Міністерство праці та соціальної політики України Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці

Соціально-економічний факультет Кафедра соціальної роботи

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Соціальна робота з хворими на алкоголізм”

Виконала:

студент III курсу 28 групи

Жирнов Ігор Іванович

Науковий керівник:

Тищенко Н.І.

Чернігів 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І Поняття алкогольної залежності

1.1 Формування залежності від алкоголю

1.2Стадії захворювання

1.3 Ступені алкогольного сп’яніння

РОЗДІЛ II Основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю

2.1 Вплив алкоголю на нервову систему

2.2 Вплив на внутрішні органи

2.3 Соціальні наслідки алкоголізації

2.4 Особливості алкоголізму у жінок, чоловіків та молоді

РОЗДІЛ III Програми подолання алкогольної залежності

3.1 Програми профілактики

3.2 Програми лікувально-соціальної допомоги

3.3 Реабілітаційні програми

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Алкоголізм, який розуміється як біопсихосоціальне захворювання, набув в останні роки масового характеру та поставив цю проблему в центр уваги соціальних працівників, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів, педагогів. Актуальність роботи полягає в тому, що алкоголізм є не тільки медичною, а перш за все соціальною проблемою. Це пов’язано з тим, що в результаті широкого розповсюдження серед населення звички вживати спиртні напої і збільшення осіб, що зловживають алкоголем, наноситься величезна шкоду не лише здоров’ю громадян, а усьому суспільству в цілому. Особлива небезпека цього негативного явища ще й в тому, що при загальній тенденції до зростання алкоголізм стає дедалі «молодшим» за віком і частіше набуває жіночого виразу.

Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стало насущною задачею. Розгляд проблеми передбачає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань. Епоха змін, сучасна соціально-економічна ситуація, зміни, які відбуваються в нашому суспільстві, практично зруйнували раніше існуючі уявлення про норму в поведінці. За відсутності соціальних перспектив це не може не впливати на фізичне та духовне здоров’я нації. Алкоголізм значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. Тому проблема вивчення алкоголізму відмічається особливою гостротою.

Метою дослідження є визначення напрямків соціальної роботи з хворими на алкоголізм.

Об’єктом виступає алкоголізм, а предметом – соціальна робота з хворими на алкоголізм.

Завдання даної роботи полягають у наступному: дати визначення поняття алкогольної залежності; охарактеризувати основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю; навести приклади програм подолання алкоголізму.

Розгляд таких аспектів в характеристиці алкоголізму необхідний як соціальним працівникам, так і просто педагогам та батькам, для розуміння сутності цієї поведінки та визначення змісту її профілактики та шляхів корекції, у відповідності з цим – і для розробки методів профілактики алкоголізму, і для відпрацювання найбільш застосовуваних та ефективних технологій. Це дасть можливість викоренити прояви алкогольної залежності та стане підгрунтям для побудови міцної сім’ї.

РОЗДІЛ I Поняття алкогольної залежності

Формування залежності від алкоголю

Алкоголізм завжди супроводжується різнобічними соціальними наслідками, несприятливими як для самого хворого, так і для суспільства. Так як алкоголізм не тільки медична, але і соціальна проблема, визначення повинні допускати їх застосування як в медичному, так і в соціальному і юридичному аспекті.

Терміном «алкоголізм» називають всі форми зловживання спиртними напоями, які негативно впливають на здоров’я людини, яка п’є, її поведінку, професійно-трудові установки і взаємовідносини з оточуючими. [20;97]

Алкоголізм формується поступово, виростаючи із епізодичного вживання алкоголю. На відміну від медичних наслідків алкоголізму, які виникають в більшості випадків за досить тривалим зловживанням спиртними напоями, багато соціальних наслідків можуть формуватися на його ранніх етапах. Це зв’язано, передусім, з психотропною дією алкоголю і сп’янінням, яке він викликає. Моральні заборони і голос розуму відступають перед тягою до алкоголю. Людина поступово втрачає свою незалежність. А основний принцип життя - це свобода. Тут пролягає межа між свободою і рабством, неживою матерією і життям. Усе це свідчить не лише про сформований потяг - хворобливе прагнення, а й про формування першого синдрому алкоголізму - психічної, або психологічної залежності.

Психічна залежність – це стан, під час якого алкоголь спричинює почуття задоволення і психічного підйому і вимагає періодично повторюваного або постійного його введення для того, щоб випробувати задоволення або уникнути дискомфорту. Сам термін “психічна залежність” говорить про те, що дискомфорт зачіпає саме психічну сферу. Це виражається нез'ясовним почуттям задоволення, відсутністю психологічної рівноваги, психічного незадоволення. У такому разі думки людини постійно повертаються до алкоголю. [4;134]

Синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба приймати алкоголь.

Залежність від алкоголю послідовно формується через кілька стадій - соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а додає до картини захворювання нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати алкоголь, а знаходиться в середовищі, де його вживають інші, приймає стиль поведінки, відношення до алкоголю та зовнішні атрибути групи. Людину приваблює атмосфера, «дух» групи.

Психічна залежність - це хворобливе прагнення знову відчути і пережити певні відчуття, зміни настрою, які визиваються дією алкоголю. Це гострий психічний дискомфорт, душевне неблагополуччя, яке розвивається в період утримання від вживання спиртного (подавленість, смуток, внутрішня порожнеча, роздратованість, озлоблення). Психічна узалежненість, виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до алкоголю. Психічна залежність полягає в прагненні відчути стан сп’яніння, що витісняє всі інші інтереси оскільки алкоголь стимулює в мозку.

Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності спиртного в організмі. Якщо дія алкоголю припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до спиртного в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Людина у подібному стані думає тільки про випивку, вона здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти алкоголь. При його відсутності в організмі з'являються цілий ряд неприємних відчуттів.

Отже, той хто вживає алкоголь систематично ризикує стати алкоголіком, тобто потрапити в психічну та фізичну алкогольну залежність. Фізична залежність полягає в тому, що перерва при регулярному вживанні спиртного може спричинити збільшення кров’яного тиску, відчуття туги та неспокою, лихоманку, безсоння. Психічна залежність полягає в прагненні відчути стан сп’яніння, що витісняє всі інші інтереси оскільки алкоголь стимулює в мозку.

Основним фактором схильності до алкоголю є ступінь його сприйняття організмом – толерантність до алкоголю. Цей фактор є вродженим і визначається особливостями організму. Підвищена толерантність – передумова хвороби на алкоголізм. Частіше підвищена толерантність до алкоголю спостерігається в тих дітей, батьки яких зловживають алкоголем. Переважно схильність до алкоголю передається до чоловічої лінії.

Спадковий характер полягає не в передачі “гена потягу до алкоголю ”, а в передачі механізмів, що відповідають за обміні процеси. Порушення таких механізмів не обов’язково спричиняються пияцтвом батьків, а також і під впливом шкідливих дій на генетичний код – радіаційних, хімічних, токсичних та ін.

Тобто не вживання родичами спиртного – не гарантія того, що в дитини немає порушень у функціонуванні біохімічних процесів організму. [8;180]

Тимчасово зловживання алкоголем не призводить автоматично до хронічного алкоголізму. Зловживання спиртним – не єдиний фактор розвитку хвороби лише 10% людей, що регулярно споживають спиртне, хворіють на алкоголізм.

До алкоголізму схильні:

люди з підвищеною чутливістю до алкоголю;

люди, в яких батьки страждали на алкоголізм;

особи самотні або з неповних сімей;

ті, що схильні до депресій або вороже налаштовані до всього, що їх оточує. [6;20]

Стадії захворювання

В основу сучасних класифікацій алкоголізму покладено клініко-динамічний принцип. У нашій країні прийнята класифікація, яка виділяє три стадії захворювання.

Важливою відмінністю першої стадії алкоголізму від перед хвороби є потяг до алкоголю навіть у тверезому стані. Залежність від алкоголю носить чисто психічний характер. Тепер уже людина ніколи не відмовляється від пропозицій випити і, більш того, сама починає шукати приводи до пиятики: організує вечірки, поїздки за місто, запрошує родичів або друзів на недільний обід; охоче йде в гості туди, де буде спиртне. Очікування застілля з пиятикою викликає в неї радісне збудження. Якщо ж ці наміри не здійснюються або виникає якась перешкода, то людина стає дратівливою, гнівається, висловлює незадоволення. При цьому вона здебільшого навіть не усвідомлює, що причина незадоволення – відсутність алкоголю, чи звичайно інші претензії та звинувачення оточенню. [17;222]

З поглибленням захворювання потяг до алкоголю посилюється. Якщо раніше, в перехідній стадії прагнення «добавити» спиртного виникало тільки в стадії сп’яніння і було ще контрольованим, то тепер бажання пити стає ненаситним, воно задовольняється в будь-якій ситуації. Таке посилення потягу зумовлене поступовим згасанням ейфоричного ефекту і прагненням хворого знову його отримувати. В першій стадії алкоголізму практично кожне вживання алкоголю закінчується глибоким сп’янінням. Людина вже втрачає контроль над кількістю випитого і п’є доти, доки є спиртне. Якщо ж зовнішні обставини зупинять її, зробивши подальше вживання алкоголю неможливим, то хворий заходить у стан дисфорії. Поступово зростає толерантність (перенесення), яка супроводжується зникненням захисного блювотного рефлексу. Разові дози стають все більшими. Добова доза спиртних напоїв становить понад 1 літр вина чи 500 мл горілки.

Слід зазначити, що відповідно до ступеня зростання потягу до алкоголю зовнішній контроль за поведінкою, вплив сім’ї, рідних та близьких стають для алкоголіка-початківця дедалі менш значущими. Ставлення хворого до навколишнього світу різко змінюється. Все, що пов’язане зі сп’янінням, сприймається ним у райдужному світлі: справжні друзі – ті, з ким завжди можна випити; гарна компанія – там, де п’ють; добра людина – та, яка пригостить спиртним або в якої можна позичити гроші.

На початку першої стадії хвороби у людини ще зберігаються неалкогольні захоплення та інтереси. Поступово змінюється ієрархія мотиваційної сфери, і за необхідності зробити вибір з кількох можливих дій вибирається вживання алкоголю. Спиртне стає міркою ставлення до навколишнього світу, міркою оцінки подій, своїх та чужих вчинків. Симпатії та антипатії розподіляються по полюсах «сп’яніння – утримання».

Загальний стан здоров’я, самопочуття на першій стадії алкоголізму залишаються поки що добрими. Але в тверезому стані людина вже відчуває деякі ознаки, що є свідченням подальшого розвитку захворювання. З’являються підвищена втомлюваність, певна нетямущість, легко розсіюється увага. На роботі така людина ніяк не може включитися до трудового ритму, ходить із місця на місце, чіпляється до співробітників зі сторонніми розмовами, витрачає час на сторонні справи, не пов’язані з робочими обов’язками. [12;4]

Як правило, алкоголіки на першій стадії не потрапляють в поле зору лікарів. Вони не вважають себе хворими і до лікаря не звертаються. У відповідь на тривожні розпитування, а тим більш докори рідних алкоголік-початківець намагається виправдовуватись, придумуючи ніби об’єктивні і поважні причини зловживання алкоголем. Розповідати про свої почуття він не збирається, тому близькі люди можуть тільки здогадуватися про наявність захворювання, ретельно і об’єктивно аналізуючи із і ставляючи факти.

У кінці першої стадії алкоголізму вже стають помітними зміни в зовнішності людини. Вона не завжди чепурна, «підтягнута», з’являється неохайність в одязі. Обличчя набуває рожевого відтінку; трохи набрякле, воно ніби «повніє». Очі втрачають яскравість. Волосся тьмяніє, скуйовджується.

Голос стає гучнішим, грубішим, втрачає м’які інтонації, виразність. При розмові у людини виникає ускладнення при виборі слів, вона часто повторює стереотипні, шаблонні звороти мови. Їй важко зосередитися.

Тривалість першої стадії алкоголізму коливається в середньому від одного до чотирьох років у залежності від інтенсивності зловживання алкоголем.

Таким чином, в першій стадії захворювання спостерігаються такі важливі симптоми алкоголізму: первинний патологічний потяг до алкоголю, втрата кількісного контролю і алкогольної амнезії.

У другій (розгорнутій) стадії симптоми, які спостерігалися у першій стадії, підсилюються, перебудовується обмін речовин. Присутність в організмі алкоголю стає необхідним для підтримки змінених обмінних процесів. Залежність від алкоголю набуває уже фізичного характеру. Загальне самопочуття погіршується, людина стає млявою, апатичною і виявляє активність тільки в тому випадку, якщо це необхідно для отримання алкоголю. Апетит відсутній, сон стає тяжким, неспокійним, з частими пробудженнями, і не приносить відпочинку. Хворий прокидається вранці у злобному, похмурому настрої. Щоб поліпшити свій стан, людині вже необхідно прийняти алкоголь. Тепер вживання алкоголю практично не дає ефекту ейфорії, і людина п’є тому, що її нормальне фізичне і психічне самопочуття неможливе без чергової дози.

Психобіологічний механізм описаних змін полягає в тому, що встановлюється алкогольний гомеостаз. Це означає, що як тільки звичний для алкоголіка рівень етанолу в крові знижується, у людини виникає компульсивний (тобто фізичний, який йде від тіла і тому в більшості випадків непідвладний свідомості) потяг до алкоголю. Слід наголосити, що компульсивний потяг настільки сильний, що діє, ніби проминаючи рівень свідомої регуляції поведінки, і реакція в даному випадку фактично інстинктивна, так само як ми інстинктивно робимо вдих при зниженні рівня кисню в крові. [14;352]

Формування компульсивного потягу до алкоголю, або, іншими словами, - виникнення вже фізичного узалежнення, свідчить про наявність абстинентного синдрому – основного критерію визначення другої стадії алкоголізму. Абстинентний синдром проявляється у стані гострого психічного та соматичного дискомфорту: тремтіння рук, спрага, відраза до їжі, головний біль, пітливість, болісні відчуття, що виходять зі всього тіла, пригнічений настрій, відчуття тривоги, остраху, нудьги.

Другій стадії відповідає ще більш висока переносимість алкоголю: в 4-5 разів більше порівняно з первісною кількістю, що викликала сп’яніння. Добова доза прийому спиртного може сягати 1,5-2 літри горілки. Захисний блювотний рефлекс на передозування цілком утрачений. Випадки сп’яніння з амнезією стають систематичними. Людина може виконувати тільки некваліфіковану роботу, і ту неякісно.

Алкоголік у другій стадії дедалі більше втрачає зв’язок з реальністю. Йому нікого і нічого не потрібно, окрім алкоголю. Навіть компанія пияків його не приваблює. Зауважую, що алкоголіки на другій стадії вже не являють собою колишній веселий гурт, що крокує вулицями у пошуках пригод або залюбки гомонить у дворі, як це було в першій стадії алкоголізму. Тепер алкоголіки якщо й збираються, то тільки з метою здобути спиртне, разом випити, а потім компанія швидко розпадається. Тривалість стадії становить 3-5 років.

У разі продовження вживання спиртних напоїв настає третя стадія алкоголізму, яка характеризується повним розпадом особистості людини та виснаженням всіх психофізіологічних функцій. [1;178]

Синдром психічного узалежнення від алкоголю змінюється за рахунок поглиблення та посилення фізичного узалежнення. Толерантність до спиртного знижується, і тепер уже людина швидко п’яніє, доходячи до тяжких станів інтоксикації навіть від малих доз. Амнезії майже постійні, глибокі та стійкі. В цій стадії алкоголік п’є запоєм: 3-4 дні безперервного вживання спиртного чергуються з 10-15 днями так званого світлого проміжку. Може бути й навпаки.

Алкоголіки в третій стадії зовнішньо схожі один на одного: спустошені, байдужі до оточення, з явними ознаками недоумкуватості. Можуть з’явитися системні порушення, мозкові синдроми. Порушенні координації рухів тощо. Хворі починають п’яніти від невеликих доз алкоголю (100-200 мл горілки).

Алкоголіки в третій стадії обов’язково хворі: цироз печінки, виразка шлунка, серцево-судинні захворювання тощо. Крім того,у цих хворих украй знижена опірність організму, в результаті чого вони вмирають не стільки від інфаркту, інсульту та інших небезпечних хвороб, скільки від звичайних, як правило, виліковних захворювань: грип, запалення легенів тощо.

Третя стадія в середньому формується через 8-10 років після початку зловживання алкоголем.

Варто розрізняти гострі стани сп’яніння, що викликаються прийомом алкоголю, і наслідки хронічного зловживання ним.

Гострі стани, викликаються прийомом алкоголю, - це звичайне, або просте алкогольне сп’яніння, що виникає в результаті безпосередньої дії алкоголю на ЦНС, і патологічне сп’яніння, що є короткочасним психозом, якісно відмінним від простого алкогольного сп’яніння. [13;456]

Перша реакція на вжитий алкоголь - зміни в поведінці людини. Слід відзначити, що характер і швидкість реакції на дію алкоголю можуть бути різними. Вони залежать від типу і стану нервової системи людини, кількості й міцності алкогольного напою, ступеня звикання до алкоголю.

Ступені алкогольного сп’яніння

Розрізняють три ступені алкогольного сп'яніння (легкий, середній і важкий).

При легкому алкогольному сп'янінні після вживання порівняно невеликої кількості спиртного (для кожного ця доза різна) у людини з'являється веселий, піднесений настрій, загальне пожвавлення. Червоніє шкіра на обличчі, блищать очі, прискорюється діяльність cеpця. Сп'янілий голосно і багато говорить, намагається усіх перекричати, збільшується кількість рухів, жестів. Ні з того ні з сього він може розсміятися чи розплакатись. [9;133]

Ослаблення та згасання процесів гальмування в центральній нервовій системі призводить до того, що людина перестає критично оцінювати свою поведінку і дії. Помітне покрасніння, а рідше поблідніння шкіри, збільшується пульс, нерідко посилюється апетит, бажання полового контакту. У такому стані п'яна людина може робити вчинки, за які їй соромно тоді, коли алкоголь перестає діяти на вищу нервову систему. Частіше алкогольне сп'яніння легкого ступеня супроводжується бeзтypбoтно-вeсeлим настроєм, навколишній світ сприймається в рожевих тонах. Рідше важкі спогади загострюються, отруєна алкоголем свідомість вирізняє тільки неприємну ситуацію. Тоді ллються “п'яні” сльози з приводу того, на що людина зовсім не реагує, коли вона твереза. Коли минеться п'яний дурман, людина навіть дивується зі своїх “п'яних” сліз.

Легке сп'яніння, яке виникає у більшості осіб після прийняття 50-100 г горілки, не таке безневинне. Суб'єктивне відчуття бадьорості, підвищеної працездатності та збудження - такі прояви токсичної дії на клітини мозку алкоголю, який насправді не може бути стимулятором нервової діяльності, бо, навпаки, пригнічує її. Cпeцiaльними дocлiдженнями встановлено, що навіть малі дози алкоголю викликають послаблення уваги і пам'яті, затрудняють виконання злагоджених автоматичних координованих рухів, порушують окомір та інше.

Середній ступінь сп'яніння характеризується більш вираженими розладами нервової діяльності, психічними змінами, порушенням координації рухів. Людина перестає критично ставитись до своїх дій, не контролює своїх вчинків, стає цинічною, грубою, агресивною. Також посилюється поріг слухового та зорового сприйняття: до сп’янілого “доходять” тільки сильні звуки, може бачити більш яскраві предмети. Разом з цим відмічається погіршення можливості правильно оцінювати час, відстань та швидкість. У такому стані можуть мати місце безглузді прояви гніву, бешкетування, що призводить до тяжких злочинів. Нeдapмa давнє народне прислів'я говорить: “де чарка, там і сварка ”.

Алкоголь по-різному змінює поведінку людей. Одні стають розв’язними, хвалькуватими, пихатими, підкреслюють свою власну “велич”, шумлять, співають, танцюють, показують свою зверхність над присутніми. Інші, навпаки, робляться злими, цинічними, безглуздо причепливими, схильними застосовувати фізичні дії до оточуючих. Нерідко згадані зміни поведінки проходять як дві стадії (одна змінюється другою).

Якщо, перебуваючи в стані сп'яніння середнього ступеня, людина продовжує вживати спиртне, кількість алкоголю в крові й клітинах організму зростає і виникає третій ступінь - важкого сп'яніння. [2;62]

На цій стадії в центральній нервовій системі має місце параліч, гальмування і збудження. Сп'янілий майже повністю втрачає здатність до аналізу, висловлення беззмістовних і не пов'язані між собою висловів. Різко порушується координація рухів, людина ледве тримається на ногах, а нерідко зовсім не може пересуватись. Згасання рефлексів і блювання можуть призвести до вдихання власних блювотних мас і задухи. Швидко наростаюча апатія переходить у глибокий наркотичний сон, який мав назву алкогольної коми. Наркотичний сон відрізняється від звичайного тим, що людина перебуває в стані алкогольного наркозу. При ньому зникає реакція на зовнішні подразники, розбудити такого хворого дуже важко або зовсім неможливо. Зіниця не реагує на світло звуженням, значно сповільнюється і стає рідким дихання. Знижується температура тіла. Такий стан загрозливий для життя. Якщо терміново не вжити заходів, може наступити смерть від паралічу дихання, нaбрякy легень, глибоких порушень серцево-судинної діяльності. Але коли людина прокидається, вона відчуває ряд неприємних тілесних і психічних відчуттів - слабкість, в’ялість, апатію, відсутність апетиту, сухість в роті, спрагу і, як правило, поганий настрій.

Окремі особи, хоча й п'ють велику кількість спиртного, однак поводять себе зовні досить пристойно. У них може зберігатися певний контроль за своїми діями. Проте такі люди з огляду на індивідуальні особливості вищої нервової діяльності становлять рідкий виняток. Здатність до контролю за своїми діями й вони при тривалому і постійному вживанні спиртного втрачають. [9;139]

РОЗДІЛ II Основні види проблем пов’язаних з уживанням алкоголю

2.1 Вплив алкоголю на нервову систему

Алкоголь потрапляє зі шлунка в кров через 2 хвилини після вживання. У першу чергу страждають клітини великих півкуль головного мозку, погіршується умовно рефлекторна діяльність людини уповільнюється формування складних рухів, змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування в центральній нервовій системі. Людина втрачає здатність керувати собою. Порушення роботи нервової системи та внутрішніх органів спостерігається при будь-якому вживанні спиртного: одноразовими, епізодичними чи систематичними. [7;48]

Кількаразове чи часті вживання алкоголю справляє буквально спустошливий вплив на психіку підлітка. При цьому затримується не тільки розвиток вищих форм мислення, засвоєння етичних і моральних категорій естетичних понять, а й втрачаються вже розвинені здібності.

У хворих алкоголізмом можуть спостерігатися гострі і хронічні алкогольні психози. Алкогольні психози - це різні за клінічними проявами порушення психічної діяльності з гострим, затяжним і хронічним перебігом, які виникають на другій і третій стадії алкоголізму. У чоловіків психози виникають частіше ніж у жінок. Розрізняють такі основні види алкогольних психозів:

Алкогольний делірій.

Алкогольний галюциноз.

Алкогольне марення ревнощів.

Алкогольне марення переслідування.

Алкогольний делірій (біла гарячка) зустрічається в повсякденній психіатричній практиці найчастіше. Вона розвивається в стані абстиненції, через 12—48 годин після вживання алкоголю. Психоз виникає ввечері, у нічний час або над ранок. На перше місце в клінічній картині виступають яскраві зорові галюцинації, що з'являються на фоні розладів свідомості і порушення орієнтування в навколишньому середовищі і часі. Хворий бачить себе в іншій обстановці, його оточують застрашливі фігури тварин, людей, чортів, фантастичних чудовиськ. Притаманні переважання в галюцинаціях образів дрібних тварин, мишей, жаб, риб, комах, пацюків, змій, павуків, тарганів, клопів і т. д. Зорові галюцинації, як правило, сполучаються зі слуховими, тактильними, нюховими. Спостерігаються тривога, страх. Хворий збуджений, намагається рятуватись від переслідувачів, бандитів втечею, обороняється, ховається, нападає. У такому стані він дуже небезпечний для себе і оточуючих. Крім психопатологічних розладів спостерігається ціла низка характерних соматоневрологічних симптомів: підвищення температури тіла, серцебиття, збільшення печінки, пожовтіння. Можуть спостерігатися явища легенево-серцевої недостатності, що іноді призводить до смертельного наслідку. Триває приступ білої гарячки три - чотири дні і завершується тривалим глибоким сном. Надалі зберігаються уривчасті спогади про період психозу. [9;141]

Алкогольний галюциноз. Центральним симптомом у клінічній картині є слухові галюцинації, які виникають, як правило, увечері чи вночі, в тому числі і під час засипання. Хворий чує «голоси», що сварять, ображають його, обіцяють розправитися, погрожують йому убивством. Під впливом подібних галюцинацій хворі можуть поводитися неправильно, вчиняють агресії, суїцидні спроби, безглузді вчинки. Особливу небезпеку представляють голоси імперативного змісту. Іноді у хворих виникають вторинні маревні ідеї переслідування, відношення, впливу. Свідомість при цьому практично залишається ясною. Хворі говорять про переслідування «бандою», якою керують конкретні особи (сусіди, співробітники, родичі, знайомі, жінка тощо). Афект на висоті галюцинозу проявляється тривогою, відчаєм, різким страхом. Превалює рухове збудження. Часто воно супроводжується самообороною, зверненням до міліції чи прокуратури; в ряді випадків вчиняються суспільно небезпечні дії, суїцидальні спроби. Симптоми психозу підсилюються ввечері або вночі. Редукція психічних розладів проходить критично, після глибокого сну, чи поступово. Психоз триває від декількох днів до декількох тижнів.

Алкогольне марення ревнощів. Зустрічається тільки у чоловіків з психопатичними рисами характеру. Хворі переконані в подружній невірності, яка спочатку виникає епізодично, лише в стані сп'яніння чи в стані похмілля. їхня патологічна діяльність полягає в збиранні «доказів» і отриманні визнань. Вони починають стежити за дружинами, зустрічають їх після роботи, влаштовують огляди і перевірки. Плями на білизні, синці на тілі, часті телефонні дзвінки і т. п. інтерпретуються у вигляді марення. Поведінка хворих грубо неадекватна. Вони звертаються зі скаргами в різні інстанції з вимогами «помішати розпусті» і «зберегти сім'ю». Хворі стверджують, що дружина зраджує йому вже багато років, діти народились не від нього, а від її коханців. Вони замикають дружин, йдучи на роботу, б'ють їх, вимагаючи «визнання», одягають на них «пояси вірності». Іноді вчиняють напади на вигаданих «коханців». Як правило, це чоловіки із найближчого оточення, часто значно молодші хворого.

У походженні алкогольного марення велику роль відіграють порушення статевої функції: посилення під впливом алкоголю статевого потягу при зниженні потенції. [14;355]

Алкогольне марення переслідування - психоз з переважанням образного марення, афекту страху, рушійного збудження і окремих сенсорних розладів. Подібно до делірію розвивається на похмілля, рідше - в кінці запою. Після короткого періоду легкої втоми, тривоги у хворих раптово виникає афект страху, манія переслідування, впливу. Хворі напружено слідкують за поведінкою, жестами, мімікою оточуючих, за почутими словами чи фразами. Всю навколишню дійсність вони сприймають лише в межах розвинутої маревної фабули. В розмовах, у рухах вони бачать лише загрозу для себе, в руках оточуючих їм вбачається зброя (ніж, мотузка, пістолет). Вчинки хворих імпульсивні збудження носить характер оборони. Вони раптово тікають стрибають з вікон, транспорту, не зважаючи на висоту кличуть на допомогу, роздягнутими вибігають на вулицю не дивлячись на мороз і непогоду, можуть у відчаї покалічити себе і оточуючих. У вечірній і нічний час у них виникають елементарні зорові і слухові галюцинації. Такий стан триває декілька днів, а то і тижнів.

Найчастіше такі хворі вчиняють суспільно небезпечні діяння проти життя і здоров'я. Інколи трапляються випадки хуліганства та крадіжки. Криміногенна небезпека таких хворих обумовлюється типом перебігу захворювання. Найбільш небезпечні хворі з маревними психозами, в тому числі з маренням ревнощів. Хворі з алкогольним галюцинозом частіше вчиняють хуліганські дії та крадіжки. Соціальна небезпека хворих у стані алкогольного делірію незначна. [16;207]

Алкоголь порушує структуру клітин печінки призводячи до переродження її тканин. При систематичному споживанні спиртного жирові зміни в клітинах печінки призводять до омертвіння печінкової тканини – розвивається цироз печінки, що майже завжди пов’язано з хронічним алкоголізмом. Ураження клітин печінки призводить до порушення білкового і вуглецевого обміну, синтезу вітамінів і ферментів.

Алкоголь “роз’їдає” слизову оболонку стравоходу шлунка порушує секрецію і склад шлункового соку що ускладнює процес травлення.

Соціальні наслідки алкоголізації підлітків проявляються передусім у прогулах за місцем навчання або роботи.

Алкоголь чужий для організму, тому біохімічний механізм чоловіка звичайно не настроєні на його освоєння, а погана реакція на алкоголь проявляється при перших прийомах спиртних напоїв – з’являється нудота, блювота.

З часом після зустрічі з алкоголем в печінці основується специфічний фермент – алкогольдегідрогенеза, який алкоголь розчиняє до води і вуглекислого газу. Під впливом алкоголю наступає різке виражання зміни внутрішніх органів і нервово-психічні розлади. Психологічні причини захоплення алкоголю в останній час стали предметом дослідження патологоанатомів.

Споживання спиртних напоїв дуже шкідливо впливає на стан інших життєво важливих органів в першу чергу серця, шлунку, печінки. При алкогольній інтоксикації проходить різке зменшення постування крові кисню і іншими речовинами необхідними для споживання серцевої системи.

Оскільки органи травлення взаємопов’язані, алкоголь згубно впливає на печінку, викликаючи тяжке захворювання – цироз. При цьому різко зменшується здатність печінки вбивати отруйні продукти обміну речовин.

Алкоголізм знижує імунітет організму, послаблює імунобіологічні речовини. [20;108]

Алкоголізм – багаторічний ворог, в організмі чоловіка практично нема ні одного органа в якому не лишив свій слід алкоголь. Але саме страшне – це безумство. Часте вживання алкоголю змінює реакцію боротьби організму і тим самим виявляє в організмі умови зумовлюючи в одних випадках розвиток алкогольних психозів, а в іншому – появу ряду важких психічних захворювань, в тому числі таких як епілепсія і шизофренія. Вплив алкоголю на обмінні процеси в клітинах мозку не викликає сумніву у більшості вчених.

Швидкість і ступінь сп’яніння залежить від ряду причин: індивідуального чуття, росту, витривалості, строку зловживання алкоголем.

Як правило людина п’яніє швидко і сильно, якщо випиває на голодний шлунок.

Добре затримують всмоктування спирту молоко і жири. Вплив алкоголю на обмінні процеси в клітинах мозку не викликають сумніву у більшості вчених. Разом з цим відзначимо, що дані про порушення обміну в центральній нервовій системі наступають під дією алкоголю.

При звичному п’янстві зберігається контроль за кількістю випитого. Ці особи не є алкоголіками. У більшості з них не втрачена сила волі, професійні навички, нема психологічної деградації і важких захворювань внутрішніх органів. Зі звичним пияцтвом легше боротися ніж з алкоголізмом. Дехто починає розуміти трагізм свого становища і знаходять сили, щоб перестати випивати. [12;28]

2.3 Соціальні наслідки алкоголізації

Пияцтво і алкоголізм приносять нашому суспільству великі матеріальні й моральні втрати. При зловживанні алкогольними напоями знижується продуктивність праці, простоюють машини, верстати, втрачається трудові навички і кваліфікація, занепадає трудова дисципліна.

За розрахунками економістів, у осіб, які помірно випивають спиртне продуктивність праці знижується на 4-5%. Більше половини транспортних аварій пов’язано з вживанням алкоголю. Виробничі травми частіше бувають у понеділок, або у дні після свят, коли працездатність організму ще не відновилась після алкогольного сп’яніння.

Разом з пияцтвом у сім’ю приходять матеріальні нестатки, адже чоловік, батько чи син пропивають більшу частину зарплати. В сім’ї починаються сварки, обвинувачення, пізніше навіть бійки. Ще більшої моральної шкоди завдає пияцтво дітям і жінкам.

Якщо зловживання спиртним триває, колишні дози вже не викликають сп’яніння, а вино і пиво не приносять задоволення, з’являється потяг до міцних напоїв. Алкогольні напої вживають кілька разів на тиждень збільшуючи дози до 400-600 гр.

Що ж спричиняє перехід пияцтва в алкоголізм? Пияцтво переростає в алкоголізм при наявності неврозів, ендокринних розладів, певну роль відіграє спадковість, спадковий обмін речовин. Частіше алкоголіками стають особи, діди і батьки яких зловживали спиртним. [19;50]

Посилює можливість розвитку алкоголізму психічний інфантилізм. У таких людей слабка сила волі, нема самокритики, низькі духовні запити. Вони п’ють щоб забутись, бо інакше не можуть впоратися зі втомою, труднощами, нудьгою, поганим настроєм. Алкоголь тонізує їх всі проблеми вирішуються простіше. Алкоголізм легше виникає у осіб схильних до асоціальних вчинків, морально нестійких за характером жорстоких. Чіткої межі між пияцтвом і алкоголізмом нема. Останній розвивається поступово. У алкоголіка появляється необхідність вживати спиртне, від цього залежить його фізичний стан. Внаслідок такої залежності виникають різноманітні розлади. Порушуються нормальні стосунки особи з колективом, що завдає шкоди суспільним і матеріальним інтересом того хто п’є. Втрачається контроль за кількістю випитого, підвищується пристосування організму до спиртного. Щоб сп’яніти такій людині потрібно дедалі більше. При вживанні безалкогольних напоїв міцністю 20% і більше, виникає відчуття опіку в стравоході та шлунку. Коли міцні алкогольні напої вступають в контакт з клітинами слизової оболонки, у них порушується перебіг нормальних життєвих процесів. Настає коагуляція (згортання) білків протоплазми, клітини втрачають воду.

До 20% випитого винного спирту всмоктується через слизову оболонку шлунка, і уже через 10-15 хв. він потрапляє у кров. Решта алкоголю розбавляється шлунковим соком, до 5% концентрації. Надлишок спирту залишає шлунок через 15 хвилин і надходить у тонку кишку, де і всмоктується (до 80%). Максимальна концентрація алкоголю в крові досягається через 1-2 години, що виявляється гострим сп’янінням. Повністю спирт всмоктується з кишечника через 2 години.

Якщо алкогольні напої вживати з їжею спирт довше затримується в шлунку. Особливо це стосується жирної їжі.

З крові спирт надходить у печінку і тканини, де є вода з якою він змішується в будь-якій концентрації. Найвищий вміст алкоголю в крові, він розчиняється в нирках, фіксується в мозку, легенях, печінці, серці і зберігається протягом 1-2 днів. Під час гострого сп’яніння спирт відсмоктує воду з клітин, що призводить до зневоднення і появи відчуття спраги.Такі токсичні проміжні продукти, як альдегіди оцтової кислоти тощо призводять до отруєння організму. Насамперед уражаються нервова система і печінка.

Систематичне вживання спиртного веде підвищення стійкості до спирту. Щоб викликати сп’яніння, потрібно збільшувати дозу. Токсичні продукти обміну спирту затримуються в тканинах до 2 тижнів, від отруйної концентрації алкоголю організм звільняється через 8-12 годин.

Гостре сп’яніння супроводжується порушенням обміну речовин, сповільнюється окислення жиру, що призводить до жирової інфільтрації печінки, м’яза серця, підшлункової залози. Алкоголь впливає на обмін води. Організм втрачає значну кількість води з сечею і при блюванні. В тканинах затримуються натрій, азот, хлор. [10;4]

При кожному гострому сп’янінні гине певна кількість клітин, порушується обмін речовин і перебіг життєвих процесів. Інтенсивність руйнування клітин і порушення функцій органів залежить від кількості випитого, стану внутрішніх органів, спадковості, віку і статі.

Поступово функціональні розлади переходять в органічні. Розвиваються такі тяжкі недуги як гастрит, гепатит, цироз печінки, панкреатит, хронічні захворювання легень, алкогольні психози тощо. При вживанні алкогольних напоїв погіршується перебіг гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, туберкульозу легень, виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, анемічної хвороби серця ,хронічних недуг нирок. [20;123]

У більшості випадків при гострому сп’янінні раптова смерть молодих алкоголіків спричинена розладом коронарного кровообігу, зупинкою серця , травмою, нещасним випадком. Вживання алкоголю стимулює розростання сполучної тканини у внутрішніх органах. Отже, пияцтво і алкоголізм зумовлюють передчасну старість людини.

У алкоголіків непривабний зовнішній вигляд, шкіра обличчя у зморшках, набрякла, землисто-сірого кольору з темно-червоним відтінком. Розширені судини на носі, вухах, щоках, нижні повіки набряклі. Пальці рук тремтять, що особливо помітно при закритих очах, язик обкладений білим. Погляд похмурий, тупуватий, рідше очі блищать.

Пияцтво і алкоголізм слід розглядати як руйнівну силу, що поступово розкладає тіло і особистість того хто п’є.

Отже, алкоголізм – це хвороба, яка виникає внаслідок хронічного довготривалого отруєння організму винним спиртом.

2.4 Особливості алкоголізму у жінок, чоловіків та молоді

Алкоголізм у жінок має свої особливості. Насамперед, він розвивається швидше ніж у чоловіків, досить нерідко у осіб молодого віку. У жінок алкоголь порушує виробляння статевих гормонів та дозрівання яйцеклітини, менструальний цикл. Зловживання алкоголем руйнує організм жінки: виснажує нервову й ендокринну системи і зрештою може призвести до безплідності.

Стан сп’яніння в момент зачаття може вкрай негативно позначитися на здоров’ї майбутньої дитини. Якщо мати під час вагітності вживає алкоголь, ймовірність порушень у розвитку плоду та ризик викидання значно підвищується. Оскільки печінка плоду розвинена недостатньо, вона також не в змозі розщеплювати алкоголь у результаті чого він впливає на плід більшої мірою на дитину, а ніж на матір. Коли алкоголь досягає мозку плода, утворення нервових клітин зупиняється, тому мозок росте повільніше і функціонує гірше. Поширення венеричних захворювань пов’язано з вживанням алкоголю жінками.

Більшість жінок, які хворіють на алкоголізм втрачають материнські почуття, відповідальність перед сім’єю, дітьми.

Попадання в шлунково-кишковий тракт дитини алкоголь починає свої нищівні дії. [5;98]

Найчастіше алкоголізм буває у тих, хто працює в торгівлі зі спиртними напоями – у сфері обслуговування. Посилюють можливість розвитку алкоголізму розлади в сімейному житті, мікросоціальне середовище. Жінки довго приховують свою пристрасть до спиртного, п’ють потай, щоб не бачили рідні й знайомі. При зловживанні спиртними напоями через деякий час жінка стає безсоромною, грубою, холодною, розбещеною. Вона легко порушує норми поведінки, опускається морально, зраджує сімейні традиції. У таких жінок вагітність нерідко закінчується викиднем або штучним абортом. Якщо ж народжуються немовля то з малою масою і зростом. У дітей відзначається затримка в психічному і фізичному розвитку.

Психічна деградація і захворювання внутрішніх органів серця судин печінки прогресують досить швидко. Пізніше під впливом горілки втрачається інтерес статевого життя, розвивається холодність, припиняється менструації, рано настає клімакс.

Втрачаються професійні навики. Людина веде асоціальний спосіб життя.

Легко звикають до алкоголю підлітки та юнаки. Ендокринні залози, особливо статева і нервова системи в них у стадії формування, тому вони швидко п’яніють, втрачають здоров’я і психічно деградують.

Молодим людям, які вечорами в під’їзді розпивають вино просто з пляшки, загрожує пияцтво та алкоголізм. Такі юнаки порушують норми поведінки, перестають займатись спортом.

Стають замкнутими втрачають інтерес до навчання, удосконалення професійних навичок, паразитують за рахунок батьків. Виходячи на вулицю п’яними, вони більше за дорослих схильні до агресивності, яка часом призводить до кримінальних злочинів.

Під час сп’яніння у чоловіків підвищується статева активність, що в деяких випадках закінчується статевим злочинством. У юнаків статеве збудження може закінчитись індивідуальним або груповим зґвалтуванням, після чого виникають судові процеси. [10;10]

РОЗДІЛ III Програми подолання алкогольної залежності

3.1 Профілактичні програми

Профілактичні програми передбачають первинну профілактику, спрямовану на запобігання вживанню, тобто це робота з тими, хто ще не знайомий зі смаком наркотичних речовин, свого роду “вакцинація” виникнення проблеми. Такі програми, головним чином, спрямовані як на дітей та підлітків індивідуально, так і на групи ризику. Такими вважають тих, у кого ризик виникнення проблем більший, ніж у інших. До групи ризику підлітків відносять того, у кого виявляється одна або кілька таких особливостей: патологія вагітності, ускладнені пологи, важкі або хронічні хвороби дитинства, струс головного мозку, виховання у неповній сім’ї, постійна зайнятість одного з батьків, алкоголізм або наркоманія у когось з членів родини тощо.

Профілактика алкоголізму повинна базуватися не на заборонах і боротьбі з негативним, а на сприянні росту можливостей особистості розв’язувати складні життєві ситуації і робити здоровий життєвий вибір.

Соціальні працівники мають сприяти тому, щоб батьки звертали увагу на профілактику вживання психоактивних речовин. Адже стандарти поведінки, які встановлюються вдома, дають дітям сильні стимули утримуватися від алкоголю і навпаки, іноді можуть провокувати експериментування з ними. [3;38]

Профілактика алкоголізму має починатися не в підлітковому віці, коли у дитини виникає потреба бути дорослою, яка часто реалізується через бунтарство та заперечення цінностей і норм, прийнятих в сім’ї, громаді, суспільстві, а значно раніше. Профілактику в сім’ї необхідно починати ще в ранньому дитинстві. Для цього важливо обговорювати існування корисних і некорисних продуктів, важливість турбуватися про своє здоров’я, існування небезпеки і не обов’язково у вигляді алкоголю. Вже в молодшому шкільному віці з дитиною варто обговорити вживання цигарок і алкоголю.

Але надання самої лише інформації про психоактивні речовини не є достатнім. Необхідно створення атмосфери довіри в сім’ї, чому можуть сприяти такі чинники: розвиток теплих стосунків у сім’ї та досягнення взаємодовіри; формування у дітей чітких уявлень про добро і зло; допомога дітям у визначенні для себе конкретних цілей; надання дітям можливості відчути себе частиною дружної сім’ї; пояснення дитині шкідливості алкоголю; дотримання сімейних цінностей членами родини.

Таким чином, важлива психологічна підтримка, яку члени родини можуть надити одне одному. Дитина повинна відчувати, що її люблять і приймають у сім’ї такою, якою вона є, з усіма її чеснотами і недоліками. Має бути встановлений міцний емоційний зв’язок між членами родини, зокрема між батьками і дітьми. Інакше дитина шукатиме інших джерел емоційних переживань. І якщо молода людина з тих чи інших причин спробує певну психоактивну речовину, отримавши в результаті переживання, яких не вистачало в житті, то існує великий ризик виникнення і закріплення адитивної поведінки. [11;167]

Соціальним працівникам годиться брати до уваги й те, що важливу роль у профілактиці відіграє школа. Програма профілактики у школі має носити системний характер і виконуватися впродовж всього періоду навчання. Така робота повинна мати інтерактивний характер і набувати різних форм, як-от: тренінги, тематичні зустрічі, дискотеки тощо. Адже, як свідчать українські дослідження, підлітки та молодь скептично ставляться до будь-яких лекцій і формальних заходів.

На сьогодні існує п'ять моделей профілактики:

модель моральних принципів підкреслює те, що використання психоактивних речовин є аморальним та неетичним; як правило, він набуває форми (кампаній публічного вмовляння, яке часто проводять релігійні групи, а також політичні та громадські рухи, що зважають на такі принципи, як патріотизм, самопожертва заради загального добробуту. Моральний підхід здається найефективнішим у часи широкого релігійного відродження, а також активних фаз соціальних рухів, коли більшість населення залучено до загальноальтруїстичних заходів і соціальний контроль індивідуальної поведінки є найбільш сильним;

модель залякування ґрунтується на твердженні, що населення можна змусити не вживати наркотичні речовини, якщо інформаційні кампанії будуть підкреслювати небезпеку такої поведінки;

модель фактичних знань, або когнітивна, докладає зусиль для покращання способів передачі та отримання інформації про наркотики; є думка, що програми фактичних знань ефективніші стосовно осіб, які мають певний досвід уживання наркотиків;

модель афективного навчання полягає у застосуванні афективних підходів — навчальних методик, які фокусуються більшою,мірою на корекції деяких особистісних дефіцитів, ніж на проблемі власне вживання наркотичних речовин; визначальним принципом є той, що тенденція вживання може зменшуватися або зникнути, якщо такі дефіцити будуть подолані. Проблеми, які ідентифікують у таких програмах, стосуються самооцінки, визначення та прояснення особистісних цінностей, прийняття рішень, навичок подолання та зменшення тривоги, розпізнавання соціального тиску;

модель покращання здоров'я може бути використана як непрямий підхід до освіти в галузі наркотиків. Оздоровчі програми заохочують розвиток альтернативних звичок. Цей підхід особливо корисний для людей, які

здач пі турбуватися про своє здоров'я;

профілактичну роботу з позицій підходу нормалізації базують на на-( гупнил принципах: 1) розширення розуміння причин, у зв'язку з якими людина звертається до наркотиків, вивчення цих причин; 2) важливість заходів, які не дозволяють випадковим споживачам стати залежними; 3) інформація щодо ризику вживання наркотиків повинна бути подана разом з інформацією про ризик, пов'язаний із вживанням алкоголю та тютюну; 4) образ залежної від наркотиків людини повинен бути зведений до реальних пропорцій. Саме на цю тему треба зняти табу. 5) ініціативи, які включають соціоекономічну та культурну емансипацію, здаються кориснішими, ніж залякуючи повідомлення. [15;123]

Отже, профілактика – це робота спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки, виявлення негативного впливу на життя і здоров’я людини та запобігання такому впливу.

3.2 Програми лікувально-соціальної допомоги

Центральне місце тут займають такі програми, які надають медичну допомогу клієнтам. Слід зазначити, що власне медикаментозне лікування без залучення реабілітаційних можливостей соціальних працівників та психологів, як правило є неефективним. Слід орієнтуватись на програми, в яких професіонали працюють у мультидисциплінарній команді, до складу якої входять: лікар, медична сестра, соціальний працівник, психолог. Разом з ними працюють пара професіонали: спів залежні, екс-наркомани, екс-алкоголіки. Це дозволяє вже на перших етапах реабілітації розв’язувати проблему комплексно, із залученням до роботи членів залежних осіб, із проведенням індивідуальної та групової роботи за різними напрямками. [18;208]

До програм медико-соціальної допомоги відносять також програми з запобігання вживання алкоголю на робочих місцях. В Україні практично немає досвіду широкого впровадження таких програм на підприємствах, у закладах та організаціях. Програма, яку проводить підприємець або організація, передбачає допомогу працівникам, а часто і їхнім родинам у розв’язанні тих проблем, які впливають на продуктивність праці, зокрема пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. У цьому напрямку є три стратегії профілактики на підприємстві: первинна – підтримка здоров’я здорових працівників завдяки заохоченню поміркованості у вживанні алкоголю; вторинна – раннє виявлення працівників з проблемами, консультування та рання допомога; третинна – лікування, реабілітація та реінтеграція працівників, які виліковуються, в робоче життя.

Програми профілактики на підприємствах представлені у вигляді тренінгів, роботи консультаційних пунктів, організації проведення вільного часу для сімей працівників тощо. тики на підприємстві: первинна — підтримка здоров'я здорових працівників завдяки заохоченню поміркованості у вживанні алкоголю та наркотичних речовин; вторинна — раннє виявлення працівників з проблемами, консультування та рання допомога; третинна — лікування, реабілітація та реінтеграція працівників, які виліковуються, в робоче життя.

Програми профілактики на підприємствах представлені у вигляді тренінгів, роботи консультаційних пунктів, організації проведення вільного часу для сімей працівників тощо. [1;183]

До третьої групи спеціалізованих програм відносять такі, які можна назвати безмедикаментозними і які мають на меті реінтеграцію, реадаптацію, ресоціалізацію осіб із залежністю. В межах таких програм залежні вчаться жити зі своєю хворобою. В Україні цей напрям реабілітації представлений головним чином релігійними програмами, в яких "одужання" відбувається через віру в Бога. Разом з тим є також і нерелігійні, серед яких є ті, де професіонали представлені мінімально, і вони, як правило, із колишніх залежних ("Монар", м. Хмельницький), і ті, де професіонали представлені досить широко поряд із соціальними працівниками із колишніх залежних (терапевтична спільнота "Маріїна школа", м. Київ).

3.3 Реабілітаційні програми

Реабілітаційні програми позбавлення від залежності базуються на тому, що одужання людини відбувається при утриманні від психоактивних речовин і на можливості застосування власного потенціалу як особистості, на вірі в кожну особу, котра здатна зрозуміти власне зростання. Цей чинник життєво важливий для одужання від алкоголізму та наркоманії. [16;234]

Маємо такі принципи роботи з клієнтами із залежністю від психоактивних речовин:

розуміння замість засудження. Кожну людину необхідно сприймати такою, якою вона є, надаючи їй можливості для прояву своїх як позитивних, так і негативних почуттів, не засуджуючи їх, а приймаючи і розуміючи;

добровільності замість контролю. Кожна людина вільна самовизначатися в тому, яка допомога їй необхідна;

конфіденційності. Кожна людина має право на повагу своєї особистої сфери;

щирості та довірливості стосунків клієнтів і консультантів. Взаємини клієнта і консультанта будуються на відкритості, чесності та довірі;

тісної співпраці з сім'єю клієнта. Захист та допомога кожному клієнту можуть бути забезпечені тільки у спільній роботі з сім'єю;

допомоги для самодопомоги (активності замість пасивності). Консультант повинен надавати клієнту можливість для самостійної побудови життя;

комплексної допомоги. Будь-яку допомогу слід розглядати у сукупному контексті проблемних життєвих обставин і здійснювати у співпраці з усіма зацікавленими соціальними інституціями та організаціями. [19;68]

У процесі подолання залежності варто робити акцент на формуванні нових адаптаційних механізмів особистості, на навичках пошуку ресурсів у собі та найближчому оточенні. Це потрібно для того, щоб людина могла максимально адекватно інтегруватися у суспільство (в макро- та мікросоціум) відповідно до індивідуальних особливостей, можливостей, а також з урахуванням реалій її сімейного та трудового досвіду й громади. Розв'язання таких складних проблем передбачає довготривалу реабілітацію людини із залученням до програми фахівців та людей, які навчилися жити із залежністю.

Наприклад, у денному відділенні Центру ресоціалізації наркозалежної молоді м. Києва впроваджено тримісячну амбулаторну програму, яка складається з групової та індивідуальної психотерапії, арт-терапії, інформаційно-мотиваційного тренінгу, тренінгу соціальних навичок, тренінгу профілактики зриву, соціального консультування тощо. Як складові елементи такої програми передбачені моніторинг та оцінка результатів її проходження. [4;239]

У нашій країні перспективним методом реабілітації людей із залежністю сьогодні вважають терапевтичні спільноти. Це можна пояснити, по-перше, незначною поширеністю такого методу реабілітації. По-друге, тим, що для повноцінної роботи спільноти необхідно залучати фахівців із соціальної роботи, які мають знання та досвід роботи у подібних спільнотах (яких не так багато в Україні). По-третє, потрібні початкові матеріальні вкладення, зокрема на придбання будинку для спільноти, необхідного обладнання тощо.

Терапевтична спільнота - це форма об'єднання людей, структурована з метою набуття вагомих терапевтичних ефектів. Терапія середовищем ґрунтується на психологічній атмосфері, утворюваній усіма учасниками спільноти. Отже, від кожного учасника програми очікують певного внеску у створення середовища, яке матиме цілющі властивості. У терапевтичній спільноті лікування розглядають не тільки як застосування фахівцями певних медичних засобів, а й як взаємодію членів спільноти. Тобто фактично спільнота лікує сама. Середовище в терапевтичній спільноті забезпечує високий рівень безпеки та захищеності людини. яка прагне одужати. Саме за таких умов людина може вільно навчатися нових способів поведінки, робити помилки і вчитися на них. [19;53]

Важливою умовою повноцінного функціонування терапевтичної спільноти є сформоване середовище, тобто сукупність об'єктивних чинників - організаційних (де саме, в якому закладі надається допомога) та функціональних (медичних, трудових, освітніх, виховних, психолого-психотерапевтичних, сімейних тощо), об'єднаних програмою реабілітації, яка впливає на відновлення та формування соціально прийнятних особистісних та поведінкових якостей людини, що сприяють її реабілітації та ресоціалізації . У формуванні реабілітаційного середовища необхідно дотримуватися принципу комплексності. У деяких реабілітаційних програмах акцент роблять на трудотерапії та встановленні ієрархічних відносин «табірного» або сектантського типу, що, безумовно, полегшує управління режимом спільноти. Зміст і форми роботи соціальних працівників у рамках реабілітаційної програми визначаються філософією закладу, який її впроваджує. Окрім консультативних ролей, вони також можуть здійснювати представництво інтересів клієнта (наприклад, за потреби відновити втрачені документи), сприяти працевлаштуванню й вирішенню фінансових питань, інформувати про доступні соціальні послуги та програми тощо.

У світі існує безліч різних реабілітаційних програм для людей із залежністю, і жодна з них не претендує на універсальність. Це свідчить про складність проблеми лікування хвороби. Тут зроблена лише спроба охарактеризувати найвідоміші тенденції крізь призму соціальної роботи. [7;57]

ВИСНОВКИ

Безперечно, алкоголізм відноситься до негативного прояву суспільства. Для того щоб людство не відходило від норм поведінки, необхідно своєчасно доносити до дітей негативні сторони життя. Адже саме в дитинстві закладається основа поведінки. Багато залежить від таких факторів, як виховання, освіта, соціальне положення в суспільстві, атмосфера в сім’ї.

Щороку 40 тисяч українців помирають від пияцтва. Причому близько 8 тисяч смертей припадає на отруєння алкоголем, стільки ж – на кардіопатію, а решта – наслідок захворювань, пов’язаних зі зловживанням спиртним.

Унаслідок пияцтва матерів фіксується 25-30% випадків дитячої патології новонароджених. Близько 40% дітей від 14 до 18 років вже приохотилися до випивки. При алкоголізмі людина, як правило, психічно деградує, втрачається не тільки здоров’я, а і людська гідність.

Алкоголіком стає один з десяти випивох-українців. А загальний показник вживання спиртних напоїв в Україні сягнув 12 літрів на людину щороку. Алкоголь - третій чинник у рейтингу ризиків смерті, другий – серед причин смертності населення працездатного віку і перший – у середовищі молодих людей віком 25-40 років. Така статистика шокує!

В боротьбі з алкоголізмом світові важко подолати традиції пов’язані з способом життя, соціальною психологією людини. На даний час не всі розуміють і тверезо оцінюють всі ускладнення роботи.

В науці соціальні причини пияцтва і алкоголізму потребують нові підходи в вирішенні проблеми виховання населення з ухилом психології і людини сьогодення.

Слід відмітити єдність думок про важливість сімейного виховання. Сім’я завжди вважалась агентом соціалізації індивіда в суспільстві. В сім’ї формуються не тільки соціально значимі якості особистості, але і властиві їй оціночні критерії; вплив сім’ї на підлітка значно сильніший за вплив школи, суспільства загалом. Наприклад, варварський принцип „око за око, зуб за зуб” здається підлітку, який виріс в асоціальній сім’ї, природнім і справедливим, це негативно впливає на неповнолітніх, оскільки вони намагаються досягти бажаного будь-яким шляхом.

Безперечно, що ще маленькі діти починають формувати свої поняття про правильну поведінку. Підготовка профілактичних заходів для дітей молодшого віку ефективніша, ніж спроба змінити порівняно міцно укорінене уявлення про негативні прояви поведінки у підлітків старших класів, однак головна відповідальність за виховання дитини звичайно лежить на батьках. Правильне виховання полягає в тому, щоб батьки усвідомили, який глибокий вплив вони мають на дітей і їх поведінку. Батьки - це перші вихователі, що формують погляди, схильності і особистість у дитини.

Важко уявити як можуть виховувати дітей батьки, які самі страждають на відхилення у поведінці. Навіть якщо спробувати уявити, що дитині в такій сім’ї приділено належну увагу (що мало ймовірно), то все одно дітям властиво копіювати поведінку своїх батьків, особливо в дошкільний період, коли вони шукають зразок відповідної до ситуації поведінки. Допомогти таким людям можуть активно діючі спільно соціальні і медичні працівники, викладачі шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів, працівники правоохоронних органів. Батьки не повинні займати пасивну позицію - вони зобов’язані постійно проводити виховну роботу, бесіди, обговорення. Захопленість молодих людей у будь-якій області знань або мистецтва (поезії, літературі, музиці та ін.) - один з дієвих шляхів нормального, нічим не порушеного психофізичного розвитку, що віддаляє молодих людей від девіантної поведінки. Правильним вихованням можна приглушити схильність до асоціальних проявів. Тому при вихованні „важких дітей” і підлітків необхідний максимум уваги і турботи з профілактики можливих відхилень у поведінці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Анисимов Л.Н. Профилактика пьянства и наркомании среди молодёжи. - М., 1989. - С.178,183.

2. Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — К., 1995. – С.62.

3. Енакеева Д.Д.Пограничные состояния у детей и подростков. - М., 1998. - С.23,38.

4. Життєві кризи особистості. У 2т./За ред. В.М.Доній, Г.М.Несен, Л.В.Сохань. - К.,1998. - С.134,239.

5.Зайцева З. Важковиховувані підлітки. - К., 1991. - С.98.

6.Каган В.Е. Тоталитарное сознание и ребёнок: семейное воспитание//Вопросы психологии. - 1992, № 2. - С.20.

7.Ланцова Л.А., Шурупова М.Ф. Социологическая теория девиантного поведения//Социально-политический журнал. - 1993. - № 4. С.48,57.

8. Личко А.Е., Битенский В.С. Подростковая наркология. - М., 1991. - С.180.

9. Марчук А.І. Судова психіатрія. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – С.133,139,141.

10.Мороз О.Г. Захистити дитинство//Рідна школа. - 1994, №7. - С.4,10.

11.Невский И.А. Учителю о детях с отклонениями в поведении. - М., 1990. – С.167.

12.Нравственность, агресія, справедливость//Вопросы психологии. 1992, №1-2, С.4,28.

13.Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник - Кондор, 2005. - С.456.

14.Радугин А.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. - М.: Владос, 1995. - С.352,355.

15.Селецький А.І., Тарарухін С.А. Неповнолітні з відхиленою поведінкою. - К., 1991. - С.123.

16.Соціальна педагогіка/За ред. проф. Капської А.Й. - К.:Центр навчальної літератури, 2003. - С.207,234.

17.Социальная педагогіка: Курс лекций/Под общей ред. Галузовой М.А. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - С.222.

18.Сущенко Л.П. Соціальні технології культивування здорового способу життя людини/ Запоріз. держ. ун-т. - Запоріжжя, 1999.- С.208.

19.Тагирова Г.С. Психолого-педагогическая коррекционная работа с трудными подростками. - М., 2003. - С.50,53,68.

20.Ширев П.Н. Жить без алкоголя? Социально-психологические проблемы п’янства и алкоголизма. - М., 1998. - С.97,108,123.