ПЛАН
2. Реальна, нереальна й невизначена інформація
3. Псевдоінформація, параінформація та метаінформація
Список використаної літератури
1. Система інформації
Термін "інформація" (лат. informatio) означає "пояснення", "викладення", "повідомлення". Він набув ужитку ще наприкінці XIX сторіччя, але спочатку використовувався лише щодо засобів зв'язку. З розвитком науки і техніки інформацію почали розглядати залежно від конкретного змісту з виокремлюванням її різновидів, які стосуються різних галузей людської діяльності.
Нині під інформацією розуміють сукупність корисних відомостей, які є об'єктом збирання, реєстрації, зберігання, передавання й перетворення. Інформація є одним із ресурсів, який може накопичуватися, реалізуватися, поновлюватися, є придатним для колективного використання та (на відміну від інших ресурсів) у процесі споживання не втрачає своїх якостей.
Інформацію можна поділити на декілька категорій, це: факти, оцінки, прогнози, узагальнені зв'язки, конфіденційна інформація, чутки.
Факт - це інформація про подію або умову, що їх можна безпосередньо спостерігати та аналізувати. Фактична інформація, яка використовується, є дуже різноманітною і великою за обсягом, формується з різних джерел, потребує накопичення в базі даних і дальшої обробки, в основній масі циклічно повторюється.
Розв'язання аналітичних задач потребує фактичної інформації як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовище. Ця інформація є основою для аналізу виконання планів, вивчення динаміки показників та прогнозування на майбутнє.
Оцінка ґрунтується на висновках, зроблених щойно чи колись у минулому. Вона не завжди є достовірною і може мати різні похибки, пов'язані із використанням певних методів вимірювання і розрахунків, похибками у вибірці, глибиною професійних знань спеціаліста, який вибрав методику розрахунку та дав оцінку. За результатами оцінки формується база даних для прогнозування майбутнього, особливо коли використовуються бази знань та експертні системи.
Прогнози частково ґрунтуються на аналогії і частково на тому, що заведено називати "здоровим глуздом". Для прогнозування використовуються різні методи й моделі розрахунків, знання експертів і спеціалістів у конкретній сфері. Для забезпечення достовірності прогнозу доцільно використовувати різні методи прогнозування та порівнювати отримані результати. Також майже завжди є можливість порівняти прогнозну й фактичну інформацію та зробити необхідні висновки.
Конфіденційна інформація, як і джерело її отримання, не підлягає розголошенню і має різний рівень надійності. До неї відносять відомості про плани конкурентів, про науково-технічні досягнення, можливі зміни в законодавстві країн стосовно виробництва, торгівлі, податків тощо.
В аналітичних розрахунках багато важать чутки. Хоч чутки є не дуже надійним джерелом інформації, проте коли їх опубліковано в пресі, оприлюднено в публічних виступах і заявах, вони можуть тимчасово спричинити зміни на ринку, навіть якщо зміст чуток не відповідає дійсності.
Аналітичну інформацію можна подати в табличній та графічній формах, у вигляді текстів і динамічних рядів.
2. Реальна, нереальна й невизначена інформація
Інформацію щодо якості слід класифікувати на реальну, нереальну (псевдореальну й ірреальну) та невизначену.
Реальна інформація. Ця інформація буває істинною та хибною.
У суспільстві найвище цінується істинна інформація. На перевірку її істинності можуть витрачати значні фінансові ресурси.
Хибну інформацію, хибність якої не приховують, в побуті ще називають просто брехнею (такі "милі брехні" часто використовують у гумористичних оповіданнях). Хибну інформацію, яку свідомо видають за істинну, називають обманом. Обман часто використовують під час виборчих кампаній, звинувачуючи супротивника в тих вчинках, яких він не робив (крадіжках, хабарах, порушенні моральних норм тощо). При цьому розраховують на те, що, поки супротивник доведе хибність висунутих проти нього звинувачень, він буде переможений.
Окремим порушенням є замовчування певних фактів реального світу, тобто непередавання реципієнтам інформації про певні факти. Замовчуваннями часто користуються "політики" певного ґатунку чи злочинці для того, щоби не зізнаватися в інших скоєних злочинах чи не видати співучасників.
За джерелом отримання реальну інформацію класифікують також на оригінальну (отриману з першоджерела— кібернетичної системи, яка сама першою її згенерувала) й копійовану (отриману з кібернетичних систем, які отримали цю інформацію з першоджерела, а далі передали іншим системам). Такий поділ дає змогу говорити про ступінь копійованості повідомлення. Звичайно, цей ступінь не мав би ніякого значення, якби під час копіювання повідомлень в нього не вкрадались системні (свідомо внесені кібернетичними системами) чи несистемні (випадкові) спотворення. Спотворення виникають внаслідок впливу на канал передачі інформації певних чинників, зокрема фізичних, наприклад, при передачі повідомлень каналами радіозв’язку - погодних Як наслідок, у каналі передачі інформації з’являється така інформація (спотворення), якої джерело інформації не передавало.
Окремо слід сказати про такий вид інформації як дезінформація. Ця інформація описує не реальний, а вигаданий псевдо- чи навіть ірреальний світ, проте видасться за таку, що описує саме реальний світ, - причому за істинну. Серед дезинформацій виділяють два її види: "напівправду", коли до правди "домішують" вигадку, та "качки", коли інформацію вигадують повністю.
Брехню, обман, дезінформацію та замовчування засоби масової інформації часто використовують у пропаганді. При цьому виявити брехню чи обман порівняно нескладно: для цього слід лише здійснити перевірку (верифікацію) певних тверджень у реальному світі.
Складнішими для таких перевірок є дезінформація та замовчування. Проте, коли порівняти між собою ці два останні види порушень, то виявиться, що для перевірки значно складнішими є замовчування, ніж дезінформація, оскільки дезінформацію все ж можна перевірити (дезінформаційні сентенції не повинні мати прототипу фрагмента в реальному світі), а замовчування не дають змоги виявити сам уривок повідомлення про фрагмент реального світу, не кажучи вже про його істинність чи хибність.
Нереальна інформація. Стосовно цього виду інформації неможливо говорити про її хибність чи істинність. Натомість говорять лише про суперечливість чи несуперечливість її сентенцій (в межах одного й того ж чи навіть кількох різних повідомлень).
Крім того, стосовно нереальної інформації в повідомленні завжди повинно бути сказано, що це саме нереальна інформація (наприклад, в анотації до книги повинно бути написано "Роман", "Фантастика", а в літературі для дітей — "Казка" тощо). Відсутність таких вказівок може призвести до того, що роман сприйматимуть як історичну хроніку, а казку для дорослих — як записки психічно хворої людини. Використання такого прийому загалом є забороненим.
Невизначена інформація. Цей вид інформації є найнебезлечнішим для реципієнтів, оскільки вони, як експерти, повинні самостійно визначати, до якого світу належить кожна сентенція опрацьовуваного повідомлення.
3. Псевдоінформація, параінформація та метаінформація
Крім звичайної інформації, описаної вище, щодо якості виділяють також псевдоінформацію, параінформацію та метаінформацію.
Псевдоінформація. У повідомленні звичайна інформація постійно веде до зростання кількості нової контекстної, реципієнтської чи навіть суспільної інформації, За наявності у повідомленні псевдоінформації кількість нової контекстної, нової реципієнтської чи нової суспільної інформації практично не зростає.
Збільшенню псевдоінформації в повідомленні сприяє наявність тавтологій, перефразувань, повторів, багатозначних слів, найрізноманітніших невизначеностей тощо. Псевдоінформація в повідомленні з'являється завжди тоді, коли фактична кількість інформації значно менша, ніж та, на яку можна було 6 очікувати для наявної довжини повідомлення.
Специфічними виявами псевдоінформації є введення в повідомлення середньо-статистичних даних, різноманітних класифікацій тощо. Це означає, що будь-яка інформація, яку реципієнт може однозначно вирахувати з повідомлення, є псевдоінформацією.
До числа класичних видів псевдоінформації належать професійно виконані гороскопи й пророцтва. Такі види повідомлень містять сентенції, які за будь-яких обставин є завжди "істинними" в реальному світі, наприклад: Сьогодні слід утриматися від прийняття важливих рішень, окрім невідкладних. Реципієнтами таких повідомлень можуть бути лише ті, хто вірить у правдивість пророцтв і гороскопів.
Загалом, наявність у повідомленні псевдоінформації сама по собі не є ні доброю, ні поганою: все залежить від потреб реципієнта в отриманні такої інформації.
Параінформація. До параінформації належить така, якої нема в повідомленні в явному вигляді, тобто в значеннях його слів чи речень, проте вона випливає з нього на основі логічних виведень, підставлення замість одних змінних - інших, загальновідомих асоціацій тощо. Інакше кажучи, параінформація - це те, що написано "між рядками". Класичним прикладом параінформації є мораль у байках.
Параінформацію часто використовують для створення гумористичних повідомлень, зокрема анекдотів, а також у виборчих технологіях з метою дискредитувати певного політика. Публікують, наприклад, повідомлення, в якому розглядають політичний портрет якогось абстрактного політика, акцентуючи тільки на його негативних рисах . При цьому реципієнти за певними деталями на підставі асоціацій можуть зрозуміти, про кого конкретно йде мова. Спростовувати таку параінформацію практично неможливо або вкрай важко. Спростування тут можна здійснювати лише на підставі проведених соціологічних обстежень.
Широко використовують параінформацію і в рекламних повідомленнях.
Метаінформація. Метаінформацією називають таке повідомлення, яке описує інше повідомлення.
Прикладами метаінформації є огляди преси, реферати, анотації, бібліографічні описи, цитування, відгуки, критичні статті тощо.
У суспільстві генерування метаінформації виступає як окрема галузь суспільного виробництва. Так, у державах, як правило, є спеціально утворені організації, що займаються бібліографуванням, реферуванням і синтезуванням науково-технічних повідомлень усіх жанрів і випуском бюлетенів сигнальної інформації, реферативних журналів, оглядів розвитку всіх галузей науки й техніки. Для готування таких повідомлень вказані організації залучають велику кількість спеціально підготованих і проінструктованих спеціалістів (бібліографів, референтів, рецензентів, оглядачів тощо). Таких самих спеціалістів, як і в науці й техніці, використовують і в засобах масової інформації та мистецтві (оглядачів, критиків).
Список використаної літератури
Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень. Київ: АБУ, 2002, 480 с.
Москаленко А. Теорія журналістики. Київ: ЕксОб, 2002, 334 с.
Партико З.В. Образна концепція теорії інформації, Л.: Вид-во Львівського нац. універ. ім І.Франка., 2002р. - 57с.