Зміст

1. Державний бюджет

2. Державний борг

Висновок

Список літератури 12

Державний бюджет

Сьогодні основним інструментом, за допомо­гою якого держава впливає на економіку, є бю­джет, бюджетна і податкова системи. Бюджет може сприяти як стабілізації, так і дестабілізації економіки. Бюджет та податкова система, як свідчить практика останніх десяти років, були одними із чинників, які дестабілізували соціаль­но-економічну ситуацію в Україні, і, по суті, галь­мували реальну ринкову трансформацію економіки. [6, с.187]

Державний бюджет — це фонд фінансових ресурсів, який перебуває у розпорядженні органів виконавчої влади певного рівня й використо­вується для виконання покладених на них функцій, передбачених конституцією. Державний бюд­жет України складається з республіканського бюджету Автономної Респуб­ліки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу та ви­значення засад державного регулювання економічного й соці­ального розвитку України.

Вищим спеціальним органом фінансового контролю над використанням бюджетних коштів є Лічильна палата, яка в Україні підзвітна Верховній Раді. Вона здійснює експертизу бюджету, контролює його виконання. Важлива роль в системі фінансового контролю належить Казначейству. Організаційно Казначейство - це єдина централізована система, яка включає в себе Головне управління і територіальні органи.

У Законі "Про внесення змін до Закону України про Державний бюджет Ук­раїни на 2005 рік" передбачено обсяг доходів 106,1 млрд. грн. і видатків 114,1 млрд. грн., тоді як у бюджеті, затвердженому 24 грудня 2004 року, доходи й видатки становили відповідно 89,1 млрд. грн. і 97,7 млрд. грн. при дефіциті бюд­жету 8,6 млрд. грн. У державному бюджеті на 2005 рік, в результаті внесених змін, дефіцит становить 6,8%. [10, с.25]

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надхо­дження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути видатки, доходи і дефіцит, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначається дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо). Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, доходів і дефіциту, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного об­сягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (ви­значається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структур­ним бюджетами. [2, с.188]

Держбюджет як фінансовий план може харак­теризуватися трьома станами:

1) збалансований бюджет – видатки бюд­жету дорівнюють доходам;

2) дефіцитний бюджет – видатки перевищу­ють постійні доходи бюджету, тобто податки і податкові надходження;

3) профіцитний бюджет – доходине перевищують нормативні видатки бюджету. Профіцит бюджету затверджується виключно з метою по­гашення основної суми боргу. [1, с.61]

Причини дефіциту Державного бюджету в Україні

– надмірний розмір державного сектору;

– домінуюча політика державного патерналізму;

– неефективна структура народного господар­ства;

– непослідовність реформ фінансової системи;

– падіння доходів в умовах кризового стану економіки;

– зменшення приросту національного доходу;

– надмірно збільшена видаткова частина бюд­жету за рахунок дотацій, які надає держава пев­нимгалузям(енергетика,вугільнапромисловість та інші);

– непослідовна фінансова політика;

– інфляція;

зростання внутрішнього і зовнішнього боргу тощо.

Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, нази­вають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1—2%, ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підва­лини стабільності економіки.

Види бюджетного дефіциту:

1. За формою прояву бюджетний дефіцит поді­ляється на:

а) відкритий – це офіційно визнаний дефіцит у законі про бюджет на відпо­віднийрік;

б) прихований бюджетний дефіцит виникає в ре­зультаті завищення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюд­жетного дефіциту. [1, с.63]

Прихований дефіцит бюджету містить у собі такі складові:

– фінансування державними підприємствами надлишкової зайнятості в дер­жавному секторі і виплати ними заробітної плати за ставками, вищими від рин­кових, за рахунок банківських позик; [13, с.21]

– накопичення в комерційних банках, що відокремились на початкових ста­діях економічних реформ від Центрального банку країни; [13, с.21]

– окремі операції, пов'язані з державним боргом, а також фінансування Центральним банком збитків від заходів щодо стабілізації обміну курсу валюти, безвідсоткових і пільгових кредитів урядові, рефінансування Центральним бан­ком сільськогосподарських, промислових і житлових програм уряду за пільгови­ми ставками. [13, с.21]

в) квазіфіскальний. [13, с.24]

2. За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває :

а) вимушений є наслідком скорочення обсягів ВВП і відповідно обмеженості фінансових ресурсів країни. Прикладом вимуше­ного бюджетного дефіциту є циклічний бюджет ний дефіцит. Циклічний дефіцит бюджету є результатом цик­лічного падіння виробництва (скорочення націо­нального доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон'юнктурних коливань, що призводить до дії автоматичні фіскальні стабілізатори (скорочують­ся податкові надходження через зменшення ста­вок оподаткування при прогресивній системі опо­даткування та збільшуються соціальні трансферти через зниження життєвого рівня населення);

б) свідомий виникає внаслі­док дискреційної фіскальної політики, яка перед­бачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо Державного бюджету. Свідомий бюджетний дефіцит виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямова­нознижуєставкиоподаткуванняізбільшує державні витрати. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надли­шок. [1, с.63-64]

3. За напрямом державного фінансування роз­різняють:

а) активний характеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП;

б) пасивний характеризує­ться спрямуванням коштів на покриття поточ­них видатків (соціальні трансферти, виплата зар­плати у бюджетній сфері та інші). [1, с.64]

4. За терміном дії:

а) тимчасовий – викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами;

б) стійкий – існує в довгостроковому періоді. [13, с.21]

5. За зв’язком із державним бюджетом:

а) первинний – це різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою процентів за борг;

б) операційний — це дефіцит державного бюджету з вирахуванням інфляційної частини відсоткових платежів з обслуговування державного боргу. [13, с.23]

Існує три джерела дефіцитного фінансування:

1. Внутрішні позички. В цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позич­ки, тобто продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

2. Зовнішні позички. Ці позички можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні фірми.

3. Грошово-кредитна емісія. Це означає, що Національ­ний банк випускає нові гроші, які не забезпечені зрос­танням товарної маси, і за допомогою певного кредит­ного механізму фінансує уряд. [12, с.187]

Грошово-кредитна емісія може застосовувати­ся лише за умов жорсткого контролю за викори­станням грошей. Вона виправдана в разі спряму­вання коштів у інвестиції, що сприяє зростанню ВВП і викликає невисокі темпи інфляції. Вико­ристання емісійних коштів на поточні витрати (зарплата, соціальні трансферти та інше) призводить до прискорення інфляції. [1, с.64]

У статті 15 Бюджетного кодексу України джерела фінансування дефіциту бюджету визначені таким чином:

Ст. 15-1. Джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні та зовнішні запо­зичення. [1, с.64]

Ст. 15-2. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточ­них видатків, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги. [1, с.65]

Головні проблеми сучасного бюджетного процесу в Україні:

– об’єктивне бюджетне планування, яке б забезпечило реальні надходження до бюджету;

– складання та виконання цільових бюджетних програм;

– підвищення ефективності та прозорості використання бюджетних коштів;

– забезпечення дійового бюджетного контролю на кожній стадії бюджетного процесу. [15, с.25]

Державний борг

Державний борг називається на­громаджена сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів. Державний борг – це сума заборгованості держави перед кредиторами. [2, с.194]

Визначення рівня державного боргу країни є його порівняння з боргом, нагромадженим іншими країнами. Отож державний борг як відсоток ВВП дорівнює у Бельгії 125%, у Гре­ції — 103%, у США — 65%, в Україні — 39%, а в Норвегії — 34%.[8, с.418]

За даними виступу міністра фінансів України минулого року державний борг України скоротився на 7 млрд. грн., за 2 місяці цього року скорочено на 500 млн. грн..

Головними причинами створення і збільшення держав­ного боргу є:

– хронічний дефіцит Державного бюджету;

– перевищення темпів зростання державних видатків над темпами зростання державних доходів;

– дискреційна фіскальна політика направлена на змен­шення податкового навантаження без відповідного скорочення державних витрат;

– розширення економічної функції держави;

– дія автоматичних стабілізаторів (циклічне зменшення податкових надходжень та збільшення соціальних трансфертів під час економічної кризи);

– залучення коштів нерезидентів з метою підтримки стабі­льності національної валюти;

– вплив політичних бізнес-циклів (надмірне збільшення державних видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності у виборців);

– мілітаризація, ведення війн та інші. [2, с.195]

Державний борг складається з:

– заборгованості по випущених і непогашених внутрішніх державних позиках – внутрішній державний борг;

– фінансових зобов'язань країни по відношенню до інозем­них кредиторів на певну дату – зовнішній державний борг. [2, с.195]

Загальний обсяг внутрішньої заборгованості держави може бути поділений на дві частини:

Монетизований борг, який складається з боргів опо­середкованих кредитними стосунками держави з банками. [2, с.195]

Немопетизовапий борг, який складається:

а) з невиконаних державою фінансових зобов'язань, перед­бачених чинним законодавством (заборгованість по виплаті пенсій, стипендій, допомог, заробітній платі та інших видах соціальних виплат);

б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші). [2, с.195]

Зовнішній борг складається із зобов'язань держави перед не­резидентами, які виникають внаслідок міжнародних позик або продажу фінансових активів за кордон. [2, с.195]

Темпи зростання зовнішнього боргу залежать від: а) частки зовнішніх запозичень у загальному обсязі наяв­ного боргу; б) процентної ставки (підвищення ставки процента, потре­бує збільшення зовнішніх позик). [2, с.195]

Наслідки бюджетного дефіциту:

У короткостроковому періоді витіснення виникає, коли ефек­тивність фіскальної політики внаслідок реакції ринку грошей зменшується. Збільшення структурного дефіциту через зниження податків чи збільшення урядових видатків може призвести до підвищення процентних ставок і відповідно до зменшення інвес­тицій. Тому ВНП, можливо, і не зростає, а більший структурний дефіцит витіснить інвестиції із сфери виробництва. [2, с.196]

Довгострокові наслідки державного боргу пов'язані з його впливом на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь, тобто на довгострокове економічне зростання. Зрос­тання боргу зменшує виробничі потужності, призначені майбут­ньому поколінню, отже воно матиме нижчий рівень доходу. [2, с.196]

Економічні наслідки державного боргу: 1) скорочення споживання населенням країни; 2) витіснення приватного капіталу, що обмежує подальше зростання економіки; 3) збільшення податків для обслуговування державного бор­гу виступає антистимулом економічної активності; 4) перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій. [2, с.196]

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави, пов'язаних з вивченням кон'юнктури на ринку позич­кових капіталів, випуском нових позик, з виплатою процентів по займам, проведенням конверсій (зміни умов доходності) та консолідацій (зміни строків) займів, визначенням ставок про­центів по державному кредиту, а також погашенням раніше ви­пущених позик, строк дії яких скінчився. [2, с.197]

Рефінансування державного боргу – випуск нових по­зик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики. [2, с.197]

Висновок

Фіскальна політика – це цілеспрямоване регулювання державних видатків та податкових надходжень для за­безпечення макроекономічної стабільності й економічного зростання. Уряд використовує стимулювальну фіс­кальну політику для подолання спаду і для збільшення реального обсягу виробництва. Вона передбачає збіль­шення державних видатків, зниження податків або певне поєднання обох заходів. Стримувальну фіскальну по­літику, яка передбачає зменшення державних видатків, збільшення податків або поєднання обох заходів, уряд використовує для боротьби з інфляцією попиту.

Фіскальна політика пов'язана з формуванням державно­го бюджету; податки і державні видатки – це основ­ні знаряддя фіскальної політики. Податки поділяють на прямі й непрямі. Прямі податки стягуються безпосеред­ньо з індивідів та фірм, а непрямі накладаються на това­ри і послуги. До податкової системи кожної країни нале­жать: суб'єкти оподаткування (ті, хто сплачує податки); об'єкти оподаткування (прибуток підприємств, заробіт­на плата, вартість майна, кількість землі тощо); одиниця оподаткування (одиниця виміру об'єкта оподаткування); податкова ставка (величина податку на одиницю оподат­кування).

Державний бюджет – це зведена відомість доходів та витрат держави, яка являє собою основний фінансовий план держави на поточний рік і має силу закону.

Основну увагу при аналізі бюджетних проблем економічна наука приділяє доходам та витратам бюджету, двох основних частин економічного процесу.

Вирішальну роль в формуванні бюджету на всіх рівнях виконує податкова система.

Податки – обов’язкові платежі, стягуванні державою з фізичних та юридичних осіб.

Державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу.

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів за підвищеними цінами, тощо.

Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики – випуску державних боргових зобов’язань. Інший шлях покриття дефіцитного бюджету – емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції.

Заходи щодо зниження бюджетного дефіциту: конверсія, перехід від фінансування до кредитування, ліквідація дотацій стрибковим підприємствам, зниження витрат на управління державою, зміна системи оподаткування, підвищення ролі місцевих бюджетів.

Державний борг — це загальна сума нагромадженої за­боргованості уряду власникам державних цінних папе­рів, яка дорівнює сумі дефіцитів за вирахуванням надли­шків бюджету. Для оцінки величини боргу найчастіше використовують відносні показники заборго­ваності – державний борг, виміряний як відсоток ВВП або як відношення суми обслуговування боргу до ВВП. Упродовж повоєнного періоду державний борг у бага­тьох країнах світу зростав, що спричинялося зниженням податків без відповідного зниження державних видатків, циклічними спадами тощо.

Проблеми, які пов’язані із державним боргом:

виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах;

виплати проценту по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів;

виплати проценту або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон;

запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування.

При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називають державним боргом.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний почібник. – Київ, 2002. – 240с.

2. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.

3. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.

4. Іголкін І. В. «Податкова реформа як об’єктивна необхідність зміцнення дохідної частини державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 8. – 19-24 с.

5. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.

6. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.

7. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.