1. Терміни для позначення ТНК 2

2. Критерії визначення ТНК 3

3. Модель ТНК 4

4. Розвиток теорії ТНК 5

5. Сучасний етап транснаціоналізації 6

6. Стратегічні альянси 9

7. Транскордонні злиття і поглинання 10

Список використаної літератури 11

1. Терміни для позначення ТНК

Міжнародне виробництво - це виробництво, яке організують або контролюють транснаціональні корпорації.

Поява та розвиток транснаціональних корпорацій безпосередньо пов'язані з їхньою зарубіжною інвестиційною діяльністю. Міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямі іноземні інвестиції, стали базою для формування всесвітньої системи філій та міжнародного виробництва ТНК.

Таким чином, здійснення прямих іноземних інвестицій є однією з головних ознак транснаціональної корпорації.

У світовій економічній літературі існує декілька термінів для позначення компаній, що мають міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій (багатонаціональні, міжнародні, транснаціональні, глобальні, наднаціональні, супернаціональні, інтернаціональні тощо) Такі компанії зареєстровані в одній країні, але здійснюють виробництво та інші ділові операції в інших країнах.

Вважається, що за належністю капіталу компанії, які здійснюють міжнародне виробництво, можна поділити на два види: транснаціональні та багатонаціональні

Транснаціональні компанії - національні за капіталом та контролем, але міжнародні за сферою операцій. Вони мають зарубіжні активи, що виникли на базі ПІІ. Хоча такі корпорації мають всесвітню мережу філій, їхня материнська компанія належить капіталові однієї країни. Позначення "транснаціональний" саме й підкреслює зв'язок корпорації з капіталом конкретної нації.

Багатонаціональні компанії на відміну від транснаціональних контролюються капіталом двох або більше країн. Вони також мають глобальну мережу філій, але до того ж мають міжнародне розосередження акціонерного капіталу.

2. Критерії визначення ТНК

Транснаціональна корпорація - це корпорація, що здійснює міжнародне виробництво на основі прямих іноземних інвестицій та має прямий контроль над своїми зарубіжними філіями.

Головним критерієм, що відрізняє транснаціональні компанії від національних фірм, що ведуть зовнішньоекономічну експортно-імпортну діяльність, є вивезення капіталу і створення підконтрольних підприємств у різних країнах світу. Якщо національні компанії здійснюють лише експортно-імпортні операції товарів та послуг, то ТНК організують їх зарубіжне (міжнародне) виробництво. Саме існування зарубіжного виробництва визначає специфічні риси ТНК як форми структурної організації бізнесу: їхні організаційні моделі, стратегію підприємницької діяльності, напрями внутрішньокорпораційного руху товарів та фінансових ресурсів. Залежно від галузевої спрямованості ТНК це міжнародне виробництво охоплює різні види діяльності, що створюють або додають вартість: виробництво готової продукції та напівфабрикатів, надання різноманітних послуг, здійснення наукових розробок і та інше.

Існують і інші критерії, або кількісні показники, класифікації транснаціональності компанії. Наприклад, установлення мінімальної кількості зарубіжних філій або числа країн, в яких здійснюються операції. Це робиться для того, щоб виділити найбільш потужні ТНК та не зараховувати до групи транснаціональних фірм ті компанії, що мають, скажімо, одну зарубіжну філію.

Контингент ТНК не є внутрішньо єдиним. Серед них визначаються передусім гігантські компанії, що мають світову мережу міжнародного виробництва і визначають обличчя цілих галузей світової індустрії. Є й середні за розміром компанії, що постійно збільшують кількість зарубіжних підприємств. Нарешті, в останні роки до лав ТНК починають втягуватися невеликі фірми, що дуже швидко нарощують зарубіжну виробничо-інвестиційну діяльність і займають щільне місце в окремих нішах виробництва товарів та послуг.

3. Модель ТНК

Транснаціональна корпорація складається з головної голдінг-компанії та підконтрольних зарубіжних підприємств.

Країна, в якій розташовується штаб-квартира ТНК або головна голдінг-компанія, називається країною базування (home country) транснаціональної фірми.

Країна, в якій розташовуються підконтрольні підприємства ТНК, має назву приймальної країни (host country).

Головну голдінг-компанію часто називають материнською або батьківською (parent company) компанією. Це компанія, що контролює активи інших фірм у приймальних зарубіжних країнах.

Зарубіжні підприємства транснаціональної фірми, як правило, об'єднують загальним поняттям "зарубіжні філії". Це інкорпоровані або неінкорпоровані підприємства, в яких інвестори, які є резидентами іншої країни, володіють капіталом, що дає їм змогу мати довгостроковий економічний інтерес в управлінні

Інкорпоровані підприємства мають статус самостійної юридичної особи у приймальній країні на відміну від неінкорпорованих підприємств, які не мають власного балансу та відображають свої прибутки та збитки на рахунках материнської компанії.

Материнська компанія ТНК є центром контролю та прийняття стратегічних рішень. Саме тут розробляється глобальна модель внутрішньо-корпораційного руху факторів виробництва, визначається розташування філій, обсяги та асортимент їхньої продукції, ринки збуту, стратегія передачі технологій та джерела фінансування зарубіжної діяльності.

Філії організують виробництво товарів та послуг, здійснюють торгову діяльність та наукові розробки.

Від материнської компанії до філії рухаються товари, капітал, технології, управління. Але такі самі потоки факторів виробництва можуть направлятися від однієї філії до іншої або навіть від філії до материнської компанії.

4. Розвиток теорії ТНК

Економісти багатьох економічних шкіл намагалися теоретично пояснити виникнення транснаціональних корпорацій та особливості їхньої діяльності. Новим етапом у дослідженні проблем ТНК стала “еклектична теорія” Дж. Даннінга. Вона об'єднує окремі елементи різних теоретичних підходів, які найбільше відповідають поясненню різноманітних видів виробництв ТНК. Еклектична теорія акцентує увагу при розгляді ТНК на три ключові категорії - переваги власності, переваги інтерналізації та переваги розміщення.

Переваги власності. Аби національна фірма могла перетворитися на ТНК, вона повинна передусім мати переваги власності (конкурентні переваги) порівняно з іншими фірмами.

Одна з важливих сукупних переваг власності - це здатність фірми створювати нову технологію, яка стане основою для наявності в неї, у свою чергу, конкурентних переваг, пов'язаних з особливими, унікальними активами. До переваг власності належить здатність фірми задовольняти різні вимоги, що висуваються покупцями до якості її продукції та ціни, надавати додаткові послуги - інформацію і рекомендації, гарантії надійності тощо. Здатність купувати, виробляти, зберігати й аналізувати інформацію виступає на сучасному етапі одним із найважливіших специфічних активів фірм, що визначають їхні конкурентні позиції.

Переваги інтерналізації. Зазначені фірми-лідери, що мають унаслідок своїх конкурентних переваг найбільші можливості для зарубіжної діяльності, можуть здійснювати її в різних організаційних формах: через продаж товарів, технологій, управлінського досвіду, ноу-гау або через прямі інвестиції та міжнародне виробництво.

Переваги розміщення. Райони, в яких провадитиметься діяльність ТНК, у свою чергу визначаються перевагами розміщення. Ці переваги виникають унаслідок таких факторів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва і міжкраїнні відмінності в цінах на них, витрати зв'язку і транспорту.

Вибір місця вкладання іноземних інвестицій у приймальній країні визначається також з урахуванням таких міркувань, як макроекономічна стабільність країни, рівень конкуренції, торговельна політика, ступінь розвитку інфраструктури.

Однією з найважливіших переваг розміщення, як показують численні емпіричні дослідження, є розмір ринку приймальної країни. Для інвестицій ТНК, орієнтованих на внутрішній ринок, цей фактор відіграє пріоритетну роль незалежно від того, проводить чи ні приймальна країна протекціоністську політику. Забезпеченість факторами виробництва також значною мірою впливає на вибір району інвестицій. Вона охоплює ряд моментів: наявність природних ресурсів (що особливо важливо для “сировинних” ТНК), вартість некваліфікованої робочої сили, можливість наймання кваліфікованих спеціалістів при відносно низьких витратах, ефективність діяльності місцевих постачальників товарів і послуг, якість допоміжної технологічної інфраструктури. Економічна політика приймальної країни, стимули і пільги для ТНК, ступінь ризику вкладання інвестицій також багато в чому визначають привабливість діяльності в кожному районі.

Отже, наявність трьох видів переваг - власності, інтерналізації та розміщення визначають закономірності створення виробничих комплексів ТНК.

5. Сучасний етап транснаціоналізації

Транснаціоналізація являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій ТНК. Характерною рисою сучасного етапу транснаціоналізації є величезний масштаб операцій ТНК. Для оцінки ступеня входження країн світу у процеси транснаціоналізації використовують індекс транснаціональності приймальних країн.

Він розраховується як середня величина чотирьох показників:

питома вага прямих іноземних інвестицій у валовому капіталоутворенні країни;

частка кумулятивного обсягу прямих іноземних інвестицій у ВНП;

зайнятість на іноземних філіях у процентовому відношенні до загальної зайнятості в країні;

питома вага доданої вартості, створеної в іноземних філіях, у ВНП.

Перший та другий показники свідчать про важливість для країни припливу прямих інвестицій та загального накопиченого обсягу ПІІ. Більший обсяг капіталоутворення зумовлює більші виробничі можливості країни. Третій та четвертий показники відображають важливість для країни операцій філій ТНК. Ці два набори показників взаємопов'язані: більш високі показники щодо питомої ваги прямих інвестицій звичайно зумовлюють і більш високу активність філій транснаціональних фірм

Основна частина найбільших у світі ТНК належала принаймні до однієї із чотирьох галузей: електроніка та електротехнічне обладнання, автомобілебудування; видобуток та дистрибуція нафти, виробництво харчових продуктів та напоїв.

Особливістю операцій ТНК в останні десятиліття стала наявність кількох тривалих хвиль розширення міжнародної інвестиційної діяльності. Ці періоди отримали назву глобальних інвестиційних циклів.

Протягом останніх 25 років спостерігалися три цикли інвестиційного буму: 1978-1981 рр., 1986-1990 рр., 1993-2000 рр. Кожний з циклів характеризувався дедалі значнішим зростанням прямих іноземних інвестицій. Якщо в 1980-1985 рр. середні темпи зростання вивезення прямих капіталовкладень складали 2%, то в 1986-1990 рр. - 26%, а в 1995-2000 рр. - понад, 30%

Максимальна динаміка першої глобальної хвилі припливу інвестицій фіксувалася в 1981 р., але у 1982-1983 рр. відбувся спад. Пік другого циклу інвестиційного буму припав на 1990 р., після чого щорічний обсяг вивезення прямих інвестицій дещо знизився і почав зростати від 1992 р.

Третій цикл стрімкого зростання інвестицій став не тільки більш тривалим (його не зупинила навіть Азійська фінансова криза 1997 р) і масштабним (загальні кумулятивні інвестиції в іноземні філії сягнули в цей час 6,6 трлн дол.), але й мав свою особливість. Під час першої глобальної хвилі головну роль відігравали інвестиції ТНК у нафтодобувний сектор. У період другого інвестиційного циклу головною сферою інвестицій були промислово розвинуті країни. Третій інвестиційний бум характеризувався значною участю в ньому компаній телекомунікаційного сектора та збільшенням ролі країн, що розвиваються.

Показники другого циклу інвестиційного буму були значно перевищені в середині 90-х років. Щорічний приплив нових ПІІ постійно зростав і досяг у 2000 р. рекордного рівня - 1150 млрд дол.

Спостерігається тенденція, що кожні 10 років після динамічного зростання ПІІ відбувається дво-трирічний спад.

Останні десятиліття свідчили про високу динаміку зростання світових потоків ПІІ. У процес транснаціоналізації втягувалися дедалі нові країни, які не тільки стали сферою вкладення капіталу ТНК, а й почали інтенсивно нарощувати вивезення інвестицій за кордон. Промислово розвинуті країни є головними експортерами капіталу. На три основні “центри сили” - Європейський Союз, США, Японію - припадає 85% щорічних потоків вивезення капіталу. ТНК цієї “тріади” контролюють 4/5 сукупного обсягу накопичених прямих іноземних інвестицій. Ще однією примітною тенденцією останніх двох десятиліть стало вивезення капіталу із країн,. що розвиваються.

Якщо в першій половині XX ст. основний потік прямих іноземних інвестицій спрямовувався в колоніальні території та залежні країни Азії, Африки та Латинської Америки, то у другій його половині основною сферою вкладення інвестицій ТНК стали промислово розвинуті країни.

6. Стратегічні альянси

Характерною рисою нового вигляду ТНК стала їхня широка участь у так званих стратегічних альянсах. Стратегічний альянс - це співробітництво на довгостроковій основі двох і більше компаній у науково-дослідній, виробничій або ринковій діяльності.

Стратегічні альянси можуть бути горизонтальними (з іншими фірмами галузі), вертикальними (з постачальниками, споживачами) та діагональними (з партнерами в інших галузях) - залежно від завдань, які висувають перед собою сторони.

Мета стратегічних альянсів може бути також різною:

проникнення на нові ринки;

зниження ризику за рахунок його розподілу;

об'єднання взаємодоповнюючих знань та активів, які жодна з компаній не може самостійно розвинути;

отримання економії на масштабах;

зменшення витрат;

подолання торгових та інвестиційних бар'єрів;

спільні наукові дослідження та обмін технологіями;

розробка загальних технічних стандартів;

розширення асортименту продукції та ін.

Головним мотивом укладання стратегічних угод є підвищення ефективності функціонування транснаціональної мережі підприємств:

науково-дослідницькі стратегічні альянси покращують ефективність шляхом зниження витрат для кожного з партнерів, відкривають нові можливості економії на масштабах завдяки об'єднанню фінансових ресурсів, доступу до нових джерел фінансування, розподілу ризиків на більш широкій основі;

стратегічні альянси щодо кооперації та спільного виробництва компонентів підвищують ефективність виготовлення кінцевого продукту завдяки зниженню витрат виробництва;

стратегічні партнерства в маркетингу та дистрибуції сприяють зростанню ефективності внаслідок економії на масштабах, зменшення витрат завдяки взаємному використанню дистрибуційних мереж і торгових пунктів, спільним рекламним компаніям.

7. Транскордонні злиття і поглинання

Транскордонні злиття і поглинання (ЗІП) являють собою процес об'єднання (на основі участі в акціонерному капіталі) компаній, розташованих у різних країнах. За останні 20 років можна визначити дві потужні хвилі злиттів і поглинань: наприкінці 80-х років та від середини 90-х.

У 1999 р. кількість транскордонних трансакцій ЗІП досягла свого піку - 6000, після чого їхнє число значно зменшилося і почало зростати лише від 2004 р.

Небувала хвиля транскордонних ЗІП значно посилює тенденцію формування глобальних ринків товарів та послуг, а також глобальної системи міжнародного виробництва.

Остання хвиля транскордонних ЗІП була викликана значними технологічними змінами, процесом лібералізації світової торгівлі та інвестицій, широкою приватизацією, а також новими можливостями фінансування трансакцій ЗІП у зв'язку з глобалізацією фінансових ринків.

Список використаної літератури

Філіпенко А.С., Будкін В.С., Розач О. І. Світова економіка: Підручник. – К.: Либідь, 2007. – 640 с.

Дахно І. І., Бовтрук Ю.А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 216 с: іл. - Бібліогр.: с. 208-209.

Киреев А.П. Международная зкономика: Учеб. пособие для вузов: В 1 ч. - М.: Междунар. отношения, 2000.

Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В.В. Козик та ін. - Львів: Львівська політехніка, 1999.

Овчинников Г.П. Международная зкономика: Учеб. пособие. - 2-еизд., испр. и доп. - СПб.: Изд-во В.А. Михайлова, 1999.