Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОЯСНЕННЯ АГРЕСИВНОЇ МОТИВАЦІЇ

ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ

Поняття мотивів і мотивації поведінки людини. Типи мотивації

Мотивація агресивності

РОЗДІЛ 2. МОТИВАЦІЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні особливості агресивних дітей

2.2. Фактори, які впливають на формування агресивних

форм поведінки підлітків

РОЗДІЛ 3. ЕМПЕРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ МОТИВАЦІЇ АГРЕСИВНОЇ

ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

3.1. Огляд методик психологічного дослідження агресивної поведінки

3.2. Експериментальне дослідження мотивів агресивної поведінки

підлітків

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Актуальність. Однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності стало поширення агресії та насильства у суспільстві. Ця проблема є актуальною і для психологічної науки. Стан анемії, якій є характерним для українського суспільства, і який обумовлений кризою політичного і економічного життя суспільства, руйнуванням старої системи цінностей, знайшло свій прояв у широко розповсюдженому почутті байдужості, яка часто переростає в нелюдскість і жорстокість, зниження рівня моральної свідомості. Як наслідок цього, в суспільстві все найчастіше використовуються агресивні моделі поведінки. Під агресією ми розуміємо у даному випадку усвідомлений намір заподіяти шкоду іншої людині (фізичну чи словесну).

Особливо тяжко цей період позначається на підлітках. Тривожним симптомом є зростання кількості неповнолітніх з агресивною поведінкою. Спостерігається демонстративна поведінка підлітків по відношенню до дорослих, збільшення між групових і міжособистісних конфліктів і фактів агресивної поведінки. Наявність високої концентрації агресії у суспільстві не може не турбувати педагогів, психологів, батьків, оточуючих.

Агресивність формується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому та підлітковому віці , що робить проблему дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків актуальною і важною для вирішення практичних завдань її корекції.

Професійний інтерес психологів до питання агресивної поведінки досить високий. Природа агресії та її механізми розглянуті у працях Л. Берковіца, А. Бандури, А. Басса, Р. Аткінсона. Концептуальні розробки російських вчених Л.С. Виготського, Л.И. Божович, Р. Немова, І. Кона та ін. пов’язані з розглядом проблем психічного розвитку підлітків та проявом агресивності. Проблеми агресивної поведінки дітей розглядаються на сторінках українських періодичних видань. Аналіз літературних джерел свідчить про те, що науковцями розглянуто широке коло проблем, пов’язаних з дослідженням особливостей підліткового віку і окремо проявами агресії, але нами знайдено не так багато праць, які б досліджували мотиви підліткової агресивності.

Ціль нашої роботи – дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків.

Для вирішення основної цілі ми ставимо наступні завдання:

визначити поняття мотивів і мотивації поведінки людини;

проаналізувати основі концептуальні теорії агресії;

розглянути основні особливості підліткового віку та їх вплив на виникнення агресивної поведінки;

виявити зовнішні фактори, які впливають на формування дитячої агресивності;

розробити та провести власне психодіагностичне дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків.

Об’єкт дослідження – мотиваційна сфера підлітків

Предметом дослідження є мотивація агресивності і її взаємозв’язок з психологічними особливостями підліткового віку.

Для проведення дослідження мотивації агресивності підлітків було використано теоретичні методи : аналіз, синтез, класифікація; емпіричні: тест Басса-Дарки.

Робота складається зі вступу; 3 розділів, кожний з яких включає в себе по 2 підрозділи; висновків; списку літературних джерел та додатків.

У першому розділі розглянуті теоретичні підходи до визначення поняття мотивів, мотивації і мотивації агресивної поведінки.

У другому розділі досліджуються особливості підліткового віку і фактори, які впливають на підліткову агресивність.

У третьому розділі надано матеріали власного дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків і зроблено загальні висновки.

Розділ 1. Теоретичні підходи до пояснення агресивної мотивації поведінки людини

1.1 Поняття мотивів і мотивації поведінки людини. Типи мотивації

Діяльність завжди викликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, що примушує людину до дій [2,с.122]. Суб’єкта можуть спонукати до певної діяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуття обов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.

Мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб’єкт прагне до реалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього є мотивація.

Термін “мотивація” має два взаємопов’язаних, але декілька відмінних значення: загальне (широке) і спеціальне (вузьке). У загальному, широкому значенні мотивація позначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) область наукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним поясненням поведінки людини і тварин, з виявленням її джерел, факторів, які визначають цілеспрямованість і активність поведінки. Спеціальне вузьке значення терміну “мотивація” відноситься до причин і факторів, які управляють поведінкою окремої людини, тобто тому, що ініціює, спрямовує і підтримує поведінку даної людини у даній ситуації на визначеному рівні активності [17,с.137].

За визначенням С.С. Занюка, - “Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини” [10,с.7]. Таким чином, на поведінку людини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваються у організмі людини і пов’язані з його органічними потребами, а також психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. До зовнішніх мотиваційних сил можна віднести обставини, ситуації, різного роду зовнішні впливи, які впливають на поведінку людини.

Як правило, задля пояснення (а часто і для самовиправдання) своїх дій індивід покликається на соціально бажані й соціально корисні мотиви. Звісно, що людина не скаже, що у своїх діях вона керувалася антисоціальними мотивами і прагненнями, а намагатиметься привести свої мотиви у відповідність із соціальними нормами. Коли людину запитати, що її спонукало до діяльності, то вона може навести різні причини (пояснення). Але пояснення, які наводить індивід (причини, або мотиви поведінки), як правило є не справжніми мотивами, а лише мотивуванням.

Мотивування свідомо або несвідомо використовується суб’єктом для приховування справжніх мотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізми психологічного захисту (адже людина в поясненні вчинків схильна захищати своє Ego, виправдовуватись перед іншими і перед собою, прагнучи зберегти своє “Я” і привести свою діяльність у відповідність із соціальними і внутрішньо особистісними нормами) [17,с.315].

Мотивування, як механізм психологічного захисту, допомагає особистості тимчасово уникнути зниження її самооцінки і сприяє захистові позитивного образу “Я”. Визнання людиною справжніх мотивів діяльності, які часто є соціально небажаними, було б болісним для неї, становило б загрозу для її “Я”, тому вступають у дію механізми психологічного захисту особистості. Чим більше втручаються механізми психологічного захисту, тим істотніша відмінність між справжніми (чинними) мотивами і тими причинами поведінки, які людина наводить як мотивування.

Як правило, мотивування лише частково збігається зі справжніми (реально чинними) мотивами діяльності. Більшість людей не здатні усвідомити і чесно визнати всі мотиви, що спонукали їх до діяльності.

Людину до діяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різну спонукальну силу. Проаналізуємо декілька видів мотивів, які мають найбільше практичне значення.

Мотив самоствердження, пов’язаний з почуттям власної гідності, честолюбством, самолюбством. Це прагнення утвердити себе в соціумі. Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобути певний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали та цінували. Інколи, прагнення до самовизначення відносять до мотивації престижу, тобто здобуття високого соціального статусу. Мотив самоствердження є досить дієвим спонукальним фактором.

Мотив ідентифікації з іншою людиною полягає у прагненні бути схожим на героя, кумира, авторитетну особистість і є особливо актуальним для дітей і молоді, які намагаються наслідувати інших людей у своїх діях. Ідентифікація з іншою людиною, прагнення бути схожим на неї, приводить до підвищеного енергетичного потенціалу індивіда за рахунок символічного “запозичення” енергії в кумира. Наприклад, при ідентифікації з кіногероєм, у підлітка з’являються сили, натхнення робити і діяти, як діє і робить їх герой. Батькам, вчителям дуже важливо знати, з ким прагне ідентифікуватись чи ідентифікується підліток.

Мотив влади – це мотив, який спонукає людину до того, щоб панувати владою над іншими людьми і подіями, контролювати їх, керувати ними, впливати на них. Люди, яки мають такий мотив, активно прагнуть до заняття керуючих постів, є учасниками різних політичних, суспільних рухів. У групах і колективах, до яких ці люди відносяться, вони намагаються стати лідерами і зберегти за собою такий стан. Існують різні погляди про цінність та моральну виправданість такого мотиву. Одні спеціалісти відносяться до присутності у людини такого мотиву нейтрально, вважаючи, що розвинутий мотив такого роду ще не характеризує людин як погану чи добру, а уся справа у тому, чого людина прагне отримати від досягнення влади. Є і інша, більш жорстка думка про це питання. Справа у тому, що даний соціальний мотив часто виявляється у людей авторитарного складу. Така особистість не просто прагне до влади, а й для того, щоб своєю владою пригнічувати інших людей. Як зазначає Р.С. Немов, у дітей ця риса особистості може поєднуватися із жорстким або навіть із жорстоким поводженням з однолітками, які виявилися більш слабкими фізично чи психологічно [17,с.336].

Мотиви саморозвитку, досягнення - це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку і самовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.

Як мотив, може виявитися бажання людини уникнути неприємностей і покарання. Встановлено, що потреба в уникненні невдач часто поєднується з такими особистісними якостями, як занижена самооцінка та висока тривожність. Таке сполучення індивідуальних особливостей створює неблагополучні умови для психічного розвитку дитини і її життєвого шляху.

Мотив аффіліації (приєднання) – це прагнення до встановлення або підтримання стосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкуванню з ними. Слід підкреслити, що відношення між людьми, побудовані на основі аффіліації, як правило, взаємні. Партнери по спілкуванню не розглядають один одного як засіб для задоволення особистісних потреб, не прагнуть к домінуванню один над одним.

Як протилежний до аффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляється у побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми. Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню, створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16,с.531].

Особливе місце в дослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Під такою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці акти турботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, без будь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінки розглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено, що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотив агресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресії більш детальніше.

1.2 Мотивація агресивності

Агресія (від лат. aggredior – нападаю) – специфічна форма дії людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі або використанням сили у стосунках з іншою людиною або групою осіб, яким суб’єкт намагається заподіяти шкоду [2,с.176]. Агресивна поведінка розрізняється за інтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості (вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія).

Мотивація агресивної поведінки може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічна мотивація припускає наявність певних органічних даних для проявлення агресивності, тобто таких її проявів, які є спонтанними і мало залежать від будь-яких зовнішніх впливів. Біологічна мотивація агресивності припускає спадкову чи органічну основу, а її проявлення в людині залежить від того, як побудований і як функціонує з дитинства її організм.

Соціальна мотивація агресивності, напроти, тісно пов’язана із зовнішніми впливами. Соціальна мотивація агресивності базується на переконанні, що мотив, а відповідно і проявлення агресивності людиною є результатом научіння.

У психологічній науці склалися багато різних концепцій, які пояснюють агресивну поведінку. Розглянемо найвідоміші напрямки і теорії.

Теорія потягів. З. Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу до смерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування. На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьому антисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливої форми розрядки [10, c.124].

Схожої концепції дотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людини постійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопичення відбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразника ця енергія не розрядиться.

Фрустраційна теорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальної або уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація у відчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С. Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формах поведінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної. Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” до агресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції). Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість, упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що. Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною, використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони не приводять до бажаного результату.

Інтрапунитивна форма фрустрації характеризується ауто агресією: обвинуваченням в невдачах саме себе, виникненням почуття вини. У людини виникає пригнічений настрій, тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною.

Импунитивна форма реагування пов’язана з відношенням до невдач чи як до неминучих, фатальних, чи як до малозначимих подій, які згодом виправляться. Людина у таких випадках не звинувачує ні себе ні інших [9,с.340].

Д. Доллард і Н. Міллер у 1939р. висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважають діяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим сильніше він прагне до досягнення мети Його реакція на перешкоди набирає форми агресивних дій щодо того об’єкта (суб’єкта), котрий чинить йому перепони.

Отже згідно з цією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що, по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завжди спричиняє агресію.

Як зазначає С.С. Занюк, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів, цілком очевидно, що не всі реагують на агресію фрустрацією [10,с.123].

Теорія соціального научіння. А Бандура головним джерелом агресії вважає научіння. На його думку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхом наслідування моделей. Коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляють агресивність, то дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (інша людина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, це зменшить вияви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність – продукт звичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідок спостереження сцен агресії і врахування її очевидних наслідків для агресивної людини.

Навіть якщо діти не втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, як правило, засвоюють [3,c.99].

У ході проведених експериментів А. Бандура встановив, що хлопчики виявляють більшу готовність наслідувати агресивну поведінку, ніж дівчата. А. Бандура також встановив, що батьками над агресивних дітей з відносно благополучних сімей є люди, які не терплять виявів агресії вдома, але схильні спонукати, схвалювати (і таким чином підкріплювати) агресивні вияви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть бути і самі зразком агресивності.

Теорія Л.Берковіца. Л. Бертковіц, заперечивши твердження, що причиною агресії є фрустрація, виводить дві проміжні величини:

гнів (як спонукальний компонент);

пускові подразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію) [5,c.89].

На думку автора цієї теорії, гнів виникає тоді, коли досягнення мети, на яку спрямована дія суб’єкта, блокується зовні. Однак сам по собі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їй пускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивної реакції на певну перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв’язку між його збудником та пусковою ознакою. Пізніше Л. Бертковіц дещо модифікував свою теорію, вказавши, що пусковий подразник не є обов’язковою умовою переходу від гніву до агресії. Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключового подразника, може збільшити інтенсивність агресивної дії, але лише за умови актуалізації її агресивної мотивації.

Таким чином, мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.

Розглянув основні теоретичні концепції агресії, можна прийняти як загальні визначення такі: Агресія – це будь-яка форма поведінки, яка націлена на спричинення шкоди іншої живої істоти, яка не бажає подібного поводження. Агресивність – це відносно усталена риса особистості, яка виражає готовність до агресії. В силу своєї усталеності та входження в структуру особистості, агресивність може визначати загальну тенденцію поведінки.

Розділ 2. Мотивація агресивної поведінки підлітків

2.1 Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні риси агресивних дітей

Специфічне для кожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умов створюють ту соціальну ситуацію, яка детермінує психічний розвиток людини. Підлітковий вік звичайно характеризують як переломний, перехідний, критичний, але частіше як вік статевого дозрівання. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині ця суперечність, зумовлена випереджанням статевого визрівання, має особливо гострий характер [15,c.10].

Основний зміст та специфіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціального та ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. У всіх напрямах відбувається становлення якісних новоутворень внаслідок перебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками, освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм, розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.

Серед умов сучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослості підлітків (акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування з однолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезний потік різноманітної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цей процес (зайнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов’язків, прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми тощо) [8,c.58].

Соціальна активність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм, цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків між ними.

Ламання старих психологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжнього вибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності. У повсякденному житті, у школі, сім’ї дуже часто можна почути такі розмови: був слухняним хлопчиком, а тепер встав норовистим та грубим; був спокійним – став неврівноваженим і т.д.

Розглянемо більш детально деякі основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозуміти причини і механізм виникнення агресії у цьому віковому періоді.

Перша загальна закономірність і гостра проблема підліткового віку, як ми вже зазначали, - це перебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, які основані на взаємоповазі ті рівності.

Закінчення дитинства і перехід у світ дорослих пов’язан із розвитком у свідомості підлітка критичного рефлектуючого мислення у розумовій формі. Це є визначальним станом підлітка у психіки. Він і створює основне ведуче протиріччя в житті підлітка. Як вказує І.С. Кон, він не володіє логікою, але вона виникає в його свідомості як якась примусова сила. Вона потребує на будь-яке запитання однозначної відповіді і оцінки. Це створює в свідомості підлітка тенденцію до максималізму, примушує його поступатися дружбою, вступати в антагоністичні стосунки з близькими людьми [13,c.34].

Але, будучи за типом логіки мислення рівним дорослому, за життєвим досвідом і змістом свідомості підліток залишається ще дитиною. Протестуючи проти неправди, лицемірства і панування над ним світа дорослих, він у той же час потребує душевної теплоти, ласки, розуміння, ухвали дорослих.

Друга особливість і цінне психологічне набуття підлітка – відкриття свого внутрішнього світа. В цей період виникають проблеми самосвідомості і самовизначення. У тісному зв’язку з пошуками сенсу життя знаходиться бажання познати самого себе, свої здібності, можливості. Підліткове “Я” ще невизначене дифузно, воно нерідко переживається як неясний неспокій чи внутрішня пустота, яку необхідно чимось заповнити. Звідси зростає потреба у спілкуванні і одночасно підвищує вибірковість спілкування, потребу побути насамоті. Усвідомлення своєї особливості, несхожості на інших викликає досить характерне для цього віку почуття самотності чи страху самотності [12,с.205].

Основні риси негативної фази, відзначеної Ш. Бюлер, - “це підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні [15,с.10]. Підлітки незадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Ш. Бюлер пише: “Вони почувають, що їхній стан безрадісний, що їхня поведінка погана..., що їхні вимоги і безсердечні вчинки не виправдовуються обставинами, вони хочуть стати іншими, але їхнє тіло, їхня істота не підкоряється їм. Вони повинні бунтувати і кричати, проклинати і насміхатися, вихвалятися і сердитися, навіть якщо вони самі помічають дивність і незугарність своєї поведінки” [15бс.10].

Блер зазначає далі, що ненависть до себе і ворожість до навколишнього світу можуть бути присутніми одночасно, перебуваючи у зв’язку одна з одною, а можуть чергуватися, призводячи підлітка до самогубства. До цього приєднується ще низка нових внутрішніх потягів до “таємного, забороненого, незвичайного, до того, що виходить за межі звичайного і упорядкованого повсякденного життя”. Неслухняність, заняття забороненими справами мають у цей період особливо притягальну силу. Підліток почуває себе самотнім, чужим і неприємним оточуючому його житті дорослих і однолітків. Усюди сприймається насамперед негативне. Як найзвичайніші способи поведінки виступають пасивна меланхолія і агресивний самозахист.

Основу таких бурхливих проявів одні психологи (Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін) вбачають в тому, що дорослі не змінюють своє поведінки у відповідь на появу у підлітків прагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями. Інші розглядають кризу підліткового віку як пряме відображення процесу статевого дозрівання, мало пов’язане з особливостями виховання, а треті (Т.П. Гаврилова) вважають, що така криза взагалі не є обов’язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває.

Психічні порушення мають декілька етапів розвитку. Будь-які психічні феномени, включають початкові прояви, розгорнуту стадію, етап завершення, період остаточних синдромів. У цей час підліткової кризи швидкість цього болючого циклу збільшується, в результаті чого який-небудь етап може бути або дуже коротким, або не виявлений зовсім. Тому дуже часто агресивна поведінка підлітка виявляється для його близьких, знайомих одноліток несподіваною і нічим не поясненою.

Л.М. Семенюк [20,с.22] встановлено, що у хлопчиків маються два пика проявлення агресивної поведінки: 12 років і 14-15 років. У дівчат також виявлено два пика: найбільший рівень проявлення агресивності в поведінці спостерігається в 11 і 13 років.

Порівняння ступеню виразності різних компонентів агресивної поведінки у хлопчиків та у дівчат, показало, що у перших виявляється більша схильність до прямої фізичної агресії і прямої вербальної агресії, а в дівчат – до прямої і непрямої вербальної агресії. Характерними особливостями усіх підлітків, схильних до агресивної поведінки є таки:

Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

Надчутливі до негативного ставлення до себе з боку оточення.

Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці

Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки

Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

Слабо розвинений контроль над своїми емоціями.

Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.

Кажучи про особливості агресії у підлітковому віці, необхідно зупинитися на факторах, які можуть сприяти виникненню дитячої агресивності.

2.2 Фактори, які впливають на формування агресивної поведінки підлітків

Становлення агресивної поведінки у підлітків – складний процес, в якому приймають участь велика кількість факторів.

Сім’я практично завжди є основним фактором соціалізації, вона ж виявляється і головним джерелом живих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей. Діти навчаються агресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шлях спостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, що для сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особі взаємовідношення між членами сім’ї. Подібні тенденції описані психологами як “цикл насильства”[20,c.65].

Діти схильні відтворювати ти види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню друг до друга. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами, копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають і вступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенні конфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створення характерного стилю дисципліни [3,c. 39]. Схожі тенденції спостерігаються і усереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення до дитини в сім’ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню до одноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зрілому віці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.

На становлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім’ї, близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, а також стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчужені і холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми, особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов’язків вдома [7,c.85].

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми. Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Фактори виховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7,с.86], це провокує дітей не тільки на агресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів – невпевненості у собі, нестабільності. Так, наприклад, суперечливість вимог до дитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть до формування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використання покарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз, обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильно зробив...”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти?”) – спрямовують дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Підлітки одержують відомості про агресивне поводження також із спілкування з однолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою інших підлітків.

Одним із самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації. Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів, психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку. Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність, спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10,c.136].

За гіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокі герої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Для зменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшити кількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю між людьми. За гіпотезою каталізатора – сцени жорстокості є стимулом для вияву імпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени ніби вимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильства викликає в дитини зменшення агресивності – своєрідний катарсис. Якщо спочатку вони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокості зменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а також байдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагувати належним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідки сцен насильства до страждань інших людей.

Звичайно, демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слід розглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов’язкового причинно-наслідкового зв’язку. Ігнорувати при цьому інші чинники, які визначають агресивність, не варто.

Таким чином, основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.

Підвищена чутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні підлітків переноситься на навколишній світ і спричиняють виникнення агресивності.

На виникнення агресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосунки і стиль виховання в сім’ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами, однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденно зустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп’ютерних іграх.

Розділ 3. Емперичне дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків

3.1 Огляд методів психологічного дослідження агресивної поведінки

Згідно до цілі нашого дослідження ми ознайомилися з існуючими техніками і методиками, які спрямовані на діагностику агресивної поведінки. Найбільш часто психологи використовують тест, розроблений А. Бассом і А. Дарки. Методика складається як самозвіт про схильність до форм агресивної поведінки, включає 75 пунктів і 8 шкал: “Вербальна агресія”, “Негативізм”, “Непряма агресія”, “Образливість”, “Роздратованість”, “Фізична агресія”, “Підозріння””, “Почуття вини”. Виділені шкали дозволяють оцінювати не тільки схильність до агресії, але й форми її прояву.

Достатньо відомий є тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком). Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ – стан фрустрації; ІІІ – стан агресивності; IV – стан ригідності.

Методика “Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.

Російськими вченими Є.П. Ільїним і П.А. Ковальовим розроблені методики “Особистісна агресивність і конфліктність” і “Агресивна поведінка” Перша методика призначена для виявлення схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності як особистісним якостям. Друга – спрямована на виявлення стриманості-нестриманості і виявлення типа агресивної поведінки.

Останнім часом, психологи звертають увагу на те, що питання які виносяться у тести породжують тенденцію давати соціально ухвалені відповіді, що веде до викривлення чи фальсифікації одержаної за допомогою цих опитувальників інформації. І вважають, що більш доцільно використовувати проективні тести, наприклад тест С. Розенцвейга “Неіснуюча тварина”. Враховуючи складність підрахунків і інтерпретацій проективних тестів, ми зупинили свій вибір на опитувальнику агресивності Баса-Дарки ( Основы психологии. Практикум /Ред-сост. Л.Д. Столяренко.-Р.н/Д.: Феникс, 2003.- с. 470-474).

3.2 Експериментальне дослідження мотивів агресивної поведінки підлітків

Дослідження проводилося серед дітей підліткового віку методом вільної виборки. В дослідженні прийняли участь 7 підлітків. З них 3 хлопчиків і 4 дівчат. Перед початком проведення дослідження з учасниками дослідження була проведена інструкція. Учасники повинні уважно прочитати запитання і проставити біля тих положень з якими вони згодні “так”, і “ні” проти тих положень, якими вони не згодні. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах. Отримані данні за тестом, були підраховані в балах за окремими питаннями, які виявляють наступні форми агресивних станів та їх рівня: фізична агресія; побічна агресія ; роздратованість; підозріливість; негативізм; образа; вербальна агресія; відчуття провини.

Отримані дані зведені в таблицю.

Результати дослідження представлені в Таблиці 1.

Таблиця 1

№ з/п	Досліджувані	вік	стать	Види агресії (в балах)
				Фа	Ка	Д	Н	О	П	Ва	Вп
1	К.А.А .	15	ж	5	5	2	2	2	4	5	7
2	П.Т.Т.	16	ж	3	3	3	3	2	5	7	8
3	Г.О.О.	16	ж	5	5	5	4	3	4	7	7
4	Ю.В.В.	15	ж	2	2	4	1	4	6	2	5
5	Т.Д.Б.	16	ч	5	4	3	3	3	8	8	4
7	П.А.Б.	15	ч	10	3	6	4	4	5	9	8
8	Х.А.П.	15	ч	5	4	4	3	7	5	7	4

Фа – фізична агресія (використання фізичної агресії до іншої людини).

Ка – косвена агресія (агресія яка спрямована на іншу особу в формі жартів, а також агресія яка не на кого не спрямована – тупіт ногами, розбитий посуд…).

Д – дратівливість (готовність к прояву агресії в грубості, запальності).

Н - негативізм (опозиційні реакції спрямовані проти керівництва, до активної боротьби проти сталих правил і законів).

О – образа (заздрість і ненависть при почутті гніву на весь світ).

П – підозрілість (недовіра по відношенню до людей, яка заснована на наміру причинити шкоду).

Ва – вербальна агресія (вираження негативних почутів в формі сварки, крику).

Вп – відчуття провини (ступінь переконаності людини що вона є поганою людиною).

В результаті проведення зазначеної методики видно що у даної групи випробувальних переважаючими видами агресії є вербальна агресія і відчуття провини.

За результатами дослідження у п’яти досліджуваних переважає вербальна агресія, при цьому у трьох з них вона поєднується з відчуттям провини. Тільки у одного досліджуваного чоловічої статі високі показники по вербальної агресії і відчуттю провини поєднується з високими показниками за шкалою фізичної агресії і роздратуванню.

Також виявлено, що найнижчі показники у даної вибірки досліджуваних за шкалою негативізму, це говорить про те що в даному віці не виявляється опозиційних реакцій проти керівництва та боротьби проти правил.

Висновки

В результаті проведеного вивчення теоретичних положень щодо мотивації агресії у підлітковому віці та проведення емпіричного дослідження агресивності підлітків, можливо зробити наступні висновки.

У психологічній науці склалися різні концептуальні підходи до пояснення природи і механізму мотивації агресії. Вітчизняні учені пов’язують виникнення цієї проблеми з етапами психічного розвитку, віковими кризами і соціальною адаптацією. Розробкою цього питання займалися Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Л.І. Божович, А.Н. Ельконін та ін.

У зарубіжній психології мотивацію агресії пояснюють негативною адаптацією (Е. Еріксон); як психічний стан фрустрації (С. Розенцвейг); як інстинктивне прагнення людини до руйнування (З.Фрейд); як модель наслідування поведінки (А.Бандура) та ін.

Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.

На поведінку людини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваються у організмі людини і пов’язані з його органічними потребами, а також психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. Внутрішні протиріччя, проблемні зони й внутрішні конфлікти виявляються у характерологічних особливостях агресивних підлітків: сприймання великого кола ситуацій як загрозливих і ворожих їм, надчутливе і негативне ставлення до самого себе, слабо розвинений контроль над своїми емоціями, неврологічні вади та ін.

До зовнішніх мотиваційних сил відносяться обставини, ситуації, різного роду зовнішні чинники, які впливають на поведінку людини. До факторів, які сприяють формуванню агресивної поведінки підлітків відносять у першу чергу: стиль сімейного виховання і стосунки у родині, вплив негативної поведінки одноліток, демонстрація насильства, агресивних героїв і засобах масової інформації.

У підлітковому віці, який характеризується як складний і кризовий, одним з видів відхилення у поведінці є агресивність.

Під агресивною поведінкою ми розуміємо умисне (вербальне чи фізичне) заподіяння шкоди іншій людині.

Проведене дослідження агресивності у підлітковому віці підтверджує, що практично усім підліткам притаманна агресія, яка виявляється у тій чи іншій формі та на тому чи іншому рівні.

За результатами проведеного дослідження виявлено, що найбільш характерним для підлітків є прояв агресії вербальної (7,1%) від числа досліджених, які поєднуються із почуттям провини, що пояснюється особливостями підліткового віку – захист власного Я через відкритий прояв агресії.

Проведене нами дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень механізму виникнення агресії і її взаємозв‘язок з особливостями підліткового віку може стати в нагоді для забезпечення практичної психології освіти і бути використаними у роботі з підлітками схильними до деструктивної поведінки.

Література

Алексєєва М.Л. Дригус М.Т. Дослідження мотиваційної сфери особистості підлітка. В кн..: Вивчення особистості підлітка.-К.: Знання, 1994.- 216с.

Аткинсон Р.Л., Аткинсон Р.С., Смит Э.Е. Введение в психологию /Пер. с англ. под ред. В.П. Зинченко. - М.: Тривола, 1999. - 480с.

Бандура А., Уолтерс Р. Подростковая агрессивность. Изучение влияния воспитания в семейных отношениях. - М.: Прогресс, 1999. - 218с.

Баранова Н. Психокорекція агресивності та конфліктності у підлітків //Психолог. - 2005. - №36. - С.17-24.

Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль.-СПб: Прайм-Еврознак, 2002.-236с.

В мире подростка / Под ред. А.А. Бодалева.-М.: Медицина, 1982.-293с.

Гокіна Л. Агресивна поведінка дітей – це крик про допомогу // Психолог.-2007.-№13-15.-С.84-87.

Заброцький М.М. Вікова психологія:Навч. Посібник.-К.: МАУП, 1998. - 92с.

Занюк С.С. Психологія мотивації: Навчальний посібник.-К.: Либідь, 2002.-304с.

Ильин Е.П. Психология индивидуальных различий. - СПб.: Питер, 2004. - 701с.

Киселева А.В. Некоторые особенности психологической диагностики агрессивного поведения //Психологическая диагностика. - 2005. - №1. - С.86-92.

Кон И. Психология ранней юности. - М.: Просвещение, 1989.-320с.

Кон И. Психология старшеклассника. - М.: Просвещение, 1980. - 191с.

Кулагіна Л. Моральний вибір підлітка // Шкільний світ. - 2001. - №5.

Левченко А. Психологічні особливості підліткового віку //Психолог. - 2003. - №42. - С.9-16.

Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов.-СПб.:Питер, 2006.-583с.

Немов Р.С. Психология: Учебник для студ. Высш. Учеб. Заведений: В 3-х кн. Кн.2. М.: ВЛАДОС, 1999.-608с.

Основы психологии. Практикум. /Ред.-сост. Л.Д. Столяренко. - Ростов н/Д: Феникс, 2003.-704с.

Реан А.А. Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. - 1996. - № 5. - С.3 -18.

Семенюк Л.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия его коррекции. - М.: Педагогика, 1996. - 86с.

Учителям и родителям о психологии подростка / Под ред. Г. Аракелова.-М: Высшая школа, 1990. - 304с.

Що ми знаємо про підлітковий вік //Шкільний світ. - 2002. - №25-28. - С.80-84.