Зміст

Вступ

Розділ I. Генезис Червоного та Чорного морів

Розділ II. Порівняльна характеристика Червоного та Чорного морів

2.1 Відмінності рельєфу дна і берегів Червоного та Чорного морів

2.2 Кліматичні відмінні особливості Червоного та Чорного морів

2.3 Основні властивості води Червоного та Чорного морів

2.4 Біота Червоного та Чорного морів

Розділ III. Сучасний стан Червоного та Чорного морів

Висновки

Використані джерела

Вступ

Кожне море є унікальним природним явищем. Саме тому актуальність роботи полягає у дослідженні та виявлені основних закономірностей генезису, еволюції, географії, схематизації основних відмінностей Чорного та Червоного морів, які необхідні для розкриття та розуміння змісту поняття море.

Об’єктом курсової роботи є Червоне і Чорне море.

Предметом дослідження курсової роботи виступають: генезис, фізичні властивості, зв’язки і процеси Червоного і Чорного морів.

Мета курсової роботи полягає у порівнянні генезису, клімату, геології, властивостей води, біоти Червоного і Чорного морів.

Гіпотеза дослідження полягає у різниці гідрологічних особливостей морів обумовленої географічним положенням а також генезисом та гідрологічним режимом.

Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження були намічені основні завдання:

- розглянути генезис морів;

- виявити основні особливості морів;

- дослідити рельєф, клімат, властивості води і біоту морів;

- відобразити сучасний екологічний стан морів.

Для вирішення задач курсової роботи та перевірки гіпотези використовувавалися такі методи:

літературний (аналіз літератури);

описовий;

статистичний (розробка бази даних);

аналізу і синтезу;

порівняльний (співставити характеристики морів);

складовий;

картографічний.

Розділ І. Генезис Червоного та Чорного морів

“Море – це частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу, що відрізняється від відкритої частини океану гідрологічним і метеорологічним режимом: солоністю, температурою води, течіями”[17,c.190].

Межами Чорного моря є: побережжя Європи, Кавказькі гори і Понтійські гори. Протока Босфор сполучає Чорне море з Мармуровім, а Керченська протока - з Азовським. Формою Чорне море нагадує овал з найбільшою віссю 1150 кілометрів. Найбільша протяжність Чорного моря з півночі на південь рівна 580 кілометрам, найменша - 265 кілометрам. Площа моря - 413 тисяч квадратних кілометрів. СНД належить смуга води уздовж берегів моря шириною 12 морських миль (20 кілометрів). Такі ж територіальні води мають Болгарія, Румунія і Туреччина. Інші води вважаються нейтральними.

Відносно походження сучасної назви Чорного моря до цієї години немає єдиної думки. Грецькі мореплавці V- VI ст. до н. е. називали Чорне море Понт Аксинський, що означає Негостинне море, а на початку нашої ери Понт Евксинський — Гостинне море. З IХ -X ст. араби називали його Руським морем, з XV ст. турки — Караденіз, тобто чорним; поганим морем. Інші гіпотези назву пов'язують з позначенням кольорами деякими народами сторін горизонту: чорне означало Північ. Також кажуть, що «чорне» означає суворе, штормове море. Іранці називали його Ахшаєна — Темне море, суворе [8].

Чорне море заповнює ізольовану западину, розташовану між Південно-східною Європою і півостровом Мала Азія. Ця западина утворилася в епоху міоцену, в процесі активного горотворення, такого, що розділило стародавній океан Метис на декілька окремих водоймищ (з яких згодом, окрім Чорного моря, утворилися, Аральське і Каспійське моря ).

Одна з гіпотез виникнення Чорного моря (зокрема, виведення учасників міжнародної океанографічної експедиції на науковому судні «Акванавт» в 1993) свідчить, що 7500 років тому воно представляло з себе найглибше на землі прісноводе озеро, рівень був нижче сучасного на сто з гаком метрів. Після закінчення льодовикового періоду рівень Світового океану піднявся і Босфорський перешийок був прорваний. Були затоплені в цілому 100 тис. км (плодородні землі, що вже обробляються людьми). Затоплення цих обширних земель, можливо, стало прообразом міфу про всесвітній потоп. Виникнення Чорного моря згідно даній гіпотезі ймовірно супроводжувалося масовою загибеллю всього прісноводого живого світу озера, продукт розкладання яких сірководень досягає високих концентрацій на дні моря [19].

Чорноморська западина складається з двох частин західної і східної, розділених підняттям, природним продовженням Кримського півострова. Північно-західна частина моря характеризується відносно широкою шельфовою смугою (до 190 км). Південне побережжя (що належить Туреччині) і східне (Грузія) носить більш крутий характер, смуга шельфу не перевищує 20 км і порізана цілим рядом каньйонів і западин. Глибина біля берегів Криму і Чорноморського узбережжя Кавказу збільшуються украй швидко, досягаючи відміток понад 500 м вже в декількох кілометрах від берегової межі. Максимальної глибини (2210 м) море досягає в центральній частині, на південь від Ялти.

У складі гірських порід, що складають дно моря, в прибережній зоні переважають грубообломочні відкладення: галька, гравій, пісок. З віддаленням від берега їх змінюють дрібнозернисті піски і алеврити. У північно-західній частині Чорного моря широко поширені ракушечники; для схилу і ложа морської западини звичайні пелітові іли [12].

Серед основних корисних копалини, поклади яких є на дні моря: нафта і природний газ на північно-західному шельфі; прибережні розсипи титаномагнетитових пісків (Таманський півострів, побережжя Кавказу).

Історія вивчення Чорного моря почалася ще в античних часів, разом з плаваннями греків, що заснували на березі моря свої поселення. Вже в IV столітті до нашої ери складалися перипли - стародавні лоції моря. Надалі, є уривчасті відомості про плавання купців з Новгорода і Києва в Константинополь.

Ще однією віхою на шляху дослідження Чорного моря стало плавання корабля «Фортеця» з Азова до Константинополя в 1696. Петро I, споряджаючи судно в плавання, дав наказ проводити по шляху його руху картографічні роботи. У результаті було складене «пряме креслення Чорного моря від Керчі до Царя Граду», проведені виміри глибин.

Серйозніші дослідження Чорного моря відносяться до кінця XVIII—XIX століттям. Зокрема, на рубежі цих століть російські вчені академіки Петро Палас і Міддендорф вивчали властивості вод і фауни Чорного моря. У 1816 з'явився опис Чорноморського узбережжя, виконане Ф. Ф. Беллінсгаузеном, в 1817 була випущена перша карта Чорного моря, в 1842 перший атлас, в 1851 лоція Чорного моря.

Початок систематичним науковим дослідженням Чорного моря поклали дві події кінця XIX століття вивчення босфорських течій (1881—1882) і проведення двох океанографічних глибинновимірних експедицій (1890—1891).

З 1871 в Севастополі діє біологічна станція (нині Інститут біології південних морів), що займалася систематичними дослідженнями живого світу Чорного моря. В кінці XIX століття експедиція під керівництвом И.Б. Шпиндлера відкрила насичення глибинних шарів моря сірководнем; пізніше учасник експедиції відомий російський хімік Н.Д. Зелінський дав пояснення цьому явищу.

Вивчення Чорного моря продовжилося і після Жовтневої революції 1917 року. У 1919 в Керчі організовується іхтіологічна станція (пізніше перетворена в Азово-чорноморський інститут рибного господарства і океанографії, зараз Південний науково-дослідницький інститут морського рибного господарства і океанографії (ЮГНИРО)). У 1929 в Криму, в Кацивелі, відкривається морська гідрофізична станція (зараз філіал севастопольського Морського гідрофізичного інституту Національної академії наук України) [20].

Червоне море – це початок Індійського океану між Африкою і Азією. Зв'язок з океаном здійснюється через південну протоку Баб-ель-Мандеб і Аденська затока. На півночі - Синайський півострів, затока Акаба і Суецька затока [9].

Червоне море знаходиться над східно-африканською зоною розломів, площа Червоного моря - приблизно 450 000 км квадратних, в довжину Червоне море - приблизно 1 900 км, а в найширшому місці – протягнулося більш, чим на 300 км. Максимальна глибина Червоного моря 2 500 м в центральній частині серединної траншеї, а взагалі середня глибина - 500 м, але є також обширні дрібні полиці, на яких відмічене бурхливе життя рослинності і корали. Червоне море – це місце існування більш ніж 1 000 різновидів безхребетних і 200 різновидів м'яких і твердих коралів. Червоне море – це найпівнічніше тропічне море, якщо можна так виразиться. Червоне море – одне з найсолоніших морів в світі, це відбулося із-за своєрідного змішення вод, солоність розташовується між 3,6 і 3,8 % [15].

Назва моря ніяк не пов'язана з кольором його води. Єдине що, це сезонні цвітіння водоростей червонуватого відтінку cyanobacteria, які плавають практично на самій поверхні. Деякі пропонують, що назва моря пов'язана з багатими на червоні мінерали горами, які знаходяться поблизу і називаються гори Едомо. «Едомо» означає "рум'яний колір особи" – ця версія вважається альтернативою єврейської версії про почервонілого від сорому біблейського пророка Эзо, браті Джекоба.

Інша гіпотеза припускає, що назва моря пішла від місцевої національної групи Himyarite, яка нібито була з червонуватим відтінком особи. Ще одна теорія, схвалена деякими сучасними ученими, говорить про те, що назва «червоне» має ту ж етимологію, що і «чорне», тобто в такий спосіб древні люди позначали сторони світла і червоне – означало «південне». У основі цієї теорії лежить той факт, що деякі азіатські народи використовували кольорові слова, щоб позначати напрями руху. Геродот згадував в своїх роботах то як «Червоне море», то як «Південне море».

Завершальна теорія говорить про те, що Червоне море назвали червоним, тому що воно знаходиться на краю єгипетської пустелі, яку стародавні єгиптяни називали Дашрет або «червона земля», тому і море було червоним [20].

Щодо походження Червоного моря то під час третинного періоду серія тектонічних рухів зруйнувала поверхню землі, що привело до утворення Альп і Гімалаїв. У цей період Африканська і Азіатська плити стали від'єднуватися один від одного, утворивши між собою величезну западину, яка здебільшого заповнилася водою з океану. Таким чином, з'явилося Червоне море. До речі, тектонічні рухи, що від'єднали Азію від Африки, продовжуються і до цього дня. Дві плити відходять один від одного із швидкістю 1,5 см в рік. Якщо ця швидкість залишиться незмінною, через 200 млн. років ширина Червоного моря досягне 3000 кілометрів, а це приблизна ширина Атлантичного океану. Близько п'яти мільйонів років тому, в кінці третинного періоду, морське дно протоки Bab el-Mandeb піднялося вище, від'єднавши, таким чином, басейн Червоного моря від Індійського океану. Із-за високого рівня випаровування, води Червоного моря ставали все більш солоними і теплими, стаючи невідповідними для життя, включаючи і коралові рифи. На щастя, таке від'єднання тривало недовго: через деякий час морське дно протоки Bab el- Mandeb стало глибше, тим самим знову забезпечивши зв'язок Червоного моря з Індійським океаном, що дало можливість виникненню фауни в Червоному морі. Проте, льодовики, обидві півкулі, що покрили, стали причиною загального пониження рівня води на всій землі. Рівень води Червоного моря знизився на 100 метрів, і зв'язок з Індійським океаном знову був перерваний. Через 10000 років, в кінці льодовикового періоду, рівень моря підвищився знову, але не досяг свого початкового рівня, проте, зв'язок з Індійським океаном знову був відновлений, дозволивши фауні рости і процвітати. Геологічна історія Червоного моря зробила величезний вплив на розвиток багатої і однієї з найвідомішої і цікавішої фауни у всьому світі, яка тільки після останньої зміни рівня води придбала той чудовий вигляд, яким ми можемо милуватися сьогодні [9].

Стародавні єгиптяни регулярно виходили у води Червоного моря для того, щоб досягти загадкового місця – Land of Punt. Це область, чиє розташування дотепер ще не встановлене і яке, швидше за все, розташовується в районі Horn of Africa. У море вони виходили з метою здобичі ладану, слонячої кістки, шкіри тварин, мірри, чорного дерева і інших екзотичних товарів. Ці відомості задокументовані на барельєфах храму Deir el- Bahari in West Thebes ( Luxor), які ілюструють морську експедицію в Punt під час правління цариці Хатшепсут (1479-1457рр. до н.е.).

Проте, як регулярний засіб комунікації, Червоний мірі стало використовуватися з часів Птоломеїв, коли Птоломей II (285-246рр. до н.е.) побудував портове місто Berenice на мисі Ras Banas, що розташовувалося поблизу важливого караванного шляху, що сполучає Червоне море з містом Коптів на Нілі. В цей час процвітала торгівля з регіонами Horn of Africa, з Індією і з арабськими півостровами, які стали єдиним постачальником ладану і мірри – речовини, що використалися, в першу чергу, для бальзамування і для проведення релігійних обрядів. За часів Римської імперії торгові відносини зі Сходом стають все більш і більш важливими. В цей час були побудовані нові порти Ayla і Clysma, нині відомі як Eilat і Suez. Флот Червоного моря був сформований за часів імператора Траяна (98 – 117рр. н.е.) для захисту римських торгових кораблів і для здійснення контролю над торговими шляхами. З VII ст. н.е. Червоне море повністю потрапило під контроль арабських країн і регулярно перетиналося безліччю кораблів кави, що здебільшого перевозить, який вирощувався на арабському півострові. За часів хрестових походів в Червоне море стали виходити європейські кораблі, і в подальший час були побудовані два важливі порти в El- Tor і в El- Quseir.

Проте, не дивлячись на те, що все більше і більше кораблів виходило в Червоне море, це не супроводжувалося розвитком морської картографії і встановленням маяків, які указували б на присутність коралових рифів, що представляли найбільшу небезпеку в морі. Це послужило причиною величезної кількості корабельних аварій, останки кораблів дотепер можна знайти на дні моря. Тільки в XVIII ст. почалося вивчення Червоного моря. Першим натуралістом, який провів систематичне вивчення морської фауни, був шведський ботанік Peter Forsskal, він брав участь у великій експедиції (1761-1767рр.) під керівництвом German Carsten Niebhur, і в 1767р. зробив опис п'ятдесяти дев'яти видів риб. Його робота була опублікована посмертно, в 1775р. За ним пішли німецькі натуралісти Christian Gottfried Ehrenberg і Friedrich Hemprich, Eduard Ruppell і Karl Klunzinger. Ці учені заклали фундамент для подальшого вивчення Червоного моря. У XIX ст. із спорудою Суецького каналу Червоне море стало основним маршрутом міжнародної торгівлі і комунікацій [3].

Розділ II. Порівняльна характеристика Червоного та Чорного морів

2.1 Відмінності в рельєфі дна і берегів Червоного та Чорного морів

У будові рельєфу дна Чорного моря виділяються: шельф, материковий схил і глибоководна улоговина. Шельф завглибшки 110—160 м досягає найбільшої ширини (понад 200 км) в північно-західній частині моря; у решті районів глибина його звичайно менше 110 м, ширина від 10—15 км до 2,5 км (біля берегів Туреччини). Материковий схил сильно розчленований підводними долинами і каньйонами; середні його ухили 5-8°; у північно-західній частині і у Керченської протоки 1-3°. Крутизна окремих ділянок досягає 20—30°. Між Синопом і Самсуном майже паралельно берегу протягується система підводних хребтів завдовжки більше 150 км. Дно улоговини — плоска акумулятивна рівнина, глибини якої поступово збільшуються до центру до 2000 м і більш (максимальна глибина моря 2211 м). Дно включає різнорідні і різновікові в геологічному відношенні частини. Б. ч. западини Чорне море розташоване в межах Альпійської геосинклінальної (складчастої) області.

Земна кора під улоговиною складається з двох шарів — осадового і «базальтового», потужність осадового шару 10-16 км, причому верхня його частина (не менше 3-4 км) залягає практично горизонтально. Потужність земної кори в центральних частинах улоговини складає 22-25 км, по периферії, де над «базальтовим» з'являється гранітний шар, - 30-35 км. Північно-західна шельфова частина Чорного моря охоплює південний край Східноєвропейської платформи і епіпалеозойську Скіфську платформу. Утворення западини пов'язують або з процесами «океанізації» материкової земної кори, або з реліктовою природою западини як залишкового басейну стародавнього океану Тетіс. Контури сучасної западини намітилися в олігоцені, коли підняття в Азії поступово відособляли її і Каспійське море від океану. У верхньому міоцені Чорне море входило в ланцюг опріснених морів-озер (Басейн, сармата). Після короткочасного зв'язку з Середземним морем в меотісі утворилося опріснене Понтичне озеро. В кінці понта Чорне море роз'єдналося з Каспійським морем. Протягом середнього і верхнього пліоцену це було, ймовірно, опріснене проточне озеро. У середині плейстоцена на короткий час Чорне море двічі з'єднувалося з Середземним морем і мало солоніші води. Під час останнього заледеніння утворилося сильно опріснене Новоевксинськоє озеро-море, яке 6-7 тис. років тому з'єдналося з Середземним морем через протоки, давши початок сучасному Чорному морю. Тектонічна активність виявляється в землетрусах, епіцентри яких розташовані по краях западини і в прилеглих районах [5].

Стосовно Червоного моря узбережжя більшою частиною низькі, на півночі прилягають до пустель, в південній частині західний берег примикає до гористої Абіссінії. Безліч коралових рифів, розсіяних по всьому узбережжю, особливо на Аравійському, і ще місцями тягнуться на велику відстань від берега, складають відмінну рису побережжя Червоного моря.

По центру моря проходить вузький жолоб – риф, з глибинами, 1000-1500 м, що перевищують, причому на півночі цей жолоб розпадається на серію западин, заповнених розсолами, що розрізняються по температурі і солоності. До теперішнього часу в найглибших районах виявлено 20 таких западин.

Температура розсолу знаходиться в межах 30-60 градусів і підвищується на 0,3-0,7 градусів в рік. Це означає, що западини підігріваються знизу внутрішнім теплом Землі. Розсоли не зливаються з навколишньою водою, а чітко відрізняються від неї і виглядають як мулистий грунт, покритий брижами, або як туман, що клубочиться. Хімічні аналізи показали, що вміст в розсолах багатьох металів, у тому числі і дорогоцінних, в сотні і тисячі разів вище, ніж в звичайній морській воді [23].

2.2 Кліматичні відмінні особливості Червоного та Чорного морів

Клімат Червоного моря тропічний. У північній частині Червоного моря переважають вітри північних напрямів. Річковий стік в морі відсутній. Невеликий обмін водами наголошується між Червоним морем і Індійським океаном (Аденською затокою). У морі поступає дещо більше води, ніж витікає з нього, із-за сильного перевищення випаровування над опадами. Взимку в північній частині моря (до 21є пн. ш.) існує система циклонних і антициклонних круговоротів. У центральних районах спостерігається зона конвергенції, в якій переважають потоки упоперек моря із швидкістю 40-50 см/с. На півдні добре виражені два обширні циклонні круговороти у Баб-ель-Мандебського протоки.

Середня температура січня 15,5° на півночі, 24° - на півдні. Середня температура липня на півночі 27° і 32° - на півдні. Опади випадають головним чином взимку (від 28 мм на півночі до 217 мм на півдні). Середня температура води на поверхні в лютому міняється від 18°С в північній частині до 26°С на півдні. У серпні середня температура води на поверхні досягає 27°С на півночі і 32°С на півдні. Солоність води моря поблизу Суецької затоки і затоки Акаба більш 41,5‰ (найбільша серед морів Землі). Солоність в північній частині моря 40,5-41‰, на півдні - 38-39‰ Температури глибинних вод не нижче за 21,5°, солоність 40-41‰. По глибинних температурах і солоності Червоне море є найтеплішим і найсолонішим морем Світового океану [13].

Клімат Чорного моря на протязі року знаходиться під дією головним чином континентальних полярних і морських полярних і тропічних повітряних мас. Переважає континентальне полярне повітря. Взимку його вторгнення супроводжується сильними північними і північно-східними вітрами, пониженням температури і частими опадами; особливо великої сили ці вітри досягають в районі м. Новоросійська, де називаються бору. При вторгненні морського полярного повітря з Атлантичного океану розвивається активна циклонна діяльність, що супроводжується шквалистими вітрами і опадами. Морське тропічне повітря приноситься південно-західними вітрами з басейну Середземного моря, він завжди теплий, з підвищеним вмістом вологи.

Основна частина Чорного моря має теплу вологу зиму і жарке сухе літо. Середня температура повітря в січні в центральній частині моря близько 8 °С, біля східних берегів 6°С, у північно-західних — 3°С, на Пд.-Сх. і Пд. 6—9°С. Найнищі температури в північній частині Чорного моря можуть досягати -30°С, у південній частині -10°С. Сніг випадає взимку у всіх районах моря (у Сочі і Хосте до 8 діб в році). Влітку над Чорним морем розповсюджується відріг, який визначає стійку ясну і теплу погоду. Середня температура повітря в липні 22-24°С; найвищі температури 30-35°С. Хмарність в середньому за рік рівна 60% з максимумом взимку і мінімумом влітку. Кількість опадів на З заходу складає 300—500 мм в рік, на півдні — 750—800 мм на сході – 1800-2500 мм. Восени бувають смерчі [7].

2.3 Основні властивості води Червоного та Чорного морів

В прибережній зоні Червоного моря води характеризуються високою температурою. З глибиною температура води дещо змінюється. Її поверхневі значення зберігаються до горизонтів 25-30 м, потім вона досить плавно знижується до горизонту 75 м, де стає близькою до 25-27°, звідси її величина ще знижується до горизонту 150 м і стає рівною 22- 23°, далі температура трохи убуває до горизонтів 200- 300 м, нижче за які вона залишається рівною 21,6-22,0° до дна.

Солоність на поверхні Червоного моря взимку зменшується від 42,0-40,20/00 на півночі до 39-38 0/00 в центральній і до 36,20/00 в південній частинах. У західного побережжя солоність дещо більше, ніж у східного. З глибиною солоність підвищується. У північних районах вона збільшується від 40 0/00 на поверхні і до 40,5-40,6 0/00 в придонних горизонтах. На півдні її поверхневі значення простежуються до горизонтів 25-30 м, звідки вона значно збільшується і на горизонтах 100-150 м рівна 40,0-40,5 0/00, глибше вона дещо збільшується до горизонту 300 м, де рівна 40,6 0/00. Ця або близька до неї величина простежується до дна. Влітку солоність на поверхні зменшується від 40 0/00 на півночі до 37,2 0/00 на півдні моря. Зберігається і деяке перевищення величин солоності біля західного берега в порівнянні з східним. У Червоному морі основні сезонні зміни термохалинних характеристик відбуваються у верхньому в 150-метровому шарі [16].

Головним гідрохімічним показником структури води Чорного моря є її солоність. Багато характеристик динамічної структури водних мас (щільність, питомий об'єм, стійкість шарів, розподіл динамічних висот і ін.) залежать від неї і від температури води. Солоність поверхневих вод в центральній частині Чорного моря складає в середньому 18 0/00, в деяких випадках вона перевищує 18,2 0/00 і навіть досягає 18,5 0/00. Сезонні коливання солоності в цій частині моря малі - у весняно-літній період, ближче до периферійних районів, мінімум її досягає 17,5 0/00. Поблизу берегів під впливом річкових вод солоність зменшується, сезонні коливання її тут значні.

Середня річна температура поверхневих чорноморських вод залежить в основному від географічного положення пункту спостереження і від переважаючих течій. З видаленням від берега середня річна температура змінюється порівняно мало.

Залежно від температури і солоності щільність води в Чорному морі значно змінюється як в часі, так і в просторі. У верхніх шарах весною і влітку вона зменшується. У центральних районах моря середня щільність води в поверхневому шарі близька до 1,0123 на максимальних глибинах вона досягає 1,0173.

Якщо випарувати 1 л поверхневої чорноморської води, вийде сухий залишок - приблизно 18 г солей. Як у всіх морях, головний компонент його - хлорид натрію (куховарська сіль), а також сульфат магнію, карбонат кальцію і ін. У глибинних водах Чорного моря під впливом анаеробних бактерій мікроспора сульфати відновлюються, при цьому утворюються сірководень і бікарбонати. В результаті вміст сульфатів в цих водах значно зменшений, а бікарбонатів - збільшено.

Під лужністю природних вод розуміється сумарний вміст слабких кислот в них, виражений в еквівалентах міліграма на 1 л води. Середня лужність поверхневих вод в Чорному морі складає 3,33 мг-экв/л, мінімальна лужність (близько 3,29 мг-экв/л) наголошується на глибині 100-150 м. Водневий показник (рН) в поверхневих чорноморських водах міняється від 8,1 до 8,5. Мінімум рН наголошується звичайно взимку, а максимум влітку [12].

З газів, розчинених у воді, найбільш поширений азот. У 1 л води поверхневого шару міститься в середньому 12,7 мл вільного азоту, що складає 15,9 мг/л. Вільного кисню в Чорному морі менше, проте від нього залежить життя. Він поступає у воду з повітря, коли температура води знижується - в цьому випадку розчинність газів збільшується, і виділяється в атмосферу, коли температура води підвищується сірководень, наявність якого у великій кількості ставить Чорне море в унікальне положення, з'являється на глибинах 150-200 м. Концентрація його спочатку складає біля 0,04- 0,16 мл на 1 л, на глибині 300 м вона наближається до 1 мл/л, на глибині 500 м - перевищує 3 мл/л, а нижче 1000 м-достигает 6 мл/л. Ці цифри відносяться до вільного і гідросульфидному сірководню.

Джерелом сірководню є розкладання залишків водних організмів. Як було встановлено півстоліття тому видатним російським хіміком Н.Д. Зелінським, сірководень в Чорному морі має біохімічне походження. Учений показав, що мешкають у великій кількості в глибинах моря особливі бактерії, що живуть в безкисневому середовищі, розкладають залишки тварин і рослин на ряд більш, простих хімічних сполук, які вступають у взаємодію з солями морської води. В результаті цієї реакції і утворюється вільний сірководень. У Чорному морі, де водообмін практично відбувається до глибини 150-200 метрів, а на дно постійно йде "дощ залишків" рослинних і тваринних організмів, зміст сірководня досягає 7,5 кубічного сантиметра на літр води, а загальна кількість сірководня в Чорному морі складає мільярд тонн. Протягом останніх 1-2 тисяч років ця кількість зберігається приблизно постійною. Хоча весь час відбувається утворення сірководня в глибинах моря, але паралельно з ним йде процес окислення сірководня іншими бактеріями, що мешкають на дні і в глибинах Чорного моря.

Глибина залягання сірчановодневого шару в Чорному морі не скрізь однакова. Біля берегів Криму верхня межа цього шару лежить на глибині 150 метрів, біля берегів Кавказу - 200 метрів, а в центральній частині моря - 80-100 метрів. Поверхня сірчановодневого шару в море піднімається до центру у вигляді куполу і опускається біля берегів. Таке положення поверхні сірчановодневого шару - слідство більшого перемішування вод в прибережній частині.

У морській воді органічні речовини знаходяться в розчиненому і колоїдному або в зваженому стані. У поверхневому шарі Чорного моря міститься в середньому 3-4 міліграми сухої речовини на 1 л води. Зміна кількості органічної речовини протягом року залежить від температури води і інтенсивності фотосинтезу. З глибиною кількість розчинених органічних речовин звичайно зменшується, але в шарах, де щільність різко підвищується, кількість їх часто збільшується [6].

2.4 Біота Червоного та Чорного морів

Складна геологічна історія Червоного моря, географічне положення на стику між Середземним морем і Аденською затокою Індійського океану, специфічні гідрологічні умови обумовлюють своєрідність його рослинного і тваринного світу, особливо в північній частині, для якої характерна значна кількість ендемічних видів.

Фітопланктон Червоного моря по якісному складу мало відрізняється від фітопланктону Індійського океану. Хоча флора Червоного моря дещо бідніше і в ній інше співвідношення домінуючих видів, в ній зустрічаються практично всі види основного тропічного комплексу. Як і у всіх тропічних морях, в Червоному морі великою видовою різноманітністю відрізняється бентос. У прибережній зоні біля рифів і островів дно до глибини 90-100 м на 40-60 % покрито чагарниками водоростей. Червономорська альгофлора сформувалася в основному за рахунок водоростей Індійського океану, хоча істотний вплив зробили і мігранти з Середземного моря і Атлантичного океану [18].

На підводних скелях, валунах, старих коралах обширні чагарники утворюють бурі водорості, такі, як саргаси, цистозіра, турбинарії та інші, що займають найбільш відкриті і освітлені ділянки дна. Саргасси і турбинарії досягають дуже великих розмірів (до 2 м і більш), особливо в південній частині моря. Під запоною бурих водоростей-саргассів в міжгір'ях скель добре розвинені червоні водорості - основне ядро червономорської флори, їх в середньому в 2 рази більше, ніж бурих. У морі у великій кількості зустрічаються різні види багрянок, що мають яскраве, казкове забарвлення.

Біомаса зоопланктону на 50% створюється веслоногими рачками (копеподами). Кількісний розподіл зоопланктону по акваторії моря відповідає розподілу фітопланктону. Найбільш висока його чисельність і біомаса характерні для південної частини моря, на північ кількість зоопланктону зменшується. За чисельністю в Червоному морі на першому місці-поліхети, потім губки, молюски, голкошкірі, кишковопорожнинні. По біомасі переважають губки, на долю яких в різних районах моря доводиться від 70 до 99 %. Як і всі тропічні райони Світового океану Червоне море відрізняється великою видовою різноманітністю іхтіофауни. У його водах налічується більше 50 видів риб, зустрічаються також дельфіни, морські черепахи, дюгони.

Північна і південна частини моря відрізняються по видовому складу і кількості риб і їх лічінок. У північній частині моря на глибинах від 0 до 50 м в значній кількості мешкають лічінки морського окуня, бичків, в глибших шарах моря, від 50 до 150 м, -лічінки анчоусів, що світяться, вугрів. У південній частині моря загальне число личинок риб в 2-3 рази вище, ніж в північній. Тут багато пелагічних оселедців, з яких частіше зустрічаються сардіна, ставріда, морський карась. У прибережних водах і яскраво забарвлені риби-ліри або пескарки, індійський плоскоголов, які в північній частині не зустрічаються. По всій акваторії моря широко поширені пелагічні риби-мікрофіди, їх лічинки численні протягом всього року.

Виключно різноманітний світ коралові рифів. Серед коралових риб багато ендеміків. Проте багата іхтіофауна цих районів дуже уразлива і при промислі швидко вступає перелов. Всього в Червоному морі більше 400 видів риб, мешкають дельфіни, дюгони, акули, морські черепахи [3].

Флора і фауна Чорного моря. Рослинний світ моря включає 270 видів багатоклітинних зелених, бурих, червоних донних водоростей (цистозира, филлофора, зостера, кладофора, ульва, энтероморфа і ін.). У складі фітопланктона Чорного моря не менше шестисот видів. Серед них динофлагелляти, панцирні жгутиконосці, різні диатомові водорослі.

Фауна Чорного моря помітно бідніше, ніж Червоного. У Чорному морі мешкає 2,5 тис. видів тварин (з них 500 видів одноклітинних, 160 видів хребтових риб і ссавців, 500 видів ракообразних, 200 видів молюсків, інше – безхребетні різних видів). Серед основних причин відносної бідності тваринного світу моря:

широкий діапазон солоності води

помірно холодна вода

наявність сірководня на великих глибинах.

У зв'язку з цим Чорне море підходить для проживання досить невибагливих видів, на всіх стадіях розвитку яких не потрібні великі глибини.

На дні Чорного моря мешкають мідії, устриці а також молюск-хижак рапан, занесений з кораблями з Далекого Сходу. У міжгір'ях прибережних скель і серед каменів живуть численні краби, є креветки, зустрічаються різні види медуз (найбільш поширені корнерот і аурелія) актинії,губки.

Серед риб, що водяться в Чорному морі: різні види бичків (бичок-головач, бичок-батіг, бичок-кругляк, бычок-мартовик, бичок-ротан), азовська хамса, чорноморська хамса (анчоус),акула-катран, камбала-глосса, кефаль п'яти видів, луфар,мерлуза (хек), барабуля (звичайна чорноморська ултанка), пікша, скумбрія, ставрида, чорноморсько-азовський оселедець, чорноморсько-азовська тюлька, морський коник і ін. Зустрічаються осетрові (білуга, севрюга, чорноморсько-азовський (російський) і атлантичний осетри).

Серед небезпечних риб Чорного моря є морской дракончик (найбільш небезпечна отруйні колючки спинного плавника та зябер ), чорноморська і помітна скорпени, скат-хвостокол (морський кіт) з отруйними шпильками на хвості.

З птахів поширені чайки,буревісники, баклани і ряд інших видів. Ссавці представлені в Чорному морі двома видами дельфінів (дельфіном-белобочкой і афаліной), азово-чорноморським звичайним морським поросям (нерідко званої азовським дельфіном), а також білобрюхим тюленем.

Деякі види тварин, що не мешкають в Чорному морі, часто заносяться в нього через протоки Босфор і Дарданелли течією або припливають самостійно [11].

Порівняльна таблиця Чорного та Червоного морів

Показник	Червоне море	Чорне море
Площа	460 тис. кмІ	422 тис. кмІ
Глибина	3039 м	2210 м
Середня температура січня	15,5° на півночі, 24° - на півдні	в центральній частині моря близько 8 °С, біля східних берегів 6°С, у північно-західних — 3°С
Середня температура липня	на півночі 27° і 32° - на півдні	22-24°С
Кількість опадів	від 28 мм на півночі до 217 мм на півдні	З заходу складає 300—500 мм в рік, на півдні — 750—800 мм, на сході – 1800-2500 мм.
Солоність	40-41‰ тому що не впадає жодна річка	18‰
Наближеність до океану	сполучене з океаном	віддалене від океану
Належність до басейну океану	Індійський океан	Атлантичний океан
Клімат	тропічний	субтропічний
Властивості води	Наявність високих температур води	на глибині 150 – 200м. наявність сірководню

Розділ III. Сучасний стан Червоного та Чорного морів

Узбережжя Чорного моря і басейн річок, що впадають в нього, є районами з високою антропогенною дією, щільно заселеними людиною ще з античних часів. Екологічний стан Чорного моря в цілому несприятливий.

Серед основних чинників, що порушують рівновагу в екологічній системі моря слід виділити:

Сильне забруднення впадаючих в морі річок, особливо стоками з полів, що містять мінеральні добрива, особливо нітрати та фосфати. Це спричиняє за собою евтрофікацію вод моря, а, як наслідок, бурхливе зростання фітопланктону («цвітіння» моря інтенсивний розвиток синьо-зелених водоростей), зменшення прозорості вод, загибель багатоклітинних водоростей;

Забруднення вод нафтою і нафтопродуктами (найзабрудненішими районами є західна частина моря, на яку доводиться найбільший об'єм танкерних перевезень, а також акваторії портів). Як наслідок, це приводить до загибелі морських тварин, що потрапили в нафтові плями, а також забрудненню атмосфери за рахунок випаровування нафти і нафтопродуктів з поверхні води;

Забруднення моря відходами людської життєдіяльності злив неочищених або недостатньо очищених стічних вод;

Масовий вилов риби;

Заборонене, але повсюдно використовуване донне тралення, що знищує донні біоценози;

Зміна складу, зменшення кількості особин і мутація водного світу під впливом антропогенних чинників (зокрема заміна корінних видів природного світу екзотичними, такими, що з'являються в результаті дії людини). Так, наприклад, за оцінками фахівців з Одеського відділення ЮГНИРО, тільки за одне десятиліття (з 1976 по 1987 рік) поголів'я чорноморської афаліни скоротилося з 56 тисяч до семи тисяч особин.

На думку фахівців екологічний стан Чорного моря за останнє десятиліття погіршав не дивлячись на зниження економічної активності у ряді причорноморських країн [14].

Тисячоліттями море і його узбережжя привертали мореплавців, мандрівників, любителів природи. В порівнянні з іншими відомими морськими районами вода в Чорному морі, менш солона, отчого купання тут приємніші, а гартуючі і лікувальні властивості її ті ж самі. Крім того, в морі відсутні приливи і відливи, немає хижаків і отруйних морських тварин, на побережжі переважають обширні піщані пляжі, прекрасні гірські і лісові прибережні ландшафти.

Природні, етнічні, культурно-історичні та інші особливості Чорноморья, порівняно високий ступінь розвитку курортно-туристської справи дають підставу сприймати побережжя моря як цілком особливу туристську зону.

За такими ознаками, як туристські ресурси, розвиток матеріально-технічної бази, число відвідинах, географічні, державні і адміністративні межі, чорноморську зону можна розділити на райони (мікрорайони), підрайони, мікрорайони і курорти. Доцільно виділити наступні туристични райони: болгарське Черноморье; румунське Черноморье; чотири райони в російських Черноморье: западночерноморский (Одессько-Ськадовській), кримський, северо-кавказский і південнокавказький; три райони в турецьких Черноморье: західний, центральний і східний. Ці райони знаходяться на різних стадіях туристського, освоєння - одні значно пішли вперед, в інших зроблені рішучі перші кроки, а в третіх тільки складені проекти розвитку. Відмічені тенденції, проте, показують, що могутній схід світового і європейського туризму [10].

Відносно Червоного моря джерелом забруднення виступають пластикові відходи. Є безліч свідоцтв про сміття, яке у відкриту скидають з катерів і поромів. Бедуїну складно зрозуміти, що викинутий їм пластик шкодить навколишньому їх середовищу. Поколіннями вони мали справу тільки з органікою, і така поведінка дотепер вважається нормою. Бедуїни до цього дня рибалять на території заповідників і виловлюють молюсків. У місцях інтенсивного дайвінгу корали пошкоджені підводниками.

Узбережжя Червоного моря є територією декількох держав. У північно-західній частині і на Синайском півострові до моря виходить Єгипет. Західний берег на протязі між 22 і 18° с. ш. належить Судану, а на ділянці від 18° до 12°40' с. ш.-Эфиопии. У вершині зат. Акаба невелика ділянка берега відноситься до Ізраїлю і Йорданії. Східний берег зат. Акаба і Червоного моря приблизно до 16°20' с. ш. належить Саудівській Аравії, а на решті частини східного побережжя моря розташована Йеменська Арабська республіка.

Населення всіх країн, прилеглих до Червоного моря, розміщено украй нерівномірно. Величезні простори усередині Аравійського півострова, Нубійської пустелі, Ефіопського нагір'я, що протягнулися уподовж моря, мають дуже рідкісне постійне населення. На порівняно малонаселеному побережжі виділяються окремі економічні ареали, пов'язані в основному з діяльністю морських портів. Інші галузі морського господарства поки розвинені слабо. Проте в економіці прибережних країн, що розвиваються, роль Червоного моря зростає, і є реальні передумови для її розширення і поглиблення.

Серед сучасних напрямів використання берегів Червоного моря всього більшого значення набуває їх рекреаційне використання (наприклад в Йорданії курорт Акаба з прекрасними кораловими рифами). Тисячі людей в різних країнах світу відпочивають на цьому морі. У багатьох країнах рекреаційні ресурси берегової зони відмежовані. Це відноситься в першу чергу до країн, розташованих в приполярних районах. Число жителів таких країн, що потребують відпочинку і лікування біля берегів теплих морів, набагато перевершує можливості узбережжя в національних межах. Це спонукає до широкого розвитку іноземного туризму, до міжнародного "розділення" індустрії відпочинку.

На океанічний, в основному прибережно-морський, відпочинок тільки населення США витрачає щорічно близько 28 млрд. дол. Вже виходячи з цієї цифри видно, що витрати на прибережно-морський відпочинок приблизно в 10 разів перевищують доходи, що одержуються в береговій зоні від здобичі основної мінеральної сировини – вуглеводнів [21].

Висновки

Море – це частина Світового океану, відособлена сушею або піднесеннями підводного рельєфу, що відрізняється від відкритої частини океану гідрологічним і метеорологічним режимом: солоністю, температурою води, течіями.

У першому розділі ми розглянули генезис Чорного та Червоного морів. І з’ясували, що западина Чорного моря утворилася в епоху міоцену, в процесі активного горотворення, такого, що розділило стародавній океан Метис на декілька окремих водоймищ. Чорноморська западина складається з двох частин західної і східної, розділених підняттям, природним продовженням Кримського півострова. Північно-західна частина моря характеризується відносно широкою шельфовою смугою (до 190 км). Південне побережжя (що належить Туреччині) і східне (Грузія) носить більш крутий характер, смуга шельфу не перевищує 20 км і порізана цілим рядом каньйонів і западин.

Щодо походження Червоного моря то під час третинного періоду серія тектонічних рухів зруйнувала поверхню землі, що привело до утворення Альп і Гімалаїв. У цей період Африканська і Азіатська плити стали від'єднуватися один від одного, утворивши між собою величезну западину, яка здебільшого заповнилася водою з океану. Таким чином, з'явилося Червоне море.

На наступному етапі ми дослідили кліматичні особливості морів, властивості води, біоту та рельєф. Клімат Червоного моря тропічний, у північній частині моря переважають вітри північних напрямів. У серпні середня температура води на поверхні досягає 27°С на півночі і 32°С на півдні. Середня температура січня 15,5° на півночі, 24° - на півдні Солоність води 40-41‰ тому що не впадає жодна річка. Атмосферних опадів випадає надто мало. По глибинних температурах і солоності Червоне море є найтеплішим і найсолонішим морем Світового океану.

Стосовно клімату Чорного моря то він визначається положенням більшої його частини в субтропічному кліматичному поясі, а північної частини - в помірному поясі. Переважає континентальне полярне повітря. Основна частина Чорного моря має теплу вологу зиму і жарке сухе літо. Влітку над Чорним морем розповсюджується відріг, який визначає стійку ясну і теплу погоду. Середня температура липня 22-24°С . Середня температура січня в центральній частині моря близько 8 °С, біля східних берегів 6°С, у північно західних - 3°С . Солоність 18‰, на дні підвищується до 20‰.

Основні особливості вод морів визначаються: у Червоному морі тим, що води характеризуються високою температурою, що відрізняє його від інших морів. На 1000 метрах температура води складає 21°С, що на 15°С вище за температуру води на таких же глибинах світового океану. Причиною такого незвичайного феномена є глибока серединна западина на дні Червоного моря. Велика міжконтинентальна западина бере свій початок в Лівані, перетинає Мертве море і потім тягнеться до Африканського континенту. Уздовж цієї западини із земної мантії виходить магма і таким чином нагріває воду. Річковий стік в морі відсутній, що характеризує велику солоність води.

Особливості води Чорного моря полягають у наявності на глибині 150-200м наявності сірководню. Джерелом сірководню є розкладання залишків водних організмів. У водах Чорного моря мешкають у великій кількості в глибинах особливі бактерії, що живуть в безкисневому середовищі, розкладають залишки тварин і рослин на ряд більш, простих хімічних сполук, які вступають у взаємодію з солями морської води. В результаті цієї реакції і утворюється вільний сірководень. Зміст сірководню досягає 7,5 кубічного сантиметра на літр води, а загальна кількість сірководню в Чорному морі складає мільярд тонн.

Розглядаючи біоту морів то можна виокремити, що фауна Чорного моря помітно бідніше, ніж Червоного. У водах Червоного моря водиться понад 400 видів риб, а води Чорного моря нараховують лише 160 видів риб. Основною причиною відносної бідності тваринного світу Чорного моря являється: широкий діапазон солоності води, помірно холодна вода, наявність сірководня на великих глибинах. Флора Червоного моря характеризується тим, що на підводних скелях, валунах, старих коралах чагарники утворюють бурі водорості, такі, як саргаси, цистозіра, турбинарії та інші, що займають найбільш відкриті і освітлені ділянки дна. Рослинний світ Чорного моря включає 270 видів багатоклітинних зелених, бурих, червоних донних водоростей (цистозира, филлофора, зостера, кладофора, ульва, энтероморфа і ін.)

Третій розділ присвячено сучасному екологічному стану Чорного та Червоного морів. Серед основних чинників, що порушують рівновагу в екологічній системі Чорного моря слід виділити: сильне забруднення впадаючи в море річок, забруднення вод нафтою і нафтопродуктами, забруднення моря відходами людської життєдіяльності, масовий вилов риби. Відносно Червоного моря джерелом забруднення виступають пластикові відходи. Є безліч свідоцтв про сміття, яке у відкриту скидають з катерів і поромів.

Загалом, гіпотеза і завдання, які потрібно було дослідити, доведені і простежені у курсовій роботі.

Використані джерела

1. Альтман Л. П. Черное море. (Экономико-географический очерк), Л., 1975;

2.Боков В.А., Черванев И. Г., Введение в физическую географию и рациональное природопользование. Харьков, 1989

3. Вейль П. Популярная океанография. Гидрометеоиздательство, 1977.-196 с.

4. Виноградов К.А. Очерки по истории отечественных гидробиологических исследований на Черном море. Киев, 1958.

5. Гончаров В. П., Непрочнов Ю. П., Непрочнова А. Ф. Рельеф дна и глубинное строение Черноморской впадины, М., 1972

6. Губарев В.К., Справочник школьника и студента. Донецк 2008, ст.255,273.

7. Добровольский А. Д., Залогин Б. С. Моря СССР, М., 1965;

8. Еремеева В.Н., Черное море, Симферополь, 1965

9. Еремеева В.Н., Косарева А.Н., Красное море - СПб.: Гидрометеоиздат, 1992.

10. Залогин Б.С. Океан человеку. - М.: Мысль, 1982

11. Зенкович В. П. Берега Черного и Азовского морей. М., 1958

12. Кузминская Г. Черное море. Краснодар 1977.

13. Максимова Т.П., Крылова О.В. Методическое пособие по физической географии : 6 класс. М.: Просвещение,1991.

14. Муратов М. В. История Черноморского бассейна в связи с развитием окружающих его областей, «Бюл. Моск. общества испытателей природы. Отдел геологический», 1951, т. 26, в. 1

15. Притула Т.В. Физическая география материков и океанов. – М., 2004.-685с.

16. Филиппов Д. М. Циркуляция и структура вод Красного моря, М., 1968.

17. Чернецький Ю. А. Современная Украинская енциклопедия, 2004, 415с.

18. inistranets.ru

19. old.computerra.ru

20.wikipedia.org

21. week@weekend-travel.ru

22. www.seas-of-earth.ru

23. www.geocities.com

24. www.infociti.ru

25. www.zagran.kiev.ua