоровчих послуг. Тези доповідей ІV міжнародного конгресу. – К., 2000. – С. 480;

Житарюк М.Г. Великий спорт і мас-медіа: Навч.-методич. посіб. – Львів: Світ, 1991. – 84 с;

Концептуальні засади подальшого розвитку фізичної культури і спорту в Україні. // Державний комітет з фізичної культури і спорту України. – К., 1998. – 20 с.;

Кулинкович Е.К., Зенькович Н.В. Эмоциональное и рациональное в пропаганде физической культуры. // Материалы международной научной конференции «Физическое воспитание и проблемы формирования и сохранения здорового образа жизни». – Л., 2001. – С. 60–61.;

Левшина Л.Н. Мотивационный механизм формирования физкультурной активности личности. // Вопросы теории и практики физической культуры и спорта. Мн. – 1993. – Вып.23. – С. 24–28;

Новосельський В.Ф. Фізична культура і здоров’я школярів. – К.: Знання, 1984;

Організація спортивно-оздоровчої діяльності студентів у вищому навачальному закладі. / Базильчук В.Б., Жданова О.М. – Хмельницький: 2004. – 36 с.;

Осінчук В.Г. Соціально-педагогічні аспекти пропаганди фізичної культури і спорту: функції і їх закономірності // Роль фізичної культури в здоровому способі життя: Всеукр. Наук.конференція. – Львів, 1994. – С. 57–58;

Осинчук В.Г. Изучение и обобщение пропаганды физической культуры и спорта // Материалы республ. науч. конф. «Научная проблема физического развития студентов и повышение их работоспособности». – Донецк, 1984. – 36 с.;

Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. – Харків: ХХПІ, 1998. – №12. – 40 с.;

Переверзин И.И. Менеджмент спортивной организации.-М.: Физкультура, образование и наука, 1998. –162 с.;

Селуянов В.Н., Мякоченко Е.Б., Сарсания С.К. Направления развития теории оздоровительной физической культуры. // Теория и практика физической культуры. – №5–6 –1994. – С. 2–6;

Соколов В.А., Морозов В.И. Проблемы массовой физической культуры и здорового образа жизни в Украине. // Вопросы теории и практики физкультуры и спорта. – К., 1993. – Вып. 23.–С. 3–6;

Спорт в зеркале журналистики / Сост. Г.Я. Солгашик. – М.: Мысль, 1983. – 220 с.;

Сусикова Т.С. Значение рекламы физкультурно-оздоровительных услуг. // Теория и практика физической культуры. – №10 – 1994. – С. 10;

Сучасні технології зміцнення та відновлення здоров’я. Збірник тез науково-практичної конференції. – Луцьк: 2005. – 100 с.;

Тарасюк Н.Я. Дослідження та порівняння окремих аспектів пропаганди фізкультурних занять і реклами оздоровчих послуг // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць /за ред. С.С. Єрмакова. – Х., 2002. – №17. – С. 36–40;

Тарасюк Н.Я. Експериментальне обґрунтування ефективності впровадження системи заходів з пропаганди і реклами фізкультурних занять // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. праць /за ред. С.С.Єрмакова. – Х., 2002. – №15. – С. 3–7;

Тарасюк Н.Я. Особливості проведення реклами фізкультурно – оздоровчих послуг // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2002. – Вип. 6. – Т.1. – С. 124–127;

Тарасюк Н.Я. Роль пропаганди у залученні школярів до занять спортом // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2001. – Вип. 5. – Т.1. – С. 173–175;

Тарасюк Н. Сучасний етап пропаганди занять фізичною культурою: підходи до вивчення проблеми // Молода спортивна наука України: Зб. наук. статей. – Л., 2000. – Вип. 4. – С. 28–29;

Тарасюк Н.Я. Цільове комплексне програмування розвитку пропаганди і реклами фізкультурних занять // Проблеми активізації рекреаційно-оздоровчої діяльності населення: Матеріали ІІІ Між регіон. наук. – практ. конф. – Л., 2002. – С. 54–56;

Толкачев В.А. Комплексный подход в формировании у населения здорового образа жизни. // Спортивная панорама – №5 – 2000. – С. 29–35;

Тюхлова И.Н. Формирование здорового образа жизни. // Спортивная панорама – №1 – 2000. – С. 6–7;

Уэллс У., Бернет Дж., Мориати С. Реклама: принципы и практика: Пер. с англ. – СПб: Изд-во «Принтер», 1999. – 736 с.;

Холодов Ж.К., Кузнецов В.С. Теория и методика физического воспитания и спорта: Учеб.пособие для суд. высш. учеб. завед. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. – 480 с.;

Целок Д. PR – от мифов к реальности. // Аргументы и факты. – №8 –2000. – С. 22;