Радість, як усяка фундаментальна емоція, має свої унікальні характеристики, і, для того щоб одержати повне уявлення про цю позитивну емоцію, ми докладно зупинимося на кожній з її характеристик, розглянемо функції, які вони виконують.

Чим радість відрізняється від почуттєвого задоволення

Щоб зрозуміти, що таке емоція радості, потрібно насамперед визначити її відмінності від почуття задоволення, яка дається нам сенсорними відчуттями, такими як тактильні й смакові. Коли ми голодні, поглинання їжі приносить нам задоволення, але не обов'язково викличе радість. Якщо ви обідаєте у своєму улюбленому ресторані, їсте своє улюблене блюдо, то ваше задоволення, напевно, буде дуже велике. Якщо при цьому вас оточує приємна компанія, то ця обставина й пов'язані з ним події можуть викликати у вас радість. Однак почуттєве задоволення, що ви одержуєте від поглинання добре приготовленої їжі, відмінно від того почуття радості, що ви випробовуєте, коли співрозмовник повідомляє вам гарну новину або коли ви чуєте звернене до вас признання в любові.

Секс - ще одна сфера людського життя, прямо пов'язана з почуттєвим задоволенням. Сексуальне задоволення засноване головним чином на тактильних відчуттях, воно може виникати незалежно від емоції радості. Сексуальна близькість часто пов'язана з емоцією інтересу-збудження, і вона може також супроводжуватися переживанням радості, але це переживання лише доповнює сексуальна насолода. Відомо, що людина може одержувати задоволення від сексу навіть у сумі, і це очевидно свідчить про те, що почуттєве задоволення відмінно від переживання радості.

Вказані тут розходження між почуттєвою насолодою й переживанням радості потрібні, тому що ці розходження надзвичайно важливі для розуміння емоції радості, її причин і наслідків. Емоція радості в буквальному значенні набагато більше невловиме, чим почуттєва насолода. Плитка шоколаду або стаканчик морозива майже щораз роблять нам почуттєву приємність, але не просто визначити, що принесе людині радість, запланувати радісне переживання. Деякі дослідники схильні вважати, що емоція радості є скоріше побічним продуктом прагнення до певного результату, мети, ніж прямим наслідком наших дій. Або, говорячи інакше, ви можете шукати почуттєву насолоду й, швидше за все, випробуєте її в тій або іншій формі, але навряд чи ви відправитеся на пошуки радості в найближче кафе-морозиво.

Причини радості

Якщо в дорослої людини емоція радості не піддається плануванню, то у малюка вона може бути викликана цілком певними видами стимуляції. Цікаво, що перша посмішка немовляти - це завжди соціальна посмішка, вона викликана присутністю іншої людини. Високий жіночий голос викликає в 3-тижневі дитини посмішку радості. Приблизно на 5 тижню життя малюк починає відповідати радісною посмішкою на людську особу. Хоча радість не можна вважати чисто соціальною емоцією, ефективність цих ранніх активаторів дозволяє припустити, що в основі емоції радості лежить і якийсь соціальний компонент, що соціальні взаємодії або соціальні відносини є найбільш надійним джерелом радісних переживань.

Поводження, яким немовля реагує на звернену до нього посмішку, кивок голови, може розповісти нам не тільки про природу радісного переживання, але також і про природу людини. Починаючи з 5-й тижня й аж до 5-го місяця життя малюк посміхається будь-якій людині, якщо особа цієї людини перебуває на відстані двох футів від його особи і якщо ця людина киває йому. Часом виникає відчуття, що малюк має воістину безмежний запас посмішок, невичерпним арсеналом радісних переживань, що він готовий поділитися ними з будь-якою людською істотою, аби тільки ця істота приділила йому небагато часу й уваги.

У повсякденному житті ця невичерпна здатність дитини посміхатися має вирішальне значення для формування й розвитку його відносин з матір'ю й іншими близькими людьми. Коли мати нахиляється над дитиною, щоб задовольнити ті або інші фізіологічні потреби, вона посміхається їй і у відповідь спостерігає її посмішку, чує її ласкавий голос. Ця підкріплювальна стимуляція, що малюк одержує легко й природно, лише завдяки здатності посміхатися, має надзвичайно важливе позитивне значення для його здоров'я й благополуччя. Відсутність або недолік такої форми соціальної взаємодії може викликати в малюка депресію, відчуження й навіть затримку фізичного розвитку.

Гра є джерелом радості. Батькам не завжди вдається придумати такі ігри, які викликали б посмішку в новонародженої дитини й радісний сміх в 4-місячного малюка. Лише з віком, навчившись грати самостійно, спонукуваний інтересом до гри, малюк починає випробовувати радість від своїх маленьких перемог і досягнень. Освоєння тих або інших навичок, як у грі, так і при рішенні інтелектуальних завдань, усвідомлення своїх досягнень може стати джерелом радості, і радість переживається людиною гостріше, якщо їй передували невдача й періоди депресії.

Вираження радості

Радість - це одна з найпростіших емоцій, найпростіших з погляду мімічного вираження й можливості розшифровки цього вираження. Найпростіша посмішка виникає в результаті скорочення всього однієї пари м'язів - скули. Ці м'язи, скорочуючись, відтягають і злегка піднімають куточки рота.

Радість виражається посмішкою й сміхом, ці прояви легко розшифровуються й майже завжди свідчать про емоцію радості. Однак значення першої посмішки людини, посмішки немовляти, дотепер залишається загадкою. Очевидно, можна вважати, що вона обумовлена тільки внутрішніми процесами (активністю стовбура мозку), тому що вперше вона проявляється в сні (під час фази швидких рухів око).

Справжня соціальна посмішка звичайно викликає також скорочення кругових м'язів ока. У дорослої людини скорочення цих м'язів викликає легкі зморщечки, які проміннячками розходяться від зовнішніх куточків очей (так звані «гусячі лапки»). Одночасне скорочення кругових м'язів ока піднімає щоки й створює легкий прищур. Це вираження має безліч варіацій. Питання про те, чи можна вважати всі ці варіації посмішкою в точному значенні, поки залишається відкритим, але в повсякденному житті ми, як правило, називаємо їх посмішкою. Ці різні посмішки мають різний сенс, і ми можемо спостерігати їх навіть у немовляти малюка.

Екман і Фризен (Ekman, Friesen, 1982) виділяють три типи посмішки: посмішку щиру, фальшиву й нещасну, жалібну. Наведене ними опис щирої, або справжньої, посмішки збігається з тим описом, що ми привели вище. У дорослої людини така посмішка триває, як правило, від 2 до 4 секунд.

Фальшива посмішка має два різновиди. Підроблена посмішка виражає не стільки радість, скільки бажання здаватися радісним, а за допомогою вдаваної посмішки людина намагається сховати від навколишні свої негативні емоції. Екман і Фризен описують ряд ознак, що відрізняють фальшиву посмішку від щирої. По-перше, це відносна пасивність кругових м'язів ока, у результаті чого при фальшивій посмішці щоки майже не піднімають і відсутні характерні зморщечки в зовнішніх куточків очей. При особливої нарочитості посмішки, коли скорочення скулових м'язів досить помітно підніме щоки, її буває важко відрізнити від справжньої посмішки. Фальшива посмішка слабкої або помірної інтенсивності розпізнається досить легко по відсутності характерного підведення щік і зморщечок навколо очей.

Фальшива посмішка буває, як правило, асиметрична, з більшим зсувом у ліву сторону. Крім того, вона виникає або раніше, або пізніше, ніж того вимагає ситуація. Вона відрізняється від щирої посмішки також і тривалістю. Її кульмінаційний період триває довше звичайного. Період розгортання, навпаки, коротше, і тому фальшива посмішка з'являється на особі як би раптово. Так само раптово вона зникає - на відміну від щирої посмішки, що вгасає поступово.

Третій тип-нещасну посмішку Екман і Фризен описують як посмішку, накладену поверх мімічного вираження негативної емоції. Людина чимсь розстроєний, почуває себе нещасним, і це написано в нього на особі, однак всупереч своїм почуттям і їхній очевидності для навколишніх він намагається зобразити посмішку. Будь-який мало-мальськи уважний спостерігач легко розпізнає цю нещасну, жалюгідну посмішку - вона малопереконлива, з-під її, як правило, переглядає зовсім інше мімічне вираження.

Сміх. Багато з людей сприймають сміх як вираження бурхливої радості. Це справедливо, але не завжди. Сміх, що виник у процесі інтимного спілкування, викликаний зустріччю з коханою людиною або рішенням важкого завдання, може дійсно свідчити про інтенсивну емоцію радості. Однак коли ми сміємося над удалим жартом, дружнім шаржем, або при зустрічі з якоюсь безглуздістю, то ми сміємося не тому, що випробовуємо радість, а тому, що розуміємо зміст жарту, натяку, уловлюємо невідповідність між двома предметами або явищами, які чомусь раптом виявилися зв'язаними разом. Такий сміх припускає роботу розуму, ми повинні вміти встановити взаємозв'язок між тими або іншими предметами, уміти зрозуміти безглуздість, абсурдність тієї або іншої ситуації. Якщо малюк сміється побачивши встали рачки батька, виходить, він розуміє неадекватність, безглуздість його поводження. Є сміх, що не вимагає настільки складних когнітивних процесів. Навіть дитини сміються, коли їх лоскочуть, тому що такий сміх не припускає роботи розуму.

Гра й моторні прояви радості. Якщо мімічно радість виражає себе посмішкою, то бурхлива рухова активність, як видно, може служити індикатором того, що переживання, що лежить в основі цієї активності, хоча б почасти обумовлено емоцією радості. Ми вже відзначали, що мотиваційна основа гри може складатися із взаємодії емоції інтересу й емоції радості.

Соматичні прояви радості

На сьогоднішній день вивчені лише деякі з фізіологічних змін, що супроводжують емоцію радості. Так, у ході декількох лабораторних експериментів було виявлено, що радісне переживання викликає підвищення частоти серцевих скорочень. Цю закономірність особливо наочно продемонстрував експеримент. У ньому брали участь актори театрів і театральних студій. Цих дуже талановитих, обдарованих людей попросили представити себе в ситуації якого-небудь радісного переживання й внутрішньо відчути його. Поки випробувані намагалися впоратися з поставленої перед ними завданням, ми знімали їхньої особи на відстібання, а також вимірювали в кожного з них пульс. Навіть незважаючи на те що випробувані, виконуючи інструкцію, сиділи нерухомо, у них відзначалося значне частішання частоти серцевих скорочень, що іноді становило 20-30 ударів у хвилину.

Однак сам по собі факт зміни частоти серцевих скорочень відзначається не тільки при переживанні радості, пульс частішає й при деяких інших емоційних переживаннях. Екман, Левенсон і Фризен показали можливість диференціації емоції радості шляхом одночасного виміру частоти серцевих скорочень і температури тіла. Кохен, проводячи дослідження з 4-місячними дітьми, виявив, що, аналізуючи різні співвідношення змін частоти серцевих скорочень і температури тіла, можна відрізнити спонтанну посмішку радості від інших емоційних станів. Всі перераховані вище дані дозволяють припустити, що деякі з базових емоцій характеризуються специфічними паттернами активності вегетативної нервової системи, але для того, щоб прийти до твердого висновку, необхідно мати у своєму розпорядженні більше великі емпіричні дані.

Суб'єктивне переживання й функції задоволення-радості

Як і у випадку з іншими емоціями, переживання радості по своїй суті однаково в дітей і в дорослих. Якщо нам удасться представити, як переживає радість дитина, то ми, імовірно, зможемо краще зрозуміти суть істинно радісного переживання дорослої людини. Переживання радості дитини можна охарактеризувати як почуття задоволення, хоча це задоволення відмінно від сенсорного задоволення. Почуття радості не залежить від стимуляції ерогенних зон або подразнення смакових рецепторів. Воно не викликається приємними для слуху звуками або фарбами, що радують погляд. Всі ці подразники можуть лише сприяти виникненню радісного переживання, але не викликають його безпосередньо. Проте радість переживається як приємне, бажане, корисне, безсумнівно позитивне почуття, що у самих загальних словах можна назвати почуттям психологічного комфорту й благополуччя. При радісному переживанні душу й тіло перебувають у стані релаксації або гри. Малюк не випробовує ні психологічного, ні фізичного стресу, він безтурботний, він почуває себе легко й вільно. Навіть рухи його легшають і вже самі по собі приносять йому радість.

Всі ці відчуття, що становлять суть радісного переживання малюка, відтворюються в переживанні дорослої людини. Коли ми радуємося, ми стаємо впевненіше в собі, починаємо розуміти, що живемо не дарма, що наше життя сповнене глибокого змісту. Ми почуваємо себе улюбленими, потрібними, ми задоволені собою й миром. Ми сповнені енергії, ми впевнені в тім, що переборемо будь-які труднощі.

Радість загострює сприйнятливість до миру, дозволяє нам захоплюватися й насолоджуватися ім. Радісна людина бачить мир у його красі й гармонії, сприймає людей у їхніх кращих проявах. Він схильний скоріше одержувати задоволення від об'єкта, насолоджуватися їм, ніж аналізувати й критично осмислювати його. Він сприймає об'єкт таким, який він є, не прагнучи поліпшити або змінити його. Він сприймає об'єкт як частина миру, почуває свою близькість, причетність до нього, а не віддаляється, щоб «опредметнить» його. Об'єкт сприймається людиною як продовження, розширення його власного «Я». Чому містичні переживання доставляють людям таку величезну радість? Причина, імовірно, полягає в тім почутті благоговіння, що ми випробовуємо, коли нам відкривається таємниця, - ми застигаємо перед нею в трепеті, розуміючи, що ніколи не зуміємо осягти диво до кінця, а можемо лише радуватися їй, насолоджуватися нею.

Радість змушує людини з особливою гостротою відчути свою єдність із миром. Радість - це не просто позитивне відношення до миру й до себе, це своєрідний зв'язок між людиною й миром. Це загострене почуття причетності, власної приналежності до миру.

Відомо, що радість часто супроводжується відчуттям енергії й сили. Можливо, це відчуття не можна назвати інтегральної тридцятилітньому радісного переживання, але особистий досвід і дані експериментальних досліджень говорять про те, що воно є істотною частиною емоції радості. Дослідження із застосуванням шкал диференціальних емоцій виявили стійку позитивну кореляцію між показниками по шкалі радості й показниками по шкалі енергії. Відчуття енергії, що супроводжує радісне переживання, викликає в людини почуття компетентності, упевненості у власних силах.

Можна припустити, що саме цей взаємозв'язок між радісним переживанням, відчуттям енергії й почуттям компетентності й викликає те трансцендентне почуття волі, яким часто супроводжується емоція радості, - почуття виходу за межі власного «Я» і повсякденної реальності, почуття зіткнення з незбагненним і вічним. У стані радісного екстазу людина відчуває незвичайну легкість, енергійність, йому хочеться літати, і він часом дійсно відчуває себе воспарившим, і тоді все здобуває для нього іншу перспективу, інше значення, інший зміст.

Радісна людина відчуває себе в гармонічній єдності з об'єктом своєї радості й у якімсь ступені з миром. Є розповіді людей, які в стані екстатичної радості переставали усвідомлювати власне «Я», втрачали ідентичність, як це буває при містичних переживаннях, пов'язаних з медитацією.

Завершуючи огляд проявів і переживання радості, слід зазначити, що деякі з перерахованих вище характеристик радісного переживання можуть являти собою результат взаємодії емоції радості з перцептивними й когнітивними процесами. Широкий розмах індивідуальних розходжень у взаємодії емоції радості із процесами сприйняття, пам'яті, мислення й уяви приводить до того, що радісне переживання й пов'язані з ним явища описуються людьми по-різному.

Слід також зазначити, що в питанні переживання почуттєвого досвіду радості існує одна невирішена проблема, а саме проблема активності. Багато з людей, у тому числі такі теоретики, як Дюма, розрізняють радість активну й радість пасивну (або рецептивну). Переживання радості - це завжди суб'єктивний процес. Його інтенсивність може бути різної, але його якісні характеристики залишаються незмінними. Концепція активної й рецептивної радості, напевно, почасти пояснюється варіативністю характеристик сили емоційного переживання. Висока інтенсивність радісного переживання цілком сумісне з поняттям активної радості. Що стосується пасивної, або рецептивної, радості, то існує цілком певний стан свідомості, і воно концептуально сумісне з радісним станом слабкої інтенсивності. Це стан свідомості виражається в почутті, що ми називаємо умиротворенням; у ряді досліджень із застосуванням факторного аналізу воно виявило себе як самостійний фактор. Радість у сполученні з умиротворенням може зробити те, що багато хто називають рецептивною радістю.

Ми вже відзначали, що радість позитивно корелює з відчуттям енергії й почуттям компетентності й упевненості в собі. Хоча останні феномени варто описувати скоріше в термінах афективно-когнітивної орієнтації, вони виявляють виражену тенденцію до зв'язку з інтенсивною емоцією радості, і імовірно, саме ця тенденція пояснює концепцію активної радості. Можливо, що й інші розходження в суб'єктивному переживання радості є наслідком варіативності інтеграції «радість - когнітивний процес».

Соціальна функція радості

Емоція радості має важливе соціальне значення. Батьки, щодня спілкуючись із дитиною, бачать його радість і самі проявляють її, і це постійне зустрічне вираження радості підвищує ймовірність формування взаємної емоційної прихильності. У дитинстві й раннім дитинстві почуття емоційної прихильності має незвичайно важливе значення для нормального розвитку малюка, тому що забезпечує йому почуття безпеки. Якщо малюк знає, що мати завжди поруч, що вона в будь-який момент прийде йому на допомогу, він знаходить почуття впевненості, що так необхідно для розвитку пізнавально-дослідницької активності.

Емоція радості має позитивне значення не тільки для формування взаємної прихильності між родителями й дитиною, але й впливає на розвиток соціальних відносин дорослої людини. Якщо спілкування з якоюсь людиною радує вас, то ви напевно будете довіряти цій людині, покладатися на нього. Формування почуття прихильності й взаємної довіри між людьми є надзвичайно важливою функцією емоції радості.

Біологічні функції радості

Радісні переживання корисні й доброчинні для людського організму. Коли ми випробовуємо радість, всі системи нашого організму функціонують легко й вільно, розум і тіло перебувають у розслабленому стані, і цей відносний фізіологічний спокій дозволяє нам відновити витрачену енергію. По свідченнях багатьох людей, які перенесли ті або інше захворювання, радісні переживання прискорюють процес видужання. Клінічні дослідження показують, що відсутність позитивної соціальної стимуляції, що служить джерелом позитивних емоцій інтересу й радості, може викликати в людини серйозні психічні й фізичні порушення.

Розвиток і соціалізація емоції радості

Ми вже відзначали, що радість не може бути викликана навмисно, не може бути запланована. Радість виникає спонтанно, коли людина досягає якоїсь мети, домагається якогось важливого для себе результату. Людина не може викликати радість свідомим зусиллям, але він може поставити перед собою такі мети, досягнення яких обіцяє йому радість. Завзятість і наполегливість в освоєнні якихось навичок, як правило, винагороджуються почуттям досягнення, успіху, перемоги, і саме це почуття є джерелом радості. Але ми проявляємо наполегливість і завзятість не для того, щоб випробувати радість, а для того, щоб виконати свою роботу, освоїти нові навички, підвищити своя майстерність, завершити почата справа. Ми працюємо тому, що нам цікаво працювати, а радість виступає як побічний продукт досягнутого успіху.

Але якщо радість не може бути запланована й гарантована, те що в такому випадку можна почати, щоб наші діти частіше випробовували радісні переживання? Головне, що кожний з вас може й повинен зробити для свого малюка - це допомогти йому знайти почуття безпеки у ваших з ним взаєминах. Почуття безпеки й прихильності до батьків не тільки створює сприятливий ґрунт для розвитку дослідницької активності, але й служить прямим або непрямим джерелом радісних переживань. Радісні посмішки батьків завжди знаходять відгук у малюка, викликають у нього відповідну посмішку. Почуваючи себе в безпеці, малюк активно досліджує мир, щохвилини робить відкриття, освоює нові навички, і ці досягнення викликають у нього радість.

Було б помилкою вважати, що всі діти, у тому числі й діти з однієї родини, однаково часто й з однаковою інтенсивністю переживають радість. Психологи, що вивчають поводження дитини, уже на перших тижнях їхнього життя виявляють індивідуальні розходження в таких емоційних проявах, як посмішка й сміх. Ці розходження, імовірно, обумовлені спадковістю, тією інформацією, що втримується в певних генах індивіда. Одне з перших систематичних досліджень, присвячених вивченню емоційної експресії дітей, виявило широкий розмах індивідуальних розходжень у ступені емоційних відгуків, включаючи такі прояви, як посмішка й сміх. Так, четверо дітей зі спостережуваної групи засміялися вперше у віці 12 тижнів, а один малюк - тільки в рік. Каган повідомляє про те, що діти, які вже в 4-місячному віці посміхалися людським маскам, у віці 27 тижнів демонстрували більше розвинену здатність до тривалої гри. Такого роду дані дозволяють припускати, що наші емоційні пороги, у тому числі й поріг емоції радості, у якімсь ступені обумовлені генетично.

Це припущення підтверджується також даними спостереження за дітьми ясельного віку, проведеного на базі одного з педіатричних інститутів. Незважаючи на те що діти втримувалися в однакових умовах, були однаково оточені турботою й увагою тих самих лікарів, медсестер і нянечок, вони різнилися у своїх емоційних проявах, зокрема в ступені легкості, з якої кожний з них посміхався у відповідь на посмішку іншої людини або посміхався й сміявся в ході гри. З одних радість била ключем, вони охоче посміхалися й заливалися сміхом по найменшому приводі. Інші, хоча й виявляли явну цікавість до того що відбувається, посміхалися досить рідко й майже ніколи не сміялися.

Вищенаведені дані, хоча й свідчать про деяку генетичну детермінованість переживання емоції радості, не скасовують значення культурних, соціальних і сімейних факторів у розвитку позитивних емоцій. Культура або субкультура з низьким рівнем життя надає своїм членам менше можливостей для радісних переживань, але навіть у процвітаючому суспільстві часті конфлікти або відкрите протистояння між батьками й дітьми загрожують розвитку емоції радості в останніх.

Література

1.Лабунська В.О. Невербальне поводження: соціально перцептивний підхід. - К., 2002

2.Гозман Л.Я. Психологія емоційних відносин. - К., 2003

3.Бернс Р.В. Розвиток Я-Концепції й виховання. - К., 2006

4.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. – М., 1990