Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Юридичний факультет

Кафедра конституційного, адміністративного і фінансового права

Право лісокористування, поняття та види.

(Курсова робота)

Виконала: студентка 306 групи денної форми навчання Бацала М. В.

Науковий керівник: к. ю. н. Струтинська Л. В Чернівці-2005

ПЛАН

Вступ. …… . .…………………………………………………………3

Розділ 1.Поняття та зміст права лісокористування. ……………….6

Розділ 2.Види лісокористування: ……………………………….…….17

2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці..18

2.2.Правове забезпечення інших видів лісокористування. .............29

Висновки. ................................................................................................37

Список використаної літератури. .......................................................39

Вступ

Актуальність теми дослідження. Уразливість і екологічна нестабільність чарівної зелені та важливого природного багатства України — лісів — постійно при­вертали і привертають увагу фахівців лісової справи та інших приро­дознавчих наук, а також широкого кола громадськості. І не дивно, ад­же ліси завжди були і залишаються одним з головних природних чинників, місцем формування трудової діяльності людини — починаючи з доісторичних часів і донині. Екологічні та економічні супе­речності щодо лісокористування і напрямів його розвитку нерідко зводять до емоційного сприйняття поверхових, іноді розрізнених факторів, без з'ясування їх глибинних причин. Бага­то науковців і політиків вбачають можливість поліпшити екологічну ситуацію на шляху подальшого розширення об'єктів природно-заповід­ного фонду, істотного обмеження або й повного припинення промисло­вого лісокористування в лісах деяких регіонів, не вдаючись до системного аналізу стану справ у галузі, до висвітлення об'єктивних лісівничо-технічних показників, які характеризують стан лісів і зміни, що відбулися в них за минулі десятиріччя і відбуваються сьогодні. Те саме стосується досвіду і показників економічного використання лісових ре­сурсів у сусідніх зарубіжних країнах . Адже намагання увійти до Європейського Співтовариства не можна реалізу­вати лише гаслами. Важливішим є економічне зростання, і в тому чис­лі — в лісовій галузі, з рівнянням на передові досягнення.

Актуальність цих проблем обумовлює важливість глибокого і всебічного наукового дослідження широкого кола питань, пов'язаних з правовим регулюванням лісокористування, а особливо таких важливих видів користування лісовими ресурсами як заготівля деревини та живиці, а також інших видів лісокористування. Детальний аналіз та характеристика теперішнього стану лісокористування, розробка пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення набули не лише теоретичного, а практичного значення. Вони необхідні для подальшого поліпшення законодавства, яке регулює діяльність відповідних органів держави по лісокористуванню, покрашення підготовки кадрів для них.

У системі права будь-якої держави лісокористування, його законодавче закріплення посідають особливе місце. Це обумовлюється колом тих суспільних відносин, які підлягають упорядкуванню, охороні та розвитку у відповідності з об'єктивними потребами.

Ступінь наукової розробки теми. Поняття, проблеми сутності, стану, практичного застосування, удосконалення та перспектив розвитку права лісокористування привертали увагу багатьох вчених-екологів. Цим питанням присвячено низку дисертацій, навчальних посібників, наукових статей, зокрема: В.Ф. Горбового, В.І. Андрєйцева, А.Бобко, І. Синякевича, Я. Лазаренко,

Г.В. Тищенко, О.І. Крассова, Б.В. Єрофієва, В. Завгородньої, В. Непийводи та інших, в яких розкривається поняття, зміст та принципи лісокористування, а також висловлюються рекомендації щодо його вдосконалення та механізму здійснення.

Об’єктом дослідження є лісокористування як один з важливих правових інститутів лісового права.

Предметом дослідження є суспільні відносини в сфері лісокористування.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи наукового пізнання як діалектичний, порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Причому кожен з них в конкретному випадку використовувався не в чистому вигляді, а в поєднанні з іншими.

Метою дослідження є визначення на основі аналізу наукової літератури та законодавства, що стосується проблем екологічного права, сутності та особливостей права природокористування.

Для досягнення цієї мети в процесі написання курсової роботи ставилися такі основні завдання:

Визначити поняття та з'ясувати зміст лісокористування;

Розкрити сутність видів лісокористування.

Структура курсової роботи зумовлена метою та завданнями

дослідження і складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури.

Поняття та зміст права лісокористування.

Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм , які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов’язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.1

Цей інститут - один з центральних в екологічному праві, оскільки дає можливість суспільству забезпечувати раціональне використання лісових ресурсів держави. Дана можливість забезпечується шляхом надання ресурсів лісу, які є у власності держави, у користування фізичних та юридичних осіб. В цьому смислі право лісокористування є складовою права природокористування, можна сказати вони співвідносяться як поняття загальне і часткове, у зв’язку з цим їм властиві спільні ознаки.

В результаті закріплення природних ресурсів за відповідними суб'єктами у них виникає відповідно до закону сукупність прав та обов'язків,

тобто право лісокористування в суб'єктивному значенні. Відповідно право лісокористування в суб'єктивному значенні - це надане фізичним і юридичним особам право володіння і користування, тобто право безпосередньої експлуатації лісових ресурсів з метою отримати певне благо. Суб'єкт, який не має такого права не є лісокористувачем. В юридичній літературі деякі автори в суб'єктивне право лісокористування включають і право володіння, і право управління, і право розпорядження. Дійсно, лісокористувачам належать такі правомочності. Але все це не можна вважати правом користування, бо згадані правомочності мають місце поряд з правом користування. Таким чином, сукупність усіх перелічених правомочностей у лісокористувачів не можна називати правом користування. Виходячи із загальноприйнятих у праві понять і термінології, під суб'єктивним правом природокористування слід розуміти забезпечену законом можливість безпосередньої експлуатації природного об'єкта з метою одержання певних благ.2 Для усунення термінологічної плутанини доцільно всю сукупність правомочностей, що належать конкретному лісокористувачу і покладених на нього обов'язків іменувати не «правом лісокористування», яке повинно застосовуватись лише для позначення відповідної сукупності норм, тобто для позначення об'єктивного, а не суб'єктивного права, а лісокористуванням. Останнє доцільно іменувати правомочністю, як право безпосередньої експлуатації об'єкта.

Слід відрізняти фактичне користування і право користування, яке являє собою фактичне користування на законних підставах і в порядку, які визначаються екологічним правом.

Право лісокористування є єдинию юридичною підставою, за якою окремі установи, підприємства, організації та громадяни можуть володіти та користуватися багатствами лісу. Право лісокористування є похідним від права державної власності на природні ресурси та об'єкти природи.3 Відповідно до ст.6 Лісового кодексу України усі ліси є власністю держави.

Право лісокористування багатогранне. По-перше, воно зв'язує користувачів з державою в особі тих органів державного управління, які відводять відповідні ділянки лісу та здійснюють нагляд. По-друге, це право пов'язує суб'єкта права лісокористування зі всіма існуючими підприємствами, установами , організаціями, а також громадянами, тобто будь-якими суб’єктами права. На основі вказаного права лісокористувач може вимагати від інших осіб утримуватись від незаконних дій, що порушують його володіння та користування, а всі особи повинні слідувати цим вимогам. По-третє, право лісокористування породжує юридичний зв’язок між суб’єктом цього права та сусідніми лісокористувачами. Цей юридичний зв’язок заключається в праві лісокористувача вимагати від сусідів такого користування відповідною ділянкою або об’єктом, яке не заважало б йому самому в здійсненні його права лісокористування і не погіршило б стану ділянки або об’єкта, що знаходиться в його користуванні.

Право лісокористування має цільовий характер. Держава надає окремим лісокористувачам конкретні ділянки лісу, об’єкти лісокористування для визначених цілей, які в обов’язковому порядку фіксуються в дозволах на право користування. Надання праву лісокористування цільового характеру має важливе значення. Воно дає державі можливість планувати експлуатацію природних ресурсів і тим самим забезпечувати найбільш ефективне їх використання в інтересах суспільства. Використання наданих об’єктів не за призначенням розглядається не тільки як вихід за межі права лісокористування, але і як порушення права державної власності на них. В ряду випадків це порушення тягне за собою вилучення у лісокористувача відповідної ділянки або об’єкта, а відповідно, і припинення права лісокористування по відношенню до них. Однаково лісокористувачі не мають права залишати наданий об’єкт без використання.

Лісокористувачі не мають права продавати, обмінювати, дарувати, заповідати, або яким-небудь іншим способом відчужувати своє право користувача. Передача цього права від однієї особи до іншої можливе лише за розпорядженням компетентних державних органів. Право лісокористування характеризується стійкістю, яка виявляється в тому, що об’єкти права лісокористування надаються, як правило, в безстрокове користування і право користування може бути припинено не інакше як на основах, вказаних в законі. Це створює користувачу необхідні умови для здійснення його діяльності, гарантію його інтересам, пов’язаним з лісокористуванням.

Право лісокористування надається на певний строк, особливо в тих випадках коли ресурс або об’єкт потрібен даному користувачеві тимчасово.

Право лісокористування відноситься до абсолютних прав. Лісокористувачі мають право вимагати від будь-кого утримуватись від неправомірних вторгнень в межі їх лісокористування. Особи, які порушують права лісокористувачів, повинні виконувати такі вимоги. Право лісокористування охороняється державними органами від порушень зі сторони будь-яких осіб.

Право лісокористування безпосередньо пов’язане з охороною природи та її окремих об’єктів: це дві сторони однієї медалі, дві взаємопов’язані та взаємообумовлені категорії4.Використання та охорона – елементи однієї системи взаємодії суспільства та природи. Вплив на природу відбувається в процесі її використання. Отже, правове регулювання лісокористування та охорона природи повинні здійснюватись єдиним комплексом.

Слід виділяти загальне та спеціальне лісокористування.

Загальне лісокористування характеризується тим, що воно може здійснюватись без спеціального дозволу зі сторони компетентних державних органів. Це право виникає із законів або інших нормативно-правових актів, регулюючих лісокористування. Особливе значення загальне лісокористування має для громадян, так як надає їм можливість вільного використання природних багатств в особистих цілях. Спеціальне лісокористування здійснюється за дозволом компетентних державних органів або первинних лісокористувачів, коли є потреба у виділенні конкретних частин об’єктів лісокористування і закріплення їх в особисте користування.

Суб'єкти права лісокористування. Так, згідно ст.9 Лісового кодексу України у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому Лісовим кодексом. У постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою.

У тимчасове користування за погодженням з постійними

лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Отже, суб’єктами лісокористування є державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні юри­дичні особи та громадяни. Суб’єктами права лісокористування також можуть бути іноземні юридичні та фізичні особи. Всі суб’єкти поділяються на дві групи: фізичні особи та юридичні особи.

Разом з тим, нормами конкретних статей законодавства лісокористувачі визначаються як володільці суб’єктивних прав та носії суб’єктивних обов’язків, тобто як суб’єкти правовідносин лісокористування відносно конкретних лісових ресурсів5.

Як відомо, лісокористувачі мають визначені права та обов’язки внаслідок наявності у них екологічної правоздатності. Юридичні особи, тобто підприємства, установи та організації повинні володіти спеціальною правоздатністю, об’єм якої визначається їх статутом, відповідно з яким вони здійснюють свою діяльність. У фізичних осіб загальна правоздатність виникає з народження, а припиняється зі смертю. Об’єм та умови володіння нею встановлюються законом. Однак, слід зауважити, що об’єм та зміст екологічної правосуб’єктності юридичних і фізичних осіб не є незмінними. Вони залежать від соціально-економічних умов в нашій країні.

Крім того суб’єкт права лісокористування повинен володіти дієздатністю, тобто міг своїми діями здійснювати наявні у нього права та відповідати за виконання покладених на нього обв’язків. Дієздатність юридичних осіб виникає разом із їх правоздатністю, тобто з моменту їх створення. Дієздатність же фізичних осіб визначається екологічним правом відповідно до відносин, які воно регулює.

Об’єкти права лісокористування. Об’єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.

Згідно Лісового кодексу України ліс - це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні. Ліси України за екологічним і господарським значенням

поділяються на першу і другу групи.

До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції. Залежно від переваг виконуваних ними функцій ліси першої групи належать до таких категорій захисності:

водоохоронні (смуги лісів вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів, смуги лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів);

захисні (ліси протиерозійні, приполонинні, захисні смуги лісів вздовж залізниць, автомобільних доріг міжнародного, державного та обласного значення, особливо цінні лісові масиви, державні захисні лісові смуги, байрачні ліси, степові переліски та інші ліси степових, лісостепових, гірських районів, які мають важливе значення для захисту навколишнього природного середовища). До цієї категорії належать також полезахисні лісові смуги, захисні лісові насадження на смугах відводу залізниць, захисні лісові насадження на смугах відводу автомобільних доріг;

санітарно-гігієнічні та оздоровчі (ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, ліси першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та ліси зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій).

До першої групи належать також ліси на територіях природно-заповідного фонду (заповідники, національні природні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища, регіональні ландшафтні парки, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження і субальпійські деревні та чагарникові угруповання.

До другої групи належать ліси, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування6.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства.

До лісового фонду не належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

Лісові ресурси — це сукупність матеріальних благ лісу, які можна використати без шкоди навколишньому середовищу і з найбільшою господарською ефективністю. Всю різноманітність компонентів лісових ресурсів залежно від їх призначення й особливостей використання можна об’єднати в такі групи: сировинні ресурси деревного походження (деревина, деревна зелень, кора), ресурси недеревного походження (гриби, ягоди, плоди, горіхи, лікарські ресурси, кормові та технічні ресурси недеревної рослинності тощо), ресурси тваринного походження (корисна та шкідлива лісова фауна, яйця, мед, роги диких тварин тощо), багатосторонні корисні функції лісу та його позитивний вплив на навколишнє середовище.7

Всі групи компонентів лісових ресурсів мають важливе економічне і соціальне значення. Їх доцільно використовувати в народному господарстві в напрямах, які дають змогу досягти високих кінцевих результатів.

Про зміст права лісокористування можна говорити як про зміст правового інституту, суб’єктивного права та правовідношення.

Зміст правового інституту лісокористування заключається в можливих правах та обов’язках суб’єктів цього права, які можуть складатися на основі норм даного інституту. Ці права та обов’язки складають зміст норм інституту лісокористування. Зміст суб’єктивного права лісокористування складається з відповідних прав (правомочностей) суб’єкта права. Зміст же правовідношення – це конкретні права та обов’язки суб’єктів права як учасників конкретного правовідношення.

Загальний зміст права лісокористування заключається в правомочностях та обов’язках суб’єктів по володінню і користуванню лісовими ресурсами. Право лісокористування, а власне і правомочності по володінню і користуванню, нерозривно пов’язане з правом державної власності на природні ресурси і залежить від нього.8 Причому, якщо в праві державної власності правомочності по володінню і користуванню є незалежними одне від одного (держава може володіти земельними ділянками, не користуючись ними), то в праві лісокористування вони взаємозалежні (лісокористувач не може володіти об’єктом , не користуючись ним, а його право може бути припинено, якщо він не приступив до користування об’єктом у визначений строк). Крім того, якщо в праві власності користування виступає як правомочність держави, то в праві лісокористування – одночасно і право і обов’язок лісокористувача. Таким чином, зміст правомочностей, належних власнику – державі та лісокористувачу, різний.

В зміст права лісокористування у всіх випадках входить право володіння. В силу цього права користувач може знаходитись на наданій йому ділянці лісу, здійснювати ту діяльність, для якої вона надана. В цьому значенні право володіння передує праву користування.

Право володіння має велике практичне значення для лісокористувача та може бути захищено ним як самостійна правомочність. Це право надає лісокористувачам можливість встановлювати та підтримувати на наданій йому ділянці певний порядок. Так, він може вимагати від всіх інших осіб поведінки, яка не порушувала б його інтересів; допускати перебування на його ділянці тих чи інших осіб; вимагати видалення небажаних осіб. Однак право не є безмежним. В окремих випадках, коли цього вимагають суспільні інтереси, дане право обмежується законом.

Найбільш важливою правомочністю, що входить в зміст права лісокористування, вважається право користування, оскільки воно є тією ціллю, задля досягнення якої і встановлюється право лісокористування. В силу цього лісокористувач може експлуатувати наданий йому об’єкт шляхом господарського, розумного його використання для вилучення корисних властивостей в межах прав, наданих відповідно до закону.

Способи використання об’єктів, що здійснюються користувачем, є чисельними та різноплановими. Вибір тих чи інших способів використання, як правило, належить користувачам. Однак вони не можуть використовувати надані об’єкти такими способами, що суперечать їх цільовому призначенню.

Користування відповідним об’єктом повинно бути раціональним, ефективним, не порушувати прав інших користувачів та не наносити шкоди іншим об’єктам природи, а також навколишньому природному середовищу вцілому. Крім володіння та користування об’єктами юридичні особи, що є суб’єктами права лісокористування, можуть здійснювати й інші дії, юридична кваліфікація яких охоплюється загальним поняттям внутрігосподарського управління. Ця правомочність полягає в тому, що користувачі можуть і зобов’язані здійснювати внутрігосподарське управління наданими в користування об’єктами, яке забезпечить раціональне їх використання для досягнення встановленої цілі, проводити внутрігосподарський облік стану і використання даних об’єктів.

Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так, згідно ст. 51 Лісового кодексу України передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці лісового фонду провадиться за спеціальним дозволом - відповідно за лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком. На відведених земельних ділянках лісового фонду можуть використовуватися лише ті лісові ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Постійні лісокористувачі в разі спеціального використання ними лісових ресурсів і проведення рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, зобов'язані оформляти на це дозвіл у встановленому порядку. Форми лісорубного квитка (ордера) та лісового квитка і порядок їх видачі затверджуються Кабінетом Міністрів України, зокрема це питання регулюються Інструкцією Кабінету Міністрів про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів від 31 березня 1993р. Лісовий квиток видається на підставі обгрунтованої заявки та лімітів використання лісових ресурсів місцевого значення, затверджених у встановленому порядку місцевою Радою народних депутатів за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища і органами лісового господарства. Строк дії дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів встановлюється органом, який його видає, за погодженням з відповідною місцевою Радою народних депутатів. По закінченні строку дії дозволів складається акт про результати спеціального використання лісових ресурсів (акт огляду обсягів та місць спеціального використання лісових ресурсів).

Розділ 2. Види лісокористування.

У лісах здійснюються такі види користувань: за підставами виникнення — загальне та спеціальне викорис­тання лісових ресурсів9.

Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодав­чими актами.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в кори­стування у порядку, визначеному земельним законодавством.

В основу класифікації видів спеціального використання лісів покладено роль лісів, які використовуються як природний ресурс. Вона, зокрема, полягає у значенні лісу як джерела деревини, жи­виці, інших лісових ресурсів, а також у специфічних якостях лісу: лікувально-оздоровчих, рекреаційних, естетичних. Виходячи з цьо­го, види спеціального права лісокористування за цільовим призна­ченням можна поділити на:

- використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.ін.);

- побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худо­би, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини;

- використання лісів для відтворення ресурсів тваринного по­ходження, користування лісом для потреб мисливського господар­ства;

- користування лісом у науково-дослідних цілях;

- користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис­тичних цілях10.

Залежно від строку на який воно встановлюється користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Земельні ділянки лісового фонду можуть надаватись тимчасовим користувачам за погодженням з постійними користувачами.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Розглянемо найважливіші види спеціального лісокористування.

2.1.Правове регулювання заготівлі деревини та заготівлі живиці.

Заготівля деревини. Заготівля деревини є основним лісовим користуванням в частині задоволення потреб суспільства у лісових ресурсах. Порядок за­готівлі деревини регулюється ст.ст. 52—60 Лісового кодексу Ук­раїни, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, за­тверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378, Правилами рубок головного користування в лісах України, затвер­джені постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 559.

Правила відпуску деревини на пні в лісах України — це систе­ма норм щодо встановлення лімітів, їх розподілу та видачі дозволів на заготівлю деревини, живиці та інших продуктів лісу, строків і порядку їх заготівлі та вивезення. Правила рубок головного користування в лісах України визначаються як система норм і вимог щодо здійснення рубок, в основу яких покладено дотримання принципів безперерв­ного, невиснажливого і раціонального використання лісових ре­сурсів, збереження умов відтворення високопродуктивних стійких насаджень, їх екологічних та інших корисних властивостей.

Лісовий кодекс визначає, що заготівля деревини у порядку спеціального використання здійснюється під час рубок головного користування, що проводяться в стиглих деревостанах. Деревина заготовляється також під час рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства. Отже, відповідно до Лісового кодексу можна визначити три види рубок: рубки головного користування, рубки, пов'язані з веденням лісового господарства та інші рубки.

Рубки головного користування використовуються для планомірного використання стиглих деревостанів з метою отримання деревини на потреби господарства, відновлення лісів та підвищення їх продуктивності. Ці рубки повинні проводитись з урахуванням отримання максимальної деревної маси з одиниці площі. У свою чергу, рубки головного користування залежно від особ­ливостей лісів можуть бути вибіркові, поступові, суцільні.

При вибіркових рубках вирубується частина дерев пе­рестійного і стиглого віку, при цьому способі рубки ділянка зали­шається вкритого лісовою рослинністю. При поступових рубках, передбачається вирубка деревостану за кілька прийомів. Суцільні ж рубки полягають у вирубуванні всього деревостану повністю, за винятком насінників життєздатного підросту і молодняка, цінних і рідкісних видів дерев та чагарників, що підлягають збере­женню.

Рубки головного користування, як правило, проводяться способами суцільних рубок, які справляють серйозний негативний вплив на стан лісів та навколишнього середовища: лісових грунтів, водних об’єктів, тваринного світу. Можливість же отримати найбільш бажане за складом порід природне оновлення та забезпечити потреби господарства в деревині дають поступові та вибіркові рубки.

Поступові рубки мають очевидні переваги порівняно з суцільними: постійно зберігаються водоохоронні та захисні функції лісу, не виникає вітрова та водна ерозія грунтів, запобігається небажана зміна порід, зменшуються витрати на лісовідтворення. При певних умовах створюється можливість поступової заміни малоцінних деревостанів більш цінними11.

На відміну від суцільних вибіркові рубки дають можливість в різновікових деревостанах вирубувати стиглі та перестиглі дерева, більш молоді залишати на виріст, отримувати завжди крупну деревину, а також забезпечувати природне лісовідтворення та зберігати захисні та санітарно-гігієнічні функції лісу. Схоронність лісів досягається вибором способу рубки, що спричинює найменшу шкоду середовищу лісу. Однак, на жаль, в більшості випадків використовуються саме суцільні рубки, які в різновікових лісах призводять до нераціонального використання лісових ресурсів, погіршення лісового фонду та сортової структури, недоотримання крупної деревини з одиниці площі, економічно невигідного використання коштів на лісовідновлення. Для забезпечення схоронності особливо цінних лісів законодавець встановлює обмеження та заборони на проведення рубок в таких лісах. Наприклад такі обмеження встановлюються в Законі України Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону12. Цей Закон встановлює мораторій на проведення суцільних рубок в ялицево-букових деревостанах, рубок головного користування у високогірних лісах, в лісах в лавинонебезпечних та селенебезпечних басейнах та в берегозахисних ділянках лісу в Карпатському регіоні України.

Рубки головного користування у виняткових випадках мо­жуть проводитись у достигаючих деревостанах лісів другої групи з дозволу центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, погодженого з центральним органом виконавчої вла­ди з питань охорони навколишнього природного середовища.

Правовий режим лісів першої та другої групи визначає використання тих чи інших видів та способів рубок. У лісах другої групи проводяться всі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення породного складу і продуктивності лісів, відновлення господарсько-цінних деревних порід, збереження екологічних властивостей лісів і на ефективне використання їх деревних ресурсів. У лісах першої групи, за винятком лісів, зазначених у частинах третій і четвертій цієї статті, проводяться всі види рубок способами, що спрямовані на поліпшення лісового середовища, породного складу і якості лісів, на своєчасне й раціональне використання стиглої деревини та посилення захисних, водоохоронних й інших корисних властивостей лісів.

Категорія захисності лісу також впливає на можливість використання тих чи інших видів і способів рубок. У лісах першого і другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання та у лісах першої та другої зон округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій, лісах, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісах населених пунктів, лісопаркових частинах зелених зон, лісоплодових насадженнях, державних лісових смугах, протиерозійних і приполонинних лісах, особливо цінних лісових масивах і субальпійських деревно-чагарникових угрупованнях, а також полезахисних лісових смугах, захисних лісових насадженнях на смугах відводу залізниць, захисних лісових насадженнях на смугах відводу автомобільних шляхів, захисних лісових насадженнях на смугах відводу каналів допускаються тільки рубки догляду, санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів, лісовідновні рубки - в деревостанах, що втрачають захисні, водоохоронні та інші природні властивості, а також інші рубки (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом у встановленому порядку гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

У лісах заповідників, заповідних і рекреаційних зон національних природних і регіональних ландшафтних парків, пам'яток природи, заповідних урочищ у виняткових випадках можуть проводитись санітарні рубки, рубки, пов'язані з реконструкцією малоцінних деревостанів та влаштуванням протипожежних розривів, лише на підставі наукового обгрунтування і за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України.

У смугах лісів, що захищають нерестовища цінних промислових риб, лісах зон традиційної господарської діяльності і господарських зон національних природних парків, у лісах регіональних ландшафтних парків, а також у гірських лісах рубки проводяться способами, що спрямовані на збереження захисних, протиерозійних, водорегулюючих та інших корисних властивостей лісів.

В особливо захисних ділянках лісу може бути повністю або частково заборонено застосування окремих видів і способів рубок.

Заготівля деревини здійснюється за щорічними планами, які складаються з ураху­ванням перспективного плану шляхом розподілу між лісоза­готівельниками річного лісосічного фонду держави (необхідний обсяг заготівлі деревини по кожному лісозаготівельному підприємству на рік).

Порядок визначення розміру заготівлі деревини в порядку рубок головного користування регламентується ст.56 Лісового кодексу. Так, планування і проведення заготівлі деревини в порядку рубок головного користування здійснюється в межах розрахункової лісосіки. Заготівля деревини в порядку рубок головного користування в розмірах, що перевищують розрахункову лісосіку, забороняється.

Розрахункова лісосіка — науково обгрунтована оптимальна щорічна норма рубки достиглих деревостанів, яка обчис­люється на тривалий період для кожного підприємства, що веде лісове господарство, роздільно по групах лісів, господарствах у кожній області, регіоні, виходячи з принципів безперервності та не виснажливості використання лісових ресурсів. Але не всі автори погоджуються з таким визначенням13, адже протягом окремого періоду обсяг заготівлі деревини може бути меншим від встановленої екологічно безпечної норми відпуску деревини, дорівнювати їй або й перевищувати її. Він залежить від багатьох чинників, і втому числі – від розвитку лісової промисловості, від економічних можливостей лісозаготівельних підприємств, регіону і держави, від наявності виробничих потужностей.

Розміри лісосічного фонду (запаси деревини, призначеної для заготівлі під час рубок головного користування) встановлюються в межах розрахункової лісосіки виходячи з потреб у лісових ресурсах. Не встановлюється ліміт на заготівлю деревини під час рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, а також на заготівлю деревини під час проведення інших рубок (розчищення земельних ділянок лісового фонду, вкритих лісовою рослинністю, у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо).

До лісосічного фонду зараховуються:

недоруби і не закінчені рубкою лісосіки, на які надано відстрочку, не розпочаті рубкою лісосіки минулого року, в першу чергу лісокористувачам, які їх не освоїли;

стиглі і пристигаючі деревостани, які за своїм станом визнані такими, що потребують термінової рубки, або ростуть на земельних ділянках, які підлягають розчищенню у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів тощо;

заготовлена деревина під час проведення підготовчих робіт, у тому числі і за межами лісосіки в стиглих і пристигаючих насадженнях.

У разі коли насадження, що підлягають терміновій рубці, за породами і групами лісів не збігаються з розподілом лісосічного фонду, вони відпускаються в рахунок його загального розміру замість життєздатних деревостанів, попередньо відведених для проведення рубок головного користування в межах розрахункової лісосіки. Якщо товарність насаджень, що підлягають терміновій рубці, нижча за середній рівень товарності розрахункової лісосіки, їх запаси не можуть бути зараховані до лісосічного фонду без згоди лісокористувача. Вирубку не зарахованих до лісосічного фонду насаджень, що за своїм станом потребують цього або ростуть на земельних ділянках, які підлягають розчищенню, належить проводити в рахунок рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства чи інших рубок14.

Суб'єктами права заготівлі деревини є заготівельні підприємства, установи, організації. До підприємств лісогосподарського комплексу належать усі суб’єкти підприємницької діяльності у галузі лісового господарства, а також юридичні або фізичні особи, яким відповідні земельні ресурси надано у власність або постійне користування. Звичайно домінуючими є державні, аграрні, військові та інші лісгоспи15.

Суб’єкти, що заготовлюють деревину повинні дотримуватись таких правил:

не залишати недоруби (не вирубані вчасно призначені до рубки

окремі дерева або групи дерев на розпочатих рубкою лісосіках) та заготовлену деревину на місцях рубок після закінчення строків її заготівлі і вивезення;

не залишати на лісосіках (коли це не допускається вимогами, зазначеними в лісорубному квитку) пні вище 1/3 діаметра зрізу, а при діаметрі зрізу до 30 сантиметрів - вище 10 сантиметрів;

проводити роботи способами, що не спричиняють виникнення ерозії грунту, негативного впливу на стан водойм та інших природних об'єктів;

додержуватися правил протипожежної безпеки в місцях проведення робіт, здійснювати протипожежні заходи, а у випадках виникнення лісових пожеж - їх гасіння;

не допускати захаращення ділянок, суміжних з лісосіками та

територіями, які розчищаються для будівництва та інших потреб;

забезпечувати збереження та не допускати пошкодження підросту і не призначених до рубки дерев, якщо інше не передбачено в лісорубному квитку (ордері);

забезпечувати збереження та не допускати пошкодження межових, квартальних, ділянкових стовпів, осушувальних мереж, меліоративних та інших споруд, розташованих на ділянках, наданих їм у користування;

незалежно від виду рубок проводити очищення лісосік від порубкового залишку способами і в строки, визначені Правилами рубок головного користування в лісах України.

Відповідно до Правил відпуску деревини на пні в лісах України усі види рубок здійснюються за спеціальним дозволом – лісорубним квитком. Крім того, населенню видається ордер на дрібний (до 10 куб. метрів) відпуск деревини на пні. Видача лісорубного квитка(ордера) регулюється Інструкцією про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 31 березня 1993 р. N 26 і здійснюється: на проведення рубок головного користування та заготівлю живиці - державними органами лісового господарства на підставі встановлених лімітів (у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також рослин, занесених до Червоної книги України, - за погодженням з органами Мінекобезпеки); на рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, та інші рубки - лісогосподарським підприємством.

Відповідно до ст.89 Лісового кодексу спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду є платним. Плата справляється за встановленими таксами або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах. Плата за заготівлю деревини на пні справляється за встановле­ними постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р. № 44 таксами на деревину лісових порід, що відпускаються на пні, або у вигляді орендної плати чи доходу, одержаного від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Правове регулювання заготівлі живиці. Важливим видом лісокористування є заготівля живиці. Порядок заготовки живиці регулюється ст.61 Лісового кодексу України, Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, Правилами заготівлі живиці в лісах України16.

Живиця – це смола хвойних дерев, яка використовується для одержання медичних препаратів, а також у технічних цілях. Живицю одержують шляхом підсочки, тобто надрізу на корі стиглих та пристигаючих хвойних насаджень. Заготівля живиці здійснюється, в основному, постійними та тимчасовими лісокористувачами — підприємствами лісозаготівельної промисловості на підставі спеціального дозволу — лісорубного квитка, який ви­дається на весь термін експлуатації ділянки, призначеної для підсочки. Заготівля живиці здійснюється на відведених і переданих для підсочки насадженнях згідно з планом відводу насаджень для підсочки в натурі, рішенням обласної державної адміністрації про розподіл ліміту заготівлі живиці. Відведення насаджень і оформлення їх в натурі проводиться згідно з Правилами підпу­ску деревини на пні. Загальна площа насаджень, що передається для підсочки, не повинна перевищувати 10 розрахункових лісосік.

Основу сировинної бази підсочки становлять стиглі та пристигаючі насадження I - IV класів бонітету, в складі яких налічується 40 і більше відсотків придатних для підсочки дерев хвойних порід, що після закінчення терміну підсочки будуть призначені до суцільної або останнього прийому поступової рубки головного користування. Придатними для підсочки вважаються здорові екземпляри дерев діаметром 20 сантиметрів і більше, що не мають значних пошкоджень. Здорові дерева діаметром до 20 сантиметрів, а також дерева, що мають значні механічні пошкодження, ослаблені та пошкоджені раком-сірянкою більш ніж на 50 відсотків окружності стовбура, призначаються для підсочки тільки за 2 роки до рубки. Для підсочки передаються стиглі насадження: сосни не раніше ніж за 10 років, ялини - за 3 роки, модрини - 5 років до призначення їх до суцільної рубки або останнього прийому поступової рубки. Підсочка пристигаючих насаджень сосни допускається за браком стиглих соснових деревостанів.

Для підсочки не призначаються:

насадження в осередках розмноження шкідників до їх ліквідації;

насадження в лісах, де згідно з законодавством не допускається проведення рубок головного користування;

насадження, послаблені внаслідок пожеж, пошкоджені шкідниками, хворобами та іншими несприятливими факторами; насадження, в яких передбачається проведення вибіркових рубок головного користування.

Залежно від тривалості підсочки і терміну надходження підсочуваних насаджень до рубки відрізняють дві категорії підсочки:
I категорія - у насадженнях, що призначаються до рубки через 1-3 роки;
II категорія - у насадженнях, що призначаються до рубки через 4-10 років. Під час переходу насадження з однієї категорії до іншої змінюються технологічні параметри підсочки. Підсочка включає такі види робіт: підготовчі, основні виробничі і завершувальні. Підготовчі роботи здійснюються з метою створення безпечних і сприятливих умов праці (розчистка місця роботи, вилучення небезпечних дерев, обрубка сучків, які заважають закладанню кар тощо), а також включають будівництво споруд тимчасового призначення, під'їзних шляхів, відбір придатних для підсочки дерев, розмітку, підрум'янення і контуровку кар, проведення жолобків, встановлення кароустаткування, перелік дерев, кар тощо. Підготовчі роботи можуть проводитись з моменту підписання акта передачі насаджень для підсочки. Проведення жолобків і встановлення кароустаткування здійснюється у весняний період після розмерзання деревини. Забороняється прикріплювати кароустаткування до дерев цвяхами.
Основні виробничі роботи включають проведення періодичного збору живиці і баррасу, чищення жолобків, регулярне нанесення підновок тощо. Підновки наносяться протягом усього вегетаційного періоду, як правило, при середньодобовій температурі вище +7 градусів С.
Завершувальні роботи - збирання і прибирання устаткування.

Термін, порядок та технологія заготівлі живиці в інших хвойних насадженнях встановлюється Державним комітетом лісового господарства.

Особливістю правового регулювання заготовки живиці є те, що до закінчення строків підсочки у хвойних деревостанах, призначених для заготівлі живиці, рубки головного кори­стування забороняються. Вирубування цих деревостанів до їх підсочки, а також дострокове вилучення їх з підсочки може до­пускатися, як правило, з дозволу Державного комітету лісового господарства України. Так, дострокове вилучення дерев із підсочки можливе при різкому погіршенні санітарного стану або пошкодженні дерев під час пожежі.

Плата за заготівлю живиці визначається у межах такс на живи­цю, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 р.№ 44.

2.2.Правове забезпечення інших видів лісокористування.

Крім заготівлі деревини та живиці Лісовий кодекс передбачає можливість заготівлі другорядних лісових матеріалів, а також здійснення побічних лісових користувань. Вони відносяться до спеціального використання, провадяться за плату на підставі спеціального дозволу - лісового квитка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Ці питання регулюються Порядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449, Інструкцією про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів, правилами відпуску деревини на пні в лісах України.

До другорядних лісових ресурсів відносять пні, луб, кору дерев, деревну зелень. Їх заготівля здійснюється для потреб виробничої та комерційної діяльності з метою їх промислової переробки, розвитку лісових промислів і задоволення потреб населення. Відповідно до вимог ст. 62 Лісового кодексу України заготівля дру­горядних лісових матеріалів повинна здійснюватись без заподіяння шкоди лісу.

Так, деревні пні заготовляються для одержання осмолу (сировина для смолоскипидарного виробництва) та дров, луб заготовляється шляхом знімання кори з дерев, призначе­них для рубки у поточному році; кора деревних порід заготов­ляється з метою одержання лікарської та технічної сировини (кори дуба, крушини, калини, ялини тощо), а також сировини для вироб­ництва дьогтю; до деревної зелені належать дрібні пагони та гілки з дерев, підліску, підростку та цілі дерева, що заготовляються для приготування корму тваринам, а також для технічних, ритуальних та інших потреб. Терміни проведення заготівельних робіт визначаються постійними лісокористувачами і зазначаються у лісовому квитку. Як правило, пні заготовляються протягом року, луб — лише в період інтенсивного руху соків (квітень — травень), кора — у вес­няний період із дерев і чагарників, призначених для рубки в поточ­ному році.

Після завершення робіт територія, де заготовлялися пні, повин­на бути приведена до стану, придатного для лісогосподарського ви­користання. Забороняється заготівля пнів у п'ятидесятиметровій смузі постійних водотоків. Заготівля деревної зелені провадиться на спеціально визначених ділянках або суміщається з проведенням інших видів рубок. Із дерев, що ростуть, зелень заготовляють тільки під час обрізування гілок при формуванні крони.

Серед видів права лісокористування особливе місце займають побічні лісові користування. У ст.64 Лісового кодексу вказано, що до побічних лісових користувань належать: випасання худоби, розміщення пасік, заготівля сіна, деревних соків, збирання і заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини, лісової підстилки та очерету. Здійснення побічних лісових користувань повинно провадитися без заподіяння шкоди лісу.

Відповідно до Порядку здійснення побічних лісових користу­вань в лісах України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449, побічні лісові кори­стування можна поділити на дві групи. До першої віднесено побічні лісові користування, об'єктом яких є ліс — заготівля (зби­рання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин; заготівля деревних соків; збирання лісової підстилки. До другої — не тільки ліс, але й землі лісового фонду, не покриті лісом, — розміщення пасік, заготівля сіна і випасання худоби, заготівля оче­рету.

Збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів, інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадить­ся безкоштовно.

Здійснення побічних лісових користувань (включаючи спеціаль­но створені для цього насадження) для потреб виробничої та ко­мерційної діяльності належать до спеціального використання, про­вадяться за плату на підставі спеціального дозволу — лісового квит­ка і тільки у межах відведених земельних ділянок лісового фонду. Збір рослин (їх частин) і грибів, занесених до Червоної книги Ук­раїни, забороняється.

Заготівля (збирання) дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини провадиться способами і методами, що виключають виснаження наявних ресурсів і заподіяння шкоди лісовому господарству. Основу ресурсної бази для заготівлі в лісах дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин становлять: ягідники у разі проективного покриття ними понад 10 відсотків площі земель лісового фонду і лікарські рослини - 5 відсотків; насадження, у складі яких нараховується понад 50 плодових і горіхоплідних кущів і дерев на гектарі. Обсяги щорічних заготівель продукції встановлюються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування. Заготівля дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід, лікарських рослин, технічної сировини провадиться способами, що виключають виснаження їх ресурсів.

Під час збирання лікарських рослин необхідно дотримуватись таких вимог: заготовляти підземні частини рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) тільки після достигання і осипання насіння, залишати частину рослин для відновлення заростей, а молоді рослини - для подальшого росту; зрізати траву без грубих приземних частин, не виривати рослини з корінням, кореневищами, бульбами, цибулинами; заготовляти кору тільки на деревах, призначених для рубки у поточному році, бруньки - ранньою весною до їх набухання і розпускання; залишати кращі екземпляри квіток і суцвіть для запилення і наступного відновлення рослин, не допускати зрізування та обламування гілок дерев і чагарників. Збір лікарської сировини допускається в таких межах (від загального біологічного запасу на ділянці): підземних частин рослин (коріння, кореневища, бульби, цибулини) - до 10 відсотків; трави, листя, квіток, суцвіть трав'янистих рослин, дерев і чагарників - до 40 відсотків.

Заготівля деревних соків провадиться в спеціально створених для цієї мети насадженнях, а також деревостанах, що підлягають рубці головного користування, не раніше ніж за 10 років до рубки, а в деревостанах, що підлягають рубкам, пов'язаним з веденням лісового господарства, та іншим рубкам - за один рік до рубки.

Ресурсною базою для заготівлі соків є придатні для підсочки дерева спеціально створених для цієї мети насаджень, ділянки лісу, які виділяються за 10 років до рубки головного користування або інших видів рубок (у разі призначення насадження до рубки), пні дерев, зрубаних напередодні соковиділення. До ресурсної бази не включають деревостани III і нижчих класів бонітету, насадження з діаметром дерев до 20 сантиметрів та за наявності на одному гектарі менш як 50 дерев з діаметром понад 20 сантиметрів.
Для добування соку на придатних для цього деревах свердлять на висоті 30-50 сантиметрів від поверхні землі канали діаметром до 1,5 сантиметра, завглибшки до 5 сантиметрів (без урахування товщини кори). З метою полегшення свердління зачищають сокирою або стругом кору дерева, не допускаючи пошкодження луб'яного шару. Перед свердлінням каналів роблять пробні уколи в кору до деревини. Поява краплин соку свідчить про можливість його заготівлі. Заготівля соків шляхом зарубів і запилів на деревах забороняється17.
Розміщення пасік на земельних ділянках лісового фонду здійснюється без права рубок дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду і спорудження на них будівель капітального типу. Місця розміщення пасік визначаються з урахуванням умов ведення лісового господарства і спеціального використання лісових ресурсів. Найбільш придатними для розміщення пасік є мішані ліси з наявністю медоносів: липи, клена, верби, горобини, жимолості, крушини, глоду, чорниці, малини, вересу, калини, терну тощо. Період розміщення вуликів і пасік визначається залежно від календарних термінів цвітіння медоносів. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.
Заготівля сіна і випасання худоби на земельних ділянках лісового фонду забороняються, якщо це може завдати шкоди лісу. Земельні ділянки лісового фонду для заготівлі сіна і випасання худоби щороку визначаються постійними лісокористувачами на підставі матеріалів лісовпорядкування або спеціального обстеження. Для сінокосіння можуть використовуватися незаліснені зруби, галявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для заготівлі сіна можуть використовуватися міжряддя лісових культур, плантацій, зріджені лісонасадження. Початком заготівлі сіна на природних злакових травостоях є фаза колосіння, а бобових трав - фаза бутонізації - початок цвітіння. У разі наявності у травостої видів рослин, віднесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визначається за погодженням з органами охорони навколишнього природного середовища. Термін сінокосіння зазначається у лісовому квитку.
Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає їм шкоди. Місця та терміни випасання худоби зазначаються у лісовому квитку. На територіях об'єктів природно-заповідного фонду випасання худоби може здійснюватися лише за умови, що воно не суперечить їх цільовому призначенню.

Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи на земельних ділянках лісового фонду, що визначаються постійними лісокористувачами, не частіше одного разу на п'ять років на одній і тій же ділянці лісу. Термін збирання зазначається у лісовому квитку. Збирання лісової підстилки забороняється на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де грунти піддаються ерозії, та в місцях масового розмноження грибів.
Заготівля очерету провадиться на земельних ділянках лісового

фонду з урахуванням збереження сприятливих умов для життя диких

тварин та інтересів охорони навколишнього природного середовища.

Терміни заготівлі очерету зазначаються у лісовому квитку.
Лісовий кодекс крім зазначених вище виділяє ще декілька видів лісокористування. Так, ст..71, 74-76 Лісового кодексу здійснює правове регулювання використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, у культур­но-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях та проведення науково-дослідних робіт.

Право користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях оформляється відповідно до норм як лісового, так і земельного законодавства, що вира­жається у двох правових формах його реалізації — регламентацією порядку розміщення в лісах і на землях лісового фонду туристсь­ких таборів, баз відпочинку тощо, а також через здійснення загаль­ного використання лісових ресурсів.

Об'єкт права користування лісом у цих цілях — лісова ділянка. Суб'єкти — підприємства, установи, організації, які залучаються відповідними радами та постійними лісокористувачами для ор­ганізації зон відпочинку в лісах, а також громадяни. Відповідно до вимог лісового законодавства місцеві ради, дер­жавні адміністрації усіх рівнів разом з органами лісового господар­ства залучають зазначених суб'єктів цього виду права лісокористу­вання до проведення заходів з благоустрою лісових ділянок і куль­турно-побутового обслуговування населення з урахуванням не­обхідності збереження лісового середовища і природних ланд­шафтів і додержанням правил архітектурного планування приміських зон та санітарних вимог.

Як правило, для організації відпочинку населення використову­ються ліси населених пунктів, ліси зелених зон навколо населених пунктів і промислових підприємств, лісопарки та інші ліси, що ви­конують переважно гігієнічно-санітарні та оздоровчі функції18 .

Основними способами охорони лісових ресурсів у процесі їх ви­користання в культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних та спортивних цілях є проведення цілої низки різних лісогосподарсь­ких заходів: проведення біохімічних, меліоративних, планувальних заходів; рекреаційних заходів з благоустрою земель (обладнання вогнищ, місць збору сміття, лісових меблів і т.ін.); проведення ру­бок догляду, санітарних і ландшафтних рубок, насадження молодих дерев та ін.

Використання лісів у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних та туристичних цілях громадянами на засадах права за­гального лісокористування здійснюється безкоштовно. Викорис­тання лісів для зазначених цілей юридичними особами здійснюється за плату в межах умов договорів з лісогосподарськи­ми підприємствами на використання лісових ресурсів.

Головною метою права лісокористування для науково-дослідних робіт є виявлення, вивчення, збереження і використання гене­тичного фонду рослин у лісах нашої держави. Загальновизнаним є факт необхідності широкого застосування у практиці лісороз­ведення досягнень генетики і селекції деревних порід, особливо у період забруднення значної території України радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, в тому числі лісових ма­сивів. Особливістю регулювання цього виду права лісокористування, зважаючи на принцип багатоцільового використання лісів, є його пріоритетність відносно інших видів права користування лісом. Для проведення науково-дослідних робіт у лісах підприємствам, устано­вам і організаціям можуть надаватися спеціальні ділянки, на яких можуть бути обмежені або повністю заборонені лісові користування інших лісокористувачів, у тому числі громадян, якщо це не сумісно з цілями проведення науково-дослідних робіт. Рішення про обме­ження чи заборону таких видів права користування приймають місцеві ради за погодженням з постійними лісокористувачами19.

Ліси, що надаються у межах земель лісового фонду для цієї ме­ти, належать до категорії закріплених лісів. Об'єктом цього виду права лісокористування є лісова площа з насадженнями, які мають еталонні, елітні, унікальні та інші властивості.

Суб'єктами права користування лісом у зазначених цілях є лісо-господарські науково-дослідні установи і організації, заповідники, лісові насіннєво-виробничі станції, спеціалізовані насіннєві лісгос­пи, селекційно-розсадникові комплекси та ін. Право лісокористування для цієї мети здійснюється в межах зе­мельних ділянок лісового фонду, що надаються у тимчасове кори­стування місцевими радами за погодженням з органами лісового господарства.

Висновки

1. Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм , які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов’язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.

Як правовий інститут лісового права, що включає в себе сукупність правових норм, які регулюють відповідну групу лісових правовідносин, право лісокористування розглядається з об’єктивної точки зору. Право лісокористування з суб’єктивної точки зору – це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів.

Право лісокористування є єдиною юридичною підставою, за якою окремі установи, підприємства, організації та громадяни можуть володіти та користуватися багатствами лісу. Надання цього права та передача його від однієї особи до іншої можливе лише за розпорядженням компетентних державних органів на підставі спеціальних документів (крім загального лісокористування).

Загальний зміст права лісокористування заключається в правомочностях та обов’язках суб’єктів по володінню і користуванню лісовими ресурсами.

2.У лісах здійснюються такі види користувань: за підставами виникнення - загальне та спеціальне викорис­тання лісових ресурсів.

Право загального лісокористування здійснюють громадяни, які мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби, інші плоди, крім випадків, передбачених законодав­чими актами.

Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в ме­жах земельних ділянок лісового фонду, наданих для цього в кори­стування у порядку, визначеному земельним законодавством.

В свою чергу види спеціального права лісокористування за цільовим призна­ченням можна поділити на: використання деревних ресурсів лісу — заготівля деревини, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів (пнів, луба, кори і т.ін.); побічні лісові користування — сінокосіння, випасання худо­би, розміщення вуликів та пасік, заготівля деревних соків, заготівля і збір дикорослих плодів, горіхів, ягід, лікарських рослин і технічної сировини; використання лісів для відтворення ресурсів тваринного по­ходження, користування лісом для потреб мисливського господар­ства; користування лісом у науково-дослідних цілях; користування лісом у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і турис­тичних цілях.

Залежно від строку на який воно встановлюється користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим.

Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Список використаної літератури:

1.Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради. - 1994.- N 17.- ст.99.

2.Закон України Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону // Відомості Верховної Ради.-2000.- N 13.-ст.99.

3.Правила заготівлі живиці в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р. N 185.
4.Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії за­хищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісо­вого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557.

5.Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449

6.Правила відпуску деревини на пні в лісах України, за­тверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378 .

7.Бобко А. Проблеми лісового господарства в Україні: оподаткування землі, нормування відпуску та розмір заготівлі деревини.// Економіка України.-1998.-№8.

8.Бобко А. Динаміка лісів Карпатського регіону та еколого-економічні аспекти управління лісовим господарством.// Економіка України.-1999.-№7.

9.Бобко А. Лісокористування: соціальна необхідність і економічна доцільність.// Економіка України.-2001.-№3

10.Бобко А. Удосконалення лісового законодавства.// Економіка України.-2002.-№8.

11.Ерофеев Б. В. Советское экологическое право.- 1988.

12.Ерофеев Б. В. Экологическое право России., М.- 1996.

13.Завгородня В. Відповідальність за шкоду заподіяна порушенням лісового законодавства.// Підприємництво, господарство і право.-2002.-№12.

14.Лазаренко Я. Розвиток лісового законодавства України.// Право України.-2003.-№2

15.Непийвода В. Правові підходи ЄС до вирішення проблем економічного і раціонального використання лісів.// Право України.-1999.- №10

16.Синякевич І. Лісова політика України.// Економіка України.-2000.-№10.

17.Андрєйцев В. Екологічне право України. - К., 2001.

18.Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса: правовые вопросы.-М., 1990.

19.Горбовой В.Ф. Лесное право: Курс лекций.-Свердловск, 1977.

20.Крассов О.И. Право лесопользования вСССР.— М., 1990.

21.Свиридов В. Н. Экология. Природопользование. Окружающая среда: проблемы, перспективы.- М. -1993.

22.Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів. – К.:ТП Пресс, 2003. -256 с.

23.Шемшученко Ю.С. Организацинно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР. Киев: Наукова думка. - 1976.

1 Горбовой В.Ф. Лесное право: Курс лекций.- Свердловск, 1977.- с.26

2 Свиридов В. Н. Экология. Природопользование. Окружающая среда: проблемы, перспективы.- М. -1993.

3 Крассов О.И. Право лесопользования вСССР.— М., 1990.

4 Шемшученко Ю. С. Организацинно-правовые вопросы охраны окружающей среды в СССР. Киев: Наукова думка, 1976.

5 Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса: правовые вопросы.-М., 1990.

6 Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року// Відомості Верховної Ради.- 1994.- N 17.- ст.99

7 Андрєйцев В. Екологічне право України. - К., 2001.

8 Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса: правовые вопросы.-М., 1990.-с.123

9 Лісовий кодекс України від 21 січня 1994р. // Відомості Верховної Ради.- 1994.- N 17.- ст.99

10 Крассов О.И. Право лесопользования вСССР.— М., 1990.

11 Бронина А.Б., Крассов О.И. Работникам леса: правовые вопросы.-М., 1990.

12 Закон України Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону //Відомості Верховної Ради.-2000.- N 13.-ст.99

13 Бобко А. Проблеми лісового господарства в Україні: оподаткування землі, нормування відпуску та розмір заготівлі деревини.// Економіка України.-1998.-№8

14 Правила відпуску деревини на пні в лісах України, за­тверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р. № 1378

15 Бобко А. Лісокористування: соціальна необхідність і економічна доцільність.// Економіка України.-2001.-№3

16Правила заготівлі живиці в лісах України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1996 р. N 185

17 Порядок заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. N 449

18 Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії за­хищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісо­вого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 557., п.п. 26—29.

19 Лісовий кодекс України 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради.- 1994.- N 17.- ст.99