ЗМІСТ
Вступ
1. Соціально-педагогічний захист прав дітей і молоді в сучасній Україні
1.1 Проблема захисту прав підростаючого покоління в своєму розвитку має ряд тенденцій
1.2 Напрями соціально-педагогічного захисту дитинства і юнацтва
1.3 Перспективні напрями соціально-педагогічного захисту прав дітей і молоді
2. Національна програма "Діти України"
2.1 Вступ
2.2 Мета, основні завдання програми
2.3 Основні напрями програми
ВСТУП
Актуальність роботи: нині актуальним є завдання щодо удосконалення правового забезпечення захисту прав дітей і молоді. По-перше, існує проблема недостатнього забезпечення нормативно-правової бази щодо аспектів дитинства і молоді (наприклад, неопрацьованість питань із працевлаштуванням молоді). По-друге, багато існуючих правових актів «не спрацьовують», не гарантуючи тим самим реалізації тих чи інших прав, що дає підставу говорити про порушення прав дітей і молоді.
Мета роботи:
- розкрити тему роботи;
- проаналізувати тему;
- зробити певні висновки.
Об’єктом дослідження є тема: „Соціальна захищеність дітей в Україні”.
1. Соціально-педагогічний захист прав дітей і молоді в сучасній Україні
Один з фундаментальних показників правової держави — захист інтересів і прав дітей і молоді. Захистити і зберегти фізичне, психічне й соціальне здоров'я підростаючого покоління — це завдання не тільки соціально-педагогічне, а й державне. Тому істотною проблемою є соціально-правовий захист прав дитинства і юнацтва, а саме:
- здійснення державної соціальної дитячої і молодіжної політики (соціальна політика з питань дитинства і молоді);
- реалізація спеціальних державних дитячих і молодіжних комплексних і цільових програм державного й місцевого рівнів («Діти України», «Діти Криму», «Обдаровані діти», «Надія»);
- створення соціальних служб чи спецслужб для захисту прав дітей і молоді (наприклад, українська секція прав захисту дітей Міжнародного товариства по захисту прав людини, служба «Родинний дім»);
- створення нормативно-правової бази для захисту прав дітей і молоді;
- удосконалення законодавчого забезпечення захисту прав дітей і молоді.
Основними Документами нормативно-правової бази для захисту прав дітей і молоді є: Декларація прав дитини (1959); Конвенція ООН про права дитини (1991); Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей (1990); Конституція України; Декларація про загальні основи державної молодіжної політики в Україні (1992); Закон України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні» (1993); Закон України «Про освіту» (1991).
Нині актуальним є завдання щодо удосконалення правового забезпечення захисту прав дітей і молоді. По-перше, існує проблема недостатнього забезпечення нормативно-правової бази щодо аспектів дитинства і молоді (наприклад, неопрацьованість питань із працевлаштуванням молоді). По-друге, багато існуючих правових актів «не спрацьовують», не гарантуючи тим самим реалізації тих чи інших прав, що дає підставу говорити про порушення прав дітей і молоді.
Для ефективного захисту прав дітей і молоді треба розібратися, в чому відмінність між захистом прав людини і прав дитини.
Специфіка соціально-педагогічного захисту прав дітей і юнацтва полягає в послабленні для дітей і молоді негативних наслідків тих процесів, що відбуваються в суспільстві, і забезпеченні реалізації їхніх інтересів і життєво важливих потреб завдяки створенню нових соціальних інститутів і видозміні існуючих.
1.1Проблема захисту прав підростаючого покоління в своєму розвитку має ряд тенденцій
Проблема захисту прав підростаючого покоління — загальносвітова проблема зі значною історією існування. У її розвитку виділяють ряд тенденцій, а саме:
1. Гуманізація і глобалізація в підходах до проблеми захисту прав: рух від індивіда в конкретній соціальній ситуації до бачення людини в широкому соціальному розумінні — у її зв'язку з природою, суспільством, космосом. Тобто у світлі пріоритетів загальнолюдських цінностей відбувається рух до розв'язання проблем глобального, планетарного характеру. Проілюструємо проблему захисту прав на прикладі конфлікту двох сусідів. Наприклад, один із сусідів білий європеєць, християнин і фахівець високої кваліфікації, а інший — африканець, мусульманин і низькооплачуваний працівник. У процесі спілкування в них можуть виникати проблеми і навіть конфлікти, у розв'язанні яких можливе обмеження прав учасників. Дані проблеми повинні вирішуватися не тільки через внесення коректив у конкретну ситуацію, а й шляхом розв'язання глобальних проблем етнічної, конфесійної взаємодії у світі.
2. Одним з основних принципів є принцип самодопомоги. Його суть полягає в тому, що як ніхто не може жити чи вмерти за іншу людину, так ніхто не може й допомогти іншому, якщо ця допомога не буде прийнята.
Одним з популярних світових рухів у даний час стали групи самодопомоги. Організація самодопомоги охопила різні соціальні сфери й верстви суспільства. У цьому ключі особливе місце посідають соціально-психологічні й соціально-педагогічні аспекти:
те, як людина ставиться до себе й до людей, як сприймає своє місце у сипі,
- чи усвідомлює свої позиції; чи відповідає за те, що з нею відбувається. Іншим аспектом є організаційна діяльність, що охоплює планування самодопомоги, постановку й досягнення мети, аналіз і корекцію.
1.2 Напрями соціально-педагогічного захисту дитинства і юнацтва
Говорячи про соціально-педагогічний захист дитинства і юнацтва, виділяють такі напрями:
1. Загальноосвітній напрям, перед яким стоїть завдання створити умови для інтелектуального, духовного й фізичного розвитку особистості. Цей напрям може реалізуватися в основній, позашкільній і професійній освіті; здійснюватися через розгортання мережі дитячих, підліткових, молодіжних об'єднань, курсів, секцій, клубів, через створення спеціальних служб, експедицій (екологічних, археологічних і етнографічних). Велику роль у формуванні еліти нації відіграють програми підтримки обдарованих дітей: конкурс «Нові імена», конкурси молодих учених; збірники молодих учених, журнали, газети для дітей і молоді.
Важливою є можливість підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. Вона реалізується через існуючі програми стажувань, курсів, наукових відряджень.
Істотним доповненням до основної освіти є система освіти позашкільної, регламентована Законом України «Про позашкільну освіту».
2. Виховно-профілактичний напрям ґрунтується на виявленні несприятливих психолого-педагогічних і соціальних факторів, що можуть детермінувати відхилення в фізіологічному, психічному, духовному й соціальному розвитку. Метою діяльності в цьому напрямі є профілактика фізичного й соціального нездоров'я. Об'єктами особливої уваги в цьому відношенні стають полікультурне (поліконфесійне) співтовариство; низькозабезпечений, неінтелектуальний асоціальний прошарок суспільства, місця компактного проживання етнічних меншин; середовище в місцях ув'язнення, виправно-трудових установах.
З кожним із зазначених об'єктів пов'язана певна система діяльності, зумовлена соціальними факторами, особливостями середовища і груп, що в них перебувають. Так, місця компактного проживання кримських татар, які повернулися останнім часом з місць депортації, характеризуються наявністю недобудованого житла, відсутністю комунікацій, інфраструктури; недостатнім медичним і побутовим обслуговуванням (а найчастіше воно відсутнє взагалі); відсутністю дитячих дошкільних і шкільних закладів. Наслідком такого становища є висока кількість захворювань (наприклад, туберкульоз); слабке здоров'я дітей і молоді; невисокий інтелектуальний і культурний рівень, недостатня соціальна розвиненість. На цьому ґрунті надалі поглиблюються різноманітні соціальні й соціально-педагогічні проблеми: від низької успішності в школі до високого рівня злочинності в суспільстві й інших негативних явищ.
На ситуацію можна впливати різними способами, у тому числі й у означеному виховному профілактичному напрямі. Розв'язанню проблем такого спрямування сприятимуть:
- організація національної школи в місцях компактного проживання етносу (вона може виконувати функції клубу);
- організація дитячого садочка (можливо, домашнього);
- виїзд медичних бригад;
- мобільні консультаційні пункти за участю різних фахівців;
- групи само і взаємодопомоги;
- залучення молоді до занять спортом, творчістю, волонтерський рух.
3. Психолого-педагогічно-охоронний напрям існує на противагу каральним засобам. Він передбачає захист неповнолітніх з відхиленнями в поведінці; дітей, підлітків, молоді, які зазнали насильства, так званих жертв насильства (домашнього, сексуального й іншого); молоді, що повернулася з місць позбавлення волі.
Цей напрям реалізується так:
- створення консультаційних пунктів (юридичні, психологічні консультації), де роз'ясняють права, пільги, проводять профорієнтацію;
- проведення бесід, лекцій, лекторіїв (формують відповідальне ставлення, наприклад, до батьківських обов'язків, до власного здоров'я і т. д.);
- координація зусиль різних відомств для надання соціальної допомоги дітям-сиротам, дітям-інвалідам, молодим інвалідам; родинам: молодим, інвалідів, багатодітним, неповним родинам; жертвам катастроф (екологічних); біженцям, депортованим;
- створення мережі соціальних служб для молоді й населення (наприклад, центрів соціальної служби для молоді, спеціальних служб, волонтерського руху).
Особливу увагу в світі зараз привертає та частина молоді, що перебуває у в'язницях, слідчих ізоляторах, виправно-трудових установах. Ряд дослідників і практиків у галузі соціальної роботи розцінюють тюремне ув'язнення людини як шкоду не тільки для неї, а й потенційно всьому суспільству. Адже людина, потрапивши до в'язниці, втрачає зв'язки з навколишнім світом, роботу, спеціальність, родину, дім. Перебуваючи в кримінальному середовищі, особистість криміналізується. Повертаючись на волю, вона несе весь цей негатив у середовище свого існування, найчастіше робить нещасливими своїх близьких і тих, хто поруч. Найуразливішою групою серед ув'язнених є молодь. Серед неповнолітніх ув'язнених високий рівень самогубств і каліцтв.
Значну роль у реабілітації ув'язнених відіграють неурядові громадські організації і соціальні служби. Це відбиває закономірну загальносвітову тенденцію. Наприклад, у Європейських тюремних правилах підкреслюється, що «адміністрація повинна здійснювати свою діяльність у тісному співробітництві із соціальними службами і соціальними організаціями, покликаними допомогти звільненим ув'язненим відновити своє місце в суспільстві» (Правило 89).
Засобом ресоціалізації засуджених може виступати і Церква. І якщо для світового досвіду соціальної роботи це не є новим, то для країн пострадянського простору даний напрям нині починає активно освоюватися.
Для ефективного соціально-педагогічного захисту прав дітей і молоді треба враховувати: регіон; актуальні й найбільш типові проблеми (домашнє насильство, торгівля жінками, реалізація права на освіту, подолання бідності); існуючі категорії дітей і населення, які потребують захисту.
Механізми захисту прав реалізуються за такою схемою: виявлення порушень права — планування стратегії — визначення тактики — реалізація захисту.
Ефективним засобом підготовки дітей і молоді до захисту своїх прав є тренінги реалізації прав.
На них можна організувати як просвітницьку роботу щодо ознайомлення з правами, шляхами їх реалізації і захисту, так і навчання за спеціальними методиками.
Досвід показує, що, на жаль, існуюча традиційна система не дає учням достатніх знань і вмінь у цій галузі, чим і пояснюється тотальна юридична безграмотність і правова безпорадність молоді.
1.3 Перспективні напрями соціально-педагогічного захисту прав дітей і молоді
Як перспективні напрями соціально-педагогічного захисту прав дітей і молоді можна виділити такі:
освіта (що таке право, які бувають права, співвідношення прав і обов'язків);
навчання реалізації своїх прав;
навчання захисту своїх прав (можливі форми: лекції, бесіди, тренінги, клуби);
реалізація психологічної допомоги (засудженим, жертвам, їхнім родинам).
2. НАЦІОНАЛЬНА ПРОГРАМА „ДІТИ УКРАЇНИ”
2.1 Вступ
Одним з найважливіших завдань соціально орієнтованої держави е сприяння розвитку молодого покоління, задоволений його потреб та виконання обов'язків, передбачених Конвенцією ООН про права дитини. Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей за Планом дій щодо її виконання. Втілення в життя вимог цих документів потребує від Української держави невідкладних дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства.
Ситуація, що складалась у сфері розвитку дітей, - складова демографічної кризи, яка характеризується погіршенням не лише кількісних, а й якісних характеристик населення, зокрема загострення проблеми здоров'я дітей.
Загострюється проблема соціального сирітства.
Частішають випадки вагітності неповнолітніх. Помітно зростає дитяча бездоглядність, злочинність, проституція, кількість самогубств.
У духовному розвитку спостерігається розпливчастість життєвих цілей, девальвація загальнолюдських і культурно-національних цінностей, для значної частини дітей властивий стан соціальної актуалізуються проблеми культури спілкування, адаптованості дітей і підлітків до навчально-виховних колективів.
Об’єктивними причинами різкого зниження фізичного, психічного, соціального і духовного здоров'я підростаючого покоління є глибока соціально-економічна криза, екологічні проблеми, критичний стан щодо забезпечення дітей раціональним харчуванням, слабка матеріально-технічна база системи охорони здоров'я і освіти. Комерціалізація соціальної сфери обмежує доступ дітей до позашкільної освіти, задоволення їх культурних інтересів та спортивно-оздоровчих потреб.
Поліпшення умов розвитку дітей має розглядатись як передумова соціально-економічного і демографічного майбутнього, як проблема національного значення, що потребує першочергового вирішення.
2.2 Мета, основні завдання програми
Основна мета Національної програми «Діти України»—це забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною. Програма розрахована на період до 2000 року і має стати орієнтиром для формування регіональних дій стосовно поліпшення становища дітей та відповідних територіальних програм на основі інтеграції діяльності державних установ з громадськими та іншими організаціями. Основними завданнями Програми є:
- створення сприятливих умов для фізичного, психічного соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту;
- формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури;
- профілактика захворюваності та забезпечення дітей найбільш досконалими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я;
- проведення радикальних заходів щодо запобігання інфекційним і паразитарним захворюванням;
- створення умов для ліквідації недоїдання дітьми, а також запобігання хворобам, пов'язаним з неповноцінним харчуванням.
- здійснення заходів щодо профілактики злочинності наркоманії алкоголізму і куріння серед дітей;
- реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем дитинства;
- вдосконалення системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.
2.3 Основні напрями програми
Національна програма «Діти України» реалізується у комплексі з програмами затвердженими Урядом, зокрема Довгостроковою програмою поліпшення становища жінок, сім’ї охорони материнства і дитинства. Національною програмою імунопрофілактики населення не 1993-20ОО роки. Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI століття). Національною програмою планування сім'ї, Комплексною програмою розв'язання проблем інвалідності за такими напрямами:
- поліпшення умов розвитку виховання і освіти дітей;
- поліпшення стану здоров'я підростаючого покоління шляхом профілактики захворювань жінок і дітей та вдосконалення системи охорони здоров'я;
- сприяння повноцінному харчуванню дітей та розвитку індустрії дитячого харчування;
- поліпшення умов життя дітей які перебувають в особливо складних і надзвичайних умовах;
- вдосконалення правового законодавства щодо захисту материнства і дитинства.
У подоланні кризи, що склалась, у справі забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей основну роль мають відігравати сім'я, держава, суспільство.
Сім'я
Сім'я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Вона має виступати основним джерелом матеріальної та емоційна підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей прийдешнім поколінням. У першу чергу сім'я повинна залучати дітей до освіти, культури і прищеплювати загальнолюдські норми суспільного життя. Основними методами збереження та зміцнення здоров'я в умовах сім’ї має стати профілактика захворювань та дотримання певних гігієнічних правил у повсякденному житті, оптимальна фізична активність, загартування організму, повноцінне харчування, запобігання шкідливим явищам—курінню, алкоголізму тощо.
Усі державні та суспільні інституції мають підтримувати зусилля батьків або осіб, які їх замінюють, спрямовані на забезпечення відповідних умов для виховання, освіти, розвитку здорової дитини.
Держава
Держава сприяє правовому і соціальному захисту дітей, створення належних умов для всебічного розвитку молодого покоління. Предметом особливої уваги держави є:
- зменшення негативного впливу навколишнього природного середовища на стан здоров'я дітей, розвиток служб планування сім'ї, генетичних центрів, закладів амбулаторно-поліклінічної мережі та забезпечення спеціалізованої медичної допомоги кожній дитині, яке цього потребує;
- забезпечення збереження та оптимізація мережі закладів освіти, розвиток і створення нових типів навчально-виховних закладів для дітей різного віку, організація їх повноцінного дозвілля, сприяння розвитку психолого-педагогічних служб, основним завданням яких має бути діагностико-психологічне обстеження, профілактика, корекція, консультативно-методична допомога всім учасникам навчально-виховного процесу, просвітницька робота, психологічна експертиза нових технологій навчання та виховання.
Під особливою увагою і турботою держави повинні бути діти, які з тих чи інших причин перебувають у скрутних умовах існування. Державна опіка щодо цих дітей має стати одним з пріоритетних напрямів соціальної політики. На зміну ізольованому інтернатному вихованню має прийти інтегроване навчання та виховання.
Реабілітаційні заходи стосовно хворих дітей та дітей-інвалідів розширюватимуться за рахунок сфери соціальної реабілітації.
Держава всіляко підтримуватиме розвиток усіх форм благодійності та спонсорства стосовно дітей.
Суспільство
Суспільство повинно забезпечити дітям повнокровну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосуються. Головні зусилля суспільства та його інституцій мають бути спрямовані на створення розвинутої системи патронажу сімей трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з особливо неблагополучних, уразливих сімей.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бурменская Г.В. Возрастно-психологическое консультирование – М., 1990г.
2. Молодь України – К., 1997г.
3. Журнал „Шлях освіти”. – 2002р. - № 4, с.40-42.
4. Журнал „Права людини”. – 1999р. - №11, с.8-10.
5. Журнал „Практична психологія”-2002р.-№ 2, с. 30-32.
6. Газета „Все для вчителя” - 1998р.-№17, с. 25-32.