Вступ

Актуальність теми. Дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня в країні, руйнування старої системи цінностей і стереотипів, що регулювали відносини особистості з суспільством, – все це хворобливо переживається населенням, відображаючись на його соціальному самопочутті. Соціальні кризові процеси, що відбуваються в сучасному суспільстві, негативно впливають на психологію людей, породжує тривожність і напруженість, озлобленість, жорстокість і насильство. Важкий економічний стан країни привів наше суспільство до серйозних труднощів і внутрішніх конфліктів, до значного збільшення рівня поширеності і різноманіття форм аморальних вчинків, злочинності і інших видів відхилень поведінки. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.). У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність. Різко зросла злочинність серед молоді.

Професійний інтерес педагогів до різних видів і рівнів змін особистості дитини та її особливостей дуже високий. Про це свідчать спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки. У нашій країні вже накопичений чималий досвід по корекції і профілактиці девіантної поведінки. За останні роки було виконано психологами і педагогами ряд досліджень по вивченню, діагностиці і попередженню педагогічної занедбаності і правопорушень дітей.

Предметом дослідження виступає процес профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Об’єктом дослідження є особливості профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Мета дослідження – виявити характерні особливості відхилень поведінки молодших школярів та розробити систему профілактичних та корекційних дій поведінки молодших школярів.

Завдання:

Вивчення теоретичного та методичного матеріалу з проблеми профілактики та корекції поведінки молодших школярів;

Визначення і вивчення особливостей поведінки молодших школярів, що потребує корекції;

Дослідження стану проблеми, виявлення рівня розвиненості ціннісного ставлення дітей молодшого шкільного віку;

Розроблення методики ефективної профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Гіпотеза дослідження. Профілактика та корекція поведінки молодших школярів забезпечує гармонійний розвиток особистості в педагогічно-правильному напрямку.

Методи дослідження:

– теоретичні:

аналіз і синтез філософської, психолого-педагогічного та методичної літератури з теми дослідження;

теоретичне осмислення та узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методологічних основ дослідження;

– емпіричні:

бесіда;

педагогічне спостереження;

Теоретичне значення дослідження полягає в доповненні та систематизації форм та методів профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

Практичне значення роботи полягає у тому, що його висновки, основні твердження та методичні рекомендації можна використовувати у навчально-виховному процесі як засіб його вдосконалення в плані профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

1. Теоретичні аспекти профілактики та корекції поведінки молодших школярів

Проблеми порушення поведінки в дітей молодшого шкільного віку

Все частіше батьки, вихователі дитячих колективів, вчителі загальноосвітніх навчальних закладів; організатори дитячих осередків, працівники правоохоронних органів зустрічаються з ростом порушень поведінки серед учнів молодшого шкільного віку. На жаль, цій проблемі не приділяється достатня увага в психолого-педагогічній літературі, хоча вона є надзвичайно важливою і потребує свого розв'язання. Адже саме в цьому віці закладаються основні стереотипи поведінки людини. Водночас виявлення основних чинників відхилення поведінки в молодших: школярів допомагає не тільки пояснити причини негативних відхилень у їх поведінці, а й з'ясувати шляхи корекції поведінки учнів початкові класів.

У результаті досліджень науковців Г. Васяновича, О. Вишневського, Р Каримової, І. Козубовської, Т. Колесіної, В. Кудрявцева, Т. Люріної, О Матвієнко, Г. Пономаренко, М.Фіцули та інших учених отримано важливі дані про психолого-педагогічні фактори, що сприяють ефективності поведінкового виховання учнів. Дотичними до проблеми профілактики та корекції поведінки молодших школярів є праці О. Бовть, О. Гуляр, Н. Заваденко, В. Постового, В. Синьова.

Значний внесок у розробку педагогічних та соціологічних аспектів проблеми зробили С. Анісімов, А. Скрипник, А. Титаренко та інші. Психолого-педагогічні основи проблеми становлять теоретичні й практичні напрацювання вчених: І. Беха, Л. Божовича, Л. Виготського, Л. Дзюбко, Є. Драніщевої, Л. Зюбіна, П Кащенка, Ю. Ковалевської, І. Кона, Г. Костюка, О. Лазурського, Н. Максимової, І. Невського, В. Оржеховської, Є.Пєтухова, Н. Пихтіної, Н. Протасової, В Татенка, Т. Титаренко, Г. Товканець та інших.

Це питання набуває в сучасних умовах організації виховної роботи актуального характеру. За віковою періодизацією, прийнятою педагогами і психологами, молодшим шкільним віком називається час життя дітей від шести до десяти років. У цей період у дітей відбувається процес адаптації до соціальних умов узагалі та шкільного життя зокрема. У молодшому шкільному віці закладається та формується вміння вчитися, соціальна пристосованість, вищий рівень довільної поведінки тощо. Саме тому період молодшого шкільного віку відіграє винятково важливу роль у формуванні соціально значущої поведінки дітей та корекції відхилень у ній.

Зазначимо, що учні молодшого шкільного віку виявляють ще недостатню готовність протидіяти негативним чинникам соціального життя, підпадають під вплив, виявляють схильність до девіантної поведінки. Про це писав В.А. Сухомлинський, підкреслюючи, що існує декілька причин появи дітей з відхиленнями в поведінці: несприятлива спадковість, незадовільний стан здоров'я, складні сімейні стосунки, збіднене духовне життя, неправильне поховання (7: с. 88).

Аналіз педагогічних поглядів з проблеми профілактики та корекції поведінки учнів молодшого шкільного віку дає підстави стверджувати, що означена проблема досліджувалася на всіх етапах розвитку суспільства. Найпоширенішим для більшості дослідників було усвідомлення відхилень поведінки як прагматичного ставлення дитини до соціального і природного середовища. У педагогічній науці існували різні погляди щодо визначення основ девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку, які можна об'єднати у три основні групи:

причини, пов'язані з особливостями психічного розвитку дитини;

причини, пов'язані з особливостями виховання у сім'ї;

причини, пов'язані з особливостями навчально-виховного процесу (6: с. 29).

Аналіз наукової літератури у галузі психології, соціології, дефектології, психофізіології, педагогіки дозволив виділити основні чинники детермінації девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку. До них віднесено біологічні, психологічні, соціальні та педагогічні чинники. Зрозуміло, що кожний із них має складну структуру, знаходиться у відповідному ієрархічному взаємозв'язку та потребує ретельного аналізу з погляду нейтралізації його деструктивного впливу на процес розвитку дитини.

Біологічні чинники визначення відхилення поведінки молодших школярів. На поведінку дитини значний вплив має фізичне і психічне нездоров'я, а також протиріччя між рівнем її домагань та можливостями їх реалізації. Серед нервово-психічних захворювань найпоширенішими в молодших школярів є три види неврозів: істерія; неврастенія; невроз нав'язливих станів. Кожен з них виникає за певного типу вищої нервової діяльності і темпераменту.

До психологічних чинників детермінації девіантної поведінки молодших школярів належить психопатологія, порушення психічно вольової сфери, негативізм, неслухняність, агресія, нестійкість уваги, порушення душевної рівноваги. У дітей також гальмується розвиток суб'єктивних якостей. (6: с. 192)

Значний вплив на поведінку дитини мають педагогічні чинники, які відображають недоліки навчально-виховного процесу і соціальні чинники девіантної поведінки молодших школярів (негативне ставлення батьків та вчителів, авторитарний стиль сімейного виховання та інше). 
Теоретичний аналіз проблеми дозволив зазначити, що девіантна поведінка молодших школярів являє собою вчинки та дії, які не відповідають офіційно прийнятим у суспільстві освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Девіант – особа, яка не дотримується чинних у суспільстві норм поведінки і йде на порушення цих норм. Нормативні вимоги до особистості та її поведінки зафіксовані й знаходять своє вираження у вербальній (писані закони, інструкції, правила, стандарти, вимоги, кодекси) і невербальній (символічна атрибутика) формі. (7: с. 12)

Девіантна поведінка молодших школярів виникає тоді, коли діти деградують у своєму духовному розвитку і зупиняються на рівні суто прагматичної взаємодії з навколишнім середовищем. За таких умов девіація стає формою свідомого неадекватного реагування молодших школярів на цінності суспільного життя, які за своїм змістом і спрямованістю не відповідають освітньо-виховним і морально-правовим нормам. Вивчення девіантної поведінки молодших школярів дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов'язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв'язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, адитивною, делінквентною та кримінальною діяльністю (8: с. 276).

Виявлення основних чинників девіантної поведінки учнів молодшого шкільного віку дозволяє не лише пояснити причини негативних відхилень у поведінці дітей, але й знайти необхідні шляхи забезпечення їх профілактики та корекції.

З погляду системного вирішення зазначеної проблеми важливим є комплексне медичне, психологічне, соціальне, правозахисне та педагогічне забезпечення профілактики та корекції поведінки молодших школярів.

1.2 Особливості профілактики та корекції поведінки молодших школярів

Якщо уявити систему профілактичної роботи школи то передусім відмічаємо, ранню профілактику, яка охоплює наступність і взаємозв'язок в системі «Дитячий садок – початкова школа».

Власне запропонована система дає значний виховний ефект, розвіює твердження багатьох вчителів про безперспективність профілактичної роботи в сучасних умовах.

Загальновідома першопричина порушень поведінки учнів – втрата інтересу до навчання. Нерідко в її основі лежить затримка чи порушення розумового, психічного розвитку, педагогічна занедбаність тощо. Як результат, уже в 3 му класі третина учнів відвідує школу без інтересу, кожен десятий – не любить школу, кожен п'ятнадцятий – її ненавидить.

У системі профілактичної роботи рання профілактика має особливе значення. Термін «рання профілактика» використовується як у широкому розумінні, так і у вузькому. У широкому розумінні – це правильне виховання дитини, яке повинно починатися з раннього дитинства. Це перша і необхідна умова попередження асоціальної поведінки. У вузькому значенні рання профілактика – це система спеціальних заходів, спрямованих на подолання перших, нерідко ще мало помітних тих чи інших відхилень у системі суб'єктивних ставлень і поведінки особистості, які можуть проявлятися і в дітей молодшого віку (дошкільного і шкільного), та на будь-якому етапі розвитку дитини. (9: с. 161)

Немає сумніву в тому, що рання профілактика буде дійсно ранньою, якщо вона починається не з моменту зовнішнього прояву негативної поведінки дитини, чи вже скоєних серйозних проступків (що найчастіше спостерігається у підлітковому – 11–16 літньому віці), а з виявлення перших, мало примітних негативних симптомів у стосунках і поведінці дитини та їх якнайшвидшій ліквідації.

Практика доводить помилковість твердження про те, що відхилення у поведінці дітей молодшого шкільного віку – це лише прояв специфічних особливостей даного віку. Насправді ж, якщо вчасно не провести відповідну роботу по виявленню незначних відхилень у моральному розвитку, то в подальшому вони не тільки не зникнуть, а навпаки – нерідко підсилюються і проявляються у вигляді жорстокості, нечесності, схильності до крадіжок, бродяжництва, неповаги до старших і однолітків, негативного ставлення до навчання та інших аномалій. (12: 73)

Спостереження свідчать про те, що такі відхилення помічаються досить рано. Три чверті усіх важких дітей уже в першому класі проявляли нестійкість у поведінці, грубощі, жорстокість, конфліктували з педагогами, втікали з уроків, багато з них уже у 1–2 класах опинялись у становищі «ізольованих» і надавали перевагу позашкільній сфері взаємовідносин.

Уже при вступі до першого класу виділяються від 2 до 7 учнів, від яких у подальшому дістається багато клопоту вчителю. Ці діти здебільшого неуважні на уроках, вперті, невитримані, капризні, іноді замкнуті і злі, недружелюбні і злі, або ж, навпаки, розв'язані, балакучі, неслухняні. Деякі вчителі і батьки схильні пояснювати ці явища як прояв специфічних особливостей віку (особливо 6 річних) – незавершеністю розвитку нервової системи, переважанням процесу збудження над процесом гальмування, недостатнім функціонуванням другої сигнальної системи, нездатністю включатись в роботу, думати та ін.

Розповсюдженим є явище, коли уже в перші дні перебування в школі діти проявляють грубість, недовірливе, недоброзичливе ставлення до вчителя, однолітків, озлобленість, негативне ставлення до праці. Це найчастіше стає основою неуспішності і недисциплінованості, небажання навчатися.

Звідси стає очевидним, що необхідною умовою ранньої профілактики у початковій школі має бути вчасне виявлення дітей з відхиленнями в розвитку і поведінці.

Дослідження свідчать, що діти з глибокими відхиленнями в розвитку не засвоюють звичайну навчальну програму, далі неуспішність заважає формуванню позитивних міжособистісних стосунків з однолітками. Ці факти викликають у дитини невротичний стан. Вона стає збудливою, агресивною. В результаті надалі відбуваються порушення у вольовій сфері, знижується контроль за вчинками, що нерідко призводить до правопорушень.

До вивчення дітей з моральними і поведінковими аномаліями слід підходити дуже обережно і ретельно. Вчителі нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини, і не шукаючи позитивних якостей особистості, на які можна покластися при вихованні.

Якраз гуманізація навчально-виховного процесу і полягає у вмінні вчителя дати вичерпну оціночну характеристику позитивних рис дитини: інтелектуальних, емоційно-вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її результатів, прояв інтересів і нахилів. Така діагностика дає можливість, виходячи з витоків важковиховуваності, визначити оптимальні шляхи корекції аномальних проявів у поведінці, звести до мінімуму можливість подальшого поглиблення важковиховуваності дитини. (3: с. 209)

Першим кроком педагога у реабілітації дитини в класному колективі (а відчуженість невстигаючих найгостріше і найяскравіше проявляється у початкових класах) має бути. подолання відчуженості учня. І тут серйозною перешкодою в успішній корекційній роботі можуть стати такі якості вчителя, як низький рівень емпатії, нетерпимість, невитриманість, відмова від індивідуальних форм роботи, незнання вікових і статевих відмінностей учнів тощо. Особливо діти страждають від конфліктів з учителем, його крику, принизливих зауважень, образ. Приниження гідності учня призводить до формування неадекватної самооцінки (зниженої чи завищеної), яка вже сама по собі може стати початком відхилень у поведінці. Неуспіх у навчанні негативно впливає на формування характеру і поведінки дитини в цілому.

Враховуючи той факт, що для молодших школярів притаманні такі антигуманні прояви як грубість, капризність, впертість, забіякуватість, байдужість, озлобленість, брехливість та ін. рання профілактика має бути спрямована на корекцію антигуманних рис. (7: с. 62)

При цьому ефективними є ігрові методи, проведення різноманітних етичних бесід із застосування ігрової діяльності.

Мета і зміст таких бесід – нейтралізувати й попередити недостойні вчинки учнів, викликати вдоволеність від наданої комусь допомоги.

Самі заняття будуються так, щоб дитина без особливих зусиль, але послідовно і постійно оволодівала етичними знаннями й умінням застосувати їх у своєму житті і спілкуванні з оточуючими. Вікові особливості дітей вимагають, щоб такі заняття проводились у захоплюючій формі, були емоційними, методично різноманітно побудовані, насичені прикладами і конкретними фактами. Вони не повинні перевищувати 30 хвилин. Найкраще їх проводити 2–3 рази на тиждень в режимі групи продовженого дня.

Зміст етичних бесід має бути спрямований на формування у школярів початкових класів установок на те, що сварки і конфлікти не можна вирішувати з позиції сили. Сильніший той, хто проявляє витримку і розум, виконує свої обіцянки перед батьками, вчителями і друзями, допомагає в сім'ї й несе покарання за підступність і зло. Такі бесіди мають вчити дітей бути не надміру високої думки про себе, визнавати свої помилки, просити вибачення, вчать милосердю і прагненню допомогти іншим. Головне навчити розуміти, що основна цінність для людини – це не матеріальні предмети, а її душа, і за погані вчинки треба відповідати. Вчити любити простоту і довірливість, формувати почуття єдності і поваги до всіх людей, прощати один одному, навіть після заподіяного зла, допомагати дітям не відступати перед труднощами.

Як правило, така робота приносить досить вагомі результати. Діти набувають здатності оцінювати свої вчинки, давати собі правильну оцінку.

Досвід профілактичної роботи у початкових класах свідчить про значні можливості попередження правопорушень серед учнів засобами гуманізації навчально-виховного процесу на ранньому етапі навчання.

Нижня вікова межа ранньої профілактики відносна, однак доцільно розпочинати ранню профілактику відхилень у поведінці уже в старших групах дитячого садка. До цього висновку приходять педагоги, аналізуючи успішність учнів у середніх і старших класах. Вони доводять, що незасвоєння навчального матеріалу і небажання учнів навчатися закладається у початкових класах. У свою чергу вчителі початкових класів, не заперечуючи того, що фундамент майбутньої радості від такої копіткої праці як навчання залежить, у першу чергу, від них, справедливо наполягають на необхідності спеціальної підготовки дитини до школи, вміння батьків допомогти дитині.

1.3 Основні принципи, шляхи, засоби та етапи перевиховання педагогічно занедбаних дітей

До педагогічно занедбаних вихованців має бути особлива увага з боку професійних педагогів, батьків і всіх, хто систематично спілкується з такими дітьми.

Перевиховання, – як наголошує дослідник М.М. Фіцула, – це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів і учнів, спрямований на подолання недоліків їх особистості, розвиток наявних у неї позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значимих корисних рис і властивостей. (11; 19) Вихователю доводиться мати справу з підлітками, в яких проявляються лише окремі риси, що суперечать нормам моралі. У таких випадках йдеться не про перевиховання, а про виправлення.

Перевиховання – процес досить складний, тривалий, багатогранний, який має реалізувати певні функції – відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу.

Перевиховання ґрунтується на загальних принципах виховання. Однак у роботі з педагогічно занедбаними дітьми варто акцентувати увагу на принципах, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. А саме:

1) зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею;

2) організація дитячого колективу;

3) опора на досвід важковиховуваних дітей;

4) органічне поєднання поваги до вихованців зі сприйнятою системою вимог;

5) єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованці;

6) індивідуальний підхід до вихованця;

7) гуманне ставлення до важковиховуваних у процесі перевиховання виходячи з педагогічного постулату: з одного боку, ці діти «важкі», оскільки їм важко подолати ті чи ті соціальні труднощі, а з другого – значні відхилення важковиховуваних від моральних норм поведінки – це своєрідне моральне захворювання, тому ставлення до таких дітей має бути адекватне;

8) об'єктивне ставлення до важковиховуваних;

9) педагогічний вплив на важковиховуваних дітей необхідно здійснювати в неефективному стані педагога;

10) випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей. (9: с. 115)

У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають займати попереджувальні заходи, які запобігали б масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи «важких» дітей, які мають глобальний характер. До них належать:

1) організація здорового суспільства в соціальному і психічному плані;

2) забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Ці основи закладаються ще в шкільному віці виходячи з соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути насамперед відповідальним батьком чи матір'ю, а потім фахівцем певної галузі;

3) створення соціально-педагогічних умов для реалізації та задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб;

4) подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження поширення масової культури низької якості;

5) забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.

Етапи роботи з перевиховання педагогічно занедбаних «важких» дітей:

Перший етап – діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).

Другий етап – планування і визначення напрямі і роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя.

Третій етап – цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії).

У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного «морального захворювання». У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначся ця шляхів і засобів перевиховання.

1.4 Загальнопедагогічні чинники перевиховання педагогічно занедбаних дітей

У процесі перевиховання педагогічно занедбаних дітей використовують загальнопедагогічні методи виховання.

Незважаючи на складність і довготривалість перевиховання, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість та намагатися будь-що допомогти такій дитині стати повноцінною людиною. Як зазначає М.М. Фіцула, школа і сім'я можуть справитися з таким важким завданням з урахуванням того, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності і сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості та її готовності до виправлення. (12: с. 19)

Процес перевиховання неоднаково впливає на всіх важковиховуваних учнів: найбільш піддаються йому вихованці, які дуже податливі, а виховний вплив сильний. Слабка дія виховного впливу спостерігається в тому разі, якщо вихованці протидіють йому або ще не здатні позитивно сприймати його. Наслідки впливу виховного середовища залежать також від уміння педагога спиратися на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Крім того, успіх виховного впливу на важковиховуваних учнів залежить від залучення їх до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя. Зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість. Процес перевиховання потребує налагодження доброзичливих стосунків важковиховуваних учнів з батьками, вчителями і ровесниками, оволодіння педагогами, батьками, представниками громадськості методами й прийомами перевиховання, вміння користуватися ними в конкретній життєвій ситуації.

У роботі з дітьми необхідно передусім використовувати принципи індивідуального підходу до виховання. Але у педагогічній практиці індивідуальний підхід розуміється у вузькому значенні, коли заходи навчально-виховного впливу спрямовані головним чином на тих дітей, які погано навчаються, порушують дисципліну.

У широкому значенні індивідуальний підхід має застосовуватися до всіх дітей, що передбачає знання педагогом особистості кожної дитини. Психічний розвиток дітей протікає нерівномірно, і педагог має своєчасно помітити відхилення у психічному розвитку дитини, вміти реагувати на зміни її потребово-мотиваційної і емоційно-вольової сфери. Лише слідуючи цим принципам, педагог зуміє обрати правильну тактику і визначити ті індивідуальні засоби впливу, які є найефективнішими щодо саме цієї дитини. (4: с. 37)

Конкретні завдання педагога при здійсненні індивідуального підходу до дітей полягають в наступному:

– добре знати кожну дитину, її індивідуально-психологічні особливості і умови їх формування;

– при виборі методів і прийомів навчально-виховного впливу на дітей враховувати їх індивідуальні особливості;

– виявляти педагогічний такт і вміти передбачати наслідки того або іншого підходу до дитини. (11: 159)

Таким чином здійснюючи індивідуальний підхід у вихованні дітей, педагог, таким чином, включається у єдиний комплексний процес клініко-психологічної профілактики аномальних особистісних проявів, сприяє їх ранньому виявленню і своєчасній реабілітації дитини.

2. Практичне дослідження особливостей профілактики та корекції поведінки молодших школярів

2.1 Практичне застосування методів профілактики та корекції поведінки учнів молодшого шкільного віку

У сучасному суспільстві проблема відхилень поведінки загострюється все більше і більше. Практично щодня всі ми стаємо, так чи інакше, жертвами агресивних проявів або спостерігачами конфліктного спілкування. Чесно кажучи, в ролі так званих «благополучних», «нормальних» агресорів, які з роздратуванням дивляться оточуючих і мимоходом відпускають саркастичні зауваження, кожен також буває нерідко.

Не менш актуальна проблема відхилень дитячої поведінки. Цьому існує безліч пояснень. Ми знаємо, що члени сім'ї зараз все менше і менше спілкуються один з одним, що удома багато батьків вважають за краще проводити час за комп'ютером або телевізором. У багатьох батьків вистачає своїх особистих труднощів і проблем, а також особистих шкідливих звичок і залежностей. В результаті, кількість розлучень росте, і все більше число дітей живе з одним з батьків. Все менше стає дитячих установ, дітей, що цілеспрямовано займаються розвитком, поза школою. Не можна також не пригадати і про погіршення фізичного і психічного здоров'я дітей (що підтверджують статистичні дані останніх років). Ці і багато інші чинники сприяють збільшенню числа дошкільників і молодших школярів з різними порушеннями поведінки. Вчителі, які працюють з цими дітьми, часто скаржаться, що ці діти конфліктні, агресивні, схильні до «вибухової» і імпульсної поведінки. Їх груба поведінка часто повторює побачене на телевізійному екрані, їм складно взаємодіяти один з одним. Вони не розуміють і не враховують індивідуальних особливостей інших людей, не уміють уважно слухати. Описуючи труднощі своєї роботи, вчителі початкової школи говорять про своєрідне замкнуте коло: при подачі учбового матеріалу їм нерідко доводиться багато часу втрачати на встановлення жорсткої дисципліни; це, у свою чергу, заважає дітям удосконалювати комунікативні навички, і вони стають все більш агресивними і некерованими. Тому, не виникає сумнівів, що чим раніше буде почата робота з такими дітьми, тим легше коректувати і попередити закріплення агресивного стилю поведінки в стійкі поведінкові стани.

Даний варіант програми розроблений для дітей від 5 до 10 років з порушеннями поведінки. Проте досвід проведення тренінгу показує, що він може успішно застосовуватися і для дошкільників і молодших школярів без порушень в поведінці, як профілактичний захід.

Програма розрахована на 40 академічних годин. Разом з тим практика переконує в необхідності здійснення такої роботи постійно, систематично, з обов'язковою додатковою реалізацією методів індивідуальної профілактики та корекції.

Мета програми полягає у формуванні стійких поведінкових механізмів, що забезпечують дитині на доступному йому рівні стабільність в саморегуляції внутрішніх афектних процесів і емоційну адекватність в контактах з навколишнім світом.

Для реалізації цілей були поставлені наступні завдання: 
Понизити агресивність і тривожність у дітей в період адаптації до школи і в процесі учбової діяльності.

Гармонізувати рівні базальної емоційної регуляції:

навчити способам регуляції емоційних станів;

розвинути навики підвищення працездатності;

навчити аналізу свого внутрішнього стану і стану інших дітей.

Навчити дітей мовним засобам спілкування, умінню конструктивного спілкування і виходу з конфліктних ситуацій.

Розвинути у дітей в процесі комунікативної діяльності вищі психічні функції: увага, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.

Формувати уміння і навики довільних рухів на основі розвитку психомоторики.

Вирішення основних задач досягалося направленою дією на основні сфери особистості: – емоційно-вольову (за рахунок гармонізації рівнів структури базальної афектної регуляції і засвоєння прийомів емоційної саморегуляції), когнітивну (за рахунок навчання теоретичному узагальненню і практичному засвоєнню елементарних закономірностей спілкування), поведінкову (за рахунок розширення соціального досвіду і засвоєння правил соціальної поведінки), рухову (за рахунок розвитку навиків психомоторики).

Засобами реалізації цих завдань були наступні методи (процедури):

ігри на взаємодію, вільні і тематичні ігри-драматизації;

рольове програвання моделей бажаної поведінки в різних життєвих ситуаціях;

імітаційні ігри;

вільне і тематичне малювання;

метафоричні етюди-релаксації;

бесіда, обговорення розповідей, ігор і т. п.;

танці, ритмічні вправи, валяння (тілесні релаксації), вправи на розвиток дрібної моторики руки з одночасним розвитком моторики, артикуляції.

Педагогічні прийоми направлені на корекцію негативних індивідуально-психологічних особливостей молодших школярів з порушеннями поведінки (агресивності, тривожності, конфліктності, відчуття неповноцінності, неадекватної самооцінки), на навчання дітей соціально адаптивним (конструктивним) формам поведінки і адекватним способам емоційної реакції та негативних переживань, зменшення соціальних страхів, пошук і обігравання виходу їх з конфліктних ситуацій.

Враховуючи особливості довільної уваги даного контингенту дітей, було забезпечено зміну активних і пасивних видів діяльності: обговорення-бесіди змінялися ритмічними вправами, етюди-драматизації – малюванням і т. д.

Виходячи із специфічності емоційної реакції дітей з порушеннями поведінки, корекційна робота спрямовувалася до того, щоб під час роботи в групі панувала атмосфера доброзичливості, взаємної пошани і розуміння, і учасники тренінгу не побоювалися примусових заходів або санкцій із сторони ведучого.

Перед початком занять необхідно ознайомити дітей з деякими загальноприйнятими правилами поведінки в ігрових групах:

1. Участь у вправах є добровільною;

2. Говорити потрібно стисло, конкретно і лише про те, що сам відчуваєш;
3. Слухати один одного уважно, не перебиваючи. Поважати думки інших;
4. Критикувати конкретний вчинок, а не людину взагалі. Критика повинна бути в доброзичливій формі. Ніхто не повинен постраждати фізично.

Структура занять коректувально-розвиваючої програми приблизно однакова і включає:

I. Розминку.

II. Основну частину. На цьому етапі використовуються бесіди, ігри і вправи:

опрацьовування травматичних ситуацій;

вироблення соціально прийнятних способів виразу хворобливих емоційних реакцій (гніву, ревнощів, заздрості, образи і т. п.), що виникають в конфліктних ситуаціях, реконструювання негативних поведінкових станів і формування конструктивних форм поведінки;

програвання негативних переживань, формування адекватних способів емоційного реагування.

III. Завершальну частину.

Кожне заняття розраховане на 45 хвилин, оскільки велика тривалість занять знижує продуктивність роботи. Періодичність зустрічей – двічі в тиждень. Менше число занять знижує їх ефективність (негативно позначається часова перерва, що відокремлює одне заняття від іншого).

Структура програми: програма складається з 20 занять (кожне заняття розраховане на півтори-дві години). Всі заняття, як вже, наголошувалося раніше, мають приблизно однакову структуру, але розрізняються між собою в основній частині. Тобто якщо в одному занятті були танці, то в наступному малювання або релаксація і т. д. Майже на кожному занятті діти вивчали нове правило або новий прийом емоційної регуляції. Таким чином, від першого до двадцятого заняття діти навчалися:

забороні негативних емоцій, соціально прийнятному виходу їх конфліктних ситуацій, саморегуляції, відіграшу страхів;

розвитку дрібної моторики руки, координації і виразності рухів, уваги, спостережливості, уяви, швидкості реакцій;

навикам тілесної взаємодії, зняття напруги, рефлексії.

2.2 Розробка уроку спрямованого на профілактику та корекцію поведінки молодших школярів

Урок «Прогноз настрою».

Мета:

навчити розпізнавати емоційні стани (своє і інших);

навчити бути уважними до проявів відчуттів і бажань інших;

навчити передавати свій настрій різними засобами (у виразних рухах, в малюнку);

виробляти навики психокорекції негативних емоцій.

Оснащення: магнітофон, і танцювальної музика, релаксації, папір і олівці.

Примітка: при постійному заохоченні дітей до використання «прогнозів погоди» атмосфера в класі стає гармонійнішою.

Хід заняття:

Організаційно вправа складається з трьох частин. У першій частині виконуються імітаційні рухи, направлені на розвиток координації рухів із словом. Діти вчаться розпізнавати емоційні стани (своє і інших). Друга частина направлена на вироблення прийомів, поліпшуючих настрій (навиків саморегуляції). Крім того, діти вчаться бути уважними до проявів відчуттів і бажань інших. Третя частина направлена на передачу свого настрою в малюнку. Діти вчаться здійснювати перенесення дії в ситуацію аналогічно.

Процедура проведення: 1. Ведучий читає вірш і супроводжує текст виразними рухами згідно тексту (виконує разом з дітьми):

Йшов король Боровик через ліс напростець,

Він загрожував кулаком, і стукав каблуком.

Був король Боровик не в дусі: короля покусали мухи.

Обговорення. Питання:

Який настрій був у короля Боровика? Чому?
Як ви дізналися, що він був злий і розсерджений?

Продовження історії: Прийшов король Боровик додому сердитий і злий. Захотілося йому хоч на якийсь час тиші і спокою, щоб ніхто його не турбував. Думав, думав як це зробити, і придумав! Намалював він свій поганий настрій у вигляді поганої погоди. От так (ведучий показує малюнок): темні, грозові хмари і яскраві блискавки. Повісив малюнок на двері і сказав: «Подивимося, чи здогадається хто-небудь, що малюнок – це прогноз мого настрою?».

Потім він включив тиху, спокійну музику, ліг на диван і став згадувати, що хорошого було в його житті. (У цей момент включається музика, релаксації, далі розповідь йде на її фоні). І тоді йому захотілося в думках змінити свій «поганий» малюнок: зникли блискавки; темні, грозові хмари стали ставати все світліше і світліше; із-за хмар стало переглядати сонечко все більше і більше. І ось, нарешті, залишилося тільки яскраве сонце, яке радуючи всіх своїм сяйвом, немов говорить: «Намалюй сонечко в своєму серці і тобі стане добре!».

Проходив мимо зайчик по кличці «Добряк», почув незвичайну красиву музику і вирішив зайти до короля в гості. Але коли він побачив на дверях малюнок із зображенням поганої погоди, він відразу зрозумів, що на якийсь час спокій короля треба дати. За годину він побачив на дверях у короля малюнок з яскравим сонцем і зрозумів, що тепер він буде у нього бажаним гостем.

(Музика звучить ще протягом 3 хвилин; дітям пропонується думати про приємне.)

Обговорення. Питання:

1) Яким способом король Боровик показав, що у нього поганий настрій?

2) Чому зайчик вирішив не йти до короля?

3) Як зайчик дізнався, що у короля гарний настрій?

4) Як можна показати іншим людям яке у вас настрій?

5) Чи потрібно чекати, коли пройде поганий настрій?

6) Що робити, щоб поганий настрій став хорошим?

7) Перерахуйте думки, що створюють гарний настрій.

Вивчаємо прийоми, що допомагає виправити поганий настрій.

Висновок: Все буде добре, якщо:

слухати спокійну музику;

думати про хороше і приємне;

у думках замінити малюнок «поганої» погоди на «яскраву і сонячну»;

«запалити» сонечко в своєму серці;

танцювати.

Вивісити плакат, де перераховані думки, що створюють гарний настрій. Разом з дітьми придумати умовні позначення прийомів. Наприклад: танцювати – танцюючі чоловічки; «запалити» сонечко в своєму серці – серце з сонцем всередині і т. п.

Вчитель: «Якщо вам хочеться, щоб до вас ніхто не підходив, тому що у вас поганий настрій, ви можете дати нам це зрозуміти. Зробити це можна так: показати однокласникам малюнок з «поганою погодою». Тоді всім буде зрозуміло, що на якийсь час спокій вас потрібно дати, а коли захочете «дати відбій», скажіть про це або покажіть малюнок з «гарною погодою».

А зараз хай кожен намалює свій настрій, щоб ми змогли скласти прогноз – у кого сонечко в душі, а у кого хмари.

2. Завдання додому. Стежте за своїм настроєм протягом тижня і прагніть його виправити за допомогою правил, які ми з вами вивчили. А щоб ви потім легко могли пригадати, яке у вас був настрій, я дарую вам блокнот. У ньому ви щодня відзначатимете ваш настрій (у вигляді сонечка або хмаринки). Якщо ви зміните свій поганий настрій на хороший, то поряд поставте знак, оклику, а якщо ні – то питальний. Зараз ми всі це виконаємо. Відкрийте зошит. Поставте сьогоднішню дату. Поряд намалюйте сонечко або хмаринку, залежно від того, яке у вас настрій. Якщо у когось був поганий настрій, а зараз воно покращало, то поряд поставте знак, оклику.

3. Вправи для розвитку кисті: «Летять чайки» (хвилеподібні рухи кожною рукою), «Повзе гусениця» (на поверхні столу), «Граємо на піаніно» (стукають кожним пальцем із заданим ритмом; у напрямі від мізинця до великого і назад), «Пливе кораблик» (хвилеподібні рухи «склеєними» долоньками), «Зігріти диханням» (напружити руки, щільно стислі в кулак, – 3 сек., а потім різко розкрити і подути, зігріваючи долоньки).

Веселий танець з королем Боровиком.

Мета: розвивати здібність до емпатії на основі емоційно-тілесної настройки, виробляти навики тілесної взаємодії.

Всі танцюють протягом 1 хвилини., як кому хочеться. Потім, діти починають танцювати в парах по черзі (один починає, другий стає його тінню (спостерігає, прагне уловити і повторити ритм його рухів, відгадує, про що хотів сказати партнер в своєму танці). Танцюємо в парі (1 хвилина.).

Домашнє завдання. Вести щоденник настрою.

Ритуал прощання. Ведучий разом з дітьми вибирають ритуал прощання, яким вони завершуватимуть кожне заняття.

Таким чином ми бачимо, профілактика та корекція поведінки учнів молодшого шкільного віку є одним з основних етапів правильного гармонійного розвитку підростаючої особистості. Відсутність відхилень в поведінці дитини забезпечує її нормальний розвиток та можливість безконфліктного входження в подальше доросле життя.

Висновок

У педагогічному обігу є різні підходи до означення наслідків педагогічного браку в процесі виховання: «важкі» діти, «педагогічно запущені» вихованці, «важковиховувані» учні, «педагогічно занедбані діти». Та це не міняє сутності явища. Будемо вважати, що це синонімічні поняття.

Важковиховуваними називають дітей, які систематично порушують встановлені норми і правила поведінки, з відразою ставляться ідо навчання, виявляють негативізм до соціального оточення.

Для важковиховуваних дітей характерні такі особливості поведінки:

а) неправильно сформовані потреби – матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб має аморальний характер: для їх задоволення використовують засоби, які не відповідають нормам моралі (паління, вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;

б) в частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;

в) важкі діти прагнуть до спілкування з подібними собі, перебувають поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

г) недостатньо розвинена потреба у пізнанні навколишнього світу; погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;

д) перекручені естетичні потреби;

е) не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;

є) спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;

ж) відсутні чіткі уявлення про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

з) вкрай обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих учнів перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;

и) приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників.

Дані поведінкові відхилення потребують негайного педагогічного втручання, так як на подальших етапах давіації в поведінці змінюють свій характер від порушень соціальних норм до важких порушень закону яке тягне за собою кримінальну відповідальність.

Таким чином, ми розглянули загальні педагогічні аспекти відхилень поведінки. Можна зробити висновок, що відхилення поведінки є досить небезпечним явищем, яке потребує детального розгляду і вирішення. Під час проведення дослідження було визначені та систематизовані методи та способи здійснення профілактики та корекції поведінки учнів молодших класів, а також розроблено зразок уроку який забезпечує профілактику та корекцію поведінки учнів. Гіпотеза дослідження була підтверджена в його процесі. Завдання поставлені на початковому етапі були успішно виконані в процесі дослідження.

Список використаної літератури

1. Аметов И. Проблема доверия в контексте идей Сухомлинского В.А. // Воспитательная работа в школе. 2006 – №6.

2. Белкин А.С. Внимание – ребенок! Причины, диагностика, предупреждение отклонений в поведении школьников; Свердловск: Средн. – Урал.кн. из-во, 1981.

3. Каменская Н.Л. Привычка к сквернословию и ее профилактика в условиях школы. // Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся. Под ред. Татенко В.А., Титаренко Т.М. – Киев: Рад. шк., 1989.

4. Киреев В. Как уберечь ребенка от наркомании? // Воспитательная работа в школе. 2006 – №6.

5. Колесов Д.В. предупреждение вредных привычек у школьников. – М.: Педагогика, 1984.

6. Пихтіна Н.П., Яковець Ш. Соціально-педагогічні основи профілактики адиктивної поведінки учнів: Навч.-метод, посібник спецкурсу. – Ніжин: Редакційно-видавничий відділ НДПУ, 2000.

7. Райский Б.Ф. Условия и причини возникновения и развития отклонений в поведений детей и подростков: Учеб. пособие. – М., 1999.

8. Соціальна робота з дітьми та молоддю: Проблеми, пошуки, перспективи / За ред. Пінчук І.М., Толстоухової С.В. – К.: УДЦССМ, 2000. – Вип. 1.

9. Титаренко Т.М. Возрастные и индивидуальные особенности дисгармоничности развития личности учащихся // Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся. – Киев: 1989.

10. Экман П. Почему дети лгут? / Пер. с английского, – М.: Педагогика-Пресс, 1993.

11. Фіцула М.М. Педагогічні проблеми перевиховання учнів. – Тернопіль, 1993.