Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський Національний Технічний Університет

Індивідуальне завдання

на тему: «Предмет, метод, джерела

та система фінансового права»

з предмету: Фінансове право

Виконала

Студентка групи

ФК-04-3

Шаповалова Олена

Перевірила Фільштейн Л.М.

Кіровоград 2007

План

Вступ. 3-4

I. Фінансове право і наука фінансового права. 4-7

II. Предмет науки фінансового права. 7-12

1. Визначення предмету науки фінансового права. 7-9

2. Особливості науки фінансового права та зв”язок її з іншими науками.9-12

III. Зміст науки фінансового права. 12-15

IV. Методологія науки фінансового права. 15-21

1. Поняття метода науки фінансового права. 15-16

2. Види методів, та їх характеристика. 16-21

V. Основні категорії науки фінансового права: види і значення. 21-24

VI. Основні етапи розвитку науки фінансового права. 25-36

1. Зародження науки фінансового права у Західній Європі. 25-28

2. Розвиток науки фінансового права в імператорській Росії. 28-33

3. Розвиток науки фінансового права в Радянській державі. 33-36

4. Початок розвитку української науки фінансового права. 36

Висновок. 37-38

Використана література. 39

ВСТУП

В умовах зламу адміністративно-командної системи управління економікою Україна починає будувати нову державу з ринковими відносинами, які не можуть регулюватися нормами старих законів.

Багаточисельні заходи нової держави, зміна її завдань і функцій вимагають велику кількість коштів. Кошти кожна держава безперешкодно може отримувати в основному зі свого бюджету. В умовах ринкової економіки на інших принципах, ніж це було в умовах Радянського Союзу, будується доходна і видаткова частини державного бюджету. Основ­ним доходним джерелом бюджетних доходів стають податки, які сплачують різні комерційні структури, підприємці, громадяни. Від ефективного регулювання відносин при сплаті податків залежить і кількість коштів, що надійдуть у державний чи місцеві бюджети, і інтереси кожного з платників податку. На жаль, правовий інститут податків у нас не розвинений до цього часу. Це пояснюється в основному кількома причинами. По-перше, держава донедавна була власником основних знарядь і засобів виробництва, тому більшу частину прибутків державних підприємств і організацій відбирала в державний бюджет у вигляді обов'язкових платежів. Населення сплачувало тільки один прибутковий податок із своїх мізерних доходів. Крім того, навіть такий платіж, як податок з обороту, офіційна преса і вчені вважали неподатковим, щоб не сказати, що він є справжнім непрямим податком з населення. У сучасних умовах цілком змінюється по­рядок витрачання бюджетних коштів. Бюджетні асигнування замінюються банківськими позичками. В зв'язку з цим зростає роль правового інституту банківського кредитування.

Нова фінансова політика держави провадиться в життя через фінансове законодавство. Правові норми, що регулюють фінансові відносини, містяться як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки фінансових відносин, нормативних актах. В них знаходить своє відбиття політика, скерована на використання фінансів в інтересах побудови незалежної суверенної України. Фінансово-правові норми закріплюють проведення фінансових заходів, пов”язаних з переходом до ринкової економіки, яка докорінно змінює характер цих норм. Це викликає необхідність глибокого вивчення питань науки фінансового права студентами, науковими і не менше практиками. Недооцінка правової підготовки призводить до практичних помилок, завдає шкоди державі, великих збитків підприємствам і організаціям різних форм власності і видів діяльності. Тому, де б не працював випускник вузу — сьогоднішній студент, йому необхідні юридичні знання, особливо в галузях права, пов'язаних з економікою, підприємницькою та фінансовою діяльністю підприємств і організацій. До таких галузей належить і наука фінансового права.

I. Фінансове право і наука фінансового права.

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому розглядати фінансове-правову науку окремо від фінансової (економічної) вони вважають за неможливе.

Цю точку зору підтримують і деякі російські вчені-економісти. Питання про межі науки фінансового права і зв'язок її з фінансовою наукою є важливим, оскільки воно повинно сприяти встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі державних фінансів. Держава, пізнаючи об'єктивні економічні закони, встановлює зміст економічних суспільних відносин, в залежності від особ­ливостей груп однорідних суспільних відносин, і правові норми, які регулюють ці відносини. Право, не зливається з базисними категоріями, але не можна ігнорувати економічні фактори, досліджуючи певні фінансово-правові проблеми.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому економічні дослідження повинні спиратися на фінансово-правову науку, а юристи-фінансисти — на обгрунтовані дослідження фінансової науки. У сучасних умовах, коли Україна ставить за мету побудувати правову державу, питання про розвиток правової науки, в тому числі і фінансово-правової, набуває особливого значення.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публічного права, яке досліджує усі сторони життя держави, оскільки її функціонування неможливе без фінансового забезпечення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізованих і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що виникають під час мобілізації коштів з юридичних осіб, громадян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійсненням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної науки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансового законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення практики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права вихо­дять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Не зважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при вста­новленні, застосуванні, дослідженні фінансово-правових норм неможливо. Економічні закони існують об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, перетворюючи їх у правовідносини. Тому з різних вихідних моментів досліджуються фінансові явища економістами і юристами. Економісти для своїх досліджень залучають правовий матеріал, а юристи спираються на теоретичні обгрунтуваня фінансової науки на стільки ж важлива, наскільки важливі фінансові ресурси в житті будь-якої держави. Як не дивно, але багато вчених, представників інших правових наук, а за ними і студенти вважають, що фінанси і фінансове законодавство потрібне тільки практикам, які безпосередньо зв'язані з фінансами. Дійсно, практична підготовка важлива для працівників фінансової адміністрації, для юристів, що працюють у фінансових органах, особливо у податкових інспекціях. Але тільки теоретичної підготовки замало. Користь науки взагалі можуть заперечувати тільки невігласи, не можна відкидати необхідність існування науки фінансового права. Основні засади науки фінансового права повинні знати особи, що працюють або працюватимуть у фінансових органах або органах місцевої державної адміністрації, депутати усіх рівней Рад та кожний громадянин суверенної України, який мусить вільно орієнтуватися у правах, наданих йому, і чітко виконувати обов'язки перед державою у галузі податків.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законодавство, державна фінансово-правова практика, дані інших правових наук та економічної науки, наслідки конкретних соціальних досліджень. Але фіксація та опис фактів — це ще не наука.

Наука фінансового права включає в себе цілеспрямований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінансово - правових інститутів, виявлення закономірностей розвитку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначення. Тому на наш погляд, істотним елементом науки фінансового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і відбиваючі сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінансового права. На жаль, науці фінансового права пощастило не більше, ніж іншим правовим наукам.

Фінансове право як галузь права і як навчальна дисципліна тісно пов'язане з наукою фінансового права. Це по суті, сто­рони одного явища. Якщо фінансове право регулює суспільні відносини в сфері управління державними фінансами, визначає компетенцію, завдання і функції, форми і методи поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, то наука фінансового права вивчає фінансово-правові категорії і фінансово-правові норми, розвиває їх і сприяє удосконаленню фінансового законодавства шляхом вироблення рекомендацій. Якщо фінансове право як галузь права матеріалізується в фінансово-правових принципах, нормах, методах, то наука фінансового права матеріалізується в монографіях, статтях, навчальних посібниках, підручниках з фінансового права.

Як і кожна наука, наука фінансового права має властиві тільки їй предмет і методи дослідження, категоріально-понятійний апарат, свій зміст. Вона — частина юридичної науки в цілому.

II. Предмет наукифінансового права.

1.Визначення предмету науки фінансового права.

Наука фінансового права - частина юридичної науки. В Великій радянській енциклопедії (третє видання) надається слідуюче визначення науки: «Сфера человеческой деятельности, функцией которой является выработка и теоритическая систематизация объективных знаний о действительности». З цього визначення можна зробити висновок про те, що люба наука є:

- визначена сума накопичених, обдуманих і систематизованих знань про яку - небудь область дійсності;

- пізнавальна діяльність спеціалістів в цій області.

Говорячи по іншому, в любій науці знаходимо направленість на щось, що в силу цієї направленості являється для цієї науки предметом. Як вважав ще Аристотель, кожна наука має «дело с тем или другим специальным бытием, и, отводя себе какую-нибудь (отдельную) область, она занимается этой областью».

Предметом науки фінансового права є вся сукупність знань про фінансове право, фінансову діяльність держави. Ці знання за своїм елементним складом і структурою, за характером надзвичайно строкаті і різнорідніі та мають три направлення:

По - перше - найбільшу частину цих знань за обсягом складає практичний досвід правозастосовучої діяльності органів управління фінансовими відносинами, що є тільки першим наближенням до власне наукового знання, і потребує осмислення, узагальнення. Воно швидше всього «схоплює» явища у всій їх складності, багатоликості і суперечливості, але ще не відображає їх в поняттях і категоріях науки. По- друге - є втіленням якісно змістовнішим рівнем знань про фінансове право, фінансову діяльність держави є систематизовані і узагальнені у формі наукових досліджень простих елементарних понять про фінансово-правові норми, відносини, і інститути. На базі такого вивчення розробляються теоритичні проблеми, необхідні для правильного застосування норм фінансового права в практичній діяльності фінансових і кредитних працівників, податкових інспекторів.

Нарешті, наука фінансового права досліджує знання про фінансове право і фінансову діяльність держави у формі складних, найбільш узагальнених фінансово-правових понять і категорій. В них відбивається головне, суттєве, що характеризує фінансово-правову дійсність.

Отже, науку фінансового права можна визначити, як внутрішньо цілісну систему узагальнених специфічних знань про фінансове право і фінансову діяльність держави і закономірності розвитку цих знань.

2. Особливості науки фінансового права, та зв’язок її з іншими науками.

Науці фінансового права властиві особливості, що відрізняють її від інших суспільних наук:

Перш за все вона була і залишається суспільствознавчою наукою, а тому завжди піддається всіляким деформаціям і політичній кон'юнктурі, її предмет складають соціальні явища — фінансово-правові відно­сини і норми, що їх регулюють. Жодна інша наука ці явища не досліджує.

По-друге, наука фінансового права вивчає такі фінансово-правові явища, які за своєю юридичною природою відносяться до публічно-правових, що мають місце тільки в сфері державних (публічних) фінансів. В сфері приватних фінансів, де відно­сини відображають рівноправність їх суб'єктів, діють норми цивільного права.

По-третє, наука фінансового права є юридичною наукою, що вивчає такі фінансово-правові явища і поняття, багато з яких двоякі за своєю природою, зіткані з правової і економічної «матерії». Наприклад, грошові кошти є одночасно і продуктом дії економічного закону вартості, і витвором державної влади. Наука фінансового права взагалі не може обходитись без використання понятійно-категоріального апарату фінансової науки, який немов складає обов'язковий фундамент більшості фінансово-правових понять. На такий подвійний характер фінансово-правових понять звернув увагу ще в кінці мину­лого століття визначний російський фахівець з фінансового права В. А. Лебедєв, а в радянський час цю рису фінансово-правових явиш незмінно підкреслював родоначальник фінансового права в колишньому СРСР Ю. А.Ровінським.

Наука фінансового права - необхідна складова частина української юридичної науки. Разом з тим, потрібно відмітити, що по відношенню до інших галузевих і найбільш фундаментальних юридичних науках вона займає місце в другому вагоні і йде вслід за науками державного, адміністративного, цивільного і кримінального права. Це пояснюється, як об”ємом вивчення цією наукою фінансово - правових норм і категорій, так і тим, що дана наука утворилась пізніше внаслідок відокремлення від науки державного і адміністративного права. Тому найбільш тісніше ця наук пов”язана з двома останніми. Не даремно у джерел науки фінансового права стояли найбільш визначні державотворці і адміністатисти: Ш.Боден, Ш.Монтеск»є, К.Юсти, І.Зонненфельс, М.М. Спєранський.

Науки фінансового і державного права разом розробляють основні теоритичні положення, пов”язані з бюджетним правом, бюджетним механізмом, бюджетними функціями відомих органів.

Наука державного права користується успіхами науки фінансового права, її фактичним матеріалом і узагальненнями. Таким чином, зв”язок обох наук - фінансового і державного права - являється взаємним, двохстороннім.

Наука фінансового права знаходиться в тісних зв”язках з політекономікою і фінансовою наукою. Великий англійський політеконом Адам Сміт охарактеризував правову природу податку і дав один із самих сильних поштовхів для розвитку науки фінансового права.

Отже, за словами Поля Годме, «наука фінансового права представляє собою точку перетину різних наук, вона являється своєрідною «стыковой наукой».

Ще одна з особливостей науки фінансового права полягає в тому, що вона покликана не тільки пояснювати фінансово-правові явища, але й сприяти вирішенню практичних завдань фінансовими органами, тобто виконувати відповідні, покладені на неї функції. Якщо говорити про функції, що виконує наука фінансового права по відношенню до чинного фінансового права, то як на головні з поміж них слід вказати на:

- аналітичну,

- критичну,

- конструктивну

- і прогнозуючу функції.

Аналітична функція науки фінансового права полягає в усвідомленні «дослідного знання», класифікації фінансово-пра­вових норм та їх науковому коментуванні, зведенні їх у внутрішньо цілісну органічну систему.

Критична функція полягає у виявленні дефектів і недоліків у чинному фінансовому законодавстві, в фіксації невідповідності правової норми вимогам суспільної практики.

Конструктивна функція сприяє утворенню нових фінансово-правових норм, інститутів і розділів фінансового права. Ця функція завжди передує виданню нового закону чи іншого нормативно-правового акту і постійно використовується в процесі нормотворчої діяльності держави.

Прогнозуюча ж функція науки фінансового права, а іноді її ще називають «орієнтовною» функцією, полягає в тому, що наука фінансового права дає фінансово-правовій практиці важливі орієнтири в розвитку, вказує віхи, в напрямку яких ймовірно будуть рухатись фінансово-правові відносини. І чим виший рівень розвитку фінансово-правової науки, тим точніші ці орієнтири, тим на більшу відстань у часі можуть визначатись такі віхи. Система знань про фінансове право і управління державними фінансами тільки тоді сама по собі починає бути наукою фінансового права, коли вона стає спроможною створити

реальну концепцію розвитку фінансове-правових відносин, перетворити цю концепцію через дії публічної влади в ефективні фінансово-правові норми.

У викладених вище сутності, особливостях і функціях науки фінансового права проявляється її зміст в цілому.

III. Зміст науки фінансового права.

Відомий російський філософ С.Л.Франк в праці «Предмет знания» писав: «Во всяком знании мы находим, с одной стороны, напрвленность на нечто, что, в силу этой напрвленности является для знания его предметом, а с другой стороны, уловление, признание в этом предмете некоторых определенностей, что образует содержания знания». В кожній юридичній науці такі властивості складають її зміст або систему важливих проблем.

Система науки фінансового права в певній мірі відповідає системі фінансового права як галузі права, однак повністю не збігається з нею. Так, наука фінансового права розробляє важливі теоретичні положення, які за своїм характером не можуть знайти пряме відображення у фінансовому праві.

Наприклад, у фінансовому законодавстві неможливо знайти визначення державних фінансів, класифікації фінансово-правових актів або фінансово-правових норм, цілісного закріплення будь-якої теоретичної концепції, що пояснює фінансово-правові явища і т.д. З другого боку, не всі фінансово-правові норми, що беруться із об'єктивної реальності і закріплюються в нормативно-правових актах, осмислені наукою фінансового права. Багато таких норм конструюються лише на базі «дослідного знання», яке ще не є власне науковим.

Велику роль має точка зору на фінансово - правову реальність, яка береться вченими при визначені важливих правових проблем, що визначається рівнем правової думки, етапом розвитку науки, використанням того чи іншого методологічного апарату. В цілому зміст науки фінансового права складає чотири великих комплекса правових проблем.

Перший комплекс охоплює загальнотеоритичні проблеми, на базі яких можливе розуміння і функціювання всіх інших - спеціальних проблем науки фінансового права. Це загальнотеоритична частина, де вивчаються питання про наукознавство, про догму фінансового права, питання пов”язані з вивченням таких загальних понять, як «державні фінанси», «фінансова діяльність держави». Це - не загальна частина науки фінансового права в тому понятті, в якому вона має місце в науках кримінального і цивільного права. Такою загальної частини наука фінансового права не має. Але у неї є дві - три загально - теоритичні проблеми, що мають пропедевтичний характер.

Наступний комплекс утворює спеціальні проблеми, що відносяться до бюджетного права. Це проблеми бюджетного механізму, бюджетного процесу, податкового і витратного права. Місце інститутів податкового і витратного права в системі бюджетного права обумовлено фактором і змістом регульованих цими інститутами суспільних відносин, їх обслуговуванням бюджетно - правових категорій.

Проблеми фінансового права в науці фінансвого права постають на перший план в зв’язку з політичною вагомістю бюджета в житті держави і суспільства, його місцем в фінансовій системі держави.

Другий комплекс проблем науки фінансового права складають ті, що відносяться до банківського права, але має публічно - правовий характер. В цій частині науки фінансового права вивчаються питання емісійного права, валютного законодавства, питання, пов”язані з висвітленням значення Центрального банку України, як касового, кредитного і розрахункового органу. В зв”язку з виникненням в економічних структурах країни інституту приватної власності і класифікації фінансів на державні і приватні, важливе значення має вивчення державнимх грошових засобів, що являються центральним поняттям фінансового права. Питання юридичного аналізу грошових засобів потребують спеціальної уваги, так як довгий час (фактично на протязі всього радянського часу) наука фінансового права відносилась до цього питання неприязно, виходячи із тезіса про непотрібність грошових засобів в комуністичному суспільстві.

Накінець, четвертий комплекс утворює проблеми, що не відносяться прямо до перших трьох комплексів, але притягуються до них. Це інститути державного кредиту, ощадної справи і фінансового контролю.

Державний кредит, як інститут фінансового права, має чітко виражений автономний характер. Разом з тим, його можна розглядати, як особливий спосіб формування прибутків бюджета, а це засвідчує і про його відношення до категорій бюджета. Теж саме можна сказати про інститут фінансового контролю. Його значення в фінансовій системі держави велике і по своїм функціональним якостям являється повністю самостійним інститутом в науці фінансового права. В той же час фінансовий контроль виконують спеціальні органи держави, і з цієї точки зору даний інститут щільно приєднується до системи фінансових органів.

Демонтаж адміністративно - командної системи і перехід до нормального громадянського суспільства роблять питання про зміст науки фінансового права найбільш актуальними. Панування адміністративно - командної системи привело до тотального панування публічно - правових відносин і гіперболізацію значення адміністративного і фінансового права в суспільному житті. «Все моє», - говорила кожна із галузей. Поява в теперішній час на економічній сцені кооперативів, приватних підприємств і фермерських господарств, акціонерних компаній і комерційних банків зменшує в соціальній сфері зону впливу фінансового права, а тому обумовлює зменшення числа проблем, якими до кінця 80 - років займалась наука фінансового права.

Початок нового економічного етапу в історії України зобов”язує поставити питання про правильність розробки в науці фінансового права проблем майнового і особистого страхування, ощадної справи, багатьох питань, що пов”язані з кредитними і розрахунковими відношеннями, тобто відносинами, що відносяться не до публічного, а приватного права. Гадається, що саме аналіз змісту науки фінансового права сьогодні покаже, що в ній збіглася максимальна кількість дискусійних і не вирішених питань.

Зміст науки фінансового права отримує своєрідне вираження в учбовій дисципліні, що вміщує науковий матеріал про фінансове право, фінансових правовідносинах і фінансових санкціях, що класифікують весь матеріал, який формулює визначення і коментує правові норми науковим і одночасно доступною для розуміння студентів мовою. Цей матеріал знаходить своє елементарне втілення в учбових посібниках по фінансовому праві.

IV. Методологія науки фінансового права.

1. Поняття метода науки фінансового права.

Предмет і зміст науки фінансового права невід”ємно пов”язані з її методом пізнання. Якщо предмет науки говорить про те, який об”єкт потрібно вивчати, а зміст науки визначає систему проблем, що складають об”єкт пізнання, то метод свідчить про те, з допомогою яких прийомів і засобів потрібно даний об”єкт вивчати, досліджувати. Англійський філософ Ф.Бекон (1561 - 1626 рр.) порівнював метод пізнання з джерелами світла, що освітлюють дорогу досліджування, організовуючи і направляючого працю вченого. Спочатку вмикають світло і показують світлом дорогу до пошуків, а потім починають ці пошуки.

Метод правової науки - це система методів пізнання, яка використовується в конкретних юридичних науках і складає їх методологічну основу. На методологічну основу опирається і наука фінансового права. Багато теоритичних прорахунків і невдач радянської науки фінансового права були обумовлені тим, що вона базувалась на марксистській методології, яка починала з того, що встановлювала в кожній науці головний метод - метод діалектичного матеріалізма, що виконував «наче» роль надійного компаса, що дозволяв швидко і впевнено орієнтуватися в любій, самій складній ситуації. Але ж на справі метод діалектичного матеріалізма, пов”язанний з класовим підхідом до проявів життя і партійною оцінкою, поставив в стан конфронтації радянську науку фінансового права і науку фінансового права в країнах Заходу, відкидаючи на цій основі всі останні досягнення. Але такий підхід, як добре показав семидесятирічний досвід розвитку радянських суспільних наук, різко звузив кругозір в правових дослідженнях, залишав вченого здібностей об”єктивно підходити до явищ суспільного життя, знижував інтелектуальні здібності.

Наука фінансового права повинна відмовитися від методів, що їй нав”язуються владою чи ідеологією, самостійно розробляти свою методологію, як систему методів.

Так як наука фінансового права знаходиться на стиці інших наук - державного і адміністративного права, політекономії, фінансової науки і політології - то її методологія заключає в собі різні аспекти, тобто дослідження в різних областях соціальної дійсності.

2. Види методів науки фінансового права, та їх характеристика.

Формально - догматичний метод досліджує «догму» права. Деколи цей метод називають спеціально - юридичним. Уявляється, що в перерахунку методів науки фінансового права воно займає перше місце. Преш чим використовувати інші методи, потрібно використати формально - догматичний, тобто провести свої пізнання через «лічне іго» (Н.Лоський).

В чому суть цього методу пізнання? З його допомоги здійснюється внутрішня юридична обробка правового матеріалу («догми права»). Цей метод включає в собі такі прийоми, як опис і аналіз фінансово - правових норм і правовідносин, їх пояснення і тлумачення, класифікацію. Це - логічні прийоми дослідження.

В формально - догматичному методі дослідження ролі логічних прийомів як інструменту пізнання фінансового права особливо велика, бо саме з її допомогою формуються визначення, досліджуються поняття і категорії, створюються концепції.

Особливо в складі формально - догматичного методу велика роль класифікації і систематизації.

Класифікація - один із постійних прийомів цього методу. При класифікації за допомогою групування фінансово - правових явищ і поняття з півставляються, що допомагає скласти повне уявлення про досліджуваний предмет. За допомогою класифікації і систематизації розрізнені знання приводяться в порядок.

З допомогою формально - догматичного методу норма фінансового права вивчається в трьох аспектах:

1. - якою вона являється в законі;

2. - чи примінима вона в такому вигляді в життєвій ситуації;

3. - якою вона повинна бути в ідеалі.

Формально - догматична обробка фінансово - правового матеріалу необхідна для того, щоб наука фінансового права могла накопичувати фінансову практику точними рекомендаціями, забезпечувати навчання студентів, допомагати написанню розумних, зрозумілих, невеликих за об”ємом посібників.

Метод звернення до інших наук заключається в тому, що наука фінансового права при аналізі фінансово - правових явищ широко використовує положення і висновки, що розробляються іншими науками. Французький спеціаліст по фінансовому праву П.Годме підкреслює, що «дослідження фінансових явищ потребує звернення до багатьох наук, наприклад, до конституційного і адміністративному праву, політичній науці, політичної економії, соціології і психології». Найбільш важливі фінансові категорії « гроші», «бюджет», «прибутки», «витрати» наука фінансового права досліджує як правові поняття, як витвір державної влади, виконавчих органів.

Метод порівняльно - правового дослідження - це спосіб дослідження двох або більше фінансово - правових інститутів (наприклад, російського і американського податкового права), який вирішує задачу їх порівняння, вияву загального і різного. Порівняння, як логічний прийом, припускає, що в досліджуваних об”єктах є якісь схожі признаки. За словами Д.Юма, «порівняння допускає лише ті об”єкти, між якими є хоча б яка - небудь схожість».

Порівняльно - правовий метод пізнання є засіб розкриття сутності фінансово - правових явищ іншої країни, спосіб аналізу, вияву окремих переваг інших держав і спосіб переносу цих переваг на вітчизняний грунт.

Метод конкретно - соціологічного дослідження включає такі прийоми, як особисте спостереження діяльності фінансових органів, усні опитування фінансових працівників, анкетування, співбесіди. Ці прийоми цінні тим, що забезпечують отримання необхідної інформації і фактів безпосередньо із самого життя.

В науці фінансового права велику роль при використанні метода конкретно - соціологічного дослідження має практика роботи фінансових органів, податкових інспекцій, банківських установ, і органів фінансового контролю. В цих органах, що застосовують норми фінансового права, дослідник може отримати фактичні дані, на базі яких перевіряється ефективність фінансового законодавства, формуються рекомендації і пропозиції.

Важливу роль в комплексі прийомів конкретно - соціологічного дослідження має особисте спостереження. В процесі особистого спостереження збирається фактичний матеріал, який не можна отримати в кабінеті за книгою. Особисте спостереження дає факти, що допомагають глибоко зрозуміти регулювання фінансових відносин, ефективність дійових фінансово - правових норм, та шлях їх досконалості.

В метод конкретно - соціологічного дослідження входять прийоми статистичної обробки фактичного матеріалу. Статистичні дані дозволяють вивчити велику кількість фактів і явищ, встановити їх повторність, знайти визначення закономірності і зробити на цій основі відповідні висновки. Статистичні дослідження явищ фінансово - правової дійсності складається із декількох етапів: спостереження і збору фактів, звітної обробки статистичних даних, їх аналізу, рекомендації для законодавця.

Особливе місце в ряду конкретно - соціологічних прийомів має анкетування. Добре складена анкета, аналіз відповідей полегшують і прискорюють отримання потрібних результатів, допомагають не допустити помилок, що були б можливі в правотворчому процесі.

Порівняльно - історичний метод дослідження передбачає історичний підхід до аналізу і оцінці фінансово - правових явищ. Наука фінансового права не може ігнорувати все те цінне і позитивне, що було накопичене законодавством України і що може представляти собою внесок в загальний потенціал світової фінансової культури. Історичне описання в науці фінансового права ( фінансових законів епохи Олександра ІІ) виконує функції, які виконують інші методи цієї науки: збирає матеріал, порівнює його, бере старі, але забуті і які ще потрібні для нашої фінансової системи моделі, робить висновки і рекомендації.

Хоча однотипні фінансові інститути на різних історичних етапах (наприклад, податкові системи Петра І і Сталіна) ніколи не бувають однаковими, при порівнянні виникає схожість, а це допомагає не тільки систематизувати фінансово - правові явища і мати добру панорамну картину, але й будувати плани і здійснювати ефективну фінансову політику.

Характеристика методів досліджування, яку використовує наука фінансового права, їх співставлення, облік особливостей кожного метода, дозволяють, якщо резюмують викладене, вказати на два момента загального характеру:

По - перше, всі охарактеризовані методи пов”язані між собою і кожний із них може застосовуватися в поєднані з іншими. Так, метод порівняльно - правового дослідження повинен спиратися на інші методи пізнання: формально - догматичний, історичний і т.д. В відриві від інших методів любий метод пізнання дає перекручувану картину.

По - друге, не дивлячись на багаточисельність методів дослідження, використаних наукою фінансового права, всі вони мають загальну основу, яка визначається загальною якістю того предмету (об”єкта, буття), який вивчається і пізнається. Це властивість предмета пізнання або буття заключається в тому, що дане буття - не матеріальні предмети, а людське середовище, світ живих людських особистостей, поведінка яких визначається нормами фінансового права. Наука фінансового права вивчає фінансове право, норми якого адресовані людям. Ця суспільна наука, має справу, в кінцевому рахунку, з людським середовищем. Така своєрідність предмета пізнання покладає відбиток на всі викладені методи пізнання. Кожний із них являється методом живого пізнання.

Метод живого пізнання, аналізу якого поклав початок німецький філософ Шелінг, найбільш плідно розроблявся російськими філософами Н.О.Лоським, П.А.Флоренським, С.Л.Франком. Метод живого пізнання потребує розуміння об”єкту, через переживання його суб”єкта, зобов”язує «вчуствоваться» в досліджувану категорію, зрозуміти її внутрішній зміст і призначення.

Метод живого пізнання - антитез методу діалектичного матеріалізму. Якщо останній відведе досліднику строго визначене місце, забезпечить його одним тільки інструментом, раніше визначить оцінку, то метод живого пізнання передбачає процедуру, при якій матеріал отримується засобом вільного занурення суб”єкта в пізнавальний об”єкт, об”єднання з пізнавальним об”єктом, осмислення його з тих позицій, що уявляються найбільш зручними для відтворення істини.

V. Основні категорії науки фінансового права: види і значення.

В найбільш концентрованому вигляді зміст науки фінансового права проявляється в її термінах, перш за все поняттях і категоріях. Фінансово-правова наука оперує як простими поняттями, що відображають однорідні явища фінансово-правової дійсності, так і поняттями складними, що відображають фінансово-правові явища на рівні цілих інститутів, розділів і навіть підгалузей права.

Найбільш загальні фундаментальні поняття, що відображають сутнісні властивості фінансово-правової дійсності і складають її постійну частину, основу науки фінансового права, називаються фінансово-правовими категоріями.

Характерними рисами категорій науки фінансового права є:

- По-перше, те, що вони стають такими лише після закріплення їх в законі;

- По-друге, що вони, на відміну від інших по­нять, утворюють постійну частину науки фінансового права. Конкретні фінансово - правові норми можуть підлягати різним і частим метаморфозам: змінюватися, відмінятися повністю або частково. Однак, включені в фінансовий закон, категорії постійно зберігають свою силу: пізнання , інформація, яка акумулює ці категорії, як би консервуються, застивають, духовно оповіщаються і постійно належать науці фінансового права і через нього - культурному світу. Тому дослідження системи фінансово - правових категорій важливе в двох відношеннях.

По - перше, це той ряд понять, що повинні ввійти назавжди в правове мислення любого досвідченого юриста, «вырезаться в его памяти, как на меди» (Платон).

По - друге, встановлення чіткої категоріальної системи складає в науці фінансового права той фундамент, на якому можливі подальші дослідження і пошуки. На основі цього витікає методологічна цінність категорій науки фінансового права, необхідність їх застосування до дослідження фінансово - правових реалій.

Базисні категорії науки фінансового права.

В категоріях наука фінансового права досягає своєї довершеності і зрілості. Але фінансово - правові категорії не розповсюджуються на горизонтальній лінії. По ступеню субстанціальності, по ієрархії цінностей основні категорії науки фінансового права займають різне місце, що обумовлює її розділення на базисні і спеціалізовані.

Базисні категорії - це такі поняття, яким властиві атрибути субстанціонального. Вони відносяться до тієї частини науки, яка у філософів відома як онтологічна частина, або наука про сущність. Ці категорії виступають як поняття, яким присутня цілосність, глобальність і основність. Це структурні категорії. До них відносяться категорії типу: «фінансова діяльність держави», «державні грошові кошти», « фінансове право», «фінансові акти», «бюджетне право», «бюджетна система», «банківське право», «банківська система».

Категорія «фінансова діяльність держави»- порівняно нова категорія, але говорити про неї потрібно. Будучи центральною, глобальною по об’єму всіх фінансово - правових явищ, дана категорія складає початковий пункт науки фінансового права.

Серед базисних категорій науки фінансового права велике значення має категорія «державні грошові засоби». Це - одна із перших, найбільш функціональних і вищих фінансово - правових понять, з яких витікають всі інші категорії науки фінансового права, що мають публічно - правовий характер.

Категорія «державні грошові засоби» належить до стартових категорій науки фінансового права. Такі базисні категорії, як «фінансова система», «бюджетне право», «бюджет» являються утвореними від цієї категорії. Уявляється, що на новому етапі розвитку науки фінансового права в нашій країні дана категорія отримає повне висвітлення в наукових дослідженнях і учбовій роботі.

Важливе значення в системі базисних категорій науки фінансового права має категорія «бюджетне право». Потрібно підкреслити два аспекти цієї категорії:

З однієї сторони, вона входить в ряд найбільш фундаментальних фінансово - правових категорій, що являються центральними. Надарма у деяких фінансових практиків бюджетне право асоціюється з фінансовим правом, а в окремих європейських урядах замість міністра фінансів є посада міністра державного бюджету.

З іншої сторони, категорія «бюджетне право» являється початковою для ряду спеціалізованих категорій, як наприклад: «бюджетне упорядкування», «бюджетний процес», «бюджетне регулювання», «бюджетна класифікація», «бюджетно - кошторисне фінансування».

Наукові визначення.

Охарактеризовуючи вище наведені категорії, ми сказали, що категорії - це найбільш загальні поняття, в яких відображені найбільш важливі якості фінансово - правових явищ. Практика показує, що для того, щоб категорії почали працювати, їм потрібно надати визначення, тобто вказати на їх важливі риси. Звертаючись до метаформі, можна сказати, що визначення - це теж поняття, тільки «піднявшись на ноги і ставши до руху». Визначення розвиває поняття, розкриває його зміст, показує «багатства», що закладені в ньому, входить в категорію глибше і вводить в саму серцевину змісту, в її суть. Це - коротке пояснення, але що має, за словами Арістотеля, найвищу якісну цінність.

Наукові визначення мають велику роль в науці фінансового права. Вони мають не тільки теоритичне значення в процесі пізнання даної галузі, але й практичне значення в нормотворчому процесі. Правові визначення повинні коротко розкривати сутність фінансово - правових явищ.

Система категорій, як логос науки фінансового права.

Про науку фінансового права можна сказати так: фінансове право, як наука є щось незмінне, що знаходиться в постійних змінах. Незмінне - це перш за все група базисних фінансово - правових категорій і найбільш важливих спеціалізованих категорій. Фінансове право, як сукупність юридичних норм постійно розвивається, змінюється, удосконалюється, постійно прагне до ідеалу, який, в принципі, важко досяжний. Але понятійний апарат, за допомогою якого формуються норми фінансового права, являється незмінним.

Фінансово - правові категорії являються логосом науки фінансового права. Дякуючи логосу науки фінансового права при всій динамічності і навіть катастрофічності понять і явищ складного, найбільш мозаїчного фінансового світу зберігає стабільність і гармонію.

Враховуючи значення науки про фінанси як науки, що вивчає економічний базис, не треба забувати про необхідність вивчення закономірностей самої надбудови, про активну творчу роль права. Ось чому в галузі науки фінансового права, використовуючи дані науки про фінанси, потрібно не підміняти правовий аналіз дійсності наведенням окремих положень науки про фінанси, не розчиняти юридичну специфіку фінансово-правових норм і відносин у вивченні їх економічного змісту.

Наука фінансового права відрізняється від науки про фінанси тим, що вона, використовуючи дані науки про фінанси, вивчає правову форму фінансової діяльності держави і відносин, що виникають у зв'язку з цією діяльністю, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис.

VI.Основні етапи розвитку.

1. Зародження науки фінансового права в Західній Європі.

Всі науки, як відомо, виникають із практичний потреб і проходять перед своїм кінцевим ствердженням «стажировку» в складі інших наук. Це теж можна сказати і про науку фінансового права, яка до середини XIX століття знаходилося в стані ембріонального розвитку і розроблялось в складі інших наук, а саме в складі державного і поліцейського права, а також в складі політекономії і фінансової науки.

Три останніх століття, що прийшли на чергу середньовіччю, відрізняються інтенсивним розвитком економічних відносин: зростом числа купівельних компаній, розвитком банківської справи, ростом мануфактур. Життєві відносини людей, що жили в ці століття підчиняються ідеї економічної і фінансової доцільності. Гроші починають визначати поведінку людей і державних діячів.

Характеризуючи новий час, не лишнім буде підкреслити, що XVII - XVIII ст.ст. - час виникнення блискучих за формою і внутрішній силі адміністративно - командних систем в Швеції, Франції, Росії і Прусії. Функціонування цих систем супроводжувалося ростом державних розтрат, викликаного утворенням великих постійних військ, утриманням великого бюрократичного апарату, а також розкіш”ю королівських дворів. Важлива роль фінансів в житті держави знаходить своє відображення в працях державців і поліцеістів.

Можна стверджувати, що державці першими починають розроблять в своїх працях проблему державних фінансів. Важливе місце ця проблема знайшла в творові відомого французького державця Жана Бодена «Шість книг про державу».

Питання про справедливий податковий збір з народу порушувався в праці «Левиафан» англійського державотворця Гоббса.

В праці «О духе законов» (1748р.) Монтеск’є, ворог абсолютизма, стверджував, що основні питання фінансової політики держави повинні вирішуватися в парламенті. Фінансовий ідеал Монтеск’є, як і Локка, вплив якого він мав, - прийняття фінансових законів представницькою владою і виконання цих законів - виконавчою, на чолі якої стоїть монарх.

Більш детально була відображена роль фінансів в житті держави в працях перших європейських поліцеістів - француза Деламара і німецьких вчених Юсті і Зоненфельса.

Капітальна робота Деламара з багатою по змісту, але не систематизованою інформацією, стала основою для написання робіт, в яких державні фінанси досліджувалося з юридичних позицій, а точніше поліцейського права. Одним із таких авторів являється Юсті, до головних праць якого відносяться «Державне господарство» (1752 р.), «Подробное рассуждение о налогах и податях» (1755 р.) і «Система фінансів» (1766 р.).

Другим великим поліцеістом, досліджуваним в своїх працях фінансові проблеми, був австрійський письменник і державний діяч І.Зоненфельс. Він - автор фундаментального трьохтомного твору «Основные начала полиции, коммерции и финансов» (1776 р.).

В тому же XVIII з’явились мислителі, які по іншому подивилися на роль фінансів в житті держави, розглядаючи їх більш ширше, як з точки зору інтересів держави, так і с точки зору матеріального забезпечення окремого громадянина. В цьому плані особливе значення мала капітальна робота знаменитого англійського політеконома А.Сміта «О богатстве народов» (1776 р.), книга була присв’ячена фінансовим питанням. В роботі не зустрічаються поняття «фінанси», «право», але автор ставить питання про юридичну регламентацію фінансових відносин і, в першу чергу, податкових.

А.Сміт відіграв велику роль в розроблені фінансово - правових питаннях і в формуванні науки фінансового права. Він намітив контури фінансової науки і шляхи їх поділу від політекономії, створив одночасно приписи ділення від фінансової науки науки фінансового права.

В першій половині XIX століття закінчується ембріональний розвиток науки фінансового права і, став повнолітньою, вона виходить на арену самостійного життя: наукового і учбового. саме с середини XIX століття і на протязі другої половини цього століття розпочинається викладання фінансового права на юридичних факультетах університетів, створюються кафедри фінансового права, опубліковуються перші курси лекцій і підручники, готовляться кадри викладачів і вчених в цій області наукових знань. сам факт з’явлення на науковій і учбовій арені нової самостійної науки був обумовлений характером і особливостями XIX століття.

В цілому в області фінансового права в західно - європейській літературі на протязі другої половини XIX і всього XX століття панує дві теорії: одна заперечує всяку самостійність фінансового права і не признає кордонів між фінансовим правом і фінансовою наукою, а інша, являючись норматвістською, зводила задачі науки фінансового права до вивчення позитивного законодавства. Перша лінія фактично приводила викладання фінансового права до викладання науки про фінанси. Її представляли такі вчені - професора, як Л.Штейн, Г.Еліннек, А.Вагнер, в російській літературі - І.С.Капустін, І.Х.Озеров, Г.І.Тікітін.

Важливий внесок в розробку питань фінансового права вніс німецький державотворець другої половини XIX - початку XX століття Георг Еллінек. Особливу увагу Еллінек приділяв проблемам бюджетного права і присв’ятив цьому інституту спеціальну роботу. Характерним для Еллінека являється визначення бюджета, як централізованого фінансового фонда держави, який будується на основі парламентського закона і направлений на задоволення індивідуальних і національних інтересів, що розвивалися в направлені прогресу.

Друга теорія була представлена відомим французьким теоретиком фінансового права кінця XIX - початку XX століття Гастоном Жезом. Велику популярність мав підручник Жеза по фінансовій науці і його трактат, присвячений проблемам теорії бюджету і бюджетного права.

В другій половині XX століття лінію Г.Жеза в науці фінансового права продовжив другий французький вчений - Поль Годме. Це відомий спеціаліст по цивільному і фінансовому праву. Він видав двохтомну роботу, в оригіналі названу «Публічні фінанси», а в нас переведену як «Фінансове право», так як робота в цілому присвячена цій галузі права. Автор починає своє дослідження з визначення фінансового права, під яким розуміється «галузь публічного права, предметом якої являються норми, що регулюють державні фінанси».

2.Розвиток науки фінансового права в імператорській Росії.

В Російській імперії фінансова наука, що народила згодом науку фінансового права, з'явилась значно пізніше, ніж у, Західній Європі.

Наука фінансового права в Росії також мала начальний період і розвивалась в лоні економічних творів. Петровські реформи при всій їх непродуманості і противоріччях мали важливе наукове і культурне значення. Виниклі зв’язки з західними країнами стали основою, на якій зародилась російська фінансова думка.

Перші спроби аналізу фінансового стану Росії були розпочаті ще в 1663-1667 роках (Котошихін, Крижа­ним, Посошков).

Найбільш видатним представником в петровські часи був І.Т.Посошков (1652 -1726 рр.) . Економіст і публіцист, практик - підприємець, який мав свій винокуренний завод і добре знав Росію по особистим спостереженням, Пососшков в головному творі «О скудости и богатстве» виклав програму фінансових, економічних і політичних перетворень. Посошков виходить із того основного положення, що в державі, або все багатство народу є в широкому смислі багатство державне, а «оскуднение» народне є «оскуднение» державне. «Худой тот сбор» - говорить Посошков, «который казну собирает и людей разоряет».

Роздуми Посошкова відносяться до економіки, торгівлі і фінансам, але він разом з тим підкреслює значення «праведных законов» для розвитку цієї сфер виробництва.

Помітну роль у формуванні і розвитку росій­ської фінансово-правової думки відіграв М.М. Сперанський (1772-1839 роки), державний діяч часів Олександра І і Миколи 1, автор різних проектів державних перетворень, в тому числі фінансових. В 1810 році у своїй записці «План фінансів», яка вносила порядок і наукову систему в управлінні фінансами Росії, він першим запро­понував надати державному бюджетові законодавчий характер, ввести прибутковий податок, створити центральний банк і випустити кредитні гроші. Його план був схвалений Державною Радою. Між тим це були ще тільки перші кроки до фінансової науки і науки фінансового права. У власному розумінні слова «фінансова наука» була привнесена в Росію західноєвропейськими вченими, перш за все німецькими, яких царський уряд регулярно запрошував до себе на роботу (X. Шльоцером, Т. Шторхом, А. Вагнером і іншими). Зокрема, в 1824 р. вперше було видано російською мовою підручник Християна Шльоцера «Початкові основи державного господарства». Через деякий час, в 1838 році, також російською мовою була опублікована книжка першого міністра фінансів Росії Є. Канкріна «Стислий огляд російських фінансів».

Важливе місце в історії економічної і фінансової думки в Росії належить М.І. Тургєнєву (1789 - 1871 рр.), суспільному діячу, письменнику і спеціалісту по фінансовим питанням.

М.І.Тургєнєв видав в 1818 році свою працю «Досвід теорії податків», що мав великий успіх і через рік був виданий знову. В цій роботі, що поклала початок російській фінансовій науці, автор стверджував, що кріпосницьке право являється перешкодою для економічних і фінансових успіхів Росії і його знищення відкриє дорогу до великого процвітання країни. М.І.Тургєнєв вважав, що «все благое основывается на свободе, а злое происходит от того, что некоторые из людей, обманываясь в своем предзначении, берут на себя дерзкую обязанность за других смотреть, думать, за других действовать и прилагать о них самое мелочное и всегда тщетное попечение».

30 - 4- роки XIX століття - часу, коли фінансова наука і фінансове право входить в учбові програми юридичних факультетів Московського, Петербургського і Казанського університетів. В 1839 році в Московському університеті створюється кафедра державних податків, в 40 - 50 -х роках виділяються три перші професори фінансового права в Росії: І.Я.Горлов, Є.Г.Осокін, Ф.Б.Мільгаузен. Прфесор І.Я.Горлов читав лекції по політекономії, фінансовому праву і статистиці в Санкт - Петербурзі в імператорському Олександрівському ліцеї і училищі правознавства.

В 1841 р. з'явився по суті перший російський підручник з фінансового права І.Я. Горлова «Теорія фінансів». Хоч в цьому підручнику саме поняття «фінансове право» ще вживається з різ­ними смисловими навантаженнями і змістом.

Вперше в сучасному розумінні термін «фінансове право» вжив професор фінансового права, декан юридичного факультету Казанського університету Є.Г. Осокін. Серед найбільш відомих його праць слід назвати: «Внутрішні митні збори в Росії» (1850 р.), «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» (1855 р.), «Про підвищення промислового податку і про історичний його розвиток в Росії» (1856 р.). Праця «Декілька спірних питань з історії російського фінансового права» була першою книжкою в Росії, де було вжито термін «фінансове право».

Професор Московського університету Ф.Б.Мільгаузен видав в 1865 році роботу під назвою «Фінансове право», що являє собою курс лекцій, в якому трактувались питання, пов’язані з бюджетом Російської держави, його прибуткової і витратної частини.

Період після скасування кріпосного права в Росії з 1861 р. і до 1917 р. був найбільш плідним у розвитку російської науки фінансового права. Особливо це стосується періоду з 80-х років XIX ст. до початку XX ст. В ці роки були створені три кафедри фінансового права: в Московському, Казанському і Новоросійському університетах. До цього періоду можна віднести розквіт діяльності видатного професора фінансового права Петербурзького університету В.А. Лебедєва, який опублікував в 1882 — 1883 рр. підручник «Фінансове право». Його з повним правом сучасники називали енциклопедією фінансового права і він був перекладений на основні європейські мови.

В 1883 р. була видана не менш яскрава книжка ярославського професора кафедри поліцейського і фінансового права І.Т. Тарасова «Нарис науки фінансового права», присвячена теоретичним питанням предмету і методу науки фінансового права, історії фінансових установ, аналізу законодавства в галузі фінансового управління.

Вражає географія написання і видання підручників і навчальних курсів з фінансового права. Крім уже вищеназваних книг, в 1883-1909 роках були підготовлені і опубліковані підруч­ники з фінансового права професорів Новоросійського університету І. Патлаєвського та С. Іловайського. Казанського уні­верситету — Д. Львова, Петербурзького Лісового інституту — В. Яроцького, Московського університету — Ф. Мільгаузена. І. Озерова, А. Нікітського. Київського університету — Г. Сидо­ренка, Харківського університету — М. Алексеєнка, Казансь­кого університету — Л. Вацури. Професор Московського уні­верситету І. І. Янжул, уродженець м. Василькова Київської гу­бернії, був єдиним академіком зі спеціальності «фінансове право», обраним в Академію наук Росії.

Необхідно окремо сказати про наукову діяльність І.І.Янжула (1846 - 1914 рр.), він досліджував податкову і митну політику, стверджуючи, що втручання держави в економіку, особливо через митну і податкову політику, визначає здійснення соціалізму. Основні роботи І.І.Янжули по фінансовому праву: «Досвід дослідження англійських не прямих податків» (1874 р.), і підручник «Основные начала фынансовой науки» (1897 р.). Курс цей став важливою віхою на шляху розвитку вітчизняної науки фінансового права, так як вказував на важливе значення правових аспектів в вивчені фінансової діяльності держави.

В перші десятиріччя XX століття розширюється тематика наукових досліджень, а саме, значну увагу приділяється проблемам державного бюджету і бюджетного права. З цієї точки зору особливо треба виділити «Учебник финансового права»

С.І.Іловайського, виданий в 1913 році. В роботі досліджені питання, пов’язані з державним бюджетом і бюджетним правом, аналізується фінансове господарство і державні витрати, касовий механізм і фінансовий контроль. Але в цілому робота мала імперичний характер і теоритичні питання фінансового права були відмічені поверхово.

Порівняно високим теоритичним рівнем дослідження відрізнялось і добре написана робота Е.Н. Берендтса «Російське фінансове право», видана в 1914 році. Автор розподіляє науку державного господарства і науку фінансового права.

Великий внесок в науку фінансового права внесли праці І.Х.Озерова, , Основні його роботи по фінансовому праву: «Подоходный налог в Англии» (1898 р.), «Главнейшие течения в развитии прямого обложенияв Германии» (1900 р.).

І.Х.Озеров - останній із могікан російської дореволюційної наки фінансового права. В написаній в 1917 році роботі «Разгром нашей экономической жизни», він показав загибель старої економічної і фінансової культури, що виросла на православній релігійно- етичному грунті, засвідчила рух нової Росії в економічне і фінансове Нікуда.

Цей плідний процес був призупинений першою світовою війною, а в 1917 році взагалі обірвався.

3. Розвиток науки фінансового права в Радянській державі.

В розвиткові радянської науки фінансового права виділяються якісно відмінні між собою два періоди. Перший включає час від захоплення більшовиками політичної влади в 1917 р, до кінця 30-х років, коли закінчився перехідний період від капіталізму до соціалізму, що на практиці означало повну заміну базисних і надбудовних суспільних відносин на принципово відмінних від попередніх основах. Це період важкого, а в окремі роки трагічного внутрішньоутробного розвитку цієї науки, часу її формування, визрівання, відмежування від інших, одним словом, період виникнення.

Головне завдання нової науки фінансового права (стару науку більшовики ліквідували, закривши кафедри фінансового права у вузах) було сформульовано у розділі V конституції РРФСР, який називався «Бюджетне право». В ньому були викладені принципи і сутність фінансової політики нової влади. На перше місце однозначно ставились «бюджетні інтереси» «диктатури трудящих». Не випадково першою науковою працею в Радянській Росії з питань фінансового права стала моно­графія А. М. Гурвича «Бюджетне право за законодавством РРФСР» (М., 1918 р.). Майже одночасно з нею також вийшла книжка А. А. Алексеєва «Бюджетне право народного представництва» (Харків, 1918р.).

Окрім названих вчених представниками радянської науки фінансового права в цей період були С. А. Котляревський, М. А. Гурвич, М. Д. Загряцков. Своїми дослідженнями вони підготували грунт для виникнення науки радянського фінансового права.

Формально початок другого етапу розвитку радянської науки фінансового права можна віднести до березня 1940 року, коли в журналі «Советское государство й право» була опублікована принципово важлива стаття Ю. А. Ровінського «Предмет радянського фінансового права».

В 1946 р. видається підруч­ник професора Н.Н.Ровінського, в 1952 р. — доцента М.А. Гурвича, в 1957 та 1961 рр. — професора Ю.А.Ровінського.

З 70-х рр. регулярно видавалися підручники, написані колективами авторів (в основному московськими) під редагуванням професорів Ю.А.Ровінського та С.Д.Ципкіна по черзі. В 1987 р. вийшов останній підручник «Радянське фінансове право» у видавництві «Юридична література» вперше під редагуванням не московських професорів, а Л.К.Воронової (Київ) та Н.І.Хімічевої (Саратов). У союзних республіках підручники з фінансового права за роки Радянської влади не видавалися. В Україні було видано два учбових посібника з фінансового права в 1973 р. українською мовою професором Вороновою Л.К. та в 1983 р. професором Вороновою Л.К. та доцентом Мартьяновим І.В. (Львів).

Тоді ж було опубліковано перший радянський підручник «Фінансове право». В них раніше фрагментарні, неповні, несистематизовані знання з радянського фінансового права були вишикувані в чітку, внутрішньо цілісну систему категорій і понять, з чітко окресленим предметом науки і її методами.

В 50 — 60 роки, всупереч політиці державного тоталітаризму та ідеологічного пресу було завершено розробку теорії соціалістичного фінансового права. Завдяки виділенню і всебічному обгрунтуваню таких фінансово-правових категорій і понять, як предмет і метод, сутність і зміст, система і джерела радянського фінансового права, фінансова діяльність соціалістичної держави, фінансова система соціалістичної держави, фінансове-правові акти і ряду інших концепція науки соціалістичного фінансового права набула цілісного характеру.

Найкраще були розроблені в цей період питання бюджетного права, пов'язані зі змістом бюджету, бюджетним регулюванням, бюджетним процесом. Безсумнівну цінність представляють собою розробки проблем бюджетної компетенції, бюджетних повноважень, бюджетно-правового статусу адміністративно-територіальних одиниць.

Найбільший внесок у цю справу зробили відомі вчені-юристи професори В. В. Бесчеревних, Л. К. Воронова, М. І. Піскотін, Н. І. Хімічева, С. Д. Ципкін.

Разом з тим слід відмітити, що розробка фінансово-правових категорій у статтях, підручниках і дисертаціях проходила в умовах виняткового панування публічних фінансів, функціонування жорстких централізованих фінансових структур, виняткових державних повноважень центру, бюджетної системи, що спиралась на Закон про бюджетні права СРСР і союзних республік від 30 жовтня 1959 року.

В союзних республіках підручники з фінансового права за роки радянської влади не видавались. Зрідка виходили тільки навчальні посібники . Про неувагу до науки фінансового права свідчить і те, що за всі часи радянської влади в СРСР захистили докторські дисертації з фінансового права тільки сім осіб (в Україні — тільки одна!).

Найбільш розвиненим виявилося бюджетне право, оскільки над різними його проблемами багато років працюють професори Піскотін М.І., Хімічева Н.І., Ципкін С.Д., Воронова Л.К., доценти Горбунова О.М., Кадькаленко С.Т. Над проблемами доходів державного бюджету і податків працюють доцент Карасьова М.В., доцент Пришва Н.Ю., бюджет­ного фінансування — професор Н.А Куфакова.

Десятиріччя панування в країні командно-адміністратив­ної системи були дуже несприятливими роками для розвитку фінансового права і фінансово-правової науки. Режим не переносив ідеологічного плюралізму. Думки про необхідність укріплення фінансово-кредитної системи, а разом з цим і фінансово-правової науки, могли розраховувати на розвиток і перетворення в життя тільки після схвалення їїх партійними з'їздами, пленумами.

4. Початок розвитку української науки фінансового права.

Власне українська наука фінансового права тільки починає розвиватись. Але розвивається вона не на голому місці, а сягає своїми коріннями в радянську фінансово-правову науку, а через неї в загальновідому своїми значними традиціями і досягненнями російську наукову школу фінансового права, вбирає в себе все більше елементів науки про публічні фінанси західноєвропейської цивілізації.

У вузах України працюють науковці, які внесли досить ва­гомий вклад у розвиток науки фінансового права, захистили кандидатські дисертації, викладають фінансове право на юридичних факультетах: Одеського університету — доцент Бекерська Д.А., Львівського — доцент В.М.Репецький, Київського — доценти С.Т.Кадькаленко, Н.Ю.Пришва, Черні­вецького — Латківська Т.А.

Науковою цілиною запишаються інститут податкового та кредитного права. Тільки одна монографія професора Ровінського Ю.А. була присвячена питанням теорії фінансового права. Не розроблені питання предмету фінансового права, змісту і особливостей фінансових правовідносин, фінансового контролю. Тільки В.М.Репецький та В Ф.Андрєєв короткий час займалися проблемою відповідальності у фінансовому праві. Нерозвиненість науки впливає і на зміст фінансово-правових актів, у яких повинні враховуватися її досягнення.

Висновок

Фінансове право - це наука. Як і всяка інша наука, вона хоче пізнати належний їй світ фінансово - правових явищ і встановити визначені істини, запропонувати їх в формі фінансово - правових норм. Щоб з успіхом вирішувати цю задачу, наука повинна охоплювати весь комплекс своїх проблем, так істина пізнається лише тоді, коли вона пізнається, як суцільна істина. З іншого боку, пізнання фінансово - правових явищ повинно бути вільним, здійснюватися в нормальних умовах, а самі вчені повинні бути незалежними людьми.

Не дивлячись на важкі умови, в яких функціонувала наука фінансового права, вона досягнула визначених позитивних результатів.

По - перше, була розроблена «догма» фінансового права, тобто її теоритична основа. Дякуючи розробленню таких питань, як предмет, поняття, система і джерела фінансового права, обгрунтуваня таких питань, як фінансова діяльність держави, фінансова система держави, фінансові акти система знань отримала міцну юридичну основу і має більш ідеальний і цілосний вигляд.

По - друге, досконально і детально були розроблені багато питань бюджетного права, пов’язані з визначенням бюджету, бюджетним механізмом, бюджетним регулюванням і бюджетним процесом.

В сучасних умовах, що докорінно змінились і для бюджету, виникла необхідність свого роду інвентаризації бюджетно-пра­вових категорій і понять, їх нового прочитання, а також дослідження ряду принципово нових аспектів бюджетного права, народжених сучасними реаліями.

Недостатньо розроблені питання теорії фінансового права. Нерозвиненість науки фінансового права відбивається на змістові фінансово-правових актів, які повинні враховувати її досягнення.

Перехід до ринкової економіки, по суті, поставив проблему перегляду всієї системи науки фінансового права, успадкованої нами від соціалістичного суспільства, починаючи від ЇЇ предмету і методу і закінчуючи окремими категоріями і поняттями. Він одночасно розширив і звузив об'єкт пізнання науки фінансового права, звільнив її методологію від ідеологічних кайданів, відкрив дорогу до нових пошуків істини. На порядку денному сьогодні постають питання уточнення і поглиблення змісту традиційних категорій і понять науки, вилучення з її числа застарілих категорій і понять, реабілітації тих категорій і понять, від яких радянська наука фінансового права відмовилась на рубежі 20-30-х років, тобто потребує суттєвого оновлення і зміни вся система науки фінансового права.

Використана література

1. К.С.Бєльський «Финансовое право. Наука, история, библиография». Москва. «Юрист» 2003р

2. В.А.Лєбєдєв «Финансовое право». Лекции. Спб. 2001р

3. Є.А.Ровінський «Советское финансовое право». Москва. 2003р

4. С.С.Алєксєєв «Общая теория права». Москва. 2004р

5. Т.С.Єрмаков «О системе советского финансового права». Москва. Правоведение. 2001р.

6. П.М.Годме «Финансовое право». Москва. 2001р

7. А.М.Васильев «Правовые категории». Москва. 2005р

8. Л.К.Воронова, Д.А.Бекерської “Фінансове право”. Київ “ВЕНТУРІ”. 2005р.