1. Загальні положення буржуазного права
Буржуазні революції в Англії та Франції заклали основи принципово нових правових систем. Потреби нового суспільного ладу була покликана обслуговувати буржуазна юстиція. Основні принципові риси буржуазного права легко прослідкувати уже на прикладі «Декларації прав людини і громадянина» (серпень 1789 р.) – одного з перших документів Великої французької революції:
Зрівняння в громадянських правах усіх людей, незалежно від походження. Гарантом цих прав виступає держава, більше того – громадяни мають право на «опір гніту» (ст. 1–2). Головним правом людини виступає її особиста свобода та безпека.
Верховна влада в державі належить народу. Прийняття та відміна законів, схвалення основ внутрішньої і зовнішньої політики тощо є прерогативою виборних народних представництв (ст. 3).
Поняття свободи тлумачиться як дозвіл чинити будь-які дії, не заборонені законом. Оскільки закони приймаються в інтересах усього населення, довільні обмеження в інтересах вузьких соціальних груп (землевласник в-феодалів, верхівки цехів і гільдій тощо) стають неможливими в принципі. Це сприяє розвитку продуктивних сил і гарантує вільний розвиток особистості.
Усі громадяни рівні перед законом, ця рівність поширюється і на можливості доступу до заміщення державних посад (ст. 6). Практика заміщення вищих державних чи військових посад представниками виключно вищих класів (дворянства та духовенства) – нелегітимна.
5.У галузі карного права вводилися презумпція невинності (ст. 9), відповідальність виключно за дії, передбачені як карані законом («нема злочину, не вказаного у законі») та відповідальність винятково в рамках санкцій, що їх встановлює закон – не більше і не менше.
Громадянам гарантувалися буржуазні свободи думки, слова і друку, обмежені погрозою «відповідальності за зло вживання цими свободами».
Подібно до Англії, громадянам було надано право брати участь у визначенні розмірів оподаткування та право притягнення до звіту і відповідальності посадових осіб.
Заключна стаття 17 Декларації оголошувала недоторканність та святенність приватної власності, рівний захист прав власності усім членам суспільства.
Сучасне буржуазне право розвиває і розширює ці принципові положення, не заперечуючи їх суті. Гарантуються права жінок, расових, національних чи навіть сексуальних меншин. Розширюються об'єми цих прав. Разом з тим, у окремих випадках деякі права дещо звужуються. Так, якщо в роки французької буржуазної революції власник земельної ділянки мав невід'ємне право на надра і повітряний простір, то тепер спостерігається прямо протилежний підхід. Загалом же, сучасна концепція прав людини визнає за усіма людьми певні природні та невід'ємні права (на життя, на власність, на особисту свободу, на захист честі і достоїнства, на свободу пересування, вибір місця перебування і проживання, на участь в управлінні державою, на отримання достовірної інформації тощо). Як правило, об'єм цих прав встановлюється міжнародними документами і конвенціями. Вони не можуть довільно бути відмінені чи обмежені, а обов'язки – розширені державними актами. Крім того, ці права у разі потреби мають судовий захист, незалежно від характеристик особи, яка потребує захисту.
2. Дві головні системи буржуазного права
Історично склалося так, що сучасне буржуазне право існує у формах двох основних систем – континентальної та острівної. Історичною батьківщиною першої вважається Франція, другої – Англія та її колишні колонії. Характерною особливістю континентальної системи виступає її опора на кодекси, острівна – заснована на судових прецедентах. Переваги і недоліки кожного підходу зрозумілі. Так, в країнах континентальної системи права відповідальність можлива лише за дії, передбачені як карані у законі. Злочинець усвідомлює караний характер своїх дій, рішення судді легко піддаються контролю зацікавлених сторін і оскарженню. Недоліком цієї системи є її певна закостенілість – неможливо покарати фізичну чи юридичну особу, якщо це прямо не передбачено законом, – навіть якщо дії цієї особи завдають вагомої шкоди суспільним чи приватним інтересам. Наприклад, наприкінці XIX ст. з'являються перші порнографічні карточки, в 70-х роках XX ст. на Заході поширюються перші злочини, пов'язані з комп'ютерною технікою, – несанкціоноване проникнення у чужу базу даних, створення і поширення комп'ютерних вірусів тощо.
Принципово інший підхід практикується в країнах т. зв. острівної системи. Кодексів тут не існує як таких, їх замінюють прецеденти, тобто судові рішення, винесені щодо конкретної справи. Надалі вони використовуються як-зразок, судді діють ніби по аналогії. У випадку виникнення карної або цивільної справи, яка не мала прецедентів у минулому, суддя на свій розсуд виносить рішення по аналогії з певними подібними вироками. По суті, такий суддя виступає в якості творця норм права. Що ж стосується зацікавлених сторін, вони можуть або погодитися з винесеним рішенням, або вимагати передачі справи у суд вищої інстанції для її перегляду і винесення рішення по суті. Зрозуміло, що у кожному випадку витрати на послуги адвокатів (до речі, дуже і дуже значні) лягають на учасників судового спору. В принципі, навіть повний бідняк може розраховувати на висококваліфіковану юридичну допомогу, якщо зуміє зацікавити адвоката – чи то відсотком від виграної суми, чи то можливістю створення собі гучного імені на здавалось би «мертвій» справі.
Можливі випадки, коли санкції, передбачені існуючим законом, виявляються недостатніми. У суддів судів континентальної системи можливості обмежені кодексами – від і до. Наприклад, підліток зухвало порушує правила дорожнього руху на мопеді чи мотоциклі, створює надмірний шум у вечірні чи ранкові години тощо. Його можна покарати штрафом, накладеним на батьків, вилучити транспортний засіб, але далеко не кожного такі покарання виправлять і утримають від подальшого повторення правопорушень. Американські судді у таких випадках можуть винести цілком оригінальне рішення. Наприклад, зобов'язати порушника протягом кількох місяців відвідувати розтин трупів жертв дорожніх пригод у міському морзі. Неповага до рішення суду, якщо така буде виявлена, каратиметься більш суворо, ніж бучні розваги на мотоциклі, – роками ув'язнення чи величезним штрафом
Безсумнівно, що острівна система права має і свої, що називається, правила гри. Так, по-перше, судам однієї інстанції не рекомендується приймати рішення, які сильно відрізняються між собою. Якщо за крадіжку батона ковбаси один суд накладає штраф, то інший може дати кілька тижнів суспільних робіт, але аж ніяк не розстріл.
Друге правило – рішення вищих судів є обов'язковими для нижчих і для самих вищих. Третє – формально звернення до прецедентів у часі не обмежене, але фактично воно ніколи не йде далі початку XIX ст. Це й зрозуміло – у тій же Англії на поч. XIX ст. понад 200 складів злочину каралися смертною карою. Подібна архаїка цивільних спорів також бачиться маповідповідною для сучасних умов.
Острівна система має й ту характерну особливість, що заплутана прецедентна система вимушує громадян в усьому покладатися на адвокатів. За сотні років юридичної практики накопичилися сотні тисяч чи навіть мільйони прецедентних рішень судів (понад 500 тис. у Англії та понад 2 млн у США), які у принципі можуть бути застосовані при розгляді нових справ.
3. Конституційне право. Виборче право
Першою буржуазною державою, що прийняла конституцію, стала Англія («Знаряддя управління» 1653 р.). Сам Кромвель здебільшого мало зважав на декларовані в цьому документі принципи (розганяв парламент, здійснював військове управління регіонами тощо). Здавалося б, після утвердження основ буржуазного ладу в суспільному житті, Англія повернеться до конституційної ідеї. Однак, у майбутньому ця держава відмовилася від писаної конституції – її замінили чисельні акти конституційного характеру, що постійно поповнюються парламентом. Такий підхід невипадковий, оскільки тривалий час правлячі класи намагалися вказаним способом залишати для себе потенційну можливість порушення громадянських прав нижчих прошарків населення. Перші діючі конституції буржуазних держав з'являються наприкінці XVIII ст. в США (конституція 1787 р. діє з поправками до сьогодні) та Франції (1791, 1793, 1795 і т.д.). Приблизно тоді ж, у травні 1791 р., конституцією (її важко назвати буржуазною) обзавелася шляхетська Польща. Наполеонівські війни прискорили буржуазний розвиток Європи та світу. Писані конституції з'являються в Іспанії (1812 р.), Норвегії (1814 р., діє з поправками до сьогодні), Португалії, Бельгії, Швейцарії. «Весна народів» 1848 р. впровадила конституції в німецьких державах, включаючи Пруссію, в Австрії, Данії, Нідерландах, П'ємонті, Румунії, Сербії, Болгарії. За межами Європи в XIX ст. конституціями облаштувалися деякі країни Латинської Америки та Японія. Для конституцій цієї історичної доби характерні високі майнові цензи виборців, позбавлення виборчих прав жінок, часто – наявність вищої палати законодавчого корпусу з числа представників знаті та чиновницької верхівки, а також і система виборів по куріях. Поступово парламенти здобувають право на законодавчу ініціативу, на контроль над урядом та на внесення поправок в урядові законопроекти, утверджується принцип парламентської недоторканності. Конституція Франції 1848 р. вперше вводить таємну процедуру голосування.
У першій половині XX ст. виборче право поширюється на жінок (в Новій Зеландії та Австралії – ще до першої світової війни, в решті буржуазних демократій – на період між світовими війнами), різноманітні цензи (крім мінімального вікового) виборців тощо. Після другої світової війни західні держави отримують т.зв. «конституції другого покоління». Характерною рисою цих конституцій є те, що вони в значно більшому об'ємі, ніж попередні, виходять за чисто юридичні рамки, повертаючись обличчям до соціально-економічної тематики.
Список використаних джерел
Макарчук В.С. Загальна історія держави і права. – К.:Атіка. – 2002. – ст. 229.
Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. – В. – Вид-во «Ін Юре». – 2003. ст. 210.
Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю.М. Тодики. – X., 1997.
Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. – К.:» Вища школа». – 1994. ст. 305.
Конституционное право Украины /Сост.: В.Д. Волков, Р.Ф. Гринюк, И.С. Щебетун. – Донецк, 2000.