УКООПСПІЛКА
Полтавський університет споживчої кооперації України
Реферат
Характеристика отруйних речовин за дією на організм людини
З цивільной оборони
Студентки БС- 23
Якименко Галини Олександрівни
Полтава 2008
До найбільш небезпечних (надзвичайно і високо токсичних) речовин відносяться:
деякі сполуки металів (органічні і неорганічні похідні миш’яку, ртуті, кадмію, свинцю, талію, цинку та інших);
карбоніли металів (тетракарбоніл нікелю, пентакарбоніл заліза та інші);
речовини, що мають ціанисту групу (синильна кислота та її солі, бензальдегідціангідрон, нітрили, органічні ізоціанати);
сполуки фосфору (фосфорорганічні сполуки, хлорид фосфору, фосфін, фосфідин);
фторорганічні сполуки (фтороцтова кислота і її ефіри, фторетанол та інші);
хлоргідрони (етиленхлоргідрон, епіхлоргідрон);
галогени (хлор, бром);
інші сполуки (етиленоксид, аліловий спирт, метил бромід, фосген, інші).
До сильно токсичних хімічних речовин відносяться:
мінеральні і органічні кислоти (сірчана, азотна, фосфорна, оцтова, інші);
луги (аміак, натронне вапно, їдкий калій та інші);
сполуки сірки (діметилсульфат, розчинні сульфіди, сірковуглець, розчинні тіоціанати, хлорид і фторид сірки);
хлор і бромзаміщені похідні вуглеводню (хлористий і бромистий метил);
деякі спирти і альдегіди кислот;
органічні і неорганічні нітро і аміносполуки (гідроксиламін, гідрозин, анілін, толуїдин, нітробензол, динітрофенол);
феноли, крезоли та їх похідні; гетероциклічні сполуки.
До помірно токсичних, мало токсичних і практично не токсичних хімічних речовин, які не представляють собою хімічної небезпеки, відноситься вся основна маса хімічних сполук.
Необхідно відмітити, що особу групу хімічно небезпечних речовин складають пестициди – препарати, які призначені для боротьби з шкідниками сільськогосподарського виробництва, бур’янами і т.д. Більшість з них дуже токсична для людини.
Більшість із хімічних речовин, у тому числі і слабко токсичні (помірно, слабко токсичні і практично не токсичні), можуть стати причиною тяжкого ураження людини. Водночас привести до масових санітарних втрат в наслідок аварій (катастроф), що супроводжуються викидами (виливами) хімічних речовин, можуть не всі хімічні сполуки, включаючи навіть надзвичайно, високо і сильно токсичні.
Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і фізикохімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), який може стати причиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Хімічні речовини, які можуть викликати масові ураження населення, при аваріях з викидом (виливом) в повітря, можна розділити на групи:
перша група – речовини з переважною дією удушення:
з вираженою дією припікання (хлор, трьох хлористий фосфор, оксихлорид фосфору);
з слабкою дією припікання (фосген, хлорпікрин, хлорид сірки);
друга група – речовини переважно загальної отруйної дії (окисел вуглецю, синильна кислота, динітрофенол, динітроортокрезол, етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин);
третя група – речовини, які мають дією удушення та загальну отруйну дію:
з вираженою дією припікання (акрилонітрил);
з слабкою дією припікання (сірчаний ангідрид, сірководень, окисли азоту);
четверта група – нейротропні отрути, речовини, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (сірковуглець, фосфорорганічні сполуки);
п’ята група – речовини, що мають дію удушення і нейротропну дію (аміак);
шоста група – метаболічні отрути (етиленоксид, метилбромид, метилхлорид, діметилсульфат);
сьома група – речовини, що порушують обмін речовин (діоксан).
До речовин з переважною дією удушення відносяться токсичні сполуки, для яких головним об’єктом дії на організм є дихальні шляхи. Ураження організму при дії речовин удушення умовно розділяють на чотири періоди: період контакту з речовиною, період скритої дії, період токсичного набряку легенів і період ускладнень. Тривалість кожного періоду визначається токсичними властивостями кожної речовини і величиною експозиційної дози. При дії пару ряду речовин в високих концентраціях можливий швидкий літальний кінець від шокового стану, що викликається хімічним опаленням відкритих часток шкіри, слизистих верхніх дихальних шляхів і легенів.
До речовин переважно загальної отруйної дії відносяться сполуки, що можуть викликати гостре порушення енергетичного обміну, яке і є у важких випадках причиною гибелі ураженого. Ці речовини можна розділити на отрути крові і тканинні отрути.
Отрути крові розділяються на гемолітичні отрути і отрути гемоглобіну.
Тканинні отрути діляться на інгібітори ферментів дихальної цепі (ціаніди, сірковуглець, акрилонітрил), роз’єднувачі окислення і фосфорилірування (динітрофенол, динітроортокрезол,) і речовини, що виснажують запаси субстратів для процесів біологічного окислення (етиленхлоргідрин, етиленфторгідрин).
До речовин з дією удушення і загально отруйною дією відноситься значна кількість СДОР, що здібні при інгаляційній дії визвати токсичний набряк легенів, а при резорбції порушити енергетичний обмін. Більшість сполук цієї групи володіє сильною дією припікання, що значно утруднює надання допомоги потерпілим.
До речовин, що діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу (нейротропні отрути), відносяться речовини, які порушують механізми периферичної нервової регуляції, а також модулюючи стан самої нервової системи. В основі їх дії лежить можливість вмішуватися в процес синтезу, зберігання, викиду, інактивації в синаптичній щілині нейромедіаторів; взаємодіяти з рецепторами нейромедіаторів; змінювати проникності іонних каналів збуджувальних мембран.
До речовин, що мають дію удушення і нейротропну дію, відносяться токсичні сполуки, які викликають при інгаляційному ураженні токсичний набряк легенів, на фоні якого формується важке ураження нервової системи.
В основі дії на мозок лежить порушення генерації, проведення і передачі нервового імпульсу, який усугубляється станом важкої гіпоксії, що викликано порушенням зовнішнього дихання.
До метаболічних отрут відносяться токсичні сполуки, що вмішуються в інтимні процеси метаболізму речовин в організмі. Отруєння цими речовинами характеризується відсутністю реакції на отруту. Ураження організму розвивається, як правило, поступово і в важких випадках закінчується смертю на протязі декількох діб.
В патологічний процес ураження цими речовинами залучаються багато органів, але головними є порушення з сторони центральної нервової системи, паренхіматозних органів і іноді системи крові.
За своєю побудовою ці речовини відносяться до різних класів сполук, однак всі вони володіють загальною властивістю: в організмі людини вони руйнуються з виникненням високо реакційнодійсних вуглеводневих радикалів.
До речовин, що порушують обмін речовин, відносяться токсичні сполуки групи галогенірованих ароматичних вуглеводів. При цьому особою біологічною активністю відзначається дібензодіоксани і поліхлоровані бензофурани.
Дані речовини здібні, діючи через легені, травний тракт і неушкоджену шкіру, викликати захворювання з надзвичайно в’ялим проходженням. При цьому практично в процес залучаються всі органи і системи організму людини. Характерною особливістю дії цих речовин є порушення обміну речовин, що в підсумку може іноді привести до літального кінця.
Фактором ураження хімічної небезпечної ситуації є токсична дія, що визначається концентрацією сильнодіючої отруйної речовини (СДОР) в навколишньому природному середовищі та щільністю (густиною) хімічного зараження місцевості і об’єктів господарської діяльності.
Щільність (густина) зараження небезпечними хімічними речовинами – це ступінь хімічного зараження місцевості.
На короткі відстані сильнодіючі отруйні речовини перевозять автотранспортом в балонах, контейнерах та автоцистернах. Із широкого спектра балонів середньої ємності для зберігання і перевезення рідких СДОР використовуються, як правило, балони ємністю від 0,016 до 0,05 м3. Ємність контейнерів варіюється в межах від 0,1 до 0,8 м3. Автоцистерни використовують для перевезення аміаку, хлору, гептилу і амілу. Стандартний аміаковоз має вантажопідйомність 3,2; 10 і 16 тн. Рідкий хлор транспортують в автоцистернах місткістю до 20 тн, аміл до 40 тн і гептил до 30 тн.
Безпека функціонування хімічно небезпечних об’єктів залежить від багатьох факторів: фізикохімічних властивостей сировини, напівпродуктів і продуктів, від характеру технологічного процесу і надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольновимірювальних приладів і засобів автоматизації, ефективності засобів проти аварійного захисту і т.д. крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезення СДОР в значній мірі залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планових попереджувальних робіт, підготовленості і практичних навиків персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів проти аварійного захисту.
Наявність великої кількості факторів, від яких залежить безпека функціонування хімічних небезпечних об’єктів, робить цю проблему надто складною. Як показує аналіз причин виникнення великих хімічних аварій, що супроводжуються викидом (виливом) СДОР, на сьогодні неможливо виключати вірогідність виникнення аварій, які приведуть до ураження виробничого персоналу і населення, яке розташовано в районі функціонування хімічно небезпечного об’єкту.
Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують СДОР, показує, що в їх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша кількість СДОР за об’ємом знаходиться на складах підприємств. Це приводить до того, що при аваріях у цехах підприємств в більшості випадків мають місце локальне зараження повітря, обладнання цехів, території підприємств. При цьому ураження в таких випадках може отримати в основному виробничий персонал.
При аваріях на складах підприємств, коли руйнуються ємності, СДОР розповсюджується за межі підприємства, що приводить до масового ураження не тільки персоналу підприємства, але і населення, що розташовано в зоні ураження суб’єкта господарювання.
Місткість складів СДОР на любому підприємстві визначається в залежності від необхідного запасу, що забезпечує безперервну роботу підприємства, а також від доцільно допустимого накопичення на виробничій площадці товарної продукції, яка підлягає відправці споживачам. У наслідку норми зберігання СДОР на кожному підприємстві визначаються з розрахунком умов їх споживання, вироблення, транспортування, попередження аварійних ситуацій, профілактичних зупинок, сезонних поставок, а також токсичності, пожежної і вибухової безпеки.
В середньому на підприємствах мінімальні (не понижуючі) запаси хімічних продуктів створюються на три доби, а для заводів з виробництва окремих хімічних речовин і мінеральних добрив – до 1015 діб.
В результаті на великих хімічних підприємствах, а також на складах в деяких портах і на транспорті, що перевозить СДОР, може одночасно зберігатися тисячі тон різних сильнодіючих отруйних речовин.
На виробничих площадках або на транспорті СДОР, як правило, знаходиться в стандартних ємностях. Це можуть бути оболонки з алюмінію, заліза або залізобетону, в яких підтримуються умови, що відповідають заданим режимам зберігання. Форма і тип ємностей вибираються виходячи із масштабів виробництва або використання, умов їх транспортування. Найбільш широке розповсюдження сьогодні отримали ємності циліндричної форми та шарові резервуари.
Місткість резервуарів буває різною. Хлор, наприклад, зберігається в ємностях місткістю від 1 до 1000 т, аміак – від 5 до 30000 т, синильна кислота – від 1 до 200 т, окисел етилену – в шарових резервуарах об’ємом 800 м3 і більше, окисел вуглецю, двоокис сірки, гідразин, тетраетилсвинець, сірковуглець – в ємностях місткістю від 1 до 100 т.
Наземні резервуари, як правило, розміщуються групами. В кожній групі передбачається резервна ємність для перекачування СДОР на випадок їх виливу із якогось резервуару. Для кожної групи наземних резервуарів за периметром робиться замкнуте обвалування або загороджувальна стінка з не горючих і стійких до корозії матеріалів висотою не менше 1 м. Внутрішній об’єм обвалування, розраховується на повний об’єм групи резервуарів. Відстань від резервуарів до підошви обвалування або загороджувальної стінки приймається рівною половині діаметру ближнього резервуару, але не менше 1 м.
Відстань від складів СДОР об’ємом більше 8000 м3 до населених пунктів повинна бути не менше 1000 м. Відстань від складів з наземним розташуванням резервуарів до місць масового скупчення людей (стадіонів, базарів, парків і т.д.) збільшується в два рази.
Для зберігання СДОР на складах підприємств використовуються наступні головні способи:
в резервуарах під високим тиском;
в ізотермічних сховищах при тиску, близькому до атмосферного (низькотемпературне сховище), або до 1 Па (ізотермічне сховище, при цьому використовуються шарові резервуари великої місткості);
зберігання при температурі навколишнього середовища в закритих ємностях (характерно для високо киплячих рідин).
Спосіб зберігання СДОР у більшості визначає їх поведінка при аваріях (розкриття, пошкодження, руйнування оболонок резервуарів).
У випадку руйнування оболонки ізотермічного сховища і наступного розливу великої кількості СДОР в піддон (обвалування) випарування за рахунок різниці пружності насиченого пару СДОР в ємності і парціального тиску в повітрі у зв’язку з малим надмірним тиском майже не спостерігається. Для даного типу ємностей характерні періоди нестаціонарного і стаціонарного випаровування СДОР. Формування первинної хмари здійснюється за рахунок тепла піддону (обвалування), зміною теплоутримання рідини і притоку тепла від навколишнього повітря. При цьому кількість речовини, що переходить в первинну хмару, як правило, не перевищує 35 % при температурі навколишнього повітря 2530 °C.
При відкритті оболонок з високо кип’яченими рідинами виникнення первинної хмари не спостерігається. Випарування рідини здійснюється за стаціонарним процесом і залежить від фізикохімічних властивостей СДОР і температури навколишнього повітря. Враховуючи малі швидкості випаровування таких СДОР, вони будуть являти собою небезпеку тільки для навколишніх, що знаходяться в районі аварії.
Треба відмітити, що на багатьох об’єктах скупчена значна кількість різних легко горючих речовин, у тому числі СДОР (аміак, окисел етилену, синильна кислота, окисел вуглецю та інші). Багато СДОР вибухонебезпечні (гідразин, окисли азоту та інші). Цю обставину необхідно враховувати при виникненні пожеж на об’єктах. Більше того, сама пожежа на підприємстві може сприяти виділенню різних отруйних речовин. Так наприклад, горіння поліуретану та інших пластмас приводить до виділення синильної кислоти, фосгену, окислу вуглецю, різних ізоціанатів, іноді діоксану та інших СДОР в небезпечних концентраціях, особливо в закритих приміщеннях.
При організації робіт з ліквідації хімічної небезпечної аварії на об’єкті господарської діяльності і її наслідків необхідно враховувати не тільки фізикохімічні властивості СДОР, але і їх вибухову і пожежну небезпеку, можливість виникнення протягом пожежі нових сильнодіючих отруйних речовин і на цій основі приймати необхідні заходи щодо захисту персоналу, який приймає участь в роботах.
Для любої аварії характерні стадії виникнення, розвитку і спаду небезпеки. На хімічному небезпечному об’єкті в розпалі аварії можуть діяти, як правило, декілька факторів ураження: пожежа, вибухи, хімічне зараження повітря і місцевості та інші, а за межами об’єктів – зараження довкілля.
Дія СДОР через органи дихання частіше, ніж через інші шляхи дії, приводить до ураження людей, реалізується на великих відстанях і площах з швидкістю вітрового переносу. Для багатьох СДОР характерна тривалість зараження навколишнього середовища, а також прояв віддалених ефектів ураження людей і об’єктів біосфери.
Масштаби ураження при хімічних небезпечних аваріях дуже сильно зависять від метеорологічних обставин і умов зберігання СДОР. Так, іноді сильний викид може не спричинити значної шкоди або він буде мінімальним, в той же час менший викид в інших умовах може привести до більшої шкоди.
Із цих особливостей хімічних небезпечних аварій слідує: захисні заходи і, понад все, прогнозування, вияв і періодичний контроль за змінами хімічної обстановки, оповіщення персоналу підприємства, населення і сил ЦО, повинні проводитися з надзвичайно високою оперативністю; серед населення і сил ЦО, що знаходяться в зонах розповсюдження СДОР, можуть бути уражені, для обслідування яких і надання їм медичної допомоги знадобляться значні сили і засоби. Локалізація джерела поступу СДОР в довкілля має визначну роль в попередженні масового ураження людей. Швидке здійснення цієї задачі може направити аварійну ситуацію в контролюємо русло, зменшити викиди СДОР і значно знизити шкоду.
ДІЇ РОБІТНИКІВ, СЛУЖБОВЦІВ ТА НАСЕЛЕННЯ ПРИ АВАРІЯХ З ВИКИДОМ СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХ РЕЧОВИН
Аварії (катастрофи) на хімічно небезпечних об’єктах економіки можуть супроводитися викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин в атмосферу і на поверхню підстилки. Вдихання зараженого повітря може привести до ураження органів дихання, а також очей, шкірних покровів та інших органів людини.
Особливістю хімічних надзвичайних ситуацій є висока швидкість формування і дія факторів ураження, що викликає необхідність прийняття цілого ряду оперативних і попереджувальних заходів, які спрямовані на захист населення і сил ЦО під час ліквідації їх наслідків. З урахуванням специфіки хімічних небезпечних надзвичайних ситуацій при локалізації і ліквідації їх наслідків приймаються заходи, які спрямовані спочатку на обмеження і призупинення викиду (виливу) СДОР, локалізації хімічного ураження, попередження зараження грунту і джерел водозабезпечення населення.
Обмеження і призупинення викиду (виливу) СДОР здійснюється перекриттям кранів і засувок на магістралях подачі СДОР до місця аварії, забиванням отворів на магістралях і ємкостях за допомогою бандажів, хомутів, заглушок, перекачуванням рідини з аварійної ємності в запасну. Ці роботи здійснюються під керівництвом і при безпосередній участі спеціалістів промисловості, що обслуговують аварійне обладнання або супроводжують СДОР при транспортуванні.
Для локалізації хімічного зараження, попередження розповсюдження СДОР та зараження грунту і джерел води можуть бути використані різні способи.
Обмеження розливання СДОР на місцевості з метою зменшення площі випаровування здійснюється обвалуванням розлитої речовини, створенням перешкод на шляху розливання, збиранням СДОР в природні поглиблення (ями, канави, кювети), обладнанням спеціальних пасток (ям, поглиблень і т.д.). При проведенні робіт в першу чергу необхідно попередити попадання СДОР в річки, озера, в підземні комунікації, підвали будинків і споруд і т.д. Роботи можуть бути виконанні за допомогою бульдозерів, скреперів, екскаваторів та іншої техніки В окремих випадках рідка фаза СДОР з метою обмеження розливання може збиратися в спеціальні ємності (бочки).
У зв’язку з цим захист населення і сил ЦО організується при можливості завчасно, а у разі виникнення хімічної надзвичайної ситуації проводиться в мінімально можливі строки. Він організується і проводиться управліннями (відділами) з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту територій, штабами сил ЦО і суб’єктів господарської діяльності.
Захист населення і сил ЦО від сильнодіючих отруйних речовин – це комплекс організаційних, оперативних, попереджувальних і захисних заходів, що здійснюються з метою виключення або максимального послаблення дії ураження СДОР населення і сил ЦО, збереження їх боєздатності і працездатності.
Комплекс заходів з захисту населення і сил цивільної оборони від наслідків хімічної НС включає:
організаційні і оперативні заходи з організації, планування і проведення заходів з захисту населення і сил цивільної оборони на підлеглій території;
інженернотехнічні заходи щодо дотримання умов безпеки при використанні, зберіганні, транспортуванні СДОР;
підготовку сил і засобів для ліквідації наслідків хімічних надзвичайних ситуацій;
навчання населення порядку і правилам поведінки в умовах хімічних надзвичайних ситуацій;
забезпечення засобами індивідуального і колективного захисту;
забезпечення безпеки населення і використання засобів індивідуального і колективного захисту;
повсякденний хімічний контроль;
проведення попереджувальних і профілактичних заходів на хімічних небезпечних об’єктах;
прогнозування можливих наслідків хімічної НС;
попередження (оповіщення) про безпосередню небезпеку ураження СДОР;
тимчасову евакуацію (відселення) населення і сил ЦО із небезпечних районів;
хімічну розвідку району аварії;
знаходження і надання медичної допомоги потерпілим;
локалізацію і ліквідацію наслідків хімічної надзвичайної ситуації.
Об’єм і порядок здійснення заходів з захисту населення і сил цивільної оборони залежать від визначеної обстановки, що може скластися в результаті хімічної надзвичайної аварії (катастрофи), наявності часу, сил і засобів для проведення заходів з захисту та інших факторів.
Великі хімічні небезпечні аварії (катастрофи), особливо з викидом (виливом) сильнодіючих отруйних речовин, можуть нанести відчутні збитки народному господарству і привести до людських жертв.
В зв’язку з цим захист населення і сил ЦО від СДОР має важливе значення і здійснюється на всіх рівнях.
На початок всього захист від СДОР організується і здійснюється безпосередньо на хімічних небезпечних об’єктах, де головна увага приділяється заходам попередження виникнення можливих НС. Вони носять як організаційний, так і інженернотехнічний характер і спрямовані на виявлення і усунення причин аварій (катастроф), максимальне пониження можливих руйнувань і втрат, а також створення умов для своєчасного проведення робіт з локалізації і ліквідації можливих наслідків хімічної небезпечної ситуації.
Всі ці заходи відображаються в плані захисту об’єкта від СДОР, який розробляється з участю всіх головних спеціалістів і штабу цивільної оборони об’єкту. План розробляється, як правило, текстуально з додатками необхідних схем, що пояснюють розміщення об’єкту, сили і засоби при ліквідації аварії (катастрофи), їх організацію, прогноз можливої хімічної обстановки і т.д. Він складається з декілька розділів і визначає підготовку об’єкту до захисту від СДОР і порядок ліквідації наслідків хімічної надзвичайної ситуації.
На відповідних територіях (в населених пунктах, містах обласного підпорядкування і районах), де є небезпека хімічного зараження внаслідок аварій (катастроф) на хімічних небезпечних об’єктах, розробляються плани захисту від СДОР (або розділи у відповідних планах ЦО).
Плани розробляються графічно та з додатком у вигляді пояснювальної записки. В них відображається:
оцінка можливої хімічної обстановки при аваріях (катастрофах) зі СДОР;
організація оповіщення про аварію (катастрофу) та її можливі наслідки;
організація виявлення і контролю хімічної обстановки на відповідній території;
організація тимчасової евакуації населення і сил цивільної оборони та їх укриття, організація доступу і переміщення людей в зонах зараження;
організація використання засобів індивідуального і колективного захисту;
організація здійснення медичних заходів і надання медичної допомоги потерпілим;
організація і порядок участі сил ЦО і населення в ліквідації наслідків хімічної надзвичайної ситуації.
Оповіщення населення і сил ЦО про факт виникнення хімічної небезпечної аварії (катастрофи) або її передумов, а також про зараження місцевості і повітря, напрямку руху хмари сильнодіючої отруйної речовини здійснюється з метою своєчасного прийняття заходів захисту від хімічної дії СДОР.
Оповіщення про факт аварії повинно передаватися у всі населенні пункти і на об’єкти господарської діяльності, що знаходяться на шляху руху хмари СДОР і в межах площі, що обмежена радіусом, який дорівнює максимальній можливій глибині розповсюдження хмари СДОР при даних метеорологічних умовах.
Після отримання оповіщення про аварію на об’єкті з СДОР приводяться в готовність до використання засоби індивідуального і колективного захисту, а в ряді випадків можуть проводитися підготовчі заходи до проведення тимчасової евакуації (відселення) населення і особового складу сил ЦО.
Головний спосіб оповіщення населення про дії при виникненні надзвичайних ситуацій – це передача повідомлення по мережам провідного мовлення (через квартирні і зовнішні гучномовці), а також через місцеві радіомовні станції і телебачення. Для притягнення уваги населення в екстремальних ситуаціях перед передачею інформації включаються сирени, а також інші сигнальні засоби.
Запам’ятайте! Сирени і переривисті гудки інших сигнальних засобів означають сигнал цивільної оборони “УВАГА ВСІМ!”.
Почувши такий сигнал, негайно треба включити гучномовець, радіоприймач або телевізор і слухати повідомлення управління (відділу, штабу ЦО) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста обласного підпорядкування, сільського району або у окремих випадках хімічно небезпечного об’єкту).
На кожний випадок надзвичайних ситуацій управлінням (відділом, штабом ЦО) з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення області (міста обласного підпорядкування, сільського району та суб’єктом господарської діяльності) готуються приблизні варіанти повідомлень, які потім, з урахуванням конкретних подій, корегуються.
ДЕГАЗАЦІЯ ПРИМІЩЕНЬ, ОСОБИСТИХ РЕЧЕЙ, ОДЯГУ. НЕВІДКЛАДНА ТА ПЕРША ДОПОМОГА УРАЖЕНОМУ
З урахуванням специфіки хімічних небезпечних надзвичайних ситуацій при локалізації і ліквідації їх наслідків приймаються заходи, які спрямовані спочатку на обмеження і призупинення викиду (виливу) СДОР, локалізації хімічного ураження, попередження зараження грунту і джерел водозабезпечення населення.
При частковій дегазації і дезинфекції з використанням дегазаційних комплектів насамперед оброблюються ті частини і поверхні техніки і транспорту, з якими необхідний контакт при виконанні роботи (поставленої задачі).
Повна дегазація складається з повного обеззаражування або видалення з всієї поверхні техніки і транспорту отруйних речовин шляхом протирання заражених поверхонь розчинами для дегазації; при відсутності їх можуть бути використані розчинники і розчини для дезактивації. Для протирання використовуються щітки дегазаційних машин, комплектів і приборів або мотлох (клоччя).
Засоби обеззаражування техніки і транспорту: авторозливальна станція АРС12У (АРС14), комплекти ДК4, ІДК1, ДК3; комунальна, сільськогосподарська, дорожня і будівельна техніка, що здібна для використання при виконанні робіт з обеззаражування.
Авторозливальна станція призначена для дезактивації, дегазації і дезинфекції техніки і транспорту, дегазації і дезинфекції території рідкими розчинами, транспортування і тимчасового зберігання рідин, спорядження рідинами оболонок, перекачування рідин з одної тари в іншу.
АРС12У представляє собою автомобіль ЗІЛ157, на якому змонтовано спеціальне обладнання, а станція АРС14 змонтована на шасі автомобіля ЗІЛ131. Основні тактикотехнічні дані АРС12У (АРС14): маса неспорядженої машини 6135 (6970) кг; маса рідин, що перевозяться – 2500 кг; повна ємність цистерни 2600 (2700) л, робоча ємність цистерни 2500 л; час спорядження цистерни механічним насосом 812 хв., ручним насосом – до 45 хв.; потужність механічного насосу 300400 л/хв.; час розгортання (на 4 робочі місця) 68 хв.; час згортання 9 15 хв.; число одночасно місць, що обслуговуються: при дезактивації струменем води до 5, при дезактивації, дегазації і дезинфекції за допомогою брандспойтів до 8; розрахунок 23 чол.
Автомобільний комплект спеціальної обробки ДК4 призначається для дезактивації, дегазації і дезинфекції автомобільної техніки і включає: газорідинний прибор, комплект для дегазації озброєння і обмундирування (ИДСС), чотири індивідуальні протихімічні пакети, порошок для дезактивації СФ2 (СФ2У), ЗІП і деталі кріплення, ящик для укладки і транспортування комплекту.
Основні тактикотехнічні дані: маса комплекту 32,3 кг, час розгортання (згортання) 34 хв., витрати розчину на обробку автомобілів типу ЗІЛ 5060 л, типу ГАЗ3040 л, час на обробку відповідно 4050 і 3040 хв., витрати 0,075 % водяного розчину порошку СФ2У 1,5 л/хв., максимальне розрідження в лінії ежектора 5000 мм вод. ст., температура струменю на виході 5565 °C.
Індивідуальний комплект для спеціальної обробки автотракторної техніки ІДК1 призначається для дезактивації, дегазації і дезинфекції автотракторної техніки з використанням стисненого повітря від компресору автомобіля. Всі частини комплекту вкладаються в сумку з хлопкочатопаперової ткані. Основні технічні дані ІДК1: робочий тиск при роботі з ежекторною насадкою 34 кгс/см2, при роботі з ручним насосом – 11,2 кгс/см2, витрати розчинів при дезактивації (ковпачок з отвором 2 мм без сердечника) 2 л/хв., при дегазації або дезинфекції (ковпачок з отвором 1,5 мм без сердечника) при створені тиску ручним насосом 0,40,6 л/хв., а при створені тиску за допомогою пневмосистеми автомобіля – 0,51,5 л/хв., час розгортання 34 хв., маса (без бідону і насоса) 5 кг.
Комплект пристосувань до автомобільних водо, мастило і паливозаправників ДКЗ призначається для дезактивації, дегазації і дезинфекції автотракторної техніки з використанням автопаливозаправника АТЗ3157, механізованої автоцистерни АЦМ4150 або водомастилозаправника ВМЗЗІЛ157 (комплект до ВМЗ може бути використаний також для миття особового складу). Обробка автотракторної техніки за допомогою комплекту ДКЗ може виконуватися бензином, гасом, дизельним паливом, водою або розчином для дезактивації. Маса комплекту ДКЗ 26 кг, час розгортання 510 хв., кількість одночасно об’єктів, що обробляються, 12.
Поливальна мийна машина ПМ130 може використовуватися для дезактивації, дегазації і дезинфекції території, споруд і техніки. В обладнанні ПМ130 для цього є три насадки, два пожежних рукава з брандспойтами і обладнання для очищення від снігу. Основні тактикотехнічні дані ПМ130: тип базового шасі ЗІЛ130, ємність цистерни 6000 л, ширина смуги миття до 8 м, ширина смуги поливки до 18 м, ширина смуги підмітання 2,3 м, витрати води при митті 1 л, при поливці – 0,25 л, робоча швидкість при митті (поливі) 20 км/г.
Пункт спеціальної обробки ПуСО призначається для проведення повної санітарної обробки особового складу і населення, повної дезактивації, дегазації і дезинфекції озброєння, техніки, дезактивації і дезинфекції обмундирування, одягу, взуття і засобів захисту. Розгортається на незараженій місцевості близько або безпосередньо в районі дій сил ЦО, що підлягають спеціальній обробці.
Станція обеззаражування транспорту СОТ створюється для проведення повного обеззаражування техніки і автотранспорту невоєнізованих формувань ЦО. СОТ формується на базі автомобільних колон, гаражів, міських автохазяйств, станцій технічного обслужування автомобілів, мийних відділень трамвайних і тролейбусних депо.
Можливості СОТ: по дегазації протиранням змоченим мотлохом – 60 од. (з розрахунку роботи 20 годин за добу).
Дегазація одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту здійснюється кип’ятінням, пароаміачною сумішкою, стиркою і провітрюванням.
Дегазація кип’ятінням проводиться в бучильних установках БУ4М або інших ємностях для верхнього одягу, шерстяного одягу і головних уборів з штучного хутра (шубнохутрові і шкіряні вироби цим способом проводити дегазацію не можливо).
Дегазація способом стирання основана на розкладу і змиванню отруйних речовин водяними розчинами миючих засобів при високих температурах. Дегазації стиркою підвергаються вироби з хлопчатопаперових тканин, а також ватяний одяг. В якості миючого розчину використовується 0,3 %й водяний розчин порошку СФ2У (СФ2).
Дегазація провітрюванням (природна дегазація) може бути використана для всіх видів одягу, взуття і індивідуальних засобів захисту, особливо в випадках їх зараження отруйними речовинами. Вона проводиться при наявності часу і при відсутності інших засобів дегазації. Дегазація провітрюванням найбільш швидко проходить в літніх умовах при температурі 1825 °C.
Для дегазації і дезинфекції хлопчатопаперового одягу, індивідуальних засобів захисту і брезентів, а також предметів домашнього побуту призначена бучильна установка БУ4М.
Основні тактикотехнічні характеристики БУ4М: ємність бучильного чану 450 л, об’єм ємності для води 2570 л (бак для води на 570 л і резервуар з тканини на 2000 л), вантажопідйомність підйомного пристосування 300 кг, продуктивність насосу БКФ4 60 л/хв., час розгортання (згортання) без встановлення сушила 2832 хв., середня продуктивність по дегазації (дезинфекції) хлопчатопаперового одягу за 10 год. роботи літом 320 компл., зимою – 240 компл., розрахунок – 4 чол.
Станція обеззаражування одягу СОО створюються на базі механічних пралень, пралень самообслуговування, фабрик і ательє хімчисток, дезінфекційних відділень бань і санітарних пропускників. Призначаються для обеззаражування одягу і індивідуальних засобів захисту, заражених радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами.
Речовини, які використовуються для виготовлення розчинів для дегазації:
гексахлормеламін, діхлорамін, діхлоретан, їдкий натр, аміачна вода, моноетаноламін, ДТС ГК, хлорне вапно.
Гексахлормеламін (ДТ6) – кристалічний порошок білого або слабожовтого кольору з запахом хлору. Не розчиняється в воді, добре розчиняється в діхлоретані. Температура плавлення 125135 °C. Зберігається в мішках з поліхлорвінілу, що поміщені в дерев’яні ящики. Маса продукту в ящику 3040 кг.
Діхлораміни (ДТ2, ДТХ2) – білі або злегка жовтуваті кристалічні порошки з запахом хлору. В сухому виді стійкі, в воді не розчиняються, добре розчиняються в діхлоретані. В сухому виді зберігається в фанерних штампованих бочках масою 25 кг.
Діхлоретан – летуча, безцвітна або злегка жовтувата рідина з запахом спирту або хлороформу. Температура кипіння 84 °C, температура замерзання –35 °C. В воді не розчинюється, при підпалюванні горить. При попаданні в організм людини викликає сильне отруєння або смерть, його пари шкідливі при тривалому диханні. Діхлоретан використовується в якості розчинника речовин ДТ6, ДТ2, ДТХ2 для дегазації; зберігається і перевозиться в залізних бочках ємністю 100 і 250 л, а також в залізничних цистернах.
Їдкий натр (каустична сода) – білі куски або мілкі лусочки. На повітрі поглинає вологу, зберігається в герметичній тарі. Добре розчиняється в воді. Концентровані розчини (більше 35%) роз’їдають шкіру людини і викликають порчу тканин і взуття. Зберігається і транспортується в залізних барабанах ємністю 100 л.
Аміачна вода являє собою 2025 %й розчин аміаку в воді. Вона викликає роздратування слизистих оболонок очей і носа, на шкіру людини практично не діє. Температура замерзання аміачної води залежить від наявності в ній аміаку і складає для 8 %го розчину –10 °C, для 12 %го розчину –17 °C, для 25 %го розчину –40 °C. Зберігається аміачна вода в залізних бочках ємністю 100250 л і інших ємностях.
Великомасштабні хімічні надзвичайні ситуації можуть приводити до ураження різної важкості великої кількості людей. В результаті складується важка обстановка для надання медичної допомоги як за об’ємом робіт, так і за умовами їх проведення. Часто ця обстановка ускладнюється тим, що потерпілих додатково приходиться захищати від супроводжуючих аварію (катастрофу) вторинних факторів ураження (пожеж, вибухів, отруєння новими хімічними речовинами і т.д.).
Потерпілим в зоні зараження або в районі хімічної небезпечної ситуації надається перша медична допомога і приймаються заходи щодо негайної евакуації потерпілих в лікарняні установи.
Для вирішення цих об’ємних завдань часто не достатньо сил і засобів на об’єкті аварії і навіть в близько розташованому районі (місті обласного підпорядкування). У зв’язку з цим планами захисту від СДОР повинно бути передбачено залучення для вирішення цих задач формування медичної служби ЦО сусідніх районів (міст обласного підпорядкування), а також підрозділи сил цивільної оборони.
Таким чином, в основу організації медичної допомоги при небезпечних хімічних надзвичайних ситуаціях повинен бути покладений диференційний підхід в залежності від обставин, передбачена двохетапна система медичного евакуаційного забезпечення: перша медична і перша лікарняна допомога, що надається безпосередньо в районі аварії (катастрофи) і осередку хімічного зараження, і спеціалізована допомога і стаціонарне лікування, що організовані за межами хімічного зараження.
На першому найбільш важливішому в організаційному відношенню етапу головним завданням медичної служби при виникненні хімічної небезпечної ситуації є своєчасне надання медичної допомоги потерпілим, а в ряді випадків і проведення санітарних гігієнічних заходів з попередження виникнення інфекційних захворювань. Для виконання цих задач необхідні мобільні медичні підрозділи (формування), які мають високу готовність і здібні негайно приступити до надання допомоги потерпілим при любих обставинах. Потрібна координація їх дій, чітке визначення їх сфери діяльності, встановлення об’ємів робіт і керівництво медичними підрозділами (формуваннями) з єдиного центру.
Порядок використання медичних підрозділів (формувань) при аваріях з СДОР визначається виходячи з положень лікарняного евакуаційного забезпечення потерпілих.
Перша медична допомога особам, які потерпіли від СДОР і отримали травми, надається безпосередньо на місці ураження (отримання травми).
Це досягається двома шляхами: поперше, самі потерпілі оказують само і взаємодопомогу, подруге, до рятувальних робіт негайно залучаються медичні підрозділи (санітарні дружини, санітарні пости і медичні підрозділи суб’єктів господарської діяльності. Потерпілі евакуйовуються з району аварії і зони зараження незалежно від важкості ураження. Важко уражених супроводжує медичний персонал, для чого формуються бригади супроводу. Всі пораненні і хворі доставляються в лікувальні заклади (клініки, лікарні, госпіталі і т.д.).
Головна вимога до організації першої медичної допомоги – надати її максимальній кількості потерпілих в короткі строки і доставити їх в лікарняні заклади. При цьому легкопоранені можуть евакуйовуватися невеликими групами пішим порядком. Потерпілі, які знаходяться у важкому стані, вивозяться транспортом. Для перевезення потерпілих використовують санітарний транспорт і тільки в окремих випадках допускається використання транспортних засобів загального користування. Неправильне транспортування небезпечно ускладненнями для потерпілих. Ось чому автомобілі, що призначенні для перевезення потерпілих, повинні мати відповідне санітарне обладнання.
Ураженим синильною кислотою в якості антидота дають амілнітрит. Для цього, відломив в ампулі з антидотом головку, закладають ампулу під шоломмаску (маску) надягнутого на ураженого протигаза. При припиненні дихання ураженому роблять штучне дихання і потім дають дихати амілнітрит.
При ураженні шкіри капельнорідкими отруйними речовинами або при їх попаданні на одяг негайно проводять дегазацію і часткову санітарну обробку за допомогою індивідуального протихімічного пакета. Ділянки шкіри, які заражені отруйними речовинами, після опрацювання змащують розчином йодної настойки.
Штучне дихання за методом Калистова
Уражених отруйними речовинами задушливого дії треба тіпліше укрити і швидко доставити в медичний заклад. Штучне дихання таким ураженим робити не можна.
Перша допомога при ураженні отруйними речовинами сльозоточивої дії полягає в ретельному промиванні ураженому очей чистою водою; якщо різь в очах не припиняється, ураженого варто направити в медичний заклад. Промивання очей, природно, здійснюється поза зоною зараження, коли можна буде зняти протигаз.
При отруєнні сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР) необхідно діяти у відповідності до вимог Аварійних карток на ці хімічно небезпечні речовини.
Висновок
Отже, у зв'язку з наявністю в Україні доволі значної загрози з боку природних чинників, захист населення, навколишнього природного середовища, промислових споруд, об'єктів від стихійного лиха, поряд з захистом від надзвичайних ситуацій техногенного характеру, є важливим державним завданням.
В даний час у світі використовуються в промисловості, у сільському господарстві і для побутових цілей мільйони тонн токсичних речовин, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи СДОР — найбільш токсичних для людини. Крім того, щорічно у світі спалюють до 10 млрд. тонн палива (кам’яне вугілля, нафта, газ, сланці), внаслідок чого надходять в атмосферу, грунт, воду рік, а потім і в організм людини більш ніж 100 млн. тонн оксидів азоту, а усього до 700 різноманітних речовин. Внаслідок такого хімічного впливу на зовнішнє середовище створилася винятково несприятлива екологічна ситуація, у т. ч. і в нас у країні.
На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.
Використана література
Безопасность жизнедеятельности: Учебник: / Под ред. С.В. Белова - М.: Высшая школа, 2002. – 476 с.,
Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона / За редакцією B.C. Франка. Підручник. 2-ге вид., доп. - Львів: Афіша, 2001.
Попередження надзвичайних ситуацій / Під редакцією генерал-лейтенанта В.Ф. Гречанінова. - К., 2003
Губський А.І. Цивільна оборона. - К., 2000.