Вступ

Гомеопатія – від грецьких слів (подібний) і (страждання, хвороба), метод лікування, основою якого є принцип “подібне лікується подібним”, завдяки якому приймаються малі дози ліків, які у великих дозах спричиняють у здорових людей, окремі розлади, які подібні до симптомів відповідного захворювання.

Не дивлячись на те, що гомеопатія швидко набирає популярності, вона має ряд спірних питань і не відповідає науковим загальноприйнятим стандартам медицини.

Термін “гомеопатія” був запроваджений професором Самюелем Ганеманном (­1775-1843) і вперше опублікований у 1796 році.

Закон подібності

Основним положенням гомеопатії є “Закон подібності”, запроваджений Ганеманном. Його основний принцип - “подібне лікується подібним” - “Similia similibus curentur”. Закон подібності будується на висновку, до якого прийшов Ганеманн, що потрібно випробовувати гомеопатичний засіб на групі здорових людей, щоб виявити “патогенез” лікарського засобу, тобто виявлення симптомів, які він викликає. Зразки симптомів і засіб, який їх викликає, записані і зафіксовані, і використовуються практикуючими гомеопатами.

Гомеопатичні лкарські засоби готуються методом розведення, тобто готується досить слабкий розчин. Гомеопатичні засоби часто так розведені, що в них ледь можна виявити молекули первинної речовини. Спочатку Ганеманн випробував речовини, які переважно використовувала медицина в його час. Він записав свої висновки у Materia Medica Pura. Згідно з лекціями Кента (1095 р.) було внесенно і додано 217 лікарських засобів і нових речовин до вже існуючих у Materia Medica .

У гомеопатії використовується багато рослинних, тваринних, мінеральних і хімічних речовин, як натурального, так і штучного походження. Наприклад Natrum muriaticum – (столова сіль), Lachesig muta – (зміїна отрута), опіум чи Thyroidinum - (гормон щитовидки). Інші гомеопатичні засоби (ізопатичні ліки) – містять в малих дозах збудника хвороби. Rabies nosode, наприклад, зроблені з додаванням слюни собаки, хворої на сказ. Деякі сучасні гомеопати використовують ізотеричні речовини, такі, як дія факторів зовнішнього середовища (рентгенографія, сонячне світло, електрика, телескоп). Деякі використовують більш ризиковані методи лікування – Tempesta (грім), Berlin wall.

На сьогоднішній день, в гомеопатії використовується близько 3000 лікарських засобів, приблизно 300 з них базуються на об’ємній інформації Materia Medica, приблизно 1500 на фрагментарних знаннях, а решта експериментально у складних клінічних ситуаціях на основі закону подібності, але без знань про їх гомеопатичні властивості, або ж зі знанням про їх гомеопатичні властивості, але незалежно від закону подібності.

Наприклад, використання ізопатичних засобів (які містять збудника хвороби), таке використання нагадує вакцинацію; використання хімічно поєднаних речовин, коли 1 засіб не діє; і використання речовин, основою яких є їх природна класифікація (періодична система Менделєєва). Цей останній підхід рахується успішним у деяких гомеопатів, тому що він дозволяє групі лікувальних засобів підвищити їх класифікацію у Materia Medica, але цей підхід також і заперечується багатьма туристами.

Є багато методів визначення лікарського засобу (simillimum), який найбільше підходить, але гомеопати часто не погоджуються з діагнозом (розходяться у думках щодо діагнозу). Це пояснюється тим, що виражено багато симптомів. Гомеопати не беруть усі симптоми до уваги (лише найбільш виражені беруться до уваги), але така оцінка потребує більше знань і досвіду. Отже, відображення ліків у Materia Medica більш об’ємніше і зрозуміліше, ніж окремі окремі симптоми, які виявлені у однієї особи. Ці фактори означають, що діагноз залишається лише припускати доти, поки він не буде підтвердженим дією ліків на пацієнта.

Закон подібності не є науковим законом в тому сенсі, що він науково не обгрунтований. Невдачу у гомеопатичному лікуванні можна завжди віднести до неправильного вибору лікарського засобу.

Мінімальна доза

Найбільш характерний і дискусійний принцип гомеопатії є те, що лікування проводиться високими потенціями, при великих розведеннях, відомих як “динамізація” або “потенціювання.” Рідини розбавляються (з водою чи алкоголем – для нерозчинних водою речовин). Нерозчинні речовини розводять методом розтирання їх з лактозою. Вважається, що чим більше розбавлення, тим сильніша дія засобів.

Чинник розведення в кожній стадії складає традиційно 1:10 (“Д” або “Х” потенції) або 1:100 (“С” потенції). Ганеманн брав 30 С розведення для більшості цілей, тобто розбавлення 10030=1060. Оскільки число Avogadro складає лише 6.022 х 1023 /молів, то можливість наявності молекули первинної речовини в 15 С маленька і маловірогідно, що хоча б одна молекула наявна в 30 С.

Щоб уявити ці числа, треба уявити, що на Землі 1051 атомів, а 1052 молекул води відповідають по розміру Олімпійському плавальному басейну; щоб одержати 1 молекулу 15 С розведення, потрібно взяти 1% від об’єму такого басейну, або приблизно 25 метричних тонн води, що можна порівняти з вагою повністю навантажених коней. Гомеопатичні засоби, які мають високу “потенцію” містять лише воду, але ця вода, як вважають гомеопати, містить особливі “потаємні сили” біологічно-активних речовин. Це підлягає дуже серйозній критиці. Захисники гомеопатії заявляють, що послідовне розведення специфічних речовин є різним (починаючи з 10% і далі по знижуючій), а чому є різним – не досить зрозуміло. Сучасна медицина відкидає те, що дуже розбавлені препарати мають якусь медичну дію.

Пізніше гомеопати підтримували високі “потенції”, які не вважалися традиційними методами, проте деякі гомеопати вважали, що при гострих захворюваннях слід призначати низькі і середні потенції. Французькі і німецькі гомеопати використовують нижчі потенції, ніж їх американські колеги. Більшість гомеопатів стверджують, що вибір потенції є вторинним щодо вибору лікарського засобу і що добре підібраний лікарський засіб буде діяти різнобічно.

Miasms. (Міазми)

В 1816 р. Ганеманн був занепокоєний невдалістю його гомеопатичних засобів у лікуванні хронічних хвороб. Він прийшов до висновку, що “не венеричні хронічні хвороби, які піддавалися лікуванню гомеопатично, завжди повертаються в більш чи менш вираженій формі і з новими симптомами”. Щоб пояснити це Ганеманн запровадив miasmatic теорію, в основі якої 3 основні міазми, завдяки яким усі хронічні хвороби людства лишаються позаду: сифіліс, сказ, псоріаз. Міазм псоріазу лишився позаду більшості хронічних хвороб, відомих медицині, - підсумумва Ганеманн. Слово міазма походить від грецького слова і є медичним поняттям, яке використовували при наявності небезпечних ускладнень. Його значення відображене у “Органоні”, замітка 2 § 11: “дитина хвора на віспу чи на кір передає за короткий час здоровій дитині кір чи віспу в невидимій формі (динамічно), таким чином, як магніт притягає голку (тобто передає голці магнітні властивості)”.

Згідно з Ганеманном, міазматична інфекція спричиняє місцеві симптоми, переважно на шкірі. Якщо призначити зовнішнє лікування, то хвороба посилиться, піде вглиб і буде виявлена, як патологія органів.

В § 80 “Органону” він припустив, що псоріаз є причиною таких хвороб як епілепсія, сказ, рак, жовтуха, глухота та катаракта.

Навіть у його час, послідовники Ганеманна, зокрема Херінг, не посилалися на концепцію Ганеманна щодо хронічних хвороб. Сьогодні деякі практикуючі гомеопати вважають, що теорія Ганеманна не обгрунтована сучасними знаннями в імунології, генетиці, мікробіології та патології і визначають, що Ганеманн не звертав уваги (ігнорував) на генетичні, вроджені, метаболічні, дегенеративні хвороби і був не в змозі диференціювати більшість різних інфекційних захворювань. Проте, деякі моменти його теорії визнаються діючими (дійсними). Наприклад те, що фундаментальною причиною хвороби є конституційна, тобто сприйнятливість до хвороби. Сучасні гомеопати також погоджуються з концепцією Ганеманна про latent psora, сигнали, які вказують, що лікування потрібне, щоб запобігти розвитку прогресування хвороби.

Історія. Теорія хвороби

За часів Ганеманна загальноприйнятна історія хвороби базувалася на чотирьох положеннях. Основними методами лікування хвороб у той час були кровопускання, використання проносних засобів, клізм, які викликали у хворих блювоту, пониження температури тіла у пацієнтів, яких лихоманило. Незадоволення такими методами лікування призвело до популярності Ганеманна. Він вважав, що духовні фактори є основними причинами усіх хвороб. Трохи пізніше, деякі гомеопати, а саме Джеймс Тейлер Кент навіть акцентував на цьому вагу: “найпершою хворобою людства є духовна хвороба, яка у свою чергу заклала фундамент для інших хвороб”.

Віталізм – був основним напрямком медичної науки у 18 сторіччі. У 20 сторіччі медицина відкинула віталізм на користь бактеріальної історії хвороби, прихильниками якої були Олександр Флемінг, Джозеф Лістер та багато інших. Сучасна медицина розглядає бактерії та віруси, як причини багатьох хвороб, але Кент і деякі сучасні гомеопати розглядають їх як результат, а не причину хвороби.

Інші ж є прихильниками сучасної медицини і скоріше, посилаються на стимулювання імунної системи, ніж на життєву силу організму.

Після впровадження основного положення гомеопатії “подібне лікується подібним” Ганеманн використовує цю ідею (цей закон) у лікуванні малярії. Прочитавши, що кора хінного дерева (яка містить хінін) була ефективнішою через гіркоту, Ганеманн вирішує перевірити ефективність дії кори хінного дерева і випробувати її дію на собі. Він побачив, що його власна реакція була схожа на симптоми, які викликає малярія.

Як мінімум один автор свідчив, що Ганеманн був надмірно чутливий до хініну, а можливо, то була лише алергічна реакція.

Ганеманн сприймав весь організм, як центр терапії, він розглядав хворобу, як розлад життєвої сили, на яку не можна впливати, тому потрібно лікувати лише окремі симптоми.

Ганеманн проводив багато часу, спілкуючись зі своїми пацієнтами, запитуючи їх не лише про симптоми хвороби, але і про їхнє повсякденне життя. Цей особливий підхід протирічив методам медицини, які існували на той час, такі як: кровопускання, наприклад.

Гомеопатія з’явилася у США у 1825 р., і частково почала набувати популярності, зокрема тому, що тут ще мали великий вплив загально прийнятні методи медицини і завдяки зусиллям Костянтина Херінга. Свого ж піку популярності гомеопатія досягла у 1865-1885 роках, завдяки тому, що було визнано небезпечність великих доз ліків і кровопускання, а також завдяки розбіжності у поглядах між різними школами гомеопатії.

Для розвитку гомеопатії Джеймс Тайлер Кент (1899-1921) був не менш важливими, ніж Ганеманн. Вплив Кента у США був обмежений, але у Великобританії його ідеї у кінці 1 світової війни стали гомеопатичною ортодоксальністю. Його підхід був авторитарний, він акцентував увагу на метафізичних і клінічних аспектах вчення Ганеманна, а саме:

він наполягав на доктринах міазму і віталізму;

акцентував увагу на психологічних симптомах (а не на фізичній паталогії);

регулярне використання високих потенцій.

Кент також вважав, що хвороба має духовні причини:

“Ви не можете відокремити медицину і теологію. Людина починає свій шлях від духовного до природнього”. (Кент, 1926)

В США гомеопатія була близько зв’язана з Шведенборгіанізмом (християнською містичною сектою Емануїла Шведенборга, який заснував американ-Новоєрусалимську церкву). Усі видатні американські гомеопати 19 сторіччя, від Херінга до Кента, були членами Новоєрусалимської церкви; члени церкви, здебільшого, були прихильниками і послідовниками гомеопатії. У Росії гомеопатія, так само, була пов’язана з Російською православною церквою, а Місіонерська школа медицини, заснована в Англії в 1903 році, була тісно зв’язана з факультетом гомеопатії у Лондоні в 1900 році.

Сьогодні легкість у доступності до великої бази даних дуже змінила гомеопатію.

Сучасні гомеопати використовують комп’ютери, які дають змогу розглядати тисячі доказів і прикладів для вивчення.

Гомеопатія у світі

Підраховано, що більш ніж 100,000 лікарів практикують гомеопатію у всьому світі, 500 мільйонів чоловік одержали лікування.

Більш ніж 12,000 лікарів і ліцензійованих медичних центрів надають гомеопатичне лікування у Великобританіїї, Франції, Німеччині. Починаючи з 2001 року, гомеопатія регулюється Євросоюзом, Директивою 2001/83/ С; останні поправки, які були внесені до неї - це обов’язково мусить виконуватися проста процедура реєстрації гомеопатичних засобів членами держав Євросоюзу.

У Великобританії гомеопатичні засоби можуть продаватися без рецепта. Тут знаходиться 5 гомеопатичних лікарень, які є у розпорядженні (підпорядкуванні) центру охорони здоров’я країни і багато регіональних клінік. У Великобританіїї гомеопатія підтримується громадскістю, велючаючи принца Уельського.

В Індії гомеопатію застосовували з середини 19 сторіччя і вона офіційно визнана у цій країні. Індія має найбільшу гомеопатичну інфраструктуру у світі: 300,000 квалілфікованих гомеопатів, 180 коледжів, 7500 урядових клінік і 307 лікарень.

У США гомеопатичні засоби, подібно до всієї продукції охорони здоров’я, регулюються FDA. Але вимоги FDA до гомеопатичних засобів відрізняються від вимог до засобів традиціної медицини. Гомеопатичні засоби не надійдуть до продажу і не будуть схвалені FDA, якщо не буде доведено її безпечність і ефективність, не буде вказано терміну придатності, і якщо ще не завершилося тестування на дію і ефективність того чи іншого гомеопатичного засобу. В США продається без рецепта лише обмежена кількість засобів, а значна кількість засобів, особливо тих, які використовуються для лікування серйозних хвороб, продаються лише з рецептом.

В Німеччині близько 6,000 лікарів спеціалізуються в області гомеопатії. В 1978 році гомеопатія і фітотерапія були визнані “спеціальними формами терапії”, це означає, що ефективність цих методів не доведена. З 1 січня 2004 р. гомеопатія більше не забезпечується державним медичним страхуванням (тобто не надається медична страховка). У більшості випадків медичне страхування надається приватними організаціями.

В Швейцарії гомеопатія, з недавнх пір, підтримувалась системою медичного страхування у тому випадку, якщо гомеопатичне лікування було призначене лікарем. Але це завершилося у червні 2005 року. Після 5-річного випробувального терміну швейцарський уряд відмовив гомеопатії у медичному страхуванні за неефективність і нерентабельність. Але це стосується лише обов’язкового медичного страхування.

Класична гомеопатія проти некласичної гомеопатії

Формулювання гомеопатії за Ганеманном відноситься до класичної гомеопатії. Класичні гомеопати використовують один засіб за один раз і призначають при неістотних або конституціальних симптомах. Так використовуються лише деякі ліки, але частіше суміші декількох засобів. Таку практику можна назвати – комплексна гомеопатія. Більшість членів суспільства не знайома з класичною гомеопатією, але визнають її за гомеопатію, інші знайомі з класичним підходом у гомеопатії і вважають цей підхід правильним, тоді як інші вважають неправильним вживання цього терміну. Використання некласичних методів гомеопатії, ймовірно, перевищує вживання методів класичної гомеопатії, особливо у тих місцях, де багато лікарів використовують народну медицину.

Популярність гомеопатії

У 1930-х роках популярність гомеопатії ослабла, особливо у Європі і США, частково завдяки успіхам традиційної медицини і завдяки Elexner Report (1910 р.), що призвело (у США) до закриття, фактично, усіх медичних шкіл, які навчали методам альтернативної медицини. Лише у 1970 роках у США і Європі гомеопатія відроджується, головним чином із-за Джорджа Вісоулкаса, це відродження триває і дотепер.

У США роздрібні продажі гомеопатичних ліків, у 1995 році становили 20 мільйонів US$ і зростали на 20% у рік – ці дані – згідно з Американською Гомеопатичною Фармацевтичною Асоціацією; число практикуючих лікарів-гомеопатів збільшилось від 200 у 1970 р. приблизно до 3,000 у 1996 р. Зростання популярності гомеопатії, починаючи з 1970 р. зумовлене зростанням інтересу до методів альтернативної медицини.

Наука і гомеопатія. Placebo ефект

Не існує ніякого наукового обгрунтування на дію гомеопатичних засобів, хоча деякі пацієнти стверджують про успішність лікування гомеопатичними засобами, що деякі вчені пояснили б як, рlacebo або хибний регрес.

Placebo ефект може бути надто великим, отже, традиційні ліки проходять випробування, ціль яких перевірити, чи ці ліки мають (дають) кращий ефект, ніж рlacebo. Багато клінічних випробувань довели, що деякі ліки перевищують рlacebo. Але багато випробувань підлягає технічній критиці або ж беруться зразки, які надто малі, щоб можна було отримати чіткі обгрунтовані висновки.

Lancet вивчення 2005

У серпні 2005 р. Lancet опублікував мета-аналіз досліджень у гомеопатії, це був найбільший і точний аналіз, який включав 110 випробувань рlacebo у гомеопатії і 110 випробуувань у традиційній медицині. В результаті клінічна дія гомеопатичного лікування, ймовірно, є рlacebo.

Існує наукова угода, що у системі охорони здоров’я потрібно проводити систематичні огляди протоколів. Такі організації, як Cochrane Collaboration і Bandolier опублікували свої висновки. Cochrane Collaboration заявляють, що недостатньо доказів того, що гомеопатичне лікування успішне для таких захворювань, як астма, для стимуляції пологів. Вони також не знайшли доказів, що гомеопатичне лікування може запобігти такому захворюванню, як грип, але може скоротити тривалість хвороби.

Bandolier – наголошує про недостатність доказів, що гомеопатичне лікування успішне для остеоартроза, мігрені, грипу чи симптомів клімактеричного періоду.

Американська медична асоціація

У 1997 р. була прийнята наступна заява, як поліс Американської Медичної Асоціації (АМА), після звіту про деякі альтернативні методи лікування, включаючи гомеопатію: “є невеликі докази того, щоб підтвердити безпечність або ефективність більшості альтернативних методів лікування. З тих даних, які представлені на сьогоднішній день, відомо, що деякі альтернативні методи лікування ефективні, але більшість методів альтернативної медицини ще не досить представлена, щоб бути визнаною ефективною і щоб оцінити ефективність деяких методів альтернативного лікування – мають бути проведені добре організовані і точні дослідження у цій сфері”.

Рішення щодо реклами гомеопатичних засобів

У 2006 р Австралійський комітет з реклами терапевтичних засобів (TGACC) виявив, що гомеопатичний засіб Hangover Relief Oral Spray, збутом якого займалися Braner Natural Medicine P/L, знаходився у секції для терапевтичних засобів (секція 4 (1) (в), де заявляється, що реклама повинна містити правильні (чіткі) сбалансовані заяви і перевірені спонсором вимоги, а в розділі 4 (2) (с) говориться про заборону використання неправдивої інформації у рекламі. TGACC несе відповідальгність перед австралійським законодавством і загалом узгоджений у діях з світовою організацією охорони здоров’я.

Непорозуміння щодо гомеопатії. Склад гомеопатичних засобів

В основному, загальним непорозумінням є те, що гомеопатичні засоби містять лише натуральні трав’яні (рослинні) компоненти. Трави використовуються, але крім них, у гомеопатії також використовуються речовини небіологічного походження (наприклад, солі) і речовини тваринного походження, як наприклад, качина печінка у засобі oscillococcinum.У фітотерапії використовується певні кількість трав, тоді як в гомеопатії діючий інгредієнт розведений. В гомеопатії також використовуються речовини людського походження, які називаються nosodes. Деякі люди вважають, що в основі гомеопатичних засобів є токсичні речовини, такі як зміїна отрута або ртуть. Сам термін гомеопатія добре відомий і має хорошу маркетингову цінність, але дехто відносить гомеопатію до інших форм терапії. І це може викликати ряд непорозумінь. Наприклад, деякі компанії поєднують гомеопатичні і негомеопатичні речовини, як наприклад, трави чи вітаміни, а деякі продаються, як гомеопатичні засоби, хоч не містить ніяких гомеопатичних компонентів взагалі. Класичні гомеопати переконані, що лише ті засоби, які виготовлені і приписані, відповідно до принципів Ганеманна, можуть називатися гомеопатичними. Багато виробників гомеопатичних засобів також випускають і інші види ліків альтернативної медицини під такою ж торговою маркою (брендом), що може викликати непорозуміння для суспільства.

Гомеопатія і вакциннація

В чомусь гомеопатія, особливо використання nosodes, нагадує вакцинацію, у вакцині міститься маленька доза збудника хвороби, проти якої ця вакцина має захистити. Ганеманн вважав, що закон подібності є передумовою вакцинотерапії, яку запровадив Едвард Дженер у 1798 році, але ці два методи істотно відрізняються один від одного. Вакцина – зазвичай, бактерія чи вірус, які здатні викликати хворобу. Свідомо ослаблені, але здатні викликати опір імунної системи для захисту організму від хвороби. Вакцинація готує імунну систему здорового організму до запобігання хворобі, на відміну від вакцинації, гомеопатія лікує її. Інша, не менш важлива, відміність вакцинації і гомеопатії полягає в тому, що вакцина містить мізерну кількість збудника хвороби, тоді як гомеопатичні засоби розбавлені до такого ступеня, що навряд чи містять будь-яку активну (діючу) речовину взагалі.

Безпека гомеопатичного лікування

FDA вважає, що не слід реально турбуватися про безпеку гомеопатичної продукції “тому що, гомеопатичні засоби вміщують або ж малу кількість або ніяких фармакологічно активних інгредієнтів”. Було декілька повідомлень про лікування з застосуванням гомеопатичних засобів, які привели до нещасних випадків, можливо, із-за того, що деякі гомеопатичні засоби готуються методом послідовного розведення отруйних речовин, були ті, що містили нерозбавлені отруйні речовини. Методична літератруа містить декілька повідомлень про випадки отруєння важкими металами, такими, як миш’як і ртуть, які знайдені в гомеопатичних засобах. Проте, у розглянутих випадках, FDA виключив гомеопатичну продукцію, як причину, яка викликала так шкідливі реакції. В одному випадку, був використаний миш’як, хоч аналіз FDA показав, що його концентрація була дуже низькою, щоб викликати турботу. Можливо, головна турбота про безпеку гомеопатії виникає не від продукції безпосередньо, а від вдмови від більш ефективного лікування, чи від встановлення невірного діагнозу медично-некваліфікованими гомеопатами.

Бібліографія

1. Локі А., і Гедес Н. “Повний курс гомеопатії”. (1995 р.)

2.Ніколз П., “Гомеопатія і медичина професія”. (1988 р.)

3. Сміт Т., “Енциклопедія гомеопатії, 2 видання” (1994 р.)

15