Національна академія внутрішніх справ України

Навчально-науковий інститут підготовки кадрів оперативних служб міліції

Кафедра кримінального права та процесу

Курсова робота

на тему:

«Висновок експерта як джерело доказів»

Виконав:

курсант 301 навчальної групи

рядовий міліції

Ковалишин В.М.

Перевірив:

старший викладач кафедри

кримінального права та процесу

підполковник міліції

Нагорський Ф.М.

КИЇВ - 2004

План.

Вступ.

Сутність та зміст поняття “висновок експерта” як джерела доказів в кримінальному процесі.

Зміст, структура та оцінка висновку експерта.

Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ.

Науково – технічний прогрес здійснює величезний вплив на всі сфери діяльності людини. Видатні фундаментальні відкриття дедалі більше і ширше проникають у практику, створюючи додаткові надійні передумови вдосконалення досліджень.

Цей процес неминуче зачіпає і таку специфічну галузь людської діяльності, як боротьба зі злочинністю. Рух до правової держави, дотримання законності і правопорядку, поліпшення роботи суду, слідства, прокуратури, адвокатури, захист прав громадян, організацій, підприємтсв повинні відповідати потребам громадян, задовольняти потреби суспільства.

У свою чергу держава повинна робити все для того, щоб викорінювати те, що заважає нам створти нормальні умови життя, забезпечити гідне людини цивілізованого світу правове, соціальне, й економічне регулювання проблем, які виникають в процесі її життєдіяльності. І тут боротьба зі злочинністю посідає особливе місце.

Виходячи з цього необхідно значно підвищити ефективність правоохоронної роботи, особливо на стадіях досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи.

Внаслідок чого підвищується значення висновку експерта як джерела доказів в процесі доказування по кримінальній справі Особливо сьогодні коли відбуваються “якісні” способів підготовки, вчинення і приховання злочинів, збільшується кількість тяжких та особливо тяжких злочинів, які досить ретельно плануються і вчиняються професійно підготовленими особами та організованими злочинними групами. В таких випадках розібратися в механізмі вчинення злочину, так званих “неочевидних” злочинів, довести винність осіб по слідам залишеним на місці вчинення злочину неможливо без проведення експертизи і отримання висновку експерта. При вчиненні даних злочинів використовуються, як правило, сучасні досягнення науки та техніки, що ускладнює діяльність слідчого і вимагає від нього правильного розуміння сутності висновку експерта, відокремлення доказів даного виду від інших, а також порядок їх збирання і оцінки.

1. Сутність та зміст поняття “висновок експерта” як джерело доказів в кримінальному судочинстві.

Як свідчить історія, в теорії кримінального процесу висловлювались різноманітні точки зору з приводу кримінально – процесуальної сутності висновку експерта. Так, Баршев Я.І. у своїй роботі “Основания уголовного судопроизводства с применением к российскому судопроизводству”, стверджував, що результати експертизи є різновидом огляду. Шавров К.В. в своїй роботі “Экспертизы в уголовном деле”, розглядав висновок експерта як різновид показань свідка.

Сьогодні є загально прийнятою думка, що висновок експерта виступає в кримінальному судочинстві окремим джерелом доказів, а тому як і інші джерела доказів являє собою єдність процесуальної форми та змісту, тобто має процесуальну природу – комплекс найголовніших властивостей і характеристик доказів.1 Разом з тим в чинному КПК України не закріплено визначення поняття “висновок експерта”. А тому в кримінальному процесі його розглядають в двох аспктах: як джерело доказів і як зміст процесуального документа (джерела доказів).

Що ж являє собою “висновок експерта” як джерело доказів в кримінальному судочинстві?

Виходячи із законів логіки визначити поняття певного явища, речі означає з’ясувати його головні, найбільш суттєві ознаки. Намагаючись дати визначення поняття певного явища, речі ми ставимо перед собою такі два завдання:

З’ясувати властивість визначуваного предмета, з метою отримати відповідь на запитання про те, що є даний предмет.

Обмежити визначуваний предмет від усіх інших суміжних з ним предметів.

Але визначення не залишається незмінним, раз і назавжди встановленими. У пізнанні йдуть від одних визначень, менш точних, до інших, більш точних, що відповідають даному рівню розвитку знань.2

Вище ми зазначали, що висновок експерта являє собою єдність процесуальної форми і змісту доказів.

Разом з тим неможливо визначити, що лежить в основі поцесуальної форми і змісті висновку експерта нез’ясувавши зміст таких понять як процесуальна форма і зміст доказів.

Михеєнко М.М. зазначав, що процесуальна форма – це передбачений кримінально – процесуальним законом порядок усієї кримінально – процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, а також громадян та юридичних осіб залучених до сфери цієї діяльності, як і порядок вчинення і оформлення окремих процесуальних дій, оформлення та звернення до виконання процесуальних рішень.3

Тертишник В.М. під процесуальною формою розуміє відповідні змісту і принципам кримінального процесу, передбачені кримінально – процесуальним правом умови, послідовність та порядок діяльності учасників процесу, засоби реалізації ними своїх прав, свобод і обов’язків, процедура здійснення окремих процесуальних дій та прийняття юридичних рішень, а також режим документування процесуальної діяльності, призвані забезпечити вирішення завдань і досягнення мети кримінального процесу.

Зміст доказів являє собою сукупність фактичних даних по даній кримінальній справі, отриманих з належного процесуального джерела.

Разом з тим Тертишник В.М. наголошує на тому, що змістом доказів є фактичні дані, які отримані з належних джерел інформації і закріплені на відповідному штучно створеному процесуальному носії.

Під процесуальним носієм фактичних даних він розуміє об’єкт, який може слугувати засобом фіксації, збереження та переносу доказової інформації в просторі та часі і одночасно бути джерелом інформації у справі для суб’єктів кримінального процесу та його учасників на будь – яких стадіях кримінального судочинства. До одного з таких процесуальних носіїв він якраз і відносить висновок експерта.4

Відповідно до вищевикладеного змістом висновку експерта є фактичні дані про обставини предмету доказування та про інші обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи і повідомляються експертом у своєму висновку в формі мотивованих висновків.

Процесуальною формою або джерелом фактичних даних висновку експерта є сам висновок експерта – письмовий документ оформлений відповідно до процесуальних вимог, в якому містяться викладені експертом мотивовані висновки.

Отже висновок експрта – це письмовий документ, складений в результаті дослідження експертом, якому передбаченим КПК України порядком було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. В даному документі грунтовно та об’єктивно висвітлюється хід і результати проведених досліджень, даються відповіді на поставлені завдання, робляться висновки за проведеним дослідженням та експертним пізнанням. Висновок експерта має значення джерела доказів по справі.5

Висновок експерта як окреме джерело доказів в кримінальному судочинстві повинен відповідати як загальним правовим вимогам, які висуваються кримінально – процесуальним законодавством до доказів так і володіти особливостями які випливають найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта:

Висновок експерта повинен відповідати наступним правовим вимогам: висновок експерта повинен бути належним, допустимим і достовірним.

Належність висновку експерта.

Фактичні дані повинні бути належними до конкретної кримінальної справи, що обумовлює їх доказову цінність в кримінальному судочинстві. Належність це одна з правових вимог, що висувається до висновку експерта. В діючому КПК України відсутня пряма вказівка норми про належність доказів в кримінальному судочинстві. Разом з тим ряд приписів, на підставі яких можна визначати належність доказів при здійсненні провадження по кримінальній справі.

В теорії кримінального процесу під належністю доказів необхідно розуміти зв’язок між фактичними даними, змістом доказів і об’єктивно існуючими або існувавшими фактами і обставинами, встановлення яких має значення для справи.

Мотивовані висновки експерта також повинні мати відношення до кримінальної справи, а тому містити відомості про ті чи інші обставини, які підлягають встановленню. Але при цьому необхідно мати на увазі, що висновок експерта являє собою відомості отримані шляхом експертного дослідження, результат якого безпосередньо залежить від наданих експерту матеріалів для дослідження.

У зв’язку з цим належність висновку експерта залежить від належності відомостей, які містяться в об’єктах (матеріалах), які направлені експертові на дослідження. Самі об’єкти експертизи створюються або породжуються вчиненням злочину. Приймаючи рішення про проведення експертизи, слідчий або суд вже володіють даними, які в тій чи іншій мірі підтверджують належність матеріалів, які направляються експертові. Зазвичай необхідність призначення експертизи обумовлена підтвердженням або відхиленням обставин, які містяться в цих матеріалах.

Про те пояснення належності висновку експерта з посиланням лише на те, що дані, які містяться у висновку експерта повинні бути об’єктивно пов’язані з матеріалами кримінальної справи є недостатнім, оскільки розкриває лише інформаційний аспект належності висновку експерта. Такий спрощений підхід проявляється в діяльності багатьох слідчих підрозділів, коли при розслідуванні кримінальних справ слідчі часто призначають експертизу, виходячи з того, що встановлення певних обставин справи, можливо лише з використанням спеціальних знань. При цьому не враховуються, яке значення для розслідування справи має та чи інша обставина, встановлена у висновку експерта. Як правило такими об’єктами, таких експертиз є предмети виявленні в процесі проведення обшуку.

Так, наприклад по кримінальній справі порушеній по обвинуваченню Ш. в незаконному зберіганні і збуті наркотичних засобів, при обшуку в квартирі обвинуваченого був виявлений саморобний мисливський ніж. Хоча в матеріалах кримінальної справи були відсутні дані стосовно виготовлення або збуту холодної зброї, була проведена криміналістична експертиза. Якою було встановлено обставину, необхідність доведення якої по даній кримінальній справі не мало сенсу.

Таке спрощене розуміння належності висновку експерта призводить до того, що при здійсненні провадження по кримінальним справам призначається велика кількість експертиз, які направлені на встановлення тих обставин справи, що не мають суттєвого значення для даної справи.

Тому доцільним є визнання, що у зв’язку з особливостями отримання висновку експерта, складності і довготривалості проведення експертизи, вимога про належність висновку експерта повина складатися з двох обов’язкових ознак:

Інформаційності – як відповідність відомостей, що містяться у висновку експерта і обставин кримінальної справи.

Суттєвості і значимості – це здатність відомостей, які містяться у висновку експерта дати певний результат у встановленні тих обставин, які мають суттєве значення для розслідування і вирішення конкретної кримінальної справи.6

Як ми зазначали чинний КПК України не дає визначення поняттю “належність” доказів, а тому при визначенні належності висновку експерта слідчий та суд повинні користуватися наступними положеннями:

Загальна вимога належності, зафіксована в ч. 1 ст. 65 КПК України: “Доказами в кримінальній справі є будь – які фактичні дані, на підставі яких у визначеному порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно – небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи”. В даному визначенні в загальному вигляді сформульоване поняття доказів і поняття основних обставин, які необхідно встановити при розслідуванні кримінальної справи.

Серед усього переліку обставин, що підлягають доказуванню в кримінальній справі слідчий, суд повинні визначити належність та значення тієї обставини по кримінальній справі для встановлення якої призначається експертиза. Перелік обставин предмету доказуваня в кримінальній справі, закріплений в ст. 64 КПК України.

Диспозиції статей КК України, по яким порушена кримінальна справа і в яких містяться конкретні склади злочинів. Диспозиція складу злочину досить докладно розкриває всі обставини справи, які необхідні для встановлення по конкретній кримінальній справі. В залежності від індивідуальних особливостей розслідування кожної кримінальної справи, з врахуванням випадків обов’язкового призначення експертизи слідчий або суд визначають, які обставини справи повинні бути встановленні в результаті проведення експертизи.

В слідчій практиці при провадженні кримінальних справ для встановлення певних обставин кримінальної справи вимагається обов’язкове проведення експертизи і наявність в кримінальній справі висновку експерта, крім тих обв’язкових обставин встановлення яких вимагає обов’язкове проведення експертизи (ст. 75 КПК України).

Допустимість висновку експерта.

Під допустимістю доказів в загальному розумінні необхідно розуміти їх правову придатність до використання у кримінальному процесі і як аргументів доказування. Допустимість доказів означає:

Фактичні дані як докази одержані уповноваженим на те суб’єктом.Так, відповідно до ч. 2 і ч. 7 ст. 75 КПК України: “як експерт може бути викликана будь – яка особа, що має необхідні знання для давання висновку експерта з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Разом з тим закріплення процесуального становища експерта як єдиної особи, яка може дати висновок передбачає наявності у неї прав і обов’язків, які закріплені в ст. 77 КПК України, зокрема до них належать:

Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.

За злісне ухилення від явки до суду, до органів попереднього слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 185-3 або статтею 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 384 чи 385 Кримінального Кодексу України.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи.

Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.7

Фактичні дані одержані з відомого, перевіреного та незабороненого законом джерела. Так, для висновку експерта джерелом фактичних даних буде виступати процесуальний документ який оформлений відповідно до вимог, які висуваються кримінально – процесуальним законом. Відомість походження висновку експерта, можливість його перевірки і оцінки, забезпечується наступними вимогами: у висновку експерта повинні бути вказані необхідні і повні дані про особу експерта, який здійснював дослідження і підписав сам висновок експерта (стаж роботи, кваліфікація і таке ін.).

Фактичні дані одержані у встановленому законом порядку з дотриманням процесуальної форми, яка гарантує захист прав та законних інтересів громадян, який виражається перш за все в порушеній кримінальній справі, законних підстав для проведення експертизи. Крім того кримінально – процесуальний закон передбачає єдиний спосіб в ході якого може бути отримано висновок експерта - це проведення експертизи результати якої закріплені у висновку експерта – процесуальному документі офрмленому відповідно до вимог ст. 200 КПК.

Фактичні дані та сам процес їх одержання належним чином закріпленні та засвідчені. Для проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову у якій крім даних зазначених у ст. 130 КПК України містяться вимоги передбачені ст. 196 КПК України. Складання протоколу про ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і ро’яснення його прав. В протоколі фіксуються результати дій слідчого, заяви і клопотання обвинуваченого і його захисника. Слідчий знайомить експерта з постановою про призначення експертизи, про що складається протокол в якому зазначаються клопотання висунуті експертом.

Зібрані докази та інші матеріали кримінальної справи в цілому дозволяють здійснити перевірку достовірності та законності одержання фактичних даних.8

Достовірність висновку експерта.

Достовірність доказів в загальному розумінні означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

Доказуванням є дія по встановленню істинності будь –якого судження, положення (тези) на підставі інших суджень, істинність яких перевірена, за допомогою аргументів (посилок), істинність яких встановлена. Очевидно, що використання в доказуванні сумнівних, недостовірних данних може викликати помилкові висновки.

Логічно зробити висновок, що доказова інформація повинна мати ознаки достовірності. Тільки за такої умови вона може бути покладена в основу висновків у справі, використана як засіб доказування.

На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що достовірність висновку експерта полягає у відповідності результатів, які отримав експерт в процесі дослідження тим обставинам, що мали місце в дійсності. На основі наданих йому слідчим або судом матеріалів на дослідження і спеціальних знань, якими володіє експерт. При чому коло обставин, які йому необхідно встановити визначається слідчим або судом у формі запитань, які ставляться експертові.

Наступним блоком ознак, які характеризують висновок експерта як окреме джерело доказів є його собливості, що випливають з найбільш суттєвих особливостей форми і змісту. До них ми можемо віднести:

Наявність і використання спеціальних знань експерта – як необхідний елемент висновку експерта;

Проведення експертного дослідження і дача висновку лише по його результатам;

Безпосередньо висновок експерта – як окремий процесуальний документ, що має чітко визначену структуру і зміст;

Експерт – особа, яка формує дане джерело доказів процесуальний статус, якої закріплений в чинному КПК України;

Проведення експертизи – як єдиний спосіб визначений законом для отримання висновку експерта.9

Відповідно до ст. 65 КПК України, змістом доказів є будь – які фактичні дані. Але на відміну від інших видів доказів фактичні дані, які містяться у висновку експерта Характеризуються наступними особливостями:

Фактичні дані являють собою мотивовані висновки експерта, тобто думку особи, яка володіє спеціальними знаннями і сформулювала цю думку в процесі проведеного дослідження і розумової діяльності.

Наприклад, в процесі проведення почеркознавчої експертизи у своїх висновках експерт висловлює думку стосовно виконавця рукописного тесту, при проведенні – судово психіатричної – думку про психічний стан особи, при проведенні судово – бухгалтерської експертизи – думку стосовно порушень, які були допущені в документах бухгалтерського обліку в процесі зайняття господарською діяльністю, при проведенні судової хіміко – фармацевтичної експертизи – викладає у висновку свою думку стосовно того чи був допущений факт немедичного вживання сильнодіючих, наркотичних, психотропних, отруйних засобів та їх аналогів.

Отже, думка експерта, яку він викладає у “висновку експерта” носить суб’єктивний характер. На підтвердження вищевикладеного вказує, те що по своїй сутності думка експерта являє собою результат певної діяльності – відомості отримані експертом в процесі дослідження, раніше невідомі і неіснуючі до проведення експертизи в готовому вигляді. Функція експерта полягає в тому, щоб отримати відомості, які є не доступними для сприйняття зовнішніми органами відчуття людини, для отримання цих відомостей він повинен провести спеціальне дослідження, на основі якого сформулювати свої висновки. Тобто ці відомості не поверхові судження про факти об’єктивної реальності, а результат практичної діяльності – проведення дослідження і теоретичної роботи – аналіз і формулювання відповідей на поставлені запитання. При цьому судження експерта зводиться не лише до констатації фактів об’єктивної реальності і їх опису, у висновку експерт дає цим фактам наукове пояснення, в системі понятійного апарату певного класу експертиз. Рамки даного дослідження встановлюються слідчим або судом.

Суб’єктивний характер відомостей, які отримує експерт призводить до того, що з приводу одного і того ж питання у декількох експертів можуть бути різні думки. Тому не дивно, що в ст. 75 КПК закріплено, що “експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо”.

По друге ці відомості експерт формує окремо автономно від слідчого і суду, а потім викладає їх у своєму висновку. Характер і зміст цих відомостей залежить від того, які ознаки, властивості або якості виокремить експерт, які методи застосує, як проведе дослідження і оформить його результати. Тому у висновку експерта досить важлива впевненість експерта в правильності і достовірності результату, який він отримав в процесі проведення свого дослідження.

Відповідно до ч. 2 ст. 75 КПК України як експерт може бути викликана будь – яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку експерта з досліджуваних питань. Вибір слідчим або судом експерта або експертної установи для проведення експертизи відбувається довільно.

Разом з тим, суб’єктивний характер висновку експерта зовсім не означає його не об’єктивності. Тому що процесуальне становище експерта регламентується чинним КПК України і направлене на формування ним об’ективних висновків. Для гарантування об’єктивності відомостей, які викладає експерт, кримінально – процесуальний закон передбачає певні вимоги достовірності при проведенні експертизи, враховуючи науковий характер висновку експерта.

Крім цього, це вимога до особи експерта – особа, яка має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. В ч.2 ст. 75 КПК України закріплено питання, які ставляться експертові, і його висновок про них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі. Крім того є вимоги, які висуваються до форми і змісту висновку експерта, порядку його складення. Так, експерт повинен викласти всі дії, які він проводив в процесі експертизи і отримані при цьому результати, а також вказати методику дослідження.

Відповідно суб’єктивний характер цих відомостей, які містяться у висновку експерта означає що:

Це власна думка експерта (експертів) і тому може бути різною;

Виникає тільки після проведення дослідження і на основі результатів цього дослідження;

Являє собою відповіді на поставлені запитання і обмежується рамками предмета експертизи;

Джерелом цієї думки може виступати будь – яка особа, яка володіє необхідним об’ємом спеціальних знань, необхідних для дачі висновку на поставлені запитання і не має підстав для відводу;

Судження експерта дається в системі понять певного класу експертиз.

Однак те, що у висновку експерта містяться відомості, які являють собою думку експерта зовсім не означає, що висновок експерта не є джерелом доказів по кримінальній справі. Зокрема до такого висновку прийшов Владіміров Л.Д. вважаючи доказ фактом об’єктивної реальності.

Відповідно до ст. 65 КПК України доказами є будь – які фактисні дані, закріплені у вказаних процесуальних джерелах. В терії доказів більш прийнятою є точка зору, відповідно до якої фактичні дані, які містяться в процесуальних джерелах, по своїй сутності складають сукупність відомостей про ті чи інші обставини об’єктивної дійсності.

Мотивовані висновки експерта також являють собою відомості про факти об’єктивної дійсності. У своєму висновку експерт викладає не абстрактні судження про що небудь, а тільки відомості про реальні обставини і факти конкретної кримінальної справи. Самі висновки експерта пов’язані з обставинами кримінальної справи через надані на дослідження слідчим або судом матеріали, в яких містяться відомості породжені вчиненням злочину.

Але відомості про факти об’єктивної реальності, викладені у висновку експерта, можна назвати фактами, маючи наувазі, що це не факти як фізична реальність, а факти в гносеологічному значенні – як відомості достовірність яких вже доведена, наприклад, підробка підпису в документі.

Разом з тим на відміну від інших джерел доказів, відомості, які викладаються у висновку експерта мають більше гарантій достовірності. Це пояснюється цілою низкою об’єктивних факторів: незацікавленістю і об’єктивністю експерта, науковим характером відомостей, що містяться у висновку експерта, відображення у висновку експерта всього шляху формування цих відомостей, можливість через іншого експерта повторно перевірити результати первинної експертизи.

Таким чином, відомості, які містяться у висновку експерта є фактичними даними про ті чи інші обставини об’єктивної дійсності, а сам висновок експерта джерелом доказів.

Ще однією особливістю змісту висновку експерта є науковий характер фактичних даних, що містяться у висновку експерта, що виступає гарантією об’єктивності і достовірності висновку експерта.

Вимоги науковості фактичних даних проявляються в наступному:

1. Висновки експерта повинні містити в собі відомості про ті чи інші факти об’єктивної реальності, які він встановив в процесі свого дослідження, наприклад, констатація наявності слідів на предметі та їх ідентифікація.

Відповідно фактичні дані, які містяться у висновку експерта – це результат певної роботи експерта, коли він посилаючись на результати власного дослідження, на надані йому матеріали, нові факти, раніше по справі невідомі або точно встановлює факти існування яких лише припускалося або встановлені приблизно, або дає оцінку тим чи іншим фактам в ракурсі спеціальних знань.

З цього випливає, що ці фактичні дані виникають лише в процесі проведення експертизи і проведенні експертом дослідженнь і поза рамками цього процесу вони неможуть існувати.

Науковість змісту спеціальних знань, характера і методики дослідження, яка використовується експертом.

Наукові положення, методи дослідження використовуємі експертом і отримані за їх допомогою дані повинні відповідати рівню розвтку відповідної галузі спеціальних знань, виходити з новітніх досягнень наки і експертної практики. Ці принципи і правила, а також самі знання певної галузі, представником якої виступає експерт, є науково – методологічною основою, на підставі якої експерт вирішує поставлені перед ним завдання.

Під спеціальними знаннями необхідно розуміти – сукуність наукоо обгрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи спеціалісти в межах будь – якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла і відповідно до норм кримінально – процесуального законодавства використовують їх для успішного вирішення завдань кримінального судочинства.

Науковість використовуємих експертом знань є гарантією всебічності, повноти і обгрунтованості дослідження.

Крім наукового характеру знань, які використовуються експертом, саме експертне дослідження характеризується численими рисами, які властиві науковому дослідженню.

2. Формулює висновки при проведені експертизи не сам слідчий або суд, а у відповідності з його дорученням експерт. Незалежно від того чи є особа працівником експерної установи чи ні, головною і обов’яквою умовою призначення особи експертом виступає його наукова компетентність, тобто володіння ним в необхідному об’ємі знаннями з тієї чи іншої галузі знань і володіння методикою дослідження, що гарантією достовірності отриманих відомостей.

У спеціальній літературі експертом (від лат. Expertus – досвідчений) визначається особа – фахівець з тієї чи іншої спеціальної галузі знань, якій за постановою слідчого, судді чи за ухвалою судудоручено провести експертизу з митань, які цікавлять слідчого або суд і за результатами експертизи дати обгрунтований висновок, який має значення доказу в справі”.

3. Порядок і об’єм викладення висновку експерта аналогічний складенню наукової роботи і напрвлений на те, щоб висновок до якого прийде експерт в результаті свого дослідження, всебічно, повно обгрунтовувався і доводився з дотриманням всіх законів формальної логіки, а також принципів і правил методології тієї галузі знань, яка використовується експертом. На це спрямована структура висновку експерта, яка складається з всупної, дослідницької і заключної частин

4. Мотивовані висновки експерта являють собою опосередковане знання і підкоряються всім тим вимогам, які висуваються до процесу отримання наукового знання. Це: а) відтворення і перевірка висновків, тобто хід і результати дослідження повинні бути доступними об’єктивній перевірці шляхом повторного дослідження або проведенням окремих слідчих дій; б) виведення і достовірність, тобто отримані відомості повинні бути результатом дослідження, при умові відсутності сумніви в правильності проведеного дослідження і отриманих результатів; в) наглядність ходу і результатів дослідження, мається на увазі, щоб було можливим дослідити, які методи і технічні засоби використовувались, виявлені за їх допомогою властивості, зв’язки і ознаки, їх взаємозалежність, умови при яких вони виявляються, що є необхідною вимогою оцінки висновку експерта; г) мотивованість використання певних експертних методів та технічних засобів.

Таким чином особливістю фактичних даних, які містяться у висновку експерта і вимоги, які до них висуваються, виступає науковий характер мотивованих висновків, які викладаються експертом.

2. Зміст, структура та оцінка висновку експерта.

2.1 зміст і структура висновку експерта.

Однією з підстав поділу доказів на види є певна структура і зміст кожного джерела доказів. Особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в наступних вимогах:

В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.

В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.

В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта, до них зокрема належать: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом. 10

Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об’єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.

Як правило висновок експерта складається з трьох частин:

Вступна частина;

Дослідницька частина;

Висновок або заключна частина.

Про те Бурков І.В., Мурзіков А.В. наголошують на тому, що іноді у висновку експерта може виокремлюватися ще одна частина – синтезуюча в якій міститься загальна оцінка результатів проведеного дослідження, наприклад, відмічається стійкість ознак, що співпадають, пояснення ознак, що різняться і обгрунтовуються експертні висновки. Разом з тим наголошують автори синтезуюча частина може не виділятися, а входити в дослідницьку частину в якості останнього, завершального етапу цього розділу документа.

Висновок експерта повинен мітстити певну сукупність відомостей на підставі яких можна зробити виновок про те хто, з якою метою призначив експертизу, хто саме її проводив, особи, які приймали участь в її проведенні. Для цього у вступній частині як правило викладаються наступні відомості: номер і назва кримінальної справи по якій призначена експертиза, відомості про орган або особу, яка призначила експертизу, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи, обставини справи, матеріали, які надані експертові на дослідження з узанням при цьому способу доставки і виду упаковки об’єктів наданих на дослідження, дата надходження матеріалів і дата підписання висновку, відомості про експерта або експертів (П.І.П., освіта, спеціальність, вчена ступінь і звання, посада яку він обіймає), питання, які поставленні слідчим або судом перед експертом на вирішення. Порядок групування питань і їх послідовність може бути викладена експертом в тій послідовності в якій він вважає за потрібне з точки зору порядку дослідження і зрозумілості викладення.

Якщо експерт дає відповідь на деякі питання з власної ініціативи, то вони також повинні бути вказані у вступній частині.

В тих випадках коли по справі проводилась додаткова або повторна експертиза у вступній частині необхідно викласти відомості про експертів та експертні установи в яких її проводили, дата її проведення, результати до яких вони прийшли і підстави призначення додаткової або повторної експертизи.

Крмі того у вступній частині зазначається не лише заявлене експертом клопотання про надання йому додаткових матеріалів необхідних для дачі висновку, розом з датою його направлення, але й дата і результат вирішення цього клопотання слідчим або судом.

В дослідницькій частині висновку віображається весь процес експертного дослідження і отримані на його підставі результати.

На початку дослідницької частини висновку експерта відбувається аналіз матеріалів і опис відомостей наданих слідчим або судом на дослідження експертові. Для цього необхідно вказати про стан об’єктів наданих на дослідження, викласти відомості про огляд цих об’єктів – речових доказів, предметів і т. ін.

Нижче описуються методи дослідження, технічні засоби, які використовувалися в процесі дослідження і умови в яких відбувалося їх використання, включаючи технічні умови. Також необхідно досить докладно викласти всі дії, які здійснювались експертом над об’єктами, описати стан цих об’єктів, форму, колір, розмір і т. ін. Сам опис здійснюється як правило у відповідності зі схемою дослідження і його методами.

Експерт повинен пояснити, які і звідки нормативні приписи були їм використані в процесі дослідження, різного роду кофіцієнти, табличні та інші відомості якими він керувався в процесі свого дослідження. Він повинен також пояснити сутність та зміст методів дослідження, в деяких випадках навіть дати обгрунтування чому саме ця методика була їм використана в процесі дослдіження, якщо таких методик існує декілька.

У своєму висновку експерт зазвичай не надає доказів стосовно того, що використанні експертом наукові положення і методи дослідження є вірними і науково обгрунтованими.

Доказовість обгрунтованості цього як зазначає Орлов Ю. К. передбачає послідовність викладення наукових положень тієї галузі наукових знань, яка була використана експертом. Тобто у висновку експерт хоча б в загальному вигляді і доступній формі викладає для осіб, які немають спеціальних знань сутність загального наукового положення і методики дослідження, при цьому експерт не повинен обмежуватися лише посиланнями на літературні джерела і авторів методики дослідження, необхідно також наводити дані про її офіційне схвалення або утвердження, якщо вона є офіційно рекомендовоною. Це необхідно для оцінки її слідчим або судом хоча б по фомальним ознакам.

Повідомивши отриманні результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку, тобто експерт повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйнятті їм факти, їх ознаки і властивості, а також дає наукове пояснення властивостям досліджуваного предмету, які він спостерігає і висловлює своє оціночне судження, висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається.

В заключній частині повинні містится науково обгрунтовані відповіді на поставлені слідчим або судом запитання, які повинні повністю витікати з дослідницької діяльності експерта.

На кожне поставлене експерту запитання повинна бути дана змістовна мотивована відповідь або відповідь про неможливість вирішення цього запитання. Висновок є кінцевою ціллю всього дослідження, яке проводив експерт. Наяність висновків в цьому джерелі доказів – одна з суттєвих ознак, яка дозволяє відрізнити висновок експерта від інших джерел доказів, отриманих за участю спеціаліста.

Самі висновки являють собою констатацію виявлених в процесі дослідження фактів або висновок про певні факти. Крім того висновки експерта повинні логічно витікати з дослідження, грунтуватися на положеннях лише тієї науки, спеціалістом в області якої він є і не допускати різноманітного тлумачення, також є неприйнятними невизначенні, двохзначні висновки.

Орлов Ю.К зазначає, що висновок експерта необхідно відрізняти від пояснень і коментувань, які можуть бути винесені у заключну частину висновку. Основна відміність полягає в тому, що відомості, які наводяться експертом складають компонент сеціальних знань екперта, а не встановлюються в процесі даного експертного дослідження.

Для того, щоб остаточно завершити етап викладення відомостей отриманих в процесі дослідження, експерт в структурі свого висновку, повинен довести ланцюжок свої висновків до етапа на якому подальше розуміння висновку експерта, не вимагає спеціальних знань.

Тому, щоб висновок експерта був істинним необхідно дотримуватись наступних вимог:

Більшість положень або відомостей, які використовує або на які посилається експерт повинні відповідати досягненням науки і бути перевіреними практикою.

Відомості про обставини справи отримані з матеріалів справи повинні бути достовірними.

Сам висновок повинен бути даний без порушення законів логічного мислення.11

Висновки експерта можуть мати різну логічну форму. На сьогодні існує велика кількість таких форм, однією з яких є стверджувальні і заперечні висновки.

Зміст висновку експерта тісно пов’язаний з його структурою і формою і обмежений рамками зання, яке отримує експерт, в процесі проведеного ним дослідження.

Основним змістом висновку експерта є висновки, які зробив експерт по результатам своїх досліджень. Висновки представлені у вигляді відповідей на запитання поставлені експертові слідчим або судом в постанові або ухвалі про призначення експертизи. Об’м завдання, виражений у формі запитання, визначає об’єм експертного дослідження, який визначає зміст висновку експерта. Зміст відповідей повинен відповідати сутності поставлених перед експертом запитань. Разом з тим відповідно до ст. 200 КПК якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку.

Зміст висновку експерта повинен відображати зміст усіх елементів експертного дослідження. Зокрема, до них можуть належати: експертний огляд, порівняльне дослідження, експертний експеремент, оцінка отриманих результатів і формулювання висновків. Тим самим в рамках свого дослідження експерт може здійснювати різноманітні дії, факт, зміст і результат проведення яких він повинен викласти у висновку експерта.

Висновок експерта повинен бути підписаний експертом, експертами, які здійснювали дослідження і надали його результати. Якщо існують креслення, схеми, фотографії і доповнюючі тексти, різні довідкові та ілюстраційні матеріали, які забезпечують наглядність, підвищують переконливість висновків, доповнюють, уточнюють процес дослідження, то вони також виступають складовою частиною висновку, додаються до нього і підписуються експертом або експертами.

У зв’язку з тим, що в змісті свого висновку експерт не лише дає відповідіна поставленні запитання, але існують і проміжні данні (висновки), доя яких він приходить шляхом власних досліджень і які на відміну від кінцевих висновків не дають відповіді на поставлені слідчим запитання, а виступають посиланням для наступного висновку, то виникає запитання про правовий статус цих проміжних висновків.

Актуальність даного питання зазначають Бурков І.В., Мурзіков А.В. пояснюється тим, що не рідко в процесі дослідження виникає необхідність використання тих чи інших відомостей, що містяться в окремих частинах висновку експерта і в зв’язку з цим виникає запитання про можливість їх викоритсання в процесі доказування по кримінальній справі.

Серед процесуалістів не має единої думки стосовно того чи надавати таким висновкам доказове значення. Так, Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. не визнають за ними доказового значення. Інші, наприклад, Пєтрухін І.Л. вважає, що доказове значення мають встановлені експертом окремі ознаки співпадання або відмінності. Ці ознаки він називає проміжними фактами і розглядає їх як непрямі докази.

В процесі свого дослідження експерт виявляє ознаки і властивості, приходить до певних проміжних висновків. Всі ці відомості утворюють фактичну базу висновку експерта. Висновки експерта з точки зору логіки завжди повинні розглядатися спільно з аргументами, які його обгрунтовують, при цьому створюється ланцюжок послідовних пропозицій, де початкові обгрунтовують наступні. Звідси випливає, що доказом є весь документ в цілому, з викладенням в ньому відомостей, які обгрунтовують викладені в ньому висновки, а не лише кінцеві відповіді експерта на поставлені запитання.

Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. наголошували на тому, що висновок експерта необхідно розглядати як:

Документ в якому експерт фіксує процес дослідження і його підсумки;

Власне як результат дослідження, тобто відповіді експерта на поставлені йому запитання, де висновки є змістовно невід’ємними від проведеного дослідження, оскільки логічно завершують ланцюжок експертного доказування.

В даному випадку як зазначає Ейсман А.А. висновок експерта зроблений ним на основі проведеного дослідження виступає доказом по справі. Але ці дві складові частини єдиного цілого, дві сторони одного поняття висновку експерта, розмежовувати їх і розглядати окремо можна лише умовно. Самі по собі висновки без іншої частини цього документа не будуть доказами в процесуальному розумінні, у зв’язку з тим, що їх не можна перевірити і оцінити.

Джерелом доказів по справі виступає весь документ вцілому, тобто всі висновки експерта, в якому містяться наведені в ньому відомості і отримані в прроцесі експертного дослідження дані, направлені на вирішення поставлених запитань. А тому ці проміжні висновки і проміжні відомості самі по собі відірвано від кінцевих висновків не можуть виступати доказами в кримінально – процесуальному значенні.

Проте проміжні висновки і проміжні відомості можуть бути використані слідчим або судом без кінцевих висновків і незалежно від них, наприклад для прийняття рішення про проведення слідчих дій, для висунення версій і т.д. Повне заперечення значення проміжних відомостей і висновків може спричинити невикористання тієї важливої інформації, яка може міститися у відомостях і висновках, які повідомляються експертом.

Процесуальне оформлення результатів єкспертного дослідження має важливе значення, у зв’язку з тим, що висновок екперта безпосередньо вивчається, оцінюється і використовується суб’єктами доказування, як правило автономно без участі експерта. Правильне оформлення процесуального документа є гарантією об’єктивності і достовірності висновку експерта, а порушення правил офоррмлення може спричинити сумніви стосовно достовірності результатів експертного дослдіження. У зв’язку з тим, що вірне складення і оформлення цього документа пов’язано, перш за все з можливістю оцінки результвів експертного дослідження, то на думку Притузової В.А., це питання доказового значення висновку експерта.

Висновок експерта – це єдина установлена зконом процесуальна форма, в якій можуть викладатись результати дослідницької діяльності експерта. В межах цієї форми можуть існувати різні особливості складання експерного висновку.

Висновок експерта повинен бути даний в письмовій формі, що випливає з ст. 200 КПК України так як це забезпечує чіткість формулювань, підвищує почуття відповідальності експерта за свої висновки, виключаючи можливість помилок і неточностей, полегшує оцінку висновку експерта на досудовому слідстві та в суді.

Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта. До цих вимог можна віднести:

Наукова обгрунтованість викладених у висновку висновків експерта, їх аргументованість і преконливість.

Певна послідовність, ясність, чіткість, конкретність, простата викладу процесу дослідження і тих висновків до яких висновків прийшов експерт. Так, Педенчук А.К. зазначає, що експерт в процесі опису результатів свого дослідження не повинен захоплюватися надмірним використанням спеціальних термінів, користуватися без необхідності спеціальними словами.

Грамотність і культура оформлення висновку експерта, ступінь довіри до кожного документа, а особливо доказу, багато в чому залежить від того наскільки охайно і грамотно цей документ оформлений, його зовнішній вигляд.

2.2 Оцінка висновку експерта

В ч.1 ст. 67 КПК України законодавець закріпив суд, прокурор, слідчий або особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності керуючиь законом.

Оцінка висновку експерта відбувається також у відповідності з цими вимогами, але з урахуванням тих особливостей, які властиві даному джерелу доказів. Так в ст. 75 КПК України закріплено, що висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим. Враховуючи особливий характер цього виду доказів, в основі якого лежать відомості, одержані в процесі експертного дослідження з використанням спеціальних знань, а також враховуючи те, що слідчий або суд безпосередньо не приймають участі у формуванні висновку експерта, а експерт самостійно складає письмовий висновок, тому відповідно до ст. 75 КПК України , незгода з ним особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 67 КПК України ніякі докази для суду, прокурора, слідчого й особи, яка провадить дізнання не мають наперед встановленої сили. А тому висновок експерта не має ніяких переваг над іншими доказами і оцінюється як і будь – які інші докази по кримінальній справі. Наявність певної специфіки, яка пов’язана з використанням експертом спеціальних знань, наявністі відомостей отриманих в процесі експертного дослідження і т. ін. зовсім не означає, що характер цього виду доказів утворює підстави для некритичного відношення до даного джерела доказів або надання йому особливого доказового значення.

Оцінка доказів являє собою розумову, логічну діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, захисника та суду, що приводить їх до переконання про допустимість, належність, достовірність, значимість кожного доказу та достатності їх сукупності для встановлення обставин справи, що мають значення у справі. Оцінка доказів матеріалізується у процесуальних документах, в судових промовах, здійснюваних в процесі судових дебатів, які фіксуються в протоколі судового засідання.

Поцесуальний закон закріпив низку принципів на основі яких судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання здійснюється оцінка доказів на основі цих принципів здійснюється і оцінка висновку експерта. До них належать:

Суд, прокурор, слідчий, особа, яка провадить дізнання вільні в оцінці доказів. Ніякі докази немають наперед встановленої сили. Свобода в оцінці доказів гарантується законом (незалежність судді, процесуальна самостійність слідчого та особи, яка проводить дізнання, додержання таємниці наради суддів підчас винисення вироку тощо);

Оцінка доказів здійснюється за внутрішнім переконанням особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду. Суд при оцінці доказів не пов’язаний з висновками, зробленими в обвинувальному висновку.

Оцінка доказів має грунтуватися на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та бути викладена у формі мотивованого висновку про, те чому деякі докази покладені в основу рішення, а деякі відхилені.

Під час оцінки доказів, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд керуються законом та правосвідомістю.12

Наслідки оцінки висновку експерта можуть бути як позитивними так і негативними. При позитивних результатах оцінки висновку, висновок експерта може бути використаний для доказовості того чи іншого факту і обставини, для отримання нових доказів або перевірки вже наявних доказів, для визначення напрямку подальшого розслідування по справі.

Наслідки негативної оцінки залежать від підгрунття на якому здійснюється оцінка висновку експерта. Це може бути призначення додаткової або повторної експертизи чи допит експерта.

В тому випадку коли по справі здійснено декілька експертиз, висновки яких суперечать один одному, слідчий або суд мають право віддати перевагу одному із висновків, але при цьому зазначивши мотив незгоди з відхиленим висновком, чи призначити нову експертизу для усунення протирічь у висновках попередніх експертиз. Слідчий або суд не мають права визнавати результати експертизи недостовірними з послідуючим заміненням висновку експерта своїм баченням питань, вирішення яких вимагає наявності спеціальних знань. Але в той же час, не згода з висновком експерта, не обов'язково тягне за собою призначення повторної експертизи, так як відповідно до чинного КПК України, висновок експерта є не обов'язковим для слідчого і суду.

Про те далеко незавжди висновок експерта може бути відхилено в силу одного лише факту невідповідності його іншим матеріалам справи. Протиріччя між висновком експерта та іншими матеріалами справи свідчать або про недостовірність експертизи, або про неповноту чи недостатність проведеного слідства. В обох випадках необхідним є подальше ретельне дослідження обставин, що становлять предмет доказування.

Встановлення достовірності висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання відбувається на основі оцінки вступної, дослідницької і заключної частин висновку, який дає експерт. Так, Михеєнко М.М. зазначав: “Нерідко під висновком експерта розуміють тількі відповіді експерта (заключну частину) на поставлені йому слідчим або судом запитання. Разом з тим вступна і дослідницька частина висновку експерта як документа також мають важливе доказове значення. Їх оцінка дає змогу слідчому прокурору, суду, а також потерпілому, обвинуваченому, захиснику та іншим заінтересованим учасникам процесу правильно оцінити кваліфікованість, обгрунтованість і повноту відповідей експерта, їх придатність для встановлення обставин, які входять до предмета доказування в справі”.

Так, лише в процесі оцінки всіх складових частин висновку експерта, та його оцінки в сукупності з іншими матеріалами справи стає можливим визначити достовірність висновку. Встановити наявність або відсутність у висновку помилок допущених експертом в процесі дослідження. Наявність експерних помилок у висновку експерта не лише спричиняє втрату доказового значення висновку експерта, але й в разі його використання слідчим як джерела доказів, може спричинити повернення справи судом на додаткове розслідування. Тому в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен орієнтуватися, що таке експертна помилка і які види експерних помилок існують.

Зокрема під експертною помилкою необхідно розуміти невірне судження або дії експерта, які об'єктивно відобразилися в порушені законів логіки, кримінально – процесуального закону, послідовності використання рекомендованих процедур при дослідженні об’єкта, їх невірному застосуванні, які не дозволяють досягти намічених цілей (у вигляді істинного висновку) або бездіяльність якщо вона допущена з необережності.

Так Бєлкин Р.С. поділив експертні помилки на:

Процесуальні коли мова йде про порушення і недотримання експертом процесуального режиму і процедури експертного дослідження, які виникають тоді коли експерт вийшов за межі своєї компетенції і охопив питання правового характеру, дав висновок по питанням вирішення яких не вимагає спеціальних знань, зробив висновки обгрунтувавши їх не результатами дослідження, а матеріалами справи.

Гносеологічні, які допускаються при пізнанні сутності, властивостей, ознак об’єктів експертного дослідження. Вони в свою чергу поділяються на фактичні та логічні. Логічні помилки пов’язані з порушенням в змістовних мисленевих актах законів і правил логіки. Фактичні (предметні), які виникають в результаті викривленого уявлення між предметами об’єктивного світу;

Діяльністні (операційні), коли порушується послідовність рекомендованих процедур, неправильно використовуються засоби дослідження.13

Крім того в процесі оцінки висновку експерта слідчий повинен звертати увагу на недопущення експертом наступних недоліків у висновку експерта (ці недоліки можуть не вплинути на достовірність висновку експерта, але неможливість оцінки висновку експерта слідчим або судом може спричинити призначення повторної експертизи):

Підсумки у висновку експерта науково необгрунтовані;

Підсумки не випливають з обставин справи;

Обставини справи викладаються надто фрагментарно;

Отже, істотними недоліками тут позначаються висновки експертів щодо викладення обставин справи, які повинні дати коротке але повне уявлення про її суть і містити необхідні для підсумку комісії матеріали, однак нерідко ці обставини викладаються настільки коротко, що перевірити висновок експертизи неможливо, неможливо зробити висновок про правильністьпідсумків комісії.

В ч. 4 ст. 77 КПК України закріплено: ”Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок”.

Повідомлення експерта про неможливість вирішення поставленого перед ним завдання, також підлігає оцінці по правилам ст. 67 КПК УКраїни не дивлячись на те, що такий висновок не має статусу джерела доказів і тому не може бути покладений в основу обвинувачення або слугувати підставою для визнання особи невинною, внаслідок того що в ньому відсутні фактичні дані, про обставини справи, які підлягають встановленню. Повідомлення про неможливість дати висновок повинно бути аргументованим і містити причини, які виключають можливість дачі висновку. Тобто зазначення причин, на підставі яких експерт обгунтовує, що поставлене запитання не відповідає його компетенції, а при недостатній кількості матеріалів, зазначити конкретні документи, предмети, речовини, які необхідні йому для відповіді на поставлені запитання. Крім того в даному випадку, повинні бути враховані компетенція експерта, якість і повнота матеріалів наданих на дослідження, використання експертом сучасних методів і методик дослідження.

Під методами і методикою діяльності експерта необхідно розуміти систему дій і операцій з вирішення теоретичних завдань. Вони формуються та базуються на відповідних наукових методиках, характері і властивостях об’єкта діяльності, досвіді вирішення конкретних практичних завдань.

В юридичній літературі виділені і досить повно розкриті елементи оцінки висновку експерта. Основними з них є:

Аналіз дотримання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи;

Аналіз відповідності висновку експерта завданню;

Оцінка повноти висновку експерта;

Оцінка особи експерта;

Оцінка матеріалів наданих на експертизу;

Оцінка наукової обгрунтованості висновку експерта;

Оцінка висновку експерта в сукупності з іншими матеріалами справи.

Але деякі питання оцінки висновку експерта до цього часу залишаються суперечливими. Так, на сьогодні не має єдиної думки стосовно оцінки “ймовірного” висновку експерта.

Такі процесуалісти як Михеєнко М.М. Строгович М.С., Притузова В.А., Петрухін І.Л вважають неможливим використання ймовірних висновків в якості доказів. Так, Михеєнко М.М. зазначає: “Експерт на підставі проведених ним досліджень встановлює нові фактичні дані і викладає їх у своїх відповідях, і саме ці дані є доказами в справі, якщо вони сформульовані в категоричній формі, а не є припущенням. Ймовірний висновок експерта не може бути покладений в основу вироку”.14

Інші автори, наприклад, Рахулов Р.Д. не відносять ймовірні висновки до доказів, але визнають право експертів на дачу таких висновків.

Такі ж процесуалісти як Чельцов М.А., Чельцова Н.В., Вінберг А.І. та інші обгрунтовують допустимість ймовірних висновків експерта. Так, на думку Орлова Ю.К. перехід ймовірності в достовірність відбувається поступово. Достовірність може бути представлена теоретично як дуже висока ступінь ймовірності іншими словами ймовірність – це зазвичай неминуча сходинка всякого пізнання. Орлов Ю.К. допускає дачу висновку експерта в передбаченій формі при дотриманні певних вимог, однією з яких є висока ступінь ймовірності встановленого факту, а також прирівнює ймовірний висновок експерта до непрямих доказів.

В даному випадку необхідно зазначити, що точка зору про поступовий перехід ймовірності в достовірність є неприйнятною при вирішенні обставин конкретної кримінальної справи. Поняття “висока ступінь ймовірності” ще не дає підстави вважати певний факт встановленим однозначно, що в свою чергу не дозволяє сто відсотково використовувати цей факт при доказуванні обставин кримінальної справи.

Є також недопустимим суміщення понять ймовірний висновок і непрямі докази.

Ймовірний висновок не являє собою встановлений факт, а є лише припущенням про нього, його існування, що в свою чергу спричиняє різноманітне тлумачення цього факту. Ймовірний висновок не встановлює фактичних даних, а містить більш менш обгрунтовану версію про існування цих даних. При ймовірному висновку коли експерт не зміг пояснити властивості і ознаки пердмету дослідження, прийти до певного висновку, в кримінальній справі не з’являється нового доказу, у зв’язку з тим, що експертиза призначається для того, щоб пояснити з точки зору необхідних спеціальних знань виникаючі у слідчого або суда припущення про факти і обставини справи. Завдання експерта полягає в дачі категоричного висновку на основі якого слідчий або суд можуть зробити достовірний висновок. Достовірність знання повинна бути зрозуміла лише однозначно без усяких ступенів достовірності, інакше вона може містити в собі елементи припущення та ймовірності.

Таким чином вимога категоричності висновку експерта є обов’язковою умовою допустимості цього виду доказів, а ймовірний висновок не володіє цією властивістю.

Досить часто вимогу категоричності висновку експерта ототожнюють з вимогою достовірністю висновку. Але сама вимога категоричності висновку експерта не рівнозначна вимозі достовірності висновку експерта. Це пояснюється тим, що достовірність доказів не входить в зміст поняття допустимості доказів, а знаходиться за межами цього поняття. Висновок експерта, який містить певний категоричний висновок, буде допустимим, але це не означає, що він буде достовірним. Слід наголосити на тому, що поняття “ймовірний висновок” не досить вдале оскільки досить часто поняття ймовірності пов’язують з поняттям достовірністі, а це в свою чергу іноді дає привід необгрунтовано ототожнювати категоричний висновок з достовірним. Категоричність висновку являє собою логічну форму вираження експертом своєї думки. Тому з точки зору допустимості доказів мова може йти про дачу висовку експерта в категоричній формі або в формі припущення, але не про вирогідне або достовірне значення висновків.

Отже, оцінка висновку експерта судом, прокурором, слідчим, особою, яка провадить дізнання спрямована на встановлення відповідності висновку таким правовим вимогам як належність, допустимість і достовірність доказів. Відповідність висновку експерта цим вимогам є обов’язковою умовою для надання висновку експерта доказового значення і як наслідок використання його для призупинення слідства по кримінальній справі п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК України, для закритя кримінальної справи ст. 212 КПК України, використання висновку експерта в процесі складання слідчим обвинувального висновку.

3. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві.

Чинний КПК України закріпив, що єдиним способом отримання висновку експерта є проведення експертизи. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.15

Розрізняють такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна.

Експертиза як правило проводить одним експертом (одноособово). Але при необхідності може бути призначена комісійна експертиза. Комісйна експериза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів – фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.16

Після отримання висновку експерта матеріали експертизи по­даються обвинуваченому для ознайомлення, про що складається протокол.

У випадку заявленого клопотання обвинуваченого, підозрювано­го, а також на свій розсуд (якщо матеріали експертизи не відповідають матеріалам справи), у випадках, передбачених ст. 75 КПК, слідчий вмотивованою постановою може призначити додат­кову або повторну експертизу.

Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені тільки після проведення первинної (основної) експертизи.

Закон називає як підстави призначення додаткової експертизи недостатню ясність або неповноту експертного висновку, а повтор­ної — необґрунтованість висновку експерта або сумніви в слуш­ності проведення експертизи та її висновків.

Основна відмінність додаткової експертизи від повторної по­лягає в тому, що при додатковій експертизі експертом вирішуються питання, що раніше з -якихось причин не були вирішені, а при пов­торній — заново вирішуються питання, на які вже отримано відповіді.

Відповідно до Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року судово – експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:

Науково- дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України;

Експертні служби Міністерсва внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово – психіатрична експертиза.

Судово – психіатрична експертиза призначється, коли вирішення кримінальної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіялбності) щодо її спроможностіусвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тмчасового розладу душевної діяльності.

Ознаками такої поведінки можуть бути немотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі.

Судово – психіатрична експертиза обов’язково призначається:

Для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК України).

Щодо особи, яка у зв’язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69 КПК України).

Судово психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстежання, якщо питання про її проведення виникло від час судового слідства.

Коли під час дослідження в судовому засіданні висновку судово – психіатричної експертизи з’ясується , що для визначення психічного сиану підсудного є тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад.

Для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього, ступеня його розумової вдсталості та для з’сування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою він міг керувати ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК України судово – психіатрична, психологічна або комплексна психологічно – психіатрична експертиза.

Судово – медична експертиза.

Судово – медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні знання в галузі медецини. Призначення судово медичної експертизи є обов’язковим:17

Для встановлення причн смерті (п. 1 ст. 76 КПК України).

Для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76 КПК України).

Для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочин, передбачений ст. 152 КК України (п. 4 КПК України);

Для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів не має і їх неможливо одержати (п. 5 КПК України);

Щодо осіб, які у зв’язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69 КПК України).

У науково-дослідних та експертно-криміналістичних установах і підрозділах органів внутрішніх справ сьогодні проводяться такі експертизи як: дактилоскопічна, трасологічна, почеркознавча, технічне дослідження документів, експертиза матеріалів, речовин і виробів, балістична, дослідження холодної зброї, портретна (ототожнення точності за ознаками зовнішності), біологічна, експертиза продуктів харчування, ґрунтознавча, ботанічна, автотехнічна, по-жежнотехнічна, вибухотехнічна, фоноскопічна, дослідження аудіо-та відеозаписів, судово-бухгалтерська, фототехнічна.

Почеркознавча експертиза.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів (далі-рукопис) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи виконано рукопис певною особою?

Чи виконані декілька рукописів однією особою?

Чи не виконано рукопис навмисно зміненим почерком?

Чи не виконано рукопис в незвичних умовах?

Чи не знаходилась особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані?

Чи не володіє особа, яка виконала рукопис, навиками написання спеціальними шрифтами?

Використання під час доказування висновку експерта – почеркознавця, необхідно мати на увазі, що категоричні відповіді на запитання ідентифікаційного характеру можуть розглядатись як установлення достовірних фактів (наявність або відсутність тотожності). При вірішенні діагностичних завдань формулюються тільки ймовірні висновки позитивного характеру. Категоричне встановлення експертом віку, статі, націоеальності повинно розглядатися як необгрунтоване. Оцінка доказового значення результатів діагностичного дослдіження може бути різною: негативний висновок має значення встановленого факту, до позитивного висновку додаються деякі застереження ситуаційного характеру, а іноді він формулюється в ймовірній формі. І не може мати доказового значення по справі.18

Авторознавча експертиза.

Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Авторознавчою експертизою можуть також встановлюватись (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови та ін.).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи є певна особа автором даного тексту?

Чи є певна особа автором декількох різних текстів?

Чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора? Якщо є, то про які саме?

Під час перевірки наукової обгрунтованості й мотивованості висновку експерта – авторознавця слідчому (суду) слід враховувати, що дослідження має бути проведене в смежах компетенції судово – аувторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового авторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Портретна експертиза.

Завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом, кінострічкою).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи зображений на даному фотознімку громадянин П.?

Одна чи різні особи зображені на даних фотознімках?

Чи зображений на фотознімку невпізнаного трупа гр-нин К.?

Трасеологічна експертиза.

Головним завданням трасологічної експертизи є ідентифікація або визначення родової (групової) належності індивідуально визначених об'єктів за матеріально-фіксованими слідами-відображеннями їх слідоутворюючих поверхонь.

Трасологічною експертизою можна також встановлювати факти, які належать до просторових, функціональних, структурних, динамічних і деяких інших характеристик процесу слідоутворення, а також особливостей слідоутворюючих об'єктів. Можна навести наступний перелік питань на які експерт повинен дати відповідь у своєму висновку при проведені трасологічної експертизи слідів рук.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи залишені сліди рук даною особою?

Чи залишені сліди рук, вилучені в різних місцях, однією особою?

Чи є на даному предметі сліди рук та чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності?

Якою рукою і якими пальцями руки залишено сліди?

Які особливості мають руки людини, що залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо)?

Якими ділянками поверхні долоні залишено сліди?

В результаті якої дії залишено слід (захват, торкання тощо)?

Оцінка висовку експерта судово – трасоогічної експертизи має метою встановлення можливості наступного викоритсання цього висновку як джерела доказів. Тому необхідно щоб висновок експерта базувався на результатах дослідження об’єктів зібраних з додержанням відповідних процесуальних вимог. Дослідження має бути виконаним з використанням науково обгрунтованих, достовірних методів та методик.

Оцінка висовку експерта судово – трасоогічної експертизи охоплює також аналіз ілюстративних матріалів, що додані до висновку, з точки зору їхньої наочності, відповідності опису в дослідницькій частині.

Дослідження холодної зброї.

Головне завдання експертизи - встановлення належності до холодної зброї саморобних ножів, кинджалів, кастетів та подібних за призначенням предметів. Крім того, експертизою може вирішуватися питання про спосіб виготовлення зазначених предметів, зокрема, чи використовувалося для їх виготовлення заводське обладнання.

Не можуть бути об'єктами експертизи екземпляри стандартного військового спорядження (багнети, кинджали, кортики, шаблі та ін.).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи є даний предмет холодною зброєю?

Якщо є, то до якого виду холодної зброї він належить?

Чи є даний предмет заготовкою холодної зброї?

Чи використовувалось при виготовленні даної холодної зброї заводське обладнання?

Балістична експертиза.

До числа головних завдань балістичної експертизи належать:

встановлення конкретного екземпляра вогнепальної зброї за слідами на стріляних кулях, дробу, картечі, гільз;

визначення виду системи (моделі) та калібру вогнепальної зброї і боєприпасів;

визначення технічного стану зброї, боєприпасів і придатності їх до стрільби;

встановлення можливості пострілів без натискання на спусковий гачок та інші.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи вистрілена куля (дріб, картеч) з даного екземпляра зброї (пістолета, рушниці, обріза та ін.).

Чи відстрілені дані гільзи зі зброї, наданої для дослідження?

Чи вистрілені дані кулі (гільзи) з одного екземпляра зброї?

Чи справна дана зброя? Якщо ні, то які вона має несправності? Чи виключають ці несправності можливість пострілу та інші?19

Дещо спеціфічною є оцінки висновку судово – балістичної експертизи про неможливість установлення фактичних обставин, що цікавлять слідчого або суд. Аналізуючи підстави неможливості вирішення експертом поставлених перед ним запитань, викладені у висновку, необхідно з’ясувати, чи можна за допомогою нових доказів установити окремі факти, відшукати потрібні об’єкти чи порівняльні зразки.

Грунтознавча експертиза.

Головними завданнями ґрунтознавчої експертизи є:

виявлення на предметах-носіях мікронашарувань (часток) ґрунтового походження, визначення їх природи, а також встановлення спільної родової (групової) належності з наданими зразками;

встановлення походження ґрунту на предметах-носіях з певної ділянки місцевості (іншого місця події);

встановлення механізму утворення ґрунтових нашарувань.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

Чи є нашарування ґрунту (об'єктів ґрунтово-мінерального походження) на предметі-носії (зазначається, на якому саме)?

Чи мають порівнювані об'єкти (нашарування на предметі-носії та ґрунт з місця події) спільну родову (групову) належність?

Чи походять дані об'єкти (зазначаються, які саме) з певної ділянки місцевості (іншого місця події)?

Який механізм утворення даних ґрунтових нашарувань?

Які ознаки, що вказують на особливості місця їх походження, мають нашарування на даному об'єкті?

Висновки експерта при проведенні судово – грунтознавчої експертизи можуть бути категоричними на рівні встановлення індивідуальної тотожності джерела походження – конкретної ділянки місцевості. Доказова цінність такого висновку велика, однак при порівнянні його з іншими обставинами справи слід враховувати розмір цієї ділянки, інакше можуть виникнути помилки в процесі доказування.

Оцінка висновків про родову (групову) належність не дає підстав для індивідуалізації об’єктів, але відомості про деякі ознаки грунтів можна використати при побудові версій, вироблені тактики проведення слідчих дій.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза призначається у ви­падках, коли для розв'язання питань необхідні спеціальні знання в сфері фармакології (фармацевтичні або хіміко-фармацевтичні знання в галузі лікарських засобів).

Експертом у цьому випадку може виступати спеціаліст у галузі лікарських засобів, що має вищу фармацевтичну або хіміко-фармацевтичну освіту і необхідний досвід роботи за фахом. Хіміко-фармацевтична експертиза нале­жить- до нових видів експертиз. Й поява обумовлена потребами слідчої і судової практики, особливо в сфері боротьби з нарко­манією і розслідуванням відповіднихЗлочинів.

Ця експертиза найчастіше призначається в зв'язку з установленням фактів немедичного вживання сильнодіючих, наркотичних, психотропних, отруйних засобів та їхніх аналогів. Необхідно вра­ховувати, що багато таких злочинів, як грабежі, крадіжки, а нерідко і шахрайські та інші тяжкі злочини, вчиняються з використанням названих засобів як знаряддя злочину або наркоманами, яких на­раховується в Україні близько одного мільйона чоловік. Поширення набувають амфітамін та інші стимулятори. Слідчі органи виявляють підпільні лабораторії з виготовлення нових, раніше невідомих на­ркотичних препаратів. Все це обумовлює необхідність проф­есійного підходу до розслідування відповідних злочинів і встанов­лення істини.

Чи можливе сьогодні проведення одерологічної експертизи.

Проблемним є питання про можливість використання як доказів запахових слідів та результатів вибірки за допомогою собаки-шукача.

Прибічники одорологічного методу обґрунтовують свої виснов­ки встановленими наукою фактами щодо стабільності та індивіду­альності основного складу запахових речовин, які виділяються лю­диною, безперервності відділення їх від людини і відносної стійкості шлейфу запахового сліду. Пропонується вилучене з місця події та законсервоване джерело запаху або запаховміщуюче повітря прилучати до справи як речовий доказ, а після виявлення підозрюваних осіб вилучати у них зразки запаху та проводити перевірку з метою встановлення можливості єдиного джерела по­ходження запахових слідів за допомогою собаки-шукача, фіксуючи хід та результати цих дій в окремих довідках. Останні додаються до кримінальної справи як докази, про які йдеться у ст. 83 КПК України, тобто як документи.

В.І. Старовойтов, відхиляючи подібні пропозиції, стверджує, що одорологічні дослідження, здійснювані з використанням собаки — детектора запаху, сьогодні повноцінно можуть виконуватися тільки за участю експертів, а результати таких досліджень повинні відо­бражатися у висновку експерта, і не інакше. “Ідея організації судово-одорологічної експертизи,— зазначає він,— остаточно зможе реалізуватися тільки тоді, коли буде подолано психологічний бар’єр несприйняття собак-біодатчиків як засобу в криміналістичному дослідженні запаху людини”.

Заперечуючи використання одорологічного методу в доказу­ванні у кримінальних справах, декотрі науковці стверджують, що індивідуальність та стабільність запаху людини ще не доведені, а на підтвердження цієї тези наводять приклад, коли собака-шукач плутала зразки запаху ідентичних близнюків. Однак цей приклад лише підтверджує, що стабільність запаху людини обумовлюється стабільністю його генетичних даних. Схожість запахових характе­ристик ідентичних близнюків не спростовує висновок про індивіду­альність запаху людини, так само як і схожість їх зовнішнього виг­ляду не спростовує висновку про те, що всі люди мають індивіду­альну зовнішність. Особливості ідентичних близнюків — виняток із правила, а не його спростування. Запах людини є її хімічним підписом, він глибоко індивідуальний.

Без сумніву й те, щоостаннім часом одорологічний метод значно вдосконалено: з’ясовані причини помилок, що були раніше, вдос­коналено спосіб вилучення, консервування, збереження та концентрування зразків, запаху та запахів-слідів, запропоновано попе­реднє випробування рівня чутливості біодетектора, до методики дослідження включено повторення вибірки за попередньої зміни первісного розташування об'єктів у вибірковому ряді, а також зміна вихідного запаху та застосування біодетекторів-дублерів.

Проблема полягає, мабуть, не в тому, як будуть оформлені хід та результати одорологічного дослідження за допомогою біодетектора (ця проблема легко вирішується), а в надійності використовуваних методів аналізу запахів-слідів, достовірності отримуваних при цьому висновків.

Визначити достовірність результатів дослідження можна лише тоді, коли є реальна можливість повністю контролювати сам процес дослідження, крок за кроком перевіряти кожну з його стадій.

Однак одорологічне дослідження, як і раніше, подібне до дії “чорного ящика”: маємо результат, але не знаємо механізму його отримання. В одорологічній вибірці з допомогою собаки порівняння дійсно є, але немає ні ознак, за допомогою яких вирішується пи­тання тотожності, ні відомої методології аналізу таких ознак, ні встановлюваного співвідношення індивідуальних властивостей досліджуваного — замість всього цього є ні багато, ні мало, а лише реакція біодетектора на особливості джерела запаху.20

В будь-якому дослідженні, а в процесуальному тим паче, досліднику, так само як і всім іншим учасникам процесу, слід було б насамперед вирізнити ідентифікаційні ознаки, а потім за допомогою їх здійснити необхідне порівняльне дослідження; встановити відношення подібність — розбіжність. Але необхідних приладів для такого дослідження поки що немає. Біодетектор залишає нас у невіданні щодо ідентифікаційних ознак та процесу одорологічної іден­тифікації. Це не дозволяє здійснити послідовний і безперервний контроль за процесом вилучення інформації та отримання кінцевої системи знань.

Єдина причина, через яку сьогодні утруднене використання запахових слідів як речових доказів,— це недостатній розвиток на­уково обґрунтованих та апробованих інструментальних методик ідентифікації запахових слідів за допомогою технічних засобів, які забезпечують можливість контролю та фіксації ходу досліджень, практичне перевіряння достовірності висновків. Відомо, що в будь-якому пізнанні або дослідженні результат буде правильним, істин­ним, якщо істинним є сам процес дослідження або пізнання. Саме тому він повинен бути перевірним та контрольованим.

Отже сьогодні висновок експерта – як джерело доказів набуває особливого значення оскільки дозволяє з’ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Разом з ти експерт виконує профілактичну діяльність, яка знаходить своє відображення в процесуальній і непроцнсуальній формах. У першому випадку висновок експерта, в якому зазначені обставини, що сприяли вчиненню злочинів, надсилаються слідчому для організації і здійсненні ним заходів профілактичного характеру. При непоцесуальній формі профілактики матеріали у конкретній кримінальній справі або узагальнення експертної практики у вигляді повідомлення або довідки надсилаються безпосередньо відомству, підприємству, організації від яких залежить вжиття профілактичних заходів.21

Висновок.

В процесі написання курсової роботи було з’ясовано, що висновок експрта – це письмовий документ, складений в результаті дослідження експертом, якому передбаченим КПК України порядком було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. В даному документі грунтовно та об’єктивно висвітлюється хід і результати проведених досліджень, даються відповіді на поставлені завдання, робляться висновки за проведеним дослідженням та експертним пізнанням. Висновок експерта має значення джерела доказів по справі.

Висновок експерта як окреме джерело доказів в кримінальному судочинстві повинен відповідати як загальним правовим вимогам, які висуваються кримінально – процесуальним законодавством до доказів (належність, допустимість, достовірність) так і володіти особливими ознаками, які випливають найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта.

У зв’язку з особливостями отримання висновку експерта, складності і довготривалості проведення експертизи, вимога про належність висновку експерта повина складатися з двох обов’язкових ознак:

Інформаційності;

Суттєвості і значимості.

Ознаками, що випливають з найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта є:

Наявність і використання спеціальних знань експерта – як необхідний елемент висновку експерта;

Проведення експертного дослідження і дача висновку лише по його результатам;

Безпосередньо висновок експерта – як окремий процесуальний документ, що має чітко визначену структуру і зміст;

Експерт – особа, яка формує дане джерело доказів процесуальний статус, якої закріплений в чинному КПК України;

Проведення експертизи – як єдиний спосіб визначений законом для отримання висновку експерта.

Особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в наступних вимогах:

В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.

В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.

В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта.

Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об’єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.

Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта.

Висновок експерта – як джерело доказів набуває сьогодні особливого значення оскільки дозволяєвикористовувати передові досягнення науки і при їх допомозі з’ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Список використаної літератури.

Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 151

Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 300

Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ – Харків. – 1993. – с. 358

Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. – К.: Либідь, 1993 – с. 197

Марчак В.Я. Доказове значення судово – психологічної експертизи у кримінальному процесі // Науковий вісник Навсу, 2001 № 7

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с.536

Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 1056

Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

1 Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 5

2 Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ – Харків. – 1993. – с. 57

3 Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с. 30

4 Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 38 – 39

5Марчак В.Я. Доказове значення судово – психологічної експертизи у кримінальному процесі // Науковий вісник Навсу, 2001 № 7

6 Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 21

7 Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

8 Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 333

9 Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 6

10 Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

11 Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 49

12 Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 317- 318

13 Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

14 Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с. 150

15 Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

16 Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

17 Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

18 Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. – К.: Либідь, 1993 – с. 20

19 Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

20 Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 354

21 Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 88