Міністерство освіти і науки України

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ: «Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення»

Виконав:

Студент 3 курсу

2007

ЗМІСТ

Вступ

1. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1.Сутність економічної ефективності та особливості її визначення у зерновому господарстві

1.2.Методичні основи аналізу ефективності виробництва та формування ринку зерна

2. СТАН ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА У ДПДГ «АСКАНІЙСЬКЕ»

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2. Аналіз динаміки виробництва зерна та його економічної ефективності

Факторний аналіз економічної ефективності виробництва зерна

2.4. Динаміка та виконання плану зібраної площі та урожайності зернових та зернобобових культур у господарстві “Асканійське”

2.5. Аналіз якості продукції зернових

2.6. Вплив факторів на зміну валового збору зерна

2.7. Економічна ефективність виробництва зернових

3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В АГРАРНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Оптимізація посівних площ зернових культур

3.2. Норми затрат і вихід продукції в господарстві

3.3. Внесення оптимальних доз мінеральних добрив як один з ключових напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна

3.4. Впровадження та використання високоврожайних сортів та гібридів

3.5. Скорочення втрат продукції, підвищення її якості

3.6. Удосконалення реалізації продукції

3.7. Економічне обґрунтування показників виробництва зерна на 2005 рік

Висновки і пропозиції

ВСТУП

У розвитку багатьох галузей економіки нашої держави, і насамперед сільського господарства, дуже важливу роль відіграє збільшення обсягів виробництва зерна. Це пояснюється винятковим значенням його та різно­бічним використанням.

Зерно та продукти його переробки є основою харчування людей: воно є незамінним кормом при виробництві продукції тваринництва, а також основною сировиною для переробної промисловості.

Зерно є важливим експортним продуктом і має забезпечувати значні надходження валютних коштів державі. Адже в процесі зберігання зерно майже не втрачає своєї якості а, отже, придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Обсяги виробленого зерна в країні визначають рівень розвитку зерно­вого господарства. Але у свою чергу на обсяги виробництва зерна вплива­ють такі важливі фактори як розмір посівних площ, їх структура і урожай­ність.

Площі посіву зернових культур в Україні в 2004 році становили 11,2 млн.га, або 45,2% загальної посівної площі. В її складі найбільшу частку мають зернові – 51,6%, ярі зернові та зернобобові – 48,4%. В складі озимих культур найбільші посівні площі відведено під озиму пшеницю – 45,5%. Ячмінь серед ярих зернових займає – 22,4% посівної площі зернових і зер­нобобових культур.

Однак, в останні роки спостерігається тенденція скорочення виробни­цтва зерна. У загальному обсязі спаду валового збору зерна частка впливу зниження урожайності ( у 2004 році урожайність зернових культур в Україні становила 19,6 ц/га) складає 73%, а скорочення зібраної площі – 27%.

На душу населення виробництво зерна у 2004 році становило 740 кг. За даними спеціалістів, в Україні для внутрішніх потреб за рік використо­вується приблизно 6-7 млн. тон зерна з продовольчою метою, близько 10-11 млн. тон зерна – на корми і майже 0,5 млн.т. – для промислової пере­робки. На посів використовується приблизно 4 млн. тон зерна. Отже, якщо рахувати по максимуму, то сумарне споживання зерна має становити бли­зько 22,0-22,5 млн. тон.

Поживна цінність зерна (здатність повністю задовольняти потреби ор­ганізму) поступово зменшується. Це явище впливає на погіршення кормо­вих раціонів для тварин. Позитивний вплив на нарощування виробництва зерна, поліпшення його якості та підвищення ефективності зернового гос­подарства мало широке впровадження у 80-х роках інтенсивних технологій вирощування зернових культур. Протягом останніх років через обмеження матеріальних ресурсів на практиці зменшується застосування ресурсозао­щадливих технологій. В результаті значно знизилась урожайність і погір­шились властивості зерна. За даними статистичної звітності в Полтавській області (у 2005 році) зернові і зернобобові культури займали 4589444 га, що становить приблизно третю частину всієї площі під сільськогосподар­ськими культурами. Валовий збір зернових і зернобобових області разом з кукурудзою на зерно становить 1003352 ц, при середній урожайності зер­нових і зернобобових – 22,1 ц/га, а кукурудзи на зерно – 36,9 ц/га. І хоча урожайність зернових культур в останні роки за виключенням 2005 року, де урожайність сягнула 30-40 ц/га мала тенденцію до спаду, зернові і зер­нобобові культури мають найвищу питому вагу в структурі товарної про­дукції. Ці положення і визначають актуальність обраної теми дослідження. Метою даного проекту було вивчення стану виробництва зерна (озимої пшениці) та його економічної ефективності, пошук резервів та опрацю­вання шляхів її подальшого зростання.

Об’єктом дослідження було обране аграрне підприємство “Асканійське” Каховського району, як типове підприємство Херсонської області. Дане господарство є передовим в районі як по рівню роз­витку рослинництва так і тваринництва. Це обумовлено, насамперед, висо­ким рівнем організації сільськогосподарського виробництва, раціональним вирішенням всіх питань як на місцевому, так і на районному рівнях. Суча­сне приватне сільськогосподарське підприємство “Асканійське” одне із стабільних господарств району. Село має сучасний вигляд (усі дороги з твердим покриттям, оселі газифіковані, зведено капітальні споруди як гос­подарського, так і побутового призначення, продовжується підтримка ін­дивідуальних забудовників, за рахунок господарства утримуються школи, дитячі заклади, лікарня). Нині тут працюють з повною віддачею. В цілому господарство можна вважати за зразок, з якого можна було б брати при­клад іншим сільськогосподарським підприємствам району.

Основними джерелами інформації, які послужили для написання курсової роботи були річні звіти господарства, плани економічного і соці­ального розвитку, бухгалтерська і статистична звітність. Крім цього мето­дичною і методологічною основою досліджень послужили Закони України, Постанови Уряду з питань розвитку сільського господарства, зокрема Постанова Кабінету Міністрів “Про ринок зерна та шляхи підвищення його ефективності ”, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів-агра­рників, дані науково-дослідних установ та організацій, статистичні дані з розвитку сільськогосподарського виробництва України та особисті спосте­реження автора.

В ході написання курсової роботи використані статистичні, еконо­міко-математичні, розрахунково-конструктивний та монографічний методи дослідження та інші.

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В РИНКОВИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1.Сутність економічної ефективності та особливості її

визначення у зерновому господарстві

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя на­селення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення населення в продуктах харчування і промисловості – в сировині.

Проблема підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства на сучасному етапі розвитку економіки України.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію об’єктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних її вкладень на одиницю корисного ефекту.

Як економічна категорія, економічна ефективність дуже тісно пов’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення нашої країни. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного продукту та національного доходу з подальшим задоволенням потреб виробників галузей, а також суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі – головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві – до продуктивності худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах коштів на виробництво одиниці продукції. Також в ефективності сільського господарства відображається якість продукції, а також здатність її задовольняти певні потреби споживача. Але при цьому для підвищення якості сільськогосподарської продукції потрібні додаткові затрати живої і уречевленої праці. [29, с.136].

Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним з найважливіших завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат об’єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються [22, с.157].

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, під­вищення оплати праці, та поліпшення побутових і культурних умов пра­цівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногоспо­дарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агро­промислового комплексу і подальшого підвищення результативності фун­кціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики [29, с.138].

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці.

Основний критерій економічної ефективності висвітлює головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих ви­дів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нор­мативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охо­рону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних за­конів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Особливе значення також має хімізація сільського господарства, що є важливою умовою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою розвитку на сучасному етапі.

Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного го­сподарства, в тому числі і зернового виробництва, об’єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції.

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порів­няні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Підвищення ефективності зернового господарства пов’язане з впливом на його розвиток великої кількості факторів: хімізація, меліорація, виведення нових сортів, підвищення загальної культури землеробства. В зв’язку з тим, що перелічені фактори не рівнозначні по ступеню впливу на збільшення виробництва зерна і потребують різних розмірів капіталовкладень та поточних затрат, важливо, куди будуть спрямовані ці капіталовкладення.

Труднощі у визначенні економічної ефективності основних факторів, які впливають на ріст урожайності зернових культур, на відмінну від виявлення економічної ефективності різних варіантів проектних рішень в промисловості, коли головне завдання полягає у виборі більш ефективного варіанту, визначення групи показників, полягає в тому, що тут головне за­вдання встановлює найбільш правильне відношення факторів у комплексі з урахуванням економічної ефективності кожного із них.

Зернопромисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану структуру, в яку, крім зернового господарства, входять борошномельна, круп’яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення економічних і технологічних зв’язків між ними, їх збалансований розвиток, кооперування виробництва, використання най­новіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентноздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність – це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства.

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є інтенсифікація зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних добрив, які в конкретних природнокліматичних та економічних умовах забезпечують найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої пшениці до 50-60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні становить 30 ц/га).

В останні роки в АПК різко скоротилося застосування органічних та мінеральних добрив. Скорочення застосування добрив призвело до різкого зниження урожаїв польових культур. А тому збільшення норм внесення добрив і доведення їх до оптимального рівня є актуальним питанням для сільськогосподарських товаровиробників.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна є виведення і впровадження в господарствах високоврожайних сортів і гібридів, стійких проти хвороб і придатних для вирощування на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насін­ництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% - впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.

Отже, можна відмітити, що у підвищенні ефективності виробництва зерна значне місце займає оптимізація сортового складу. Під оптимальною розуміють таку структуру посівів, при якій на кожному полі, відведеному під відповідну культуру, висівають сорт, що забезпечує найбільш повне використання потенціальної родючості ґрунту. Підвищення ефективності виробництва зернових тісно пов’язане також з технічним переозброєнням галузі

Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Певні недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.

Узагальнені результати розрахунків енергетичної ефективності різних варіантів інтенсивних сівозмін показують, що найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності отримали в зернопросапних сівозмінах з горохом і одним та двома полями кукурудзи – 2,63 і 2,66. Цей показник був високим і в сівозмінах з 100% насиченням зерновими, в тому числі 33,3%-66,6% озимої пшениці, 33,3% ячменю та по 33,3% гороху. Проведені розрахунки свідчать про доцільність впровадження господарствами, що спеціалізуються на виробництві зернових колосових і зернобобових культур трипільних схем сівозмін: чорний пар – озима пшениця – цукрові буряки; горох – озима пшениця – цукрові буряки. Для господарств з круп’янозерновим виробничим напрямком кращими є сівозміни з 100% насиченням їх зерновими, в тому числі 33,3% гороху, 33,3% озимої пшениці та 33,4% гречки або проса.

Інтенсифікація зернового господарства неможлива без комплексної механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження всієї системи машин дасть змогу зменшити затрати праці до 0,67-0,09 люд.-год на 1 ц зерна [29, с.290].

Комплексна механізація передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.

Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка (15-17%) і клейковини (28-36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей , що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Якість зернових культур має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням його якості. Збільшення виробництва і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Однак, складне економічне становище сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві – урожайності та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити якість зерна? Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкодочинність від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна озимої пшениці. Так, вміст білка в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини – 4,3%, скловидність – 5,2% відповідно.

Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість у зростанні продуктивності праці і є реальною умовою збільшення виробництва продукції.

Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної механізації, внесення оптимальних доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва зерна. Вона передбачає виконання комплексу агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання високих урожаїв.

1.2.Методичні основи аналізу ефективності виробництва та формування ринку зерна

Проблема розвитку зернового господарства має бути в центрі уваги міжгалузевого управління, якого на сьогодні не існує. Метою такого втручання держави є розробка концепції її основних заходів щодо реалізації програми стабільного нарощування виробництва зерна, докорінного поліпшення його використання і створення експортноорієнтованих моделей зернового господарства.

З метою удосконалення економічних відносин на вітчизняному ринку зерна, збільшення його виробництва, Президент України ще у 2000 році підписав Указ “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”(Указ № 832 від 29.06.2000р). Даним Указом було започатковане створення системи заставних закупок сільськогосподарської продукції. З огляду на беззаперечну важливість для національної економіки зернової складової аграрного ринку за об’єкт закупок було обране саме зерно.

Подібна система передбачає закупку зерна у сільськогосподарських товаровиробників у сезон збирання за заставними цінами та гарантування їм права наступного продажу цього зерна за ринковими цінами в разі, якщо вони вищі за заставні ціни за умови відшкодування вартості зберігання такого зерна. Метою, яку переслідує створення даного механізму, є подолання негативних наслідків сезонних і кон’юнктурних коливань обсягів продажу і цін на зерно та хлібопродукти.

З 31.07.2002 року набрав чинності Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” (№37-IV від 04.07.02). Даним Законом передбачені досить ефективні напрями державної політики по регулюванню ринку зерна, серед яких удосконалення механізму заставних та інтервенційних операції на зерновому ринку, посилення контролю за якістю, обліком та зберіганням зернових ресурсів, активізації експорту зерна тощо. Крім того, передбачене удосконалення діяльності ринкової інфраструктури, без чого неможливе успішне функціонування самого ринку.

Внутрішній попит на ринку зерна традиційно формується відповідно до таких напрямів витрат зерна: на насіння, продовольство, промислову переробку та фуражні цілі. Вони залишаються щороку визначальними. Аналіз свідчить, що ємність внутрішнього ринку зерна при харчуванні населення за купівельної спроможності становить 26,56 млн. тон [39, с.21]. Зовнішній попит формується, як правило, із залишкових ресурсів під значним впливом кон’юнктури, що склалася і прогнозується на світовому ринку зерна.

Відповідно до офіційної інформації зерновий ринок України переживає нині не кращі часи. У 2003 році пропозиція зерна порівняно з попереднім роком щомісячно зменшувалася. Відповідно до ринкових правил відбувається невпинне зростання ціни на зерно [30, с.159].

За прогнозами аналітиків у 2003-2004 маркетинговому році, що розпочався 1 липня 2003 року, таких колізій слід було чекати. Погодні умови зимівлі хлібів і весняні позначки температури й вологості ґрунту за оцінкою фахівців досягли апогею несприятливості, якого не було кілька десятиріч.

Згідно з даними Держкомстату України, станом на 1 вересня 2003 року сільськогосподарські підприємства, які виступають основними постачальниками зерна на ринок, реалізували його 3310,2 тис. т, середньою ціною 517,9 грн. за 1 т. В 2002 році на цей час було продано зерна 7956,9 тис. т за ціною в середньому 316,7 грн./т. Тобто обсяги продажу зерна зменшилися порівняно з 2002 роком в 2,4 раза, а ціна зросла в 1,7 раза.

Найбільш відчутним є скорочення товарних обсягів пшениці: на 01.09.2003 року її реалізовано 1266 тис. т, тоді як у 2002 році на цю дату було продано 5131,1 тис. т. Відповідно змінилася середня ціна зерна: на 01.09.2003 року вона становила 525,3 грн. за 1 т, тоді як у 2002 році була 307,9 грн. Обсяги реалізації пшениці у 2003 році зменшилися в 4 раза, при цьому ціна 1 т зерна зросла в 1,7 раза.

На даний час склалася ситуація, коли реальна пропозиція не задовольняє внутрішнього попиту на зерно. Таке становище потребує вжиття заходів щодо пом’якшення несприятливих кон’юнктурних коливань. Передбачені урядом домовленості щодо імпорту в Україну протягом поточного маркетингового року 3 млн. т зерна відповідають реальним потребам. Нагальним стає впровадження на ринку зерна механізму заставних та інтервенційних операцій, визначених Законом “Про зерно та ринок зерна в Україні” як економічні важелі регулювання ринку зерна. Досвід ряду країн – визнаних експортерів зерна на світовому ринку – підтверджує ефективність таких дій.

Враховуючи постійне зростання попиту на зерно у світі, виникла потреба у визначенні зборів зерна в Україні. Однак, збільшення обсягів виробництва зернових на сьогодні залишається однією з найважливіших проблем агропромислового комплексу. Завдання полягає в отриманні високих урожаїв при якомога менших затратах праці і засобів.

Розвиток зернового господарства та підвищення його економічної ефективності неможливе без його наукового забезпечення. Насамперед потрібні науково обґрунтовані системи насінництва, оскільки селекція і насінництво – це фундамент зернового господарства. Система насінництва має вирішувати регіональні проблеми розвитку галузі. Насіння супереліти повинне репродуктуватися у дослідно-виробничих господарствах, зона діяння яких має поширюватись на спеціалізовані насінницькі господарства 5-10 адміністративних районів

Зростання ефективності виробництва зернових пов’язане із збільшенням урожайності і зниження затрат праці на її вирощування. Так, як виробництво та його ефективність відображають вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, то формуючи її рівень, визначають тенденції розвитку. Для оцінки економічної ефективності виробництва зерна використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів.

Економічна ефективність виробництва зерна визначається відповідно як ефективність галузі, а також господарської діяльності сільськогосподарського підприємства і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності.

При оцінці економічної ефективності виробництва зерна в господарствах і підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні найбільш об’єктивно відображати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники виходу продукції з урахуванням її якості, які є вихідними при визначенні економічної ефективності виробництва зерна.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна включає такі показники, як урожайність, продуктивність праці, собівартість, ціна реалізації, рівень рентабельності.

Для одержання порівняних величин витрат і результатів обсяг виробленої однорідної і різнойменної продукції обчислюють у вартісному виразі. Найважливішими показниками, що характеризують обсяг виробництва зерна (результат) є вартість валової і товарної продукції господарства, на основі яких можна розраховувати чисту продукцію, а також прибуток.

Система показників економічної ефективності виробництва зерна першого порядку включає: урожайність – найважливіший результативний показник землеробства. Рівень урожайності відображає вплив економічних і природних умов, а також якість організаційно-господарської діяльності сільськогосподарських культур, її визначають на 1 га.

Для зернових культур важливе значення має показник урожайності, що характеризує чистий збір на 1 га продуктивної площі, а також собівартість – індивідуальні витрати товаровиробника на одержання продукції

Також існує система показників другого порядку, яка включає: вихід кормових одиниць та перетравного протеїну на 1 га посіву, на 1 ц зерна, ціну реалізації, прибуток з розрахунку на 1 ц, рівень рентабельності.

Кількісне співвідношення валового збору зерна до понесених витрат на його виробництво або урожайність до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна.

Показники економічної ефективності сільськогосподарського виробництва розраховують і порівнюють за окремі роки або в середньому за останні три, п’ять років, які повинні характеризувати ефективність використання землі як основного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність виробничих витрат, рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва.

Для дослідження економічної ефективності виробництва зерна користуються певними визначеними методами. Всі агротехнічні заходи, меліорація земель, вкладення коштів на придбання і застосування техніки, затрати праці, організаційно-господарське удосконалення роботи підприємства відбиваються в підвищенні урожайності та збільшенні валового збору урожаю.

Отже, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що найважливішими показниками в зерновій галузі є урожайність та валовий збір урожаю. Для оцінки даних показників використовують два види спостережень:

по-перше, це поточне спостереження. Суть його полягає в безпосередній реєстрації фактів у міру їх виникнення. Прикладом такого спостереження може бути облік виконання робіт, облік виробництва продукції. За даними поточного обліку складають статистичну звітність, яку подають у формі укрупнених періодів – місяць, квартал, рік.

По-друге, це періодичне спостереження. Періодичним називають спостереження, при якому факти реєструються не регулярно, через певні проміжки (періоди) часу. Прикладом такого спостереження може бути заключний облік посівних площ, який проводять раз на рік після сівби ярих культур.

Показники ефективності визначаються за двома варіантами: співставлення валової продукції з трудовими та матеріальними затратами; співставлення чистої продукції з трудовими та матеріальними затратами.

Виходячи із завдань економічного аналізу ефективності сільськогосподарського виробництва для визначення економічної ефективності необхідно використовувати в комплексі різні економічні і статистичні методи.

Більшість досліджень, присвячених застосуванню статистично-математичних методів в економічних розробках по сільському господарству, умовно можна розділити на дві групи: в одних, головна увага приділяється теоретичним основам методів, в інших же розглядаються тільки обчислювальні схеми.

Необхідно пов’язувати обидва напрямки в застосуванні статистико-математичних методів для аналізу ефективності сільськогосподарського виробництва з урахуванням економічного пояснення одержаних результатів.

Метою такого аналізу показників ефективності є надання господарським і плановим органам, керівникам і спеціалістам окремих господарств різнобічного і достовірного матеріалу для розробки конкретних організаційно-технічних заходів, які забезпечують збільшення виробництва продукції при зниженні затрат праці й засобів на її одиницю. Особливо великого значення набуває виявлення і кількісна оцінка факторів, які в конкретних умовах найбільше впливають на рівень економічних показників. Найефективніше аналізувати фактори економічних показників за допомогою такого поєднання статистичних методів, як аналітичні індекси і групування, регресійно-кореляційний і дисперсійний аналіз.

Індексний метод застосовують в тих випадках, коли узагальнюючий показник рівня або його динаміки розкладається на складові субіндекси (фактори).

Статистичні групування являють собою виділення з сукупності суспільних явищ якісно однорідних найважливіших типів, характерних груп і підгруп за однією або кількома властивостями для них ознаками. Групування – найважливіший етап всієї статистичної роботи з цифрами.

Кореляційний аналіз – це метод, який дає можливість кількісно оцінити залежність між показниками, що визначаються в умовах дії великої кількості факторів, частка яких невідома. При виявленні ж резервів підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, як правило, всі фактори враховувати неможливо. Тому для їх вивчення рекомендують застосовувати саме метод кореляційного аналізу

За напрямом зв’язок між корелюючими величинами може бути прямим і зворотним. При прямому зв’язку факторна ознака змінюється в тому самому напрямі, що й результативна, наприклад, зв’язок між внесенням добрив і урожайністю сільськогосподарських культур, рівнем механізації виробничих процесів і продуктивністю праці. Якщо із збільшенням факторної ознаки результативна ознака зменшується або, навпаки, із зменшенням факторної ознаки збільшується, то такий зв’язок називають зворотним, наприклад, зв’язок між урожайністю і собівартістю продукції, собівартістю продукції і рентабельністю виробництва, продуктивністю праці і собівартістю продукції.

За формою розрізняють прямолінійний і криволінійний зв’язок. Прямолінійний кореляційний зв’язок характеризується рівномірним збільшенням або зменшенням результативної ознаки під впливом відповідної зміни факторної ознаки. Аналітично його визначають за рівнянням прямої лінії.

Кореляційний аналіз займає одне з вагомих місць серед інших методів, оскільки він дає можливість наглядно прослідити тенденції в динаміці досліджуваних явищ, а також визначити тісноту взаємозв’язку між факторними та результативними ознаками.

Іноді застосовують дисперсійний аналіз – розроблений математичною статистикою, метод вивчення кількісної залежності масових явищ від різних одночасно діючих факторів. Цей метод простіший і дає досить надійніший результат. За допомогою цього методу можна охарактеризувати з кількісного боку, навіть таких, які не виражені в числовому виразі, тобто належать до атрибутивних ознак.

Іноді важливе значення має застосування виробничо-аналітичного методу. Його суть полягає в розчленуванні загальної суми трудових і матеріальних затрат на окремі виробничі операції. Він дає можливість встановити, на яких саме роботах можна заощадити працю й кошти, на чому треба зосередити увагу.

Найважливішим завданням економічного аналізу є дослідження процесу розвитку суспільних явищ у часі. Особливо це стосується вишукування резервів підвищення ефективності в господарствах.

Для об’єктивної оцінки економічних показників виробництва в динаміці слід застосовувати методи економічної і математичної статистики, тому що порівняння двох крайніх років, а іноді навіть і середніх даних не дає можливості виявити закономірність у русі того чи іншого показника діяльності господарського виробництва.

Важливо також не лише виявляти тенденцію у їх русі, а й кількісно виразити закономірність змін і визначити, який характер мають ці зміни.

Отже, за допомогою різних методів і методик можна визначити економічну ефективність зернового виробництва.

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що на підвищення економічної ефективності зерна впливають зниження собівартості продукції, затрат праці, а відтак – підвищення рівня рентабельності виробництва зерна.

Аналізуючи фактори зниження собівартості продукції, важливо виявити перевиконання чи недовиконання плану та виявляти резерви здешевлення виробництва продукції. До них можна віднести: підвищення урожайності культур, економне використання паливо-мастильних матеріалів, запасних частин тощо.

При аналізі рентабельності основна увага звертається на окупність (прибутковість) окремих видів продукції та на їх собівартість. Для виявлення тенденції в зміні рівня рентабельності дані за поточний рік співставляються з даними за попередні періоди.

Таким чином, підвищення економічної ефективності виробництва зернових культур – це з однієї сторони, максимальне збільшення виробництва продукції, а з іншої – систематична боротьба за економію. Чим більше виробляється продукції і менше витрачатиметься ресурсів на її одержання, тим ефективніше виробництво і більша сума прибутку в господарстві.

2. СТАН ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА У ДПДГ «АСКАНІЙСЬКЕ»

Державне підприємство дослід­не господарство "Асканійське" інститут олійних культур УААН створене в 1991 році на базі рад­госпу "Асканійське" з централь­ною садибою в селі Тавричанка, розташоване в південно-східній частині Каховського району. Від­далення центральної садиби від адміністративних центрів скла­дає: районного - м. Каховки - 50 км, обласного - м. Херсон -130 км.

За типом "Асканійське" є державним підприємством зі 100 % часткою державної власності. Підпорядковане Українській академії аграрних наук.

В сучасних межах землекористування господарства, станом на 01.01.2007 р. загальна земельна площа складає 9534 га, з них 4999 га знаходиться на зрошенні. Середньорічне виробництво ва­лової продукції становить 14-16 млн. гривен. Вартість основних за­собів виробництва складає 34,5 млн. гривен, що порівняно з 1990 роком збільшилась майже у 5 разів, середня численність працюючих 445 чол.

Господарство спеціалізується на виробництві насіння зернових куль­тур (озима пшениця, озимий і яровий ячмінь, горох, кукурудза), олійних (соняшник, соя, гірчиця, ріпак і льон), кормових і технічних (люцерна, фацелія). Більше 10 років "Асканійське" є найпотужнішим в Україні випробувальним полігоном завершених вітчизняних та за­рубіжних наукових розроблень.

На демонстраційному полігоні з випробування рослин сконцентро­вано понад 200 сортів та гібридів вітчизняної та зарубіжної селекції. Наукові методичні центри та Інститути, які займаються селекційною роботою в рослинництві зацікавлені у випробуванні своїх сортів та гібридів в умовах жорсткої природної посухи та на зрошуваних зем­лях.

ДПДГ "Асканійське" є базовим племрепродуктором з розведення ве­ликої рогатої худоби південного типу української чорно-рябої молоч­ної породи, а також племінним заводом з розведення великої рогатої худоби південної м'ясної породи що створюється, і племінним заво­дом з розведення овець таврійського типу асканійської тонкорунної породи.

Сучасне молочне стадо представлене тваринами, які одержані від схрещування червоної степової худоби з бугаями - плідниками голштинської породи чорно-рябої масті. Продуктивність молочно­го стада становить 6730 кг молока на корову. Вихід телят на 100 корів - 110 голів, середньодобовий приріст живої маси молодняку - 441 гр. Рівень рентабельності молочного скотарства +33,4%. Для підвищення рентабельності в господарстві реконструйовано молоч­ну ферму по європейському типу на вітчизняному обладнані, переведено поголів'я на безприв'язно-боксове утримання та доїння на доїльній установці типу "Ялинка". Також в господарстві на 1.01.2007 року налічується понад 2500 голів овець асканійської тонкорунної по­роди, з них більше 1000 вівцематок. Середній настриг немитої вовни по стаду склав 7,2 кг, а вихід ягнят на 100 маток у поточному році 126 голів.

Більше 22 років господарство очолює директор Найдьонова Віра Опанасівна. Під її керівництвом середнього радгоспу "Асканійське" перетворилося в одне із провідних насіннєвих і тваринницьких госпо­дарств, не тільки на Херсонщині, айв системі господарств Академії аграрних наук України. Доказом чого є щорічні проведення в госпо­дарстві конференції і семінарів, як регіонального так і республікан­ського масштабу з широким залученням учених Української академії аграрних наук та учених інститутів південного і східного регіонів України. Стало доброю традицією щорічне проведення науково-практич­ного семінару "День поля".

На протязі двох останніх років ДПДГ "Асканійське" визнається про­відним підприємством АПК України і є лауреатом та фіналістом Все­українського конкурсу "100 кращих товарів України".

Підпорядкування інноваційно-виробничої діяльності потребам і ви­могам ринку. Щодо кількості і якості реалізуємої наукоємної продукції змусило господарство перейти на управління, при якому виробни­цтво підпорядковане вимогам ринку.

З цією метою головні спеціалісти, керівники виробничих підрозді­лів розробили комплексний бізнес-план розвитку господарства на період до 2010 року, який передбачає у рослинництві: розширення посівних площ під вирощування елітного та репродукційного насіння, районованих для півдня України сортів. Вирощування та реалізація для південних регіонів 3,5-4,0 тисяч тон елітного та репродуктивного насіння зернових культур, та 1,5-2,0 тисячі тон перспективних гібри­дів та елітних сортів олійних та технічних культур.

У тваринництві: доведення у поголів'я ВРХ до 3500 голів, у тому числі дійного стада до 800 корів, ВРХ м'ясного напрямку - до 600 голів. Поголів'я племінних овець довести до 5300 голів.

Державне підприємство має значні прибутки, це свідчить про його значний рівень розвитку серед підприємств аграрного сектору. Для кращого ознайомлення з підприємством, розглянемо таблицю 1., в якій відображено розміри аграрного підприємства.

Таблиця 1.

Аналіз розміру підприємства «Асканійське”, 2004-2006рр.

Показники	2004	2005	2006	2006р. у % до 2004р.
Обсяг виробництва продукції в порівняльних цінах 2005р.,тис.грн.
у т.ч. рослинництва
тваринництва
Обсяг продажу продукції, тис.грн.
у т.ч. рослинництва
тваринництва
Власний капітал, тис.грн.
Авансований капітал тис.грн.
Кількість працюючих, чол..
Балансовий прибуток, тис.грн.
Площа сільськогосподарських угідь, га
у т.ч. рілля

Аналіз табл. 1. показує , що в підприємстві «Асканійське” обсяги виробництва продукції мають тенденцію до зростання. За 2006 рік у порівнянні з цінами 2005року, по відношенню до виробництва у 2004р. Обсяги зросли на 20%. Підвищився показник продажу продукції він становить 11667 тис.грн., що на 47780 тис.грн. більше ніж у 2004 році. Також зріс власний капітал на 2006 рік він становить 72711 тис.грн. Не дивлячись на те, що кількість працівників у звітному році зменшилась, площа с/г угідь станом на 2006 рік зросла, її розмір становить 9221га.

Детальніше стан земельного фонду господарства „Асканійське” розкрито в таблиці 2.

Таблиця 2.

Склад структура земельного фонду аграрного підприємства

	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа, га	9596	100	9283	100	9534	100	99
Всього сільськогосподарських угідь, га.
У т.ч. - рілля
- сінокоси	—	—
- пасовища
Угіддя
- плодові насадження						—	—
Площа лісу						—	—
Ставки та водойми						—	—
Інші землі	—	—	—	—	—	—	—
Наявність зрошуваних земель						—	—
Наявність осушених земель	—	—	—	—	—	—	—

З даних таблиці 2 видно, що характер росту майже не змінився адже стан загальної земельної площі після спаду у 2005 році знову зростає. Проте, цей показник не перевищує обсягів 2004 року. Оскільки підприємство має дослідницький напрям вирощування с/г культур та тварин, то серед сільськогосподарських угідь розмір яких станом на 2006 рік становить 9221 га., мають місце лише рілля та пасовища. Площа ріллі у порівнянні з базисним роком збільшилась на 13% , або на 1017 га., чого не можна сказати про площу пасовищ. Вона значною мірою знизилась у 2005 році до 117 га, і незначною мірою зросла у 2006 році до 207 га, що на 40% або на 140 га менше ніж у базисному.

Надзвичайно важливе значення для забезпечення управління господарством має організаційна структура, під якою розуміють склад, розмір і розміщення виробничих підрозділів (бригад, ферм). Говорячи про наявність організаційної структури в підприємстві «Асканійське”, слід відмітити, що вона відповідає вимогам сучасного управління, яке може забезпечити нарощування виробничої продукції витратами на неї.

Важливим показником для будь-якого сільськогосподарського підприємства є обсяг товарної продукції. Адже від розміру цього показника в значній мірі залежать грошові надходження, а його склад і структура дозволяють визначити які галузі є основними, розвинутими чи допоміжними. Крім цього можна зробити висновок про виробничий напрямок підприємства та рівень його спеціалізації. Склад та структура товарної продукції по досліджуваному господарству наведено у таблиці 3.

У сільськогосподарських підприємствах товарна продукція включає всю реалізовану продукцію незалежно від місця і каналів її реалізації. Тому суспільні потреби у продуктах харчування і сільськогосподарській сировині задовольняються за рахунок товарної продукції, а це значить, що товарність будь-якого сільськогосподарського підприємства має велике значення. Рівень товарності визначається із співвідношення товарної і валової продукції. Цей показник характеризує можливості підприємства з виробництва товарної продукції і ступінь його участі в суспільному поділі праці.

Таблиця 3.

Склад і структура товарної продукції аграрного підприємства

Види продукції, галузі	Вартість товарної продукції, тис.грн.				Р, %	і	2і-1	Р(2і-1)
	2004	2005	2006	В серед ньому за 3 роки

З даних таблиці розрахувавши Ксп., який дорівнює 0,17. Я встановив, що підприємство спеціалізується на рослинництві, має високий рівень спеціалізації. Питому вагу займає вирощування зерна та соняшнику.

Розглядаючи діяльність підприємства не можливо не розглянути розміри ресурсів якими воно оперує в процесі діяльності. Та наявність засобів виробництва які є невід’ємною частиною господарської діяльності. Вартість фондів, що перебувають у розпорядженні підприємства наведено в таблиці 4.

Таблиця 4.

Середньорічна вартість виробничих фондів підприємства

Показники	2004	2005	2006	2006р. у % до 2004р.
Всього основних засобів, тис.грн., у т.ч.
1.Основні виробничі фонди,
із них: будинки та споруди передавальні пристрої
машини і обладнання
транспортні засоби
інструменти та інвентар
інші основні фонди
2.Основні засоби інших галузей
3.Невиробничі основні засоби
Середньорічна вартість оборотних фондів, тис.грн.
У т.ч. виробничі запаси
напівфабрикати власного виготовлення
незавершене виробництво
витрати майбутніх періодів
Співвідношення основних і оборотних фондів

Дані таблиці свідчать про підвищення вартості виробничих фондів підприємства. Значною мірою збільшилась вартість основних виробничих фондів у звітному році вона становить 91177 тис.грн., що на 189% більше у порівнянні з базисним. Основні засоби інших галузей також мають тенденцію росту у 2006 році вони збільшились на 22% або на 120 тис.грн., у порівнянні з базисним. Підприємство збільшує свої обсяги, цей факт засвідчує середньорічна вартість оборотних фондів, яка зросла на 20%, або на 1572 тис.грн.

2.2. Аналіз динаміки виробництва зерна та його економічної

ефективності

Перехід до ринку істотно розширив права і відповідальність підприємств стосовно як відносин, так і господарювання. Нині господарства самі розробляють і затверджують свої плани, а центральний механізм доведення планових завдань замінено договірними відносинами. Проте і тепер відчувається взаємна заінтересованість держави і виробника. Держава прагне одержати необхідний обсяг продукції, а підприємство – мати гарантований ринок збуту своєї продукції, нормальні закупівельні ціни, зустрічні поставки товарно-матеріальних цінностей та інше. Таким чином, звідси основне завдання – дати обґрунтовану оцінку доцільного розподілу продукції за основними напрямками, щоб продукція використовувалася за бажанням підприємств.

Найскладнішою процедурою планування є набір видів продукції, яку підприємство може виробляти для задоволення потреб ринку. Крім того визначитись, у якому обсязі і для кого призначається вироблена продукція (формування портфеля замовлень), за якою ціною можна її продати та інше, щоб забезпечити належні умови для нормального ведення господарства і соціального розвитку колективу. Для цього аналізується кон’юнктура ринку і оцінюється виробничий потенціал підприємства. Визначальним базисом для виробництва сільськогосподарської продукції є розмір земельних ресурсів. Не применшуючи важливість інших факторів виробництва і того, що тільки їх достатність у збалансованому вигляді може забезпечити належну віддачу, проте всі вони є похідними в сучасних умовах є можливість розв’язати проблеми належного забезпечення ними (за умови нераціонального використання наявного потенціалу) під виробництво передбачених на основі кон’юнктурного аналізу) видів продукції.

Тут аналіз покликаний допомагати найкращим чином розпорядитись наявними ресурсами, забезпечити від них максимальну віддачу. Таким чином, розробка виробленої програми пов’язана з одного боку з розрахунком потужностей, а з другого – з показниками ринкової коньюктури, на підставі яких підприємство визначає обсяг і структуру виробництва продукції.

Отже, щоб достатньо задовольнити потреби різних сфер народногосподарського значення та потреби господарств, сільськогосподарські виробники повинні намагатися досягти певних запланованих меж у обсязі одержання продукції. А це досягається шляхом виконання плану, зокрема по таких показниках як зібрана площа та урожайність.

Аналізуючи динаміку та виконання плану зібраної площі та урожайності зернових і зернобобових культур у господарстві “Асканійське”, слід зазначити, що в цілому зміни по окремих видах культур за останні три роки мали різний характер. Так по пшениці (табл 5.), відбулося поступове зниження урожайності, яке досягло у 2006 році 46,4 ц/га, тоді як у 2004 році вона складала 59,5 ц/га. Проводячи спостереження по ярих культурах, тенденція урожайності мала характер до зниження її показники склали у 2006 році 29,4 ц/га, тоді як у 2004 вона становила 44,1. Що до кукурудзи то якісний показник урожайності цієї культури також несе за собою зменшення урожайності на 5,85%. Поряд із аналізом динаміки та виконання плану урожайності, проведемо дослідження щодо змін і виконання зібраної площі. Як свідчать нижченаведені дані та розрахунки (див. табл.5), загальна площа по зернових на протязі трьох років мала тенденцію до збільшення. Так, якщо у 2004 році розмір зібраної площі по зернових культурах склав 2618 га, то у 2006 цей показник збільшився на 1226 га, або ж на 47,82%.

Здебільшого такі зміни пояснюються значним збільшенням посівних площ окремих культур, зокрема збиральна площа пшениці у звітному році збільшилась на 475 г, або ж на 36% порівняно із 2004 роком – розмір якої сягнув 1319 га, проте у порівнянні з попереднім 2005 роком площа зменшилась на 236 га. Але крім цього, слід відмітити, що не по всіх культурах просліджується така динаміка. У 2006 році зменшення посівних площ спостерігається за такими культурами як ярове зерно і кукурудза

Таблиця 5.

Динаміка та виконання плану зібраної площі та урожайності зернових та зернобобових культур у господарстві

Сільськогосподарські культури

2004 рік

20005 рік

2006 рік

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

План

Факт

% виконання плану

Відхилення (+,-)

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

Зібрана площа, га

Урожайність, ц/га

відповідно на 201га і 73га, або ж 22,21% та 18,53% у порівнянні з даними 2004 року.

Найбільша частка недовиконання плану зібраної площі у звітному році спостерігається за кукурудзою, недовиконання якого прирівнюється до 8%. Друге місце посідає яре зерно, план збиральної площі був недовиконаний на 4% або ж на 26 га. Третє місце припадає на пшеницю, недовиконання плану якої склало 3%. Отже, основними факторами, які зумовили зміну розміру зібраних площ і їх структур були: метеорологічні умови аналізованого періоду (вимерзання та недостатня сума активних температур. Що впливає на формування врожаю певних культур і на їх використання за призначенням. недостатня забезпеченість трудовими ресурсами, що зумовило зменшення площі під трудомісткими культурами.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур. Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим, використовуючи натуральні і вартісні показники.

Так, аналізуючи динаміку виконання плану по підприємству «Асканійське” в галузі рослинництво за останні два роки (табл.6), слід відмітити, що план валового збору зерна за 2006 рік по всім зерновим культурам в цілому був недовиконаний на 346ц, або ж на 1%.Суттєвіше було недовиконання плану по конкретним культурам таким як: пшениця на 8%,ячмінь- 11%,кукурудза- 19%, соя - 5%, горох - 3%.З технічних культур які представлені в у складі однієї культури - соняшника недовиконання плану таке ж незначне як і всього по зерну -1%. Ці результати пов’язані в основному за рахунок недовиконання плану валового збору всіх культур.

Щодо динаміки виробництва продукції в розрізі окремих культур за 2005-2006рр., то тут відмічається збільшення валового збору майже по всіх культурах порівняно з попереднім роком. Та ж сама картина спостерігається і в порівнянні із середніми показниками за 2005-2006рр. За виключенням сої, в якої обсяги виробництва знизились 284, або ж на 1%.

Таблиця 6.

Динаміка і виконання плану виробництва зерна у підприємстві

Сільськогосподарські культури	В середн ьому за 2005-2006рр	2005р	2006р.		Відхилення, (+,-)			2006р. у % до
			План	Факт	від середнього за 2005-2006рр	від 2005р.	від плану	Среднього за. 2005-2006рр	2005р	плану
Зернові і зернобобові всього: У тому числі:
пшениця
ячмінь
кукурудза
соя
горох
Технічні культури: соняшник

Вартість валової продукції за 2006 рік склала 614,58 тис. грн., що на 52,64 тис. грн., менше, ніж у 2005 році. Крім цього мало міце недовиконання плану, де планувалося одержати 719,85тис. грн., а фактично одержано лише 614,58 тис. грн.

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на дохідність підприємств у коротко-і довгостроковому періодах.

Дуже важливим показником, що характеризує виробництво сільськогосподарської продукції, є її якість, тобто сукупність властивостей, здатних задовольняти певні вимоги споживача. Важливий цей показник і тому, що він по суті є визначальним для підвищення конкурентоспроможності.

Так, аналізуючи якість продукції зернових за останні два роки (табл.7.), слід відмітити, що виручка в цілому, від реалізації продукції у 2005 році по заліковій масі і діючих цінах склала лише 6804,01 тис. грн., тоді як у звітному році 7801,14 тис. грн., що на 997,13 тис. грн більше. Здебільшого це пояснюється покращенням рівня якості продукції по окремим видам, а також збільшенням обсягів виробництва тих культур, які приносять галузі найбільшу частку грошових надходжень. Для оцінки якості продукції використаємо індексний метод. Індивідуальний індекс якості продукції по окремих видах продукції розраховується за формулою:

ія = Qз/Qн, де Qз- обсяг реалізації продукції у заліковій масі, ц;

Qн- обсяг реалізації продукції у натурі, ц.

Таблиця 7.

Аналіз якості продукції зернових

Культури	2005р.					2006р.
	Обсяги реалізації, ц		Коефіцієнт заліковості	Виручка, тис. грн	Додаткова (+) недоодержана (-) сума тис. грн.	Обсяги реалізації, ц		Коефіцієнт заліковості	Виручка, тис. грн	Додаткова (+) недоодержана (-) сума тис. грн
	У натурі	В заліковій вазі				У натурі	В заліковій вазі

Як свідчать отримані розрахунки, якість продукції, у звітному році в розрізі окремих видів продукції була дещо краща, ніж у минулому році. Про це наглядно показує нам загальний індекс якості продукції (Ія). Він визначається як частка від ділення фактично одержаної грошової виручки від реалізації певного виду продукції на умовний грошовий дохід. Цей показник вказує на відносну величину втрат підприємства від реалізації продукції нижче першого (вищого) сорту.

Ія=∑ія*Ві/∑Ві, де ія-індивідуальний індекс якості, і-го виду продукції;

Ві- виручка від реалізації і-го виду продукції, тис.грн.

Для 2005р. він становить: Ія=6700,75/6804,01=0,985;

Для 2006р. – Ія=7730,45/7801,14=0,991.

У зв’язку з покращенням якості продукції, зменшилась недоодержана сума виручки, яка визначається за формулою:

В=Ві-В/ія,

де В – додаткова (+), чи недоодержана (-) сума виручки, тис. грн. Ві- фактично виручено від реалізації і-го виду продукції, тис. грн.

ія – індивідуальний індекс якості і-го виду продукції.

Для 2005р. – вона становить: В= -107,08 тис.грн.

Для 2006р.- В= -72,49 тис. грн.

Ця недоодержана сума знизилась у 2006 році порівняно з 2005 роком на 34,59 тис.грн. (107,08-72,49=34,59).

Потреба в зерні постійно зростає і залежить від збільшення населення і розвитку тваринництва. Тому рівень одержання валового збору є важливим показником економічного розвитку господарств від яких залежить вирішення багатьох завдань сільськогосподарського виробництва. Але, на жаль, не завжди вдається отримувати заплановані обсяги валових зборів, оскільки в силу різних причин, ці обсяги зменшуються і не досягають потрібних меж виробництва. Для того, щоб виявити вплив основних чинників які безпосередньо впливають на обсяги валового збору зерна, застосовують факторний аналіз, який дає можливість більш точніше просліджувати за впливом кожного з факторів на одержані результати.

Аналізуючи вплив факторів на зміну валового збору по господарству «Асканійське” (табл 8.), слід відмітити, що в цілому по зернових культурах намітилася тенденція щодо збільшення валового збору майже по всіх видах продукції. Так, обсяги виробництва пшениці у звітному році зросли на 2543 ц порівняно з минулим роком. Такий приріст був обумовлений підвищеною урожайністю, яка зросла на 6,649ц/га, що забезпечила збільшення обсягів виробництва на 11928,31 ц.

Таблиця 8.

Вплив факторів на зміну валового збору зерна

Сільськогосподарські культури	Площа			Урожайність, ц/га			Валовий збір, ц		Зміна (+,-) валового збору у 2006р. порівняно з 2005р.
	2005р.	2006р	(+,-)	2005р.	2006р.	(+,-)	2005р.	2006р.	Загальна зміна	У тому числі за рахунок факторів

Щодо обсягів валового збору ячменя, то тут також спостерігається підвищення збору на 13371 ц, приріст був обумовлений двома факторами: зібраною площею, яка збільшилась на 135 га і принесла додатковий збір в обсязі 3820,5 ц, а також урожайністю, яка зросла на 1,33ц/га, що забезпечила збільшення обсягів виробництва на 936,32ц.

Просліджуючи динаміку валового збору сої збільшення валового збору відбулося тільки завдяки покращенню урожайності на 3,52 ц/га, що збільшило результат на 3245,44ц. Урожайність соняшника знизилась на 0,31 ц/га, що негативно відбилося на кінцевому результаті, проте ситуацію виправив факт збільшення посівної площі на 335га.

Загалом по усіх рослинах відбулося збільшення валового збору головним чином за участю двох факторів: урожайності та посівної площі, які мали пряме відношення до результату.

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА В АГРАРНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

3.1. Застосування екологічних гербіцидів проти бур’янів

За сучасного рівня використання землі в степовому регіоні найнебезпечнішим чинником є високий ступінь засміченості, який за своїм регресивним по­тенціалом та економічними наслідками перевищує інші не­гативні елементи землеробства - втрату родючості через ерозію, агрофізичну деградацію ґрунтів, дефіцит вологоза­безпеченості, прояви ентомологічних і фітопатологічних трансгресій.

Тому в даній ситуації ключовим завданням залишаєть­ся подолання шкодочинності бур'янів засобами, які б спричинили мінімальний руйнівний вплив на екологічну рівновагу виробничого сільськогосподарського середо­вища. За прийнятих технологій вирощування зернових культур відсутність захисного гербіцидного або агро­технічного фактора призводить до втрати 38-71 % уро­жаю зерна кукурудзи, 8-17 - озимої пшениці й 28-46 % насіння соняшника. При існуючій потенційній засміченості бур'яни за норми внесення МРК 160 кг/га д.р. під кукурудзу блокують 141 кг/га поживних речовин, непродуктивні витра­ти вологи на транспірацію у такому разі досягають 158 мм або тримісячної норми опадів для зони Степу.

Для підвищення ефективності боротьби з бур'янами хімічним способом необхідно орієнтуватися на трансфор­маційні тенденції, які відбуваються у видовому складі фітоценозів. Моніторинг структури видового складу бур'янів за останні 45 років показав, що за цей час при­сутність у посівах основних фітоценозоутворюючих видів радикально змінилися. Під час проявів плоскухи звичайної (1 %) на початку вказаного періоду нині цей показник ста­новить 88 %. Щодо щириці загнутої, то розповсюдженість її зросла з 0 до 93 %, амброзії полинолистої - від 0 до 39 %. Навпаки з високих початкових позицій (72-85 %) до мініму­му (4-7 %) зведено поширеність лободи та щириці білої.

Практична сутність даної проблеми полягає в тому, що фітотоксичний спектр гербіцидів з тривалим періодом ви­користання в землеробстві є сильнодіючим чинником штуч­ного відбору. Така реакція фітоценозу бур'янів зумовлює необхідність постійного оновлення гербіцидних речовин.

Підвищена увага до гербіцидів не є простою даниною моді або результатом якогось примусового акту. Моделю­вання процесів біологічного й економічного характеру по­казує, що поряд з такими агротехнічними прийомами, як: основний обробіток ґрунту, догляд за посівами та внесення добрив гербіциди за рівнем впливу на врожайність переви­щують усі згадані технологічні процеси. В конкретному форматі дилема між високим ступенем засміченості та по­силенням хімічних заходів контролю бур'янів має вирішува­тися через застосування екологічно безпечних гербіцидів.

За ботанічним спектром фітотоксичної дії гербіцид базис є одним з унікальних препаратів, оскільки його двокомпо­нентний хімічний склад дає змогу ефективно контролювати одночасно три основні й віддалені за ступенем резистент­ності біогрупи бур'янів - злакові, дводольні однорічні та ба­гаторічні коренепаросткові. При високому ступені засміче­ності посівів кукурудзи (84,7 шт./м2) внесення базису в кіль­кості 25 г/га забезпечило технічну ефективність на рівні 84,6 %. Гербіцид спричиняє депресію біологічної маси бур'янів, яка знизилася на 238 г/м2 у повітряно-сухому стані порівняно з контролем. За такої фітосанітарної си­туації та фітотоксичних властивостей базис сприяв зрос­танню врожайності зерна гібридів кукурудзи на 19 ц/га.

В оптимальний міжфазовий період розвитку кукурудзи (2-5 листків) фітотоксичний потенціал базису краще реа­лізується, коли основна маса бур'янів знаходиться у фазі 1-3 листки злакових і дводольних видів. При невирівняності темпів розвитку бур'янів ефективність базису не знижуєть­ся навіть за обробки бур'янів у більш ранніх фазах, коли во­ни виходять на денну поверхню, але знаходяться ще в міжгрудковому просторі поверхні поля.

У багатьох випадках фазовий стан бур'янів, у якому вони є найбільш чутливими до гербіцидів, не завжди співпадає з регламентним періодом, протягом якого кукурудза не заз­нає токсичного пошкодження. З цього погляду вигідним є застосування тітусу, який можна вносити протягом 18-24 днів від 1-го до 7-го листка культури. Обробка посівів куку­рудзи тітусом 45-50 г/га дає змогу знищити 80,3 % бур'янів і сприяє зростанню врожайності зерна з 28,2 до 45,3 ц/га. На фоні розтягнутого періоду сходів бур'янів біологічну ефективність тітусу можна підвищити шляхом дворазового внесення гербіциду частками рекомендова­ної дози. Внесення 30 г/га тітусу у фазі 1-3 листки бур'янів з повторною обробкою при 3-5 листках доводить ефек­тивність до 86,2 %, а врожайність зростає на 19,8 ц/га. Ефективне застосування гербіцидів тітус і базис сприяє то­му, що в кругообіг продуктивної частини агроценозу повер­тається 127 мм вологи та 119 кг/га д.р. поживних елементів.

Незважаючи на низку переваг, страхові гербіциди при висо­кому ступені засміченості не здатні самостійно вирішувати пи­тання ефективного контролю бур'янів. Найбільш оптимально хімічний метод боротьби з бур'янами спрацьовує у варіанті, коли поєднується внесення ґрунтових і страхових гербіцидів. Додання у ґрунт харнесу та базису або тітусу у фазі 3-5 листки кукурудзи сприяє розширенню спектру фіто­токсичної дії та посиленню глибини депресії бу­р'янів, а відтак підвищенню ефективності цих препаратів до 94,9-96,2%.

Головним тут є те, що поряд зі здатніс­тю комбінації харнес-базис знищува­ти злакові, дводольні та багаторічні бур'яни істотно зростає надійність хімічно­го методу боротьби з проблемними бур'яна­ми, до яких належать амброзія полинолис­та, чорнощир нетреболистий, гірчак переч­ний та ін. У цьому випадку проявляється ефект повторного нанесення гербіцидів на вже послаблені та пригнічені бур'яни, що призводить до їхньої повної загибелі.

Звичайно, за умов значного біологічного пригнічення бур'янів нормально сформова­ного травостою озимої пшениці роль гербіцидів дещо нівелюється, але й при цьо­му проявляються їхні фітотоксичні власти­вості. Хоча різниця між показниками ефек­тивності гербіцидів тут невелика - 74,7-79 %, усе ж особливості та специфіка препаратів відрізняються. Враховуючи екологічні вимо­ги, на таких посівах краще застосовувати менш небезпечні препарати (хармоні, гранстар), а при зрідженості озимини та складній засміченості доцільно надати перевагу діалену С або його аналогам (Табл.8)

Таблиця 8.

Ефективність гербіцидів по посівах озимої пшениці

Гербіциди	Доза	Засміченість шт./м2	Ефективність %	Урожай­ність ц/га
Амінна сіль 2,4 Д	1,0 л/г	8,4	74,7	47,3
Діален С	0,8 л/г	7,0	79,0	48,4
Ковбой	140 мл/г	9,8	70,6	46,2
Хармоні	15г/га	7,2	78,4	48,0
Гранстар	25 г/га	7,3	78,4	48,0
Ларен	10г/га	8,2	75,3	47,1

Гербіциди навіть при значній засміченості практично завжди виправдовують себе з еко­номічних позицій. Застосування препаратів харнес, гранстар, хармоні, тітус і базис є най­важливішим технологічним елементом, що забезпечує високий рівень рентабельності вирощування зерна озимої пшениці (132-138 %) і кукурудзи (89-95 %). Виробничі витрати, спрямовані на застосування гербіцидів, окупляться тільки за рахунок додаткового врожаю на рівні 4,3-14,5 грн. на кожну грив­ню вкладень.

При значному різноманітті засміченості та широкому асортименті гербіцидів найваж­ливішим є добір препаратів відповідно до ви­дового складу бур'янів, за рахунок чого мож­на значно підвищити (10-15%) ефективність хімічного способу боротьби з ними. Так, на посівах кукурудзи максимальну біологічну ефективність, яка сягає 97,7-96,2 %, забез­печують внесенням технологічного поєд­нання харнесу з базисом або тітусом. З ог­ляду на екологічні переваги гербіцидів гранстар, хармоні та ларен, їх доцільно зас­тосовувати на посівах озимої пшениці з добре сформованим стеблостоєм, а при більш складній засміченості - використо­вують діален С.

3.2. Економічні та агротехнологічні аспекти підвищення

ефективності виробництва продовольчого зерна ярої пшениці в

умовах Степу України.

Виробництво зерна є однією з ключових проблем аграрної економіки держави. З позицій продовольчої безпеки успішний розвиток цієї галузі має велике народно­господарське значення. Як традиційно прибуткова галузь, зерновиробництво є одним із основних джерел грошових надходжень для сільськогосподарських товаровироб­ників. Проте, як свідчить аналітичний огляд, загальний стан зернового господарства, ще далекий від оптимального рівня виробництва зерна, ефективності та ринкової сумісності, спостерігається суттєва різниця між передовими і відстаючими сільсько­господарськими підприємствами. Нестабільність виробництва продовольчого зерна в степовому регіоні України значною мірою пов'язана з коливаннями посівних і зібра­них площ озимої пшениці. Особливо значних розмірів вони досягли у зв'язку з від­чутною загибеллю озимої пшениці в період зимівлі 2004 і 2006 років. Тому розгля­даючи питання щодо забезпечення встановлення оптимального балансу в продоволь­чому зерні, окремого розгляду заслуговує проблема вирощування ярої пшениці на полях степової зони. її зерно, маючи високі технологічні, якісні характеристики, ши­роко використовується в хлібопекарній, макаронній та кондитерській промисловості. Ці продукти завжди користуються значним попитом на ринку.

Потенціал продуктивності ярої пшениці в Степу поки що використовується недос­татньо. Як свідчать дані науково-дослідних установ, сортодільниць і передових під­приємств, ця культура може формувати високі й стабільні врожаї на рівні 35— 40 ц/га. Проте середня врожайність за останні п'ять років (2002—2006) по Україні та в умовах Степу становила відповідно 20,8 і 17,6 ц/га, тобто у виробництві потенціал урожайності реалізовано лише наполовину. Пов'язано це з використанням як посів­ний матеріал застарілих низькопродуктивних сортів ярої пшениці та низькою техно­логічною забезпеченістю її вирощування, що не дає змоги одержувати врожай згідно з рекомендованими технологіями. Зниження рівня продуктивності ярої пшениці, в свою чергу, негативно впливає на кінцеві економічні показники її виробництва, су­проводжує підвищення собівартості продукції тощо.

З огляду на це було поставлено завдання на основі експериментальних до­сліджень, проведених на землях Миколаївського інституту агропромислового вироб­ництва УААН, обґрунтувати не тільки агробіологічні, але й економічні аспекти застосу­вання різних елементів технології вирощування ярої пшениці в конкретному регіоні Степу України з погляду ресурсозбереження та прибутковості. Тим більше, що з еко­номічних позицій як раніше, так і в сучасних умовах ці наукові розробки для зони пів­денного Степу України аналізувалися недостатньо й тому нині відсутня узагальнена комплексна оцінка результатів тривалих випробувань по агроекономічних показниках.

Економічна оцінка результатів досліджень проведена відповідно до загальнопри­йнятих методик, розроблених в Інституті зернового господарства, ННЦ "Інститут аг­рарної економіки" УААН та інших науково-дослідних установах.

При розрахунках основними критеріями ефективності були прийняті: собівартість одиниці продукції, прибуток на 1 га посіву всього і в тому числі додатковий, а також рівень рентабельності.

Витрати на 1 га посіву та собівартість одиниці продукції при застосуванні різних еле­ментів технології вирощування ярої пшениці обчислювали на основі складених техноло­гічних карт і чинних методичних рекомендацій. Ці показники були розраховані за нор­мативами і розцінками, діючими в підприємствах степової зони. Вартість зернової про­дукції з розрахунку на 1 га площі визначена за середньоринковими цінами залежно від класу зерна станом на кінець 2006 року. Чистий прибуток розрахований як різниця між вартістю врожаю і виробничими витратами (собівартістю) на його одержання.

Щоб успішно розв'язати завдання стабільного виробництва продовольчого зерна в умовах Степу України, необхідно використати наявний потенціал продуктивності ярої пшениці. В цьому плані важливе місце посідає раціональне використання гене­тичного потенціалу сортових ресурсів даної культури. За своєю економічною суттю сорт, як засіб виробництва, поряд із технологією, є могутній заходом впливу на природу, ефективного використання землі й залежно від рівня врожайності формує реальну потенційну родючість ґрунту і його віддачу. В ситуації, що нині склалася, у товаровиробників при вирощуванні ярої пшениці цей фактор може дати не тільки збільшення врожаю зерна, але й підвищення ефективності його виробництва. Результати експериментальних досліджень свідчать, що сучасні сорти ярої пшениці при належній технології вирощування, навіть у порівняно жорстких кліматичних умовах південного Степу України, є одним із найдоступніших і ефективніших засобів у гос­подарській діяльності будь-яких агроформувань сільськогосподарського вироб­ництва. При цьому значним фактором підвищення ефективності сортів є створення умов для їх вирощування, насамперед, це ефективне використання добрив.

Економічна оцінка результатів трирічних дослідів показала, що яра пшениця дуже доб­ре реагує на внесення мінеральних добрив (табл. 9). При цьому відмінності ефективності введених варіантів зумовлені як рівнем продуктивності сорту, якості продукції, так і витратами на її формування. Між цими показниками спостерігається досить тісна залежність.

Таблиця 9.

Економічна ефективність сортів ярої пшениці при різному режимі живлення рослин за 2004—2006 роки

Фонд удобрення	Показники ефективності	Сорт
		Харківська 26	Харківська 30	Харківська 27	Харківська 41	Харківська 43
Без добрив	Урожайність, т/га	2,92	2,63	3,01	2,93	2,91
	Клас зерна	6	6	3	3	3
	Собівартість 1 т зерна, грн.	567,1	621,3	593,2	584,4	587,9
	Ціна реалізації 1 т зерна, грн.	650	650	820	820	820
	Прибуток з 1 га, грн	242,1	75,4	682,6	690,4	675,5
	Рівень рентабельності,%	14,6	4,6	38,2	40,3	39,5
М90Р90	Урожайність, т/га	3,38	3,29	3,76	3,83	3,86
	Клас зерна	3	3	1	2	1
	Собівартість 1 т зерна, грн.	661,4	676,7	635,9	625,6	621,4
	Ціна реалізації 1 т зерна, грн.	820	820	980	900	980
	Прибуток з 1 га, грн	536,0	471,5	1293,9	1050,8	1384.4
	Рівень рентабельності,%	24,0	21,2	54,1	43,9	57,7
М90Р60	Урожайність, т/га	3,35	3,25	3,60	3,70	3,65
	Клас зерна	3	3	1	2	1
	Собівартість 1 т зерна, грн.	642,1	659,5	637,9	622,7	630,2
	Ціна реалізації 1 т зерна, грн.	820	820	980	900	980
	Прибуток з 1 га, грн	596,0	521,5	1231,4	1025,9	1276,7
	Рівень рентабельності,%	27,7	24,3	53,6	44,5	55,5
Р60	Урожайність, т/га	3,27	3,00	3,40	3,41	3,51
	Клас зерна	4	3	2	2	2
	Собівартість 1 т зерна, грн.	658,4	688,4	652,3	671,6	654,6
	Ціна реалізації 1 т зерна, грн.	780	820	900	900	900
	Прибуток з 1 га, грн	397,6	394,7	842,2	778,7	861,2
	Рівень рентабельності,%	18,5	19,1	38,0	34,0	37,5

Розгорнута характеристика продуктивності та економічної ефективності сортів ярої пшениці за даними дослідів у середньому за 2004—2006 роки показує, що доб­рива підвищували врожайність у середньому по всіх сортах на 4,25 ц/га.

При цьому краще реагували на їх внесення сорти твердої пшениці — порівняно з м'якою приріст урожаю в середньому по фонах удобрення становив відповідно 4,24 та 3,53 ц/га. Сорти Харківська 27 і Харківська 43, маючи високий потенціал урожайності, при вирощуванні на інтенсивнішому фоні добрив (М90Р60 і М90Р90) забезпечили найви­щий прибуток з одиниці площі за рахунок вищої якості зерна і ціни реалізації. Так, за однакових умов вирощування рівень рентабельності виробництва ярої пшениці сортів Харківська 27 і Харківська 43 становив — відповідно 53,6 і 55,5% на фоні застосу­вання добрив у дозі М90Р60 та 54,1 і 57,7,3% при внесенні М90Р90, а при вирощуванні сортів Харківська 26 і Харківська 30 цей показник знижувався в першому випадку до рівня 27,7 і 24,3, у другому — 24,0 та 21,2%, або більше ніж удвічі. Не­ефективним виявилося застосування фосфорних мінеральних добрив у дозі по 60 кг діючої речовини. На цьому варіанті проти неудобреного фону в резуль­таті незначного підвищення врожайності ( 0,7 ц/га на фоні Р60) собівартість 1 ц зерна цієї культури підвищувалась на 10,3%, що, в свою чергу, негативно позначилося на рівні окупності грошово-матеріальних витрат.

Важливою складовою системи заходів, які сприяють підвищенню продуктивності, поліпшенню якості й ефективності ярої пшениці в степових районах півдня України, велике значення має правильне і раціональне її розміщення в полях сівозмін. Ця культура досить вимоглива до умов вирощування, зокрема до місця в сівозміні. Пра­вильний добір попередників позитивно впливає на ефективність виробництва цієї культури.