Структура, цілі та завдання
Сутність та економічна природа корпорації і корпоративного управління
Еволюція корпорацій у розвинутому суспільстві
Взаємодія цілей різних груп учасників корпоративного управління
Розвиток корпоративного управління – це одна із складових ринкових реформ, умова розвитку приватного бізнесу, засіб підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках та поліпшення загальних показників економічної діяльності.
Корпоративне управління – це система відносин між власниками, органами управління, а також іншими зацікавленими особами (працівниками, постачальниками, споживачами, кредиторами, державними та місцевими органами виконавчої влади, громадськістю тощо) задля забезпечення ефективної діяльності товариства, інтересів власників та інших зацікавлених осіб.
Якість корпоративного управління, а саме дотримання прав акціонерів, виплата дивідендів, прозорість процедур корпоративного управління, ефективна структура та функції керівних органів акціонерного товариства та інше, приводить до зростання власного капіталу акціонерного товариства та є одним з ключових факторів, що обумовлює інвестиційний клімат в країні, впливає на ефективність діяльності товариств та розвиток ринку цінних паперів.
Важливість корпоративного управління для товариств полягає в його внеску у підвищення їх конкурентоспроможності та економічної ефективності завдяки забезпеченню належної уваги до інтересів акціонерів, рівноваги впливу та балансу інтересів учасників корпоративних відносин, підвищенню фінансової прозорості, запровадженню правил раціонального менеджменту та належного контролю. Важливість корпоративного управління для економіки кожної області обумовлена його впливом на соціальний та економічний розвиток області через сприяння розвитку інвестиційних процесів, забезпечення впевненості і підвищення довіри інвесторів, підвищення ефективності використання капіталу (перелив капіталу) та діяльності товариств, врахування інтересів широкого кола зацікавлених осіб.
Частка корпоративного сектору в економіці України вже зараз складає близько 75% в загальному обсязі виробництва продукції та надання послуг. У 34 тисячах акціонерних товариствах асоційовано майже 17 мільйонів акціонерів як виразників інтересів корпоративного капіталу, що становлять ядро нової, ринкової системи господарювання в країні, орієнтованої на інтеграцію з Європейським Союзом..
Структура, цілі та завданняЗгідно з визначенням Світового банку, корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нормативних положень та практику господарювання у приватному секторі, що дозволяє товариствам залучати фінансові і трудові ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність і, таким чином, продовжувати своє функціонування, нагромаджуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій і дотримуючи при цьому інтереси всіх осіб, що беруть участь в товаристві та суспільства в цілому.
Корпоративне управління розглядається як система виборних та призначених органів, які здійснюють управління діяльністю товариства, що відображає баланс інтересів власників і спрямована на забезпечення максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності товариства в межах норм чинного законодавства.
Незаперечним фактом є недостача фахівців з корпоративного управління, недостатній рівень підготовки менеджерів в області корпоративного управління.
Досягнення мети можливо за допомогою підцілей, а саме:
Розкрити сутність корпоративного управління, оцінити роль і місце у системі суспільних відносин. Показати його значення в умовах становлення ринкової моделі господарювання.
Проаналізувати еволюцію корпоративного управління, моделі корпоративного управління в західних країнах, розглянути зовнішню і внутрішню структури корпоративного управління.
Вивчити особливості корпоративного управління в акціонерних товариствах.
Оволодіти навичками логічного і критичного осмислення процесів регулювання корпоративного управління (державного та саморегулювання).
Ознайомитися з особливостями і проблемами корпоративного управління в сучасних умовах господарювання України.
Термін “корпорація” походить від латинської і позначає об'єднання, союз, створювані на основі професійних або станових інтересів.
Сучасне використання терміну «корпорація» істотно відрізняється залежно від основних систем права: англійської (поширена в США, Великобританії, Канаді, Австралії, Індії) і цивільної (континентальною) системи права (включає німецьку, французьку і скандінавською системи має рацію).
У англійській системі поняття «корпорація» розглядається як організація – единое ціле, як учасник господарювання. У США всі корпорації діляться на 4 групи: публічні, напівпублічні, підприємницькі, непідприємницькі.
У країнах континентальної системи поняття корпорація розглядається ширшим – до них відносять різні види хоз. суспільств, господарськи об'єднання, кооперативи, державны підприємства, негосподарські союзи і асоціації.
Корпорація – договірне господарське об'єднання, створене на основі економічних інтересів виробничих працівників і акціонерів для отримання максимального прибутку від виробничої діяльності і вкладених інвестицій.
Трактування поняття «корпоративне управління»(КУ) залежить від різних підходів, вживаних різними авторами, які закладають в суть цього поняття певні аспекти, на яких можуть базуватися основні принципи корпоративного управління:
Базується на нормативних положеннях і практики господарювання.
Запеспечує захист прав інвесторів і корпоративного контролю.
Вирішає протиріч між акціонерами і менеджментом корпорації.
Використовує інституційних механізмів для ефективної роботи підприємства і управління відносинами власності.
Корпоративе управління - спосіб дії на систему взаємин між учасниками корпоративних відносин, яка регламентується законодавчими і нормативними актами, внутрішніми нормативними документами в цілях підвищення ефективності господарювання – отримання очікуваного прибутку.
Об'єктом корпоративного управління є корпорація.
Предметом КУ є суспільні відносини, що складаються між учасниками корпорації, між корпорацією і менеджментом, між різними органами управління в процесі становлення, діяльності і ліквідації корпорації.
Поняття “корпоративна культура” охоплює:
корпоративні звичаї та звичайну практику ділових відносин;
корпоративні прецеденти;
локальні нормативні акти акціонерних товариств.
3. Еволюція корпорацій у розвинутому суспільстві
Можна виділити декілька етапів становлення сучасних корпорацій:
перший – поява перших колективних форм господарчої діяльності, формування перших корпоративних норм (місцеві об’єднання, спілки осіб однієї професії);
другий – зародження корпорацій та корпоративного управління (15 – перша половина 19 ст.);
третій – масове появлення корпорацій, формування системи корпоративного управління (друга половина 19 ст. – початок 20 ст.);
четвертий – корпорацій приваблююча форма здійснення підприємницької діяльності.
В Україні законодавче регулювання процесів виникнення та діяльності господарчих товариств, прообразів майбутніх корпорацій, стало формуватися з початку 90-х років. 20 ст., після оголошення політичної та економічної незалежності.
У зв’язку з тим, що з відомих причин рівень розвитку корпоративної культури в Україні не є високим, головна увага під час реформування корпоративних відносин має бути приділена законодавству. Правове поле, в якому наразі діють товариства України можна умовно поділити на:
1. Законодавство, що регулює діяльність товариств в Україні:
Господарський Кодекс України від 16.01.2003 р. N 436-IV;
Закон України “Про господарські товариства” від 2003 р..;
Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок” (ВВР), N 31, 2006 р.;
2. Законодавство про приватизацію, яке регулює особливості діяльності товариств, створених в процесі приватизації:
Закон України “Про приватизацію державного майна” в ред. від 19.02.97р.;
Закон України “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” від 10.07.96р.;
Закон України “Про державну програму приватизації”, який щороку ухвалюється Верховною Радою.
Виділяють такі види корпоративних об'єднань в сучасної економіці: союзи, господарські асоціації, концерни, консорціуми, картелі, корнери, конгломерати, трести, синдикати, франчайзи, холдинги. Таке різноманіття корпоративних об'єднань властиве західним країнам з високим рівнем технічного прогресу.
Розглянемо визначення об'єднань підприємств, які приведені в українському законодавстві:
Таблиця 1
Види господарських об'єднань в Україні
| Назва об'єднання | Визначення |
| асоціація | договірні об'єднання, створені для постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність кого-небудь з її учасників |
| корпорація | договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованої регуляції діяльності кожного з учасників; |
| консорціум | тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення загальної мети; |
| концерн | статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі і тому подібне на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців |
| холдингова компанія | суб'єкт господарювання, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного або більше) господарюючих суб'єктів |
| промислово-фінансова група (ПФГ) | це об'єднання, в яке можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, які мають на меті отримання прибули, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно міждержавним договорам, а також виробництва кінцевої продукції. |
Суб'єктами корпоративного управління виступають безпосередні власники корпоративних прав. Такими сьогодні є громадяни, юридичні особи, держава. Ці суб'єкти являються власниками корпоративних прав і здійснюють регулювання їх руху.
Отже, корпоративне управління здійснюється окремими громадянами, державними органами, а також на рівні окремих підприємств-емітентів корпоративних прав.
Слід знати, що емітент цінних паперів - це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску. Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупцями) таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами корпоративного управління.
Треба також враховувати, що не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тому, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підприємства, тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприклад облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Тому можна вважати правильним таке твердження: "кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і не є суб'єктом корпоративного управління".
Отже, суб’єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними, оскільки такими суб'єктами виступають не тільки власники. Річ у тім, що загальні норми управління створює держава, крім того, існує велика і важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважати що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві багатьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні, що представляють трудові колективи органів, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.
Тому з погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління: окремі громадяни - власники корпоративних прав; власники та менеджмент окремого підприємства - емітента корпоративних прав або їх власника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.
Особливу роль у наведеному переліку суб'єктів корпоративного управління відіграє інституція менеджерів. Як правило, у світовій економічній літературі категорія "корпоративне управління" використовується в більш конкретному значенні - як управління корпораціями в інтересах власників. Тому важливим моментом, який впливає на вивчення корпоративного управління в загальному плані (як управління корпоративними правами), є те, що складно виділити таку особливість корпоративного управління, як відокремлення функцій управління від власності. Водночас на таку суттєву особливість корпоративного управління наголошують фахівці з цієї проблематики. Тому корпоративне управління, яке ми розглядаємо як регулювання власниками руху їх корпоративних прав, є досить загальним. Воно конкретизується за умови, коли здійснюється відокремлення функцій розпорядження від самої власності на корпоративні права. Крім того, слід конкретизувати таке відокремлення функцій. У світі існує розвинутий інститут посередництва, завдяки якому власник корпоративних прав передає значну частину своїх прав в управління професіоналам. Це можуть бути дилерські та брокерські компанії, інші фінансові посередники, які регулюють рух корпоративних прав в інтересах їх власників.
Література
1. Довгань Л.Є., Пастухова В.В., Савчук Л.М. Корпоративне управління. Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2007. – 180 с.
2. Корпоративне управління: Наук.-метод. рек. щодо вивч. дисципліни / Л.В. Балабанова, Л.А. Лутай, В.В. Лисевич – Донецьк: ДонДУЕТ, 2005.- 132 с.
3. Козаченко А.В., Воронкова А.Е. Корпоративне керування: Підручник. - К.: Либра, 2004. – 368 с.
4. Євтушевський В.А., Ковальська К.В. Стратегія корпоративного управління – К.: Знання, 2007. -287 с.
5. Євтушевський В.А. Корпоративне управління. Підручник. – К.: Знання, 2006.- 406 с.