Міністерство освіти та науки України
Реферат на тему:
Річка Самара.
Змінити ставлення до природи. Очистити навколишнє середовище. Зберегти й своє здоров'я... Це завдання не тільки місцевих Рад народних депутатів, любителів природи, але й кожною з нас. Одне з найважливіших завдань перебудови.
Ось чому масові товариські організації все частіше ставлять питання щодо оздоровлення водного басейну Дніпропетровщини. А бити тривогу, дійсно, є чому!
Наведу кілька фактів статистики, що торкаються усього Подніпров'я.
Викиди шкідливих речовин в області роблять 586 промислових підприємств. Складний водогосподарський стан склався у Кривбасі, Західному Донбасі, частково у Новомосковську. Майже же з 840 тисяч кубометрів промислових стічних вод Дніпродзержинська, які щодобово впадають ся у Дніпро, 102 тисячі кубометрів - неочищені. Споживаючи в масштабах республіки тільки 14,6 процента води, промисловість Дніпропетровщини викидає в Дніпро та інші водоймища більше третини забруднених стоків.
Турбота про природу й тривога за її долю ось ті рушійні сили, які можуть зберегти здоров'я і сили природи не тільки для сучасників, але й для майбутніх поколінь. А що ж робиться нині для цього?
Виконкомом обласної Ради народних депутатів при участі ряду інститутів розроблена програма охорони навколишнього середовища на дванадцяту п'ятирічку і на період до 2005 року. Вона передбачає корінне поліпшення екологічного стану і вихід на граничне допустимі концентрації по всіх забруднювачах. Для цього слід освоїти більше 3,5 мільярда карбованців капітальних вкладень. Намічені крупні, конструктивні, конкретні заходи. Але для того, щоб вони успішно здійснювалися, крім постійного контролю, потрібна корінна психологічна перебудова у ставленні до охорони природи. На всіх рівнях. Слід подолати відомчі бар'єри, перейти до управління природоохоронною діяльністю від адміністративних до переважно економічних методів, повести кінець кінцем ціле направлене екологічне виховання населення, особливо молоді. Одним словом, потрібна висока свідомість і висока відповідальність кожного...
За останні десять років зникло чимало малих річок — артерій Присамар'я. Нині вся надія на їх дідуся-Славутича. Невже не виручить? І кожний місцевий житель замислюється: звідки ж брати силу Дніпрові? Адже черпає він її поки що з нечисленних малих річок. Звідси й висновок: необхідно не тільки оберігати їх від забруднення, але й приступити до активного відродження.
На річкових пляжах міста Новомосковська нещодавно з'явилися застережливі таблички: «Обережно! Купатися в Самарі не можна!», «Небезпечно для життя!» Як трапилось, що одна з найчистіших, кришталево-прозорих і повноводних річок раптом перетворилась в джерело небезпечних захворювань? На міському пляжі, наприклад, бактеріальна забрудненість води за останніми даними в багато разів перевищує гранично допустиму норму. І це все трапилось тому, що в багатотисячному місті до думки компетентних людей ніхто не прислухався. Давно спеціалісти та любителі природи б'ють тривогу щодо повільного замирання Самари. Старожили пам'ятають, що ще в 30-х роках навіть на Воронівці ширина ріки досягала 250 метрів, а глибина її становила 25—ЗО метрів. Нині річку в. деяких місцях можна перейти вбрід.
Обміління викликано знищенням водоохоронних боліт, брудними стоками промислових підприємств. Його очисні споруди, сховища, відстійники переповнені, подекуди навіть в аварійному стані. Потрапляють нечистоти в Самару особливо під час паводків та зливи.
Ріка вже не спроможна природним шляхом; очищати себе від побічних продуктів господарської діяльності, іноді отруйних, які до неї потрапляють. Подібних до тих, що частенько надходять з міських очисних споруд, розташованих на західній околиці селища Кулебівки (неподалік Новомосковська).
На очисній діє пісковловлювач, а мул не пропарюється, щоб знешкодити в ньому всі гельмінти. Три роки його відстоюють у восьми спеціальних картах-майданчиках, щоб вбити бактерії. Але під час дощів рідина переливається поверх гребенів, і стоки розносять її по всьому навколишньому лиману, а разом з нею й небезпечні живі організми.
На цьому місці не побачиш рибалок чи любителів природи — смердить так, хоч протигаза натягай. Керівникам трубного заводу байдуже, а риба задихається...
Прикладів засмічення ріки Самари та навколишнього середовища багато. Це і озеро Хащівка (неподалік Орлівщини), що сполучається протокою з Самарою. Але її загатили «штучною дамбою» будівельники Дніпропетровського буд-заводу, які ремонтували базу відпочинку «Золотий пляж». Довкола — будівельні відходи, сміття, різний мотлох. У результаті порушено біологічний режим озера — створився застій води, розпочалося гниття.
На базі відпочинку «Сосновий гай» вкрай у аварійному стані очисні споруди. Ефективність полів фільтрації (якщо можна їх так назвати) низька і ненадійна.
Біда в тому, що й місцеві жителі свідомо забруднюють нечистотами навколишнє середовище. Орлівщини, наприклад, перетворили береги озера Крилівське на звалище сміття, битої цегли, скла. Сюди ж стягують і жертви водіїв — забитих собак та котів.
Є у відділі планової комісії Новомосковського міськвиконкому протокол № 2/99-04 «Про будівництво каналізаційних у базах відпочинку», розташованих на околицях міста.
А справи з очисними спорудами тут, як ми вже згадували, катастрофічні. Якщо не буде ближчим часом єдиної комплексної системи у цьому регіоні, Самара захлинеться від бруду та нечистот. З цього приводу дивує надто спокійна позиція керівників міськвиконкому. Мовчать, мов риба. А справжня риба і раки задихаються в річках та озерах від брудних стоків.
Що вже говорити про околиці Новомосковська, коли в його центрі кілька років «пустує» таке людне місце, як парк імені Сучкова. На лівобережжі дерева занехаяні — щорічно тут панують «джунглі» амброзії. 1 тис грн. витрачено на «озеленення» парку, але ні дерев, ні грошей. Кажуть, що ґрунт не підходить. Не завадило б нашим «парковим господарям» повчитися у севастопольців, які на гравії сади плекають...
Не в пошані й урочище Осички, що за Червоним Кутом. Чималий пустир заростає дурманом та колючкою. Дехто з господарників хвацько «оживлював» цю місцину, та балачками все й скінчилось.
Новомосковський лісгосп приступив до реконструкції рідколісся молодими деревцями, а потім забув про нього. Саджанці зачахли, бо ніхто за ними не доглядав. Хтось розпочав будівництво турбаз на цьому місці, та їх було визнано незаконними. Тепер тут височать піраміди піску, купи битої цегли, понівечено ґрунт.
Але всі вищезгадані порушення аж ніяк не зрівняти з варварським наступом на дубовий гай дачників з Новомосковського ремонтно-транспортного підприємства.
Розпочалося масове вирубування дубів 20-річного віку. Трактор С-100 вивертав з корінням дерева, люди обрубували віття, а К-700 відтягував стовбури до місця спалення. Дуби, яких налічувалось аж 130, на превелике нещастя «дачників», не горіли. Все це неподобство творилося на очах у всіх орлівщан... Але чи покарано порушників? Ще й як! Мізерною сумою оштрафовано деяких організаторів цієї дикої баталії...
На Дніпропетровщині створено спеціальний; штаб по оздоровленню малих річок. Але коли бути відвертим, усі вони на межі замирання, бо дуже мало робиться для їх врятування. Тому що ми, як правило, дбаємо не стільки про здоров'я природи, як про показуху.
Навіть деякі журналісти намагаються видати бажане за дійсність, замість глибокого і тверезого аналізу стану справ підтримують у своїх кореспонденціях тих, кого показуха більше всього влаштовує.
Мимоволі пригадалася стаття одного з республіканських журналістів, який на всі заставки розхвалював керівників новомосковського водогоспу за те, що в місті збудували очисні споруди. Автор робив оптимістичний висновок, мовляв, віднині здоров'ю Самари ніщо не буде загрожувати. При цьому намалював таку ідилічну картину: на березі красуні-річки сидять члени комітету по охороні Самари і п'ють чай з печивом місцевого заводу продтоварів. А самовар заправлений водою, яка за смаком не поступається джерельній. Воду в самовар наливали, з такого «життєдайного» джерела, як очисні споруди.
Дійсно, картина ефектна. Але ми все ж не радимо пити чай зі стоків, які впадають в Самару, навіть якщо він заправлений газетною клюквою.
Як уже згадувалось, нові очисні споруди не врятували річки: надто довго їх будували. До того ж, як виявилось, не продумана була екологічна сторона очищення: побутові стоки змішуються з промисловими, хоч відомо, що технологія їх очищення різна.
Довго демонтували напорний колектор, майже півроку «проривали» 300 метрів траншеї, зволікався пуск спускного колектора, повільно впроваджувалася в дію дренажна насосна станція, хлораторна тощо.
Висновок остаточний: аби приймальна комісія в свій час була принциповою, не підписала державний акт (очисні споруди було прийнято на кілька місяців раніше), то експлуатаційникам не довелося б «дотягувати» весь цикл робіт до умовної норми.
Нині упорядкували територію, обладнали санітарні та побутові кімнати, а невирішених проблем ще дуже багато. На ділі виходить, що державний принцип випередження будівництва природоохоронних об'єктів залишається на папері. В місті на Самарі темпи введення промислових потужностей у кілька разів перевищують темпи будівництва очисних споруд...
Є й інші питання, що стосуються охорони навколишнього середовища і потребують дальшого вивчення й творчого вирішення. Це, передусім, проблема осушення боліт. Адже болота є акумуляторами води, вони протягом значного часу підтримують водність малих і великих річок - водоносних прісних артерій. Настав час провести інвентаризацію усіх великих і малих боліт і на науковій основі вирішити, які з них слід залишити для зберігання водності річок. Звичайно, треба заборонити осушення цих акумуляторів вологи, а для решти встановити обов'язкове подвійне регулювання, щоб не допустити їх пересушення й вивітрювання ґрунтів. Отже, знову проблеми води й землі потребують одноразового вирішення...
Нині тема охорони природи, раціонального використання її ресурсів, захист навколишнього середовища — чи не одна з найактуальніших тем віку. Є вже позитивні результати у цьому напрямку: мешканці сіл Перещепиного та Меліоративного відремонтували у 1987 році очисні споруди господарсько-побутових стоків на якісному рівні.
На Кільченському асфальтовому заводі проведено реконструкцію і одночасну заміну сухого-способу очищення забрудненого повітря на вологий.
Проведено демонтаж тваринницької ферми в районі озера Солоний Лиман, де намічено розширити базу обласної лікарні.
Новомосковський ордена Трудового Червоного Прапора трубний завод імені 50-річчя Радянської України вперше в галузі застосував безстічну замкнуту оборотну систему водопостачання цехів технічною та питною водою. Тут побудована також мережа споруд біологічного очищення. Зовсім припинено забір води на виробництво з Самари і введення її в русло неочищених стоків.
На підприємстві створено розгалужену мережу споруд і великий став-шламонакоплювач з. потужним земснарядом; діє система очищення води кварцевими фільтрами, горизонтальними відстійниками окалини та установками нейтралізації кислих сплавів. А в комплексі новозбудованого ТЕЗЦ № 3 стала до ладу установка для очищення і знесолювання хімічних стоків виробництва.
Непогані справи на трубному заводі і з охороною атмосферного повітря. Більшість технологічних ліній, що виділяють пил і шкідливий газ, вже оснащено пилегазовловлюючими установками. Контроль за додержанням правил технічної" експлуатації і ефективністю всієї системи вловлюючої апаратури здійснює заводська лабораторія по охороні праці і промисловій санітарії. Станція автоматичного знімання проб атмосферного повітря діє безперервно протягом усього робочого часу. Роботу автоматів доповнює мережа громадських постів та інспекторів, які закріплені за всіма технологічними цехами.
Багато робиться на підприємстві і для охорони навколишнього середовища. Вздовж заводських корпусів посаджено у кілька рядів тополі, клени, верби, а обабіч асфальтових доріжок — яблуні і груші. Вся територія устелена зеленим килимом, на якому яскравими барвами виграють квіти. Є своя заводська квіткова оранжерея, де цілорічне вирощують троянди, гвоздики, тюльпани та багато іншої флори.
За виробничою зоною території заводу віддзеркалюють води штучних ставків, які заросли біля берегів очеретом, рогозом та кущами лози.
На лівому березі Самари для виробничників споруджено турбазу-профілакторій «Трубник» на 200 місць і піонерський табір для дітей заводчан — на 240.
Активна і дійова участь широкої громадськості у здійсненні природоохоронних заходів щодо раціонального використання води, очищення навколишнього середовища, озеленення території підприємства дозволили Новомосковському трубному заводові досягти високих виробничих показників і неодноразово виходити переможцем у республіканському і Всесоюзному соціалістичному змаганні.
...Поява автомобіля розширила сферу діяльності людини, збільшила виробничі сили суспільства. Поліпшення конструкції двигуна внутрішнього згоряння дозволило збільшити швидкість руху, що в свою чергу примусило будувати дороги з твердим покриттям.
Одночасно з цим виникла необхідність постійного розширення мережі шляхів, удосконалення системи обслуговування і експлуатації автомобіля і, врешті-решт, реконструкції міст. Виникла також зовсім нова проблема — безпеки і нешкідливості автомобіля для людини і навколишнього середовища.
Неподалік Новомосковського трубного заводу, иа роз'їзді селища Кулебівки, побудовано акведук, щоб розвантажити автомагістраль від надмірного руху транспорту. Обійшовся він державі більше чотирьох мільйонів карбованців.
На території Новомосковського району споруджується також швидкісна траса Москва— Харків—Сімферополь, яка удвічі зменшить наплив транспорту у напрямку Новомосковськ— Красноград.
Відрадно, що і в глибинках Присамар'я останнім часом відчутні зміни щодо будівництва нових доріг з твердим покриттям. Асфальтові шляхи не так давно пролягли на маршрутах Новостепанівка—Гнатівка та Андріївка—Василівка.
Новомосковську дуже потрібна об'їзна траса, але будується вона вкрай повільно. У центрі міста вже відчувається надмірна кількість токсичних викидів автомобільних газів. Ось чому об'їзна траса так потрібна зараз, сьогодні...
Практика показує, що із збільшенням ширини проїзної частини шляху у два рази концентрація окису вуглецю за інших однакових умов (інтенсивності руху, метеорологічних показників тощо) зменшується на ЗО—50 процентів. Густі зелені насадження з чагарниками здатні зменшувати рухливість повітря над проїзною частиною, якщо вона знаходиться в зоні вітрової тіні. А погіршені умови аерації шляху призводять до збільшення концентрації відпрацьованих газів автомобілів у повітрі. Звідси й висновок: шляхи слід робити ширшими, а зелені насадження розміщувати з урахуванням створюваної деревами вітрової тіні. Кращим прикладом у районі є автомагістраль Москва—Сімферополь.
На Присамар'ї слід багато зробити у цьому напрямі. Інспекція охорони природи, державтоінспекція та громадськість можуть і повинні активізувати свою діяльність у справі дотримання чистоти повітряного басейну.
Повітря може бути забруднене шкідливими; газоподібними й механічними домішками: оксидом вуглецю, сірчистим газом, сірководнем, пилом, а також хвороботворними мікроорганізмами. Усі ці домішки, безумовно, впливають на здоров'я людини, на тварин і рослини.
Служб природоохоронного нагляду у нас багато, але часто вони йдуть на поводі у різних відомств. Взяти, наприклад, інспекцію по охороні атмосферного повітря. Вона давно перетворилася в канцелярський орган по переписуванню звітів підприємств, які часто показують звичайнісіньку «липу». Інспекція мало цікавиться станом технологічних процесів, замість того, щоб стояти на варті закону, діє за принципом «чого-бажаєте?» Один повчальний факт: санепідслужба області відхилила проекти гранично допустимих викидів шкідливих речовин в атмосферу на флюсоплавильній ділянці та відділенні фрітти Новомосковського трубного заводу. Це рішення підтримало й Міністерство охорони здоров'я УРСР. Однак інспекція по охороні атмосферного повітря дозволила заводу викидати в атмосферу сірчистий газ, сірководень та інші речовини. І тепер уже повітря на житловому масиві Животилівки поповнилося цілим букетом отруйних викидів на законній, як кажуть, основі.
Великої шкоди завдають Самарі поля фільтрації, що розташовані біля відділення фрітти трубного заводу, особливо коли його карти переповнюються дощовими або талими водами...
Як бачимо, долю ріки Самари стали вирішувати не санепідстанція, не спеціалісти басейнової інспекції по охороні водних ресурсів, а господарники і ті, що йдуть у них на поводі, керівники різних рангів.
Охорона і раціональне використання земельних і водних ресурсів нині постійно перебувають у центрі уваги громадськості. Адже вони е основними і незамінними природними факторами існування всього людства.
Корінні жителі нашого краю постійно піклуються про охорону землі, підвищення її родючості при дедалі зростаючій кількості населення, постійному розвитку промисловості, що є обов'язковими умовами дальшого піднесення сільського господарства, збільшення виробництва продуктів харчування і сировини для промисловості. Земля — основний і незамінний засіб сільськогосподарського виробництва, просторовий базис для будівництва.
На Присамар'ї 56 процентів земель--чорнозем, орні землі сягають 80—90 процентів. Таким чином, резервів збільшення ріллі за рахунок інших угідь майже немає. Із зростанням населення і відведенням земель для несільськогосподарських потреб і внутрігосподарського будівництва кількість орних угідь зменшується. За останні ми даними, на душу населення припадає 0,7 гектара ріллі проти 0,91 у 1955 році. Крім того,, майже половина оброблюваних земель — дев'ять тисяч гектарів — зазнає шкоди від водної і вітрової ерозії, заболочення й перезволоження, а від підвищеної кислотності, засоленості і солонцюватості—близько 11 тисяч гектарів.
Питанню охорони і раціонального використання земель, підвищенню їх родючості хоч і приділяється велика увага, але останнім часом хімізація стала блискавично наступати на людину і природу. Ось чому на Присамар'ї у 1988 році застосування гербіцидів знижено на 40—60 процентів в усіх господарствах, а колгосп «Вперед» взагалі відмовився від пестицидів. Районні служби заохочують виробництво продукції для дієтичного дитячого харчування без використання: отрутохімікатів.
Не так давно кормами, перенасиченими нітратами, у сусідньому районі отруїли цілу ферму тварин. Звістка — ніби грім з ясного неба!..
Нашпигована хімією земля в переважній більшості господарств Присамар'я фактично втрачає властивість поновлювати свою природну родючість.
— Що ви хочете, Новомосковщина з 1971 року була експериментальною в області, мала «статус» району підвищеної хімізації,— пояснював, опісля заступник голови РАПО по рослинництву.
Отаке виправдання...
Гербіцидів, пестицидів, отрутохімікатів, міндобрив напхано в землю стільки, що коли ми навіть сьогодні відмовимося від застосування азотних добрив, то роками ще в сільськогосподарській продукції нітрати перевищуватимуть, граничні норми. За сім років обсяг застосування отрутохімікатів на Присамар'ї збільшився майже на 200 тонн. «Навантаження» на гектар зросло в середньому на півтора кілограма.
Словом, увесь цей «хімічний бум», що тривав ряд років, нічого не дав, крім екологічних і мільйонних фінансових втрат. Очікуваних вагомих врожаїв так і не дочекались. Навпаки, погіршилося екологічне становище краю, збільшилась забрудненість продуктів харчування, знизилась родючість грунтів. І це підтвердили проведені дослідження...
Як бачимо, нав'язані «зверху» під час застою вказівки і прорахунки завдали величезної шкоди сільському господарству. Нині, в період перебудови, нарешті на Присамар'ї запроваджується науково обґрунтована система обробітку земель і внесення добрив.
Деяким ґрунтам, як показала практика, загрожує змивання, особливо на крутих схилах і в тих місцях, де зводять ліс. Тому охорона ґрунтів повинна знаходитись у тісному зв'язку з охороною лісу.
Є в Новомосковському лісі балка Бандурка. Цю територію площею 125 гектарів оголошено ботанічним заказником республіканського значення. Розташована вона на правому, порізаному ярами березі Самари на висоті 150 метрів над рівнем моря, її бір ось уже тисячоліття стоїть вартовим у степу, оберігаючи його від суховіїв, пом'якшуючи температурні контрасти. Можливо, не всі знають, що ліси балки Бандурки захищають воду і ґрунти, збільшують урожайність сусідніх полів, а коріння дерев і рослин на крутоярах оберігає землю від водної ерозії. Це далеко не вся цінність заказника, в якому держава заповідає берегти в природному стані своєрідний і незвичайний для степу пейзаж, весь його тваринний і рослинний комплекс. На дні балки Бандурки росте реліктова рослина — хвощ великий. Тут добре себе почувають заєць-русак, лис, дика коза, куниця, борсук. Збір лікарських трав і полювання проводяться тут тільки з дозволу обллісгоспзагу та облінспекції охорони природи.
Здавна ця балка була, як тисячі інших: по схилах росли поодинокі, «дикі» деревця. Та ось у 1889 році з легкої руки лісника Андрія Мефодійовича Бандури розпочалося окультурювання східного плато. Природні умови негостинно зустріли степових новоселів. Страждали нові насадження від відсутності вологи та постійного вторгнення вітрів-суховіїв із-за Дніпра, яких Бандура назвав «задніпрянами». Та воля людини перемогла примхи природи. Зараз балка Бандурка — справжній оазис у степу.
Реконструйованим насадженням 70—80 років. Є масиви й молодші за віком — це робота послідовників А. М. Бандури. Чимало зробив тут і лісник І. А. Кравченко та інші працівники лісництва.
У розпалі літа, особливо в пожежонебезпечний період, кожного вихідного дня рейдова бригада Новомосковського лісництва роз'їжджає по місцях масового відпочинку і прохає самодіяльних туристів гідно спілкуватися із «зеленим другом». Та деякі «любителі природи» і слухати не хочуть корисних настанов та порад. Особливо це стосується міських мешканців, які відкрито заявляють лісникам: «Ви щоденно вдихаєте хвойний аромат, а ми від автомобільних газів захлинаємося в місті. Тож не заважайте нам відпочивати на свіжому повітрі».
Тут слід сказати б своє слово і медичним працівникам про те, що літньої пори не завжди й корисне «хвойне повітря», яке буквально насичене парами скипидару та шкідливих смол. Подібні прогулянки в спекотливі дні весни та літа приємніше і корисніше проводити у листяному лісі. Кожний турист повинен знати, що в пожежонебезпечний період від єдиної тліючої вуглинки у потушеному багатті, від необережно кинутого недокурка, коли повітря насичене парами смоли, може спалахнути хвоя і тоді — пожежа в лісі...
Слід пам'ятати про те, що природне відновлення лісу відбувається надто повільно: на це йдуть десятиріччя. Часто на попелищах молодняк зелених насаджень з'являється лише через п'ять—десять років після пожежі, причому на місці спаленого соснового лісу виростають берези, осики (менш цінні породи дерев). А сосновий ліс тут виросте лише через 80—100 і навіть 120 років.
Народна мудрість говорить: «З одного дерева можна зробити мільйон сірників, а одним сірником — спалити мільйон дерев!» Тому турбота про ліс — це турбота про наших нащадків. Ліс був, є і буде кращим другом людини!
І якщо балка Бандурка, 140-річний дуб, який є пам'ятником природи місцевого значення, а також деякі інші місця Присамар'я дбайливо оберігаються працівниками лісництва, то взагалі стан унікальних територій викликає тривогу.
Ось один з прикладів. Колгоспу імені Котовського Новомосковського району за рішенням облвиконкому народних депутатів від ЗО лютого 1972 року було передано під охорону геологічний пам'ятник місцевого значення — «Утворення Новомосковського природного горизонту древньої фауни» площею в півгектара. Але про цей пам'ятник вищезгадані господарники зовсім забули. Таке враження, що не господарі оберігають, а від них треба оберігати ввірене їм заповідне місце. Тут не було навіть щитів, на яких би роз'яснювалася цінність об'єкту, межі і т. ін. Згодом ці землі передали Губиниському міжколгоспному відгодівельному підприємству, а той і зовсім нічого не знає про існування на його території цінної пам'ятки...
Звичайно, справа молода, нова, і немає поки що органу, який би так само, як інспекція по воді чи повітрю, контролював дотримання правил охорони пам'яток природи. Надто мало підтримують ентузіастів-природолюбів і в місцевих Радах та обласному товаристві охорони природи. А що такі ентузіасти є і доводять потрібність заповідання деяких ділянок лісу Присамар'я, свідчить саме число об'єктів, адже всі вони дістали охоронний режим завдяки безкорисливим друзям природи, які добивалися цього. Таких людей ні товариство, ні облінспекція охорони природи не шукають. Сьогодні кожному заказнику потрібний громадський пост. Адже ніякі контролюючі органи не зроблять того, що можуть зробити любителі природи, кожен з нас. Якщо ми не будемо вважати за пусте слова, мовлені дитині з самого малку: «Не знищуй живого, бо ти знищуєш самого себе». Адже ми хочемо, щоб мальовничі діброви, байрачні гаї, екзотичні дерева, прісні та солоні озера — все те, що робить наш край ще багатшим, застали в усій красі наші діти і діти наших дітей...
Ця тривога — не розпач, але не можемо ми закінчити нашу розповідь на мажорній ноті. Не можемо, тому що все живе, все те, що зветься навколишнім середовищем,— і квітка, і птах, і дерево, і вода,— все це наше з вами життя.
Таш дуби — в дуплі курінь влаштуєш. І що не лист, то герб ріки Самари... Коли пливуть над верховіттям хмари, Яку, байраче, думу думаєш? Чи "не про те, що заповітні води І заповітні хащі — овва, не заповідні, І часом люди, начебто безрідні, глумляться над святинями природи... Байраче, друже, хмари твоїх дум — То наш довічний клопіт і тягар. Нехай ідуть дощі, але не буде хмар, Які б несли змертвіння та біду!