Зміст
1. Система ЗЗГ виробничих та комерційних структур з органами державної влади
2. Лобіювання як механізм впливу на прийняття рішень державними закладами
3. Зв’язки з закладами судової влади та їх роль в економічній діяльності
4. Зв’язки з громадськістю законодавчої влади та їх вплив на якість законів
5. Прямий і зворотній зв'язок органів виконавчої влади з громадянським суспільством
1. Система ЗЗГ виробничих та комерційних структур з органами державної влади
Найбільшого поширення процес паблік рілейшнз набув у другій половині XX ст. Кінець XX ст. характеризувався в економічно розвинутих країнах зростанням добробуту споживачів, відтак добробут суспільства стає головною метою та умовою успішного ведення бізнесу. Позитивне ставлення громадськості до окремих фірм відображається навіть у балансових звітах цих фірм. Паблік рілейшнз формується у 70-х pp. XX ст. в самостійну функцію менеджменту, популярності набуває думка деяких спеціалістів про те, що рекламу теж можна розглядати як складову частину_паблік рілейшнз [2, c. 45].
Один з практиків сучасного паблік рілейшнз С. Блек пропонує такий перелік завдань спеціалістів у цій галузі:
• консультування підприємців щодо законів поведінки людини;
• виявлення можливих тенденцій та прогнозування їхніх наслідків;
• вивчення суспільної думки, громадських очікувань та рекомендація необхідних заходів для формування цієї думки й задоволення суспільних сподівань;
• установлення та підтримування двостороннього спілкування, що базується на правді та повній інформованості;
• запобігання конфліктам та непорозумінням або припинення таких;
• сприяння формуванню взаємної поваги та соціальної відповідальності;
• гармонізація особистих та суспільних інтересів;
• сприяння формуванню доброзичливих відносин з персоналом, постачальниками та споживачами;
• поліпшення виробничих відносин;
• залучення кваліфікованих робітників та зменшення плинності кадрів;
• збільшення прибутковості;
• рекламування товарів та послуг;
• створення громадського іміджу.
(На думку проф. С. Блека, термін «паблік рілейшнз» включає такі основні напрямки (тобто те, що входить у сферу діяльності так званих піарменів — спеціалістів щодо роботи з громадськістю):
піармен — від перших літер слів «public» (пі) та «relations» (ар).
суспільна думка,
суспільні відносини,
Урядові відносини,
життя громади,
промислові відносини,
фінансові відносини,
міжнародні відносини,
споживчі відносини,
дослідження та статистика,
відносини із засобами масової інформації.
То що ж таке паблік рілейшнз?
Існує безліч визначень. Ось деякі з них:
«Заплановані тривалі зусилля, спрямовані на створення та підтримку доброзичливих відносин та взаєморозуміння між організацією (підприємством) та громадськістю»;
«Мистецтво та наука аналізу тенденцій, прогнозування їхніх наслідків, видача рекомендацій керівництву організацій (підприємств) та перетворення в життя програми дій в інтересах як організацій (підприємств), так і громадськості»;
«Одна з функцій управління, яка сприяє встановленню та підтримуванню спілкування, взаєморозуміння, доброзичливості та співпраці між організацією (підприємством) та громадськістю»;
«Мистецтво і наука досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння, що базується на правді та повній поінформованості всіх учасників».
Важливими складовими програм з паблік рілейшнз є створення атмосфери довіри та використання єдиної стратегії щодо організації такої роботи.
Громадськістю вважається суспільство, тобто споживачі, працівники самого підприємства, місцеві жителі, партнери, фінансові організації, державні установи, профспілкові та інші галузеві об'єднання тощо. Паблік рілейшнз має на меті просування підприємств, організацій або окремих осіб серед цільових груп громадськості. За сучасних умов усе частіше до цільових аудиторій відносять групи впливу, групи лідерів, професійні асоціації та ширші кола громадськості, ніж раніше [5, с. 33].
У рамках marketing communicatioti піармени, розробляючи програму з паблік рілейшнз, передовсім повинні проаналізувати стосунки, які склалися між підприємством та громадськістю, з'ясувати думки та оцінки щодо підприємства (як усередині підприємства, так і поза ним), оцінити політику підприємства та його дії, що впливають на ці оцінки, а також розробити та застосувати різні форми стратегії з паблік рілейшнз.
До сфери діяльності піарменів належить створення популярності (пабліситі) підприємства та системи лобіювання його інтересів як у колективі самого підприємства, так і в широких колах громадськості.
Наприклад, популярність (пабліситі) досягається здійсненням комплексу таких заходів:
• презентація підприємства (або його нового продукту з погляду суспільної значущості такого);
• вручення призів, нагород тощо;
• оприлюднення показників роботи підприємства та його прибутків;
• показ мод;
• спонсорування;
• повідомлення про залучення на підприємство якогось відомого спеціаліста;
• виступи представників підприємства на різного роду заходах для широкого загалу;
• повідомлення про поглинання великим підприємством кількох дрібніших тощо.
Лобіювання — це намагання переконати державних чиновників або членів парламенту діяти в інтересах конкретного клієнта піарменів (підприємство, організація, конкретна особа).
Просування використовується як з метою поліпшення позиції товарів на ринках продажу товарів, так і для зміцнення репутації підприємства. Для цього влаштовуються вечірки для журналістів, ювілеї, презентації, спонсорування підприємством якихось популярних заходів тощо. Метою такої діяльності є:
• справляння впливу на людей, які формують ставлення споживачів до підприємства та його продукції;
• надання корисних порад та демонстрування оптимальних варіантів використання товарів підприємства;
• завоювання авторитету, запобігання появі підробок, ознайомлення з персоналом підприємства;
• сприяння в розпізнаванні марки товару через проведення виставок, демонстрацій, лекцій, консультацій;
• роз'яснення спеціальних цін та умов продажу, різноманітності асортименту товарів підприємства, соціальної ролі нового товару;
• Демонстрування суміжних (споріднених) товарів тощо.
Виступаючи перед аудиторією, піармени репрезентують своє Підприємство (організацію, особу) на різних громадських заходах. Вони організують зустрічі керівників із журналістами, готують відповіді не тільки на передбачені програмою запитання, а й На ті, що часто повторюються на таких зустрічах, а також намагаються передбачити провокаційні запитання, котрі можуть виникнути в ході контакту. Піармен несе відповідальність за підготовку та публікацію в засобах масової інформації повідомлень про підприємство (організацію, особу).
Саме він готує до друку інформаційні дописи, статті, прес-релізи, буклети, брошури, каталоги, книжки, бюлетені, матеріали виставок, аудіовізуальні матеріали про підприємство (організацію, особу), готує проекти виступів керівників. Уся ця діяльність має базуватися на опитуваннях громадян, які проводяться піарменами в місцях проведення різних масових заходів, у місцях пожвавленої торгівлі, на підприємствах (організаціях) тощо [2, с. 37].
Отже, в паблік рілейшнз немає нічого таємничого. Це невід'ємна складова ефективного менеджменту будь-якої організаційної форми діяльності. Але вона потребує підготовки та досвіду, здорового глузду та вміння прикладати теорію до практики.
На думку фахівців із паблік рілейшнз, філософія роботи з громадськістю надає засадного значення двостороннім відносинам. Брак спілкування породжує безліч непорозумінь. Поліпшення каналів спілкування, розробка нових способів створення двостороннього потоку інформації та взаєморозуміння є головним завданням будь-якої програми з паблік рілейшнз. Саме браком взаєморозуміння «верхів» і «низів» значною мірою пояснюються ті складності, які ми маємо зараз в Україні: пересічні громадяни бачать тільки те, що їхнє становище погіршується мало не щодня, але не знають ні урядових планів, ні програм, а головне, не знають, як ці плани і програми виконуються, хто несе за них конкретну відповідальність і яку саме.
2. Лобіювання як механізм впливу на прийняття рішень державними закладами
Безпосереднє лобіювання – перша, серцевинна складова діяльності лобіста. Він контактує із законодавцями, які можуть підтримати або «завалити» законопроект чи запропоновану постанову. Безпосереднє лобіювання – це процес прямого захисту інтересів організації, яку представляє лобіст, від тиску на законодавців.
Таке спілкування із законодавцями передбачає надання їм офіційних даних про організацію-клієнта, її інтереси і наслідки, що можуть виникнути в тій сфері, - де вона діє, якщо буде прийнято або не прийнято певний закон чи постанову. Серед законодавців, з якими безпосередньо контактує лобіст, на особливу увагу заслуговує представник виборчого округу, де розташована організація, інтереси якої захищає лобіст. Адже це саме та територія, де мешкають і працюють виборці, які обрали даного сенатора, конгресмена (депутата). Захищаючи інтереси організації, лобіст захищає й інтереси виборців [4, с. 56].
Лобіст повинен особисто знати представника своїх виборців, постійно з ним спілкуватися, допомагати йому, надавати додаткову інформацію про стан справ у його окрузі. Це зовсім не означає, що лобіст не повинен безпосередньо й активно спілкуватися з іншими законодавцями. Чим більше він буде знати їх особисто, чим міцніші ділові відносини матиме з ними, чим ширше буде володіти інформацією про справи в їх виборчих округах, про тих, хто їх активно там підтримує або, навпаки, критикує, тим більше шансів на успіх у процесі лобіювання.
Не слід забувати, що серед цих законодавців можуть бути досить впливові люди, скажімо голови постійних комісій або підкомісій законодавчого органу, які за профілем зобов'язані розглядати законопроект, що цікавить лобіста.
У процесі безпосереднього спілкування з законодавцями лобіст має досягти їхнього доброзичливого ставлення, з одного боку, до своєї організації-клієнта як до важливого і соціальне відповідального інституту, а з іншого, - і до себе особисто як авторитетного і повноправного її представника.
З цією метою багато лобістів і тих, кого вони представляють, використовують міжсесійний період, коли законодавці менше завантажені, для організації різноманітних заходів. До участі в них запрошуються сенатори, конгресмени, які за допомогою засобів інформації, які висвітлюють ці заходи, можуть отримати бажане для себе пабліситі.
Крім того, у процесі безпосереднього контакту із законодавцями лобіст прагне не лише зацікавити їх позицією, яку обстоює його організація, а й продемонструвати соціальну вагу даної позиції, потенційний інтерес до неї виборців або наслідки, які можуть мати пропозиції законодавчого характеру. Це також важлива обставина, адже законодавцю надається шанс отримати гарну пресу, якщо він стане на бік інтересів організації, що «робить добру справу». Саме ці два аспекти - мати сприятливе пабліситі та відгукнутися на нагальні потреби виборців - найбільше цікавлять кожного законодавця, особливо тоді, коли він планує бути переобраним на наступний строк [1, с. 51].
Мотивація законодавців завжди повинна бути в центрі уваги лобіста під час подачі ним справи свого клієнта. Але, крім подачі матеріалів, що зачіпають інтереси як законодавців, так і виборців, лобіст, як правило, повинен запропонувати членові законодавчого органу ще й підготовлений текст проекту закону або постанови, де б ураховувалася точка зору організації-клієнта.
І, нарешті, лобіст може передати законодавцю авторитетні заяви або свідчення, які звичайно додаються до запропонованого законопроекту і зачитуються під час слухань у парламенті. Лобіст як досвідчений фахівець часто сам готує такі документи на основі матеріалів, переданих йому керівництвом організації-клієнта та інших установ, що професійно володіють колом обговорюваних питань.
Безпосереднє лобіювання часто набуває більш прихованої форми порівняно з обміном інформацією в офіційній обстановці. Сюди здебільшого відноситься надання гостинності законодавцю або посадовій особі. Давно вже минули ті часи, коли їм дарували норкові шуби, організовували прогулянки на розкішних яхтах, мисливські полювання у вихідні дні.
Крім жорсткого законодавства, посадовці сьогодні особливо побоюються всюдисущих журналістів, які постійно «полюють» за протиправними вчинками людей вищого світу. Та все ж гостинність і досі відіграє важливу роль у лобіюванні. Законодавці та державні чиновники часто відгукуються на запрошення відвідати громадські заходи, спонсоровані впливовими корпораціями, громадськими організаціями та різного ґатунку фундаціями. Такі зібрання мають добру пресу, створюють невимушену атмосферу, сприятливу для обговорення громадських і ділових справ [6, с. 17].
Опосередковане лобіювання ще називають місцевим (на рівні «коріння трави»), - є другою серцевинною складовою діяльності лобістів. По суті, це лобіювання знизу за допомогою організації різних масових кампаній, мобілізації громадськості за межами столиці на підтримку певного акта органів державної влади або на протидію йому.
Мета полягає в тому, щоб впливати на громадську думку та, активізувавши виборців, посилити тиск на законодавців. У багатьох випадках лобіювання знизу поєднує безпосередні форми лобіювання з силою масових політичних рухів. Діяльність лобіста на місцевому рівні включає: роботу з центральними та місцевими засобами інформації; особисте спілкування та роботу з місцевими організаціями громадськості; диригування кампаніями звернення (надсилання листів та іншої кореспонденції) до законодавців, державних чиновників із метою справити вплив виборців на них.
Працюючи із засобами масової інформації різного рівня, лобіст за їх допомогою поширює точку зору організації-клієнта, превалюючу громадську думку виборців, демонструючи злободенність і загальну громадянську значущість порушуваного питання. До таких акцій він, як правило, вдається тоді, коли законодавець, який представляє виборчий округ, протидіє позиції клієнта або залишається нейтральним до неї і тим самим діє не в інтересах виборців.
Використовуючи всі можливі канали масової інформації, лобіст звертає увагу громадськості на дії обраного законодавця, інформує її про те, як він голосує в парламенті з конкретного кола питань і як така його позиція може завадити інтересам населення виборчого округу. Тут, правда, дуже важливо не перестаратися. У деяких випадках атаковані в такий спосіб законодавці теж можуть скористатися засобами масової інформації і з успіхом подати себе жертвами «жирних котів-лобістів» [3, с. 20].
Ефективним напрямком активного лобіювання знизу є використання різноманітних форм особистого спілкування на місцевому рівні. До таких форм належать запрошення законодавців на зустрічі з ключовими лідерами громадської думки на місцях, на конференції чи зібрання громадськості, що організовуються у виборчому окрузі, де з експертними повідомленнями виступають авторитетні представники населення.
Під час таких заходів запрошеним законодавцям надається можливість особисто звернутися до присутніх, поділитися думками, обґрунтувати свою позицію. На додаток до цього особисте спілкування може відбуватися й у вигляді неформальних зустрічей із невеликими групами людей і розмов «віч-на-віч».
Організовуючи їх, лобіст дає можливість керівництву організації-клієнта зустрітися з ключовими посадовцями. Це можуть бути спільні сніданки, зустрічі з видавцями газет, невеликими групами лідерів місцевої громади, куди запрошуються і законодавці, і керівники зацікавлених організацій. Розмови між ними віч-на-віч можуть бути доповнені інтерв'ю, зустрічами з ключовими громадськими діячами, керівниками партійних організацій, профспілок та інших громадських формувань. Одним словом, організація лобістом міжособистісного спілкування у вигляді промов, зустрічей із невеликими групами людей або розмови віч-на-віч, як правило, стають надзвичайно важливою формою лобістської активності на місцевому рівні. Нарешті, лобістська діяльність на місцевому рівні досягає своєї кульмінації у вигляді диригування кампанією масової відправки поштової кореспонденції законодавцям та установам столичного рівня [4, с. 59].
Мобілізуючи виборців, не тільки лобісти, а й партійні організації, ініціативні групи у такий спосіб, обминаючи бюрократичну машину, доводять до відома законодавців і вищих посадовців загальний настрій громадськості. Сучасна техніка комунікації, особливо електронні програми масової підготовки персоніфікованих листів і високоякісна друкарська техніка, зробили можливою розробку програм прямого зв'язку з представниками законодавчої та виконавчої гілок влади. Усе це допомагає в разі потреби організувати «ріки» поштових надходжень, телефонних дзвінків і масових візитів виборців до законодавців і чиновників. Таке лобіювання сформувалось у вигляді «тиску знизу», залучення широкої громадськості до політичного процесу. Громадськість у такий спосіб часто домагається значних поступок із боку держави. Прикладом однієї з таких кампаній може бути масова коаліція американської громадськості в низах, яка змусила Президента США Б. Клінтона відмовитися в 1993 році від введення податку на використання енергоносіїв. Виборці у всіх штатах країни, представники різних груп населення, стурбовані зростанням цін на енергоносії, писали своїм представникам у Конгресі США і вимагали від них посилити тиск на Білий дім. Нарешті, Президент США Б. Клінтон був змушений поступитися.
Отже, із двох наведених вище технологій лобіювання - безпосереднього та опосередкованого - найбільшу ефективність продемонструвала діяльність на місцевому рівні (лобіювання знизу). Акції на рівні «коріння трави» у поєднанні з пресою, міжособистісним спілкуванням і кампаніями прямого надсилання пошти можуть безпомилково довести до відома законодавців і державних чиновників волю електорату [1, с. 54].
3. Зв’язки з закладами судової влади та їх роль в економічній діяльності
Загальне визнання інституту паблик рілейшнз є відповідною реакцією бізнесу на виклик часу, ускладнення процесів громадського життя. Увага підприємницьких структур до питань зв'язків із громадськістю свідчить про усвідомлення очевидної істини, що добрі стосунки з навколишньою громадськістю, зовнішнім світом завжди корисні та вигідні.
Мотивація створення і більш активного використання відділів ПР у структурі корпорацій має ряд підстав:
По-перше, бізнес сьогодні розглядає паблик рілейшнз не як інструмент створення пабліситі або односторонньої комунікації з громадськістю, а як процес діалогу і досягнення компромісу з ключовими групами суспільства, як новий підхід до налагодження плідних стосунків із стратегічно важливими групами громадськості.
Природно, щоб успішно виконувати таке завдання, керівництво ПР-відділів повинно перетворитися з колишніх «ремісників)» комунікаційних технологій на сучасних «менеджерів» стратегічної комунікації.
По-друге, поширеним став прагматичний підхід до паблик рілейшнз, використання ПР-інструментарію як засобу підвищення ефективності бізнесу. Популярності набула думка, що паблик рілейшнз допомагають корпораціям будувати зв'язки, які:
а) заощаджують кошти, які раніше йшли на різні позови й урегулювання конфліктів із державними органами, судові розгляди і протистояння, подолання бойкотів та інших форм тиску;
б) дозволяють уникати втрат у прибутках внаслідок напружених відносин із громадськістю, що часто виливалося в організовані масові дії проти компаній;
в) допомагають «робити гроші» за допомогою налагодження зв'язків із донорами, клієнтами і законодавцями. По-третє, керівництво корпорацій тепер очікує від ПР-спеціалістів допомоги в розробці стратегії зв'язків із різними групами громадськості. Причому такої стратегії, що грунтується на наукових дослідженнях і двосторонній комунікації з ключовою громадськістю. Керівництво як підприємницьких, так і непідприємницьких організацій сьогодні бажає знати, що цікавить громадськість, які потреби, орієнтації й установки мають різні групи населення, що відбувається в інших організаціях.
Великі корпорації функціонують, як правило, у висококонкурентному середовищі. Отже, вони часто опиняються в центрі уваги преси, а тому більш чутливі до загальних політичних питань, громадської думки, підтримки своєї репутації [6, с. 19].
Тому існує постійна необхідність регулярного проведення прес-конференцій, налагодження формальних відносин із пресою, написання промов і виступів для керівництва, спостереження за ситуацією і консультування з питань, потенційно здатних вплинути на функціонування корпорації.
4. Зв’язки з громадськістю законодавчої влади та їх вплив на якість законів
Складовими формування іміджу органів державного управління повинні бути різні форми зв'язку із громадянами, суспільними об'єднаннями, політичними партіями й суспільством у цілому.
Процес розбудови іміджу органів державного управління має органічно поєднуватися з реалізацією заходів щодо структурної перебудови державного управління, яке охоплює державний апарат і його зв'язки з громадянами, суспільними організаціями, політичними партіями, підприємницькими структурами, народним господарством. Усе це в кінцевому рахунку виводить на рішення створення позитивного іміджу органів державного управління, на базі визначених у Конституції України принципів єдності державної влади.
Наступним магістральним напрямом у технології побудови міцного позитивного іміджу є здійснення комплексу заходів з його правового забезпечення, з акцентом на вирішення статусно-організаційних проблем, пов'язаних із визначенням правового статусу спеціальної служби (управління), аналогічного тому, який обслуговує центральні органи виконавчої влади.
Діяльність подібних іміджевих відділів (служб, департаментів) або впровадження такої функції у державне управління доцільне в умовах притаманної апарату закритості, келійності при вирішенні багатьох питань державного життя, формального підходу до змісту виконуваної роботи. Крім цього, багато державних службовців не обізнані із сучасними методами управління, спеціальною психологією, конфліктологією, із теорією та практикою менеджменту, часто не володіють основами економіки і права, що в кінцевому результаті негативно позначається на іміджі державного управління [3, с. 21].
Практика зв'язків органів виконавчої влади з тими, на кого вони здійснюють свій вплив, передбачає насамперед інформування громадськості з метою надання їй загального уявлення про діяльність, реалізацію планів та проблеми, які доводиться їм розв'язувати. Для досягнення цієї мети органи виконавчої влади використовують такі основні види комунікативних каналів:
безпосереднє спілкування - особисті контакти між громадянами (об'єднаннями громадян), з одного боку, і посадовими особами органу влади - з іншого;
спілкування за допомогою засобів зв'язку (телефон, різноманітні форми особистого листування);
опосередковане спілкування через засоби масової інформації (преса, телебачення, радіо, комп'ютерні мережі тощо).
Найсильніше враження від того чи іншого органу влади громадяни отримують завдяки особистому контакту з посадовими особами та державними службовцями цього органу. Такої думки дотримуються дослідники громадських зв'язків Ч. Крейг, О. Гріффіз. Британський дослідник ГЗ Брайєн Гарві наголошує, що функціонування громадських зв'язків влади починається з «фундаментальних і часто недооцінюваних малих справ». Тобто, ГЗ «починаються з передніх дверей, з телефону і з листування». Із повсякденної практики відомо, що зв'язки з громадськістю органів державної влади базуються саме на враженнях громадян від роботи місцевих служб та від ефективної роботи державних службовців різного рангу. Велике значення у контактах з відвідувачами державного органу має здатність службовців справити приємне враження своєю привітністю. Протягом робочого дня державні службовці спілкуються з відвідувачами, які звертаються до них за допомогою при вирішенні тих чи інших проблем. При цьому можливі такі варіанти, службовець:
а) бере на себе вирішення певної проблеми;
б) інформує громадянина про те, у компетенції якої посадової особи чи органу є можливість вирішити його проблеми;
в) дає пояснення, чому проблема не може бути вирішена даною установою.
5. Прямий і зворотній зв'язок органів виконавчої влади з громадянським суспільством
Особливу увагу приділено ефекту “корпоративної солідарності” експертів, виявленому під час опитування. Він позначився в тому, що експерти високо оцінили ефективність діяльності муніципальних PR-служб Одеси й Донецька. Однак, зважаючи на те, що за низкою позицій експертні оцінки узгоджуються із результатами опитування населення, зроблено висновок, що в цьому випадку експертні оцінки можуть бути використані при якісному аналізі структури об’єкта й ієрархії окремих показників, але вони менш придатні для прогнозування кількісних показників PR-діяльності [2, с. 40].
На підставі аналізу оцінок, отриманих за допомогою двох методів збирання емпіричної інформації, виокремлюється ряд суттєвих рис, що характеризують практику зв’язків муніципальної влади із громадськістю. Зокрема наголошено, що PR-структури муніципальних органів міст переважно зорієнтовані “мероцентристськи”, тобто на інформування про діяльність мерів, на формування у городян позитивного іміджу міських голів. Разом із тим започатковані ними PR-акції для органів міського самоврядування (наприклад, міськради), їхніх підрозділів, посадових осіб, здійснюються, як правило, менш масштабно і дають, відповідно, помітно менший позитивний ефект.
Результати проведених досліджень показують, що найефективніший вплив на громадську думку в плані підвищення авторитету місцевої влади справляють такі форми PR, які здатні забезпечити збалансований двосторонній комунікаційний процес. Серед них певного значення набувають проведення дискусій та врахування громадської думки городян під час розробки й прийняття бюджету, вивчення громадської думки та зважання на неї в процесі ухвалення муніципальними органами найважливіших організаційних рішень.
Значний потенціал ефективності мають і такі форми “прямих зв’язків” муніципальної влади із громадськістю: виступи мерів у спеціальних програмах міського телебачення, зустрічі з городянами за місцем проживання. Перша з них має найширшу аудиторію й характеризується певною мірою “зворотного зв’язку” (можливість зателефонувати до студії), а друга вможливлює встановлення неформального контакту з мешканцями міста. Разом із тим, проведення “гарячих ліній” у пресі й на радіо є менш ефективною формою роботи з громадськістю через свою заформалізованість, обмежені можливості поспілкуватися з мером і працівниками мерії [5, с. 34].
Аналіз проблем зв’язків із громадськістю свідчить, що інститут PR є атрибутом сучасного демократичного суспільства, уособлює ідеологію і технологію управління громадськими зв’язками. За своєю соціальною сутністю PR, з одного боку, виступає важливим інструментом соціального управління, за допомогою якого органи влади дістають різноманітну інформацію про стан суспільства, настрої, думки громадян щодо конкретних проблем і шляхів їх розв’язання, завдяки чому з’являється можливість приймати адекватні управлінські рішення. З іншого боку, забезпечуючи комунікаційний процес між суб’єктом управління (владою) та його об’єктом (суспільством), PR відіграє важливу роль у зміцненні демократії, соціальної взаємодії в суспільстві, формуванні особистості громадянина, зменшенні психологічного напруження, досягненні соціально бажаних орієнтирів мислення і поведінки як органів влади, так і населення.
Особливо важливою є роль PR в органах місцевого самоврядування, природа яких вимагає як максимальної прозорості, так і активної участі територіальної громади в процесі управління. Інформуючи населення про роботу органів місцевого самоврядування та їхніх посадовців, PR-структури не тільки сприяють формуванню позитивного іміджу місцевої влади, а й надають громадянам можливість дізнатися і зрозуміти, над якими проблемами вона працює, які є варіанти їх розв’язання, оцінити ймовірні переваги та вади цих варіантів і висловити власне ставлення до них. Каналами зворотного зв’язку думки й оцінки громадськості доводяться до органів самоврядування, впливаючи тим самим на ухвалення відповідних управлінських рішень [1, с. 56].
Технологічні моделі організації зв’язків між владою й громадськістю вдосконалювалися в міру розширення демократичних засад суспільства. Сьогодні можна стверджувати, що загальна тенденція розвитку технології PR полягає в поступовому переході від однобічного впливу влади на громадськість до двостороннього і рівноправного діалогу між ними.
Як засвідчують результати теоретико-методологічного аналізу та оцінка зібраних емпіричних даних, у процесі реформування вітчизняної системи місцевого самоврядування в діяльності муніципальних PR-структур склалася така модель зв’язків із громадськістю, котру можна схарактеризувати як контрольовану однобічну комунікацію від організації до цільових груп із перевірками результативності здійсненої роботи, до чого час від часу вдаються за допомогою спеціальних вимірювань до і після комунікаційної кампанії. Головне завдання, яке розв’язують муніципальні PR-структури, здебільшого зводиться до формування позитивного сприйняття населенням діяльності органів муніципального самоврядування та їх вищих посадових осіб.
Найсерйознішою хибою такої моделі є слабка орієнтація на активне використання різноманітних форм зворотного зв’язку із громадськістю, що, зрештою, зумовлює неефективність здійснюваних PR-акцій. Звідси, подальший розвиток PR муніципальних органів влади в Україні має відбуватися шляхом інтенсивнішого запровадження моделі, яка характеризується двосторонньою симетричною комунікацією влади й населення.
У концептуальному плані підґрунтям цієї моделі має стати переконання в тому, що для зміни іміджу та зміцнення репутації органів самоврядування та їхніх посадовців потрібно, передусім, спрямувати діяльність останніх на посилення злагоди із громадськістю та її цільовими групами, з політичними партіями й громадськими організаціями, що презентують інтереси різних груп населення. У практичному плані муніципальні органи влади мають бути готові, в разі потреби, вносити зміни не лише в характер своїх зв’язків із громадськістю, а й у характер своєї діяльності в цілому, зокрема й у стратегічні пріоритети [4, с. 62].
Список використаних джерел
Білоус В. С. Зв'язки з громадськістю (паблік рилейшнз) в економічній діяльності. — К.: КНЕУ, 2005. — 276 с.
Мойсеєв В. А. Паблік рілейшнз. — К.: Академвидав, 2007. — 224 с.
Пасько М. І., Заславська К. А. Паблік рилейшнз. — Х.: Видавництво ХНЕУ, 2006. — 92 с.
Пізнюк Л. В. Паблік рилейшнз. — К.: Ун-т "Україна", 2005. — 240 с.
Примак Т. О. Паблік рилейшнз у бізнесі. — К.: КНЕУ, 2006. — 174 с.
Прохоренко К. М. Паблік Рілейшнз. — Л.: Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. — 93 с.