План

1. Нормативне регулювання антикризового менеджменту та процедури банкрутства

2. Антикризовий менеджмент та його роль в управлінні господарюючим суб’єктом

3. Методи діагностики та попередження кризових явищ

4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства

Список використаної літератури

1. Нормативне регулювання антикризового менеджменту та процедури банкрутства

В Україні на сьогодні сформована багаторівнева система державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки.

27 березня 2006 року рішенням Кабінету Міністрів України створено Державний департамент з питань банкрутства як урядовий орган державного управління. Департамент входить у склад Міністерства економіки України та йому підпорядковується.

Департамент у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням [1], а також наказами Мінекономіки.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

сприяє створенню організаційних, економічних та інших умов для здійснення процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

забезпечує ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, визначає форму подання арбітражними керуючими (розпорядниками майна, керуючими санацією, ліквідаторами) (далі - арбітражні керуючі) інформації, необхідної для ведення зазначеної бази даних;

забезпечує здійснення процедури банкрутства відсутнього боржника;

організовує роботу із забезпечення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих;

ліцензує діяльність арбітражних керуючих;

організовує роботу комісії з підготовки пропозицій господарському суду щодо кандидатур арбітражних керуючих, утвореної Мінекономіки;

виконує інші функції, передбачені законодавством.

Департамент для виконання покладених на нього завдань може утворювати за погодженням з Міністром економіки в межах граничної чисельності працівників Департаменту територіальні органи.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Законом України "Про підприємства в Україні" (статті 24 і 34). Порядок і умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний Закон України "Про банкрутство" від 14 травня 1992 p., що нині діє в редакції від 30 червня 1999 р. і називається "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів [3].

Відповідно до п.1 ст.2 нового Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі Положення, затвердженого у встановленому порядку. У Законі [2] визначені такі його функції:

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

пропонує арбітражному суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом [2] ;

організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

організовує проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду арбітражним судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;

готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом - після того, як арбітражний суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів).

До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п.2 ст.42; п.2 ст.43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п.2 ст.43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п.1 ст.45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п.1 ст.46).

Законодавством передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство.

Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет.

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом [2], Арбітражним процесуальним кодексом України. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Відповідно до Закону [2] щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства:

розпорядження майном боржника;

мирова угода;

санація (відновлення платоспроможності) боржника;

ліквідація банкрута.

Справи про банкрутство підвідомчі арбітражним судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника відповідно до п.1 ст.6 Закону [2].

У праці [3] виділені слідуючи етапи провадження у справі про банкрутство:

порушення провадження у справі;

підготовче засідання арбітражного суду;

виявлення кредиторів та інвесторів;

попереднє засідання арбітражного суду;

проведення зборів кредиторів і утворення комітету кредиторів;

винесення ухвали про санацію;

визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

припинення провадження у справі про банкрутство

На стадії порушення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. Суддя арбітражного суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо її подано з додержанням встановлених вимог.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. В ухвалі, крім іншого, повинно бути вказано про введення процедури розпорядження майном боржника та призначення розпорядника майна. Якщо ж останнього призначити неможливо, він призначається на підготовчому засіданні арбітражного суду.

Підготовче засідання арбітражного суду необхідне для:

оцінки поданих документів;

заслуховування пояснення сторін;

розгляду обґрунтованості заперечень боржника;

призначення розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо;

розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом [2].

Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання ними у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують.

Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпорядникові майна заяву про участь у санації боржника.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. У попередньому засіданні арбітражний суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення.

До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про:

вибори членів комітету кредиторів;

визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів;

інші питання, передбачені Законом.

Арбітражний суд за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією. Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений.

Протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника керуючий санацією зобов'язаний подати комітету кредиторів для схвалення план санації боржника. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом [2].

Відповідно до Закону [2], у ряді випадків арбітражний суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений арбітражним судом на шість місяців.

З дня прийняття арбітражним судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури підприємство юридичне переходить у новий правовий статус - статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень:

підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

строк виконання усіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав;

припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута;

відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом;

скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених Законом.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням арбітражного суду.

Відповідно до ст.40 Закону [2] арбітражний суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи;

у провадженні арбітражного суду є справа про банкрутство того ж боржника;

затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

затверджено мирову угоду;

затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст.32 Закону [2];

боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Існуючі правові засади та організаційний механізм впровадження справи про банкрутство, ліквідаційної та реорганізаційної процедур є вагомим фактором, який повинен враховуватися при розробці та впровадженні заходів щодо виведення підприємства зі стану кризи.

2. Антикризовий менеджмент та його роль в управлінні господарюючим суб’єктом

Загальновизнано, що антикризове управління слід розглядати як один із функціональних напрямів управління підприємством, тобто, згідно з концепцією М. Мескона, як „процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, аби сформулювати та досягти цілей, що стоять перед організацією”. Виживання, тобто можливість існування якомога довше, є найважливішим завданням більшості організацій, тому антикризове управління є складовою менеджменту підприємства в цілому. Ця точка зору підтверджується у визначенні проф. Е.О. Уткіна - „складова загального менеджменту на підприємстві використовує його кращі прийоми, засоби та інструменти, орієнтується на запобігання можливим ускладненням у діяльності підприємства, забезпечення його стабільного успішного господарювання” [5].

У дослідженні під редакцією Александрова Г.А. присутня думка, що суть антикризового управління - вчасна профілактика банкротства, чи при входженні підприємства у кризовий стан у вчасному „лікуванні” підприємства, у правильному та по можливості швидкому виведенні його із кризи. Проблема вибору успішної стратегії антикризового управління буде однією із найгостріших для українських підприємств на етапі переходу до ринкової економіки, не втратить актуальності ця проблема і в умовах ринкової економіки.

Різні автори поняття антикризового управління розуміють по-різному. Деякі дослідники його розглядають як систему заходів, які застосовуються під час кризи із ціллю його переборення. Так, у праці антикризове управління визначається як „сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретних підприємств-боржників".

Але С.Б. Довбня у праці не погоджується із такою думкою: „таке розуміння антикризового управління є дещо звуженим. Для того, щоб бути дійсно інструментом, антикризове управління повинно бути, в першу чергу, направлене на недопущення кризи і лише у випадку її настання - на переборення та пом’якшення негативних наслідків”. Автор стверджує, що антикризове управління - це сукупність методів управління, а також специфічних мір, направлених на забезпечення без кризового функціонування та розвитку підприємства, вчасну діагностику кризових ситуацій, попередження, пом’якшення та переборення криз.

Така ж думка присутня і у праці, де стверджується, що „антикризове управління - система управлінських мір по діагностуванню, попередженню, нейтралізації та переборенню кризових явищ та їх причин на усіх рівнях економіки”. Це визначення можна вважати кінцевим.

Як показує світова практика, антикризовий процес в умовах ринкової економіки - це процес, яким можливо керувати. У зв’язку із цим у дослідженні розрізняються два поняття: антикризове управління та регулювання. [5]

Антикризове управління - сукупність форм та методів реалізації антикризових процедур відповідно до окремого підприємства. Антикризове управління є мікроекономічною категорією та відображає виробничі відносини, які існують на рівні підприємства від моменту його заснування і до ліквідації.

Антикризове регулювання - це макроекономічна категорія. Антикризове регулювання містить міри організаційно-економічного та нормативно-правового впливу зі сторони держави, які направлені на захист підприємств від кризових ситуацій, недопущення банкротства чи ліквідацію у випадку недоцільності їх подальшого функціонування.

У праці висловлюється думка, що будь-який активний вплив на економіку із ціллю забезпечення її ефективного функціонування відноситься до антикризового управління. Цю ж пропозицію поділяє і проф. Е.М. Коротков. Відповідно до його визначення „антикризове управління має свій предмет впливу - проблеми, реальні та очікувані фактори кризи, тобто усі прояви загострення протиріч, які викликають загрозу їх гострого прояву” [5].

Погоджується із даним твердженням і український дослідник Л.О. Лігоненко, який вважає, що будь-яке управління в певній мірі повинно бути антикризовим, і стає таким по мірі вступу підприємства у стадію кризового розвитку. Ігнорування цього обумовлює суттєві негативні наслідки, врахування - сприяє безболісному проходженню кризи.

Об’єктом антикризового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, що має негативні наслідки для життєдіяльності підприємства, її усунення та запобігання.

Суб’єктів же у літературі виділяється декілька. Зокрема у праці виділяється 8 груп суб’єктів антикризового управління:

власник підприємства самостійно реалізує основні завдання та функції антикризового управління без залучення відповідних фахівців. Навіть за наявності відповідних фахівців власник підприємства має брати безпосередню участь у формуванні програми антикризових заходів;

фінансовий директор реалізує коло завдань антикризового управління в умовах обмеженості адміністративного апарату;

функціональний антикризовий менеджер має спеціальну підготовку у сфері антикризового менеджменту. Функціональний антикризовий менеджер може були як співробітником підприємства, так і залучатися ззовні. Лігоненко Л.О. розділяє їх на два різні суб’єкти. Спеціаліст з іншої консалтингової фірми може мати більше досвіду по виходу із кризових ситуацій, але співробітник підприємства, яке знаходиться у кризі, краще знає та розуміє специфіку роботи свого підприємства. Слід зазначити, що в Україні поки що не розпочата підготовка фахівців у цій галузі, хоча окремі ВНЗ відкрили відповідну спеціалізацію в межах інших спеціальностей.

арбітражні керуючі, які залучаються до управління підприємством у разі порушення справи про банкрутство та діють згідно із ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

представники кредиторів, які здійснюють оздоровлення підприємства із метою повернення боргів.

Приведені вище суб’єкти антикризового менеджменту здійснюють прямий чи опосередкований вплив на діяльність організації. Які саме операції в узагальненому вигляді виконують ці суб’єкти, можна зрозуміти, ознайомившись із функціями антикризового менеджменту.

У праці присутнє наступне визначення:

Функція менеджменту - сукупність дій та операцій, які здійснює менеджмент організації з метою узгодження спільної діяльності її працівників у процесі досягнення цілей організації.

У сучасній управлінській науці виокремлюють від чотирьох до кількох десятків функцій менеджменту. Але найбільш актуальною здається думка М.Х. Мескона, який виділяє чотири функції: планування, організація, мотивація та контроль, які пов’язані між собою з’єднувальними процесами - прийняття рішень та комунікації.

Функція „організація” у процесі антикризового управління забезпечує практичну реалізацію прийнятих планів з фінансового оздоровлення підприємства, тобто відповідає за процес їх виконання. З цією функцією пов’язано також і питання розподілу матеріальних, фінансових та трудових ресурсів між окремими напрямками антикризового процесу.

Функція „мотивація” забезпечує використання мотиваційних регуляторів суб’єктів антикризового процесу. Ця функція має поєднувати матеріальні інтереси суб’єктів антикризового процесу із моральними (психологічними) мотивами. В основі функції „мотивація” лежить спонукання персоналу до підприємства до своєчасного та максимально повного виконання покладених на них завдань (функцій) та базується на зовнішньому регулюючому впливові на людину чи групу людей.

Функція „контроль" у процесі антикризового управління забезпечує нагляд і перевірку відповідності функціонування підприємства до встановлених показників. Слід зазначити, що існує декілька видів контролю:

попередній контроль - стосується якості матеріальних, фінансових, людських, інформаційних та інших ресурсів, потрібних для ефективного функціонування антикризового механізму підприємства;

поточний контроль - здійснюють у процесі виробничо-господарської діяльності. Його мета виявити й усунути поточні перешкоди, недоліки, помилки, які можуть завадити досягненню цілей антикризового менеджменту;

підсумковий контроль - проводять після завершення певних робіт. Його метою є зіставлення запланованого з фактичним результатом, виявлення відхилень та пошук їх причин з метою недопущення в майбутньому.

Антикризове управління складається із ряду підсистем. Лігоненко Л.О. вважає, що їх потрібно виділяти відповідно до функціональних сфер підприємства.

У праці на перший план ставиться голова, менеджер. Наголошується, що у кожному випадку успіх залежить від особистих характеристик менеджера. В реаліях української економіки набутим є розуміння потреб та запитів людей, вміння правильно оцінювати потенціал та індивідуальні особливості працівників, прислуховуватися до думок, порад та рекомендацій членів колективу.

Друга підсистема антикризового управління - підсистема маркетингу. У праці зазначається, що ця підсистема включає в себе розробку антикризової маркетингової стратегії і тактики як відносно профілю діяльності організації в цілому, так і для конкретних видів продукції.

Підсистема антикризової інвестиційної політики направлена на розробку ефективної інвестиційної програми одночасно у декількох областях:

техніко-технологічної обґрунтованості та ефективності інвестиційних проектів та їх рентабельності;

знаходження джерел фінансування та інвесторів.

У підсистему управління персоналом входе обновлення кадрів, підвищення кваліфікації працівників, розробку ефективних стимулів та санкцій, покращення трудової дисципліни, створення необхідного соціально-психологічного клімату в трудовому колективі.

Особливу роль в антикризовому управлінні грає фінансовий менеджмент, який є сукупністю стратегічних та тактичних елементів фінансового забезпечення підприємництва, які допомагають управляти грошовими потоками та знаходити оптимальні фінансові рішення. [7]

3. Методи діагностики та попередження кризових явищ

У даний час в умовах ринкової економіки конкурентоспроможність організацій та доцільність їх діяльності у майбутньому базується на ефективності їх функціонування. Ефективність фінансової діяльності є запорукою фінансової привабливості для інвесторів, партнерів по господарській діяльності та власників підприємства. У зв’язку із цим набуває великого значення оцінка фінансових результатів діяльності організації.

Діагностика криз в організації, за визначенням З.А. Авдошиної, це сукупність методів, які спрямовані на з’ясування проблем, „вузьких місць" у системі управління, які є причинами нестабільного фінансового положення та інших негативних показників діяльності підприємства.

До методів діагностики кризових явищ можна віднести:

моніторинг зовнішнього середовища та аналіз сигналів про можливу зміну конкурентного статусу підприємства;

аналіз фінансового стану підприємства;

вчасне з’ясування ризиків для успішного функціонування підприємства.

Аналіз сигналів про можливу зміну конкурентного статусу підприємства дає можливість розглядати у сукупності ряд показників, які є індикаторами можливого кризового стану чи, навпаки, можуть свідчити про розширення можливостей для підприємства. Даний метод є ефективним на етапі, коли криза ще не настала та слугує для вчасного попередження її виникнення.

При аналізі зовнішнього та внутрішнього середовища організації можна виділити велику кількість показників, які впливають на її діяльність. Але велика кількість даних може не допомогти, а навпаки, завадити у проведенні аналізу. Тому рекомендується виділити для аналізу лише ті із низ („зробити вибірку”), які найбільше впливають на функціонування підприємства. Основні із них такі:

падіння попиту на товари підприємства, ріст попиту на товари підприємств-конкурентів;

скорочення пропозиції сировини та інших ресурсів для підприємства при стабільній пропозиції ресурсів у підприємств-конкурентів;

пониження конкурентного статусу підприємства;

несприятливі зміни діяльності державних структур: підвищення, введення нових податків, несприятливі зміни курсу національної валюти;

випадкові явища: розміщення підприємства у регіоні, який страждає від стихійних лих, несприятливі демографічні зміни, науково-технічні винаходи конкурентів;

значний знос основних засобів;

висока текучість кадрів, якщо це не викликано особливостями організації виробництва у даній галузі (сезонні роботи);

низька якість, застарілі товари;

низька якість обслуговування клієнтів.

Діагностика фінансового стану підприємства є складовою попередження кризових явищ та займає важливе місце у системі управління підприємством.

Інформаційною базою для аналізу є такі форми бухгалтерської звітності:

форма № 1 „Баланс”;

форма № 2 „Звіт про фінансові результати".

Основними цілями фінансового аналізу є:

визначення фінансового положення підприємства;

з’ясовування змін у фінансовому положенні підприємства;

з’ясовування факторів, які спричинили зміни у фінансовому стані;

прогнозування основних тенденцій фінансового стану.

Практика фінансового аналізу виробила основні методи діагностики фінансового стану підприємства:

читання звітності;

горизонтальний аналіз;

вертикальний аналіз;

трендовий аналіз;

аналіз фінансових коефіцієнтів.

Читання звітності - аналіз показників, поданих у фінансовій звітності підприємства. За допомогою читання звітності визначають майнове положення підприємства, його короткострокові та довгострокові зобов’язання, джерела формування власного капіталу та позикових коштів, оцінюють дохід від основної діяльності та прибуток звітного періоду. Однак така інформація хоча і є однією із головних для прийняття управлінських рішень, але не дозволяє оцінити динаміку основних показників діяльності підприємства, його місце серед аналогічних підприємств держави та світового ринка. Цього можна досягти методом порівняння даних, які аналізуються у часі, що є задачею горизонтального аналізу.

Ціллю горизонтального аналізу є вияв абсолютних та відносних змін величин різних статей фінансової звітності за певний період та дати оцінку цим змінам. Найчастіше горизонтальний аналіз закінчується побудовою однієї чи декількох аналітичних таблиць, в яких абсолютні показники доповнюються відносними темпами їх зростання чи пониження.

Вертикальний аналіз - зміна фінансової звітності у форму, у якій значення окремих статей подаються у виді частки від загального показника. Таке подання звітності дає можливість визначити питому вагу кожної статті у загальному підсумку. До досягнень вертикального аналізу можна віднести [8]:

перехід до відносних величин дає можливість порівнювати питому вагу показника із середньогалузевими показниками чи показниками інших підприємств, із чого можна зробити висновок про ефективність виробництва із точки зору технології, організації управління фінансами;

відносні показники пом’якшують негативний вплив інфляції, яка значно викривляє абсолютні величини фінансової звітності.

У практиці фінансового аналізу зручно користуватися спеціальними формами фінансових звітів, які не є офіційними стандартизованими формами, а підготовляються аналітиком для зручності користування. У даній роботі буде використана саме така форма подання звітності.

Трендовий аналіз є прогнозним, адже дає можливість на основі вивчення закономірностей зміни економічних показників у минулому спрогнозувати зміну показника у майбутньому. Для цього будуються графіки, де змінною є показник, який аналізується, а фактором, під впливом якого змінюється змінна, є час. Вирівнюючи графік будується усереднена крива (пряма), яка відображає теоретичну динаміку показника, який аналізується.

Фінансові коефіцієнти описують фінансові пропорції між різними статтями звітності. До позитивних якостями коефіцієнтів можна віднести простоту розрахунку, зменшення негативного впливу інфляції, що особливо актуально при аналізі у довгостроковій перспективі. Метод розрахунку фінансових коефіцієнтів базується на розрахунку певного показника та порівнянні розрахованого значення із базою. До баз порівняння у праці відносяться:

загальновизнані стандартні параметри;

середньогалузеві показники;

аналогічні показники попередніх періодів;

показники підприємств-конкурентів.

Вважається, що якщо рівень фактичних фінансових коефіцієнтів нижчий від бази порівняння, то це свідчить про слабкі місця в діяльності підприємства, які потребують додаткового аналізу. Але додатковий аналіз може і не підтвердити попередню негативну оцінку, обумовлену розрахунком якого-небудь коефіцієнта. Відхилення показника від загальновизнаної стандартної норми може бути викликано специфічними умовами функціонування організації чи особливостями політики підприємства. Не завжди є обґрунтованим і порівняння із усередненими коефіцієнтами галузі, причиною чого може бути, наприклад, диверсифікація діяльності багатьох підприємств. Незважаючи на це, фінансові коефіцієнти є основою для оцінки діяльності підприємств для різних груп зацікавлених осіб, тому, використовуючи їх, необхідно враховувати обмеження, які накладає їх використання. [9]

4. Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жоден власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити лише на підставі своєчасного й суб’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, роглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

В умовах ринкової економіки підприємство здійснює свою виробничо-торгівельну діяльність самостійно, але конкуренція, що полягає в змаганні підприємств за споживача їх продукції, змушує продавця (виробника) враховувати їх інтереси та запити і виробляти ту продукцію, яка потрібна покупцеві. Підприємство, яке програло в цій боротьбі, звичайно стає банкрутом, а відтак не може оплатити вартість товару, робіт, послуг, розрахуватися з бюджетом по обов’язкових платежах та платежах до позабюджетних фондів, якщо зобов’язання по платежах перевищує вартість його майна. [10]

В умовах ринку фінанси підприємств набувають особливо важливого значення. Висування на передній план фінансового боку діяльності підприємства останнім часом є однією з найбільш характерних рис економічного життя розвинутих капіталістичних країн. Зростаючу роль фінансів підприємств варто розглядати як тенденцію, що діє в усьому світі. Фінанси обслуговують безупинний кругообіг коштів підприємства і джерел їхнього формування, що полягає в постачанні, збуті, виробництві, отриманні і розподілі фінансових результатів, залученні і поверненні позикових коштів. У процесі кругообігу відбувається безупинна зміна структури коштів підприємства і їхніх. джерел. Структура коштів підприємства складається як пропорція між відносними величинами основних засобів і інших необоротних активів, запасів і витрат, грошових коштів, розрахунків з дебіторами та інших оборотних активів. Структура джерел майна підприємства являє собою співвідношення між вартісними величинами джерел оборотних коштів, довгострокових кредитів і позик, короткострокових кредитів і позик, розрахунків із кредиторами та інших короткострокових пасивів.

Співвідношення структури коштів підприємства і структури джерел їхнього формування в даний момент й визначає фінансовий стан підприємства. Фінансова рівновага підприємства може бути досягнута в результаті вмілого керування фінансами. Для цього необхідно регулярно контролювати цей стан, тому що він динамічний й увесь час змінюється.

Дуже важливо при цьому помітити кризовий стан, що наближається, який у кінцевому рахунку може призвести до банкрутства. Діагностика банкрутства являє собою систему цільового фінансового аналізу, який направлений на виявлення параметрів кризового розвитку підприємства, що генерують загрозу його банкрутства в майбутньому періоді. Якість діагностики загрози банкрутства визначається передусім набором оцінювальних показників (коефіцієнтів), що використовуються для отримання експертного висновку. [10]

Саме тому розробці переліку таких показників та обгрунтуванню доцільності їх застосування присвячено чимало досліджень іноземних та вітчизняних економістів-фінансистів. Донині не існує загальновизнаного переліку оціночних показників кризового стану та загрози банкрутства. Деякі дослідники пропонують надто обмежений їх перелік. Інші дослідники не вважають за доцільне чітко виокремлювати систему показників-індикаторів загрози банкрутства і ототожнюють з нею систему показників фінансового стану підприємства. такий підхід є також недостатньо коректним, оскільки не дає можливості чітко визначити критерії щодо наявності кризи розвитку підприємства. Основними методологічними принципами формування загрози банкрутства мають бути такі:

адекватність системи показників завданням діагностичного дослідження, тобто можливість за їх допомогою забезпечити виявлення й оцінку глибини розвитку кризи та її окремих фаз;

наявність інформаційного забезпечення для розрахунку значення показників, проведення динамічного і порівняльного аналізу;

можливість чіткого визначення алгоритмів розрахунку показників-індикаторів кризи;

охоплення показниками усіх найважливіших напрямків оцінки фінансового стану підприємств, в яких можуть знаходити віддзеркалення кризові явища, що притаманні їх діяльності;

оптимальна чисельність показників з кожного напрямку дослідження, виключення зі складу системи показників, що дублюють один одного;

В залежності від цілей та методів здійснення діагностики банкрутства розрізняють дві системи:

систему експрес-діагностики банкрутства;

систему фундаментальної діагностики банкрутства. [2]

Саме перша і характеризує систему регулярної оцінки кризових параметрів фінансового розвитку підприємства. Експрес-діагностика банкрутства дозволяє виявити ознаки кризового розвитку підприємства і оцінити його масштаби на ранніх стадіях. До складу показників експрес-діагностики включаються оціночні показники, що розраховуються лише на підставі публічної звітності підприємства (форм фінансової звітності).

Експрес-діагностика банкрутства здійснюється за такими етапами:

1. Формування системи індикаторів оцінки загрози банкрутства підприємства.

2. Аналіз окремих боків кризового фінансового розвитку підприємства.

3. Попередня оцінка масштабів кризового стану підприємства.

Перший етап в експрес діагностиці відіграє важливу роль так як якість діагностики загрози банкрутства визначається, передусім, набором оціночних показників (коефіцієнтів), що використовуються для отримання експертного висновку. [11]

Враховуючи важливість ролі першого етапу та виходячи з наведених принципів формування, пропонується перелік показників, мінімально необхідних для проведення діагностики банкрутства підприємства:

1. Показники платоспроможності: коефіцієнти абсолютної та швидкої ліквідності, проміжний коефіцієнт покриття.

Кабс. лікв. = (грошові кошти + поточні фінансові інвестиції) / поточні зобов'язання

Кпроміжк. покрит. = (грошові кошти + поточні фінансові інвестиції + дебіторська заборгованість) / поточні зобов'язання

Кшвидкої ліквідності = грошові кошти, розрахунки та інші активи/ поточні зобов'язання

2. Показники стану та структури капіталу: коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами, коефіцієнт автономії, коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості.

Кзабезп. власн. обіг. коштами = власні оборотні кошти / запаси та витрати

Кавтономії = власні кошти/ майно підприємства

Кспіввідн. кредит. та дебіт. заборг. = кредит. заборг. / дебіт. заборг.

Кзаборг. = усього заборгов. акціонер. / усього активів

3. Показники обіговості: коефіцієнт ділової активності, обіговість матеріальних запасів, обіговість дебіторської заборгованності.

Кділ. активн. = чистий дохід/ підсумок балансу

Кобігов. матеріальн. запасів = чистий дохід/ матеріальні запаси

Коб. дебіт. заборг. = чистий дохід/ дебіторська заборгованість

4. Показники прибутковості: коефіцієнт рентабельності всіх активів, коефіцієнт прибутковості власного капіталу, рентабельність інвестованого капіталу, рентабельність продаж.

Крент. всіх активів = прибуток від всіх видів діяльності підприємства / підсумок балансу

Кприбут. власн. капіталу = чистий прибуток / середня величина власного капіталу

Крент. інвест. капіт. = приб. від інвестиційної діяльності/ середня величина інвестов. капіт.

Крент. продаж = прибуток від основної діяльності/ чистий дохід

Наведена система індикаторів оцінки загрози банкрутства може бути розширена з урахуванням особливостей фінансової діяльності підприємства та цілей діагностики. Аналіз окремих боків кризового фінансового розвитку підприємства здійснюється стандартними методами. Основу такого аналізу складає порівняння фактичних показників-індикаторів з нормативними та виявлення відхилення в динаміці. Зростання розмірів негативних відхилень характеризує накопичення кризових явищ в фінансовій діяльності підприємства. [10]

Попередня оцінка масштабів кризового фінансового стану підприємства здійснюється на основі аналізу деяких боків кризового розвитку підприємства за ряд попередніх років. Система експрес-діагностики забезпечує раннє виявлення ознак кризового розвитку підприємства та дозволяє розробити заходи щодо їх усунення. Ця методика діагностики банкрутства може бути ефективно використана на стадії легкої фінансової кризи.

Список використаної літератури

Положення „Про Державний департамент з питань банкрутства", затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2006 року.

Закон України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Господарське право України: Навч. посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384 с.

Антикризисный менеджмент / Под редакцией проф. Грязновой А.Г. - М.: Ассоциация авторов и издателей "Тандем". Издательство ЭКМОС, 1999.

Кошкин В.И. и др. Антикризисное управление: 17-модульная программа для менеджеров "Управление развитием организации". Модуль 11. - М.: ИНФРА-М. 1999. - 560 с.

С.Б. Довбня Система антикризового управління підприємством // Механізм регулювання економіки. - 2005. - № 1. - С.92-100.

Антикризисное управление: теория, практика, инфраструктура: Учебно-практическое пособие / Отв. Ред. Г.А. Александров. - М.: издательство БЕК, 2002. - 544 с.

Авдошина З.А. „Антикризисное управление: сущность, диагностика, методики”

"Стратегия и тактика антикризисного управления". Под ред.А.П. Градова, Б.И. Кузина, С. - Петербург, 1996.

Бланк И.А. Финансовый менеджмент.: Ника-Центр. Эльга, 2001.

Лободенко Н.В. Аудит и диагностика банкрутства. Финансы. - 1997. - №2.

Пушкарь А.И. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. - Х., 2001. - 451с.