Тема 3. Еколого-біологічна характеристика демографічної картини сучасного Світу
План
Населення на порозі ХХІ ст.: демографічні проблеми розвинених та відсталих країн.
Вирішення проблеми народонаселення: соціально – економічні та політичні механізми регуляції чисельності людства. Програми планування сім’ї.
Особливості репродукції людини у зв’язку з її біосоціальною суттю.
Вплив структури шлюбів та демографічних показників на стан генофонду популяцій людей.
Медико – генетичні аспекти сім’ї і проблема генетичного обтяження в популяціях людей.
Особливості періодизації розвитку людини .
Функціональні типи конституційного реагування людей.
Тривалість життя та проблеми довголіття.
1. Населення на порозі ХХІ ст.: демографічні проблеми розвинених та відсталих країн
Збільшення чисельності населення відбувається в різних регіонах Землі з різною швидкістю. Левова частка при цьому припадає на країни з сільськогосподарським, традиційним типом розвитку. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються стихійну внутрішню та зовнішню міграцію, яка ускладнює політичні відносини між країнами. У сучасному світі спостерігається ціла низка „ парадоксів відсталості „для країн, що розвиваються :
внаслідок значних відмінностей у темпах приросту населення суттєво збільшується і продовжує зростати розрив у рівнях національного доходу на душу населення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються;
урбанізація та зростання міського населення супроводжуються швидким зростанням сільського населення в цих країнах;
поряд із значним збільшенням зайнятості стрімко зростає число безробітних, а також осіб, що не мають постійного заробітку в бідних країнах;
зростає кількість неписьменних осіб. Тобто зростання чисельності людства супроводжується зростанням голодуючих , неписьменних і безробітних.
Через надзвичайно високий процент дітей у країнах що розвиваються, є типово меншим число осіб працездатного віку. В розвинутих країнах, навпаки високий відсоток серед населення людей похилого віку. В обох випадках, тягар по забезпеченню суспільства соціальними пільгами лягає на людей працездатного віку. За рахунок швидкого темпу урбанізації в ряді країн третього Світу спостерігається трущобна урбанізація, де люди проживають в умовах повної антисанітарії і які є погано контрольованими з точки зору санітарно-епідеміологічних служб.
Демографічними проблемами розвинутих країн є явище депопуляції серед місцевих народів і збільшення чисельності за рахунок іммігрантів з країн, що розвиваються. Це поступово призводить до етнічних і расових змін в суспільстві, оскільки змішуються культурні, релігійні течії, збільшується відсоток змішаних браків і частка змішаних і проміжних расових груп. Одночасно це порушує проблеми трудових взаємовідносин між місцевими мешканцями та нелегальними іммігрантами, які часто працюють за символічну платню
Неконтрольоване збільшення чисельності населення найсильніше впливає на країни, що внаслідок історичних процесів мають невеликі державні території. Найвища щільність населення (200 – 1000 осіб на кв.км.) серед азіатських країн Бангладеш, Японії, Шрі - Ланці, Індії. Ці країни також відносяться до країн-лідерів за чисельністю населення. Така велика скупченість населення, особливі кліматичні умови провокують постійні спалахи епідеміологічних захворювань. Навіть, в кінці ХХ ст. в Індії постійно спалахували епідемії холери.
2. Вирішення проблеми народонаселення: соціально – економічні та політичні механізми регуляції чисельності людства. Програми планування сім’ї
Для створення ефективної програми контролю за чисельністю населення необхідно враховувати не тільки економічні важелі, але й звички, культуру, релігійні уподобання населення. Серед факторів, що впливають на фертильність (кількість дітей, що фактично буде мати сім’я) виділяють безпосередні та опосередковані. Серед безпосередніх факторів фертильності виділяють: вік вступу батьків у шлюб, використання контрацептивів, відношення батьків до грудного вигодовування дитини молоком, та до абортів.
Уряди країн також мають можливість впливати на рівень фертильності, здійснюючи певні заходи (опосередковані фактори). Така політика регламентує: законодавчий вік вступу у шлюб, заборону дитячої праці, покращення соціального становища жінки, надання пенсій за віком, заохочення мати малодітні сім’ї, створення умов для грудного вигодовування та розширення сфери послуг в області контрацепції.
Інша група заходів контролю за ростом чисельності населення об’єднує засоби соціально-економічного заохочення сімей з невеликою кількістю дітей і засоби спонукання по відношенню до багатодітних сімей. В якості заохочення або стримування застосовуються дотації та стипендії на освіту, штрафування та оподаткування сімей, що мають більше ніж встановлено дітей.
Загальним недоліком програм по контролю за чисельністю населення є те, що результати дії програм проявляються лише через 10 – 15 років. Так , перші ознаки зниження кількості дітей шкільного віку проявляються через 5-6 років, скорочення чисельності працездатного населення – через 15 років, від 15-до 19 років необхідно для стабілізації попиту на продукти харчування.
В розвинутих країнах Європи спостерігається явище депопуляції, що спонукало деякі східно - європейські країни посилити політику стимулювання народжуваності шляхом податкових пільг, наданням дотацій на освіту дітей, збільшенням терміну догляду за дитиною із збереженням місця роботи. Інша проблема цих країн – старіння нації внаслідок збільшення середньої тривалості життя і скорочення народжуваності.
Майбутні програми планування сім’ї повинні бути пристосованими к специфічним умовам кожної країни. В деяких країнах відсутня служба контролю за народжуваністю, інші потребують покращення системи здорово охорони з метою зниження смертності серед новонароджених і матерів, скорочення рівня безплідності. В інших країнах всі ці програми вже вирішені. На подальший прогрес в цій області можуть вплинути санкції і засоби заохочення зі сторони уряду. Така політика повинна привести до збільшення видатків сім’ї на утримання дітей або створити такі умови, що змусять батьків відмовитись від намірів мати велику кількість дітей.
Згідно прогнозам, чисельність планети за період між 2025 і 2050 рр. подвоїться і досягне 8 млрд. людей. Якщо програми контролю за чисельністю населення в країнах, що розвиваються не будуть реалізовані, то реальна чисельність населення буде набагато вищою.
Більшість біологів проти державної регуляції чисельності населення, оскільки вважають що це некомпетентне втручання в біологічні популяційні механізми. Народжуваність на відміну від смертності контролюється дуже складними біологічними механізмами. Популяції необхідний час, кілька поколінь, для того , аби призвести народжуваність у відповідність з новим рівнем смертності. І впродовж цих років буде відбуватись демографічний вибух, навіть якщо він переганяє ріст споживання продуктів харчування і некорисний для популяції.
3. Особливості репродукції людини у зв’язку з її біосоціальною суттю
В порівнянні з іншими ссавцями подібних розмірів потенційна швидкість розмноження людини є низькою. Більшість жінок не може народити впродовж життя більше 6-11 дітей, оскільки організм поступово руйнується від родів. Але і ця потенційна плодючість впродовж тисячоліть не реалізовувалась, і лише з переходом до землеробства почали з’являтись багатодітні сім’ї. В минулому, середній вік людини складав приблизно 25 років, репродуктивної зрілості жінка досягала до 15 років, і за десять років дорослого життя вона народжувала приблизно 3 дитини. Тобто, людині як виду властива К- стратегія. Але в межах своєї потенціальної плодючості вона може зміщуватись в сторону R – стратегії. З розвитком суспільства, поступово збільшувався середній вік людини, а відповідно і репродуктивний вік жінки. Перехід до осілого способу життя призвів до збільшення щільності населення в осередках стародавнього землеробства. Збільшення щільності спровокувало появу інфекційних захворювань, а, відповідно, і смертності, в першу чергу дитячої. Збільшення дитячої смертності компенсувалось збільшенням народжуваності. В багатьох релігіях Світу заохочується багатодітність, стимулюється народжуваність, регламентується соціальне положення жінки. В суспільстві формується інститут сім’ї, намагання мати більше дітей, але одночасно легке відношення до дитячої смертності. З розвитком гігієни, медицини дитяча смертність стала незначною, тривалість життя виросла і ріст популяції могла забезпечити і більш низька народжуваність. Як наслідок, в країнах, що першими стали на шлях індустріалізації народжуваність поступово скорочувалась, а популяції переходили до К- стратегії. Разом з цим спостерігається кореляція між віком матері і частотою народження дітей з аномаліями. Доведено невпинне зростання дітей з вадами із збільшенням віку матері від 30 до 49 років. Виявляється, що в основі цього явища лежать біологічні процеси. З віком зазнає змін рН, особливо в результаті запальних захворювань статевих органів, що призводить до порушення мейозу. Другою причиною є ендокринопатії (зміна гормонального статусу жінок), що можуть викликати появу дітей з мозаїцизмом і синдромом Дауна. На певній стадії онтогенезу спостерігається втрата репродуктивної функції (клімакс). Розвиток клімаксу пов’язаний із складною нейрогуморальною перебудовою в системі : гіпоталамус-гіпофіз-гонади. Клімакс розвивається саме в той час, коли в статевих клітинах зростають пошкодження геному, підвищується ризик пошкодження спадкової інформації. Втрата репродуктивної функції в цей час має адаптивне значення, оскільки попереджає поширення спадкових захворювань. Клімакс існує як у жінок, так і у чоловіків, але у останніх нейрогуморальна перебудова більш довготривала.
4. Вплив структури шлюбів та демографічних показників на стан генофонду популяцій людей
В тваринному світі при формуванні взаємовідносин між статтями формуються своєрідні соціальні структури. У більшості видів репродуктивна система самців та самок активізується раз на рік, на короткочасний шлюбний період. На цей період у тварин виникають певні родинні структури. Вони можуть бути короткочасними і довготривалими.
Археологи встановили, що предки людини жили групами, але яка шлюбна система в цих групах існувала невідомо. Історичний період застав людину з 4 системами шлюбних взаємовідносин: груповим браком, полігінією, поліандрією, моногамією (на все життя, або з можливістю розлучення). Неповна сім’я (мати з дітьми без батька) зустрічалась як виняток. В наш час поліандрія зникла, груповий шлюб зберігся у деяких диких племенах, полігінія сильно скоротилась, а моногамія поширилась, але не пожиттєва, а з можливістю розлучення. Неповна сім’я стала зустрічатися набагато частіше.
Основна функція сім’ї у людей - це народження та турбота про потомство-захист, виховання, освіта дітей. Взагалі, родинний спосіб житя зумовлений підсиленням зв’язків між батьками та потомством. В ХХ ст. в індустріальному суспільстві традиційний соціальний стан жінки змінився, вона набула можливості отримати освіту, роботу, самостійно забезпечити своїх дітей. Соціально-економічна незалежність жінки призвела до зміни взаємовідносин статей в сім’ї, а існування в суспільстві різних державних форм догляду за дітьми та їх виховання призводить поступово до кризи інституту сім’ї, формування нових сімейних взаємовідносин. Шістдесяті роки ХХ ст. вважають початком сексуальної революції, яка пов’язана з вільним вибором статевого партнера та руйнуванням традиційної сім’ї. Ранні сексуальні стосунки призвели до надзвичайного поширення венеричних та вірусних хвороб, запальних хвороб репродуктивної системи і безпліддя. Потужні стресові фактори урбанізованого середовища теж сприяють розвитку раннього безпліддя як серед чоловіків, так і жінок. Вживання гормональних контрацептивних засобів призвело до поширеності серед жінок ендокринопатій (порушення гормонального статусу), багато молодих шлюбних пар не може народити дитину.
Для людських популяцій за останні 100-150 років характерний розвиток транспортних комунікацій, зросла міграція населення, що призвело до розпаду ізолятів та розширення інбредних регіонів, розширення кола потенційних партнерів при шлюбах внаслідок подолання релігійних, класових, етнічних перешкод. Це призводить до змішування населення, а тому гени в поколіннях дітей набувають все більшого гетерозиготного стану. В локальних поселеннях людей, що існують тривалий історичний час ( острівні поселення, географічно важкодоступні місця) зустрічається досить великий відсоток близькоспоріднених шлюбів, що провокує поширення спадкових хвороб людини. Серед деяких груп населення близькоспоріднені шлюби підтримуються з релігійних або економічних міркувань. Прикладом є Самаркандська область, де частота споріднених шлюбів складала 11,6%, серед яких приблизно половину становили шлюби між двоюрідними родичами. Серед споріднених шлюбів виділяються інцестні (заборонені) шлюби. Це шлюби між родичами першого ступеня родинності (батько-дочка, брат-сестра). Такі шлюби як система спостерігались в Стародавньому Єгипті. Наслідком такого явища є гомозиготизація генотипів, народження розумово відсталих та хворих дітей.
5. Медико-генетичні аспекти сім’ї та генетичний моніторинг. Проблема генетичного обтяження в популяціях людей
В зв’язку з поступовим збільшенням спадкових хвороб в суспільстві все більшого значення набуває медико – генетичне консультування сім’ї. Спадковими хворобами називають хвороби, етіологічними чинниками яких е мутації. Серед хвороб спадкового стану є такі, для прояву яких необхідний вплив шкідливих факторів середовища. До них відносять подагру, деякі форми діабету та ін. Подібні захворювання отримали назву хвороб із спадковою схильністю (мультифакторні захворюваня) Такі захворювання посідають одне з провідних місць серед хронічних неінфекційних хвороб людини ( 92% від загальної патології). Складна взаємодія генетичних і зовнішньосередовищних факторів призводить до сталого прояву клінічної картини захворювання в окремих родинах і популяції в цілому. До хвороб із спадковою схильністю належать: цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба шлунка, атеросклероз, ішемічна хвороба серця, бронхіальна астма, шизофренія, епілепсія і ін. Чим вищий генетичний ризик (ступінь генетичного обтяження), тим менша інтенсивність зовнішньосередовищних факторів необхідна для прояву хвороби. З метою раннього виявлення спадкових хвороб серед населення проводять генетичний моніторинг та створюють медико-генетичні консультації. Генетичний моніторинг – це комплексне обстеження певних груп населення, спрямованих на виявлення нових мутацій, успадкованих від попередніх поколінь, визначення просторового розподілу спадкових хвороб, пошук можливих причин зв’язку між збільшенням частот цих подій з факторами довкілля. Генетичне консультування - складається з інформування людини про ризик розвитку спадкового захворювання, передачі його нащадкам, про діагностичні та терапевтичні дії. Серед показань для медико-генетичного консультування серед інших є близькоспорідненні шлюби, вік матері старше 35 років, несприятливі впливи факторів зовнішнього середовища в ранній період вагітності( інфекційні захворювання, лікарська терапія, виробничі шкідливості). Серед різних популяцій населення Світу поширені різні спадкові хвороби, що зумовлюється історичними та етнічно-релігійними особливостями різних народів. Так, наприклад, серед європейської популяції поширені фенілкетонурія, гіпотиреоз, галактоземія.
6. Особливості періодизації розвитку людини
Період життя людини від народження до смерті називається постнатальним періодом онтогенезу. У процесі еволюційного розвитку людини її онтогенез змінюється в порівнянні з тваринами. Для людини як біологічного виду характерне збільшення тривалості внутрішньоутробного періоду, сповільнення статевого дозрівання, поява перехідного періоду – клімаксу - між періодами статевої зрілості і літнього віку. На даний час єдиної схеми періодизації постнатального онтогенезу немає, тому що вона повинна відображати біологічні, психологічні, соціальні аспекти розвитку і старіння організму. В нашій країні використовують таку схему періодизації онтогенезу: новонароженість (1-10 днів); грудний вік (10 днів – 1рік); раннє дитинство (1-3 роки); перше дитинство (4-7 років ); друге дитинство (8-12 років); підлітковий вік (13-16 років); юнацький вік (17-21 рік); зрілий вік І (22-35 років); зрілий вік ІІ (36-60 років); літній вік (61-74 роки); старечий вік (75-90 років); довгожителі (90 років і вище).
Найбільш відповідальним періодом постнатального онтогенезу є період статевого дозрівання (пуберантний період) – він включає друге дитинство, підлітковий, частково юнацький вік. Головна подія цього періоду - дозрівання системи взаємодії гіпоталамус – гіпофіз – гонади. На процеси росту і розвитку істотно впливають численні ендо - (зокрема спадковість) і екзогенні фактори. Розмежувати їх дуже важко, оскільки взаємодіють вони в єдиному комплексі. Серед параметрів зовнішнього середовища важливе місце займають соціально-економічні фактори: харчування, праця, сімейно-побутові умови, урбанізація, імунізація, захворюваність, рівень забруднення навколишнього середовища. Погане харчування і голод гальмують ріст і статевий розвиток, забрудненість зовнішнього середовища провокує ріст захворюваності, урбанізація прискорює психологічний розвиток в дитячому і підлітковому віці.
Період дозрівання забезпечує під дією вище зазначених факторів формування визначеної конституції людини. Конституція - комплексна біологічна характеристика людини, варіант адаптивної норми, що відображає резистентність організму до факторів середовища. Конституцію складають найважливіші параметри статури, фізіологічні і психофізіологічні показники.
На сучасному етапі біосоціального розвитку людини для її онтогенезу характерне прискорення типів розвитку і тривалості життя. Це явище отримало назву акселерації. Цей процес дуже суперечливий і багатофакторний. Акселерація призводить до дисгармонії розвитку усіх систем організму через невідповідність темпів біологічного і суспільного розвитку і може бути однією з причин підвищеної захворюваності у дітей. Акселерація частіше зустрічається в індустріальних країнах, в урбанізованому середовищі.
7. Функціональні типи конституційного реагування людей
Стратегія адаптаційної поведінки людей різна. А.Д.Слонім поділяє процеси адаптації на три групи:
індивідуальні, що реалізуються в процесі онтогенезу;
видові, генетично детерміновані;
популяційні, що виникають на рівні популяції.
Здатність до адаптації варіює в широкому діапазоні, що дає змогу виділити серед людей кілька функціональних типів конституційного реагування.
„Спринтер” – організм з потенціальною схильністю до сильних фізіологічних реакцій, що забезпечують високу надійність при виражених , але короткочасних діях зовнішнього середовища. Резервні можливості організму великі, мобілізуються вони швидко, однак відновлювальний потенціал низький. В результаті індивід погано пристосований до тривалих перенавантажень.
„ Стаєр „ – організм, здатний стабільно витримувати тривалі й монотонні фізичні навантаження. Резервний потенціал і мобілізаційні можливості в цілому невисокі, однак процеси відновлення стійкі. На короткочасні перевантаження більшої інтенсивності реагує невідповідно до ступеня дії.
„ Мікст” –проміжний тип з оптимально-адекватним способом реагування на різні зміни зовнішнього середовища.
Популяційний рівень адаптації полягає в утворенні популяцій, генофонди яких відповідали місцевим умовам краще, ніж генофонд в цілому. У процесі історичного розвитку людина освоювала нові місця проживання, які відрізнялися домінуючими умовами географічного середовища. Це стало причиною екологічної адаптації та диференціації людства, виникненням різних адаптивних людських екотипів. Серед них виділяють арктичний, тропічний, гірський адаптивний типи та адаптивний тип зони помірного клімату. Виділення цих типів не мало рис екологічної спеціалізації, оскільки люди одного адаптивного типу можуть проживати на території, яка в більшій мірі є відповідною до комплексу ознак іншого адаптивного типу. Наявність різних адаптивних типів є свідченням значної екологічної мінливості людини, що сприяло розселенню людей по всьому світу.
8. Тривалість життя і проблема довголіття
Тривалість життя будь-якого організму є видовою ознакою. Наприклад . тривалість життя деяких хижих птахів може складати 100 років, слони доживають близько 100 років, багато холоднокровних тварин, особливо серед плазунів є довгожителями. Щодо людини, то розрізняють природну тривалість життя і середню тривалість життя. Під природною тривалістю життя розуміють максимальну кількість років, яку людина може прожити за ідеальних умов існування, або за іншим визначенням – це вік, до якого можуть потенційно дожити 80% представників виду. Французський біолог Ж.Бюффон розрахував, що тривалість життя людини повинна перевищувати тривалість її росту в 6-7 разів і складати приблизно 90-100 років. Всі наступні розрахунки близькі до цієї цифри. Вважають, що природна тривалість життя становить 120-150 років, проте до 100-річного віку доживають лише окремі індивіди. Вона є кількісною видовою ознакою і залежить від генотипу.
Тривалість життя є однією з ознак організму, яка залежить від генів та умов середовища, в яких ці гени проявляють свою дію. Незважаючи на те , що в ХХ ст. тривалість життя збільшилась майже вдвічі, соціальні перетворення, прогрес медицини, вікова компонента смертності залишилась сталою. Найбільш „смертельними „ періодами є перинатальний (дитяча смертність) , ювенільний (юнацька смертність), літній період(смертність людей похилого віку). Тобто, вікову компоненту смертності можна вважати біологічною характеристикою, яка є видовою особливістю. Цікаво, що подібна вікова структура смертності спостерігається і у інших тварин.
Важливою демографічною проблемою більшості розвинутих країн є поступове постаріння людства Землі. Процес прогресуючого зниження функціональних здатностей організму після досягнення ним зрілості називають старінням. Припускається, що у світі в 2025р. чисельність людей віком 60 років і старших у порівнянні з 1950 р. зросте в 5 разів, а людей старших 80 років - у 7 разів. Хворі старшого віку становлять значну частину контингенту лікувальних установ. У багатьох країнах кількість старих людей 15%, а в деяких країнах - навіть 20 % і має тенденцію до подальшого зростання. Збільшення частки літніх людей викликало інтерес до геронтології, перш за все до вивчення первинних механізмів старіння організмів і популяцій та чинників, які визначають тривалість життя.
З біологічного погляду, старіння - універсальний і закономірний процес, якому властива поступовість, неухильне прогнозування, що призводить до зниження адаптаційних можливостей та життєздатності організму. Час настання старості залежить від багатьох причин. Важливе для науки значення має спостереження за довго життєвими популяціями. Встановлено, що в цих популяціях уповільненні темпи соматичного і статевого дозрівання, і у серед людей менше виражена вікова еволюція скелета, основний обмін у зрілому віці нижчий. Придається значення і конституції людей, генетичним механізмам.
На тривалість життя істотно впливає іонізуюча радіація, хімічні мутагени й інші ушкоджуючи фактори. Значна роль стресу у швидкому настанні старості. На даний час запропоновано більше 200 гіпотез, що пояснюють причини і механізми старіння. Серед яких теорія обмеження калорійності їжі, термодинамічна теорія старіння, імунологічна теорія старіння та ін. У цілому їх можна звести до двох концепцій. Перша розглядає старіння як процес, що викликає нагромадження в організмі ушкоджених молекул, які накопичуються і порушують нормальне функціонування організму. Згідно з другою концепцією, старіння – це закономірний , генетично запрограмований процес, що завершує диференційований ріст, дозрівання.
Геронтологія вивчає закономірності старіння живих істот, зокрема людини, вікові біологічні зміни різних структур головного мозку, особливості взаємозв’язків між ендокринними органами, характерні для старіння зміни імунної системи, процеси старіння сполучної тканини та ін. Вперше термін був запропонований І. І. Мечниковим у 1903 р.
Тема 4.: Особливості дії елементарних факторів добору в популяціях людей на сучасному етапі
План
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів.
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій.
3. Види міграцій.
3. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи.
5. Етноси та етногенез : екологічний підхід.
1. Вплив на людські популяції елементарних еволюційних факторів
Генетичну рівновагу в популяціях порушують елементарні фактори еволюції – мутаційний процес, дрейф генів, ізоляція, популяційні хвилі, міграція.
Мутаційний процес у людини , як і у інших організмів, веде до виникнення шкідливих алелів. Спонтанна частота мутацій залежить від багатьох факторів, наприклад, від віку батьків. У даний час мутаційний процес у людини відбувається на фоні підвищеної концентрації мутагенних факторів, створених виробничою діяльністю. Перелік мутагенних для людини хімічних факторів включає речовини з промислового оточення, сільського господарства. Мутагенну дію можуть викликати і лікарські препарати. Мутації можуть спричинюватися біологічними факторами (віруси, живі вакцини), неповноцінним харчуванням. Останнім часом серед мутагенів зросла роль іонізуючого опромінення в зв’язку з широким використанням джерел іонізуючого випромінювання у промисловості, сільському господарстві, медицині, з розвитком атомної енергетики. Мутаційні процеси суттєво впливають на народжуваність населення, що може сприяти поступовому виродженню та загибелі окремих популяцій. З метою профілактики мутагенезу з 1979 р. кожна хімічна сполука, яку передбачають застосовувати (ліки, барвники, харчові домішки, пластмаси) випробуються на мутагенний ефект.
Ізоляція – причини ізоляції різні: географічні, національні, расові, релігійні. Відомі ізоляти в сучасних багатомільйонних містах. Основним результатом ізоляції є обмеження чисельності популяції. У нечисленних ізольованих популяціях людей зростає відсоток родинних шлюбів (інбридинг) внаслідок чого збільшується частота спадкових захворювань, зумовлених рецесивними генами. У ХХ ст.. зросла тенденція до розпаду ізолятів внаслідок міграційних процесів, соціального прогресу.
Дрейф генів – прикладом дії дрейфу генів служить „ ефект родоначальника”. Він виникає, коли декілька сімей покидають батьківську популяцію і створюють нову на іншій території. У такій популяції підтримується високий рівень шлюбної ізоляції, яка сприяє випадковому закріпленню в її генофонді одних алелів та елімінації інших. Ефект родоначальника описаний при вивченні ізолятів, утворених в Америці релігійними сектами, які мігрували з Німеччини у ХУІІІ ст. Завдяки дрейфу генів спостерігається певна нерівномірність поширення деяких спадкових захворювань серед народів Світу.
Людству властивий високий рівень генетичного поліморфізму, який є результатом мутаційних змін. В цьому поліморфізмі вирізняють як адаптаційний (екологічний) , так і балансований (гетерозиготний).
2. Значення міграцій в екології людини. Характер та причини міграцій
Виселення особин із складу популяцій - це широко відоме екологічне явище. По суті, це перша реакція популяції на зростання щільності населення; при цьому розширюється територія, що зайнята популяцією і оптимальна щільність підтримується без зниження чисельності. Виявлено, що розселення молодих особин популяції здійснюється на основі генетично детермінованої програми онтогенезу поведінки.
Особливістю міграцій людських популяцій є переміщення як поодиноких людей, так і окремих народів в цілому. Як біологічне явище, міграцію можна вважати потоком генів, внаслідок якого відбуваються зміни генофондів як у популяціях, з яких населення мігрувало, так і в популяціях, куди воно іммігрувало. Так, наприклад, в результаті масового переселення народів зі Сходу Азії в Європу в період між 500 і 1500 р. змінилась частота генів, які визначають групи крові, збільшилась частота зустрічаємості ІІ групи крові.
На відміну від міграцій тварин, при міграціях людських популяцій відбувається не тільки розселення та освоєння нових територій, але й внесення нових лінгвістичних, релігійних, політичних ознак, внаслідок чого можна говорити про експансію культурних цінностей мігрантів, змішування культур.
Історично, перші міграції людей мали таку ж біологічну основу, як і у інших тварин – зниження тиску при збільшенні щільності популяцій. Таким чином відбувалось природне розселення людей. Значний вклад в так звані великі переселення народів мали вікові коливання вологості та тепла з приблизним періодичним ритмом біля 4-х віків. Так, в роботах Л.М. Гумільова доведено, що періодичні висихання степів спонукали номадні племена мігрувати в райони з більшою вологістю.
Окремо в історії міграцій стоїть період великих географічних відкриттів. Саме в цей час відбулася велика експансія білого населення на нові материки, що призвело до змішування рас і одночасно зняло напругу в перенаселеній Європі. З розвитком капіталізму, прогресом технічних засобів, швидким зростанням населення всі придатні до життя регіони планети були швидко заселені і міграція набуває масового характеру. Міграція в капіталістичному суспільстві пов’язана з іншими причинами, в першу чергу соціально-економічними.
3. Види міграцій
Міграції – це переселення людей або з країни в країну (зовнішня міграція) , або з регіону в регіон межах країни (внутрішня). Виїзд людей зі своєї країни на постійне проживання називають еміграцією, в’їзд в іншу країну –імміграцією.
Трудова міграція пов’язана з потоком людей в пошуках роботи, набула масового характеру в ХХ ст.
Інтелектуальна міграція - відтік „мізків„ пов’язана з міграцією вчених, працівників інтелектуальної праці, обдарованих студентів.
Політична міграція – потік біженців ( вимушених мігрантів ). Масові міграції біженців спостерігаються під час воєнних, релігійних, національних конфліктів, що супроводжуються спалахом насильства в суспільстві.
Окремо виділяють екологічні міграції, що пов’язані з наслідками природних, або штучних екологічних катастроф.
Інша класифікація міграцій виділяє безповоротні, тимчасово-безповоротні (від 1 до 6 років), сезонні, маятникові (щоденний, щотижневий переїзд для роботи в сусідню країну).
У післявоєнний період ХХ ст. виникають великі міграційні потоки, що пов’язані із встановленням нових державних кордонів, виникненням світових систем з різним соціально-економічним устроєм.
В кінці ХХ ст. набуває розвитку нове соціально-економічне явище – глобалізація, з якою міжнародна трудова міграція стає типовим явищем сучасного світу. Потоки трудової міграції протягом історичного часу набули протилежного характеру: у ХІХ ст. – переважно в колонії, в ХХ ст.- еміграція стала йти з менш розвинутих у більш розвинуті країни.
У результаті значної кількості мігрантів вони суттєво впливають на демографічний стан країн. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному прирості населення США набуває 50% , в Канаді, Австралії , Франції понад 25%. З іншого боку, імміграція населення з бідних європейських країн призвела до загострення проблеми депопуляції в них (Ірландія, Португалія, Греція).
Міжнародна міграція впливає на вікову і статеву структуру населення країн. Серед іммігрантів переважають люди працездатного віку, в залежності від попиту на певні види роботи – або чоловіки, або жінки, що поступово призводить до виникнення тимчасових шлюбів і формування нових сімейних відносин. Серед біологів і медиків нема однозначної думки щодо корисності поширення змішаних браків між різними етнічними групами людей. Одні згадують явище гетерозиготності, що призводить до появи більш життєздатного потомства. Інші кажуть, що в змішаних шлюбах усталений етнічний комплекс генів руйнується, новий комплекс генів є більш слабким, внаслідок чого в наступних поколіннях від змішаних шлюбів зростає захворюваність, дитяча смертність. Якщо генетичні лінії подружжя дуже далекі, то через наявність батьківських генів у дитини може виникнути внутрішньоутробний конфлікт з матір’ю, що може призвести до розвитку вад і вродженої відсталості.
4. Сучасний розподіл расових типів у регіонах світу. Змішані расові групи
Раса – це група людей, яка склалася історично у певних географічних умовах і має деякі спільні спадково зумовлені морфологічні й фізіологічні ознаки. Різні расові типи відрізняються другорядними фізичними ознаками: кольором шкіри, формою волосся, розрізом очей. Механізм виникнення рас досі остаточно не з’ясований, але відомо, що багато ознак рас є безперечно адаптаційними. Наприклад, темна шкіра негроїдів виконує важливу функцію захисту від тропічного сонця. Дослідами доведено, що сонячні опіки такої шкіри виникають при дозах ультрафіолетового опромінення в 10 разів вище, ніж для світлої шкіри. Одночасно відомо, що адаптивні ознаки можуть виникати незалежно у кількох рас одночасно. Наприклад, по всьому тропічному поясу поширені алелі аномальних гемоглобінів, що в гомозиготному стані призводять до анемії, а в гетерозиготному – забезпечують імунітет до малярії. Епікантус зустрічається не лише у монголоїдів, але й у негроїдів півдня Африки, а у деяких племен Тропічної Америки виникають темна шкіра, кучеряве волосся, широкий ніс.
Загальновизнаним є поділ людства на три основні раси : негроїдну, монголоїдну, європеоїдну. Окремо виділяють австралоїдну расу. Розділення людства відбулося приблизно 100 000 років тому і призвело до утворення двох гілок : африканців і неафриканців . Вважають, що негроїди залишились в Африці, а розходження предків монголоїдів та європеоїдів відбулося при заселенні Євразії. Спільні наші пращури жили на Близькому Сході, звідки предки монголоїдів переселилися на територію сучасного Китаю приблизно 50-70 тис. р. тому. Предки європеоїдів значно пізніше заселили Європу – приблизно 40 тис. р. тому. На основі переважного поширення представників певних рас можна виділити ареали їх існування. Так, для європеоїдів – це Європа, частина Азії (передня і середня), Північна Африка, окрім того, вони поширились на материках Америки і Австралії. Для негроїдів основним ареалом поширення є Африка , Північна Америка (внаслідок работоргівлі).
На сьогодні європеоїди складають приблизно 43% людства, монголоїди – 19%, негроїди – до 7 %, і австралоїди – 0,3%. Але представники цих рас у загальній чисельності населення складають 70%, решта 30% - це змішані і проміжні расові групи. В процесі історичного розвитку внаслідок міжрасових шлюбів в великих популяціях відсутні чіткі межі між расовими типами людей. До перехідних груп між екваторіальними расами і європеоїдами відносяться ефіопи, що поєднують темну шкіру негроїдів та форму носу та обличчя європеоїдів. Самі раси поступово втрачають характерні для них риси. Це пояснюється тим, що все більше людей живуть в штучно створених умовах міст, при „кімнатній” температурі живе приблизно третина людей Світу. В таких умовах расові ознаки перестають бути адаптивними, зменшується тиск добору.
5. Етноси та етногенез : екологічний підхід
Планету населяють чисельні народи (етноси), які знаходяться на різних щаблях соціально - економічного й культурного розвитку. Етнос – спільність людей, стійке угруповання, що історично склалося на певній території. Етнічний склад населення – це результат тривалого історичного процесу. Вчені виділяють у сучасному світі до 5 тис. народів, націй і племен. Взаємодією етнічних угруповань з навколишнім середовищем займається етнічна екологія, оскільки для етносів характерні певні традиції природокористування, які склалися історично в результаті взаємодії з навколишнім середовищем.
Люди одного етносу мають спільну мову, володіють деякими загальними, порівняно стабільними особливостями культури і психіки. Вони мають також спільну самосвідомість. Етнос утворюється на одній території, але в подальшому люди цієї спільності в силу різних причин можуть розселятись по світу. Впродовж тривалого історичного часу етноси інтенсивно розселялись по планеті. Цей процес дуже подібний до хвиль життя у тварин, отримав назву демографічні хвилі і сприяв „етнізації„ людства. В історії відомі хвилі елінізації, романізації, семітизації і т.д. Епоха Великих географічних відкриттів сприяла поширенню іспанців, португальців, голландців, згодом англійців та французів, пізніше - росіян. Демографічна хвиля ХУ та ХХ ст. стала чи не найважливішою для формування сучасного вигляду етнічно-расової мапи світу. Аналіз існування етносів показує певну залежність останніх від ландшафту, в якому вони утворились, особливості формування господарсько-культурних типів. Господарсько-культурні типи - це історично усталені комплекси господарства, культури та природокористування, типові для народів, що мешкають в подібних екологічних умовах і перебувають приблизно на однаковому рівні соціально-економічного розвитку. При розселені етноси обирають в інших місцях споріднені з батьківськими природні умови та формують там властивий предкам господарсько-культурний устрій. Цікаво, що напрями міграцій в цьому випадку базуються на пошуку умов, споріднених з автохтонними природними умовами.
У період свого становлення етнос проходить три стадії: племінний, у період рабовласницького й феодального ладу виникає народність, на стадії капіталістичних відносин виникає новий тип етносу, який характеризується великою внутрішньою згуртованістю – нація. Механізм утворення етносів називається етногенезом і остаточно не з’ясований. Існуючі класифікації етносів базуються на різних принципах, серед яких виділяють расову, мовну , антропологічну близькість.
Як правило, стійкі етноси утворюють стійкі системи, що включають у себе не тільки людські популяції , але і певну кількість інших елементів живої природи, певний рівень технічної організації суспільства. Це утворення має назву етноценоз. Порушення етноценозу, якщо воно незначне, тільки деформує етнос, якщо значне - може призводити до його вимирання. Інколи при руйнуванні етносу його складові входять до складу інших етносів.
Література
Медична біологія за ред. В.П.Пішака,Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, - 652с.
Слюсарев А.А.,Жукова С.В. Біологія.- К. Вища школа, 1987.- 415с.
В.В.Фролькис Долголетие: действительное и возможное. - К. Наукова думка.1989, - 245с.
Л.А.Гаврилов, Н.С.Гаврилова Биология продолжительности жизни.- М. Наука, 1991, - 280с.
В.С.Крисаченко Людина і біосфера. -К. Заповіт 1998, - 687с.
Медична біологія за ред. В.П.Пішака,Ю.І.Бажори. Вид. Нова книга. Вінниця, 2004, 652с.
А.А.Слюсарев , С.В. Жукова Біологія. К. Вища школа, 1987.- 415с.
В.С. Крисаченко Людина і біосфера К. Заповіт 1998.- 687с.
Л.М.Гумільов Етногенез і біосфера Землі. М. Ди Дик, 1994.- 678с.