Реферат:

Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах

План

Вступ

Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах

Висновок

Література

Вступ

Найважливішим завданням екологічного законодавства в галузі охорони навколишнього природного середовища є охорона життя та здоров’я людини, здійснення та підтримка необхідних умов для забезпечення її життєдіяльності, працездатності та повноцінного відпочинку. Міста, селища міського типу, інші населені пункти є тією частиною навколишнього середовища людини, де проходить її життя та діяльність. Головним чином саме тут реалізується конституційне право громадян на безпечне для життя та здоров’я навколишнє середовище.

Згідно з Концепцією сталого розвитку населених пунктів основними напрямками державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів у галузі екології є: узгодженість соціального, економічного, містобудівного і екологічного аспектів розвитку населених пунктів та оточуючих територій; раціональне використання земельних, водних, рекреаційних та інших природних ресурсів, створення умов для їх відновлення; поліпшення санітарно-гігієнічного та екологічного стану населених пунктів, створення безпечних для життя і здоров’я людини умов, впровадження сучасних систем збирання, вилучення, переробки та знешкодження відходів; забезпечення захисту від несприятливих природних явищ, запобігання виникненню техногенних аварій та ліквідації їх наслідків; проведення наукових досліджень, які б сприяли вирішенню екологічних та інших питань забезпечення сталого розвитку населених пунктів; удосконалення чинного законодавства з питань регулювання планування і забудови населених пунктів, реформування землекористування, охорони довкілля.

Охорона навколишнього природного середовища населених пунктів ведеться за кількома напрямками:

- шляхом планування охорони навколишнього середовища в цих пунктах;

- шляхом планування та забудови територій;

- шляхом забезпечення в них санітарного режиму;

- шляхом охорони зелених насаджень.

Планування включає: здійснення природоохоронних заходів у населених пунктах, враховуючи особливості кожного з них; забезпечення вимог охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів при складанні планів розвитку галузей народного господарства; проведення організаційно-масових заходів щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища; розробку координаційних заходів на перспективу.

1. Правова охорона навколишнього природного середовища в населених пунктах

Найбільш ефективною формою прогнозування охорони навколишнього природного середовища є довгострокові комплексні екологічні програми, які є основою інших видів планування охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна програма — це комплекс взаємоузгоджених територіальних заходів, спрямованих на поліпшення співіснування природних екологічних систем і суспільства. Планування охорони навколишнього природного середовища в населених пунктах, як правило, відображається в місцевих екологічних програмах, в яких вказується мета програми, термін її реалізації, основні напрямки дії, комплекси заходів, що мають здійснюватися на кожному з етапів, механізм реалізації та фінансування програми, контроль за її виконанням.

Планування та забудова населених пунктів здійснюється на підставі кількох видів планової документації; генерального плану розвитку населеного пункту; проекту планування та забудови міста; плану земельно-господарського устрою. В Україні генеральні плани розроблені для всіх міст обласного підпорядкування, районних центрів. При розробці генеральних планів враховується зональність, екологічна безпека, раціональна організація території.

До генеральних планів включають екологічні вимоги до планування території населеного пункту, спрямовані на виключення несприятливого впливу негативних факторів на здоров’я людини та навколишнє природне середовище. Суб’єкти містобудівної діяльності повинні дотримуватися встановлених екологічним законодавством і нормативно-технічними документами вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження і раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічного захисту здоров’я людини.

На підставі генеральних планів розробляються проекти планування і забудови міста та його окремих частин. Планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів здійснюється за рішенням місцевих рад, з урахуванням екологічної ємності територій, з додержанням вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Надання земельних ділянок для будівництва об’єктів житлового і промислового будівництва та їх подальшої експлуатації проводиться лише за наявності позитивного висновку державних органів охорони навколишнього природного середовища України та санітарно-епідеміологічного нагляду.

Надання земельних ділянок здійснюється на підставі плану земельно-господарського устрою населеного пункту, який складається на основі генерального плану. План земельно-господарського устрою повинен містити повну інформацію про поділ земель населеного пункту за цільовим призначенням, форми власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель, про напрямки природоохоронної діяльності, організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, покращення їх якості, про особливості використання земель у санітарно-захисних зонах, про шкідливі та небезпечні промислові та комунальні підприємства, зони та округи санітарної охорони, джерела водопостачання, У водоохоронних зонах водних об’єктів та захисних зонах об’єктів природно-заповідного фонду.

План земельно-господарського устрою є обов’язковим для виконання органами державного управління та виконавчої влади, підприємствами, закладами, організаціями та громадянами.

Проекти генеральних планів населених пунктів, схеми районного планування, схеми влаштування промислових забудов, інша передпланова та проектна документація підлягають обов’язковій державній екологічній експертизі.

Особливим напрямком правової охорони навколишнього природного середовища в населених пунктах є забезпечення в них санітарного режиму. Санітарна охорона навколишнього середовища - це діяльність органів санітарно-епідеміологічного нагляду за охороною життя і здоров’я громадян від несприятливого впливу навколишнього середовища.

Метою цієї охорони є забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, що включає створення оптимальних умов життєдіяльності, які забезпечують низький рівень захворювань, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення, а також усунення умов для виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.

Загальною правовою основою політики України з охорони здоров’я є положення Конституції України, яка закріплює право кожного громадянина на охорону здоров’я та обов’язки держави по забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення. Більш конкретні правові заходи по забезпеченню санітарно-епідемічного благополуччя населення закріплені у Законі України від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Щодо населених пунктів зазначений закон виходить із необхідності здійснення в них найбільш сприятливих умов для життя та здоров’я населення. Зокрема, органи державної виконавчої влади, міського та регіонального самоврядування зобов’язані забезпечити мешканців міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм та державним стандартам (ст. 18 Закону).

З метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання та забезпечення охорони водопровідних споруд встановлюються зони санітарної охорони. Зони санітарної охорони мають три пояси, які відрізняються правовим режимом. Перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору та територію водопровідних споруд. На території цього поясу забороняються всі види будівництва, проживання людей, скидання стічних вод, купання, водопій та випас худоби, вилов риби, застосування пестицидів, органічних та мінеральних добрив. Господарсько-побутові та промислові стічні води, які скидаються у відкриті водні об’єкти на території другого та третього поясів зони санітарної охорони, повинні відповідати Правилам охорони поверхневих вод, додатковим вимогам державного санітарного нагляду та органів охорони навколишнього природного середовища України.

Чинним законодавством України регулюються питання боротьби з шумом у населених пунктах. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 23) зобов’язує підприємства, установи, організації здійснювати:

- створення і впровадження малошумних машин і механізмів на основі технічного нормування; поліпшення конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, а також утримування в належному стані залізничних і трамвайних колій, автомобільних шляхів, вуличних покриттів;

- розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об’єктів з джерелами шуму при плануванні і забудові населених пунктів відповідно до встановлених санітарно-технічних вимог та карт шуму;

- виробництво будівельних матеріалів, конструкцій і технічних засобів та споруд з необхідними акустичними властивостями;

- організаційні заходи для відвернення і зниження виробничих, комунальних, побутових і транспортних шумів, включаючи введення раціональних схем і режимів руху залізничного, повітряного, водного та автомобільного транспорту у межах населених пунктів.

У свою чергу громадяни зобов’язані додержувати вимог, встановлених з метою боротьби з побутовим шумом у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях. За невиконання вимог щодо охорони від шуму та інших фізичних дій органи санітарного нагляду мають право зупинити або заборонити діяльність підприємств, організацій або їх окремих структурних підрозділів.

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, запроваджуються санітарні захисні зони. Якщо в результаті порушення встановлених розмірів і режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні людей, виводу з цих зон об’єктів соціального значення або здійснення інших заходів, підприємства, установи, організації, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішити питання про фінансування необхідних робіт і заходів, строки їх реалізації.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства в населених пунктах, є Міністерство охорони здоров’я України, у складі якого діють органи і установи, що складають Державну санітарно-епідеміологічну службу України. Свої завдання санепідемслужба виконує шляхом санітарного нормування, видачі дозволу, здійснення наглядних і контрольних функцій.

Санітарне нормування навколишнього середовища полягає в запровадженні мінімуму допустимих концентрацій забруднюючих речовин, радіоактивних випромінювань, шуму, вібрації, шкідливого впливу магнітних полів та інших фізичних, хімічних, біологічних впливів.

Свої функції санепідемслужба виконує в різних формах: дає дозвіл на роботу з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання, на виробництво, охорону, транспортування, використання, заховання, знищення, утилізацію отруйних речовин; веде регістр небезпечних факторів фізичної, хімічної і біологічної природи; видає висновки про результати санітарно-гігієнічної експертизи на розміщення підприємств і споруд, їх техніко-економічне обгрунтування на введення об’єктів в експлуатацію.

Висновок

Зелена рослинність у населених пунктах є самостійним об’єктом правової охорони. У місцях проживання людей вона має велике екологічне, оздоровче, естетичне, рекреаційне значення. Уся зелена рослинність у межах населених пунктів поділяється на дві групи: на лісову і нелісову.

До лісів населених пунктів належить рослинність, яка росте в населених пунктах на землях лісового фонду. Згідно зі ст. 36 Лісового кодексу України ліси населених пунктів належать до першої групи лісів, які виконують переважно природоохоронні функції. За своїм цільовим призначенням ліси населених пунктів виконують дві основні функції: санітарно-гігієнічну та оздоровчу. Перша функція полягає у забезпеченні чистоти повітря населеного пункту, друга — у використанні населенням лісів для зміцнення здоров’я, відпочинку, туризму, спорту.

Ліси населених пунктів використовуються переважно у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях. Заготівля деревини під час рубок головного користування, заготівля живиці, деревних соків, лісової підстилки, а також випасання худоби в лісах населених пунктів забороняється.

До нелісової рослинності у населених пунктах (ст. 4 Лісового кодексу України) належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних та садових ділянках. Зелені насадження мають оздоровче, естетичне та рекреаційне значення. Тому озеленення міст та інших населених пунктів є обов’язковим заходом у процесі їх забудови.

За своїм цільовим призначенням зелені насадження поділяються на чотири види: захисні, озеленювані, декоративні і плодові.

За функціональними ознаками зелені насадження населених пунктів поділяються на три групи: загального користування — міські та районні парки та сквери, бульвари, набережні, лісопарки; обмеженого користування - насадження на територіях громадських та житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових та інших підприємств; спеціального призначення — насадження вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги, в санітарно-захисних та охоронних зонах, на територіях ботанічних та зоологічних садів.

Порядок охорони зелених насаджень у містах та інших населених пунктах регулюється Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

Література

Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.

Екологічне право. Особлива частина Підручник. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

Екологічне право України: Підручник / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - X., 2005.

Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с/

Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря». – К., 1992

1. Бринчук М. М. Правовая охрана атмосферного воздуха. — М., 1986.

2. Габитов Р. X. Воздухоохранное право. — Уфа, 1999.

3. Габитов Р. X Теоретические проблемы организации правовой охраны атмосферы Земли в современных условиях. — Уфа, 2000.

6. Кузнецова О. К, Радчик О. Л. Загрязнение окружающей среды отходами и опасными веществами. — М., 2001.

8 Роун Ш. Озоновый кризис. Пятнадцатилетняя эволюция неожиданной глобальной опасности. — М., 1993.

9 Фомин Г. С, Фомина С. Н. Воздух: контроль загрязнений по международным стандартам. — М., 1993.

10. Шемшученко Ю. С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989.