АКАДЕМІЯ ПРАЦІ І СОЦІАЛЬНИХ ВІДНОСИН
ФЕДЕРАЦІЇ ПРОФСПІЛОК УКРАЇНИ
Економічний факультет
Кафедра фінансів і кредиту
КУРСОВА РОБОТА
З курсу «Фінанси»
На тему: «Сутність і значення соціального страхування»
Виконав
студент 3 курсу
групи ЕД 32
Корнієнко Вікторія Олександрівна
Науковий керівник
К.е.н., доцент
Дука Анастасія Петрівна
Київ 2010р.
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні засади соціального страхування
Сутність соціального страхування
Види соціального страхування
Проблеми соціального страхування
Розділ 2: Практичні основи організації соціального страхування
2.1 Організація соціального страхування в Україні
2.2 Обов’язкове страхування та особливості його здійснення
2.3 Добровільне страхування та механізм його реалізації
Розділ 3: Удосконалення системи соціального страхування
Висновки
Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність роботи представлена в проблемі соціального захисту населення. В Україні необхідним є, перш за все, реалізація активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Для забезпечення захисту населення, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки. Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.
Метою соціального страхування є забезпечення рівноважного функціонування суспільства без струсів і потрясінь, досягнення в суспільстві злагоди, стабільності та соціальної цілісності, самодостатнього рівня життєдіяльності людей, надання кожному можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності, одержувати дохід, поліпшувати добробут.
Завданням політики соціального страхування є поліпшення життя людей шляхом підвищення життєвого і якісного рівня, утвердження соціальної справедливості і забезпечення найбільшої реалізації можливостей особи бути здоровим, освіченим і соціально активним громадянином держави.
Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення. Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.
Значний внесок в розробку теоретичних основ та практичних питань соціального страхування розробили вчені-дослідники Захаров А., Бадир Р., Любимов Б., Федоров О., Ачаркан В.А., Синиціна Т.А., Воблий К., Вігдрочик В., Вальян Е., Оленов С., Зак А. Дослідженням специфіки соціального захисту населення присвячені спеціальні дослідження вітчизнянх вчених, таких як Б. Надточій, В. Яценко, М. Папієв, І. Сахань, І.В. Басанцов, С.І. Юрій, М.П. Шаварина, Н.В. Шаманська, Н.Нужна, С. Березіна, В. Гордієнко, Б. Зайчук, О. Палій.
Структура курсової роботи: вступ, 3розділи, список використаних джерел, додатки (в їх числі 3 таблиці і 1 діаграма). Робота виконана на 29 сторінках не включаючи додатки, які складаються з 1-ї діаграми та 3-х таблиць.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи соціального страхування
Сутність соціального страхування
Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні і витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних із ними витрат.
Нова система економічних і соціальних відносин, зумовлених переходом до ринку, породжує потребу у розвитку страхування як засобу захисту виробництва, майна, добробуту громадян. Страхування завжди передбачає акумулювання коштів багатьох осіб (учасників страхування) у спеціальних цільових фондах, які управляються юридичною особою, що має на це право. Тому страхові відносини завжди складаються з приводу умов формування і використання коштів цільового страхового фонду.
Страхові фонди — це некомерційні самоврядні організації, які не можуть займатися іншими видами діяльності, окрім тієї, заради якої їх створено, та не мають права використовувати свої кошти для Цілей, відмінних від тих, що визначають їхню страхову діяльність.
До фонду страхового захисту належать:
Централізовані та грошові резерви держави;
Децентралізовані фонди;
Фонди створені методом страхування.
Страхування — це вид цивільно-правових відносин, щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Будь - які відносини передбачають наявність, як мінімум, двох суб'єктів.
Страховики – це організація, яка згідно з отриманою ліцензією бере на себе за певну плату, зобов’язання у разі настання страхового випадку відшкодувати страхувальникові чи особам, яким був завданий збиток та виплатити страхову суму.
Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори щодо страхування свого власного інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії і мають право (за договором або за законом) на отримання компенсації (відшкодування) при настанні страхового випадку.
Соціальне страхування – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством.
Предметом соціального страхування є основні соціальні ризики, які загрожують відтворенню населення: тимчасова непрацездатність у результаті хвороби, ушкодження здоров'я, вагітності та пологів, догляду за членом сім'ї; постійна непрацездатність у результаті інвалідності та старості; втрата трудового доходу у зв'язку з неможливістю працевлаштування; втрата доходів сім'ї у випадку смерті годувальника; виникнення непередбачуваних витрат у випадку оплати медичних послуг, народження і виховання дитини, оплати ритуальних послуг та поховання.
Об’єкт соціального страхування — майнові інтереси громадян, пов'язані з компенсацією втрати трудового доходу або оплатою видатків, які раптово виникли внаслідок настання соціальних ризиків.
Як соціально-економічна категорія, соціальне страхування — це система відносин з розподілу і перерозподілу національного доходу, які полягають у формуванні зі страхових внесків, що сплачують працюючі громадяни та роботодавці, державних дотацій спеціальних страхових фондів, кошти яких використовують для утримання осіб, які не беруть участі у суспільній праці.
Чітко виділяється дві форми страхування:
добровільне страхування;
обов’язкове страхування (в Україні ця форма є державною).
В Україні існують такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
пенсійне страхування;
страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням чи народженням; - медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;
страхування на випадок безробіття;
інші види страхування, передбачені законами України
Соціальний захист є однією з функцій держави, а конституційне закріплення соціального принципу державного устрою підтверджує факт існування в Україні соціальної функції в ряду пріоритетних.
Система соціального страхування в Україні повинна широко використовувати обидві форми: обов’язкову й добровільну, а саме соціальне страхування як організаційно-правова форма має бути як державною так і недержавною.
Види соціального страхування
За формою соціальне страхування може бути [3, стаття 5]:
Добровільне - страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників;
Загальнообов’язкове - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту.
Розрізняють за виплатою такі види страхування:
Ризикове – страхова виплата у разі настання страхового випадку;
Накопичувальна – працює по методу заощадження.
Розрізняють дві сфери страхової діяльності — соціальне та комерційне страхування, які взаємно доповнюють одне одного. Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за рахунок зборів обов'язкових страхових внесків і призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалідам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господарювання.
Комерційне страхування, на відміну від соціального, ґрунтується на принципах еквівалентності та замкнутого розподілу збитку в рамках цього страхового фонду. Зв'язок між двома сферами страхової діяльності полягає в тому, що комерційне страхування надає захист найперше в тих життєвих ситуаціях, які не «покриті» соціальним страхуванням. Чим вужча система соціального захисту, тим більша потреба в послугах комерційного страхування.
Розміри внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».
Проблеми соціального страхування
Важливою проблемою є удосконалення системи оподаткування послуг з недержавного пенсійного забезпечення (НПЗ) для всіх фінансових установ, які надають ці послуги: недержавні пенсійні фонди (НПФ),банки і страхові компанії. Аналіз діючих систем оподаткування показує, що найбільш повний обсяг законодавчих норм розроблений у галузі надання послуг з довгострокового страхування життя і недержавного пенсійного страхування (НПС). Страхова схема НПЗ надає пільговий режим оподаткування на всіх етапах її функціонування: накопичення внесків, інвестуванні пенсійних накопичень відповідним фінансовим установам і пенсійні виплати. При цьому пільги надаються усім особам, які приймають участь у процесі НПЗ через страхову компанію. Діюча система оподаткування через НПФ неконкурентоспроможна, оскільки стимули для платників – роботодавців порівняно не суттєві, а для фізичних осіб зовсім відсутні і при сплаті, і при одержанні пенсійних виплат.
Системою соціального захисту охоплено:
близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);
115 тис. дітей-інвалідів;
З млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;
З млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.
У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.).
Надзвичайно важливою проблемою є забезпечення довгострокової стабільності пенсійної системи. Фінансова стабільність пенсійної системи залежить від ряду факторів: конкретного стану розвитку економіки, рівня соціального податку, тобто тарифу страхових внесків або нарахування на фонд оплати праці, демографічного навантаження на працюючу частину населення, співвідношення середньомісячного розміру пенсії до середньомісячного розміру заробітної плати, наявності коштів у пенсійній системі та ін.
Співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%.
Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум.
Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування.
Отже, система соціального захисту в Україні потребує докорінної реформи.
Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних ] та недержавних програмах, що мають спільну мету здійснення найповнішого захисту громадян.
Оцінюючи систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, пла-1 тини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення.
37% нарахувань на фонд оплати праці — надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних,але низькооплачуваних категорій громадян.
Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.
Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування [8, с.176].
РОЗДІЛ 2. Практичні основи та організація соціального страхування
2.1 Організація соціального страхування в Україні
Організація чинної системи соціального страхування в Україні регламентується "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі — Основи)., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.
Право на забезпечення за загальнообов'язковим державним страхуванням мають:
громадяни України;
іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
застраховані громадяни, тобто фізичні особи, на користь яких здійснюється цей вид страхування;
страхувальники (роботодавці та застраховані особи) [6, с.135];
Порядок укладання і дії страхового договору. Договір страхування укладається на основі усної або письмової заяви страхувальника та необхідних для укладання договору документів, визначених конкретними правилами.
Оформлення договору страхування здійснюється на бланках страхових полісів страховим представником у присутності страхувальника або його довіреної особи з обов'язковим оглядом об'єкта страхування, якщо інше не зумовлено конкретними правилами.
Страховий поліс вручається страхувальнику відразу після сплати страхової премії.
У разі розстроченого платежу страховий поліс видається після сплати першого внеску, а при сплаті наступних внесків страхувальнику видається довідка або квитанція. Якщо страховий поліс втрачено, страхувальнику видається дублікат, а загублений поліс вважається недійсним. Страховий поліс не може передаватись іншій особі, якщо це непередбачено правилами.
Договір страхування набирає чинності:
- при сплаті страхового платежу готівкою — з моменту підписання страховиком і страхувальником договору;
- при сплаті страхового платежу в безготівковій формі — з моменту, зазначеного в полісі, але не раніше 24 годин з дня списання засобів з рахунка страхувальника на рахунок страховика.
Страховик несе відповідальність за договором з моменту, передбаченого конкретними правилами страхування або умовами договору.
Дія договору закінчується о 24-й годині того дня, який зазначений у полісі, якщо інше не обумовлено правилами.
Страховик несе відповідальність за договором з частково виплаченим за ним відшкодуванням до кінця строку дії договору в межах різниці між відповідною страховою сумою, зазначеною в договорі, та сумою виплачених за ним страхових відшкодувань і страхових сум.
Якщо страхове відшкодування або страхові суми виплачені у розмірі зобов'язань страховика за договором до закінчення строку його дії, то дія договору припиняється з моменту закінчення розрахунку.
Дія договору може бути призупинена на будь-якому етапі, якщо це передбачено законодавством, за вимогою або страхувальника, або страховика.
Причиною дострокового припинення дії договору може бути несплата страхувальником платежів у встановлені договором строки. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору.
Не може бути достроково призупинено дію договору особистого страхування з ініціативи страховика, якщо на це немає згоди страхувальника, за умови, що останній виконує усі умови договору страхування (якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України).
Якщо договір (окрім договору страхування життя) розривається з ініціативи страхувальника, то наслідки визначаються Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" передбачено два варіанти відповідальності страховика.
Якщо достроково припиняється дія договору (крім страхування життя) з ініціативи страховика, але не з вини страхувальника, то останньому повністю повертаються сплачені ним страхові платежі.
Якщо ж договір розривається страховиком з причин невиконання страхувальником умов страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку дії договору, за вилученням нормативних витрат на ведення справи, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.
Якщо достроково припиняється дія договору страхування життя, страховик виплачує страхувальнику викупну суму.
Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком страхувальнику у разі дострокового припинення дії договору страхування життя. Вона розраховується математично на день припинення дії договору, залежно від періоду, впродовж якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснюється актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.
2.2 Обов’язкове страхування та особливості його здійснення
До основних видів (галузей) обов’язкового соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:
• страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);
• страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;
• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;
• страхування на випадок безробіття;
• медичне страхування.
Такі види соціального захисту, як допомога малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, сім'ям з неповнолітніми дітьми, не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми.
Пенсійне страхування. У класичному вигляді пенсії за віком в основі мають довгостроковий договір між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття.
Цілі пенсійного страхування
Пенсійне забезпечення має три основні цілі:
• захист від бідності при настанні старості;
• гарантування певного рівня доходу після завершення трудової діяльності;
• захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного знецінення.
Пенсійний фонд станом на 2010 рік формується за рахунок:
нарахувань: 33,2 % від суми фактичних витрат на оплату праці працівників, 4 % від суми витрат на оплату праці працюючих інвалідів, 4 % від суми витрат на оплату праці всіх працівників громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих, 33,2 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників платників фіксованого сільськогосподарського податку, 42 % від суми витрат на оплату праці найманих працівників із числа осіб льотних екіпажів (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах.
утримань: 2 % від суми сукупного оподатковуваного доходу; 1 % від суми сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 150 грн; 2 % від суми сукупного оподатковуваного доходу, якщо він становить від 150 до 250 грн; 3 % від суми сукупного оподатковуваного доходу, якщо він становить від 250 до 350 грн; 4 % від суми сукупного оподатковуваного доходу, якщо він становить від 350 до 500 грн; 5 % від суми сукупного оподатковуваного доходу, якщо він не перевищує 500 грн [11].
Існування гарантованого державою пенсійного забезпечення є ознакою цивілізованості сучасного суспільства. В Україні останнім часом пенсійне забезпечення переживає глибоку кризу, хоча держава витрачає на пенсійне забезпечення близько 10 % виробленого національного доходу, тобто за міжнародними стандартами є значним.
Причина кризи пенсійного забезпечення в Україні полягає у спаді виробництва, звуженні бази збирання страхових платежів (скорочення зайнятості в офіційному секторі економіки, приховане безробіття, затримка виплати заробітної плати, коли працівники не отримують її, а отже, не здійснюються відрахування на соціальне страхування, приховування фактичної чисельності зайнятих та їхньої фактичної заробітної плати, зайнятість у тіньовому секторі й ухиляння від сплати податків і страхових платежів тощо).
Однак навіть якби економіка була на належному рівні, а страхові платежі збиралися вчасно і в повному обсязі, система пенсійного забезпечення в Україні все одно потребувала б реформування. У державі стрімко наростає процес старіння населення, що вкрай негативно впливає на параметри солідарної (розподільчої) пенсійної системи. Якщо в 1970 р. на 100 осіб населення працездатного віку припадало 32 особи пенсійного віку, то в 1998 р. їх налічувалося 39, а в 2026 р. передбачається 55, нині частка пенсіонерів становить 29 % чисельності населення України. Отже, таке співвідношення працездатного і непрацездатного населенням потребуватиме збільшення відрахувань на пенсійне страхування, які нині в сукупності становлять 33 % фонду заробітної плати.
Однією з причин швидкого збільшення чисельності пенсіонерів є прийняття низки законодавчих актів, що встановлюють пільговий вік виходу на пенсію. На 5-15 років знижено вік для майже 20 категорій працівників. Як наслідок, стрімко збільшується чисельність пенсіонерів-пільговиків. Отже, існуюча система пенсійного забезпечення в Україні потребує не просто вдосконалення, а суттєвих змін з метою збільшення розміру пенсій, забезпечення справедливої їх диференціації і тіснішого зв'язку між трудовим внеском і розміром пенсій, запобігання ухилянню від сплати внесків до Пенсійного фонду України.
У Латвії, Угорщині та Польщі почали створювати умовні накопичувальні рахунки як перший рівень пенсійної системи. Другий і третій рівні — це обов'язкові та добровільні реальні накопичувальні рахунки.
Медичне страхування. Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Відповідні законопроекти за № 1040 від 27 листопада 2007 р., № 1040-1 та № 1040-2 від 25 січня 2008 р. вже розроблені та отримали висновки профільного комітету Верховної Ради України та ГНЕУ Апарату Верховної Ради України.
У Міністерстві охорони здоров'я зосереджуються всі фінансові звіти лікарень та складається "Коротке клінічне резюме" (ККР), зведення по медичних кадрах. Фінансування обов'язкового медичного страхування забезпечується: соціальними внесками - 55%; дотацією держави (для безробітних, пенсіонерів) - 40%; внесками пенсіонерів - 2,55%; оподаткуванням на страхування автотранспорту - 2%. Соціальний внесок утворюється з внесків підприємств і внесків незалежних працівників.
Для працівників підприємств внесок роботодавця становить 3,80% від фонду заробітної плати підприємства, внесок працівника - 2,55% від його заробітної плати. Роботодавець вносить весь соціальний внесок в Національне бюро соціального забезпечення (НБСЗ), куди також поступають дотації від держави. Потім НБСЗ перераховує в НІХІ частину коштів, передбачених для страхування по хворобі і інвалідності.
Для незалежних працівників внесок становить 3,3% від їх прибутків за останні 3 роки. Для цієї категорії людей медичне страхування покриває тільки витрати, пов'язані з госпіталізацією або проведенням спеціальних методів обстеження і лікування. Діти автоматично застраховані страховкою одного з батьків.
Така форма фінансування забезпечує доступність медичної допомоги всьому населенню і дотримання принципу солідарності людей з низькими і високими прибутками, так як і здорових, і хворих, оскільки розмір страхового внеску залежить тільки від рівня прибутків і не пов'язаний з станом здоров'я того, що страхується.
Для амбулаторних хворих в залежності від міри їх необхідності, медикаменти розподілені на 4 категорії. Страхове відшкодування для першої категорії становить 100%, для другої - 75%, для третьої - 50% і для четвертої 40%. Ліки, віднесені до так званої "комфортної" категорії, не підлягають страховому відшкодуванню [12].
Медичне страхування базується на надзвичайно високому ступені солідарності між соціальними групами з різним рівнем доходу та різного віку. Справді, внески на медичне страхування сплачують навіть ті, хто майже ніколи не хворіє, і ці внески їм не повертаються [9, с.236].
Страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань. Цей вид страхування поряд з виплатами, призначеними на відновлення втраченого заробітку, забезпечує організацію та оплату медичної допомоги та лікування постраждалих на виробництві; широкий спектр послуг щодо медичної, професійної та соціальної реабілітації осіб, які втратили працездатність; систему заходів попередження нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (додаток 1).
Грошові виплати поділяються на допомоги по тимчасовій втраті працездатності, пенсії по інвалідності, пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Термін виплати допомоги по тимчасовій втраті працездатності визначається так само, як і при загальному захворюванні, проте перелік професійних захворювань затверджується законодавчо. Звичайно, пенсійне забезпечення за цим видом страхування створює вищий рівень відновлення доходу, ніж у пенсійному забезпеченні по інвалідності внаслідок загального захворювання (додаток 2).
На відміну від деяких інших видів страхування внески з цього виду сплачують, як правило, лише роботодавці. Страхові тарифи встановлюються відповідно до класів професійного ризику виробництва та окремих галузей економіки та 0,2 % від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників для бюджетних установ та об'єднань громадян [11].
Працівники й держава не беруть участі у створенні страхових фондів. Страхові тарифи не є одноманітними й фіксованими для всіх галузей і підприємств. Основний критерій їх розміру — рівень професійного ризику в галузі та на підприємстві, що встановлюється відповідно до емпіричних даних про кількість нещасних випадків і професійних захворювань, ступінь втрати працездатності й рівень виробничої безпеки [8, ст.235].
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами пов’язаними з народженням та похованням створений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і є правонаступником Фонду соціального страхування України.
Фондом надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:
• допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв'язку вагітністю та пологами;
• допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);
• забезпечення оздоровчих заходів.
Для забезпечення фінансової стабільності Фонду утворюється резерв страхових коштів у сумі, необхідній для фінансування всіх видів матеріального забезпечення. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду на депозитному рахунку, визначається Кабінетом Міністрів України, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду.
Даний фонд формується шляхом утримань, які автоматично знімаються з заробітної плати працівників у розмірі 0,5%, 0,25% та 1% від заробітної плати і нарахувань 1,4% 0,7% та 0,5% залежно від працівників та виду підприємства [11].
Страхування на випадок безробіття – система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [2, ст.2].
Страхування на випадок безробіття має багато спільного з попереднім видом страхування, тому що його кошти спрямовуються як безпосередньо на компенсацію втраченого заробітку, так і на заходи запобігання безробіттю. Це програми зайнятості, підготовки й перепідготовки кадрів, сприяння створенню нових робочих місць тощо. Проте на відміну від страхування від нещасних випадків тариф у страхуванні на випадок безробіття єдиний для всіх галузей. Це відповідає природі ринку робочої сили, де відбувається її постійний міжгалузевий рух. Кошти страхування на випадок безробіття формуються з внесків роботодавців, працівників і держави. Участь держави полягає також у відшкодуванні частини або повного обсягу витрат за окремими програмами, наданні субсидій на покриття дефіциту фонду страхування тощо.
Внески на соціальне страхування на випадок безробіття: утримання 0,6%, а нарахування 0%, 1,6% та 2,2% [11].
Грошові виплати в системі страхування на випадок безробіття мають не лише відшкодовувати втрачений заробіток, а й стимулювати до пошуку роботи. Тому вони завжди мають обмежений термін надання. Якщо безробітний не працевлаштується протягом цього терміну, він може сподіватися на допомогу вже з бюджетних коштів, а не з фонду соціального страхування. Розмір допомоги по безробіттю визначається або у відсотках до попереднього заробітку, або у твердій сумі. При цьому іноді враховується сімейний статус безробітного. Запроваджуються також додаткові обмеження щодо максимального розміру допомоги [8, ст.274].
2.3 Добровільне страхування та механізм його реалізації
Добровільне соціальне страхування – страхування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та винятково особистій праці, а також інших громадян, які мають свідоцтво на право займатися індивідуальною діяльністю, та їхніх помічників. Вони мають право на всі види забезпечення з державного соціального страхування, встановлені для робітників, службовців і членів кооперативів, за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування України. Внески сплачуються з доходів за тарифами, які встановлює Кабінет Міністрів України. Розмір доходу визначається в порядку, передбаченому чинним законодавством. Громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю за патентом, сплачують внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент. Виплату всіх видів забезпечення з державного соціального страхування вказаним громадянам здійснює орган, в якому громадяни зареєстровані як страхувальники (профспілковий орган або орган Фонду соціального страхування України за місцем проживання). Підставою для виплати є відповідно оформлені документи. Порядок обчислення допомоги, інших видів забезпечення з соціального страхування та розміри їх встановлюються чинним законодавством [11]
Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються правилами (умовами) страхування, прийнятими страховиком і зареєстрованими Уповноваженим органом.
Видами добровільного страхування можуть бути:
страхування життя - в Україні поки що доля страхування життя складає приблизно 1 % від всього об'єму ринку. Це невеликий, але вже непоганий показник;
страхування від нещасних випадків - священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах; особи, які забезпечують себе роботою самостійно - займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу безпосередньо від цієї діяльності, члени фермерського господарства; громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.;
медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); є доповненням до обов'язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов'язкового медичного страхування. страхування здоров'я на випадок хвороби;
страхування залізничного транспорту - локомотиви, вантажні та пасажирські вагони, моторвагонний рухомий склад, спеціальний рухомий склад. Страховий тариф залежить від ризиків, строку страхування, кількості залізничних транспортних засобів і їх типу, розміру франшизи та території страхування.;
страхування наземного транспорту (крім залізничного) – (автомобілі, мотоцикли, причепи і т.і.), в т.ч. додаткове обладнання й устаткування, які належать Страхувальнику на правах власності, користування чи розпорядження. Страхова сума встановлюється в межах дійсної ринкової вартості транспортного засобу на момент укладання договору страхування..
страхування повітряного транспорту вантажів;
страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);
страхування вантажів та багажу (вантажобагажу) (Об’єктом є вантаж, перевезення якого зумовлюється економічними взаємовідносинами сторін);
страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;
страхування майна;
страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
інші види добровільного страхування.
Страховики мають право займатись тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії [9, ст.55].
У 2007 році українські страховики заробляли в основному на добровільному майновому страхуванні: авто страхуванні, страхуванні нерухомості, цінностей, ремонту житла За даними ЛСОУ в 2007 році за рахунок цього виду страхування страховики зібрали премій на 13,6 млрд. грн. Загальний об’єм виплат по добровільному майновому страхуванні склав 3,4 млрд. грн. Рентабельність майнового страхування в той період перебільшила 300%.
На основі проведених досліджень у секторі вітчизняного страхового бізнесу у 2008 році, можна спрогнозувати його подальший розвиток та визначити напрямки активізації розвитку страхового ринку в державі. Зокрема значно зростуть об’єми майнового страхування: нерухомості, автомобілів, обробки квартири, цінних речей. Також збільшиться об’єми особистого страхування – від нещасного випадку, добровільного медичного страхування, – оскільки населення активно набуває в кредит житло і машини. У перспективі особисте страхування буде високоприбутковим напрямом бізнесу: об’єми ринку мед страхування ростуть, а із зростанням об’ємів премій, як правило, збільшується прибутковість страхової справи.
За прогнозами експертів, низький рівень знань про фінансову послугу і відсутність стимулів у населення до страхування призведе до того, що страховики цього року отримають не більш як 15-20% платежів на добровільній основі.
Але попри це на ринку страхування яскраво проявились такі тенденції: розвиток «класичного» майнового страхування, що зумовлено реальними потребами підприємств та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів від наслідків непередбачуваних обставин; розвиток особистих видів страхування внаслідок зростання платоспроможності населення; відновлення довіри до фінансових інституцій та усвідомлення більшою частиною населення необхідності захисту свого життя і здоров’я від наслідків непередбачуваних обставин, а також забезпечення додаткового доходу після виходу на пенсію. Так премії зі страхування життя зросли в 1,7 рази до понад 325млн. гривень.
РОЗДІЛ 3. Удосконалення системи соціального страхування
Для зменшення навантаження на фонд оплати праці необхідно розширити базу нарахування страхових внесків, удосконалити систему збору та обліку страхових внесків та поетапно забезпечити паритетну участь працівників та роботодавців у сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.
Паритетна участь працівників та роботодавців у сплаті страхових внесків відповідає нормам Концепції реформування заробітної плати та документам МОП, якими допускається перерозподіл сплати страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками у розмірах 50:50%%. Разом з тим, перерозподіл страхових внесків між роботодавцями та найманими працівниками можливо здійснювати тільки за умови запобігання зменшенню реальних доходів працівників у зв’язку з збільшенням для них розміру страхових внесків та встановлення розміру мінімальної заробітної плати на рівні прожиткового мінімуму.
Це дозволить зменшити навантаження на фонд оплати праці, розширити коло платників внесків за рахунок легалізації доходів, що в кінцевому підсумку призведе до збільшення надходжень до соціальних фондів та підвищення розміру соціальних виплат для застрахованих осіб.
Удосконалення тристороннього управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Уперше в Україні запроваджено управління фондами соціального страхування на паритетних засадах представниками держави, роботодавців та застрахованих осіб, тобто тими, хто формує кошти цих фондів (крім Пенсійного фонду, який протягом п'яти років із дня набрання чинності Законом України "Про загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування" функціонує як центральний орган виконавчої влади). Таке демократичне управління дає можливість сторонам соціального партнерства вирішувати спільні завдання з урахуванням інтересів кожної сторони, що сприяє прозорості, підзвітності, фінансовому контролю і надійному регулюванню здійснення соціального страхування.
Потребує також удосконалення порядок прийняття правліннями фондів соціального страхування рішень з питань бюджету, обрання голови правління, призначення керівника виконавчої дирекції та його заступників на засадах консенсусу сторін соціального партнерства.
Підвищення ефективності роботи всіх фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Накопичений досвід та існування об’єктивних проблем під час проведення експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів, який на виконання Закону України "Про проведення у Запорізькій, Луганській та Львівській областях експерименту з підвищення ефективності роботи державних цільових фондів" та ряду постанов Кабінету Міністрів України вказують на те, що підвищення ефективності роботи фондів та зменшення адміністративних витрат фондів неможливо здійснити шляхом простого об’єднання ряду однакових функцій. Необхідні кардинальні якісні зміни в законодавстві про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 27.10.04 р. № 31 визнано за доцільне підготовку спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку проекту „Пенсійна реформа і розвиток системи соціального страхування в Україні” та схвалена Концепція зазначеного проекту. Проект передбачає створення єдиної системи збирання, обліку та контролю надходження страхових внесків та впровадження єдиного соціального внеску.
Адміністративна система соціального страхування потребує комплексного реформування з метою скасування неефективного адміністрування страхових фондів. Із зменшенням адміністративних видатків через створення єдиної системи збору та обліку внесків і запровадженням єдиного соціального внеску підвищиться рівень страхових виплат без збільшення податкового навантаження на роботодавців та найманих працівників.
Використання даних персоніфікованого обліку, створеного у Пенсійному фонді, для розрахунку страхових виплат. Для запобігання надання роботодавцями недостовірних даних щодо середньої заробітної плати осіб для призначення страхових виплат та соціальної допомоги та з метою опрацювання механізму призначення їх на підставі даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб, що здійснюється Пенсійним фондом, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.02 р. № 381 протягом 2005-2007 року у Гуляйпільському та Пологівському районах Запорізької області, мм. Свердловську та Сєвєродонецьку Луганської області, Сокальському і Жидачівському районах Львівської області проводився експеримент. За результатами цього експерименту підтверджено ефективність призначення страхових виплат та соціальної допомоги на підставі даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб.
Подальше опрацювання питання щодо використання даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування для призначення страхових виплат та соціальної допомоги буде здійснюватися в рамках реформування системи адміністрування фондів соціального страхування.
Удосконалення чинного законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування. Досвід функціонування системи соціального страхування показав, що вона має певні недоліки і потребує вдосконалення, зокрема: удосконалення механізму надання застрахованим особам матеріального забезпечення та соціальних послуг; удосконалення політики диференційованих страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в залежності від класу професійного ризику виробництва з урахуванням практики їх застосування; забезпечення системи економічного стимулювання роботодавців у здійсненні заходів профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань.
Інформування населення про страхову діяльність та звітування перед громадськістю про доходи і видатки фондів соціального страхування, що дозволить забезпечити прозорість функціонування системи соціального страхування і надання можливості повноцінно користуватися перевагами страхової системи, сприятиме запобіганню зловживанням та корупції.
ВИСНОВОК
На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: на сучасному етапі проведення пенсійної реформи найважливішим є впровадження її в життя, реалізація на практиці тих переваг, принципів, які концептуально закладені в побудову нової пенсійної системи. Успішна реалізація цього етапу залежить від розв'язання ряду невирішених проблем, пов'язаних з удосконаленням законодавчої бази, системи оподаткування, розвитком недержавного пенсійного забезпечення, фінансової стабільності пенсійної системи.
Дослідження показують, що підвищення ставок відрахування до пенсійної системи не вирішує проблем фінансової стабільності. Відповідно до світових стандартів їх сьогоднішня величина вже є зависокою (35%). Підвищення тарифу внесків на пенсійне страхування є безперспективним тому, що підвищує макроекономічний ризик і перешкоджає фінансовій стабільності в країні, зокрема сприяє зростанню інфляційних процесів, підвищенню цін на продукцію та послуги, зростанню частки осіб, які ухиляються від сплати внесків та тіньового сектору економіки. Зростання демографічного навантаження на працюючу частину населення обумовлено негативними демографічними процесами - старіння населення та від’ємний природний приріст. Низький рівень народжуваності, зниження питомої ваги молодих вікових груп до 16 років у поєднанні з очікуваним майбутнім збільшенням тривалості життя сприятимуть зростанню чисельності пенсіонерів і постаріння населення. Збереження сучасних масштабів поширення пільгових пенсій та рівня безробіття неодмінно призведе до того що вже через 20-25 років кількість пенсіонерів зрівняється з кількістю працюючих, а в 40-х роках перевищить її.
Рівень старіння населення України сьогодні найвищий у СНД, але нижчий ніж у більшості економічно розвинених країн. Старіння населення збільшує демографічне навантаження на працюючих. Ці об’єктивні фактори обумовлюють зростання фінансового дефіциту пенсійної системи. Підвищенню стабільності пенсійної системи сприяють ряд заходів. Підтримання стабільної купівельної спроможності пенсій шляхом застосування специфічної по відношенню до інших доходів населення індексації пенсійних виплат та скасування обмеження на максимальний розмір пенсій. Припинення фінансування пільгових пенсій за рахунок фінансування страхових внесків. У чинному законодавстві існують проблеми дискримінації та нерівноправності громадян щодо права на розмір призначення пенсій. Пільговим категоріям пенсія визначена у розмірі 80 % (максимально 90 %) від заробітку, тоді як в інших категоріях громадян вона не може перевищувати 75 % заробітку. Крім того, у пільгових категоріях пенсія призначається без будь-якого обмеження, а в звичайних громадян вона обмежена трьома-чотирма (підземні та аналогічні професії) мінімальними пенсіями. Це питання необхідно вирішувати шляхом заміни пільгових пенсій на систему недержавного пенсійного забезпечення через професійні фонди. У довгостроковій перспективі заміна системи пільгових пенсій на систему професійних фондованих пенсій безумовно сприятиме зміцненню фінансової стабільності і державної солідарної пенсійної системи. Аналогічний підхід може бути застосований до соціальних пенсій, тобто вони повинні фінансуватися із Державного бюджету України, а не із системи Пенсійного фонду України.
Для забезпечення ефективного функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення першочерговим є удосконалення системи оподаткування шляхом встановлення єдиної системи норм оподаткування цих послуг для усіх фінансових установ, які їх надають, по аналогії діючої системи оподаткування послуг з довгострокового страхування життя. Розв’язати проблеми формування нової пенсійної системи та підвищити її ефективність, на нашу думку, допоможуть такі заходи:
• комплексний підхід до реформування та впровадження пенсійної системи;
• подальше удосконалення законодавства про виплату пенсій за солідарною системою з метою поступового переходу до системи страхування;
• розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами;
• поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників);
• підвищення ефективності управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій управління пенсійними активами.
• розробка та впровадження ефективного механізму функціонування системи недержавного пенсійного забезпечення;
• удосконалення системи оподаткування для формування другого і третього рівнів пенсійної системи. Встановлення єдиної системи норм оподаткування послуг фінансових установ з недержавного пенсійного забезпечення по аналогії з системою довгострокового страхування життя;
• забезпечення законодавчих державних гарантій ефективного функціонування недержавних пенсійних фондів, фондових ринків, інфраструктури.
Дослідження проблеми реформування пенсійної системи, її впровадження мають першочергове значення. Актуальність цих проблем посилюється у зв’язку з тим, що реформування пенсійної реформи відповідатимуть реформуванню всієї економічної системи тому, що створення обов’язкового накопичувального фонду та системи недержавних пенсійних фондів створять додаткові стимули для виходу економіки з тіні та слугуватимуть великим потенціалом фінансових ресурсів для інвестування і розвитку економіки.
Список використаних джерел
Закон України “Про внески на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11.01.2001 р. №2213-ІІІ;
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» 2000, №22, ст.171;
Закон України «Про страхування» від 07.03.96, ВВР, 1996, N 18, ст. 79;
Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням».
Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 23, ст.121).
Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. — 5-те вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 351 с.
Конопліна Ю.С. Соціальне страхування: Навчальний посібник. – Суми: ВТД «Університетська книга». 2008 – 224 с.
Юрій С.І., Шаварина М.П., Шаманська Н.В. Соціальне страхування: Підручник. - К.: Кондор. - 2004. - 464 с.
Оселедець С. С. Страхування: підручник – видання 2-ге, перероб. І доп.- К.: КНЕУ, 2002. – 599с.
Бойко М. Д. Право пенсійного забезпечення в Україні. Навч. посіб. Курс лекцій. – К.: Олан, 2005. – 368 с.