Вступ
Я, Лялюга Євгенія Євгеніївна, з метою закріплення теоретичних знань, здобутих мною в процесі вивчення таких дисциплін, як: кримінальне право, кримінальний процес, цивільне право, з метою формування професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень, виховання потреби систематично поповнювати свої знання та творчо їх застосовувати в практичній діяльності, з 26 червня 2009 року по 16 липня 2009 року проходила практику у Волинському окружному адміністративному суді в м. Луцьку, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Словацького 3.
Перед початком практики я ознайомилась з її програмою, отримала необхідну консультацію відносно завдань та змісту практики, порядку її проходження та захисту, вимог до відповідних документів, що мають бути підготовлені за наслідками проходження практики.
Метою та завданням проходження практики в адміністративних судах є: опанування студентами форм і методів організації праці юриста, формування у них на базі одержаних в університеті знань професійних умінь і навичок для прийняття самостійних рішень під час роботи в конкретній сфері діяльності на різних ділянках юридичної практики. Завдання практики в адміністративних судах реалізуються шляхом вивчення студентами всіх аспектів організації та здійснення судочинства, виконання конкретних доручень керівників практики, вивчення рекомендованих нормативно-правових джерел. Значення цієї практики ще більше зростає у зв'язку з розширенням відповідно до Конституції України можливостей судів у правозастосуванні, поширенні юрисдикції судів на всі відносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя здійснюється виключно судами, в нашому випадку – адміністративними судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами, посадовими чи службовими особами не допускаються.
1. Ознайомлення з системою Адміністративних судів України
Закон України «Про судоустрій України» передбачив у системі судів загальної юрисдикції систему спеціалізованих судів, до яких, зокрема, належать і адміністративні суди. В цьому контексті необхідно зазначити, що місцеві адміністративні суди є основною ланкою системи, оскільки розглядають переважну більшість адміністративних справ, є судами першої інстанції, що вирішують справи по суті. Як місцеві адміністративні суди Кодексом адміністративного судочинства України визначаються місцеві загальні суди та окружні адміністративні суди.
Система адміністративних судів, які здійснюють розгляд і вирішення справ, має свою специфіку. Так, Кодексом адміністративного судочинства України в нашій державі запроваджено дворівневу систему місцевих адміністративних судів.
Так, відповідно до Указу Президента України від 16 листопада 2004 р. «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження мережі та кількісного складу суддів» з 1 січня 2005 р. створено в системі адміністративних судів України, відповідно, такі адміністративні суди: 1) Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим; 2) Вінницький окружний адміністративний суд; 3) Волинський окружний адміністративний суд; 4) Дніпропетровський окружний адміністративний суд; 5) Донецький окружний адміністративний суд; 6) Житомирський окружний адміністративний суд; 7) Закарпатський окружний адміністративний суд; 8) Запорізький окружний адміністративний суд; 9) Івано-Франківський окружний адміністративний суд; 10) Київський окружний адміністративний суд; 11) Кіровоградський окружний адміністративний суд; 12) Луганський окружний адміністративний суд; 13) Львівський окружний адміністративний суд; 14) Миколаївський окружний адміністративний суд; 15) Одеський окружний адміністративний суд; 16) Полтавський окружний адміністративний суд; 17) Рівненський окружний адміністративний суд; 18) Сумський окружний адміністративний суд; 19) Тернопільський окружний адміністративний суд; 20) Харківський окружний адміністративний суд; 21) Херсонський окружний адміністративний суд; 22) Хмельницький окружний адміністративний суд; 23) Черкаський окружний адміністративний суд; 24) Чернівецький окружний адміністративний суд; 25) Чернігівський окружний адміністративний суд; 26) Окружний адміністративний суд міста Києва; 27) Окружний адміністративний суд міста Севастополя.
Створено також апеляційні адміністративні суди округів, які діють на рівні кількох областей. Таким чином, створено сім апеляційних адміністративних судів. До їх переліку відносяться: 1) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); 2) Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області); 3) Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); 4) Львівський апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); 5) Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); 6) Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); 7) Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).
У відповідності з Указом Президента «Про Апеляційний суд України, Касаційний суд України та Вищий адміністративний суд України» від 1 жовтня 2002 р. передбачено створення Апеляційного, Касаційного та Вищого адміністративних судів України з місцезнаходженням їх у місті Києві. Крім того, Указом Президента України «Про кількість суддів Апеляційного суду України, Касаційного суду України та Вищого адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встановлено кількісний склад суддів для означених судів: для Апеляційного суду він складає 50, для Касаційного суду – 96, для Вищого адміністративного суду – 65. Проте, рішенням Конституційного Суду від 11 грудня 2003 р. у справі про Касаційний суд України утворення Касаційного суду у системі судів загальної юрисдикції визнано неконституційним, тому втратили чинність відповідні статті Закону України «Про судоустрій України» і Кодексом адміністративного судочинства України у якості касаційної інстанції у системі адміністративних судів визнано Вищий адміністративний суд України. Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції. У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України переглядає в апеляційному порядку як суд апеляційної інстанції судові рішення окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Отже, касаційною інстанцією, до якої може звернутися суб'єкт права на касаційне провадження, також визнано Верховний Суд України, який є вищим органом у системі судів загальної юрисдикції. В цьому контексті необхідно зазначити, що Верховний Суд України наділений повноваженнями щодо перегляду в порядку повторної касації рішень адміністративних судів лише за винятковими обставинами.
Отже, при здійсненні правосуддя в адміністративних справах, систему адміністративних судів України утворюють: 1) місцеві адміністративні суди, до яких належать місцеві адміністративні суди округів, місцеві загальні адміністративні суди як адміністративні суди; 2) апеляційні адміністративні суди округів; 3) Вищий адміністративний суд України; 4) Верховний Суд України.
Не вважається адміністративним судочинством розгляд справ про вчинення адміністративних правопорушень (проступків), навіть якщо цей розгляд здійснюється судом.
2. Юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАП юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори крім тих, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Отже, в ч. 2 цієї статті, в загальних рисах сформульовані межі предмету адміністративної юрисдикції. В цьому аспекті необхідно зазначити, що проблема відмежування від інших видів судової юрисдикції є однією з найскладніших проблем, яка стосується спеціалізації судів в Україні. Важливо знати, що сучасні відносини є надто різноманітними, це створює перешкоди для їх ідентифікації та встановлення відповідної їм судової юрисдикції. Утворення адміністративних судів в Україні викликає необхідність в розмежуванні предмета юрисдикції адміністративних судів від предмета юрисдикції інших судів. Законодавчо це зазначено так, що у відповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Отже, ч. 2 ст. 2 цього Кодексу формулює положення про таке поняття, як «юрисдикція адміністративних судів», під якою розуміється нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку адміністративного судочинства. Тобто тут іде мова про компетенцію адміністративних судів. Поняття «компетенція», походить від латинського соmpeto – взаємно прагну, відповідаю, підхожу, тобто тут слід розуміти коло повноважень будь-якої організації (органу), установи чи особи або коло питань, в яких ця особа має певні повноваження, знання, досвід (див.: Словник іншомовних слів. – К.: УРЕ, 1975. – С. 345).
Виходячи із цього загального поняття, слід дати визначення компетенції адміністративного суду, як належності спору, що відноситься до відання такого суду. З врахуванням ст. 17 цього Кодексу компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Це означає, що у відповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено обов'язок органів публічної влади та їх посадових і службових осіб нести відповідальність за кожен правовий акт, що приймається ними, а також за будь-які вчинені ними діяння.
Запровадження у відповідності з чинним законодавством адміністративного судочинства вимагає розмежування компетенції між адміністративними судами і Конституційним Судом України; між адміністративними судами і судами загальної юрисдикції; між адміністративними судами і господарськими судами. Виходячи з означеного, розглянемо перш за все предмет адміністративної і конституційної юрисдикції.
Розглянемо перш за все предмет адміністративної та конституційної юрисдикції. Так, в адміністративній юрисдикції серед іншого об’єктом судового контролю є підзаконні правові акти. Критерієм їх правомірності (оцінки) є Конституція України, закони України та міжнародно-правові акти, ратифіковані Україною. У свою чергу юрисдикцію Конституційного Суду України також поширено на низку підзаконних актів, вичерпний перелік яких визначено п. 1 ч. 1 ст. 150 Конституції України – це правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Проте єдиним критерієм їхньої оцінки для Конституційного Суду України є норми Конституції України. Таким чином, предмет перегляду і критерій для оцінки в адміністративній та конституційній юрисдикції можуть частково збігатися.
Для проведення поділу між адміністративною та іншими видами юрисдикції, зокрема й понятійною, Кодекс адміністративного судочинства передбачає, як ми вже зазначали вище, що: 1) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 цього Кодексу); 2) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких актів чи діяльності законом чи Конституцією встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 цього Кодексу).
Звідси випливає те, що адміністративні суді не можуть вирішувати спори щодо конституційності правових актів, які відповідно до Конституції України і Закону України «Про Конституційний Суд України» вирішує Конституційний Суд України. Так, відповідно до Закону України «Про Конституційний Суд України» до повноважень Конституційного Суду належить розгляд справ з питань невідповідності Конституції:
1) чинних законів України та інших актів, прийнятих Верховною Радою України; 2) прийнятих, але не введених в дію законів та інших актів Верховної Ради України. До компетенції Конституційного Суду України належить розгляд справ про невідповідність Конституції і законам України: 1) указів і розпоряджень Президента України;
2) постанов Президії Верховної Ради України; 3) законів та інших актів, прийнятих Верховною Радою Республіки Крим та її Президією; 4) постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів Республіки Крим. Також Конституційний Суд України повинен розглядати справи щодо: 1) порушення компетенції органами і особами державної влади, зазначеними в Конституції України; 2) порушення розподілу встановленої Конституцією України та Конституцією Республіки Крим компетенції місцевих Рад різного рівня, а також компетенції місцевих Рад і органів державної виконавчої влади; 3) законності призначення виборів і референдумів.
Адміністративні суди також уповноважені переглядати правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їхньої законності, але не конституційності. Водночас адміністративний суд може визнати неконституційними інші підзаконні акти. За такого підходу можливі труднощі в правозастосуванні. Не виключені випадки, коли один і той самий правовий акт буде предметом перегляду у Конституційному Суді України (з огляду на відповідність цього правового акта положенню Конституції) або в адміністративному суді (з огляду на його відповідність такому ж за змістом положенню закону). У цьому випадку адміністративний суд повинен зупинити провадження у справі до вирішення питання Конституційним Судом України, якщо в адміністративного суду є сумніви щодо конституційності цього акта (який є в адміністративному і в Конституційному Суді України).
Певні положення щодо розмежування компетенції між адміністративними судами та судами загальної юрисдикції і між адміністративними судами та господарськими судами знайшли місце у Прикінцевих та перехідних положеннях Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у відповідності з п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29–32 і 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року, позовні заяви у господарських справах, що віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, а також апеляційні, касаційні скарги (подання), заяви (подання) про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами у таких справах, подані і не розглянуті до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, Розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. Такі заяви чи скарги (подання) не можуть бути залишені без руху або повернуті у порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог і правил підсудності, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року. Підставою для скасування чи зміни судових рішень за заявами про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, поданими до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, може бути також виявлене після касаційного розгляду справи застосування положення закону всупереч нормам Конституції України. Підставою для скасування чи зміни постанов або ухвал Вищого господарського суду України, оскаржених у касаційному порядку до Верховного Суду України до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, крім підстав, встановлених цим Кодексом, можуть бути також застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України; невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України; невідповідність постанов та ухвал Вищого господарського суду України міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України військові суди завершують розгляд заяв і скарг, які подані і не розглянуті до набрання чинності цим Кодексом у справах, що визначені статтею 17 цього Кодексу. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України судові рішення, що ухвалені в першій інстанції до набрання чинності цим Кодексом і не набрали законної сили, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку за правилами цього Кодексу без подання заяви про апеляційне оскарження, якщо строк апеляційного оскарження відповідно до Цивільного процесуального кодексу України 1963 року або Господарського процесуального кодексу України 1991 року не закінчився. Неоскаржені судові рішення, ухвалені в першій інстанції до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України, набирають законної сили в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України 1963 року або Господарським процесуальним кодексом України 1991 року. Касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Касаційні скарги (подання) на рішення господарських судів, у справах, визначених пунктом 7 цього розділу, що подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Вищим господарським судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України. Після набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України розгляд справ щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом. Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюється в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. З дня набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України оскарження до судів рішень, дій чи бездіяльності, що стосуються виборів, і розгляд судом відповідних справ здійснюються в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
2. Ознайомлення з порядком та підставами апеляційного та касаційного оскарження рішень Волинського окружного адміністративного суду
Для перегляду в апеляційному порядку рішень місцевих загальних судів з адміністративних справ, як і рішень окружних адміністративних судів, створено апеляційні адміністративні суди округів, які Діють відповідно до апеляційних округів – на рівні декількох областей. Ці суди переглядають судові рішення місцевих адміністративних судів (місцевих загальних судів як адміністративних судів та окружних адміністративних судів), які знаходяться у межах їхньої територіальної юрисдикції, в апеляційному порядку – як суди апеляційної інстанції. Отже, в Україні створено 7 апеляційних адміністративних судів відповідно до восьми апеляційних округів: Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Донецький апеляційний адміністративний суд (Донецька, Луганська області); Київський апеляційний адміністративний суд (Вінницька, Житомирська, Київська, Черкаська, Чернігівська області та місто Київ); Львівський апеляційний адміністративний суд (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області); Одеський апеляційний адміністративний суд (Миколаївська, Одеська, Херсонська області); Севастопольський апеляційний адміністративний суд (Автономна Республіка Крим, місто Севастополь); Харківський апеляційний адміністративний суд (Полтавська, Сумська, Харківська області).
У випадку, визначеному ч. 6 ст. 177 Кодексу адміністративного судочинства України, судом апеляційної інстанції є Вищий адміністративний суд України. Суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Отже, апеляційний адміністративний суд не пов'язаний з межами вимог апеляційної скарги, якщо встановлено порушення адміністративним судом норм матеріального або/та процесуального права. Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або Необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Об'єктивність вирішення справи забезпечує передбачена система судових інстанцій. За перегляд судових рішень в адміністративних справах у разі їх оскарження відповідають суди апеляційної інстанції (апеляційні адміністративні суди), суд касаційної інстанції (Вищий адміністративний суд), а також Верховний Суд України при здійсненні Провадження за винятковими обставинами. Так, апеляційне оскарження починається з подання скарги до суду апеляційної інстанції на судове рішення суду першої інстанції з мотивів неправильного встановлення обставин у справі (питання факту) або неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) і вирішується цією інстанцією. Таким чином, апеляційне оскарження може стосуватися як питань факту, так і питань права.
Аналіз матеріалів про апеляційний перегляд судових рішень дає можливість виділити такі ознаки для інституту апеляції: 1) апеляція завжди подається на рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу; 2) за апеляційною скаргою адміністративна справа направляється на розгляд адміністративного суду апеляційної інстанції; 3) апеляційна скарга викликана неправильним застосуванням адміністративним судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, необґрунтованістю судового рішення; 4) суд апеляційної інстанції вирішує як юридичну, так і фактичну сторону конкретної справи в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; 5) судове провадження в апеляційному суді відбувається з дотриманням основних засад судочинства.
До суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені будь-які постанови суду першої інстанції (тобто судові рішення, якими справа вирішується по суті заявлених вимог). Окремо від постанови суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Це насамперед ті ухвали, що перешкоджають провадженню у справі.
Розгляд адміністративних справ у апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюватиметься адміністративним судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Справи у порядку провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією у складі суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) або колегією у складі суддів відповідних судових палат Верховного Суду України.
Касаційне оскарження починається з подання скарги до суду касаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі – і суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права (питання права) і вирішується цією інстанцією. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лише питань права. Також касаційним оскарженням є й подання скарги до Верховного Суду України за винятковими обставинами, однак таке касаційне оскарження обмежене двома винятковими, найбільш принциповими для національної судової системи, підставами і здійснюється після «звичайного» касаційного провадження.
Судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Вищий адміністративний суд України. Враховуючи те, що провадження за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, Верховний Суд України у справах про перегляд судових рішень за винятковими обставинами є судом касаційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального права чи процесуального права.
Необхідно звернути увагу на те, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі. Крім того, суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.
Отже, для суду касаційної інстанції притаманні такі ознаки: 1) завжди касаційна скарга подається на рішення суду першої інстанції, що вступило в законну силу, а також касаційна скарга подається на рішення суду апеляційної інстанції; 2) конкретна справа за касаційною скаргою направляється на розгляд адміністративного суду касаційної інстанції; 3) подання касаційної скарги зумовлене неправильним застосуванням адміністративним судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права; 4) касаційний суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; 5) касаційне провадження відбувається з дотриманням основних засад судочинства.
3. Ознайомлення з підготовкою проектів процесуальних рішень
Відповідно до ст. 158 КАС, судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали.
Поняття судового рішення. Результатом здійснення правосуддя, тобто наслідком встановлених у справі обставин є ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права акт – судове рішення.
Пленум Верховного Суду України у Постанові №11 від 29.12.76 (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України №4 від 24.04.81, №13 від 25.12.92, №15 від 25.05.98 р.) «Про судове рішення» зазначив, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.
У законодавстві термін «судове рішення» не визначений.
За змістом частини п’ятої статті 124 та частини третьої статті 129 Конституції України поняття «судове рішення» та «рішення суду» вжиті як синоніми і визначають загальну назву акта застосування права судом. Узагальнюючий підхід до визначення цих термінів збережено і в Кодексі адміністративного судочинства України (пункт 7 частини першої статті 7, пункт 12 частини 1 статті 3). Поряд з цим, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Кодекс містить визначення видів судового рішення (стаття 158 КАС), у ньому розкриті поняття постанови та ухвали (пункти 13, 14 частини 1 статті 3), що дає змогу вести мову про різновиди судових рішень залежно від форми та способу прийняття, за обсягом вирішених у них питань та юридичними наслідками, тощо.
Залежно від кола питань, вирішених через прийнятий акт, судові рішення поділяються на постанови та ухвали. За цим критерієм постанова є рішенням суду будь-якої інстанції у якому вирішуються вимоги адміністративного позову, а ухвала – рішенням яким вирішуються питання пов’язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання.
У теорії процесуального права судове рішення визначається як волевиявлення суду із застосування норм права з метою захисту чи забезпечення захисту права, свобод, законних інтересів, що здійснюється в установленій процесуальній формі та порядку і забезпечене державною силою.
Суть постанови суду. Із цього питання виділяють два методологічні підходи, що ґрунтуються на відповідних розуміннях сутності судового процесу. У першому наголос робиться на предметі постанови суду та матеріально-правових наслідках її дії. Другий відобразив значення постанови як акту, що підсумовує сам процес судового захисту. Оскільки «постанова суду» та «позов» є парними науковими категоріями, те чи інше вчення про постанову суду кореспондує відповідній теорії позову.
Автори, які зосереджували увагу на предметі постанови суду, виходили із матеріально-правової теорії позову. Позов як вимога про судовий захист при цьому розумівся як матеріально-правове домагання, що виводиться із порушеного права, але існує окремо від нього, або як матеріально-правова вимога, що є елементом відповідного суб’єктивного права. Постанова суду власне і гарантує реалізацію цього суб’єктивного права. Вважається, що факт порушення суб’єктивного права не породжує у його носія жодних нових матеріально-правових можливостей, що могли б бути реалізовані у примусовому порядку на основі судового рішення.
Учення про постанову суду як результат процесу судового захисту методологічно походить із публічно-правової теорії позову. Її представники визнають, що матеріальне правовідношення, звільнене від спірності, входить до складу предмету постанови суду, проте підкреслюють, що цим правовідношенням суть постанови не вичерпується. Судове рішення по суті позовних вимог не може бути ухвалене поза процесом, без дотримання належної процесуальної форми. При цьому обов’язок ухвалити постанову суд несе не перед державою, як це передбачається матеріально-правовою теорією позову, а перед сторонами. Такий обов’язок виводиться із конституційного права особи на судовий захист, яке безпосередньо гарантує процесуальну можливість звернутися до суду. Звідси і назва указаної теорії: судовий захист прав, свобод та інтересів держава забезпечує з метою реалізації свого конституційно-правового (публічного) статусу.
На основі наведених методологічних підходів суть судової постанови може бути визначена як: 1) декларація суду, що полягає у підтвердженні наявності чи відсутності спірних правовідносин, матеріальних прав і обов’язків, та його наказ, що приписує учасникам спору певні правила поведінки (матеріально-правова теорія позову); або 2) декларація суду з приводу матеріальних правовідносин та його припис щодо способів здійснення підтверджених матеріальних прав та обов’язків (публічно-правова теорія позову).
Вирішення судом спору по суті. Згадані наукові підходи до визначення поняття та суті постанови суду дозволяють осягнути зміст ще однієї ключової для судового процесу категорії – вирішення спору по суті. У науці процесуального права спір про право традиційно розуміється як розбіжності з приводу суб’єктивних матеріальних прав та обов’язків чи правовідношення в цілому. Заявляючи позов, зацікавлена особа ставить перед судом питання, які випливають із предмету спору, – чи існує спірне правовідношення; чи існують між учасниками спору відповідні права та обов’язки; який їх обсяг і зміст. Після відкриття провадження за таким позовом у суду виникає обов’язок розглянути і вирішити відповідний спір по суті, тобто дати відповідь на питання, постановлені позивачем. Таким чином, постанова суду усуває спірність матеріальних правовідносин, сумніви щодо існування, обсягу та змісту відповідних матеріальних прав і обов’язків.
Відповідно до Указу Президента України від 16.05.2007 №417/2007 «Про кількісний склад суддів адміністративних судів» у Волинському окружному адміністративному суді штатна чисельність суддів становить 16 суддів.
Голова суду: – Александрова Марія Ананіївна
Судді:
Костюкевич Сергій Федорович
Ксензюк Андрій Ярославович
Дмитрук Валентин Васильович
Ковальчук Володимир Дмитрович
Денисюк Руслан Степанович
Андрусенко Оксана Орестівна
Димарчук Тетяна Миколаївна
Лозовський Олександр Анатолійович
Плахтій Наталія Борисівна
Валюх Віктор Миколайович
Мачульський Віктор Володимирович
4. Загальний процес проходження практики
На першому тижні проходження практики я ознайомлювалась з нормативними актами, які регулюють діяльність апеляційних судів, зокрема із Кодексом адміністративного судочинства, Законами України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», Інструкцією з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах та інші.
Особливу увагу звернула на порядок розгляду справ, ведення їх обліку, порядок здійснення підготовки справ до розгляду в засіданні адміністративного суду. Ознайомилась з особливостями застосування принципів адміністративного процесу на практиці. Також я вела облік отримання та відправлення кореспонденції, формувала та оформлювала справи, відправляла відповідну документацію адресатам, приймала та реєструвала кореспонденцію, оформлювала реєстраційні картки, готувала справи до здачі в архів, складала проекти ухвал, постанов суду, протоколів судового засідання, вела облік та реєструвала матеріали, виконувала доручення керівників апарату суду, систематизувала і зберігала документи для здачі в архів, вела картотеку обліку проходження документів, тощо.
Ознайомилась з організацією архіву, порядком передачі і зберігання матеріалів справ в архіві, вивчав матеріали справ, які зберігаються в архіві.
З огляду на роботу, виконану під час проходження практики можу зробити наступні висновки. Під час проходження практики в Волинському окружному адміністративному суді я здобула широкі практичні знання і навички, ознайомилась з матеріалами справ, брала участь у слуханні судових засідань, працювала в архіві та канцелярії. Навчилась працювати з документацією, робити опис справ, перевіряти справи, які надійшли до суду на наявність всіх необхідних документів.
Таким чином, під час практики в Волинському окружному адміністративному я здобула необхідні практичні навички для майбутньої професійної діяльності, закріпила здобуті під час навчання теоретичні знання та ознайомилась із системою та принципами правосуддя.
Хочу додати, що робота Волинському окружному адміністративному суді налагоджена на високому рівні, насамперед завдяки чіткому підпорядкуванню працівників суду, їх відповідальності та дотриманні дисципліни, також інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Волинського окружного адміністративного суду здійснюється на належному рівні. Всі робочі місця оснащені комп’ютерами та іншими електронними приладами, що значно полегшують діяльність працівників суду, в тому числі і студентів-практикантів.
Висновок
Отже, проходження виробничої практики у Волинському окружному адміністративному суді дало мені змогу зробити наступні висновки:
1. Практика в суді є важливою складовою процесу навчання на юридичному факультеті, оскільки дає можливість реалізувати свої теоретичні знання у практичній діяльності, а також сприяє підготовці для роботи в суді та інших організаціях;
2. Практика дає можливість закріпити теоретичні знання, отримані в процесі навчання.
Виробнича практика в Волинському окружному адміністративному суді мала для мене наступне значення:
1. Я ознайомилась з сучасними методами та формами організації праці в юридичній галузі;
2. З’ясувала основні завдання відділів адміністративного суду;
3. Мала змогу поглиблено ознайомитись зі структурою Волинського окружного адміністративного суду організацією його діяльності, формами та методами здійснення поставленим перед судом завдань;
4. Самостійно оформлювала (описувала), підшивала справи для передачі їх до архіву;
5. Проаналізувала практику застосування правових норм, що регулюють організацію і діяльність апеляційного суду, а також норми, що вони застосовують у своїй діяльності.
Отже, завдання, що були поставлені згідно програми проходження практики, я вважаю, виконала в повному обсязі.