Вступ

Актуальнсть теми дослдження. Стосовно проблеми людини в соцолог використовуться значний поняттвий апарат. Це зумовлено, передусм, складнстю феномена людини. Найбльш узагальненим родовим  поняття «людина». Зазвичай, людину визначають як босоцальну стоту, що  вищою ланкою розвитку живих органзмв шляхом х еволюц, а також передумовою й активним суб'ктом культурно еволюц. Зважаючи на багатоаспектнсть вияву сутност людини, науковц визначають  через найбльш властив й характеристики, зокрема: людина як природна, дяльна, предметна, свдома та суспльна стота. Соцологчний аналз потребу розгляду людини з позицй  взамод з ншими людьми, соцальними нститутами, соцальною системою загалом тощо.

Поняття «ндивд» характеризу людину як вдособленого, поодинокого, конкретного представника людсько спльност (конкретний учень, студент, викладач, бзнесмен). Це поняття в соцолог використовуться тод, коли треба розглянути конкретних людей як членв якось спльноти, групи, класу, нац чи представникв вибрково сукупност. ¶сну специфка використання цього поняття в соцолог. Опитавши, наприклад, сто офцерв, соцолог отриму нформацю вд конкретних ндивдв,  вона  суб'ктивною, але шляхом застосування певних соцологчних процедур здобува знання про суспльну думку типового офцера, що набува об'ктивного характеру.

Поняття «ндивдуальнсть»  похдним вд поняття «ндивд»  вдтворю те неповторне, специфчне, ункальне, свордне, чим один ндивд вдрзняться вд ншого. Ц вдмнност можуть бути абсолютно рзними, починаючи вд природних рис, особливостей поведнки та закнчуючи манерою ходи чи специфкою одягу. Це поняття надзвичайно поширене в психолог, у соцолог ж його застосування обмежене.

Поняття «особистсть» входить у науковий обг для визначення в людин не даних вд природи, а в набутих у спвжитт з ншими людьми характеристик, як називаються соцальними. Отже, особистсть – це соцальна характеристика людини через комплекс ознак, яких вона набува в суспльств внаслдок залучення  до системи суспльних вдносин. Саме тому особистстю не можна народитися, нею можна лише стати в суспльств. Формування особистост вдбуваться з часом, коли ндивд з пасивного об'кта перетворються на активного суб'кта суспльних вдносин, здйснюючи власну дяльнсть, набуваючи знань, досвду, культури, досягаючи певних статусв тощо.

Отже, проблеми людини,  сутност, природи та призначення,  сучасного та майбутнього,  соцально природи  одними з актуальних у соцологчному пзнанн. Цим  зумовлений вибр теми курсового дослдження «Людина, як соцальна стота»

Метадослдження – проаналзувати сутнсть людини,  призначення з точки зору соцолог, дослдити особливост розвитку механзму соцалзац людини, особистост в суспльств.

Мета дослдження потребу виршення таких завдань:

розглянути поняття «людина» з точки зору соцолог;

визначити основн соцологчн пдходи до визначення людини;

охарактеризувати структуру соцалзац особистост;

виявити специфку умов та чинникв механзму соцалзац людини, особистост в суспльств.

Об'ктом дослдження  людина, як основна категоря у соцальному пзнанн.

Предмет дослдження – специфка становлення соцально людини, особливост соцалзац людини в суспльство.

Теоретичне та практичне значення результатв дослдження. Результати дослдження можуть бути використан студентами пд час пдготовки до занять з загально соцолог, соцолог особистост, при написання наукових робт рзного виду тощо.

Структура роботи. Дослдження складаться з вступу, двох роздлв, висновкв, списку використаних джерел, що налчу 30 найменувань.

1. Сутнсть та специфка людини у соцологчному пзнанн

1.1 Бсоцальне буття людини – соцологчн вимри

Буття людини  найбльш загальною категорю флософсько антрополог, що вдобража вс прояви людини,  ндивдуальн та родов ознаки. Хоча буття людини тимчасове  перехдне, в ньому свт набува свдомост, розвиваться через розвиток людини. За свою всезагальнстю  методологю потенцалу буття людини нада змсту буттю свту. З переходом окремо людини в небуття, свт пзнаться ншою людиною в бутт наступних поколнь. Саме в нескнченнй змн поколнь поляга змст життя людини як представника роду [2, 53].

Оскльки буття людини  вищим ступенем буття свту, воно характеризуться яксно новими, порвняно з природними, показниками (якостями). Видляють бологчне, соцальне та буття людини як духовного феномена. Диференцаця людського буття на окрем форми вдкрива шлях до пзнання тих яксних особливостей людини, як, виростаючи з природних форм, яксно перевищують х за багатьма показниками.

Загальновдомо, що людина почина сво буття в свт як бологчний органзм. Якщо розглядати людину виключно як бологчний феномен, який сну для задоволення бологчних потреб (харчування, видлення, статевий потяг, дтонародження, боротьба за життя в екстремальних умовах, захоплення життвого простору), то ц прояви нстинкту життя притаманн людин, як  представникам тваринного свту. Однак у процес розвитку людина ста частиною соцуму  усвдомлю необхднсть задоволення соцальних потреб та нтересв, керуючись певними цнностями та правилами поведнки. Вдбуваться соцалзаця людини, тобто процес, завдяки якому вона засвою «норми  групи таким чином, що через формування власного «Я», проявляться ункальнсть даного ндивда як особи» [10, 140]. Людина, яка, з одного боку,  носм соцальних якостей, а з ншого – продуктом суспльного розвитку, суб’ктом прац, сплкування  пзнання, детермнованих конкретно-сторичними умовами розвитку (особа) в цих вдносинах проявля сво соцальне буття.

Соцальне буття не заперечу бологчне. Навпаки, бологчне в людському розвитку пд впливом соцального трансформуться на вищий рвень розвитку. У соцальнй дяльност людина не заперечу в соб бологчне, а змню його, завдяки чому сну взамозв’язок, взамообумовленсть  днсть бологчного та соцального.

З моменту виникнення зусилля людини були спрямован на подолання власних тваринних нстинктв, проте цей акт виходив не вд окремо людини, а вд первсного соцуму (общини)  отримав свй вираз у вигляд табу. Саме соцальна складова людини зумовлю необхднсть снування певних правил для нормального спвжиття.

Однак днсть бологчного  соцального буття людини ста можливою лише внаслдок наяност духовно складово в бутт людини. Ц три форми буття лише в дност можуть розкрити  сутнсть. Розумння людини як босоцально стоти з неминучстю потребу визнання певного рвня цнност людини, але пдставою тако цнност  не наявнсть бологчних ознак  не можливсть групового снування (що притаманно  тваринам), а саме духовний елемент, який  специфчною, властивою лише людин формою бутя [25, 37].

Система соцологчного знання ма складну структуру, в якй можна видлити два рвн: теоретичний  прикладний. В центр цих двох рвнв  система «людина – суспльство», соцологчн рол та духовний свт особистост,  види дяльност, взамозв’язки з ншими людьми.

В наш час абсолютна бльшсть учених (як укранських, так  зарубжних) розглядають людину в дност  бологчних та соцологчних якостей. Людина  бологчна стота, що надлена здатнстю мислити, виготовляти знаряддя прац  олюднювати навколишнй свт. Кожна людина подну в соб загальне, особисте, одиночне. На вдмну вд тварини, людина  представником виду Homo Sapiens [25, 39]. Це в нй загальне. Вона належить до певно раси, нацональност,  чоловком чи жнкою, тобто належить до певно стат. Це в нй особисте. На кнець, вона волод ндивдуальними якостями, як притаманн лише  однй. Це в нй одиничне. Отже, кожна людина своми соцальними  бологчними якостями зв’язана з загальним, тобто суспльством.

¶ндивд – це конкретна людина з притаманними й ндивдуальними якостями. Особа (особистсть) – це не сама по соб людина, а  соцальна характеристика  рвень  ндивдуальност та суспльно свдомост, духовно потреби та нтереси, цнност орнтац, ставлення до нших людей  т.н. Це днсть соцального  ндивдуального в людин, яка не народжуться особистстю, а ста нею в процес соцалзац, здобуваючи знання  соцальний досвд, використовуючи те, що створено ншими.

Бологчн особливост людини вдображаються на  нервових процесах, темпераметр, характер та нших людських властивостях, а також на процесах навчання та виховання.

Проте людське в людин здаться не бологчними механзмами, а соцальним оточенням, всю людською культурою. Вс нормальн за народженням дти здатн до необмеженого духовного розвитку. На будь-якй бологчнй основ можна сформувати соцально-позитивну особистсть. Все залежить вд характеру соцального оточення, вд змсту освти  виховання [29, 11].

1.2 Погляди на визначення соцального в людин в стор соцологчно думки

Людина  об'ктом наукового нтересу рзних соцогумантарних наук. Основн проблеми людини в рзн часи  по-рзному трактувались представниками окремих соцологчних шкл  напрямв.
Давньогрецька культурна традиця розробляла концепцю «людини розумно» (homo sapiens), яка утверджу думку про вдмннсть людини  тварини за ознакою розумност. Вона виявилася вельми плдною  стйкою; породила уявлення про всемогутнсть людського розуму  мцну рацоналстичну парадигму як у флософ, так  в соцолог.

Принципово нове осмислення людини властиве християнству, яке, звльнивши  вд влади Космосу  природи, поставило в залежнсть вд Бога. Вд цих часв людина богоподбна дста певну самоцннсть, незалежну вд космогончних сюжетв; зароджуться деальне уявлення про не як центральну та найвищу мету свтобудови; вс явища свту сприймаються з точки зору досвду  цнностей людини. Особистсть трактуться як божественне начало. Християнство вважа людину безумовною цннстю [29, 34].

Натуралстичн, позитивстськ, прагматичн вчення розглядають «людину дяльну» (homo faber), гноруючи сутнсну вдмннсть мж людиною  твариною; людина вважаться особливим рзновидом тварини, що ма бльшу сукупнсть природних ознак. Ус психчн й духовн феномени, згдно з цю версю, укорнен у вдчуттях, нстинктах. Ця концепця знайшла сво втлення у вченнях О. Конта  Г. Спенсера, пзнше – в сучаснй соцоболог.

Четверта антропологчна верся ршуче заперечу прогресивнсть «людини розумно», «людини богоподбно»  «людини дяльно», визнаючи х як стоту прагнучу. Розум вона розцню як глухий кут еволюц, наслдок втрати «вол до життя». У цй верс переважають ррацональн мотиви  суб'ктивстськ орнтац.

Загалом етапи розвитку флософсько антрополог (вчення про людину) демонструють поступове ускладнення, змну уявлень про людину та особистсть. Соцологчн пдходи до вивчення людини, незалежно вд способу тлумачення понять «людина» та «особистсть», визнають людську особистсть свордним утворенням, що безпосередньо чи опосередковано виводиться з соцальних факторв [26, 97–98].

Рзномантн соцологчн дослдження сут, змсту та яксних характеристик соцального в людин намагаються визначити, як характеристики особистост зумовлюють  соцальну активнсть – бологчн чи соцальн, рацональн чи ррацональн, ндивдуальн неповторн особливост чи набр соцальних норм  цнностей суспльства, а також, що найкраще репрезенту людину –  свдомсть чи поведнка.
Зумовленсть соцального життя людини бологчними чинниками  закономрностями висували на переднй план соцальний дарвнзм та расово-антропологчний напрям. Нин так де характерн для соцоболог, яка вважа людину типовим представником тваринного свту. Критикуючи подбн погляди, соцологи зазначають, що вони виникли як протест проти марксистсько теор людини-особистост, яка нтерпрету людську природу як продукт соцальних сил.

Серед соцологчних вчень  концепц, як у ланцюгу «природне (бологчне) – соцальне» в людин абсолютизують першу або другу складову (соцобологя – марксизм). Таке спввдношення може бути одним з критерв побудови типолог соцальних теорй особистост.
Деяк соцологи розглядають спввдношення рацонального та ррацонального у людин, що можна вважати наступним критерм у класифкац соцологчних поглядв на особистсть. Наприклад, у теорях соцального прогресу (А. Тюрго, Ж. Кондорсе, ¶. Кант, О. Конт) переважа вра у всемогутнсть людського розуму та нтелекту. Згдно з цю концепцю соцальний прогрес людства  продуктом розумового розвитку  дяльност людини, залежить вд  нтелектуально основи. Пзнше М. Вебер розвива дею зростаючо рацональност суспльного життя, вдштовхуючись вд переконання у переход вд афективно й традицйно дяльност особистост до цннсно – та цлерацонально поведнки [26, 103].

Прихильники психологчного напряму в захднй соцолог XIX ст. (Г. Лебон у концепц «психолог натовпу», У. Мак-Дугалл у теор нстинктивзму, В. Парето) у соцальнй д та поведнц людини вбачають перевагу нелогчних вчинкв, як виступають в цих концепцях результатом чуттвого стану людини, продуктом ррацонального психчного процесу. У спввдношенн почуттв  розуму вони вддають проритет почуттям, як, на х думку,  стинними рушйними силами стор.

Продовженням цих концепцй  соцологя фрейдизму. На думку Фрейда, початком  основою життя людини, в тому числ й соцально,  нстинкти, потяги  бажання, притаманн органзму людини. Людська життдяльнсть  результатом боротьби двох основних нстинктв – сексуального та агресивного, як  рушями прогресу, визначаючи дяльнсть рзних соцальних груп, народв  держав. Ц погляди продовжуються у сучасному неофрейдизм (Е. Фромм), який придля увагу соцальному в людин, розглядаючи ставлення ндивда до свту  соб подбних [22, 54].

Нин в соцолог переважа синтезований пдхд до оцнки цих двох аспектв внутршнього життя людини та  соцально поведнки, трактуючи людину-особистсть як сукупнсть рацональних  чуттвих сутнсних якостей.

Ще одна група соцологчних теорй людини розгляда спввдношення ндивдуального та колективного, суспльного начал у людин. Концепц символчного нтеракцонзму та феноменологчно соцолог на переднй план висувають думки про зумовленсть соцальних реалй свту ндивдуальними прагненнями  бажаннями, втленими у взамод суб'ктв або духовних взамозв'язках людини.

Е. Дюркгейм започаткував традицю першост й вищост колективних уявлень, згдно з якою ндивдуальний свт людини визначаться колективною свдомстю (уявленнями), ндивдуальнсть людини  похдною вд надндивдуальних колективних духовних феноменв, цлковито залежна  вторинна щодо них.

Зважаючи на свдомсть або поведнку (дяльнсть) людини, соцологчн концепц бхеворизму зосереджуються на соцальнй зумовленост поведнки  вчинкв людини, з'ясуванн причин  мотивв соцально дяльност людини [22, 58].

1.3 Конкретизаця сутност людини у понятт «особа», «особистсть»

З народження людина одержу таку тлесну органзацю, в якй запрограмована можливсть  унверсального соцально-дяльного розвитку. Соцальне життя розвива специфчн людськ бологчн якост. Тому суспльне становище людини   природним станом.

Соцологя по-рзному тракту поняття «людина», «особистсть», «ндивд». Поняття «людина»  родовим, вказу на яксну вдмннсть людей вд тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усм людям якостей  особливостей, як знаходять свй вияв у назв «homo sapiens». «¶ндивд» означа конкретну людину, одиничного представника людського роду. «Особистсть» служить для характеристики соцального в людин. Особистсть, на вдмну вд людини,  продуктом не тльки природи, а й суспльства, суб'ктом соцальних процесв. Особистсть – усталений комплекс якостей людини, набутих пд впливом вдповдно культури суспльства, конкретних соцальних груп  спльнот, до яких вона належить  до життдяльност яких залучена [2, 41].

Поняття «особистсть» вживаться стосовно кожно людини, оскльки вона  носм важливих рис певного суспльства. Головне в особистост – не абстрактна фзична природа, а  соцальна яксть.

Термн «ндивдуальнсть» означа особлив й специфчн якост природн, соцальн, фзологчн, психологчн, успадкован й набут, як вдрзняють одну людину вд нших, вплив на соцальн процеси та мсце в них.

Узагальнено суспльна сутнсть людини конкретизуться у понятт «особа», яке розкрива предметн ознаки ндивдуальност щодо окремих соцальних структур – груп, колективв, органзацй, рухв, партй, нститутв та нших спльнот. Саме поняття «особа» розкрива соцальну роль, яку вдграють окрем соцальн верстви у життдяльност суспльства.

Порвнюючи ц поняття, можна дйти висновку, що кожен ндивд  людиною,  тльки пд впливом суспльства вн може стати особистстю. При цьому особистсть  не тльки конкретним вираженням ндивдуальност людини, а й втленням соцально значущих рис  особливостей даного суспльства, його культури, норм та цнностей. Головним вбачаться те, що особистсть – це суб'кт соцальних груп, спльнот та соцальних процесв, який може формувати нов соцальн утворення вдповдно до власних нтересв [26, 112].

Залежно вд орнтац вчених поняття «особистсть» розкриваться переважно у трьох основних аспектах:

Як щось цле, висновок або днсть окремих дей, вдчуттв, потягв, цлей, мотивв, вольових актв, установок та нших ознак.

Як утворення, яке зумовлю реакцю на безлч зовншнх подразникв  впливв, гарантуючи стот адаптацю  виживання.

Як щось ункальне, неповторне, найцннше, найвище
в природ та соцальному бутт [26, 114].

Визнаючи цннсть людсько особистост, неприпустимсть обмежень щодо пзнання  засобами лише одн науково дисциплни, бльшсть дослдникв акценту увагу на соцальнй сутност буття, на взамозалежност особистост й соцального устрою суспльства. Однак такий пдхд нердко призводить до повного розчинення ункального духовного складу окремо людини в узагальнених соцальних утвореннях.

Подолавши вузькоспецальний пдхд до уявлень про особистсть, сучасна наука тлумачить це поняття, беручи до уваги взамостосунки соцуму як чогось цлого  особистост як не менш цлого  неподльного.
¶снуюча суперечнсть у поглядах на сутнсть особистост та соцальних реалй зумовлена багатьма причинами, визначальними серед яких  ототожнення принципово рзних аспектв пзнання особистост. Це стосуться передусм необхдност вдокремлення онто – та гносеологчних аспектв пзнання сутност особистост та структурних рвнв  органзац.

Онтологчний аспект, розкриваючи суть особистост, вдповда на питання, що вдрзня особистсть вд нших об'ктв та суб'ктв соцального буття. Соцологчний пдхд до ц проблеми потребу визначення таких тсно пов'язаних з розумнням сут особистост понять, як «ндивд», «ндивдуальнсть», «особа», «людина». Найзагальнше пзнавальне навантаження несе поняття «людина», яке вдобража уявлення про сучасне людство на планетарному рвн. Коли йдеться про людину взагал, кожен розум, що це яксно новий ступнь розвитку природи стосовно свту рослин  тварин, що сучасна людина значно вдрзняться вд неандертальцв  кроманьйонцв.

Водночас сучасн люди дуже рзняться залежно вд мсця проживання, укладу, господарювання, кольору шкри, освченост та багатьох нших ознак. Крм того, сучасна людина не може зупинити об'ктивних процесв становлення  змн, притаманних й будь-яких морфологчних, психофзологчних чи соцальних ознак, тобто майбутн може суттво полпшити або, навпаки, погршити уявлення про людину.

Таким чином, саме людина  тим невд'мним елементом будь-яко соцально клтини, безлч форм яких  забезпечу здатнсть людству вдтворювати себе як цлснсть, збергати  надал розвивати якост, необхдн для снування в постйно змнюваних умовах [28, 46–47].

Поняття «ндивд» допомага глибше зрозумти ознаки, за якими людина вдрзняться вд нших живих стот. На соцальному рвн загальне поняття «людина» конкретизуться через уявлення про конкретну людину, тобто ндивда певного зросту, стат, маси, вку, освти та нших предметних ознак.

Ще чткше деталзу соцальн ознаки окремого ндивда поняття «ндивдуальнсть», яке вдобража особливост вс сукупност соцально-побутових, соцально-економчних, соцально-правових, соцально-етнчних та нших ознак суб'кта. Виявляться ндивдуальнсть окремо людини через рвень  здбностей, здатнсть освоювати свт  змнювати себе. У сфер професйно дяльност, наприклад, ндивдуальнсть виявляться через прихильнсть людини до вибору т чи ншо спецальност. У сфер пзнання вона реалзу потенцал свох здбностей у галуз точних або гумантарних наук.

Кожна людина ндивдуальна за сукупнстю належних й морфогенетичних, психофзологчних та нших ознак, як на соцальному рвн  предметне вираженими. Так, окрем риси характеру, темпераменту, пам'ят, сприйняття та нш психологчн особливост залежно вд соцального середовища по-рзному розвиваються та виявляються: якщо в середн вки людей, надлених феноменологчними здбностями, здебльшого спалювали на вогнищ, то нин дяльнсть екстрасенсв, гпнотизерв, чаклунв, пророкв та нших екстраординарних ндивдуальностей розцнються суспльством бльш розважливо [28, 51].

Реалзаця людиною свох ндивдуальних якостей у систем зв'язкв мж рзними компонентами соцальних структур вдобража  мсце серед нших людей, погляди на себе  свт, ставлення до себе, намри та н. Цей загальний стан особи у соцальному середовищ характеризу соцальний статус конкретно людини.

Сутнсть людини у широкому соцальному контекст вдобража поняття «особистсть», у якому сконцентрован риси дност та протирч мж «мкрокосмом» особи кожного окремого ндивда  потенцйними можливостями ндивдуальностей вдтворювати  змнювати не тльки себе, але й увесь свт. Тобто поняття особистост – це свордний барометр соцально зрлост суспльства, в якому кожна людина може реалзовувати себе бльш-менш повно, надто вузько чи досить широко, вльно, активно  творчо чи, навпаки, – пдневльне  пасивно, нагадуючи при цьому гвинтик якогось механзму.

Безвдносного поняття «особистсть» снувати не може, бо сутнсть людини завжди «прив'язана» до того чи ншого рвня розвитку суспльства, який вдобража характер виробничих процесв та стосункв мж людьми, тип полтичного устрою держави  ставлення до культурних цнностей. Особистсть, таким чином, безпосередньо  водночас опосередковано бере участь у житт як окремих клтин суспльства (см'я, навчальн, трудов, науков колективи, рухи, парт, органзац), так  соцального унверсуму загалом, бо так чи накше наслдки дяльност окремо особи чи х спльнот позначаються на стан соцтальних (глобальних) процесв життдяльност людства.

Загальн уявлення про свтогляд, статус, соцальну роль особистост, про вплив на життя людини процесв пам'ят, темпераменту  стилв мислення потребують розкриття гносеологчних аспектв. Взагал гносеологчний пдхд да змогу розглядати особистсть як соцальний суб'кт, який перебува у рзних фазах, на рзних етапах, стадях та рвнях становлення  змн. Зокрема, життвий шлях особистост слд розподляти на так вдрзки, як багато в чому коригуються з вком людини. Досить стисло основн етапи життя можуть бути розкрит через уявлення про дитинство, юнсть, зрлсть  старсть. Детальнше етапи становлення  змн особистост розгортаються наступним чином: немовля, дитинство, пдлтковий вк, юнсть, зрлсть, похилий вк  старсть [20, 57].

Певна рч, свтосприйняття дитини чи пдлтка суттво вдрзняться вд бачення свту зрлими людьми. Не менш суттва залежнсть цнностей  поведнки людей вд низки об'ктивних чинникв, детермнуючих процеси формування особистост: вояк чи робтник принципово накше оцнюватимуть одне й те саме явище, нж проповдник чи науковець , певна рч, накше дятимуть.

ґднсть у людин рзних ознак  суперечливих складових частин  сут потребують розумння того, що особистсть одночасно   цле,  лише частина цлого, виступа носм добрих, прогресивних рис  злих сил, вдживаючих тенденцй. Так, одна  та сама людина може бути доброю, розумною, чуйною, квалфкованим працвником, активним провдником певних дей, залишаючися водночас заповзятим противником нових технологй, засобв виробництва, жорстокою  невдячною до свох батькв, носм пдступних, злих намрв.

Спроби розкрити механзми формування особистост, специфки  дй обмежувались останнм часом уявленнями про рол, як людина викону залежно вд обставин, вку, освти  культурного розвитку. Так званий рольовий пдхд багато в чому допомага глибше зрозумти багатограннсть  пол-функцональнсть особистост. Однак уявлень про рзн рол, як викону особистсть, вкрай недостатньо, щоб зрозумти все розмаття соцальних засобв, ознак  чинникв, як безпосередньо пов'язан з принципами  формами  структурно будови [20, 59].

2. Соцалзаця як умова трансформац людини в особистсть

2.1 Соцальна яксть людини, як елементу соцальних систем

Соцальна яксть людини – сукупнсть взамопов'язаних елементв, як зумовлен особливостями соцально взамод особистост з ншими людьми у конкретних сторичних умовах. До елементв, що складають соцальн якост людини, належать соцально визначена мета  дяльност; виконуван нею соцальн статуси  соцальн рол; очкування щодо цих статусв  ролей; норми  цнност (культура), якими вона керуться в процес дяльност; система знакв, яку використову; сукупнсть знань, що дають змогу виконувати прийнят на себе рол та орнтуватися в навколишньому свт; рвень освти  спецально пдготовки; соцально-психологчн особливост; активнсть  ступнь самостйност в прийнятт ршень [7, 24].

Елементами соцальних систем  люди. Входження людини в суспльство вдбуваться через рзномантн соцальн спльноти: групи, нститути, органзац та системи прийнятих у суспльств норм  цнностей (культуру). Внаслдок цього людина залучена до багатьох соцальних систем, кожна з яких справля на не системоформуючий вплив. Вона ста не тльки елементом соцально системи, а системою, що ма складну структуру. Будь-як соцальн утворення неможливо уявити без людини,  активно творчо дяльност, одним з наслдкв яко   соцальн спльноти. Адже людина як стота соцальна на основ соцальних зв'язкв  взамод творить групи, колективи, об'днання, а згодом  спльноти. Саме особистсть з'дну вс ланки суспльного життя: макро-, мезо-  мкросередовища, робить х полем власно творчо активност та осередком розгортання внутршнх потенцй.

Головним соцальним процесом, через який здйснються взамодя мж людиною та суспльством,  процес соцалзац. Соцалзаця – процес нтеграц ндивда в суспльство, у рзномантн типи соцальних спльнот (група, соцальний нститут, соцальна органзаця) шляхом засвоння ним елементв культури, соцальних норм  цнностей, на основ яких формуються соцально значущ риси особистост. Це  процес розвитку людини вд ндивдуального до соцального пд безпосереднм чи опосередкованим впливом таких факторв соцального середовища, як сукупнсть ролей  соцальних статусв, соцальн спльноти, в межах яких ндивд може реалзувати певн соцальн рол й набути конкретного статусу; система соцальних цнностей  норм, як домнують у суспльств й унаслдуються молодшими поколннями вд старших; соцальн нститути, що забезпечують виробництво й вдтворення культурних зразкв, норм  цнностей та сприяють х передач й засвонню тощо [7, 28].

Предметом соцалзац  людина-ндивд, а наслдком соцалзац – особистсть. Особистсть, таким чином, виступа як соцалзований ндивд. Соцалзаця  необхдною умовою адаптац до соцального середовища, забезпечу стабльнсть соцально системи. Разом з нкультурацю, соцалзаця да можливсть актуалзуватися, визначити власн можливост та стратегю взамод з навколишнм свтом. Модел соцалзац залежать вд низки чинникв, а на раз  вд того, яку стадю проходить соцальна система у свому розвитку – стадю становлення та збереження порядку чи стадю переходу до нового змсту.

Внаслдок соцалзац вдбуваться цлеспрямоване всебчне засвоння всх видв соцальних ознак (цнностей, норм); логчне спввдношення суспльних та особистсних нтересв; формуться базисний тип особистост конкретно соцально системи.

Цнност  базовим пдAрунтям соцалзац особистост, та показником розвитку суспльства, визначальним чинником соцалзац людини. Цнност, виконуючи функцю провдних засад життя, формують сутнсний центр буття людини у свт. Вони складають ядро свтогляду  визначають життдяльнсть людини. Вибр цннсних орнтирв да можливсть людин стати людиною в повному смисл цього слова  забезпечу можливсть снування суспльства. Цнност скеровують людськ вчинки  способи взамин з ншими людьми. Тому соцалзаця людини  нтерорзацю тих цнностей, як вже були сформован, пройшли переврку часом  отримали статус головних [13, 78].

Необхднсть цннсного визначення суспльства загострються в перехдн пероди, коли сформована система цнностей з якось причини ста неактуальною  не вдповда запитам часу. Ц пероди супроводжуються руйнуванням духовних проритетв, економчного та полтичного устрою. Незважаючи на всю болючсть трансформацйних процесв людина конкретного суспльства ма у свому розпорядженн можливсть вибору нових, бльш прогресивних проритетв, виражених у цннсних орнтацях. Процес соцалзац стане успшним лише тод, коли суспльство прийде до цннсного консенсусу, знайде свй стрижень, на противагу тенденцям «атомзац». Цей факт доводить значущсть рол цннсно-нормативно сфери в механзм соцалзац людини [13, 81].

Обов'язковою умовою соцалзац особистост  нтроекця як включення ндивдом у свй внутршнй свт поглядв та засад оточуючих його людей, хнй порвняльний аналз. Складовими механзму соцалзац  проекця на ¶ншого (¶нших), дентичнсть з ¶ншим та закрплення дентичност певними символами. Це да можливсть людин адаптуватися в соцокультурному середовищ та завдяки йому сформувати уявлення про сво мсце у свт, побудувати свт сво суб'ктивно реальност, де вона знайде вдчуття власно необхдност та впевненост у соб. Внаслдок засвоння норм та цнностей, формування певного ставлення до них особистсть отриму можливсть вибудувати власну рархю буття, визначити стратегю сво поведнки в соцум. Вд процесу соцалзац особистост залежить характер суспльних вдносин , вдповдно, самовдчуття особистост.

2.2 Особливост взамод людини з суспльством. · основн етапи

Завдяки соцалзац людина залучаться до суспльства, засвоюючи звича, традиц  норми певно соцально спльноти, вдповдн способи мислення, властив данй культур, взрц поведнки, форми рацональност та чуттвост. Спрощеним  трактування соцалзац як одномрного, односпрямованого процесу д соцальних факторв на конкретну людину, де ндивду вдводиться пасивна роль об'кта впливу.

До впливу соцального середовища людина ставиться вибрково на основ сформовано у  свдомост системи цнностей. ¶ндивдуальнсть особи,  потенцйн можливост засвоти культурний пласт суспльства, потреби та нтереси, спрямовансть соцально активност  найважлившими чинниками  соцалзац. Агентами соцалзац  см'я, сусди, ровесники, виховател та вчител, колеги  знайом, засоби масово нформац, соцальн нститути, насамперед культурно-виховн, референтн групи тощо. Соцалзаця здйснються протягом усього життя людини, подляючись на первинну (соцалзаця дитини) та вторинну (соцалзаця дорослих). Це вдбуваться тому, що умови життя людини, а значить  вона сама, постйно змнюються, вимагають входження у нов соцальн рол та змн статусу, нколи докорнних [16, 36–38].

Але якщо пд час соцалзац дитини головною для не  соцальна адаптаця (пристосування до суспльного середовища), то для соцалзац молодо  навть соцально зрло людини основну роль вдгра нтероризаця (формування внутршньо структури людсько психки, переведення елементв зовншнього свту у внутршн «Я» особистост). Результатом нтероризац  ндивдуальнсть особистост.

З. Фрейд виокремлю так механзми соцалзац:

мтаця – усвдомлен спроби дитини копювати  наслдувати поведнку дорослих  друзв;

дентифкаця – засвоння дтьми поведнки батькв, соцальних цнностей  норм як власних;

почуття сорому  провини – негативн механзми соцалзац, що забороняють  придушують деяк модел поведнки [16, 42].

Ц механзми спрацьовують переважно на стад дитинства. Але думки Фрейда були пристосован деякими соцологами  до стад дорослого життя особистост. Так, Т. Парсонс вжива фрейдвськ поняття у теор соцально д. Для нього мтаця – це процес засвоння елементв культури шляхом простого наслдування, а дентифкаця – вияв ставлення до соцального середовища та його складових, прийняття цнностей певних соцальних груп  спльнот, спосб усвдомлення сво належност до них.

Теоря соцалзац виходить з того, що людина як активний суб'кт суспльства  одним з чинникв, що створю умови  обставини для власного  суспльного життя в цлому.  д органчно вплетен в механзм функцонування рзномантних соцальних систем (пдпримство, населений пункт тощо). Особистсть – об'кт  суб'кт соцально взамод. Взамодя соцально системи  особистост здйснються за допомогою певних механзмв впливу як на соцальн якост ндивда з боку соцальних систем, так  навпаки. Перша група трактуться як механзм соцалзац ндивда, друга – як механзм змни соцально системи [18, 119].

На процес нтеграц людини в певну соцальну роль стотно впливають «очкування»  «вимоги»  оточення. У систему особистост немовби включаються спецально вироблен засоби поведнки, як вдповдають вимогам соцально системи  формують соцальний характер людини. Вплив соцально системи, переломлюючись крзь внутршн «Я» людини, виявляться у змн  поведнки. Починаться вона з порушення рвноваги, потм переходить у стадю адаптац до особливостей дано системи  завершуться стаблзацю, але вже на новому рвн. Механзми динамки соцально системи виявляються в появ або зникненн певних елементв, у змн внутршнх  зовншнх зв'язкв мж ними. Чинниками соцальних змн  об'ктивн передумови (передусм економчн), ндивдуальн особливост людини, специфка  взамод з соцальною системою. Соцальним середовищем (соцальним простором) функцонування людини-особистост, соцально системи  соцальн спльноти.

Залежно вд вку людини розрзняють чотири основних етапи соцалзац:

Соцалзаця дитини.

Соцалзаця пдлтка (нестйка, промжна).

Тривала (концептуальна) цлсна соцалзаця (перехд вд юност до зрлост у перод вд 17–18 до 23–25 рокв).

Соцалзаця дорослих [18, 121].

На кожному етап снують «критичн пероди». Щодо соцалзац дитини – це перш 2–3 роки  вступ до школи; для соцалзац пдлтка – перетворення дитини  пдлтка на юнака; для тривало – початок самостйного життя  перехд вд юнацтва до зрлост. Соцалзаця дорослих нацлена на змну поведнки в новй ситуац, дтей – на формування цннсних орнтацй. Доросл, спираючись на свй соцальний досвд, здатн оцнювати, сприймати норми критично, тод як дти спроможн лише засвоювати х. Соцалзаця дорослого допомага йому набути необхдних навичок (часто конкретних), а соцалзаця дитини пов'язана здебльшого з мотивацю.

Суб'ктом соцалзац людина ста об'ктивно, бо протягом усього життя на кожнй черговй сходинц перед нею постають завдання, для виршення яких вона бльш або менш усвдомлено, а частше не усвдомлено, ставить перед собою вдповдн цл, тобто проявля сво суб'ктнсть  суб'ктивнсть.

Певною мрою умовно можна вирзнити три групи завдань, як виршу людина на кожному вковому етап або етап соцалзац: природно-культурн, соцально-культурн  соцально-психологчн.

Природно-культурн завдання – досягнення певного рвня фзичного  сексуального розвитку.

На кожному вковому етап людин необхдно: досягти певного ступеня пзнання тлесного канону, властивого тй культур, в якй вона живе; засвоти елементи етикету, символки, кнетично мови (жести, поза, ммка, пантоммка), пов'язан з тлом  статеворольовою поведнкою; розвинути  (або) реалзувати фзичн  сексуальн задатки; вести здоровий спосб життя, адекватний стат  вков (ггна, режим, харчування, способи збереження здоров'я  оздоровлення органзму, фзичного саморозвитку, керування свом психофзичним станом); перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя вдповдно до статевовкових та ндивдуальних можливостей.

Все це ма деяк об'ктивн  нормативн вдмнност в тих або нших регонально-культурних умовах (рзн темпи статевого дозрвання, еталони мужност й жночност в рзних етносах, регонах, вкових  соцальних групах  т. н.).

Соцально-культурн завдання – пзнавальн, морально-етичн, цннсно-смислов – специфчн для кожного вкового етапу в конкретному соцум в певний перод стор. Ц завдання об'ктивно визначаються суспльством у цлому, а також етнорегональними особливостями  найближчим оточенням людини [18, 122].

Специфчн соцально-культурн завдання постають перед людиною на кожному вковому етап в процес участ в житт суспльства. Вд не чекають: а) прилучення до певного рвня суспльно культури, володння певною сумою знань, умнь, навичок, певного ступеня сформованост цнностей; б) виршення завдань, пов'язаних з участю в смейному житт, виробничо-економчнй дяльност  т. н.

Завдання соцально-культурного ряду мають мов би два шари.

В першому – завдання, поставлен людин у вербалзованй форм нститутами суспльства  держави.

В другому – завдання, як сприймаються нею з соцально практики, характерв, звичав, психологчних стереотипв безпосереднього оточення. Причому ц два шари не збгаються мж собою й бльшою чи меншою мрою суперечать один одному. Крм того,  той,  другий можуть не усвдомлюватися людиною або усвдомлюватися частково, а подеколи тю або ншою мрою спотворено.

Соцально-психологчн завдання – це становлення самоусвдомлення особистост,  самовизначення в актуальному житт  на перспективу, самореалзаця  самоствердження, як на кожному вковому етап мають специфчний змст  способи х виршення.

Самоусвдомлення особистост можна розглядати як досягнення нею в кожному вц певно мри самопзнання, наявнсть вдносно цлсно «я» – концепц, певного рвня самоповаги  мри самосприйняття. Так, наприклад, перед пдлтком стоть завдання пзнати т компоненти свого «я», як пов'язан з усвдомленням схожост з ншими людьми  вдмнност вд них, а перед юнаком – тих, вд яких залежить свтогляд, визначення свого мсця у свт  т. н.

Самовизначення особистост передбача вднайдення нею визначено позиц в рзних сферах актуально життдяльност  вироблення планв на рзн вдрзки майбутнього життя [18, 123].

Самореалзаця передбача задовльну для людини реалзацю активност в значущих для не сферах життдяльност  (або) взамостосункв. Водночас треба, щоб успшнсть ц реалзац визнавалася  схвалювалася значущими для людини особами. Самореалзаця може мати рзномантн форми. Вони можуть бути соцально цнними, соцально корисними, соцально прийнятними, а також асоцальними  антисоцальними.

Самоствердження – досягнення людиною суб'ктивного вдоволення результатом  (або) процесом самореалзац.

Пдкреслимо ще раз, вков завдання – об'ктивн. Для х виршення людина ставить (або не ставить) перед собою певн цл. Залежно вд того, наскльки повно  адекватно усвдомлен чи вдчут завдання  вд деяких нших обставин, д людини можуть бути бльш або менш адекватн вковим завданням, а також вдповдати особистсним ресурсам, потрбним для хнього досягнення.

Важливо зазначити, що людина усвдомлено чи не-усвдомлено визнача реальнсть  успшнсть досягнення тих або нших цлей. Це дозволя й, виявивши розходження мж своми потребами (цлями)  об'ктивними можливостями х реалзац (досягнення цл), певним чином на це реагувати. Людина може змнювати цл, шукати реальнш шляхи для х досягнення, нарешт, самозмнюватися.

Виршення завдань трьох названих груп  об'ктивною необхднстю для  розвитку. Якщо якась група завдань або суттв завдання якось групи залишаються невиршеними на тому чи ншому вковому етап, то це робить соцалзацю людини неповною.

Можливий  такий випадок, коли те або нше завдання, невиршене в певному вц, зовн не позначаться на  соцалзац, але через певний перод часу (нколи досить значний) воно «вирина», що призводить до мовбито невмотивованих вчинкв  ршень, до дефектв соцалзац.

В цлому треба зазначити, що тю мрою, наскльки людина активна у виршенн об'ктивних завдань, наскльки вона  творцем свого життя (сама ставить перед собою т або нш цл), настльки вона може розглядатися як суб'кт соцалзац.

Людина не тльки об'кт  суб'кт соцалзац. Вона може стати  жертвою. Це пов'язано з тим, що процес  результат соцалзац мстять у соб внутршню суперечнсть.

Успшна соцалзаця передбача, з одного боку, ефективну адаптацю людини в суспльств, а з другого – здатнсть певною мрою протистояти суспльству, а точнше – частин тих життвих колзй, як заважають розвитку, самореалзац, самоствердженню людини [26, 113].

Таким чином, можна констатувати, що в процес соцалзац закладений внутршнй, до кнця не розв'язний конфлкт мж ступенем дентифкац людини з суспльством  ступенем вдособлення  в суспльств. ¶накше кажучи, ефективна соцалзаця передбача певний баланс мж дентифкацю з суспльством  вдособленням у ньому.

Людина, цлком адаптована в суспльств  не здатна якоюсь мрою протистояти йому, тобто конформст, може розглядатися як жертва соцалзац. В той же час людина, не адаптована в суспльств, також ста жертвою соцалзац – дисидентом, правопорушником або ще якось ухиляться вд прийнятого в цьому суспльств способу життя.

Будь-яке модернзоване суспльство тю чи ншою мрою продуку обидва типи жертв соцалзац. Але треба мати на уваз таку обставину. Демократичне суспльство продуку жертви соцалзац головним чином всупереч свом цльовим настановам.

Тод як тоталтарне суспльство, навть декларуючи необхднсть розвитку неповторно особистост, насправд цлеспрямовано продуку конформств , як побчний неминучий наслдок, осб, як ухиляються вд запроваджуваних у ньому норм.

Навть необхдн для функцонування тоталтарного суспльства люди-творц нердко стають жертвами соцалзац, бо прийнятн для нього лише як «специ», а не як особистост.

Гострота описаного конфлкту пов'язана як з типом суспльства, в якому розвиваться  живе людина, так  з стилем виховання, характерним для суспльства в цлому, для тих або нших соцокультурних верств, конкретних смей  виховних органзацй, а також з ндивдуальними особливостями само людини.

Отже, соцалзаця людини-особистост  специфчною формою привласнення нею тих суспльних вдносин, що снують в усх сферах суспльного життя. Основою соцалзац  освоння ндивдом мови соцально спльноти, мислення, форм рацональност й чуттвост, сприйняття ндивдом норм, цнностей, традицй, звичав, зразкв дяльност тощо. ¶ндивд соцалзуться, включаючись у рзномантн форми соцально дяльност, засвоюючи характерн для них соцальн рол. Тому соцалзацю особистост можна розглядати як сходження вд ндивдуального до соцального. Водночас соцалзаця передбача ндивдуалзацю, оскльки людина засвою снуюч цнност вибрково, через сво нтереси, свтогляд, формуючи власн потреби, цнност.

Завдяки соцалзац людина залучаться до соцального життя, одержу  змню свй соцальний статус  соцальну роль. Соцалзаця – тривалий  багатоактний процес. Адже суспльство постйно розвиваться, змнюються його структура, мета  завдання, цнност й норми. Водночас протягом життя багаторазово змнюються людина,  вк, погляди, уподобання, звички, правила поведнки, статуси  рол. Завдяки соцалзац люди реалзують сво потреби, можливост й хист, налагоджують вдносини з ншими членами суспльства, х групами, соцальними нститутами  органзацями, з суспльством загалом. Все це да змогу м почуватися в суспльств, соцальному житт впевнено. Водночас соцалзаця – найважливший чинник стабльност суспльства, його нормального функцонування, наступност його розвитку.

Процес, зворотний соцалзац, називаться десоцалзацю. Внаслдок нього людина може частково або повнстю втратити засвон норми  цнност. Це може бути зумовлено золяцю людини, унфкацю, обмеженням сплкування та можливостей для пдвищення культурного рвня та н.

Висновки

Проблематика людини  центральною у соцогумантарних науках. У соцолог антропологчн проблеми тсно пов'язан з соцальною практикою людини.

Людина – це вищий щабель розвитку живих органзмв на Земл, суб'кт суспльно-сторично дяльност  культури. Дослдники вдзначають двосту природу людини, як бсоцально стоти. Важливо також  те, що людина  не тльки продуктом (результатом впливу) певних суспльних вдносин, але й творцем самих цих вдносин. ¶ндивд – окремий, вдособлений член соцально спльност: народу, класу, групи або всього суспльства. ¶ндивдуальнсть – неповторне сполучення природних  соцальних властивостей ндивда.

«Особистсть» служить для характеристики соцального в людин. Особистсть, на вдмну вд людини,  продуктом не тльки природи, а й суспльства, суб'ктом соцальних процесв. Особистсть – усталений комплекс якостей людини, набутих пд впливом вдповдно культури суспльства, конкретних соцальних груп  спльнот, до яких вона належить  до життдяльност яких залучена.

Поняття «особистсть» вживаться стосовно кожно людини, оскльки вона  носм важливих рис певного суспльства. Головне в особистост – не абстрактна фзична природа, а  соцальна яксть.

Кожна людина  об'ктом соцалзац. Про це свдчить те, що змст процесу соцалзац визначаться зацкавленстю суспльства в тому, щоб людина успшно оволодла ролями чоловка або жнки (статеворольова соцалзаця), створила мцну см'ю (родинна соцалзаця), могла б  хотла компетентно брати участь у соцальному  економчному житт (професйна соцалзаця), була законослухняним громадянином (полтична соцалзаця)  т. н.

Людина ста повноцнним членом суспльства, будучи не тльки об'ктом, а й суб'ктом соцалзац, який засвою соцальн норми  культурн цнност, виявляючи активнсть, саморозвиваючись  самореалзуючись у суспльств.

ПдAрунтям соцалзац,  сутнсним центром  цннсн орнтири. Завдяки свой функц цнност утворюють ядро свтогляду та визначають дяльнсть людини,  вчинки та способи взамин з ншими людьми. Завдяки засвонню норм та цнностей, формуванню певного ставлення до них, особистсть отриму можливсть вибудувати власне уявлення про рархю буття  сво мсце в ньому; визначити стратегю й тактику сво поведнки в соцум. Сутнсть соцалзац особистост саме й поляга в нтерорзац тих цнностей, що  провдними в соцум. В умовах трансформацйних процесв система цнностей ма розмитий характер, тому соцалзаця особистост ускладнються. Особистсть пережива психологчний дискомфорт  вдчуження вд такого соцуму, що не забезпечу й чтких орнтирв життя.

Структура механзму соцалзац мстить у соб проекцю на ¶ншого (¶нших), дентичнсть з ¶ншими та закрплення дентичност певними символами за умови нтроекц. Кожен з структурних елементв соцалзац ма певн функц, тому порушення будь-яко з них призводить до того, що процес соцалзац не досяга сво мети. А вд процесу соцалзац залежить характер суспльних вдносин , вдповдно, самовдчуття особистост.

Суб'ктом соцалзац людина ста об'ктивно, бо протягом усього життя на кожнй черговй сходинц перед нею постають завдання, для виршення яких вона бльш або менш усвдомлено, а частше не усвдомлено, ставить перед собою вдповдн цл, тобто проявля сво суб'ктнсть  суб'ктивнсть.

Певною мрою умовно можна вирзнити три групи завдань, як виршу людина на кожному вковому етап або етап соцалзац: природно-культурн, соцально-культурн  соцально-психологчн. Отже, соцалзаця людини-особистост  специфчною формою привласнення нею тих суспльних вдносин, що снують в усх сферах суспльного життя.

Список використано лтератури

Андрущенко В., Губерський В., Михальченко М. Культура. ¶деологя. Особистсть. – К., 2002.

Бакиров B.C. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора. – Харьков: 1988.

Бодалев А.А. Личность и общение. – М., 1992.

Гдденс Е. Соцологя. Пер. з англ. – К., 1999.

Грабовський С. ¶. ХХ столття та укранська людина. Виклики  вдповд. – К.: Стилос, 2000.

Дюркгейм. 3. Социология, ее предмет, метод, предназначение. – М., 1995.

Злобна Олена. Особистсть як суб’кт соцальних змн. – К.: ¶н-т соцолог НАН Украни, 2004.

Злобна О., Тихонович В. Суспльна криза  життв стратег особистост / НАН Украни. ¶н-т соцолог. – К.: Стилос, 2001.

Комаров В.С. Введение в социологию: Учебное пособие для высших учебных заведений. – М., 1994.

Кон И.С. В поисках себя: Личность и ее самосознание. – М.: Политиздат, 1984.

Кон И.С. Социология личности. – М.: Политиздат, 1967.

Людина  суспльство (матерали з основ полтолог, соцолог). – Ужгород: Карпати, 1994.

Лукашевич М.П. Соцалзаця: виховн механзми  технолог: Навч.-метод. посб. / ¶н-т змсту  методв навчання. – К., 1998.

Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спецальн та галузев соцологчн теор: Навч. посб. – К., 1999.

Маковецький А.М. Соцологя. – Чернвц, 2000.

Максимов С. Особистсть  суспльство: Конспект лекц / Укр. юрид. акад. – Х., 1993.

Мд Джордж Г. Дух, самсть  суспльство. З точки зору соцального бхевориста. – К.: Укр. Центр духовно культури, 2000.

Парунова Ю.Д. Концепции социализации человека ХХ века // Культура народов Причерноморья. – 2005. – Ж61. – С. 119–123.

Пча В.М. Предмет, структура, функц соцолог. – Львв, 1994.

Пча В.М. Соцологя: загальний курс. Навч. посб. – К., 1999.

Пшеничнюк О.В., Романовська О.В. Соцологя: Посбник для пдготовки до спитв. – К., 2002.

Радугин А.А., Радугин К.А. Соцологя: Курс лекций. – М., 1996.

Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. – К.: Наук. думка, 1992.

Рущенко ¶.П. Соцологя: курс лекцй. – X., 1996.

Сморж Л.О. Особа  суспльство (флософсько-психологчний аспект). – К., 2001.

Соцологя: Пдручник /За ред. В.Г. Городяненка. – К., 2002. – С. 9–29.

Соцологя: термни, поняття, персонал. Навчальний словник-довдник / За заг. ред. В.М. Пч. – К.; Львв, 2002.

Черниш Н. Соцологя. Курс лекцй. Конспект. – Львв: Кальваря, 1996. – Вип. 3.

Циба В.Т. Соцологя особистост: системний пдхд (соцально-психологчний аналз): Навч. посб. – К.: МАУП, 2000.

Якуба О.О. Соцологя: Навч. посб. для студ. – Х.: Константа, 1996.