Територія та географічне положення. Швейцарія – одна з невеликих держав Європи. Офіційна назва – Швейцарська Конфедерація. На півночі Швейцарія межує з Німеччиною, на сході – із Ліхтенштейном та Австрією, на півдні – з Італією, на заході – із Францією. Розташування країни практично в самому центрі Західної Європи, на перехресті найважливіших транспортних ляхів, відігравало вирішальну роль у політичному, економічному й культурному розвитку держави протягом усієї її історії.
Природа. Швейцарія – гірська країна, 60% її території займають Альпи. Найвища точка країни – пік Дюфур (4634 м) – розташована на півдні, в Аппенінських Альпах, на кордоні з Італією. Системи Альпійських хребтів простягаються з південного заходу на північний схід через усю країну. Близько 30% території посідає горбкувате, із безліччю озер, Швейцарське плоскогір’я. На північному заході країни, на кордоні із Францією, розташовані складчасті гори Юра. Схили хребтів порізані численними річковими долинами. Найбільші річки – Рейн із притокою Ааре й Рона – швидкоплинні, із порогами й водоспадами. Біля підніжжя гір і в між гірських улоговинах розташовуються мальовничі озера. Їх у Швейцарії налічується 1484. Найбільшими є Женевське, Боденське, Невшательське й Лаго-Маджоре. Невичерпним джерелом живлення для річок і озер є численні льодовики, яких на території Швейцарії більше ніж тисяча. Їхня загальна площа – близько 2 тис. км2.
Через складний рельєф кліматичні умови різних частин країни неоднакові. На заході вітри з Атлантики приносять велику кількість вологи, на сході клімат сухіший, із більш різкими сезонними перепадами температур. Клімат у долинах і на рівнинах помірний, а в Альпах чітко виражена висотна поясність.
Швейцарія – одна з найбагатших країн за видовою різноманітністю рослинного й тваринного світу. Тут зустрічаються представники флори, що ростуть як у прохолодній Скандинавії (мохи, лишайники), так і в жаркій субтропічній Іспанії (пальми, мімози). 20% території країни вкрито лісами: листяними – на нижніх поясах, хвойними – на більш високих. На високогір’ях серед альпійських і субальпійських лугів, на широких схилах можна зустріти дуже красиву квітку – едельвейс – неофіційний символ Швейцарії. У лісах живуть благородні олені, козулі, сарни, альпійські козероги, куниці, зайці, лисиці, бабаки, інші ссавці.
Ґрунти у Швейцарії не відрізняються родючістю. Для обробки придатні бурі лісові ґрунти Швейцарського плоскогір’я й нижніх частин схилів гір.
Історичний розвиток. Більше ніж 2 тис. років тому, у 58 р. до н.е., легіони Гая Юлія Цезаря завоювали землі вельветів, що жили на території Швейцарії, і назвали цю провінцію Гелвецією. В XI ст.. майже всі землі теперішньої Швейцарії увійшли до складу Священної Римської імперії. Для боротьби з Гасбургами в 1291 р. три кантони (адміністративні одиниці, щ користувалися великою самостійністю) – Урі, Швиц і Унтервальден – уклали «Вічний союз», утворивши Конфедерацію Швейцарських Кантонів (Швейцарський Союз). Від кантону Швиця пішла історична назва країни. У 1648 р, після кількох війн, Священна Римська імперія була змушена визнати незалежність Конфедерації, яку закріпив Вестфальський договір. У 1815 р. країна проголосила вічний суверенітет і з того часу не брала участі у війнах, які відбувалися у Європі.
Завдяки конституції 1848 р. неміцна Конфедерація кантонів перетворилася на федеративну державу. Сучасна Швейцарія – федеративна парламентська республіка. Кожен кантон (усього їх 23) має власну конституцію, парламент, уряд і самостійно розв’язує свої внутрішні проблеми. Федеративний уряд відповідає за вищу політику, випуск грошей, федеральний бюджет. Головою держави є президент Конфедерації, який обирається терміном на один рік – по черзі із членів уряду.
Дотримуючись політики нейтралітету, Швейцарія тривалий час відмовлялася вступати до ООН. Лише у 2002 р. вона стала членом цієї організації. В останні роки держава перебуває на шляху вступу до ЄС.
Населення. Корінне населення Швейцарії представлено чотирма етнічними спільнотами: германо-швейцарцями (65%), франко-швейцарцями (18%), італо-швейцарцями (10%) і рето-романцями (1%). Германо-швейцарці розселені в 15 кантонах на півночі, північному сході й у центрі країни, франко-швейцарці складають населення трьох західних кантонів, італо-швейцарці населяють південні кантони, а рето-романці (ладини й романці) проживають у високогірних районах. Поряд зі швейцарцями в країні проживають близько мільйона іноземців. Це насамперед робітники, завербовані на тривалий строк для роботи в галузях господарства. Ще близько 200 тис. осіб приїжджають до Швейцарії на сезонні будівельні й сільськогосподарські роботи. Майже 100 тис. жителів прикордонних районів Німеччини й Франції щодня їздять на роботу до Швейцарії.
Природний приріст населення у Швейцарії низький, тому збільшення його кількості в країні відбувається за рахунок іммігрантів.
Середня густота населення у Швейцарії складає 181 осіб на 1 км2, 4/5 його частини зосереджені на Швейцарському плоскогір’ї, там же розташовані всі великі міста. Великими у Швейцарії вважаються ті міста, населення яких перевищує 100 тис. осіб. Таких міст п’ять: Цюріх (979,3 тис. осіб), Женева (393 тис. осіб), Берн (332 тис. осіб), Базель (234 тис. осіб), Лозанна (118 тис. осіб).
Берн – столиця Швейцарії та її центр. За однією з версій, назва міста походить від німецького слова Bar – ведмідь. Цей звір – своєрідний янгол-охронець жителів міста, його зображення явно й неявно фігурують у назвах ресторанів, готелів, скульптурних композиціях, на прапорі й гербі міста. Але Берн не тільки політичний і дипломатичний центр країни. Згідно з каталогом ЮНЕСКО, він є одним із найбільших світових надбань культури. А його романтичні середньовічні вулиці, покриті шестикілометровими аркадами, є найдовшою критою торговельною зоною у світі. Культурним багатством міста є університет, знамениті музеї, художні галереї.
Женева – місто, що має світову славу. Ще в середньовіччі воно стало центром ювелірної справи й виробництва точних механізмів – годинників, вимірювальних інструментів і приладів. У Женеві в 1920 р. починала роботу Ліга Націй. Пізніше тут розташовувалися штаб-квартири великих міжнародних організацій, у тому числі і європейська штаб-квартира ООН, Червоний Хрест, МОП та ін.. Тут традиційно проводяться міжнародні конференції, виставки, конгреси. Місто розкинулося на берегах Женевського озера – найбільшого з альпійських озер.
Цюріх – головний помислів і фінансовий центр країни.
Культура. У Швейцарії розміщені 600 музеїв. На території країни збереглися пам’ятки неоліту, романської та готично архітектури. Усі природні лікувальні ресурси (мінеральні й термальні води, лікувальні грязі) належать державі. Муніципалітети забезпечують сувору охорону «зелених зон» навколо курортів.
Господарство. Швейцарія – високорозвинена індустріальна держава, що посідає одне з провідних місць у світі за рівнем доходів на душу населення. У промисловості Швейцарія спеціалізується на випуску високоякісної, дорогої та наукоємної продукції. Найважливіше значення мають дві галузі: машинобудування (виробництво турбін, електромоторів, суднових двигунів, надточних верстатів, електронної та вимірювальної апаратури, годинників і хімічна промисловість (виробництво барвників, добрив для сільського господарства, ліків, декоративної косметики). Швейцарія посідає перше місце у світі за випуском годинників. Спеціалізовані підприємства, яких налічується близько 800, щорічно виготовляють 65-68 млн одиниць цього товару, 9/10 яких ідуть на експорт.
Брак корисних копалин на території країни визначив залежність Швейцарії від зовнішніх джерел сировини.
Сільське господарство каїни є високопродуктивним. ѕ сільськогосподарської продукції припадає на тваринництво. 6% площі країни складають орні землі. Швейцарці повністю забезпечують себе м'ясо-молочними продуктами й пшеницею. Швейцарські сири (у тому числі й знаменитий ементальський – із великими отворами) посідають одне з провідних місць у швейцарському експорті.
У Швейцарії розташована штаб-квартира «Нестле» - однієї з найбільших харчових ТНК світу.
Доставка сировини, вивезення і ввезення товарів здійснюється, головним чином, надійною і розвиненою мережею автомобільних доріг і залізниць. Цікаво, що Швейцарія, не маючи виходу до моря, володіє національним флотом більше ніж із 170 торговельних суден. Вони базуються в закордонних портах країн Західної Європи й у Базелі – порту на річці Рейн.
Провідне місце серед галузей послуг Швейцарії посідають банківська та фінансова сфери. Швейцарські банки вважаються головним 2сейфом Європи» і третіми у світі (після банків США та Японії) за розмірами капіталів, що в них зберігаються Швейцарська банківська система поєднує більш ніж 500 банківських організацій. Усі швейцарські банки поділяються на три основні групи: великі банки, кантональні, місцеві й ощадні банки; приватні банки. Великі банки універсальні, вони здійснюють усі види банківської діяльності для клієнтів із річним оборотом не менше ніж 3 млн доларів. Кантональні банки обслуговують регіональні фінансові потоки й потреби клієнтів. Основним видом діяльності приватних банків є управління грішми в інтересах клієнта, за що банк і одержує від цього винагороду. Якщо клієнт не хоче ризикувати, його гроші будуть укладати тільки в стабільні валютні депозити. Саме тому швейцарські банки практично не можуть збанкрутувати: вони не шукають високоприбуткових (ризикованих) об’єктів укладення грошей.
Другою провідною галуззю сфери послуг є туризм. Щорічно Швейцарію відвідують більше ніж 12 млн туристів. Перші прибутки від гостьових відвідувань країна почала одержувати ще у XVIII ст.. Російський путівник по Європі, що вийшов у 1902 р., назвав Швейцарію «єдиною в усьому світі країною, яка ніколи жодним мандрівником не нехтує». Королева Великої Британії Єлизавета II сказала під час свого візиту до Берна: «Швейцарія – це рай». І дійсно, ця країна є унікальною завдяки своїм величним горам, колосальним льодовикам, красивим водоспадам і незліченним озерам. Курорт Давос-Плац став центром щорічних зустрічей найбільших фінансистів, промисловців, політиків, суспільних діячів світу.
Найпопулярніші курорти розташовані на озерах країни: Боденському, Женевському, Цюріхському, Невшательському.
Австрія
Територія та географічне положення. Австрія – невелика за площею держава, розташована в центрі Європи. Офіційна назва – Австрійська Республіка. Максимальна протяжність країни із заходу на схід – 579 км. На півночі Австрія межує з Німеччиною та Чехією, а сході – зі Словаччиною та Угорщиною, на півдні – зі Словенією та Італією, на заході – зі Швейцарією і Ліхтенштейном.
Австрія не має виходу до моря, однак цей недолік цілком компенсується її розташуванням на «перехресті» Європи. Через альпійські перевали Австрії проходять транспортні шляхи, що об’єднують між собою сусідні країни й регіони.
Природа. Австрія знаменита своїми гірськими пейзажами, її часто називають альпійською республікою. Це пов’язано з тим, що 70% території країни займають Східні Альпи та їхні передгір’я. Гори порізані глибокими та широкими долинами, завдяки чому до внутрішніх районів Альп порівняно легко дістатися, а через альпійські перевали давно прокладені залізниці, що дозволяють вільно перетинати країну. Найвища точка – гора Гроссглокнер – піднімається на 3797 м над рівнем моря. Багато гірських вершин укриті льодовиками. Усього їх 878. На сході Австрії розташована Штирийсько-Бургенландська горбкувата рівнина, що є частиною Середньодунайської рівнини.
У цій частині Австрії клімат помірно континентальний, теплий і досить вологий (опади-700-900 мм на рік). У горах холодніше, літо там вологе, вітряне, іноді йде мокрий сніг, а взимку сніг випадає в такій кількості, що лавини ні в кого не викликають здивуванн.
Австрію перетинає велика кількість річок, найбільша з яких – Дунай – протікає по території країни майже 350 км. Гірські річки відрізняються крутим падінням і швидкою течією. В Австрії близько 580 озер, в основному льодовикового походження. Вони, як правило, глибокі, із холодною прозорою водою. До озер такого типу належить, наприклад, Боденське озеро, розташоване на кордоні з Німеччиною.
Ліси – національне багатство Австрії. Вони займають майже 40% її території. Передгір’я та нижні частини схилів гір укривають широколисті (дубові, букові, грабові) ліси. Далі, ближче до гірських вершин, їх заступають хвойні (ялинові, ялицеві) ліси. Вище лежать високо травні субальпійські луги – матти - і низько травні альпійські альми. Вони служать прекрасними пасовищами для худоби. У гірських лісах, в основному в заповідниках, збереглися рідкісні для Європи види тварин: благородний олень, лось, козуля, бурий ведмідь, кабан, сарна.
Відносно родючі алювіальні ґрунти має Середньодунайська рівнина, в інших районах переважають сіро-бурі підзолисті ґрунти.
Історичний розвиток. Із давніх часів на території теперішньої Австрії проживали носії іллірійської культури, характерної для Центральної Європи тих часів. Починаючи з IV ст.. н. е., вони стали витіснятися кельтськими племенами. У I ст.. н. е. територію на південь від Дунаю завоювали римлян й на 400 років перетворили її на глуху римську провінцію. Наприкінці VIII ст. імператор франків Карл Великий захопив частину Австрії та включи її до складу своєї імперії. У 1156 р. країна домоглася значної самостійності, стала герцогством і почала розширювати свої кордони. У 1282 р. до влади прийшла династія Габсбургів. Представники цієї династії тривалий час очолювали престо Священної Римської імперії. Під владою Габсбургів у XVI-XVIII ст.. опинилися Чехія, Угорщина, Сілезія, частина польських, західноукраїнських, італійських та інших земель. У 1867 р. Австрійська імперія була перетворена на Австро-Угорську, монархію під владою імператора Франца Йосифа I з династії Габсбургів і стала найбільшою після Росії державою Європи. Убивство австрійського ерцгерцога в Сараєво спровокувало війну між Сербією й Австро-Угорщиною, що переросла в Першу світову війну. Розгром Австро-Угорської імперії в 1918 р. призвів до її розпаду. У 1938 р. Німеччина окупувала Австрію, проголосивши її приєднання до власних територій – аншлюс, що втягнуло країну в Другу світову війну. Після війни протягом десяти років Австрія була поділена на чотири окупаційні зони. І тільки в травні 1955 р. вона знову стала незалежною державою, оголосила нейтралітет і з того часу не бере участі в жодних військових блоках та угрупованнях. Із 1 січня 1996 р Австрія стала членом ЄС.
Сучасна Австрія – демократична парламентська й федеративна республіка на чолі з федеральним президентом, що обирається терміном на шість років. Голова уряду – канцлер. Вищий законодавчий орган – двопалатний парламент. Австрія складається з восьми федеральних земель і приєднаного до них Відня. Кожна федеральна земля має свою конституцію й парламент – ландтаг.
Населення. Населення Австрії в етнічному відношенні досить однорідне: близько 9% від його кількості складають австрійці. В окремих районах на півдні проживають словенці, хорвати, на сході – угорці, чехи, словаки. Австрійці розмовляють на австро-баварських діалектах німецької мови, що значно відрізняються від літературної. Літературна німецька є офіційною мовою. Майже 90% населення сповідують католицьку релігію.
Показник природного приросту населення, як і в більшості європейських країн, в Австрії є дуже низьким – 0,8%. Скорочення питомої вги дітей і молоді на тлі середньої тривалості життя (78,5 року) веде до старіння націй.
В Австрії введене обов’язкове безкоштовне навчання для дітей від 6 до 15 років. Молодь може здобути безкоштовну вищу освіту: у країні є 18 вузів, у тому числі 12 університетів.
Розміщення населення на території країни є нерівномірним. При середній густоті 97 осіб/км2, залежно від району країни, вона коливається від 15-20 осіб в Альпах до 150-200 осіб у східних районах. У містах поживає 68% населення країни, у тому числі близько 20% - у столиці держави Відні. Великих міст – із кількістю жителів від 100 до 250 тис. осіб – у цій країні небагато. Їх усього чотири: Грац(232 тис. осіб), Лінц (203 тис. осіб), Зальцбург (144 тис. осіб) та Інсбрук (116,4 ти. Осіб).
Відень – столиця держави, найбільше місто Австрії з населенням близько 1,8 млн осіб. Центр міста, так зване Старе місто, дуже багате на визначні пам’ятки. Тут розташовані театри, зокрема знаменита Віденська державна опера, університет, заснований у 1365 р., недобудований собор Святого Стефана, палац Гофбург – офіційна назва резиденція Габсбургів XVI-XIX ст.. з імператорськими кімнатами Шатцкаммер, де зберігаються королівські скарби, сере яких прапори Священної Римської імперії та меч Шарлемана. Гофсбург – це місто в місті, що являє собою складний лабіринт вулиць, переходів і площ, де неважко заблукати. Цей складний комплекс будувався й перебудовувався протягом семи століть. Він утілив у собі різні архітектурні стилі: готику, бароко, неоренесанс. До особливо визначних пам’яток належать також віденські кондитерські й винні погребки.
Грац – друге за площею місто Австрії, столиця Землі Штирії. Воно розташоване на берегах річки Мур і є важливим торговельним, промисловим і навчальним центром.
Культура. Австрія здавна була країною музики й драматичного мистецтва. У Зальцбурзі народився Моцарт, у Відні жили й творили Бетховен, Гайдн, Шуберт, Брамс. Йоганн Штраус зробив Відень столицею вальсу. Віденська драматична школа на чолі з Артуром Шніцлером на зламі XIX-XX ст.. внесла нове життя у європейську драматургію. Зальцбурзькі фестивалі, що проводяться з 1917 р., щорічно збирають тисячі любителів драматичного й музичного мистецтва. Світової слави набули Віденська філармонія й Віденська державна опера, де працювали такі прославлені диригенти, як Густав Малер і Ріхард Штраус. Австрійці вдало використовують архітектуру країни та музичну спадщину, перетворюючи свої міста на центри міжнародного спілкування. Інсбрук – європейський центр альпінізму й гірськолижного спорту. Двічі – у 1964 і 1976 рр. – тут проводилися зимові Олімпійські ігри.
Мальовничі озера й густі ліси високогірної альпійської провінції Тіроль улітку приваблюють безліч піших туристів, а взимку – любителів зимових видів спорту.
У країні є велика кількість видатних пам’яток архітектури пізньої готики, бароко й рококо. До скарбниці світової літератури ввійшли імена австрійських письменників Ф. Грильпарцера, Р. М. Рільке, Ф. Кафки, С. Цвейга. Із розвитком науки в галузі фізики й математики пов’язана діяльність Долера, Стефана, Больцмана, Маха, Геделя; у галузі медицини – Пірке, Ландштейнера, Фройда.
Господарство. Австрія – розвинена європейська країна. Особливістю австрійської економіки є значна частка державного сектору в промисловості (1/3) і широка система соціального забезпечення. Головний промисловий і сільськогосподарський район країни – Придунайські землі. Серед провідних галузей промисловості – машинобудування (виробництво електроустаткування, транспортних засобів), харчова, текстильна, хімічна промисловість, металургія, виробництво паперу, будівельних матеріалів.
70% електроенергії виробляють гідроелектростанції, яких у країні налічується близько 200. Однією з найважливіших галузей є чорна металургія. Більша частина продукції цієї галузі йде на експорт. Австрія – батьківщина нового, технологічно більш ефективного методу плавлення сталі – киснево-конвертерного. Потреби металургійних комбінатів на ѕ задовольняються за рахунок місцевої руди, легуючі метали й кокс імпортуються.
Більш ніж 2/3 продукції сільського господарства виробляє тваринництво. Виробництво молока й м’яса повністю задовольняє потреби населення. Незважаючи на те, що гориста місцевість мало придатна для землеробства, використання високих технологій дає можливість забезпечувати продукцією рослинництва ѕ потреб населення. Найважливішими сільськогосподарськими культурами є пшениця, ячмінь, цукровий буряк, жито, овес, картопля. На сході й північному сході розвинене садівництво, вирощують виноград,овочі.
Більша частина населення Австрії зайнята у сфері послуг. Основні галузі діяльності – торгівля, банківське обслуговування, охорона здоров’я, освіта й туризм. В Австрії функціонують більш ніж 50 банків різного рівня, що здійснюють фінансові й банківські операції всіх типів. Однією з найбільш прибуткових галузей близько 20 млн туристів.