Вступ

Історія створення Європейського Союзу

Взаємовідносини України та Євросоюзу

Україна на шляху до ЄС: міф чи реальність

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Ефективне існування України в геоекономічному й геополітичному середовищі передбачає активну її взаємодію з іншими державами, передусім на регіональному рівні. Цей вид інтеграції є необхідним складником і лежить в основі інтеграції країни у світовий простір. Бо реалізуючи активну зовнішньоекономічну політику саме на регіональному рівні, Україна взаємодіє з країнами, які зацікавлені у співпраці з нею, налагоджує взаємовигідні економічні й політичні зв'язки з безпосередніми сусідами на правах рівного партнера. Це забезпечує захист політичної та економічної безпеки України, відповідність зовнішньоекономічної політики її національним інтересам; підвищує авторитет України й закріплює її становище на світовій арені.

Україна має все необхідне для включення її в процеси регіоналізації міжнародної співпраці. Безумовно, це насамперед її вигідне геоекономічне положення, яке дає їй змогу відігравати важливу роль транзитної країни між Європою і Азією). Україна займає велику територію на південному сході Європи; має вихід до Азовського й Чорного морів, знаходиться на перехресті торгових шляхів: з півночі Європи — на південь, до Азії та Африки, в арабський світ, а також із заходу, з країн Європейського Союзу, на схід у країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону, має сухопутний і морський кордон з великою кількістю сусідів. По-друге, Україна має досить значний економічний потенціал, що дозволяє їй бути активним експортером та імпортером товарів, давальницької сировини, послуг та різноманітної продукції.

Одним з існуючих сьогодні напрямів регіональної інтеграції України у світовий економічний і політичний простір є розвиток відносин нашої країни з Європейським Союзом (ЄС) з подальшим вступом до цієї структури.

Історія створення Європейського Союзу

Європейський Союз – це сім’я демократичних Європейських країн, які об’єдналися заради миру та процвітання.

Євросоюз – це не держава, що має замінити існуючі держави, і він також значно більший за будь-яку міжнародну організацію. Країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, динамічний спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Історичні корені Євросоюзу сягають Другої світової війни. Після Другої світової війни західноєвропейські країни поставили перед собою питання майбутнього Європи, що, власне, і вважається початком європейської інтеграції.

Інтеграція - була єдиною відповіддю, яку знайшли європейські політики та дипломати 50-их років XX сторіччя.В період 1945-950 років кілька мужніх державних діячів, серед яких – Конрад Аденауер, Вінстон Черчілл, Алкід де Гаспер і Роберт Шуман почали переконувати свої народи увійти у нову еру. У Європії мав панувати новий порядок, заснований на спільних інтересах її народів і націй, який би забезпечувався угодами, що гарантують владу закону та рівність між усіма країнами.

У травні 1950 року в Парижі міністром закордонних справ Франції Робертом Шуманом було запропоновано новий план часткової економічної інтеграції (ідея була висунута Жаном Моне).

9 травня 1950 – підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонує створення організації, що контролює видобування вугілля та виробництво сталі в ФРН та Франції. Отже, 9 травня святкують зараз як День Європи.

План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року, коли було підписано Паризький Договір про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург.

Органами Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі стали:

Висока Влада (першим головою став Жан Моне),

Рада Міністрів,

Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів),

Суд.

25 березня 1957 р. підписана Римська угода, що запровадила Європейську економічну Спільноту (ЄЕС) та Європейську спільноту з атомної енергії (Євроатом). Угода вступила в дію з 1 січня 1958 року. Було також підписано Конвенцію про спільні для трьох Співтовариств інституцій, ними були: Парламентська асамблея (Європейський Парламент) та Європейський Суд. Крім того, кожне Співтовариство мало власні інституції:

8 квітня 1965 – підписано Угоду про злиття, виконавчих органів трьох Спільнот. ЄСВС, ЄЕС та Євроатом “отримали” спільні Раду і Комісію.

У червні 1985 року Європейською Комісією була представлена „Біла книга“ у справі внутрішнього ринку. Цей документ, разом із підготовленими доповідями вищезгаданих комітетів, став основою для Єдиного Європейського Акту (ЄЄА), підписаного в лютому 1986 р., який модифікував Римські Договори і подав програму переходу до 1993 року до єдиного внутрішнього ринку, який базуватиметься на 4 свободах:

вільний рух товарів,

вільний рух осіб,

вільний рух капіталу,

вільний рух послуг.

7 лютого 1992 підписана Маастрихтська угода (Угода про Європейський Союз). Ця угода запровадила: Інститут омбудсмана, який розглядає скарги громадян держав-членів ЄС на інституції Союзу та Комітет регіонів, який має представляти регіони держав-членів ЄС. Угода також розширила функції Парламенту.

Згідно з Маастрихтським Договором, ЄС базується на трьох стовпах:

1. Повноваження першого стовпа дуже широкі, а саме:

спільний внутрішній ринок, тобто вільний рух осіб, капіталу, товарів та послуг,

митний союз,

спільна торговельна політика,

спільна сільськогосподарська політика та політика рибальства,

спільна транспортна та енергетична політика,

Європейський Соціальний Фонд,

спільна політика з питань охорони навколишнього середовища,

захист конкуренції,

підтримка наукового та технологічного розвитку,

охорона здоров'я та споживачів,

цивільна оборона,

туризм та спорт.

2. Другий стовп - це Спільна Зовнішня Політика та Політика Безпеки (СЗППБ). Їі завданням є зміцнення єдності та незалежності Європи, що повинно сприяти збереженню миру, безпеки, прогресу на цілому континенті та в світі. Цілі СЗППБ:

охорона спільних цінностей, життєвих інтересів, незалежності та цілісності ЄС, згідно з принципами Хартії Об'єднаних Народів,

зміцнення безпеки ЄС та його членів,

збереження миру та зміцнення міжнародної безпеки,

підтримка міжнародної співпраці,

розвиток та зміцнення демократії, а також легітимних урядів та поваги до прав людини та основних свобод.

3. Третій стовп - співпраця у сфері юстиції та внутрішніх справ. Визначаючи обов'язки країн-членів у межах третього стовпа, творці Договору про ЄС не включили до діяльності ЄС питання, пов'язані з утриманням громадського спокою та охорону внутрішньої безпеки. У рамках третього стовпа, ЄС зобов'язується:

забезпечити громадянам ЄС високий рівень охорони з питань свобод, безпеки та юстиції,

запобігати расизму і ксенофобії, а також боротися з цими явищами,

запобігати організованій злочинності та боротися з ними,

боротися з тероризмом, торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, торгівлею зброєю, корупцією та зловживаннями.

Маастрихтська угода створила нову структуру з трьома «опорами», які мають як політчинй, так і економічний характер. Це – Європейський Союз (ЄС).

Отже, діяльність ЄС базується на 4 угодах:

Угода про створення Європейського співтовариства вугілля та сталі (ЄСВС). Підписана 18 квітня 1952р. в Парижі, набрала чинності 23 липня 1952 року, втратила чинність 23 липня 2002року;

Угода про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) – підписана 25 брезеня 1957 р., набрала чинності з 1 січня 1958р.;

Угода про створення Європейської агенції з атомної енергетики (Євроатом) , підписана в Римі разом з ЄЕС. На ці дві угоди часто посилаютья я на „Римські угоди”. Коли вживається термін „Римська угода”, мається на увазі лише ЄЕС;

Угода про Європейський Союз (ЄС), підписана в Маастріхті 7 лютого 1992р., набрала чинності 1 листопада 1993р[1;309].

2 жовтня 1997 р. підписано Амстердамський Договір, набув чинності 1 травня 1999р., вніс зміни в угоду про Європейське Співтовариство та Європейський Союз, замінивши літери у назвах статей Угоди про Європейський Союз числами. Договір не мав суттєвого впливу на функціонування ЄС.

26 лютого 2000 р.- Ніццький Договір, набрав чинності 1 лютого 2003р., спрямовувався на вирішення інституційних проблем ЄС, пов'язаних із розширенням (зміна кількості голосів, якими володіють держави в Раді ЄС тощо)[1;298].

Інституції Європейського Союзу. Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі. Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.

Отже, існує три головні законотворчі інституції ЄС:
Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається .

Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС
Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому
"Інституційний трикутник", що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавства, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.

П'ять інших органів ЄС, які доповнюють систему:

Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадянське суспільство і обидві сторони виробництва;

Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади;

Європейський Центральний Банк відповідає за європейську монетарну політику;

Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС;

Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні.

Взаємовідносини України та Євросоюзу

Відносини України з ЄС головним чином ґрунтуються на Угоді про партнерство та співробітництві (УПС), що набула чинності в 1998 році.

Обидві сторони з’ясували позицію щодо відносин одна до одної у внутрішньої політичній стратегії. Що стосується ЄС, то базовий підхід до відносин з Україною був викладений у Спільній Стратегії від 1999 року. Позиція України щодо європейської інтеграції була викладена у Стратегій щодо європейської інтеграції 1998 року, підписаній Президентом.

Угода про партнерство та співробітництво

УПС набула чинності в березні 1998 року. Вона підкреслює повагу до основних спільних цінностей як основи для співробітництва, забезпечує відповідні рамки для політичного діалогу, запроваджує основні спільні цілі на основі гармонійних економічних відносин, сталого розвитку, співробітництва в ряді галузей та підтримку зусиль України в напрямку демократії, а також створення інституційної мережі для досягнення цих цілей.

УПС є важливим інструментом для залучення України до правових рамок єдиного європейського ринку та системи СТО. Вона також несе ряд революційних положень, включаючи перспективу створення зони вільної торгівлі.

Спільна стратегія ЄС щодо України та Стратегія України щодо Європейської Інтеграції

Спільна стратегія ЄС була ухвалена в грудні 1999 року в Хельсінкі Європейської Радою як розуміння того, що існує потреба у більш тісних зв’язках між ЄС та державами-членами та конкретними країнами-партнерами.

Стратегія націлена на розвиток стратегічного партнерства між ЄС та Україною на основі УПС, віддаючи належне європейським прагненням України, та вітаючи європейський вибір країни. Вона має чотири основні цілі:

Підтримати процес переходу до демократії та ринкової економіки в Україні;

Вирішувати спільні проблеми Європейського континенту (стабільність та безпека в Європі, захист навколишнього середовища, енергетична та ядерна безпека);

Зміцнювати співробітництво між ЄС та Україною в контексті розширення;

Допомагати Україні в питанні інтеграції в європейську та світову економіку, поглиблювати співпрацю в галузі судочинства та внутрішніх справ.

Інституційна мережа

В рамках УПС запроваджується ряд двосторонніх інституцій, що забезпечують базу для прийняття подальших відповідних рішень. Такими інституціями є:

Рада із Співробітництва на міністерському рівні (До неї входять представники: Головуючий в ЄС, Європейська Комісія, Верховний Представник ЄС, Уряд України)

Комітет із Співробітництва (рівень вищих державних службовців, під головуванням по черзі Європейської Комісії та української сторони)

Підкомітети (рівень експертів, підтримуючих роботу Комітету із Співробітництва)

Україна на шляху до ЄС: міф чи реальність

Одним з існуючих сьогодні напрямів регіональної інтеграції України у світовий економічний і політичний простір є розвиток відносин нашої країни з Європейським Союзом (ЄС) з подальшим вступом до цієї структури. Проте існує чимало «за» та «проти»:

1. Кажуть, що Україна політично ніколи не була складником Європи і не належить до західної цивілізації.

Насправді, Україна ще за часів Київської Русі була впливовою європейською державою, а демократичні традиції українців історично пов'язують їх із європейською цивілізацією.

2. Кажуть, що зі вступом до Європейського Союзу українці ризикують втратити власну національну ідентичність.

Насправді, базовим принципом європейської інтеграції завжди було збереження національної ідентичності та різноманіття культур країн-членів, а багата українська культура не лише не загубиться, а й здатна збагатити загальноєвропейську культуру.

3. Кажуть, що найбільш ефективною роллю України на міжнародній арені є роль буфера між Росією і Європою.

Насправді, такий буфер буде приречений на удари з обох боків, тоді як роль активного члена об'єднаної Європи надає можливості реалізувати економічні, безпекові інтереси України та її потенціал регіонального лідера.

4. Кажуть, що Україна має інтегруватися в Європейський Союз тільки разом з Росією, а самостійний шлях України до Європейського Союзу ускладнить її відносини з Росією.

Насправді, Росія є євроазіатською країною і, на відміну від України, ніколи не заявляла про бажання вступити до Європейського Союзу, в той час як для України членство в ЄС є природним кроком на шляху повернення в Європу.

5. Кажуть, що економіка України не здатна конкурувати з ринковими економіками країн ЄС, а потужні європейські корпорації є загрозою для українських підприємств, які будуть неспроможні конкурувати навіть на внутрішньому ринку.

Насправді, неконкурентоспроможними є лише окремі галузі української економіки із застарілими технологіями, які потребують нагального реформування. Світовий досвід переконує, що здорова конкуренція на світових ринках стимулюй підвищення конкурентоспроможності шляхом залучення нових інвестицій і технологій, підвищення якості продукції, розвитку маркетингу і виходу на нові ринки.

6. Кажуть, що Європейські країни не зацікавлені в присутності українських товарів на своїх ринках, а Україна може стати ринком збуту неякісної продукції країн-членів Європейського Союзу.

Насправді, у конкурентному середовищі виграють вища якість і нижча собівартість товарів і послуг, а захистити свій ринок від неякісної продукції можна за допомогою існуючих механізмів ЄС і СОТ.

7. Кажуть, що товарообіг України в основному зорієнтований на Росію та країни СНД і частка європейських країн у ньому надто низька.

Насправді, за останні п'ять років відбулася суттєва переорієнтація української торгівлі з колишніх радянських республік на ринки ЄС. Україна експортує 17 % своїх товарів на ринок нинішніх країн-членів ЄС, а якщо враховувати і ринки 13 європейських країн, які прагнуть вступити до ЄС, то ця частка загалом становитиме 37 %, у той час як на ринок країн СНД припадає лише 31 % українського експорту, Щодо імпорту, то частка європейських країн складає 32 % на ринку України. Це здебільшого обладнання та устаткування, необхідне для модернізації української економіки.

8. Кажуть, що українська армія небоєздатна, а вступ України до ЄС призведе до використання української армії в «чужих» конфліктах.

Насправді, українська армія справді потребує серйозного реформування і здійснити його ефективно допоможуть лише успіхи в економіці та плідна співпраця з європейськими колегами, а Збройні сили України можуть бути використані лише на запрошення і за згодою української сторони.

9.Кажуть, що європейці надто прискіпливо ставляться до питань дотримання демократії, захисту прав людини, свободи слова в Україні.

Насправді, захист прав і свобод громадян, зміцнення демократії, розвиток інститутів громадянського суспільства, побудова правової держави потрібні насамперед нам, українським громадянам.

10. Кажуть, що європейська інтеграція перетворилася на самоціль для її прихильників.

Насправді, процес європейської інтеграції збігається у своїх цілях із завданнями внутрішньої модернізації економіки, соціальної та інших сфер. Європейська інтеграція стане реальністю після успішної реалізації цих завдань, від чого виграють насамперед громадяни України. Велику роль в інформуванні населення України про ЄС і НАТО відіграє Інститут євроатлантичного співробітництва (ІЄАС).

ІЄАС — незалежна громадська дослідницька організація, діяльність якої спрямована на євроатлантичну інтеграцію України шляхом здійснення аналізу, вироблення рекомендацій та прогнозів у галузі міжнародних відносин загалом та зовнішньої політики зокрема.Принципи:

1. Громадянська позиція — активна участь у суспільному процесі.

2. Адекватність — Інститут діє в контексті суспільного та політичного процесу.

3. Публічність — Інститут активно інформує громадськість про результати роботи, бере участь у громадських обговореннях та інших публічних заходах.

4. Науковість — дотримання стандартів наукової діяльності, зокрема дослідницької неупередженості, професіоналізму, теоретичної обґрунтованості.

Висновок

ЄС — це організація, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічної співпраці, соціального забезпечення та культурного розвитку. Власне кажучи, навіть віднесення ЄС до міжнародних організацій є досить спірним. Більшість аналітиків вважають, що йдеться про зовсім специфічне утворення, яке має особливу правову природу. Сама назва «Європейський Союз» офіційно закріплена лише у 1992 р. Існуюча до цього назва «Європейське Співтовариство», у свою чергу, використовувалася для сукупного позначення трьох структур — створеного згідно з Паризьким договором 1951 р. Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), а також Європейського економічного співробітництва (ЄЕС) і Європейського співробітництва з атомної енергетики (Євратом), утворених відповідно до двох римських договорів 1957 р. Вважають, що ЄС виник 11 листопада 1993 р., коли набула чинності Маастрихтська угода. Термін «Європейський Союз» витіснив із загального користування термін «Європейське Співтовариство»[5;9].

Як відомо, у рамках ЄС здійснюється інтеграція країн, що беруть в ній участь, — їх поступове зближення через передачу все ширших повноважень у регулюванні суспільного життя на рівень усього об'єднання (співпраці), яке все швидше набуває рис цілісності і спроможності до самостійного функціонування.

Вступ України до ЄС має значні переваги на шляху ефективного розвитку України та підвищення якості життя народу. Найкоротший шлях отримання повноправного статусу члена ЄС для України є входження в євроатлантичні структури, зокрема і вступ до НАТО. Щодо цього в Україні побутує чимало стереотипів, які через необізнаність з даної проблематики відштовхують багатьох людей від сприйняття інтеграції України в євроатлантичні структури.

Список використаної літератури

Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 288-328

ЄС і Україна//Урядовий кур’єр. – 2006. – Грудень(№16)- С. 6-10

Жерліцин С. Роль Європейського Союзу у вирішенні сучасних проблем людства// Країнознавство. Географія. Туризм. – 2010. – Березень(№9)- С. 13-16

Журавля А. Україна на шляху до ЄС: міф чи реальність//Країнознавство. Географія. Туризм. – 2009. – Квітень(№14)- С. 17-19

Каганець О. Шість стрижнів Європейського Союзу//День. – 2007. – Березень(№27)- С. 8-10

Чалий В. Україна-ЄС: деякі міркування напередодні Київського саміту// Дзеркало тижня. – 2007. – Вересень(№8). – С. 5-8

Чужков В. Розширений Європейський Союз// Географія та основи економіки в школі. – 2004. – №5- С. 40-42

Юсипюк І. Відносини України з ЄС Слово просвіти. – 2007. – Липень(№14)- С. 5-8